НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра економічної теорїї
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: Політична економія
на тему: „Інфляція та зайнятість населення”
Керівник роботи,
к. е. н., доцент І.В.Шкодіна
Студент факультету
банківськоїсправи,
обліку і фінансів,
І курсу, групи 16- ОА,
„Облік і аудит"А.О. Андрієнко
Харків — 2005
Зміст
Вступ
Розділ І.Теоретичні основи інфляційних процесів на сучасному етапі
1.1 Інфляція: суть, причини та фактори
1.2 Види інфляції та її наслідки
Розділ ІІ. Державна політика зайнятості населення
2.1 Форми і види зайнятості
2.2 Безробіття та його види
2.3 Особливості формування ринку праці в Україні
Розділ ІІІ. Вплив інфляції на зайнятість населення та основні етапи розвитку антиінфляційної політики
3.1 Вплив інфляції на макроекономічні показники (зайнятістьі безробіття)
3.2 Оцінка факторів інфляції в Україні за 2000-2004 рр.
3.3 Основні етапи розвитку антиінфляційноїполітики в економічній системі України
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
За останні роки в економіці України відбулисярадикальні зміни, обумовлені досягненням України політичної та економічної незалежностіі переходом до розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Теоретичне осмисленні проблем інфляції, хоча іне було стрижнем економічної теорії, але йому приділялась належна увага. Періодичноіндекс до проблем інфляції то зростав, то вибухав у міру того, як суспільствопереживало періоди її підвищення та зростання. Різні напрями та школиполітичної економії розглядали цю проблему з різних боків і вносили свій внесоку її розробку.
В цьому зв’язку питання щодо інфляції, їїсутності, форм прояву, наслідків та особливостей в Україні набуває особливогозначення, що зумовлено необхідністю подолання інфляційних явищ в Україні наетапі переходу до ринкових відносин.
Об’єктом дослідження даної роботи єособливості впливу інфляції на зайнятість населення в Україні.
Метою даної роботи є теоретичні обгрунтуваннячинників, що спричиняють інфляційні процеси, їх вплив на макроекономічніпоказники безробіття та зайнятості в Україні, а також пошук напрямків подоланняінфляційних явищ на основі систематизації існуючих пропозицій, щодо цьогопитання.
Для досягнення поставленої мети в роботівирішуються такі завдання:
досліджено суть та причини інфляції, факторивпливу на інфляційні процеси, а також види інфляції;
наведено сучасний стан інфляційних процесів вУкраїні;
розглянуто основні етапи розвиткуантиінфляційної політики;
досліджується ринок праці в Україні;
аналізуються показники безробіття тазайнятості;
запропоновано основні методи боротьби зінфляцією на сучасному перехідному етапі.
На вирішення цієї проблеми спрямованідослідження Кемпбелла Р., Стенлі Л., В. Пріснякова, І. Савлука, А. Гальчинського,Т. Ковальчука.
Впровадження пропозицій та рекомендацій,наданих в роботі дозволить усунути інфляційні явища в Україні на етапі переходудо ринкових відносин, що зумовлені багатьма процесами, які відбуваються в сферігрошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві.
Розділ І. Теоретичні основи інфляційних процесів на сучасному етапі
Найефективнішим індикатором «здоров’я»економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лишезабезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовішихважелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого урядимають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчоївлади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитноїсистеми та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бутистан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим,що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків — заумов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформаціяінструментів макроекономічного регулювання.1.1 Інфляція: суть, причини тафактори
Інфляція — це зростання загальногорівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжуєтьсязнеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами зростання ціни напродукти харчування, одяг підвищення квартирної плати тощо.
Процес виконання та становлення будь-якогоявища проходить два етапи: прихований і явний. Проблема інфляції є складовоючастиною теорії грошей. Існують різні погляди на природу і причини інфляції,але переважають два напрями:
Перший напрям розглядає інфляцію як сутогрошове явище, спричинення порушення законів, грошового обліку.
Другий — як макроекономічне явище, спричиненепорушенням пропорції відтворення і насамперед між виробництвом і споживанням,попитом і пропозицією товарів.
Термін "Інфляція" (від латиніinflation) буквально перекладається як «розбухання» [3, с.124]. Ісправді фінансування державних видатків (наприклад у період екстремальногорозвитку війн, революцій, тощо) за допомогою паперово-грошової емісіїпризводило до «розбухання» грошового обігу, зростання цін тазнецінення паперових грошей. Проте процеси «розбухання» грошовогообігу зростання цін знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише прифункціонуванні паперових грошей. Згідно з поглядами економістів, які стоять напозиціях кількісної теорії грошей, зростання цін відбувається в наслідокзростання кількості грошей в обігу, незалежно від того, повноцінні ці гроші чидержавні. Поява класичної політекономії, а потім і марксизму призвела до того,що в працях XIX початку XX століття виділились два напрями про які вжезгадувалося на початку.
При цьому явищі у першому випадку за напрямомзбереглась назва "інфляція", то другий процес дістав назву улітературі «революції цін».
