Єдність економічної і соціальної ефективності виробничої організації

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Харківський національний економічний університет
ДОПУСКАЮДО ЗАХИСТУ:
Координаторпрограми підготовки магістрів державної
служби,професор
_______________М.В. АФАНАСЬЄВ
Магістерська робота
на тему:
"Єдність економічної і соціальної ефективностівиробничої організації"
Зав. кафедрименеджменту
та маркетингу,
канд. екон. наук,доцент К. Г. Наумік
Керівник:
канд.екон. наук, доцент,
доценткафедри підприємства та менеджменту
І.В. Гонтарева
Виконала:
слухачкагрупи №1
Спеціальність8.150101 «Державна служба»,
спеціалізація
«Економіка»Ю. О. Болгова
Харків,2010

ГОЛОВНЕУПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Харківськийнаціональний економічний університет
Кафедра________Менеджменту та маркетингу____________________
Спеціальність______8.150101_«Державна служба» _________________
напрямпідготовки___1501 «Державне управління»________________
Завданнямагістерської роботи
Болгової ЮліїОлександрівні____ (прізвище, ім’я, по батькові слухача)
Тема роботи"Єдність економічної і соціальної ефективності виробничоїорганізації"_______
Предметдослідження є розробка заходів щодо підвищення економічно та соціальноїефективності підприємств.
Мета роботи євизначення оптимального поєднання економічної та соціальної ефективностіпідприємства з точки зору його місії.
Магістерськаробота виконана на матеріалах ______________________
План роботи татерміни подання розділів науковому керівникові:Назва етапів магістерської роботи Термін виконання Граничний термін подання Єдність економічної соціальної ефективності на підприємстві 25.11.2009р. 01.12.2009р. Регулюючий вплив з боку держави на рівень економічної та соціальної ефективності на підприємстві 20.02.2010р. 01.03.2010р. Підвищення соціальної та економічної ефективності на підприємстві 01.05.2010р. 07.05.2010р.
Термін повногозавершення, оформлення і подання на кафедру магістерської роботи_____________17.05.2010р._______________________
Завдання видавнауковий керівник:І. В. Гонтарева
Завдання одержаласлухачка: Ю. О. Болгова
Завданнязатвердив зав. кафедри:.К. Г. Наумік

ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1. Єдність економічної соціальної ефективності напідприємстві
1.1 Взаємозв'язок між економічною соціальною ефективністю
1.2 Державна політика як фактор забезпечення єдностіекономічної соціальної ефективності
1.3 Роль підприємства в досягненні єдності економічної ісоціальної ефективності його функціонування
РОЗДІЛ 2. Регулюючий вплив з боку держави на рівеньекономічної та соціальної ефективності на підприємстві
2.1 Державна політика сприяння підприємництву
2.2 Соціальний ефект підприємства в умовах розвитку території
2.3 Економічна ефективність підприємства як передумова розвиткутериторії
РОЗДІЛ 3. Підвищення соціальної та економічної ефективностіна підприємстві
3.1 Усунення суперечок між соціальною та економічноюефективністю
3.2 Державний вплив на вдосконалення процесу формуваннясоціальної та економічної ефективності
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність теми.Один знайважливіших напрямків програми реформ у нашій країні – перебудова системуправління підприємством. Особливе значення ця проблема набуває на рівні тихпідприємств, місце яких у ринковій економіці повністю змінюється. Колипідприємство стає економічно самостійним об’єктом товарно-грошових відносин, щоповністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, воно повинносформувати систему на управління (менеджменту), яка б забезпечила йому високуефективність роботи, конкурентноздатність та стійкість положення на ринку.
В нових умовахз’являються нові функції, яки раніше були не потрібні. В ринковій економіціпідприємство самостійно приймає рішення, розробляє стратегію свого розвитку,знаходить потрібні для їх реалізації засоби, наймає працівників, придбаєобладнання та матеріали, вирішує багато структурних питань, в тому числі таких,як створення, злиття, ліквідація, розподіл, реорганізація виробничої таперебудова організаційної структури управління. Підприємства набувають риссамостійності, які характерні для умов ринкової економіки. Це вимагає значногорозширення сфери управління, збільшення обсягу та ускладнення характеру робіт,що виконуються менеджерами. Також зростає відповідальність за якість тасвоєчасність прийняття тих чи інших рішень.
Науково-технічнийпрогрес перетворюється на потужний засіб управлінських нововведень, направленихна створення умов для ефективної роботи. У зв’язку з цим, менеджмент напідприємстві, що працює у ринковому середовищі, ставить високі вимоги щодопрофесіоналізму управлінського персоналу, від якого залежить ефективністьпроцесу управління, а отже й ефективність діяльності всього підприємства.Оцінка управлінського персоналу — це невід’ємна та одна з найважливіших частинв структурі управління роботою управлінського персоналу.
В умовах ринковоїекономіки забезпечення ефективності управління є метою будь-якого підприємства,оскільки саме ефективність управління забезпечує успішне функціонування тарозвиток кожної організаційно – господарчої ланки.
Ефективністьуправління не визначається лише факторами зовнішнього середовища підприємства,в першу чергу ефективність залежить від дій персоналу в процесі діяльностіорганізації, в процесі реалізації розроблених планів і програм розвиткупідприємства, в процесі досягнення певних цілей. Тобто, ефективність управліннязалежить від якості цілеполагання, адекватності обраних стратегій цілямпідприємства, оптимальності процесів реалізації стратегій, мотивації персоналуна досягнення цілей, кваліфікації персоналу, технології та стилю управління.
Проблемупоєднання економічної та соціальної ефективності на підприємстві досліджувалитакі вітчизняні та зарубіжні вчені як: Дафт Р.Л., Покропивний С.Ф., Чумаченько М.Г., НемцовВ.Д., Довгань Л.Є., Осовська Г.В., Москалюк В.Є., Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. таін.
Мета і завданнядослідження. Метоюданої роботи є визначення оптимального поєднання економічної та соціальноїефективності підприємства з точки зору його місії.
Виходячи зпоставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
1)  визначитисутність ефективності управління на підприємстві;
2)  проаналізуватисоціальну ефективність в умовах підприємства;
3)  проаналізуватиекономічну ефективність підприємства;
4)  визначитиоптимальне поєднання в умовах підприємства соціальної та економічноїефективності.
Об'єктомдослідження є управління економічною та соціальною ефективністю напідприємствах.
Предметомдослідження є розробка заходів щодо підвищення економічно та соціальноїефективності підприємств.
Методамидослідження, яківикористані у роботі є: порівняння, аналіз, синтез, аналогія, узагальнення(Додаток А).
Теоретичнадоцільність та практична значущість результатів магістерської роботи підтверджується довідкамипро практичне використання рекомендацій, запропонованих в роботі. Інформаційнубазу дослідження результати якого відображені в магістерській роботі складали:статистичні дані, наукові розробки вітчизняних та економічних вчених, якізнайшли соє відображення в підручниках, навчальнихпоссібниках, статтяхприсвячених проблемі дослідження, матеріали науково-практичних конференцій.
Апробаціярезультатів магістерської роботи відбулася шляхом підготовки проекту статті,однак вона ще не опублікована (Додаток В). Крім того була отримана Довідка провпровадження результатів науково-практичного дослідження (Додаток Б)
Структурамагістерської роботи. Магістерська робта складається зі вступа, трьох розділів,висновків, списку використаних джерел. Загальна кількість сторінок основноготексту магістерської роботи 109; кількість рисунків: 3 рисунки; кількістьтаблиць: 9 таблиці; кількість використаних джерел: 71 джерело на 6 сторінках.
/>РОЗДІЛ 1. Єдність економічної соціальної ефективності на підприємстві1.1 Взаємозв'язок між економічноюсоціальною ефективністю
Ринковегосподарство об'єктивно пристосовано тільки до рішення наступних питань: щовиробляти, як виробляти і для кого виробляти. Таким чином, ринкова система зусіма своїми відносинами й інститутами ставить підприємство в такі умови, щовоно займається в основному проблемами економічної ефективності. Причиною цьогослужить те, що сучасна ринкова система базується насамперед на великійприватній власності на засоби виробництва, на великому капіталі. І діє цясистема як система приватних економічних інтересів. Купівля-продаж товарів стаєзагальною економічною формою виробництва, пануючим механізмом взаємин міжчленами суспільства. Приватний економічний інтерес за своєю природою не маєіншої форми дії, крім конкуренції. Люди, що живуть у суспільстві, усі суб'єктигосподарювання об'єктивно включені у жорстку конкурентну боротьбу. Конкуренціяйде між підприємствами, між працівниками, між власниками і працівниками. Прицьому гроші стають не тільки мірою всіх речей і економічної діяльності людей,але і мірилом соціального успіху, досягнень індивіда, підприємства, суспільствав цілому. Унаслідок цього економічна вигідність, а отже, і економічнаефективність, що виражається у грошах, є для підприємства пріоритетною.
З проблемекономічної ефективності проведено ряд досліджень, у яких порушуються питанняекономічної ефективності суспільного виробництва, капітальних вкладень,використання основного капіталу (основних фондів) і т.п. Багато робітприсвячено виявленню резервів підвищення економічної ефективності. Незважаючина велику кількість літератури з даної проблеми, сутність економічноїефективності діяльності підприємства вивчено недостатньо, дослідження у данійобласті були в основному спрямовані на вивчення сутності економічної ефективностів межах усього суспільного виробництва [5].
Зростанняекономіки базується на підвищенні ефективності функціонування окремих підприємств,тому дослідження сутності економічної ефективності на мікрорівні і на основіцього пошук шляхів її поліпшення – одна з основних задач економічної науки.
Для виробництватих чи інших благ необхідні ресурси. Використовуючи наявні чи позикові засоби,підприємець здобуває чи орендує виробничі споруди, на товарному ринку купуємашини, устаткування, сировину, матеріали. Але ці засоби і предмети праці саміпо собі без людини нічого зробити не можуть, тому власник речовинних факторівнаймає робітників – основну продуктивну силу суспільства. Приводячи у рухзасоби і предмети праці, робоча сила перетворює їх у діючі фактори виробництва.Ці фактори повинні відповідати один одному, а також характеру виробу, щозбирається виробляти підприємець. Працівники повинні бути доситькваліфікованими, машини й устаткування – відповідати технічним стандартам, сировинаі матеріали – мати необхідну якість. Тільки при дотриманні цих умов відбувається«перетворення грошового капіталу в продуктивний капітал.
На сучасному етапірозвитку економіки існує ряд понять економічної ефективності, які відрізняютьсяміж собою й таким чином, це закладає деякі відмінності в підході до формуваннярезультативних показників суб'єктів економічних відносин. Необхідно відзначити,що сучасна тенденція розвитку такої галузі науки як управління якістю прямопов'язане із проблемами ефективності, що свідчить про цілий напрямок у науці,що розглядає проблему підвищення ефективності як основу успішного розвиткупідприємства.
Найбільше широковикористовуваним є визначення економічної ефективності як результативностівиробництва, співвідношення між результатами господарської діяльності йвитратами праці. Економічну ефективність можуть характеризувати: продуктивністьпраці, фондовіддача, і матеріалоємність продукції. У масштабах суспільстваекономічна ефективність — це частка національного доходу у виробленомунаціональному продукті.
Сучаснийвітчизняний економіст Відяпин В.А. уважає, що необхідно розрізняти рівнівизначення ефективності. Так економічна ефективність на макроекономічному рівні- це відношення виробленого продукту (ВВП) до витрат (праця, капітал, земля)мінус одиниця. Причому, можна окремо оцінювати ефективність капіталу,ефективність праці, і ефективність землі (надр) як засобів виробництва [16, c. 97].
Економічнаефективність на мікроекономічному рівні це також відношення виробленогопродукту одним суб'єктом господарської діяльності до витрат на виробництвопродукції мінус одиниця. Розходження в даному випадку полягає в тім, що домакрорівня відноситься крім виробленої продукції ще й надані послуги. [10]
Також економістивиділяють економічний ефект як самостійну оцінну категорію. Так Ю.І. Ребринвизначає економічну ефективність як відносний показник, що порівнює отриманийефект із витратами, що обумовили цей ефект, або з ресурсами, використаними длядосягнення цього ефекту. А економічний ефект як абсолютний показник, щохарактеризує результат діяльності підприємства. Основний показник, щохарактеризує економічний ефект від діяльності виробничого підприємства, — цеприбуток.
Зауважимо, щобільшість сучасних економістів вітчизняної й закордонних економічних шкілсходяться на думці, що при розгляді сутності й змісту поняття«ефективність», необхідно виходити із загального й частковогорозуміння ефективності людської діяльності в різних сферах. Ефектом володієбудь-які взаємодію, що має якийсь результат, і в цьому ефект ефект можнарозглядати як абсолютну властивість будь-якої взаємодії або процесу, щохарактеризує результат[7, c. 77].
Так ЖуравльоваЛ.І. вважає, що ефективність характерна не для будь-якої взаємодії, а лише дляцілеспрямованої; тому дана категорія носить управлінський характер і відбиває,насамперед, ступінь досягнення переслідуваних цілей. На відміну від ефектуефективність — це завжди певне співвідношення, наприклад, отриманого фактичногорезультату з тими результатами, які планувалося досягти, отриманої вигоди звитратами, які довелося понести в процесі її оримання. Серед безлічі визначеньсутності економічної ефективності виділимо найбільш часто використовувані впрактиці поняття, наприклад, «ефективність виробництва як певна економічнакатегорія розглядається як співвідношення результату й витрат» або«економічна ефективність — це властивість капітальних вкладень збільшуватиобсяг прибутку для певного корисного результату». На думку Б. М. Литвина,ефективність порівнюється через співвідношення результатів (ефекту) і витрат(річного споживання) або загального обсягу застосовуваних ресурсів, а по оцінціС. А. Валуева, ефективність — це зіставлення мети із засобами її досягнення.
У визначенніпоняття «ефективність» думки наших економістів не у всьому збігаютьсяз позиціями економістів країн з розвиненими ринковими відносинами. Так, надумку К.Р. Макконелла і С.Л. Брю економічна ефективність характеризує зв'язокміж кількістю рідких ресурсів, які застосовуються в процесі виробництва, іодержуваним у результаті кількістю якого-небудь конкретного продукту. Великакількість продукту, отримана від даного обсягу витрат, означає підвищення ефективності.Менший обсяг продукту від даної кількості витрат вказує на зниженняефективності. Тут також ефективність розглядається з погляду суспільства вцілому, виходячи з теорії «витрати — випуск». [16, c. 112]
И. Ворст і П.Ревентлоу обрали досить оригінальний підхід до проблеми ефективності. Вони невикористовують поняття «економічна ефективність» зовсім, підмінюючийого рентабельністю й прибутковістю. При цьому під рентабельністю вонирозуміють її здатність до збільшення вкладеного капіталу. Активи підприємства,на думку авторів, фінансуються в більшості випадків за рахунок власного йпозикового капіталу. Тому значення прибутку, що оцінюється стосовно величиниактивів, повинне включати як приріст позикового капіталу (процентнінарахування), так і приріст власного капіталу (прибуток після платежів повідсотках).
