Міністерствоосвіти та науки України
Державнийвищий навчальний заклад
«Донецькийнаціональний технічний університет»
Красноармійськийіндустріальний інститут
КафедраЕкономіки і управління підприємством
Курсоваробота
здисципліни «Внутрішній економічний механізм підприємства»
натему: «Виробнича програма підприємства»
Виконала:
студентка групи ЕПР-06-7
ІІІ курсу ДЗФН
Білоглазова Д.О.
З\к № 140611
Перевірила:
Школяренко О.О.
Красноармійськ2009
Реферат
Об’єм курсової роботи: 28 с, 5 джерел.
Об’єктом дослідження є виробнича програмапідприємства.
Мета роботи – обґрунтування виробничоїпрограми підприємства, аналіз та розроблення виробничої програми; напрямкипідвищення виробничої ефективності програми підприємства.
Розкрито аспекти виробничої програмипідприємства, обґрунтовано виробничу потужність та принципи обчислення зауніверсальною методикою виробничої програми підприємства.
Ключові слова: ПІДПРИЄМСТВО, ВИРОБНИЧАПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА, ПІДРОЗДІЛИ ПІДПРИЄМСТВА, ПЛАНУВАННЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМ,ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА.
Зміст
Вступ. 4
1. Зміст і порядок розробленнявиробничої програми підприємства. 6
1.1 Порядок розробленнявиробничої програми підрозділів підприємства. 6
1.2 Планування виробничоїпрограми підприємства. 8
1.3 Види норм, якізастосовуються при плануванні та їх класифікація. 10
2. Обґрунтування виробничоїпрограми виробничою потужністю… 13
2.1 Економіка формуваннявиробничої потужності підприємства. 13
2.2 Методика обчисленнявиробничої потужності у різних видах виробництва 15
2.3 Принцип виробничоїпотужності підприємства. 17
3. Напрямки підвищенняефективності діяльності підприємства в ринковому середовищі 19
3.1 Напрямки підвищенняефективності функціонування підприємства. 19
3.2 Універсальний методпрогнозування та планування ефективної виробничоїпрограми 20
Висновки. 22
Список використаних джерел. 24
Вступ
Виробнича програма підприємства (планвиробництва і реалізації продукції) – це заздалегідь запланований підприємствомпевний обсяг випуску продукції визначеного асортименту і якості.
Асортимент продукції – це набір різновидівпродукції (послуг), яку виготовляє (надає) підприємство.
Вихідними даними для планування виробництвапродукції певного асортименту є виявлення потреби в ній і оцінки можливостейпідприємства його забезпечення.
При плануванні виробництва і реалізаціїпродукції використовують нормальні, умовно-натуральні, вартісні та трудові(нормативну трудомісткість) показники вимірювання обсягу виробництва.
У машинобудуванні традиційно використовуютьнатуральні показники: штуки, секції, тонни. Наприклад, випуск верстатівпланується в штуках, тепловозів – у секціях, холодильних пристроїв – вкомплектах і т.д. Вимірювання обсягів в натуральних показниках необхідне длямаркетингових досліджень і визначення потреби у певному асортименті. Однакнатуральні показники дають змогу визначати обсяги лише однорідної продукції.При великій різноманітності типорозмірів продукції порідненого призначеннявикористовуються умовні-натуральні показники: умовні комплекти, умовні тонни таін.
Система вартісних показників застосовуєтьсядля визначення обсягу реалізованої, товарної і валової продукції.
Реалізована продукція – це вартість готовихвиробів і напівфабрикатів власного виробництва, а також робіт промисловогохарактеру, за які одержано оплату.
Згідно з договором підприємство можевстановлювати порядок, за яким торг від реалізації продукції (робіт, послуг)визначається за вартістю відсадженої продукції (виконаних робіт, послуг),вказаної в оформлених для плати покупцем (замовником) розрахункових документах.
Товарна продукція – вартість виготовленихдля продажу (відпуску) на сторону готових виробів, напівфабрикатів і послугпромислового характеру.
