Зміст
Вступ
1. Сутність та значенняпродуктивності праці
1.1 Визначення продуктивності праці
1.2 Показники ефективностіфункціонування підприємства
2. Показники та методи вимірюванняпродуктивності праці
2.1 Продуктивність праці,їївимірювання і показники
2.2 Персонал підприємства, склад іструктура
2.3 Наукова організація праці та їїформування
3. Фактори та резерви роступродуктивності праці на підприємстві
3.1 Загальнийаналіз основних техніко-економічних показників та оцінка діяльностіпідприємства
3.2 Фактичний аналіз продуктивностіпраці
3.3 Вибір та обґрунтування заходівз підвищенням ефективності виробництва
Висновок
Використана література
Вступ
Перехід України відадміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкомувикористанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем.Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, якіспричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткийперіод часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, якіпокликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюєтьсяпідготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах ізбірниках усе частіше з’являються статті, присвячені трудовим відносинам,соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.
Практикагосподарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, щорезультативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльностізалежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінськихкадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої базита соціальних аспектів господарювання.
На даному етапіпродуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризуєне тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівеньефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальнимнаправленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізаціявітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.
Серед організаційно-економічнихфакторів підвищення продуктивності праці окреме місце посідають умови праці. Цесукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я людини, їїпрацездатність, результати її праці. Умови праці суттєво впливають на ставленнялюдини до праці, морально-психологічний клімат у колективі, його стабільність.З часом умови праці зазнають значних змін. З одного боку, це пов'язано зіскороченням частки ручної і фізичної праці та робіт, що виконуються внесприятливих умовах, з іншого — з появою нових виробництв, технологічнихпроцесів, речовин, матеріалів, видів енергії і т. ін. Тому одним знайважливіших завдань науки і практики є глибоке вивчення впливу новихтехнологій, хімічних, біологічних та інших речовин і видів енергії на організмлюдини і забезпечення його повної безпеки. До робітників, які зайняті на такихвиробництвах, висуваються підвищені вимоги: така робота потребує від нихпідвищеної уваги, швидкості і точності реакції, оперативного мислення, тобтовеликого нервово-емоційного напруження. Крім того, на працездатність людининегативно впливають малозмістовні, монотонні операції.
Перехід доринкових відносин вимагає збільшення засобів, спрямованих на створеннябезпечних технологічних процесів, машин і обладнання, ефективних форморганізації праці і виробництва і на цій підставі скорочення затрат накомпенсацію несприятливих умов праці. Головним при розв'язанні цих завдань маєбути не стільки економічний, скільки соціальний ефект.
продуктивністьпраця персонал
/>
Методивимірювання та показники рівня продуктивності праці
1.Сутність та значення продуктивності праці
1.1 Визначенняпродуктивності праці
Розвитоккожного суспільства передбачає взаємодію таких видів ресурсів, як природніресурси, людські ресурси, капітал і підприємництво (у розумінні управлінськихта організаційних навичок, необхідних усім суб'єктам господарської діяльності упроцесі виробництва) та інформаційні потоки. Відносно підприємництва можнадискутувати, бо, з одного боку, це можна розглядати як справді ресурс, а зіншого — це похідна від людських ресурсів, це результат накопичення ізастосування досвіду праці, як своєї, так і інших людей. Але головним середусіх ресурсів є праця людини, бо тільки завдяки праці як усвідомленої ідоцільної діяльності людини предмети праці та засоби праці, тобто речовіфактори, «оживають» і відбувається процес виробництва життєвих благяк для кожної людини, так і для суспільства загалом.
Системафакторів виробництва, яка забезпечує перетворення природних ресурсів відповіднодо потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростанняпродуктивності суспільної праці, має назву «продуктивні сили». Доцієї системи належать працівники; засоби праці; предмети праці; використовуванісили природи; наука як специфічна продуктивна сила, особливий фактор; форми іметоди організації виробництва; інформація. Наука перетворилася в окремийелемент продуктивних сил з початку розгортання науково-технічної революції(НТР), тобто з середини 50-х років, а інформація — з середини 70-х років, тобтоз початку другого етапу НТР. Головною продуктивною силою суспільства єпрацівники виробничої та невиробничої сфери. Продуктивні сили виражаютьставлення людини до природи, ступінь оволодіння людиною силами природи. Вони єпровідною ланкою суспільного способу виробництва, а їх рівень — загальнимпоказником соціально-економічного прогресу, оскільки з їх розвитком зростаютьпродуктивність праці, національне багатство, з'являються нові джерела енергіїтощо. Водночас головним критерієм суспільного прогресу є розвиток людини, їїпотреб, інтересів, цілей. Взаємодія особистісних (людини) і речових (засобіввиробництва) факторів виробництва є найважливішою умовою зростанняпродуктивності праці, національного багатства. У процесі такої взаємодіївиникає нова продуктивна сила, не властива жодному із перелічених факторів.Соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил є система виробничихвідносин або реальних (економічних) відносин власності, яка формує спосібпоєднання особистісних та речових факторів виробництва, характер привласненнярезультатів праці, природу економічної і політичної влади. Залежно від того,наскільки відносини власності відповідають інтересам людини, рівню розвиткуінших елементів продуктивних сил, вони або прискорюють, або гальмують їхрозвиток.
Зазначимо,що праця як основа всіх благ суспільства має різні значення і відтінки (рис.1).
Оскількиресурси мають межі, важливо їх використовувати ефективно, тобто досягатинамічених цілей з найменшими витратами. Ця умова належить до всіх ресурсів, алестосовно живої праці — це необхідна передумова. Жива праця, яка пов'язана звитратами фізичної, нервової та інтелектуальної енергії людини у процесівиробництва життєвих благ, в результаті стає продуктивною працею. Векономічному словнику-довіднику (К.: Femuna,1995,с.265-267)зазначено: продуктивна праця — це праця людини, в результаті якої створюютьсяматеріальні блага та послуги. Продуктивною є не тільки праця у сферіматеріального виробництва, а й у сфері науки, освіти, управління, охорониздоров'я, послуг, а також у духовній сфері. У сучасному західному суспільствіпродуктивна праця має два основні виміри. Перший стосується системипродуктивних сил, другий — відносин власності, в яких знаходить своє втіленнясоціально-економічна мета розвитку суспільства. У першому випадку продуктивноює праця матеріального і нематеріального виробництва, яка створює необхідні длялюдини товари і послуги. У другому — продуктивною є праця, яка збільшуєкапітал, приносить виробнику додаткову вартість, більший прибуток. Виходячи зцього продуктивнішою, наприклад, є праця з виготовлення зброї, оскількиприносить військовим концернам вищу норму прибутку. Але вона нічого не дає длярозвитку суспільства, тому така праця з точки зору всього суспільства єнепродуктивною.