На думкувижатного російського вченого Відяпина В.А., розрізняють кілька видівекономічної ефективності:
1)  народно-господарську(макроекономічну) ефективність, що за звичай розраховують як частка відрозподілу національного доходу країни на кількість населення;
2)  ефективністьвиробництва продукції, що визначається як обсяг валового доходу розраховуючи наодного середньорічного працівника, зайнятого в процесі виробництва. Аналогічнимобразом розраховується економічна ефективність будь-якого виду або галузівиробництва на рівні республіки, області, району;
3)  ефективністьвиробництва підприємств (ВАТ, ЗАТ, ТОВ, і інші) найчастіше розраховується якприватні відносини чистого доходу (прибутку) господарства до комерційноїсобівартість його продукції.
4)  ефективністьвнутрішньогосподарських підрозділів (цехів, відділів, ділянок, доків)розраховується по показниках рентабельності виробництва, якщо вся продукціяданого підрозділу підраховується у вартісній формі. Але в ряді випадківпродукція підрозділів не розраховується в грошовій формі, тоді для визначенняефективності виробництва в цих підрозділах застосовуються натуральні абонормативні показники;
5)  ефективністьвиробництва окремих видів продукції або ефективність окремих процедур іоперацій. Ефективність товарної продукції звичайно підраховується у вартіснійформі й визначається по формулі рентабельності виробництва. Валова продукціяокремої операції або продукту може розраховуватися як у вартісній формі, так ів натуральних показниках (кілограмах, літрах, центнерах і так далі) [16, c. 144].
Всі дані видиефективності тісно зв'язані між собою, тому що кінцевий результат ефективностій містить у собі ефект залежить від раціонального використання всіх наявних угалузі ресурсів.
Нерідкоекономічну ефективність діяльності підприємства ототожнюють з результативністюйого роботи. Економічна ефективність – це не будь-яка результативністьвиробничої діяльності, а дохідність, прибутковість роботи підприємства.Особливо важливе таке розуміння цієї економічної категорії в умовах ринковоїконкуренції, тому що не всякий результат виробництва є позитивним.
Виготовленням іреалізацією продукції підприємство займається з однією єдиною метою – одержанняприбутку і якомога більш високого. Ті фірми, що приходять на ринок, ставлячиперед собою ціль тільки вижити звичайно стають банкрутами. Хоча, як свідчитьсвітовий досвід, нерідкі випадки, коли знов створене підприємство починаєприносити прибуток лише з другого чи третього року свого існування – усезалежить від характеру самого підприємства та обсягу первісних витрат.Наприклад, підприємство, що займається випуском складної техніки, окупаєтьсяповільніше, тому що вимагає великих капітальних витрат. Але саме бажання іпрагнення якомога швидше одержати прибуток є найчастіше запорукою успішноїдіяльності підприємства. Безпосередньою метою, бажаним ефектом (результатом)функціонування підприємства є прибуток, а не певний обсяг продукції в грошовомувираженні. Якщо у якості ефекту при визначенні економічної ефективностіприймати випуск продукції, то це не дасть повної характеристики роботипідприємства, адже відомо, що в умовах ринкової конкуренції не вся виробленапродукція може бути реалізована. Загальна вартість реалізованої продукції такожне може характеризувати ефект діяльності підприємства, оскільки не вся їївеличина залишається в розпорядженні власника підприємства після відшкодуваннявитрат виробництва.
Для досягненняпоставленої мети (результату) підприємство витрачає капітал як основний, так іоборотний. Тому як засіб досягнення даного ефекту, прибутку, виступають сукупнівитрати трудових, технічних, матеріальних та паливно-енергетичних,інформаційних і фінансових ресурсів.
Зміст економічноїефективності діяльності підприємства визначається інтересом власника, вонапредставляє собою конкретне вираження ефективності виробництва.
Економічнаефективність функціонування підприємства – складна категорія, основою зростанняякої є технічна, соціальна (працівники) і економічна база підприємства (одниміз проявів останньої є форма відносин власності). Ринкова система діє такимчином, що технічний і соціальний аспекти виробництва залежать від йогоекономічної складової. Але оскільки економічні відносини не автономні, азнаходяться в єдності з іншими складовими виробництва, то економічна ефективністьнеминуче синтезує всі аспекти виробництва в дві складні складові — техніко-економічну і соціально-економічну. Аналіз структури економічноїефективності підприємства в умовах ринкового господарювання свідчить, щоприорітетне положення у складі економічної ефективності займаєтехніко-економічна ефективність, саме вона відіграє першорядну роль.
Що стосуєтьсяіншого виду ефективності – соціальної, то необхідно зазначити, що розвитокпродуктивних сил суспільства та посилення процесу соціалізації виробничихвідносин сприяли тому, що соціальна складова ефективностівиробничо-господарської діяльності підприємства стала самостійним предметомдослідження, ця категорія була виокремлена із загальної категорії ефективністьта відокремлен від поняття «економічної ефективності» [11].
Соціальнаефективність ще не досить досліджена категорія економіки. В економічнійлітературі немає єдиної думки про сутність соціальної ефективності виробництва,не визначена система показників, не виведені чіткі критерії її оцінки. Дослідженнясоціальної ефективності проводилося в основному на рівні суспільноговиробництва. Явно недостатньо уваги приділялося соціальній ефективності нарівні підприємства, незважаючи на те, що соціальна ефективність виробництва намікро рівні має першорядне значення стосовно аналогічного показника намакрорівні. Ефективність роботи підприємства є базою для досягнення соціальнихцілей суспільства, тому що тут виготовляються матеріальні блага і послуги,створюються умови для задоволення духовних потреб.
Сутністьефективності, як було з'ясовано в першому розділі даної роботи, передбачаєнаявність об'єктивної мети і засобів її досягнення. Поняття ефективності,обумовлене таким прикметником як соціальна, говорить само за себе. «Соціальний»- суспільний, що стосується життя людей і їх відносин у суспільстві [27, с. 160].Отже, соціальна ефективність виражає відносини, що носять корисний суспільнийхарактер. Соціальна ефективність це корисність не тільки для окремого індивідачи для якоїсь окремої групи, а для основної маси людей, що складають трудящі,наймані робітники, без яких неможлива робота підприємств, одержання прибутку підприємцем.
Отже, соціальнийефект передбачає реалізацію загальних інтересів людей, суспільства.
Дослідженнялюдини, її економічної поведінки почалося ще у кінці 18 століття.Систематизований опис економіки на основі абстракції «економічної людини», якуспонукає власний інтерес, уперше було здійснено Адамом Смітом. Але у нього булипопередники. Наприклад, англійський філософ Т.Гоббс, що назвав «власний інтереслюдей наймогутнішою і найруйнівнішою людською пристрастю». Ф. Кене, що даввизначення економічного принципу поведінки людини: найбільше задоволення(«радість»), досягнуте з найменшими витратами або тяготами праці.
А.Сміт наділяєлюдину властивостями, що накладають відбиток на всі види її господарськоїдіяльності: 1) «схильність обміну одного товару на інший», 2) «власний інтерес,егоїзм, однакове у всіх людей постійне і незникаюче прагнення поліпшити своєстановище». Сміт не зводить власний інтерес до одержання грошових доходів: навибір занять, крім заробітку, впливають також приємність чи неприємністьзаняття, легкість чи труднощі у навчанні, сталість чи мінливість занять,більший чи менший престиж у суспільстві і, нарешті, яка вірогідність успіху.
У Давіда Рікардо,також як і в А.Сміта, власний інтерес не зводиться до чисто грошового:«капіталіст може поступитися частиною свого грошового прибутку заради вірностіприміщення, охайності, легкості або якої іншої дійсної чи уявлюваної вигоди,якими одне заняття відрізняється від іншого» [28, с. 82 ].
У працяханглійських класиків використовувалася модель індивіда, «економічної людини».«Вона характеризується:
1)  визначальноюроллю власного інтересу у мотивації економічної поведінки;
2)  компетентністю(інформованістю і кмітливістю) економічного суб'єкта у власних справах;
3)  конкретністюаналізу: враховуються класова різниця у поведінці і негрошові чинники добробуту»[45].
Поняттяекономічної людини в Англії з'явилося неспроста, цьому сприяла досить розвинутана той час економіка. Тобто економіка створила умови для постановки питання пролюдину, її економічну поведінку. Але потрібно зазначити, що при аналізіекономічної поведінки класики приділяли основну увагу підприємцю, власникукапіталу.
Зараз деякікраїни досягли такого рівня розвитку, що і наймані робітники не зводять свійвласний інтерес тільки до грошового, і при виборі виду господарської діяльностівраховують інші дійсні чи уявні вигоди.
Одним зекономістів, що займалися дослідженням моделі людини, є англійський учений Дж.Бентам. Він вважав, що метою всякої людської діяльності є досягнення «добробутув тій чи іншій формі» [47]. Добробут Бентам вимірює у такий спосіб: «беретьсясума інтенсивностей усіх задоволень за даний період часу, помножених на їхтривалість, і з неї віднімається загальна кількість страждань (розрахована поаналогічній формулі), пережитих за цей же період». Бентам, як і Сміт, вважає,що інтереси суспільства – сума інтересів громадян. Тому якщо виникає конфліктінтересів суспільних груп необхідно вирішувати справу на користь тих, у когопотенційна кількість добробуту. У випадку задоволення їхніх інтересів загальнийдобробут зросте.
Іншими словами,стверджується, що треба підвищувати добробут більш багатих членів суспільства,можливо, за рахунок зниження рівня добробуту і без того бідних. З такимвизначенням добробуту не можна погодитися, тому що це суперечить поняттюсоціальної ефективності. Є і така думка, відповідно до якої, якщо виникаютьконфліктні ситуації між інтересами окремих груп людей, то вони повиннірозв’язуватися не на користь якоїсь однієї групи. Необхідно знаходитиоптимальні рішення, щоб нікого не ущемляти. Однак досягти такого в реальнійдійсності неможливо без подолання протиріч, що загострилися, без змінирозподільних відносин або без зміни політики перерозподілу національного доходуна користь уражених шарів населення.
На практиці цейпідхід ще цілком не реалізований. Так в Україні в основному керуютьсярекомендаціями Дж. Бентама: росте добробут більш забезпечених, а ті, щознаходяться за межею бідності, усе більш убожіють. Від цього загальний рівеньдобробуту в країні ніяк не може підвищитися, адже тут не прийнятний «закон середньоївеличини». Тому що по середній величині неможливо судити про рівень добробутувсіх людей. Необхідно розглядати рівень і динаміку добробуту кожної соціальноїгрупи суспільства. Так, наприклад, припустимо, що добробут 10 % населення різкозбільшився, а 90 % населення – знизився, але при цьому в середньому добробутсуспільства в цілому може зрости. Така ситуація зовсім не свідчить про підвищеннядобробуту всіх прошарків населення.
Один з виднихнімецьких економістів А.Вагнер, намагаючись з'єднати погляди класиків іпредставників історичної школи, вважав, що головною властивістю природи людиниє наявність потреб, тобто «відчуття недостачі благ і прагнення її усунути» [16,с 190]. Блага він поділяє на дві групи: потреби першого порядку, задоволенняяких вимагає інстинкт самозбереження, та інші потреби, задоволення, якихобумовлено мотивом власного інтересу. Вагнер вважав, що економічною діяльністюлюдей керують наступні мотиви: «егоїстичні», до яких він зараховував «бажаннявигоди й острах нестатку; надія на схвалення й острах покарання (особливо вневільників); почуття честі і страх ганьби (особливо у цехових ремісників); прагненнядо діяльності як такої і побоювання наслідків ледарства»; і неегоїстичні –«почуття боргу і страх перед каяттям совісті.
Відповідно довисловлень найвідомішого німецького економіста Карла Маркса, сутністю людини єсукупність суспільних відносин. Тому потреби і смаки людей формуютьсясуспільством, у якому вони живуть. «Якщо людина, що живе в якій би то не булоформі суспільства..., то у якості вихідного пункту варто прийняти певнийхарактер суспільної людини, тобто певний характер суспільства, у якому вінживе, тому що виробництво, а значить процес добування життєвих засобів, уже маєтой чи інший суспільний характер» [55]. Маркс негативно ставився до тлумачення природи людини як незмінноїсукупності потреб.
Маркс бачивсутність людини в саморозвитку особистості у рамках суспільства й в інтересахсуспільства. Особистість за Марксом володіє не тільки безмежністю своїх потреб,але і здатністю до їх розширення і задоволення. Праця повинна мати вільний ітворчий характер.
Однак у реальномужитті праця в більшості випадків перетворюється у діяльність для задоволеннятільки фізіологічних потреб і економічний інтерес у цій ситуації часто заважаєдосягненню людиною своєї соціальної сутності. У своїй концепції К.Маркс нібитохарактеризує людину майбутнього, коли продуктивні сили і виробничі відносинидосягнуть необхідного рівня розвитку.
Аналізуючисьогоднішній економічний і соціальний стан нашого суспільства, можна сказати,що у даний момент в Україні інтерес до праці в основному викликаний непрагненням до саморозвитку, а необхідністю задоволення життєвих потреб.Причиною цього є негативні процеси, що відбуваються в економіці нашої країни.
У теоріїмаржиналізму економічна людина була представлена як «раціональниймаксимізатор». Метою людської діяльності передбачається одержання максимальнихнасолод або найбільше задоволення потреб. Але маржиналісти вважали, що всіпотреби мають тенденцію до насичення (за першим законом Госсена).
Усі ці концепціїекономічної поведінки (крім моделі К.Маркса) можна об'єднати в одну загальнуекономічну модель людини. Основними характеристиками якої є: прагнення індивідадосягти задоволення своїх економічних інтересів, потреб. Причому під потребамирозумілися, насамперед, потреби матеріального характеру. Передбачалося, щопотреби і смаки задовольняються тільки за рахунок зовнішніх об'єктів (благ), ане внутрішніх джерел (наприклад, самостійної творчої роботи). Головними рисамиекономічної людини даної моделі можна вважати любов до себе, егоїзм, прагненняодержати максимальний результат з мінімальними витратами, раціональність усвоїй поведінці. Визнаючи й інші (психологічні) аспекти людини, прихильникицієї моделі не розкривали їх концептуально.
Прихильником вищевикладеної концепції економічної людини є також видний англійський економістДж. Кейнс. Описуючи економічну поведінку людей, Дж. Кейнс обмежувався«психологічними особливостями людського характеру». Характеризуючи економічнуповедінку споживачів, якими є всі члени суспільства, стимулами до споживаннявін оголошує «бажання користатися життям, недалекоглядність, щедрість,неощадливість, марнославство, марнотратство». Серед чинників, що знижують«схильність до споживання», Кейнс визначає «підсвідоме бажання мати вмайбутньому підвищення життєвого рівня», «насолоду почуттям незалежності іможливістю прийняття самостійних рішень», що дає людям володіння грошима і«почуття скупості як таке» [16, с. 175].
Кейнс обґрунтувавосновний психологічний закон, відповідно до якого люди схильні, як правило,збільшувати споживання якщо зростають доходи, але не в тій мірі, у якій ростедохід.
Отже, метоюсоціальної ефективності на відміну від економічної є одержання соціального ефекту.Соціальним ефектом є задоволення як матеріальних, так і духовних потреб людей.На макрорівні соціальним ефектом є задоволення потреб більшості членівсуспільства. На мікрорівні – задоволення потреб працівників підприємства.
