Класична модельмакрорівноваги
Яквідмічалось в темі 1, основною проблемою макроекономіки є економічна рівновага.Тобто коли на всіх ринках встановлюється відповідність, попиту та пропозиції, амеханізмом, що забезпечує цю відповідність є ціни, які постійно коливаються. Втеорії макроекономіки розглядаються, в основному, дві моделі макрорівноваги – класичнаі кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати дослідженьпредставників Кембриджської та Лозаннської шкіл — А. Маршалла, А. Пігу, Р.Хоутрі, Д. Робертсон і Леона Вальраса та Вільфредо Парето. При розгляді темислід звернути увагу на те, що:
Класичнамодель макрорівноваги ґрунтується на гіпотезах: 1)Рівновага встановлюється врезультаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій). 2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема, праці.3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит іпропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як відзайвого попиту так і від зайвої пропозиції.
Перерахованігіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, безвтручання держави, урівноважує сукупний попит та сукупну пропозицію. Такагіпотеза ґрунтується на законі Ж.Б. Сея, суть якого зводиться до твердження, щовиробництво (пропозиція) товарів і послуг само породжує рівний останньому повартості доход (попит), на який споживачі купують вироблені в суспільствітовари і послуги. Тобто виконується рівність
Обсяг виробництва= Доходи в суспільстві
Піддоходом, наприклад, від ресурсу праця розуміють реальну заробітну плату, вираженув одиницях створеного продукту Якщо кондитер випікає тістечка за ціною в 15 коп.і отримує 150 грн. заробітної плати, то його реальна заробітна платастановитиме 1000 тістечок. Таке визначення зарплати важливе для економіки, уякій доход кожного ресурсу (фактору) виробництва не може визначатись інакше, якза його внеском у створений продукт (результат виробництва).
Якщож частина доходу домогосподарств не витрачається на купівлю виробленогопродукту, тобто заощаджується, то дійсно виникає проблема реалізації: частинавиробленого продукту не знаходить покупця. Однак класики вважають, що проблема вирішуєтьсядвома шляхами:
1)цінистають нижчими і за менший доход покупці купують ту ж кількість продукту;
2)назаощаджені кошти підприємці виробляють інвестиційні товари.
Наринку робочої сили (головного ресурсу у класичній моделі) взаємодіють попит напрацю та її пропозиція. Останні е функціями середньої реальної заробітноїплати. Попит на робочу силу знаходиться в оберненій залежності від середньоїзаробітної плати, тобто функція попиту робочої сили є спадною. Пропозиціяробочої сили знаходиться в прямій залежності від заробітної плати (функціяпропозиції на ринку праці є зростаючою.)Відповідно крива попиту е кривоюкласичного попиту, крива пропозиції також є кривою класичної пропозиції. Повназайнятість на ринку праці встановлюється в точці перетину вказаних кривих, тобтов точці рівноваги, де обсяг попиту на робочу силу Ld дорівнює обсягу пропозиціїробочої сили Ls, Ld=Ls.
Натакому рівні використання ресурсів обсяг виробництва, який визначаєтьсявиробничою функцією, досягає свого максимального значення. Цей обсяг представляєпропозицію на товарному ринку.
Паралельноз ринком ресурсів існує ринок грошей. Для прихильників класичної моделі гроші єтим універсальним засобом, який полегшує обмін та укладання угод, дає змогуреалізувати переваги суспільного поділу праці. Однак грошова маса, згідно цієїтеорії, впливає лише на рівень цін, розмір середньої номінальної заробітноїплати в економіці, але не визначає обсягів реального продукту, зайнятості тареальної заробітної плати. Попит на гроші — Мд знаходиться в прямій залежностівід обсягу номінального продукту — Yn., а пропозиція — Мs є сталою, напередвизначеною величиною. Рівноваговий обсяг номінального продукту визначаєтьсяточкою перетину кривої повністю еластичної пропозиції і кривої попитупозитивного нахилу, що проходить через початок координат. Із зростаннямпропозиції грошей зростає обсяг номінального продукту — Yn.