/>
Зцим поняттям тісно пов'язані поняття «продуктивність праці» і«продуктивність». На перший погляд, вони близькі між собою, алерізняться тим, що продуктивність праці відображає ефективність виробничоїдіяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг, тобторезультативність конкретної праці. Продуктивність праці вимірюється кількістюпродукції або послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (рік,місяць, тиждень тощо), або кількістю робочого часу, затраченого на виробництвоодиниці продукції чи надання послуги. У виробництві будь-якого товару береучасть жива та минула (або уречевлена) праця. Зростання продуктивності праці усуспільстві загалом означає економію обох видів праці або зниження суспільненеобхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги. При цьомучастка живої праці зменшується, а частка минулої — зростає, але кількість живоїпраці зменшується помітніше, ніж зростає кількість минулої праці. Отже,загальна сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується. Найбільш точнимвираженням суспільного рівня продуктивності праці є показник виробництванаціонального доходу на душу населення або на одного працівника. Зростанняпродуктивності праці у суспільстві загалом залежить від рівня розвиткупродуктивнихсил. Більш конкретними факторами зростання суспільної продуктивної праці євикористання досягнень НТР у виробництві, поглиблення суспільного поділу праці,в тому числі міжнародного, у формі спеціалізації, кооперування й комбінуваннявиробництва, впровадження нових форм організації праці, досягнення реальногоплюралізму форм власності та ін. Зростання продуктивності праці залежить відрівня освіти, кваліфікації працівника, його культури, свідомості,психологічного стану, мотиваційного механізму тощо. Усього налічують близько 60факторів зростання продуктивності праці, які належать лише до системипродуктивних сил. Крім цього, є фактори зростання продуктивності праці, якіналежать до всього технологічного способу виробництва (тобто продуктивних сил ітехніко-економічних відносин), відносин власності, надбудовчих відносин(наприклад, удосконалення законодавства) тощо.
Водночаспродуктивність — це показник ефективності не конкретного виробництва, а вмасштабах міста, регіону, який характеризує випуск продукції в розрахунку наодиницю використаних ресурсів, інших факторів виробництва. В «Большомэкономическом словаре» за ред.Α.Η.Азриліяна(Μ.:Ин-тновойэкономики, 1997, с. 528)зазначено: продуктивність — це здатність економічної системи виробляти кориснупродукцію і міра реалізації цієї здатності.
Іншимисловами, продуктивність — це показник результативності та ефективностівиробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницювикористаних ресурсів та факторів виробництва (Енциклопедія бізнесмена,економіста, менеджера / За ред. Р. Дяківа.— К.:Міжнар.екон. фундація, 2000). Отже, терміни «продуктивність» і«продуктивність праці», з одного боку, близькі між собою, а з іншого— це різні поняття.
Згідноз рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) продуктивністьвідбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданихпослуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво, а продуктивністьпраці — це ступінь ефективності використання конкретної праці, і в їївизначенні закладено поняття праці, здатність людини виробляти за одиницюробочого часу певний обсяг продукції.
Крімтого, є ще одне поняття продуктивності праці: це продуктивність суспільноїпраці, яка характеризує ефективність використання сукупних витрат праці. Підсукупними розуміють витрати живоїі минулої (уречевленої у засобах виробництва) праці на виробництво продукції.Тому продуктивність суспільної праці відбиває взаємодію особистісних і речовихфакторів виробництва і є показником ефективності виробничої діяльності людей.
Показникпродуктивності суспільної праці — це узагальнюючий показник ефективностісуспільного виробництва, який розраховується як відношення виробленогонаціонального доходу до середньорічної чисельності зайнятих у сферіматеріального виробництва. З переходом до міжнародної методології обліку рівеньпродуктивності суспільної праці визначається відношенням валового внутрішньогопродукту (у ринкових цінах) до середньорічної чисельності економічно активногонаселення (робоча сила)*.
Підвищенняпродуктивності праці означає економію сукупної праці (живої та уречевленої), щовитрачається на вироблення продукції, зменшення всього матеріалізованого впродукті робочого часу.
Міжпоказниками продуктивності індивідуальної та суспільної праці існує певнавзаємозалежність. Вона полягає у тому, що зменшення витрат індивідуальної праціна робочих місцях є необхідною передумовою підвищення продуктивності суспільноїпраці. Водночас економії лише живої праці часто буває не досить для підвищенняпродуктивності суспільної праці.
1.2 Показникиефективності функціонування підприємства
Відомо,що ефективність залежить від співвідношення витрат на виробництво продукції іотриманого результату. Тут продуктивність праці впливає як на витрати, так і нарезультати праці.
Зростанняпродуктивності праці, з одного боку, знаходить своє вираження у зменшеннізатрат і робочого часу на виготовлення одиниці продукції. Отже, при правильномуспіввідношенні в темпах зростання продуктивності і заробітної плати часткаоплати праці в собівартості продукції знижується. Практика показує, щоздійснення комплексних заходів з подальшої раціоналізації виробництва позитивновпливає і на економію уречевленої праці, і на ефективніше використаннявиробничих фондів.
Зростанняпродуктивності праці, з іншого боку, сприяє збільшенню обсягу випускупродукції, що дає змогу повніше задовольняти суспільні потреби. Зростанняобсягів виробництва, у свою чергу, впливає і на скорочення витрат виробництва,і на загальну суму прибутку, рентабельність господарювання. Отже, підвищенняпродуктивності праці складає основу збільшення національного прибутку, апідвищення ефективності виробництва — сутність і основу економічного прогресусуспільства. Оскільки підприємства складають основу економіки країни незалежновід форми власності, розглянемо головні показники ефективності на рівніпідприємства (табл. 1).
Таблиця1.
/>
Продуктивністьпраці є найважливішим показником економічного зростання, узагальнюючим поняттямрезультативності праці. Особливості сучасного етапу розвитку економікивизначають нові підходи до оцінювання господарської діяльності, у тому числі допроблеми продуктивності праці.
Узв'язку з розвитком науково-технічного прогресу людська праця складає все меншучастку сукупних витрат. Зростає частка інших видів витрат: фізичні і фінансовіактиви, матеріали, енергія, інформація. Тому при визначенні зростанняпродуктивності праці на підприємстві необхідно об'єднувати різні види витратабо використовувати цілісну систему факторних показників, у знаменнику якихприсутній лише один вид витрат.
Такимчином, продуктивність праці вимірюється як загальний обсяг продукції, поділенийна кількість витраченого на його виробництво труда. Це середня величина, якавідображує виробіток одного працівника за одиницю робочого часу.
Розрізняютьпродуктивність праці в масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства іпродуктивність індивідуальної праці окремого робітника.
Умасштабах галузі або економіки країни загалом визначають середню продуктивністьпраці. Оскільки середня продуктивність визначає обсяг продукції на одиницювитраченого труда, її досить нескладно виміряти (для цього лише треба знатидані сумарної продуктивності праці і сумарного обсягу продукції), і це даєможливість порівняти показники різних галузей і в рамках однієї галузі вдовгостроковому періоді. Продуктивність особливо важлива, оскільки вонавідображає реальні рівні життя, яких країна може досягти для своїх громадян.
Зв'язокміж продуктивністю і рівнем життя досить простий. У будь-якому конкретному роцісукупна вартість товарів і послуг, вироблених економікою, дорівнює сумі виплатусіх факторів виробництва, включаючи заробітну плату, орендні платежі, капіталиі суму прибутків фірм. Зрештою ці ресурсні виплати, незалежно від їх форми,отримують споживачі. Завдяки цьому споживачі взагалі можуть у довгостроковомуперіоді збільшити рівень споживання, лише збільшуючи сумарне виробництвопродукції.
