ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИБАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ
1.1 Сутність та значеннябанкрутства суб’єктів господарювання
1.2 Види банкрутства в сучаснихринкових умовах господарювання
РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯБАНКРУТСТВА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1 Методичні основи визначенняймовірності банкрутства підприємств
2.2 Аналіз діючої практикибанкрутства
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВЛОСКОНАЛЕННЯМЕХАНІЗМУ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ
3.1 Сутність санації підприємств
3.2 Реструктуризації суб’єктівгосподарювання
3.3 Мирова угода
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
За рокинезалежності в Україні спостерігається процес формування ринкових відносин,який має незворотній характер. В той же час цей процес супроводжується окремиминегативними явищами, викликаними недосконалістю ринкових механізмів, щонароджуються. Зокрема, підприємства, що багато років працювали стабільно, черезцілу низку факторів опинились в передкризовому або навіть кризовому стані.
Більшістьвітчизняних підприємств України сьогодні потерпають від фінансових ускладнень,викликаних як зовнішніми загальнодержавними проблемами (нестабільністьполітичної ситуації, недосконалість законодавчої бази, криза неплатежів, спадвиробництва), так і внутрішніми (неефективне використання коштів, недосконалиймаркетинг, відсутність виробничого та фінансового менеджменту,незбалансованість фінансових потоків). Сукупність усіх цих факторів викликаєнеобхідність постійної діагностики фінансового стану підприємств з метоюупередження кризового розвитку, запобігання банкрутства, формування захиснихмеханізмів антикризового фінансового управління залежно від виявлених факторівта сили їхнього впливу.
Сьогодні на межібанкрутства перебуває багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконуватисвої зовнішні та внутрішні зобов’язання .
Зрозуміло, щонеодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб’єктівгосподарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновитиплатоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже,оздоровити державну фінансову систему. Водночас оздоровлення економіки значноюмірою залежить від своєчасної та якомога безболіснішої ліквідації(реорганізації) неефективних виробничих структур, які не лише не поповнюютьбюджету держави, а й потребують її постійної фінансової підтримки.
Актуальність цієїпроблематики підсилюється прийняттям Закону України „Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регулює питанняфінансової санації та банкрутства підприємств.
Метою даноїроботи – вивчення банкрутства підприємств як економічне явище та розгляд діючоїпрактики.
Для досягненняпоставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:
— вивчення теоретичних основбанкрутства підприємств (організацій);
— розгляд механізму визначенняймовірності банкрутства суб’єктів господарювання;
— визначення шляхівудосконалення організаційно-методичного механізму запобігання банкрутствапідприємств.
РОЗДІЛ1
ТЕОРЕТИЧНІОСНОВИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА
1.1Сутність та значення банкрутствасуб’єктів господарювання
Поняттябанкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Вонохарактеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимогикредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язковіплатежі в бюджет і позабюджетні фонди.
Закон України«Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів уліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницькоїдіяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього збоку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.
За нормальнихумов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівеньякої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху добанкрутства — спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсоткиза кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучаснимринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стаєневигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми,визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дануфірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає йціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощіз готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступнийперіод і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основногоборгу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності».Це явище можна вже розглядати як банкрутство.
Зарубіжний досвідпоказує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи йогоочевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства черезпрогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу.
Зниженняприбутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означаєзниження її ціни. Ціна фірми — це приведені до теперішнього часу потоки виплаткредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозваженавартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам.Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство —банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційнувартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, аліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разівтрачають свій капітал.
Причинибанкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручизагалом, їх можна поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко(іноді неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм,методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасноговпливу всіх чинників є настання банкрутства.(рис.1.1.)
Зовнішні факториможуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються підвпливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, станусвітової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митноїполітики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.
/>
Рис.1.1. Причинибанкрутства підприємств
Аналіз зарубіжноїпрактики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичноюсистемою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 —внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизнянихпідприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.
Саменеобґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси,тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад діловоїактивності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємствпередовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дужеуповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через глибоку кризу вінвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки,неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктуривнутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства вбагатьох підприємствах України.
Рух до кризовогостану починається в момент виникнення кумулятивного зростання величинивідхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього тавнутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденційдинаміки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах±3% середньомісячної величини від середньо квартальної, а наступного місяцявпав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптомикризового стану.
Існують і цілкомконкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повноїнеплатоспроможності підприємства (організації). Найбільш характерні з нихпоказано на рис.1.2.
/>
Рис.1.2. Симптоминастання банкрутства підприємства.
Процес зростанняпроцентних ставок і цін зумовлює подорожчання сировини, матеріалів,комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію,збільшує за інших однакових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усеце потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить донегативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньоївартості пасивів.
