/>/>Реферат
Курсова робота: 52 сторінки,2 малюнки, 10 таблиць, 20 джерел.
Тема курсової роботи: взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їхроль у фінансовому менеджменті.
Мета роботи: розглянути тазасвоїти поняття витрат, прибутку та оцінки ефективності управління ними у фінансовомуменеджменті.
Методи дослідження: аналітичний, індукції та дедукції, описовий, порівняльний.
Ключові слова: Виробництво, підприємство, Доходи, витрати,прибуток, об'єм реалізації, аналіз, динаміка, фактори, кошти, коефіцієнт,результати, показники, зв'язок, фінансовий менеджмент.
/>Вступ
Актуальність темиобумовлена тим, що найбільш оптимальний підхід до керування витратами іприбутку – це організація планування, обліку й аналізу витрат по центрах витраті центрам відповідальності. Виділення цих центрів на підприємстві відбувається відповіднодо його організаційної структури. Багато в чому ефективність господарськоїдіяльності підприємства визначається здатністю керівництва підприємствакерувати витратами і прибутком.
Прибуткомоцінюється ефективність господарювання, прибуток — головне джерело фінансуванняекономічного й соціального розвитку; прибутковість служить основним критеріємвибору інвестиційних проектів і програм оптимізації поточних витрат, витрат,фінансових вкладень. Таким чином, прибуток знайшов найважливішу, провідну рольу новому господарському й фінансовому механізмі керування соціально-економічнимрозвитком.
Від того як організованийвиробничий процес на підприємстві, яка використовується технологія і техніка,як здійснюється адміністративне керування господарською діяльністюпідприємства, багато в чому залежить величина собівартості виробничогопродукту, і структура прямих і непрямих витрат.
Системи управлінськогообліку задовольняють ці планово-контрольні задачі шляхом виділення окремихпідрозділів як об'єкти обліку. Виділяються центри відповідальності підрозділу,по яких можна врахувати виконання їх менеджерами строго встановленихобов'язків. Так, витрати групуються по центрах витрат невеликим ділянкам чидіяльності сферам відповідальності. Типовим є виділення цехів як центри витрат.Роблячи висновок, можна сказати, що система повинна розподіляти витрати по двохголовних групах об'єктів: підрозділу і продукції. Виконується звичайно в двакроки: збір витрат по центрах відповідальності і віднесення їх на конкретну продукцію,оброблювану в даному цеху (чи іншу калькуляційну одиницю).
Пропоновані підходи уформуванні собівартості дають можливість одержати реальні дані про показникирентабельності продукції і, тим самим, сформувати більш оптимальний портфельзамовлень з погляду прибутковості підприємства. Крім того, дана методикадозволяє більш адресно і легко проводити аналіз прямих і накладних витрат як укількісному, так і в якісному вираженні. І, нарешті, нові запропоновані методирозподілу витрат дають базу для аналізу ефективності кожних з підрозділів(центра витрат).
Метоюроботи є узагальнення й систематизація знань по основних економічнихдисциплінах, застосування отриманих навичок у практичній роботі економіста напідставі фактичних показників виробничо-господарської діяльності підприємства,всебічний аналіз взаємозв'язку витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль уфінансовому менеджменті.
Об’єктомдослідження є ТОВ “Елеко ЛТД”.
Предметдослідження – взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль уфінансовому менеджменті
Узв'язку з поставленою метою в даній роботі вирішувалися наступні завдання:
1.Виявлення взаємозв'язку прибутковості з основними фінансовими показниками діяльностіпідприємства
2.Аналіз витрат та прибутку при виробництві продукції на підприємстві.
3.Виявлення за результатами аналізу резервів збільшення прибутковості виробництвапродукції й удосконалювання керування витратами та формування прибутку.
Методидослідження: аналітичний, індукції та дедукції, описовий, порівняльний.
Розділ 1Керування витратами в процесі формуваннясобівартості продукції />1.1 Формування собівартостіпродукції
Одним з основнихтехніко-економічних показників, що характеризують роботу підприємства єсобівартість продукції, що випускається.
Облік витрат навиробництво і калькулювання собівартості продукції, робіт послуг регламентованозаконом України про оподаткування прибутку підприємства типовим положенням поплануванню, обліку і калькулюванню собівартості робіт, послуг у промисловостізатвердженою постановою КМУ від 26 квітня 1996 року № 473.
Зниження собівартостіпродукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.
Під собівартістюпромислової продукції розуміється виражені в грошовій формі поточні витратипідприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворятьвиробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут – повнусобівартість промислової продукції.
Склад витрат, щовключаються в собівартість продукції, їхня класифікація по статтях визначаютьсядержавним стандартом, а методи калькулювання – самими підприємствами.
Собівартість — один знайважливіших якісних показників, що характеризують усі сторони діяльностіпідприємства (об'єднання).Вона відбиває повноту й ефективність використаннятрудових і матеріальних ресурсів на випуск продукції, економію у витратізасобів, результати впровадження нової техніки і технології і т.д.
Витрати, що залежать відобсягу виробництва, підрозділяються на умовно-постійні (непропорційні) іумовно-перемінні пропорційні).
Умовно-перемінні витратиміняються в залежності від зміни обсягу виробництва тобто ті витрати, що наодиницю продукції постійні (затверджені норми витрати), а на весь обсягзмінюються прямопропорційно.
Умовно-постійні витрати — це витрати, величина яких чи не міняється змінюється в меншій мері, чим обсягвиготовленої продукції. Цих витрат при збільшенні обсягу виробництва на одиницюпродукції відноситься менше, тому що загальна їхня величина залишаєтьсяпостійної чи збільшується (зменшується) непропорційно збільшенню (зменшенню)обсягу виробництва.
Класифікація витрат навідносно-постійні і відносно-перемінні має велике значення для плануваннясобівартості, тому що дозволяє установити розміри зниження собівартостіпродукції зі збільшенням обсягу виробництва (навантаження) підприємства, цеху,агрегату.
У зв'язку з відносноюсталістю абсолютної величини першої групи витрат по чи цеху агрегату зізбільшенням обсягу виробництва розмір цих витрат на одиницю продукціїзменшується, що є серйозним чинником зниження собівартості. І, навпаки, призменшенні обсягу виробництва за рахунок постійних витрат підвищуєтьсясобівартість продукції.
Пропорційні витрати,абсолютна величина яких змінюється відповідно зміні обсягу виробництва, наодиницю продукції залишаються незмінними.
Вертикальний ігоризонтальний поділ праці на підприємстві може по-різному впливати насобівартість виробленої продукції. І саме, про зниження накладних(умовно-постійних) витратах буде йти мова у випадку розгляду вертикальногоподілу праці, тобто при організації управлінського процесу. Саме тут можуть критисязначні резерви по зниженню загальних витрат підприємства. У випадку ж розглядупитання про горизонтальний поділ, те тут важливо правильно сформуватисобівартість продукції, що відноситься саме до даного підрозділу організації,що в першу чергу визначається наявністю причинно-наслідкового зв'язку прикалькулюванні витрат. Таким чином, в останньому випадку загальний рівень витратпо підприємству може бути (за інших рівних умов) відносно незмінним, але тутважливо правильно розподілити ці витрати між різними виробничими йобслуговуючими підрозділами.
собівартістьвитрати прибуток/>/>/>1.2 Мети, критеріїй основи розподілу витрат та прибутку
Найбільш оптимальнийпідхід до керування витратами і прибутку – це організація планування, обліку йаналізу витрат по центрах витрат і центрам відповідальності. Виділення цихцентрів на підприємстві відбувається відповідно до його організаційної структури.
Від того як організованийвиробничий процес на підприємстві, яка використовується технологія і техніка,як здійснюється адміністративне керування господарською діяльністюпідприємства, багато в чому залежить величина собівартості виробничого продукту,і структура прямих і непрямих витрат.
У залежності від масштабіввиробництва на підприємстві будь-якої сфери діяльності організуються основні йобслуговуючі підрозділи, взаємозв'язок між який визначається рівнями їхньоїпідпорядкованості.
Калькулювання для керуючихпредставляється путівником при виборі виробничої стратегії і ціноутворення.Крім того, для оцінки виконавських якостей підлеглих і ефективності роботипідрозділів їм потрібна інформація про витрати по місцях їхнього виникнення.
Системи управлінськогообліку задовольняють ці планово-контрольні задачі шляхом виділення окремихпідрозділів як об'єкти обліку. Виділяються центри відповідальності підрозділу,по яких можна врахувати виконання їх менеджерами строго встановленихобов'язків. Так, витрати групуються по центрах витрат невеликим ділянкам чидіяльності сферам відповідальності. Типовим є виділення цехів як центри витрат.Роблячи висновок, можна сказати, що система повинна розподіляти витрати по двохголовних групах об'єктів: підрозділу і продукції. Виконується звичайно в двакроки: збір витрат по центрах відповідальності і віднесення їх на конкретну продукцію,оброблювану в даному цеху (чи іншу калькуляційну одиницю).
З проблемою розподілувитрат по об'єктах зв'язаний їхній поділ на прямі і непрямі.
Витрати є прямими, якщоїхній можна ототожнити з конкретними виробами. Прикладом є віднесення витратосновних матеріалів на цех і далі на продукцію.
Звичайно виділяють чотирикритерії розподілу витрат:
1. Причинно-наслідковий(повинна бути ясна зв'язок об'єкта витрат і понесених витрат).
2. Досягнутий результат.(Наприклад, рекламна компанія створює імідж корпорації, а не індивідуальноготовару. Витрати по цій програмі можуть бути віднесені на підрозділи знайбільшим рівнем продажів, а не з мінімальним.)
3. Справедливість – цекритерій, що найбільше часто використовується в держзамовленнях, де розподілвитрат є основою встановлення цін.