Умовоюрозвитку виробництва є зростання продуктивності праці. Це відповідає загальномуекономічному закону і є економічною умовою розвитку суспільства незалежно відпануючої у ньому системи господарювання.
Підвищенняпродуктивності праці проявляється в тому, що зменшується загальна сума праці,яка вміщується в одиниці продукту, при зменшенні частки затрат живої праці ізбільшенні частки минулої праці.
Зазначимо,що продуктивність праці — це якісний показник. Він, як і будь-який іншийякісний показник, являє собою частку від діленняодного об'ємного показника (кількісного) на інший. Отже, величина і динамікабудь-якого якісного показника залежать від «фізичного» зростаннячисельника і знаменника, що утворюють цей якісний показник.
Продуктивністьпраці в будь-якій організаційній системі може підвищуватись, якщоспостерігається одна з наведених умов:
1)обсяг продукції зростає, затрати зменшуються;
2)обсяг продукції зростає скоріше, ніж затрати;
3)обсяг продукції не змінюється, водночас затрати зменшуються;
4)обсяг продукції зростає при незмінних затратах;
5)обсяг продукції зменшується повільнішими темпами, ніж затрати. При цьому нарівень продуктивності праці впливають екстенсивність використання праці,інтенсивність праці, а також техніко-технологічний рівень виробництва.
Отже,йдеться про екстенсивний чи інтенсивний приріст продуктивності праці.Екстенсивним називають приріст, отриманий за рахунок зростання об'ємногопоказника, що являє собою той чи інший ресурс. Інтенсивний же прирістпроявляється як наслідок зростання прямого якісного показника або зниженнязворотного якісного показника (затрат будь-якого ресурсу на одиницю продукції).
Екстенсивністьпраці характеризує ступінь використання робочого часу і його тривалість зазміну при інших постійних характеристиках. Що менше простоїв, непродуктивнихзатрат робочого часу, тобто чим повніше використовується робочий час і чимтриваліша робоча зміна, то вища продуктивність праці. Екстенсивне використанняпраці має межі: законодавче встановлені тривалість робочого дня і робочоготижня, і має ліміт — якщо протягом законодавче встановленого робочого дняробочий час повністю використовується на продуктивну працю.
Інтенсивністьпраці характеризує кількість праці, що витрачається робітником за певнийпроміжок робочого часу для отримання корисного результату (продукту).Визначається затратами фізичної, нервової і розумової енергії за одиницю часу.В основі рівня інтенсивності праці лежать соціально-економічні умови —тривалість робочого часу і його використання, рівень розвитку і використаннятехніки і технології виробництва, нормування і оплата праці, рівень життя,ставлення робітника до праці і т. ін. Що вища інтенсивність праці, то вища їїпродуктивність. Інтенсивність праці — важливий фактор продуктивності, але він маєфізіологічні межі, тобто рівень інтенсивності визначається фізіологічними іпсихічними можливостями людського організму. Інтенсивність вимагає дотриманняфізіологічних норм витрачання людської енергії, тобто такого витрачанняжиттєвої енергії протягом робочого часу за зміну, яке забезпечує при діючійсистемі охорони здоров'я, реально доступній якості харчування і раціональномувикористанні вільного від роботи часу необхідні умови для повноцінногофункціонування організму і повного відновлення працездатності до початку новоготрудового дня.
Техніко-технологічнийрівень виробництва є основним джерелом зростання продуктивності праці, що немає меж і визначається науково-технічним прогресом, техніко-технологічнимудосконаленням виробництва, появою нових матеріалів, видів енергії і т. ін.
Всеце формує продуктивну силу труда — його здатність виробляти в міру зростаннятехнічної оснащеності виробництва все більше і більше продукції.
Однаксучасна економічна теорія виходить з того, що процес виробництва продукції єрезультатом не тільки функціонування труда, а й сукупної дії труда, капіталу,землі та підприємництва. Роль і частка кожного з цих факторів виробництва упроцесі створення продукції точно встановити неможливо. Отже, віднесення обсягувипущеної продукції до працезатрат, пов'язаних з цим випуском, при підрахункупродуктивності праці зовсім не означає, що тільки труд є джерелом продукції, целише один із способів визначення ефективності виробництва.
Підвищенняпродуктивності праці на підприємствах проявляється у вигляді:
•збільшення маси продукції, створюваної за одиницю часу при незмінній її якості;
•підвищення якості продукції при незмінній її масі, створюваній за одиницю часу;
•скорочення затрат труда на одиницю створюваної продукції;
•зміни співвідношення затрат живої та минулої праці у бік зростання часткизатрат минулої праці при загальному скороченні затрат праці;
•скорочення часу виробництва і обороту товарів;
•збільшення маси і норми прибутку.
Абсолютноочевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів прояву підвищенняпродуктивності праці. Кожен з них окремо і в сполученні з іншими свідчить провелике значення її приросту для економіки підприємств, які перебувають підвпливом конкуренції, що посилюється, на ринках товарів, послуг і праці.
Підвищенняпродуктивності праці забезпечує підприємствам і всьому суспільному виробництвуподальший розвиток і сприятливі перспективи, що зрештою веде до підвищеннярівня життя населення.
Підвищеннядобробуту народу тісно пов'язане з ефективністю виробництва, продуктивністюсуспільної праці. У сучасних умовах роль цих найважливіших категорійбагаторазово підвищується. Економія праці, підвищення її продуктивності —головні джерела збільшення маси і норми додаткового продукту. Саме вонивідбивають рівень розвитку науково-технічного прогресу.
Упроцесі праці людина використовує засоби виробництва, тобто засоби праці іпредмети праці, отже, ефективність виробництва залежить від затрат живої іуречевленої праці. Таким чином, вартість товару визначається всім робочим часом(минулої та живої праці), що входить до товару, тобто одиниця товару міститьпевну величину праці, як уречевленої у засобах виробництва, так і приєднаної донеї в процесі виробництва. Однак жива праця як імпульс суспільного розвиткувідіграє певну роль у процесі виробництва і його результативності.
Приобчисленні продуктивності праці слід враховувати як живу, так і уречевленупрацю. Загальні вимоги до показників продуктивності праці наступні:
•відображення затрат праці та їх результати;
•вплив структурних зрушень, науково-технічного прогресу і т. ін. На сучасномуетапі основними показниками (плановими і звітними) є такі, що характеризуютьтемпи зростання національного прибутку в розрахунку на одного працівника сфериматеріального виробництва. При цьому враховується необхідність синтезувартісних показників продуктивності, що відображають затрати живої тауречевленої праці, а показники сукупної трудомісткості інтегруються в системупоказників ефективності виробництва. Отже, створюється дворівнева модельсистеми показників: показники народногосподарського рівня і показникигалузевого рівня.
Ціекономічні показники класифікуються за укрупненими групами, в яких результативиробничої діяльності належать до затрат живої праці робітників матеріальноговиробництва (перший варіант) або до затрат сукупної суспільної праці (другийваріант).
Запершим варіантом рівень і динаміка продуктивності праці розраховуються яквідношення суми валового суспільного продукту, кінцевого річного суспільногопродукту, національного доходу, товарної чистої продукції до затрат живоїпраці.
2. Показники таметоди вимірювання продуктивності праці
2.1Продуктивність праці, її вимірювання і показники
Продуктивністьпраці – це кількість продукції, випущеної в одиницю часу на одного працюючого.
