Вступ
Будь-яканація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація ікожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втіленняякої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна зконкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищеннюматеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливийґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але іведе до єднання нації, збереженню її національного духу і національноїгордості.
Зараз ми усі є свідкамикризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падінняжиттєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізуватидіяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту.Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвиткупідприємництва. Значить усі перераховані вище риси підприємництва не знайшливідображення в конкретних діях ні з боку держави, ні з боку населення, що іпривело до даної кризи. Традиційна комуністична модель суспільного розвиткузавжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу всуспільстві і підприємця як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо їїпочаткового періоду) показав, що, відмовляючись на словах від традиційноїкомуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чомупродовжуємо саме цю лінію. Загальне неприйняття підприємництва поступовопереходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого йефективного розвитку.
За підприємництвом в Україні майбутнє, процес нагромадженнякритичної маси неминуче приведе до «підприємницького бума». Тому на даномуетапі важливо вивчити поводження підприємця, щоб у наслідку не допускатипомилок, зроблених раніше. У своїй роботі я розглянув такі питання як розкриттясутності підприємництва, дати йому чітке визначення; у другому розділу висунутітакі питання як середовище існування підприємництва та активізація йогодіяльності; у третьому розділу розглянуто проблеми існування українськогопідприємництва на вітчизняному та світовому ринку.
Метою роботи являється дослідження підприємницької діяльності всучасних умовах господарювання та проблем існування українськогопідприємництва.
1. Підприємництво як сучаснаформа господарювання
Сутність, значення таорганізаційно-правові форми здійснення
Як відомо, у минуломувиокремлювали землю, працю й капітал як ключові чинники виробництва; нині доних додають новий чинник – підприємницький потенціал (потенційну можливістьмаксимально ефективного використання сукупності кадрових, матеріальних інематеріальних ресурсів). Формування й використання цього потенціалу – цепрактично і є суттю поняття «підприємництво», яке заведено вважати особливоюсферою виробничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певногозиску.
Підприємництвом, як правило,називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремихфізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку(доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і підособисту майнову відповідальність окремої фізичної особи – підприємця абоюридичної особи – підприємства (організації).
Основними функціямипідприємницької діяльності заведено вважати: 1) творчу – генерування й активневикористання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданогоризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві); 2) ресурсну – формуванняй продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних,матеріальних і трудових ресурсів; 3) організаційно-супровідну – практичнаорганізація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарськихсправ. Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і звикористанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.
Важливо усвідомлювати, щопідприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися за науково обгрунтованимипринципами. До цих принципів належать: 1) вільний вибір бізнесової діяльності;2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна)індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортаннятакої діяльності; 3) самостійне формування програми діяльності, вибірпостачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари тапослуги, наймання працівників; 4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), щозалишається після внесення обов'язкових платежів до відповідних бюджетів; 5)самостійне здійснення підприємцями – юридичними особами зовнішньоекономічноїдіяльності.
Підприємництво як формапереважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати увигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності,посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюютьсяіндивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливівиди останньої, як: а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується наособистій власності або оренді майна; б) спільне підприємництво (партнерство),засноване на колективній власності; в) корпоративне підприємництво,матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.
Традиційно існують класичната інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхньогопоєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінне орієнтується нанайефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). Затакої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявнихресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесовоїдіяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечитимаксимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних інематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активневикористання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічнихі соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому практичнареалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовноздійснювану систему дій: 1) науково обґрунтоване формулювання головноїпідприємницької мети; 2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища зпогляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованоїпідприємницької ідеї; 3) неупереджена порівняльна оцінка власнихматеріально-фінансових ресурсів і спрогнозованих можливостей; 4) конструктивнийпошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби); 5)ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку;6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцієюпідприємницької діяльності.
Правильне розуміння сутностіпідприємницької діяльності випливає також із визначення її значення дляфункціонування ефективної системи господарювання. Воно (значення) полягаєнасамперед у тім, що підприємництво: по-перше, служить головним факторомструктурних змін у системі господарювання; по-друге, створює живильнесередовище для конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізаторомсоціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяєнайефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальнихресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.