Валова продукція – це вартість всієїготової і незакінченої продукції, незалежно від ступеня її готовності.
В процесі планування виробничої програмипідприємство керується трьома найважливішими критеріями, які визначаютьекономічну ефективність вибраного асортименту продукції. Це динаміка обсягузбуту продукції на ринку, ступінь стабільності обсягу реалізації і рівень нормиі маси прибутку, який передбачається одержати підприємству. При цьому необхідноврахувати реальний життєвий цикл виробу на ринку.
1. Зміст і порядокрозроблення виробничої програми підприємства
1.1 Порядокрозроблення виробничої програми підрозділів підприємства
Виробнича програма підрозділів основноговиробництва – це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, якамає бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зіспеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма єнадзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничихпідрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засобидосягнення стратегічної мети.
Порядок розроблення виробничої програмизначною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу.Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступіньзавершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшуобробку, внутрішньо коопераційні потреби на ринок, за межі підприємства.
План виробництва охоплює виготовленняпродукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання заноменклатурою на плановий період складається з переліку найменувань продукції,яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизуєза часом виконання в оперативно – календарних планах (планах-графіках).
При визначенні номенклатури й обсягувиробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішенняпитання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремихчастин виробів. Ця проблема розв’язується з урахуванням таких чинників, якможливість власного виробництва, якість виробів та їх вартість.
Планово – облікові одиниці, у якихвстановлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різнихцехів і типів виробництва. Виробнича програма випускних цехів визначаєнайменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства.
Необхідною умовою ритмічної роботи всіхвиробничих підрозділів підприємства, випуску і поставки продукції згідно здоговорами є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборамидеталей, тобто виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесуповинно бути комплексним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення маєорганізація планування й обліку виготовлення продукції на такомуорганізаційному рівні, як бригада за умов бригадної форми організації праці.
Для того, щоб продукція виготовляласьбригадами комплектно, слід обґрунтовано вибрати планово-облікові одиниці длябригади. Такими номенклатурними позиціями можуть бути бригадокомплекти – набірдеталей, заготовок, що входять у певний виріб і виготовляються конкретноюбригадою.
При оперативному плануванні серійноговиробництва продукції важливе значення має вибір величини партії деталей, щообробляються безперервно на кожній операції без переналадки устаткування.
Крім планування випуску продукції унатуральному виразі, визначається загальний її обсяг у межах певногопідрозділу. Цей показник виконує ряд функцій залежно від специфіки підрозділу.Він використовується для визначення частки підрозділу в загальному обсязіпродукції підприємства, динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці,оцінки діяльності, а в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок,- для обчислення обсягу продажу і прибутку.
Основним показником обсягу продукціїпідрозділу є його кінцева продукція. В неї входять вироби, складальні одиниці,які пройшли виробничий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам читехнічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції.На середніх і великих підприємствах з розвиненої виробничою інфраструктурою тапоряд з розробленням виробничих програм підрозділів основного виробництваскладаються плани виробництва допоміжних підрозділів.
1.2 Планування виробничоїпрограми підприємства
При плануванні виробництва і реалізаціїпродукції використовують нормальні, умовно-натуральні, вартісні та трудові(нормативну трудомісткість) показники вимірювання обсягу виробництва.
У машинобудуванні традиційно використовуютьнатуральні показники: штуки, секції, тонни. Наприклад, випуск верстатівпланується в штуках, тепловозів – у секціях, холодильних пристроїв – вкомплектах і т.д. Вимірювання обсягів в натуральних показниках необхідне длямаркетингових досліджень і визначення потреби у певному асортименті. Однакнатуральні показники дають змогу визначати обсяги лише однорідної продукції.При великій різноманітності типорозмірів продукції порідненого призначеннявикористовуються умовні-натуральні показники: умовні комплекти, умовні тонни таін.