4. Прибутковість.(Наприклад, розподіл заробітної плати керівництва корпорації на основіприбутковості підрозділів. Передбачається, що прибутковий підрозділ має велику платоспроможністькорпоративних витрат.
В умовах виробництвадекількох видів виробів, а також виділенні декількох підрозділів виникаєнеобхідність найбільш обґрунтованого, оптимального, доцільного розподілу витратпо їхніх центрах. Існує три основних моменти розподілу накладних витрат.
Вибираються об'єкти, наякі відносяться витрати (незалежна перемінна). Наприклад, продукція, послуги,переділи, контракти, цехи, конкретні підрозділи;
2. Вибираються і збираютьсявитрати (незалежна перемінна), які варто віднести на об'єкти, наприклад,основні матеріали, трудовитрати, накладні витрати.
3. Вибирається базарозподілу (cost allocation base), що співвідносить чи витрати групи витрат зобліковим об'єктом. Наприклад, виробничі непрямі витрати звичайнорозподіляються пропорційно прямим трудо-годинам чи прямим машино-годинам.
Іноді об'єкти поділяють напроміжні (intermediate) і кінцеві (final). Прикладом останнього є замовлення.Кінцевий об'єкт означає тут, що витрати далі розподіляються тільки міжреалізованою продукцією і складськими запасами.
Накладні витрати пройдутьне один об'єкт, перш ніж потрапити на дане замовлення, наприклад заробітнаплата начальника ремонтного цеху може бути прямо включена тільки в загальновиробничівитрати даного цеху (проміжний об'єкт). Подальший шлях цих витрат можнапростежити за схемою:
/>
Рис.1.1 Проміжний і кінцевийоб'єкти обліку витрат
Зверніть увагу, щобудь-які індивідуальні витрати один раз виступають як прямі. Далі вонивтрачають цю властивість. Тому заробітна плата начальника ремонтного цеху небуде далі показуватися відособлено.Навпроти, вона ввійде в групу витрат по ремонті й експлуатації основнихзасобів.
Деякі відділи можнавиділити як допоміжні служби. До них відносяться юридичний відділ і відділкадрів. Таке виділення звичайне виробляється по двох критеріях: надання послугіншим підрозділам і наявність залежності між витратами підрозділу і послугами,що робляться.
Багато компаній частиназагальногосподарських витрат відносять на підрозділи (цехи, центри прибутку іт.д.). Приклади баз розподілу для деяких груп статей загальногосподарськихвитрат представлені в таблиці 1.1 і 1.2.
Таблиця 1.1
Бази розподілу груп статейзагальногосподарських витратГрупа витрат База розподілу
Заробітна плата управлінського персоналу Зміст юридичного відділу Зміст відділу маркетингу
Зміст відділу кадрів
Обсяг продажів Час надання послуг
Обсяг продажів
Кількість працюючих Таблиця 1.2Приклади баз розподілу непрямих витрат підрозділівГрупа витрат База розподілу
Матеріали
Витрати на зміст і експлуатацію устаткування
Витрати на зміст будинків (включаючи страхування, охорону, ремонт)
Енергія
Вартість основних матеріалів
Машино-години
Займана площа, м2
Займаний обсяг, м3
Кількість кінських сил,
Займана площа
Це тільки приклади. Якубазу вибере підприємство, залежить від мети і трудомісткості розподілу.
На багатьох підприємствахіснує взаємозв'язок між основними й обслуговуючими підрозділами. Щоб обчислитисобівартість продукції, потрібно зробити розподіл послуг допоміжних(обслуговуючих) цехів.
Послуги допоміжнихпідрозділів можуть бути розподілені трьома способами: прямим (direct),покроковим (step-down) і методом розподілу зустрічних послуг за допомогоюсистеми лінійних рівнянь (reciprocal). Звичайно ці методи включають:
1) складені бюджети(кошторису) для кожного підрозділу;
2) вибір бази розподілу;
3) розподіл (перерозподіл)витрат допоміжних підрозділів;
4) розрахунок коефіцієнтіврозподілу загальновиробничих витрат по продукті кожного виробничого підрозділу.
Прямий метод розподілу(direct allocation method, or direct method). Він використовується найбільшешироко. При цьому ігноруються зустрічні послуги одного підрозділу іншому, усіпослуги списуються на витрати основних цехів. Як базу для розподілу послугадміністрації обрані планові людино-години.
Основним достоїнствомпрямого методу є його простота. Тут немає необхідності проектувати взаємневикористання послуг.
Покроковий метод. Цейметод використовується для розподілу зустрічних послуг обслуговуючих(допоміжних) підрозділів. Це більш точний, чим прямої, метод послідовногорозподілу витрат. Цикл розподілів звичайно починають з цеху, що робить послугбільше, ніж споживає. Ці послуги розподіляються між допоміжними і виробничимицехами. Далі беруть наступний допоміжний цех і послідовно, крок за кроком,продовжують розподіл. Закінчують підрозділом, що зробив мінімальний обсягпослуг.
Метод розподілу зустрічнихпослуг за допомогою системи лінійних рівнянь. Прямої і покроковий методнедостатньо коректні у випадку надання допоміжними цехами взаємних, зустрічнихпослуг один одному. Наприклад, адміністрація обслуговує робітників ремонтногоцеху й у свою чергу одержує частину ремонтних послуг. Даний метод включає тристадії.
1 стадія: наданнязустрічних послуг виражається через лінійну залежність.
2 стадія: зважуєтьсясистема лінійних рівнянь.
3 стадія: цілком зібранівитрати допоміжних цехів розподіляються далі пропорційно кількості зробленихпослуг.
Методика списання витратзалежить від переслідуваної мети і трудомісткості розрахунків. Допустимо,менеджер задумав пророчити коливання загальної суми витрат по обслуговуваннювиробництва і керування. Ідеальної буде база, що відбиває причинно-наслідковізв'язки з величиною, що розподіляється.
На практиці для розподілувиробничих накладних витрат застосовуються наступні бази.
Час роботи виробничихробітників (людино-години) широко використовується по двох причинах. По-перше,непряма заробітна плата в багатьох випадках тісно зв'язана з витратами прямоїпраці, по-друге, інформація про витрачені людино-години на виробництвоконкретної продукції звичайно міститься в убраннях і робочих картах. Коефіцієнтрозподілу визначається розподілом загальної суми виробничих накладних витрат назагальне число витрачених прямих людино-годин.
Заробітна плата виробничихробітників. Теоретично людино-години в більшості випадків краще відбиваютьпричинно-наслідкові зв'язки, особливо якщо на аналогічних роботахвикористовується праця працівників різної кваліфікації. Так, один робітник можеодержувати 20 грн., іншої – 14 грн. Якщо коефіцієнт розподілу складає 200%, тона дане замовлення в першому випадку потрапить 40 грн. загальновиробничихвитрат, у другому – 28 грн. Для попередження таких результатів використовуютьсястандарти, розраховані виходячи із середніх розцінок.
Використання як базурозподілу заробітної плати виробничих робітників переважніше, коли великучастку в накладних витратах складають супутні чи виплати коли переважаєвисокооплачувана праця, а не витрати на зміст устаткування.
Машино-години. Увисокомеханізованих виробництвах амортизація, мастильні матеріали і непрямазаробітна плата більше корелюють згодом роботи устаткування, чим з витратами живоїпраці. Теоретично машино-години є коректною базою розподілу. У минулому рідкозбиралася системна інформація про час роботи устаткування при випускуконкретної продукції. Однак поширення засобів автоматизованого обліку часувиконання кожної операції знизили трудомісткість збору подібних даних.
Чи собівартість вагаосновних матеріалів. Дана база використовується при розподілі витрат, зв'язанихз керуванням запасами, постачанням, збереженням, контролем і їхньою відпусткою.
Але в кожнім конкретномувипадку для аналізу витрат застосовується конкретна база розподілу виходячи ззадач такого аналізу.
У даному розділі данийопис безлічі варіантів бази розподілу. Але усі вони застосовувалися тільки дляаналізу. Основний документ, що регламентує розподіл накладних витрат міжокремими видами продукції в бухгалтерському обліку (Типове положення по обліку,калькулюванню і плануванню собівартості… у промисловості), вимагає збиративсі непрямі витрати по статтях:
1. «Витрати на зміст іексплуатацію обладнання»;
2. «Загальновиробничі(цехові) витрати»;
3. «Загальногосподарські(загальнозаводські) витрати»
с наступним розподіломпершої і другої статті на окремі види продукції пропорційно основній заробітнійплаті основних виробничих робітників, а третин – пропорційно основнійзаробітній платі робітників і витратам на зміст і експлуатацію устаткування.
Таким чином, це ще разпідтверджує, що калькулювання собівартості для обліку й аналізу може істотновідрізнятися.
/>1.3 Прибутокпідприємства як основна складова господарської діяльності підприємства
Узагальнюючаоцінка фінансового стану підприємства дається на основі таких результативнихфінансових показнику як прибуток і рентабельність.
Прибутокі рентабельність — важливі показники ефективності виробництва. Прибуток — це, зодного боку, основне джерело фінансування діяльності підприємств, а з іншогобоку — джерело доходів державного й місцевого бюджетів
Напідприємствах проводиться підсумковий (ретроспективний) прогнозний(перспективний) аналіз прибутку.
Цільпідсумкового аналізу: дати кількісну оцінку причин, що викликали змінуприбутку, податкових платежів прибутку в бюджет, виявити вплив витрат назмінений прибутки або вплив на прибуток зміни цін, викликаних ринковою кон'юнктурою.
Вумовах ринку керівники підприємств більше схильні проводити прогнозний аналізприбутку, тобто зіставляти різні варіанти одержання прибутку в майбутньому, ніжзатрачати час на аналіз результатів фактичного виконання шляхом їхньогопорівняння зі стандартним рішенням або оцінкою прибутку в динаміку.
