Контрольна робота
з дисципліни: Державне регулювання економіки
Тема:
“Державні замовлення та контракти в системідержавного регулювання”
Зміст контрольної роботи
Вступ. 3
1. Поняття державного замовлення і державного контракту. 9
2. Наукова основа застосування державного замовлення. 10
3. Контрактна система управління державного замовлення. 14
4. Типи контрактів. 15
5. Порядок фінансування та надання пільг виконавцямдержавного контракту 17
6. Державне замовлення як інструмент регулюваннявиробництва. 18
7. Державні замовлення та контракти на прикладі оборонноїпромисловості і ракетно-космічної галузі 20
Висновок. 27
Список використаної літератури. 28
Вступ
Метою роботи є закріплення знань отриманих в процесі вивченнядисципліни «Державне регулювання економіки”.
Держава забезпечує економічне, політичне і соціальне життя суспільства.Роль держави особливо важлива у гарантуванні соціального захисту найбіднішихверств населення.
Для України, яка переходить до ринкових умов господарювання, важливо недопустити помилок на цьому шляху, використавши досвід інших країн.
За допомогою державного регулювання визначають напрями розвиткуекономіки на всіх рівнях, поєднують усі функції управління в ході реалізаціїекономічної стратегії.
Тема контрольної роботи: “Державні замовлення та контракти в системідержавного регулювання”.
В процесі написання контрольної роботи були використані різні джерелаінформації: книжкові, періодичні видання, а також нормативні документи.
Курсова робота виконувалась згідно методичним вказівкам і рекомендаціямвикладача.
Познайомившись з матеріалами Постанови від 29 лютого 1996 р. N 266 “Пропорядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції длядержавних потреб і контролю за їх виконанням» можна зазначити наступне:
1. Державне замовлення формується Міністерством економіки та з питаньєвропейської інтеграції разом з міністерствами, іншими органами державної влади,установами, організаціями (далі — потенційні державні замовники) за такимипріоритетними напрямами:
розроблення новітніх технологій у сфері науки і техніки та забезпеченнярозвитку матеріально-технічної бази науки;
виконання завдань щодо розвитку земельної реформи та охорони земель;
підготовка фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів;
підвищення кваліфікації, перепідготовка та підготовка кадрів(післядипломна освіта);
виконання завдань щодо розвитку культури, у тому числі надання інформаційнихпослуг, проведення реставраційно-ремонтних робіт на об'єктах, що є пам'яткамикультурної спадщини, створення фільмів та аудіовізуальних програм, закупівля творівобразотворчого, драматичного та музичного мистецтва;
випуск друкованої продукції;
поставка продукції медичного та соціального призначення, у тому числі лікарськихзасобів та імунобіологічних препаратів, медичного обладнання та продукції, щовиробляється підприємствами УТОСу, УТОГу, Союзу організацій інвалідів, суб'єктамималого підприємництва, підприємствами пенітенціарної системи;
поставка дорогоцінних металів;
приріст видобутку запасів корисних копалин, проведеннятопографо-геодезичних та сейсмічних робіт;
інші напрями, визначені державними програмами, законами України, актамиПрезидента України і Кабінету Міністрів України.
2. Критерії, за якими формується державне замовлення визначаютьсяМіністерством економіки та з питань європейської інтеграції за
участю інших центральних органів виконавчої влади, установ, організацій- потенційних державних замовників на підставі завдань, визначених законами України,Програмою діяльності Кабінету Міністрів України (550-2000-п ), актами ПрезидентаУкраїни, Кабінету Міністрів України, та доводяться до потенційних державнихзамовників щороку до 15 червня.
3. Потенційні державні замовники щороку до 15 липня подаютьМіністерству економіки та з питань європейської інтеграції пропозиції допроекту державного замовлення на поставку продукції у натуральному та вартісномувиразі відповідно до напрямів та критеріїв, визначених у пунктах 2 і 3 цьогоПорядку.
4. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції:
опрацьовує подані потенційними державними замовниками пропозиції івизначає обсяги продукції, необхідної для державних потреб у наступному році, тазагальну суму коштів для її закупівлі;
у разі подання пропозицій щодо залучення позабюджетних джерелфінансування державних замовлень враховує їх у загальних обсягах фінансування проектудержавного замовлення і виділяє окремим рядком;
включає зведені показники обсягів проекту державного замовлення до проектуДержавної програми економічного і соціального розвитку України;
разом з державними замовниками формує проект державного замовлення напоставку продукції для державних потреб виходячи із схвалених КабінетомМіністрів України проектів Державного бюджету України та Державної програмиекономічного і соціального розвитку України;
після затвердження Верховною Радою України Державного бюджету України вноситьразом з державними замовниками до проекту державного замовлення необхідні зміниі уточнення та подає їх на розгляд Мінфіну;
погоджує проект державного замовлення з Мінфіном і у місячний термін з днянабрання чинності Законом України про Державний бюджет України подає його разомз пропозиціями щодо визначення державних замовників Кабінету Міністрів Українина затвердження.
5. Державні замовники виходячи із затверджених обсягів державного замовленнята виділених на їх виконання коштів самостійно розміщують замовлення на поставкупродукції для державних потреб серед виконавців на конкурсних засадах упорядку, визначеному законодавством.
