Ефективність діяльності інвестиційних компаній в Україні
Вихід з економічної кризи і перспективи розвитку економікиУкраїни пов’язані з активізацією і посиленням інвестиційної діяльності.Інвестиції необхідні:
для відновлення і модернізації основних фондів, яквиробничого, так і невиробничого призначення;
для створення й освоєння виробництв нових видів продукції івпровадження нових технологій, придбання інших нематеріальних активів;
для заповнення недоліку оборотних коштів.
Однак, масштаби інвестиційної діяльності визначаються якобсягом і реальністю розв'язуваних задач, так і можливістю одержанняінвестицій. Діалектична єдність цих двох складових інвестиційного процесуочевидна: від можливості одержання інвестицій залежить обсяг інвестиційноїдіяльності; від масштабу інвестиційних проектів залежить потреба в інвестиціях.
Прогнози і розрахунки потреб в інвестиціях на перспективу яку цілому по економіці країни, так і по окремих галузях і регіонам значною міроюумовні і суб'єктивні і не завжди пов'язані з оцінкою реальних інвестиційнихможливостей. Проте, розвиток економіки країни вимагає й інвестицій, івідновлення основних фондів, і поліпшення їх використання. Реальна інвестиційнаполітика на всіх рівнях повинна ґрунтуватися на реальних інвестиційних задачахі проектах і достовірних оцінках і розрахунках забезпечення інвестиційнимиресурсами. Інвестиційна політика держави повинна забезпечувати умови длязалучення і раціонального використання інвестицій, найважливіші пріоритетиінвестиційної діяльності в країні.
Інвестиційні ресурси, в першу чергу, й в основному необхідношукати усередині національної економіки. При цьому першорядне значення маєстворення умов для формування інвестиційних ресурсів підприємств і організаційза умови забезпечення сприятливого інвестиційного клімату.
При інвестиційному співробітництві на рівні підприємств в поточний час необхідно виходитиз того, що при вирішенні своїх завдань більшість українських підприємствпрактично не мають власної валюти, а вільні кошти для її купівлі на валютномуринку теж обмежені. В цьому випадку перевіреною формою довготривалогоспівробітництва з іноземними партнерами для залучення передової технології можебути співробітництво саме на підставі договору (контракту). Ці договорипередбачають, як правило, передачу в стартовий період більш сильним партнеромпо кооперації (ліцензіаром) менш сильному (ліцензіату) своїх технологій,технологічного обладнання, що йому не вистачає, своїх прав на використанняпромислової власності. За все це ліцензіат поставляє ліцензіару вироблену нимпроміжну, а потім і готову кооперовану продукцію. Організується співробітництвотакож в збуті і післяпродажному сервісі продукції.
В світовій практиці використовується декілька форм (моделей)договірної кооперації. Найпростіша з них — підрядна кооперація, за якоїпідрядник згідно з договором виробляє для замовника і, як правило, за йогодокументацією проміжну або фінальну продукцію. Ця форма кооперування найбільшрозповсюджена, але й ризикована. Вона ставить підрядника в залежне відзамовника положення. За деяких умов останній може відмовитися від пролонгаціїзамовлень, знайти іншого партнера і тим самим поставити підрядника в скрутнестановище.
За формою підрядної кооперації працюють і деякі українськіпідприємства. Так, наприклад, українській завод «Чернігівавтодеталь»за коопераційними зв'язками з Горьківським автомобільним заводом, що входить доскладу російської ТФПГ «Нижегородские автомобили», поставляєросійським автомобілебудівникам традиційні карданні вали, поставки яких вінздійснював ще за часів СРСР.
Можна зробити висновок, що орієнтація провідних українськихпідприємств на участь у коопераційних зв'язках з підприємствами країн СНД вролі постачальника простіших вузлів і деталей або складальника фінальноїпродукції явище тимчасове, яке викликане загальною економічною кризою в країні,відсутністю у вітчизняних підприємств коштів на розробку і впровадження увиробництво власних перспективних зразків продукції світового рівня, котрідозволяли б вийти з нею не тільки на традиційний ринок СНД, але й на світовийринок. Адже участь вітчизняних підприємств в міжнародній кооперації переважно вякості постачальника простіших вузлів і деталей або складальника замістьпідвищення інноваційної динаміки в українській промисловості призведе лише доподальшої деградації науково-виробничого потенціалу країни.
Необхідно також відмітити, що кооперація в поточний часлежить в основі всієї діяльності корпорацій країн світу та ТНК, їх динамічногорозвитку. Наявність в будь-якій країні крупних корпорацій, які єтранснаціональними за сферами своєї діяльності і які мають загальнонаціональнезначення, багато в чому визначає і економічну потужність країни.