Система вартісних показників застосовуєтьсядля визначення обсягу реалізованої, товарної і валової продукції.
Реалізована продукція – це вартість готовихвиробів і напівфабрикатів власного виробництва, а також робіт промисловогохарактеру, за які одержано оплату.
Згідно з договором підприємство можевстановлювати порядок, за яким торг від реалізації продукції (робіт, послуг)визначається за вартістю відсадженої продукції (виконаних робіт, послуг),вказаної в оформлених для плати покупцем (замовником) розрахункових документах.
Товарна продукція – вартість виготовленихдля продажу (випуску) на сторону готових виробів, напівфабрикатів і послугпромислового характеру.
Валова продукція – це вартість всієїготової і незакінченої продукції, незалежно від ступеня її готовності.
В процесі планування виробничої програмипідприємство керується трьома найважливішими критеріями, які визначаютьекономічну ефективність вибраного асортименту продукції. Це динаміка обсягузбуту продукції на ринку, ступінь стабільності обсягу реалізації і рівень нормиі маси прибутку, який передбачається одержати підприємству. При цьому необхідноврахувати реальний життєвий цикл виробу на ринку.
Орієнтирами при визначенні продукції, їїякісних характеристик і ціни виступають параметри ринку6 ємність ринку, ступіньнасиченості аналогічною продукцією, виготовленою конкуруючими фірмами,ефективність дії антимонопольного механізму тощо.
Планування виробничої програми підприємствавимагає пошуку:
партнерів господарської діяльності длявизначення рівня спеціалізації, кооперування виробництва і можливостейздійснення процесу диверсифікації;
резервів виробництва і реалізаціїпродукції, оцінки можливостей їх мобілізації;
нових ринків збуту продукції в країні і заїї межами;
а також формування росту попиту на основівиготовлення принципово нової продукції і ін.
На основі вищеперерахованих факторів занапрямками досліджень формуються відповідні комплекси задач, які пов’язані з:
вибором і оцінкою партнерів господарськоїдіяльності;
вибором найбільш вигідної виробничоїпрограми;
оцінкою результатів виконання виробничоїпрограми;
оцінкою впливу зміни виробничої програми нафінансово-економічні показники діяльності підприємства;
обґрунтуванням зміни обсягу і структурипродукції відповідно до цілей поточного і перспективного періодів.
Такі дослідження дають можливість складатиіндикативні (рекомендаційні) параметри виробничої програми, що визначаютьобсяги портфеля замовлень. Головним з них є:
попит на продукцію;
конкурентоспроможність продукції;
критичний (граничний) обсяг реалізації;
можливість укладати договори на постачанняпродукції;
коливання ціни та ін.
На основі дії законів попиту і пропозиції,визначення показників еластичності попиту і пропозиції формується необхіднавхідна інформація для планування виробничої програми підприємства.
Кожний споживач (покупець), як правило,надає перевагу певним параметрам продукції. Тому для підприємства-виробникаважливо врахувати ці параметри при модернізації виробів і формуваннітехнологічних процесів. Спектр споживачів продукції машинобудування широкий,тому доцільно зосередитися на найбільш важливих стратегічних напрямкахгосподарювання і уточнити перспективну політику підприємства: диференціаціяринку, розширення асортименту продукції, зміна її обсягів чи їх комбінація.
1.3 Види норм, якізастосовуються при плануванні та їх класифікація
Планування діяльності підприємства та йогопідрозділів ґрунтується на системі техніко-економічних норм і нормативів,використання всіх матеріально-технічних, трудових і грошових ресурсів.
Уся сукупність норм і нормативівпідприємства створює його нормативну базу – надзвичайно важливу частинуінформаційної системи управління. Норми і нормативи визначають ступіньвикористання ресурсів підприємства, а отже, від їх якості істотно залежитьнаукова обґрунтованість розроблюваних планів.