Згідно з цими поглядами інфляція не ідентичнабудь-якому підвищенню цін і викликається господарськими процесами, пов'язані зпереповненням сфер обігу паперово-грошевою, яка відривається від своєї золотоїоснови, недовірою населення до уряду, надмірним попитом на золото. Насправді жінфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.
Зовнішні фактори інфляції пов'язані зпосиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами, щосупроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів товарівта послуг, робочої сили, загострення міжнародного валютно-кредитних відносин,зі структурними світовими кризами, енергетичною, продовольчою, фінансовою.
Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:
порушення пропорцій відтворення міжвиробництвом і споживанням, нагромадження і споживання попитом і пропозицією,грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;
значне зростання дефіциту державного бюджету ідержавного боргу, замолених нетрадиційними державними витратами;
надмірна емісія паперових грошей, яка порушуєзакон грошового обігу;
мілітаризація економіки, що відволікає значнучастину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до не виробництва товарівнародного споживання, створює їх дефіцит;
збільшення податкового тягаря натоваровиробництво;
випередження темпів зростання заробітної платипорівняно з темпами зростання продуктивності праці;
Інфляція як наслідок негативних процесів векономіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існуєодного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічнійнауці сформулювалися дві основні концепції інфляції: [18, с.11-16].
1) інфляція — знецінення нерозмінних на золотопаперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою.
2) інфляція — загальне зростання цін на товарита послуги.
Отже, інфляція є результатом реалізації всіхгосподарських суб'єктів, які намагаються в таких умовах не тільки відновитиреальну величину своїх доходів, а й посилити перерозподільні процеси на своюкористь за рахунок підвищення власних грошових цін. Тобто інфляція є ознакою нетільки функціонального порушення лише у сфері грошового обігу. Вона передусім єознакою порушення суспільного відтворення в цілому та того балансу суспільнихінтересів, який існував у попередній період.1.2 Види інфляції та її наслідки
У літературі зустрічаються десятки різнихформулювань видів інфляції. Найбільш коректною є класифікація видів інфляції затрьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинникамиінфляції (Додаток А).
За формами прояву інфляції можна виділити:
цінову інфляцію, що проявляється у формізростання цін;
інфляцію заощаджень, коли знецінення грошейпроявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах ідоходах;
девальвацію, за якої знецінення грошейпроявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.
Основним видом інфляції в розвинутій ринковійекономіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушенізаощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносносамостійне явище.
За темпами знецінення грошей звичайновиділяють три види інфляції:
повзучу, що характеризується прискоренимзростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначнимзростанням цін — до 5% на рік;
помірну, відкриту, яка проявляється уприскоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб’єктів, і вонипочинають вживати адаптаційних заходів. Найбільше це вдається підприємстваммонополізованих секторів економіки, особливо „природним монополістам”.
галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характернестрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і якене піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її наекономіку різко негативний;
гіперінфляція, що характеризується надзвичайновисокими темпами зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії грошіпочинають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монетазникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер.
За чинниками, що спричинюють інфляційнийпроцес, можна виділити багато видів інфляції. [9, с.138] Проте на практиці всіці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітковичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цимкритерієм заведено виділяти лише два види інфляції:
інфляцію витрат;
інфляцію попиту.
Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни збоку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати,витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивностіпраці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурівиробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад,послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагоювиробництва предметів споживання тощо.
Інфляція попиту спонукається тиском на ціни збоку грошей, внаслідок зростання їх пропозиції банківською системою ізумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальнимчинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називаютьмонетарною інфляцією.
Інфляція призводить до відчутних наслідків убагатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якразчерез ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги,викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.
Також широкий діапазон негативних наслідківінфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на сферувиробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютнусистему і на платіжний баланс країни [4, с.256].
Інфляція негативно впливає на структуруспоживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, а такожвикликає перерозподіл багатства в суспільстві.
Інфляція особливо на галопуючих тагіпервисоких стадіях сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівнийвплив на грошовий обіг.
Негативно впливає інфляція і на фінансовусистему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їхзнеціненням. Особливу увагу заслуговує питання впливу інфляції назовнішньоекономічні зв’язки. Найбільш узагальненим наслідком є падіння курсунаціональної валюти відносно валюти країн, де інфляція відсутня чи розвиваєтьсянизькими темпами [18, с.11-16].
Отже, дуже важливо правильно оцінити причинизагострення інфляції, її рівень, адже засоби регулювання інфляції будутьефективніші лише в разі їх адекватної відповідності її суттєвим причинам. Передусім,слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію ікризу переживає держава. Тоді можна оцінити альтернативи виходу з ситуації, щосклалася.
Розділ ІІ. Державна політиказайнятості населення2.1 Форми і види зайнятості
У будь-якому суспільстві існують об'єктивнийзв'язок і взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером,ступенем його участі в суспільному виробництві. Сукупність економічнихвідносин, пов'язаних із забезпеченням робітників місцями й участю вгосподарській діяльності, можна розглядати як зайнятість.