Підприємецьзацікавлений у тім, щоб у конкурентній боротьбі одержати максимум прибутку. Цеймаксимум прагне обґрунтувати аналітичними розрахунками.
Аналізформування й використання прибутку проводиться в кілька етапів:
1. аналізується прибуток по складув динаміку;
2. проводиться факторний аналізприбутку від реалізації;
3. аналізуються причини відхиленняпо таким складового прибутку, як відсотки до одержання й сплати, іншіопераційні доходи, позареалізаційних доходи й витрати;
4. аналізується формування чистогоприбутку й вплив податків на прибуток;
5. дається оцінка ефективностірозподілу прибутку на нагромадження й споживання;
6. аналізується використанняприбутку на нагромадження й споживання;
7. розробляються пропозиції доскладання фінансового плану.
Прицьому варто враховувати, що методика факторного аналізу застосовна як прианалізі показників прибутку за звітний період, так і при обґрунтуванні плану.
Значенняприбутку обумовлене тим, що, з одного боку, вона залежить в основному відякості роботи підприємства, підвищує економічну зацікавленість його працівниківу найбільш ефективному використанні ресурсів, тому що прибуток — основнеджерело виробничого й соціального розвитку підприємства, а з іншого боку — вонаслужить найважливішим джерелом формування державного бюджету. Таким чином, уросту суми прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава. Прирістприбутку може бути досягнуть не тільки завдяки збільшенню трудового внескуколективу підприємства, але й за рахунок інших факторів. Тому на кожномупідприємстві необхідно проводити систематичний аналіз формування, розподіли йвикористання прибутку. Цей аналіз має важливе значення й для зовнішніхсуб'єктів (державних органів, банків і ін.).
Завданняаналізу і його послідовність:
Ø оцінка плану (прогнозу) прибутку й вибір найкращоговаріанта; вивчення виконання плану й динаміки;
Ø виявлення й кількісний вимір впливу факторів формуванняпоказників прибутку й оцінка її якості;
Ø вивчення напрямків, пропорцій і тенденцій розподілуприбутку;
Ø виявлення резервів зростання прибутку;
Ø розробка рекомендацій з найбільш ефективного використанняприбутку з урахуванням перспектив розвитку підприємства.
Аналізповинен показати також вплив на прибуток порушенні договірної, технологічної йфінансової дисципліни.
Угосподарській практиці використаються наступні показники прибутку:
1. Наодиницю продукції;
2.Балансова;
- Прибуток від основного видудіяльності (реалізації продукції (товарів, робіт, послуг));
- Прибуток від іншої реалізації;
- Доходи й витрати від позареалізаційнихоперацій (позареалізаційні результати):
§ По цінних паперах і від участьна паях у спільних підприємствах;
§ Штрафи, пені, неустойки,отримані й сплачені;
§ Прибуток і збитки минулих років,виявлені у звітному році;
§ Надходження боргів ідебіторської заборгованості;
§ Надходження від іншихпідприємств і організацій фінансової допомоги, поповнення фондів спеціальногопризначення та ін.
3.Оподатковувана;
4.Пільгована (не оподатковувана податком);
5. Щозалишається в розпорядженні підприємства;
6.Чиста.
Показник«балансовий прибуток» вивчається при аналізі фінансового результату від всіхвидів діяльності підприємства, а показники 3-6 — при аналізі формуванняподатків і розподілу прибутку.
Перевіркаобґрунтованості й напруженості плану прибутку необхідна для з'ясуваннявзаємоув’язки планових показників прибутку й рентабельності по залишкамнереалізованої продукції на початок періоду, випущеної й реалізованої.
Назміну балансового прибутку впливають багато факторів. Кількісно виміряти можнафактори першого й другого порядків.
Дофакторів першого порядку ставляться зміни:
1. прибутку від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг);
2. прибутку від іншої реалізації;
3. позареалізаційних результатів.
Факторамидругого порядку є зміни:
1.1.обсягу реалізованої продукції;
1.2.структури реалізованої продукції;
1.3.повної собівартості реалізованої продукції;
1.4.цін на реалізовану продукцію;
2.1.доходів по цінних паперах і від участь на паях у спільних підприємствах;
2.2.штрафів, пені, неустойок, отриманих за винятком сплачених;
2.3.прибутку й збитків минулих років, виявлених у звітному році;
2.4.надходжень боргів і дебіторської заборгованості;
2.5.фінансової допомоги від інших підприємств і організацій, поповнення фондівспеціального призначення й ін.
Факториформування балансового прибутку в узагальненому виді характеризуєструктурно-логічна модель, показана на рис. 1.2.
/>
Рис. 1.2Структурно-логічна модель факторної системи балансового прибутку
Впливфакторів першого порядку (1, 2, 3), другого порядку (3.1- 3.5) розраховуєтьсяшляхом порівняння відповідних фактичних і планових (прогнозних) даних.
Факторидругого порядку 1.1-1.4, що характеризують зміну прибутку від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг), визначаються іншим способом.
Векономічній літературі зустрічаються розбіжності в підходах до визначеннявпливу фактору «зміна обсягу реалізації» у частині оцінки обсягу реалізованоїпродукції (тільки для розрахунку факторів зміни прибутку: по плановій повнійсобівартості, за відпускними цінами). Розходження в оцінці обсягу реалізованоїпродукції приводять до значних відхилень у визначенні впливу на прибуток факторів«зміна обсягу реалізованої продукції», «зміна структури реалізованоїпродукції». Найбільш точні результати розрахунку факторів дає оцінка обсягуреалізації по плановій собівартості.
Величинавпливу на прибуток від реалізації продукції й балансову зміни обсягуреалізованої продукції (фактор 1.1) визначається шляхом множення суми плановогоприбутку від реалізації на коефіцієнт перевиконання (недовиконання) плану пореалізації. Коефіцієнт же виконання плану по обсязі реалізованої продукціїрозраховується як відношення планової собівартості фактично реалізованоїпродукції до планової собівартості запланованої до реалізації продукції.
Змінаструктури реалізованої продукції впливає на прибуток у зв'язку з тим, що рівеньрентабельності різних виробів неоднаковий. При підвищенні в загальному обсязіреалізації (у порівнянні із планом) питомої ваги більше високорентабельнихвиробів прибуток від реалізації збільшується й навпаки.
Утеорії й практиці аналітичної роботи відомі кілька способів розрахунку впливуцього фактору: шляхом порівняння суми прибутку від реалізації «за планом нафактичний обсяг реалізованої продукції» із плановим прибутком, скоректованої накоефіцієнт виконання плану по обсязі реалізації; шляхом вирахування з різниціміж показниками прибутку «за планом на фактичний обсяг реалізованої продукції»і «за планом» суми впливу фактору «зміна обсягу реалізації» (сальдовий спосіб).
Призниженні або підвищенні в порівнянні із планом собівартості реалізованоїпродукції (фактор 1.3) прибуток від реалізації відповідно збільшується абозменшується. Для розрахунку цього фактору порівнюють фактичну собівартість ізплановою собівартістю фактично реалізованої продукції. В отриманої в такийспосіб сумі знайшли відбиття й зміни цін, що мали місце, у порівнянні із планомна сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, тарифів на енергію.Тому що цей фактор є не залежним від підприємства, то доцільно виділити його яксамостійний. При необхідності можна виділити як самостійний фактор і змінакомерційних витрат.
Фактор1.4 «зміна цін на реалізовану продукцію» є комплексним, залежним у свою чергувід ряду факторів (1.4.1, 1.4.2, 1.4.3).
Зогляду на наявність проблем керування прибутком і рентабельністю виробництва,підхід до механізму керування повинен носити комплексний характер. У першучергу, це безпосередньо пов'язане з ефективним керуванням операційної системи вцілому, тобто системи забезпечення виробництва продукції підприємства.
Відкерівника потрібно, насамперед, уміння ефективно вести справа, тобто збільшуватиприбуток. Резерви збільшення суми прибутку визначаються по кожному видітоварної продукції. Основними їхніми джерелами є збільшення обсягу реалізаціїпродукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції,реалізація її на більше вигідних ринках збуту й т.д. У наших умовах, колипрактично на кожному підприємстві є малорентабельні, збиткові виробництва,перший шлях здається нереальним. Однак ретельний економіко-організаційнийаналіз може підказати вихід навіть із такого тупикового положення.
Длявизначення резервів зростання прибутку по першому джерелу необхідно виявленийраніше резерв росту обсягу реалізації продукції помножити на фактичний прибутокрозраховуючи на одиницю продукції відповідного виду.
Підрахунокрезервів збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості товарноїпродукції й послуг здійснюється в такий спосіб: попередньо виявлений резервзниження собівартості кожного виду продукції множиться на можливий обсяг їїпродажів з урахуванням резервів його росту.
Істотнимрезервом зростання прибутку є поліпшення якості товарної продукції. Вінпідраховується в такий спосіб: зміна питомої ваги кожного сорту (кондиції)множиться на відпускну ціну відповідного сорту, результати підсумуються йотриману зміну середньої ціни множиться на можливий обсяг реалізації продукції.
Основними,джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення сумиприбутку від реалізації продукції й зниження собівартості товарної продукції.
Назакінчення аналізу фінансових результатів повинні бути розроблені конкретнізаходи щодо освоєння виявлених резервів і система здійснення моніторингу.Освоєння резервів зростання прибутку на наявних виробничих потужностях бездодаткових капітальних вкладень, а отже й без збільшення суми постійних витрат,дозволить збільшити не тільки рентабельність роботи підприємства, але й запасйого фінансової міцності.
Принезмінних економічних умовах легше було планувати й проробляти програму. Всіфункції по реалізації програми перекладалися на підприємства. Однак багато чогоміняється, і підприємство перебуває в динамічних умовах, постійно змінюватися.Проаналізувавши ситуацію, необхідно створювати програму в комплексі для їїкращої реалізації. Головний упор робиться на конкретне вдосконалюваннягосподарювання, особливо на тих ділянках, які приносили збиток (або булималорентабельні). У противному випадку варто порушити питання про їхнюліквідацію.
