Тема: Виробничі витрати
Зміст
1. Структура виробничихзатрат підприємств і організацій
2. Формування витрат замісцями виникнення, центрами витрат та центрами відповідальності
Література
1.Структура виробничих затрат підприємств і організацій
Великуроль у плануванні, обліку і калькулюванні собівартості, а також, як показалапрактика, в ціноутворенні відіграє структура собівартості.
Підструктурою собівартості розуміють співвідношення різних елементів або статейзатрат в загальній сумі затрат на виробництво і реалізацію продукції.
Структурасобівартості може визначатися на основі класифікації затрат за економічнооднорідними елементами і статтями калькуляції.
Поелементнаструктура собівартості продукції відрізняється за галузями промисловості. Цівідмінності визначають характер промислового виробництва залежно відпереважання питомої ваги того чи іншого виду затрат. У зв'язку з цим можнавиділити такі групи галузей промисловості: матеріаломісткі, трудомісткі,енергомісткі і фондомісткі.
Доматеріаломістких відносяться такі галузі промисловості, у собівартостіпродукції яких переважають матеріальні затрати. Це, головним чином, галузілегкої і харчової промисловості.
Трудомісткі— це галузі, де в структурі собівартості переважну частину складають трудовізатрати з відрахуваннями на соціальні потреби. До них відносяться, в основному,видобувні галузі: вугільна, гірничорудна, торф'яна, лісозаготівельна.
Слідокремо виділити машинобудівний комплекс, що має в складі собівартості великупитому вагу як матеріальних, так і трудових затрат. Тому машинобудування носитьхарактер матеріаломісткого і трудомісткого виробництва.
Енергомісткимигалузями є кольорова металургія, виробництво легких металів, ряд підгалузейхімічної промисловості. В собівартості їх продукції велику питому вагупосідають затрати на електроенергію.
Фондомісткі— це галузі з великою часткою затрат на амортизацію. В цю групу входятьнафтодобувна і газова промисловість, а також гідроенергетика.
Віднесеннятієї чи іншої галузі до однієї з названих груп дозволяє встановити резерви іджерела, за рахунок яких можна забезпечити зниження собівартості продукції.
Слідвідмітити, що розглянутий поділ галузей промисловості за характером виробництває відносним і динамічним, оскільки з розвитком техніки і технології змінюєтьсяспіввідношення матеріальних і трудових затрат, і трудомісткі галузі стаютьматеріаломісткими чи фондомісткими.
Так,наприклад, у харчовій промисловості у 80-і рр. XX століття понад 80 % припадало насировину, а зараз — менше 50 %. На жаль, останнім часом практично неможливоотримати інформацію щодо структури собівартості продукції за галузями, як і вцілому за затратами.
Структурасобівартості за статтями калькуляції дозволяє оцінити питому вагу різних статейзатрат в собівартості продукції. Структура собівартості може змінюватися підвпливом ряду факторів, що випливають з умов роботи окремих галузей іпідприємств.
Наструктуру собівартості продукції суттєво впливає розміщення підприємствстосовно джерел сировини і палива. Чим далі підприємство знаходиться відпаливно-сировинної бази, тим більші витрати на транспортування і зберігання,тим вища питома вага матеріальних затрат у складі собівартості.
Структурасобівартості продукції залежить також від зміни рівня цін па предмети і засобипраці. Так, підвищення відпускних цін на продукцію сировинних галузей іпродукцію паливно-енергетичного комплексу призводить до зростання питомої вагизатрат на сировину, матеріали, паливо і енергію у споживчих галузях. У той жечас зростання відпускних цін на машини і обладнання збільшує частку амортизаціїв галузях, що використовують техніку.