Виділяють такіфактори, що впливають на продуктивність праці:
· ступінь розвитку науки і міра їївикористання у виробництві
· кваліфікація працівників
· організація виробничого процесу
· стан виробництва
На практицівикористовують 3 вимірники продуктивності праці: натуральний, трудовий івартісний.
Натуральнийвимірник характеризує кількість продукції в натуральному виразі:
П=N/Тж/> /> /> /> /> /> /> />
Обсяг випуску внатуральних одиницях Витрати живої праці
Тж=Чис.прац.*Фд/> /> /> /> /> /> />
чисельністьпрацівників дійсний фонд роботи 1-го середньоспискового
працівника
Дійсний фондроботи розраховується на основі складання балансу робочого часу:
№ п/п Показники Дні/години 1.
Календарний фонд роботи (Фк), дні 365 2. Вихідні і святкові дні 110 3.
Номінальний фонд робочого часу 1-го робітника (Фн) 255 4.
Втрати робочого часу в днях через:
чергові відпустки
додаткові відпустки
виконання державних обов’язків
декретні відпустки
невиходи по хворобі
32
20,5
3,5
1
2
5 5.
Явочне число днів (Фн-32) 223 6.
Номінальна тривалість робочої зміни, год:
п’ятиденка
шестиденка
8,2
7 7.
Скорочення тривалості робочої зміни, год:
для підлітків
для годуючих матерів
0,1
0,1 8. Фактична тривалість робочої зміни, год (8,2-0,2) 8 9. Дійсний фонд робочого часу 1-го середньоспискового робітника, год (223*8) 1784
Трудовийвимірник характеризує кількість продукції в трудовому вираженні на 1-горобітника. Він визначається через трудомісткість:
/> Пт=(∑Ni*ti)/Тж
Трудомісткість
/> ∑Ni*ti=Тє
трудоємність виробничої програми
Вартіснийвимірник характеризує кількість продукції в грошовому виразі на 1-гопрацюючого:
Пв=(∑Ni*Ці)/Тж
Дляхарактеристики динаміки продуктивності праці використовують індекспродуктивності праці:
/>/> Іпп=Ппл/Пбаз
продуктивністьпланова продуктивність базова
Рівеньпродуктивності праці характеризується показником „виробіток”, який показує,скільки продукції виготовляється за одиницю часу на 1-го працюючого:
В=обсягв-ва/чисельність працівників
Оберненимпоказником до виробітку є трудомісткість.
У зв'язку ізобмеженістю усіх видів ресурсів і трудових зокрема головним чинникомнарощування в-ва є забезпечення ефективності їх використання. Для забезпеченняросту продуктивності праці на п-ві здійснюють її планування, що знаходитьпрактичне відображення в складанні плану по праці і кадрах, одним із розділівякого є план підвищення продуктивності праці. В процесі плануванняпродуктивності праці виділяють такі етапи:
1. аналіз показників росту продуктивностіпраці
2. визначення міри впливу факторів на рістпродуктивності праці
3. розробка організаційно-технічних заходівдля підвищення продуктивності праці
4. розрахунок потреби в робочій силі
5. визначення рівня і індексупродуктивності праці на плановий період.
Рістпродуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати.
Існують 2 методипланування продуктивності праці:
1. метод прямого рахунку (обсяг в-вапродукції поділити на кількість ПВП)
2. метод непрямого рахунку (пофакторнийметод) дає змогу визначити вплив техніко-економічних факторів на рівеньпродуктивності праці. До цих факторів належать:
· підвищення технічного рівня в-ва(впровадження нової техніки, модернізація)
· покращення організації в-ва (скороченнянепродуктивних втрат, втрат від браку тощо)
· зміна обсягу і структури продукції, щовипускається (покращення в-ва).
По кожному ізданих факторів розраховують показник відносної економії чисельності робітників,на базі якої визначається сумарна чисельність, і розраховують прирістпродуктивності праці у %:
∆П=Э∑/(Чвих– Э∑)*100%/> /> /> /> /> /> />
економія сумарна чисельність вихідна
Чвих=Q/Пб– чисельність працівників, розрахована на плановий обсяг випуску при базовійпродуктивності праці.
/> ∆П=(∆Тє ∕ (100 – ∆Тє))*100%
%зниженнятрудоємкості виробничої програми
2.2 Персонал підприємства,склад і структура
Персоналпідприємства — це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчийталант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється вумовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так,інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення увиявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборіпрогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто вефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожнетаке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не будефахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.
Саме така,цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забезпечує економічний поступпідприємства.
Всі працівникипідприємства залежно від ступеня їх участі у виробничій діяльності діляться напромислово-виробничий і непромисловий персонал.
Допромислово-виробничого персоналу (ПВП) належать працівники основних ідопоміжних цехів, відділів, служб, науково-дослідних відділів та інститутів(НДІ), проектно-конструкторсько-технологічних відділів і інститутів (ПКТІ),тобто ті, хто безпосередньо пов'язаний з виробничою діяльністю підприємства.
До складунепромислового персоналу входять працівники підрозділів, що не пов'язані зосновною виробничою діяльністю підприємства: житлово-комунального господарства,(дитячі, культурно-побутові, медичні, підсобні, сільськогосподарські підрозділитощо).
ПВП поділяєтьсяна такі категорії: ІТП (інженерно-технічні працівники); робітники; службовці;МОП (молодший обслуговуючий персонал); учні і охорона.
Найбільшчисленною категорією працівників, які беруть участь у виробничому процесі, єробітники.
Вони поділяютьсяна виробничих (основних), які безпосередньо виготовляють продукцію, ідопоміжних, які займаються виробництвом продукції допоміжного призначення(інструмент, тара, інше), а також обслуговують технологічний процес(налагоджувальники, ремонтники, комірники, контролери, транспортні робітники іін,).
В умовахавтоматизації виробництва функції різних категорій робітників (операторів,налагоджувальників, ремонтників) суміщаються, і поняття „допоміжні” втрачаєсвій прямий зміст.
До ІТП належатьособи, які виконують на підприємствах дослідницькі, проектні роботи, здійснюютьорганізаційне, технічне, економічне керівництво і управління.
До службовціввідносяться працівники, які зайняті діловодством, бухгалтерським обліком,постачанням, збутом, і т. д.
МОП — цепрацівники, що зайняті технічним забезпеченням процесу управління (кур'єри) атакож побутовим обслуговуванням всіх працюючих (гардеробники, технічки, ліфтерита інші).
Охорона —включає працівників сторожової і пожежної служби підприємства.
Залежно відхарактеру праці кадри поділяють за професіями і спеціальностями.
Професія — цеширокий і місткий вид трудової діяльності, що передбачає потребу певноїсукупності теоретичних знань та практичного вміння, трудових навиків, якихнабувають внаслідок спеціальної освіти і виконавчого досвіду (токар, слюсар,бухгалтер тощо).
Поява новихпрофесій — це результат поділу праці або ж її інтеграції, яка відбувається підвпливом розвитку науки, технічного прогресу і культури. Розширення іпоглиблення цих процесів породжують вужчі прояви професій — спеціальності.
