Місце України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………3

Розділ І. Теоретичні засади аналізу міжнародної торгівлі продуктами інтелектуальної власності……………………………………………...……..6-29

Економічна сутність та види продуктів інтелектуальної власності як об’єктів міжнародної торгівлі…………………………………………....….……..6

Форми та особливості міжнародної торгівлі продуктами інтелектуальної власності…………………………………………………………………………….17

Розділ ІІ. Сучасні тенденції та регулятивні механізми міжнародної торгівлі продуктами ІВ…………………………………………………….....30-45

Тенденції міжнародної торгівлі ПІВ ………………..………………..………30

Регулятивні механізми міжнародної торгівлі ПІВ …....................................41

Розділ ІІІ. Місце України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ…...46-61

3.1.Стан та тенденції участі України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ….46
3.2.Напрямки вдосконалення участі України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ………………………………………………………………………………….…57

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………62

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..……………………………….67

ДОДАТКИ………………………………………………………………………71
ВСТУП

Розвиток сучасної світової економічної системи відбувається в напрямі глобалізації, основним проявом якої є інтернаціоналізація торговельно-економічної діяльності в умовах різкого зростання рівня її інтелектуалізації. Як наслідок цих об’єктивних процесів є зміна пріоритетів у забезпеченні конкурентоспроможності національних економік, а саме орієнтація на інтенсифікацію інноваційного розвитку. Відтепер експортна продукція –як традиційна (продукти харчування, мінеральні добрива, хімікати, транспортні засоби), так і відносно нова (обчислювальна техніка, програмне забезпечення, електроніка) –містить в собі все більше складових, які підпадають під дію прав інтелектуальної власності. Разом з тим динамізація світового ринку об’єктів інтелектуальної власності супроводжується зростанням виробництва підроблених товарів та піратської продукції для продажу не тільки на внутрішніх, а й на зовнішніх ринках.

Окремі аспекти трансформації концепції інтелектуальної власності в умовах глобальної торгової системи залишаються недостатньо розкритими й обґрунтованими. Потребують подальшого вивчення та систематизації напрями впливу глобального економічного середовища на розвиток системи регулювання прав інтелектуальної власності. Недостатньо дослідженими залишаються механізми підвищення ефективності національних систем регулювання прав інтелектуальної власності в умовах глобальної імплементації та апробації багатосторонньої Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС). Таким чином, системне дослідження процесів інтернаціоналізації інтелектуальної власності за умов глобальних змін світової економіки є актуальним як в теоретичному, так і в практичному аспектах, що і обумовило вибір теми дослідження, його мету та завдання.

Актуальність даної теми курсової роботи полягає в наступному:

Для теорії міжнародної економіки виникає необхідність в обгрунтуванні процесів в економіці з приводу такого явища, як інтелектуальна вланість.

На міжнародному ринку торгівля ІВ відіграє все більшу роль і визначає рівень розвитку окремої країни.

Актуальність для України полягає в імплементуватуванні законодавства з охорони ІВ та розвитку інноваційної системи.

Серед наукових праць, в яких досліджуються теоретичні основи інтелектуальної власності, її розвиток в умовах інтернаціоналізації, сучасний стан та перспективи міжнародної співпраці в цій сфері, необхідно назвати дослідження таких зарубіжних вчених як Г. Беккер, Г. Боуен, Е. Брукінг,
Л. Едвінсон, В. Зінов, К. Ідріс, В. Іноземцев, В. Калятін, С. Клімов, Ж. Коен,
Б. Леонтьєв, П. Лернер, У. Мартін, А. Мінков, П. Меггс, М. Мелоун, В. Мухопад,О. Новосельцев, А. Полторак, Б. Порат, О. Сергєєв, Т. Стюарт, М. Требілкок,В. Ушаков, Р. Хоус. Вагомий внесок у розвиток концепції інтелектуальної власності в умовах інтернаціоналізації, висвітлення її ролі в інтенсифікації інноваційних процесів зробили вітчизняні вчені Ю.В. Бажал, Ю.В. Шевченко, М.І. Дідківський, Л.І. Федулова, А.О. Старостіна, Г.Андрощук, О. Білорус,О. Бутнік-Сіверський, Б. Губський, С. Довгий, В. Дроб’язко, Р. Дроб’язко,В. Жаров, Ю. Капіца, П. Крайнєв, О. Мельник, О.А. Підопригора,
О.О. Підопригора, О. Святоцький, В. Сіденко, П. Цибульов, В. Чеботарьов,
Р. Шишка.

Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних засад процесів міжнародної торгівлі об’єктами ПІВ та обґрунтування напрямів удосконалення позицій України на міжнародному ринку об’єктів ПІВ.

Виходячи з мети дослідження в роботі поставлено такі завдання:

-виявитиекономічну сутність та види продуктів ІВ як обєктів міжнародної торгівлі;

-дослідити основні сучасні форми та характерні особливості міжнародної торгівлі продуктами ІВ;

-визначити ключові тенденції розвитку світових ринків об’єктів інтелектуальної власності в умовах глобалізації торговельно-економічних відносин (на прикладі розвинутих країн);

- дослідити основні механізми міжнародної системи регулювання пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності;

-оцінити стан та тенденції участі України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ;

-обґрунтувати напрями вдосконалення участі України в міжнародній торгівлі ПІВ.

Об’єктом дослідження є процеси міжнародної торгівлі продуктами ІВ. Предметом дослідженняєособливості, тенденції та регулятивні механізми міжнародної торгівлі продуктами ІВ.

Дослідження базується на використанні принципу єдності теорії і практики, прогнозування розвитку економічних процесів на основі методу наукової абстракції, загального та часткового. В дослідженні використані такі методи: історико-логічний (під час вивчення та аналізу сутності змін концепції інтелектуальної власності залежно від рівня соціально-економічного розвитку суспільства та під час дослідження впливу процесів інтернаціоналізації торговельно-економічних відносин на міжнародну співпрацю в галузі регулювання прав інтелектуальної власності); системний аналіз (під час дослідження глобальних чинників формування сучасної концепції інтелектуальної власності); аналіз та синтез (під час дослідження ролі інтелектуальної власності у формуванні мікро- та макрорівневих конкурентних переваг суб’єктів міжнародної економічної діяльності на внутрішніх та зарубіжних ринках); статистичний (під час обробки статистичних даних та їх відображенні в найбільш інформативній формі – рисунки, графіки, діаграми).

Джерельною та статистичною базами були дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів, матеріали Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного департаменту інтелектуальної власностіМОН України, міжнародних економічних організацій (СОТ, Всесвітньої організації інтелектуальної власності, ЮНКТАД), а також закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади аналізу міжнародної торгівлі продуктами інтелектуальної власності

Економічна сутністьта види продуктів інтелектуальної власності як об’єктів міжнародної торгівлі

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Вперше термін «ІВ» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs», що був вперше опублікований у 1846 році.

Справжня історія терміну почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.[13]

Слід розглянути, якпоняття ІВ визначають інші автори.

З  даних таблиці бачимо, що різні автори мають своє уявлення про цю категорію: з одного боку вона відображає відносини щодо володіння, користування та розпорядження продуктом інтелектуальної праці, з іншого – це сукупності об’єктів інтелектуальної діяльності. Найбільш повне тлумачення категорії дають автори Мочерний С., Ларіна Я., Устішко О., Юрій С.

Таблиця 1 -  Визначення та складові поняття «Інтелектуальна власність»

Автор

Визначення

 

Складові інтелектуальної власності  

Коментарі

 

Бутнік-Сіверський О., Гамриленко О., Довгий С. та ін.

 

Категорія «інтелектуальна власність» становить певну діалектичну єдність з інтелектуальним продуктом або продуктом розумової праці, інтелектуальною працею та нематеріальним активом . 

Промислова власність, авторські та суміжні права.


Автори вважають інтелектуальну власність чимось середнім між інтелектуальним продуктом, або продуктом розумової праці та  дають дуже вузьке коло складових.                  

 

Гавкалова Н., Маркова Н.

 

Інтелектуальна власність є категорією, що відображує відносини володіння користування і розпоря­дження результатом інтелектуальної творчої діяль­ності людини.

Об’єкти  промислової власності, об'єкти авторського права, ноу-хау, знаки обслуговування .

 

 

 

Автори характеризують інтелектуальну власність як категорію, що виражає економічні відносини. Складові не достатньо повно характеризують дане поняття та не дають чіткого уявлення.

Мочерний С, Ларіна Я., Устішко О., Юрій С.

 

Інтелектуальна власність — це різні об'єкти інтелек­туальної діяльності і продукти інтелектуальної творчої праці, а також відносини економ. власності між різними суб’єктами з приводу привласнення цих об’єктів у всіх сферах суспільного відтворення. 

 

Твори літератури, науки, мистецтва (авторської діяльності, радіо звукозапису, і теле­бачення), відкриття, винаходи, промислові зразки, програми для комп’ютерів, бази даних, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування

Автори дають повну характеристику щодо категорії «інтелектуальна власність» та її складових. Їх  визначення є найбільш правильним та повністю розкриває сутність проблемного поняття.

При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість. Вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу, в залежності від того, хто нею розпоряджається. Сьогодні, найчастіше інтелектуальна власність стає важливим активом підприємства, який дозволяє нарощувати прибутки, отримувати довготривалі конкурентні переваги, покращувати свої позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках та ін. Необхідною умовою реалізації цих економічних переваг або ефектів від використання інтелектуальної власності є правовий захист.

Інтелектуальна власність є одним із найважливіших чинників, що визначають успіх виробничої та підприємницької діяльності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. На сьогодні за наявності рівних можливостей, доступу до інформації і технічних умов, конкурентна боротьба переноситися в сферу досягнень у галузі інтелектуальної власності. Світовий бізнес вже давно оцінив значення і важливість самої природи інтелектуальної власності. Тому реєстрація, ефективне управління і захист об’єктів інтелектуальної власності нині набувають особливого значення.Ефективність міжнародної торгівлі ІВ залежить від правового захисту. В умовах глобального конкурентного середовища першочерговою причиною необхідності посилення захисту інтелектуальної власності є економічна: природа інтелектуальної праці є такою, що виключно дорогі і інколи довгоочікувані результати можуть бути скопійовані і застосовані конкурентами майже миттєво. При цьому важливим є не стільки сам факт копіювання, скільки його економічні наслідки: виробництво підробок об’єктивно зменшує попит на оригінальні товари, а їх виробники недоотримують прибуток, на який мають законне право.Тому країни світу в своїх регуляторних вистемах намагаються вирішити проблеми прав захисту об’єктів ІВ. Тоді зростає мотивація творців та продавців об’єктів ІВ на здійснення торгівлі.

Розглянемо характеристику основних видів об’єктів ІВ.За багаторічною світовою традицією, інтелектуальна власність поділяється на авторське право та промислову власність.(Рис.1)
/>
Рис.1 Об’єкти інтелектуальної власності

Авторське право (скор.: АП, англ. copyright) — набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Об’єкти авторського права:літературний, музичнийт твір образотворчого мистецтва, твір декоративно-прикладного мистецтва, твір архітектури, твір картографії, фотографічний твір, складений твір, база даних, комп'ютерна програма, аудіовізуальний твір, сценічний твір, твір в області науки, твір у перекладі,твір у переробці.

Не є об'єктом авторського права:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційніпереклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади теле-радіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis(своєрідне право, право особливого роду).[1]

Сумі́жніправа́(англ. related rights, фр. droits voisins, рос. смежные права) — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.

Згідно Закону України «Про авторське право та суміжні права», об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є[1]:

виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

фонограми, відеограми;

передачі (програми) організацій мовлення

Згідно із Угодою щодо торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) права виконавців та виробників фонограм охороняються протягом щонайменше 50 років починаючи із останнього дня року, у якому відбулося виконання або було здійснено запис фонограми, та протягом щонайменше 20 років, починаючи з останнього дня року, коли було вперше сповіщено передачу мовлення.

В Україні суміжні права на усі види об'єктів (виконання, фонограми, передачі мовлення) охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування або запису фонограми та першого публічного сповіщення передачі мовлення. Закінчення речинців захисту настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту.

Згідно з Паризькою конвенцією зохорони промислової власності[37, ст.1] до її об’єктів належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки на походження чи найменування місця походження. Серед об’єктів промислової власності найважливіше місце посідають винаходи.

Винахід– результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології [2, ст.1]. Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має винахідницький рівень та промислове застосування. Винахід є новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Винахід має винахідницький рівень, якщо він для спеціаліста явно не є наслідком рівня техніки. Рівень техніки визначається за всіма джерелами інформації, що є загальнодоступними в Україні та закордонних державах до дати пріоритета винаходу. Винахід признається промислово використовуваним, якщо він може бути використаним у промисловості, с/г, сфері охорони здоров’я та інших галузях н/г. Об’єктами винаходу можуть бути пристрої, спосіб, речовина, штам мікроорганізмів, культура клітин рослин та тварин, а також застосування відомого раніш пристрою, способу, речовини, штама за новим призначенням.

