План:
1. Економічнарівновага і циклічність.
2. Середні імалі цикли
3. Довгіхвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва
1. Економічна рівновага і циклічність
Засвоїм змістом поняття «економічна рівновага» досить просте. Під нимрозуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження тавзаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво іспоживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягаєтьсязавдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновагавідбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. Завизначенням П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, при якомузберігається здатність її до саморегулювання у випадку відхилення економічноїсистеми від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, якінамагаються відновити порушені структурні зв'язки.
Автоматичниммеханізмом самонастроювання економічних зв'язків є механізмом досконалоїконкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага єконкурентно — ринковою. Формування її відбувається за певних умов: по-перше,функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливістьеластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення; по-третє,відсутність монополії та прямого адміністративного втручання держави в системупідприємницької діяльності; по – четверте, наявність розвинутої ринковоїінфраструктури. В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд зринковими відносинами значне місце має державне регулювання.
Формуванняекономічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Самесуспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншійекономічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги,принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретнихісторичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділупраці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурноїзбалансованості економічних зв'язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв'язокміж економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, щодосягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільноговиробництва. Об'єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділупраці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічноїрівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.
Зазмістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовуютьрівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вониформують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу.Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, щодинамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не яксамоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованостіекономічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняттяповної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.
Епіцентромформування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідноюланкою багатоструктурного механізму ринкової рівноваги є рівновага міжплатоспроможним попитом населення і пропозицією.
Уринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природнаціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точціперетину кривих попиту і пропозиції й визначається як базова ціна, до змін якоїзмушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширенняпропозиції порівняно з попитом, а падіння — до розширення попиту порівняно зпропозицією.
Йдетьсяпро ідеальні умови виробництва і реалізації продукції — наявність конкуренції іекономічних зв'язків, за яких автоматично забезпечується рівність попиту іпропозиції. Виробництво породжує доходи, на які обов'язково купуються товаривідповідної вартості, і пропозиція товарів сама створює необхідний попит.
Цявзаємозалежність попиту і пропозиції була вперше обґрунтована ще в 1803 р. уроботі французького економіста Ж.Б. Сея «Трактат політичноїекономії». Вона має назву «закон Сея». В економічній літературі,в тому числі й у роботах К. Маркса, «закон Сея» справедливокритикувався за його абсолютизацію та формування на цій основі ідеалістичнихуявлень про повну гармонію ринкових відносин.
Найбільшзагальні умови формування економічної рівноваги простого і розширеноговідтворення були обґрунтовані К. Марксом у другому томі «Капіталу».Поділивши всю структуру суспільного виробництва на І та II підрозділи — виробництво засобіввиробництва і виробництво предметів споживання, К. Маркс визначив три основніумови пропорційної реалізації їхніх складових — с, v та т. Головна з них, на якій ґрунтуютьсядві інші умови, полягає в рівності суми змінного капіталу і додаткової вартостіІ підрозділу величині використаного у виробничому циклі постійного капіталу II підрозділу, тобто І(у + т) = 11с.
ОбґрунтованіК. Марксом схеми реалізації сукупного суспільного продукту, які відображаютьумови його простого та розширеного відтворення, широко застосовують у практиціекономічного програмування і планування багатьох країн, у тому числі країнЗаходу. На основі схем розширеного відтворення американський економіст В.Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом«витрати — випуск», який надав теорії рівноваги нові можливостіпрактичного застосування.
Подальшийрозвиток економічної теорії рівноваги зумовив поглиблення диференіаціїструктури відтворювального циклу і виявлення на цій основі нових напрямів рівноважноївзаємодії. Важливим внеском у теорію стало виділення поряд з ринками засобіввиробництва і предметів споживання ринку послуг. К. Марко, аналізуючи умовиреалізації в середині XIX ст., абстрагувався від нього, адже на той час ринок послуг ще не бувневід'ємною структурною ланкою відтворювального циклу. В сучасних умовах такеабстрагування недоречне: в більшості західних країн у сфері послуг, якарозвивається за своїми специфічними законами, працює 60 — 70 відсотківзайнятого населення.
Дляаналізу умов рівноваги сучасної структури ринкової економіки поряд з третиннимсектором виробництва — ринком послуг — особливого значення набуває і принциповонова сфера економіки — сфера інформатики. Відтворювальні процеси в цій сферімають власну специфіку. За цих умов абсолютизація схем відтворювання, механічненакладання їх на структуру сучасних економічних процесів не відповідаютьреальній дійсності, обмежують можливості практичного застосування теоріїекономічної рівноваги.