Під час проведення конкурсного відбору виконавців на поставку продукціїдля державних потреб державні замовники зобов'язані:
допускати до участі у конкурсах виключно підприємства УТОСу, УТОГу, Союзуорганізацій інвалідів та пенітенціарної системи у разі, коли продукцію, що виробляєтьсяцими підприємствами, включено до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України,та застосовувати преференційну поправку у розмірі 15 відсотків до цінитендерних пропозицій цих підприємств, якщо продукцію їх власного виробництва, щоє предметом закупівлі, не включено до зазначеного переліку;
надавати перевагу продукції, що виробляється суб'єктами малогопідприємництва, шляхом застосування преференційної поправки до ціни їх тендернихпропозицій у розмірі 10 відсотків.
Преференційна поправка застосовується у разі, коли продукція, що єпредметом закупівлі, відповідає вимогам, які висуваються державним замовником (якість,післяпродажне обслуговування, естетичні та функціональні характеристики,екологічна чистота, умови поставки і розрахунків).
6. Розміщення державного замовлення на поставку продукції оформляєтьсядержавним контрактом, який укладається між державним замовником і виконавцемдержавного замовлення.
7. Державні замовники у разі делегування частини своїх функцій щодо розміщеннядержавного замовлення та укладення державних контрактів:
визначають підприємства, установи, організації, яким делегується правоздійснювати ці функції;
укладають з визначеними підприємствами, установами, організаціями договори,в яких чітко визначено компетенцію, зобов'язання та відповідальність сторін;
контролюють виконання підприємствами, установами, організаціями делегованихїм функцій і несуть відповідальність перед державою за виконання державногозамовлення;
у десятиденний термін після укладення контрактів на поставку продукції длядержавних потреб повідомляють про це Міністерство економіки та з питаньєвропейської інтеграції та Держкомстат за встановленою ними формою.
8. У разі виникнення потреби у внесенні змін до номенклатури та обсягівдержавного замовлення на поставку продукції у межах затверджених бюджетних асигнуваньу процесі їх розміщення, укладення державних контрактів і виконання:
державні замовники подають до Міністерства економіки та з питань європейськоїінтеграції пропозиції та відповідні обгрунтування щодо необхідності внесеннязазначених змін;
Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції удвотижневий термін опрацьовує подані державними замовниками матеріали, своїмрішенням вносить зміни до номенклатури та обсягів державного замовлення у межахвизначених коштів на його фінансування і у тижневий термін доводить їх до державнихзамовників.
9. У разі виникнення потреби у необхідності внесення змін дозатверджених обсягів державного замовлення на поточний рік у зв'язку з набраннямчинності законами України, затвердженням державних програм, прийняттям актівПрезидента України та Кабінету Міністрів України Міністерство економіки та зпитань європейської інтеграції у місячний термін після набрання чинності відповідниминормативно-правовими актами подає в установленому порядку Кабінету МіністрівУкраїни проекти відповідних постанов Кабінету Міністрів України про внесеннязазначених змін.
10. Контроль за виконанням державного замовлення покладається надержавних замовників і Міністерство економіки та з питань європейськоїінтеграції.
11. Державні замовники подають Держкомстату в установленому ним порядкузвіт про виконання державного замовлення у грошовому виразі і стан фінансуванняйого виконавців та щокварталу — Міністерству економіки та з питань європейськоїінтеграції про виконання державного замовлення в натуральному виразі.
13. Держкомстат узагальнює звіти державних замовників і щокварталу до20 числа місяця, що настає за звітним періодом, подає зведену інформацію Міністерствуекономіки та з питань європейської інтеграції.
13. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції один разна півріччя до 30 числа місяця, що настає за звітним періодом, інформує КабінетМіністрів України про хід виконання державного замовлення і в разі потребиготує пропозиції про вжиття додаткових заходів для забезпечення його виконання.[7]
1. Поняття державного замовлення ідержавного контракту
Державне замовлення — це засіб прямого державного регулюваннягосподарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем,спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації та ефективноговитрачання державних ресурсів, форма співробітництва держави і підприємств підчас вирішення стратегічних завдань особливої важливості.
Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній (договірній) основіскладу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб; розміщеннідержавних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організаційта інших суб'єктів господарської діяльності країни всіх форм власності.
Державний контракт — це договір, укладений державним замовником відімені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначені економічній правові зобов'язання сторін і обумовлені взаємовідносини замовника і виконавця.Контрактна система спрямована на посилення державної підтримки пріоритетів, якізабезпечують структурну перебудову, економічну стабільність.
Значення держзамовлення досить важливе в економіці ринкового типу, зайого допомогою реалізують суспільні потреби, ведуть будь-яку пріоритетнуполітику. Держзамовлення в умовах ринку є базою для добровільної угоди міждержавою і підприємством. Такий підхід дає змогу не тільки реалізувати ідеюсвободи для підприємств, а й ставить держзамовлення в один ряд із важелямидержавного регулювання тільки економічного походження.