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання[3,ст.1]. До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним та має промислове застосування. Промисловий зразок признається новим, якщо сукупність його істотних ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразку. Промисловий зразок признається оригінальним, якщо форма, малюнок, колір або їх поєднання, що заявлені, для спеціаліста в цій галузі не є явними під час їхнього візуального сприйняття та оцінки. Істотні ознаки визначають відмінності зовнішнього вигляду промислового зразку в естетичних та економічних особливостях його форми, малюнку, кольору чи їх поєднання. Промисловий зразок признається таким, що має промислове застосування, якщо він може бути відтвореним промисловим чином у відповідному виробі для введення в обіг. [8,п.7].

Корисна модель– результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології[2,ст.1]. Предметом технічного вирішення у корисних моделях є лише кострукція виробу, його форма.Умовами патентоспроможності є: новизна, промислова придатність.

Товарний знак та знак обслуговування -це позначення для відмінності товарів та послуг, які виробляють або надають одні фізичні або юридичні особи, від однорідних товарів та послуг, що виробляють або надають інші фізичні та юридичні особи. У якості товарних знаків можуть бути зареєстровані словесні, образні, об’ємні та інші позначення та їхні комбінації [3, п.8]. Основними вимогами є: новизна, оригінальність, охоронопридтність. Не підлягають реєстраціїї як знаки для товарів та послуг, які зображують державну символіку, офіційні назви держав, назви міжурядових організацій, клейма різного роду, печатки, нагороди та інші відзнаки, позначення, які не мають розрізнювальної здатності, позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками раніше зареєстрованими, позначення, які відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури, мистецтва або цитати персонажів без згоди власників авторського права.

Географічне зазначення– обєкт промислової власності; назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві твору, що походить із цього географічного місця і має певні якості, репутацію або інші характеристики, зумовлені, притаманними цьому географічному місцю природними умовами та людським фактором[12,642].

Зазначення походження товарубуває 2 видів:

Просте-не підлягає реєстрації;

Кваліфіковане — охоплює такі терміни: назва місця походження товару та географічне зазначення походження товару. Правова охорона діє на підставі реєстрації, яка є безстроковою. Розкриває особливості тієї чи іншої місцевості, що надають товару певну відмінність.

Не визначається зазначення походження товару, яке хоча і містить назву географічного обєкту. Але є загальновживаним щодо товарів певного виду і яке не повязане з місцем його виготовлення (напр., голландський сир).

Фірмове найменування – усталене позначення підприємства або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність.

Фірмове найменування повинне складатися, як мінімум, із двох частин:
—вказівка на організаційно-правову форму підприємства;
— власне найменування юридичної особи.

Недобросовісна конкуренція — це діяльність суб'єктів ринку, спрямована на забезпечення домінуючого становища на ринку й одержання максимальної вигоди за допомогою обману споживачів і партнерів.

Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктамигосподарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, аокремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку[4,ст.1].

Способи боротьби з недобросовісної конкуренцією згідно ЗУ «Про захист економічної конкуренції»[4, 8-21]:

1. Обмежувальна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань.

2.Неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового становища.

3. Дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання.

4. Обмежувальна діяльність об'єднань

Отже, спільною рисою для традиційних об’єктів ІВ є те, що вони захищені охоронними документами(патент, свідоцтво), можуть виступати об’єктом торгівлі та є оприлюдненими.

До нетрадиційних об’єктів ІВ відносяться:

Ноу-хау– це не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного та іншого характеру, що можуть бути використані в наукових розробках та дослідженнях для виготовлення та реалізації продукції.

В 1961 році Міжнародна торгова палата дала таке визначенняноу-хау: це знання чи технічний досвід, або сукупність знань і технічного досвіду секретного характеру, що необхідні для здійснення або практичного втілення продуктів, який в сукупності чи індивідуально слугує технічному процесу[33].

В 2-х останніх поняттях основними моментами є: 1)практична цінність; 2)промислові цілі; 3)секретність (відсутність публікацій та широкого розповсюдження знань, певна конфіденційність); 4)виробництво нової продукції.

З цих визначень ноу-хау можна вважати товаром. Об’єктом купівлі-продажу може бути як одне знання та досвід, так і їх сукупність. Ступінь інноваційності цих знань (а не лише витрати на їх розробку) буде впливати на ціну. 

В 1968 р. в Угорщині на нараді Міжнародної асоціації по охороні інтелектуальної власності (AIPPI) вводиться нове поняття “промислове ноу-хау” – технічні знання досвід, дані, методи або комбінації цих факторів, які мають цінність, використовуються або можуть бути використані, які відомі лише обмеженому колу осіб і у своєму повному досвіді ніде не опубліковані і не отримали захисту як промислова власність[28].

Раціоналізаторська пропозиція– це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано (вдосконалення техніки, продукції, способів контролю). Раціоналізаторською визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів.

Висновок: Інтелектуальна власність — це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя, та відповідна система економічних відносин. При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість. Вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу, в залежності від того, хто нею розпоряджається. Сьогодні, найчастіше інтелектуальна власність стає важливим активом підприємства, який дозволяє нарощувати прибутки, отримувати довготривалі конкурентні переваги, покращувати свої позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках та ін. Необхідною умовою реалізації цих економічних переваг або ефектів від використання інтелектуальної власності є правовий захист.

Інтелектуальна власність є одним із найважливіших чинників, що визначають успіх виробничої та підприємницької діяльності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. На сьогодні за наявності рівних можливостей, доступу до інформації і технічних умов, конкурентна боротьба переноситися в сферу досягнень у галузі інтелектуальної власності. Світовий бізнес вже давно оцінив значення і важливість самої природи інтелектуальної власності. Тому реєстрація, ефективне управління і захист об’єктів інтелектуальної власності нині набувають особливого значення.Ефективність міжнародної торгівлі ІВ залежить від правового захисту. В умовах глобального конкурентного середовища першочерговою причиною необхідності посилення захисту інтелектуальної власності є економічна: природа інтелектуальної праці є такою, що виключно дорогі і інколи довгоочікувані результати можуть бути скопійовані і застосовані конкурентами майже миттєво. При цьому важливим є не стільки сам факт копіювання, скільки його економічні наслідки: виробництво підробок об’єктивно зменшує попит на оригінальні товари, а їх виробники недоотримують прибуток, на який мають законне право.Тому країни світу в своїх регуляторних вистемах намагаються вирішити проблеми прав захисту об’єктів ІВ. Тоді зростає мотивація творців та продавців об’єктів ІВ на здійснення торгівлі.
1.2.Форми та особливості торгівлі продуктами інтелектуальної власності.

За характером угоди міжнародна передача об’єктів ІВ може здійснюватись на комерційних та некомерційних засадах. Якщо покупець оплачує науково-технічні знання, які передав йому продавець, то таку передачу визначають як комерційну. Якщо грошових зобов’язань не виникає, то передача технології носить некомерційний характер.

До некомерційних форм передачі об’єктів ІВ належать: спільне проведення НДДКР, обмін спеціалістами, підготовка та перепідготовка кадрів, «відплив інтелекту», прямі зв’язки із науковими установами, проведення наукових конференцій, симпозіумів, виставок, ярмарків, навчання студентів, створення довідково-інформаційної літератури, комп’ютерних банків даних про науково-технічні досягнення, діяльність міжнародних організацій зі співробітництва в галузі науки і техніки, промисловий шпіонаж.

До комерційних форм передачі обєктів ІВ належать: ліцензійні угоди,інжиніринг, франчайзинг, технічна допомога, ноу-хау, контракти під ключ, консалтинг.

Зміст операцій по торгівлі об’єктами ІВ полягає в передачі на комерційній основі іноземному партнеру результатів науково-технічної діяльності, що мають як наукову, так і практичну цінність. На практиці в даний час такі операції одержали назву міжнародного обміну ПІВ.

Для підприємців, що продають і купляютьоб’єкти ІВ, захист винаходів та інших об'єктів промислової власності має велике значення. Він значно сильніший, ніж захист об'єктів, захищених авторськими правами. Як правило, забороняється несанкціонована імітація захисних ознак.

Розкриємо деякі нові поняття комерційних форм передачі обєктів ІВ.
Ноу – хау є специфічним об’єктом ІВ. В залежності від змісту, «ноу-хау» може бути конструкторське, технологічне, виробниче, управлінське, комерційне, фінансове.
Характерними рисами «ноу-хау» являються:
-науково-технічна й економічна цінність;
-практичне використання;
-відсутність прямого захисту в ролі промислової власності;
— повна чи часткова конфіденційність.

"Ноу-хау" можепередаватисявтакихформах, як:
1) документація(креслення, схеми, керівництво, інструкції, специфікації, результатидослідівіїхпротоколи, формули, рецептиіт.д.);
2) безпосереднійдосвідспеціалістів, яківолодіютьниміздатнійоговикористативпевнійгалузі.
В сучасних умовах без знання «ноу-хау» в більшості випадків неможливо відтворити промислово освоєну нову техніку і тим більше неможливо її удосконалення, створення її наступних поколінь. Не маючи «ноу-хау» практично неможливо використовувати винаходи, права на які придбані в інших країнах у розробника (автора) цих винаходів. Тому «ноу-хау» сьогодні набуває значної цінності і може бути об'єктом купівлі-продажу.[22]

У більшості країн нова технологія захищається одним або декількома правовими інструментами: патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком, інжиніринг, франчайзинг. Розкриємо деякі поняття:

Патентні угоди — це міжнародні торговельні угоди, згідно з якими влас­ник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покуп­цеві патенту. Зазвичай, малі вузькоспеціалізовані фірми самостійно не мо­жуть впровадити винахід у виробництво, тому продають патенти великим корпораціям.Економічний зміст патенту полягає в наданні державою на своїй території монопольного права винахідникові на використання його винаходу протягом певного терміну (як правило, 15 – 20 років). Це монопольне право полягає в тому, що в межах вказаного терміну дії патенту тільки його власник може виготовляти, використовувати і продавати товари, в яких втілюється його винахід або використовувати певні методи та засоби виробництва цієї продукції. Практично всі товари, які виходять на ринки розвинених країнах, є запатентованими.
Міжнародне ліцензування виступає у вигляді торгівлі (передачі) ліцензій на винаходи, патенти, технології, ноу-хау, а також формули, схеми, торгові марки, програми тощо. Як і всілякі міжнародні торговельні обмінні операції, ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод, учасниками яких є: ліцензіар — продавець патенту, ліцензії чи нових знань, та ліцензіат — покупець. Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.Ліцензія — це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіатові на промислове і/або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду.

В угоді фіксуються обмеження на використання, експлуатацію, встановлюється вид прав на використання, та період, на який вони передаються (частіше усього 5—10 років). Нерідко обумовлюються можливості й умови продовженнядоговору.
Розрізняють договір про уступку права на патент і ліцензійну угоду. У першому випадку право власності на винахід або інший об'єкт промислової власності переходить до нового патентовласника (відбувається зміна патентовласника). У другому випадку право власності на продукти інтелектуальної діяльності (у тому числі винаходи, товарні знаки, ноу-хау і т. п.) зберігається за її власником.(Табл.1.2.)

Таблиця 1.2. Види ліцензійних угод

Патентна угода

Ліцензійна угода

патентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що мають правову охорону (захищені патентами винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки)

повна ліцензія — це патентна ліцензія, відповідно до якої в повному обсязі передаються права на винахід на весь термін дії патенту

безпатентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що не має правової охорони

виключна ліцензія характеризується наданням ліцензіату виключних прав використовувати об'єкт ліцензії у межах, обумовлених в угоді.

 

проста ліцензія дозволяє ліцензіату використовувати об'єкт ліцензії, але не захищає його від конкурентів, оскільки в цьому випадку ліцензіар зберігає за собою право видавати аналогічні ліцензії третім особам, а також право самому використовувати об'єкт ліцензії на тій самій території

чиста ліцензія — ліцензія, предметом угоди якої є передача невтілених знань (хоча вони можуть супроводжуватися зразками продукції)

супутня ліцензія — ліцензія, що надається при укладанні договорів про постачання устаткування, виробничої або іншої продукції, без якої реалізація цієї продукції приведе до порушення права власності постачальника

субліцензія — ліцензія, надана третій особі ліцензіатом, що володіє повною або винятковою ліцензією, на підставі права, наданого йому ліцензіаром. За обсягом прав субліцензія відповідає простій ліцензії, винагорода за неї розподіляється між ліцензіаром і ліцензіатом

поворотна ліцензія характеризується наданням ліцензіару права використовувати удосконалення об'єкта ліцензії, здійснені ліцензіатом

примусова ліцензія — дозвіл компетентного органа зацікавленій особі використовувати запатентований винахід без згоди патентовласника в тому випадку, якщо протягом установленого законодавством терміну патентовласник не використовує винахід

крос-ліцензія — взаємне надання (обмін) прав на використання об'єктів інтелектуальної власності. Практикується тоді, коли сторони не можуть здійснювати свою діяльність, взаємно не порушуючи прав

Повна ліцензія в наш час практично не використовується, оскільки за своєю суттю вона практично збігається з відступленням прав на патент.