У дальшомунаростають кризові явища (більш явні ознаки банкрутства), які зумовлено різкимизмінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різкезменшення грошових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості(різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчитиме про труднощізі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторськоїзаборгованості; зниження обсягів продажу (хоча перед ліквідацією підприємстваможливий повний розпродаж його продукції). Крім того, характерною є затримка зподанням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві.
Банкрутство можевиникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ).Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.
Першимдетермінантом є параметри факторіввиробництва. Вплив цих факторівспостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливоважливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, унаслідок діїяких фірма може зазнати банкрутства:
— неправильневизначення місії фірми та її виробничого профілю;
— низькіпідприємницькі здібності власника (власників) фірми;
— низькакваліфікація управлінського персоналу фірми;
— неадекватниймаркетинг;
— велика часткапозикового капіталу;
— низькакваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т. п.);
— неадекватністьтранс акційних витрат.
Наступним етапомжиттєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим,що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію,високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати тазбільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки великачастка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірмаможе своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.
На етапіуповільнення зростаннязагрозу банкрутства створюють: поганевикористання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватниймаркетинг, неадекватність транс акційних витрат.
Рівеньвикористання капіталу можна визначити, аналізуючи коефіцієнти ліквідностіактивів. Швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на гроші,безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства.
Брак гнучкості вуправлінні призводить до неефективних управлінських рішень, несвоєчасногоприйняття таких і, як наслідок, до збільшення витрат на управління та до втратприбутку від неадекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішнівідхилення.
Етап зрілостіхарактеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченнямусіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів:високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу,неадекватний маркетинг, неадекватність транс акційних витрат. Так, фізичнеспрацювання та техніко-економічне старіння основного капіталу призводить дозниження продуктивності праці, як порівняти з іншими фірмами, до втратиконкурентної переваги фірми, а внаслідок цього — до банкрутства.
На етапі спадувиробництва діють ті самі фактори, що й на етапі зрілості. Але станпогіршується загальним незадовільним фінансовим становищем суб'єктагосподарювання. Він втрачає споживачів, а негативна дія внутрішніх факторівможе призвести до прискореного його банкрутства.
Іншим важливимдетермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють навсіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниженнясукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсягивиробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток наодиницю продукції та загальний обсяг прибутку.
У разі розвиткувиробництва товарів-замінників настає процес витискання товарів, що їх виробляєфірма, з ринків, зменшення попиту на цю продукцію і, як можливий наслідок,утрата фірмою прибутку та банкрутство.
Аналогічно діютьі інші фактори параметрів попиту, але їхній вплив різний на різних етапахЖЦКПФ. Так, на стадії інтенсивного зростання до банкрутства може призвеститільки один фактор — різке зниження сукупного попиту. Інші фактори немають вирішального значення, оскільки фірма на цій стадії завжди має можливістьужити потрібних запобіжних заходів.
Наступнимдетермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентнихпереваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми набудь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірмивикористовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри.Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести добанкрутства.
Вплив державноїполітики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірмичерез фіскальну та кредитно-грошову системи.
1.2Види банкрутства в сучасних ринкових умовах господарювання
У практицігосподарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично єфінансово-неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. Вданому випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншогобоку, ряд суб'єктів господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумиснеоголосити себе банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивнебанкрутство. Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, колислужбові особи зловмисне або за своєї халатності доводять суб'єктгосподарювання до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказанихнегативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання, якщопідприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.
Прихованебанкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності черезподання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам,карається позбавленням волі на строк до 2 років або штрафними санкціями до 300мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права займатися певною діяльністюпротягом 5 років.
Об'єктивно фактприховання банкрутства визначається такими двома ознаками:
— наданнякредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника:
— причиннийзв'язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.
Мотиви та ціліприховання банкрутства:
— надія на поліпшенняфінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у своючергу, є боржниками даної особи,
— спроба одержати банківськийкредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступноюліквідацією підприємства,
— прагненняотримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від державичи інших замовників і т.д.
Суб'єктамиприхованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадовіособи.
Мінімальнестягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства застосовується:
— якщо прихованафінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої юридичної особи абонастала внаслідок порушення законодавства контрагентами (монополізація ринкуцін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);
— якщо вона єнаслідком дії форс-мажорних обставин.
Максимальнісанкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є наслідком невміннявести ефективну фінансово-господарську діяльність, недостатньої кваліфікаціїкерівництва, недбалості, крадіжок, різного роду зловживань, прорахунків щодо оцінкиринків збуту і т.д.(див.літ.№5)
Фіктивнимбанкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство фактично не є банкрутом,однак заповняє про свою фінансову неспроможність. У зв'язку з ним Кримінальнимкодексом передбачено, що явно неправдива заява громадянина — засновника абовласника підприємства, а також посадової особи даного підприємства профінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетомкарається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням правазайматися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони завдали великоюматеріального збитку кредиторам або державі, караються позбавленням волі до 3років з конфіскацією майна.