Зайнятість — найважливіший показниквикористання людських ресурсів у виробничому процесі. Зайнятість поряд зреальним валовим внутрішнім продуктом та інфляцією широко застосовується якзагальний показник поточного стану економіки країни. Вона розкриває один знайважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язана із задоволеннямїї потреб у сфері праці. У Законі України „Про зайнятість населення" [1] дозайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на їїтериторії на законних підставах, а саме:
працюючі за наймом на умовах повного абонеповного робочого дня на підприємствах, установах, організаціях незалежно відформ власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та закордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себероботою, включаючи підприємців, осіб зайнятих індивідуальною трудовоюдіяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніхсімей, які беруть участь у виробництві;
вибрані, призначені або затверджені наоплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільнихоб'єднаннях;
громадяни, які служать у збройних силах,прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки тавнутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку,перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; якінавчаються у денних загальноосвітніх школах, в спеціальних та вищих навчальнихзакладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими,інвалідамита громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасовоперебувають в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченнямдіяльності посольств і місій.
Розрізняють такі форми зайнятості: повну,неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість — це діяльність протягомповного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальнихдля даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятістьконкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чинедостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
В Україні прихована неповна зайнятість поки щоне регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість набулазагрозливих розмірів [11, с.138]
Часткова зайнятість — це добровільна неповназайнятість
Первинна зайнятість характеризує зайнятість заосновним місцем роботи.
Якщо крім основної роботи чи навчання ще єдодаткова зайнятість, то вона називається вторинною зайнятістю.
Види зайнятості характеризують розподілактивної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями,спеціальностями, тощо. Під час їх визначення враховують:
характер діяльності;
соціальна належність;
галузева належність;
територіальна належність;
рівень урбанізації;
професійно — кваліфікаційний рівень;
статева належність;
віковий рівень;
вид власності.
Окрім цих видів зайнятості, існують ще такзвані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість,зайнятість неповний робочий день.
Сьогодні в Україні ці види зайнятостіохоплюють велику частку населення.
В умовах перехідної економіки в Україні доситьпоширена нерегламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і яквторинна зайнятість громадян.
В Україні спостерігається скорочення працюючихта зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 2002 рікчисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності,скоротилася майже на 3% порівняно з 2001 роком. Протягом 2002 року з різнихпричин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Двітретини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третиназнайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільністькадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.2.2 Безробіття та його види
Безробіття — складне економічне, соціальне іпсихологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиваєекономічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення [16,с.47].
Факторами формування безробіття можуть бутитакі:
нестача сукупного економічного попиту;
недостатня мобільність робочої сили;
структурні зрушення в економіці;
демографічні зміни в чисельності робочої сили;
сезонні коливання в рівнях виробництва окремихгалузей економіки.
Досвід переходу окремих країн до ринкусвідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіттяхарактеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьохчинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися
Розрізняють відкрите і приховане безробіття.
Відкрите безробіття означає існування явнонезайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.
Можна виділяти такі види безробіття: фрикційне,структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.
Фрикційне безробіття пов'язане з переміщеннямлюдей з однієї роботи на іншу, а також з однієї місцевості в іншу. В умовахринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботудобровільно, інші у зв'язку з звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехтошукає роботу вперше. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49%безробітних не працювали менше 5 тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілутрудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високуефективність ринку праці.
Структурне безробіття відрізняється відфрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторахекономіки, не можуть бути використані в інших секторах. Окрім того, структурнебезробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер [7, с.258]. Причиноюструктурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність міжвільними робочими місцями і безробітними.
Сезонне безробіття стосується тих видіввиробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваютьсярізкі коливання попиту на працю (с/г, будівництво).
Циклічне — це вид безробіття, яке постійнозмінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з цикломділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждаютьмолодь, жінки, люди похилого віку і не корінне населення.
Інституціональне безробіття — це безробіття,яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. [5,с.300]
Згідно із Законом України „Про зайнятістьнаселення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатноговіку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або іншихпередбачуваних чинним законодавством доходів через відсутність підходящоїроботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справдішукають роботу та здатні приступити до праці.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
віком до 16 років, за винятком тих, якіпрацювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва іпраці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи йорганізації або скороченням чисельності (штату).
Які вперше шукають роботу і не маютьспеціальності, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вонивідмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи,включаючи роботу сезонного характеру;
Які відмовилися від двох пропозицій підходящоїроботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукаютьроботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строкомна три місяці з подальшою реєстрацією;
Які мають право на пенсію відповідно дозаконодавства України.
Рівень зареєстрованого безробіттярозраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних допрацездатного населення у працездатному віці.
Значно поширюється і приховане безробіття. Починаючиз 1992 року цей процес набув масового характеру в усіх галузях економікиУкраїни.