При виключній ліцензії ліцензіар не має права на території дії цієї угоди одноосібно використовувати об'єкт ліцензії і видавати ліцензії третім особам.
Укладання ліцензійної угоди має певні позитивні та негативні наслідки для її сторін. Так, продавець ліцензії за її допомогою може вийти на такий ринок, куди іншим способом не можна проникнути через високе ввізне мито або наявність імпортних квот, заборон, занадто великі транспортні витрати чи сильну конкуренцію з боку інших фірм. При продажу ліцензій має місце економія на капітальних витратах і мінімізація комерційних ризиків. Продавець ліцензії може також скористатися торговельною мережею покупця і наявною клієнтурою (покупцями).[12,499]
Недоліком продажу ліцензії з погляду продавця є можлива конкуренція з боку її покупця. Коли мине термін ліцензійної угоди, власник ліцензії отримує собі конкурента в особі покупця ліцензії. Крім того, покупець ліцензії, якщо навіть він досяг погодженого мінімуму її комерційного використання, не завжди може заповнити ринок, залишаючи ніші для конкурентів. Тим самим власник ліцензії неминуче втрачає контроль над операціями на цьому ринку. Контроль якості товару, що виробляється за ліцензією, також ускладнений, а ліцензійна винагорода звичайно менша від прибутку, який продавець міг би отримати, самостійно використовуючи об'єкт ліцензії. На додачу часто виникають суперечки з покупцем ліцензії з приводу її використання, навіть якщо угода була укладена з усіма застереженнями[20,462].

Нині продавцями ліцензій є понад 40, а покупцями – більш як 70 країн. Основними учасникамиміжнародної ліцензійної торгівлі залишаються економічно розвинуті країни, на які припадає близько 98% усіхнадходжень від укладення ліцензійних угод, а на частку Західної Європи – 73% світового обігу.[10,394]

Вибір того чи іншого виду наданої ліцензії залежить, насамперед, від країни чи території, на яку видається ліцензія, і характеру винаходу. Наприклад, на невеликому ринку краще видавати виняткову ліцензію, тому що наявність кількох ліцензіатів, що одержали просту ліцензію, створить на цьому ринку небажану конкуренцію, яка вкінці знизить рівень цін і вплине на об'єм ліцензійної винагороди. Виняткова ліцензія видається, як правило, на товари масового виробництва і широкого споживання. Повна ліцензія використовується рідко.
За надання прав на використання предмета угоди ліцензіат платить ліцензіару певну винагороду. В угоді обумовлюється форма ліцензійної винагороди, порядок її виплати, переведення платежів і т.д.
Форми ліцензійної винагороди бувають різними. Найчастіше зустрічаються такі, як роялті, паушальний платіж і комбіновані платежі, участь у прибутку, участь у власності, перехресне ліцензування, попередня плата.

1.Роялті— це періодичні відчислення від доходів покупця на протязі періоду дії угоди. Вони встановлюються у вигляді певних фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через узгоджені відрізки часу (щорічно, щоквартально, щомісячно чи до визначеної дати).
Роялті можуть визначатися різними способами:
із вартості виробленої за ліцензією продукції;
із суми продажу ліцензованої продукції;
з одиниці випущених чи реалізованих виробів у вигляді відсотків;
з кількості переробленої за запатентованим методом сировини і т.д.
Роялті являються найпростішою і внаслідок цього найбільш поширеною формою платежу.
2. Паушальний платіж — це твердо фіксована сума винагороди, виплачена одночасно. Він може проводитися як одноразово, так і в розстрочку. Паушальний платіж в чистому вигляді зустрічається рідко.

Паушальні платежі застосовують:
—коли ліцензіар продає ліцензію маловідомому йому ліцензіату;
— немає реальної можливості здійснити ефективний контроль за діяльністю ліцензіата з використання ліцензії;
— існує необхідність одержання одноразової значної суми грошей, необхідної для покриття ліцензіаром витрат, пов'язаних із розробкою об'єкта ліцензії і підготовкою укладання ліцензійної угоди.
3. Комбінований платіж передбачає виплату авансового паушального платежу при підписанні угоди і платежу роялті в залежності від об'єкту виробництва і реалізації.

4.Участь у прибутку — відрахування на користь ліцензіара частини при­бутку, отриманого ліцензіатом від комерційного використання предмета ліцензії. Зазвичай, участь ліцензіара у прибутку ліцензіата фіксується на рівні до 30 % у разі надання виключної ліцензії та 10 % — невиключної ліцензії;
Великої уваги в міжнародній ліцензійній угоді заслуговує опрацювання умов, що стосується обов'язків сторін.

5.Участь у власності— передача ліцензіатом ліцензіарові частини акцій своїх підприємств як плати за надану ліцензію.

6.Перехресне ліцензування— обмін ліцензіями чи патентами, що мають еквівалентну вартість.

7.Попередня плата— платіж, що компенсує витрати ліцензіара перед укладенням ліцензійної угоди.
Угоди про передачу «ноу-хау», на відміну від ліцензійних, мають свої особливості. До них можна віднести такі:
1) сторони повинні чітко визначити зміст «ноу-хау», що дає користь, конфіденційність чи секретність;
2) більш докладно викладається весь комплекс обов'язків по передачі знань;
3) особливо опрацьовуються гарантійні зобов'язання експортерів по відношенню до завершеності переданих розробок, їх сучасного технічного рівня і патентної чистоти використаних рішень;
4) велика увага приділяється обов'язкам імпортера по збереженню конфіденційності або секретності переданого процесу та ін.
Обговорюються також строгі фінансові санкції за порушення обов'язків партнерами.

Специфічність об’єктів купівлі-продажу визначає особливості ліцензійної торгівлі, які проявляються в наступному: передача товарів від продавця до покупця здійснюється не в натуральній, а в неуречевленій формі; поряд з матеріалізованими предметами (машини, речовини, прилади, інструменти тощо) в угодах беруть участь елементи інтелектуальної праці («ноу-хау», технічні знання, досвід), які невідокремлені від свого носія; товари-ліцензії за своїм призначенням мають індивідуальний характер і розосереджені по своїх власниках, що в свою чергу обумовлює велику кількість продавців; монополістичність ринку, яка свідчить про надвисокі прибутки продавців високотехнологічних об’єктів інтелектуальної власності; низький рівень цінової еластичності, збільшення ваги нецінових чинників попиту і пропозиції, перш за все, радикальності інновацій та їх перспективності; довгостроковий характер співробітництва на всіх етапах дії ліцензійного угоди в процесі передачі, впровадження і спільного використання об'єкта ліцензії.[34,339]

Ціна ліцензії визначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії. Ліцензійна угода укладається якщо: 1) прибуток ліцензіара від продажу ліцензій вищий, ніж від інших форм освоєння ринку; 2) прибуток ліцензіара від реалізації купленої ліцензії вищий, ніж прибуток від конкурентів.

Механізм визначення ціни ліцензії.

1. Для попереднього визначення розміру прибутку ліцензіат може скори­статися складеним кошторисом витрат виробництва продукції, що ліцен­зується, щоб визначити собівартість одиниці продукції.

2. Прибуток визначається як різниця між ціною реалізації продукції і собівартістю.

3. Знаючи річний випуск продукції в штуках і термін дії ліцензійної угоди в роках, можна визначити загальний обсяг прибутку з ліцензії.

4. Порівнюючи обсяг прибутку, що планується одержати від виробництва на основі ліцензії, із прибутком без використання ліцензії, можна визначити розмір додаткового прибутку ліцензіата від придбання ліцензії.

5. Очевидно, що ціна ліцензії не може бути більшою за розмір додатково­го прибутку, в іншому випадку ліцензіат втратить частину свого прибутку, яку він міг би одержати навіть без купівлі ліцензії.

6. Визначивши розмір додаткового прибутку, ліцензіат повинен встанови­ти, у якому співвідношенні очікуваний додатковий прибуток буде розділено між ліцензіатом і ліцензіаром:

Розрахункова ціна ліцензії (Цл) Цл= В*Т*Пр*Ч

де В — середній річний випуск продукції за весь термін дії угоди; Т — термін дії угоди; Пр— додатковий прибуток ліцензіата від реалізації ліцензії; Ч — частка ліцензіара в додатковому прибутку ліцензіата.

Цей метод прийнятний для потенційних ліцензіара і ліцензіата в тому випадку, коли вони мають достатню інформацію про економічні умови діяль­ності ліцензіата на термін дії угоди. Однак, якщо ліцензіат таку можливість частіше за все має, то для ліцензіара у більшості випадків цей метод розра­хунку неприйнятний, оскільки витрати виробництва — комерційна таємни­ця ліцензіата. Крім того, цей метод може бути неприйнятним і для ліцензі­ата, якщо він планує здійснити виробництво нового для ринку товару, витрати виробництва якого невідомі.

У таких випадках роблять оцінку невідомих показників виробництва і збуту продукції на базі приблизної структури від реалізації, що склалися в даній галузі виробництва. Даний метод розрахунку однаково доступний контр­агентам і може бути з успіхом застосований обома сторонами угоди. Він прийнятний як для товарів виробничого призначення, так і для споживчих товарів[32].

Копірайт (право відтворення) — ексклюзивне право автора твору на показ і відтворення своєї роботи. Копірайт захищає від копіювання головним чином твори мистецтва і літератури — книги, фільми, радіопередачі, аудіо-, відеопродукцію тощо. Однак часто копірайт поширюється і на знання у вигляді ескізів, макетів, малюнків, креслень, що використовуються у виробництві.

Інжиніринг — надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Вони включають широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, іспитів, гарантійного і післягарантійного обслуговування.
Франчайзинг — контракт на передачу товарної марки, технології, надан­ня послуг чи продажу товарів. Угоду укладають дві сторони:

• франчайзер (продавець) — транснаціональна компанія, що володіє пев­ною товарною маркою, технологією надання послуг чи продажу товарів, тех­нологією організації торгівлі або дистрибуції товарів, що є предметом фран-чайзингових угод;

• франчайзі (покупець) — місцева компанія, яка використовує надані фран-чайзером за угодою торговельні марки, технології і т. д.

Продавець не тільки передає покупцеві право на використання товарної марки, а й надає йому допомогу в організації та веденні бізнесу у вигляді надання технічних послуг, реклами, підготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації, постачанні та ін. Франчайзі за ці послуги вносить одноразову платню при організації бізнесу і здійснює періодичні платежі, а також бере на себе обов'язки вкласти в цю компанію частину свого капіталу та надавати послуги в області маркетингу та менеджменту. Франчайзер бере участь в управлінні та контролі за послугами, що надаються франчайзі.

Надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовку персоналу тощо [20].

Висновок: сучасні форми передачі об’єктів ІВ поділяються на комерційні та некомерційні До комерційних форм передачі обєктів ІВ належать: ліцензійні угоди, інжиніринг, франчайзинг, технічна допомога, ноу-хау, контракти під ключ, консалтинг.

Виняткова ліцензія – найбільш поширена форма ліцензійних угод у світовій практиці, яка характерна для несерійних товарів.На відміну від традиційних товарів не кожне нововведення стає товаром, об’єктом купівлі–продажу ліцензій. Товарну форму набуває лише той науково-технічний продукт, для якого з високим ступенем імовірності визначений потенційний ефект – конкретна комерційна цінність для споживача у взаємодії з інтересами виробника. Інші умови товарності нововведення – це рідкісність розробки, щоб викликати економічний інтерес; здатність до обміну, відокремлення від свого розробника і введення в економічний обіг як самостійного об'єкта ринкових відносин. Купівля-продаж ліцензій створює бажання і можливості для впровадження науково-технічних розробок у виробництво, що у свою чергу, закладає базу для їхнього швидкого відмирання, інтенсифікації інноваційного процесу в умовах глобалізації.
ВИСНОВКИДО РОЗДІЛУ I

1.Дослідивши теоретичні засади економічної сутності об’єктів інтелектуальної власності, ми можемо зробити висновок, що роль нематеріальних активів в світовому господарстві дедалі збільшується і набуває вагомості при здійсненні купівельно-продажних операцій.

2. За даними Інституту інтелектуальної власності і права до нематеріальних активівналежать:право власності на винахід, право власності на корисну модель, яке також засвідчується патентом, право власності на промисловий зразок, право власності на знаки для товарів і послуг, право власності на сорт рослин, право власності на фірмове найменування, право власності на програми для ЕОМ, право власності на базу даних, право власності на науково-технічну інформацію.Крім того, до інтелектуальної власності належать ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції та інші об'єкти, які мають специфічні властивості при здійсненні передачі та купівлі.

3. Об’єкти ІВ захищаються такими правовими інструментами, як патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Ліцензійне співробітництво здійснюєтьсяза допомогою укладання ліцензійної угоди відповідної форми, як правило, на платній основі, а винагорода у більшості випадків виплачується в грошовій формі.

