Державне регулювання ринку цінних паперів

ЕВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ,ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ У М.ЖИТОМИРІ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмету
“Державне регулювання економіки”
за темою:
“Державне регулюванняринку цінних паперів”
Виконав
студент ІІІ курсу
групи Е-00-1(з.в.)
Шифр  
   

Житомир

План
1.   Ринок цінних паперів, принципи функціонування та об'єктивнанеобхідність державного регулювання
2.  Основні моделі регулювання державного ринку ціннихпаперів
3.  Особливості механізмів регулювання таконтролю ринку
 цінних паперів в Україні
Списоквикористаної літератури
1. Ринок цінних паперів, принципи функціонування таоб'єктивна необхідність державного регулювання
Ринок цінних паперів є багатоаспектноюсоціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка вцілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціаль­нусфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальноїструктури суспільства, підвищенню достатку кожної лю­дини шляхом володіння івільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення доринкових відносин.
В Україні ринок цінних паперів перебуває настадії свого станов­лення. В квітні 1994 року Кабінет Міністрів Українизатвердив «Кон­цепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні».
Становлення ринку цінних паперів України,розбудова його внут­рішньої інфраструктури вимагають одночасного становлення тавдос­коналення системи регулювання та контролю за процесами, що від­буваютьсяна ньому. Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стануфондового ринку, наявність великої кількості про­фесійних та непрофесійнихучасників, величезні обсяги різноманіт­них угод, що укладаються, конфіденційнийхарактер значної частини інформації щодо цінних паперів та цілий ряд іншихчинників ство­рюють потенційні умови для зловживань, які посягають на інтересиширокого кола інвесторів, зменшують їх довіру до ринку, що як на­слідокпризводить до падіння його ефективності.
Ринок цінних паперів повинен приваблюватиінвесторів своїми законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лишешля­хом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взає­модії зїї представниками.
Основні функції щодо регулювання фондовогоринку в країні на­лежать державі, адже цей ринок є настільки масштабним таризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі ви­моги доінфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави«згори» можуть надати йому цивілізованої та безпеч­ної форми. По суті, має бутимасштабна програма створення ринку цінних паперів у країні, адекватна державнимпрограмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.
Функції регулювання і контролю за ринкомцінних паперів здійс­нюється державою шляхом формування спеціальних структур,потре­ба в яких зумовлюється специфікою способів регулювання, пов'я­заних зконтролем за розкриттям обширних масивів інформації; вида­чею великої кількостіліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків ціннихпаперів і професійних учасників фондово­го ринку; необхідністю постійноїадаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних паперів, якашвидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких верств інвесторівстворення органу, який здатен захистити їх інтереси, а також цілим рядом іншихобставин.
Світовий досвід не дає однозначної організаціїсистеми регулю­вання і контролю на ринку цінних паперів. Різноманітністьпідходів у цій сфері визначається, головним чином, ступенем розвитку ринкуцінних паперів; особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняєтьсяза рівнем жорсткості; соціальною та правовою культу­рою суспільства; рівнеморганізації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти насебе значну частину роботи з ре­гулювання діяльності на ньому тощо.
Відповідно до вказаних факторів розрізняютьсяі форми, прийоми та методи діяльності з регулювання і контролю за виконаннямзако­нодавства та правил цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а такожвідповідальності за їх порушення.
Світова практика свідчить, що в розвинутихкраїнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційнийшлях від хаотичності і роздрібленості до цілісності, централізації та доситьжорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід'ємними дляусієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієїкраїни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
Головними характеристиками та принципамифункціонування та­кого ринку є:
— Цілісність ринкуу межах окремої країни, яка забезпечується наявністю єдиної національної(головної, якщо в країні історично збереглося декілька фондових бірж) фондовоїбіржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центральногодепозитарію цін­них паперів і єдиного Клірингового банку (розрахунковоїпалати), як правило, це Національний банк. Цілісність ринку означає визначенняєдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котируван­ня по всійтериторії даної країни, тобто, якщо для контролю від дер­жави є Національнийбанк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той жеНаціональний банк через фондову біржу.