Соціальний ефект,що є метою соціальної ефективності, характеризується різноманітністю такількістю споживаних благ і послуг. Варто розрізняти бажаний і реальнийсоціальний ефект. Повне задоволення всіх потреб є бажаним соціальним ефектом.Але не всі потреби можуть бути задоволені, тому реальний соціальний ефект нижчебажаного.
На реальнийсоціальний ефект вирішальний вплив справляє стан економіки, рівень розвиткувиробництва. Чим економічно більш розвинута країна, тим більше можливостей длядосягнення реального соціального ефекту. Але в існуючій системі ринковихвідносин це не відбувається автоматично, тому що засобом досягнення соціальногоефекту служать не тільки економічні результати виробничо-господарської діяльності(національний доход, прибуток і т.п.), а й система виробничих відносин, і впершу чергу характер власності на засоби виробництва, а також вплив держави нарозвиток економіки. Більш того, соціальний ефект залежить головним чином відсоціально-економічних відносин.
Економічний ісоціальний ефекти залежать один від одного. Можливі два типи зв'язків міжсоціальними й економічними результатами: перший тип – соціальні результати єметою, а економічні – засобом їх досягнення, другий тип – економічні результатиє метою, а соціальні – засобом їх досягнення. Для сучасних ринкових відносинхарактерним є другий тип взаємозв'язку, але кращим є перший тип.
Таким чином,критерієм соціальної ефективності є всебічний вільний розвиток переважноїбільшості населення. Специфіка соціальної ефективності, особливі форми їїпрояву не дозволяють однозначно застосовувати принцип “максимум результату примінімумі витрат”. Проте соціальна ефективність сама по собі не реалізується, авимагає витрат. Чим більше коштів виділяється на соціальні потреби (підготовкаі перепідготовка кадрів, поліпшення здоров'я, підвищення культурного ізагальноосвітнього рівня людей і т.п.) і чим раціональніше вонивикористовуються, тим вища соціальна ефективність.
Дослідженняекономічної літератури свідчить про те, що високу соціальну ефективність має тевиробництво, у якому не порушуються соціальні стандарти. Під соціальнимистандартами розуміються вимоги, дотримання яких забезпечує найбільш сприятливіумови для життєдіяльності. Одні соціальні стандарти визначають величинузаробітної плати, інші – умови, у яких знаходяться працівники підприємства(безпека, освітленість, температура і т.п.), треті характеризують умови життяза межами підприємства (забезпеченість житлом, медичними послугами й такеінше). Вони повинні бути орієнтирами, до яких необхідно прагнути при проведеннізаходів щодо підвищення економічної ефективності виробництва, щоб вони булисоціально обґрунтовані і прийнятні.
Соціальнаефективність залежить від здатності суспільства здійснювати основні напрямкисоціального прогресу. Вона виявляється у стосунках між основними класами,суспільними групами, націями, між містом і селом та ін.
Напрямкамизростання соціальної ефективності є: поліпшення матеріально-технічногорозвитку, вдосконалювання соціальних відносин, організація та управліннясуспільною працею, задоволення матеріальних і духовних потреб трудящих та ін.
Оскількисоціальна ефективність виробництва в основному формується на мікрорівні,необхідно більш детально розглянути сутність соціальної ефективностіпідприємства1.2 Державна політика як факторзабезпечення єдності економічної соціальної ефективності
Для подоланняпротиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємств вУкраїні необхідно використовувати досвід розвинутих країн. В економічнійлітературі наведені дані, що свідчать про досягнуті успіхи у зближенніекономічної і соціальної ефективності підприємства. У цьому процесі основнуроль відіграє держава.
Протягомтривалого періоду в усьому світі складалася економічна орієнтація регулюючоїролі держави. У «першій третині 20 століття на перший план виходить соціальнаорієнтація, що стала переважати в рамках загальної соціально-економічноїдетермінації» [11].
На сучасномуетапі економічна політика розвинутих країн заохочує підприємців підвищуватиприбутковість діяльності («підтримка тих, хто прагне до прибутковості»), алепри цьому не на шкоду і не за рахунок соціальної ефективності виробництва.Тобто держава намагається гармонізувати економічну і соціальну політику, щопризводить до соціального розвитку суспільства.
Основноюскладовою соціальної політики держави в розвинутих країнах є перерозподілсуспільного продукту. Держава, збираючи податки і розподіляючи доходи черезбюджет забезпечує суспільні блага на додаток до приватних, що сприяє більшповному задоволенню соціальних потреб (охорона здоров'я, охорона праці, освіта,професійне навчання і т.п.) і забезпечує ті групи населення, що потребуютьпідтримки держави (пенсіонери, непрацездатні й особт з обмеженою працездатністю,безробітні, багатодітні родини і т.п.).
Таке становищехарактерне для розвинутих країн. Україна ж до таких не відноситься. Для нашоїкраїни характерне скорочення державного бюджету. Так, за період 2000-2009 роківвін, хоча й зростав номінально, купівельна спроможність його залишалася майжена тому ж самому рівні, а в 2008-2009 роках взагалі була менше від рівня 2000року. А якщо зробити міжнародні порівняння, то виходить така картина: бюджетУкраїни за своїм обсягом менший, ніж бюджети таких малих країн Європи як Бельгія,Данія, Голландія, Фінляндія. Характерною негативною особливісю нашої держави єзаборгованість із виплат соціальної допомоги, передбаченої Законом України „Продержавну допомогу сім’ям з дітьми”, протягом грудня 2009 року зменшилася на31,2 %, або на 26,9 млн. грн. І на 1 січня 2010 р. складала 25,2 млн. грн., щоменше суми заборгованості на початок 2009 р. у 4 рази або на 46,3 млн. грн. Тобтопро якийсь позитивний вплив держави на подолання протиріччя між економічною ісоціальною ефективністю діяльності підприємства в нашій країні спостерігати недоводиться. У даних умовах розподільна функція держави дуже обмежена.
До інструментівсоціальної політики також відноситься субсидування не тільки соціальнихпроектів, але й економічних проектів, що опосередковано впливають на соціальнийрозвиток і не можуть бути цілком віднесені до соціальних витрат.
Одним зінструментів державної політики з подолання протиріччя між економічною ісоціальною ефективністю виробництва є також регулювання продовольчого ринку,яке спрямоване на забезпечення всього населення країни високоякісною продукцієюза прийнятними споживчими цінами.
Середнайважливіших напрямків державного впливу на досягнення єдності економічної ісоціальної ефективності є регулювання ринку праці: законодавче встановленнямінімальної заробітної плати, звичайно порівняної з рівнем прожитковогомінімуму (а при відсутності законів – державна підтримка мінімальної зарплатизабезпечуєтьсявстановленням колективного договору); визначення максимальної тривалостіробочого часу; закріплення за підприємцями обов'язків формувати певну системуподаткових соціальних виплат, переданих державі для цільового формування низкифондів соціального забезпечення.
У розвинутихкраїнах держава здійснює непрямий вплив на динаміку заробітної плати і реальнихдоходів населення за допомогою податкової політики, а також сприяючи розвиткусистеми колективних договорів і діалогу між соціальними партнерами, у якомувоно найчастіше бере участь як медіатор і арбітр. Діюча система колективнихдоговорів є «основним інструментом регулювання зростання заробітної плати» [13].
Про який-небудьнепрямий вплив нашої держави на сучасному етапі розвитку говорити недоводиться. Вона навіть є одним з порушників колективних договорів і трудовогозаконодавства. Так «заборгованість державного бюджету України по заробітнійплаті вперше була виявлена за підсумками 1995 року. Протягом 1996-2006 років їїобсяги зросли більш, ніж на 0,8 млрд. грн. А станом на 1 січня 2009 рокускладала майже 1,1 млрд. грн. Але на думку багатьох економістів, обсягиреальної заборгованості, пов'язаної з несвоєчасною виплатою зарплати значновищі зазначеної цифри.
Одним з напрямківдосягнення єдності економічної і соціальної ефективності виробництва єпроведення державою екологічної політики. Вона в основному полягає увстановленні законодавчих норм в галузі охорони природного середовища. Але,слід зазначити, що в останні роки центр ваги перемістився з директивного регулюванняна економічне. Через те, що перше не повною мірою виконує свою функцію,екологічна криза постійно поглиблюється. Основними економічними інструментами вподоланні протиріччя між економічною і соціальною ефективністю в галузіінавколишнього середовища є екологічні податки та субсидії, квоти на викидизабруднюючих речовин, визначення прав власності на деякі природні ресурси (земля,вода, ліс), вимоги у відношенні змісту рециклірованих матеріалів в тій чи іншійпродукції та ряд інших.
Показовим в ційсфері є досвід США. Держава переходить від конкретних задач зниження рівнязабруднення атмосфери і водоймищ до вирішення проблем ресурсозбереження,комплексного використання первинної та вторинної сировини і далі (що дужеважливо) до ідеї консервації природних ресурсів [30].
Поряд зекологічною політикою, що проваджується державою, у розвинутих країнах бізнесрозробляє й ефективно застосовує цілу систему своїх власних інструментівекологічної політики. Такі дії з боку підприємців обумовлені в першу чергу тим,що вони сприяють досягненню конкурентних переваг. Екологічні вимоги стаютьневід'ємною частиною корпоративної стратегії найбільш передових підприємств ісприяють як просуванню нової продукції на світові ринки, так і збереженню вжезавойованих позицій у світовій економіці. Екологічний інструментарій на рівнікомпаній включає цілий арсенал засобів, найбільш важливими з яких є екологічнаоцінка та її нове більш широке поняття – «оцінка життєвого циклу товару»,екологічний аудит, екологічна звітність, екологічний менеджмент, екоупаковка,екомаркіровка.
Чимало керівниківпромислових підприємств у розвинутих країнах розуміють, що відходи являютьсобою просто невикористаний ресурс підвищення їх прибутковості. Так, наприклад,фірма АТ & Т вже скоротила токсичні викиди в повітря на 95 % і викидихлорфторуглеродів на 98 %. У 2008 році в США на 75 конкретних прикладах урізних галузях промисловості проведене дослідження заходів щодо попередженнязабруднення навколишнього середовища. Виявилося, що середній період окупностікапіталовкладень на скорочення відходів складає тільки 1,58 року: річнийприбуток на інвестований капітал знаходиться на рівні 63 %.
У нашій країніпитанням екологічної політики не приділяється достатньої уваги. Прийняте вгалузі охорони навколишнього середовища законодавство, незважаючи на доситьтверді природоохоронні нормативи, не підкріплене важелями його ефективноїпрактичної реалізації, впроваджується зі значним відставанням від рівнянайбільш просунутих у цій галузі країн Заходу. Однак найглибша проблема полягаєв тому, що більшість українських підприємств дотепер не змінили свого ставленнядо екології як до витратного заходу. Вони далекі від розуміння тих конкурентнихпереваг, що можуть бути отримані в результаті підключення до цього нового іперспективного напрямку розвитку світової економіки. На сучасному етапірозвитку помилковість такого сприйняття ще більш збільшує і соціальну й економічнукризу в нашій країні.
Україна може іповинна використовувати міжнародний досвід подолання протиріччя між економічноюі соціальною ефективністю виробництва для розробки нової економічної стратегіїрозвитку. Необхідно підсилити пріоритетність соціальних чинників.
Ґрунтуючись навищенаведеному досвіді розвитих країн у проблемі досягнення єдності економічноїі соціальної ефективності, слід зазначити, що втручання держави в подоланняпротиріччя явно недостатньо. Необхідно, щоб деякі заходи здійснювалисябезпосередньо самими підприємствами і з їх ініціативи. Адже, незважаючи назростання ролі державного регулювання, підсилюється соціальна нерівність,поширюється безробіття, руйнується навколишнє середовище і відбуваються іншінегативні явища.
економічнийсоціальний ефективність1.3 Роль підприємства в досягненнієдності економічної і соціальної ефективності його функціонування
Що стосуєтьсяролі суб’єкта господарювання в процесі досягнення єдності соціальної тоекономічної ефективності, то необхідно зауважити, що на будь-якім підприємствізастосовується не тільки техніка, але й робоча сила. Високий технічний рівеньмашин і устаткування, відмінна якість сировини, матеріалів, достатня кількістьфінансових і інформаційних ресурсів на підприємстві являють собою тількипотенцію для зростання економічної ефективності виробництва на мікрорівні. Якуже відзначалося, тільки людина, а точніше сказати, колектив працівників можепривести всі ці фактори виробництва до руху, перетворити їх у продуктивнийкапітал, який буде приносити прибуток.
Вдосконаленнятехніки і технології виробництва передбачає розвиток працівників. Адже низькийрівень освіти безпосередніх виробників, наприклад, не може забезпечити високепродуктивне використання знарядь праці. А це неминуче веде до зниженнятехніко-економічної ефективності функціонування підприємства, а значить і дозниження його економічної ефективності.
Як показали дослідженняграмотність взагалі підвищує продуктивність праці на 24%, а середня освіта – на67%, вища ж освіта – на 83%. Важливо відзначити, що нерідко кваліфікаціяробочої сили і якість фізичного капіталу в економічній літературі (наприклад,нові моделі зростання) розглядаються як субститути. Тобто низька якістькапіталу може компенсуватися високою кваліфікацією робочої сили, а високаякість капіталу значною мірою знецінюється низькою кваліфікацією робочої сили.
Останні рокихарактеризуються стрімким зростанням інвестицій у так званий людський капітал.Під людським капіталом розуміється сукупність усіх продуктивних якостей працівника,тобто це поняття включає придбані знання, навички, а також мотивацію й енергію,що використовуються для виробництва економічних благ. До основних форм інвестиційу людину звичайно відносять: витрати на освіту, виховання, охорону здоров'я, атакож весь комплекс витрат, пов'язаних з підготовкою людини до виробництва(включаючи пошук необхідної інформації, міграцію в пошуках зайнятості і т.п.).
Подібно фізичномукапіталу його формування вимагає як від самої людини, так і від суспільства вцілому значних витрат. Вони були б неможливі, якби не забезпечували йоговласнику одержання високого доходу. Таким чином, людський капітал розглядаєтьсяяк запас, що може накопичуватися і бути джерелом більш високого доходу вмайбутньому. Тому стрімке зростання вкладень у людину не в останню чергупов'язане з високим очікуваним доходом. Цей дохід очікується і власникамифізичного капіталу, і власниками людського капіталу.
Вкладення влюдський капітал є результатом взаємодії економічної і соціальної складовихвиробництва. Доцільність такої взаємодії аспектів виробництва відбиваєсоціально-економічна ефективність.
Варто відмітити,що саме поняття соціально-економічної ефективності передбачає глибокевзаємопроникнення соціального й економічного. Суб'єктом соціального напідприємстві виступає трудовий колектив, а економічного – власник засобіввиробництва.
Соціально-економічнуефективність підприємства можна представити у вигляді наступної системи (табл.1.1).
Критеріямисоціально-економічної ефективності є максимізація прибутку та зростанняреальної заробітної плати.
