Визначенняекономічної ефективності технологічного процесу
1.Бухгалтерський метод
Широко застосовується метод визначення собівартостіобробки партії заготовок за формулою:
С =Аn + В, (1)
де С– собівартість партії заготовок;
n –кількість оброблених заготовок в партії, шт.;
А – поточні затрати, тобто затрати, якіповторюються при виготовленні кожної окремої заготовки;
В – одноразові затрати, тобто затрати, яківиникають один раз на всю кількість заготовок або періодично на певну їхпартію.
Собівартість обробки однієї заготовки у цьомувипадку визначається за формулою:
Сзаг= А + В/n. (2)
Заформулою (2) і згідно з кривими, зі збільшенням кількості заготовоксобівартість їх обробки знижується за гіперболічною залежністю (навіть призбереженні незмінним технологічного процесу і пов’язаним з ним одноразових іпоточних затрат). Проте, це зниження собівартості відбувається тільки у певнихмежах збільшення кількості оброблюваних заготовок. В міру збільшення партіїзаготовок до деякого значення n1 ця кількість вже не може бутивиготовленою при даному варіанті технологічного процесу і в заданий термін,тому буде потрібним введення додаткової одиниці обладнання з відповіднимзбільшенням одноразових витрат В. Це придає графікам залежностісобівартості від кількості заготовок, що виготовляється, ступінчастий характер.
/>
Рис. 1.Зміна собівартості С зі збільшенням кількості оброблюваних заготовок
/>
Рис. 2.Зміна собівартості С з введенням додаткового обладнання
Прирізних варіантах технологічних процесів з різною продуктивністю обробкикількість заготовок, що потребують збільшення числа одиниць обладнання,неоднакова, що є додатковим аргументом необхідності розрахунків економічноїефективності технологічних процесів, що проектуються. При співставленніекономічності технологічних варіантів вказаними методами як найкращийприймається той варіант, який дає при даній кількості заготовок найменшусобівартість. Так, наприклад, при обробці партії заготовок від n = 0 до n = n1найвигіднішим є перший варіант із собівартістю С1, при обробціпартії від n1 до n2 – другий варіант і при розмірахпартії більше n3 заготовок – третій (на рисунку зона найменшихзатрат заштрихована).
До складу одноразових затрат В, що входять вформулу (1) і (2), включаються затрати на придбання спеціальних верстатів,пристроїв та інструментів, а також на налагодження верстатів.
/>
Рис. 3.Співставлення собівартості трьох варіантів технологічних процесів
Поточні затрати А включають:
· вартість вихідної заготовки Сзаг;
· затрати на заробітну плату основних робітників Сз і всіцехові витрати, пов’язані з амортизацією та ремонтом обладнання, утриманняспоруд;
· затрати на силову електроенергію;
· затрати на нормальний різальний, вимірювальний та допоміжнийінструмент і універсальні пристрої;
· затрати на заробітну плату інженерно-технічних робітників,керівного та обслуговуючого персоналу, а також на заробітну плату допоміжнихробітників цеху (інструментальна група, ремонтні робітники і т. п.).
Цеховівитрати прийнято при калькулюванні собівартості визначати у відсотках відзаробітної плати основних робітників цеху.
Такимчином, поточні затрати можна знайти за формулою:
А = Сзаг+ Сз(1 + Р/100), (3)
де Сзаг – вартість вихідної заготовки,включаючи вартість матеріалу та її виготовлення і віднімаючи вартість відходів(стружки), що реалізуються;
Р –сума всіх цехових витрат, виражена у відсотках від заробітної плати основнихробітників (відсоток накладних витрат).
Відсоток накладних витрат визначається прибухгалтерській калькуляції собівартості продукції цеху за звітними данимироботи цеху і коливається в залежності від умов виробництва (серійність,оснащеність цеху, його розміри, ступінь автоматизації, організаційна структуратощо) від 150 до 800%.
Викладений метод розрахунку собівартості обробкипростий і наочний, проте прийнятий за його основу спосіб визначення цеховихвитрат у відсотках від заробітної плати основних робітників (відсоток накладнихвитрат) не дає можливості врахувати різницю у витратах по експлуатації таамортизації обладнання і універсального оснащення, різної за складністю та розмірами.При розрахунку за цим методом більш продуктивні технологічні процесивиявляються більш економічними навіть у випадках застосування дуже складного ідорогого універсального обладнання та технологічного оснащення.
Для співставлення економічності технологічнихваріантів бухгалтерський метод не придатний. Він може бути використаний тількив окремих випадках, тобто при приблизному визначенні собівартості порівнянооднорідної продукції цеху, що виготовляється на обладнанні та оснащенні, однаковихза ступенем складності та розмірами.
2.Елементний метод
Найбільшточним методом розрахунку собівартості варіантів технологічних процесів при їхспівставленні є елементний метод чи метод прямого розрахунку всіх складовихсобівартості. В окремих випадках при розрахунку можна не враховувати затрат,які у всіх співставлюваних варіантах залишаються постійними, і визначатисобівартість тільки за затратами, що залежать від співставлюваних технологічнихпроцесів. Така неповна собівартість, що включає затрати, обумовлені варіантомтехнологічного процесу, називається технологічною собівартістю СТ.