— Централізаціяринку цінних паперів, що означає держав­ний контроль та безпосереднєрегулювання цілісної системи обігу цінних паперів і забезпечується спеціальноствореними державними органами.
— Прозорість ринкуцінних паперів, що означає широке розпо­всюдження ринкової інформації,однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території країни,доступність та рівноправність замов­лень будь-якого клієнта на купівлю-продаж ціннихпаперів та вклю­чає можливості компенсації цих замовлень фінансовимпосередником за свій рахунок.
— Введення системи електронного обігуцінних паперів — їх дематеріалізованого обігу у формікомп'ютерних записів на рахунках через систему «національна фондова біржа — центральний депози­тарій — кліринговий банк».
— Відповідність,як наслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятимстандартам безпеки інтересів і прав інве­сторів, що забезпечує високі гарантіїдля залучення місцевих та іно­земних інвестицій в акціонерні капітали ірозвиток національної еко­номіки.
Впровадження таких принципів у більшості країнсвіту здійсню­ється відповідно до рекомендацій «Групи Тридцяти» — міжнародноїорганізації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансо­вих ринків.Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаці­ями «Групи Тридцяти»передбачає необхідність:
— широкого використання стандартних кодів (кодISIN) для торгів і доставки ціннихпаперів;
— запровадження вимог суворого лістингу — допуску цінних папе­рів до котирування;
— розповсюдження інформації щодо компаній,акції яких котиру­ються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надаватитаку інформацію;
— встановлення й опублікування курсів на цінніпапери з дотри­манням принципу рівності інвесторів;
— запобігання виникненню неорганізованихпаралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдинимринком, що створює можливості для попиту і пропозиції;
— надійності біржового ринку: забезпеченнявідсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати заних через систему, яка діє в стандартний період угоди.
2. Основні моделі регулювання державного ринку цінних паперів
Можна виділити основні моделі регулюваннядержавою ринку цінних паперів. Перша модель — регулювання фондового ринку зосе­реджуєтьсяпереважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодонагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передаєтьсядержавою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід,наприклад, застосовуєть­ся у Франції.
Друга модель — максимально можливий обсягповноважень пере­дається самоврядним організаціям, значне місце в контролізаймають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуаль­ніузгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держа­ва зберігає засобою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись упроцес саморегулювання. Яскравий при­клад такої моделі — ринок цінних паперівВеликобританії.
У реальній практиці розвинутих зарубіжнихкраїн ступінь центра­лізації та жорсткість державного регулювання ринку ціннихпаперів коливається між цими двома крайніми моделями.
З числа більш ніж 30 країн з розвинутимиринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії зцінних папе­рів — модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ри­ноквідповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринкуцінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основнувідповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківськогонагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьомувідношенні є Швейцарія, де немає єди­ного державного органу, що централізувавби регулювання фондово­го ринку (ці функції розподілені по регіонах).
Порівняльний аналіз механізму функціонуванняринку цінних па­перів у зарубіжних країнах свідчить, що:
по-перше, структура державних органів, щорегулюють фондовий ринок, залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншійкраїні (банківський, небанківський), ступеня централізації управління в країніта автономії регіонів (у країнах з федеративним устроєм частина повноваженьдержави на ринку цінних паперів передана територі­ям, наприклад, у США — штатам, у Німеччині — землям);
по-друге, загальною тенденцією є створеннясамостійних відомств — комісій цінних паперів.
3. Особливості механізмів регулювання та контролю ринку
 цінних паперів в Україні
Український ринок цінних паперів, незважаючина його незначні обсяги, має винятково складну та суперечливу структурудержавних органів, що здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюєть­сятакими причинами:
а) змішана (банківська і небанківська) модельринку цінних папе­рів і як наслідок — Національний банк і небанківські державніоргани в ролі регулюючих інстанцій;
б) масштабна приватизація, за якої значначастина державних під­приємств перетворюється в акціонерні товариства,створюються інве­стиційні фонди, здійснюється у великих масштабах первиннерозмі­щення акцій приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликаєактивне втручання в регулювання ринку цінних паперівФонду дер­жавного майнаУкраїни.