Раціональна організація нормативної базипідприємства базується на таких основних принципах:
— комплексне охоплення нормуванням усіхсфер діяльності підприємства і відповідно всіх розділів стратегічного іпоточного планів;
— методична єдність формування норм інормативів за рівнями управління, за періодами і відповідно забезпечення їхагрегування і дезагрегування;
— забезпечення обґрунтованості норм інормативів на основі застосування належних методів їх обчислення, своєчасногопоновлення і коригування;
— організація ефективної системи формуванняі використання норм і нормативів: оформлення, зберігання, пошук, оновлення.
Стабільні норми і нормативи залишаютьсянезмінними протягом тривалого періоду. До них належать передусім норми інормативи, що встановлюються державою і стосуються формування і розподілуприбутку.
До змінних належать ті норми й нормативи,які коригуються підприємством або замінюються новими при зміні умов унаслідокудосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці.
Специфіковані норми встановлюються змаксимальною деталізацією нормативного ресурсу. Зведені норми обчислюються загрупами однорідних ресурсів, без конкретизації їх параметрів. Вони широковикористовуються при розробленні річних та перспективних планів підприємства.
Застосовувані норми й нормативи мають бутипрогресивними, відповідати сучасному рівню техніки, технології, організаціївиробництва та праці. Обґрунтованість норм залежить від методів їх розробленнята своєчасної зміни згідно зі зміною умов діяльності. Конкретна методикаобчислення норм і нормативів залежить від виду нормативних ресурсів. Але,незважаючи на специфіку нормування окремих видів ресурсів, можна відокремититри основних методи норм і нормативів:
Розрахунково – аналітичний метод полягає втому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостейнайкращого використання ресурсів з одночасними інженерними обчисленнями напідставі технічної документації. Цей метод найбільш обґрунтований, але доситьтрудомісткий і потребує кваліфікованих нормувальників, тому не можназастосовуватись усіма підприємствами самостійно.
Дослідно – аналітичний метод передбачаєвстановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконаннянормованого процесу у виробничих або лабораторних умовах. Цей метод вважаєтьсянауково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод.
Згідно з досвідно – статистичним методомнорми і нормативи встановлюються на підставі досвіду виконання аналогічнихробіт у попередніх періодах. Недолік цього методу полягає в тому, що вінорієнтується на минулій, іноді застарілий, досвід і не враховує прогресивнихзмін у техніці та організації виробництва.
Нормативна база підприємства – це складнасистема, що охоплює десятки, а то й сотні тисяч норм і нормативів. Цієюсистемою слід ефективно управляти.
Непростим завданням тут є оформлення,зберігання, пошук і оновлення норм і нормативів. Усе це здійснюється на основієдиної автоматизованої системи Управління. Коригування й заміна норм інормативів виконують систематично.
2. Обґрунтуваннявиробничої програми виробничою потужністю
2.1 Економікаформування виробничої потужності підприємства
Продуктивно-економічна ефективністьфункціонування основних засобів підприємства проявляється через використанняйого виробничої потужності. Виробничі площі, технологічне обладнання, йогооснащення, які раціонально поєднанні живою працею інженерів і робітників,формують виробничій потенціал підприємства, зокрема його виробничу потужність.
Виробнича потужність підприємства – це йогопотенційна здатність виготовляти певну кількість продукції (послуг) в одиницючасу(місяць, рік).
Формування виробничої потужностіпідприємства, його підрозділів ведеться під заздалегідь визначений плановийобсяг продукції та з певним випередженням в часі. Це тому, що така діяльністьвимагає, як правило, додаткових витрат, а також, що немаловажне, — певного часудля практичного здійснення відповідних технічних і організаційних заходів.
Розглянемо детальніше процес«конструювання» виробничої потужності підприємства, а саме послідовність дій:
— по-перше, необхідно визначитися: що самепланується виготовляти, тобто яку продукцію (її номенклатуру, асортимент тощо).
— по-друге, які обсяги передбачаєтьсявиробляти кожного її виду.