Керуванняприбутком підприємства зводиться до розробки механізмуорганізаційно-економічного впливу за результатами роботи підприємства, напідвищення його ефективності в порівнянні з витратами, пошуку комплексуінструментів, що дозволяють зі стихійного одержання доходів підприємств перейтидо регульованих доходів. У той же час, недостатньо забезпечити тількиприбутковість підприємства.
Прибутокповинна бути настільки вагомої, щоб забезпечувати все розширене відтворення,рішення вартих перед підприємством завдань. У сучасний період ринковаконкуренція повинна бути більше твердої, але не за рахунок фактору ціни, а врезультаті появи більше витончених, тонких методів і форм суперництвапідприємств на ринку. Виживання підприємства всі частіше обумовлюється дієюфакторів дострокового порядку, ніж просто економія на яких-небудь видах прямихабо накладних витрат. Необхідно, щоб підприємство набагато більше часуприділяло таким сферам, як реалізація й збут продукції, збільшення доходів, чимвластиво керуванню виробництвом з метою зниження витрат. Тому що потреби йзапити споживачів швидко поширюються по всьому світлу, то вони стають надзвичайноіндивідуалізованими, а ринки дуже різноманітними по своїй структурі;керівництво підприємства, якщо воно прагне до успіху на ринку, повинненеухильно додержуватися правила: робити, насамперед, ставку на збільшеннядоходів, а не на зниження витрат (хоча вони й взаємозалежні).
Такимчином, у цей час необхідно, щоб керівництво підприємством не стільки наодержання максимального прибутку, скільки на одержання максимального доходу. Якже згадувалося, максимальне одержання прибутку в основному зв'язується зізниженням виробничих витрат. Однак, в умовах, коли самими витратамипідприємство може управляти, в основному тільки витрата їхньої кількості, аціна на кожний вхідний матеріал (ресурс) практично некерована, а в умовахінфляції, що не сповільнюється, і безконтрольності, підприємство вкрай обмеженев можливості знижувати виробничі витрати, домагаючись таким шляхом збільшенняприбутку. Тому, тут виникає необхідність переоцінки інших якісниххарактеристик, що впливають на збільшення доходів підприємства.
Сучасневиробництво повинне відповідати наступним параметрам:
1)Мати велику гнучкість, здатністю швидко міняти асортименти виробів, тому щонездатність постійно пристосовуватися до запитів споживачів, приречепідприємство на банкрутство.
2)Технологія виробництва ускладнилася на стільки, що вимагає зовсім нові формиконтролю, організації й подоли праці.
3)Вимоги до якості не просто зросли, а зовсім змінили характер. Мало випускатигарну продукцію, необхідно ще думати про організації післяпродажного обслуговування,про надання споживачам додаткових фірмових послуг
4)Різко змінилася структура витрат виробництва. Одночасно усе більше зростаєчастка витрат, пов'язаних з реалізацією продукції. Все це вимагає принциповонових підходів до керування й організації виробництва, безпосередньо стосуєтьсяй керування прибутком. Більше того, вони повинні знайти гідне місце в розробцікерування нею в рамках підприємства в цілому.
Особливоюпроблемою є й підвищення ефективності діяльності підприємства по збуті продукції.Насамперед, необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості рухуоборотних коштів, скорочення всіх видів запасів, домагатися максимальношвидкого просування готових виробів від виробника до споживача. Природно, щотакий підхід вимагає зовсім іншого в керуванні якістю продукції й організаціїпоставок.
Здійснюючитактикові постійних поліпшень навіть у давно відомих виробах, можна забезпечитисобі неухильний ріст частки ринку, обсягів продажів і доходів. Необхідно вмітиуправляти доходами, а, отже, і прибутком.
Прирозгляді прибутку зіштовхуються інтереси різних сторін:
Ø держави, що розраховує на зростання виробництва йреалізацію продукції, збільшення прибутку, що означає наростання податкових відрахуваньу скарбницю; трудового колективу, що розраховує на свою частку прибутку; банків,яких турбує платоспроможність фірми, зворотність отриманих позичок ізабезпечення подання нових;
Ø керівництва підприємства, що прагне як можна більшу частинуприбутку залишити нерозподіленої, як ресурс, резерву, що дозволяє зміцнюватиоснови самофінансування.
Керівниковіприйде так планувати розподіл прибутку, щоб не нанести збитку жодній стороні, ів теж час забезпечити добробут підприємства.
Надіяльність підприємств повинне велика увага робити гнучке державне регулюванняз використанням економічних важелів. У країнах Заходу держава впливає на нихчерез систему стимулюючих мір. Прискорена амортизація забезпечується за рахунокзменшення оподатковуваного прибутку. Цим методом держава регулює рентабельністьу різних секторах економіки. Найбільш швидка амортизація передбачена впередових галузях індустрії. Крім іншого, така політика підштовхує підприємствадо прискореного відновлення основного капіталу, устаткування, що випускаєпродукції.
Оборотвиробничих фондів є безперервний, періодично повторюваний процес, у результатіякого авансована вартість повністю повертається до своєї вихідної форми. Урезультаті забезпечується, процес відтворення. Швидкість обороту виміряєтьсячислом його оборотів, чинених протягом року. Його прискорення означаєскорочення часу виробництва або часу обігу й свідчить про підвищенняефективності, використовуваного капіталу. Крім того, прискорення впливає на:прибуток убік її підвищення, на зниження собівартості продукції й підвищеннярентабельності виробництва.
Такимчином, до основних факторів, що впливають на прибуток ставляться:
1)Конкурентоздатність випускає продукції, що, у чинність того, що. підприємствоповинне існувати для споживача й тільки клієнтів, потреби яких задовольняються,дають підприємству можливість вижити на ринку й одержати доход.
2)Висока мобільність на ринку, воля економічного маневру, що робить об'єктивнонеобхідними облік ринкової кон'юнктури, гнучке маневрування всіма наявнимиресурсами для досягнення ефекту.
3)Ритмічність і гнучкість виробництва, здатність швидко міняти асортиментипродукції відповідно до запитів споживачів.
4)Розробка мер по поліпшенню випускає продукції, що, здатність підприємства датиспоживачеві товар більше високої якості.
Всі ціфактори є важливими для ефективного функціонування підприємства, тільки зїхньою допомогою підприємство зможе дістати максимальний прибуток. Однакведучим є виробництво товарів більше високої якості, іншими словами,задоволення на потребі споживачів і визначення набору товарних груп, найбільшкращих для успішної роботи на ринку. Товар, попит на який існує, уважаєтьсярентабельним і буде приносити підприємству більше доходу, а високий рівеньрентабельності при наявності вільної конкуренції служить символом для переливукапіталів і вкладення коштів в. галузі з більше високою нормою прибутку(рентабельності). Для ринку неприйнятні регульовані ціни, але рівнемрентабельності монополістів виробників, їх можна регулювати./>/>/>1.4 Внутрішня ефективність на підприємстві
Добрекероване підприємство здійснює строгий контроль за формуванням прибутку покожнім її центрі і відповідно заохочує керівників підрозділів на основі цихрезультатів. При оцінці необхідності вкладення нових засобів у чи активипроекти розраховується очікуваний прибуток, і ці розрахунки є основою дляприйняття рішень.
При плануваннівитрат на об'єм виробництва виникає проблема оцінки ступеня ефективностікожного з підрозділів. На багатьох підприємствах застосовується єдина ставкарозподілу накладних витрат. Єдина чи загальнозаводська ставка розподілунакладних витрат використовується, коли ставки розподілу накладних витратустановлюються для всього підприємства по усіх видах робіт незалежно від підрозділів,у яких вони виконуються. Єдина ставка розподілу накладних витрат – не кращийметод розподілу накладних витрат, коли на підприємстві маються підрозділи й укожнім з них витрати часу на виконання робіт різні. Можна укласти, що єдинуставку розподілу накладних витрат доцільно використовувати тільки тоді, коли навсі роботи у всіх підрозділах затрачається приблизно однаковий час. Якщо на ціроботи затрачається різний час, то необхідно установити ставки розподілунакладних витрат окремо по кожнім підрозділі, щоб на всі замовленнярозподілялися фактично відповідні їм накладні витрати.
Однак існуютьдеякі статті накладних витрат, що не можуть бути віднесені до конкретнихпідрозділів, оскільки вони здійснюються в інтересах декількох підрозділіввідразу.
Проблемарозподілу витрат полягає в тім, що неможливо це зробити якимсь універсальнимспособом. Можна застосовувати альтернативні методи розподілу витрат, але неможна сказати, чи вірні вони чи ні.
У визначенихзобов'язаннях може використовуватися не один метод, і отже, вибір методурозподілу накладних витрат часто суб'єктивний. Ціль – вибрати метод, що маєнайбільш тісний причинно-наслідковий зв'язок з формуванням собівартості. Іншимисловами, розподіл накладних витрат повинний бути зв'язане з прибутком,отриманої на кожен підрозділ. Кінцевий результат – розподіл усіх виробничихнакладних витрат між виробничими й обслуговуючими підрозділами підприємства.
/>/>/>Розділ 2Аналіз управління витратами/>2.1 Відображеннявитрат у собівартості продукції
У собівартості продукціїзнаходять відображення індивідуальні витрати кожного підприємства навиробництво і реалізацію товарів, виконання робіт і послуг. Зменшення цихвитрат забезпечує підприємству конкурентоспроможність на ринку, зростанняприбутку, рентабельність, тому аналіз досягнення неухильного зниженнясобівартості продукції, пошуку резервів подальшої економії усіх витрат навиробництво і реалізацію продукції являє собою один з обов'язкових напрямківфінансово-економічного аналізу діяльності підприємств.