На сьогодні в Україні функції державногорегулювання фондово­го ринку, відповідно до чинного законодавства, розподілені міжріз­ними міністерствами та відомствами. Контрольні та регулятивні функ­ціїстосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяль­ності зприватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним такожрегулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення фінансовимипосередниками представницької, комер­ційної та посередницької діяльності зприватизаційними паперами.
Контрольні й регулятивні функції здійснюєтакожНаціональний банк України.
Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеженнямонополізму та недо­пущення недобросовісної конкуренції» та ряду нормативнихактів здійснює контроль за придбанням крупних пакетів акцій підприємств, щозаймають монопольне становище на ринку, а також пакетів акцій іншихпідприємств, сумарна вартість придбання яких перевищує 100 тис. доларів США(контроль за економічною концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітетУкраїни контролює питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійсненняспільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями, атакож іншими учасниками ринку.
Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерствоюс­тиції, Міністерство економіки. Державна податкова інспекція та Державниймитний комітет.
З метою комплексного правового врегулюваннявідносин, що ви­никають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересівгромадян України та держави, запобігання зловживанням та пору­шенням у ційсфері Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95 створеноДержавну комісію з цінних паперів та фондово­го ринку (ДКЦПФР).
Згідно з цим Указом комісію було створено якцентральний орган державної виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиноїдер­жавної політики щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку вУкраїні та координацію діяльності міністерств, інших центральних органівдержавної виконавчої влади у цій сфері.
Державна комісія з цінних паперів та фондовогоринку ініціювала прийняття Указу Президента України від 18 листопада 1995 р. №1080/95 «Про внесення зміни до Положення про інвестиційні фон­ди таінвестиційні компанії», згідно з яким державний контроль за діяльністюінвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній забезпечуютьМіністерство фінансів України, а в межах пов­новажень, визначенихзаконодавством України, — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Крім того, відповідно до Закону України «Процінні папери і фон­дову біржу» ця комісія здійснює контроль за випуском тазбігом цін­них паперів, призначає державних представників на фондовій біржі, атакож веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів та видає до­зволи надіяльність по їх випуску й обігу, а також від імені держави випускає державніцінні папери.
Додаткові повноваження щодо контролю задотриманням законо­давства на ринку цінних паперів, запобігання та припиненняйого по­рушень, накладення санкцій були надані комісії Законом України від 30жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
Головними завданнями Державної комісії зцінних паперів та фон­дового ринку згідно з цим законом є:
— формування та забезпечення реалізації єдиноїдержавної політи­ки щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їхпо­хідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних па­перів доміжнародних стандартів;
— координація діяльності державних органів зпитань функціону­вання в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
— здійснення державного регулювання таконтролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на територіїУкраїни, дотриман­ня законодавства у цій сфері;
— захист прав інвесторів шляхом застосуваннязаходів щодо запо­бігання і припинення порушень законодавства на ринку ціннихпапе­рів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїхповноважень;
— сприяння розвитку ринку цінних паперів;
— узагальнення практики застосуваннязаконодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні,розроблення про­позицій щодо його вдосконалення.
