Міністерствоосвітита науки України
Національнийуніверситетводного господарствата природокористування
Кафедра економічної теорії
Рефератна тему:
“ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК СТАРОДАВНЬОГОЄГИПТУ”
Рівне— 2006
Вступ
Насьогоднішній день єгипетська культура і цивілізація цікавить багатьох людей.Таємниця єгипетських пірамід і по сьогоднішній день залишається не розкритою.Люди досліджують їх знаходячи все більше і більше різни загадок, відповіді наякі знайти досить важко.
Томуметою для написання цього реферату для мене послугувало бажання дізнатися проособливості господарської діяльності єгиптян, їх сільське господарство і ремесла,як розвивалася торгівля, про соціальні стани суспільства та ремісників.
Аджеєгипетська держава відіграла собою своєрідну надбудову над безліччю селянськихобщин. Роль, яка зводить до здійснення іригації, престижного будівництва,контролю над всіма сторонами життя підданих, проведення зовнішньої воєнноїекспансії. Цей регіон зробив значний внесок у культуру всього людства.
Суттєвимфактор розвитку стародавньої єгипетської цивілізації є природні умови:величезний контраст між позбавленою життя пустелею і квітучим оазисом, якимкраїна зобов’язана Нілу.
Історіястародавньої єгипетської держави цікава і повчальна — тисячолітня його історіядозволяє прослідкувати економічні, соціальні і політичні аспекти розвиткународів і держави.
1. Особливості господарської діяльності
Специфікагеографічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основекономічного життя стародавніх єгиптян — іригаційне землеробство. Пройого значення свідчить той факт, що воно залишалося високоефективним навіть уперіоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство у ВерхньомуЄгипті характерне в основному для розвитку зернового господарства, землі Дельти(Нижнього Єгипту), відвойовані у боліт, більше придатні для пасовиськ. Томумисливський промисел витіснило тваринництво. На відміну від месопотамськоїіригації, де система каналів і дамб мала передусім дренажне призначення, удолині Нілу, з об'єднанням країни в єдину державу, єгиптяни побудували простута надійну басейнову систему іригації, її призначення — якомога довше, упродовжусього посівного періоду, затримувати воду на полях. Будівництво й експлуатаціятакої системи штучного зрошування потребували зусиль усіх номів (так називали вЄгипті перші держави — Лет.), що дуже вплинуло на політичну організаціюдавньоєгипетського суспільства. Виступаючи організатором робіт і розпорядникомземель, племінна знать із часом захоплювала владу.
Перевагицієї системи такі. По-перше, вода у Нільській долині стояла в каналах лише підчас повені, упродовж 6 — 9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими. Заканалами у Месопотамії доводилося наглядати протягом усього року. По-друге,після осідання мулу паводкову воду відводили назад у річку, що давало змогупідживити ґрунт, оберігаючи його від засолювання. По-третє, наявності вологи впродовждвох місяців цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур.Тому тиск на природу був меншим, аніж у системі іригації в Месопотамії [1.45].
Щев IV тис. до н.е. єгиптяни винайшли ніломір,він допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розмірипаводка. В епоху Нового царства (1580-1555 рр. до н.е.) було винайдено шадуф,за допомогою якого два робітники за світловий день могли полити до півгектара землі. Шадуф дав змогу єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля іпосприяв насамперед розвитку садівництва. Нарешті, у І тис. до н.е. єгиптянипочали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, якимкористуються і нинішні єгипетські селяни. Ремонт дамб, очищення каналів,регулювання послідовності багаторазового поливу полів, польові роботи,пов'язані з режимом зрошування, — усе це могло здійснюватися лише при жорсткомудотриманні графіка, при постійному контролі й управлінні з єдиного центру,здійснюваних державою. Давньосхідна держава, отже, виникла з необхідностіоб'єднання сил землеробів-общинників для будівництва й обслуговуваннязрошувальної системи.