Серед документів державноїбухгалтерської і статистичної звітності найінформативнішими з точки зоруаналізу собівартості продукції є форми «Звіт про витрати виробництва продукції,робіт, послуг», «Звіт про фінансові результати», «Рентабельність окремих видівпродукції» (усі вони складаються і подаються у складі річного звіту іщоквартально).
Для аналізу відповіднихвитрат на виробництво залучаються форми державної звітності з праці, звикористання сировини і матеріалів, основних засобів. Для проведенняпоглибленого внутрішнього аналізу використовуються планові і нормативнідокументи, калькуляції окремих видів продукції, матеріали синтетичного тааналітичного бухгалтерського обліку.
На першому етапі аналізусобівартості продукції необхідно дати загальну оцінку роботи підприємства щодозниження витрат на виробництво і реалізацію продукції за аналізований період.Виходячи із завдань комплексного фінансово-економічного аналізу діяльностіпідприємства в умовах ринкової економіки, така оцінка найповніше може бутивідображена через систему показників, серед яких першорядне значення має показниквитрат підприємства на одну гривню виробленої товарної продукції. Цей показниквизначається за формулою:
/> (2.1)
де Вг — витратина одну гривню товарної продукції;
С — повна собівартістьвиробленої товарної продукції;
Т — вартість виробленоїтоварної продукції в оптових цінах.
Такий показникхарактеризує роботу підприємства у напрямку зниження собівартості продукції, щовипускається, вибору оптимальної структури випуску і реалізації продукції з урахуваннямоптових цін на неї, які формуються на ринку та які повинні оперативновраховуватися підприємством при плануванні своєї діяльності і в ході виконаннянамічених бізнес-планом обсягів виробництва.
Аналіз витрат на однугривню виробленої продукції набуває конкретності і може служити підґрунтям дляприйняття управлінських рішень у сфері формування показників рентабельностіпродукції підприємства, якщо він доповнюється аналізом складу витрат навиробництво. У практиці бухгалтерського обліку і в аналітичній практиці витратина виробництво продукції групуються і вивчаються за двома ознаками, а саме: заелементами витрат і за калькуляційними статтями витрат. Перше з названихгрупувань передбачає розкриття складу і структури витрат на виробництвобезвідносно до того, у якому напрямку витрачені відповідні елементи (наприклад,сировина, матеріали, амортизація основних засобів і нематеріальних активівтощо), чи стосуються вони цехів і ділянок основного виробництва, чи витрачені уцехах допоміжного виробництва; чи це прямі витрати на конкретні вироби, чи цевитрати, пов'язані з обслуговуванням виробничого процесу і з управлінням ним.Саме таке групування витрат міститься у державній статистичній звітності провитрати на виробництво продукції (робіт, послуг).
Одним з найважливішихрозділів бізнес-плану роботи підприємства є складений за економічнимиелементами кошторис витрат на виробництво. Цей кошторис і звітні дані провитрати на виробництво дають змогу оцінити динаміку структури витрат, змінуматеріалоємності і трудомісткості продукції порівняно із запланованимипоказниками і за часом; вони також служать базою для аналізу оборотностіфінансових ресурсів, вкладених у сировину, матеріали, інші оборотні активи,ефективності організації процесу матеріально-технічного забезпеченняпідприємства./>2.2 Аналізсобівартості за калькуляційними статтями витрат
Важливим аспектом оцінкирезультатів роботи підприємства, спрямованої на мінімізацію витрат навиробництво і реалізацію продукції, є аналіз собівартості виробленої продукціїза калькуляційними статтями витрат. Саме такий аналіз дає змогу визначитиконкретні напрямки подальшого пошуку резервів зниження собівартості продукції.
З метою пошуку резервівекономії витрат на виробництво поглибленому аналізові треба піддавати саме тістатті собівартості, з яких допущені перевитрати. Втім, якщо за тією чи іншоюстаттею витрат визначилася економія проти запланованих, це далеко не завждисвідчить про відсутність резервів подальшої економії відповідних витрат.
З'ясування причинперевищення прямих матеріальних витрат над плановими прямими витратаминеобхідно здійснювати, використовуючи розрахунки, які проведені при аналізірівня матеріалоємності продукції. Вони визначають напрямок аналізу, оскількиматеріалоємність продукції підприємства залежить насамперед від прямихматеріальних витрат, хоч і ті матеріальні витрати, які формують собівартістьпродукції через комплексні статті витрат на обслуговування виробництва йуправління (а це здебільшого витрати енергоносіїв, допоміжних матеріалів,малоцінних і швидкозношуваних предметів, запасних частин), також значною міроювизначають рівень матеріалоємності продукції підприємства в цілому.
Аналіз причин відхиленнясобівартості продукції за статтею “Основна і додаткова заробітна плата основнихвиробничих робітників” і пошук резервів економії виконується на базіпроведеного аналізу використання на підприємстві трудових ресурсів, зокремааналізу продуктивності праці, трудомісткості продукції, нормування і стануоплати праці. Найсуттєвішим фактором зниження витрат на оплату праці основнихробітників є досягнення мінімально можливої технологічної трудомісткостіпродукції, яка виробляється і реалізується. Невиконання накреслень щодозниження трудомісткості виробів призводить до перевитрат і збільшеннясобівартості продукції. Сума перевищення собівартості продукції черезневиконання запланованого зниження технологічної трудомісткості (DСтр)може бути визначена за такою формулою:
/> (2.2)
де (ТР)1 —фактична технологічна трудомісткість товарної продукції за аналізований період(нормо-годин);
ЗПс — середнявартість (заробітна плата) за одну нормо-годину, грн.;
Вн — відсотокневиконання встановленого у плані завдання щодо зниження технологічноїтрудомісткості, %;
Кеф —коефіцієнт, що відображає розмір нарахувань на заробітну плату узагальнодержавні фонди.
При аналізі заробітноїплати основних робітників особливу увагу треба приділити також виявленнюрезервів скорочення непродуктивних витрат заробітної плати. Такий аналізповинен базуватися на вивченні первісної облікової документації, яка єпідставою для нарахування заробітної плати всім категоріям робітників, у томучислі й основним виробничим робітникам. До такої документації належать нарядина відрядні роботи, маршрутні карти (вони на багатьох підприємствахвипускаються на партію деталей і супроводжують цю партію через весьтехнологічний процес), листки на доплату, акти про брак тощо.
Непрямі комплексні витратина обслуговування виробництва й управління аналізуються затрьома групами витрат:
— на утримання таексплуатацію устаткування;
— загальновиробничівитрати;
— загальногосподарськівитрати.
Затрати на утримання таексплуатацію устаткування аналізуються з урахуванням того,що до складу цих витрат входять як витрати, що повністю (або майже повністю)залежать від обсягу виробництва продукції (на — експлуатацію устаткування, зносмалоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв, транспортні витрати,пов'язані з внутрішньовиробничим переміщенням вантажів), так і такі, щопрактично або навіть зовсім не залежать від нього (амортизація устаткування ітранспортних засобів, які експлуатуються у цехах, дільницях, іншихвідокремлених виробничих підрозділах).
Специфічно у цьому планірозглядається залежність від обсягу виробництва витрат на поточний,капітальний, середній ремонти устаткування та інших витрат, пов'язаних з йогополіпшенням. Як відомо, законодавство України передбачає право підприємств усіхформ власності щорічно робити такі витрати щодо всіх основних засобів вобмежених розмірах (а саме — не більше 5% балансової вартості основних засобівпідприємства на початок року) із зарахуванням їх до складу валових витрат ісобівартості продукції. При аналізі витрат на утримання та експлуатаціюустаткування доцільно вважати, що витрати на його поліпшення на 50 відсотківзалежать від завантаженості, тобто від обсягу виробництва. Втім, коефіцієнтзалежності цих витрат, а також інших витрат на утримання та експлуатаціюустаткування слід диференціювати, виходячи з конкретних умов роботипідприємства, діяльність якого аналізується.
При аналізі загальновиробничихвитрат і загальногосподарських витрат прийнято вважати, що вони практично незалежать від обсягу виробництва і реалізації продукції. Тому в основу висновківпро стан цих витрат та їх вплив на собівартість продукції кладеться зіставленняпланових і звітних показників про видатки за окремими статтями. />2.3 Факторнийаналіз витрат на одну гривню товарної продукції
Детальний розгляд складу іструктури собівартості продукції підприємства та визначення стану витрат закожною із статей прямих і комплексних витрат допомагає краще осмислитирезультати аналізу витрат на одну гривню товарної продукції. Такий аналіздоцільно проводити як відносно параметрів, закладених у бізнес-планіпідприємства, так і за динамікою. Нижче наводиться методика проведенняфакторного аналізу показників витрат на одну гривню товарної продукціїпорівняно з показниками, закладеними у бізнес-плані (динамічний аналіз відноснофактично досягнутих параметрів за базовий рік виконується аналогічно).
Розглядаються такіфактори, які визначають рівень витрат на одну гривню товарної продукції:
а) зміна (зменшення абозбільшення) собівартості продукції за окремими статтями витрат;
б) відхилення відприйнятих у плані цін на покупні матеріальні ресурси;
в) відхилення відврахованих відпускних цін на готову продукцію підприємства;
г) зміна асортиментноїструктури виготовленої продукції. Методика виявлення цих факторів ілюструєтьсяплановими і звітними даними заводу металовиробів./>3. Практичначастина/>3.1 Короткахарактеристика підприємства “Елеко ЛТД»
В даний час м. Запорожжя знаселенням понад 900 тис. чоловік є великим економічним центром Запорізькоїобласті й України. Тут нараховується 112 промислових підприємств-гігантів. Попромисловому потенціалі м. Запорожжя займає третє місце в країні.
