Зміст
1. Інтелектуальна економіна та її складові.
2. Класифікація видів інтелектуального капіталу.
3. Ринковий підхід до оцінкиінтелектуальної власності.
Список літератури
1.Інтелектуальна економіката її складові
Інтелектуальнаекономіка — це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонуванняринкових структур та механізми взаємодії суб'єктів економічної діяльності,пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організаціїпідприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основибізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту,засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасногобухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод.
Сучасна ринковаінтелектуальна економіка — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продуктстворюється під впливом власних ринкових зусиль, що спрямовують підприємницькуактивність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цейпроцес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання.
Бізнес — цевідповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатамикомерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійністьщодо прийняття господарських рішень та певну відповідальність за результати цихрішень. Бізнес — це ризик. Він передбачає залучення власного капіталу абоопосередницьку участь у такій діяльності шляхом вкладення у діло власногокапіталу на умовах корпоративного права. Інтелектуальний капітал як економічнакатегорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що впроцесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Цеодин із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночасвідтворює властиві лише йому (інтелектуальному капіталу) особливості. Доінтелектуального капіталу належать продукт розумової, інтелектуальної праці тапродукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бутиперетворені в прибуток та оцінені.
Сучасна ринковаІнтелектуальна економіка — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продуктстворюється під впливом власних зусиль, що спрямовують підприємницькуактивність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цейпроцес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її дотримання.Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюютьорганізаційні форми та правові засади бізнесу, методи ціноутворення та оцінкивартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуальногокапіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин і процедуру укладанняугод.
Інтелектуальнийкапітал — це знання, які можуть бути оберненими на прибуток та оціненими.Бізнес —це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатамикомерціалізації інтелектуального продукту. Водночас він передбачає залученнявласного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності через вкладенняв справу власного капіталу на умовах корпоративного права.
Використанняінтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансовихпозицій є її комерціалізацією, яка виникає на умовах договірних відносин. Самекомерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин потребуєрозглядати її як товар і як капітал. Метою комерціалізації є отримання прибуткуза рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власномувиробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чифізичним особам.
Комерціалізаціяоб'єктів інтелектуальної власності — це взаємовигідні (комерційні) дії всіхучасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковийтовар.
Основнимиспособами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності (ОІВ)є:
— використанняоб'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;
— внесення правна об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;
— передача (продаж)прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Вважається, щокомерціалізація через використання ОІВ у власному виробництві є найбільшвигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційногопродукту, що отримано за допомогою ОІВ залишається у правовласника ОІВ.
Внесення прав на0ІВ до статутного капіталу замість «живих грошей» надає:
1. право наотримання частки прибутку (дивідендів);
2.право на участьв управлінні підприємством через загальні збори правління;
Якщо правовласникне передбачає використовувати ОІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнесабо створити спільне підприємство, він може передати повністю або частковоправа власності на ОІВ іншій фізичній або юридичній особі. Майнові права на ОІВє сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.
Продаж прав уповному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договіробмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єктінтелектуальної власності (продажу охоронного документа — патенту абосвідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього.Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласникаі до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.
Але частішепередається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.
Власник прав набудь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію(видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якійособі (піцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповіднийоб'єкт.
Продаючи ліцензіюпереслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво таосвоєння ринку. Продаж ліцензії — це шлях впровадження технології на ринку без продажутоварної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особипокривають свої витрати на наукові дослідження. Придбання або продаж ліцензії єділовою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридичне оформляєтьсяліцензійним договором Ліцензіат отримує право на використання об'єктаінтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором територіїта на певний термін.
Сьогодні,головним джерелом економічного зростання стають не природні, не матеріальніресур-си, а ідеї та інновації. Світова Промислова економіка поступається місцемІнтелектуальній еконо-міці. При цьому найбільш значною рушійною силою постаєсила ідей. Світовий досвід засвід-чує, що в економіці, яка більше спирається наідеї, а менше на фізичний капітал, різко зростає вірогідність реалізаціїуспішних проривів. Тенденції результатів інтелектуальної діяльності вглобальному масштабі відображає статистика Всесвітньої організаціїінтелектуальної власності.
2.Класифікація видів інтелектуального капіталу
Щоб глибшеусвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу,наведемо класифікацію видів інтелектуального капіталу за різними ознаками,залежно від мети та завдань, які при цьому вирішуються.