Спеціальність — це одиніз декількох видів трудової діяльності в рамках певної професії, що вимагаєспецифічних (вузьких) знань та практичного досвіду з конкретного виду роботи
Так, професіяслюсаря може поділятися за спеціальностями: слюсар-ремонтник,слюсар-інструментальник, слюсар-складальник тощо. У свою чергу якісний ступіньпрофесійної підготовки працівника тієї чи іншої професії чи виду працівизначається його кваліфікацією. Кваліфікація робітників вимірюється розрядами,які їм присвоюються залежно від досягнутого рівня виконавських можливостей івміння. В машинобудуванні і металообробці встановлено шість розрядів, найнижчийперший. Для робітників окремих видів спеціальностей, що виконують особливоскладні роботи, передбачається вісім розрядів (інструментальники,налагоджувальники автоматичних ліній, гнучких виробничих (систем) модулів,ремонтники верстатів, машин, приладів тощо).
Залежно відрівня підготовленості ІТП і службовців призначають на керівні посади за штатнимрозписом. Безпосередньо інженери-спеціалісти поділяються на три категорії:перша — найвища, техніки — на дві.
Склад ікількісне співвідношення окремих груп працівників підприємства формують йогокадрову структуру. Для кожної галузі промисловості вона виразно специфічна.Особливо це стосується пропорцій між чисельністю робітників й ІТП.
Вмашинобудуванні і металообробці кадрова структура характеризується таким співвідношеннями,%: робітники 70*80; ІТП 16-18; службовці 2-3; МОП і працівники охорони 1,5*2;учні робітничих професій до 0,2.
Під впливомнауково-технічного прогресу, появи складної техніки, технологій часткаінженерного персоналу підприємств збільшується, відповідно зменшуєтьсячисельність робітників, підвищується рівень кваліфікаційних вимог.
2.3 Наукова організаціяпраці та її формування
Оскільки праця –це основа виробничого процесу, то її організація повинна здійснюватися нанауковій основі. Науковою є така організація праці, яка ґрунтується напередових досягненнях науки, передовому досвіді, дозволяє поєднувати найкращимчином техніку і людей в єдиному процесі в-ва, забезпечує найефективнішевикористання всіх видів ресурсів, підвищення продуктивності праці і сприяєзбереженню здоров’я людини. Наукова організація праці (НОП) дозволяє вирішувати3 завдання:
1. економічне, яке полягає внайефективнішому використанні матеріальних і трудових ресурсів і забезпечуєпідвищення продуктивності праці;
2. психо-фізіологічне: підвищенняпрацездатності людини без шкоди для її здоров’я;
3. соціальне: створення сприятливих умовпри організації виробничого процесу.
Основниминапрямками НОП є:
1. вдосконалення форм розподілу ікооперації праці. Розподіл праці на п-ві передбачає уособлення окремих группрацівників, кожна з яких виконує визначену частину загального обсягу роботи.Такий розподіл називається функціональним. Всередині кожної функціональноїгрупи виділяють групи працівників за професіями – це професійний розподіл. Крімтого, є ще розподіл за кваліфікацією.
2. покращення організації і обслуговуванняробочих місць. Раціональна організація робочого місця передбачає його правильнепланування і оснащення основним технологічним обладнанням, а також забезпеченняїх на протязі зміни різними послугами, що дозволяє робітникам виконувати своїбезпосередні функції.
3. впровадження передових прийомів іметодів праці полягає у детальному вивченні способів виконання окремихелементів роботи різними робітниками, відбір кращих з них і формування на ційоснові нових норм праці.
4. вдосконалення нормування праціпроводиться на основі здійснених наукових досліджень і досліджень виконанняокремих елементів операцій окремими робітниками.
5. вдосконалення матеріального і моральногостимулювання праці полягає у створенні в колективі такого клімату, при якомусвоєчасно б помічався прояв кожної корисної ініціативи. Матеріальнестимулювання праці – це вдосконалення форм і систем оплати праці на п-ві.
6. покращення умов праці. Умови праці – цете зовнішнє середовище, яке оточує робітника на в-ві. До факторів, яківизначають умови праці, належать: температура, вологість, освітлення,запорошеність, вібрації тощо.
7. підготовка і підвищення кваліфікаціїкадрів (може відбуватися з відривом і без відриву від в-ва).
8. зміцнення трудової дисципліни. В понятті„дисципліна” розрізняють державну, виробничу, технологічну і трудовудисципліну. Державна дисципліна виконується через виконання державних завдань.Виробнича дисципліна характеризує ступінь дотримання правил експлуатаціїосновних фондів, норм витрат оборотних засобів, правил охорони праці,ритмічності (через дотримання графіків в-ва) і обслуговування робочих місць.Технологічна дисципліна – це непорушення правил протікання технологічних процесів.Трудова дисципліна – це дотримання працівниками правил внутрішнього трудовогорозпорядку праці і відпочинку. Сукупність державної, виробничої, технологічноїі трудової дисциплін становить дисципліну праці.
Нормування праці– це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання певних робітабо окремих функцій. Розрізняють такі норми праці:
· норма часу
· норма виробітку
· норма чисельності
· норма обслуговування
Оскількивимірником праці є робочий час, то всі норми є похідними від норми часу – цекількість робочого часу, яка необхідна для виконання певної роботи в найбільшраціональних для даного п-ва організаційно-технічних умовах із врахуваннямпередового виробничого досвіду. Склад норми часу в умовах серійного і масовогов-ва такий:
Тшт –норма часу
Т – час
Тшт=Топер.+Тобслуг.+Твідпоч.
Топер.=tосн.+tдопоміж.
Оперативний час– це час, протягом якого робітник впливає на предмети праці.
Основний час –це час, що витрачається безпосередньо на зміну розміру, форми, фізичного чихімічного складу виробу.
Допоміжний час –це час, який витрачається на виконання робіт, що забезпечують можливістьпротікання основного процесу.
Часобслуговування поділяється на час технічного і час організаційногообслуговування.
В умоваходиничного або дрібносерійного в-ва норма часу визначається черезштучно-калькуляційний час:
/> Тшт.-к.=(Тпідгот.-закл. ∕ n)+Тшт
/>
часпідготовчо-заключний кількість деталей у партії
Підготовчо-заключнийчас – це час, що витрачається на дії, пов’язані із початком і закінченнямроботи.
Норма виробітку– це обсяг роботи в натуральному виразі, який повинен бути виконаний за одиницючасу. Це обернена величина до норми часу:
Нв=1∕Тшт
/> Нв=Тз∕Тшт (норма виробітку змінна)
тривалістьзміни
Нормачисельності – це величина сукупних витрат праці, виражених через необхідну длявиконання певної операції чисельність персоналу.
Нормаобслуговування – це встановлена кількість одиниць обладнання, якіобслуговуються одним робітником або бригадою на протязі зміни.
Існують 2 методинормування праці:
1. досвідно-статистичний (сумарний): нормивстановлюються на основі досвіду роботи майстра (начальника) і ґрунтуються надосягнутому рівні в-ва. Цей метод не стимулює підвищення продуктивності праці.