У результаті роботипромисловості міста з 19677 джерел виділення шкідливих речовин відбувається1062 тис. тонн викидів у рік. 9899 джерел виділення оснащені очиснимиустановками в кількості 2640 одиниць. Чи щорічно чи уловлюється знешкоджується774.9 тис. чи тонн 74.6% шкідливих речовин. Інші викиди в кількості 287.1 тис.чи тонн 25.4% попадає в навколишнє середовище, з яких 87,6 тис. тонн (11.0%)твердих і 199.5 тис. тонн (73.7%) газоподібних.
Сьогодні не секрет, щопредставляє наш регіон (Запорізька область) і вся Україна в цілому векологічному плані.
Це величезнішламонакопителі, зіпсований повітря, купи не переробленого металобрухту,смітника застарілого устаткування.
Десятки років підрядвеликі підприємства області скидають шлаки в шламонакопителі (наприкладДніпроспецсталь з 1949 року). Нагромадилося вже сотні млн. тонн. Цей шлак непридатний у будівництві, тому що в його складі зустрічаються «украплення»металу, тому що сучасні технології одержання легованих сталей не дозволяєвикористовувати на 100% сировину.
Більшість кольоровихметалів при легуванні сталей окисляються й ідуть у шлак.
Крім того сучаснігазоочистки працюють на принципі відловлювання металевих складових у газах. Щодалі робити з цими «виловленими» елементами підприємства не знають. Тому, щопри плавленні цей мілкодісперсний порошок загоряється і згоряє (у звичайнихелектропечах). Крім того велике утруднення викликає переробка стружки.Вимагаються витрати на її пакетування, різання, підготовку. Тому що непідготовленастружка й обпилювання сильно чадіють у печі.
Тому підприємство «Елеко ЛТД»разом з київським інститутом електрозварювання ім. Патона розробило принциповонову технологію переробки перерахованих вище промислових відходів.
Розроблена технологіядозволяє переробляти шлаки, відходи гальванічного виробництва (ділянкитравлення електронних плат, хромування, нікелювання), відходи газоочистки,брухт, стружку і побутові відходи (консервні банки, батарейки, автомобільніакумулятори і т.п.).
Тому ефективність уведенняданої технології в нашому регіоні очевидна і незаперечна.
У регіоні знаходяться таківеликі заводи як Запоріжсталь, Дніпроспецсталь, що сьогодні працюють відноснонормально і постійно поповнюють запаси шламонакопителей.
Крім того Дніпроспецстальробить якісні, спеціальні сталі й у зв'язку з чим використовує у своємувиробництві легуючі добавки кольорових металів.
Фахівці підприємства разомз київським інститутом електрозварювання ім. Патона провели хімічний аналізтрьох типів відходів ОАО «Дніпроспецсталь» (а їхні десятки типів).
Апарат керуванняскладається з 10 чоловік: директор; комерційний директор; бухгалтер; технолог;головний інженер; інженер по техніці безпеки; інженер по устаткуванню;економіст; кадровик; зав.складом.
Для керуванняміні-заводом не треба великого і складного апарата керування.
Ці люди — висококваліфіковані фахівці, що знають свою справу, що мають визначений досвід усвоїй області. Додаткові вимоги — енергійність, комунікабельність,зацікавленість у загальній справі і виробництві.
Система оплати праціпрацівників апарата керування — договірно-контрактна по прогресивних ставках (взалежності від обсягу продажів), що буде стимулювати їх до зацікавленості врезультатах своєї праці а також діє система участі в прибутках.
Контроль якостіпродукції здійснюється майстром ділянки. Головною його задачею є попередженнявиникнення шлюбу і контроль якості продукції в строгій відповідності зістандартами і технічними умовами. Він включає :
1. контроль сировини і матеріалів
2. контроль за дотриманням режиму технологічного процесу
3. контроль якості готової продукції і здача її замовникам.
Він здійснюється післякожної плавки добором невеликої кількості металу для аналізу в хімічнійлабораторії. Такий частий аналіз необхідний через специфічність відходів(неоднаковий склад, різні домішки). Складається паспорт плавкі. На кожнімзлитку ставиться печатка лабораторії. Для цієї мети використовується складнаустановка спектрального аналізу, що допомагає визначити склад злитка з точністюдо сотих відсотка. 3.2 Аналіз витрат в процесі виробництвапродукції
Витрати на одну гривнювиробленої продукції підприємства “ЕЛЕКО” за звітний і базовий роки наведено утабл. 3.1
Таблиця 3.1
Витрати на одну гривнювиробленої продукціїПоказник Базовий рік (у цінах базового року) Звітний рік за бізнес-планом фактично Вартість виробленої продукції в оптових цінах без ПДВ і акцизного збору, тис. грн. 17448 29002 25338 Повна собівартість виробленої продукції, тис. грн. 13532 21372 20105 Витрати на 1 грн. виробленої продукції 77,56 73,69 79,35
Наведені дані свідчать проте, що підприємство у звітному році має значно гірший показник з витрат на однугривню виготовленої продукції, ніж передбачалося бізнес-планом; погіршився віні порівняно з досягнутим рівнем у базовому році. Ця обставина орієнтує нарозв'язання аналітичних задач, пов'язаних з розкриттям причин становища, щосклалося, з пошуком резервів зменшення витрат на виробництво й оптимізацієюасортименту продукції, яка випускається та реалізується підприємством. Втратипідприємства від збільшення у звітному році витрат на одну гривню виробленоїпродукції проти запланованих становили (79,35-73,69)-25 338: 100=1434,1 тис.грн., і відповідно на цю суму скоротився прибуток підприємства.
У табл. 3.2 наведені даніпро фактичні і планові витрати на виробництво за звітній рік за елементамивитрат (тис. грн.).
Таблиця3.2
Фактичні і планові витратина виробництвоЕлемент витрат За бізнес-планом Фактично сума, тис. грн. питома вага, % сума, тис. грн. питома вага, % Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості відходів, що повертаються) 10286 48,5 10581,7 53 Амортизація основних засобів і нематеріальних активів 2155,4 10,2 1887 9,5 Витрати на оплату праці 5201,4 24,5 4652,8 23,3 Відрахування на соціальні заходи 2470,7 11,6 2210,1 11,1 Інші витрати 1112,5 5,2 630,5 3,1 Виробнича собівартість товарної продукції 21226 100 19962,3 100
Аналіз показників цієїтаблиці дає підставу для таких висновків.
По-перше, скороченнявитрат на виробництво проти планових показників на 6,0% (на суму 1243,7 грн.)при зменшенні обсягу виробництва продукції у вартісному вираженні на 12,6%свідчить про відносне зростання витрат на виробництво, що і знаходить відображення у показнику витрат на однугривню виробленої продукції.
По-друге,структура витрат на виробництво продукції порівняно з плановими накресленнямисуттєво зрушилася у бік зростання питомої ваги матеріальних витрат, тобтоматеріалоємності за незначного зменшення питомої ваги витрат, пов'язаних зоплатою праці, і всіх інших витрат. При цьому слід мати на увазі, що характерзмін питомої ваги витрат у бік зменшення далеко не завжди свідчить про певніпозитивні процеси в економіці підприємства. Так, на підприємстві, щоаналізується, досить суттєве зниження питомої ваги амортизаційних відрахуваньна повне відтворення основних засобів стало результатом значного невиконанняпланів введення в дію основних засобів і графіків проведення робіт з їхмодернізації та реконструкції./>3.3 Витрати зазвітний рік
Дляаналізу характеру змін у сумі витрат заводу металовиробів за позицією «інші витрати»у табл. 3.3 наводиться розшифровка складу цих витрат за звітний рік (тис.грн.).
Таблиця3.3
Витратиза звітний рікВид витрат Сума і витрат за бізнес-планом фактично На відрядження 53,7 73,3 Проценти за кредити 703,6 518,8 Оплата послуг сторонніх організацій 220,0 25,2 Місцеві податки за рахунок собівартості 12, 6 9,2 Вивізне (експортне) мито 95,0 — Інші витрати 27,6 4,0 Разом 1112,5 630,5
Аналізнаведених видів витрат показує, що за всіма з них (за винятком витрат навідрядження) фактично витрачено коштів набагато менше, ніжпланувалося. При детальнішому вивченні причин такого явища встановлено:
а) підприємство не малозмоги одержувати банківські кредити у розмірах, які були потрібні дляорганізації безперебійних розрахунків з партнерами та на інші цілі: комерційнийбанк у багатьох випадках відмовлявся від укладення кредитних угод, зважаючи назниження показників ліквідності і платоспроможності підприємства;
б) через нестачу коштівпідприємство було змушене припинити витрати на фінансування господарськихдоговорів з рядом науково-дослідних установ, відмовитися від послугброкерських, маркетингових та інших організацій, які професійно допомагаютьуспішній діяльності підприємства на ринку цінних паперів, на ринку робочої сили,товарних ринках;
в) економія за позицією«вивізне (експортне) мито» пов'язана з невиконанням підприємством заходів щодоосвоєння випуску продукції, призначеної на експорт.
Зрозуміло, що такаекономія витрат не може кваліфікуватися у фінансовому аналізі як позитивнеявище.
Державна бухгалтерська істатистична звітність не передбачає групування собівартості продукції застаттями витрат, структуру такого групування. На підприємстві “Елеко ЛТД”найуживанішою є структура калькуляційних статей собівартості продукції,наведена у табл. 3.4.
У графі 3 цієї таблиці,складеної за даними заводу металовиробів за звітний рік, планові величинивитрат за всіма статтями перераховані на фактичний обсяг і асортиментпродукції: за прямими матеріальними і трудовими витратами — згідно з плановимикалькуляціями на конкретні вироби; за комплексними статтями витрат наобслуговування виробництва і управління — згідно з порядком, описаним далі уцьому параграфі; за іншими витратами — шляхом коригування планової суми витратна процент виконання бізнес-плану з фізичного (без урахування зміни цін) обсягувипущеної товарної продукції, який у звітному році на цьому підприємствістановив 93,2%. Такий прийом дає змогу аналізувати відхилення фактичних витратз будь-якої із статей на зіставній базі.