Уданий час зміни в структурі собівартості відбуваються в напрямку зниження питомоїваги прямих затрат (заробітна плата основних виробничих робітників і основніматеріали на технологічні потреби). Але значно зросла питома вага затрат науправління і реалізацію продукції. Як наслідок, необхідно відмовлятися відраніше діючої системи розподілу побічних затрат на собівартість продукції наоснові прямих затрат і переходити до ширшого запровадження функціональногокалькулювання собівартості продукції.
2.Формування витрат за місцями виникнення, центрами витрат та
центрамивідповідальності
Зметою ефективного управління витратами надзвичайно важливого значення всьогоднішніх умовах господарювання набуває інформація про витрати не в ціломупо підприємству чи організації, а в розрізі більш деталізованих об'єктівформування затрат. Як відомо, інформація про витрати формується за допомогоюбухгалтерського обліку. Бухгалтерському апарату затрати на виробництво найкращеконтролювати у процесі виробничого споживання ресурсів, тобто там, девідбувається виробничий процес або його обслуговування. У зв'язку з цимз'явилися такі об'єкти формування і обліку затрат, як місця виникнення затрат,центри затрат і центри відповідальності.
Місцемвиникнення затрат називається місце, де вони фактично утворились.
/>До місць виникнення затрат відносятьструктурні підрозділи (цехи, бригади, відділи, дільниці), які являють собоюоб'єкти нормування, планування і обліку затрат виробництва з метою контролю іуправління витратами виробничих ресурсів.
Місцявиникнення витрат є об'єктами аналітичного обліку затрат на виробництво заелементами затрат і статтями калькуляції. Стовно процесу виробництва місцявиникнення затрат можна класифікувати на виробничі і обслуговуючі. Довиробничих належать цехи, дільниці, бригади, а до обслуговуючих — відділи іслужби управління, склади і лабораторії тощо.
Облікзатрат за місцями виникнення ввели у 20-х роках XX ст. з метою підвищення точностікалькулювання. Вихідним спонукальним моментом групування затрат за місцямивиникнення була неможливість їх первинного групування за видами продукції. Цехчи інший підрозділ чітко виділявся як місце виникнення затрат, що полегшувалоїх локалізацію і дозволяло наблизити непрямі затрати, які підлягали розподілудо виготовленої в даному місці продукції.
Поступоводо мети обліку затрат за місцями виникнення, крім забезпечення достовірногокалькулювання, приєднався також і контроль за обґрунтованістю і раціональністювитрачання ресурсів, тобто контроль затрат у місцях їх виникнення.
Зчасом облік затрат за місцями виникнення все більше відособлювався від калькулювання,чому сприяла тенденція до укрупнення структурних підрозділів.
Слідзазначити, що проблеми групування затрат за місцями їх виникнення ще належнимчином не досліджені. На виробничих підприємствах місце виникнення затрат — цесфера відповідальності, яка пов'язана з певними видами витрат при виготовленніпродукції або обслуговуванням виробництва і його управлінням. Отже, в першучергу, до них слід віднести окремі види виробництв (основні, допоміжні,підсобні, обслуговуючі) і такі структурні підрозділи, як цехи, самостійнідільниці, майстерні.
Прибільшій деталізації це може стосуватися діяльності бригад, окремих служб, бюро,лабораторій — за необхідності і по можливості виділення затрат, пов'язаних зобсягом виконуваних ними робіт або безпосередньо залежних від їх діяльності.
Ступіньдеталізації витрат за місцями їх виникнення для кожного підприємстваіндивідуальний.
Групуваннязатрат виробництва в розрізі виробничих підрозділів дозволяє усунутибезконтрольність затрат і закріпити відповідальність за їх величину законкретними виконавцями і керівниками.
Облікуза місцями виникнення затрат надається особливо важливе значення, так яквпливати на собівартість і рівень економічності виробництва можливо лише наданому етапі. На етапі калькулювання можна лише більш-менш приблизнорозподілити витрати виробництва між виробами, абсолютно не впливаючи назагальний рівень та характер цих витрат.
