Інтеграційніформи підприємств і організацій
ЗМІСТ
І. Вступ
І. Інтеграційні форми підприємств іорганізацій
2.1 Визначення та цілі створенняінтеграційних структур
2.2 Загальна характеристика різнихформ інтеграційних утворень
ІІІ. Висновки
ІV.Бібліографічний список
І.ВСТУП
В цій роботі, на підставі вивчення навчальнихпосібників, законів та документів, наукової літератури розглянуто визначення тацілі створення інтеграційних структур, інтеграційні форми підприємств і організацій.
Інтеграційні процеси поділяються на три типи: горизонтальні;вертикальні; конгломератні.
Пошук ефективно організованих форм об'єднань є однією з головнихпроблем світового економічного розвитку. У світовій практиці склалися різнітипи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей співпраці, характеругосподарських відносин між учасниками, ступеня самостійності. Це асоціації,концерни, консорціуми, синдикати, корпорації, холдинги, вільні зони,промислово-фінансові групи, пули тощо.
Законодавство України називає чотири види господарських об'єднань:асоціації, корпорації, консорціуми і концерни. У законодавстві зазначеноможливість створення інших об'єднань за галузевими, територіальними та іншимипринципами. Це дозволяє включати в сферу дії нові види об'єднань, раніше невідомі в практиці діяльності наших підприємств.
Об’єктом дослідження цієї роботи є інтеграційна структурапідприємств і організацій.
Метою даної роботи єосягнення суті інтеграційних форм підприємств і організацій.
Основною задачею поставленої метидосліджуваної теми є розглядання визначень та цілей створення інтеграційних структур, інтеграційних форм підприємств і організацій.
ІІ. ІНТЕГРАЦІЙНІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ
2.1Визначення та цілі створення інтеграційних структур
Найчастіше в економічній літературі і практиці інтеграційні процесиподіляються на три типи:
· горизонтальні;
· вертикальні;
· конгломератні [2].
Горизонтальна інтеграція передбачає злиття між підприємствами однієїгалузі. До цього типу можна віднести злиття підприємств в енергетичній галузі,в деяких галузях харчової і легкої промисловості, машинобудування. Економічніпереваги цього типу полягають в зменшенні витрат і поліпшенні якості управлінняза рахунок його централізації, проведення єдиної прогресивної технічноїполітики, централізації ремонтних послуг, перепідготовки і підвищеннякваліфікації персоналу підприємств тощо.
/>
Отже, економія горизонтальної інтеграції зумовлена збільшенняммасштабів і досягається, коли середній розмір витрат на одиницю продукціїзменшується в міру розширення обсягу випуску продукції [4].
Вертикальна інтеграція передбачає, що стадії виробництва і розподілуохоплено однією ієрархічною системою корпорації. Вертикальна інтеграція даєзмогу замінити ринковий механізм внутрішніми операціями. У цьому разі основнакомпанія поширює свою діяльність або на попередні або на наступні виробничістадії.
Вертикальна інтеграція являє собою систему, де підприємства чикомпанії основного виробництва контролюють фірми, які доповнюють основневиробництво [2].
/>
У більшості випадків в об'єднаннях вертикального типу намагаютьсядосягти економії за рахунок вертикальної економічної інтеграції. Великіпромислові компанії ставлять перед собою завдання розширення контролю надвиробничим процесом, джерелами сировини, а водночас і кінцевим споживачем.Одним із шляхів досягнення такої економії є злиття з постачальниками чипокупцями [3].
Конгломератна інтеграція створюється на базі об'єднання підприємствне пов'язаних між собою галузей. На відміну від горизонтальної і вертикальноїінтеграції ця стратегія здебільшого не передбачає забезпечення синергетичнихефектів. Основні цілі в цьому разі пов'язані з підвищенням фінансовоїрезультативності корпорації.
