Вільний ринок
Нові технології,глобалізація і вільний ринок. Існують два фундаментальні процеси, які формуютьнашу реальність: технологічна революція і глобалізація, які є наслідкомтехнологічних змін і впливають на сьогоднішній соціальний лад.
Причин розпадуіндустріалізму дуже багато. Одна з найголовніших — цивілізаційний розвиток,зокрема наукові і технологічні відкриття, які викликали в найрозвиненішихсуспільствах, починаючи з сімдесятих років, істотні технологічні зміни. Потімвідбулися глибокі і всеосяжні зміни. Вони викликали інтенсивну і складну кризу,яка дуже стрімко розрослася.
Відношення до наслідківцієї кризи загалом підпадають під три групи:
1.Песимістичнаі катастрофічна;
2.Оптимістична:передбачливий прогрес і краща долю як для індивідуумів, так і для суспільств;
3.Невизначена.
Сьогодні існує ситуаціядуже серйозної кризи, яку можна порівняти за масштабом з тією, що булавикликана індустріалізмом, хоча іншої по суті. Це дійсно той випадок, коли,стверджує 3. Бауман, ми є свідками розпаду традиційного соціального порядку.Мир перестав бути однозначним для людей, суспільство теж неоднозначно по суті.І таким воно буде. Це є наслідком процесів, викликаних інформаційноюреволюцією. Людям доведеться вчитися співіснувати з цією неоднозначністю.
Сьогодні завдяки новим технологіямвелика частина Валового національного продукту не виробляється сільськимгосподарством (як тисячу років тому) або промисловістю (як було за часіврозквіту капіталізму), ає обробкою інформації. Тому вся традиційна структура промисловості значнопрограє і така ситуація повинна викликати значні трансформації в соціальнійструктурі та в інституційному порядку, особливо в державі.
Іншим чинником сучасноїкризи є глобалізація. Коріння цього процесу також у розвитку нових технологій(хоча, звісно, не тільки вони винні). Держава, яка у минулому виконувала рользахисника і посередника у стратегічному компромісі, зараз знаходиться поміж всебільш роз'єднаних, менш численних і дуже слабких найманих працівників, з одногобоку, і партнером, який стає все більш могутнім і якого досить складновизначити. І завдяки створенню глобальних ринків — таким, що має великийступінь свободи, знаходиться поза юрисдикцією і дуже часто поза контролем івпливом окремих держав. Через це немає нічого незвичайного в тому, що державаслабкіша за корпорацію, яка працює на її території, та неспроможна виконуватироль посередника і захисника історичного компромісу.
Побічне зауваження:ситуація в малих державах насправді ще складніша. їм доводиться захищати свійвнутрішній соціальний і економічний баланс у ситуації гри з глобалізованим ібільш вільним ринком, який частково є «вільним», а частково — це «шахівниця»для наймогутніших держав, які все ще мають досить значний вплив на міжнароднікорпорації.
Якщо ідея вільногоринку пропонувалася в 19-му столітті, то було зрозуміло, що ринок як частинанаціональної держави має бути вільним від держави та політичної влади. Соціальніреволюції, економічні кризи — локальні та глобальні, війни, тоталітарні системий інші форми радикалізму виступали доказами даної ідеї, і це повністюпідтвердилося на останній стадії індустріалізму. Що означає: ринок «вільний»?Нам відомо, що він вільний від національної держави, але ринок не є суб'єктом,який може володіти характеристиками свободи. Це соціальна сфера, де вирішуютьсяконфлікти між ведучими дійовими особами економічних стосунків. Ринок не можебути вільним, але його учасники можуть реалізовувати свої інтереси — більшою чименшою мірою.