Приблизнов середині 40-х років XX ст.з'являється поняття «центр затрат», «оперативний центр затрат», під яким розуміютьпервинну ланку обліку затрат для контролю їх у підрозділах та більш точногорозподілу витрат за об'єктами калькулювання, в якості яких можуть виступати:групи виробничого, устаткування, робочі місця, технологічні процеси, виробничідільниці.
Можливіцентри обліку виробничих затрат наведено на рис. 2.2.
Засвоєю природою кожне робоче місце — це центр затрат. Проте в обліку до такоїдеталізації, як правило, не вдаються.
Центризатрат — це первинні виробничі і обслуговуючі одиниці, що характеризуються одноманітністюфункцій і виробничих операцій, приблизним рівнем технічної оснащеності таорганізації, направленістю (спрямуванням) затрат. їх виділяють в якості об'єктапланування і обліку затрат з метою деталізації затрат, посилення контролю іпідвищення точності калькулювання. Центр затрат може збагатися з організаційноюодиницею (цехом, відділенням, дільницею) або бути підрозділом, що входить доскладу цієї одиниці. Основою виділення центрів затрат є спільністьустаткування, що використовується, виконуваних операцій чи функцій.
/>
Рис.2.2. Класифікація центрів обліку виробничих затрат за видами
Групуваннявитрат за центрами затрат пов'язане з додатковими обліково-вирахувальнимироботами. Тому доцільність їх введення необхідно оцінити з точки зорукорисності додаткової інформації щодо затрат виробництва.
Центризатрат, як і місця виникнення затрат класифікують за відношенням до процесувиробництва на виробничі, обслуговуючі і умовні.
Довиробничих належать виробництва (виробничі комплекси), цехи, дільниці, бригади.
Дообслуговуючих належать відділи (служби) управління та обслуговуваннявиробництва.
Доумовних належать статті собівартості, субстатті з комплексних витрат,економічні елементи.
Ступіньдеталізації центрів затрат залежить від трудомісткості обліку і можливоїефективності використання отриманої інформації. Номенклатура центрів затратповинна передбачати єдину систему їх кодування, що дає можливість сортування ігрупування даних про затрати по будь-яких закодованих ознаках у різнихкомбінаціях.
Групуваннязатрат за центрами, по суті, являє складову частину системи калькулювання ійого краще здійснювати у єдності з калькуляційним обліком.
Центризатрат відрізняються від місць виникнення затрат тим, що являють собоюгрупування затрат в аналітичному обліку за окремими роботами, операціями,функціями в середині виробничих підрозділів. Це виділення визначається бажанняммати додаткові точки контролю затрат у підрозділі, а головне — забезпечитибільш точний розподіл непрямих витрат за об'єктами калькулювання. Особливопосилюється необхідність виділення центрів затрат в умовах росту автоматизаціївиробництва, коли при калькулюванні виникає необхідність підвищення точності чвіднесення витрат з утримання і експлуатації виробничого устаткування ізагальновиробничих витрат на калькуляційні об'єкти. Зростає потреба угрупуванні їх за групами устаткування, окремими комплексами, тобто центрамизатрат.
Уширокому розумінні слова, центри витрат являють собою сфери відповідальності заокремі стадії кругообігу засобів на підприємстві. Центри витрат виділяються зметою планування та обліку витрат на виробництво, аналізу відхилень фактичноїсобівартості продукції від планової, виявлення резервів виробництва.
Векономічній літературі є така думка, що центри витрат поділяються на дві групи— первинні і акумулюючі. До первинних центрів витрат відносять бригади,дільниці, відділи апарату управління тощо, а до акумулюючих —- центри засферами кругообігу коштів — постачальницько-заготівельна, виробнича,організаційна, фінансово-збутова, непродуктивна діяльність.
Розрізняютьцентри регульованих затрат і частково регульованих затрат. Для прикладу центромрегульованих затрат можуть бути цехи основного виробництва у промисловості, виконробськідільниці у будівництві. До центрів частково регульованих затрат можна віднестиадміністративно-управлінський апарат підприємства чи організації, бюроекономічного аналізу, конструкторське бюро тощо.