4. Форми ліцензійної винагороди: роялті, паушальний платіж і комбіновані платежі, участь у прибутку, участь у власності, перехресне ліцензування, попередня плата.

5. Ціна ліцензіївизначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії.

6. Купівля-продаж ліцензій створює бажання і можливості для впровадження науково-технічних розробок у виробництво, що у свою чергу, закладає базу для їхнього швидкого відмирання, інтенсифікації інноваційного процесу в умовах глобалізації.

7. Товарну форму набуває лише той науково-технічнийпродукт, для якого з високим ступенем імовірності визначенийпотенційний ефект – конкретна комерційна цінність для споживача увзаємодії з інтересами виробника.
РОЗДІЛІІ. Сучасні тенденції та регулятивні механізми міжнародної торгівлі продуктами ІВ

2.1.Тенденції міжнародної торгівлі ПІВ.

Сучасна міжнародна система регулювання пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності в своєму розвитку пройшла п’ять етапів: початок гармонізації національних законодавств (1883–1914); стагнація міжнародного співробітництва (1915–1950); перегляд та доповнення міжнародних угод (1951–1970); зростання масштабів та динамізація багатостороннього співробітництва (1971–1994); глобальна інституціоналізація шляхом імплементації та апробації Угоди ТРІПС (1995 –теперішній час).

При визначенні місця певної держави у світовій спільноті на перший план виступає її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта: підприємці, менеджери, фінансисти, науковці, кваліфіковані інженери, програмісти, а також інші фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу.

За даними звіту Світового економічного форуму «TheGlobalCompetitivenessIndex2009–2010: ContributingtoLong-TermProsperityamidtheGlobalEconomicCrisis» США зберігає свою першість на рингу інновацій незважаючи на після кризовий стан економіки. Це досягається переважно за рахунок відмінної співпраці університетів та науковців з приватним сектором у сфері НДДКР. Друге місце посідає Швейцарія. Країну характеризують великі витрати на НДДКР. Швейцарські наукові дослідницькі установи є кращими в усьому світі, і сильна співпраця між академічними і діловими секторами гарантує, що багато що з цього дослідження перекладається на ходову ринкову продукцію і процеси, що укріплюються сильним захистом інтелектуальної власності. Цю сильну інноваційну місткість забезпечує висока норма патентування (148.27 на мільйон мешканців) в країні[14].

Таблиця 2.1.Індекс світової конкуренції за рівнем розвитку інновацій

Країна

Місце

Бали

США

1

5,77

Швейцарія

2

5,56

Фінляндія

3

5,53

Японія

4

5,51

Швеція

5

5,39

Тайвань, Китай

6

5,28

Німеччина

7

5,11

Сінгапур

8

5,09

Ізраїль

9

5,06

Данія

10

5,04

Канада

12

4,8

Велика Британія

15

4,6

Іспанія

40

3,35

Італія

50

3,38

Росія

51

3,35

Україна

62

3,21

Греція

65

3,14

Турція

69

3,11

Грузія

119

2,56

Болівія

132

2,23

Складено автором за: за даними звіту Світового економічного форуму «TheGlobalCompetitivenessIndex2009–2010//www.weforum.org/

Зростаєчастка нематеріальних активів у фондах підприємств, що суттєво підвищує їхню ринкову вартість. Інтенсифікується використання прав інтелектуальної власності малими і середніми підприємствами, які є основою ринкової економіки. Вартість окремих об’єктів інтелектуальної власності сягає сотень мільйонів і мільярдів доларів США (товарні знаки Coca-Cola, Microsoftта інші).

В сучасних процесах міжнародної торгівлі ПІВ склалися певні тенденції:

1) Продавцями і покупцями на міжнародному ринку об’єктів ІВ є переважно розвинені країни. Це пояснюється тим, що рівень їхнього розвитку є приблизно однаковим. Таким чином ці країни мають відповідне матеріально- технічне забезпечення як для купівлі і впровадження, так і продажу ПІВ.

2)Під час світової кризи обсяги міжнародної торгівлі ПІВ падають з меншим темпом, ніж обсяги світового ВВП. Сьогоденню притаманне падіння динаміки кількості міжнародного патентування за останні 2 роки під час кризи. Але це падіння є меншим, ніж світовий обсяг ВВП. У 2009 р. число міжнародних патентних заявок, поданих відповідно до Договору ВОІВ про патентну кооперацію (РСТ), впало на 4,5% зважаючи на різкіший, ніж це очікувалося, спад в деяких промислово-розвинених країнах і зростання у ряді країн Східної Азії. За попередніми даними, в 2009 р. було подано 155 900 (Додаток А) міжнародних патентних заявок в порівнянні з 164 000 заявок, поданих в 2008 р.В розвинених країнах вплив кризи не так сильно позначився, як на країнах, що розвиваються.

Збереження лідерства розвинутих країн серед країн-заявників.

Зазначимо, що організація та стимулювання інноваційної діяльності в країнах-лідерах має такі риси:інтеграція й розвиток НДДКР, проектування і навчання, створення обчислювальних мереж, проведення спільних досліджень, державна підтримка нових технологій. Лідери передових країн переконалися, що знання,інтелектуальний ресурс держави стають вирішальним фактором інноваційного розвитку.

За оцінками Всесвітньої організації інтелектуальної власності, хоча нові економіки, що швидко розвиваються, застосовують патентну систему дедалі активніше, використання цієї системи занадтосконцентровано і, зокрема, на 5 відомств (відомства США, Японії, Китаю, Республіки Корея і Європейське патентне відомство) припадає 75% патентних заявок і 74% патентів, виданих у всьому світі. Питома вага України не перевищує 0,1%.[19]

Подача міжнародних заявок у ряді країн Східної Азії продовжує демонструвати позитивне зростання, не дивлячись на несприятливі глобальні економічні умови. Японія, яка є другим найбільшим користувачем системи РСТ, показала темпи зростання на рівні 3,6% при 29 827 поданих заявках; Республіка Корея (РК), що є четвертим найбільшим користувачем системи, продемонструвала зростання на 2,1% при 8 066 поданих заявок; а Китай став п'ятим найбільшим користувачем РСТ із значними темпами зростання – на 29,7%, що є 7 946 міжнародними заявками.

Кількість поданих міжнародних патентних заявок продемонстрували серйозніший спад у ряді промислових розвинених країн. Наприклад, в 2009 р. темпи подачі впали на 11,4% в США і на 11,2% – в Німеччині. Спад також спостерігався в Великобританії (-3,5%), Швейцарії (-1,6%), Швеції (-11,3%), Італії (-5,8%), Канаді (-11,7%), Фінляндії (-2,2%), Австралії (-7,5%) і Ізраїлі (-17,2%).

Безперечним лідером залишалися Сполучені Штати Америки (США) (Додаток Б ), де в 2009 р. була подана майже третина всіх міжнародних заявок (45 790), за якими слідувала Японія (+3,6%, 29 827 заявок), Німеччина (-11,2% або 16 736 заявок), РК (+2,1%, 8 066 заявок), Китай (29,7%, 7 946 заявок), Франція (+1,6%, 7 166 заявок), Сполучене Королівство (-3,5% або 5 320 заявок), Нідерланди (+3,0% або 4 471 заявка), Швейцарія (-1,6% або 3 688 заявок) і Швеція(-11,3% чи 3 667 заявок)[47].

Якщо США є найбільшим в світі експортером технології, то Японія, навпаки, з початку 50-х років стала одним з найбільших у світі споживачів науково-технічних досягнень. Величезне значення в створенні «японського дива» мало ефективне використання іноземних патентів і ліцензій, їхнє негайне впровадження й освоєння.

4)ТНК є провідними щодо впровадження новітніх технологій, забезпечують їх комерційну і виробничу реалізацію.Крупні ТНК використовують експорт ПІВ для встановлення панування на світових ринках над дрібними фірмами.
Зростання частки міжнародних компаній Японії, Китаю, Німеччини на ринку ІВ. На провідну позицію в списку заявників РСТ повернулася «Panasonic Corporation» (Японія), що потіснила (Китай) на друге місце. «Panasonic Corporation» опублікувала в 2009 р. 1 891 заявку за процедурою РСТ, китайська «Huawei Technologies Co. Ltd.» – 1 847 заявок, за якою слідували «Robert Bosch GMBH» (Німеччина, 1 586 заявок), «Koninklijke Philips Electronics N.v.» (Нідерланди, 1 295 заявок) і «Qualcomm Incorporated» (США, 1 280 заявок). У число десяти провідних компаній-заявників увійшли чотири японські компанії – «Panasonic Corporation» (1-е місце), «NEC Corporation» (8-е місце), «Toyota Jidosha Kabushiki Kaisha» (9-е місце) і «Sharp Kabushiki Kaisha» (10-е місце).(Додаток В)
5) Фінансування НДДКРє передумовою створення об’єктів ІВ та торгівлею ними. Рівень фінансування НДДКР засвідчує пріоритети державної політики.

Зараз економіки країн світу поступово виходять з найбільш суворого економічного спаду з часів великої депресії. Для цього, щоб повернутися на шлях зростання, подальше впровадження інновацій є затребуваним. Однак, це складно зробити у зв’язку зі зменшенням грошових потоків та інвестиційних фондів.

Таблиця2.2. Інтенсивність здійснення НДДКР, 2007 рік

 

Інтенсивність

НДДКР

Частка витрат на НДДКР до загальних витрат ОЕСР

Мексика

(2005)

0,5

0,7

Словаччина

0,5

0,1

Греція

,6

0,2

Польща

0,6

0,4

Чілі

0,6

0,1

Туреччина

0,7

0,8

Південна Африка

(205)

0,9

0,4

Угорщина

1,0

0,2

Російська Федерація

1,1

2,6

Італія (2006)

1,1

2,2

Естонія

1,1

0,0

Португалія

1,2

0,3

Нова

Зеландія

1,2

0,2

Іспанія

1,3

2,0

Ірландія

1,3

0,3

Китай

1,5

11,5

Словенія

1,5

0,1

Чеська Республіка

1,5

0,4

Люксембург

1,6

0,1

Норвенія

1,6

0,5

Нідерланди

1,7

1,2

ЄС27

1,8

29,7

Велика Британія

1,8

4,4

Бельгія

1,9

0,8

Канада

1,9

2,7

Австралія (2006)

2,0

1,7

Франція

2,1

4,9

ОЄСР

2,3

100

Німеччина

2,5

8,1

Данія

2,6

0,6

Австрія

2,6

0,9

США

2,7

41,6

Ісландія

2,8

0,0

Швейцарія (2004)

2,9

0,8

Японія

3,4

16,7

Фінляндія

3,5

0,7

Корея

3,5

4,7

Швеція

3,6

1,4

Ізраїль

4,7

1,0

--PAGE_BREAK--
Складено автром за:Групування країн за обсягами ліцензування //books.com.ua/3/index.htm

Іноземний досвід та існуюча практика засвідчують, що під впливом інноваційних процесів змінюється іструктура економіки. У світі зростає частка розумової праці порівняно із фізичною. За останні 100 років у США частка фізичної праці в сукупних витратах праці знизилася від 90 до 10%.

Висновки: сучасними тенденція міжнародної торгівлі ПІВ є наступні:

1.Продавцями і покупцями на міжнародному ринку об’єктів ІВ є переважно розвинені країни.

2.Під час світової кризи обсяги міжнародної торгівлі ПІВ падають з меншим темпом, ніж обсяги світового ВВП.

3.Збереження лідерства розвинутих країн серед країн-заявників.

4.Зростання частки міжнародних компаній Японії, Китаю, Німеччини на ринку ІВ.

5.Фінансування НДДКР є передумовою створення об’єктів ІВ та торгівлею ними.

6. Відповідність НДДКР бізнес-циклам.

7. Держава фінансує НДДКР переважно на стадії фундаментального дослідження, а приватний бізнес – на стадіях прикладних НДДКР.

8. Чим більше країна витрачає на НДДКР, тим вища схильність до патентування.

9. Сучасний стан ліцензійної торгівлі дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній ліцензійній торгівлі.

Регулятивні механізми міжнародної торгівлі ПІВ

Необхідність створення механізмів міжнародної торгівлі, пов’язаних з охороною прав інтелектуальної власності, виникла у зв’язку зі стрімким розповсюдженням в міжнародному торговельному обігу копій та аналогів товарів, які законно захищені патентами, товарними знаками, авторськими правами. Недостатня ефективність національних систем охорони прав інтелектуальної власності призвела до значних диспропорцій у торгівлі та використовувалась деякими країнами в протекціоністських цілях. Підробка товарів та послуг, перетворившись у міжнародний бізнес, стала охоплювати дедалі ширший спектр товарів, причому створених як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються. Подібна практика стала причиною величезних фінансових втрат для промисловості ряду розвинених країн внаслідок недоотримання значної частини прибутку від експорту фірм-виробників оригінальної продукції.Все це призвело до необхідності регуляювання міжнародної торгівля обєктами ІВ на національному та наднаціональному рівнях.