Якщо на ринку існуєкомпроміс між головними соціальними силами і держава його охороняє, тоді гасло «вільнийринок» є неправдивим та означає, що хтось із учасників не задоволений формоюкомпромісу як такою, але говорити про це відкрито не хоче. Цей компромісперервав трагічну нитку двох століть історії нашої земної кулі, особливоЄвропи. Це не було несподіваним успіхом, а мудрістю, купленою за кров істраждання мільйонів. Вільний ринок — це утопія, від якої капіталізм завдякисвоїй здібності до навчання зараз виліковується. Утопія, яка виявиласяпомилковою скрізь, де її застосовували, оскільки вона більше ніде не існує.Компроміс останньої фази капіталізму, тобто ідея соціальної держави, не такийутопічний, як зазвичай вважають, а є реальним результатом процесу навчання — проб і помилок, що триває близько двох століть.
Можливо, це той самийвипадок, коли компроміс у деяких країнах не спрямований на користь найнятихробітників. Можливо, наприкінці сімдесятих років система держави загальногодобробуту коштувала занадто багато, особливо з економікою, що ставала всеслабкішою (хоча це не очевидно. Можливо, це деморалізувало найманих робітників.Можливо, в майбутньому це необхідно змінити. Але треба мати на увазі: зміноюпотрібно обережно керувати, щоби не створити новий конфлікт — найважливішихсоціальних класів сьогодення з іншими гравцями соціальної гри. Вихід ізположення — не «вільний ринок», а яка-небудь форма справжньогобалансу інтересів.
Існує дві причини того,чому питання вільного ринку зараз знову актуальне. По-перше, технологічні змінипохитнули положення найманих робітників. По-друге, процеси глобалізаціїзвільнили капітал, що зміцнився в результаті глобальної концентрації, віддержави, яка слабшає.
Ми повинніусвідомлювати наслідки цих змін, такі як вищезгадуване ослаблення найманихробітників, для сфери соціальної структури. Цей процес також охоплює основнучастину так званого середнього часу. Очевидним є вторгнення нових технологій утрадиційні сфери так званої інтелектуальної роботи. Але що дійсно вартовідзначити, так це зростаючу кількість людей, які не працюють і не збираютьсяпрацювати. їх безробіття, можливо, стане спадковим, що здається ще більшправдоподібним крізь призму теорії П'єра Бордо.
Сьогодні капітал маєможливість звільнити ринок або -скоріш за все — мати на ринку повну свободу.Під цим маєтся на увазі свобода держави та всіх інших організацій й установ, щомають намір захистити соціальний компроміс на рівні держави (такі як торгівельніспілки і т.п.). Поки відсутній механізм примушування до компромісу наглобальному рівні, світ;/ загрожуватиме небезпека величезного глобальногоконфлікту між відчайдушними маргіналами (у цю групу входить і частина найманихробітників) та глобальними найманими працедавцями, які зараз отримали перемогу.Непропорційно слабкі маргіналісти (Ковалік; Варживода-Кружинська,Гротовська-Ледер) й наймані робітники тоді вдадуться до терористичних методівборотьби. їм буде нелегко, оскільки нові технології використовуються органамипримусу. Проте тепер ми знаємо краще, ніж коли-небудь: не існує політикидостатньо ефективної, як і стін достатньо товстих, щоб захистити від помисліввідчайдушних терористів, особливо тих, які мають у своєму розпорядженні новітехнології.
Але може трапитисятаке, що нові робочі місця будуть створені саме завдяки новим технологіям; можетрапитися, що з'явиться сучасне глобальне громадянське суспільство, яксерйозний партнер глобального капіталу. Якщо це трапиться, то швидше за все якрезультат глобальної політики, орієнтованої на гуманну, але ефективнуекономіку. Проте до сьогодні традиційні механізми, покликані стабілізуватисуспільство й економіку, втрачають ефективність. Тому безтурботні дискусії промайбутнє мають замінити роздуми про нові механізми стабілізації світу.Очевидною є абсолютна неможливість повернення до ситуації останньої стадіїіндустріалізму (збалансованого індустріалізму). Історію не можна переробити.Проте її не слід і повертати до епохи дикого, відкритого, некерованого конфлікту.
Гра глобалізації наприкладі Європейського Союзу, Нова ситуація у світовійекономіці стала причиною значних змін в інституті у цінному устрої кожногосуспільства. Одним із основних шляхів прийняття участі в глобальній грі є створеннянаднаціональнихполітичних організмів. Прикладом цього виступає Європейський Союз.