Конструктивно-технологічні особливостівиробів(продукції), вузлів, деталей характеризується цілим рядом специфічнихознак (види матеріалів, геометричні форми, розміри тощо). Саме вони «диктують»,які види робіт необхідно виконувати(наприклад: токарні фрезерні, шліфувальні іт.д.). одночасно планові обсяги кожного виду продукції економічно обумовлюютьвибір обладнання з відповідною паспортною його продуктивністю. Так, приневеликих партіях різновидів виборів обладнання повинно бути в певних межахуніверсальним, щоби забезпечити можливість виконувати на ньому широкий діапазонспоріднених робіт з мінімальними витратами часу на переходи з однієї операціїдо іншої. Якщо ж обсяги продукції мають масовий або великосерійний характер,тобто вона виготовлятиметься великими партіями, то економічно доцільнозастосовувати спеціалізоване, високопродуктивне, швидкісне обладнання(напівавтомати, автомати). Таким чином, всі ці адаптаційні характеристикимайбутньої продукції принципово визначають вибір технології її виготовлення.
В практиці роботи спеціалізованих проектнихорганізацій і в повсякденній роботі підприємств виділяють три різновидивиробничої потужності, а саме: проектна, фактична і резервна.
Проектна (нормативна) потужністьвизначається в процесі проектування нових виробничих про об’єктів (цехів,заводів), їх модернізації, реконструкції тощо. Вона також формуєтьсяпідприємством на наступний плановий період (рік) під певну виробничу програму.За величиною вона буде граничною, тому що розраховується за певниминормативами. Лише в процесі використання потужності можуть виявитися суттєві їївідхилення (нестача або зайвість), тому що заздалегідь складно врахувати всіможливі чинники, що проявляються в реальних умовах виробництва (зокреманеобхідна синхронність роботи всіх підрозділів та ін.).
Фактична потужність відображає виробничуможливість підприємства в кожний момент його роботи.
Нормальна виробнича потужність – цеочікувальний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умовзвичайної діяльності підприємства потягом кількох років або операційних циклівз урахування запланованого обслуговування виробництва.
Резервна – це існуюча потужність, але незадіяна. Така резервна потужність подекуди забезпечує підприємству відноснугнучкість, тобто можливість переходити на виробництво нової або модернізованої продукції.Як правило, така потреба диктується динамікою вимог ринку, зміною структурийого попиту.
2.2 Методикаобчислення виробничої потужності у різних видах виробництва
Виробнича потужність підрозділів вираженабезпосередньо в обсязі продукції. За умов кількох груп устаткування, виробничапотужність визначається лімітуючою групою, якщо не передбачається заходів щодоїї розширення. Виробнича потужність підрозділів обчислюється для умоводнопродуктового виробництва за формулою: Тр*М0/Т0 .
Виробнича потужність системивзаємопов’язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмомобчислюється: Nв.п. = Тр*60/Г.
На практиці використовується й оберненавеличина цього показника. Останній показує, наскільки пропускна спроможністьпокриває завантаження устаткування і має назву коефіцієнта пропускноїспроможності(виробничої потужності). Завантаження устаткування обчислюється наоснові планового обсягу продукції і затрат часу на її обробку: Т = І*А.
Пропускна спроможність устаткування певноїтехнологічної групи визначається як добуток часу роботи одного агрегату на їхкількість:
Тр = Тн*(1-(р/100)). Це формула загальна.Якщо можна точніше передбачити тривалість потрібного ремонту в робочий час, тоця величина просто віднімається від Тн. Коли такий ремонт не припадає наплановий період, то Тр = Тн: Тн = (Дрt3 – Дсt2)*К3.