Великийматеріальний збиток — це збиток, який перевищує в 50 і більше разів розмірнеоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок неповернення боргів,несплати відсотків та податків.
Цілі повідомленнянеправдивої інформації можуть бути різними:
— порушення справи про банкрутство чисанація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство,
— ліквідація, реорганізація чиприватизація підприємства з метою приховання незаконного витрачання коштів,
— надання недостовірних даних аудиторуз метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.
Доведеним до банкрутства.Новим законодавством про банкрутство запроваджене положення провідповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство — це умиснедоведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансовоїнеплатоспроможності через здійснення з корисливих мотивів власником абопосадовою особою підприємства протиправних дій або через невиконання чиненалежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкодидержавним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.
Умисне доведеннядо банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадськимінтересам або правам та інтересам кредиторів, що охороняються законом, —карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян з позбавленням права обіймати певні посади або здійснювати певнудіяльність на строк до 5-ти років. Ті самі дії, якщо вони завдали великоїматеріальної шкоди, — караються позбавленням волі на строк до 5 років зконфіскацією майна.
На ці та іншіфактори й обставини слід звертати увагу власникам та фінансовим службамвітчизняних підприємств під час провадження фінансово-господарської діяльності.
РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ БАНКРУТСТВА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1 Методичні основи визначення ймовірності банкрутствапідприємств
Для успішногогосподарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінкиймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. ВУкраїні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова системагосподарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічногоявища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірностібанкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватисязарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделіпрогнозування банкрутства підприємств та організацій.
Найпростішою єдвофакторна модель оцінки ймовірностібанкрутства підприємства(організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z імає такий формалізований вигляд:
Z= -0,3877-1,0736k +0,579q, (2.1)
деkзл —коефіцієнт загальної ліквідності;
qпк — частка позикових коштів узагальній величині пасиву балансу.
За двофакторноюмоделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малоюза будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.
Більшобгрунтованою та більш поширеною є пятифакторна модель Альтмана. [6]
ПрофесорНью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексукредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індексдає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих,що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.
Свою модель Е.Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатівгосподарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти іскориставшися для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнтихарактеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.
Індекс Альтмана«Z» розраховується за формулою
Z = 3, ЗК1, +0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, (2.2)
де 3,3; 0,99;0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс«Z»;
К1 — характеризує прибутковістьосновного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансовогоприбутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можнаназвати показником рентабельності виробництва;
К2 — відображає дохідністьсуб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки відреалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);
К3 — визначає структурукапіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковоювартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);
К4 — відображає рівень чистоїприбутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягуреінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення тацільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активівфірми;
К5 — характеризує структурукапіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу дозагальної вартості активів суб'єкта господарювання.
Для визначенняймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковийіндекс Z необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішоговизначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації)рекомендується користуватися таблицею 2.1. Зрозуміло, що в процесі ранжирування(розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності частовиникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), авідтак визначити іншу шкалу градації індексів.У вітчизняній практицігосподарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.
Таблиця 2.1
Можливістьбанкрутства підприємства за АльтманомЗначення індексу Z Можливість банкрутства 1,8 і нижче дуже висока від 1,81 до 2,6 Висока від 2,61 до 2,9 достатньо висока від 2,91 до 3,0 і вище дуже низька /> /> /> /> />
По-перше,коефіцієнти регресії К1—К5 розраховувалися автором за результатами діяльностікомпаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.
По-друге, у шкаліАльтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.
По-третє,вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К3 черезнедорозвинутість ринку цінних паперів.
Томузапропоновані Е.Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутстваможна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови:коефіцієнти регресії та критичні значення індексу Z треба обовязковорозрахувати для конкретних галузей з використанням оптимальних критеріїв, яківідображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств.
2.2Аналіз діючої практики банкрутства
Для аналізуфінансового стану при можливому визнанні підприємства банкрутом можнавикористати методику, яка передбачає розрахунок таких параметрів:
Кп = оборотніактиви (260)
поточнізобов'язання (620)
1. Коефіцієнт покриття(Кп) — характеризує достатність оборотних коштів підприємства дляпогашення своїх боргів протягом року і визначається відношенням оборотнихактивів підприємства (II розділ активу балансу) до поточних зобов'язань (розділIV пасиву балансу):
2. Коефіцієнтзабезпечення власними коштами (Кз.вк) — характеризує наявність власнихоборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової сталості, івизначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівнянихдо них коштів (підсумок І розділу пасиву балансу) і фактичною вартістю основнихзасобів та інших необоротних активів (підсумок І розділу активу балансу) дофактичної вартості наявних у підприємства оборотних активів — виробничихзапасів, незавершеного будівництва, готової продукції, грошових ресурсів,дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (II розділ активубалансу):
Кз.вк.= власнийкапітал (380і — необоротні активи (80)
оборотні активи(260)
3. Коефіцієнтабсолютної ліквідності (Кал) — характеризує негайну готовністьпідприємства погасити свою заборгованість і визначається як відношення сумигрошових ресурсів підприємства ( рядки 230—240 балансу) до суми поточнихзобов’язань (розділ ІV пасиву балансу):
Кал = грошовіресурси та їх еквіваленти(230+240)
поточні зобов’язання(620)
Згідно з цієюметодикою структура балансу підприємства визначається незадовільною, апідприємство неплатоспроможним якщо:
— значення коефіцієнта покриття (Кп)менше за 1;
— значення коефіцієнта забезпеченнявласними коштами (Кз.вк.)