Ідею договору між державою і підприємством можна реалізувати задопомогою створення контрактної системи управління держзамовленням за наявностізаконодавчих гарантій прав підприємств на самостійність та ініціативу. [1,62] 2. Наукова основа застосуваннядержавного замовлення
Науковою основою, що дозволяє зрозуміти застосування державногозамовлення в механізмі регулювання економіки, служить аналіз ролі таспіввідношення плану і ринку, монополії і конкуренції.
Взаємозв'язок «ринок — конкуренція — монополія — план» ставоб'єктом уваги економістів лише в минулому столітті, та й то не одразу і не вповному обсязі. Тривалий час, продовжуючи традиції Адама Сміта та інших класиків,політична економія прискіпливо розглядала тільки стосунки двох ланок: «ринку»і «конкуренції». Сучасний стан даної проблеми відбито у неокласичнихмоделях «цілковитої конкуренції», де досліджується певний типринкової структури, якому притаманні такі установчі принципи та характерні риси:принцип атомістичності; вільне ціноутворення; однорідність товарної маси; принципекстремальності. [2]
Такі економічні важелі, як прейскуранти, вексельні курси, розвитокпоштово-телеграфного зв'язку, удосконалення засобів транспортування підвищилиінформованість і надали змогу розробляти сценарії поведінки ринковихконтрагентів. Поява ж державної статистики і приватного ринку інформації проринкову кон'юнктуру дозволили підприємцям черпати її не тільки з власного досвіду,не після того, як товар виготовлено і відправлено на ринок, а ще до початкуйого виробництва. З цього моменту ринок сам відджерелює передбачливість,продукує планомірність. Отже, свідоме регулювання пропорцій обміну, в томучислі за допомогою державного замовлення, узгодження контрагентами рівноважнихцін, обсягів попиту та пропозиції стають властивими товарній організаціїсуспільного виробництва на певному ступені її розвитку.
Якщо до цього регульовані, планомірні відносини існували тільки в межахфабрики, де йшов свідомий розподіл ресурсів згідно з «залізним закономсуворо визначених пропорцій та відносин», то удосконалення діловоїінформації, надання державою інформації щодо планів закупівлі товарів та послугдозволило підприємцям поширити сферу раціональної організації безпосередньо намінові операції. А породжена таким чином «прозорість» зв'язківзакладає підвалини змін ринкової організації як такої. Широкого розповсюдженнянабуває робота за замовленням, контрактова система, безпосередню участь в якійприймають державні органи регулювання економіки. Ареал «виробничої»часткової планомірності, притаманний організації виробництва в межах окремогопідприємства, доповнюється частковими планомірностями сфери обігу. Відбуваєтьсянарощування масиву планів і, як наслідок, підвищення якості планової діяльності.
З поширенням ареалу свідомого регулювання починається відхід капітанівбізнесу від вихідного ствердження, що успіх підприємства визначається перш завсе раціональною внутрішньою організацією виробництва продукції: зниженнямвитрат за рахунок виявлення внутрішньовиробничих резервів, підвищеннямпродуктивності та скороченням збитків усіх видів ресурсів. Фабричнийраціоналізм поступово відходить на другий план як обмежений. Зростаючавідкритість виробничо-торговельних ланок, інтенсифікація їх зв'язків призводитьдо принципово нової картини передумов комерційного успіху. Тепер ставкаробиться на здатність підприємства своєчасно передбачати розвиток зовнішніх длянього процесів і подій у ринковому та науково-технічному оточенні, розпізнаватимайбутні загрози і переваги, нові ділові можливості та, зробивши з цьоговідповідні висновки, негайно пристосуватися до нових умов, в тому числі і повикористанню можливостей виконання державного замовлення на свою продукцію.
Утворення співнапружжя неповних планомірностей фірм дає змогупідтримувати між постачальниками та клієнтами довгострокові зв'язки, якізабезпечують усталеність процесу господарювання та ефективне примушенняспівучасників кооперації. Економляться й кошти: замість того, щоб знову шукатина ринку контрагента, кожен виходить на свого «старого» партнера. Більшегарантій добросовісного дотримування кооперантами усіх умов контракту, в томучислі сталості цін, високої якості продукції, своєчасності постачання сировинита комплектуючих в передбачених угодою обсягах і т. ін. Формується нова діловаетика тощо. А головне — в умовах усталених тривких зв'язків закономірноскладаються нові можливості для поглиблення суспільного поділу праці: зростаєчисельність часткових робіт, яка неминуче призводить не тільки до помітногозростання продуктивності праці, але й до розтрощення атрибутів суцільноїконкуренції. Разом з появою диференціації продукту зникає однорідність товарноїмаси, виникають чималі витрати входу і виходу з галузі. Як наслідок, суттєвоускладнюються господарські зв'язки, мов лавина насувається неузгодженість,розбіжність інтересів контрагентів. Отже, на порядку денному постало питанняпро зміну вільної конкуренції таким економічним механізмом, який би відповідавновим умовам. І конкуренція поступилася своєю монополією на регулюванняринкової економіки на користь новому економічному утворенню — монополії. Поступиласятак, тоді й настільки, де, коли і наскільки виявилася або не ефективною, абовзагалі відсутньою. Тобто відступ вільної конкуренції і просування монополії — церезультат руху певних об'єктивних обставин. [2]
Як феномен виробництва, монополія являє собою групу підприємств,пов'язаних між собою, по-перше, технологічною залежністю, взаємним постачаннямпродукції тощо; по-друге, належністю одному акціонерному товариству абоперебуванням під його контролем. В межах монопольної фірми виникає єдністьвласності з єдністю розгалуженого виробничого процесу. Завдяки цьому монополіяздійснює суворий облік ресурсів, свідомий їх розподіл між окремими видамивиробництва, привносячи тим самим часткову планомірність у відтворювальнийпроцес.