2. Сільське господарство і ремесла
Впровадженняштучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зернових у країні.Одна сім'я хліборобів могла прогодувати з єгипетських ґрунтів ще три сім'ї. Іззернових єгиптяни вирощували переважно пшеницю — емер (вид сорту), ячмінь ісорго, з городніх — часник, огірки, з технічних — льон, з волокон якого ткачівиробляли напівпрозору тканину. Розвивалися також садівництво тавиноградарство, передусім вирощували фінікові пальми.
Культура землеробствав Єгипті була архіпримітивною. У Верхньому Єгиптісяк-так дряпали землю, щоб не утворилося солончаків, а у Нижньому зерновисівали прямо в не спушений мул і відразу ж вигонили на засіяне поле домашнюхудобу, щоб утоптати його в мулистий ґрунт. Жали високо, зрізуючи самі колоски,які потім лущили на току, ганяючи по ньому віслюків. Перші піраміди почалибудувати ще у XVIII ст. до н.е. Про знання в тічаси астрономії та геометрії свідчить той факт, що всі піраміди мають однаковуспрямованість осей, а їх боки зорієнтовані за сторонами світу, причомувідхилення від півночі не перевищує десятої частки градуса. Щороку будівельніроботи виконували приблизно 100 тис. людей. На них витрачали не тільки/багатобудівельних матеріалів, а й коштів. За підрахунками Геродота, будівництвопіраміди Хеопса обійшлося в 1600 талантів срібла (віл 40 300 до 60 100 кг). Учаси Геродота за талант срібла можна було купити 3000 свиней.
Основнимбагатством у Єгипті вважалися худоба й домашня птиця, проте культуратваринництва та птахівництваєгиптян була вкрай примітивною. Вонипротягом тривалого часу відгодовували на м'ясо приручених антилоп, газелей,гієн, журавлів, пеліканів, лебедів та ін. З домашньої птиці вирощували гусей ікачок, тримали курей. Знали єгиптяни також бджільництво, яке, найімовірніше,саме вони й винайшли. Тримали коней. Уже в І тис. до н.е. єгиптяни почалипостачати коней на середньоазіатський ринок. Займалися мисливством і рибальством [3.78].
Уцілому сільськогосподарське виробництво Стародавнього Єгипту розвивалосяінтенсивним шляхом і повністю залежало від стану іригаційного будівництва вкраїні. Іригаційне землеробство об'єднувало єгиптян у монолітний трудовийколектив під егідою сильної монархії.
Доситьшироко були розвинуті ремесла.Особливих успіхів єгиптяни досяглив таких ремеслах, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво,суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Уже в епоху Стародавньогоцарства(2800-2250 рр. до н.е.) вони виробляли за допомогоюпримітивних кам'яних та мідних інструментів п'ятишаровий дикт, будували надійнівітрильні та веслові судна з папірусу й деревини, з кедрової смоли виготовляличудову ароматичну олію, навчилися ливарництва. Далеко за межами країниславилися вироби їхніх ювелірів із золота, срібла та електруму. Вражаємайстерність каменярів, які споруджували над внутрішніми галереями й камерамипірамід надміцні перекриття, що надійно витримували колосальний тиск на них, астіни гробниць і храмів прикрашали філігранними рельєфними зображеннями,використовували так ретельно відшліфовані й припасовані одна до одноїбагатотонні кам'яні брили, що між ними не можна просунути навіть кінчикцигаркового паперу. Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелій камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних нимипротягом доби Стародавнього царства, який лише на спорудженні пірамідперевищував 12 млн. м.
Пізнішеєгиптяни почали освоювати бронзове виробництво, хоча.в добу Середньогоцарства(2050-1750 рр. до н.е.) ще користувалися переважно кам'янимита мідними знаряддями праці, навчилися виготовляти скло, досконало освоїлитехнологію видобутку та обробки золота. Зі зростанням міст почалося будівництвозахисних стін і фортифікаційне будівництво. Створили оригінальну архітектуру.Прикладом може слугувати храм Амона у Фівах (Карнаці), прикрашений 134колонами, розміщеними у 16 рядів. Зал у храмі мав площу 50 тис. кв. м.
Періодомнайвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства(1580-1085рр. до н.е.). У цей період найшвидше почали розвиватися ремесла. При дворіфараонів, у палацах створювали майстерні, в яких інколи працювало до 150 осіб.Виникли нові методи обробки золота: плетіння золотих ниток, виготовленнязолотих ланцюжків, кування та ін. Єгиптяни вже виготовляли дуже тверду бронзу.У середині II тис. до н.е. в Єгипті появилися першівироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося, бов країні не було залізної руди. Єгиптяни значно вдосконалювали виробництвоскла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтвібальзамування. Ще в І тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібноїмаси особливий фаянс, який мав великий попит на міжнародному ринку [2.69].
Ремісникивикористовували промислову сировину Нільської долини. В Єгипет завозили лишедефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор'я), срібло таолово (для виробництва бронзи).
УЄгипті вперше було розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма — папірусу. З цією метою на початку III тис. до н.е. використовували трав'янисту рослину папірус, стебло якоїрозрізали на смужки, які накладали одна на одну. Перехрещені шари стискали підпресом, а потім висушували. Як матеріал для письма їх використовували наБлизькому Сході і в Європі навіть у середні віки.
3. Розвиток торгівлі
Уперіод Стародавнього царства була примітивна обмінна торгівля. На свої ювелірнівироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо єгиптянивимінювалив нубійців бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; ужителів екзотичної країни Пунт — миррову смолу, дошки, електрум; у сирійськихплемен — промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступовостало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, — мідь, бронзу,лазурит, коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте це була торгівля уформі напівторговельних-напіввоєнних експедицій. За придбаний товар вониплатили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, анаприкінці Середнього царства — також золотом.
Майжеувесь період існування Стародавнього Єгипту його економіка залишаласянатуральною. Товарного виробництва в країні не було, збували не товар, анадлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни таїї географічна ізольованість і можливість для єгиптян легко грабувати суміжнітериторії були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI-IV ст. до н.е.).
Товарообмінзалишався незначним і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи ставскладатися загально єгипетський ринок, а в І тис. почали розвиватисятоварно-грошові відносини. У цей період у країні почали використовувати одиницювартості дебен(шматок міді — 90 г). Розвитку торгівлі великою міроюсприяли зв'язки з Грецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і змінастановища Єгипту — коли був могутньою середньоазіатською державою, вінодержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо як воєнну здобич таданину васальних народів, тепер усе це він мусив купувати.
Торгівлясприяла розвитку мореплавства. У Єгипті доби Пізнього царства процвіталолихварство з усіма його соціальними наслідками.
4. Соціальні стани суспільства
ВЄгипті функціонувало велике багатогалузеве царське господарство. Фараонуналежаливеликі маєтки, значну частину яких він роздавав своїм вельможам у службовекористування разом із селянами, зобов'язаними працювати на них. Частина вельможобзаводилися власним господарством. Храми також були власниками землі.
Усіх,хто працював у господарствах фараона, храмів та вельмож, називали меретами.Це були хлібороби, ремісники, рибалки, пивовари, птахолови тощо.Виконавці польових робіт об'єднувалися в робочі загони і під наглядомчиновників виконували уроки. Мерети власних господарств не мали, аперебували на повному утриманні своїх власників.
Частинуєгипетських селян було звільнено від примусових робіт на вельмож, її замінилисплатою податку за користування землею та водою для її зрошування. Вонивиконували загальнодержавні роботи: будували царські гробниці, храми,іригаційні споруди тощо.
Вепоху Стародавнього царства в Єгипті були робітники, яких називали баку, їхвикористовували виключно в домашніх господарствах. Проте вони не булибезправними. Баку міг одружитися з вільною єгиптянкою, свідчити в суді протисвого пана, користуватися й вільно розпоряджатися майном, у тому числі землею.