Кількістьцентрів витрат залежить від галузевих особливостей, технології виробництва,організації праці, структури управління, рівня техніки тощо. Виділення центріввитрат і збір інформації залежить від прагматичних цілей і визначаєтьсяпотребами апарату управління.
Зрозвитком виробничих відносин, теорії управління виробництвом і управліннявитратами, зокрема, з'явилося поняття «центр відповідальності». Сформулювавпринцип обліку витрат за центрами відповідальності на початку 70-х роківминулого століття російський вчений В. Б. Івашкевич.
Одніавтори ототожнюють поняття центрів затрат і центрів відповідальності, а іншівказують на те, що це різні поняття. Дійсно, центри витрат пов'язують зкалькулюванням собівартості продукції, а центри відповідальності з управліннямсобівартістю, тому ці поняття виражають різні економічні процеси. При цьому водному центрі витрат може бути один центр відповідальності (начальник цеху),або декілька центрів, якщо окремі особи цеху призначені відповідальними зараціональне використання ресурсів підприємства (головний механік відповідає заосновні засоби, проведення ремонтів, наладку устаткування, головний енергетик —за використання усіх видів енергії, майстри — за використання матеріалів тощо).
Разомз тим бувають випадки, коли відповідальність покладається на одну посадовуособу, а об'єктом контролю виступає декілька центрів витрат. Наприклад,начальник цеху відповідає за формування собівартості по всіх дільницях, яківходять у склад цеху.
Усучасному трактуванні центр відповідальності — це структурний підрозділпідприємства, який очолює керуючий (менеджер), що володіє делегованимиповноваженнями, самостійно приймає управлінські рішення в межах своїхповноважень і відповідає за результати роботи цього підрозділу, тобто це місце,де виникають правові відносини між учасниками господарських процесів.
Слідмати на увазі, що місця виникнення і центри затрат можуть повністю збігатися(цех, дільниця, бригада), але в цей же час цех, що складається з декількохдільниць, будучи центром відповідальності, охоплює декілька місць виникненнязатрат.
Функціональнівідділи і служби управління відповідають за рівень затрат, які виникають нелише в цих підрозділах. їх відповідальність поширюється на багато ланоквиробництва.
Обсягспоживання виробничих ресурсів у місцях виникнення затрат залежить не лише відзусиль виробничих колективів — куди більше він зумовлений роботою технічних іпостачальницьких служб підприємства. У зв'язку з цим зона їх відповідальностізначно ширша від місць виникнення затрат — відповідних відділів як структурнихпідрозділів. Такий центр відповідальності вбирає в себе декілька виробничихмісць виникнення затрат.
Центривідповідальності стосовно процесу виробництва поділяють на основні іфункціональні, а стосовно внутрішньогосподарського механізму — нагоспрозрахункові і аналітичні.
Основніцентри відповідальності забезпечують контроль затрат у місцях їх виникнення:виробничий комплекс відповідає за затрати цехів, що входять до нього, цех — зазатрати дільниць, які належать йому, дільниця — за затрати бригад.
Функціональніцентри поширюють контроль затрат на багато місць їх виникнення, якщо затрати уних формуються під впливом даного центру. До таких центрів відповідальностіможна віднести: відділ головного механіка, який відповідає за затрати наремонтні роботи і модернізацію виробничого устаткування у всіх виробничихпідрозділах; відділ головного енергетика, який відповідає за затрати на тепло-і електроенергію, воду, стиснуте повітря по підприємству в цілому, та іншіфункціональні відділи, пов'язані з витрачанням виробничих ресурсів.
Госпрозрахунковіцентри відповідальності, як правило, збігаються з місцями виникнення затрат, їмналежить контроль в момент виникнення витрат.