Найбільш типові мотиви створення конгломератних об'єднань такі:мотивом для злиття підприємств може бути поява в компанії тимчасово вільнихресурсів. Проте якщо компанія, маючи зайві грошові кошти, не підвищуєдивідендів і не проводить злиття з іншими підприємствами, вона сама може стати об'єктомпоглинання іншими фірмами. Це пояснюється тим, що ініціатори поглинаннядоходять висновку, що вільні грошові кошти являють собою унікальні активи; ціситуації можуть використовуватися і для балансування грошових потоків. Так, зметою зменшення залежності від зовнішнього фінансування компанія може придбатифірму, конкурентні позиції якої дають змогу отримувати стабільні грошовіпотоки; раціональніше використання фінансових ресурсів, коли грошові потоки,які надходять від галузей, що перебувають у стагнації, можуть бути використаніновими зростаючими підрозділами корпорації; можливості придбання нового бізнесуза низькою ціною, — це ситуація, характерна для сучасного стану розвитку нашоїпромисловості. Такі можливості існують у галузях, які перебувають на стадіїспаду, коли фірми намагаються вийти з бізнесу для мінімізації витрат умайбутньому.
Як бачимо, в процесі діяльності підприємства та організаціївикористовують різні мотиви для свого об'єднання. Різноманітність підприємствза сферами господарської діяльності зумовлює виникнення окремих форм їхінтеграції [2].
2.2Загальна характеристика різних форм інтеграційних утворень
Пошук ефективно організованих форм об'єднань є однією з головнихпроблем світового економічного розвитку. У світовій практиці склалися різнітипи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей співпраці,характеру господарських відносин між учасниками, ступеня самостійності. Цеасоціації, концерни, консорціуми, синдикати, корпорації, холдинги, вільні зони,промислово-фінансові групи, пули тощо [7].
Законодавство України називає чотири види господарських об'єднань:асоціації, корпорації, консорціуми і концерни. У законодавстві зазначеноможливість створення інших об'єднань за галузевими, територіальними та іншимипринципами. Це дозволяє включати в сферу дії нові види об'єднань, раніше невідомі в практиці діяльності наших підприємств [1].
/>
Асоціація визначається в законодавстві як договірне об'єднання,створене з метою постійної координації діяльності. Зауважимо, що асоціація єдобровільним об'єднанням юридичних і фізичних осіб для досягнення загальної господарської,наукової, культурної чи будь-якої іншої некомерційної мети [1].
Якщо за рішенням учасників асоціації доручається здійсненняпідприємницької діяльності, така асоціація має бути перетворена на господарськетовариство.
Одним із різновидів асоціації може бути торговельна асоціація —структура з обміну інформацією між компаніями певної галузі та лобіюваннязагальних інтересів в уряді і законодавчих органах.
Асоціація набула значного поширення як один із провідних видівоб'єднань. Це пояснюється універсальним характером здійснення спільноїдіяльності. Асоціація вигідно відрізняється від концерну і корпорації невеликимступенем централізації, від консорціуму — широтою сфер діяльності підприємств іорганізацій, що входять до її складу.
Управління в асоціації може здійснюватися як спеціально створениморганом, так і головною юридичною особою за узгодженням з її членами.
Члени асоціації зберігають свою юридичну самостійність і можутьпоєднувати свою діяльність у ній з участю в інших асоціаціях і господарськихоб'єднаннях.
У межах асоціації їх учасники координують виконання окремих спільнихзавдань чи спільно здійснюють частину неосновних функцій. Обмеженість зв'язківміж членами асоціації робить неможливою взаємну майнову відповідальність заборгами учасників і асоціації в цілому. Крім того, асоціація не має прававтручатися у виробничу і комерційну діяльність жодного з її учасників [2].