Таблиця 1.1
Зміст системисоціально-економічної ефективності підприємстваСоціально-економічна ефективність підприємства Критерії Чинники Показники Максимізація прибутку. Система оплати праці. Темпи зростання реальної заробітної плати. Зростання реальної заробітної плати. Економія витрат на виробництво. Співвідношення темпів зростання заробітної плати і темпів зростання прибутку. Співвідношення заробітної плати Професійний рівень робітників. Темпи зниження собівартості продукції. Система і методи управління. Співвідношення між величиною інноваційних інвестицій і вартістю основного капіталу. Оновлення і розвиток основного капіталу з урахуванням досягнень науки і техніки. Втрати робочого часу через хвороби і травми. Безпека, ергономічні і естетичні умови праці. Рівень заборгованості по заробітній платі. Система стимулювання підвищення продуктивності праці і якості продукції
Соціальна та економічнаефективність підприємства відображує ступінь задоволення інтересів працівників,тобто власників людського капіталу в міру того, наскільки ці інтересиспівпадають з інтересами власників засобів виробництва, підприємців, які відбиваютьпоточну мету діяльності підприємств (максимізацію прибутку). Тобто соціальна таекономічна ефективність підприємства на відміну від техніко-економічної ефективностівідбиває інтереси не тільки власника, підприємця, але і частково інтереси колективупрацівників.
На думку багатьохекономістів (Гэлбрейт Д., Емерсон Р. та ін.), отримання найбільшої кількостіматеріальних благ, підвищення рівня життя людей — першорядна мета їхдіяльності. До основних матеріальних благ відносяться, насамперед, товари, щозадовольняють фізіологічні потреби: їжа, одяг, взуття, житло й таке інше.
Основним джереломзадоволення фізіологічних та інших потреб працівників підприємства є їхзаробітна плата. Об'єктивною основою заробітної плати є вартість робочої сили.Заробітна плата залежить від складності праці та її умов. Тобто, чим складнішавиконувана робота, тим більше часу необхідно для відповідного навчання. Тому,як правило, заробітна плата підвищується в міру зростання кваліфікаціїробітників. Рівень заробітної плати істотно залежить і від умов праці: чим вониважчі, тим більше витрат робочої сили і відповідно витрат на її відновлення.
На рівеньзаробітної плати істотно впливає також кон'юнктура ринку праці: чим більшепопит на роботу визначеного виду, тим за інших рівних умов вище ставки оплатипраці.
Рівень заробітноїплати в чималій мірі залежить від зацікавленості підприємства у цихпрацівниках. Чим вища на фірмі заробітна плата, тим більше в неї можливостейзалучати більш висококваліфікованих, високоосвічених працівників.
В економічнійлітературі відзначається, що ставки оплати праці залежать також і від характерувзаємин основних соціальних груп: роботодавців і робітників. «Практичновеличина заробітної плати при соціальній ринковій економіці формується в результатітарифних угод між представниками роботодавців, робітників, а іноді і держави».Але необхідно відзначити, що основним чинником, від якого залежить величиназаробітної плати, повинна бути продуктивність праці. Для підвищеннясоціально-економічної ефективності зріст заробітної плати повинен відповідатизбільшенню продуктивності праці [15].
Теоретично вУкраїні в умовах підприємства критерієм соціальної та економічної ефективностіфункціонування підприємства (для колективу працівників) можуть бути високітемпи зростання реальної зарплати при відповідному підвищення продуктивностіпраці, сукупній економії уречевленої та живої праці. Але затративши своюфізичну і розумову енергію, людина повинна одержати гроші, достатні длявідтворення робочої сили і задоволення інших потреб. Заробітна плата не повиннабути нижчою прожиткового мінімуму. У країнах з різним рівнем розвитку цієїумови не дотримуються. Більшість людей живе на межі бідності, щохарактеризується низьким рівнем реального споживання.
Величина прожитковогомінімуму залежить від споживчого кошика і середніх цін на товари і послуги.Звичайно використовуються середні споживчі ціни (тарифи) у країні, регіоні.
Споживчий кошикіснує у вигляді набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормальногофункціонування організму людини, збереження його здоров'я, одержаннямінімальної кількості непродовольчих товарів і послуг, що необхідні длязадоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Закалорійністю набір продуктів споживчого кошика для працюючих не повинен бутинижчим ніж 2822 калорії на день.
Люди прагнуть допідвищення рівня реального споживання, задоволення якомога більшого числапотреб і не тільки тих, котрими обмежено споживчий кошик. Засобом же досягненняданої мети служить заробітна плата. Таким чином, характеристикоюсоціально-економічної ефективності підприємства в практиці може служитиспіввідношення середньої заробітної плати і прожиткового мінімуму.
Необхідновідзначити, що в прожитковий мінімум були включені тільки вартість необхіднихпродуктів харчування, комунальних послуг, медикаментів і транспорту.Задоволення таких необхідних потреб, як потреби в одязі та взутті, прожитковиймінімум узагалі не враховує. Необхідно також враховувати, що на піклуванніодного працюючого знаходиться у середньому одна непрацююча людина. Томузаробітна плата повинна бути у два рази більшою, щоб змогла зрівнятися зпрожитковим мінімумом у розрахунку на одну людину.
Для колективупрацівників підприємства заробітна плата служить джерелом задоволення потреб, адля підприємства — статтею витрат. І зростання цієї статті витрат призводитьдо зниження прибутковості підприємства, а це неприпустимо в умовах ринковоїекономіки.
Отже, дляхарактеристики соціально-економічної ефективності підприємства необхідно використовуватипоказник співвідношення між темпами зростання заробітної плати і темпамизростання прибутку.
Особливістюукраїнської економіки є високий рівень заборгованості по заробітній платі. Українах з розвинутою ринковою економікою затримки заробітної платизустрічаються в трьох випадках: на невеликих фірмах, що недавно створені, упочатковий період їх існування; на фірмах, що потрапили в ситуацію банкрутства;на фірмах, менеджери яких йдуть на відкрите шахрайство. Економічній історії відомочимало випадків, коли в окремих країнах виникали масові затримки заробітноїплати. Однак найчастіше вони були результатом кризи державних фінансів іторкалися в основному державних службовців. Українська ситуація унікальнамасштабами заборгованості по заробітній платі не тільки працівникам державногосектора.
Соціальна та економічнаефективність підприємства значно нижча для працівників, ніж для керівників. Іне правильно було б оцінювати соціально-економічну ефективність підприємства,використовуючи при цьому рівень середньої заробітної плати. Особливо великийрозрив може мати місце, якщо керівники є і власниками капіталу.
Велика різницяміж доходами різних категорій працівників веде до розшарування суспільства, апотім і до конфліктних ситуацій у державі на ґрунті соціальної нерівності.Таким чином, система оплати праці повинна бути справедливою і сприяти не тількипідвищенню прибутку, але й зростанню матеріального добробуту працівників.
У зв'язку з тим,що, крім зростання заробітної плати, критерієм соціально-економічноїефективності є максимізація прибутку, необхідною умовою якої є зниження витратна виробництво. Економія витрат на виробництво сприяє зниженню собівартостіпродукції, а отже, зростанню прибутку [71].
Під впливом НТП вумовах ринкових відносин відбувається зростання техніко-економічного рівнявиробництва, відповідно до якого повинен підвищуватися і рівень професіоналізмупрацівників. Таким чином, професійний рівень працівників є не менш значимимчинником зростання соціально-економічної ефективності.
У ході здійсненнявиробничої діяльності підприємства значну роль відіграють система і методиуправління, що застосовуються. Як було раніше зауважено, виробництвовідрізняється високою динамічністю, що обумовлена технічним прогресом, розвиткомнауки, загостренням конкуренції, політичними і соціальними процесами. Заразкожне підприємство, щоб ефективно працювати, повинно постійно вдосконалюватисистему і методи управління. На сучасному етапі при розробці концепційуправління українським підприємствам особливу увагу варто приділяти дисципліні,порядку.
В Україні збагатьох причин проблеми дисципліни і порядку на підприємствах залишаютьсяневирішеними. Однією з таких причин довгий час був дефіцит робочих кадрів, приякому робітник міг порушити дисципліну, не побоюючись серйозних наслідків.Зараз відношення працівників до праці змінюється, у тому числі і внаслідокпоширення безробіття.
Для більшостіпідприємств розвинутих країн проблеми дисципліни і порядку в результатіцілеспрямованих зусиль вирішені. Як приклад можна вказати на відомі «п'ять С»японського досвіду організації праці: «Сейрі (організованість), Сейтон(охайність), Сейсо (чистота), Сейкецу (чистоплотність), Ситсуке (дисципліна)» [13].
На думкуфахівців, раціональніше використовувати потенціал робітників підприємства іпідвищити оперативність керівництва дозволить об'єднання робіт з управлінняперсоналом в одному відділі. Єдина служба управління персоналом забезпечуєбільш ефективну координацію усіх функцій, пов'язаних з людськими ресурсами.
В Україні данийдосвід використовується дуже рідко. Основна причина в тім, що керівникипідприємств не бажають створювати конфліктні ситуації серед своїх заступників,деякі з них одержать нижчий ранг в ієрархії підприємства з усіма відповіднимиекономічними наслідками в результаті зміни структури системи управління.
Таким чином,основою змін в області управління на підприємствах України повинно бутистворення єдиної служби управління персоналом, що об'єднає функції відділів:кадрів, праці і заробітної плати, підготовки кадрів, техніки безпеки ісоціально-психологічних проблем.
Не менш важливимчинником, що впливає на соціально-економічну ефективність є оновлення капіталуі розвиток виробництва на базі досягнень науки і техніки. Відображенням стануцього фактора є відносна величина інноваційних інвестицій, що показує часткувкладених коштів на дані цілі в загальній вартості основного капіталу.Своєчасне оновлення капіталу і розвиток виробництва на базі досягнень науки ітехніки є базою для створення ергономічних і естетичних умов праці, підвищенняйого техніки безпеки.
Для того, щобплідно працювати, робітникам необхідно забезпечити нормальні умови праці(освітленість, вологість, рівень температури, інтенсивність шуму і тому подібнене повинні перевищувати встановлені норми), відсутність фізичної небезпеки, щоможе підстерігати людину у зв'язку з несправністю устаткування, механізмів,будинків, споруджень. На безпеку життя людини на робочому місці також впливаєвстановлений темп роботи. Адже існують випадки, коли менеджер, намагаючисьзбільшити обсяг виробництва, самовільно прискорював роботу конвеєра, тим самимзмушуючи працівників витрачати все більше фізичних і моральних сил. Але якщолюдина витрачає більше своєї енергії, отже, їй потрібно більше часу і засобівдля її відновлення, а якщо в неї немає такої можливості, то відбувається прискоренезношування організму і скорочення тривалості життя.
Як відомо,економія на умовах, необхідних для життя людини під час праці зараховується доекономії постійного капіталу, що є одним з напрямків підвищення прибутковостіпідприємства. Така «економія» вивела Україну на одне з перших місць за рівнемсмертності серед шахтарів.
Бажана, необхіднаякість трудового життя визначається основними директивними документами, що регламентуютьумови праці, є санітарні норми функціонування підприємств, будівельні норми іправила (СНіП), ДОСТи, вимоги до техніки безпеки й охорони праці. У санітарнихнормах для промислових підприємств встановлено гранично припустиму концентрацію(ГПК) змісту шкідливих речовин у робочій зоні.
Необхіднимиумовами зросту соціально-економічної ефективності підприємства є стимулюваннязростання продуктивності праці і підвищення якості продукції. ОсобливістюУкраїни є те, що більш діючими методами стимулювання будуть економічні методи,а не моральні чи психологічні. Основною причиною такої ситуації єпріоритетність матеріальних цінностей на сучасному етапі розвитку нашої країни,які можна придбати тільки за гроші.
Аналізуючисоціально-економічну ефективність, варто сказати, що вона служить вираженнямінтересів колективу працівників, але не є пріоритетною, тому що в умовахринкових відносин основною є економічна вигода власників фізичного капіталу.Підприємці підвищують заробітну плату, поліпшують умови праці лише в томувипадку, якщо це призводить до зростання прибутку підприємства, а якщо такогоне спостерігається, то вони прагнуть знизити витрати на робочу силу. Тобтоекономічний інтерес власників засобів виробництва є обмежувачем задоволення інтересівпрацівників, тому що економічна складова виробництва домінує над соціальною.Соціально-економічна ефективність відображає інтереси працівників у міруекономічної зацікавленості в цьому власників підприємства. В цьому полягає соціальнанесправедливість ринкових відносин. Намагається розв'язати цю проблему держава,законодавчо встановлюючи розмір мінімальної оплати праці. Але цього не досить.Держава повинна брати участь у рішенні всіх соціальних проблем, які не можевирішити підприємство.
Існуєнеобхідність у виділенні, крім соціально-економічної ефективності, категоріїсоціальної ефективності функціонування підприємства. Оскількисоціально-економічна ефективність відбиває не всі потреби працівників фірми.
Аналіз роботипідприємств України показав, що рівень їх техніко-економічної ісоціально-економічної ефективності, а значить і економічної, досить низький.Щоб знайти оптимальні умови функціонування фірм, необхідно мати досить чіткеуявлення про показники, що кількісно виражають економічну ефективність виробництвана мікрорівні.
/>РОЗДІЛ 2. Регулюючий вплив з боку держави на рівень економічної та соціальноїефективності на підприємстві2.1 Державна політика сприянняпідприємництву
Реформи, щоздійснюються у країні, покликані змінити характер участі держави вгосподарській діяльності, зменшити частку державної власності, створитиекономічні умови для забезпечення високої ділової активності. Мета державногорегулювання економіки — створити таку господарську систему, яка б орієнтуваласяна вибір найефективніших варіантів використаним наявних факторів виробництва тазабезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності.
Орієнтирами, якихдотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, щохарактеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життялюдини, дохід (валовий внутрішній продукт) на душу населення, рівеньзайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.
Державнерегулювання — це майже всі функції держави, пов'язані з економічною таекономіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонуванняринкової економічної системи.
Державнерегулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочерговаувага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестиційі структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціальногорозвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальнихпропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічноїдіяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулюванняекономіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуютьсягострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення,технологічні оновлення, подолання кризових явищ [22].
Процесопосередкування державою економічного життя всіх галузей виробництва, в томучислі видавничої справи — це процес державного регулювання економіки.Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивновластивих державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власностіроль державного регулювання полягає, з одного боку, в забезпеченні юридичногомеханізму їх реалізації, а з іншого — в спрямованому впливі на ринковіпараметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи якцілого.
В економічнійнауці є два протилежні підходи до участі держави в регулюванні процесів:класична й кейнсіанська теорії. На думку класиків, ринковий механізмавтоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, а відтак унеможливлюєтривалі порушення в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття.
На відміну відтрадиційної класичної теорії англійський економіст Джон Мейнард Кейнс обґрунтувавоб'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринковоїекономіки. Його теорія — це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різнихагрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, якневідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах іякими методами державного втручання можна досягти узгодження між цимикатегоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.
Загостреннясоціально-економічної кризи у країнах з ринковою економікою змусило їхпереглянути методи й підходи до макроекономічного регулювання, а тому великогопоширення дістали неокласичні теорії. В їх основу покладено концепціюсаморегулювання економіки та обмеженого державного втручання.