Сталістьекономічної рівноваги визначається також широтою ринку: чим ширший ринок, тимменші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій Важливоюумовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку доінтернаціональних меж. Формування цілісної системи світового господарстваприпускає рівновагу не лише міжгалузевої структури товарного обміну, а йвзаємну збалансованість економічних ресурсів — основних факторів виробництва.
Уцілому, в сучасних умовах аналіз проблеми економічної рівноваги, базований насучасній структурі ринкової економіки, дістає новітні показники та інструменти,закладені в систему національних рахунків.
Станекономічної рівноваги не статичний. Структурні зв'язки динамічні, завдяки чомуздійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завждивідносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух відрівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високомурівні нової рівноваги більш складного порядку.
Утеорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динамікиКоли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичноївеличини, відбудова стану рівноваги здійснюється стрибкоподібно — черезекономічні кризи В цьому випадку економічні кризи виконують функціюспецифічного інструменту насильницького подолання диспропорцій, що виникли, івідбудови порушеної рівноваги Відновити порушену рівновагу можна не тількинасильницьким, кризовим, а й еволюційним, не таким болісним, шляхом, оскількирівноваги можна досягти і на основі застосування засобів антициклічної політикидержави та міждержавних об'єднань. Можливість вирівнювання кривої економічногозростання на інституціональній основі не дає підстав вважати можливим усуненняфакторів циклічності. Дія цих факторів е об'єктивною, і їх слід обов'язкововраховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на мікро-, такі на макрорівні управління повинна містити в собі антициклічні елементи.
Можливостізастосування антициклічної політики не однозначні в різних економічних системахі конкретних історичних умовах. Зрозуміло, що уразливість економічної політикисхідноєвропейських країн та колишнього СРСР ґрунтувалася на тому, що багатороків в її структурі не було елементів антициклічного регулювання.
Циклічністьяк об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістомбагатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість,то вона буде мати:
· маліцикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються 3 — 4роки);
· середніцикли (строком 7 — 11 років);
· великіцикли (періодичність яких становить 40 — 60 років);
· віковіциклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства.
Протекритерій тривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністюматеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процесиЗдавалося, що в основу класифікації циклів можна покласти саме їх, та цяспецифіка відносна: причинно-наслідкові зв'язки, що викликають до життя ті чиІнші цикли, функції, які вони виконують, багато в чому переплітаються. Крімтого, різні цикли накладаються один на одний, що ускладнює їх диференціацію.Отже, і в цьому випадку штучна уніфікація їх не припустима.
Уструктурі циклічного економічного розвитку найрельєфніше виражаються середніпромислові цикли. Вони найближче взаємодіють з малими циклами і найдієвішевпливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні цикливизначаються як базові.
Середні і малі цикли
Історіясередніх промислових циклів бере початок з кризи перевиробництва 1825 р., щоохопила Великобританію. Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р.,яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічнакриза захопила відтворювальні структури Великобританії, США, Франції та Німеччини.Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою. В неї було втягнутоабсолютну більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими
Усіназвані кризи різняться між собою, оскільки кожна з них має свої характерніособливості. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властивіусім їм.
1. Економічніцикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію,пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза іпіднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої, по-перше, відбуваєтьсяавтоматично — на основі ринкових саморегуляторів, і по-друге, у сучаснійзмішаній економіці з імовірним використанням заходів державного регулювання.
2. Середніцикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, ай обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічнихколивань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміканаціонального доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничихпотужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показникомциклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризуютьекономічну ефективність відтворення.
3. Матеріальноюосновою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва,насамперед їхньої найактивнішої частини — знарядь праці. Отже, виробництвозасобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесіциклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де часткагалузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однаковихумов виявляється менше.
4. Циклічність,що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводитьдо спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених Засобів виробництва неє безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можнарегулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання такимвиробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основисередньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми євнутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість їїструктурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного,всебічного макроекономічного регулювання її.
5. Криза єнайскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одногобоку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства,безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих ідемократію, політична напруга, а з другого — криза виконує творчу функцію:циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, асама криза — активною складовою творчого процесу. Прискорюючи відмираннязастарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорюєтехнічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.Звідси випливає висновок про те, що аптициклічне регулювання має свої межі,оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване є сутоекономічним. Основним в антикризовому регулюванні є соціальний аспект.
Основноюфазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу,найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза — рецесія,стискання, падіння (схема 1). Економічна криза — це більш або менш регулярноповторювані тимчасові падіння виробництва, що виникають внаслідок порушенняекономічної рівноваги. Вона характеризується: порушенням макроекономічноїрівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступнимпадінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничихпотужностей; падінням ріння реальної заробітної плати, інших доходів, прибутківпідприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попитунаселення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахомгрошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитноюнапругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високимитемпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційнихпроцесів; падінням курсу акцій, біржевою панікою; масовим банкрутствомпідприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.
Схема1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв’язку
/>
Кризовіявища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівновагина її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фазадепресії, відрізок В—В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одноїо боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого — формоюїх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи.Однак слід розрізняти поняття «падіння економічної активності» та«криза», «рецесія». Так, сезонні коливання певних видівекономічної діяльності (сільськогосподарське виробництво, будівництво) можутьхарактеризуватися тимчасовими падіннями виробництва, які, однак, не є кризовимиза суттю. За визначенням Національного бюро економічних досліджень США рецесія— це повторюваний період зниження рівнів сукупного випуску, доходу, зайнятостіта торгівлі, що триває від шести місяців до одного року і відзначений значнимспадом у багатьох секторах економіки.
Депресія (застій, стагнація) можебути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією.Основними її ознаками є: стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; зберігаєтьсявисокий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рухкапіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока;починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступовозменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове поширенняреанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій. Розпочинається фаза пожвавлення.Серед її основних виявів слід назвати: початок оновлення основного капіталу,модернізації виробництва; відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупногопопиту; підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття; зростанняпозикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним зростанням,пожвавлення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер економіки,зростають доходи населення, прибутки підприємців. Відновлюється докризовий станекономіки (точка С, на схемі 1, яка відповідає точці А — піку розвиткупопереднього економічного циклу).
Економікавходить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєїнайвищої точки, піку розвитку (точка Л(), параметри якого значно перевищуютьпопередній. Піднесення характеризується масовим оновленням і розширеннямосновного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новимбудівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активнимінвестиційним процесом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту;гарячковим зростанням цін; повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітноїплати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансовихоперацій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до«перегріву» економіки, посилення диспропорційних явищ, зростанняпередумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, наступного виткасоціально-економічного розвитку суспільства.
Сучаснийекономічний цикл має суттєві відмінності. Основні з них:
· дія івплив фази циклу виходять за національні межі;
· посилюєтьсядержавне регулювання циклічних процесів;
· підвищуєтьсяроль соціальних аспектів у механізмі антициклічного регулювання;
· фазипожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії меншглибокі та тривалі;
· розвитокнезбігання (асинхронності) різних фаз циклу від країни до країни;
· науково-технічнареволюція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їхповторювання скоротився спочатку з 10—14 до 5 — 7 років, а сьогодні кризовіявища повторюються через 1—2 роки;
· нерегулярністьколивань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи,наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);
· темпипіднесення невисокі — 2 — 3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишаєтьсязначна кількість безробітних; основні економічні параметри менш динамічні,соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
· суперечливепоєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різнихкраїнах;
· зниженняролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництваможуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів,
· переплетінняциклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальнихколивань, кризових явищ і природно-економічних циклів;
· частішимиі серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність якихвивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх
· кризовіявища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва,індустрію відпочинку тощо).
Особливостісучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризовогорегулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічнихколивань.
Внаслідокдії різноманітних груп факторів у сучасному економічному циклі досить складновиділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазоюдепресії, а фази пожвавлення — з фазою піднесення, і цикл починає функціонуватияк двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої — піднімання
Матеріальноюосновою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Маліцикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певнимизакономірностями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю абонакладаються на промислові кризи, або мають самостійний розвиток.
ЩеК. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специфічні.
Загальнігрошові кризибезпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічнихкриз.
Специфічнігрошові кризирозгортаються на основі суперечностей, внутрішньо притаманних грошовійсистемі, і утворюють власне джерело її саморозвитку. Розмежування криз доситьвідносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характерне кожної зних.
Зазмістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сферикредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у виглядікредитних засобів обігу, то грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошовоїсистеми. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промисловоїо циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різко зростає попит на кредитно-грошовіресурси. Це викликає розбухання кредитної заборгованості підприємств,призводить до зростання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивногокапітал " посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинаєтьсягрошова криза. Конкретними формами вияву її є кризи платіжних засобів,позикового капіталу та грошового обігу.
Яксвідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися через 3 —4 роки після кризи середньострокового циклу. Вони часто бували такими інтенсивними,що переривали промисловий цикл і призводили до його роздвоєння. Такої. була,наприклад, криза 1907 р., яка сталася лише через 4 роки післязагальноекономічної кризи 1900—1903 рр. Повоєнні кризи 1953—1954 та 1960—1961рр. розпочався після промислових криз 1948—1949 та 1957—1959 рр. Отже, інтервалу 3 — 4 роки також мав місце.
У80—90-х роках XX ст. — період, колитраплялися найбільш подовжені за всю повоєнну історію фази економічногопіднесення, хоч і асинхронні та нетривкі, — вплив малих циклів на розвитокгосподарства і середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями.
Узахідній економічній літературі існує дві точки зору щодо характерувзаємозв'язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів ігрошових криз.
Їхнядиференціація пов'язана з різними підходами до розуміння принципів формуванняринкової рівноваги. У кейнсіанській теорії вихідним є положення про те, щопорушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недосконалості ринковихмеханізмів саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, щогрошові кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, яківиникають безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.
Теоріямонетаризмуґрунтується на так званій монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, щоринковий механізм спроможний самостійно забезпечувати структурну рівновагу, афактор, який викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвитку, —це грошова система. Звідси кризи і депресії ринкової економіки — грошове явище.Вони пов'язані насамперед з функціональними порушеннями, що виникають у сферікредитно-грошових відносин.
Розбіжностів методології кейнсіанського і монетаристського підходів до розумінняекономічної природи циклів визначила неоднозначність їхніх рекомендацій щодоздійснення антициклічної політики.
Головнимичинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічногорозвитку процесу відтворення є фази кризи і піднесення. У кризовій фазі відбуваєтьсяскорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштабикапіталовкладень, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своєвираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно застарілихпідприємств та морально зношеного обладнання; по-друге, у погіршенні фінансовогостану господарських одиниць, найчастіше тих, що не витримали конкурентноїборотьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвидивиробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.
3. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структурусуспільного виробництва
Довгостроковіциклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економіста-ми ще у другійполовині XIX ст. Англійський економіст У.С. Джевонсу 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому була обґрунтована наявністьпоряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань діловоїактивності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх роботах М.І. Туган-Барановський,К. Каутський, В. Парето та ін. Створення наукової теорії довгих хвиль пов'язанез ім'ям російського вченого М.Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опублікував ряд важливихтеоретичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, щоввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на подальшийрозвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у1931 р., була трагічною.
Унаступні роки теорія довгих хвиль дістала своє продовження в роботах такихвидатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П.Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.
Найважливішоюв теорії довгих хвиль є проблема наукового обґрунтування їхньої матеріальноїоснови. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них. виходять зтого, що довготривалі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторіврозвитку. У.С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів іекономічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом насільськогосподарське виробництво, а вже через це — на чергування фаз упідприємницькій діяльності.
Напротилежність такому підходу в теорії М.Д. Кондратьєва довготривалі циклизумовлені внутрішніми факторами економічного зростання. Вони безпосередньопов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед зїхньою найреволюційнішою частиною — засобами праці. Близька до теорії М. Д.Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що головну роль у механізмідовгих циклів відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційноїактивності підприємців
Матеріальнуоснову довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного способувиробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, колиполіпшуються і вдосконалюються існуючі технології; по-друге, революційно, коливідбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань.
Цідва шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюційний шлях дає змогувикористати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка вїхньому розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічнихпринципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революціїстають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійснюються стрибкиі в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності тапродуктивності її праці
Циклічнеоновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства періодичноповторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних силздійснюється під впливом економічних факторів. Інтенсивність науково-технічнихвідкриттів і винаходів, писав з цього приводу М.Д. Кондратьєв, є функціязапитів економічної дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Самрозвиток науки, підкреслював він, включається до закономірного процесуекономічної динаміки. Це означає, що аналіз довгих циклів не може бутиобмежений лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов'язково повиненвключати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурісуспільства та розвитку форм власності.