Приховане безробіття характерне для ситуаціїекономічної кризи. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностейпідприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивностіпраці, надання працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістюпротягом робочого тижня. Згідно з розрахунками, в народному господарствіприхованим безробіттям охоплено 16-20% зайнятих працівників. Така ситуаціяпов'язана з наслідками сировинної, енергетичної та платіжної криз, звідсутністю послідовності в реформуванні економіки [3, с.296].
Наявність значної чисельності працездатнихосіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низькузаробітну плату, сприяє збільшенню чисельності зайнятого населення унерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостреннюсоціальних конфліктів.
Зарубіжний досвід свідчить, що і в країнах зрозвинутою економікою відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості.
Загострення проблеми безробіттясупроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валовогонаціонального продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, якийвизначається за припущенням існування природного рівня безробіття та певних„нормальних" темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття,тим вище відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає законА. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3-5%) на1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. Зцього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхіднощорічно не менш як 2,5 — 3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.
Економічними збитками від безробіття є також звуженняспоживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. крім того, люди,які перебувають у статусі безробітних втрачають професійні навички, стереотипитрудової поведінки.
Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Йогоподолання потребує проведення відповідної структурної політики і розробленняспеціальних регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населенняна основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонуванняприватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовкиробочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.
В умовах становлення ринкової економікиособливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Дляїї вирішення необхідно створити реальні передумови для обгрунтованого виборупрофесії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання,здібностей психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійноїпідготовки [17, с.214-219].
Важливим напрямом запобігання безробіттю середмолоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширеннязайнятості молоді шляхом створення для неї додаткових робочих місць без великихматеріальних витрат, зокрема шляхом організації сезонної і тимчасової участі впроведенні с/г робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки,транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людямпохилого віку, через роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках та ін.2.3 Особливості формування ринкупраці в Україні
Стратегічним завданням подальшого розвиткуукраїнської економіки є покращення ефективності використання людських ресурсів.Саме людина, її здатність до висококваліфікованої творчої праці є ізалишатиметься в майбутньому одним з головних чинників економічного зростання. Своєрідниміндикатором підвищення ролі людського фактору виступає ринок праці, який займаєодне з центральних місць у системі ринкових відносин. В Україні, якатрансформує свою економіку в соціально — ринкову, проблеми функціонування ринкупраці набувають статусу першочергових. Разом з тим, в умовах перехідногоперіоду, коли проходить становлення досконалих трудових відносин, ситуація навітчизняному ринку праці характеризується багатьма негативними тенденціями.
Тільки протягом 2003 року рівень безробіття назареєстрованому ринку праці становив 3,7%, навантаження на одне робоче місце — 7осіб (у деяких областях цей показник досягає 23 осіб).
Формування ринку праці в Україні [11, с.328] заостанні роки проходить в умовах різкого зростання пропозиції робочої сили імайже адекватного скорочення попиту на неї. Так, 2004 році попит на робочу силуна зареєстрованому ринку праці становив 142,1 тис. осіб, в той час якпропозиція — 1003,6 тис. осіб. Найбільший дисбаланс між пропозицією і попитомна неї спостерігався у Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській,Чернівецькій, Черкаській, Волинській, Львівській, та Тернопільській областях.
Слід зазначити, що безробіття в Україні маєстійкий характер. За даними Міністерства праці та соціальної політики Українита Держкомстату України, середня тривалість пошуку роботи у 2004 р. становила 9місяців, а тривалість незайнятості — 18 місяців. В 2004 р. у причинах таструктурі безробіття 33,2% складають особи вивільнені з економічних причин,39,4%-звільнені за власним бажанням, 12,1% — інші причини безробіття.
Ситуацію на ринку праці також ускладнює нерозв'язана до цього часу проблема із заробітної плати, зокрема в бюджетнійсфері, яка лягає тягарем на українські родини.
В Україні, за даними Державного комітетустатистики України, заробітна плата у промисловості у 2004 р., нарахована урозрахунку на одного штатного працівника становила 3,4 грн. за одну оплачуванугодину. Навіть якщо взяти за основу цю цифру і порівняти її з даними іншихкраїн за 1995р., то й тоді, за приблизними підрахунками, то показник розривусередньої оплати праці в промисловості України відрізнятиметься від показникаЧехії вдвічі, Угорщини — майже втричі, Польщі — у 3,4 рази, Італії понад 27,Німеччини — понад 53 рази.
Політика зайнятості має гарантувати соціальнийзахист населення шляхом забезпечення належних умов життя, регулюваннязаробітної плати, стимулювання нових місць і виплати допомоги безробітним тощо.
Високий рівень регулювання зайнятостіпередбачає реформування законодавчо — правової бази на основі КонституціїУкраїни, ряду доповнень до Кодексу законів про працю та Закону України «Прозайнятість населення», законодавчих і нормативних документів, щорегламентують сучасну політику зайнятості відповідно до Конвенцій тарекомендацій Міжнародної організації праці [12].