— менше за 0,1;
— значення коефіцієнта абсолютноїліквідності (Кал) менше за 0,2.
Отож очевидно, щоце товариство неплатоспроможне, його фінансовий стан порівняно з попереднімперіодом погіршився. Цілком ймовірно, що кредитори уже розпочали проти цьоготовариства провадження справи про банкрутство, тобто проти останнього будепорушено ліквідаційну процедуру, — повернути надані кредитні кошти, визначним елементом якої єліквідаційний баланс.
Ліквідаційнийбаланс — фінансовий документ, що складається у разі ліквідації підприємства івідображає його активи, зобов'язання та власний капітал на дату завершенняліквідаційної процедури.
Ліквідаційнийбаланс складає ліквідаційна комісія (ліквідатор). Від дня призначенняліквідаційної комісії до неї переходять повноваження щодо управління справамипідприємства (товариства). Вона оцінює наявне майно підприємства, виявляє йогодебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів стосовно сплатиборгів товариства третім особам, а також його учасникам тощо. Тобто ліквідаційнакомісія проводить відповідну роботу, результат якої відображається уліквідаційному балансі. Саме в останньому відображається оцінка майнапідприємства, що ліквідовується, — ліквідаційна маса, до якої належать:
1. Усі видимайнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правахвласності або повного господарського управління на дату порушення ліквідаційноїпроцедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, за винятком об'єктівдержавного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільнихзакладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутствапідприємства передаються до комунальної власності відповідних територіальнихгромад.
2. Фамільні речі,що належать банкруту на правах володіння або користування.
Для оцінкивартості майна (тобто ліквідаційної маси) підприємств, що ліквідуються, аботаких, що визнані господарським судом банкрутами, застосовують Методику оцінкивартості майна під час приватизації (затверджена постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 12 жовтня 2000 р. № 1554, п. 2). При цьому за ліквідаційну вартістьмайна береться ймовірна ціна, за якою майно може бути продане на ринку на датуоцінки з урахуванням терміну продажу, визначеного ліквідаційною комісією. Длямайна, яке продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою. Сам порядокпродажу майна банкрута визначається згідно із Законом України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від З0червня 1999 р. № 784-ХІУ. Відповідно до цього порядку продаж майна оформляєтьсядоговорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем зазаконами України.
Таким чином,формування статей ліквідаційного балансу залежить, з одного боку, від порядкуреалізації ліквідаційної маси, а з другого — від того, яка саме заборгованістьбуде погашатися. Якщо перше обумовлюється насамперед об'єктивними факторамиринку (досить важко, наприклад, виявити наперед, які саме майнові активи, колиі за якою ціною буде продано), то друге чітко визначене законодавством. Кошти,одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимогкредиторів у такому порядку.
У першу чергузадовольняються:
а) вимоги,забезпечені заставою;
б) виплатавихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту,отриманого для цієї мети;
в) витрати,пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді тароботою ліквідаційної комісії, у точу числі:
— витрати насплату державного мита;
— витратизаявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
— витрати напублікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майнабанкрута;
— витрати напублікацію в засобах масової інформації оголошення про поновлення провадження усправі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;
— витратиарбітражного керівника (розпорядника майна, керівника санації, ліквідатора),пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
— витратикредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішеннямгосподарського суду за рахунок їхніх коштів;
— витрати наоплату праці арбітражних керівників (розпорядника майна. керівника санації,ліквідатора).
Крім того,статтею 36 Закону України «Про підприємства в Україні» № 887-ХП від27 березня 1991 р. також передбачено, що першочергово сплачуються борги передбюджетом і компенсуються витрати на відношення природного середовища, якомузавдало шкоди ліквідоване підприємство.
У другу чергузадовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівникамипідприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудовогоколективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідокзаподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповіднихплатежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимогигромадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктівпідприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів(вкладників).
Задоволення вимогцієї групи в цілому буде відображено в тих статтях пасиву балансу, якіпов'язані із заборгованістю перед працівниками, — таких, як поточназаборгованість зі страхування та оплати праці (рр. 570, 580).
У третю чергузадовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Задоволення цихвимог, як правило, відображається в IV розділі пасиву балансу в статтях«Поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом» (р. 550) та«Поточні зобов'язання за розрахунками з позабюджетних платежів» (р.560).