У порівнянні з поодиноким підприємством, особливо періоду вільноїконкуренції, монополістичне об'єднання на порядок підносить планкупланомірності, оскільки обсяг виробництва у дрібних фірмах не досягає критичноїмаси, яка дає змогу суттєво впливати на параметри ринкового процесу. До того ж,внутрішньофірмове планування у дрібних компаніях розвинуто менше, ніж увеликих, хоча б тому, що вони не мають засобів, достатніх для довгостроковогопланування. Особливо це стосується інвестиційних процесів та стосунків здержавою. Але за межами монополії і, частково, усередині її продовжують діятизакони конкуренції. Це обумовлює неоднорідність механізму впливу монополії навідтворення капіталу і продукту, оскільки ступінь її панування над різнимифазами кругообороту капіталу, що їй належить, неоднакова. На стадії виробництвапри визначенні пропорцій розподілу праці усередині своїх підприємств та міжними монополістична компанія звичайно дотримується послідовної плановоїорганізації всіх операцій. На стадії ж реалізації товарного капіталу, а іноді йна стадії перетворення грошового капіталу в уречевлені та особисті факторивиробництва, окрема монополія може лише прагнути ефективного регулювання сфериобігу у своїх інтересах.
Як правило, монополістична компанія поділяє ринок з іншими компаніями,тому її влада над пропозицією, попитом і цінами на ринках товарів і капіталу неабсолютна, а відносна. Як наслідок, товарна та грошова фази кругооборотумонополістичного капіталу, на відміну від продуктивної, регулюються і плановим,і конкурентним механізмами одночасно.
Врешті-решт, монополістична планомірність вимушена адаптуватися доспонтанних ринкових процесів, прямувати за їх диктатом, перебудовуватисязалежно від зміни ситуації на ринку. Це — по-перше.
По-друге, з часом звичайна конкуренція виготовлених і викинутих наринок товарних мас витискується у другий ряд конкуренцією виробничих потенціалів;панівною стає конкуренція не товарного, а продуктивного капіталу, щовиявляється у хронічному недовикористанні виробничих потужностей як наслідок їх«перевиробництва». Остання, у свою чергу, поступається місцемконкуренції капіталу у грошовій формі. Особливо цьому сприяє процесінтернаціоналізації.
Отже, об'єктивно склався такий ланцюжок: монополістичнафінансово-організаційна структура — потужні підприємства — масове виробництвопродукції — задоволення основних потреб.
Однак об'єднаний механізм конкуренції і неповної планомірності заякихось причин, буває, не спрацьовує або дає небажані ефекти. Тоді його функції- формування суспільних пропорцій через виявлення інформації і узгодженняінтересів, бере на себе держава, застосовуючи інструменти по регулюваннювиробництва, потоків товарів та послуг.
Як носій планомірності, держава, по-перше, насичує економічнесередовище інформацією щодо наявності державних замовлень та контрактів, якасприяє повній реалізації часткових планомірностей, їх стикуванню і спряжінню.
По-друге, державне замовлення ставить часткову планомірність у певнірамки, задаючи припустимі параметри приватному інтересу та засобам йогодосягнення.
По-третє, держава безпосередньо регулює господарські пропорції на іншихринках.
В цілому розвиток ринкової економіки прямує шляхом посилення їїорганізованості, планомірності, своєчасного втручання держави в процесивиробництва та обміну, пропонуючи державні замовлення та контракти. [2] 3. Контрактна система управління державногозамовлення
З метою прискорення процесу реформування економічних відносин у сферіматеріального виробництва, створення повноцінних ринків промислової продукції,продовольства, товарів народного споживання, робіт та послуг 1995р. в Українівведено державну контрактну систему.
Державне замовлення в умовах вітчизняної економіки є дещо іншим, ніж українах з розвинутою ринковою економікою. Держава в особі уповноваженихКабінетом Міністрів України центральних органів державної виконавчої влади забезпечуєпотреби у товарах, роботах, послугах державних органів управління, у сферіоборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, освіти, культури,соціального захисту населення, виконання науково-технічних розробок, створеннята поповнення державного резерву через державні контракти. Механізм діїконтрактної системи ґрунтується на класифікації замовлень-контрактів за видамиі сферами господарського застосування. На підставі цієї класифікаціїрозробляють типові форми контрактів, що є ґрунтом для переговорів міждержавними відомствами і підприємствами, під час яких визначають порядокформування ціни контракту, режим контролю за його дотриманням і коректуванням уміру зміни зовнішніх умов виконання замовлення.