Виробнича потужність токарної групиверстатів дає змогу виконати виробничу програму, і при цьому ефективновикористовується устаткування. Аналогічно виконується розрахунки по їхніхгрупах. Але, як бачимо, свердлильна група устаткування перевантажена. Тут требашукати резерви для того, щоб виконати заплановану роботу: перерозподіл роботиміж підрозділами, часткова робота в 3 зміну, зниження витрат часу тощо.Шліфувальна група устаткування, навпаки, недозавантажена. Щоправда, тутверстатів небагато, і, можливо, їх недостатня завантаженість тимчасова. Отже,такі обчислення дають підставу для більш широких міркувань і прийняттявідповідних рішень й у тому числі інвестиційних.
Визначають інші види виробничої потужності,а саме: вхідна потужність, тобто на початок розрахункового періоду (року,місяця), вхідна – на кінець його.
Важливим також є, якими одиницямивимірюється виробнична потужність. Коли виготовляється один вид виробу, тозастосовують, як правило, натуральні одиниці (штуки, тонни, метри тощо). Якщо жпродукція різноманітна, то можливо, а деколи і необхідно використовувативартісні одиниці (грн.), що дає можливість визначати сумарну величинувиробничої потужності.
Виробнича потужність на кінець рокувизначається за формулою:
Мк = Мn + Мв – Мл,
деМк — виробнича потужність на кінець року;
Мn — виробнича потужність на початок року;
Мв — ввід виробничої потужності врезультаті нового будівництва і розширення підприємства, його технічногопереозброєння, введення додаткового обладнання, організаційних заходів, щозмінюють трудомісткість продукції;
Мл — зменшення потужності внаслідокліквідації (вибуття) обладнання, виробничих площ.
Мср = Мn + ∑Мв * rв/12 — ∑ Мл *rл/12,
де Мв – потужність, введена протягом року;
rв – кількість місяців до кінця року іївведеної потужності;
Мл – потужність, ліквідації (вибуття)потужності протягом року;
rл — кількість місяців з моменту ліквідації(вибуття) потужності до кінця року;
12 — кількість місяців в році.
Наприклад: на початок року підприємством задіяніп’ять одиниць обладнання з річною продуктивністю 15тис. штук виробів кожний. 1квітня дві одиниці обладнання були демонтовані, 1 травня було встановлену новаодиницю обладнання з продуктивністю 20 тис. штук, з 1 жовтня – ще однуаналогічну. Визначити середньорічну потужність (Мср) підприємства.
Мср = 5 * 15 – 2 * 15 * /12 + 20 * 1 /12 +20 * 1 * 3/10 = 70,83 тис. шт. в рік.
Очевидним є те, що виробнича потужністьпідприємства як прояв використання можливостей значної частини його капіталуформується не тільки його активною частиною-обладнанням, яке бере безпосереднюучасть у виготовленні продукції, але сюди також відноситься і пасивна частина –вартість виробничих площ, на яких воно поставлене, а також вартість допоміжнихоб’єктів (складів, побутових приміщень тощо), які забезпечують виробничийпроцес.
Таким чином, якщо краще використовуєтьсяобладнання, це означає, що і задіяні відповідні виробничі і допоміжні площітакож дають більшу економічну віддачу. Виходить, що сумарна ефективністьвикористання основного капіталу підприємства охоплює значно ширші границі.
2.3 Принцип виробничоїпотужності підприємства
Виробнича потужність підприємства – це йогопотенційна здатність виготовляти певну кількість конкретної продукції в одиницючасу (рік, місяць). Вона формується через задіяння основних засобів і томуефективність її використання одночасно відображає також і раціональність«віддачі» обладнання, виробничих площ, тобто всього основного капіталу.
Виробнича потужність підприємствастворюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні данівикористовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожнийвиробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване(спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (невзаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому неможе бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів,вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці)тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних технікоорганізаційних заходів.
Особливо важливим є «комплектування»виробничої потужності підприємства з мінімальними витратами. Це забезпечуєтьсятоді, коли виробничу потужність підприємства в цілому «нарощують» суворопослідовним «розблокуванням вузьких місць», впроваджуючи техніко-організаційнізаходи екстенсивного й інтенсивного характеру. Вони, відповідно, забезпечуютькраще використання потужностей в часі (скорочення пристроїв) і зменшення витратчасу (праці) на одиницю продукції. Таким чином досягається залучення резервнихможливостей інших підрозділів (цехів, дільниць).