У четверту чергу задовольняютьсявимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів,що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи впроцедурі санації боржника.
Відображеннязадоволення вимог кредиторів цієї черги в статтях балансу може бути доситьрозмаїтим, особливо в статтях активу балансу.
У п'яту чергузадовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу достатутного фонду підприємства. При цьому внесок члена трудового колективу можевидаватися йому у грошовій формі або цінними паперами після задоволенняпретензій кредиторів. У разі ліквідації товариства майно, передане товариствуучасниками у користування, повертається їм у натуральній формі без винагороди.
Задоволення вимогцієї черги буде відображено в І розділі пасиву балансу, зокрема в статутномукапіталі. Тут слід зазначити, що товариство, яке здійснило емісію як простих,так і привілейованих акцій, у разі його ліквідації спочатку задовольняєпретензії кредиторів 1—4 черг, потім утримувачів привілейованих акцій і лишепотім претензії утримувачів звичайних акцій.
У шосту чергузадовольняються інші вимоги.
З вищенаведеногоцілком очевидно, що формування статей ліквідаційного балансу є зазвичайтривалим процесом, якому притаманні як загальні, так і індивідуальніособливості щодо різних випадків реалізації ліквідаційної маси під часпровадження ліквідаційної процедури. Зокрема, відповідно до порядку задоволеннявимог кредиторів можна досить повно відстежувати зміни стану конкретних статейпасиву балансу. Що ж до зміни стану статей активу балансу, то, як правило, туттакий зв'язок встановити важче, оскільки вони можуть змінюватися в довільномупорядку залежно від досягнутих результатів роботи ліквідатора (ліквідаційноїкомісії). Нарешті, важливим для роботи щодо забезпечення вимог кредиторів єврахування таких умов, передбачених Законом України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: 1) вимоги,заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаютьсяі вважаються погашеними; 2) вимоги, не задоволені через недостатність майна, вважаютьсяпогашеними. Крім того, працівникам банку, які забезпечують вимоги кредиторів,слід пам'ятати, що згідно із законом кошти, одержані від продажу майнабанкрута, у першу чергу спрямовуються на задоволення вимог, забезпеченихзаставою. Сам порядок погашення заборгованостей, забезпечених заставою,визначається Законом України «Про заставу».(див.літ.№4) Відповідно дост. 19 цього закону заставоотримувач має право задовольнити свої вимоги зарахунок заставленого майна в повному обсязі, що визначається на моментфактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданихпростроченням виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, —недоплату), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витратина здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачене договоромзастави.
РОЗДІЛ 3.
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА НАПІДПРИЄМСТВІ
3.1 Сутність санації підприємств
Найдієвішимзасобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація.
Термін «санація»походить від латинського «sanare » — оздоровлення, видужання. Економічнийсловник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобіганнябанкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, щосанація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межібанкрутства, з потужнішою компанією, випуском нових акцій або облігацій длямобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданнямурядових
Існує широкийспектр думок щодо сутності поняття санації, тож якщо їх синтезувати, то можнаотримати визначення яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного. Такимможна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н.Здравомислов, Б. Бекенферде, М. І'елінг), провідними фахівцями у питанняхвиведення підприємств із фінансової кризи: санація — це системафінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальнихзаходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності,ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства — боржника вдовгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів,які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Подане визначеннявтілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічновисвітлює економічну сутність санації підприємств. Для повнішого розкриттязмісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межахфінансового оздоровлення суб'єктів господарювання.
Особливе місце упроцесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, яківідбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації тавикористання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств.Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики абона умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.
Метою фінансовоїсанації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення,поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств,скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталута формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційнихзаходів виробничо-технічного характеру.
Санаційні заходиорганізаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційноїструктури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якостіменеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур,поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьомуконтексті розрізняють два види санації.
1. Санація зі збереженняміснуючого юридичного статусу підприємства-боржника.
2. Санація зізміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованогопідприємства (реорганізація).
Виробничо-технічнісанаційні заходи пов'язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничихфондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва,скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням їїсобівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком тамобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.
Оскільки санаціяпідприємства пов'язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, великезначення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосуєтьсяфінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такомуразі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності врегіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв'язкуіз реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбаченітакі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошукі пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття,надання звільненим працівникам позик тощо.
На практицідосить часто із санацією ідентифікується поняття «реструктуризація».Реструктуризація суб'єкта господарювання — це проведенняорганізаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованихна зміну його структури, системи управління, форм власності,організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможністьта ефективність виробництва.
Можнастверджувати, що «санація» є ширшим поняттям, ніж «реструктуризація».Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямованапереважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. Асанація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновленняприбутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру(спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).
Проте, влітературних та нормативно-правових джерелах недостатньо вирішеною залишаєтьсяпроблема санації як такої через невизначеність джерел її фінансування.