В умовах, що склалися, значення набуває питання щодо сприяннядержави українським господарюючим суб'єктам в контексті промислової політикикраїни. Мається на увазі проведення нормотворчої роботи з питань виробничоїкооперації як в середині країни, так і в міжнародних міжфірмових зв'язках, врезультаті якої буде розроблено і введено в дію закон про міжнародну коопераціюу виробництві та інформаційно-методичні рекомендації для підприємств та органівдержавного управління з комплексу питань внутрішньодержавної та міжнародноїкооперації.
В сучасних умовах питання щодо вибору форми залученняіноземних інвестицій на рівні підприємства — його особиста справа. Тому рішеннякерівництва підприємства повинно бути ретельно вивірено і супроводжуватисянеобхідними розрахунками з ефективності тієї чи іншої форми залучення будьякого іноземного капіталу.
Таким чином, на рівні підприємства однією з найбільшперспективних форм залучення іноземних інвестицій має стати коопераційнеспівробітництво за умови державної підтримки.
На рівні регіону питання щодо вибору оптимальних форм залучення іноземнихінвестицій вирішується дещо в іншому плані: не безпосередньо органами управління,а шляхом проведення відповідної економічної політики та здійснення комплексуадміністративних заходів. Так, надаючи податкові чи інші пільги, органиуправління як на державному, так і на регіональному рівнях, можуть тількисприяти залученню іноземного капіталу до пріоритетних сфер економіки країни врізних формах його існування.
В деяких випадках органи управління на регіональному або нанаціональному рівні повинні самостійно приймати рішення щодо вибору тієї чиіншої форми залучення іноземних ресурсів. Наприклад, коли мова йде про освоєнняродовища корисних копалин. Тут можливі наступні варіанти:
по-перше, укласти угоду щодо залучення іноземних коштів накомпенсаційній основі, зберігаючи при цьому контроль за виробництвом повністю вруках українських підприємств;
по-друге, створювати для розробки родовищ СП (спільніпідприємства), визначивши при цьому оптимальну частку іноземного партнера;
по-третє, надати концесію іноземній фірмі або групі фірм.
Вибір з цих варіантів найбільш ефективного, з точки зоруукраїнської сторони, припускає урахування різних факторів. І в першому, і вдругому випадках необхідні витрати української сторони, правда, в другому — дещо менші. В третьому випадку всі витрати несуть іноземні інвестори. Протерізними будуть і результати використання цих форм. Перш за все це доход, щозалишається в Україні при різних варіантах освоєння. Але, крім цього, маєзначення швидкість освоєння родовища. Чим швидше воно буде освоюватися, тимшвидше країна отримає продукцію і розширить свій експортний потенціал, виникнеможливість створення нормальних умов для життя населення цього регіону тощо.
Багато факторів необхідно враховувати і при прийнятті рішенняпро створення вільних економічних зон (ВЕЗ) як територій, на яких за рахунокпільгового режиму господарської і зовнішньоекономічної діяльності та створеннянеобхідної інфраструктури створюється більш сприятливий інвестиційний кліматдля вітчизняних і, головним чином, для іноземних інвесторів. Саме такі зони,особливо зони експортного виробництва при відносно невеликих витратах на їхстворення дають максимальний ефект у порівняно короткі строки. Зони цього типустворюються, як правило, в безпосередній близькості від крупних міжнароднихпортів, аеропортів, залізничних вузлів при наявності вільних територій, робочоїсили та фахівців.
В Україні у відповідності з Законом України «Прозагальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічнихзон» вже створено експериментальну економічну зону «Сиваш», девідпрацьовані основні принципи створення ВЕЗ, набули досвіду роботи в умовахспеціальних економічних зон у Донецькій, Закарпатській, Львівській, Київськійта Луганській областях. Всі розглянуті вище форми залучення іноземного капіталубез винятку можуть бути застосовані при залученні українськими господарюючимисуб'єктами іноземного підприємницького капіталу. Проте процес цей з огляду нанеобхідність забезпечення економічної безпеки України повинен бути керованим збоку держави і мати необхідний комплекс засобів захисту.
Таким чином, можна дійти висновку, що на регіональному рівнісеред форм залучення іноземних інвестицій можна назвати створення експортнихзон в рамках функціонування вільної економічної зони, а також створенняспільного підприємства, заключення договору на компенсаційній основі.