Основні принципи державного регулювання економічних відносин в галузі інтелектуальної власності базуються на загальноприйнятих у світовій практиці підходах, суть яких зводиться до таких основних методів регулювання:

вплив на систему ліцензування прав на об'єкти промислової власності (видача примусових ліцензій, надання прав на використання об'єктів промислової власності в режимі відкритої ліцензії тощо);

економічні санкції за порушення прав патентовласників і авторів;

надання податкових пільг на різні види інноваційної діяльності;

цільове державне фінансування інноваційних програм і проектів.

Міжнародна договірна практика реалізується через різні міжнародні конвенції, угоди, економічні й регіональні союзи, міжурядові двосторонні і багатосторонні договори з питань інтелектуальної власності й науково-

В рамках СОТ укладена Угода щодо торгових аспектів прав на інтелектуальну власність(ТРІПС). Вона набула чинності у 1995 р. і стала найбільш масштабним міжнародно-правовим документом, що регулює питання інтелектуальної власності.[16]

Основні функції Угоди:

Застосування режиму найбільшого режиму сприяння та національного режиму щодо іноземних прав ІВ;

Врегулювання таких питань, як копірайт, торгові знаки та марки, географічні назви, промисловий дизайн та ін;

Визначення стандартів з охорони ІВ як мінімальних зобов’язань країн-членів СОТ. Стандарти є мінімально-необхідними вимогами, що не забороняє країнам СОТ вводити більш жорстокі вимоги щодо дотримання прав на ІВ.

Основні вимоги ТРІПС:
— повинні визнаватися права інтелектуальної власності;
— ці права повинні захищатися. ТРІПС особливу увагу приділяє цивільним(судовим) заходам захисту, хоча вимагає захищати права інтелектуальної власності і за допомогою інших заходів: прикордонних (конфіскація на кордоні товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності); адміністративних (минаючи суд); кримінальних;
— захист прав інтелектуальної власності повинен бути ефективним;
— держави не повинні припускати дискримінації між вітчизняними й іноземними держателями прав, а також між держателями прав із різних країн.

Основною метою створення МОІВ було сприяння охороні ІВ шляхом розвитку співробітництва держав та взаємодії з іншими міжнародними організаціями; забезпечення управління союзами, що входять до МОІВ.

Основні функції:

розробка нових міжнародних угод та проектів щодо гармонізації національних патентних законодавств;

забезпечення міжнародної реєстрації деяких об’єктів ІВ;

збір та поширення науково-технічної інформації;

сприяння уніфікації національного законодавства – створення типових законів про винаходи, промислові зразки, товарні знаки та ін.;

створення фондів опису іноземних патентів.

Програма розвтку ООН є організацією, через яку здійснюється багатостороннє фінансування науково-технічного розвитку.

Організація надає технічну допомогу у сфері передачі та адаптації технології до потреб певних країн.

Отже, СОТ та МОІВ є міжнародними угодами з питань технологій, а через ПРООН здійснюється багатостороннє фінансування міжнародного технічного сприяння.

Слід розглянути детальніше, якими міжнародними конвенціями регулюються ПІВ в міжнародній торгівлі (Табл.2.5.)

Таблиця 2.5. Права інтелектуальної власності: інструменти, сфери застосування та відповідні угоди ВОІВ, а також інші міжнародні конвенції

Види прав інтелектуальної власності

Основні сфери застосування

Основні міжнародні угоди

Авторське право та суміжні права

Оригінальні авторські твори та подібні роботи виконавців, продюсерів звукозаписів та організацій, що ведуть транслювання в ефірі; Друкована продукція, індустрія розваг (аудіо, відео, художні фільми)

Бернська конвенція – 1971 р., Римська Конвенція, Женевська конвенція, Брюссельська конвенція, Універсальна конвенція щодо авторського права

Товарні знаки

Зображення або позначення, за допомогою яких можна відрізнити товари та послуги одного підприємства відіншого. Всі галузі економіки

Паризька угода; Мадридська угода (щодо міжнародної реєстрації); угода підписана в Ніцці; Мадридський протокол; угода щодо закону про промислові зразки

Географічні позначення

Позначення місця, з якого походять товари з характерними якісними ознаками. Сільськогосподарське виробництво та харчова промисловість, особливо такі як виробництво алкогольних напоїв

Лісабонська угода, Мадридська угода (щодо фальшивих позначень)

Промислові зразки

Нові або оригінальнізразки.Одяг, автомобілі, електроніка і т.п.

Гаагзька угода, Паризька угода, Локарнська угода

Патенти

Для винаходів, що є новими, мають винахідницький рівень та є промисловопридатними. Виробництво

Паризька угода, угода про співробітництво у сфері патентів, Будапештська угода


Компонування (топографії) інтегральних мікросхем

Оригінальні розробки інтегральних мікросхем. Індустрія мікроелектронного виробництва

Вашингтонська угода

Складено автором за:даними www.wipo.int

Висновки: розвиток міжнародної торгівлі обєктами ІВ призвів до необхідності створення регулятивних механізмів у цій сфері, а також створенні спеціалізованих міжнародних організацій, таких як СОТ (ТРІПС), МОІВ, ПРООН, які безпосереднь займаються уніфікацією законодавчої бази країн-членів, сприяють технічному розвитку, а також надають кошти на розбудову інноваційної діяльності.
­

ВИСНОВКИДО РОЗДІЛУ II

Інтернаціоналізація прав інтелектуальної власності історично обумовлена формуванням міжнародного ринку товарів, поглибленням міжнародного поділу праці, інтенсифікацією торговельно-економічних відносин між розвиненими країнами, в першу чергу європейськими.

Ключовими тенденціями розвитку світових ринків інтелектуальної власності в умовах глобалізації торговельно-економічної діяльності є зростання та динамізація торгівлі роялті та ліцензійними послугами, значне підвищення витрат на придбання ліцензій порівняно з витратами на НДДКР, концентрація ліцензійної торгівлі в промислово розвинених країнах (США, Японія, Велика Британія та Німеччина) та наукомістких галузях виробництва (інформаційні технології, органічна хімія, телекомунікації тощо), поява нових потужних суб’єктів ринку з країн ЄС (Італія, Франція) та Азії (Китай, Корея), суб’єктами виступають переважно промислово розвинені країни світу; збільшується участь країн, що розвиваються; групування країн за обсягами ліцензування; країни-власники об’єктів ІВ отримують основну частку надприбутків, а ті країни, що тиражують створені іншими технології, отримують прибутки на порядок менші; активізація експорту-імпорту об’єктів ІВ вимагає сприяння з боку держави та оперативного фінансування приватним сектором; чим більше країна витрачає на НДДКР, тим вища схильність до патентування; важлива роль ТНК .

За даними звіту Світового економічного форуму США зберігає свою першість на рингу інновацій незважаючи на після кризовий стан економіки. Це досягається переважно за рахунок відмінної співпраці університетів та науковців з приватним сектором у сфері НДДКР.

Розвиток міжнародної торгівлі обєктами ІВ призвів до необхідності створення регулятивних механізмів у цій сфері, а також створенні спеціалізованих міжнародних організацій, таких як СОТ (ТРІПС), МОІВ, ПРООН, які безпосередньо займаються уніфікацією законодавчої бази країн-членів, сприяють технічному розвитку, а також надають кошти на розбудову інноваційної діяльності.

РОЗДІЛ ІІІ. Місце України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ.

3.1.Стан та тенденції участі України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ.

Україна, яка входила до тридцятки країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково-технічний потенціал. За даними, ООН на початку ХХІ ст., Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників.

Відомий рейтинг «TheGlobalCompetitivenessIndex2009–2010» розмістив Україну на 62 місці серед 133 країн за рівнем інноваційної діяльності[14].

Таблиця 3.1 Рейтинг інноваційних країн світу 2009-2010

Країна

Місце2009

Бали

2009

Місце

2008

Бали 2008

США

1

5,77

1

5,84

Швейцарія

2

5,56

3

5,54

Фінляндія

3

5,53

2

5,57

Японія

4

5,51

4

5,52

Швеція

5

5,39

5

5,42

Тайвань, Китай

6

5,28

7

5,23

Німеччина

7

5,11

8

5,22

Сінгапур

8

5,09

11

5,08

Ізраїль

9

5,06

6

5,26

Канада

12

4,8

13

4,82

Велика Британія

15

4,6

17

4,66

Іспанія

40

3,35

39

3,61

Росія

51

3,35

48

3,41

Україна

62

3,21

52

3,40

Турція

69

3,11

66

3,16

Грузія

119

2,56

107

3,74

Складено автором за:даними «TheGlobalCompetitivenessIndex2009–2010»,www.weforum.org/documents/GCR09/index.html

Порівняно з минулим роком позиції України значно опустилисяз 52 місця та індексом 3,40 на 62 місце. В той час як більшість країн приблизно зберегли свої позиції в рейтингу не зважаючи на кризу.

Сьогодні на світовому ринку патентів частка України не перевищує 1%, а із щорічно закупованих 50-ти ліцензій кожна 5-та використовується зі збитками. Щодо авторського права, то в нашій державі права власників авторського права і чинне законодавство повністю ігноруються. Обсяг піратства є стабільно високим – 70 % продукції CD/DVDє контрабандною. Для порівняння: у країнах Західної Європи він становить 15 %, Південної Америки – 24 %. Разом зІндонезією та Росією ми посідаємо третє місце з незаконного використання комп’ютерних програм, передує нам тільки В’єтнам (95% комп’ютерних програм встановлюється нелегально) та Китай (92%).

Посилення конкурентних позицій України на ринках ПІВ неможливе без підвищення ефективності підтримки державою сектора НДДКР та створення надійної системи охорони інтелектуальної власності, а також формування правового середовища за визнаними в світі нормами. На жаль, система охорони інтелектуальної власності в Україні до цього часу не стала важливою складовою національної інноваційної системи і не визнається як елемент національної політики розвитку високих технологій. Про це свідчать матеріали парламентських слухань 2007 та 2008 рр., а також аналіз чинного законодавства в сфері регулювання інноваційної сфери, у т.ч. Закону України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» від 9 квітня 2004 р. №1676 IV та Постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2007 р. № 1118 «Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008—2012 роки». Окрім того, національна система статистичних спостережень не дозволяє використовувати запроваджені Держкомстатом України та Державним департаментом інтелектуальної власності показники динаміки патентування і договорів ліцензування для міжнародних зіставлень та оцінки позицій України в цілому і окремих компаній на ринках обєктів ІВ.

Структура експорту—імпорту високотехнологічними послугами за 2007 р. (рис.3.1. ) вказує на її низькі показники щодо питомої ваги в загальній кількості послуг. На відміну від комп'ютерних послуг, роялті та ліцензійних послуг експорт та імпорт науково-дослідних та науково-конструкторських робіт (НДДКР) України переважно орієнтований на країни СНД. На їх частку в 2007 р. припадало 63 % експорту даної послуги і 46 % імпорту. Протягом 2005—2007 рр. спостерігається стала тенденція до зростання експорту НДДКР як у цілому, так і до країн СНД. Так, у 2005 р. експорт цієї послуги збільшився на 25,9 % (48 % до країн СНД) порівняно з 2004 р., а в 2004 р. на 47 % (відповідно 25 %) порівняно з 2003 р. Така ж тенденція спостерігається і у імпорті НДДКР.

/>

Рис.3.1Структура експорту-імпорту високотехнологічних послуг у 2007 р.

У 2008р. роботи зі створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності: винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонувань інтегральних мікросхем і раціоналізаторських пропозицій (далі – ОПІВ) – виконували 1284 вітчизняні організації (юридичні особи), що на 2,4% менше проти 2007р. і на 4,6% – 2006р. Майже третину загальної кількості становили підприємства переробної промисловості (з них більше половини – підприємства машинобудування), 31,3% – наукові організації і 12,4% – освітні установи.

До Державного департаменту інтелектуальної власності та патентних відомств іноземних держав підприємствами та організаціями України у звітному році подано 8614 заявок на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. У звітному році, як і у попередні чотири роки, значну частку із загальної кількості склали заявки на корисні моделі (2004р. – 44,5%, 2005 – 61,5%, 2006 – 64,9%, 2007 – 70,0%, 2008 – 74,4%), в той час як у період 2000 – 2003рр. їх частина була незначною (2,9 – 4,6%). Така ж ситуація спостерігається і з охоронними документами на ОПІВ: 2004р. – 16,8%, 2005 – 63,1%, 2006 – 68,1%, 2007 – 71,3%, 2008 – 73,7% (2000 – 2003рр.: 2,0 – 4,0%); усього у 2008р. отримано 8395 охоронних документів України та іноземних держав. (Рис.3.2)

/>
Рис. 3.2 Надходження до Державного департаменту інтелектуальної власності та патентних відомств іноземних держав заявок на винаходи, корисні моделі, промислові зразки

Таблиця3.2 Основні показники творчої діяльності підприємств та організацій України.