В практиці підприємств економічно доцільнимє раціональне формування виробничої програми на плановий період. Для цьогопершочергово враховується величина і якість ринкового попиту, наявні виробничіпотужності, а також фінансові можливості підприємства. Важливість такогозавдання полягає в забезпеченні мінімальних витрат на одиницю продукції, тодіпри активному збуті продукції одержують оптимальну масу прибутку.
3. Напрямкипідвищення ефективності діяльності підприємства в ринковому середовищі
3.1 Напрямкипідвищення ефективності функціонування підприємства
Становлення ринково орієнтованої системигосподарювання та розвиток досконалих конкурентних відносин між її суб’єктами вУкраїні вимагають впровадження одночасно керівного і керованогоорганізаційно-економічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективневисокоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць – промисловихпідприємств – та мобільно інтенсифікувати відтворювальні процеси як налокальному, так і на глобальному рівнях.
Отже, на практиці важливо знайти дійовінапрямки підвищення ефективності функціонування підприємства. Для розв’язанняцього завдання певного значення набуває класифікація чинників його зростання.Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємствзводяться до трьох напрямків:
управління витратами і ресурсами;
напрямки розвитку і удосконаленнявиробництва та іншої діяльності;
напрямки удосконалення системи управлінняпідприємством та всіма видами його діяльності.
До першої групи мобілізації чинників можнавіднести такі заходи щодо підвищення поточної виробничої діяльності підприємства:зростання продуктивності праці, зменшення зарплатоємності виготовленняпродукції (тобто економія витрат живої праці); зниження загальноїресурсомісткості виробництва (зменшення енергоємності, фондомісткості,матеріаломісткості тощо). Все спонукає підприємство до раціональноговикористання природно-сировинних ресурсів. Активна мобілізація вказанихфакторів передбачає здійснення заходів, як: прискорення впровадженнярезультатів науково-технічного та організаційного прогресу в практику діяльностіпідприємства; удосконалення організаційної та виробничої систем управління,форм і методів організації діяльності для забезпечення їх вимогам сучасності.Всі визначені напрямки власне представляють другий напрям мобілізації факторівпідвищення ефективності господарювання підприємства.
Але найважливішою значення набуваютьчинники, визначені третьою групою, оскільки їх мобілізація передбачаєвизначення місця реалізації в системі управління діяльністю. Тут доцільнорозглядати внутрішні та зовнішні відносно до підприємства фактори. Аджефакторами внутрішнього середовища можливо оперувати на рівні підприємства, а отзовнішніми факторами середовища неможливо, оскільки вони потребують зазвичайсуттєвих структурних зрушень, розгалуження інфраструктури підприємства, залученняінституціональних механізмів для забезпечення належних передумов функціонуванняпідприємства, і взагалі – удосконалення та розробки дієвих державнихекономічних та соціальних програм розвитку суспільства.
3.2 Універсальний методпрогнозування та планування ефективної виробничої програми
Самим універсальним і поширеним на всіхрівнях управління є балансовий метод в плануванні. Його єство полягає впобудові балансів (матеріальних, фінансових, трудових, платіжних, доходів івитрат підприємства і ін.) у формі взаємно врівноважуються таблиць, що містятьнаявність або джерела утворення ресурсів і відповідні потреби.
Баланси розробляють в натуральному виразі,деякі з них, наприклад при ув'язці об'ємів виробництва з фінансами або балансдоходів і витрат, — в грошовому виразі. В прогнозуванні (плануванні)використовують і нормативний метод.
Його суть в тому, що ряд планових(прогнозних) розрахунків виконується з використанням науково обґрунтованих нормі нормативів — норм витрати сировини і матеріалів, палива і енергії, трудових іфінансових ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг), ставок податків ізборів, відрахувань до бюджету, норм амортизації і багато інших.