Найбільш характерними рисами координаційної діяльності і функціямиасоціації, які не суперечать антимонопольному законодавству, можуть бути такі:
· наданняучасникам централізованих послуг у вигляді юридичних консультацій, допомога вздійсненні експорту, кредитуванні, підготовці і перепідготовці кадрів;
· інформаційнийпошук і забезпечення членів асоціації матеріалами по сучасних технічнихрозробках, промислових стандартах, промисловій статистиці;
· забезпеченнячленів асоціації ринковою інформацією; здійснення рекламних заходів зі сприянняекспорту і стимулювання попиту на внутрішньому ринку;
· пошук новихринків збуту готової продукції, а також сфер матеріально-технічного постачання;
· координаціяспільних досліджень і розробок;
· підтримкаінтересів членів асоціації в державних установах [6].
Корпорація — це договірне об'єднання підприємств і організацій,створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, зделегуванням певних повноважень централізованого регулювання діяльності кожногоз її учасників. Тобто в корпорації можлива централізація функцій, щовизначається їх переліком у договорі [1].
Корпорація вирізняється ступенем централізації окремих функцій.Делегування окремих повноважень для централізованого їх виконання у корпораціїпротиставляється повній централізації. Це означає, що виконання однієї функціїкорпорацією передбачає неучасть і невтручання в інші сферивиробничо-комерційної діяльності її учасників. Це може бути організаціяреалізації готової продукції підприємств і доведення її до споживача,матеріально-технічне постачання головних видів сировини чи важливихкомплектуючих вузлів і деталей, постачання технологічного обладнання та йоготехнічний сервіс і т. ін. [2].
Метою формування корпорації є консолідація виробничо-господарськоїдіяльності підприємств, координація зусиль у розв'язанні складних технічних,фінансових, соціально-економічних проблем, забезпеченні захисту спільнихінтересів, кооперуванні у випуску продукції тощо.
Підприємства та організації, що входять до складу корпорації,зберігають права юридичної особи, повну фінансову незалежність івиробничо-господарську самостійність. Вони мають право повертати делегованіповноваження в порядку, зумовленому засновницькими документами, добровільновийти з корпорації, мати інші права, закріплені законом або засновницькимдоговором.
Корпорація користується господарськими правами і правами юридичноїособи, має самостійний баланс, рахунки в банківських і кредитних установах,печатку зі своїм найменуванням і т. ін. Вона має власне майно, одержане відучасників, несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями.Підприємства не відповідають за зобов'язаннями корпорацій, а корпорація — зазобов'язаннями своїх учасників, якщо інше не передбачено засновницькимидокументами [7].
Кошти корпорації формуються із вступних і членських внесків їїучасників, цільових фондів і коштів, об'єднаних членами корпорації дляфінансування спільних заходів. Одержаний прибуток використовується длястворення фондів корпорації: резервного фонду, фонду розвитку виробництва,соціального розвитку та інших — для подальшого використання і досягненняспільних цілей корпорації.
Діяльність корпорації базується на принципах добровільного вступу ібезперешкодного виходу з неї, рівноправності її членів, самофінансування,гласності і повноти інформації. Цілі і напрямки діяльності, а такожповноваження корпорації в цілому та її центру визначаються засновницькимдоговором. При цьому визначаються двоякого роду функції: виробничо-комерційноїдіяльності та управління справами корпорації в межах наданих їй повноважень.Корпорація має повну виробничо-господарську самостійність і може здійснюватибудь-які види господарської і комерційної діяльності, не забороненізаконодавством [6].
Консорціуми — це тимчасові статутні об'єднання промислового ібанківського капіталу для досягнення спільної мети [1]. Консорціум створюєтьсяна основі тимчасової угоди учасників об'єднання ресурсів та зусиль з метоюфінансування здійснення певних завдань. Визначення Законом консорціуму яксамостійного виду об'єднання дає підстави вважати його юридичною особою. Цеоб'єднання створюється для розв'язання конкретних завдань реалізації великихцільових програм і проектів. Після виконання цих завдань консорціумліквідується чи перетворюється на інший вид об'єднання. Таким чином,консорціуми не передбачають високого ступеня централізації і концентрації управління.Будучи об'єднанням підприємств з вирішення нових завдань інноваційного,науково-технічного та інвестиційного характеру, консорціуми створюються надобровільних засадах. Консорціуми, як і асоціації, більше характеризуютькоординаційні, ніж субсидіарні відносини учасників [5].
