Витрати виробництва і собівартість продукції впроцесі формування ціни на продукцію
Для досягненнясвоєї основної мети – максимізації прибутку – підприємство повинно понестипевну суму витрат. Всі витрати спрямовуються на формування і використання усіхвидів ресурсів. Всі витрати підприємства (загальні витрати) поділяються наопераційні та інвестиційні.
Операційнівитрати – це витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основнідіяльності, пов’язаної з виробництвом та реалізації продукції (товарів, робіт,послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність невключає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.
Операційнівитрати називають ще поточними витратами. Частина з них є циклічними іповторюваними (витрати за сировину і матеріали, на заробітні плату та ін.), аінші – мають місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утриманняприміщень, управлінського персоналу, споруд тощо).
Крім поділувитрат на операційні та інвестиційні, виділяють витрати бухгалтерські таекономічні.
Бухгалтерськівідображають реальні суми фактично здійснених підприємством витрат у форміплатежів за придбані сировинно-матеріальні ресурси, виплати заробітної плати,нарахування амортизації, здійснення орендних платежів. Економічні, крімреальних бухгалтерських витрат, включають неявні витрати підприємства, йоговласника у вигляді використовуваних землі, приміщень, інших власних активів, наякі він формально не несе грошових витрат. Тобто, економічні витратипідприємства «перевищують» бухгалтерські на величину неявних (їхчасто називають «внутрішнім») витрат.
Розрахунокнеобхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значеннядля організації самого процесу виробництва на підприємстві.
Вартісна формаоцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничоїдіяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції,виконаних робіт (послуг).
Вартісною формоювитрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут єсобівартість продукції.
Собівартістькомплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона єодним з найважливіших показників ефективності виробництва.
Для підприємстваважливо визначити витрати, які відшкодовуються за рахунок собівартості, а які–т за рахунок прибутку.
В основукласифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такі ознаки:
I. Ступінь однорідностівитрат.
Всі витрати зацією ознакою поділяються на:
- Одноелементні(прості) – сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдинийекономічний зміст;
- комплексні– різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їхзазивають ще непрямими (загально-виробничі та адміністративні витрати, втративід браку).
II. Спосіб віднесення на окремі видипродукції
Втратиподіляються на:
- прямі ( безпосередньопов’язані з виготовленням даного видупродукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);
- непрямі(пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо бути віднесені натой чи інший вид продукції; до них належать заробітна плата управлінського іобслуговуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фонди)
III Зв'язок з обсягомвиробництва
Всі витрати зацією ознакою поділяються на:
— постійні (їхзагальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах;до них належать витрати на утримання й експлуатацію будівель і споруд,управління).
У складіпостійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються призміні обсягу виробництва:
— змінні — загальнасума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції;поділяються на:
1. пропорційні –змінюються прямо пропорційно до змін обсягу виробництва – сировина, матеріал,комплектуючі, відрядна заробітна плата.
2. непропорційні– поділяються на прогресуючі і дигресуючі.
IV. За економічними елементамиі калькуляційними статтями.
Ця класифікація єнайважливішою.
Всі витрати зацією ознакою поділяються на
Собівартістьпродукції як грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізаціїпродукції хар-зує ефективність цього процесу виробництва на підприємстві,оскільки у ній відображаються:
- рівень організаціївиробничого процесу;
- технічнийрівень;
- продуктивністьпраці та інше.
Собівартістьпродукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсіввиробництва, визначення економічної ефективності, організаційно-технічнихзаходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниженнясобівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.
Індивідуальнасобівартість. Хар-зує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізаціюпродукції, а галузева показую середні у галузі витрати на виробництво іреалізацію продукції.
Показникамисобівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є:
- затратина 1 грн. товарної продукції.
- собівартістьокремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартостіокремих видів продукції);
- зниженнясобівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствахзі сталим асортиментом);
Управліннявитратами передбачає цілеспрямований вплив на формування витрат, контроль за їхрівнем та економічне стимулювання їхнього зниження.
Системауправління витратами включає:
- пошук тавиявлення чинків, що впливають на економію усіх видів ресурсів;
- нормуваннявитрат ресурсів;
- плануваннявитрат за їхніми видами;
- облік тааналіз витрат;
- економічнесимулювання економії ресурсів та зниження витрат.