В Україні правовезабезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед Законом України«Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України 1991 року. Ключовимийого розділами є: 1) загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода,обмеження, принципи та організаційні форми); 2) умови здійснення підприємництва(державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії,відповідальність суб'єктів, припинення діяльності); 3) стосунки підприємця ідержави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземнихпідприємств, міжнародні договори). Для дальшого розвитку підприємницької діяльностів Україні важливе значення має також Указ Президента України «Про державнупідтримку малого підприємництва» від 12 травня 1998 року №456/98. Згідно зуказом підтримка малого підприємництва має здійснюватися за такими напрямами:
1. формування інфраструктурипідтримки й розвитку малого підприємництва;
2. створення сприятливихумов для використання суб'єктами малого підприємництва державних фінансових,матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічнихрозробок і технологій;
3. запровадження спрощеноїсистеми оподаткування, обліку та звітності;
4. удосконалення підготовки,перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малогопідприємництва;
5. фінансова підтримкаінноваційних проектів.
Крім того, Кабінетом МіністрівУкраїни розроблено та Верховною Радою України схвалено Державну програмупідтримки малого підприємництва на 2008–2009 роки.
Важливою передумовоюуспішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правовоїформи її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (міроювідповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах,можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо). ВУкраїні поширено здебільшого три основні організаційно-правові формипідприємницької діяльності: 1) одноосібна власність; 2) товариства(партнерства); 3) корпорації (акціонерні товариства).
Важливою формоюпідприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цьоготерміна означає надання права на виробництво та (або) збут продукції(здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу.Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в такому: незалежна фірма(франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає правовикористовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) вобмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми(надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і підторговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсотоквід свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.
2. Типологія, середовище таактивізація підприємства
Практика господарюванняпідтверджує можливість здійснення двох основних видів (типів) підприємницькоїдіяльності – виробничої та посередницької. Виробнича підприємницька діяльністьвважається визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефективністьсистеми господарювання та якість суспільного життя. Загальну типологіювиробничої та посередницької підприємницької діяльності, тобто її розчленуванняна окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки.
Підприємницька діяльність усфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватися на продукування йпросування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів. Такадіяльність буде ефективнішою, якщо здійснюватиметься з використаннямтехніко-технологічних новацій, більш якісних характеристик продуктів праці,нових елементів організації виробничих процесів тощо. У цьому разі йдеться провиробництво традиційних видів продукції із застосуванням часткових інновацій.Коли ж виробництво повністю базується на інноваціях, то результатом такої йогоорганізації є поява продукту з принципово новими властивостями чи навіть сферамивикористання.
Виробнича підприємницькадіяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основних належать видипідприємницької діяльності, у процесі якої створюються й реалізуються готові докінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, щомають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова,консалтингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова та іншаподібна діяльність.
Фізичні чи юридичні особи,які репрезентують інтереси виробників або споживачів, заведено називатипосередниками. Виходячи з цього основною метою посередницької підприємницькоїдіяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.
Однією з поширених формпосередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент(посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача(принципала). Розрізняють кілька типів агентів. Агенти (представники)виробників уособлюють інтереси кількох виробників однотипних товарів.Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірнихзасадах. Агенти із закупівель зазвичай займаються підбором потрібногоспоживачам асортименту товарів. Причому всі агенти співпрацюють з принципаламина довгостроковій (постійній) основі.
Посередницькі функціїодноразового агента здійснює брокер – посередник за укладання угоди, головнимзавданням якого є звести продавця з покупцем і допомогти в досягненні потрібноїдомовленості. Агенти можуть працювати як оптовики-комісіонери, котрі самостійнорозпоряджаються товаром, приймаючи його на комісію від комітента (власникатовару). До комісійних відносять також операції консигнації, за якихпосередник-консигнант реалізує товар із власного складу на підставі договорудоручення.
Як суб'єктиторгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції,виступають: 1) оптово-роздрібна фірма (база) – безпосередня реалізаціяпродукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних формпродажу товарів; 2) торговий дім – здійснення експортно-імпортних операцій,включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв вінших країнах; 3) дистриб'ютор – придбання безпосередньо у виробників тареалізація (розподіл) товарів своїм постійним клієнтам; 4) дилер – перепродажтоварів від свого імені та за власний рахунок; 5) комівояжер – продаж товарівіз доставкою покупцям.
Аукціони проводяться у форміприлюдного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни (початкової ціни, зрівня якої розпочинається торг) і лоту (неподільної партії товару).Внутрішньодержавна аукціонна торгівля здійснюється постійно стосовнопромислових товарів і нерухомості, а міждержавна – періодично і стосуєтьсятільки специфічних товарів (наприклад, скакових коней, хутрової сировини,предметів антикваріату, тютюну, чаю, прянощів тощо).
