Міністерствоосвіти і науки України
Київськийнаціональний торговельно-економічний університет
Вінницькийторговельно-економічний інститут
Кафедра економікипідприємства та міжнародної економіки
Реферат
з дисципліни «Регіональна економіка»
на тему:
«Інноваційнийрозвиток економіки регіонів»
Виконала Малишева А.А.
Перевірила Турчак В.В.
Вінниця 2010
Останнімчасом у світовій практиці все більше уваги приділяється розвитку так званої“економіки знань”, яка створює підгрунтя для інтенсивного формуванняінформаційного суспільства. Більшість економістів та експертів вважають, щоекономічне зростання можливе завдяки впровадженню в економіку нових ідей тарозвитку нових технологій, які дають можливість створювати більш ефективнівиробництва. Інновації є частиною науково-технічної, інноваційної таінвестиційної політики держави, тому роль держави має зводитися до розробки тареалізації державних стратегій та програм розвитку економіки, науково-технічноїполітики, метою яких має стати створення сприятливих умов, спрямованих нарозвиток науки і техніки. Інноваційний розвиток, як важливий чинникекономічного зростання, висвітлюється в наукових працях В. Александрової, О.Амоші, Л. Антонюка, Ю. Бажала, І. Бєлкіна, В.Геєця, В. Гусєвої, О. Лапко, С.Кірєєва, Л. Осецького, В. Савчука, С. Соколенка, О. Федірко, О. Шнипко, М.Крупки, М. Чумаченка та ін. Зокрема, Крупка М.І побудову інноваційної моделірозвитку економіки вбачає в створенні сприятливого фінансово-кредитногосередовища. Федоренко В.Г. підкреслює необхідність залучення капіталу в наукута інноваційну діяльність для комплексного розвитку економіки України та їїрегіонів. Федуловою Л. визначено проблеми, які гальмують стрімкий інноваційнийрозвиток. На основі світового досвіду запропоновано шляхи інтенсифікаціїінноваційної діяльності через відтворення науково-технічного потенціалу тавикористання наукомістких технологій у суспільно значимих сферах. Актуальністьданої проблеми полягає в тому, що подолання наслідків глибокої кризи і вихід натраекторію сталого зростання неможливі без становлення сучасного цивілізованогоринку інновацій. Інноваційний потенціал регіону є основою для здійсненняфундаментальних і прикладних наукових досліджень, проектно-конструкторських ітехнологічних робіт, які сприяють вирішенню наукових, науково-технічних,соціально-економічних та екологічних проблем на різних рівнях (державному,регіональному, галузевому). На регіональному рівні інноваційні процеси єтериторіально інтенсивними та визначають рівень розвитку і характерекономічного розвитку країни та регіонів. Тому важливого значення набуваєглибоке вивчення можливостей використання інновацій як засобу економічногорозвитку, забезпечення державного регулювання і підтримки інноваційнихпроцесів, обгрунтування і прийняття правильної стратегії досягнення поставленоїмети, спосіб її реалізації та фінансової підтримки. Очевидно, що постановка тадосягнення цілей вимагають пошуку шляхів удосконалення інноваційного механізмурегіонального розвитку. Тому важливою є розробка системи заходів впливу наактивізацію соціальної активності як на один з найбільш значущих детермінантінноваційного механізму регіонального розвитку, за допомогою якого можнарегулювати соціально-економічний поступ регіону. Становлення регіональногоринку інновацій можливе за умов активізації інноваційного підприємництва,формування інноваційної інфраструктури, участі венчурного капіталу, розвиткустрахування інноваційного бізнесу, наявності законодавчого забезпечення захистуінтелектуальної власності. Місцевим органам влади надані великі можливості щодостимулювання регіональних інтересів, однією із сфер якого є малепідприємництво, оскільки чим більше в регіоні буде прибуткових підприємств, тимбільше податків надійде у дохідну частину бюджету. Регіональне регулюванняринку інновацій спрямоване на сприяння найбільш повній реалізації інноваційнихресурсів регіону через систему функцій регіональних органів влади:
акумулюваннявільних коштів за рахунок оптимізації управління бюджетом, його планування тавиконання, підтримка структурної збалансованості доходної та витратної частинбюджету;
сприяннякооперації та взаємодії різноманітних суспільних інститутів в здійсненніінновацій: банків, підприємницького сектора, науково-дослідних інститутів,вузів тощо;
організаціяпостійно діючих науково-технічних салонів, ярмарок, виставкових комплексів зістендами нових розробок наукових установ, нової продукції підприємств,бізнес-планів інноваційних пропозицій;
координаціяінноваційної діяльності в регіоні через формування власної інноваційноїстратегії розвитку кожного регіону обласного рівня, а в рамках області –адміністративного району, міста;
розробката використання системи обов’язкових відрахувань частини прибутку добувнихгалузей, які використовують ресурси регіону, для створення фонду екологічнихінновацій;
стимулюванняінновацій шляхом розміщення в технопарках чи на підприємствахбізнес-інкубаторів державних замовлень від регіональної адміністрації;
ініціюваннястворення регіональних інноваційних структур місцевою владою, надання їмюридичних, консультаційних, ділових послуг, допомога в пошуку партнерів,укладання угод під гарантії регіональних органів влади, захист інтересівнаукових організацій при тимчасовому наданні обладнання та приміщень в оренду;
здійсненнякадрового забезпечення інновацій шляхом тренінгів, семінарів;
регулюванняінноваційного підприємництва шляхом різного роду регіональних преференцій(податкових пільг, цільових субсидій, звільнення від місцевих платежів,кредитних гарантій).