Заходи з реалізації політики зайнятостіповинні бути спрямовані на:
зростання обсягів платоспроможного попиту;
підвищення досяжності кредитних ресурсів (державнаінвестиційна політика, пільгове фінансування);
підвищення рентабельності витрат на оплатупраці та розвиток персоналу підприємств;
запровадження прогресивних форм організаціївиробництва і праці;
розвиток системи професійного навчання безвідриву від виробництва;
збільшення видатків на проведення активнихзаходів на ринку праці за рахунок посилення цільової кредитно — інвестиційноїдіяльності в регіонах;
створення мережі навчальних центрів, щозаймаються якісною професійною підготовкою та перепідготовкою дорослогонаселення;
поліпшення кадрового і технічного забезпеченнядержавних регіональних служб зайнятості.
Розділ ІІІ. Вплив інфляції назайнятість населення та основні етапи розвитку антиінфляційної політики3.1 Вплив інфляції на макроекономічніпоказники (зайнятість і безробіття)
В 1958 році англійський економіст А. Філіпсзапропонував графічну модель інфляції попиту, яка виражає взаємодію зайнятостіі інфляції. Використовуючи в своїй роботі дані англійської статистики за1861-1956рр., він побудував криву, яка показала обернену залежність між змінамиставок заробітної плати і рівнем безробіття.
/>
Рис.3.1 Крива Філіпса
По кривій А. Філіпс встановив, що зростаннябезробіття в Англії більше 2.5-3% призводило до різкого сповільнення росту ціні заробітної плати. Філіпс зробив висновок, що влада може використовуватипідвищення рівня інфляції для боротьби з безробіттям. Пізніше цей висновоктеоретично аргументував економіст Р. Ліпсі.
Також була створена модифікація кривої Філіпсадля розробок економічної політики. Цю роботу проробили американські економістиР. Солоу і Семюельсон у 1960 році. Їм вдалося пов'язати рівень безробіття зрівнем інфляції. За допомогою цієї кривої стало можливим розраховуватирівновагу між достатньо високим рівнями зайнятості, виробництва і визначеноюстабільністю цін.
У 60-70-х роках більшість економістів вважали,що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома лихами національноїекономіки — інфляцією і безробіттям. Відтак крива Філіпса стала основоюмакроекономічної політики урядів багатьох країн.
Крива Філіпса стабільна, якщо в національнійекономіці існує з року в рік однаковий рівень інфляції. Цей темппідтверджується доти, доки немає збурень у сукупному попиті чи пропозиції. Якщорівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річу тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силутиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витратизнижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темп інфляції. Крива Філіпсапереміщується донизу.
Збурення пропозиції мають місце тоді, колиумови функціонування економіки різко змінюються, що впливає на витративиробництва товарів і послуг і внаслідок цього — на ціни, які встановлюютьфірми. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщуєтьсявгору.
При розгляді впливу інфляції на положеннянаселення в період ринкової трансформації економічної системи одним знайважливіших напрямів дослідження є вивчення її взаємодії з безробіттям. Донедавнього часу в економічній теорії безробіття розглядалося як альтернативаінфляції в процесі економічного розвитку. Збільшення кількості безробітнихвважалося ефективним засобом для зниження темпів зростання цін. Економічнікризи 1974 — 1975, 1980-1982 рр. підкоригували уявлення про те, що першопричинаінфляції закладена в надлишково повній зайнятості, а зниження інфляції вимагаєпідтримання більш високого рівня безробіття. З альтернативи інфляції,безробіття перетворилось на її супутника. Класична «крива Філліпса», якавідбивала кореляцію між інфляцією і безробіттям, у цьому разі не спрацювала. Іне тому, що ця залежність є повністю не вірною. Збільшення безробіття,скорочуючи активний попит внаслідок зменшення грошових доходів, справдістимулює інфляцію. А при досягненні піку зайнятості на посиленні інфляційнихтенденцій зростання цін можна справді уповільнити шляхом маніпулювання рівнем«терпимого» безробіття [16, с.49].
В період ринкової трансформації економічноїсистеми України загальні закономірності взаємодії інфляції та безробіттяповністю підтвердилися. З одного боку, якщо брати довгострокові закономірностірозвитку економіки, то навіть значне зростання інфляції не змогло припинитизростання безробіття, яке було викликане початком значних структурних зрушень. Саметому, безробіття зростало постійно, а темпи інфляції на цей процес впливали несуттєво. З іншого боку, зростання інфляції, збільшуючи загальний попит,стримувало швидкість зростання безробіття.
Вплив інфляції на положення населення невичерпується лише розглядом проблеми впливу інфляції на зайнятість. Значносильніший вплив інфляції на доходи населення, які в реальному обчисленні швидкознижуються. Внаслідок високої інфляції знижуються реальні доходи більшостінаселення. Проте існування «грошової ілюзії» може дещо знизитипсихологічний вплив інфляції.
Особливо негативно вплинула інфляція нафіксовані доходи осіб, які отримували різні соціальні допомоги: пенсіонерів,студентів, безробітних та на заробітки працівників бюджетної сфери. Динамікудоходів цих категорій населення можна простежити за Постановою КабінетуМіністрів України про збільшення заробітної плати, пенсій, стипендій та іншихвиплат. Так, у вересні 2000 року відповідно постановою розмір цих виплат булозбільшено на 22%. однак лише за вересень — жовтень 2000р. ціни зросли на 24,6%.