Аналіз сучасноїпрактики свідчить, що досвід проведення санації підприємств в Україні практичновідсутній. Бракує досліджень цієї проблеми на аналогічні теми, як через недосконалістьбанкрутства, так і через те, що переважна більшість керівників українськихпідприємств ще не знайомі з методами проведення діагностики банкрутства, іззастосуванням попереджувальних процедур та прийомами антикризового фінансовогоуправління. Тому значну допомогу підприємствам, що потребують вжиттяантикризових фінансових заходів, можуть надати спеціалізовані консультаційніпідприємства з антикризового фінансового управління, навчальні центри длякерівного складу підприємств з питань управління фінансами в умовах кризи.
Отже, санація єдієвим заходом щодо запобігання банкрутству підприємств, які перебувають уфінансовій кризі, а частка таких підприємств в економіці країни становить понад40%.
3.2Реструктуризації суб’єктів господарювання
У світовій івітчизняній теорії та практиці одним із поширених засобів фінансовогооздоровлення підприємств є реструктуризація.
Законом України«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,іншими нормативно-правовими документами передбачено використанняреструктуризації як ефективного засобу відновлення платоспроможностіпідприємства, який рекомендується включати до плану санації. Низку великихпроектів щодо реструктуризації підприємств та галузей було реалізовано назагальнодержавному рівні під безпосереднім керівництвом Кабінету МіністрівУкраїни. Сюди слід віднести реструктуризацію УДПЕЗ (нині ВАТ) «Укртелеком»,УДППЗ «Укрпошта», кількох об'єднань вугільної промисловості та інші.
Міністерствоекономіки України затвердило методичні рекомендації щодо здійсненняреструктуризації державних підприємств, Агентство з питань попередженнябанкрутств підприємств та організацій розробило методику складання планів такоїреструктуризації. Велику роботу в напрямку методичного забезпечення процесівреструктуризації суб'єктів господарювання виконує Фонд державного майнаУкраїни.
У методичнихрекомендаціях щодо здійснення реструктуризації державних підприємств наведеновизначення реструктуризації підприємства, як сукупностіорганізаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, що спрямованіна зміну структури підприємства, його управління, форм власності,організаційно-правових форм і можуть забезпечити фінансове оздоровленняпідприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції,підвищення ефективності виробництва.
Як бачимо, цевизначення є доволі загальним і охоплює ввесь комплекс заходів (крімфінансових) щодо фінансової санації підприємства.
У Законі України«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»наводиться вже точніше визначення: реструктуризація підприємства — цездійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових,технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну формвласності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовомуоздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможноїпродукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.
Як бачимо, уцьому визначенні, реструктуризація передбачає також вжиття фінансових заходів,чого не було в попередньому визначенні. До того ж, можна зробити чіткерозмежування між категоріями «реструктуризація» та «реорганізація»підприємства. Перше є ширшим за друге, оскільки реорганізація підприємства —один з етапів його реструктуризації.
Основний змістреорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фондуюридичної особи, о також у зміні організаційно-правової форми здійсненнябізнесу.
У літературнихджерелах, присвячених дослідженню реструктуризації підприємств, залежно відхарактеру застосовуваних заходів розрізняють такі форми реструктуризації:
1)реструктуризація виробництва;
2)реструктуризація активів;
3) фінансовареструктуризація;
4) корпоративнареструктуризація (реорганізація).
Реструктуризаціявиробництва передбачає внесення змін до організаційної та увиробничо-господарської сфери підприємства з метою підвищення йогорентабельності та конкурентоспроможності. Ідеться насамперед про такі заходи:
— зміна керівництва підприємства;
— упровадження нових, прогресивнихформ та методів управління;
— диверсифікація асортиментупродукції;
— поліпшення якості продукції;
— підвищення ефективності маркетингу;
— зменшення витрат на виробництво;
— скорочення чисельності зайнятих напідприємстві.
Реструктуризаціяактивів передбачає заходи, головні з них такі:
— продаж частини основних фондів;
— продаж зайвого обладнання, запасівсировини та матеріалів тощо;
— продаж окремих підрозділівпідприємства;
— зворотний лізинг;
— реалізація окремих видів фінансовихвкладень;
— рефінансування дебіторськоїзаборгованості.
Фінансовареструктуризація пов'язана зі зміною структури й розмірів власного тапозичкового капіталу, а також зі змінами а інвестиційній діяльностіпідприємства. Отже, це такі заходи:
— реструктуризація заборгованостіперед кредиторами;
— одержання додаткових кредитів;
— збільшення статутного фонду;
— заморожування інвестиційнихвкладень.
Зауважимо, щофінансова реструктуризація обов'язково має супроводжуватися реструктуризацієювиробництва, у противному разі ліквідації підприємства (нехай і дещо пізніше)уникнути не вдасться.