Починаючиз першої промислової революції кінця XVIII — першої третини XIX сі якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологійздійснюються у часових межах 40 — 50 — 60 років. У цих самих межах і підвпливом тих самих матеріально-технічних і економічних факторів здійснюються ідовготривалі економічні цикли. З часів першої промислової революції і досередини XX ст. було три довгих цикли. З початкомсучасної науково-технічної революції розпочався четвертий цикл, який триває ітепер, набуваючи якісно нових характеристик для переходу в новий, п'яти цикл.
Уструктурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку — низхідну івисхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.
Низхіднафаза великого циклу — період зміни базисних технологій і технологічних структур виробничоїсистеми суспільства — триває 20 — 25 років. У цей час відбуваються гостріекономічні: кризи" малих і середніх циклів. Один з них утворює вихіднийпункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопиченіпопереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше навантаження вперебудові економічної структури суспільства, яка адекватна технологічномуоновленню виробництва
Характерноюрисою такої кризи є невідповідність існуючої системи економічних зв'язків новійтехнології. Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої вільноїконкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку підприємництва —монополістичної. Це й криза 1929—1931 рр., яка стала вихідним пунктомфронтального поширення державно-монополістичної структури підприємництва. Цетакож криза 1974 — 1975 рр., з якою пов'язаний розвиток транснаціональногопідприємницького суспільства. Це й кризові явища 90-х років XX ст., що послужили на базі розвиткукомп'ютеризації та становлення постіндустріального суспільства формуваннюглобалізації світової економіки.
Висхіднафаза великого циклу — період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвиткусуспільства. Він триває від 25 до 30 років. У цей час невиключені й циклічнікризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило,на рівні високої кон'юнктури.
Період«високого піднесення» — це період масового розповсюдження новихтехнологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузейекономіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отриманняприбутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додатковоїробочої сили, зростання заробітної плати.
Утой самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народномугосподарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції. Зростанняорганічної будови виробництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження.Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсоткові ставки.Нагромаджуються Інші суперечності, які вже неможливо розв'язати на еволюційнійоснові технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка єпочатком нової, низхідної, фази великого циклу.
Порядзі створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічноїструктури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити такожфундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи.Взаємозалежність між зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинноюперебудовою виробничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, маєтакий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відповідаєдомонополістичне підприємництво, засноване на вільному ринково-конкурентномумеханізмі; другій довгій хвилі — монополістичне підприємництво з ринково-конкурентнимгосподарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі —період державно-монополістичного підприємництва з державно-монополістичнимконкурентно-ринковим механізмом господарювання; четвертій хвилі — періодстановлення соціально-орієнтованого ринкового господарства з формуванням основсвітового регулювання; п'ятій, потенційній хвилі — період постіндустріальногоцивілізаційного суспільства з формуванням єдиного глобального ринковогогосподарства та регулювання.
Отже,урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у розвиткутехнологічного способу виробництва і відповідного оновлення економічноїструктури суспільства дає можливість наукового обґрунтування етапупідприємницького виробництва. При цьому теперішній четвертий етап в економічнійлітературі називають транснаціональним, а потенційний п'ятий — глобальним.
Основоюструктурної перебудови виробничої бази транснаціонального капіталу є новий циклнауково-технічної революції, який розпочався після Другої світової війни йпосилився наприкінці 70-х років XX ст. Цейцикл ґрунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвиткуресурсозберігаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології,інформатиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліття XXI століття. Вважається, що нинішнійцикл завершить індустріальний тип розвитку загально-історичного процесу. Назміну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особливаскладність (суперечливість) сучасної виробничої структури економічно розвинутихкраїн. Вона має перехідні від індустріальної до постіндустріальної структурніхарактеристики.
Останнімчасом увагу теоретиків та практиків різних країн привертає дослідження суті таформ прояву структурних криз. Структурна криза за своїм характером є нециклічною,викликана порушенням збалансованості сфер та секторів національної економіки,неоптимальністю структури господарського комплексу. Вона є прямим наслідкомдиспропорційності відтворювальних процесів. Соціально-економічні наслідкиструктурних криз триваліші й тяжчі, ніж циклічних. Механізм їх виникнення тапрояви недостатньо вивчені порівняно з циклічними коливаннями. Це ускладнюєпрогнозування розвитку процесів структуризації економіки та застосуванняупереджувальних заходів щодо їх можливих негативних наслідків.