Усі відомства, які укладають контракти з боку держави, зобов'язанінадати підприємствам-підрядникам рекомендації з таких питань політики держави усфері розподілу державних контрактів, переліку робіт для контрактів,організаційних процедур, власності на отримані результати, нормативів і стандартів,обсягів фінансування, термінів, випуску цінних паперів і кредитної політики,процедур контролю і звітності, податкової політики. Розвиток контрактноїсистеми пов'язаний передусім з персоніфікацією відповідальності. Замовниками задержавними контрактами є міністерства, інші центральні органи державноївиконавчої влади України, обласні державні адміністрації та установи, якіуповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти. [1,63] 4. Типи контрактів
Контракти, як форма управління держзамовленнями, широко відомі в світій апробовані практикою десятиріч їх застосовують у Великобританії, Франції,Німеччині та інших країнах з ринковою економікою, однак найбільшого поширеннявони набули в США, де створена і вже багато років функціонує Федеральнаконтрактна система.
В індустріальне розвинутих країнах державні контракти поширюються насфери з обмеженими можливостями освоєння винаходів, новостворені наукомісткігалузі, їх також застосовують для державної підтримки інноваційної діяльностіпідприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідних робітфундаментально-пошукового характеру.
У світовій практиці державного регулювання контракти поділяють запризначенням і методами ціноутворення. Незалежно від типу контракту всі вонимають єдину структуру (розділи, загальні принципи і положення). Контрактиукладають на термін від 1 до 15 років. За методами ціноутворення контрактиподіляють на такі два типи контракти «фіксованої ціни» і контракти«відшкодування витрат виробництва». Обидва типи передбачаютьотримання прибутку підприємством-підрядником. Однак у першому випадку прибутокприхований «ціною» договору, а в другому — його розмір визначений увигляді спеціальної винагороди.
Ці типи контрактів об'єднують в особливу групу і називаютьзаохочувальними. Під час розробки цих контрактів механізм заохочення інакладання економічних санкцій формується залежно від двох факторів виконанняумов договору і комерційного ризику. У таких контрактах узгоджують чотириголовних показники:
ціну або затрати виробництва;
норму прибутку;
кількісні і якісні показники кінцевого продукту;
умови і терміни поставок.
Контракти багаторазово заохочувального типу широко використовують у тихгалузях науки і техніки де велика частка державних капіталовкладень і високийкомерційний ризик. За цими контрактами підрядникам надана велика фінансовасвобода і можливість пошуку нетрадиційного вирішення науково-технічної проблеми.[1,64-65]
5. Порядок фінансування та наданняпільг виконавцям державного контракту
Замовники користуються послугами виконавців незалежно від формвласності за договірними цінами. Якщо претендентів на виконання робіт єдекілька, то виконавців підбирають на конкурсній основі з метою вибратинайефективніший проект і зекономити державні кошти. Державні контрактифінансують з Державного бюджету України та інших джерел. Обласні державніадміністрації мають право укладати регіональний державний контракт, опираючисьна кошти відповідних бюджетів. Виконавці державних контрактів самостійнозабезпечують їх виконання матеріально-технічними ресурсами, за виняткомспеціальних ресурсів, виробництво і споживання яких контролюють органидержавної виконавчої влади.
Для підприємств, які згідно з законодавством є монополістами на ринкупродукції, державне замовлення обов’язкове. Взаємовідносини та відповідальністьобох сторін обумовлені господарськими угодами. Державні контракти забезпечуютьпідприємствам гарантований збут продукції.
З метою економічного стимулювання виконання державних замовленьвиконавцям можуть бути надані пільги щодо податку на прибуток, цільові дотаціїі субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.
Важливим елементом економічного механізму контрактної системи єфінансування контрактів. Переважно використовують два методи фінансування метод«зваженої частки участі підрядника» і метод, який застосовують длярозрахунків за поставки складної і нової технології. Обидва методи відображаютьспробу держави пов'язати розмір прибутку підрядника із затратами на виконаннядержзамовлення.
Тип фінансування зводиться до характеру і форми відшкодування затратвиробництва підприємства на виконання держзамовлення й отримання прибутку. Фінансуватизамовлення-контракти можна шляхом субсидіювання підприємств із коштівдержбюджету, мобілізації коштів підприємств у вигляді залучення основногокапіталу, використання кредитів банків, дотацій, благочинних і цільових фондів.Мета централізованого фінансування держзамовлень на контрактній основі — забезпечитипідприємства необхідними обіговими коштами. [1,65] 6. Державне замовлення як інструментрегулювання виробництва
Одним з ефективних регуляторів прямої дії на виробництво є державнезамовлення (завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної тасільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарівнародного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і вобсягах, що забезпечують реалізацію державних і міждержавних цільових програм,виконання міжурядових угод і створення державних резервів).
В умовах кризового стану економіки України постановою КабінетуМіністрів України «Про порядок формування та розширення державнихзамовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їхвиконанням» від 29 лютого 1996р. формування державних замовлень тіснопов'язується з потребами держави у продукції, які визначено у програмахсоціально-економічного розвитку України.
