Криві байдужості, їх властивості. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича функція

Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет
Факультет додаткових професій
Реферат
з курсу:мікроекономіка
тема: Кривібайдужості, їх властивості.
Параметри підприємства якмікроекономічної моделі. Виробнича функція
м.Дніпропетровськ
2005
Зміст
1 Кривібайдужості. Властивості кривих байдужості… 2
    1.1 Метаспоживача. Ординалістський підхід… 2
    1.2 Суть іособливості побудови кривих байдужості… 4
    1.3Властивості кривих байдужості….… 9
2 Параметрипідприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича  
    функція….........…….… 11
    2.1Організаційні форми і функції підприємства… .11
    2.2 Поняттявиробничої функції….13
Списоквикористаної літератури….… 18
1 КРИВІ БАЙДУЖОСТІ. ВЛАСТИВОСТІ КРИВИХ БАЙДУЖОСТІ
1.1 Метаспоживача. Ординалістський підхід
 
В основі теоріїповедінки споживачів лежить поняття корисності. Модель поведінки споживачабудується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає триосновних елементи: мету, обме­ження, вибір.
Мета споживачаполягає вотриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ,тобто в максимзаціі корисності. Обмеженням є всі обставини, які недозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є цінитоварів і послуг та доход спо­живача. Вибірполягає у прийняттіта реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за данихобмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.
Ординалістськийпідхідна основі виявлених переваг виходить з того, щораціональний споживач знає, чого він бажає, він може порівнювати наборитоварів, його поведінка несуперечлива, він послідовний у своєму ви­борі іобирає кошик, якому віддає найбільшу перевагу. Суттєвим є те, що споживачвіддає перевагу певному набору товарів. Тепер не потрібно знати, наскількикошик А корисніший за кошик В, досить того, що кошику А на­даєтьсяперевага. Наданням переваг певному кошику споживач визначає по­рядковукорисність кошиків, робить порядкове їх ранжирування. Порядко­вими єзмінні, які можна розташувати у певній послідовності без виміру кіль­кісноїрізниці. Впорядкованість наборів благ за ступенем їх привабливості дляспоживача називають порядковою вимірністю корисності або ординаль­ноюкорисністю
 ( від лат. ordinalis — порядковий).
В основіординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіо­ми уподобань):
§  порівняність: людина здатна здвох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їхеквівалентність з її точки зору;
§   транзитивність:споживач встановлює певний порядок уподо­бань. Якщонабір благ А привабливіший для суб'єкта, ніж набір В, той в своючергу переважає привабливістю набір С, то набір А будепривабливішим також і за набір С ;
§ /> ненасичуваність(монотонність): всі блага бажані для споживача,збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач зав­жди віддаєперевагу набору, в якому більша кількість товарів.
Припущення щодоуподобань завжди стосуються однієї особи. У колек­тиві (наприклад, в однійсім'ї) уподобання можуть не співпадати, — для кож­ного члена родинипривабливішим може бути інший набір. Ситуація з неспі/>впадіннямуподобань називається парадоксом Ерроу: за транзитивності упо­добань кожного зіндивідів може виникати нетранзитивність колективних уподобань.
Споживчі рішеннязавжди розглядаються на певний момент часу. Вони стійкі в часі, якщо інші умови залишаються незмінними, а поведінкаспожи­вача несуперечлива.
Спочаткурозглянемо «модель бажаного»,тобто поведінку спожива­ча без врахуваннявидатків на будь-який кошик. На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, якіє однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рі­венькорисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором, байдужостіспоживачубайдуже, який набір об­рати.
Множина еквівалентних зточки зору споживача наборів благ створює поверхні байдужості. Кількістьповерхонь байдужості нескінченна, — кожна людина має свої уподобання, що івідображають системи поверхонь байдужості. Окремий випадок поверхонь байдужостіскладають двопродуктові набори товарів. Для двопродуктових кошиківповерхні байдужості мо­жуть бути зображенінабором кривих, які називаються кривими байду­жостіабо індиферентності.
В ординалістськіймоделі криві байдужості стали новим інструментом аналізу, замінивши поняття граничної корисності. Поняття корисностізалишається, але відкидається її числовий вимір. Вперше криві байдужостідля аналізу поведінки споживача застосувавФ. Еджворт. пізніше цей метод вдос­коналили Є. Слуцький, В. Парето, Дж. Хікста інші.Найбільш поширеною є модельХікса.
Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системікоординат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які за­безпечуютьоднаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву бай­дужості.
1.2 Суть і особливості побудови кривих байдужості
Крива байдужості — це лінія рівноїкорисності, всі точки якої показують множинунаборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівенькорисності. Кожна крива відображає окремий рівень корисності.
Крива байдужостіпредставляє функцію, яка є окремим випадком кардиналістської функціїкорисності, що має тільки дві змінних. Математично — це лінія рівня функції корисності. Лінією рівня функції корисності називається сукупність значень аргументів, для яких функціяпостійна:
TU = U(X, Y); U(X,Y) = const.      (1)
Побудуємо  криву  байдужості  за  допомогою  тривимірного  графіка       
Рис 1.1 Побудова кривої байдужості
 (рис. 1.1). На осях х та увід­кладемо кількості товарів Xі     Y, на осі z — сукупнукорисність цих двох благ. Якби споживач мавлише одне благо X, то сукупна корисністьвід його спо­живання зростала б покривій 0D, якби споживачкупував ли­ше благо Y, то сукупна    корис­ність зростала б по кривій ОС.Припустимо, що для кількості блага X, рівній 0G, його кори­сність    становитиме    величину DG. Така самавеличина корис­ності для блага Yдорівнює CFдля кількості OF, отже, DG= CF. Оскі­лькивеличина корисності є однаковою, споживачу байдуже — мати 0G бла­га Xчи OF блага У.
Так само можебути представлена множина інших комбінацій благ Xі Yз рівноюкорисністю, яка відповідатиме сукупній корисності кількості OF блага Yабо Gблага X. Ми одержимо рядточок (А, В і т.д.) на кривій CDі площукорисності CFGDдля комбінацій благ ONі ОМ , ON і ОМ, іт.д. Ці комбінації благ Xі Yбудуть байдужимидля спожи­вача, оскільки мають однакову корисність.
Тепердля спрощення аналізу перенесе­мо проекцію CDна площину ху (рис.1.2). Такоюпроекцією є пунктирна лінія FGз точками А1,В1графіка (рис.1.1), що відображає комбінації благ  X   і   Y   з однаковоюкорисністю. Це і є крива байдужості/>.
 />
Рис 1.2 Крива байдужості
Рухаючисьвздовж обраної кривої бай­дужості, споживач залишаєтьсяна одному і тому ж рівні корисності, але може змінюва­ти набір товарів укошику. Опуклість кривої байдужості до початку координат означає, щозбільшення кількості одного товару в кошику супроводжується зменшеннямкількості іншого на певну ве­личину, тобто споживач може лише замінювати одинтовар іншим. Кількість одного блага, від якої споживач змушений відмовитись,щоб одержати дода­ткову одиницю іншогоблага, називається граничною нормою заміни.
Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:
/>                     MRSXY= -ΔY/ΔX           або
                 MRSxy=dY/dX= limΔx>0 (-ΔY/ΔX).          
Рис. 1.3 показує, щокрива байдужості стає пологішою в мірупросування вздовж неї донизу, а граничнанорма заміни зме­ншується від точки А до В і С,тобто споживач готовий відмовлятись від все ме­ншої кількості блага У для одержання до­даткової одиниці товару X у міру змен­шенняв кошику запасу товару Y і збіль­шення запасу товару X.
Відрізок кривоїбайдужості, де заміна товарів у кошику можлива, назива­ється зоною субституції (заміни). За межами цієї зони (відрізкикривої бай­дужості поза точками Е і F) заміна товарівнеможлива, тому що крива байдужості стаєпаралельною осям координат.
Для описанняуподобань споживача щодо всіх можливих кошиків товарів застосовується картабайдужості — сукупність кривих байдужості,
/>
Рис. 1.4 Карта байдужості
кожназ яких представляє інший рівень кори­сності
(рис. 1.4). На графікузображені три криві байдужості, але реально існує безліч таких кривих, які можуть бути представлені для кожногоз можливих рівнів корисності.
 
 
Формакривих байдужості визначається уподобаннями споживача іза­лежить від ступеня замінності благ у споживанні.Оскільки більшість това­рів є неповнимизамінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спад­ними, опуклимидо початку координат, як зображені на графіку 1.4.
Проте якщо за умовиабсолютної необхідності двох благ споживач все ж таки віддає перевагу благу Y, то для одержаннядодаткової одиниці Xвін буде готовийвідмовитись від незначної кількості Y, тому кривібайдужості будуть пологішими відносно осі абсцис (рис. 1.5 а).