До особливостей консорціуму можна віднести:
· організаціяконсорціуму оформляється угодою; організаційно-правовою формою консорціуму увигляді юридичної особи може бути акціонерне або інші типи господарськихтовариств;
· метою створенняконсорціумів є об'єднання зусиль для реалізації конкретного проекту, якправило, у сфері своєї основної діяльності, здійснення науко- і капіталомісткихпроектів, у тому числі міжнародних, чи спільне проведення великих фінансовихоперацій із розміщення позик, акцій;
· підприємстваможуть одночасно входить до складу кількох консорціумів;
· підприємстваконсорціуму повністю зберігають свою економічну та юридичну самостійність завиключенням тої частини діяльності, яка пов'язана з досягненням цілей консорціуму;
· як правило,учасники консорціуму не формують ніяких організаційних структур, може існуватиневеликий апарат (наприклад, рада директорів консорціуму) [3].
Консорціуми створюються для високоякісного виконання термінових ідорогих замовлень і проектів, які вимагають консолідації зусиль і можливостейнауково-технічних, виробничих, обслуговуючих і фінансових компаній, спроможнихспільно вирішити певну задачу.
Консорціуми створюються для підвищення технічної і комерційноїконкурентоспроможності його учасників.
Консорціуми можуть бути закриті і відкриті. В закритому консорціумікомпанія-замовник узгоджує контракт окремо з кожним учасником. При створеннівідкритого консорціуму всі його учасники стосовно цілей консорціуму підлегліспільному лідеру і несуть солідарну відповідність за зобов'язаннями консорціумув межах своєї дольової участі.
Лідер консорціуму координує спільну діяльність учасників і отримуєза це відрахування від інших членів. Замовник укладає контракт виключно злідером, який відповідає за виконання проекту особисто. Таким чином, лідерпредставляє інтереси консорціуму перед замовником і третіми особами, але діє вмежах наданих повноважень. Кожний член консорціуму забезпечує фінансуваннясвоєї частини робіт і бере на себе комерційні і технічні ризики, пов'язані звиконанням своєї частини зобов'язань.
Суттєвою рисою цієї форми інтеграції компанії стає їхінтернаціоналізація. Для сучасних консорціумів притаманним є багатонаціональнепредставництво [5].
Концерни являють собою найбільш розповсюджену і розвинуту в світіформу інтеграції компаній. Це форма галузевих, а частіше, міжгалузевихсамостійних підприємств, пов'язаних шляхом системи участі в капіталі,фінансових зв'язків, угод спільності інтересів, патентно-ліцензійних угод,тісного виробничого співробітництва [5].
Концерни визначені в законодавстві як статутне об'єднанняпідприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлітощо на засадах повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств[1].
Концерну притаманна централізація значної частинивиробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиноїполітики в рамках концерну. Наслідком цього є наділення його широким коломповноважень із здійснення виробничої діяльності, створення централізованихфінансових фондів, нових суб'єктів господарської діяльності в інтересахучасників концерну.
Особливою рисою концерну стає централізована організаційна структураз жорсткими зв'язками його учасників, які узгоджено здійснюють основнудіяльність. Тому засновницькими документами концерн може заборонити йогоучасникам брати участь у роботі інших концернів, за винятком асоціацій. Жорсткасистема зв'язків дає змогу до узгодження між членами концерну додатковоїмайнової відповідальності за зобов'язаннями об'єднання в цілому. Високийступінь централізації робить необхідним створення відокремленого апаратауправління. Крім цього, концерн може централізувати будь-які функціїуправління, якщо це передбачено статутом [2].