Основою біржовогопідприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), що виконуютьспеціалізовані функції: 1) товарні – оптова торгівля масовими товарами зістійкими якісними параметрами; 2) фондові – купівля-продаж цінних паперів; 3)валютні – купівля-продаж золота та інших дорогоцінних металів, іноземноївалюти; 4) праці (переважно у вигляді центрів зайнятості населення) – облікпопиту і пропонування робочої сили, сприяння працевлаштуванню з організацієюперенавчання. Специфічними операціями, що їх виконує біржове підприємництво, є:а) ф'ючерсний контракт – контракт на поставку обумовленої кількості певноготовару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну; б) опціон –договірне зобов'язання купити або продати товар (фінансові права) за напередвизначеною ціною в межах узгодженого періоду. Опціони здійснюються стосовноконкретних товарів, цінних паперів, ф'ючерсних контрактів.
Крім двох основних типівпідприємництва (виробничого й посередницького), існує підприємництво фінансовихінституцій. Як суб'єкти підприємництва фінансового спрямування, що, з одногобоку, є посередниками, а з іншого – надавачами послуг, виступаютьспеціалізовані банки та інвестиційні компанії (фонди). Спеціалізовані державніта комерційні банки акумулюють внески тимчасово вільних грошових коштівфізичних і юридичних осіб, надають кредити, стають посередниками у взаємнихплатежах і розрахунках між підприємствами (організаціями) й окремими фізичнимиособами. Інвестиційні компанії та фонди здійснюють постійний кругообіг власногой позичкового капіталу у формі інвестування існуючих виробництв, новихтехнічних і організаційних проектів на галузевому чи регіональному рівнях.
Формування і функціонуваннясоціальне орієнтованого та економічно ефективного підприємництва можливі заумови створення належного підприємницького середовища, що має інтегрувати всобі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні (регіоні), спиратися нарозвинену ринкову економіку з відповідними активними правовими тасоціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Основнимипараметрами належного бізнесового середовища треба вважати: 1) стабільністьнаціональної кредитно-грошової системи; 2) пільгово-стимулюючу системуоподаткування підприємницьких структур (окремих підприємців); 3) державнуфінансову та інфраструктур ну підтримку різномасштабного і насамперед малогопідприємництва; 4) ефективний правовий захист інтелектуальної і промисловоївласності; 5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення; 6)сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів; 7)інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір; 8) достатнюпривабливість іміджу підприємницької діяльності.
В Україні (з урахуваннямокреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим єстворення організаційно-економічних передумов активізації підприємницькоїдіяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господарюваннядають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницькоїдіяльності має передбачати:
1. створення економічних,правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективногобізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану,стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальноїтрансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободипідприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції домінімальних меж);
2. практичну реалізаціюдержавної системи підтримки всіх напрямів підприємництва (завершення формуванняналежної ринкової інфраструктури; реалізація системи фінансової підтримкипідприємництва, включаючи формування стартового капіталу; створення умов длязовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовкикадрів для сучасного бізнесу; максимально можлива активізація малогопідприємництва).
підприємництво господарювання правовий конкурентоздатність
3. Підприємництво в Україні: проблеми і перспективиконкурентоздатності українського підприємництва
Підприємствозаймає центральне місце в хазяйновитому-господарчому-народно-господарськомукомплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саметут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник ізабезпечує процес відтворення на основі самооплатності і самостійності.
Відуспіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національногопродукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності вматеріальних і духовних благах населення країни.
Підприємствояк самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто вономає право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірнівідносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок убанку, де знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншимипідприємствами, на зарплату.
Прийнятовважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливіумови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратахвиробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісноїпродукції.
Підприємствоявляє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальнийспоживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою рішення трьохосновних економічних проблем: що, як і для кого робити.
Прицьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріадиекономічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку наіндивідуальному рівні).
Уході нового етапу економічної реформи, що почався, в Україні особливо важливимстає вишукування додаткових резервів підвищення ефективності господарськогомеханізму, уживання кардинальних заходів по створенню умов для виходу країни зкризової ситуації. Пошук же найбільш прийнятних для України методівоздоровлення економіки в першу чергу приводить до необхідності звернутися досвітового досвіду рішення цих проблем.
Середцілого ряду різноманітних факторів економічного росту найбільш значним вважаютьумілу реалізацію підприємницького потенціалу громадян країни, ефективневикористання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативилюдини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки,конкурентноздатності і суспільного процвітання.