Найскладнішимвидом реструктуризації є корпоративна реструктуризація. Остання передбачаєреорганізацію підприємства, що має на меті змінити власника статутного фонду,створення нових юридичних осіб і (або) нову організаційно-правову формудіяльності. У межах такої реструктуризації виконують:
— часткову або повну приватизацію;
— поділ великих підприємств начастини;
— виокремлення з великих підприємствтих чи інших підрозділів, зокрема об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільнихпідрозділів;
— приєднання до інших чи злиття зіншими, потужнішими підприємствами.
Реорганізація(злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення) підприємства маєвідбуватися з додержанням вимог антимонопольного законодавства за рішеннямвласника, а іноді — за рішенням власника та за участю трудового колективу абооргану, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду(арбітражного суду).
Перш ніжвдаватися до санаційної реорганізації, слід поглиблено проаналізуватифінансово-господарський стан підприємства, яке перебуває у кризі, з огляду наосновні характеристики його діяльності. На основі результатів аналізу робитьсявисновок про санаційну спроможність підприємства. Якщо прийнято рішення пройого реорганізацію, потрібно розробити план реорганізаційних заходів, який маємістити:
а) економічне обґрунтуваннянеобхідності проведення реструктуризації;
б) пропозиціїщодо форм та методів реорганізації;
в) витрати наздійснення реструктуризації та джерела їх фінансування;
г) конкретнізаходи, спрямовані на реалізацію плану;
д) оцінюванняефективності проекту реструктуризації.
Ефективністьреструктуризації забезпечується тими заходами, які покладені в основу плануреструктуризації і спрямовані на вдосконалення організації та управліннявиробничо-господарською діяльністю, поліпшення фінансового становищапідприємства. У плані слід відбити переваги вибраних організаційних форм іметодів реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які перевагидістане підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми,відокремлення окремих структурних підрозділів.
3.3Мирова угода
Поряд ізможливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи пробанкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участікредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під часпровадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укладаннямирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом».
Мирова угода — цепроцедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгаціїстроків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.
Мирова угодаукладається переважно в тих випадках, коли боржник, якому загрожуєнеплатоспроможність, звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушеннясправи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мировуугоду в ході провадження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійсненнясанації підприємства. У противному разі за наявності ознак неплатоспроможностікредитори самі звертаються із заявами стосовно порушення справи про банкрутствоборжника. Проте тоді мирову угоду останньому укласти набагато важче.
Разом із заявоюпро порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до арбітражногосуду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначеннямсум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове імайнове становище. У проекті мирової угоди подаються пропозиції боржника щодотаких аспектів:
— форма платіжних поступок кредиторів(списання чи пролонгація);
— бажаний період пролонгації заборгованості;
— бажана сума списання боргу;
— обсяг (квота) початкового погашеннязаборгованості.
Згідно звітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бутиукладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватисялише вимог, забезпечених заставою щодо другої та наступних черг кредиторів.
Рішення проукладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторівбільшістю голосів кредиторів — членів комітету. Воно вважається прийнятим, коливсі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловилиписьмову згоду на укладення мирової угоди. Підкреслимо, що для осіб, які недали згоду па укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші,ніж для тих, котрі підтримали укладення угоди.
Рішення проукладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник останнього чиарбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), які виконуютьповноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Відімені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Угода укладаєтьсяв письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метоюарбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди маєподати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди. До заявидодаються такі документи:
1. Текст мировоїугоди.
2. Протоколзасідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладеннямирової угоди.
3. Списоккредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікуєплатника податків, та суми заборгованості.
4. Зобов'язанняборжника щодо відшкодування всіх витрат, відшкодування яких передбачено у першучергу, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою.
5. Письмовізаперечення (за їх наявності) кредиторів, які не брали участі в голосуванні проукладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди.
Розрізняють двіосновні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:
— мораторій;
— списання частини заборгованості.
Як правило, умирових угодах передбачається комбінація мораторію та списання заборгованості.У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, щоїї боржник має погасити як передумову для затвердження мирової угоди арбітражнимсудом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості.Наприклад, у Німеччині ця мінімальна частка становить 35% загальної сумизаборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% — якщовідстрочення триваліше. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює.Це є компетенцією комітету кредиторів.
Якщо боржникподав недостовірні відомості про свій фінансово-майновий стан, то за заявоюбудь-кого з кредиторів арбітражний суд може визнати мирову угоду недійсною.
Загалом мироваугода може бути розірвана за згодою сторін або чи рішенням арбітражною суду,якщо;
— вона не виконується;
— спостерігається тривале погіршенняфінансового стану боржника;
— певні дії боржника завдають збитківправам та законним інтересам кредиторів;
— вона містить умови, що передбачаютьпереваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.
З формальногобоку з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняютьсяповноваження арбітражного керуючою (розпорядника майна, керуючого санацією,ліквідатора), проте комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючогонаглядові функції за ходом виконання мирової угоди. Під час дії мирової угодиарбітражний керуючий не мас права розпоряджатися майном боржника. Він лишеконтролює ефективність його використання (може йтися, зокрема, про вимогу, щобусі грошові розрахунки підприємства здійснювалися через спеціальний рахунок,рух коштів на якому він міг би перевіряти).