За кожен елементцієї системи відповідають певні виконавці, Структурні підрозділи підприємства.Вони розробляють комплекс заходів, спрямованих на значення сукупних витрат навиробництво реалізацію продукції.
Можливостізниження собівартості продукції можна виділити й аналізувати за дома напрямами:
1) заджерелами;
2) зачинниками (факторами).
Джереламизниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижуєтьсясобівартість продукції, а саме:
- витратиуречевленої праці, які можуть бути знижені завдяки поліпшенню використаннязасобів і предметів праці;
- витратиживої праці, які можуть бути скорочені завдяки зростанню продуктивності праці;
- адміністративно-управлінськівтрати.
Зниженнясобівартості продукції у всіх галузях забезпечується, насамперед, за рахунокзростання продуктивності праці, яка має двоякий вплив на собівартість.По-перше, в результаті підвищення продуктивності праці знижується трудомісткість,а, відповідно, — і витрати загробної плати на одиницю продукції. По-друге, їїзростання приводить до збільшення абсолютного обсягу виробництва, що скорочуєумовно-постійні витрати на одиницю продукції.
Визначальнимджерелом зниження собівартості, особливо у матеріаломістких галузях, є економіяматеріальних витрат на основі раціонального використання матеріальних ресурсів,а також підвищення завантаження основних фондів, скорочення витрат науправління й обслуговування.
Зниженнясобівартості продукції досягається за рахунок різних чинників, тобто заходів,які викликають зміну її складових. Всі чинники поділяються на дві групи:народногосподарські і виробничі.
Народногосподарськіне залежать від діяльності підприємства і реалізуються в централізованомупорядку. Вони включають: зміну вартості енергоносіїв, нормативів відрахувань насоціальне страхування, пенсійне забезпечення, перегляд тарифних ставок, митнихправил та ін.
Виробничі(техніко-економічні) – це чинники, які залежать від діяльності конкретногопідприємства. До них належать: підвищення технологічного рівня виробництва,вдосконалення організації виробництва і праці, ціна обсягу і структурипродукції, галузева та інші фактори зниження.
Врахуваннятекінко-економічних факторів дозволяє планувати оптимальний рівень витрат, завданнящодо їх зниження.
Основними шляхамизниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшупитому вагу у її структурі.
План пособівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:
- плануваннязниження собівартості товарної продукції;
- складаннякошторису витрат на виробництво;
- складанняпланових калькуляцій окремих видів продукції.
Плануваннязниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниженнязатрат на 1 грн. товарної продукції. Всі чинники, що впливають на зміну цихвитрат, можуть бути об’єднанні у перелічені вище групи.
Розрахунокзниження собівартості продукції за відповідними чинниками виконують у такійпослідовності:
1) Визначаютьзатрати на 1 грн. ТП в базовому році;
2) Визначаютьвихідну собівартість в плановому ріці;
3) Визначаютьекономію затрат за техніко-економічними чинниками методом прямого розрахунку:
- підвищеннятехнологічного рівня виробництва може обумовити економію витрат за рахунокзниження норм витрат матеріалів;
- удосконаленняорганізації виробництва і праці обумовлює економію витрат за рахунокпоглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва;
- змінаструктури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат;
5. Індекснийметод розрахунку зниження собівартості продукції.
Індексний методдає можливість врахувати вплив усіх чинників укрупненим способом.
- Зниженнясобівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін наних;
- Зниження собівартостіпродукції за рахунок зростання продуктивності праці;
- Зниженнясобівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних втрат
6. Складаннякошторису витрат на виробництво і калькування собівартості одиниці продукції.
Мета складаннякошторису витрат на виробництво – встановлення всієї суми затрат на виробництвоплановому році.
Кошторисвиробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурснуструктуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди). Ці надзвичайно важливодля аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції.
Собівартістьтоварної продукції обчислюється на основі елементів витрат, що відображається вкошторисі з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені увиробничої собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння новоїпродукції, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку), зміну залишківвитрат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції.Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одернуєтьсявиробнича собівартість товарної продукції. Саме вона разом із сумою позавиробничихвитрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартістьреалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарноїпродукції на зміну залишків нереалізованої продукції.
Калькуваннясобівартості продукції – це процес обмеження собівартості одиниці продукції.
Методикалькулювання:
— нормативний;
— параметричний;
— розрахунково-аналітичний.