Концерн являє собою єдиний виробничо-господарський комплекс,учасники якого тісно зв'язані між собою технологічною і коопераційноюспільністю. Вони передають концерну значно більше повноважень, ніж асоціації ікорпорації, централізують виконання основних напрямків своєї діяльності (завинятком інвестиційної, наукової, зовнішньоекономічної тощо). Учасники концернунаділяють його правом відносин з державними органами управління,матеріально-технічного постачання, реалізації готової продукції та інших [3].
Таким чином, можна сформулювати основні особливості концернів:
· це достатньожорстка форма інтеграції компаній (за виключенням трестів);
· у своїйбільшості концерн є об'єднанням виробничого характеру;
· у межахконцерну централізується фінансово-економічне управління, проведеннянауково-технічної політики, ціноутворення, використання виробничих потужностей,кадрової політики;
· головнакомпанія концерну частіше за все організується у вигляді холдингової компаніїчи на основі взаємодії переважаючих і залежних товариств;
· у концерніпідприємства номінально лишаються самостійними юридичними особами у виглядіакціонерних чи інших господарських товариств, але фактично вони підпорядкованієдиному господарському керівнику [7].
Трест — це інтеграційне утворення, в якому підприємства, що входятьдо нього, об'єднуються до єдиного виробничого комплексу і втрачають своююридичну, виробничу і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністюздійснюється із єдиного центру. Прибуток тресту розподіляється відповідно допайової участі окремих підприємств [5].
До особливостей діяльності трестів можна віднести таке:
· за цієїформи інтеграції об'єднуються всі напрями господарської діяльності підприємств;
· трествідрізняється від інших видів об'єднань виробничою однорідністю діяльності,спеціалізацією на одному чи декількох однорідних видах продукції чи послуг;
· у межахтресту підприємства втрачають свою юридичну, господарську, виробничу ікомерційну самостійність;
· усіоб'єднані в трест підприємства підпорядковуються одній головній компанії, якакерує виробництвом і розподілом продукції;
· це найбільшжорстка форма інтеграції підприємств [6].
Форма трестів найбільш придатна для організації комбінованого виробництва,тобто об'єднання в одній компанії підприємств різних галузей промисловості,становлячи або послідовні ступені обробки сировини, або допоміжну роль одна доодної. У випадку міжгалузевих об'єднань трести можуть являти собою комбінати [2].
Картель — це договірне об'єднання підприємств однієї галузі длярізних напрямків спільної комерційної діяльності. Картельна угода можепередбачати домовленості про ціни, особливості ринкового збуту, обсягивиробництва і реалізації продукції, асортимент і номенклатуру, обмін патентами,умови найму робочої сили та інше. Але передусім регулюванню підлягає збутготової продукції [6].
Слід відзначити, що угода стосовно створенню картелю не завжди можебути оформлена письмово. На практиці здебільшого картельні домовленості існуютьтаємно, у вигляді секретних статей певної угоди, або в усній формі«джентльменських домовленостей». Фірми, які вступили в картельні угоди,зберігають за собою юридичну незалежність.
Картелі мають певні специфічні ознаки, до яких можливо віднести:
· договірнийхарактер об'єднання;
· метою угодиє домовленість групи виробників по зменшенню або знищенню конкуренції між нимиі отримання монопольного прибутку;
· спільнадіяльність з реалізації продукції пов'язується в певній мірі і з їївиробництвом;
· має місцесистема санкцій до порушників угоди [2].
У більшості країн антимонопольне законодавство забороняє картельніугоди, виключаючи окремі галузі, наприклад, сільське господарство. Як правило,законодавство забороняє картелі, пов'язані з фіксуванням цін, обмеженнямвиробництва продукції, поділом ринку, тобто узгоджені дії по обмеженнюконкуренції.
Однак заборона може бути знята до певних видів картелів:
· коли доляринку незначна і не перевищує 5% виробництва продукту;
· існуваннякартелю дозволяється за умови освоєння нового ринку збуту;
· дозволяєтьсяіснувати картелям, які приносять користь економіці всієї країни, наприклад,сприяють науково-технічному прогресу [6].