2. аналітичний, який поділяється нааналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Аналітично-розрахунковийметод передбачає встановлення норм на основі використання попередньорозроблених збірників норм і нормативів. Аналітично-дослідницький метод полягаєу встановленні норми часу на основі результатів спостережень і дослідженьвитрат (норм) часу методом хронометражу. Він передбачає визначення норм часу наоснові проведення досліджень фактичних витрат часу на виконання певнихелементів операції для встановлення технічно обґрунтованих норм праці. Процесхронометражу поділяється на 3 етапи:
· підготовка до хронометражу: проводитьсяознайомлення з обладнанням, організацією робочого місця, робітником, операцією,розщеплення її на елементи і вибір фіксажних точок. Потім визначаються фактори,які впливають на хід технологічного процесу і на тривалість виконання операції.Після цього відбувається вибір кількості спостережень. Кількість спостереженьзалежить від типу в-ва: масове, серійне чи дрібносерійне.
· спостереження і вимірювання часу. Заміривитрат часу можна проводити двома методами: а) за поточним часом (не виключаючисекундоміра) і б) окремими відліками. Заміри записуються нормувальником(майстром) у лист спостережень.№ п∕п Елемент операції Фіксажні точки Заміри ∑
Кількість
замірів
Середня
тривалість, хв 1 2 3 4 5 6 7 8
/>/>1.
Встанов.
деталь
2(доторк.
до деталі
і відклав
ключ) 10 15 12 43 5 11 13 14 75 6 12,5
· обробка одержаних даних. Якщоспостереження проводилися за біжучим часом, то необхідно визначити тривалістькожного елементу операції. Одержуємо хроноряд (записані значення). Визначаємокоефіцієнт стійкості хроноряду:
Кст.=tmax ∕ tmin/> /> /> /> /> /> />
тривалістьмаксимальна тривалість мінімальна
Потім цей коефіцієнтпорівнюють із нормативним коефіцієнтом стійкості (він залежить від типу в-ва):Кст≤Кст.норм. Якщо ця умова не виконується, товідкидають максимальну або мінімальну тривалість. Такі дії називаються чисткоюхроноряду.
3. Фактори тарезерви росту продуктивності праці на підприємстві
3.1Загальний аналіз основних техніко-економічних показників та
оцінкадіяльності підприємства
Аналіз діяльностіпідприємства поширюється на досить широке коле показників, які розкривають сутьекономічних явищ з кількісного чи якісного боку в абсолютних або відноснихвеличинах. Рушійні сили, умови та причини, які визначають той чи іншийпоказник, називаються факторами. Кожен, без винятку, показникфінансово-господарської діяльності підприємства є результатом взаємодії дужевеликої кількості факторів.
Для вивчення їхдій та впливу на показники, що піддаються аналізу, їх необхідно певним чиномкласифікувати.
Принципикласифікації факторів у фінансово-господарському аналізі аналогічні тим, якілежать в основі класифікації аналітичних задач. За своїм змістом усі фактори,які вивчаються у фінансово-економічному аналізі, можна розділити на:
Ø виробничо-економічні;
Ø соціально-економічні.
Перші виражають умови,які забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничогопроцесу раціонального використання ресурсів, залучених підприємством для своєїдіяльності.
Так показникрентабельності роботи підприємства визначається такими факторами, як структуравкладення капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих запасів,продуктивність праці робітників, рівень технології виробництва.
Соціально-економічніфактори – це рушійна сила підвищення ефективності роботи підприємства, якізакладені у самих учасниках виробництва.
Прибутокпідприємства, його рентабельність і успіх у конкурентній боротьбі на ринкузначною мірою залежить від того як воно спромоглося розпорядитися своїмкапіталом за весь попередній період, який аналізується. Йдеться про створенняспеціальних умов, накопичення і впровадження високоефективних знарядь праці,прогресивної технології, про рівень автоматизації і механізації виробництва,організації і управління ними. Тому пошук резервів подальшого зростанняефективності роботи підприємства має базуватися на оцінці показників, щохарактеризують ці сторони діяльності підприємства.
Великеаналітичне значення мають різні показники структури основних засобів.Насамперед аналізуються розподіл основного підприємства на виробничі іневиробничі основні засоби. Всі основні засоби підприємств за характером участіу виробничому процесі і функціонування у невиробничій сфері поділяються на 4амортизаційні групи.
В Україніофіційна статистична звітність про використання трудових ресурсів складається зтаких звітів “Звіт з праці”(щорічний та щомісячний), “Звіт про діяльністьпідприємства, організації” (річний), “Звіт з використання робочого часу”(щоквартальний, щомісячний), “Звіт про стан заборгованості із заробітної плати”(річний звіт), “Чисельність кадрів”, “Звіт про стан умов праці, пільги такомпенсації за робу в несправних умовах”.
Починати аналіздоцільно з характеристики динаміки чисельності працюючих на підприємстві заостанні 2-3 роки. Такий аналіз дає змогу оціни як підприємство вписується вринкові умови господарювання, наскільки успішно воно витримує конкурентнуборотьбу на ринку своєї продукції і на ринку трудових ресурсів.
Якщо занезмінних виробничих потужностей на підприємстві з року в рік скорочуєтьсячисельність персоналу і пропорційно обсяг випуску продукції, тобто колискорочення чисельності персоналу не компенсується зростанням продуктивностіпраці, а отже, відбувається зниження показників використання виробничоїпотужності підприємства, це одночасно свідчить про недоліки в організаціївиробництва, маркетингової служби, про неспроможність власників і керівниківпідприємства утримати його “на плаву”, зберегти трудовий колектив.
Цікавуінформацію для характеристики трудових ресурсів підприємства являють собоюрахунки, які описують динаміку рівня кваліфікації робітників. Такухарактеристику можна одержати, визначивши середній тарифний розряд робітниківяк середньозважену за кількістю робітників кожного розряду величину.
Зростання абозменшення цього показника за ряд років характеризуватиме станвиробничо-технічного навчання і системи підвищення кваліфікації напідприємстві. Ефективне використання трудових ресурсів передбачає розробкузаходів спрямованих на забезпечення сталого складу працівників. При аналізіцієї сторони використання трудових ресурсів розраховують декілька показників,які характеризують за категоріями працівників, плинність кадрів, обороти зприйому та вибуття.
Коефіцієнт зобороту з прийому працівників визначається як відношення кількості працівниківдо середньоспискової чисельності.
На обсягвиробництва продукції підприємства впливає безліч факторів, пов’язаних з йогоорганізаційно-технічним рівнем, ефективність використання виробничогопотенціалу, включаючи засоби праці і предмети праці, трудові ресурси.
Для виявленняреального резерву збільшення випуску продукції потрібно виходити з такогоміркування. Усунення всіх недоліків в організації виробничого процесу, праці,прискорення впроваджених заходів науково-технічного прогресу, а також заходищодо підвищення якості продукції, зменшення браку у виробництві знаходять своєвідображення у показниках використання факторів виробництва – знарядь праці(основні засоби виробництва), предметів праці (їх продуктивність, використанняробочого часу).
Виручка відреалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства. Інформація прообсяг реалізації і продукції міститься у бухгалтерському звіті “Про фінансовірезультати”, які складає підприємство щоквартально наростаючим підсумком зпочатку року.
На обсяг продажупродукції впливає обсяг виробництва товарної продукції. Якщо ж об’єктом аналізувиступає реальна виручка від реалізації, яка враховує фактичний станрозрахунків за відпущену продукцію, доводиться рахуватися з динамікою залишківреалізованої, але не оплаченої продукції.
Кінцевимпозитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток.
Прибуток – цегрошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності.