/> />
Рис. 1.5 Залежність форми кривих байдужості
від уподобань споживача
/> />
Якщо жспоживач, віддає перевагу благу X, він буде готовийвідмовитись від значної кількості блага Y, щоб одержатидодаткову одиницю X. Тому криві байдужостіспоживача будуть типовими спадними, але більш стрімкими відносно осі абсцис (рис.1.5 б). Наприклад, якщо спо­живчий кошик складається з двох благ — тістечок (X) і фруктів (У), тодля  любителя фруктів криві байдужостібудуть подібні до зображених на графіку 1.5 а, а для любителя тістечок — подібні до кривих графіка 1.5 б.
Функція, якавраховує схильність споживача до споживання того чи іншо­го блага, називається мультиплікативною функцієюкорисності.
Рис.1.6 Криві байдужості абсолютних замінників і доповнювачів
/>Разом з тим,криві байдужості можуть мати й іншу форму. Ми знаємо, що існують товари —замінники і товари — доповнювачі. Якщо споживачу   байдуже, який з товарів споживати, такі товари є  абсолютними замінниками. На­приклад,споживачу байдуже — випити склянку апельсинового чи мандари­нового соку. У цьому випадку гранична нормазаміни є сталою, а криві бай­дужості  мають  вигляд   прямих     ліній (U1,U2на рис. 1.6).
  Це означає, що споживачзавжди готовий замінити один товар іншим в сталих пропорціях, напри­клад,поміняти зошит з обкладинкою си­нього кольору на такий самий зошит зобкладинкою зеленого кольору в якій за­вгоднокількості, подібно до того, як ми без вагань міняємо дві монети по 5копі­йок на одну монету в 10 копійок.
Протилежний випадок — це товари, які є абсолютними взаємодоповнювачами,наприклад, взуття на праву та ліву ногу. Длятаких товарів заміна неможлива. Коли правих черевиків (X) більше, ніж лівих(Y), граничнанорма заміни лівих правими дорівнює нулю,оскі­льки споживачне відмовиться від будь-якого лівого черевика, щоб одержати ще один правий. Одночасно споживач може відмовитисьвід усіх, крім од­ного додатковогоправого, щоб одержати один додатковий лівий черевик. У цьому випадку гранична норма заміни є нескінченною.Криві байдужості абсолютнихдоповнювачів  мають вигляд
прямого кута(U3, U4на рис. 1.6).
/>Якщо споживач абсолютно байдужийдо блага X, наприклад, вінзовсім не спо­живає тістечок, намагаючись уникнути зай­вої ваги, його криві байдужості будуть пря­мимигоризонтальними лініями (рис. 1.7), а гранична нормазаміни Yна Xдорів­нюєнулю. Рівеньсукупної корисності визначає тільки корисність блага Y. Благо Xвиступає дляспоживача як нейтральне,
тобтотаке, споживання якого не впливає на рівень сукупної корисності. Якби споживач вважавнейтральним благо Y, криві байдужості були б вертика­льними прямими. Для випадку одного нейтрального блага не справджується аксіоманенасичуваності (чим більше благ, тим краще).
Нарешті,можлива ситуація, коли одне з пари споживаних благ є для
/>споживача     антиблагом    (X).     Якщо
споживання Xнегативно впливаєна корисність індивіда, то підвищення рівняко­рисності пов'язане зі скороченням споживан­ня даного блага. Кривібайдужості є висхід­ними (рис. 1.8), а рівні корисності зростають
ліворуч — вгору (U1, U2, U3). Гранична но­рма заміни благ є позитивною і зростаю­чою. Прикладомпари «благо плюс антиблаго»може слугувати вечеря в кафе, де стоїть тютюнова завіса чи лунає гучний «рок», яких ви не переносите. Аналогічний вигляд мати­мутькриві байдужості гравця у лотерею чи відвідувача казино, для яких бла­гоочікуваного доходу від виграшу сполучається з антиблагом ризику фінан­совихвтрат в разі програшу.
1.3 Властивості кривих байдужості
Аналізкривих байдужості дозволяє узагальнити їх властивості:
 1) Криві байдужості не мо­жуть перетинатися, оскільки кожна крива відповідає конкретному рівню корисності. Якби криві перетиналися, це означало б, що кошик точки пере­тину має не один, а декількарівнів ко­рисності, що суперечить припущеннющодо транзитивності уподобань спо­живача
(рис.1.9).