Формування державних замовлень і координаційну роботу щодо їхрозміщення покладено на Міністерство економіки України, яке узагальнює заявки,що надходять від потенційних державних замовників, за обсягами продукції та їхвартістю і подає їх до Міністерства фінансів України. Воно, у свою чергу,попередньо оцінює можливості Державного бюджету стосовно фінансування державнихзамовлень. Крім того, Міністерство економіки України зобов'язане розробитипропозиції щодо залучення позабюджетних джерел до фінансування державнихзамовлень на поставку продукції.
Державним замовленням як засобом державного регулювання охоплюютьсяпідприємства всіх форм власності. Вони можуть подавати до органів державноївиконавчої влади, які формують державне замовлення, пропозиції щодо внесення їхпродукції до державного замовлення.
Потенційними державними замовниками є міністерства, інші центральніоргани державної виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, Київська таСевастопольська міські державні адміністрації, державні організації таустанови, тобто всі суб'єкти управління, які відповідають за виконаннядержавних і міждержавних цільових програм.
Державні замовники в межах затверджених обсягів державних замовлень (івідповідних коштів) самостійно розміщують замовлення на поставку продукції длядержавних потреб. При цьому виконавців обов'язково добирають на конкурснихзасадах.
Постановою Кабінету Міністрів України в разі потреби передбачаєтьсяможливість делегування державними замовниками частини своїх функцій щодорозміщення державних замовлень і укладення державних контрактів іншим підприємствам,установам та організаціям.
Контроль за виконанням державних замовлень здійснюють державнізамовники та Міністерство економіки України. Основним документом, що визначаєправа та обов'язки сторін щодо виконання державного замовлення, є державнийдоговір — контракт.
Економічна роль держави у процесі формування, доведення та контролю завиконанням державного замовлення в різних галузях і сферах господарськогокомплексу України має певну специфіку. Насамперед це державні замовлення напродукцію харчової промисловості, запровадження найважливіших розробок істворення новітніх технологій та продукції відповідно до пріоритетів розвиткунауки і техніки. [3; 101-102]
7. Державні замовлення та контрактина прикладі оборонної промисловості і ракетно-космічної галузі
Міністерство оборони будь якої країни закуповує значну частку потрібнихтоварів у приватних контракторів. Більшість цих закупок не проводяться наумовному конкурентному ринку, на якому існує багато продавців і багато покупців.Є лише один великий покупець — уряд тієї чи іншої країни. Існує кілька (і частолише кілька) потенційних продавців: наприклад, за ринок військової авіації вСША конкурують «Lockheed», «Boeing» та «McDonnell-Douglas».
Щоб переконатися у тому; що уряд одержує оптимальну ціну, він звичайноорганізовує конкурсні торги; різні контрактори повідомляють уряду ціну, за якоївони згідні постачати, скажімо, 1 тис. танків певної специфікації, а урядзакуповує танки у того продавця, ціна якого найнижча. Разом з тим, частотрапляються перевитрати, тобто затрати перевищують початкову оцінку їхвиробником. Іноді за умовами контракту такі затрати можуть розподілятися міждержавою та приватним контрактором; такі контракти називаються контрактами зрозподілом затрат. Навіть якщо у контракті не сказано прямо про розподіл сумиперевитрат, держава може взяти на себе всю суму або більшу частину сумидодаткових затрат. Контрактор може заявити, що перевитрати виникли внаслідокзмін у специфікації проекту; такі зміни майже завжди супроводжують розробкунового виду озброєнь, особливо якщо ця розробка розтягується на кілька років, ічасто буває важко визначити ту межу, до якої перевитрати є фактично результатомзмін у проекті. В інших випадках приватний контрактор просто каже, що він не узмозі виконати контракт без подальшого фінансування; тоді перед урядом постаєвибір: або втратити всі кошти, які вже були потрачені, або знову сідати за стілпереговорів із контрактором. І, навіть якщо держава почне у судовому порядкупереслідувати контрактора за порушення умов контракту, затримки у процесірозробки та розміщення нового виду озброєнь можуть завдати вагомих втрат.
Військові часто піддаються критиці за своє невміння вести ділові справи.Переважання витратної частини над доходами означає те, що суспільство або йогопредставники, наприклад, у Конгресі США рідко мають точне уявлення про справжнювартість корабля, оборонної системи, танка тощо у момент прийняття ними рішеньпро закупівлю цих видів озброєнь. Це свідчить також про те, що уряд рідковизначає точно продавця, виробничі затрати якого будуть найнижчими; все, щознають урядовці, — це те, що вони уклали контракт із фірмою, яка запропонуваланайнижчу ціну. [4; 381-384]
У випадку з новими видами озброєнь помилки в оцінці вартостітрапляються досить часто. Причина частково полягає у суті процесу конкурснихторгів; потенційні контрактори знають, що їм потрібно запропонувати лишенайнижчу ціну. Система розподілу затрат означає, що покарання за призначеннянадто низької ціни відносно легке. Разом з тим, існує загроза серйозногопокарання за призначення надто високої ціни, у той час, як ціна інших фірмзалишається низькою (останні виходять при цьому, скажімо, з найоптимістичнішихоцінок своїх затрат): фірми, що просять високу ціну, просто не одержать ніякихзамовлень. Більше того, велика частка технічного досвіду, спроможність судитипро обґрунтованість оцінок — все це є у тих осіб, які безпосередньо зацікавленіу результаті, — тих контракторів, які конкурують за одержання замовлень, та тихвійськовослужбовців, які прагнуть мати як найкращу оборонну систему для своїхчастин.