Дані табл. 3.4 свідчатьпро те, що підприємству не вдалося втримати витрати на виробництво продукції назапланованому рівні (перевитрати становили 477 тис. грн., або 2,43% плановихвитрат) головним чином через понадпланові витрати сировини і матеріалів,перевитрату видатків, пов'язаних з оплатою праці основних виробничихробітників, а також через наявність втрат від браку продукції.
Таблиця3.4
Структура калькуляційнихстатей собівартості продукціїСтаття витрат
Планова собівартість
планового обсягу продукції Фактично випущена товарна продукція Економія (-), перевитрати (+) за плановою собівартістю за фактичною собівартістю сума % до підсумку Сировина і матеріали (за вирахуванням вартості відходів, що повертаються) 4525,6 4285,9 4576,5 +290,6 +1,48 Покупні вироби, напівфабрикати, послуги сторонніх організацій виробничого характеру 4241,0 3824,9 3870,0 +45,1 +0,23 Паливо та енергія на технологічні цілі Разом прямих матеріальних витрат 8766,6 8110,8 8446,5 +335,7 +1,71 Основна заробітна плата основних виробничих робітників 2603,9 2071,4 2144,8 +73,7 0,38 Додаткова заробітна плата основних виробничих робітників 650,0 567,0 712,2 +145,2 0,74 Відрахування на соціальні заходи, пов'язані з виплатою заробітної плати основним виробничим робітникам 1545,7 1253,2 1357,1 +103,9 0,53 Разом прямої заробітної плати основних виробничих робітників з відрахуваннями 4799,6 3891,6 4214,1 +322,8 +1,64
Продовження таблиці 3.4
Витрати на підготовку й освоєння виробництва
Витрати на утримання й експлуатацію устаткування Загальновиробничі витрати Загальногосподарські витрати 2589,2 2810,6 2130,0 2500,5 2810,6 2130,0 2614,9 2686,5 1723,7
+114,4
-124,1
-406,3
+0,58
-0,63
-2,07 Разом витрати на обслуговування виробництва та управління 7529,3 7441,1 7025,1 -416,0 -2,12
Втрати від браку
Інші виробничі витрати 130,0 48,5 230,4 46,2 +230,4 -2,3 +1,17 -0,01 Виробнича собівартість продукції 21226,0 19492,0 19962,3 +470,3 +2,40 Позавиробничі (комерційні) витрати 146,0 136,0 142,7 +6,7 +0,03 Повна собівартість товарної продукції 21372,0 19628,0 20105,0 +477,0 +2,43
Так, на підприємстві“Елеко ЛТД”, матеріали фінансово-господарської діяльності якоговикористовуються для аналізу в цьому посібнику, при загальній вартостівикористаних за звітний рік матеріальних ресурсів на суму 10 581,7 тис. грн.прямі витрати сировини, матеріалів (за виключенням відходів, що повертаються),комплектуючих виробів становлять 8446,5 тис. грн., або 79,8%, а витратиматеріальних ресурсів на обслуговування виробництва й управління ним — 2135,2тис. грн., або 20,2% матеріальних витрат. Рівень матеріалоємності продукціїпідприємства значно перевищував плановий, з одного боку, через структурнізрушення на користь випуску матеріалоємніших виробів, з другого боку, черезперевищення планового показника матеріалоємності окремих виробів.
Основна і додатковазаробітна плата основних виробничих робітників на підприємстві перевищилапланову на 218,6 тис. грн., що спричинило також перевитрати нарахувань назаробітну плату цієї категорії персоналу на суму 103,9 тис грн.
Сума перевищеннясобівартості продукції через невиконання запланованого зниження технологічноїтрудомісткості (DСтр) для підприємства “Елеко ЛТД” становить:
3299,2 * 0,65 * 5,70: 100* 1,475 = 180,3 тис. грн.
За звітний рік напідприємстві, що аналізується, мали місце незаплановані витрати заробітноїплати робітників, наведені у табл. 3.5.
Таблиця 3.5
Незаплановані витратизаробітної платиВид заробітної плати Всього, тис.грн. У тому числі виплачено основним виробничим робітникам, тис.грн. Оплата цілоденних і внутрішньозмінних простоїв не з вини робітників 170,4 114,5 Доплати за роботу у понад-нормований час 82,7 69,4 Доплати за зміну умов праці і до середнього заробітку 170,0 106,9 Разом 423,1 290,8
Отже, за категорієюосновних виробничих робітників недоліки в організації виробничого процесупротягом року призвели до збільшення собівартості продукції через непродуктивнівиплати заробітної плати (і нарахувань на неї) у сумі 290,8-1,475 =428,9 тис.грн., що становить 2,13% повної собівартості виробленої продукції. Всього жнепродуктивні виплати заробітної плати за рік (з нарахуваннями) становили 423,1* 1,475 = 624,1 тис. грн. (3,1% повної собівартості продукції).
Аналіз витрат на заробітнуплату основних виробничих робітників з урахуванням показників бізнес-плану щодозниження технологічної трудомісткості продукції і з виділенням непродуктивнихвитрат може виявити не досить високий рівень планування цієї статтісобівартості. Зокрема, за звітними даними заводу металовиробів загальна сумаперевитрати за цією статтею з нарахуваннями — 322,8 тис. грн. (див. табл. 3.4),в той час як лише непродуктивні витрати заробітної плати (через простої,залучення робітників до понаднормових робіт тощо) становили за рік (знарахуваннями) 428,9 тис. грн. Таким чином, план у цій частині не тільки непов'язаний із завданням щодо зниження трудомісткості, а й «узаконює» частинувказаних непродуктивних витрат заробітної плати.
Для постатейного аналізувитрат на утримання та експлуатацію устаткування можна скористатися такоюаналітичною таблицею (див. табл. 3.6).
Таблиця 3.6
Витрати на утримання таексплуатацію устаткування, тис. грн.Стаття витрат За бізнес-планом Коефіцієнт залежності План Фактично Відхилення У тому числі за рахунок зміни обсягу виробництва
відхилення
кошторисних норм 1. Амортизація устаткування і транспортних засобів 1057,0 1057,0 954,7 -102,3 -102,3 2. Витрати на експлуатацію 791,2 1 737,4 938,3 +147,1 -53,8 +200,9 3. Ремонти та інші витрати на поліпшення устаткування і транспортних засобів 455,0 0,5 439,5 397,6 -57,4 -15,5 -41,9 4. Внутрішньовиробниче переміщення вантажів 153,0 1 142,6 177,3 +24,3 -10,4 +34,7 5. Знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв 133,0 1 124,0 147,0 +14,0 -9.0 +23,0 Разом 2589,2 X 2500,5 2614,9 +25,7 -88,7 +114,4
Представлені у таблиціпоказники витрат на утримання та експлуатацію устаткування показують, щопідприємство має резерви для подальшого зниження цих витрат. Вони мають місце увитратах на експлуатацію устаткування, на транспортних витратах (в обохвипадках йдеться передусім про витрати електроенергії, паливно-мастильнихматеріалів, заробітної плати допоміжних робітників), а також у витратахінструменту та пристроїв. Загальна сума виявленого резерву становить:
200,9 + 34,7 + 23,0 =258,6 тис. грн./>3.4Загальновиробничі витрати підприємства
Загальновиробничі витратипідприємства, що аналізується, за звітний рік наведено у табл. 3.7.
Таблиця 3.7
Загальновиробничі витрати,тис. грн.Стаття загальновиробничих витрат За бізнес-планом Фактично за рік Відхилення (+) або (-) Утримання апарату управління цехів і дільниць 582,1 578,7 -3,4 Утримання іншого цехового персоналу 211,9 201,3 -10,6 Відрахування до загальнодержавних цільових фондів 377,2 370,5 -6,7 Амортизація виробничих будівель, споруд (крім об'єктів загальногосподарського призначення) 900,7 740,5 -160,2 Поточний, капітальний ремонт, інші витрати на поліпшення будівель і споруд цієї групи 145,0 211,4 +66,4 Продовження таблиці 3.7Вартість матеріальних цінностей, енергоносіїв, малоцінних і швидкозношуваних предметів, списаних на Загальновиробничі потреби (крім ремонтних робіт) 521,7 507,6 -14,1 Інші Загальновиробничі витрати 72,0 23,4 -48,6 Непродуктивні витрати, списані на Загальновиробничі витрати X 53,1 +53,1 Разом 2810,6 2686,5 -124,1
За звітний рікпідприємство скоротило витрати на загальновиробничі потреби на 124,1 тис. грн.,проте економії досягнуто головним чином за статтею «Амортизація виробничихбудівель, споруд», що відображає лише невиконання підприємством плану звведення в дію виробничих потужностей. За статтями, пов'язаними з оплатою працікерівників і спеціалістів цехового персоналу, економія становила лише 1,8%запланованого фонду при невиконанні річного плану з обсягу виробництвапродукції на 6,8%, а це значить, що за рахунок перевитрат за цим напрямкомпідприємство збільшило витрати на одну гривню товарної продукції. Підприємстводопустило перевитрату коштів на цілі, пов'язані з поліпшенням будівель і спорудзагально-виробничого призначення, на 66,4 тис. грн., що не можна вважати резервомподальшого зниження собівартості продукції, оскільки ці витрати обмежені узаконодавчому порядку п'ятьма відсотками балансової вартості основних засобів(тобто у нашому випадку має місце перевитрата коштів за цією групою основнихзасобів за рахунок економії на ремонтах інших груп, зокрема виробничогоустаткування).