/>2) Криві байдужості, розташо­ванідалі від початку координат, від­повідають наборам благ з вищим рів­нем корисності, оскільки вища крива
дозволяє споживачу одержувати біль­шу кількість обох благпорівняно з нижчою. Споживач завжди прагне досяг­ти найвищої з можливих кривих.
3) Криві байдужості мають від'ємний нахил, єспадними для абсолютної більшості благ. Від'ємний нахил кривої байдужості означає, що споживачповинен відмовитись від деякої кількості одного блага, щоб мати можливістьодержати додаткові одиниці іншого блага і залишитись на тому ж рівнікорисності. Позитивний нахил кривої є неможливим, оскільки кошики будутьмістити більшу або меншу кількість обох товарів й не належатимуть до одногонабору байдужості.
4) В міру просуваннядонизу по кривій байдужості вона стає пологі­шою, випрямляється. Гранична нормазаміни товару є спадною, оскільки готовність споживача до заміни товару Yтоваром Xзменшується знаро­щуванням споживання X.
Отже,проаналізувавши смаки і уподобання споживача за допомогою кривих байдужості, мибачимо, що існує множина споживчих кошиків з різним спів­відношенням товарів,які дають однакове задоволення споживачу. Споживач бажає обрати якнайвищу кривубайдужості з найбільшою кількістю товарів у кошику. Визначившись щодо власнихуподобань, він, однак, повинен зважи­ти на те, що ціни кошиків різні, а йогодоход обмежений. Для того, щоб ви­значити, який саме кошик вибере споживач,прагнучи максимізувати корис­ність, нам потрібно проаналізувати бюджетнеобмеження споживача.

2 ПАРАМЕТРИ ПІДПРИЄМСТВАЯК МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ
2.1Організаційніформи і функції підприємства
Ініціативнудіяльність, пов'язану з виробництвом товарів і послуг, нази­ваютьпідприємництвом. Підприємництвопередбачає використання власнихкоштів і готовність ризикувати ними з метою одержання прибутку.
Первинноюекономічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної проду­кції, вважається підприємство.Фірма — це організація, яка володіє майном і управляє господарськоюдіяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повноюабо неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його длясвоєї господарської дія­льності, яка охоплює управління процесом виробництва,реалізацію продук­ції, одержання і використання прибутків, відшкодовуваннясвоїх витрат.
Існують фірми звертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірмаз вертикальною структурою володіє і управ­ляє кількома підприємствами,кожне з яких здійснює свою, специфічну, від­мінну від інших, стадіювиробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управляєкількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконуютьподібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробляєширокий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, якіоперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняттяпідприємства і фірми можуть співпадати сто­совно одного підприємства і не співпадатистосовно декількох підприємств.
Основнимиорганізаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна під­приємницька фірма,партнерство та корпорація.
Індивідуальнафірма має одного власника, який водночас є і мене­джером. Суверенітет уприйнятті рішень, простота в організації і ліквідації підприємства, податковіпільги, розвинене почуття господаря складають переваги одноосібного володіння.Але обмежені фінансові ресурси, недоста­тня ефективність управління, повнавідповідальність аж до конфіскації майна власника ведуть до частих банкрутств,так що ця форма підприємництва найменш стійка, вона можлива у галузях, де існуєвиробництво з коротким циклом.
Партнерство — колективнепідприємство, яке знаходиться у спільній власності кількох осіб, що об'єднуютьсвої фінансові ресурси, має більші можливості щодо одержання кредитів,кваліфікованого управління, але часті непорозуміння між партнерами, негнучкістьі складність реорганізації, значна небезпека розпаду у випадку несподіваноговиходу одного з партнерів та необмежена відповідальність роблять існуванняпартнерств не дуже перспек­тивним. Вони поширені у невиробничій сфері(юриспруденції, медицині то­що).
Корпорація-формаорганізації підприємств, яка має особливі методи залучення капіталу та особливіформи управління. Це — акціонерне товарист­во. Свій капітал утворює шляхомвипуску акцій і облігацій. Вищим органом управління є збори акціонерів. Значніфінансові ресурси, які утворюються за рахунок трьох джерел: нерозподіленогоприбутку, кредитів банків та прода­жу акцій і облігацій, обмеженавідповідальність, досконалий менеджмент, переваги великого підприємства (ефектмасштабу) та необмежений термін ді­яльності роблять корпорацію найбільшпоширеною і стійкою формою фірми в сучасному ринковому господарстві, незважаючина те, що вона також має недоліки, такі як: бюрократизація управління, можливісуперечності інтересів і зловживання управлінського персоналу тощо.