Як свідчить світова практика, країни — імпортери іноземногокапіталу зацікавлені в залученні іноземних інвестицій в основному в силунаступних причин:
Загальна нестача коштів для фінансування економічногорозвитку країни, подолання дефіциту платіжного балансу. Така аргументація більшза все характерна для найменш розвинутих країн;
Недосконалість регіональної структури господарства;недостатньо високий технологічний рівень виробництва, що негативно позначаєтьсяна конкурентоспроможності продукції; високий рівень безробіття населення тощо.Для вирішення цих проблем іноземні інвестиції до своєї економіки залучаютьпереважно середньо- та високорозвинуті країни;
На основі взаємності, тобто в рамках торгових, політичних таінвестиційних уступок, які є результатом договорів про економічнеспівробітництво з іншими державами або умов при вступі до різних міжнароднихорганізацій. Укладаючи угоди про економічне співробітництво з іншими державамиабо вступаючи до міжнародних організацій, учасники угоди часто змушенілібералізовувати доступ іноземних інвестицій в національну економіку.
На теперішньому етапі розвитку економіки України для неїхарактерні дві перші причини. При подальшому входженні держави у світовеспівтовариство і стабілізації її господарського стану, а також зростаннізацікавленості іноземного капіталу в інвестуванні української економіки, на неїбуде чинитися все більший тиск в цілях лібералізації умов залучення іноземнихінвестицій.
Таким чином, залучаючи в силу перелічених вище причиніноземні інвестиції, Україна має змогу досягти цілий ряд цілей, зокрема:
модернізація діючих або створення зовсім нових підприємствдля структурної перебудови економіки держави, для виробництва продукції, яказараз не випускається або випускається у недостатній кількості для потребвнутрішнього ринку;
створення нових експортоорієнтованих та імпортозамінюючихвиробництв;
створення нових господарюючих суб’єктів для розвиткуконкуренції;
прискорене освоєння нових родовищ корисних копалин як длявнутрішнього споживання, так і для розширення експортного потенціалу;
прискорений розвиток менш розвинутих територій;
створення структур за іноземною участю для використаннязакордонного досвіду в галузі консалтингу, маркетингу, підготовки кадрів тощо.
При експорті прямих інвестицій інвестори керуються переважноодним з наступних міркувань:
Основна частина прямих капіталовкладень за кордономпризначається для організації виробництва товарів і послуг на місці, виходячи,як правило, з того, що:
ввіз деяких товарів або послуг до закордонної держави єнеможливим або утрудненим через різні обмеження (митні тарифи, квоти) абовластивості цих товарів та послуг, коли єдиний спосіб продати послуги — цевиробити їх на місці;
торгівля з іншою країною ведеться без істотних обмежень,проте виробництво товарів і послуг на місці виявляється більш дешевим,ефективним засобом обслуговування цього закордонного ринку;
країна прикладання підприємницького капіталу виявляєтьсянайбільш дешевим місцем виробництва товарів і послуг для їх поставки насвітовий ринок, включаючи і ринок країни походження інвестицій;
для деяких видів продукції, особливо технічно складних,важливе післяпродажне обслуговування, консультаційні і інші послуги, якіпотребують постійної присутності виробника на ринку.
Значна частина прямих інвестицій здійснюється зтехніко-економічних причин і націлена на створення за кордоном власноїінфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв’язків (складів, транспортнихпідприємств, банків, страхових компаній тощо). Іншими словами, товаро- та послугопровідноїмережі, переважно для збуту товарів та послуг, вироблених в країні-експортері;
Частина інвестицій вивозиться в рамках «втечі»капіталу, який «тікає» (в тому числі і з розвинутих країн ізстабільною економікою і низькими податками) в ті країни, де податки нижчі і дебільші можливості приховати незаконно нажиті кошти. Найбільш характерна«втеча» капіталу з країн із нестабільним економічним, соціальним іполітичним життям, високими податками і інфляцією, жорсткими обмеженнямигосподарської діяльності, а також з високим рівнем економічної злочинності.
Отже, захист української економіки у зв’язку із залученнямнеобхідних Україні іноземних інвестицій означає не обмеження їх припливу, анейтралізацію негативних ефектів процесу їх вкладання, забезпеченняінвестиційного механізму системою безпеки.
Справа в тому, що інтереси закордонних партнерів частішерозходяться із загальнонаціональними інтересами сторони, що приймає іноземніінвестиції. За ступенем цієї розбіжності іноземних інвесторів поділяють на добросовісних,недобросовісних та псевдоінвесторів. Останні зовсім не мають наміру здійснюватинакопичення інвестицій. Під виглядом вивчення об’єкта інвестування вонизбирають необхідну комерційну, технічну або якусь іншу інформацію про ті чиінші підприємства приймаючої сторони.