Майжевсе трудове населення всіх професій Єгипту доби Середнього Царства становило царськиххемуу. Працювало воно на царя, храми та вельмож, причому польовіроботи виконували чоловіки, жінки вели домашнє господарство. Спеціальнічиновники координували в середовищі царських хемуу підготовку необхіднихфахівців. Трудова повинність на користь фараона мала велике значення для економікиСтародавнього Єгипту. Функціонувало навіть відомство постачальника людей зув'язнення — із числа тих, хто ухилявся від повинностей. Збереглися записи проорганізацію людей у п'ятірки і десятки на чолі з керівником робіт. Виконанняробіт контролював особливий чиновник — обліковець людей. Умови праці булипрактично однакові в усіх господарствах, тому цим робітникам було байдуже, девиконувати примусові роботи. Царські хемуу, як і надані вельможам маєтки,вважалися службовим майном, їх закріплювали не за людиною, а за посадою.Успадкування батьківської посади відбувалося лише з дозволу фараона. Фараон мігпозбавити всіх благ будь-якого чиновника, якщо він ставав йому на заваді.Соціальне становище, багатство залежали не від природних рис і професіоналізму,підприємництва, діловитості людини, а від наближеності до вершини соціальноїпіраміди.
Трудовіповинності на державу збереглися в епоху Середнього та Нового царства. Реальнестановище іхуті(так стали називати царських хемуу) не змінилося:той самий примусовий характер праці, та сама урочна система. Незначна частинаселян були вільними. Була також незначна частина рабів, яких використовували восновному на роботах з обслуговування іригаційних систем [4.96].
Шляхомгромадських робіт східні правителі підкорили собі вільних общинників. У цихумовах праця рабів відігравала другорядну роль- вона дала «домашній характер». Раби виконували здебільшогообов'язки прислуги. Лише в останній період Стародавнього Єгипту — в XVI — ХІІ ст. до н.е. — рабів почаливикористовувати як ткачів, гончарів та ін. В «азіатських» общинах небуло необхідності в додатковій робочій сили. Навпаки, там був надлишок трудовихресурсів. У період припинення сільськогосподарських пов'язаних із розливом рік,населення потрібно було чимось зайняти. тому невипадково, що майже всідавньосхідні держави будували величні культові та світські споруди — піраміди вЄгипті, вежі — зикурати та висячі сади в Месопотамії тощо. В умовах надлишковихтрудових ресурсів працю рабів у сільськогосподарському виробництві майже невикористовували. Землероби-общинники — це дармова сила, яку нетреба купувати, годувати, одягати. Працю цих людей можна було використовуватибудь-де. На відміну від рабів античних держав, які перебували у власностіокремих рабовласників і яких використовували в приватних інтересах, цювеличезну трудову армію застосовували централізовано для державних(громадських) робіт. Управління цими роботами потребувало могутнього державногоапарату. У Стародавньому Єгипті регулярно проводили переписи населення ігосподарства з метою, в основному, розподілу трудової повинності.
5. Ремісники
Ремісникив царсько-храмовому господарстві об'єднувалися в робочізагони, працювали під наглядом майстрів, несли колективну відповідальність завиконання кожним декадної, місячної чи річної норми виробітку. Начальникицарських майстерень мали щодекадний вихідний, жили в достатку, деякі з нихнавіть будували для себе гробниці. Прості ремісники працювали без вихідних іжили в матеріальній скруті.
Уперіод Нового царства посилювалося майнове розшарування, суспільство досяглоапогею бюрократизації. Країна, стала по суті єдиним державним господарськимкомплексом, у ній навіть храмові господарства контролювала царськаадміністрація. Вони були особливою формою державного майна. Держава регулювалакількісний склад і соціальну структуру громадських служб і закладів задопомогою нарядів та регулярних переписів населення й майна. Під час такихпереписів чиновники встановлювали розмір податку для кожного господарстваі визначали професію кожного єгиптянина. Інституту громадянства в Єгипті небуло.
Такасистема суспільного виробництва була характерна і для наступних періодіврозвитку Стародавнього Єгипту. Проте в ній відбувалися й певні зміни. Так, якщов добу будівництва пірамід селяни несли колективну відповідальність за сплатудержаві зернового податку, то тепер — індивідуальну, увесь хліб, зібраний ізселянських наділів, йшов у державні засіки, селянину ж потім виділяли певнупайку сільськогосподарської продукції.