Слід відзначити, що ефективність діяльності картелю визначаєтьсяучастю у цій формі інтеграції підприємств і компаній, заснованих виробникомпродукції та їх згода з політикою картелю в цілому [7].
Синдикат передбачає об'єднання однорідних промислових підприємств,що реалізують свою продукцію через спільну реалізаційну контору. При цьому цяконтора організується у формі торгової фірми (акціонерне товариство, товариствоз обмеженою відповідальністю та інше), яка потім укладає угоду з учасникамисиндикату про однакові умови збуту своєї продукції [5].
Особливості такої форми інтеграції полягають у такому:
· обмеженнячленів синдикату в самостійній комерційній діяльності при збереженні іншихфункцій;
· централізаціязбуту готової продукції дозволяє обмежити внутрішню конкуренцію між учасникамисиндикату;
· можливістьорганізувати на базі існуючої збутової структури закупівлю сировини іматеріалів для учасників синдикату;
· відповіднодо домовленості з партнерами збутовий орган може реалізовувати не всю, лишечастку продукції учасників синдикату.
За сучасних умов синдикат як форма обмежень галузевого профілювичерпує своє значення, замінюючись більш складними і гнучкими формами. Формасиндикату більше розповсюджена в галузях з масовою однорідною продукцією —гірничо-видобувній, металургійній, хімічній [2].
Пул — це форма об'єднання підприємств, коли прибуток всіх учасниківакумулюється в єдиному фонді, а потім розподіляється між ними у заздалегідьустановленій пропорції [6].
До особливостей пулів можна віднести:
· тимчасовийхарактер об'єднань;
· згідно здомовленістю учасники розподіляють загальні витрати і прибутки.
Ця організаційна форма інтеграції являє собою монополістичнеоб'єднання [2].
Стратегічний альянс передбачає домовленість незалежних фірм продосягнення певної комерційної мети для отримання синергетичного ефекту тарозвитку взаємодоповнюючих ресурсних потенціалів компаній.
Оформлення альянсів не потребує багато коштів і часу. Воно дозволяєдосягнути стратегічної домовленості в конкурентній боротьбі на ринку. Фахівціпрогнозують різке збільшення цього виду інтеграції в світовій практиціпоточного століття. Особливо ця форма інтеграції опинилася в центрі увагитранснаціональних компаній в 90-х роках.
Головною особливістю такого роду об'єднання стає необов'язковістьзлиття компаній в єдину організаційну структуру. Це передусім угода про спільнеспівробітництво між фірмами із стратегічними цілями, яка базується надовгострокових відносинах партнерів. У той же час існують і партнерськівідносини контрактного типу, цей вид співробітництва існує обмежений періодчасу і використовується більше для виконання конкретних проектів і цілей. Сліднаголосити, що в стратегічний альянс можуть входити зацікавленими особами нетільки постачальники або клієнти, але і конкуренти, які об'єднують свої зусилляв певних галузях діяльності [7].
Об'єднання в стратегічні альянси зменшує невизначеність упартнерських стосунках. Вони більш мобільні у відносинах між собою, націлені вмайбутню діяльність, збільшують стабільність в забезпеченні ресурсами,розподілі продукції та послуг. У межах стратегічних союзів здійснюється спільнакоординація стратегічного використання та управління учасниками діяльності, щодозволяє їм отримати і більш ефективно використовувати свої ресурси.
Крім стратегічного планування і управління, альянси передбачаютьпоглиблення горизонтальних коопераційних зв'язків з метою удосконаленняорганізації виробництва продукції, підвищення рівня техніки і технології,обміну досвідом.
Суттєвий вплив альянси здійснюють на конкуренцію, тому що за своєюприродою вони більше передбачають спільні зусилля проти спільних конкурентів,чим один проти одного. Це дає змогу обходити законодавство деяких країн зпросування на їх ринках збуту своєї продукції [6].
Як правило, стратегічні альянси не є юридичними особами. Компаніїможуть приймати участь у кількох альянсах. Цей тип господарських об'єднаньбазується на укладенні середньострокових і довгострокових, двосторонніх чибагатосторонніх угод.