Структурнакриза може охоплювати декілька секторів, галузей національної економіки.Найбільшою мірою сьогодні це стосується енергетичної, сировинної, продовольчоїсфер економіки. Розрізняють два типи структурних криз. По-перше, це структурнікризи відносного перевиробництва. Вони характерні для тих видів економічноїдіяльності, попит на продукцію яких зростає повільніше, ніж динаміка сукупногопопиту. Наприклад, це стосується чорної металургії, бо хімічна, інші галузіпромисловості сьогодні пропонують особливо стійкі полімери, пластмасові такерамічні матеріали, вироби з яких за своїми властивостями значно перевищуютьможливості продукції з чавуну або сталі. Тому світовою тенденцією сталоскорочення частки чорної металургії у виробництві ВВП та чисельності зайнятих.По-друге, є структурні кризи відносною недовиробництва, коли динаміка попиту напродукцію окремих галузей економіки перевищує темпи зростання сукупного попиту.Сьогодні — це енергетична галузь, окремі сировинні виробництва.
Особливістюструктурних криз, окрім їх нециклічності, є те, що вони мають світовийхарактер. Однак вплив їх на національні економіки не однозначний, може бутинавіть і протилежним. Наприклад, світова криза 1973— 1975 рр. призвела до замінинафти як основного енергоносія в світовому масштабі на природний газ. Цепо-різному позначилось на відтворювальних процесах окремих країн залежно відтого, експортерами чи імпортерами нафти вони були. Подібний неоднозначний впливвідчувають, а значить І вживають різних профілактичних заходів, національніекономіки на початку XXI ст. внаслідок неодноразових стрибкоподібних коливань цін на нафту в межах15 — 30 дол. США за барель.
Системнийпідхід до аналізу виникнення та розгортання структурних криз вимагаєдослідження їх в поєднанні двох аспектів: структурного та регіонального. Цепередбачає врахування питомої ваги галузі, що перебуває в кризовому стані, увиробленому ВВП, сфері зайнятості, її ролі в системі національного іміжнародного поділу пращ, взаємозв'язку товарних потоків з точки зоруальтернативних товарів (субститутів) га супутніх товарів (компліментів).
Структурнікризи визрівають у процесі розвитку середніх циклів і тісно пов'язані здовгими, або великими, хвилями. Детальний аналіз великих хвиль дає змогусьогодні виділити 3 фази їх динаміки: знижувальну (низхідну), що визначаєтьсяструктурною кризою; адаптаційну, суттю якої є структурна стабілізація;підвищувальну (висхідну), що характеризується структурним піднесенням.
Позитивнезначення структурних криз полягає в тому, що подолання їх на основівпровадження якісно нових технологій, інноваційних зрушень оптимізує макроекономічніпропорції, підвищує ефективність функціонування національних економік черезудосконалення їх структури.
Великіцикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнамкомандно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь економікиколишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х- початок 90-х років XX ст.,зумовлена не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ціекономічні потрясіння були пов'язані з необхідністю докорінного технологічногопереозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічноїреволюції.
Навідміну від промислове розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори довгиххвиль з особливою силою виявилися в середині 70-х — на початку 80-х років, часовімежі в країнах командно-адміністративної системи зсунулися приблизно надесятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівеньрозвитку техніки І технології. Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільностіряду перетворень механізмів управління, організаційно-економічних структур іформ власності у країнах з різним економічним устроєм. Питання не в самій проблемі,а у формах і методах її розв'язання.
ЩодоУкраїни, то тут глибока економічна криза не є ні циклічною, ні довгохвильовою.Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: поперше, структурноїтрансформації народногосподарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишньогоєдиного виробничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробничихзв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформаціїекономічної системи в цілому та, по-третє, з практичної некерованості цимитрансформаційними процесами на макрорівні в умовах, коли національна державатільки формується.
Сутнісноюознакою кризи, що супроводжує процес трансформації суспільства України на шляхудо соціально-орієнтованої, демократичної, правової держави, є її системність. Системнакриза характеризується глибокою динамічною трансформацією всіх сфер суспільногожиття — економіки й ідеології, політики й моралі, психології та культури.Унікальність завдань, які намагається розв'язати суспільство в перехіднийперіод, викликала довготривалість, суперечливий динамізм, соціальну гостроту танапруженість трансформаційних процесів.