Створенняінноваційних структур повинно органічно вписуватися в стратегію регіональногопрогресу, стати інструментом підвищення економічних та соціальних показниківекономіки регіону за рахунок відновлення діяльності великих підприємств, яківизначають розвиток регіону.
Отже,попри високий інтелектуальний та кадровий потенціал у прикладній тафундаментальній науці, показники темпів та якості інноваційних процесів унаціональній економіці залишаються надзвичайно низькими. Серед чинниківнегативної ситуації в сфері інновацій слід особливо відзначити: відсутністьєдиної продуманої системи державної підтримки розвитку інноваційних процесів;нерозвиненість дієвої законодавчої бази; недостатність і неефективністьфінансування освіти і науки та інноваційного бізнесу; недостатність бюджетногофінансування та відсутність венчурного; відсутність дієвої інноваційноїінфраструктури, несформованість механізмів стимулювання інвестиційних процесіву сфері високих технологій. Зменшується впровадження інновацій — зростаєстаріння обладнання. Тобто якісні характеристики основних виробничих фондівпогіршуються. Більшість підприємств мають ресурсовитратні технології і неефективне,та до того ж зношене обладнання, що не дає їм змоги включитися в конкурентнуборотьбу в ринкових умовах. Проглядається своєрідне замкнене коло: з одногобоку підприємствам, які потребують інвестицій, необхідно вкласти значні кошти,щоб провести аналіз їх роботи, розробити необхідні документи для будь-якогоінвестора (пропозиція, бізнес-план, фінансовий аналіз, аудит та ін.). З іншогобоку, інвестор не може прийняти рішення щодо фінансування підприємства, немаючи інноваційного (інвестиційного) проекту, аналізу роботи підприємства.Розірвати це коло можуть лише підприємства-інноватори, які йдуть на певнийризик. Але за цим повинні стояти грунтовні розрахунки. Вирішити ці проблемиповинна комплексна інноваційно-інвестиційна програма розвитку регіону, яка бпередбачала взаємозв’язок технічного (технологічного) переозброєння підприємствз розв’язанням проблем всього народногосподарського комплексу. Саме такийпідхід дозволяє через комплексний аналіз економічної ситуації в регіонірозглянути проблему інновацій з різних точок зору: технологічної, екологічної,економічної, соціальної, демографічної, культурної, освітньої та інших, а такождає змогу збалансувати ресурсний і виробничий потенціал сусідніх районів іміст. Розробка саме такої комплексної програми розвитку території дастьможливість здійснювати акумуляцію інноваційних ресурсів з усіх джерел їхпоходження (внутрішніх і зовнішніх), при введенні жорсткого порядку їхвикористання тільки за призначенням — на розробку і реалізацію відповіднихінвестиційних програм і проектів у строки, обумовлені бізнес-планами, зпроектною окупністю інвестицій і поточних експлуатаційних витрат кожнимпідприємцем. Немає ніяких інших шляхів структурної трансформації економіки,крім чіткої системи організації й управління інвестиційними та інноваційнимипроцесами. Починаються вони з наукового пошуку, технологічного і економічногообгрунтування, проектування за критерієм вибору перспективнихконкурентоспроможних технологій, при одночасному забезпеченні проектіввідповідними фінансовими і матеріальними ресурсами та вчасному введенні їх вексплуатацію. Запровадження комплексного підходу до розробкиінноваційно-інвестиційних програм дозволить забезпечити збалансованийекономічний, екологічний і соціально-культурний розвиток регіону, знайти шляхивирішення найбільш гострих і значущих проблем. Однак на поновлення виробничогопотенціалу негативно впливає відсутність законодавчої бази інноваційноїполітики. Однією з основних умов механізму реалізації пріоритетівнауково-технічного і інноваційного розвитку є наявність чіткої законодавчоїбази. В Україні в процесі ринкової трансформації економічної системи восновному створено законодавчі передумови для переходу на інноваційну модельрозвитку. Однак чинні закони характеризуються слабким взаємозв’язком,фрагментарністю, а часом і суперечливістю окремих положень. Це є причиною того,що сьогодні ще дуже багато процесів, пов’язаних з переходом до інноваційноїмоделі розвитку, носять в основному спонтанний і малокерований характер. Томунеобхідно здійснювати подальшу роботу зі створення і впровадження на всіхрівнях управління економікою взаємозалежної і чіткої системи законів, якізабезпечують дієві економічні важелі і стимули для суб’єктів господарювання навсіх етапах інноваційно-інвестиційної діяльності. У реалізації інноваційноїстратегії розвитку регіонів України важливу роль відіграє їх науковийпотенціал. Особливість сучасного етапу розвитку регіонів України полягає утрансформації наукового потенціалу згідно з ринковими перетвореннями всієї системисоціально-економічних відносин і його адаптацією до ринкових умов, а також зоб'єктивними змінами, які відбуваються у світовому масштабі внаслідок переходудо створення постіндустріального суспільства. Дослідження свідчать, що поряд ізпоглибленням диференціації соціально-економічного розвитку регіоніввідбувається й посилення нерівномірності розміщення та розвитку науковогопотенціалу, який розглядається як основа забезпечення їхконкурентоспроможності, важлива складова регіональних інноваційних систем.