Окрім прямого впливу інфляція справляє інепрямий вплив на доходи основної маси населення [15, с.7-9] через зміни воподаткуванні. Під впливом інфляції збільшується кількість платників податківза рахунок залучення до їхніх рядів осіб, які раніше не підлягали оподаткуванню:з падінням купівельної спроможності та номінальним зростанням грошових доходів,все більше категорій населення включається до сфери оподаткування. Іншимканалом впливу інфляції на пряме оподаткування доходів населення є збільшенняфактичних норм обкладання податком, причому порівняно більшою мірою зростаютьподатки платників з більш низькими доходами
Негативні наслідки інфляції поширюються далекоза межі суто економічних інтересів населення. Вони впливають на соціально — психологічну,моральну, духовну сфери життя, або, інакше кажучи, охоплюють проблеми практичновсього спектру людського буття. Під впливом інфляції деформується структураспоживчих цінностей, культурних переваг, тощо. Проходить інтенсивна змінаспособу життя основної маси населення. Для виживання та стабілізації своїхдоходів люди починають інтенсивно працювати в особистих підсобнихгосподарствах, що веде до значного (майже в 2 рази) зростання частки сімейнихдоходів з цього джерела, вони відмовляються від культурно — побутових послуг тадозвілля.
Сприяючи розвитку нелегальної економіки внайрізноманітніших її проявах, інфляція підгодовує дух шахрайства. В умовахринкової трансформації системи суспільних відносин інфляція сприяє розширеннямасштабів спекуляції та зростанню частки доходів, які отримують з цього джерела.3.2 Оцінка факторів інфляції вУкраїні за 2000-2004 рр.
Протягом 2000 — 2004 рр. НБУ дотримувавсяпрактично незмінних принципів грошово-кредитної політики, функціональна модельякої обгрунтована та запроваджена в кінці 2000 — на початку 2001 року. Цямодель виявилася досить ефективною. Забезпечено реалізацію одного звизначальних завдань Президента України щодо органічного поєднання політикисталого економічного зростання з надійною грошовою стабілізацією, утриманняінфляції на рівні, що не перевищує 10% річних. Відповідне завдання буловизначено главою держави в стратегії економічного і соціального розвиткуУкраїни на 2000 — 2004 роки.
Аналізуючи темпи інфляційних процесів вУкраїні за період 2000 — 2003 рр. можна прийти до висновку, що вони суттєвозменшилися (таблиця 3.2) [15].
Таблиця 3.2
Темпи інфляції в Україні за період 2000-2003рр.Рік 2000 2001 20002 2003 Темп інфляції 125,8% 106,1% 99,4% 108,2%
Порівнюючи темпи інфляції в Україні з темпамиінфляції в інших країнах за 2000 — 2003 рр. можна дійти висновку, що в нашійкраїні вони були значно нижчі, ніж в СНД, ПСЄ, ЦЄБ (Рис.3.1).
/>
Рис.3.2 Середньорічна динаміка інфляції
Із початку 2004 року темпи приросту цін напродовольчі товари становили 4,8% і випереджали приріст цін (тарифів) нанепродовольчі товари та послуги (на 1,6 та 1,2 відсоткового пункту відповідно).Серед регіонів України найвищий рівень інфляції за січень — серпень 2004 рокуспостерігався у Кіровоградській (7,1%), Київській, Харківській та Черкаській (по6,4% у кожній), Полтавській, Сумській та Чернігівській (по 5,9% у кожнійобласті), найнижчий — у Львівській області (0,6%). За вересень — листопад 2004року рівень інфляції дещо зріс, що спричинилося передвиборним ажіотажем [15,с.7-9].
У серпні 2004 року ціни на продовольчому ринкузнизилися на 0,1%. Найбільше подешевшали овочі (на 20,1%), картопля (на 13,8%),а з початку 2004 року вони подешевшали відповідно на 48,4 та 40,2%. Відбулосясезонне зниження цін на фрукти (на 12,2%), хоча з початку спостерігалося їхзростання (на 6,0%). Здешевлення борошна пшеничного (на 3,4%) призвело дозниження цін на макаронні вироби (на 0,6%) та хліб і хлібобулочні вироби
(на 0,2%). Значно зросли ціни на морепродукти.Поштовхом для підвищення цін на цю групу товарів став конфлікт, який виник щенавесні між ТОВ „Міжнародна група морепродуктів" (Норвегія) та Державнимдепартаментом ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики в Україніщодо відповідності якості продукції вимогам українського законодавства (сертифікатиякості, які вимагаються Державним департаментом, не погоджені з жодною країною — імпортером). Ціни на м'ясо і птицю, яйця, жири тваринні, харчові, сіль зрослина 2,0 — 1,6%.