Система розподілу затрат, крім неможливості накласти суворе покаранняза заниження ціни, має ще один недолік: переможець торгів, що одержуєзамовлення, має незначний стимул працювати ефективно.
Дійсно, деякі контракти мають форму «затрати плюс прибуток»; тобто, державасплачує всю суму затрат на виробництво зброї плюс, скажімо, 10%. Такі контрактипросто стимулюють неефективність; що більше витратить фірма, то більше вонаодержить від уряду.
Чому ж уряд підписує такі контракти з розподілом затрат, знаючи про їхочевидні недоліки? Чому, навіть якщо немає і натяку на можливий розподілзатрат, держава погоджується сплатити принаймні частину суми перевитрат?
Частково це пояснюється тим, що у процесі розробки нового виду озброєньзавжди існує непевність. Найкраще, що може зробити фірма — це надатикалькуляцію таких затрат. За умови існування контракту з фіксованою оплатою(коли контрактор одержує фіксовану суму винагороди, незважаючи на остаточнізатрати) контрактору довелося б мати справу із значним ризиком; навіть якби віндіяв досить ефективно, завжди існувала б небезпека перевищення його затратпонад суму тієї фіксованої винагороди, яку б він отримав, а у цьому випадку вінзазнав би значних збитків. Якщо фірми (чи їх менеджери) несхильні до ризику інаполягають на компенсації за ризик, вони всі проситимуть високу ціну, щовідображала б їхні оцінки; фактичних затрат та суму винагороди за ризик. Державіпростіше ризикувати. Даючи згоду на контракт з розподілом затрат, уряд бере насебе значну частину ризику, проте одночасно з цим уряд знижує стимули доефективної праці.
Прихильники існуючої системи хоча й припускають, що вона далека віддосконалості, наголошують на тому, що між контракторами існує здороваконкуренція і що ця конкуренція, принаймні якоюсь мірою обмежує їхнеефективність. Контрактор, який виконує свої обов’язки значно гірше своїхконкурентів, наступного разу не зможе отримати замовлення. [4, 383-384]
Значний пакет державних замовлень і контрактів отримуютьракетно-космічна і оборонна галузі України, які мають значний економічний танауково-технічний потенціал.
На початок 1992 р. в Україні налічувалося близько 600 спеціалізованихпідприємств, які брали участь у створенні ракетно-космічної техніки і на якихпрацювало понад 250 тис. кваліфікованих спеціалістів.
Основною продукцією по контрактах держзамовлень ракетно-космічногокомплексу України за часів СРСР були бойові ракетні комплекси стратегічного призначеннявсіх класів (шахтного, залізничного, морського базування), на які булозорієнтовано 90% виробничих потужностей. Лише близько 5% потужностейвикористовувалося для створення космічних засобів наукового і господарськогопризначення. В Україні створено чотири покоління бойових ракет стратегічногопризначення, в тому числі найдосконаліші в світі СС-18 та СС-24, а такожвисокоефективні космічні ракетні комплекси «Циклон» і «Зеніт».
Після розпаду Радянського Союзу підприємства ракетно-космічного і оборонногосектора, як і більшість українських промислових підприємств, опинились ускрутному становищі: було втрачено необмежене фінансування, стабільні державнізамовлення на продукцію, централізовані постачання та управління. Крім цього,гостро відчувалася нестача знань і досвіду роботи в нових умовах ринковихвідносин.
За відсутністю держзамовлень відбулося значне скорочення обсягіввиробництва як продукції космічного призначення, так і продукції оборонноїпромисловості. Найбільш потужне підприємство галузі «Південмаш», що вироблялоза рік близько ста ракет різного призначення, втратило значну кількістьконтрактів і нині випускає близько десяти. Зросла заборгованість підприємств, утому числі по заробітній платі. Майже у 5 разів скоротилася кількість працівників.
Завдяки зусиллям Національного космічного агентства України (НКАУ) спеціальноуповноваженого центрального органу виконавчої влади, створеного длязабезпечення реалізації державної політики у галузі космічної діяльності, кризувдалось призупинити. Багато підприємств отримали державні замовлення, що в своючергу дало змогу створити нові робочи місця.
Відповідно до поширеної світової практики, НКАУ підготовлено ізатверджено Законом України Загальнодержавну (Національну) космічну програму. Вонавизначає пріоритетні роботи, що плануються для виконання в космічній сферіпротягом найближчих п'яти років, шляхом укладання контрактів з підприємствамигалузі на проведення НДДКР, розробку і впровадження нових зразків техніки. Цимзаконом також передбачено фінансування Космічної програми в розмірі 0,2% ВВП. Протечерез скрутне становище в країні з наповненням бюджету реальне фінансуванняПрограми становить лише близько 20% від запланованого.