В мікроекономіціне приймають до уваги всю цю різноманітність форм і структур. Всі підприємстваі організації об'єднують узагальненим поняттям фірма.Модельповедінки фірми будується для індивідуальної підприємни­цької фірми, яка можебути як великим промисловим підприємством, так і дрібним фермерськимгосподарством. Це стосується і різноманітних функцій фірми.
Фірма виконуєвиробничо-технологічну, економічну, соціальну, зовніш­ньоекономічну функцію,але вони не є предметом дослідження мікроекономіки. Ми зосереджуємо свою увагуна основній функції підприємства — фу­нкції виробництва,яка єекономічною моделлю технології, описує зв'язок між витратами факторіввиробництва та максимально можливим об­сягом випуску продукції.
2.2 Поняттявиробничої функції
Для організаціївиробничого процесу необхідні фактори виробництва повинні бути присутніми упевній кількості. Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратамивиробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функціявиробництва. Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, щодля кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношеннявиробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна ви­значититехнологічно ефективний спосіб виробництва.
Розглянемоспрощений приклад функції виробництва деякої агрофірми. Припустимо, щоагрофірма хоче виростити 5000 центнерів цукрових буряків. Для цього потрібніземля, технічні комплекси, робітники і добрива. Агроном задає максимальнийурожай, якого можна досягти:
500 ц/га. Отже,для виро­щування необхідної кількості буряка потрібно задіяти 10 га землі.Приймає­мо, що це сталий ресурс. Кількості інших ресурсів можна змінювати.
Отримати 5000 цбуряків можна за різних комбінацій факторів виробництва.     Наприклад,    розроблено    п'ять    технологічних     проектів
(А, Б, В, Г, Д), які дозволяютьдосягти заданого обсягу випуску певним набором ресурсів (таблиця 2.1).
 
 
 
 
 
Таблиця 2.1Проекти Кількість техніч­них комплексів, од./сезон Кількість робіт­ників чол./ се­зон Кількість доб­рив, тонн/ сезон
А 1 8 10
Б 2 4 7
В 3 2 5
Г 4 1 4
Д 5 3 5
Для проекту Адосить одного технічного комплексу, 8 робітників, 10 т добрив, для проекту Бвідповідно 2, 4, 7 і т.д. Якщо ми уважно розглянемо проекти, то з'ясуємо,що технологічно неефективним буде лише останній проект Д, тому що вінпередбачає використання більшої кількості добрив і
робітників при тих жеодиницях техніки, що і проект Г. Всі інші проекти вважаютьсяефективними, оскільки зі збільшенням одного фактора зменшу­ється кількістьінших.
Виробнича функціязадає максимальний обсяг випуску (Q), який може виробитифірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінкифірми для спрощення аналізу ми будемо брати лише два
ресурси длядовгострокового періоду — працю (L) і капітал (К), ітільки один змінний фактор — працю — для короткострокового періоду. Загальнийаналітичний вираз виробничої функції можна записати:
Q=f(F1,F2...Fn), або Q=f(K,L), або Q=f(L).           (1)
Метод виробничоїфункції широко застосовують як в макро-, так і в мікроекономічному аналізі. Вмакроекономіці розраховують агрегатну функцію для кожної країни. Так, вченіП.Дуглас, Р.Солоу, Е.Денісон обчислювали фун­кцію американськоговиробництва, Я. Тінбергенздійснив відповідні розраху­нки дляНімеччини, Франції, Великобританії, США.
На мікро- рівнііснують тисячі функцій виробництва, тому що кожна фір­ма має свою виробничуфункцію. Функції виробництва вказують на існуван­ня численних альтернативнихможливостей одержання певного обсягу продукції за різних співвідношень міжфакторами виробництва.
Функціювиробництва реальної фірми можна визначити емпірично через виміри її фактичнихпоказників. За допомогою такого аналізу фірма і при­ймає рішення про вибіртехнологічно ефективного способу виробництва.
Першим, найбільшвідомим варіантом виробничої функції була виробни­ча функція Кобба-Дугласа,розроблена у 1923 році в США економістом П.Дугласомспільно зматематиком Ч.Коббомна основі досліджень в обробнійпромисловості США за період з 1899 по 1922 pp. Вона описує залежність об­сягіввиробництва від двох факторів — капіталу і праці, абстрагуючись від ін­ших.