Аналітичніцентри відповідальності не пов'язані з системою внутрішніх госпрозрахунковихвідносин, вони створюють системи контролю за окремими витратами.
Головнасуть створення центрів відповідальності — більш чітка організація контролю ірегулювання затрат як функції управління, забезпечення чіткої персоніфікованоївідповідальності за рівень окремих витрат на підприємстві, отримання можливостіпроведення систематичного аналізу витрат підприємства у розрізі місць їхвиникнення. Суть цього процесу полягає у зіставленні досягнутих результатів іззапланованими (або з нормами), аналізі причин відхилень, встановленні відповідальнихза ці відхилення та прийнятті необхідних коригуючих заходів.
Дужеважливо з метою забезпечення регульованості рівня затрат планувати іобліковувати по центру лише ті затрати, на які може мати значний вплив керівникцього центру відповідальності. Часто відповідальність за певну статтю витратможе бути поділена. Наприклад, вартість матеріалів може змінюватися не лишезалежно від кількості використаних матеріалів (відповідальність несе начальниквиробничого цеху), але й за рахунок зміни ціни (відповідальність працівниківвідділу матеріально-технічного постачання). У зв'язку з цим при виявленнівідхилень затрат від запланованих необхідно персоніфікувати відповідальність заці відхилення, так як особа, яка не володіє повноваженнями контролю витрат, неможе нести відповідальності за їх рівень.
Розрізняютьдва види центрів відповідальності, а саме: 1) центр відповідальності зазатратами; 2) центр відповідальності за фінансовими результатами.
Основнимицентрами відповідальності можуть бути: працівник, бригадир (майстер), начальникцеху (дільниці), начальник (завідувач) служби, головний механік, головнийінженер та ін., адміністрація підприємства в цілому.
Разомз тим розрізняють такі принципи виділення центрів відповідальності напідприємстві: функціональний; територіальний; відповідності організаційнійструктурі; подібності структури затрат.
Зафункціональним принципом виділяють такі центри відповідальності: обслуговуючі; матеріальні;виробничі; управлінські; збутові.
Обслуговуючіцентри відповідальності надають послуги іншим центрам всередині підприємства(їдальня, електропідстанція, паросилове господарство).
Матеріальніцентри відповідальності служать для заготівлі і забезпечення підприємства чиорганізації матеріальними ресурсами (відділ матеріально-технічного постачання).
Виробничіцентри відповідальності — підрозділи основного, допоміжного і підсобноговиробництв.
Управлінськіцентри відповідальності — заводоуправління, бухгалтерія, відділ кадрів.
Збутовіцентри відповідальності — займаються реалізацією продукції (відділ маркетингу,збуту).
Затериторіальним принципом існує два варіанти поділу на центри відповідальності:
1. У рамках одного центрувідповідальності поєднані декілька функцій (наприклад, деякі підприємства маютьдекілька представництв в різних регіонах і кожне таке представництво займаєтьсямаркетингом, рекламою, збутом продукції тощо).
2. Один функціональний напрямокдіяльності поділяють на декілька центрів відповідальності (наприклад,підприємство має декілька складів, розміщених у різних частинах міста).
Вибірспособу поділу підприємства на центри відповідальності визначається специфікоюконкретної ситуації. При цьому необхідно враховувати наступні вимоги:
- у кожномуцентрі затрат повинні бути показники для вимірювання обсягу діяльності і базарозподілу затрат;
- у кожномуцентрі повинен бути відповідальний;
- ступіньдеталізації має бути достатнім для аналізу;
- на центризатрат бажано відносити тільки прямі затрати;
- оскількиподіл підприємства на центри відповідальності значно впливає на мотиваціюкерівників існуючих підрозділів (центрів), необхідно враховуватисоціально-психологічні фактори.