На відміну відкейнсіанського стимулювання попиту вони, допускаючи безробіття, значну увагуприділяють обмеженню інфляції. Водночас перехід до консервативної моделірегулювання не означає повної відмови від кейнсіанських методів, а є лишезміною стратегії щодо збереження в певних межах традиційних інструментів у разіїх модернізації. Держава, незважаючи на майже повсюдне проведення політикиприватизації, приділяє увагу важелям регулювання, продовжує виконувати властивіїй функції, насамперед політико-стратегічні, економічні, соціальні та екологічні.
Державнерегулювання потрібне за таких обставин:
1. У разіприродної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі.Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринковоїдіяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.
2. За ринковоїмонополії, коли йдеться про неконкурентне ринкове витіснення, тобто продавцічерез дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринкуконкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.
3. Колиспостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або споживаннятоварів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивістьпоказника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, їхвизначне економічний суб’єкт. Побічний ефект може бути і негативним, і позитивним. у першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, (і особистівигода перевищує суспільну) [21].
Найважливішізавдання економічної політики України потрібно конкретизувати в політиці такихдержавних пріоритетів: прискорення структурної перебудови економіки з метоюрозвитку конкуренції; збільшення обсягу випуску продукції, що користуєтьсяпопитом, експорто-спроможна та імпортозамінна; модернізація і технічнепереозброєння підприємств, виробничих потужностей яких не вистачає длястворення замкнених циклів із виробництва особливо важливих виробіввиробничо-технічного призначення, товарів народного споживання тощо.
Економічнуполітику слід реалізовувати лише через державне регулювання економічнихпроцесів в умовах ринкової економіки. Для цього Україна має великий арсеналвипробуваних світовою та вітчизняною практикою економічних, правових таадміністративних важелів — ціни, податки, державний контракт, субсидії,субвенції та ін. Ефективність державного регулювання залежить від того,наскільки розумно й виважено використовуються ці важелі у процесі реалізаціїекономічної політики.
Особливоактуальним є питання цінового регулювання тиску промисловості на сільськегосподарство через державне регулювання.
Для цього державаза допомогою цін має впливати насамперед на споживання продукції базовихгалузей (вугілля, нафти, газу, електро- і теплоенергії, послуг транспорту ізв'язку), підтримувати сільськогосподарське виробництво (забезпечувати паритетобміну з промисловістю), декларувати зміни цін на основні види продукціївиробничо-технічного призначення, обмежувати торговельно-постачальницькінадбавки при визначенні роздрібних цін і тарифів, а в подальшому взагалівідмінити їх. На сучасному етапі особливу увагу держава повинна звернути нафактори, які б сприяли посиленню інвестиційної діяльності.
Внутрішнімиджерелами фінансування технічного переозброєння підприємств мають бути прибутокі амортизаційні відрахування, зовнішніми — емісія цінних паперів і кредит.Причому частка зовнішніх джерел фінансування технічного розвитку галузейгосподарства повинна збільшуватись.
Правильнепоєднання зазначених чинників сприяє забезпеченню структурної переорієнтаціїекономіки, створенню передумови для ефективної роботи всіх її складових(промисловості, сільського господарства, діяльності поліграфічних підприємствта ін.) як на етапі переходу до ринку, так і в умовах його функціонування. Дляїї здійснення потрібні передусім політична воля та науково обґрунтований планпрактичних дій [24].
Важливе значенняу здійсненні державного регулювання господарської діяльності, у тому числіпідприємництва, має Закон України «Про засади державної регуляторноїполітики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р.
Цей Законвизначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторноїполітики у сфері господарської діяльності.
Державнарегуляторна політика у сфері господарської діяльності — напрям державноїполітики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарськихвідносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами абоіншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущенняприйняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручаннядержави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвиткугосподарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, щовстановлені Конституцією та законами України.
Принципамидержавної регуляторної політики є:
1)   доцільність — обґрунтовананеобхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішенняіснуючої проблеми;
2)   адекватність — відповідність форм тарівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішеннііснуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятих альтернатив;
3)   ефективність — забезпеченнядосягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивнихрезультатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктівгосподарювання, громадян і держави;
4)   збалансованість — забезпечення урегуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян ідержави;
5)   передбачуваність — послідовністьрегуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а такожпланам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктамгосподарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
6)   прозорість та врахування громадськоїдумки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, дій регуляторнихорганів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розглядрегуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих увстановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями,обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відомафізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості проздійснення регуляторної діяльності.
Регуляторнимактом є прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт,який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарськихвідносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами абоіншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятийуповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, якийвстановлює, змінює чи скасовує норми права; застосовується неодноразово та щодоневизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правоверегулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин міжрегуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктамигосподарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно дозакону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом [21].
Регуляторнимиорганами визнаються Верховна Рада України, (Президент України, КабінетМіністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питаньтелебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний органвиконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада МіністрівАвтономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевогосамоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщовідповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособове прийматирегуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органицентральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи таорганізації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво тауправління окремими видами загальнообов'язкового державного соціальногострахування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїхповноважень приймають регуляторні акти.
Указ ПрезидентаУкраїни «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сферіпідприємництва» від 22.01.2000 р. № 89/2000 (далі — Указ) виданий з метоюнедопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницькудіяльність, запровадження ефективного державного регулювання у сферіпідприємництва.
В Указі встановлено,що забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сферіпідприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчоївлади щодо здійснення економічних реформ.
Для цілей цьогоУказу єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнаєтьсядіяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державоюпідприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративнихперешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.
Єдина державнарегуляторна політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом впорядкуваннянормативного регулювання підприємницької діяльності.
Для цілей цьогоУказу нормативним регулюванням підприємницької діяльності визнається виданнянормативно-правових актів, а також директивних листів (далі — регуляторніакти).
Згідно з Указомосновними принципами впорядкування нормативного регулювання підприємницькоїдіяльності є:
1)  доцільність,достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових відносин;
2)  ефективністьта забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатіввпровадження регуляторних актів;
3)  системність,послідовність та координованість дій щодо розроблення, видання та виконаннярегуляторних актів;
4)  гласністьу процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєвовпливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічнеобговорення цих проектів;
5)  обов'язковістьта своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб'єктівпідприємницької діяльності.
На Державнийкомітет України з питань регуляторної політики та підприємництва покладенокоординацію діяльності органів виконавчої влади з підготовки проектів, виданнята виконання регуляторних актів.
Установлено, щопроекти регуляторних актів підлягають обов'язковому погодженню з Державнимкомітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва. Такожзазначено, що проекти регуляторних актів, які суттєво впливають на ринковесередовище, права та інтереси підприємців, підлягають опублікуванню дляпублічного обговорення. Рішення про опублікування таких проектів для публічногообговорення приймає та опублікування проекту забезпечує Державний комітетУкраїни з питань регуляторної політики та підприємництва.
Забороненовнесення Президентові України та Кабінету Міністрів України проектіврегуляторних актів, видання Кабінетом Міністрів України, іншими органамивиконавчої влади регуляторних актів без обґрунтування доцільності втручаннядержави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності таефективності пропонованих шляхів та способів розв'язання порушених у проектіпитань, характеристики очікуваних соціально-економічних наслідків запровадженнязаходів, що передбачаються у проекті, а також без попереднього погодженнявідповідного проекту регуляторного акта в порядку, передбаченому статтею 4цього Указу,
Органам місцевогосамоврядування під час розроблення проектів та прийняття власних регуляторнихактів рекомендовано додержуватися принципів впорядкування нормативногорегулювання підприємницької діяльності, передбачених цим Указом.
Проаналізуємомету, напрями та заходи державного регулювання підприємницької діяльності вУкраїні на прикладі однієї із сфер, що більшою мірою підлягає регулюванню —діяльності на ринку цінних паперів. Відповідно до Концепції функціонування тарозвитку фондового ринку України, схваленої постановою Верховної Ради Українивід 22.09.95 р., з метою впорядкування фондового ринку та підвищеннядисциплінованості його учасників, підтримання довіри до фондового ринку та йогодинамічного розвитку держава здійснює регулювання ринку цінних паперів.Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізаціязагальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційноїдіяльності в економіці України. З метою забезпечення єдиної державної політикив цій сфері створений спеціальний державний орган — Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку. У межах своїх повноважень державне регулюванняфондового ринку здійснюють також Міністерство фінансів України, Національнийбанк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України таінші державні органи.
У Законі України «Продержавне регулювання ринку цінних паперів в України» державне регулювання ринкуцінних паперів визначене як здійснення державою комплексних заходів щодоупорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних ізапобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1).
Згідно зі ст. 3зазначеного закону, державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється втаких формах:
1)  прийняттяактів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
2)  регулюваннявипуску і обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку ціннихпаперів;
3)  видачаспеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринкуцінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;
4)  забороната зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринкуцінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цюдіяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльностізгідно з чинним законодавством;
5)  реєстраціявипусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісії) ціннихпаперів;
6)  контрольза дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів таінформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів,передбачених такою інформацією;
7)  створеннясистеми захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентамицінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку ціннихпаперів;
8)  контрольза достовірністю інформації, що надається емітентами, та особами, якіздійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючимиорганами;
9)  встановленняправил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю заїх дотриманням;
10)  контрольза дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;
11)  контрольза системами ціноутворення на ринку цінних паперів;
12)  контрольза діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;
13)  проведенняінших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігомцінних паперів.
За змістом Законуможна назвати такі основні правові засоби впливу держави на діяльність у сферіринку цінних паперів:
1)  створенняєдиного органу, що регулює діяльність у сфері цінних паперів;
2)  передачапевних повноважень регулювання само регулятивним організаціям;
3)  ліцензуваннядіяльності на ринку цінних паперів;
4)  введенняправила розкриття інформації при емісії цінних паперів;
5)  встановленняу законодавстві спеціальних санкцій за порушення законодавства суб'єктамидіяльності у сфері цінних паперів.
Право наздійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту йогодержавної реєстрації; інакше така діяльність визнається незаконною. Існуютьпевний порядок і умови реєстрації нового підприємства.
В Україні дієпротягом останніх років типова схема реєстрації новоствореного підприємства.
Ринок непередбачає необмеженої свободи дій підприємницьких структур. Відповідно дочинного законодавства України деякі види підприємницької діяльності потребуютьспеціального ліцензування. Надання ліцензій здійснюється на підставіліцензійної угоди, яка передбачає сплату суб'єктом підприємницької діяльності,якому надається ліцензія, певної ліцензійної винагороди. Остання може мативигляд процентних відрахувань (роялті) або пашуальних платежів (разова плата закористування ліцензією).
Сертифікація тастандартизація є стратегічними напрямками адміністративного регулювання врамках підприємницької політики і, на жаль, створюють найбільше перешкод дляпідприємців [53].
Вся робота зстандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів такомлексом стандартів державної системи стандартизації, перші стандарти якоговведені в дію 01.10.93 p. наказом Держстандарту України №116 від 29.07.1993 p.
Державна системастандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальніорганізаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації.
Підстандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метоювпорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизаціяохоплює:
1)  установленнявимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів,напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
2)  розвитокуніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації йавтоматизації виробництва;
3)  визначеннянорм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції длязабезпечення належної якості й запобігання невиправданій різноманітності видіві типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;
4)  формуванняєдиної системи показників якості продукції, методів її випробування таконтролю; уніфікація вимірювань і позначень;
5)  створенняєдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм іметодів організації виробництва.
Коли підприємствоведе активну зовнішньоекономічну діяльність, найважливішим елементомвиробничого менеджменту взагалі та системи управління якістю зокрема стаєсертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хочевигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто матидокумент, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогамміжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвідзовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатнапродукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, отже, фактичнореалізується за безцінь [22].
Суб'єктигосподарювання (виробники, постачальники, виконавці та продавці продукції, щопідлягає обов'язковій сертифікації) повинні:
1)  уналежному порядку та у визначений термін проводити сертифікацію відповіднихоб'єктів;
2)  забезпечувативиготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, за якимїї сертифіковано;
3)  реалізовуватипродукцію тільки за наявності сертифіката;
4)  припинятиреалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлено її невідповідність вимогампевного нормативного документа або закінчився термін дії сертифіката.
Організаційноюосновою сертифікації продукованих підприємствами виробів є мережа державнихвипробувальних центрів (ДВЦ) для найважливіших видів продукціївиробничо-технічного та культурно-побутового призначення, які широкостворюються нині.
Протягом останніхроків почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зістворення таких систем спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє ускладі ІСО. Цим комітетом розроблено:
1)  правилата порядок здійснення сертифікації продукції;
2)  критеріїакредитації випробувальних центрів (лабораторій);
3)  умовивступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічноїдокументації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівеньметрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системинагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції). В Україністворено Державний комітет стандартизації та сертифікації, основним завданнямякого є формування ефективно діючої національної системи сертифікації тастандартизації, яка була б спрямована на захист національного споживача йтоваровиробника від неякісної продукції та пристосована до сучасних ринковихвимог світового співтовариства, зокрема ЄС. Нинішня система поки що ємалоефективною та недосконалою. Так, в одній державній установі зосередженомайже всі монопольні функції щодо стандартизації, сертифікації, акредитації тавідповідності технічним вимогам, при цьому Держстандарт самостійно розробляєнормативи для всіх названих процедур. Але світова практика доводить, що не можебути єдиного органу, котрий би визначав процедури із сертифікації, наприклад,літаків та ліків. У багатьох країнах є до 20 різноманітних обов'язковихпроцедур сертифікації, які здійснюються різними організаціями чи лабораторіями.
Розвитокпідприємництва потребує створення розвинутої системиінформаційно-консультаційного забезпечення та інфраструктури, що підтримує їїдіяльність. Основним елементом такої системи стане мережа регіональнихінформаційно-аналітичних центрів, які в майбутньому інтегруються в єдинуінформаційну систему.
Головнимизавданнями регіональних інформаційно-аналітичних центрів мають бути:
1)  забезпеченнядоступу підприємців до інформації (правової, нормативно-довідкової,маркетингової, науково-технологічної, комерційної тощо) у процесі як створення,так і функціонування підприємств;
2)  наданняконсультаційних послуг з питань стану ринку, кон'юнктурного аналізу, управлінняпідприємством, участі у виставках, підготовки кадрів;
3)  інформуванняорганів державної влади про стан справ у сфері підприємництва та тенденції йогорозвитку.
Зазначена системапередбачає диференційоване інформаційне обслуговування суб'єктів малогопідприємництва залежно від його технічного забезпечення та платоспроможності.
З метою створенняефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрівдля підприємницької діяльності в межах системи державної підтримки бізнесуздійснюється цілий комплекс заходів: навчання основ теорії і практикипідприємництва у сфері державної освіти, включаючи загальноосвітню, професійну,середню спеціальну та вищу освіту; забезпечення перепідготовки та підвищеннякваліфікації кадрів через розвинуту мережу центрів перепідготовки; сприяннязалученню окремих категорій населення до підприємницької діяльності.
Держава сприяєрозробленню навчальних планів, програм і методичних посібників для підготовкипідприємців залежно від рівня їхньої базової підготовки, термінів навчання, дляпідвищення кваліфікації вчителів та викладачів, використання державнихтелерадіоканалів для навчання широких верств населення основ підприємницькоїдіяльності.
Система підготовкита перепідготовки кадрів здійснюється з використанням можливостей міжнароднихорганізацій і фондів, а також з урахуванням досвіду іноземних держав.