Функція Кобба-Дугласамає вигляд:
                                                 Q=A,Kα,Lβ,                                       (2)                                
де
А — коефіцієнтпропорційності або масштабності;
α, β — коефіцієнтиеластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва приприрості відповідних факторів на 1%.
Розрахункипоказали, що за досліджуваний період коефіцієнти функції
мають значення: A=1,01; а = 1/4; β=3/4. Тобтофункція приймає вид:
Q=1,01K1/4 L3/4
З цього випливає,що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збі­льшення витрат праці на 1 %розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшеннякапіталу.
Пізніше у функціювиробництва вчені ввели фактор часу і якісні зміни в процесі виробництва, перейшовшивід статичної моделі Кобба-Дугласа до динамічної моделі:
Q=A Kα Lβert, де                                 (3)
ert — фактор, щовідображає вплив технічного прогресу й інших якісних змін у    виробництвіпротягом певного часу.
Кожна фірма маєсвою виробничу функцію, яка характеризує технологіч­ний спосіб виробництва,вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічноза умови, що фірма діє ефективно.
Економічноефективнимвважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативнувартість всіх видів витрат виробництва заданого об­сягу продукції. Економічнаефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багатотехнологічно ефективних способів виробниц­тва і лише один економічноефективний, — той, який на даний момент за­безпечує мінімальні грошовівитрати фірми за даного рівня цін на використо­вувані вхідні ресурси.
У випадку зміниціни будь-якого ресурсу може виявитись, що раніше ефективний спосіб виробництвастане економічно неефективним. Доведеться замінити відносно дорожчий ресурсдешевшим, щоб знову досягти економіч­ної ефективності.
Перевіримотехнологічно ефективні проекти таблиці 2.1 на економічну ефективність. Дляцього треба визначити грошові витрати фірми на кожний з проектів. Нехайзаробітна плата одного робітника за сезон становить 2000 грн., вартість одноготехнічного комплексу 5000 грн., а 1 т добрив — 200 грн. Обчисливши витрати накожний з проектів, одержуємо сукупні витрати на весь обсяг продукції,виробленої даними ресурсами за певний часовий період:
Проект А =5000+16000 + 2000 = 23000 грн.
Проект Б= 10000+ 8000 + 1400 = 19400 грн.
          Проект В = 15000+ 4000 + 1000 = 20000 грн.
           Проект Г = 25000+1000+ 800 = 26800 грн.
Отже, з усіхтехнологічно ефективних проектів економічно ефективним буде лише проект Б, найдешевший.Агрофірма повинна мати мінімум 19400 грн., щоб здійснити свій план і виростити5000 ц цукрових буряків.
В даномуспрощеному прикладі ми досить легко обчислили сукупні витрати агрофірми навиробництво заданого обсягу продукції. Проте і в теорії, і в господарськійпрактиці визначення і обчислення витрат виявляються до­сить складними. Оскількивитрати — основне обмеження фірми в досягненні її мети, чимало вченихзосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва,і, відповідно до свого розуміння їх суті, визна­чали рівень витрат і пов'язанийз ним рівень прибутків.
 
 
 Список використаноїлітератури
1.  ГальперинВ.И., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Том 1,2. – СПб:Экономическая школа, 1998. — 503 с.
2.  ГоробчевськаО.В. Графічні побудови в мікроекономіці.
–   Львів:ЛБІ НБУ, 2002. – 175 с.
3.  ГоробчукТ.Т. Мікроекономіка. – К.: ЦУЛ, 2002. – 236 с.
4.  Долан Є.Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича.
— СПб: Экономическая школа, 1994. – 448 с.
5.  ЗадояА.О. Мікроекономіка. – К.: т-во «Знання», 2000. – 302 с.
6.  КосікА.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка. – К.: Центр навчальної літератури,2004. – 416 с.
7.  МаксимоваВ.Ф. Микроэкономика. – М.: Соминтэк, 1996. – 328 с.
8.  МінінаО.В., Базілінська О.Г. Мікроекономіка. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.– 294 с.
9.  СемюельсонПол А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка: Пер. З англ./ Наук. Ред… С.Панчишина. – К.: Основи, 1998. – 676 с.
10.     ЯстремськийО. І., Грищенко О.Г. Основи мікроекономіки.
     – К.: т-во «Знання», 1998. – 674 с.