Натоварному ринку за класичною моделлю величина попиту на реальний продуктзнаходиться в оберненій залежності від рівня цін, а пропозиція є повністюнееластичною за ціною. Тобто крива попиту має від’ємний нахил, а кривапропозиції-вертикальна пряма. Перетин вказаних кривих визначає рівноваговийрівень цін. Саме цьому рівню цін у класичній моделі надається роль вирішальногоінструмента регулювання економіки, встановлення макроекономічної рівноваги.
Пристосуванняпопиту до пропозиції на товарному ринку здійснюється завдяки ринку заощаджень(інвестицій). Сукупний попит у замкнутій економіці складається із споживання-Ста інвестицій – І.
Y = C+ I.
Інвестиціїстворюються завдяки заощадженням — S.
Відповідністьзаощаджень інвестиціям — І = S забезпечується на ринку заощаджень (інвестицій).
Вирішальнуроль у встановленні цієї відповідності (рівноваги) відіграє ставка процента — І.У класичній моделі величина заощаджень знаходиться у прямій залежності відставки процента — чим вищий процент., тим більше він спонукає до додатковихзаощаджень. Крива заощаджень — S(i) має позитивний нахил.
Величинаінвестицій обернена до ставки проценту — зростання процента зменшує попит наінвестиції. Крива інвестицій — І(і) має від’ємний нахил Точка перетину кривихS(i) та І(і) відповідає рівноваговому рівню процента.
Змінарівноваги на ринку заощаджень (інвестицій) відбувається під впливом змінисхильності до заощаджень або схильності до інвестицій. Схильність до заощадженьвимірюється часткою доходу (продукту — Y), яка направляється на заощадження.При зростанні схильності до заощаджень крива заощаджень зміщується паралельно праворучі рівновагова ставка процента знижується. Якщо ж зростатиме схильність доінвестицій, то праворуч зміститься крива інвестицій і рівновагова ставкапроцента підвищиться.
Укласичній моделі рівновагова ставка процента не визначає обсягів пропозиції тапопиту, але вона впливає на розподіл цього попиту на дві частини — споживання Ста інвестиції І. Маючи функції С та І та склавши їх, можна отримати функціюсукупного попиту: Y = C + I.
Класичнумодель як певну цілісність можна представити у вигляді послідовно зв’язанихграфіків ринку ресурсів, виробничої функції, ринку грошей, ринку товарів іринку заощаджень (.інвестицій).На ринку ресурсів визначається рівень ресурсівпри повній їх зайнятості. Цьому рівню ресурсів відповідає певне значеннявиробничої функції (певний обсяг виробництва, пропозиції). Номінальну величинуцього обсягу визначає рівновагова маса грошей на ринку грошей. На товарномуринку цей номінальний обсяг як величина повністю нееластичної пропозиції упоєднанні із змінюваним сукупним попитом формують рівноваговий рівень цін. Паралельнона ринку заощаджень (інвестицій) формується рівновагова ставка процента, якарегулює розподіл сукупного попиту на споживання та інвестиції.
Такимчином, класична модель макрорівноваги, ґрунтуючись на законі Сея, передбачає:а)Абсолютну еластичність заробітної плати і цін, б)Висунення на перший плансукупної пропозиції в якості двигуна економічного зростання, в)Здатністьринкового механізму до збалансування сукупного попиту та сукупної пропозиції нарівні повної зайнятості і повного використання інших факторів виробництва, г)Постійнодіючу тенденцію до співпадання обсягу сукупної пропозиції і потенційнихможливостей економіки (тому крива сукупної пропозиції є вертикальною прямою, якавиражає залежність між змінним рівнем цін і сталим, незмінним рівнем обсягунаціонального доходу).
Головнимиінструментами макроекономічного саморегулювання є: реальна заробітна плата якчинник ринку робочої сили, загальний рівень цін як чинник попиту на ринкутоварів, ставка процента як чинник розподілу сукупного попиту (при йогонезмінній величині). Останні усувають будь-який надлишок пропозиції або попитуі відновлюють повну зайнятість та обсяг виробництва, що створюється при повномувикористанні виробничих потужностей.