Застосовують його, наприклад, припрогнозуванні (плануванні) трудомісткості і заробітної платні, витрат нагрошову одиницю товарної продукції і в інших випадках, у тому числі намакроекономічному рівні. Проте за наявності робіт, важко що піддаютьсянормуванню, і при тих, що значно змінюються в плановому періоді виробничих іринкових умов його вживання скрутне.
Одним з методів визначення повноїсобівартості продукції, а також при розрахунках показників продуктивностіпраці, використовування виробничих фундацій в перспективному періоді єрозрахунок впливу на рівень витрат найважливіших техніко-економічних чинників(пофакторний метод), в основі якого лежить кількісний і якісний аналіззалежності між виробничими витратами і змінами в структурі продукції, рівнітехніки, технології, організації виробництва і праці.
При цьому плановий (прогнозний) показниквизначається по досягнутій його величині, скоректованій на зміну умов(чинників) в плановому періоді. В поточному плануванні пофакторний розрахунокпоєднується з кошторисно-нормативним методом, заснованим на складанні відповіднихкошторисів, що забезпечують необхідні розрахунки, наприклад кошториси витрат напідготовку і освоєння нових видів продукції, загальновиробничих,загальногосподарських комерційних витрат і ін.
Висновки
Виробництво – це процес створенняматеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства. Зміствиробництва визначає трудова діяльність, що припускає наступні три моменти:доцільну роботу, або саму працю; предмет праці, тобто все те, на що направленараціональна діяльність людини; засоби (знаряддя) праці (машини, устаткування,інструменти, за допомогою яких чоловік перетворить предмети праці,пристосовувавши їх для задоволення своїх потреб).
Виробничі підрозділи підприємства — цехи,ділянки, обслуговуючі господарства і служби (прямо або побічно що беруть участьу виробничому процесі), зв'язки між ними, узяті в сукупності, — складають йоговиробничу структуру. Вона зумовлює рівень продуктивності праці, витратвиробництва, ефективність експлуатації природних багатств і техніки при данихтехніко-економічних і економіко-географічних умовах матеріального виробництва.
Виробнича потужність підприємствастворюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні данівикористовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожнийвиробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване(спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (невзаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому неможе бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів,вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці)тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних технікоорганізаційних заходів.
Виробнича програма підрозділів основноговиробництва – це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, якамає бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зіспеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма єнадзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничихпідрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засобидосягнення стратегічної мети.
Порядок розроблення виробничої програмизначною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу.Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступіньзавершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшуобробку, внутрішньо коопераційні потреби на ринок, за межі підприємства.
Самим універсальним і поширеним на всіхрівнях управління є балансовий метод в плануванні. Його єство полягає впобудові балансів (матеріальних, фінансових, трудових, платіжних, доходів івитрат підприємства і ін.) у формі взаємно врівноважуються таблиць, що містятьнаявність або джерела утворення ресурсів і відповідні потреби.
Взагалі всі чинники підвищення ефективностіфункціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:
1) управління витратами і ресурсами;
2) напрямки розвитку і удосконаленнявиробництва та іншої діяльності;
3) напрямки удосконалення системиуправління підприємством та всіма видами його діяльності.
Список використанихджерел
1. Грещак М.Г., О.М. Гребешкова, О.С. КоцюбаВнутрішній економічний механізм підприємства: — К.: КНЕУ, 2001 р., 228 с.
2. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економікапідприємства: — К.: ЦНО, 2006р., 488с.
3. О.П. Крайник, Є.С. Барвінські Економікапідприємства: — Львів: Нац.унів. «Львівська політехніка», 2003р.,208с.
4. Харів П.С. Економіка підприємства: Навч.Посібник. — К.: Знання Прес. 2001.- 301с.
5. 1. Іванова В.В. Планування діяльностіпідприємства: Навч.посібник. – К.: Центр начальної літератури, 2006р.