За формоювласності інтелектуальний капітал може бути приватним, колективним та державнимзалежно від суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджається результатомінтелектуальної творчої діяльності. Зазначені правомочності закріплені вКонституції України (ст. 41). В основу інтелектуального капіталу входитьінтелектуальна власність — результат інтелектуальної творчої діяльності,результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об'єктивований,втілений у певну об'єктивну форму та здатним до відтворення. З цієї позиціїінтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальноїтворчої діяльності, що втілений у певну об'єктивну форму (патент, свідоцтво,ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо). Що стосується приватної абоколективної (група приватних осіб) форми власності, то зрозуміло, що мається наувазі, кому належить результат власного творчого пошуку, хто або скільки людейспрямовували свої зусилля на отримання кінцевого результату творчої діяльності.Що стосується державної форми інтелектуальної власності, то до неї належитьпродукт інтелектуальної праці, створений на замовлення державних органів владиза рахунок бюджетних коштів, або за традицією продукт інтелектуальної праціналежить суб'єкту господарювання (підприємству, об'єднанню тощо), якийутворений органами держави (місцевого самоврядування— комунальна власність;Кабінетом Міністрів України, за наказом міністерств і відомств —загальнодержавна власність), що відповідає законам України «Про власність»,«Про підприємства в Україні» тощо. Корпоративна трансакція пов'язана зорганізаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і відтворюється у форміакціонерного або пайового інтелектуального капіталу залежно від видукорпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазіакціонерне товариство або інші види господарських товариств (товариство зобмеженою відповідальністю тощо), що передбачені Законом України «Прогосподарські товариства» та іншими. Вкладення інтелектуального капіталу достатутного фонду господарських товариств в обмін на корпоративні права належитьдо інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного фонду,тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу. Корпоративнітрансакції здійснюються з метою більш повного використання прав інтелектуальноївласності, зміни структури управління та реструктуризації активів. Водночас прикорпоративних трансакціях здійснюється перерозподіл виключних прав міжсуб'єктами, які беруть участь у трансакціях. Резидентність визначає присутністьнаціонального або іноземного інтелектуального капіталу. За такою ознакоюзбільшуються інтеграційні можливості інтелектуального капіталу, який стимулюєстворення ринку інтелектуальних (нематеріальних) активів.
Форма залученняінтелектуального капіталу проявляється у формі права на об'єкти промисловоївласності та у формі авторського та суміжних з ним прав залежно від видівоб'єктів інтелектуальної власності. За міжнародними стандартами усі результатитворчої інтелектуальної діяльності з точки зору правової охорони поділяються наоб'єкти, що охороняються правом промислової власності, і на об'єкти, щоохороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи,корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, ноу-хау. Дооб'єктів, що охороняються авторським правом, належать права на наукові,літературні, художні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо.
Інтелектуальнийкапітал в інших формах може проявлятися, наприклад, у вигляді наданих послугтипу «інжиніринг» тощо.
За терміномзнаходження у розпорядженні суб'єкта господарювання інтелектуальний капіталподіляється на власний або такий, що не має терміну знаходження у розпорядженнісуб'єкта господарювання, та строковий інтелектуальний капітал.
Власнийінтелектуальний капітал може бути на балансі суб'єкта господарювання,наприклад, у формі капітальних інвестицій, тобто на стадії створення (розробки)нематеріальних активів. Що стосується строкового інтелектуального капіталу, тона балансі суб'єкта господарювання такий капітал дістає відображення у виглядінематеріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходження урозпорядженні суб'єкта відповідно до законодавства України про охоронуінтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона суб'єктівінтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначенийстрок: винахід — на 20 років, корисна модель — на 5 років, промисловий зразок —на 10 років тощо.
Означенимизаконами також передбачено здійснення, наприклад, щорічної (для винаходів)підтримки їх дії, шляхом сплати зборів за дії, що пов'язані з охороною права наоб'єкти інтелектуальної власності. За ознакою формування (мобілізації)інтелектуальний капітал поділяється на створений самим суб'єктом господарюванняі придбаний в інших суб'єктів господарювання.
За ознакоюможливості визначення розміру (величини) вартості інтелектуальний капітал можеоцінюватися (визначатися) прямим (витратним) методом (безпосередньо, відповіднодо кошторису) та експертним методом. Витратний метод оцінки вартостіінтелектуального капіталу передбачає, що потенційний покупець, якій володієвідповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі, не заплатитьза нього більше, ніж вартість іншого об'єкта у складі нематеріальних активівтієї самої корисності. Експертний (ринковий) метод оцінки вартостіінтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж,який полягає у прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншим, аналогічним заякістю, призначенням і корисністю, що був проданий у порівнюваний час на аналогічномуринку.
Передусім зюридичних позицій слід розрізняти правову охорону інтелектуальної власності іправо на інтелектуальну власність. Правова охорона об'єктів інтелектуальноївласності надається за певних умов на конкретно визначений законом строк.
Правоінтелектуальної власності — це право володіти, користуватися і розпоряджатисяналежним результатом інтелектуальної творчої діяльності. Інтелектуальнавласність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йомуознак.
Використання інтелектуальноївласності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій — це їїкомерціалізація, що виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізаціяінтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її яктовар і як капітал. Як товар інтелектуальна власність розглядається якнематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських операціях.
Як капіталінтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освітуабо придбання підприємцем нематеріальних активів з метою його приросту.
Інтелектуальнавласність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну(придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову(пряму), якою передбачають внесення нематеріального активу до статутного фондуюридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичноюособою. Зазначимо, що підвищення активності національних заявників у поданнізаявок на об'єкти промислової власності є джерелом зростання інтелектуальноївласності як капіталу. Водночас статистика надходжень заявок на винаходи єіндикатором інноваційної діяльності в країні. Так, в Україні з розрахунку на100 тисяч населення подається 11 заявок на рік (за даними 2000 р.). Дляпорівняння в Росії — 13,5 заявок (1999 p.), Польщі — 6 заявок (1998 p.),Угорщині — 7 заявок (1998 p.), Німеччині — 62 заявки (1999 p.), Японії — 285заявок (1998 р.) на 100 тисяч населення.