Державна комісія з цінних паперівтафондового ринку відповіднодо покладених на неї завдань:
— встановлює вимоги до випуску (емісії) йобігу паперів та їх по­хідних, інформації про випуск цінних паперів, у томучислі — інозем­них емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на територіїУкраїни, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випускцінних паперів;
— встановлює стандарти випуску (емісії) ціннихпаперів, інформа­ції про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритогопро­дажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цін­нихпаперів на території України, та порядок реєстрації випуску цін­них паперів таінформації про випуск цінних паперів, що пропо­нуються для відкритого продажу;
— видає дозволи на обіг цінних паперів українськихемітентівза межами території України;
— здійснює реєстрацію випусків цінних паперівта інформації про ви­пуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземнихемітентів;
— встановлює вимоги щодо допуску ціннихпаперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;
— реєструє правила організаційно оформленихринків цінних па­перів;
— встановлює вимоги та умови відкритогопродажу (розміщення) цінних паперів на території України;
— встановлює порядок та видає дозволи наздійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну,реєстраційну, роз­рахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та іншіперед­бачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремихвидів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює цідозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законо­давства щодо цінних паперів;
— визначає за погодженням з Міністерствомфінансів України, а щодо діяльності банків на ринку цінних паперів — також зНаціональ­ним банком України, особливості ведення обліку операцій з ціннимипаперами та складання звітності з них та їх похідних;
— встановлює порядок і здійснює державнуреєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем, призначаєдержавних представників на фондових біржах, у депозитаріях таторговельно-інформаційних системах;
— встановлює порядок і реєструє саморегулівніорганізації, що створюються особами, які здійснюють підприємницьку діяльністьна ринку цінних паперів (далі — саморегулівні організації);
— встановлює вимоги та стандарти обов'язковогорозкриття інфор­мації емітентами та особами, які здійснюють підприємницькудіяль­ність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної базиданих про ринок цінних паперів відповідно до чинного законо­давства;
— бере участь у підготовці відповіднихпроектів міжнародних до­говорів України, здійснює співробітництво з державнимиорганами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними органі­заціямиз питань, що віднесені до їх компетенції;
— координує роботу щодо підготовки фахівців зпитань фондового ринку, видає дозволи та здійснює контроль за навчальнимизакладами з підготовки фахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, якіздійснюють професійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікаціюфахівців;
— організовує проведення наукових досліджень зпитань функціо­нування фондового ринку в Україні;
— інформує громадськість про свою діяльністьта стан розвитку ринку цінних паперів;
— роз'яснює порядок застосування чинногозаконодавства щодо цінних паперів.
ДКЦПФР також надано значних повноважень щодозастосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинногозаконодавства України.
Так, відповідно до ст. II Закону України «Продержавне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні» Державна комісія з ціннихпа­перів та фондового ринку накладає на юридичні особи штрафи:
— за випуск в обіг та розміщення ціннихпаперів, не зареєстрова­них відповідно до чинного законодавства, — у розмірі до10000 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі 150 відсотківприбутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій;
— за діяльність на ринку цінних паперів безспеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чиннимзаконодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян;
— за неподання, несвоєчасне подання абоподання завідомо недо­стовірної інформації — у розмірі до 1000неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян;
— за ухилення від виконання або несвоєчасневиконання розпоря­джень; рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — уроз­мірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ДКЦПФР може також накладати адміністративністягнення на по­садових осіб учасників ринку цінних паперів.
Частину своїх повноважень щодо регулювання таконтролю ринку цінних паперів ДКЦПФР може делегувати саморегулівниморганізаціям учасників ринку цінних паперів, створення яких передбачено ст. 17За­кону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Ук­раїні».Так, вона може передати саморегулівним організаціям функції:
— розробки та впровадження правил, стандартіві вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;
— сертифікації фахівців фондового ринку;
— надання дозволів (ліцензій) особам, якіздійснюють підприєм­ницьку діяльність на фондовому ринку;
— збору, узагальнення та аналітичної обробкистатистичної інфор­мації про підприємницьку діяльність на фондовому ринку.
Можливе делегування саморегулівниморганізаціям та інших пов­новажень, якщо це не суперечить чинномузаконодавству.
Порядок створення та діяльності саморегулівнихорганізацій в Україні визначається Положенням про саморегулівну організаціюринку цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР № 329 від 11 грудня 1996 р.,та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 1996 р. за №749/1774.
Відповідно до Положення саморегулівнаорганізація є безприбут­ковою організацією з правами юридичної особи.
Саморегулівна організація створюється ворганізаційно-правових формах, передбачених законодавством, діє на основіСтатуту, установ­чого договору (якщо це передбачено для обраноїорганізаційно-право­вої форми) (далі — установчі документи), а також правилцієї організації.