Кейнсіанська модельмакроекономічної рівноваги
Кейнсіанськамодель є найбільш поширеним напрямком сучасної макроекономіки. Вона напротивагу класичній заперечує саморегулювання економіки на макрорівні, для неїхарактерним є погляд, що рівновага при повній зайнятості ресурсів є незакономірним а лише випадковим явищем. Навпаки, економіці, яка розвивається безвтручання держави, характерні відхилення від рівноваги, безробіття та інфляція.Послаблення негативного впливу останніх здійснюється завдяки державі. Самекейнсіанська модель лежить в основі теоретичного обґрунтування сучасноїекономічної політики держави. В процесі роботи над темою важливо мати на увазі,що:
Кейнсіанськийпогляд заперечує гнучкість заробітної плати і цін. Навпаки, приймаєтьсяконцепція їх незмінності, жорсткості в короткостроковому періоді. Окрім того, кейнсіанцівважають, що заощадження населення не завжди відповідають інвестиціям підприємців:інтереси суб’єктів заощаджень-домогосподарств і суб’єктів інвестицій — підприємцівне співпадають. Рішення про заощадження мотивуються різними чинниками: купівлядорогих речей, оплата житла, забезпечення в старості, дати освіту дітям, навипадок хвороби тощо. Жоден з таких намірів не залежить від ставки процента ітому не зв’язаний безпосередньо з інвестиціями. Рішення про інвестиції також пов’язаніне лише із ставкою процента, а залежать часто від норми прибутку та іншихфакторів. Отже, плани заощаджень і плани інвестицій не співпадають і томуможуть відбуватись коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятостіі рівня цін. Тому ринковий механізм сам без втручання держави не в змозізбалансувати економіку, одночасно забезпечуючи повну зайнятість і повневикористання засобів виробництва.
Рівновагана ринку, тобто рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції може настати іпри неповній зайнятості ресурсів, тобто коли обсяг виробництва буде значнонижчим за потенційний, а значна частина робочої сили вимушено незайнята. Економікакраїни може мати низький обсяг національного виробництва протягом тривалогочасу, бо відсутній внутрішній самокоригуючий механізм. Держава ж своєюфіскальною і монетарною політикою може стимулювати розвиток економіки, забезпечувативисокі рівні національного виробництва і зайнятості.
Кейнсіанськамодель відрізняється від класичної також тим, що:
а)якщо у класиків крива сукупної пропозиції є вертикальною, то у кейнсіанців — горизонтальною у короткостроковому періоді, тобто до виробництва при повнійзайнятості;
б)якщоу класиків сукупний попит вважається стабільним і визначається грошовою масоюта купівельною здатністю грошей, то у кейнсіанців сукупний попит вважаєтьсянестабільним хоча б завдяки коливанню інвестицій, в)якщо класична модель розглядаєвідповідність сукупного попиту та сукупної пропозиції, взаємозалежність реальногообсягу виробництва і рівня цін, то в кейнсіанській моделі увага зосереджуєтьсяна взаємозв’язок реального обсягу виробництва і доходу.
Рушійноюсилою економіки в цій моделі вважається сукупний попит — АД тому, що сукупнапропозиція в короткостроковому періоді є величиною незмінною, сталою.(Кривапропозиції — горизонтальна пряма).Спрощена модель закритої економіки (безміжнародного сектору) передбачає рівність сукупного попиту (обсягу виробництва)- Y сумі споживання — С та інвестицій — І, Y=C+I.
Особливістюкейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняють заплановані і фактичнівитрати. Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величинунепередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованоїпродукції над створеною в межах певного періоду. Коли підприємства створюютьбільше продукції, ніж здатні реалізувати, вони змушені її частину перетворюватив запаси. Перевищення обсягу реалізації над створеною означає, що підприємствареалізують не лише те, що вироблене, а й те, що перебувало в запасах. Фактичнівитрати тотожні отриманим доходам або сукупному випуску і його позначають буквою-Y.Заплановані витрати позначаються як АД. Тобто як сукупний попит. Тоді Y=AD +UI.