Порядність іноземних інвесторів можна визначити як такеведення справи, яке забезпечує їм прийнятний доход і одночасно зміцнюєекономіку країни, що приймає іноземний капітал.
Непорядна поведінка іноземних інвесторів має ряд форм, середяких:
спекулятивна купівля підприємства (його акцій) з метоюподальшого перепродажу;
прагнення до короткострокового, але швидкого отриманняприбутку за будь-яку ціну;
закриття і згортання виробництва з метою переведення його закордон та обмеження пропозиції, щоб забезпечити більшу вигоду для діючихзакордонних підприємств;
придбання підприємства виключно заради «ноу-хау» ізвтратою українського пріоритету у відповідних галузях як на внутрішньому, так іна зовнішньому ринках;
перетворення українського підприємства у не спроможний досамостійного розвитку технологічний придаток закордонної компанії шляхомобмеження та згортання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зподальшим переведенням їх за кордон;
переслідування при інвестуванні не економічної, а військовоїмети, коли за покупцем стоїть відповідне відомство тієї чи іншої країни.
Постійне зростання у світі вивозу капіталу у вигляді прямихприватних інвестицій, а також те, що домінуючою формою такого іноземногоінвестування є транснаціональні корпорації. Адже найбільш ефективно всіперелічені вище форми недобросовісної поведінки іноземних інвесторів можутьбути реалізовані саме в рамках таких транснаціональних утворень.
Значне поширення ТНК в світі викликано перш за все тим, що врезультаті переведення частини своєї виробничої діяльності за кордон ціоб’єднання отримують ряд переваг, серед яких:
— можливість підвищення ефективності виробництва компанії та конкурентноздатностіїї продукції, загальна для всіх великих об'єднань і пов'язана з притаманнимиринковим трансакціям ефектом масштабу та економією на витратах;
— доступ через свою закордонну філію до ресурсів іноземноїдержави (таких, як більш дешева або кваліфікованіша робоча сила, сировинніресурси, науково-дослідний потенціал тощо);
— наближеність до споживачів продукції філії компанії, атакож можливість отримання інформації, яка дає змогу оцінити перспективи ринкута конкурентний потенціал фірм країни розміщення філії. При цьому закордонніпідрозділи ТНК в конкуренції з підприємствами країни-реципієнта отримуютьважливі переваги в результаті використання науково-технічного та управлінськогопотенціалу своєї материнської фірми та усіх її філій;
— можливість використання у своїх інтересах особливостейдержавної політики (наприклад, податкової) в різних країнах, різниці в курсахвалют тощо. Наприклад, будь-яка зміна курсу валюти в умовах багатонаціональноїТНК приносить зиск частині підприємств компанії, не завдаючи реальних втратіншим її філіям. Більше того, з цієї ситуації ТНК може отримати цілком відчутнукористь. Так, завищений курс валюти в країні базування материнської фірми (щосприяє експорту інвестицій) можна використати для того, щоб без значних витратресурсів з боку фірми надати значну фінансову підтримку своїм філіям або за допомогоюзахоплення чужих фірм полегшити наслідки скорочення при ревальвації товарногоекспорту;
— здатність подовжувати життєвий цикл своїх технологій івиробів, «скидаючи» їх в міру старіння у свої закордонні філії, ізавдяки цьому зосереджувати на розробці нових технологій і виробів зусилля таресурси своїх структурних підрозділів, що базуються в країні знаходженняматеринської фірми;
— можливість подолання різного роду бар'єрів на шляху доопанування ринку тієї чи іншої країни за рахунок експорту прямих інвестицій.
Таким чином, можна зробити висновок та визначити, що середосновних факторів можливого позитивного впливу діяльності ТНК на економікукраїни, що приймає прямі іноземні інвестиції, можна назвати:
— приток фінансових ресурсів і сучасних технологій, що сприяємодернізації виробничої бази країни-реципієнта;
— впровадження у практику господарської діяльності країни, щоприймає капітал, передових методів управління і маркетингу;
— посилення експортного потенціалу країни-реципієнта;
— підрив монопольного становища компаній країни, що приймаєінвестиції, і підвищення конкурентного тонусу її господарського середовища;
— послаблення впливу на державну економічну політикугалузевих еліт, які стримують модернізацію господарської структурикраїни-реципієнта.