Статус саморегулівної організації можутьодержати:
а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів;
б) об'єднання юридичних осіб — професійнихучасників ринку цінних паперів.
Статус саморегулівної організації надаєтьсяДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку тим організаціям чиоб'єднан­ням, кількість учасників яких становить не менш ніж 25 відсотків відзагальної кількості осіб, що здійснюють конкретний вид професійної діяльностіна ринку цінних паперів на підставі дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР.
Метою заснування і діяльності саморегулівноїорганізації є:
— забезпечення високого професійного рівнядіяльності учасників ринку цінних паперів;
— представництво учасників саморегулівноїорганізації та захист їх професійних інтересів;
— професійна підготовка та підвищеннякваліфікації фахівців — учасників саморегулівної організації, уповноваженихздійснювати операції з цінними паперами;
— інформування своїх учасників стосовнозаконодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться до нього;
— розробка та контроль за дотриманням норм іправил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами,вимог до професійної кваліфікації фахівців — учасників саморегулівної ор­ганізації,уповноважених здійснювати операції з цінними паперами, та інших документів,передбачених законодавством;
— впровадження ефективних механізміврозв'язання спорів між учасниками саморегулівної організації, учасникамисаморегулівної організації та їх клієнтами;
— розробка та впровадження заходів щодозахисту клієнтів учас­ників саморегулівної організації та інших інвесторів, атакож додер­жання етичних норм і правил поведінки учасників саморегулівноїорганізації у їх взаєминах з клієнтами.
Саморегулівна організація на підставі своїхустановчих докумен­тів і правил та делегованих Державною комісією згідно ізстаттею 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів вУкраїні» повноважень може мати право:
— перевіряти діяльність своїх учасників упорядку, узгодженому Державною комісією;
— контролювати дотримання своїми учасникамизаконодавства, прийнятих саморегулівною організацією правил і вимог щодо прова­дженняпрофесійної діяльності та угод (операцій) з цінними папе­рами;
— відповідно до кваліфікаційних вимогДержавної комісії розроб­ляти навчальні програми та плани, готувати фахівцівдля проваджен­ня професійної діяльності на ринку цінних паперів, визначати їхква­ліфікацію та проводити сертифікацію фахівців фондового ринку;
— надавати дозволи (свідоцтва) особам, якіздійснюють професій­ну діяльність на фондовому ринку.
Вихід України з кризи, стабілізація економічногостановища, під­вищення добробуту людей неможливі без розвиненого ринку ціннихпаперів. Тому необхідне здійснення ряду невідкладних заходів, серед якихпершочерговими є такі:
— завершити процеси приватизації, перш за всешляхом корпоратизації та акціонування державної власності;
— здійснити випуск і обіг державнихвсеукраїнських та муніци­пальних цінних паперів, відновивши довіру до них збоку населення;
— на державному рівні вирішити комплекс питаньщодо вільного обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній, купівліукраїнсь­ких цінних паперів іноземними інвесторами;
— удосконалити чинне законодавство увідповідності з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвиткуукраїнсько­го фондового ринку;
— більш ефективно використовувати наявніможливості структур, що вже працюють на національному ринку цінних паперів;
— державним органам управління здійснюватиналежний контроль за функціонуванням ринку цінних паперів.
Здійснення цих та інших заходів дозволитьприскорити форму­вання в Україні фондового ринку. Та щоб цей ринок мавцивілізова­ний характер, був адаптований до сучасних світових умов, необхідновраховувати набутий зарубіжний досвід, поширені у світі тенденції, кращі зразкийого розвитку.

Список використаної літератури
1.    Закон України “Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р.
2.    Закон України “Про обмеження монополізму та недо­пущеннянедобросовісної конкуренції”  від 18 лютого 1992 р.
3.    І.Міхасюк, А.Мельник, М.Крупка, З.Залога. Державне регулюванняекономіки. – К.: 2002.
4.    Волинський Т. Державне регулювання ринкової економіки // ЕкономікаУкраїни.