 

Подано заявок на видачу
охоронних документів

Отримано охоронних
документів

Використано
об’єктів
права
ІВ

Держдепартамент
ІВ України

компетентні
органи з охоронни правІВ
іноземних
держав

України

іноземних
держав

2007

2008

2007

2008

2007

2008

2007

2008

2007

2008

Усього

8564

8446

345

168

8488

8243

281

152

6796

6870

винаходи

2075

1840

174

103

1993

1832

130

82

2803

598

корисні моделі

6167

6359

73

52

6165

6136

90

54

3033

3471

промислові зразки

322

247

98

13

330

273

61

16

960

801

компонування ІМС

–

–

–

–

–

2

–

–

–

–

Складеноавтором за:даними www.wto.org/

Спостерігається зменшення на 3,3% загальної кількості поданих заявок та на 4,3% отриманих охоронних документів на ОПІВ у порівнянні з 2007р., особливо помітно зменшення кількості поданих заявок і отриманих патентів на промислові зразки (38,1% та 26,1% відповідно).

У 2007р. частка поданих заявок поданих до іноземних держав становила 5% від загальної кількості і скоротилася до 2% у 2008р., що вказує на помітну тенденцію до зменшення іноземних заявок.

Порівняно з попереднім роком кількість заявок на ОПІВ, поданих юридичними особами України у 2008р. до патентних відомств іноземних держав, зменшилась наполовину. Найбільшу кількість заявок подано до патентного відомства Російської Федерації (84,5%). Число закордонних патентів зменшилось на 46%, переважну більшість їх отримано також у Роспатенті (92,1%)(Табл.3.3.).

Чисельність творців (винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій) у порівнянні з 2007р. скоротилась на 10,6% і становила 36,8 тис. осіб, що у розрахунку на одне підприємство (юридичну особу або відокремлений підрозділ), яке займалось винахідництвом та раціоналізацією, складало 24 особи. В той же час у Донецькій області цей показник дорівнював 43, Вінницькій і Луганській – по 31, Дніпропетровській, Миколаївській областях та м.Києві – по 28 осіб.

Важливим показником ефективності новаторської діяльності є використання об’єктів права інтелектуальної власності. У 2008р. кількість використаних у виробничому процесі винаходів у порівнянні з попереднім роком зменшилась на 7,3% і становила 2598 одиниць, промислових зразків – на 16,6% (801), в той же час число використаних корисних моделей зросло на 14,4% (3471).

Зберігається тенденція щодо зменшення кількості впроваджених у виробництво раціоналізаторських пропозицій: у порівнянні з 2007р. їх число зменшилось на 13,8%, з 2006р. на 20,5%(Рис.3).

/>

Рис.3.3 Використання підприємствами України винаходів та раціоналізаторських пропозицій

Найбільше раціоналізаторських пропозицій використано на підприємствах промисловості (42,3%) і транспорту та зв’язку (31,5%), а також на підприємствах Дніпропетровської (21,6%) Донецької (19,3%) областей та м.Києва (30,4%).

Станом на 01.03.2010 року (з 1992 року) всього зареєстровано 282080 охоронних документів:

94610 патентів на винаходи з урахуванням перереєстрованих авторських свідоцтв та 20-річних після коротких;

48019 патентів на корисні моделі;

20069 патентів на промислові зразки;

119351 свідоцтво на знаки для товарів і послуг з урахуванням розділених реєстрацій;

11 свідоцтв на топографії ІМС;

10 реєстрацій кваліфікованих зазначень походження товарів;

10 свідоцтв на право використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів[19].

Частка охоронних документів зареєстрованих з 1992-2010 рр. дуже невелика порівняно лише з кількістю поданих патентних заявок у 2007р. у світі(764 700).

У 2008 році обсяги витрат на інноваційну діяльність склали 11,99 млрд. грн., що на 11% більше, ніж у 2007. основним джерелом фінансування, як і в попередні роки, були кошти субєктів господарювання – 7,3 млрд. грн., що складає 60,6% від загального обсягу фінансування. Зросла частка кредитування інноваційної діяльності з18,5% у 2007 р. до 33,7% у 2008.

Основні тенденції розвитку ринку ІВ України характеризуються такими особливостями:

— низька інноваційна активність промислового виробництва. Розробку і реалізацію інновацій в 2007 р. здійснювали всього 11,5 %підприємств, тоді як у провідних країнах цяцифра складає приблизно 30 %. На придбання нових технологій витрачалося лише 3 %всіх засобів, які витрачаються на інновації, що не дає можливості суттєво впливати наперехід до інноваційного економічного зростання. У 2007 р. частка об'єму інноваційноїпродукції в загальному обсязі реалізованоїпродукції навіть інноваційно активних промислових підприємств склала всього 6,7 %;

— внутрішній попит на продукцію ІВ залишається низьким унаслідок високої конкурентоспроможності зарубіжних країн. Зовнішня торгівля наукомісткою продукцією в Україні стає не засобом активного розвитку економіки, а можливістю виживання, збереження накопиченого науково-технічного і виробничого потенціалу;

— більшість підприємств промисловості, у тому числі і високотехнологічного комплексу, вважають за краще займатися продуктовими інноваціями, тобто закупівлею готового устаткування, використанням НДДКР для вдосконалення діючого виробництва та ін. Частка принципово нових розробок у витратах на технологічні інновації складає приблизно 12 %, тоді як в країнах ОЕСР —не менше 33 %;

— у високотехнологічному комплексі не завершена корпоратизація, тобто формування сучасних великих науково-виробничих структур, економічно стійких, здатних до формування власних чинників саморозвитку і до здійснення всього відтворювального циклу;

— не зважаючи на прийняті державні заходи протягом усього періоду функціонування незалежної України для сучасної структури ринку ІВ характерні диспропорції, слабка розвиненість комерційних механізмів або повна відсутність багатьох елементів, не сформована інноваційна система, не розвинений інфраструктурний блок, слабо використовуються інноваційні інвестиції;

— недосконалість захисту права інтелектуальної власності через вади законодавчої бази. Незважаючи на помітний прогрес останніх років у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи трансферу нових технологій та науково-технічних досягнень.

-зростання кількості зловживань у сфері інтелектуальної власності. Серед найпоширеніших зловживань експерти відзначають несумлінну реєстрацію товарних знаків, порушення патентних прав, використання товарних знаків, схожих до ступеня змішування з відомими світовими брендами тощо.

— скорочуються обсяги науково-дослідних робіт. Протягом 1996-2006 рр. їх обсяг скоротився з 1,38 до 1,0 % ВВП.

— загрозливою є товарна структура українського експорту: його обсяги формуються переважно за рахунок сировинних галузей. На відміну від розвинутих країн, у яких 85-90 % приросту ВВП забезпечує виробництво та експорт наукомісткої продукції, частка України на ринку обєктів ІВ продукції, загальні оцінки якого складають 2,5-3 трлн дол., становить приблизно 0,05-0,1 %.

— тенденція зменшення кількості поданих заявок на винаходи до Держдепартаменту інтелектуальної власності.

— велика тривалість терміну розгляду заявок на патенти і винаходи:тривалість розгляду заявки на винаходи 1,5-3 роки, а заявка на знаки для товарів і послуг розглядається 1,5-3,5 роки.

В Україні створено сучасну законодавчу базу щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту, зокрема з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав
інтелектуальної власності (далі — Угода ТРІПС) Світової організації торгівлі (СОТ). У рамках міжнародних вимогзабезпечується реалізація основних положень законодавства Україниу зазначеній сфері. Правовідносини у сфері інтелектуальної власності регулюються
окремими положеннями Конституції України, Цивільного кодексу України (передусім нормами йогокниги четвертої «Право інтелектуальної власності»), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу Українипро адміністративні правопорушення та ряду
процесуальних кодексів, нормами 10 спеціальних законів у сферіінтелектуальної власності, близько 100 підзаконних актів.

Одним із положень, яке мала виконати Україна з приводу ІВ – це виконання положення Угоди ТРІПС у повному обсязі з дати вступу до СОТ.Відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS «Захист прав інтелектуальної власності» Україна зобов'язу­ється забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають пору­шенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуаль­ної власності та їх недопущення. Стаття 41 Угоди TRIPS зазначає, що законодавство України повинно мати норми, що дозволяли б удати­ся до ефективних дій, спрямованих проти будь-якого по­рушення прав інтелектуальної власності, включаючи тер­мінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на випадок подальших порушень.Угода TRIPSпередбачає захист прав інтелектуаль­ної власності за допомогою адміністративних процедур, цивільно-правові способи захисту прав, а також карні про­цедури і штрафи, що можуть бути застосовані до порушни­ків прав.

Після прийняття Верховною Радою України законопроекту “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” національне законодавство в сфері інтелектуальної власності істотно наближене до норм Угоди ТРІПС.

Одним з важливих напрямків роботи митних органів України є  боротьба з контрафактною (піратською) продукцією, запобігання порушенням та неправомірному використанню прав інтелектуальної власності, а також виготовленню, зберіганню, розповсюдженню, переміщенню через митний кордон України товарів, що порушують права інтелектуальної власності.Під час митного оформлення художньої стрічки «Аватар» для демонстрації її в Україні було сплачено 400 тис. грн., після закінчення його прокату додатково буде сплачено ще близько 1,5 млн.грн. роялті.

Висновки: ринок ІВ в Україні слаборозвинутий. Це зумовлено недостатнім фінансуванням державою інноваційних процесів та НДДКР, а також недосконалою правоохоронною системою з питань захисту продуктів ІВ. Загальна частка ПІВ на світовому ринку становить не більше 0,05-0,1%. Що є надзвичайно мало. Основні тенденції розвитку ринку ІВ України характеризуються низькою інноваційною активністю промислового виробництва, внутрішній попит на продукцію ІВ залишається низьким унаслідок високої конкурентоспроможності зарубіжних країн, у високотехнологічному комплексі не завершене формування сучасних великих науково-виробничих структур, скорочуються обсяги науково-дослідних робіт, зменшення кількості поданих заявок на винаходи до Держдепартаменту інтелектуальної власності та ін.

Напрямки вдосконалення участі України в міжнародній торгівлі ПІВ.

Основною метою української економіки є пошук нової якості розвитку, що забезпечує підвищення ефективності й конкурентоспроможності матеріального й інтелектуального виробництва, високі та стійкі темпи зростання. Досягнення цієї масштабної, але реальної мети вимагає кардинальних змін у соціально-економічному розвиткові на основі цілеспрямованої національної інноваційної стратегії, що спирається на програму технологічної модернізації України.[18,394]

Україна має вагомий інтелектуальний потенціал, але не навчилася створювати на його основі капіталізовані активи. Тому науково-технічному співтовариству України необхідно навчитися перетворювати своє вміння правильно мислити і застосовувати практичні навички ефективного одержання інтелектуальної ренти з виробленої знаннями вартості. Капіталізація інтелекту є перетворенням кваліфікації кадрів у ліцензії і сертифікати, знань – у права інтелектуальної власності, а репутації – у бренди та фінансові гарантії.

Як переконує досвід багатьох країн, державні зусилля в цих умовах мають бути спрямовані на створення механізму ефективної капіталізації інтелектуального потенціалу та формування інститутів інноваційної економіки. Інститути інноваційної економіки поширюють комерційні можливості використання інновацій, створюють основи для формування й реалізації мотивації до одержання прибутку не тільки за рахунок впровадження інновацій її розробникам – реалізації економічного потенціалу нововведень у власному виробництві, а й за рахунок продажу окремих прав інтелектуальної власності зацікавленим покупцям.

Рівень, характер, стан мотивації інституту інтелектуальної власності до інноваційної діяльності, укладення угод купівлі-продажу прав на нововведення визначають обсяги, склад, механізми, тенденції розвитку ліцензійної торгівлі, які мають враховувати інститути інноваційної економіки при розробці власної ліцензійної політики виходу на сучасний інноваційний ринок, для побудови оптимального механізму комерційного використання можливостей, наданих нововведеннями.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України, при якому створений Державний Департамент інтелектуальної власності, який є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших об’єктів авторського права.

На державному рівні застосовуються прямі та непрямі методи регулювання вивозу та ввозу ПІВ через певні інституційні структури.

Пряме державне регулювання здійснюється органами експортного контролю, методами митного та прикордонного контролю. Непряме здійснюється в більшості країн через державну систему реєстрації патентів та торговельних знаків.

На нашу думку, Україні доцільно використати європейський досвід, який передбачає реалізацію прав на результати науково-технічної діяльності через забезпечення інтересів суспільства й національної промисловості в тих випадках, коли для підтримки НДДКР залучаються бюджетні ресурси. Тому законодавчо необхідно визначитися з підтримуваними урядом формами співробітництва між вітчизняною промисловістю і наукою. [35]

Результати аналізу економічного зростання країн — лідерів рейтингів конкурентоспроможності свідчать про необхідність формування та забезпечення розвитку національної інноваційної системи як безальтернативного шляху реалізації системної та послідовної державної політики, спрямованої на активізацію інноваційних процесів, забезпечення технологічного розвитку та оновлення національної економіки.

Національна інноваційна система — це сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процессу.