Формуваннявитрат за центрами витрат і сферами відповідальності до цього часу ще незнайшло належного застосування на підприємствах України, хоча його необхідністьдиктується тією обставиною, що в умовах ринкового середовища слід мати детальнуінформацію про формування собівартості та шляхи її зниження з метою обмеженнявитрат на виробництво, що призведе до мінімізації ціни продажу.
Поділпідприємства на центри відповідальності і класифікація затрат є фундаментом длястворення на підприємстві системи управлінського обліку, яка є важливимелементом всієї системи управління витратами.
Організаціяобліку, планування і контролю за місцями виникнення витрат і центрамивідповідальності показує, що для оцінки результатів діяльності кожногопідрозділу необхідно визначити величину прибутку, отриману кожним конкретнимцентром відповідальності. Це вкрай важливо при внутрішньогосподарськихгоспрозрахункових відносинах.
Внаслідокцього у практичній діяльності сучасних підприємств і організацій виділяють ще йцентри прибутку, центри рентабельності, центри виручки, центри інвестицій тощо.
Центрприбутку — це структурний підрозділ підприємства, керівник якого безпосередньовпливає на обсяг реалізації продукції, суму доходів, витрат, прибутку, тобтовідповідає як за витрати, так і за прибутки. Наприклад, підприємство в складівеликого об'єднання, яке може складатись із декількох центрів затрат.
Центррентабельності — різновид центрів відповідальності, в яких дохід є грошовимвиразом виготовленої продукції; витрати — грошовий вираз використаних ресурсів,а прибуток — різниця між доходом та витратами.
Центррентабельності, на думку професора Бутинця Ф. Ф. та науковців Чижевської Л. В.і Герасимчук Н. В. — це економіка підприємства в мініатюрі. Використання моделіуправління за центрами рентабельності дозволяє на великих підприємствахдецентралізувати відповідальність за прибуток.
Формуванняцентрів рентабельності не завжди ефективне. Якщо випускається одноріднапродукція (вугілля, цемент та ін.), яка змінюється в натуральних показниках, тонемає необхідності визначати обсяг виробництва у вартісних показниках. Доситьвизначити власні витрати кожного підрозділу і порівняти їх на тонну продукції,випущеної підприємством.
Недоцільноформувати центри рентабельності, коли центри відповідальності надають послугиіншим центрам без вказаної ціни послуг (наприклад, послуги відділу внутрішньогоаудиту), а також у випадках при встановленні трансфертних цін, коли виникаютьсуперечки між управлінцями різних центрів. Трансфертні ціни можуть викликатицікавість менеджерів центрів відповідальності до отримання короткостроковихрезультатів, наносячи шкоду підприємству в цілому при вирішенні довгостроковихперспектив розвитку.
Основнимипередумовами формування та організації обліку за центрами витрат,відповідальності та рентабельності є чіткий розподіл витрат на залежні відфункцій того чи іншого центру, постійні та змінні, прямі витрати, від величинияких найбільше залежить прибутковість кожного виробу; калькуляція собівартостіз повним розподілом витрат на рівні підприємства; виділення в обліку трьохелементів витрат — матеріальних, трудових і накладних; планування прибутку таконтроль за витратами.
Центрвиторгу — це підрозділ, керівник якого відповідає за виторг, але не за затрати,наприклад, відділ збуту, який відповідає не за всю собівартість продукції, алише за витрати, пов'язані зі збутом продукції.
Центр інвестицій— це структурний підрозділ підприємства, керівник якого відповідає лише завикористання наявних інвестиційних ресурсів (капіталовкладень) та отриманнянеобхідного прибутку від інвестиційної діяльності.
собівартістьвиробничий затрата відповідальність
Література
1. ДавидовичІ.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури,2008.
2. Грещак М.Г., Коцюба О.С. Управління витратамиНавч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002.
3. ТурилоА.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч.посібник — К.: Центр навчальної літератури, 2006.
4. ПанасюкВ.М. Витрати виробництва:управлінський аспект — Тернопіль Астон, 2005.