UI — непередбачене нагромадження запасів або обсяг запасів, які використанідодатково для збільшення пропозиції на товарному ринку.
Більшглибший аналіз кейнсіанської моделі передбачає розгляд таких категорій, якспоживання та заощадження, схильність до споживання та схильність дозаощадження, інвестиції, функції споживання, функції заощадження та функціїінвестицій.
Споживання- С залежить від граничної схильності до споживання — MPC та сукупних доходів — Y. Її функція має вигляд С = С +MPCxY.
C — певнийрівень споживання, який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімальногоспоживання, тобто є сталою величиною.
MPC — гранична схильність до споживання, що показує, яка частка з кожної одиницідодаткових доходів буде спрямована на споживання.
зміни в споживанні
MPC=-----------------------------------
зміни в доходах
Граничнасхильність до споживання — це відношення любої зміни в споживанні до тієї змінив величині доходу, яка викликала зміну споживання. Аналогічно — частка любогоприросту (скорочення) доходу, яка йде на заощадження, зветься граничноюсхильністю до заощадження — MPS. Тобто це відношення зміни в заощадженнях дотієї зміни в доході, яка його викликала.
З зміни в заощадженнях
MPS =------------------------------------
Зміни в доходах
Слідмати на увазі, що MPC + MPS = 1.
Крива,що відображає залежність між величиною споживання С та доходом — Y зветьсякривою споживання і є графіком функції споживання. Вона має додатній нахил, якийвимірюється саме MPC.
Крива,що відображає залежність між величиною заощаджень — S і доходом Y зветься кривоюзаощаджень і є графіком функції заощаджень. Вона також має позитивний нахил, якийвимірюється граничною схильністю до заощаджень – MPS.
Більшістьекономістів вважає, що для економіки в цілому гранична схильність до споживаннята гранична схильність до заощадження є незмінними протягом певного часу.
Кривіспоживання та заощадження взаємозв’язані між собою. При кожному рівні доходукрива заощаджень віддалена від абсциси на відстань, рівну відстані графікаспоживання від бісектриси координатного кута.
Окрімдоходу, який визначає величину споживання і заощадження, є фактори-детермінанти,які впливають на споживання, а отже і заощадження і зміщують криві CC та SS вправоі вниз при їх збільшенні, вліво і вверх при їх зменшенні. До цих детермінантіввідносять:
а)рівень багатства домогосподарств;
б)очікуваннязмін в цінах, грошових доходах і наявності товарної маси;
в)рівеньцін на товари і послуги;
г)наявністьі величина заборгованості споживачів, г)рівень оподаткування населення.
Економісти-представникивсіх шкіл вважають, що криві споживання і заощадження є незмінними, якщодержава не приймає якихось рішень щодо їх змін.
Яквідмічалось раніше, другим компонентом чистих видатків є інвестиції — І.Інвестиції означають видатки на будівництво нових заводів, на верстати іобладнання з тривалим строком використання тощо. Рівень чистих видатків наінвестиції визначається двома основними факторами: а)очікувана норма чистогоприбутку, яку підприємці розраховують одержати від видатків на інвестиції, таб)ставка процента. Крива попиту на інвестиції має від’ємний нахил і відображаєобернену залежність між реальною ставкою процента (ціною інвестування) ісукупною величиною інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що інвестиції слідздійснювати до тих пір, коли ставка процента рівна очікуваній нормі чистогоприбутку.
Детермінантамиінвестицій, тобто факторами окрім доходу, які впливають на інвестиції ізміщують криву інвестицій вліво і вправо є:
а)Витратина придбання, експлуатацію та обслуговування обладнання;
б)податкина підприємців;
в)технологічнізміни;
г)наявний основний капітал;
д)очікування майбутніх прибутків.
Якщовитрати на обслуговування обладнання зростають, то витрати на інвестиції будутьзменшуватись і крива інвестицій буде зміщуватись вліво; при зростання податківна підприємців також крива буде зміщуватись вліво; прискорення технічногопрогресу викликає зростання інвестицій а отже зміщення кривої вправо; наявністьдостатнього капіталу на підприємствах не буде спонукати до зростання інвестиційа його надлишок приведе до зміщення кривої вліво; якщо підприємці оптимістичнодивляться на майбутні прибутки від інвестицій, то крива інвестицій зміститьсявправо.