Трансформаціяінтелектуальної власності в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку,є самим важким етапом у ланцюгу, що зв'язує науку, винахідника зі споживачем.При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвідтехнологічного підприємництва. Як відомо, інноваційний процес проходить 4основних етапи:
1) аналізконкуренції нового продукту;
2) лабораторнуперевірку здійснення ідеї;
3) створеннядослідного зразка продукції;
4) підготуваннявиробництва дослідної партії і її реалізація.
Досвід показує,що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження першихприбутків від його продажу на ринку проходить 3—4 роки. Це період інноваційногопроекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадіїпродажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, як правило,близько 1—2 млн. доларів. Такі інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкимипорціями за кожний окремий крок у реалізацію інноваційного проекту.
3. Ринковий підхід до оцінки інтелектуальної власності
Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав наоб'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи; підходи,методи і методики. Підхо ди дають принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чиіншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності таконкретних цілей роз рахунку.
Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелек туальноївласності у конкретному випадку їхнього використання е досить складноюпроцедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак приусьому різ номанітті таких випадків існує три загальновизнаних підхо ди дооцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: ви тратний підхід,порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.
Витратний підхід (підхід на основі активів) засно ваний наприпущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартостівитрат на його створення, до ведення до робочого стану й амортизацію. Цейпідхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документальновідстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, такимчином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний дляпродавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам настворення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.
Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав наоб'єкти інтелектуальної власності припускає використання прийому порівнянняпродажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, заналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані нацей час на аналогічному ринку.
Цей підхід дає так звану «справедливу ціну», тобтотаку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартістьаналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, апокупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальноївласності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єктінтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує якпродавця, так і по купця.
Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкла дати свійкапітал у придбання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, якщотакий же доход можна одер жати будь-яким іншим способом.
Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВвизначають як функцію доходу, що може принести викори стання даного ОІВ умайбутньому.
Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки за стосовуютьдва основних прийоми — дисконтування і капіталізації доходу.
З розвиткомринкових відносин розширюється перелік результатів інтелектуальної власності, атакож формується новий, суто економіко-фінансовий підхід до цього видупродукту, який в умовах товарно-грошових відносин набуває ознаки товару абокапіталу. Активізація в цьому напрямку є важливим чинником економічногорозвитку.
Так, наприклад,за даними статистики у 2000 р. в Україні кількість заявок на винаходи, поданихнаціональними заявниками, становила 5861, що на 5,4 відсотки збільшилося впорівнянні з 1998 p., а кількість заявок на корисні моделі і промислові зразкиу 2000 р. становила відповідно 361 та 1074, що в порівнянні з 1998 р.збільшилось відповідно у 2,7 і 1,4 рази. Така тенденція зберігається і принадходженні заявок на торговельну марку. Кількість поданих заявок наторговельну марку від національних заявників у 2000 р. становила 4423, що у 1,5разів більше в порівнянні з 1998 р.
Якщо зробитианаліз винахідницької активності в Європі, то за кількістю поданих патентнихзаявок маємо сталу тенденцію до зростання. За опублікованими даними кількістьпатентних заявок в усіх п'ятнадцяти країнах ЄС в 1996 р. становила 43 608одиниць. У порівнянні з 1989 p., який у багатьох аналітичних розрахунках щодоЄвропи обирається за базовий, зріст склав 16 відсотків, тобто 2,14 відсотка зарік. Найбільша кількість патентних заявок надійшла з трьох економічнонайрозвинутіших країн Європи: Німеччини (понад 14,3 тис. патентів), Франції(5,6 тис. патентів) та Великої Британії (4,1 тис. патентів) — доля яких уструктурі патентування результатів досліджень і розробок у країнах ЄС становилавідповідно 42, 17 та 12 відсотків.
Список літератури
1. Александрова В.П., ЩедрінаТ.І. Трансфер науково-технічної продукції//Стратегія економічного розвиткуУкраїни:: Наук. Зб.-Вип. 7 Голов. Ред. О.П. Степанов. — К.: КНЕУ, 2001.
2. Андрощук Г. Інноваційнадіяльність в Україні: економічний механізм стимулювання // Інтелектуальнавласність. — 2000, № 12.
3. Бутнік-Сіверський О.Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект //Теорія і практика інтелектуальноївласності — 2006 р. №1
4. Гересименко В. Договір управовідносинах при використанні інтелектуальної (промислової)власності//Інтелектуальна власність — 2000,№ 4.
5. Зинов В., Сафарян К.Интеллектуальный капитал как базовая характеристика стоимости бизнеса. //Інтелектуальна власність – 2001.
6. Зінов В. Проблемикомерціалізації результатів досліджень і розробок // Інтелектуальна власність.- 2000, № 3
11. Підопригора О. Проблемисистеми законодавства України про інтелектуальну власність//Інтелектуальнавласність.-2000, № 3