Дляактивізації зусиль у цьому напрямку і більш повного розуміння всього комплексунаявних проблем насамперед необхідно зупинитися на теоретичному аспектіпроблеми підприємництва. Незважаючи на велику кількість робіт з даної теми,дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначенняпоняття підприємництва ще не склалося. Існуючі на сьогодні концепціїхарактеризують підприємництво в трьох напрямках:
1.приступність різних видів ресурсів і можливість ними розпоряджатися з метоюодержання прибутку при постійній наявності фактора ризику і невизначеності кінцевогорезультату діяльності;
2.ефективне керування й організація виробничого процесу з постійним і широкимвикористанням нововведень;
3.особливе новаторське, творче поводження суб'єкта, що хазяює, йогозаповзятливість, що є рушійною силою економічного процесу.
Основнаж умова можливості існування підприємництва вчені і практики бачать у створенніконкурентного середовища і надання економічної волі суб'єкту господарювання.Уже таке розуміння суті проблеми дозволяє пояснити важливу особливість розвиткусучасної світової економіки (усе більш зростаючу роль малого бізнесу. Йогоякісними критеріями є:
1. перевагаприватної власності на засоби виробництва;
2. юридичнай економічна незалежність у прийнятті рішень;
3.спрощена система керування;
4. професійнавзаємозамінність працівників;
5. особистаучасть власника в керуванні підприємством;
6. ініціативний,пошуковий характер діяльності.
Неважкопомітити, що принципи діяльності цих фірм близькі характеристиціпідприємництва. Дійсно, практично повсюдно відбувається ототожненняпідприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці іпрактиці терміна «мале підприємництво».
Очевиднаі причина цього явища (широке поширення підприємництва в сферах малого бізнесу.Саме цей сектор економіки представляє найбільш ефективну систему доборуталановитих і заповзятливих людей, дозволяє створювати необхідну атмосферуконкуренції, сприяє швидкому рішенню цілого ряду проблем, що не можуть бутидозволені більш великими господарськими структурами.
Конкуренція(ця основна умова, при якому працюють ринкові механізми, що генерують ціновісигнали, що породжують стимули, що формують ринковий достаток, розмаїтістьасортименту і висока якість товарів і послуг.
Україні,як і іншим країнам з перехідною економікою, у спадщину від радянськоїдержавно-монополістичної системи дісталася сукупність відносин міжпідприємствами, не сумісна з конкурентним середовищем. У системі, заснованої назагальному одержавленні власності значно переважали великі і найбільшіпідприємства.
Монополізмпланово-директивної системи (це, головним чином, відомчий монополізм, природаякого, по суті, не зв'язана з розмірами підприємств і їхньою кількістю. Тимчасом, руйнування відомчого монополізму саме по собі аж ніяк не формуєконкурентного Середовища, оскільки в більшій частині галузей залишаєтьсявисокий рівень концентрації виробництва, тобто перевага невеликої кількостівеликих підприємств. Відбувається лише деяк зрушення в структурі монополізму (монополізмвідомчий витісняється монополізмом підприємств. По своїх негативних наслідкахостанній нітрохи не краще відомчого монополізму. Навпроти, якщо відомчиймонополізм залишає деякі можливості контролю над надмірними «апетитами»підприємств-монополістів, то монополізм підприємств у його чистому видіпороджує ціновий, створює можливість «пригорнути до стінки» покупців у змістіасортименту продукції і її якостей, відкладати на невизначений час технологічневідновлення виробництва.
Звичайно,конкурентне середовище може бути створена і при цих умовах на основілібералізації зв'язків із зовнішнім ринком, зокрема за рахунок ослабленнямитних обмежень для закордонних товарів, що надходять на внутрішній ринок, зодночасним посиленням контролю за їх якістю. Але такий шлях формуванняконкурентного середовища при найглибшій економічній кризі надзвичайнонебезпечний. Створена в такий спосіб конкурентне середовище здатне лишепідсилити дію сил, що руйнують національну економіку. Не можна не враховувати,що товари, вироблені на більшій частині українських підприємств, у порівнянні зтоварами світового ринку неконкурентоспроможні. Більшість українськихпідприємств цієї конкуренції не витримає, що може збільшити і без того їхнійскрутний стан.
Існуєдумка, що рішення даної проблеми лежить у технологічному відновленнівиробництва, що повинне зробити продукцію підприємств конкурентоздатної. Однакі це рішення представляється сумнівним насамперед через умови його виконання.Галопуюча інфляція робить інновацію малоймовірної, оскільки нормальнапідприємницька діяльність не здатна дати необхідні засоби для інвестицій.Сумнівно також одержання засобів для цієї мети ззовні, оскільки умови тієї жінфляції і нестабільності економіки України змушують інвесторів шукати такіприміщення капіталу, що здатні давати негайну віддачу, тим часом як вкладення увиробництво завжди сполучені зі значним періодом часу і ризиком.