До основних факторів можливого негативного впливу діяльностіТНК на економіку країни, що приймає прямі іноземні інвестиції, належать:
— небезпека перетворення країни-реципієнта в місце скиданнязастарілих і екологічно небезпечних технологій;
— захват ТНК найбільш розвинутих і перспективних сегментівпромислового виробництва країни, що приймає капітал, та її науково-досліднихструктур;
— нав'язування компаніям країни-реципієнта далеко не самихперспективних напрямів у системі розподілу праці в рамках ТНК;
— можливість масового відтоку іноземних інвестицій зекономіки приймаючої їх країни, що може викликати закриття підприємств тавиникнення пов'язаних з цим негативних явищ;
— можливість невпевненого, млявого росту виробництва нафіліях ТНК, що пов'язано із її схильністю до перебільшення реакції на можливузміну кон'юнктури ринку. Адже для ТНК достатньо невеликого поштовху ззовні, щобперейти на свідоме, зумовлене фінансовою стратегією скорочення виробництва;
— відпливприбутку закордонної філії на фінансування внутрішнього інвестиційного процесуматеринської компанії.
Порівняння позитивних та негативних факторів можливого впливудіяльності ТНК на економіку країни-реципієнта свідчить про чисельну перевагу набазі останніх.
Особливу проблему становить скупка акцій військових істратегічних підприємств. Перехід основних фондів такого підприємства увласність закордонної компанії практично означатиме управління ним з бокуіноземної держави.
Економіка України потребує захисту лише від недобросовіснихта псевдоінвесторів, проте визначити їх наміри заздалегідь неможливо. Тому прирозробці комплексу захисних заходів необхідно передбачити захист від усіхможливих проявів недобросовісності. Основними засобами при цьому залишаютьсяекономічні та адміністративні.
Ключовим щодо здійснення іноземних інвестицій завжди булопитання участі у власності, частка якої врешті-решт визначала ступінь контролюіноземного інвестора над підприємством і відповідне співвідношення у розподіліприбутків. Ця проблема має наступні основні варіанти свого вирішення:
збереження державного контролю над стратегічними галузямиекономіки;
збереження деяких галузей або видів діяльності під егідоюдержавної власності, що означає закріплення на стратегічних для економіки ібезпеки держави підприємствах цих галузей державної частки пакета акцій урозмірі 50% статутного фонду плюс одна акція;
часткове зняття обмежень для привілейованих інвесторів;
повна (100%) власність іноземного інвестора.
Отже, вирішити проблему власності в Україні можна декількомазасобами, але всі вони повинні відповідати вимогам національної економічноїбезпеки країни.
Розгляд забезпечення державного регулювання іноземногоінвестування галузей економіки та сфер діяльності України, в контролі над якимипотенційно зацікавлені країни-інвестори та партнери показав, що чиннеукраїнське законодавство не регулює види діяльності або питання щодо державноївласності на окремі об’єкти у суднобудівній і нафтохімічній галузях,паливно-енергетичному (нафтові термінали) та транспортному (річковий та морськийтранспорт) комплексах.
Як було зазначено раніше залученню іноземних інвестицій вукраїнську економіку заважає кілька причин: нестабільність політичноїобстановки у країні; економічна криза; зростання безробіття; високий рівеньінфляції; неконвертованість національної валюти тощо.
Крім цих загальних причин, залученню іноземних інвестицій вУкраїну перешкоджають слабке інформаційне забезпечення іноземних інвесторів пропотенційні можливості інвестування; утрудненість доступу до місцевих кредитівфондової діяльності; недосконалість процедури оформлення іноземних інвестицій;порівняно високі податки і незначні інвестиційні пільги; недостатнє страхуваннявід політичного й економічного ризику.
Також серйозним негативним чинником на шляху іноземногокапіталу в українську економіку є слабкість національної банківської системи.Важливу роль у її становленні і розвитку могла б зіграти діяльність іноземнихбанків на внутрішньому фінансовому ринку України, які б не тільки стимулювалинаціональні комерційні банки до підвищення ефективності їхньої роботи в умовахзростаючої конкуренції, а й могли б стати джерелом інвестиційних ресурсів.
Список використанихджерел
1. Борщ Л.М.,Герасимова С.В. Інвестування. — К.: Знання, 2007. — 685c.
2. Гончаров В.М.,Навроцький А.А., Коломійцев О.А. Інвестиційні ресурси та їх економічнерегулювання. — Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2006. — 204 с.
3. Гуткевич С.О.Інвестування: теорія і практика. — К.: Видавництво Європейського університету,2006. — 234 с.
4. Денисенко М.П.Основи інвестиційної діяльності. — К.: Алерта, 2003. — 338 с.
5. Лудченко Я.О.Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів. — К.: Ельга, 2004. —208 с.
6. Пріб К.А.Інвестування. — К.: Університет «Україна»,2007. — 260с.