Номенклатуракалькуляційних статей наведена вище, а склад окремих статей формується такимчином:
1) «Сировина і матеріали»
2) «Паливо і енергія натехнологічні цілі»
3) «Заробітна плата виробничихробітників»
4) «Відрахування на соц. заходивиробничих робітників»
5) «Загальньовиробничі витрати»
6) «Адміністративні витрати»
7) «Підготовка та освоєннявиробництва»
8) "Інші виробничі витрати"
9) «Витрати на збут»
На ранніх стадіяхрозробки нової продукції, коли повністю не сформована нормативна база, невідомі ціни на ресурси і відсутній комплект технічної документації,собівартість продукції може визначатися лише як прогнозна величина.
Найбільшрозповсюдженими методами таких розрахунків є:
1) методпитомих ваг;
2) графоаналітичний;
3) бальний;
4) кореляційний.
Із освоєннямвиробництва нової продукції її собівартість змінюється (знижується). Знаннязакономірностей Зіни собівартості продукції в процесі освоєння виробництва даєможливість управляти витратами на нього в процесі формування ціни на продукцію.
Ціни, що відображають суспільно необхідні витрати на виробництво іреалізацію продукції, узгоджуються з вимогами закону вартості. Вонизабезпечують еквівалентний обмін товарами, дає змогу більш правильновикористовувати вартісні показники для встановлення правильних господарськихпропорцій, порівнювати витрати з результатами виробництва.
Функції цін:
— обліково-аналітична (забезпечує облік результатів господарювання ті їхпрогнозування).
— стимулююча (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів,науково-технічному процесу, оновленню асортименту).
— розподільча (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів усуспільстві).
— регулювальна (здійснюється збалансування між окремими виробництвами,попитом і пропозицією).
Залежно від особливостей процесу купівлі-продажу та сфери економікирозрізняють такі ціни:
— світові;
— гуртові;
— закупівельні;
— кошторисні;
— роздрібні;
— транспортні тарифи;
— тарифи на платні послуги.
Відповідно до чинного законодавства державні ціни встановлюються також напродукцію (послуги) природних монополістів, на імпортні товари за рахуноккоштів Державного бюджету України.
Державні регульовані ціни є перехідною ланкою від адміністративноговстановлення до ринкових договірних та вільних цін. Регулювання здійснюєтьсяшляхом встановлення граничних рівнів торгівельних надбавок і постачальнихвинагород, граничних рівнів рентабельності або шляхом запровадженняобов’язкового декларування зміни цін.
Комунальні ціни встановлюються на продукцію та послуги, які виробляютьсякомунальними підприємствами. Їх державне регулювання здійснюється в такий самийспосіб, що й державних цін.
Вільні ціні визначаються на всі види продукції (робіт, послуг) завинятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаютьсясуб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін з урахуванням попиту іпропозиції на ринку товарів.
Контрактні ціни (зовнішньоторгівельні) – застосовуються при здійсненніімпортних операцій у розрахунок з іноземними контрагентами. Такі ціни формуютьсявідповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.
Ввізні ціни – встановлюються на імпортні підакцизні товари, щоуподтотковуються податком на подану вартість (ПДВ) і підлягають обкладеннюввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість товарів, вираженав національній валюті.
Важливу роль у вирішенні завдань науково-технічного прогресу відіграють –лімітні (встановлюються на стадії розроблення нової продукції і відображаютьграничнодопустимий рівень її ціни) і ступеневі ціни (ступенева ціна – цегуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах випуску продукції).
Крім того, в сучасній практиці господарювання застосовуються різні видиринкових цін, які класифікуються без певної ознаки: демпінгові,дискримінаційні, тверді, паритетні, престижні т інші ціни. Наприклад,дискримінаційна ціна – це ціна, яка застосована підприємством, що посідаємонопольне (домінуюче) становище на ринку, рівень якої для окремих суб’єктівгосподарювання, продавців, покупців має різних розмір без об’єктивновиправданих причин або може привести до недопущення, усунення чи обмеженняконкуренції або ущемлення інтересів інших підприємств чи споживачів.
Литература
1. Основы финансов –Магера В.С. – К. – 2006 г.
2. Финансы- нпжурнал – М. – 2009.
3. Финансы- МарченкоВ.М. – К. 2007.