Аленавіть якщо великим підприємствам і вдається обновити технологію, у багатьохвипадках вони приречені залишатися неконкурентоспроможними на світовому ринку.Це обумовлено не в останню чергу особливостями їхньої структури, що склалася вумовах командно-адміністративної системи. Підприємства (у першу чергу великі,але не тільки вони) створювалися за принципом максимально замкнутого комплексупідрозділів. Це диктувалося реальними умовами діяльності підприємств і булоузаконено нормативними актами, що регулюють їхні типові структури. Складпідрозділів основного виробництва формувався таким чином, щоб звести домінімуму залежність підприємств від постачальників. На кожнім підприємствістворювалася широка номенклатура підрозділів допоміжного й обслуговуючоговиробництв. Апарат керування, як правило, уключав численні відділи, групи,бюро, лабораторії.
Такийпідхід до формування структури підприємств диктувався не тільки прагненняммаксимально обмежити зв'язку через міжвідомчі бар'єри, але і тим, що оплатапослуг сторонніх організацій, як правило, обходилася дорожче в порівнянні звитратами на зміст своїх відповідних підрозділів. Крім того, такому підходу доформування структури підприємств сприяв і прийнятий порядок оплати працікерівників у залежності від категорії підприємств.
Нацю структурну особливість «традиційних» підприємств ринкова економікавідреагувала визначеними тенденціями. Протягом останнього років у країнах ізсучасною ринковою економікою проглядається виразне прагнення підприємствдистанціюватися від багатьох функцій, що виконувалися раніше їхніми внутрішнімипідрозділами, у першу чергу такими, котрі відрізнялися пульсуючиминавантаженнями. Саме за рахунок цього фактора скорочується число промисловихгігантів і, разом з тим, зростає кількість малих підприємств. Усуперечтеоретичній догмі про невідворотність процесу концентрації виробництва, середнірозміри підприємств виявляють явну тенденцію до зменшення.
Цейпроцес робить ринкову економіку більш динамічної, мобільної, сприйнятливої доінновацій, підвищує її здатність оперативно реагувати на ринковий попит і йогозміни. Разом з тим зростаюча частина підприємницького ризику переноситься намалі підприємства, а робота великих підприємств, що залишаються фундаментомринкової економіки і її експортного потенціалу, стає більш стійкою. Особливослід зазначити, що розвиток малого підприємництва супроводжується розширеннямконкурентного Середовища, вторгненням конкуренції в сфери, що раніш булипредставлені відносинами внутрішніх підрозділів підприємств.
Звичайно,характеризуючи зростання ролі малих підприємств у ринковій економіці, вартовраховувати не тільки їхнє значення у всій інфраструктурі підприємств, але ісоціальну сторону процесу, зокрема, роль малих підприємств як фактора зміниструктури власності, як регулятора зайнятості населення і взагалі як буферноїзони ринкової економіки, здатної зм'якшувати наслідку структурних зрушень, щовідбуваються в ній.
Можутьбути названі різні варіанти процесу утворення мережі малих підприємств, щовиконують функції формування інфраструктури у всій сукупності підприємств.Насамперед, малі підприємства можуть створюватися шляхом відбруньковуванняпідрозділів, від виділення з більш великого підприємства з наданням їмвідповідних прав (юридичної особи, відкриття розрахункового рахунка,самостійного балансу і т. п.). При цьому мале підприємство одержуєможливість самостійно формувати портфель замовлень, що ставить його доходи впряму залежність від результатів власної діяльності. Однак на цьому шляхунеминучі численні проблеми і труднощі. Зокрема, вони зв'язані з формуваннямвласності на майно малих підприємств, з матеріально-технічним забезпеченнямвиробництва і, отже, розподілом і використанням його доходів. Ці проблеми незникають і в тому випадку, якщо створення малих підприємств здійснюється на основіпередачі майна в оренду.
Створеннямалих підприємств шляхом їхнього відбруньковування від більш великих може бутизв'язане з акціонуванням (наприклад, шляхом додання підрозділам форм невеликихакціонерних компаній, акції яких можуть поширюватися як серед трудовогоколективу підприємства (великого і малих), так і через вільний продаж. Але прибудь-яких варіантах відбруньковування залишається головна проблема. Одержуючисамостійність з рук великого підприємства, малі підприємства стають незалежнимисуб'єктами ринкових відносин. Тому неминуче виникає питання, наскільки ці зновуутворені суб'єкти виробничої діяльності здатні надійно і якісно виконувати своїфункції як елементи інфраструктури інших підприємств, у тому числі стосовнотих, від яких вони відокремилися, а також (у що обійдуться їхня продукція іпослуги підприємствам, що залишилися без відповідних підрозділів.