Ціни на продовольчі товари в серпні зросли на0,3%. Найбільше подорожчали паливно-мастильні матеріали (на 3,0%). Підвищилисяціни (на 0,3-0,5%) на медикаменти, канцелярські та шкільно-письмові товари,товари побутової хімії. Водночас подешевшала обчислювальна техніка (-0,4%) тателерадіотовари (-0,1%).
Ціни (тарифи) на послуги в серпні збільшилисяна 0,3%. Найкраще зросла вартість готельних послуг (на 1,4%) та інших місцькороткотермінового проживання (на 1,5%), а також вартість послуг туристичнихагентств та бюро подорожей (на 1,1%). За 9 місяців поточного року найбільшеподорожчали послуги медичних закладів (на 9,43%), міський та автодорожнійтранспорт (на 8,1%) і здавання під найм власної нерухомості (на 7,2%). Динамікуросту індексу споживчих цін можна простежити на графіку (Рис.3.2) [15, с.8].
/>
Рис.3.3 Динаміка індексу споживчих цін (у% догрудня попереднього року)
За 9 місяців 2004 року ціни виробниківпромислової продукції зросли на 16,2% (за відповідний період 2003 року — на5,9%).
Індекс цін виробників промислової продукції увересні 2004 року становив 101,6%. Найбільший приріст цін зафіксовано вобробній промисловості (на 1,9%). У добувній промисловості та у виробництві йрозподіленні електроенергії, газу та води ціни зросли на 1,0 і 0,5% відповідно.Динаміку росту індексу цін виробників промислової продукції можна простежити награфіку (Рис.3.3) [15, с.9].
/>
Рис.3.4 Індекс цін виробників промисловоїпродукції (темп зростання у% до грудня попереднього року)
За січень — вересень 2004 року індекс цінвиробників промислової продукції в обробній промисловості зріс на 18,2%, удобувній — на 10,8%. У виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води- на 9,5%.
В обробній промисловості найбільший вплив назростання цін у серпні 2004 року мало поновлення тенденції до підвищення цін навиробництво коксу і продуктів нафтоперероблення (на 5,0%), продуктівметалургійної галузі та оброблення металу (на 3,0%). У той же час, як сезоннийфактор, подешевшала продукція харчової промисловості та переробленнясільськогосподарських продуктів (на 0,8%). За січень — серпень поточного року найбільшезросли ціни на виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (на 60,9%) іпродукцію металургійної галузі та оброблення металу (26,5%) [12].
За прогнозними даними рівень інфляції накінець поточного року має сягнути близько 12%. Цьому сприяють кризові політичніта економічні явища, які склалися в нашій країні і викликані виборамипрезидента України.
3.3 Основні етапи розвиткуантиінфляційної політики в економічній системі України
Антиінфляційна політика — це комплекс відповіднихзаходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу зінфляцією (Додаток Б).
Світова практика нагромадила цілий арсеналзнарядь боротьби з інфляцією. Коли інфляція сягає велетенських масштабів ікупівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучоюстає нуліфікація грошей. Прикладом може бути Німеччина 1923р. або Угорщина 1946р. За таких умов старі грошові знаки вилучаються з обігу і замінюються новими. Знеціненів роки гіперінфляції заощадження у грошах здебільшого не відшкодовуються їхнімвласникам. Нуліфікація як метод боротьби з інфляцією — надзвичайний захід, доякого можна вдатися тільки за суспільних потрясінь (війни, революції,виникнення нових держав тощо). [19, с.11-16].
Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі,слід проводити антиiнфляційну політику. Частіше всього проявляється наступназакономірність — чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямізасоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як їїскладову частину.
До непрямихзасобів боротьби зінфляцією можна віднести:
Регулювання загальної маси грошей шляхомуправління ними центральним банком.
Регулювання позикового і облікового процесукомерційних банків через управління ними центральним банком.
Обов'язкові резерви комерційних банків,операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
Операції центрального банка на відкритомуринку цінних паперів.
Непрямі засоби не можуть працювати в нашійекономіці на повну потужність по причині її недостатньої «ринковості».паперів.
Прямі засоби регулювання покупної спроможностігрошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:
1. Пряме і безпосереднє регулювання державоюкредитів і тим самим регулювання грошової маси.
2. Державне регулювання цін.
3. Державне (по угоді з профспілками) регулюваннязаробітної плати.
4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі,операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.
В цілому, слід визначити, що реально в нашомусьогоднішньому положенні реально ефективні тільки прямі засоби боротьби зінфляцією — регулювання кредитів, цін і заробітної плати.
Отже, вибір конкретних способівантиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, відхарактеру інфляційних процесів; загальногосподарської кон'юнктури; особливостейтеоретичної бази економічного розвитку країни; політичних аспектів, оскількитреба визначити об'єкт, який нестиме головний тягар інфляційних витрат. Тому,способи подолання інфляції мають бути адекватними чинникам, що спричинили її.