Сьогодні в глобальномумасштабі одночасно відбуваються два процеси: кристалізація глобального вільногоринку і поява структур глобальних організацій. Час покаже, чи зможе утримати вільнийринок свою волю або зникне під впливом глобальних силових структур.
Серед економічних,політичних й цивілізаційних чинників цих процесів, треба виділити культурніпередумови. Особливо значущим тут є розвиток масової культури. Вона приносить,разом із загальновідомими недоліками, функцію поглиблення соціальнихвідмінностей і збереження їх разом з привілейованим становищем високоосвіченоїеліти, а також гомогенізацію решти суспільства на якомога низькому культурномурівні. Це призведе до утворення масового суспільства і доведення все більшоїйого частини до стану соціального натовпу (таким чином вже не суспільства). Іншимрезультатом буде те, що нова соціальна структура буде складатися з дужевузького прошарку еліти (це, перш за все, стосується освіти, але й іншістатусні фактори можуть збігатися), обмежені перехідні прошарки й широкубільшість — тих, хто опустився до рівня натовпу. Таким чином, нам слідпереглянути деякі визначення масової культури й тлумачити її як квазікультурусоціальних мас і важливий фактор доведення суспільства до рівня натовпу.
Формула ЄС утворюєможливість захистити індивідуальність малих і середніх націй, зберегти основніцінності демократично-ліберального режиму, збалансувати переваги й недолікипрямої та представницької демократії. Ця формула також змушує поважати принципиекономічної ефективності й соціального балансу, заснованого на компромісіголовних сил соціальної структури. Щоб використати цю можливість для успішноїборотьби з цими та іншими небезпеками нової цивілізації, систематично роблячизаіуіну пізнього індустріального суспільства на так зване інформаційнесуспільство, необхідно докласти багато зусиль, особливо інтелектуальних.
Традиційні основипорядку ЄС було змінено. Необхідно знайти новий фундамент, який захищав би традиційніцінності, а також був би адекватним сучасним викликам цивілізації. У глобалізованомусвіті, де капітал і влада зосереджені на наднаціональному рівні, невеликі й середнідержави мають небагато шансів, якщо вони не використовуватимуть формули, створеніновими і, гадаю, неперевершеними батьками — творцями Європейськогоспівтовариства.
Саме в ЄС малі йсередні держави бачать інститут, спроможний реально брати участь у глобальнійгрі сучасного світу як повноправний гравець. Для них це означатиме, що їх інтересибудуть представлені. Ллє це також зробить можливим виникнення інституту,здатного обмежити свободу глобального ринку або глобально контролювати його заумов, близьких до європейських традицій.
Європейський Союз такожздатен діяти за правилами глобальної гри, щоб захищати політичну, культурну йетнічну індивідуальність малих і середніх держав та суспільств; вести гру зазначущість та дійовість у світі. Зрозуміло, те, що так не хочуть втратитигромадяни нових держав — членів Європейського союзу — суверенітет,індивідуальність, силу й культурні традиції, на мій погляд, в глобалізованомусвіті можливо зберегти тільки завдяки членству в ЄС. Мабуть, це буде набагатоціннішим за субсидії, хоча найчастіше здається інше. Розширений ЄС буде мативелику могутність, щоб провести глобальну політику й захистити інтереси йтрадиції усіх членів ЄС, навіть тих, які сьогодні є «старими».
Політична криза ітруднощі, які виникають перед ЄС в глобалізованому світі. Користьвід існування ЄС та його діяльності в глобальному грі залежить від того, чивирішуються в його межах основні проблеми й труднощі, пов'язані зпостіндустріальною кризою. По-перше, вони повинні буди виявленими та чітковизначеними, так само як і цивілізаційиий контекст. Необхідно спробувати такожвизначити можливі сценарії здійснення цивілізаційної трансформації та скластибільш-менш оптимістичне уявлення. Точка зору, яку тут прийнято, сформульованаяк «відкрита перспектива»: вона полягає в усвідомленні того, що можетрапитися будь-що, але майбутнє залежить від мудрості людей та їх здатностізалучити до справи загальні зусилля. Тому процеси європейської інтеграції даютьнадію на створення співтовариства цих зусиль у формі соціальних, суспільств,які є фундаментальними, навіть вкрай необхідними, щоб став реальністюоптимістичний погляд на майбутнє.