Відзначенавище проблема виникає через те, що сам по собі спосіб створення малихпідприємств на основі дезінтеграції більш великих не здатний створитиконкурентне середовище і, отже, механізми, що роблять вплив на діяльність малихпідприємств, якість їхньої продукції і послуг, а також на ціни їхньоїреалізації. Саме це пояснює невдачі багатьох спроб формування малих підприємствна зазначеній основі. Були випадки, коли виділення зі складу великихпідприємств ряду малих не тільки не принесло успіху, але і стало додатковимфактором скорочення випуску продукції, зниження її конкурентоздатності.
Правильнівисновки підказує досвід великих компаній у країнах з розвитий сучасноюринковою економікою. Відомо, наприклад, що підприємства такої найбільшоїкомпанії, як «Дженерал моторс», обслуговують 32 тис. постачальників, щоутворять її інфраструктуру (в основному у виді малих підприємств). Продукціюкомпанії реалізують 11 тис. самостійних дилерів, що діють у багатьох країнах.Такі ж дані можуть бути приведені по компаніях Японії (електронним,автомобільним, будівельним і іншої. Характерною рисою таких систем ємобільність складу і структури малих підприємств. Значна їхня частина існуєлише нетривалий час, а потім чи зникає змінює рід діяльності. Разом з тимвиникають нові малі підприємства, що пропонують свою продукцію і послуги. А впідсумку системи, що включають великі, середні і малі підприємства,функціонують стійко й у відповідності з ринковою кон'юнктурою, що складається.
Звикладеного випливає висновок, що на основі одного лише не можна створитисистеми, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різних функцій.Однією з найважливіших умов виходу України на рівень конкурентоздатності зпідприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов дляформування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності здатнівиконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.
Цеповинні бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації,розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальноючисельністю найманих робітників і без найманих робітників узагалі (сімейніпідприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодонескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповіднодо вимог ринку. Необхідні Україні також підприємства, що на договірній основіздійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальноїтехніки, приладів і апаратури.
Усяця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі підприємства, і впершу чергу великі і середні, мали можливість вибору постачальників іпартнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю істабільними цінами, доводячи тим самим переваги даної системи в порівнянні зпоруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину відкомандно-адміністративної системи. Природно, створення такої мережі малогобізнесу вимагає визначених матеріально-технічних, фінансово-кредитних іорганізаційних передумов.
Доданняпроцесу створення малих підприємств масового характеру веде до виникнення зонималого бізнесу, здатної успішно входити в інфраструктуру підприємств. Тимчасом, в Україні цей процес зіштовхується з багатьма труднощами і проблемами.
Заостанні роки, зокрема, тут відбулися в цілому сприятливі зміни в механізмістворення нових підприємств, у тому числі малих. Значно спрощений порядокпроходження документів, зв'язаних з одержанням дозволів на підприємницькудіяльність. Це привело до істотного скорочення необхідних для цього термінів.Якщо раніш були потрібні численні візи посадових осіб, що затягувало часоформлення документів на багато тижнів і навіть місяці, то тепер цей часскоротився до декількох днів, а граничні терміни оформлення практично обмеженілише частотою засідань комісій виконавчих органів влади, що дають остаточнерішення. Правда, слід зазначити завищені труднощі і складність заповненнянеобхідних документів. Але ці труднощі легко переборні, оскільки виникли фірми,за порівняно невелику плату, що беруть на себе весь процес оформлення.
Привсім цьому, однак, залишаються численні фактори, що перешкоджають розвиткумалого підприємництва як особливої буферної зони ринкової економіки. Причому впершу чергу це відноситься до сфери виробництва і тієї її частини, що здатнавиконувати функції інфраструктури підприємств. Зовсім недостатня інтенсивністьцього процесу. Разом з тим у його напрямках спостерігаються явні деформації, щоне відповідають потребам формування сучасної ринкової економіки.
Діючийпорядок створення підприємств носить (як і колись) дозвільний характер. Узаконодавчих актах перераховані види діяльності, щодо яких дозволене створюватипідприємства. У результаті, якщо той чи інший вид діяльності не передбачений упереліку дозволених, тобто він є неординарним, апарат виконавчих органів владиодержує широкі можливості для необґрунтованих заборон. Тим часом, сутностіринкової економіки відповідає така форма нормативних актів, коли перелічуютьсязаборонені види діяльності. Створенню нових підприємств, у тому числі і малих,перешкоджає практика стягування зборів, зв'язаних з оформленням документів ідозволів. Плата за дозволи носить різноманітний характер. Необхідно платити якза дозвіл займатися підприємницькою діяльністю взагалі, так і за право займатисякожним видом діяльності особливо. Усі ці внески в остаточному підсумкузбільшують витрати підприємств, скорочують їхні доходи і прибуток.