Непродуктивні витрати, якімали місце у звітному році на суму 53,1 тис. грн., є прямим резервом зниженнясобівартості продукції. На аналізованому підприємстві ця сума складається з(тис. грн.):
1) нестач матеріальних цінностей у виробничихпідрозділах (за мінусом надлишків) — 9,5;
2) збитків від псування матеріальних цінностей призберіганні у цехах — 2,7;
3) оплати простоїв робітників (не з їхньої вини),заробітна плата яких стосується загальновиробничих витрат (з нарахуваннями) —40,9;
4) Всього — 53,1.
У табл. 3.8 наведено даніпро виконання кошторису загальногосподарських витрат заводу металовиробів зазвітний рік.
Виходячи з даних таблиці,можна зробити висновок про те, що на підприємстві є резерви зниженнясобівартості продукції за рахунок скорочення витрат на утримання апаратууправління (з нарахуваннями) на суму 31,5 тис. грн., на відрядження — 18,7 тис.грн., більш економного витрачання матеріальних ресурсів, в тому числі електро-і теплоенергії назагальногосподарські потреби — 23,4 тис. грн., ліквідації непродуктивних витрат— 0,9 тис. грн. Всього ці резерви становлять 74,5 тис. грн.
Таблиця3.8
Виконаннякошторису загальногосподарських витрат, тис. грн.Стаття загальногосподарських витрат За бізнес-планом Фактично за рік Відхилення (+/-) Утримання апарату управління підприємства 380,7 402,0 +21,3 Відрахування до загальнодержавних цільових фондів 180,8 191,0 +10,2 Витрати на відрядження 50,0 68,7 +18,7 Амортизація основних засобів загальногосподарського призначення 147,7 136,5 -11,2 Поточний, капітальний ремонт, інші витрати на поліпшення основних засобів цієї групи 100,0 91,6 -8,4 Продовження таблиці 3.8Вартість матеріальних цінностей, енергоносіїв, малоцінних і швидкозношуваних предметів, списаних на загальногосподарські потреби (крім ремонтних робіт) 210,2 233,6 +23,4 Проценти за кредит 703,6 518,8 -184,8 Послуги сторонніх організацій 220,0 25,2 -194,8 Знос нематеріальних активів 32,0 55,0 +23,0 Інші загальногосподарські витрати 105,0 13,2 -91,8 Непродуктивні витрати, списані на загальногосподарські —— 0,9 +0,9 Разом 2130,0 1736,5 -393,5
Висновки
Щодо проведеного аналізувитрат на підприємстві “Елеко ЛТД” то можна додати наступне:
1. Показники, затвердженіна підприємстві:
Ø повнасобівартість виготовленої товарної продукції 21 372 тис. грн.;
Ø обсягтоварної продукції в оптових цінах 29 002 тис. грн.;
Ø витратина одну гривню товарної продукції, становлять 73,69 коп. (21 372: 29 002 =0,7369).
2. Показники, якіхарактеризують фактичну собівартість продукції:
Ø повнасобівартість фактично виготовленої товарної продукції 20 105 тис. грн.;
Ø вартістьвиробленої продукції в оптових цінах без ПДВ і акцизного збору 25 338 тис.грн.;
Ø витратина одну гривню товарної продукції, становлять 79,35 коп. (20 105: 25 338 =0,7935).
3. Допоміжні та умовніпоказники, які використовуються в аналітичних цілях (тис. грн.):
Ø фактичнийобсяг виготовленої товарної продукції в оптових цінах, передбачених убізнес-плані, 26 759;
Ø впливна собівартість фактично виготовленої продукції зміни передбачених убізнес-плані цін і тарифів на матеріальні ресурси, включаючи енергоносії,вантажні перевезення (+ подорожчання, — здешевлення ) -366;
Ø повнапланова собівартість фактично виготовленої товарної продукції (виходячи з цін ітарифів на матеріальні ресурси, передбачених бізнес-планом) 19 628;
Ø плановасобівартість фактично виготовленої товарної продукції за фактичних цін наматеріальні ресурси 19 262.
Наведені показники даютьзмогу визначити такі параметри витрат на одну гривню товарної продукції (коп.):
1. за бізнес-планом 73,69;
2. витрати на фактичний обсяг і асортиментвиготовленої продукції виходячи з планової собівартості (включаючи планові ціниі тарифи на матеріальні ресурси) і планових оптових цін на продукціюпідприємства становлять 73,35 коп. (19628: 26759 = 0,7335);
3. витрати на фактичний обсяг і асортиментвиготовленої продукції, виходячи з планової собівартості (але за фактичних ціні тарифів на матеріальні ресурси, що діяли у звітному періоді) і плановихоптових цін на продукцію підприємства становлять 71,98 коп. (19262:26759==0,7198);
4. витрати на фактичний обсяг і асортиментвиготовленої продукції за фактичних цін і тарифів на матеріальні ресурси,фактичних оптових цін на неї, виходячи з планової собівартості продукціїстановлять 76,02 коп. (19262: 25338 = 0,7602);
5. фактичні витрати на одну гривню товарної продукціїстановлять 79,35 коп. (20105: 25338 = 0,7935).
Перелічені п'ятьпоказників витрат на одну гривню товарної продукції вишикувані за правиламиметоду ланцюгових підстановок (кожний наступний показник відрізняється відпопереднього лише одним елементом), що дає підставу визначити вплив факторів нацей показник. Зокрема, на рівень показника вплинули:
1. структурні зрушення в асортименті виготовленоїпродукції за звітний рік: 73,35 — 73,69 = -0,34 коп;
2. зміни (здешевлення) цін на матеріальні ресурси татарифи на транспортні послуги проти закладених у бізнес-плані: 71,98 — 73,35=-1,37 коп.;
3. зміна (здешевлення) оптових цін на продукціюпідприємства проти цін, закладених у бізнес-плані: 76,02 — 71,98 =+4,04 коп.;
4. відхилення (перевитрата) собівартості окремихвиробів проти планових: 79,35 — 76,02 = +3,33 коп.;
Баланс факторів: +5,66коп.
Отже, основними причинамизростання витрат на одну гривню продукції підприємства у звітному році булиперевитрати за окремими статтями собівартості і собівартості окремих видівпродукції, що виготовляється, та зниження оптових цін на продукціюпідприємства.
Заключним етапом аналізусобівартості продукції має бути загальний підрахунок невикористаних резервівзменшення витрат і можливості підвищення рентабельності діяльності підприємстваза рахунок мобілізації цих резервів.
Загальна сума резервівзниження собівартості продукції за звітний рік становила 1316,2 тис. грн., утому числі (тис. грн.):
Ø ліквідаціяперевищення прямих матеріальних витрат на виготовлення продукції 335,7;
Ø ліквідаціянепродуктивних виплат заробітної плати основним виробничим робітникам 290,8;
Ø доведеннядо планових розмірів витрат на утримання й експлуатацію устаткування 258,6;
Ø ліквідаціяпонадпланових і непродуктивних виплат у складі загальновиробничих витрат 119,5;
Ø тесаме у складі загальногосподарських витрат 74,5;
Ø втративід браку 230,4;
Ø скороченнякомерційних витрат до планового рівня 6,7. Мобілізація резервів зниженнясобівартості продукції, що, як показує аналіз, є у розпорядженні підприємства,забезпечує: а) зниження рівня витрат на одну гривню товарної продукції на 5,19коп. (1316,2: 25338,0) з доведенням їх до 74,16 проти фактично досягнутого узвітному році рівня 79,35; б) підвищення рентабельності діяльності підприємствана 4,8% (1316,2: 27335,0-100) з доведенням її до 24,0% проти фактичнодосягнутої у звітному році рентабельності 19,2%; в) одержання додаткового«чистого» прибутку на суму 921,3 тис. грн. (0, * 1316,2), що становить 24,6%фактично одержаного у звітному році «чистого» прибутку.
Список використаної літератури
1. Бухало С.М. Организация, планирование и управление деятельностьюпромышленного предприятия. — К., 2003.
2. Каменицер С.Е. Справочник экономиста промышленного предприятия. – М.,1999.
3. Житина І.П. Єкономічний аналіз господарської діяльностіпідприємств. — К., 2002.
4. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности: Учебник / Л.А. Богдановская,Г.Г. Виногоров, О.Ф. Мигулин и др.; Под ред. В.И. Стражева – 2-е изд.,стереотип. — Мн.: Высш.шк., 2001.
5. Баканов М.И., Шеремет А.Р. Теория экономического анализа: учебник – 3-еизд.перераб. — М.: Финансы и статистика, 2000.
6. Габ В.И. Оценка эффективности функционирования промышленных производств.- К.: Выща школа, 1999с.
7. Сигов И.И. И др. Основы экономики и управления производством. – М.,2002.
8. Синавина В.С. Оценка эффективности и достоверности хозяйственнойдеятельности. — М.: Экономика, 2001.
9. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализапредприятия. – М., 2002.
10. В. Паркинсон. Искусство управлять. «Дело», 2000 г.
11. В.П.Буров, В.А. Морошкин; О.К.Новиков. Бизнес-план» — М: Финансы, 2005.
12. М.Х. Масхон, Альберт М, Хадоурн Ф. Основы менеджмента. — М., 2002.
13. Кунц Г., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализуправленческих функций. — М.: Прогресс, 2003.
14. Анализ производственно-хозяйственной деятельности металлургическогозавода, под. ред. Кевана М.Р. — К.: Техника, 2004.
15. Гурьянов С.Х. Костин Л.А. Труд и заработная плата на предприятии. — М.:Экономика, 2003.
16. Саморянов М.М. Анализ хозяйственной деятельности предприятий чернойметаллургии. – М., 2000.
17. Сигов И.И. И др. Основы экономики и управления производством. – М., 2002.
18. Юзов О.В. Анализ производственно-хозяйственной деятельности предприятийчерной металлургии. – М., 1999.
19. Файоль А, Эмерсон Г., Тейлор Ф., Форд Г. Управление — это наука иискусство. — М.: Республика, 2007.
20. Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина. – К.: Демос, 2005.