У зростанніприбутку заінтересовані як підприємство, так і держава. Прибуток напідприємстві досягається за рахунок багатьох факторів.
У міру насиченняринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, анавпаки, можливий обсяг продажу є основ новою розробки виробничої програми.Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно можереально і прибутково реалізувати. Правильно вибрана стратегія виробництва іналежні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації івідповідні прибутки. Виробництво та реалізація продукції потребують трудових,матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засобивиробництва, предмети праці і оплату працівників, виражені в грошовій формі,утворюють собівартість продукції.
Собівартістьпродукції – це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівеньвідбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожногоструктурного підрозділу.
Систематичнезниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, томущо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривнювитрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.
Продуктивність праці –найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства,головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюєтьсяпродуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцючасу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.
Аналіз основнихтехніко-економічних показників на підприємстві звичайно починають з оцінки тогояк виконано план виробництва у звітному періоді в цілому по підприємству. Згідноз даними таблиці 3.1.1 робу підприємства слід вважати відмінно, оскільки там пообсягу продукції перевиконано на 46,2% (66644:45597∙100).
Розглядаючисередньо облікову чисельність працівників, ми бачимо, що у звітному періодівідбулося збільшення працівників на підприємстві. Так фактична чисельність усіхпрацівників проти минулого періоду зросла на 33 особи, а порівняно з минулимроком збільшилась на 53 особи.
Аналізуючи фондоплати праці видно, що він зріс проти планового на 5,9 тис. грн. Або на 0,1% протиминулого на 955,9 тис. грн.
Аналізуючисобівартість продукції фактичну собівартість (продукції) порівнюють з плановоюі фактичною за попередній період, визначають рівень виконання та відхилення відплану. Дані таблиці 3.1.1 свідчать, що в порівнянні з планом, фактичнасобівартість реалізації продукції зросла на 17299 тис. грн., або на 59,6%, а впорівнянні з минулим роком на 17432 тис. грн.
Розглядаючиприбуток видно, що він по факту зріс на 1212 тис. грн., або на 55,09%, а впорівнянні з минулим роком збільшився на 3299 тис. грн.
В звітному роціфактична середньорічна вартість основних виробничих фондів перевищила план на15416 тис. грн., або на 120,4%, а в а в порівнянні з минулим роком перевищилана 15450 тис. грн.
Аналізуючипродуктивність праці видно, що вона зросла порівняно з планом на 31,87 грн.,або на 37,7%, а в порівнянні з минулим роком збільшилась на 47,9%.
Проаналізувавшиосновні техніко-економічні показники, можна сказати, що підприємство єприбуткове, внаслідок збільшення обсягу виробництва, збільшення собівартості,продуктивності праці і інших факторів, що впливають на прибуток підприємства.
Табл.Техніко-економічні показники.
№
п/п Показники Минулий рік Звітній рік Відхилення План Факт абсолютне % 1 Обсяг продукції тис. грн. 35597 45597 66644 +21047 +46,2 2 Середньооблікова чисельність працівників, осіб 520 540 573 -33 +6,1 3 ФОП, тис. грн. 5450,0 6400,0 6405,9 5,9 +0,1 4 Середньорічна вартість ОВФ, тис. грн. 12766 12800 28216 +15416 +120,4 5 Собівартість реалізованої продукції тис. грн. 288702 29005 46304 +17299 +59,6 6 Прибуток, тис. грн. 219 2200 3412 +1212 +55,09 7 З/пл. Одного працівника, тис. грн. 10,4807 11,8518 11,1796 -0,6722 -5,6 8 Продуктивність парці, тис. грн. 68,46 84,44 116,31 +31,87 +37,7 9 Рентабельність, % 0,75 7,58 7,37 -0,21 -2,8
3.2 Фактичнийаналіз продуктивності праці
Продуктивність працінайважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства іголовний фактор зростання обсягів виробництва продукції.
Вимірюєтьсяпродуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиницічасу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.
Під час аналізуобчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого абоодного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягутоварної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітникамилюдино – годин і людино – днів, а інші – як відношення того самого обсягу досередньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.
Продуктивністьпраці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками.Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бутивикористаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючипродуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати впорівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об’єктивного аналізузатрат праці на виготовлення продукції.
Одним ізосновних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочогочасу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде дозростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів бездодаткових заходів і витрат.
Основнимджерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ “Звітпро використання робочого часу”.
Використанняробочого часу аналізується за допомогою таких показників:
- середньої кількості днів, відпрацьованиходним робітником за звітний період;
- середня тривалість робочого дня .
Середня кількістьднів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризуєтривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори:втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або зініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу; кількість днів черговоївідпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасовоїнепрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.
Тривалістьробочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленогоробочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простоюпротягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочогодня; передбачених зако6нодавством.
Повномувикористанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих зазвітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також заінтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначитивідхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулихперіодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналізпотрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу іщодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.
Табл. Використанняробочого часу на підприємстві.Показники Минулий період Звітний період Відхилення (+; — ) план фактично від плану від минулого періоду 1.Середньо облікова чисельність робітників, осіб 479 520 530 +10 +51
2.Відпрацьовано одним робітником
а) днів
б) годин (р.2а · р.3)
219
17,301
219
1752 912766 + 1726,0 +84048,1 3. Середня тривалість робочого дня, год. 7,9 8,0 7,9 -0,1 - 4. Фонд робочого часу, год. (р. 1· р.2б) 828717,9 911040,0
3.3 Вибір таобґрунтування заходів з підвищенням ефективності
виробництва
Розвиток ринковихвідносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за рокинезалежності показники ефективності в країні значно погіршили: зменшилисяобсяги виробництва, знизилась його рентабельність. Усе це є наслідкомзанедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризибільшість підприємств намагалися досягти збільшення прибутків не з допомогоюретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, апостійним підвищенням цін на свою продукцію.
Подоланням кризив економіці не можливі на відсталій технічній базі, тому що основа ринковихвідносин є конкурентна боротьба, і в ній перемагає не той, хто знизить витратиі запропонує нижчі ціни, а той хто випускає якісну продукцію, а цього можнадосягти тільки, застосуванням нових технологій.
У реалізаціїцілей стратегічного плану підприємства особлива роль належить плану технічногоі організаційного розвитку – плану підвищення ефективності виробництва. Для того,щоб успішно функціонувати в умовах конкурентної боротьби, підприємство в своїйдіяльності повинне орієнтуватися, на потреби ринку (ціни, витрати, кількістьпродукції, що випускається) і на реалізацію досягнень науково – технічноїреволюції.
Враховуючипершочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентноспроможності підприємства розробляють і впроваджують програму управлінняпродуктивності, яка включає в себе наступні етапи:
1. вимірювання іоцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремимивидами праці зокрема;
2. пошук іаналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної вході вимірювання і оцінки;
3. розробкаплану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повиненвключати конкретні терміни і заходи по їх реалізації, передбачати фіксуваннявитрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження,визначати відповідних виконавців;
4. розробкасистем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;
5. контроль зареалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулюванням їхвиконання;
6. вимірюванняі оцінка реального впливу передбачуваних заходів назростанняпродуктивності праці.
Вимірювання йоцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству і в цілому за окремимивидами праці зокрема – вихідний етап програми. Його правильне і точнездійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми.