У загальному випадку повна технологічнасобівартість відповідає цеховій і складається з таких елементів:
Cт = Сз + Сз.н. + Се+ Сдм + Сріз + Св + Са + Ср+ Сп + Спл + Сцв + Св.заг., (4)
де Сз– заробітна плата робітників з нарахуваннями;
Сз.н.– заробітна плата наладників з нарахуваннями;
Се– затрати на силову електроенергію;
Сдм– затрати на допоміжні матеріали (для обтирання, змащування);
Сріз– універсального і спеціального різального інструмента;
Св– затрати на амортизацію, заточування та ремонт вимірювального інструмента;
Са– затрати на амортизацію обладнання;
Ср– затрати на ремонт і модернізацію обладнання;
Сп– затрати на ремонт і автоматизацію універсальних і спеціальних пристроїв;
Спл– затрати на амортизацію, ремонт, опалення, освітлення та прибиранняприміщення;
Сцв– затрати на загальні цехові витрати (заробітна плата допоміжних робітників,інженерно-технічного персоналу і службовців цеху з відповідними нарахуваннями;витрати по ремонту і амортизації загального допоміжного обладнання та інвентарюцеху; витрати по охороні праці тощо);
Св.заг– вартість вихідної заготовки, включаючи вартість її виготовлення і матеріалу,вартість відходів, що реалізуються, (стружку).
При співставленні варіантів технологічного процесу,введення яких пов’язане зі зміною організаційної структури дільниці чи цеху абозі зміною складу обслуговуючого персоналу та інженерно-технічного, /наприклад,при створенні автоматичних ліній, впровадження верстатів з ЧПК тощо/, щопризводить до відповідної зміни цехових витрат, розрахунок величини Сцвє необхідним. В більш простих випадках співставлення варіантів, які близькі захарактером і не потребують подібних змін в цеху, ця складова технологічної собівартостіможе не враховуватись.
При співставленні варіантів виготовлення заготовкиіз однакових вихідних заготовок у формулі (4) пропускається складова Свих.заг.При співставленні варіантів виготовлення з різних вихідних заготовок складова Св.заг.має велике значення і повинна розраховуватись за відповідними формулами. Їївеличина при заданій виробничій програмі залежить від маси і вартостіматеріалу, потрібної точності та методу одержання вихідних заготовок.
Елементний метод розрахунку собівартості є основнимметодом співставлення економічності технологічних процесів у всіхвідповідальних випадках, особливо в умовах масового і великосерійноговиробництв. У менш відповідальних випадках, а також при розрахунках собівартостідля серійного і дрібносерійного виробництв цей метод застосовується ізврахуванням збільшених нормативів затрат.
Розрахунок технологічної собівартості в цьомувипадку виконується також за формулою (4), проте окремі складові собівартостізнаходять не прямим розрахунком за точними формулами, а за відповідниминормативними таблицями затрат, віднесеними до години або хвилини роботиверстата. Як приклад табл. 9.1. Подібні нормативи по всіх елементахтехнологічної собівартості складені (за винятком вартості вихідної заготовки,яка повинна обчислюватись за відповідними формулами відносно її конкретноїконфігурації, розмірів і матеріалу) для всіх основних типорозмірівметалорізального, ливарного, кувально-пресового, термічного і підйомно-транспортногообладнання, застосовуваного в умовах одиничного та дрібносерійного чи великосерійногоі масового виробництв. Нормативи підраховані із врахуванням деяких середніхумов виконання операцій, найбільш характерних для даного типорозміру верстата.
У зв’язку з тим, що затрати на силову енергію тарізальний інструмент обчислюються пропорційно основному часу, а вся рештаелементів, що входять у формулу (4), визначаються пропорційно загальнійтривалості операції, тобто Тш-к, при складанні нормативіввраховується середня частка основного часу у загальній нормі часу, характернійдля даного типорозміру верстата при певній серійності виробництва. Це даєможливість без великої похибки знаходити технологічну собівартість операції якдобуток собівартості верстато-години Св-гд, взятої за нормативами,на загальну трудомісткість операції Тш-к.
Розрахунок технологічної собівартості за вартістюверстато-години (або верстато-хвилини) зводиться до визначення за нормативнимитаблицями по кожному з елементів собівартості, що припадає на одну годину(хвилину) роботи верстата, підсумовування цих затрат у відповідності доприйнятої для даного розрахунку структурою технологічної собівартості іпомноженню одержаної суми на трудомісткість виконання даної операції, тобто:Ст = Св-год × Тш-к,
де Св-гд– вартість 1 верстато-години (хвилини), визначеної за нормативами як сумавартостей окремих елементів;
Тш-к– штучно-калькуляційний (для масового виробництва штучний) час порівняноїоперації в годинах чи хвилинах (відповідно Св-год чи Св-хв.).
Спосібвизначення технологічної собівартості за нормативами, як і другий метод,базується на середніх даних, може іноді дати похибку розрахунку, яка досягає15–20% у порівнянні з результатами елементарного розрахунку за точнимиформулами. Проте для більшості випадків точність такого розрахунку єдостатньою, тому він може бути рекомендований для широкого практичногозастосування.