У разі визнаннямирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, за якими булинадані відстрочки належних їм платежів або знижки боргів, у незадоволеній їхчастині відновлюються в повному обсязі.
Наголосимо, щозатвердження мирової угоди є підставою для зупинення справи про банкрутство, авизнання мирової угоди недійсною є підставою для відновлення провадження усправі про банкрутство.
Мирова угода щодовідстрочення сплати платежів до бюджету та цільових позабюджетних фондівукладається відповідно до вимог податкового законодавства. Державні органиможуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступкипідприємство відновить свою господарську діяльність і матиме змогу сплачуватинаступні обов'язкові платежі на користь держави.
ВИСНОВКИ
У процесістановлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилисяу глибокій кризі. Такий стан економіки є загрозою для багатьох підприємств, асаме загрозою банкрутства. Треба вірно визначати процедуру виведення однихвітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосуванняліквідаційних процедур до інших.
Розглядатипитання ліквідації підприємств, що до яких порушена справа про банкрутство,слід досить виважено, оскільки серед них можуть бути стратегічні і містоутворюючі підприємства, які ліквідовувати просто небезпечно. Тому узаконодавстві жорсткіші правила стосовно підприємств-боржників слідзапроваджувати, починаючи не раніше 2008 р., коли закінчаться приватизаційніпроцеси в Україні, зосередивши увагу зокрема на тих підприємствах, якізабезпечують належний механізм захисту прав кредиторів.
Бюджетна системаповинна стати визначальною формою відносин, які реалізують фінансові цілідержави у поєднанні з цілями підприємств та населення. Головним пріоритетнимнапрямком бюджетної політики на найближчу перспективу повинно стати фінансовеоздоровлення підприємств реального сектора шляхом створення сприятливихмакроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи.
У своїй роботі ярозглянула теоретичні основи банкрутства суб’єктів господарювання, на прикладідіючої практики провела аналіз фінансового стану підприємства, яке в результатівиявилось банкрутом. Зробила висновок, що уникнути катастрофи банкрутствапідприємство може лише в результаті запровадження судових процедур відновленняплатоспроможності боржника, а саме: розпорядження майном, мирової угоди боржниказ кредиторами, санації підприємства. Такі процедури здійснюються напідприємстві під управлінням арбітражного керуючого — фізичної особи, яка маєліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставіухвали господарського суду.
Основноюпроцедурою, що дозволяє уникнути банкрутства підприємства, відновити йогоплатоспроможність, розрахуватись з кредиторами та забезпечити у подальшомусталу прибуткову діяльність є санація — тобто система заходів, що здійснюютьсяпід час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнаннюборжника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровленняфінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязіабо частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризаціїпідприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової тавиробничої структури боржника.
Проведеннясвоєчасної та якісної діагностики фінансового стану будь-якої організації — цеосновне завдання у системі управління підприємством як у стабільному, так ікризовому стані, а також при банкрутстві. Головне, що такі рішення та тенденціїбудуть обґрунтовуватись та розроблятись завчасно, а не тоді, коли підприємствамають збитки. Тільки за допомогою оцінки фінансового стану можна забезпечитиоптимальний напрямок розвитку підприємства та запобігання його банкрутству.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. ЗаконУкраїни „Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом” від30.06.1999р. №784-ХІV.
2. ЗаконУкраїни „Про заставу” від 02.10.1992р. №2654-ХІІ.
3. БабичЛ.М. Актуальні проблеми удосконалення організаційно-методичного механізмузапобігання банкрутству на підприємстві//Актуальні проблеми економіки 2009 №4(22), с.71-75.
4. ГолубГ.Г. Оцінка ліквідаційного балансу банку// Фінанси України 5(90) травень2003.-133-140.
5. ЗубовськийВ.М. Економіка підприємств- Київ, 2006.- 64 с;
6. КравченкоС.Г «Экономический анализ»,.-Харьков, ХИБМД996.- 88с.
7. ПоддєрьогінА.М. Фінанси підприємств: підручник, 2-ге вид., перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2006.-384с.
8. ПокропивнийС.Ф. Економіка підприємства: підручник.-вид.2-ге, перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2007,-528с.
9. ПронінК.Н. Методика визначення ймовірності банкрутства підприємств// Актуальніпроблеми економіки 2009.-№7(25).-с.56-62.
10. СлюсарТ.О. Аналіз фінансового стану майбутніх банкрутів// Вісник НБУ(2 прим.).2008.-№2с 8-15.
11. ТерещенкоО.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. Посіб.-К.: КНЕУ, 2007.-412с.
12. ФокінаН.П. Прогнозування криз та банкрутств промислових підприємств// Актуальніпроблеми економіки 2009 №2 с.76-78.