Основними мотивами до вступу стратегічних альянсів можуть бути:
· спільнадіяльність у розробці і виробництві технічно складних виробів (літаків,військової техніки, аерокосмічних приладів);
· спільнізусилля для проникнення на вже існуючі ринки збуту аналогічної продукції;
· суттєвезниження різних видів ризиків;
· досягненняекономії на масштабах виробництва;
· спільневпорядкування виробничих потужностей, стабільність розвитку, зменшенняневизначеності в діяльності;
· передачапередового досвіду, знань, патентів, ліцензій, проведення спільних досліджень,навчання персоналу.
Отже, сфера діяльності стратегічних альянсів дозволяє об'єднуватизусилля підприємств і корпорацій по широкому колу напрямків [2].
Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна формаоб’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займаєтьсявиробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольнихпакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільногооб’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністютаких підприємств.
Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарськусамостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належитьхолдинговій компанії [8].
Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійнихпідприємств (фірм) різних галузей н/г. На відміну від концерну на чоліфінансових груп стають й або кілька банків, які розпоряджаються капталомпідприємства (фірм, компаній), що входять до складу фін. групи, координують усісфери їхньої діяльності [4].
ІІІ. ВИСНОВКИ
Найчастіше в економічній літературі і практиці інтеграційні процесиподіляються на три типи:
· горизонтальні;
· вертикальні;
· конгломератні.
У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, якірізняться залежно від цілей співпраці, характеру господарських відносин міжучасниками, ступеня самостійності. Це асоціації, концерни, консорціуми,синдикати, корпорації, холдинги, вільні зони, промислово-фінансові групи, пулитощо.
Асоціація визначається в законодавстві як договірне об'єднання,створене з метою постійної координації діяльності.
Корпорація — це договірне об'єднання підприємств і організацій,створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, зделегуванням певних повноважень централізованого регулювання діяльності кожногоз її учасників.
Консорціуми — це тимчасові статутні об'єднання промислового ібанківського капіталу для досягнення спільної мети.
Концерни визначені в законодавстві як статутне об'єднанняпідприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлітощо на засадах повної фінансової залежності від одного чи групи підприємств.
Трест — це інтеграційне утворення, в якому підприємства, що входятьдо нього, об'єднуються до єдиного виробничого комплексу і втрачають своююридичну, виробничу і комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністюздійснюється із єдиного центру.
Картель — це договірне об'єднання підприємств однієї галузі длярізних напрямків спільної комерційної діяльності.
Синдикат передбачає об'єднання однорідних промислових підприємств,що реалізують свою продукцію через спільну реалізаційну контору.
Пул — це форма об'єднання підприємств, коли прибуток всіх учасниківакумулюється в єдиному фонді, а потім розподіляється між ними у заздалегідьустановленій пропорції.
Стратегічний альянс передбачає домовленість незалежних фірм продосягнення певної комерційної мети для отримання синергетичного ефекту тарозвитку взаємодоповнюючих ресурсних потенціалів компаній.
Холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна формаоб’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займаєтьсявиробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольнихпакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншогодобровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контрольза діяльністю таких підприємств.
Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійнихпідприємств (фірм) різних галузей н/г. На відміну від концерну на чоліфінансових груп стають й або кілька банків, які розпоряджаються капталомпідприємства (фірм, компаній), що входять до складу фін. групи, координують усісфери їхньої діяльності.
ІV.БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
1. Господарський кодекс України.
2. В. І. Тоцький, В. В. Лаврененко.Навчальний посібник «Організаційний розвиток підприємства», 2005.
3. Березюк О. “Господарські об’єднання:стан законодавства та перспективи розвитку”. Право України.- 2004.
4. Дикань В. “Про створенняфінансово-промислових груп в Україні”. Економіка України.-2006.
5. Економіка підприємства: Підручник/Зазаг. ред. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2005. – 528 с.