На жаль, наука йполітика також знаходяться в стані кризи. І хоча є соціологи, які намагаютьсязазирнути крізь туман часу й дізнатися, чого чекати від майбутнього, сьогоднібільш поширене «годування» людей штампами, що виправдовують безсилляй відчуття неповноцінності дослідників.
З тим щоб нейтпартій, інавіть до ліберально-демократичної системи з капіталістичними принципами, що, всвою чергу, призводить до підвищеної популярності партій, які зовсім непідходять демократичній політичній системі.
Мові технології зробилиглобалізацію в політиці й культурі (мається на увазі розвиток нових «пухлиноподібних»масових культур) набагато складнішою й драматичнішою.
Серед головних небезпекглобалізації можна виділити такі:
• розповсюдженнямасової й атрофія власної культури;
• зрістекономічних і політичних суперечностей у світі, що, в свою чергу, призводить дозбільшення кількості конфліктів і глобального тероризму;
" сильне та різкекультурне потрясіння (а значить, також: ментальне потрясіння) для багатьохдержав у світі ніби стрибок через кілька століть і цивілізацій: різкаконфронтація з новими технологіями і звичним способом життя, цінностями,ідеалами і т.п., носіями яких вони виступають, повинна призвести до порушення єдностіоснов персональної й соціальної індивідуальності і збільшення глобальноїборотьби, навіть до крайніх форм міжнародного тероризму. Усе супроводжуютьбеззаконня і дезорієнтація обріїв і меж діяльності;
• вивільненняглобального ринку і, як наслідок, збільшення напруги в середині суспільств,атрофія держави, перехід конфліктів на глобальний рівень і, таким чином,світова загроза глобальних революцій, війн, економічних криз, тероризму і т.д.
Хаос, який обов'язковосупроводжуватиме такі радикальні й динамічні зміни цивілізацій, змушує людейвтратити мету й дезорієнтує політичних діячів та вчених. Проте існують країни,окремі регіони, локальні товариства або групи індивідів, які здатні без зайвихнамагань знайти особистий шлях у цьому новому світі, ті, що розуміють йогокраще за інших і виявляються більш успішними. (Звісно, випадки безпорадності йконтрпродуктивності також численні.) Такий досвід вартий дослідження. Можливо,саме в ньому ми зможемо знайти якщо не майбутній устрій суспільства, то хоча бзаходи, яких слід вжити протягом теперішньої кризи.
В Європі прикладипершого типу можна знайти в Скандинавії та певною мірою у Великій Британії;приклад контрпродуктивності — у Франції, особливо — Німеччині.
Реалізувати наслідкикризи демократично-ліберального устрою й капіталістичної економіки, які мипростежуємо сьогодні, необхідно її зрозуміти: з позицій історичного процесусеред тисяч проявів і симптомів повинні бути виявлені й зрозуміліфундаментальні тенденції.
Саме розвиток сучаснихінформаційних технологій став причиною постійно зростаючої ерозіїліберально-демократичного устрою й основ ринкової економіки, призводячи дотаких явищ, як зростаюче безробіття, радикальні зміни в соціальній структурі(зникнення деяких прошарків та класів і поява нових; зміна основ влади);економічна, культурна, соціальна й політична маргіналізація великої кількостііндивідуумів і окремих суспільств; втрата рівноваги між соціальними силами, якапідтримувалася завдяки історично складеному компромісу держави загальногодобробуту, що стало причиною розвитку інших, ще неінституціоналізованих інесталих суспільств, постійних конфліктів інтересів і соціальної напруги;лібералізація ринка, зникнення національних ринків і створення глобальногоринку; виникнення значної диспропорції на рівні добробуту (як результатнесиметричного розподілу нових технологій у світі), що призвело до міграції,порушення культурної, політичної й національної рівноваги в середині держав іможе мати наслідком зростання нетерплячості, расизму і нових форм націоналізму.Внаслідок вище згаданих процесів в ліберально-демократичних державах ізкапіталістичною економікою може відбуватись розчарування у політичних партіях ідержавних інститутах, оскільки вважається, що еони не здатні вирішити проблеми,що поширюються. З'явилась байдужість до всього політичного устрою з традиційнимнабором
Зіставлення цихпідходів дозволяє зробити висновок: у сучасному світі, який тількизароджується, існує декілька шляхів досягнення успіху. Жоден з них непередбачає регресу, повернення до вже відомих ідеалів, економічних, політичнихманеврів попередніх епох.