Сприяння розвиткупідприємництва в Україні неможливе без його науково-методичного забезпечення,що передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних ізпроблемами розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, визначеннянайбільш ефективних форм та методів підтримки такого бізнесу; розробку тавпровадження нових підходів і методів щодо проведення аналізу та прогнозуваннярозвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питаньформування державної політики сприяння розвитку підприємництва
Зміцненняфінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися зарахунок чотирьох головних джерел:
1)  цільовихкоштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5% дохідної частинивідповідного бюджету);
2)  фінансовоїдіяльності регіональних фондів підтримки підприємництва, зокрема малого (доходивід надання кредитів, а також доходи від випуску та розміщення цінних паперів,у тому числі регіональних позик);
3)  пайовоїучасті державних органів фінансової підтримки підприємництва у фінансуваннірегіональних програм та інвестиційних проектів;
4)  іноземноїдопомоги, яка може здійснюватися у різних формах.
Основними формамита методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу нарозвиток підприємництва є:
1)  застосуваннядотацій, субсидій, субвенцій;
2)  державній місцеві замовлення;
3)  наданняпозик і гарантій державними та регіональними органами;
4)  сприяннярозвитку фінансово-промислових груп;
5)  фінансовапідтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів.
Фінансовапідтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється здебільшогочерез такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва, Державнийінноваційний фонд. Фонд підтримки фермерських (сільських) господарств.
Фінансовапідтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної іфінансової політики. Перевагу матимуть суб'єкти господарювання, які працюють упріоритетних напрямках економіки, зайняті випуском експортної абоімпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційніпідприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця. Особливе місцесеред фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, щомає цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається наконкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значновигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиноюпроцентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами тапорядком їх повернення.
У світовійпрактиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основніформи позик:
1)  позики,що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на впровадженняінновацій;
2)  пільговіпозики, коли держава як активний посередник між підприємством та фінансовоюустановою бере на себе значну частину виплати процентів, полегшуючи тим самимдля підприємств умови одержання банківських кредитів;
3)  позики,що видаються на створення підприємства або на започаткування бізнесу, фізичнимта юридичним особам, котрі вперше розпочинають підприємницьку діяльність;
4)  позикицільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;
5)  позики назакупівлю необхідного обладнання та устаткування;
6)  позикилізингового характеру тощо.
Поряд іздержавним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримкидержавою – надання гарантій [21].
Деякі державніоргани стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну сумукоштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у комерційних банків. Длястимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядокнадання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування,забезпечити їх доступність, використати зарубіжний досвід. Відтак основнимизаходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:
1)  надання допомогипідприємцям у формі стартового капіталу;
2)  лібералізаціяпроцедур надання позик;
3)  стимулюваннякомерційних банків, інших кредитних установ і організацій щодо фінансуванняпідприємництва;
4)  запровадженнясистеми гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти. Позики можутьвидавати місцеві комерційні банки під гарантію існуючих і створюваних фондівпідтримки бізнесу.
Отже, податки імеханізм фінансового регулювання підприємництва відіграють свою певну роль удержавному регулюванні підприємницької діяльності.2.2 Соціальний ефект підприємства вумовах розвитку території
Кожна економічнакатегорія має свої показники. Це може бути один єдиний критерій, або системапоказників, або критерій, доповнений системою показників. Обчислення показниківдає можливість для аналізу і визначення шляхів її підвищення цієї економічноїкатегорії.
У сучасних умовахна макрорівні для характеристики соціальної ефективності можна виділити такийпоказник як індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП), у якому враховуєтьсяне тільки споживання матеріальних благ, але і можливості для розвитку людини,забезпечення системи охорони здоров'я й освіти.
З 1990 рокупублікуються дані про величину ІРЛП країн, що входять в ООН. У цих розрахунках величинаІРЛП визначається як середня арифметична з трьох показників: очікуванатривалість життя, рівень освіти, реальний ВВП на душу населення. Але тут вартовідзначити, що середній ВВП на душу населення визначає в кінцевому рахункукількість природних ресурсів, що спожиті у середньому одним мешканцем країни.Зараз, коли багато які природні ресурси близькі до вичерпання, політика,спрямована на збільшення середнього подушного доходу, у всіх країнах можепризвести не до поліпшення, а до погіршення якості життя. Це обумовленоекономічними та соціальними наслідками економічного зростання. Темпизабруднення природи, збільшення соціальної напруженості та злочинності в кількаразів перевищують темпи зростання ВВП. Поглиблюється безодня між бідними ібагатими країнами. За останні 30 років, за даними ООН, частка загальносвітовогодоходу 20 % найбіднішого населення земної кулі скоротилася з 2,3 до 1,4 %, тодіяк частка 20 % самих багатих націй зросла з 70 до 85 %. Необхідно також відзначити,що динаміка ВВП (у його абсолютному і відносному вираженні) далеко не завждицілком відповідає змінам іншого важливого індикатора – рівня особистогоспоживання, що точніше відбиває реальний рівень життя населення. Отже, можназробити висновок, що ІРЛП не повною мірою відображає всі потреби суспільства(поглиблення екологічної кризи, зростання злочинності і таке інше залишаютьсяза межами даного показника), а значить не може бути достатньою характеристикоюсоціальної ефективності. Цей показник є неповноцінним для характеристики людськогорозвитку ще і тому, що не бере до уваги рівень активності і творчості населеннякраїни, творчу роль у реалізації суспільних інтересів. При такому підході довизначення економічного розвитку винятково його економічним зростанням,примноженням багатства поступається своїм лідируючим місцем соціальнимвідносинам. Економічне зростання виступає не як мета, а як засіб забезпеченнявсебічного розвитку людини, людського суспільства.
Що стосуєтьсяУкраїни, то відповідно до індексу людського розвитку, згідно з даними ООН, у2009 році вона посіла 78-і місце серед 164 країн світу, що на 4 сходинки нижче,ніж 2008 року. Але це пов'язано не з реальним погіршенням ситуації, а ізнаслідками світової економічної кризи, яка в Україна була вітчутніша ніж вдеяких країнах, що розвиваються. Зокрема, за тривалістю життя показник Українилише на 2,1 % перевищує загальносвітовий, а за реальною часткою ВВП, щовизначає життєвий рівень населення, – у 2 рази відстає від загальносвітовогопоказника.
Таким чиномможемо відзначити, що соціальна ефективність – це багатогранна, багатоплановакатегорія економічної науки, тому що вона включає різні, іноді не порівняні міжсобою, потреби людей, що з розвитком цивілізації розширюються й ускладнюються,і які повинні реалізовуватися, якщо суспільство бажає плідно розвиватися, тобтосоціальні результати мають полівалентний характер. Але, незважаючи нарізнобічну спрямованість потреб людей, кінцевою метою життєдіяльності людини євсебічний її розвиток як особистості. Всебічний вільний розвиток здібностейлюдини є критерієм соціальної ефективності. Саме виходячи з цього критеріювизначаються чинники, що складають зміст даної характеристики діяльностіпідприємства і показники, що характеризують її рівень на тому чи іншому етапірозвитку виробництва.
Різниця міжпоказниками і критеріями у тім, що критерій визначає сам принцип, підхід дооцінки ефективності, мету, а показник визначає метод, тобто інструмент оцінкиефективності.
Виходячи зполівалентного характеру чинників, кількісне визначення соціальної ефективностієдиним показником утруднено. Необхідно зважати і на той факт, що індивідуальнасоціальна оцінка конкретного соціального результату може варіювати в дужеширокому діапазоні.
Здійсненняпрактичних розрахунків соціальної ефективності особливо важливе для працівниківпідприємств. Розробці даної проблеми приділялося недостатньо уваги. Разом з тимцей показник з розвитком суспільства стає все більш важливою характеристикоюроботи підприємства. Варто відзначити, що від соціальної ефективності у певніймірі залежить економічна ефективність функціонування фірми.
Соціальнаефективність є різновидом ефективності, тому її показники теоретично повиннібудуватися за схемою ефект – витрати. Але принцип “максимум результату примінімумі витрат”, як уже було раніше відзначено, неможливо застосовувати докатегорії соціальної ефективності виробництва, отже, таке співвідношення небуде нести ніякої корисної інформації. На практиці для пошуку найбільшприйнятних шляхів зростання соціальної ефективності виробництва на підприємствінеобхідно використовувати показники, що відбивають ступінь реалізації складовихцієї його характеристики.
Визначенняступеня гарантованості повної зайнятості на підприємстві кількісно утруднено. Удеякій мірі відображенням стану даного чинника є ступінь участі колективу вуправлінні виробництвом. Якщо працівник бере участь в управлінні підприємством,то це дає йому деяку гарантію, що він буде забезпечений роботою.
Реалізація такогочинника соціальної ефективності діяльності підприємства як інтелектуалізаціяпраці і ступінь її творчого змісту відбиває частка працівників, зайнятихтворчою роботою. До таких можна віднести працюючих, що управляють машинами,механізмами. На ступінь задоволення потреби у творчому змісті праці впливаєрозвиток науково-технічного прогресу в країні. Засоби виробництва, щовикористовуються на підприємстві, визначають, який характер буде мати праця:творчий чи рутинний [12].
Для більш повноїхарактеристики рівня доходів працівників необхідно розраховувати темпи їх зростання.Тільки даний показник може оцінити дійсний стан даної складової соціальноїефективності.
Теоретичнозадоволення потреби в участі в управлінні виробництвом характеризує такийпоказник: кількість акцій, придбаних працівниками цього підприємства. Але слідзазначити, що даний показник не повною мірою відбиває ступінь реалізації даногоелемента соціальної ефективності, тому що придбані акції не завжди надаютьправо голосу в прийнятті рішень, тобто він є недостатнім. Тому на практицінеобхідно розраховувати частку акцій у загальній кількості, що дають таке правоголосу працівникам.
Кількісний вимірступеня задоволення потреби в сприятливому морально-психологічному кліматіутруднено. Для цього може бути використаний метод соціологічного опитуванняколективу підприємства у вигляді анкетування і на основі цього визначитикільксть конфліктів за визначений період часу і кількість людей, що буливтягнуті у конфліктні ситуації.
Чинник вільногочасу реалізується через зменшення тривалості робочого дня, і визначається якспіввідношення вільного часу до робочого часу. При зменшенні тривалостіробочого дня заробітна плата працівників не повинна бути знижена. Інакше цеможе призвести до того, що задоволення потреби у вільному часі будездійснюватися на шкоду реалізації інших потреб. Необхідним показникомсоціальної ефективності є також темпи зростання соціальних витрат підприємствана проведення різних культурних, оздоровчих, спортивних і інших подібнихзаходів.
Ступіньзадоволення колективу підприємства в чистому екологічному середовищіхарактеризує рівень шкідливих речовин у повітрі, воді, землі, кількість якихзалежить від наявності очисних споруд, якості їх роботи. Ступінь задоволення колективупідприємства в чистому екологічному середовищі відбивається не тільки на йогоздоров'ї, але і на існуванні самого підприємства, а значить і робочих місцях.
В умовахконкретного регіону – Харківської області – система показників дає можливістьаналізувати соціальну ефективність виробництва, визначати напрямки збільшенняступеня задоволення потреб працівників підприємства. Аналіз соціальноїефективності доцільно проводити у декількох аспектах, а саме: аналіз рівнядоходів населення, аналіз ситуації на ринку праці та демографічної ситуація.Поєднавши зазначені характеристики конкретного регіону – Харківської області –можемо визначити соціальну складову рівня ефективності діяльностіпідприємницького сектору.
Отже аналіз рівнядоходів населення показав, що середньомісячна номінальна заробітна платаштатного працівника області за січень-листопад 2009р. становила 1864 грн. та на8,4% перевищила дані відповідного періоду 2008р., тоді як за одинадцять місяців2008р., відносно даних за аналогичний період 2007р., темп росту заробітноїплати був значно вищим – 35,2%.
Середній розмірномінальної заробітної плати одного штатного працівника у листопаді п.р.складав 1962 грн. і перевищував законодавчо встановлені державні соціальністандарти: рівень мінімальної заробітної плати та прожитковий мінімум дляпрацездатної особи (744 грн.) – у 2,6 раза. За місяць заробітна платапрацівників міста зросла на 1,1%, порівняно з листопадом попереднього року – на8,4%. Нарахування за оплачену годину, відносно жовтня 2009р., збільшились на6,8% і у листопаді п.р. становили 12,94 грн.
За данимистатистичної звітності серед районів міста найвища заробітна плата у листопаді буланарахована працівникам Червонозаводського (2564грн., що на 30,7 більшесередньої заробітної плати по місту), Київського (2170грн., що на 10,6% більшесередньої заробітної плати по місту), Ленінського (2085 грн., що на 6,3% більшесередньої заробітної плати по місту). Водночас на 30,2% менше середньогопоказника були заробітки працюючих Московського району, на 18,5% меншезаробітки працюючих Фрунзенського району, на 15,2% менше заробітки працюючихЖовтневого району. Сума заборгованості з виплати заробітної плати працівникамокремих підприємств, установ та організацій міста за місяць зменшилась на 19,8%(або на 23,4 млн.грн.), а порівняно з початком поточного року збільшилась на12,0% (або на 12,0 млн. грн.) і на 1 грудня п.р. становила 94,7 млн. грн.(75,1% від загальної суми боргу по області). Обсяг боргу працівникам містадорівнював 11,0% від фонду оплати праці, нарахованого за листопад п.р. Більшеполовини обсягу боргу по місту належали працівникам підприємств Жовтневого(27,2%), Ленінського (16,1%), Київського (15,1%) та Московського (12,3%) районівм. Харкова.
Розподілзагальної суми заборгованості з виплати заробітної плати за типами підприємствнаведено в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Розподілзагальної суми заборгованості з виплати заробітної плати за типами підприємств
Всього на
 1 грудня 2009р., млн.грн.. У % до
1 листопада
2009р.
1 січня
 2009р. підсумки Загальна сума заборгованості 94,7 80,2 112,0 100,0  у т.ч. утворена на підприємствах економічно активних 89,5 79,2 108,4 94,5 банкрутах 3,1 100,3 у 3,3р. 3,3 економічно неактивних 2,1 99,2 у 2р. 2,2
Із загальної сумизаборгованості економічно активним підприємствам належить 94,5% боргу,суб’єктам господарювання, щодо яких реалізовуються процедури відновленняплатоспроможності боржника, або визнання його банкрутом – 3,3%, економічнонеактивним підприємствам – 2,2%. Порівняно з 1 листопада 2009р. боргпрацівникам економічно активних підприємств, установ та організацій, щорозташовані у м.Харкові, зменшився на 20,8% і на 1 грудня 2009р. становив 89,5млн.грн. На 1 грудня 2009р. сума невиплаченої заробітної плати працівникампідприємств-банкрутів склала 3,1 тис.грн. Відносно 1 листопада 2009р.заборгованість збільшилась на 0,3%.