Особливослід зазначити, що на шляху розвитку підприємництва в Україні коштує діючийпорядок оподатковування підприємств. Формально відповідно до цього порядкуподатком обкладається лише прибуток підприємств. Причому розмір податку складає30%, що відповідає прийнятому в ринковій економіці представленню прооптимальний рівень оподаткувань прибутку. Але це (лише оманна видимість.Підприємства зобов'язані включати у свої витрати відрахування в різні фонди(їхній п'ять), що, по суті, є частиною доданої вартості. Тим самим рівеньвитрат істотно, а прибуток відповідно скорочується.
Такийпорядок оподатковування містить у собі глибоке внутрішнє протиріччя. Воноприпускає відсутність конкурентного середовища, монопольне положення суб'єктівринкової економіки, їхня здатність установлювати ціни на витратній основі,тобто, по суті, (поява непрацюючих механізмів ринкового ціноутворення. Якби тіж підприємства діяли в нормальних ринкових умовах, у яких ціни встановлюютьсяне на витратній основі, а як рівноважні ціни механізму ринкової конкуренції, тонапевно велика частина підприємств стала б збиткової, утратила б головний мотиві основу своєї діяльності (прибуток. У реальних економічних умовах Українимонопольне завищення цін не стільки розоряє діючі підприємства, скількиперешкоджає створенню нових і, що особливо істотно, неминуче веде до скороченнявиробництва через невідповідність купівельної спроможності населення рівням цін.
Прийнятав Україні система оподаткування прибутку і відрахувань, що включаються увитрати, не тільки гальмує розвиток підприємництва, але і деформує йогонапрямку. Вільний капітал явно уникає сфери виробництва товарів і послуг, денеобхідні відносно великі первісні капітальні вкладення з проблематичнимиперспективами окупності. Він спрямовується головним чином уторгово-посередницьку діяльність. Показово, що в цю же сферу переважно кинуласяі зареєстрована індивідуальна трудова діяльність, значна частина якої має усвоїй основі вояжі так званих «човників».
Усучасній ринковій економіці податкові важелі вважаються найбільш ефективнимінструментом її регулювання. В Україні ж ці важелі, по суті, практично не використовуютьсяні для розвитку підприємництва, ні для регулювання його напрямків. В даний часнові підприємства, у тому числі малі, не одержують прав на податкові пільги. Немаєдиференціації рівня податків на прибуток і розмір відрахувань у залежності відвидів і напрямків підприємницької діяльності, а також від використанняприбутку. Немає знижок з податків, якщо прибуток використовується для створеннянових робочих місць, технологічного відновлення виробництва і т.д. Немає такоїформи державної підтримки малих підприємств, як пільгові умови їхньогокредитування (наприклад, шляхом забезпечення державних гарантій банкам, щонадають кредити на створення підприємств і розвиток підприємницькоїдіяльності).
Широкий,і притім регульований процес розвитку підприємництва, особливо в сфері малогобізнесу, стає можливим у його синхронному зв'язку з виходом національноїекономіки з кризового стану на основі приборкання інфляції і введеннястабільної національної грошової одиниці. Лише на такій основі розвиток підприємництваздатний зупинити падіння виробництва і валового національного продукту,домогтися їхньої стабілізації, а потім і росту.
Масовепідприємництво вимагає підготовки людей, здатних до цього роду діяльності. Таказадача повинна зважуватися на всіх рівнях утворення і навчання. Повиннаформуватися і законодавча база, що регулює відносини, зв'язані зі створенням іфункціонуванням малого бізнесу, що забезпечує його захист від монопольнихструктур, сваволі чиновників і рекету.
Усвою чергу, створювана на державному рівні програма повинна бути заснована нанауково розроблених концептуальних побудовах розвитку підприємництва в окремихсферах і областях економіки. Тільки такий підхід може допомогти уникнутивеликих помилок у процесі створення системи підтримки малого бізнесу,гарантувати послідовність її формування і забезпечити практичну реалізацію всіхїї елементів.