Щоб вимірятипродуктивність праці потрібно зіставити кількість виробленої продукції ізвитратами на їх виготовлення. Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивностіґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінкидосягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видамипраці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівеньпродуктивності праці. Для пошуку резервів продуктивності праці слід заохочувативисококваліфікованих представників різних спеціальностей.
Розробляючи планвикористання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечитиузгодження цілей та завдань програми.
Розробка системимотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності єнеобхідною умовою реалізації програми.
Контроль зареалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний длявиявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових станах.
В процесіконтролю порівнюються фактичні і задачі показники продуктивності праці,визначається масштаб допустимих відхилень.
Вимірювання йоцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праціпотрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження івизначитися з пріоритетами на наступний період. Визначивши найефективнішінапрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповіднімотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямах.
В ринковихумовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальневикористання діючих потужностей. Поліпшення використання засобів праціздійснюється за двома напрямками:
- екстенсивним – збільшення часу їх роботишляхом скорочення простоїв, введення в дії невикористованого устаткування,підвищення коефіцієнта змінності в раціональних розмірах, скорочення строківремонту і інше;
- інтенсивний – поліпшення використаннямашин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивнихтехнологічних процесів.
У сучаснихумовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресунеобхідні інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння діючихвиробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничихфондів.
Матеріально –технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці. Сукупністьматеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можнахарактеризувати певними показниками.
Електроозброєністьпраці визначається відношення кількості електроенергії, використаної увиробничому процесі за певний період, до середньо облікової чисельностіробітників.
Електроозброєністьпраці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозброєність– це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначаєтьсявідношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів досередньо облікової чисельності робітників або працівників.
Фондовіддача –загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів.
Визначаєтьсявідношення річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічноїбалансової вартості основних виробничих фондів.
Велике значеннядля підвищення продуктивності праці мають організаційно – економічні фактори,які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До такихфакторів належать:
- удосконалення форм організаціїсуспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації,удосконалення організаційно-виробничих підрозділів і допоміжних служб напідприємстві;
- удосконалення організації праці шляхомпоглиблення поділу і кооперації праці, застосування передових методів іприйомів праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
- удосконалення організації управліннявиробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшенняоперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованихсистем управління виробництвом.
Висновки
Продуктивністьпраці збільшується в міру економії як живої, так і минулої (уречевленої) праціна одиницю готового продукту. Причому протягом останніх десятиліть все чіткішевиявляється загальна тенденція випередження зниження затрат живої праці. Цепов'язано з тим, що засоби праці, які втілюють витрати минулої праці, у процесівдосконалення дають змогу все більше економити витрати живої праці робітників,зайнятих на виготовленні конкретної продукції. Отже, з розвиткомнауково-технічного прогресу частка минулої праці повинна безперервно зростатипри одночасному зниженні витрат живої праці на одиницю продукції.
Однакв умовах трансформації економіки країни скорочена кількість задіяної живоїпраці приводить до руху скорочену кількість минулої праці, наявність безробіттяне стимулює капітальні вкладення на створеннянових робочих місць, що необхідно, щоб забезпечити динаміку зростання економікияк стабільний процес. Це можливе лише на підставі створення державоювідповідного загальноекономічного середовища, яке приведе до якісних змін векономіці і відповідно в соціальній сфері. Саме в цьому середовищі повинназнайти собі місце продуктивність праці, що в теперішній час необ-ґрунтованозамовчується.
Оскількиекономічна сутність продуктивності праці, а точніше, її підвищення виражаєтьсяу скороченні як робочого часу робітників, зайнятих у галузях, безпосередньопов'язаних з виробництвом кінцевої продукції, так і робочого часу, втіленого взасобах виробництва, спожитих на завершальному циклі виготовлення кінцевоїпродукції, то і продуктивність праці визначатиметься зростанням економії всіхзадіяних ресурсів.
Нанаш погляд, дуже вдало розкрив різницю між термінами «продуктивність»і «продуктивність праці» Р. В. Гаврилов, який об'єднав ці поняття водну схему (рис. 2).
Цяоригінальна схема показує близькість понять «продуктивність» і«продуктивність праці», і якщо «продуктивність» базуєтьсяна критеріях «якість продукції» та «якість трудовогожиття», «економічність», «життєвий рівень»,«впровадження новітніх технологій», тобто на загальних поняттях, то«продуктивність праці» — це ефективність витрат конкретної праці аборесурсів живої та уречевленої праці стосовно конкретного суб'єкта ринковихвідносин. Виходячи з цього умовно ліва сторона шестикутника цепродуктивність", а права — «продуктивність праці».
/>
Вартотакож зазначити, що поняття «продуктивність» залежить від взаємодіїп'яти факторів виробництва: праці, капіталу, інформаційних потоків,підприємницького хисту та рівня використання природних ресурсів, де головним єжива праця. Від того, як вона організована, як взаємодіє з іншими факторамивиробництва, які новітні технології сприймає виходячи зі своєї підготовленості,залежить продуктивність на всіх рівнях управління: макро-, мезо- та мікро.
Підприємство— це клітинка багатоаспектного господарства країни, а тому від продуктивноїроботи кожної ланки залежить стан і розвиток економіки країни загалом.
Визнаючи вельми широкуможливість застосування категорії «продуктивність», у цій книзійтиметься про продуктивність на рівні підприємства (фірми) та його підрозділів.Це не випадково, оскільки такий підхід відповідає прикладній спрямованостікниги, бо в ній ми розглядатимемо тільки ті питання, які можуть бути вжесьогодні застосовані у практичній діяльності.
Списоквикористаноїта рекомендованоїлітератури:
1. АрефьеваЕ.,Тонкопряд В. Факторы воздействия на производительность труда// Бизнес-Информ. — 1997. — №7. — С. 37-39.
2. Калина А.В. Економіка праці. — К.:МАУП, 2004.
3. Калина А.В., КоневаМ.И., Ященко В.А. Современный экономический анализ и прогнозирование. —К.:МАУП, 2004.
4. СеменовА., Кузнецов С. Факторы производительности труда //Экономист.-1998. — № 4. — С. 46-55.
5. АмосовА. Повышение производительности общественного труда //Экономист.-2000. — № 1. — С. 53-59.
6. ГермановО.Е. Производительность: экономическое содержание и проблемы измерения /Рос.гос. ун-т. — М.: Наука, 1996.— 187 с.
7. ГоловинаО.Д. Производительность, эффективность и продуктивность труда //Изв.Акад. труда и занятости. — 1998. — № 2. — С.34-41.
8. ЗайцевИ.Л. Экономика организации. — М.:Экзамен, 2000. — 768 с.
9. КардашевскийВ. Чем производительнее труд, тем эффективнее экономика //Человеки труд. — 1996. — № 9. — С.63-66.
10. СологубО.П. Продуктивність економіки: регіональні аспекти / HAHУкраїни.Рада по вивч. продукт, сил України. — К.: Т-во «Знання». — 1999. — 351 с.
11. ЭмерсонГ. Двенадцать принципов производительности: Сб. нормат. док. с коммент. /Пер.с англ. Ф.Р. Окуневой, А.П. Сизова. — М.:Бизнес-Информ, 1997. — 197 с.