Зіткнувшись зекономічними труднощами, Німеччина посилила свою політику в різних сферах,призупинила програми з соціальної допомоги, сконцентрувалася на вирішеннівласних проблем. Це призвело до використання соціально-демократичним урядом усебільш агресивної неоправоцентристської тактики, наслідки якої були жахливими.Ця стратегія зовсім не допомагає економіці, збільшується кількість внутрішніхконфліктів. Підвищився також рівень недовіри держав до Німеччини, поверненняякої до націоналізму, посилений егоцентризм., навіть ревізіонистськаспрямованість, не змогли підкупити жодного серця. Союз із Францією можевиявитися тимчасовим, а жахи минулого, які дуже важко було приспати хоча б надекілька десятиліть, здатні знов прокинутися.
Негативним для ЄС імайбутньої долі Європи в цілому є те, що одна з найбільш важливих країн-членівне може зрозуміти необхідності розширення меж для здійснення відкритої торгівліта ведення вільного бізнесу. Варто зрозуміти важливість для нашого континентуінвестицій, а також те, що порятунок від справжніх проблем можна знайти вмайбутньому й у суспільній солідарності. Там, де люди розуміють це, як,наприклад, у Скандинавії,, ситуація набагато краща.
Сьогодні очевидно, щоглобалізація — це одночасно й ризик, і можливості. Вона спричинить численнілокальні й глобальні проблеми, які вимагають нетрадиційних рішень, перш за всезміни традиційних категорій мислення. Необхідно створити, але за абсолютнонових умов, цінності післявоєнного ліберально-демократичного устрою. Потрібнодещо більше за місцеву соціальну політику — потрібна глобальна соціальнаполітика; компроміс має бути знайденим в масштабах «держави загальногодобробуту», необхідно посилити культурну різнорідність для виконаннязавдань у великому й різноманітному світі.
Однією з найважливішихпроблем виступає запобігання глобальної катастрофи, яка може викликатисяглобальним вільним ринком. Довгі роки революцій, війн, економічних криз, націоналістичногой комуністичного божевілля було припинено компромісом — підпорядкуванням ринкудержаві, яка мала виконувати посередницькі функції (згідно економічного вченняДжона М. Кейнса). Для створення такого ж компромісу в нових умовах і вглобальному масштабі необхідні нові засоби. Нам потрібен новий Кейнс, новадержава загального добробуту, але глобального рівня.
Нам необхіднотурбуватись також про неповторність націй, які різняться ментально, економічной культурно. Таким чином, не можна обійтися не тільки без економічногокомпромісу — як національного, так і глобального рівня, але й без компромісукультурного. Необхідна абсолютно нова політика. Безробіття зараз постаєпроблемою, яку не вирішити так званою анімацією зайнятості або курсами масовогосамопредставлення. Так само проблеми цього світу потребують утворенняглобальних інститутів, які мають знайти новий історичний компромісінформаційної ери, здатний ефективно виконувати захисно-посередницьку функцію івідтворювати компроміс в умовах, які змінюються. Але перш за все необхіднісучасні — науково-політичне мислення і освіта. Ось чому відкриті можливостіпотребують наявності неупередженого розуму, здатного до пошуків у дусісолідарності й дискурсу Хабермаса про основи світу, який піддається істотнимзмінам на наших очах.