Висновок
Специфікагеографічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основекономічного життя стародавніх єгиптян — іригаційне землеробство. Вонозалишалося високоефективним навіть в періоди занепаду держави та характернимпереважно для розвитку зернового господарства. Єгиптяни створювали просту,надійну басейнову систему іригації, яка довгий період зберігала воду на полях,протягом якого зернові культури проростали і дозрівали. Згодом вони винайшлиніломір, шадуф і колесо сакіє, що давало змогу інтенсивно освоювати високіполя.
В СтародавньомуЄгипті завдяки іригаційній системі був високий валовий збір зернових культур.Вирощувались: ячмінь, сорго, пшениця — емер, часник, огірки та льон.Розвивалося садівництво та виноградарство.
Перші пірамідипочали будуватися у XVIII ст.до н.е. На їх побудову витрачалася велика кількість будівельних матеріалів такоштів.
Основнимбагатством Стародавнього Єгипту вважалися худоба й домашня птиця. Єгиптянивирощували курей, качок, гусей. Займалися бджільництвом та тримали коней. Уцілому сільське господарство Стародавнього Єгипту розвивалося досить ефективноі повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні.
Єгиптяни досяглиособливих успіхів у розвитку таких ремесел, як: столярство, каменярство,будівництво, суднобудування. В епоху Середнього царства вони будували надійнівітрильні та веслові судна. Пізніше почали освоювати бронзове виробництво. Вепоху Нового царства в країні відбувався найвищий господарський розквіт. В цейперіод найшвидше почали розвиватися ремесла, виникла нові методи обробкизолота, з’явилися перші вироби із заліза.
У періодСтародавнього царства була примітивна обмінна торгівля. На свої ювелірнівироби, мед, тканини, ароматні олії, алебастровий посуд тощо єгиптянивимінювали: мідь, бронзу, коней, бивні слона, хутра, пахощі тощо.
Майже увесьперіод існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною.Товарного виробництва в країні не було, збували не товар, а надлишок продукції,виготовленої для власних потреб. І лише в І тис. почали розвиватисятоварно-грошові відносини. Виникає одиниця вартості — дебен. Розвитку торгівлісприяли зв’язки з Грецією. А торгівля в свою чергу сприяла розвитковімореплавства.
ВЄгипті функціонувало велике багатогалузеве царське господарство. Фараонуналежали великі маєтки, значну частину яких він роздавав своїм вельможам услужбове користування разом із селянами, зобов'язаними працювати на них.Частина вельмож обзаводилися власним господарством. Храми також були власникамиземлі.
Працівниківфараонів, вельмож і храмів називали меретами, які виконували норми виробітку. Вепоху Стародавнього царства в Єгипті були робітники, яких називали баку,їхвикористовували виключно в домашніх господарствах. Проте вони могли одружитисяз вільною єгиптянкою, свідчити в суді проти свого пана, користуватися й вільнорозпоряджатися майном, у тому числі землею. Майже все трудове населення всіхпрофесій Єгипту доби Середнього царства становило царських хемуу, яке працювалона царя, храми та вельмож. Незначна частина селян були вільними. Була такожнезначна частина рабів, яких використовували в основному на роботах зобслуговування іригаційних систем.
Майноверозшарування посилюється в період Нового царства. Країна стала єдиним державнимгосподарським комплексом. Царська адміністрація контролює храмові господарства.Держава регулювала кількісний склад і соціальну структуру громадських служб ізакладів за допомогою нарядів та регулярних переписів населення й майна. Підчас яких, чиновники встановлювали розмір податку для кожногогосподарстваі визначали професію кожного єгиптянина. Інституту громадянства в Єгипті небуло.
Єгипетські наука,мистецтво стали великим вкладом в світову скарбницю.
Література
1. ДжохансонД. Історики рода человеческого. — Москва, — 1984.
2. Кадеев В.И.,Сорочан С.Б. Экономическиесвязи античных городов Северного Причорноморья в І в. до н.э. — V в. Нашей эры. — Харьков, — 1989.
3. ЛеоненкоП.М., Юхименко П.І. Економічна історія. Навчальний посібник. — Київ, — 2004. — 499 с.
4. Поляка Г.Б.,Марковой А.Н. История мировой економики. — Москва, — 1999. — 727 с.