Економічнонеактивними підприємствами, тобто призупинившими виробничо-господарськудіяльність у 2008 і попередніх роках, на 1 грудня 2009р. було не виплачено 2,1млн.грн. У листопаді 2009р. населенням міста сплачено за ЖКП (включаючипогашення боргів попередніх періодів) 126,3 млн. грн., що склало 63,0% віднарахованих за місяць сум. Заборгованість протягом місяця збільшилась на 9,0% іна кінець листопада склала 892,2 млн.грн. (або 77,0% від суми боргу пообласті). Аналіз ринку праці свідчить, що на обліку в державній службізайнятості на 1 січня 2010р. по м.Харкову перебувало 8,6 тис. незайнятихгромадян, з яких 8,4 тис., або 97,7 % – особи зі статусом безробітних. Замісяць чисельність зареєстрованих безробітних по місту зменшилась на 1,0%, авідносно 1січня 2009р. – на 8,7%. Великою проблемою є безробіття серед жінок,які складають 62,0% усіх безробітних. Кожен третій безробітний – це молодалюдина у віці до 35 років (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Тенденції щодозареєстрованого безробіття в м. Харкові у 2008-2009 рр. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 січня 2010р. 2009р. осіб у % до осіб у % до 1 січня 2009р. 1 грудня 2009р. 1 січня 2008р. 1 грудня 2008р.
Безробітні, всього
з них: 8414 91,3 99,0 9220 143,7 136,6

 жінки 5218 89,8 98,5 5808 127,6 129,5 молодь у віці до 35 років 3281 95,5 100,4 3434 168,7 146,0 особи, які потребують особли-вого соціального захисту 1730 101,3 99,5 1707 130,6 119,2 вивільнені працівники 1663 180,2 99,2 923 81,5 111,7 особи, які проживають у сільській місцевості
Більше двохтретин (67,1%) від усіх зареєстрованих безробітних – колишні службовці, майжеодна третина (26,8%) – робітники, решта – особи без професії, або такі, якізаймали місця, що не потребують спеціальної підготовки. Рівень зареєстрованогобезробіття, розрахований по відношенню до средньорічної чисельності населенняпрацездатного віку на 1 січня 2010р. становив 0,9%. Порівняно з минулим місяцем2009р. цей показник не змінився. У грудні поточного року мало місце зменшенняпопиту на робочу силу. За повідомленням підприємств, установ та організаційкількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж грудня 2009р.зменшилась на 14,0% та на 1 січня п.р. становила 1,7 тис. Навантаженнянезайнятого населення, яке у грудні 2009р. перебувало на обліку державноїслужби зайнятості міста, на кінець місяця становило 5 осіб на одну вакансію.
Тенденціїспіввідношення попиту на робочу силу та її пропозиції у 2008-2009рр.характеризують дані, наведені в таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Співвідношенняпопиту на робочу силу та її пропозиції у м. Харкові за 2008-2009рр. (на кінецьмісяця, осіб)  Кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць Навантаження незайнятих на одне вільне робоче місце та вакансію 2009р. 2008р. 2009р. 2008р. 2009р. 2008р. Січень 11388 6694 2423 7392 5 1 Лютий 12048 6515 1458 6807 8 1

 Березень 11657 6310 1512 6212 8 1 Квітень 10795 6075 1415 5744 8 1 Травень 10248 6075 1704 6192 6 1 Червень 9696 5910 1492 6145 6 1 Липень 9630 5721 1702 6358 6 1 Серпень 9094 5748 1647 6113 6 1 Вересень 9209 5920 1753 5482 5 1 Жовтень 8983 6196 2125 5636 4 1 Листопад 8848 7513 1992 3939 4 2 Грудень 8568 9784 1714 2892 5 3
У грудні 2009р.за допомогою центрів зайнятості знайшли роботу 1208 громадян, що на 21.6% менше, ніж у листопаді 2009р. і на 28.2%, ніж у грудні 2008р. З причини самостійногопрацевлаштування впродовж грудня 2009р. було знято з обліку 1073 громадян.Важливим напрямком роботи щодо підвищення конкурентоспроможності безробітних наринку праці є професійна підготовка та перепідготовка населення. З метоюотримання нової професії або спеціальності державною службою зайнятості булонаправлено на навчання у грудні 2009 року 1112 безробітних, що у 1,2 разабільше, ніж у листопаді 2009р.
Середній розмірдопомоги у грудні 2009р. складав 820,64 грн., що на 0,4% менше, ніж у листопаді2009р., але на 1,1% (або на 9 грн.) перевищує дані грудня 2008р. Цей показникбув на 10,3% більший, ніж законодавчо встановлений у цьому місяці мінімальнийрівень заробітної плати та розмір законодавчо встановленого прожитковогомінімуму для працездатної особи (744 грн.).
Як свідчитьаналіз демографічної ситуації в регіоні, чисельність наявного населенням.Харкова за оцінкою на 01.12.2009 р. становила 1452,4 тис. осіб. Упродовжсічня-листопада 2009р. чисельність населення зменшилась на 3558 осіб, що врозрахунку на 1000 населення складала 2,4 особи. Зміна чисельності населеннявідбулась за рахунок природного скорочення (–3875 осіб, або 2,9‰) таміграційного приросту (317 осіб, або 0,2‰). Порівняно з січнем-листопадом2008р. обсяг природного скорочення зменшився на 1065 осіб, або з 3,7 до 2,9осіб на 1000 жителів. Скорочення спостерігалось по всім районам м.Харкова(табл. 2.4).

Таблиця 2.4
Демографічнаситуація в м. Харкові у 2008-2009 рр. Усього Січень-листо-пад 2009р. у % до січня-листо-пада 2008р. На 1000 осіб
січень-листо
пад 2009р. січень-листопад 2008р січень-листопад 2009р. січень-листопад 2008р Кількість народжених живими, осіб 12291 12313 99,8 9,2 9,2 крім того мертвороджених 98 100 98,0 7,9³ 8,1³ Кількість померлих, осіб 16166 17253 93,7 12,1 12,9 у т.ч. дітей віком до 1 року 86 94 91,5 Природне скорочення населення, осіб −3875 –4940 78,4 −2,9 –3,7 Кількість шлюбів, одиниць 10083 10684 94,4 7,6 8,0 Кількість розлучень, одиниць 4286 5219 82,1 3,2 3,9
Природний рухнаселення у січні-листопаді 2009р. характеризувався зменшенням народжуваностіта смертності, а також суттєвим перевищенням числа померлих надживонародженими: на 100 померлих припало 76 дітей, яка народилися живими. Усічні-листопаді 2009р. відмічалось з кількості народжених: в цілому по місту зареєстрована12291 особа, що на 0,2% менше, ніж за відповідний період минулого року. Вцілому по місту коефіцієнт народжуваності склав 9,2‰. Інтенсивність народжень врайонах міста коливалась від 7,8 ‰ у Дзержинському районі до 10,7‰ у Жовтневомурайоні. Смертність населення коливалась від 10,3 осіб на 1000 жителів у Дзержинськомурайоні до 14,6 – у Ленінському районі. Одним із факторів, який впливає на зміничисельності населення, є міграція. За січень-листопад 2009р. з-за меж містаприбуло 13263 особи, а вибуло – 11862 особи, тобто сальдо зовнішньої міграціїбуло позитивним (1401 особа).
Таким чином,бачимо що ситуація відносно впливу підприємницького сектору на соціальнускладову розвитку території характеризується достатньо позитивними тенденціями,звісно з урахуванням наслідків економічної кризи. Однак, саме за рахунокпідприємницького сектору та його активної діяльності ці наслідки для конкретноїтериторії можуть бути поолані в найкоротші терміни. В данному випадку багаточого буде залежати від економічного розвитку території та економічної ефективностіпідприємств, що є її передумовою.2.3 Економічна ефективністьпідприємства як передумова розвитку території
Економічнаефективність підприємницького сектору достатньо сильно впливає на розвитоктериторії, особливо якщо говорити про економічну складову розвитку. Так аналізпромислового комплексу (табл. 2.5) показав, щра минулий рік видобуто природногогазу 1793,5 млн.м³ та газового конденсату 75,5 тис.т, що, відповідно,більше на 0,5% та 3,6%, ніж торік.
У машинобудуванніскорочення обсягів продукції за цей період спостерігалось по виробництвупроводу ізольованого обмотувального (на 19,3%), апаратури електричноїнизковольтної (на 41,3%), апаратури електричної високовольтної (на 37,0%),автомобільних кузовів (на 43,0%), причепів та напівпричепів (на 50,9%), верстатівдля оброблення деревини (на 87,0%), телевізорів (на 86,4%), світильниківофісних електричних (на 38,6%), велосипедів (на 22,8%). Електроенергіївироблено порівняно з 2008р. на 6.5% менше. За 2009р. підприємствами містареалізовано промислової продукції на 22080 млн.грн., у тому числі: на 4774.9млн.грн. (21,6%) – у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюновихвиробів, на 5983.5 млн.грн. (27,1%) – у машинобудуванні, на 5128.6 млн.грн.(23,2%) – у виробництві та розподіленні електроенергії, газу, води.

Таблиця 2.5
Обсягреалізованої промислової продукції (робіт, послуг) за основними видамипромислової діяльності1 за 2009 рік по м.ХарковуКатегорія 2009 р. тис.грн. у % до загального обсягу Промисловість 22080004.4 100.0 Добувна промисловість 545048.7 2.5 Добування паливно-енергетичних корисних копалин 497163.3 2.3 Добування корисних копалин, крім паливно- енергетичних 47885.4 0.2 Переробна промисловість: з неї 16406390.1 74.3 виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів 4774931.4 21.6 Легка промисловість 227793.3 1.0 текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та виробів з хутра 214393.7 1.0 виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів 13399.6 0.1 Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів 39086.8 0.2 Целюлозно-паперове виробництво; виробнича діяльність 1207389.5 5.5 Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення 228806.9 1.0 Хімічна та нафтохімічна промисловість 1784911.4 8.1 хімічне виробництво 1275282.2 5.8 виробництво гумових та пластмасових виробів 509629.2 2.3 Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції 722591.9 3.3 Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів 775576.9 3.5 Машинобудування 5983460.5 27.1 виробництво машин та устатковання 2857598.1 12.9 виробництво електричного, електронного та оптичного устатковання 2170234.7 9.8 виробництво транспортних засобів та устатковання 955627.7 4.3 Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 5128565.6 23.2
У загальномуобсязі реалізації 7,8% припадає на продукцію добувної і переробноїпромисловості, що складає 16951.4 млн.грн. Обсяг реалізованої продукціїпідприємств цього угруповання розподіляється таким чином: 39,5% – це товариширокого та тривалого використання, 31,4% – сировинна продукція, 31,1% –інвестиційна. Переважно сировинна продукція реалізовувалася підприємствамиДзержинського і Червонозаводського районів. Станом на 01.01.2010р. на складахпідприємств міста перебувають значні обсяги нереалізованих окремих видівпродукції легкої промисловості та машинобудування. Приміром, частканереалізованого одягу верхнього трикотажного складає 86,7% від їх річноговипуску, трикотажу спіднього – 50,0%, трикотажу верхнього – 68,8%. Повільнореалізується така продукція машинобудування, як талі з електричним приводом,розпушувачі і культиватори, телевізори, лічильники для рідин, апаратураелектрична низьковольтна.
Загальні обсягивантажних перевезень автомобільним транспортом по місту (з урахуванням обсягівпідприємців – фізичних осіб) за 2009р. склали 6,5 млн.т вантажів, вантажнаробота – 1602,8 млн.ткм. Порівняно з 2008р. обсяги перевезених вантажівзменшились на 22,3%, вантажної роботи – на 8,2%. Загальні обсяги пасажирськихперевезень автобусами (з урахуванням обсягів підприємців – фізичних осіб) за2009р. склали 109,8 млн.пасажирів, обсяг пасажирської роботи – 987,8млн.пас.км. Порівняно з 2008р. перевезення пасажирів скоротилися на 4,9%,пасажирооборот – на 12,2%.
Аналіззовнішнього торгового обороту (табл. 2.6) показує на скільки потужнийекспортний потенціал м. Харкова, а це досить вагома складова економічногопотенціалу розвитку території в цілому.
За даними, якіпідготовлені на основі оперативної інформації Держмитслужби України, протягомсічня-листопада 2009р. підприємства та організації м.Харкова експортувалипродукцію до 112 країн світу, імпортні товари надійшли до підприємств також із102 країн. Експортні поставки складали 908,0 млн.дол.США, що на 21,2% менше,ніж у січні-листопаді 2008р., імпортні надходження зменшились на 46,4% істановили 713,8 млн.дол.США.

Таблиця 2.6
Географічнаструктура зовнішньої торгівлі м.Харкова за січень-листопад 2009 року, тис.дол.США Експорт Імпорт січень-листопад 2008р. січень-листопад 2009р.
у% до
січня-листо-пада 2008р. січень-листопад 2008р. січень-листопад 2009р.
у% до
січня- листо-пада 2008р. Всього 1151566,8 907957,3 78,8 1330872,8 713833,6 53,6  Країни СНД, у т.ч. 893030,3 576683,1 64,6 553174,8 290140,9 52,5 Російська Федерація 679248,9 398629,7 58,7 460183,8 243818,6 53,0  Європа, у т.ч. 126238,0 79332,4 62,8 403516,3 222495,3 55,1 Німеччина 12808,0 5623,6 43,9 110780,3 56587,65 51,1 Франція 1588,5 1745,1 109,7 17444,5 8167,8 46,8
Чеська Республі/>ка 1688,1 949,6 56,3 15291,4 11921,6 78,0  Азія, у т.ч. 108289,2 170770,5 157,7 317672,7 161409,0 50,8 В`єтнам 1557,2 2108,6 135,4 4095,6 3052,3 74,5 Індія 10170,8 12417,3 122,1 27129,2 28751,0 106,0 Китай 7278,3 29910,2 411,0 127672,8 60675,1 47,5 Туреччина 13920,5 10250,3 73,6 25120,2 10663,1 42,4  Африка 9608,9 51155,2 532,4 6388,9 4922,8 77,1  Америка, у т.ч. 13623,9 29218,2 214,5 48671,5 34168,0 70,2 Віргінські Острови, Британські 1824,1 – – – – – Мексика 4496,4 – – 85,2 128,7 151,1 Сполучені Штати Америки 6130,6 12166,1 198,4 31446,8 17090,3 54,3  Австралія і Океанія 776,3 797,9 102,8 1448,7 696,7 48,1
Позитивне сальдозовнішньої торгівлі товарами склало 194,2 млн.дол. (за відповідний період2008р. сальдо було від’ємним – 179,3 млн.дол.США).
 В основномупозитивне сальдо склалося за рахунок зовнішньої торгівлі товарами з країнамиСНД (286,5 млн.дол.США). Серед них найбільше позитивне сальдо було з РосійськоюФедерацією – 154,8 млн.дол.
У значних обсягахвід’ємне сальдо склалося з такими країнами, як Німеччина – 51,0 млн.дол., Китай– 30,7 млн.дол., Індія – 16,3 млн.дол., Чеська Республіка – 11,0 млн.дол.,Франція – 6,4 млн.дол.