Основними напрямками розвитку національної інноваційної системи є:

1. Підвищення результативності вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок з метою посилення його ролі у забезпеченні інноваційного розвитку національної економіки шляхом:

інтеграції вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок до світової інноваційної системи, сприяння розвитку міжнародного партнерства у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності;

збільшення частки наукових та науково-технічних досліджень, спрямованих на створення нових видів інноваційної продукції;

орієнтації національних товаровиробників на створення високотехнологічної конкурентоспроможної та екологічно чистої продукції;

врахування кон'юнктури світового ринку під час визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності.

2. Забезпечення розширеного відтворення знань на основі інтеграції діяльності вищих навчальних закладів, академічних та галузевих наукових установ шляхом:

концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності, створенні умов для організації високотехнологічного виробництва в Україні;

посилення взаємодії освіти та науки, створення університетів дослідницького типу на базі провідних вищих навчальних закладів;

3.Забезпечення розвитку системи фінансово-кредитної підтримки реалізації конкурентоспроможних науково-технічних та інноваційних програм і проектів шляхом:

забезпечення розвитку мережі спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ, їх ефективної діяльності та розширення прав зазначених установ на участь у створенні корпоративних інвестиційних фондів;

упровадження механізму страхування ризиків під час реалізації високотехнологічних інноваційних проектів;

створення умов для інвестування венчурного капіталу у високотехнологічні інноваційні проекти;

упровадження механізму надання на конкурсній основі грантової підтримки вченим та утворюваним ними малим інноваційним підприємствам за рахунок державних та інших коштів, а також сприяння міжнародному науково-технічному співробітництву, в рамках якого надається така підтримка.

4. Забезпечення розвитку виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури — підтримка малого інноваційного бізнесу, економічні стимули розвитку наукових парків

5. Забезпечення розвитку ефективної інформаційно-аналітичної та експертно-консалтингової інфраструктури інноваційної діяльності.

6. Створення умов для трансферу технологій та підвищення ефективності охорони прав інтелектуальної власності шляхом:

формування та забезпечення розвитку ефективної системи капіталізації результатів інтелектуальної діяльності;

впровадження ефективного механізму трансферу технологій;

7.Упровадження відповідно до норм Європейського Союзу та СОТ прозорого та ефективного механізму стимулювання та державної підтримки провадження науково-технічної та інноваційної діяльності суб'єктами господарювання шляхомнадання державної підтримки для реалізації інвестиційних та інноваційних програм і проектів за пріоритетними напрямами інноваційної діяльності, зокрема здешевлення банківських кредитів, наданих для реалізації таких проектів;

8. Забезпечення підтримки та захисту національного виробника шляхом:

сприяння експорту вітчизняної інноваційної продукції на світовий ринок;

надання фінансової підтримки для патентування об'єктів промислової власності за кордоном;

9.Формування позитивного ставлення до інновацій у суспільстві шляхом:

популяризації інноваційної діяльності через засоби масової інформації;

упровадження навчальних програм, спрямованих на виховання у дітей та молоді творчого мислення та позитивного ставлення до інновацій.

Реалізація Концепції здійснюється шляхом розроблення кожні три роки плану заходів щодо розвитку національної інноваційної системи та забезпечення його виконання. [7]

Висновки:основними напрямками вдосконалення інноваційної системи України є підвищення результативності вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок, забезпечення розширеного відтворення знань, забезпечення розвитку системи фінансово-кредитної підтримки, забезпечення розвитку виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури, підвищення ефективності охорони прав інтелектуальної власності, формування позитивного ставлення до інновацій.    продолжение
--PAGE_BREAK--
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ III

1.Ринок ІВ в Україні слаборозвинутий. Це зумовлено недостатнім фінансуванням державою інноваційних процесів та НДДКР, а також недосконалою правоохоронною системою з питань захисту продуктів ІВ. Загальна частка України на світовому ринку ПІВ становить не більше 0,05-0,1%, що є надзвичайно мало.

2. Основні тенденції розвитку ринку ІВ України характеризуються низькою інноваційною активністю промислового виробництва, внутрішній попит на продукцію ІВ залишається низьким унаслідок високої конкурентоспроможності зарубіжних країн, у високотехнологічному комплексі не завершене формування сучасних великих науково-виробничих структур, скорочуються обсяги науково-дослідних робіт, зменшення кількості поданих заявок на винаходи до Держдепартаменту інтелектуальної власності та ін.

3.Удосконалення системи регулювання прав інтелектуальної власності в Україні має ґрунтуватись як на його універсальних напрямах (система протидії недобросовісній конкуренції, забезпечення захисту об’єктів інтелектуальної власності в інформаційних мережах, удосконалення оцінки вартості їх прав в міжнародній торгівлі), так і спеціальних, що обумовлені недосконалістю законодавчо-нормативної бази щодо розподілу прав у сфері охорони і використання результатів науково-технічної діяльності, незначний попит національної промисловості на продукцію винахідницької діяльності, занепад патентних підрозділів підприємств тощо. Розвиток національної системи регулювання прав інтелектуальної власності буде відбуватися в умовах посилення впливу багатосторонніх домовленостей ТРІПС.Також напрямками вдосконалення інноваційної системи України є підвищення результативності вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок, забезпечення розширеного відтворення знань, забезпечення розвитку системи фінансово-кредитної підтримки, забезпечення розвитку виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури, підвищення ефективності охорони прав інтелектуальної власності, формування позитивного ставлення до інновацій.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі проведено теоретичне узагальнення та дано вирішення наукового завдання щодо визначення ролі інтелектуальної власності в розвитку міжнародного торговельно-економічного співробітництва та розробки напрямів удосконалення національних систем регулювання прав інтелектуальної власності в умовах глобальної торгової системи. Результати дослідження дозволяють зробити наступні висновки:

Інтелектуальна власність — це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя, та відповідна система економічних відносин. При всіх своїх характеристиках інтелектуальна власність має економічну вартість. Вона відкриває нову ринкову можливість або являє загрозу, в залежності від того, хто нею розпоряджається. Сьогодні, найчастіше інтелектуальна власність стає важливим активом підприємства, який дозволяє нарощувати прибутки, отримувати довготривалі конкурентні переваги, покращувати свої позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках та ін. Необхідною умовою реалізації цих економічних переваг або ефектів від використання інтелектуальної власності є правовий захист.

Інтернаціоналізація прав інтелектуальної власності історично обумовлена формуванням міжнародного ринку товарів, поглибленням міжнародного поділу праці, інтенсифікацією торговельно-економічних відносин між розвиненими країнами, в першу чергу європейськими. Сучасна міжнародна система регулювання пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності в своєму розвитку пройшла п’ять етапів: початок гармонізації національних законодавств (1883–1914); стагнація міжнародного співробітництва (1915–1950); перегляд та доповнення міжнародних угод (1951–1970); зростання масштабів та динамізація багатостороннього співробітництва (1971–1994); глобальна інституціоналізація шляхом імплементації та апробації Угоди ТРІПС (1995 –теперішній час).

Глобальними чинниками інтернаціоналізації інтелектуальної власності є підвищення темпів розвитку інноваційної діяльності; загострення міжнародної конкуренції; підвищення ролі нематеріальних активів в інтенсифікації інноваційної діяльності; інформатизація суспільства, поглиблення міжнародного поділу праці та збільшення кількості бізнес-структур, що розташовані на територіях декількох країн; зміни в характері процесу створення об’єктів інтелектуальної власності. Їх системна дія обумовлює макрорівневі (збільшення обсягів трансферу прав інтелектуальної власності, розвиток міжнародного ринку ліцензій, виникнення нових об’єктів інтелектуальної власності тощо) та мікрорівневі (поширення практики недобросовісної конкуренції, прискорення комерціалізації інтелектуальної власності, підвищення значущості товарних знаків та фірмових найменувань тощо) прояви інтернаціоналізації інтелектуальної власності. Сукупність перших виступає імперативами створення торгових політик країн, а других – орієнтирами для розробки міжнародних корпоративних стратегій.

За даними звіту Світового економічного форуму «TheGlobalCompetitivenessIndex2009–2010: ContributingtoLong-TermProsperityamidtheGlobalEconomicCrisis» США зберігає свою першість на рингу інновацій незважаючи на після кризовий стан економіки. Це досягається переважно за рахунок відмінної співпраці університетів та науковців з приватним сектором у сфері НДДКР.

Ключовими тенденціями розвитку світових ринків інтелектуальної власності в умовах глобалізації торговельно-економічної діяльності є зростання та динамізація торгівлі роялті та ліцензійними послугами, значне підвищення витрат на придбання ліцензій порівняно з витратами на НДДКР, концентрація ліцензійної торгівлі в промислово розвинених країнах (США, Японія, Велика Британія та Німеччина) та наукомістких галузях виробництва (інформаційні технології, органічна хімія, телекомунікації тощо), поява нових потужних суб’єктів ринку з країн ЄС (Італія, Франція) та Азії (Китай, Корея). Сучасними тенденціями міжнародної торгівлі ПІВ є наступні: суб’єктами виступають переважно промислово розвинені країни світу; збільшується участь країн, що розвиваються; групування країн за обсягами ліцензування; країни-власники об’єктів ІВ отримують основну частку надприбутків, а ті країни, що тиражують створені іншими технології, отримують прибутки на порядок менші; активізація експорту-імпорту об’єктів ІВ вимагає сприяння з боку держави та оперативного фінансування приватним сектором; чим більше країна витрачає на НДДКР, тим вища схильність до патентування; важлива роль ТНК та ін.

Лібералізація міжнародних ринків товарів і послуг обумовила необхідність створення міжнародної системи регулювання прав інтелектуальної власності, що охоплює національний, регіональний та глобальний рівні. Перетворення пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності на обов’язкову сферу багатостороннього регулювання в СОТ завершило становлення міжнародної системи їх регулювання, яка на сьогодні характеризується наявністю низки правових та організаційних проблем на національному і регіональному рівнях, а також апробацією першої в історії міжнародних економічних відносин Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Удосконалення міжнародної системи регулювання прав інтелектуальної власності відбуватиметься при посиленні ролі та впливу багатосторонніх домовленостей у межах глобальної торгової системи СОТ.

Основні тенденції розвитку ринку ІВ України характеризуються низькою інноваційною активністю промислового виробництва, внутрішній попит на продукцію ІВ залишається низьким унаслідок високої конкурентоспроможності зарубіжних країн, у високотехнологічному комплексі не завершене формування сучасних великих науково-виробничих структур, скорочуються обсяги науково-дослідних робіт, зменшення кількості поданих заявок на винаходи до Держдепартаменту інтелектуальної власності та ін.

Удосконалення системи регулювання прав інтелектуальної власності в Україні має ґрунтуватись як на його універсальних напрямах (система протидії недобросовісній конкуренції, забезпечення захисту об’єктів інтелектуальної власності в інформаційних мережах, удосконалення оцінки вартості їх прав в міжнародній торгівлі), так і спеціальних, що обумовлені наявністю таких проблем як недосконалість законодавчо-нормативної бази щодо розподілу прав у сфері охорони і використання результатів науково-технічної діяльності, незначний попит національної промисловості на продукцію винахідницької діяльності, занепад патентних підрозділів підприємств тощо. Розвиток національної системи регулювання прав інтелектуальної власності буде відбуватися в умовах посилення впливу багатосторонніх домовленостей ТРІПС, що обумовлює необхідність реалізації комплексу заходів на законодавчо-нормативному, інституціональному та підприємницькому рівнях.



Начало формы

Конец формы
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Закон України «Про авторське право та суміжні права»

Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, прийнятий Верховною Радою України 15.12.93

Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”, прийнятий Верховною Радою України 15.12.93

Закон України «Про захист економічної конкуренції»

Закон України «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високихнаукоємних технологій» від 9 квітня 2004 р. №1676 IV

Постанова Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2007 р. № 1118: Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008—2012 роки

Концепції розвитку національної інноваційної системи РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 17 червня 2009 р. № 680-р

Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18.09.92 №479/92

Ажажа М.А. Інтелектуалізіція Економіки: інноваційний і людський потенціал в умовах глобалізації, www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Ekonomika/2008_628/02.pdf

Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки такомерціалізація: Монографія / Савчук В.С. –К.: КНЕУ, 2003.

Біла книга. Інтелектуальні власність в інноваційній економіці України / Г. О. Андрощук, О. В.Дем’яненко, І. Б. Жиляєв, Л. В. Сахарова, В. І. Полохало, С. В. Таран (упоряд.). – К.: Парламентське видавництво, 2008.

В. Базилевич, В. Ільїн, Інтелектуальна власність. Креативи метафізичного пошуку — Київ.: 2008

Вікіпедія, uk.wikipedia.org/

Всесвітній економічний форум, www.weforum.org/

Всесвітня організація інтелектуальної власності, www.wipo.int

Всесвітня організація торгівлі, www.wto.org/

Горнісевич А. Інтелектуальна власність у колисці нового Цивільного кодексу України // Юридична практика. – 25 липня 2003 року.