Доосновних проблем розвитку наукового потенціалу регіонів слід віднести:
•зміну структури наукового потенціалу під час скорочення попиту на інноваційнівиди діяльності та зміну ролі секторів науки (академічного, галузевого,заводського, сектора вищої освіти) у забезпеченні інноваційних потребрегіонального виробника, необхідність їх адаптації до нових умовфункціонування;
•незбалансованість напрямів наукових досліджень (потенційних можливостей) ірегіональних потреб у науковому супроводі. Разом із тим обмеженими єрозроблення світового рівня та попит із боку споживачів інших регіонів йіноземних країн; обмежені міжнародні контакти;
•суперечність між необхідністю підтримки конкурентних переваг суб'єктівгосподарювання на міжнародних та внутрішніх ринках і повільною динамікоюрозвитку інноваційного підприємництва, що не забезпечує зростання обсягівнаукомісткої продукції, а відтак украй низьким залишається рівеньнаукомісткості внутрішнього валового продукту та продуктивності національноїекономіки в цілому.
•принципова зміна умов фінансування наукових досліджень і доступності джерелфінансування інноваційних процесів, що практично створює передумови якщо незнищення, то поступової деградації наявного наукового потенціалу, особливо урегіонах із низьким рівнем розвитку. За умов позитивної динаміки фінансуваннянаукових досліджень основним джерелом фінансування залишаються насампередвласні кошти підприємств;
•нерозвиненість ринку інновацій, який у регіональному середовищі виконує важливірегулюючі функції: служить осередком здійснення науково-технічної політики;формує економічні важелі впливу на виробників і споживачів нововведень (черезціни, проценти, пільги й ін.); зумовлює розвиток того або іншого виробництва;формує вимоги до нововведень із боку бізнесу; безпосередньо регулює виробництвочерез активний попит на інвестиційні товари, призначені для підприємницькихпроектів;
•відсутність належної ринкової інфраструктури, що забезпечує комерціалізаціюнаукового продукту та інноваційний процес у цілому. Безумовно, міжрегіональнадиференціація наукового потенціалу має об'єктивний характер, проте цей процеснеобхідно утримувати в економічно доцільних і соціально прийнятних межах ізтим, щоб, з одного боку, забезпечити здатність територій до саморозвитку, а зіншого – попередити втрату наукового потенціалу, зберегти його здатністьпродукувати інноваційну продукцію та забезпечувати інноваційнуконкурентоспроможність регіону.Наявні потенційні можливості наукового секторарегіонів поки що можна оцінювати як достатні для їх розвитку, певною мірою вониможуть забезпечити науковий супровід найважливіших напрямів регіональногорозвитку за умов створення відповідних стимулів із боку державних ірегіональних органів влади, а також підвищення зацікавленості організацій таустанов — потенційних споживачів інноваційного продукту.
Такаситуація вимагає переосмислення концептуальних основ та механізмів формування іреалізації державної науково-технічної політики, визначення нових принципіворганізації регіональної науки й регіональної інноваційної політики.
Розвитокрегіональних інноваційних структур (технополісів, технопарків, наукових парків,наукових інкубаторів, інноваційних та наукових центрів (тощо) як прогресивнихформ територіальної організації продуктивних сил визначається як наявнимвиробничим, так і науковим потенціалом території, передбачає їх активнеспівробітництво з органами виконавчої влади (центральної та регіональної).Важливо, щоб перспективна схема активізації наукової діяльності регіону булаузгоджена зі стратегічними цілями та пріоритетами його соціально-економічногорозвитку, а розробка спеціальних механізмів впливу держави на інноваційнийрозвиток повинна враховувати перспективи розвитку й наукового потенціалурегіонів.
Досвідрозвинутих країн свідчить про те, що принципово нових стимулів регіональномурозвиткові може надати впровадження таких механізмів впливу, що спрямовані напосилення наукової складової діяльності вищої освіти, в тому числі на розвитокуніверситетської науки. Істотне розширення повноважень та економічнихможливостей органів місцевого самоврядування у створенні регіональнихінноваційних форм територіальної організації продуктивних сил дасть змогуактивно впливати через економічні важелі на інноваційну спроможність регіонів зметою поступового виходу до інноваційного вектора розвитку.
Списоквикористаних джерел
1. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвиткуекономіки України.-Львів,2001.-С.31.
2. Федоренко В.Г. Інвестиційні процеси в промисловості України:Монографія. — К.: Науковий світ, 2001.-С. 75
3. Федулова Л. Технологічний розвиток економіки // Економіка України.-2006. — №6. – С. 7