Світовийдосвід розвитку малих підприємницьких структур указує на те, що найбільша їхняефективність досягається в умовах існування приватної форми власності.Формування її правової бази в Україні повинне передбачати ряд мір:
1.удосконалювання законодавчих актів, що регламентують масову приватизацію;
2.установлення довгострокової перспективи розвитку приватного підприємництва,твердження права спадкування і продажі власності;
3.надання надійних політико-адміністративних гарантій від неправомірних зазіханьна власність з боку держави, інших фізичних і юридичних осіб.
Особливаувага необхідно звернути на той факт, що в нормативних актах по регулюванню підприємництваіснує деяка невизначеність у розумінні термінів «мале підприємство», «малепідприємництво», «малий бізнес», недостатнє розмежування організаційної,організаційно-правової й організаційно-економічної форм господарськоїдіяльності. У світовій практиці переважне більшість малих підприємств (цеюридично і фінансово самостійні, незалежні, невеликі по чисельності зайнятіфірми, засновані на приватній власності одного чи декількох громадян, щобезпосередньо керують і працюють на своєму підприємстві. Тільки зазначеніякості дозволяють відносити такі форми до малого бізнесу і дають їм право назначну підтримку з боку держави.
підприємництво господарювання правовий конкурентоздатність
Висновки
Середбезлічі завдань, що слід вирішити Україні при виході з економічної кризи,центральне місце займають стабілізація і збільшення виробництва, нормалізаціятоварно-грошових відносин. Шляху стабілізації і зростання ефективностіекономіки нашої країни полягають у її переході до нового стану (демократизаціїі ринковим відносинам, що підтверджуються багаторічним досвідом розвитих країнсвіту. Але перехід від централізованої системи господарювання до ринковихвідносин виявився набагато складніше, ніж представлялося. Новосформований і щенезрілий апарат (законодавчий і виконавчий) державної влади не зумів вчасносформувати політичну й економічну моделі формування нового демократичногосуспільства, механізм переходу до ринкових відносин.
Середцілого ряду різноманітних факторів економічного росту України найбільш значнимє вміла реалізація підприємницького потенціалу громадян країни, ефективневикористання в економічному механізмі самостійної господарської ініціативилюдини, визнання підприємництва незамінною силою господарської динаміки, конкурентоздатностіі суспільного процвітання.
Стаєочевидним, що ведуча роль у формуванні сприятливого середовища для розвиткупідприємництва і малого бізнесу належить державі. Малі підприємства об'єктивнопо своїй природі, особливо на першому етапі свого розвитку, знаходяться вгірших конкурентних умовах на ринку в порівнянні з більш великими й об'єктивновимагають відповідної підтримки. Тому створення розгорнутої і всебічної системидержавної підтримки малого підприємництва є найважливішою умовою його успішногорозвитку. Найбільша ефективність такої системи може бути досягнута тільки наоснові комплексної державної програми розвитку малого бізнесу, що враховує всіаспекти і сторони успішного функціонування малих підприємств у різних сферахдіяльності.
Перелік використаної літератури
1. Абаджи А.Р., Черняк В.І,Жуковський А.Г. Підприємництво в Україні. Юридичесий і економічнийаспекти. Одеса, 2005 р.
2. Агєєв А.И. Підприємництво:проблеми власності і культури. – М., 2001.
3. Бусигін А. Підприємництво: Основний курс – М., 2004
4. Грузинов В., Грибів В.Підприємництво: форми і методи організації підприємницької діяльності – М.,2003
5. Грузинов В.П., ГрибівВ.Д. Економіка підприємства. – М., 2006
6. Економіка / Під ред. А.С. Булатова.– М., 2000
7. За редакцією Булатова А.С.– Підручник за курсом Економічна теорія, 2-і видання, М., 2001 р.
8. За редакцією Осипова Ю.М.– Основи підприємницької діяльності, – М., 2002
9. Зайцев Н.Л. Економікапромислового підприємства. – М., 2004
10. Котлер Ф. Основи маркетингу.– М» 2000.
11. Курс предпринимателства /Під ред. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара. – М., 2004
12. Кэмпбелл Р. Макконнелл,Стенлі Л. Брю – Экономикс, М, 2001 р.
13. Малов А., Майн Е.Економічне становище підприємства // Економіст. – 2002. – №8. – С. 30–41
14. Половцева Ф., ВласоваА. Кадрова політика – основа маркетингу підприємства // Маркетинг. – 2005.
15. Ремізів К.С. Керуваннякадрами підприємств в умовах ринку // Вісник МГУ. – 2003.
16. Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Менеджментперсоналу. – Ростов – на-дону, 2000.
17. СергійРижків «Підприємництво сьогодні і завтра» // «Комерсант України», №6 2002 р.