Існуєдекілька поглядів на залежність величини інвестицій від доходу. Одні вважають, щоінвестування не залежить від рівня поточних доходів населення та обсягіввиробництва. В цьому випадку крива інвестицій в координатах — Y і єгоризонтальною прямою. Інші вважають, що інвестиції знаходяться в прямійзалежності від рівня доходів, а тому крива інвестицій має додатній нахил, якийвизначається граничною схильністю до інвестицій. В реальній дійсності видаткина інвестиції змінюються значно інтенсивніше за зміни в доходах під впливомневизначеності в строках служби основного капіталу, нерегулярності інновацій, змінностів прибутках і в очікуваннях підприємців щодо прибутковості їх інвестиційнихнамірів.
Длявизначення рівновагового обсягу виробництва використовуються два методи — методспівставлення сукупних видатків і обсягу виробництва: Y= C+I та метод “ін’єкцій”і “вилучень” – S = I. Графічно рівноваговий обсяг виробництва знаходиться вточці перетину кривої сукупних видатків (С+ І) з бісектрисою координатного кутав системі координат ВИТРАТИ — ОБСЯГ (коли використовується перший метод) або вточці перетину кривих заощаджень (вилучень) — S і інвестицій — (ін’єкцій)- І.
Зображеннямоделі Y=AD на графіку з допомогою кривої витрат та бісектриси координатногокута зветься “кейнсіанським хрестом”. Перетин вказаних кривих вказує нарівновагу на товарному ринку.
Алгебраїчноця модель має найпростіший вигляд (без врахування функцій держави) Y=C+I+ MPCxYі зветься мультиплікатором випуску за витратами. Він показує, на скількиодиниць зросте випуск якщо витрати збільшаться на одиницю. Формуламультиплікатора показує, що загальний випуск залежить від схильності доспоживання: чим вона більша, тим більший і випуск (доход).Якщо граничнасхильність до споживання MPC=0, 8, то мультиплікатор дорівнює 5 і томузбільшення витрат C + I на 20 млн. грошових одиниць веде до зростання обсягувипуску на 20х5=100 млн. грошових одиниць.
Якщоу вказану модель ввести державу як збирача податків -Т та економічного суб’єкта,який здійснює витрати на придбання товарів поряд з домогосподарствами і підприємствами,то рівняння моделі матиме вигляд
Y=C+MPCх(Y-T) +I+G
тут G – державні витрати,які в даній моделі приймаються незмінними.
Розв’язок цього рівняннявідносно Y дає відповідь у вигляді:
MPC C+I+G
Вираз/> зветься мультиплікаторомдержавних податків. Він відображає те явище, що зростання податків на певнувеличину зменшує випуск на іншу (більшу) величину. Якщо MPC = 0, 6 томультиплікатор державних податків складатиме 1, 5 і якщо податки зросли на 20млн. грошових одиниць, то обсяг випуску зменшиться на 30 млн. гр. од.
Попереднюмодель з участю держави можна представити у вигляді
Y = C + MPC × (1-t)Y + I + G,
де t- частка податків усукупних доходах
Розв’язок цього рівняннявідносно Y дає таку відповідь
1 С+I
Y=------ ------Gх--------------
1-MPC(1-t) 1-MPC(1-t)
Тут вжеG не стала, а змінна величина. Вираз /> зветьсямультиплікатором державних витрат і відображає, наскільки зміна державнихвитрат G може змінити сукупні доходи (випуск). Нехай гранична схильність доспоживання MPC = 0,5, частка податків у доходах t = 0,4, а державні видаткизросли на 21 млн. гр. од. Тоді сукупні доходи (випуск) зростуть на 30 млн. гр. од.,тому що мультиплікатор державних витрат складає 10/7.
Якбачимо, кейнсіанська модель ринкової рівноваги передбачає кількіснувизначеність макроекономічних показників та їх кількісну залежність при певнихзмінах цих величин.