Висновки
Інфляція стала важливим чинником, що впливаєна зайнятість та безробіття в Україні. Економічна система, яка зараз існує вУкраїні, сформувалась багато в чому під впливом саме цього чинника та тихнаслідків, які цей чинник викликав. Але тут потрібно зазначити, що в періодринкової трансформації економіки України загальні закономірності взаємодіїінфляції та зайнятості населення повністю підтвердилися. З одного боку, якщобрати довгострокові закономірності розвитку економіки, то навіть незначнезростання інфляції не змогло припинити зростання безробіття, яке було викликанепочатком нових структурних зрушень. З іншого боку, зростання інфляціїзбільшуючи загальний попит, стримувало швидкість зростання безробіття.
Інфляція робить вигідним для підприємствзростання взаємо заборгованості. Збільшуючи заборгованість, підприємствозбільшує свої обігові кошти за рахунок майже безплатних позик, що в умовахінфляції веде до виживання незалежно від ефективності господарювання. Разом зтим, зростання взаємо заборгованості та криза платежів є підставами длявідкритої інфляції. Негативно вплинула інфляція ї на характер протіканняпроцесу відтворення на підприємствах.
В Україні інфляція стала головною рушійноюсилою — основним чинником катастрофічного падіння виробництва з знекровленняфінансової системи держави, зубожіння населення. Окремі аналітики вважають, щов Україні спостерігається найвищий в історії рівень інфляції серед країн, що неперебували в стані війни. Не допоміг запобігти гіперінфляції і досвід іншихкраїн.
Інфляція також погіршує становищеземлевласників які отримують фінансову ренту, бо з перебігом часу вониотримують гроші, що мають меншу вартість.
У надзвичайній ситуації, коли ціни зростаютьрізко і нерівномірно, нормальні економічні відносини підриваються. Власникипідприємств не знають, яку ціну на товари варто встановлювати. Споживачі незнають, яку ціну платити. Постачальники ресурсів хочуть отримувати реальнітовари, а не гроші, які швидко знецінюються. Кредитори уникають своїхборжників, що не отримують платежів за борг у дешевих грошах. Гроші фактичновтрачають вартість і припиняють виконувати свої функції міри вартості і засобуобміну. Економіка переходить до бартерного обміну. Виробництво і обмін прямуютьдо зупинки. В такій ситуації цілком можливий економічний, соціальний і навітьполітичний хаос.
Негативні соціально-економічні наслідкиінфляції примушують окремі держави вдаватись до таких радикальних заходів, якгрошові реформи, тобто до повної або часткової перебудови грошової системи зметою стабілізації грошового обігу. Такий спосіб використовується лише тоді,коли інші відомі способи стабілізації грошей не спрацьовують або не даютьбажаного ефекту.
Після розглянутого вище, можна сказати, щоінфляція негативно впливає на розвиток економічної системи України, внаслідокякої погіршується становище суспільного виробництва та населення. Також ёінфляція посилює диспропорції в економіці, призводить до кризи державнихфінансів, активізує ”тіньову” економіку, знижує життєвий рівень населення. Томув Україні уряд розроблює і удосконалює антиінфляційну політику. Такожорієнтуючись на досвід зарубіжних країн, Україна зможе подолати високі темпиінфляції і досягти високого економічного росту.
Список використаних джерел
Закони України
1. Указ Президента України «Про грошову реформу вУкраїні» від 25.09.1996р. № 727/96.
2. Закон України «Про зайнятістьнаселення»від 12.04.1999р. №3214 -ІІ
Монографії, підручники
3. Базилевич В.Д. Економічна теорія: політекономія:Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. — К.: Знання — Прес, 2001. — 581с.
4. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудовівідносини — К.: Кондор, 2004. — 432с.
5. Жуков Е.Ф. Общая теория денег и кредита — М.:Юнити, 2001. — 423с.
6. Івасів В.С. Гроші та кредит. Т.: Карт-бланш, 2000.- 510с
7. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю.Макроекономіка: частина 1. — Л.: Просвіта, 1997. — 671с.
8. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічноїтеорії: політекономічного аспекту. К.: Вища школа — Знання, 1999. — 743с.
9. Мельник О.В. Інфляція: теорія і практикарегулювання. К.: Основи, 1994. — 291с.
10. Мочерний С. Основи економічних знань. К.: Феміна,1996. — 349с.
11. Савлук М.І. Гроші та кредит — К.: 2001. — 602с.
Статті з журналів
12. Мельник Олексій. Антиінфляційна політика, як факторекономічного зростання України // Банківська справа. — 2003. — №3. — с 11-16.
13. Петрик Олександр. Базова інфляція: концепція тадеякі методи розрахунку // Вісник НБУ. — 2002 — № 12 — С.47-48.
14. Половньов Ю., Петрик О. Прогнозування інфляції //Вісник НБУ. — 2000. — №2. — 7-9.
15. Соколик М.П. Основні макроекономічні показникирівня життя населення України: тенденції та перспективи // Актуальні проблемиекономіки № 3-4, 2001р., с 47-51.
16. В. Стельмах. Огляд монетарної політики в Україні за1991-2001рр. // Вісник НБУ. — 2002. — №7 — с.2-8.