Гуманітарна сфера України. Стан. Розвиток. Перспективи: зб. довідково-інформаційнихматеріалів / Всеукраїнський форум інтелігенції. – К.: Довідкове видання, 2008.

Державний департамент інтелектуальної власності, http://www.sdip.gov.ua/

Дідківський, Зовнішньоекономічна діяльність підприємства– К.: Знання, 2006. – 462 с.

Драпак,Основи інтелектуальної власності— К.:Кондор, 2003

Дроздова Г. М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства : Навчальний посібник.- К.: ЦУЛ, 2002

Економіка знань – модернізаційний проект України: за ред. акад. НАН України В. М. Гейця,акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б. Е. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2007.

Экономика и управление. – 2006. – № 1. – С. 94–98. 11. Смерека С.Б. Оцінка ефективностіміжнародної торгівлі ліцензіями // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №7(73).

Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / За ред. Л.І. Федулової. – К.: Основа, 2005.

Інтелектуальна власність: словник-довідник/ За заг. ред. О. Д. Святоцького.: У 2-х т. — К.: Ін Юре, 2000.


Конвенция учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности (подписанная в Стокгольме 14 июля 1967 года и измененная 2 октября 1979 года)

Конвенція «Про захист інтелектуальної праці»

Лазебник Л. Л. Міжнародна економіка: Курс лекцій: Навч. посібник для студ. екон. спец. — Ірпінь: Академія ДПС України, 2001.

Лищишин М. Проблеми використання та захисту інтелектуальної власності в Україні // Економіка України. — №7(500). – 2003.

Микитенко В.В. Вимоги до впровадження новітніх технологій і високотехнологічної продукції// Проблеми науки.-2001.- №9.

“Міжнародна економіка” за ред. А.П.Румянцева. – 2-ге вид. — К.: Знання, 2004.

Міжнародна торгівельна палатав Україні, iccua.org/

Мухопад В.И. Лицензионная торговля: маркетинг, ценообразование, управление. –М.: ИНИЦ, 1998.

Осецький В. Л., Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності’ 2009

Паладій М.В. Середній клас та його роль у формуванні інтелектуального капіталу суспільства; Світ інтелектуальної власності №  4 (89), 2003р.

“Парижська конвенція з охоронипромислової власності” від 20.3.1883.

Право інтелектуальної власності / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцкого. – К.: Ін Юрпе, 2002.

Програма розвитку ООН, www.undp.org/

Просвирина И.И. Интеллектуальный капитал и интеллектуальные активы компании //

Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні (Аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. – 2001. – №10.

Програма розвитку ООН, europeandcis.undp.org/

Салфетник Т. Захист прав у сфері інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – 2002. – №2-3.

Сиденко В. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв’язання // Дзеркало тижня. — № 43 (367). — Субота, 3 — 9 Листопада 2001 року.

Скордамалья В. Право інтелектуальної власності ЄС. — К.: ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, 2005.

Український інститут промислової власності, base.ukrpatent.org

Ушаков В. Основні напрямки розвитку міжнародної охорони інтелектуальної власності – точка зору ВОІВ // Інтелектуальна власність. – 2002. – №10

Фейгельсон В. М. Интеллектуальная собственность и внешнеэкономическая деятельность. — М.: ВНИИПИ, 1997.

Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності: Навч посібник. — К.: Інститут інтелектуальної власності і права 2005.

Цибульов П.М., Чеботарьов В.П., Зінов В.Г., Суіні Ю. Управлінняінтелектуальною власністю. –К.:«К.І.С.», 2005.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. — К.: Ін Юре 2004

Циганкова Т.М., Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003

Фонд інформаційних технологій та інновацій, www.itif.org

Яркина Н.Е. О соотношении гражданского авторского и смежных прав // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. — Харків: Нац. юрид. акад. України 2000.

Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002.

International Encyclopaedia of Laws: Intellectual Property, Edited by:Prof. Dr. Hendrik Vanhees

IV Международная конференция «Актуальные проблемы интеллектуальной собственности»: Тез. докл. — К.: УкрІНТЕІ, 2000.

MONOGRAPH ON RIGHTS IN INTELLECTUAL PROPERTY,Colvin,James W.,1961

OECD «Science, Technology and Industry Scoreboard», www.oecdlibrary.org

WORLD INTELLECTUALPROPERTY INDICATORS,WIPO,2009

Додаток А Динаміка міжнародних заявок згідно PCT
Країна


2005

2006

2007

2008

2009

Албанія


 

1

 

 

 

Андорра


3

3

3

7

2

Аргентіна


21

21

33

25

11

Арменія


3

7

4

7

5

Австралія


2,001

2,003

2,053

1,946

1,800

Австрія


851

915

1,009

954

1,072

Азербайджан


5

13

7

4

2

Багами


31

18

39

21

23

Барбадос


258

252

367

246

96

Білорусія


22

18

9

9

19

Бельгія


1,077

1,031

1,126

1,133

1,034

Боснія та Герцоговина


7

8

13

9

11

Бразилія


270

334

397

472

480

Болгарія


22

26

30

27

20

Канада


2,320

2,573

2,847

2,913

2,572

Чілі


9

12

17

28

52

Китай


2,512

3,937

5,465

6,128

7,946

Колумбія


23

29

44

37

68

Коста Ріка


4

6

3

8

4

Хорватія


72

75

79

56

36

Куба


11

21

22

11

7

Кіпр


30

52

64

39

39

Чехія


117

107

132

156

172

Данія


1,122

1,162

1,155

1,358

1,410

Єгипет


51

41

40

43

33

Естонія


13

17

29

35

32

Фінляндія


1,893

1,844

1,994

2,223

2,173

Франція


5,756

6,264

6,570

7,074

7,166

Грузія


4

8

8

9

5

Німеччина


15,987

16,734

17,825

18,853

16,736

Греція


55

87

87

108

99

Угорщина


158

146

167

175

148

Ісландія


44

56

51

66

67

Індія


679

836

901

1,070

761

Ірландія


342

422

421

467

475

Ізраїль


1,461

1,599

1,747

1,905

1,578

Італія


2,349

2,702

2,948

2,885

2,718

Японія


24,870

27,023

27,748

28,785

29,827

Казахстан


8

17

16

4

19

Латвія


16

17

21

20

25

Ліхтенштейн


72

76

68

374

59

Литва


8

10

13

18

23

Люксембург


119

128

165

227

236

Малайзія


38

60

111

205

218

Мальта


10

17

11

24

33

Мексика


141

168

186

213

185

Монако


14

16

4

17

13

Марокко


9

10

18

16

20

Нідерланди


4,504

4,550

4,422

4,339

4,471

Нова Зеландія


351

354

397

358

263

Норвегія


585

610

603

647

648

Панама


17

16

14

9

10

Філіппіни


26

23

17

13

19

Польща


97

101

107

128

171

Португалія


56

68

92

100

164

Корея


4,689

5,946

7,065

7,901

8,066

Romania


15

28

31

15

13

РФ


660

697

735

803

569

Саудівська Арабія


38

54

46

61

69

Сінгапур


455

483

522

563

594

Словакія


32

31

39

41

33

Словенія


85

79

87

107

141

Пд. Африка


360

424

406

399

389

Іспанія


1,127

1,202

1,294

1,389

1,423

Швеція


2,887

3,333

3,658

4,136

3,667

Швейцарія


3,294

3,613

3,814

3,749

3,688

Туреччина


174

269

359

393

371

Україна


60

77

94

99

70

ОАЕ


24

15

20

23

32

Великобританія


5,095

5,092

5,539

5,514

5,320

США


46,857

51,296

54,038

51,657

45,790

Невідомі


218

199

281

158

182

Загальна


136,753

149,669

159,950

163,249

155,900
    продолжение
--PAGE_BREAK--
Джерело: www.wipo.int/pressroom/en/articles/2010/article_0003.html#a1
ДодатокБ Топ15 країн заявників  
Ranking

Country

2005

2006

2007

2008

2009

2009,

%

2009 приріст

1

Сша

46,857

51,296

54,037

51,653

45,790

29.4%

-11.4%

2

Японія

24,870

27,023

27,748

28,785

29,827

19.1%

3.6%

3

Німеччина

15,987

16,734

17,824

18,853

16,736

10.7%

11.2%

4

Республіка Корея

4,689

5,946

7,065

7,901

8,066

5.2%

2.1%

5

Китай

2,512

3,937

5,465

6,128

7,946

5.1%

29.7%

6

Франція

5,756

6,264

6,570

7,074

7,166

4.6%

1.3%

7

Великобританія

5,095

5,092

5,539

5,514

5,320

3.4%

-3.5%

8

Нідерланди

4,504

4,550

4,422

4,339

4,471

2.9%

3.0%

9

Швейцарія

3,294

3,613

3,814

3,749

3,688

2.4%

-1.6%

10

Швеція

2,887

3,333

3,658

4,136

3,667

2.4%

11.3%

11

Італія

2,349

2,702

2,948

2,885

2,718

1.7%

-5.8%

12

Канада

2,320

2,573

2,847

2,913

2,572

1.6%

11.7%

13

Фінляндія

1,893

1,844

1,994

2,223

2,173

1.4%

-2.2%

14

Австралія

2,001

2,003

2,053

1,946

1,800

1.2%

-7.5%

15

Ізраїль

1,461

1,599

1,747

1,905

1,578

1.0%

17.2%

 

Всі інші

10,278

11,160

12,218

13,243

12,382

7.9%

-6.5%

 

Загальна

136,753

149,669

159,949

163,247

155,900


    продолжение
--PAGE_BREAK--
 Джерело: www.wipo.int/pressroom/en/articles/2010/article_0003.html#a2
Додаток В
Рейтинг компаній заявників, 2009
2009, рейтинг

Зміна позицій

Назва заявника

Країна

Частка поданих заявок2009

Збільшення з2008

1

1

PANASONIC CORPORATION

JP

1,891

162

2

-1

HUAWEI TECHNOLOGIES CO., LTD.

CN

1,847

110

3

2

ROBERT BOSCH GMBH

DE

1,586

313

4

-1

KONINKLIJKE PHILIPS ELECTRONICS N.V.

NL

1,295

-256

5

6

QUALCOMM INCORPORATED

US

1,280

373

6

3

TELEFONAKTIEBOLAGET LM ERICSSON (PUBL)

SE

1,240

256

7

1

LG ELECTRONICS INC.

KR

1,090

98

8

4

NEC CORPORATION

JP

1,069

244

9

-5

TOYOTA JIDOSHA KABUSHIKI KAISHA

JP

1,068

-296

10

3

SHARP KABUSHIKI KAISHA

JP

997

183

11

-5

SIEMENS AKTIENGESELLSCHAFT

DE

932

-157

12

-3

FUJITSU LIMITED

JP

817

-167

13

3

BASF SE

DE

739

18

14

4

3M INNOVATIVE PROPERTIES COMPANY

US

688

25

15

-8

NOKIA CORPORATION

FI

663

-342

16

-2

MICROSOFT CORPORATION

US

644

-161

17

2

SAMSUNG ELECTRONICS CO., LTD.

KR

596

-43

18

10

NXP B.V.

NL

593

186

19

2

MITSUBISHI ELECTRIC CORPORATION

JP

569

66

20

3

HEWLETT-PACKARD DEVELOPMENT COMPANY, L.P.

US

554

58

21

-6

MOTOROLA, INC.

US

538

-240

22

-2

E.I. DUPONT DE NEMOURS AND COMPANY

US

509

-8

23

15

ZTE CORPORATION

CN

502

173

24

1

ELECTRONICS AND TELECOMMUNICATIONS RESEARCH INSTITUTE

KR

452

7

25

4

SONY ERICSSON MOBILE COMMUNICATIONS AB

SE

435

33

26

4

BSH BOSCH UND SIEMENS HAUSGERÄTE GMBH

DE

413

19

27

23

CANON KABUSHIKI KAISHA

JP

401

121

27

-10

INTERNATIONAL BUSINESS MACHINES CORPORATION

US

401

-263

29

14

BAKER HUGHES INCORPORATED

US

375

79

30

3

DAIKIN INDUSTRIES, LTD.

JP

374

4

31

42

MITSUBISHI HEAVY INDUSTRIES, LTD.

JP

373

158

32

32

DAIMLER AG

DE

362

126

32

5

KYOCERA CORPORATION

JP

362

30

34

-10

THOMSON LICENSING

FR

359

-103

35

19

SUMITOMO CHEMICAL COMPANY, LIMITED

JP

352

89

36

-9

THE PROCTER & GAMBLE COMPANY

US

341

-71

37

-11

CONTINENTAL AUTOMOTIVE GMBH

DE

334

-98

38

3

SONY CORPORATION

JP

328

21

39

35

KABUSHIKI KAISHA TOSHIBA

JP

326

113

40

-6

THE REGENTS OF THE UNIVERSITY OF CALIFORNIA

US

321

-26

41

42

HONDA MOTOR CO., LTD.

JP

318

125

42

214

NOKIA SIEMENS NETWORKS OY

FI

313

245
    продолжение
--PAGE_BREAK--