Водночас, підприємства космічної галузі мають конкурентоспроможні сучаснікосмічні технології. Прикладом цього є успішні підготовка і реалізаціяміжнародного комерційного проекту «Морський старт». У проекті використаноновітні технології, розроблені всесвітньо відомими компаніями «Боїнг»(США), РКК «Енергія» (Росія), «Кварнер» (Норвегія), ВО«Південний машинобудівний завод» і ДКБ «Південне» імені М.К.Янгеля (Україна), зразком для яких стала українська ракета-носій«Зеніт». Виконання проекту зумовило міжнародне визнання досягненьУкраїни у сфері сучасних ракетних технологій, можливість виходу українськихпідприємств на міжнародний ринок космічних послуг, створило умови длязабезпечення виробництва і десятків тисяч робочих місць на підприємствахкосмічної галузі. [5; 22-24]
Ще одним прикладом по отриманню державних замовлень є обороннемашинобудування України, яке за оцінками фахівців, на 70-80% залежить від
поставок комплектуючих і матеріалів з Росії. Але і там галузь на 50-60%залежить від поставок з держав СНД, насамперед з України. Зберігається взаємназалежність України та Росії у проведенні науково-дослідних тадослідно-конструкторських робіт не лише оборонного, а й конверсійного значення.
Незважаючи на відмінності у військово-економічній тавійськово-технічній політиці, зазначені причини зумовлюють можливістьвзаємовигідного й рівноправного співробітництва обох країн для розвиткунаукової і виробничої кооперації щодо розробок та виготовленняконкурентоспроможної оборонної і конверсійної цивільної продукції.
Висока ефективність інвестицій у виробництво оборонної продукції (зарізними оцінками, — від 1: 5 до 1: 10) посилює економічну заінтересованість утакій кооперації для спільного виходу з цією продукцією на зовнішні ринки. Успішнийекспорт допоміг би розв'язати і соціальні проблеми.
Інтереси національної безпеки вимагають виходити з того, що можливостіі перспективи науково-технічної та виробничої кооперації України і Росії воборонній промисловості мають використовуватися й розглядатися з позицій непротиставлення та конкуренції, що доходять до протиборства, а взаємовигідного ірівноправного партнерства. При такому партнерстві домінує прагнення довзаємодоповнення у виконанні поточних та перспективних вимог національноїбезпеки.
Проте незважаючи на наявність солідної правової бази, ситуація у данійсфері не поліпшилась. Особливо це стосується експорту озброєнь та воєнноїтехніки, де існує жорстка конкуренція з боку розвинутих держав Заходу. Фактиконкуренції між Україною та Росією також часто завдають невиправданих збитківобом державам. У зв'язку з цим треба уважно вивчити перспектививоєнно-економічного (в тому числі військово-технічного, науково-технічного івиробничого) співробітництва обох країн. Його необхідність визначаєтьсянаявними можливостями, які можуть бути реалізовані у сприятливому середовищі,за умови додержання взаємних інтересів.
В умовах дуже скромного бюджетного фінансування в Українідержзамовлення на науково-технічні розробки й оборонну продукцію її експорт єважливим джерелом економічної підтримки оборонної галузі.
Державна комісія з питань оборонно-промислового комплексу України,основне завдання якої — координувати оборонно-промислову політику, буластворена після виходу Указу Президента України від 14 липня 2000 р.
В Україні після розпаду СРСР зменшився обсяг фундаментальних робітоборонного значення, тим самим зменшився обсяг державних замовлень на продукціюоборонно-промислового комплексу України. Одна з головних причин цього — різкескорочення бюджетного фінансування. Якщо до 1992 р. Національна академія наукприблизно на 1/3 фінансувалася за рахунок оборонної тематики, то нині цефінансування зведено до мізерних величин. Але незважаючи на скороченнячисельності науковців в академічних інститутах, ядро більшості творчихколективів, які раніше провадили оборонні дослідження, збереглося. [6, 25-29]
Висновок
Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновок, що в теперішніх умовахскладного економічного становища в Україні державне регулювання господарськихзв’язків (насамперед його основні елементи – державне замовлення та державніконтракти) сприяє стабілізації економіки України, Виконанню Державної програмиекономічного і соціального розвитку України. А підтримка за допомогою державнихзамовлень таких пріоритетних напрямків розвитку економіки, як розробка новітніхтехнологій у сфері науки, техніки, виробництва, впровадження нових земельнихвідносин, підготовка і перепідготовка фахівців, наукових кадрів, використаннязапасів корисних копалин, реформування охорони здоров’я та соціальної системи,розвиток культури, з часом дадуть змогу стати повноправним членом ЄвропейськогоСоюзу та мати статус розвинутої країни.
Список використаної літератури
1. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державнерегулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. –640с.
2. Трансформація моделі економіки України Інститутекономічного прогнозування; за ред. Академіка НАН України В.М. Гейця. – К.: Логос,1999. – 500с.
3. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник – К.: МАУП, 2000. – 176с.
4. Джон Стігліц. Економіка державного сектору — К.: «Основи»,1998 – 854с.
5. С. Герасимчук, Основні економічні проблеми розвиткуракетно-космічної промисловості України. // Економіка України 2001, №5, с.22-24
6. В. Ольшевський. Проблеми кооперації оборонноїпромисловості України і Росії. // Економіка України 2001, №5, с.25-29
7. ПОСТАНОВА КабМина (від 29 лютого 1996 р. N 266) ПроПорядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції длядержавних потреб і контролю за їх виконанням.