Експорт товарівдо країн СНД у січні-листопаді 2009р. складав 576,7 млн.дол., до інших країнсвіту – 331,3 млн.дол. Імпортні надходження становили 290,1 млн.дол. та 423,7млн.дол. відповідно. Обсяги експорту товарів до країн СНД, порівняно зсічнем-листопадом 2008р., зменшились на 35,4%, імпорту – на 47,5%. Обсягиекспорту до інших країн світу зросли на 28,1%, імпортні надходження зменшились на45,5%. У січні-листопаді 2009р. до країн СНД експортовано 63,5% усіх товарів,до інших країн – 36,5% (у січні-листопаді 2008р. – 77,5% і 22,5% відповідно).
З країн СНДімпортовано 40,6% усіх товарів, з інших країн світу – 59,4% (за січень-листопад2008р. – 41,6% і 58,4% відповідно).
Відбулосязбільшення експортних поставок, у порівнянні з січнем-листопадом 2008р., докраїн Африки – у 5,3 раза, Азії – у 1,6 раза, Америки – у 2 рази. Основними ринками збутутоварів міста були країни СНД (63,5%), Азії (18,8%) та Європи (8,7%). Потреби вімпортних товарах на 40,6% задовольнялися за рахунок поставок з країн СНД, на31,2% – з країн Європи та на 22,6% – з країн Азії. Найбільші обсяги експортнихпоставок здійснювались до Російської Федерації – 43,9%, Казахстану – 7,9%,Білорусі – 4,5%, Китаю – 3,3%, Молдови – 2,3%, Індії – 1,4%, Ірану, ІсламськоїРеспубліки – 1,3%, Туреччини – 1,1%. Імпортні надходження – з РосійськоїФедерації – 34,2%, Китаю –8,5%, Німеччини – 7,9%, Польщі – 4,3%, Білорусі –4,01%, Індії – 4,0%, Італії – 3,9%, Шрі – Ланки – 1,9%, США – 2,4%.
Основнимитоварами, які експортувалися за межі України, були котли, машини, апарати,механічні пристрої та електричні машини і устаткування (37,0%). Основу імпортустановили котли, машини, апарати та механічні пристрої (21,0%). Провідне місцев зовнішньоторговельних операціях області займали підприємства та організаціїм.Харкова (77,5% від загального обсягу експорту області та 55,3% від загальногообсягу імпорту області).
Необхідно такожпроаналізувати показники величини прибутку, що отримували підприємства Україниза останні роки. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт,послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання.Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну відвиручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксуєтьсярегулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період(квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.
Таблиця 2.7
Обсяг прибутківпідприємств за основними видами промислової діяльності за 2009 рік по м.ХарковуКатегорія Прибутки підприємств галузі, тис. грн. Фінансування соціальних проектів підприємствами галузі, тис. грн.. 2008 2009 2008 2009 Добувна промисловість 121600,4 125361 19819,6 21311,4 Добування паливно-енергетичних корисних копалин 106343,2 114348 11697,75 12578,2 Добування корисних копалин, крім паливно- енергетичних 10242,69 11013,6 7169,881 7709,55 Переробна промисловість 3185141 3424882 1268858 1364363  з неї Легка промисловість 48724,99 52392,5 8283,248 8906,72 Оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів 8720,261 8989,96 1421,313 1528,29 Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення 51046,82 52625,6 8320,106 8946,35 Хімічна та нафтохімічна промисловість 398213,7 410530 41997,18 45158,3 Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції 161210,3 166196 108193,7 116337 Металургійне виробництво та виробництво готових 173031,2 178383 18248,55 19622,1 Машинобудування 1334910 1376196 895903,5 963337 Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 1144183 1179570 186490 200527
Таким чином,бачимо, що в середньому від 7% до 12% з загальної величини прибутку підприємстварізних галузей направляли в 2008 та 2009 роках на соціальні заходи. Черезнаслідки економічної кризи, що мала місце в 2008-2009 роках, велика кількістьгрошей направлени підприємствами на соціальні заходи бли спрямовані головним чиномна виплату вихідних допомог та компенсацій.
Реальноформування прибутку на підприємстві відбувається) міру реалізації продукції.Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датоювідвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) — за датою фактичноговиконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця набанківський рахунок постачальника. Однак незалежно від визначення моментуреалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку відреалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбуваєтьсянасправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунокпостачальника. Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів івстановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою можепризводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків,погіршання їхнього фінансового стану.
/>РОЗДІЛ 3. Підвищення соціальної та економічної ефективності на підприємстві 3.1 Усунення суперечок між соціальноюта економічною ефективністю
Співвідношенняекономічної та соціальної ефективності породжує низку проблем щодо поєднанняцих двох понять, особливо з точки зору вимірювання ефекту кожної з них.Необхідно зауажити, що досі не має єдиної думки фахівців з питання їхоптимального поєдання.
Усі явища маютьсвої причини, і протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботипідприємства в цьому розумінні не є виключенням. Виявлення причин протиріччяміж економічною і соціальною ефективністю виробництва є важливим аспектомдослідження проблеми єдності та протиріччя економічної і соціальноїефективності. Встановлення тієї чи іншої причини протиріччя між данимикатегоріями необхідно для пізнання причин цих причин та подолання наявнихневідповідностей.
Як уженеодноразово зазначалося, для економічної і соціальної ефективності характернарізна спрямованість інтересів (економічна виражає приватні, а соціальна –суспільні), що у сучасних умовах в основному суперечать один одному. Відомо, щоінтереси кожного індивіда формуються під впливом економічних відносин, тому щосаме вони є вирішальними у розвитку не тільки економіки, але і суспільства вцілому. Нинішні об'єктивні умови життя людей склалися таким чином, щовирішальними є відносини власності.
Ці економічнівідносини формують інтереси кожного індивіда. Доти, доки у виробництвіпереважала дрібна приватна власність, ринкова система націлювала підприємствона збільшення обсягу виробництва, зниження витрат, поліпшення якості продукції.Все це сприяло більш повному задоволенню потреб населення. Реалізація інтересівсуспільства відбувалася через індивідуальні, приватні інтереси, що булирушійною силою суспільного прогресу.
Сучасне ринковегосподарство характеризується великою акціонерною та приватною власністю,внаслідок чого першорядною метою ринкової економіки стало збагачення окремихвеликих власників засобів виробництва, капіталу. Засобом досягнення цієї метистало не стільки вдосконалення виробництва, скільки цінова політикапідприємств, монополій. Прагнення до максимізації прибутку привело до змінихарактеру ринкової конкуренції між суб'єктами господарювання, основнимнапрямком якої є не зниження, а підвищення цін, скорочення витрат на соціальніцілі і таке інше, тобто на шкоду соціальним інтересам.
Таким чином,приватні інтереси великих власників перестали бути такою формою реалізаціїсуспільних інтересів, як у попередній період. Велика приватна власність засвоєю природою породжує інтереси, що не співпадають із задоволенням суспільнихпотреб, розвитком окремих країн, народів, усієї людської цивілізації.
Великі фірми зметою економії витрат на очисні споруди забруднюють навколишнє середовище, щопризводить до виникнення парникового ефекту. Парниковий ефект займає уяву людейвсього світу. Всі у певній мірі залежать від погоди та клімату. Сама думка, щолюдина втручається в погоду, викликає занепокоєння. Почуття занепокоєнняпідсилюється від свідомості того, що заможна меншість вносить найбільший внесоку парниковий ефект.
Узагальнюючисказане, можна прийти до висновку, що сучасний характер економічних відносин(відносини великої приватної власності) є основною причиною суперечливостіприватних інтересів і суспільних. В свою чергу суперечливість інтересівприватних осіб і суспільства призвела до виникнення протиріччя між економічноюі соціальною ефективністю функціонування підприємства й економіки в цілому.Таким чином, первісною ланкою причинного ряду виникнення протиріччя є існуючіекономічні відносини (наявність великого приватного капіталу), з якоївідбувається розгортання цілого ланцюга причин.
Відповідно дотого, що в сучасних умовах відносини приватної власності є не тількинеобхідними, але і вирішальними у ринковій системі, пріоритетним є задоволенняінтересів приватних власників, що прагнуть до максимального збагачення, тобтовиникає невідповідність кінцевої мети виробництва (задоволення потреб ірозвиток людей) і безпосередньої мети підприємства (зростання прибутку).
Прагнення доотримання прибутку на даному етапі розвитку всієї цивілізації з колишньої,прогресивної мети виробництва переросло в мету, що, з одного боку, породжує ізагострює великі економічні і соціальні проблеми та протиріччя, а з іншогобоку, відводить економіку і суспільство від їх розв'язання.
Підприємство угонитві за прибутком недооцінює роль одних і переоцінює роль інших чинниківвиробництва. В силу сформованих об'єктивних умов, монополізації ринків власникифірм не зацікавлені в тім, щоб використовувати у виробництві прогресивні, аледорогі машини і технології з метою задоволення соціальних потреб працівників,населення, тому що їм доведеться витрачати прибуток на їхнє придбання. Веськапітал вони прагнуть витратити на розширення виробництва з метою одержання щебільшого прибутку.
Аналогічнаситуація виникає, коли постає дилема використовувати дешеву природну сировину,що у даний момент знаходиться у достатній кількості, чи використовуватисинтетичні матеріали, які дорожчі за вартістю. Відомо, що «викачування»природних ресурсів в остаточному підсумку призведе до погіршення станунавколишнього середовища.
Для підвищенняреального соціального ефекту необхідно, щоб підприємство застосовувалотехнології, устаткування, матеріали відповідно до екологічни стандартів. Аджевід цього залежить здоров'я, тривалість і рівень життя як працівниківпідприємства, так і людей, що не беруть участь у даному виробництві, але прицьому населяють прилеглі до нього райони. Відомо, що в країнах, де більшсприятливе екологічне середовище, вищий рівень життя, населенню не доводитьсявитрачати свої доходи на лікування захворювань, пов'язаних із забрудненням навколишньогосередовища, а отже, у них з'являється можливість задовольняти будь-які іншіпотреби, а значить структура їх реального соціального ефекту розширюється,тобто зростає соціальна ефективністьвиробництва. Таким чином, економічнаефективність діяльності підприємства може вступати в протиріччя не тільки ізсоціальною ефективністю підприємства, але і всього суспільства в цілому.
Бажання максимізуватиприбуток впливає на прагнення власників економити на постійному капіталі,знижувати витрати на нього шляхом обладнання робочих місць, що не відповідаютьстандартам безпеки і естетичним умовам.
Використаннясоціально шкідливих методів та засобів для вирішення задач з метою поліпшеннядіяльності підприємства також може служити причиною протиріччя між економічноюі соціальною ефективністю.
В результатітого, що метою підприємства є одержання максимального прибутку і, поможливості, у найкоротший термін, з'являється така причина як протиставленняпоточних інтересів підприємства перспективним. Так відбувається, якщо врезультаті бажання власників не обґрунтовано значно завищуються дивіденди, яківиплачуються з прибутку, що перешкоджає розширенню виробництва і підвищеннюекономічної ефективності діяльності підприємства.
Одним з «каменівспотикання» є організація за рахунок засобів підприємства будь-яких масовихкультурних заходів щодо поліпшення морально-психологічного клімату в колективі.Такі витрати суперечать економічним інтересам власника. Тому що подібного родузаходи вважаються непродуктивними, оскільки не можуть напряму сприятизбільшенню прибутковості виробництва, а навпаки, призводять до її зниження.
На сучасномуетапі об'єктивні умови складаються таким чином, що пріоритетним є задоволенняприватних інтересів нечисленних великих власників. Більшість же людей є невласниками, а найманими робітниками і також бажають задовольнити свої інтереси.Так, наприклад, прагнення працівників підприємства зменшити тривалість робочогодня для збільшення вільного часу, але при цьому, щоб заробітна платазберігалася на тому ж рівні. Таке прагнення прямо протилежне інтересамвласників підприємств. Адже вони зацікавлені у тому, щоб тривалість робочогодня була якнайбільшою, щоб якнайбільшим був додатковий час, що використовуєтьсяна виробництво додаткового продукту, що є джерелом прибутку. На основінесумісності інтересів та прагнень працівників і власників засобів виробництва із'являється протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботипідприємства.
Аналізуючи всевищесказане, можна прийти до висновку, що протиріччя між економічною ісоціальною ефективністю діяльності підприємства випливає з існуючих економічнихвідносин, що не тільки породжують, але і сприяють посиленню різноспрямованостіінтересів власників та працівників підприємств. У результаті приватні інтересивласників засобів виробництва все більше перестають бути формою реалізаціїінтересів найманих робітників.
Отже, найбільшістотною причиною протиріччя між економічною і соціальною ефективністюфункціонування підприємства є економічні відносини суспільства, відсутністьєдності інтересів у різних соціальних групах населення, основними з яких євеликі приватні власники і наймані працівники.
Незважаючи на те,що соціальна й економічна ефективності протилежні категорії, між ними постійновиникають якісь відносини, що в умовах сучасної ринкової системи господарюванняхарактеризуються великою приватною власністю, виявляють себе як протиріччя.
З вищевикладеноговипливає: щоб підприємство й економіка в цілому функціонували без істотнихпротиріч із суспільством, суспільними інтересами необхідно вивчати йаналізувати дані протиріччя, що виникають в умовах ринкових відносин, з метоюдобирання найбільш оптимальних шляхів їх подолання.
Протиріччя, яквідомо, бувають внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні протиріччя – це протиріччяу самій сутності предмета. Зовнішні ж протиріччя є протиріччя між різнимипредметами, різними процесами.
Протиріччя міжекономічною і соціальною ефективністю в основному внутрішні, тому що єсутнісним протиріччям.
Одним з основнихпроявів внутрішнього протиріччя між економічною і соціальною ефективністюдіяльності підприємства є протиріччя між прибутковістю виробництва та витратамина соціальні потреби його колективу. Прибуток підприємства є єдиним джереломвитрат на економічні і соціальні заходи. Тому постає дилема: використати засобина розширення виробництва чи на соціальні заходи. При цьому варто відзначити,що низька економічна ефективність не може привести до підвищення соціальноїефективності.
Іншим проявомвнутрішнього протиріччя є протиріччя між економічною й однієї зі складовихсоціальної ефективності – наявністю творчого змісту праці, що можливо тількипри автоматизованому виробництві. Як правило, для автоматизації виробництванеобхідне високо надійне і продуктивне устаткування, яке не всі підприємстваможуть дозволити собі придбати, оскільки це веде до великих витрат, а отже, нестворює можливості для швидкого одержання прибутку. Але якщо підприємствонавіть має можливість придбати таке устаткування, воно не буде купувати його,орієнтуючись тільки на одержання соціального ефекту, а для початку прорахуєнаскільки економічно ефективно йому це зробити. Тобто, в ухваленні рішення в основномуорієнтуються на економічну ефективність, а соціальна береться до уваги в мірутого, наскільки вона може сприяти економічній ефективності виробництва.
Важливим проявомвнутрішнього протиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботипідприємства є також те, що низька соціальна ефективність може бути гальмомпідвищення економічної ефективності. Ілюстрацією цього можуть служити такіприклади. Низька заробітна плата працівників не може сприяти підвищеннюекономічної ефективності, навіть якщо випускається продукція високої якості, іціни на неї тримаються на рівні з іншими підприємствами.
Низький рівеньдоходів працівників підприємства є гальмуючим чинником: удосконаленняорганізації виробництва (так, якщо менеджери одержують низьку заробітну плату,у них знижується стимул до використання нових методів організації і керівництвавиробництвом, які б сприяли зростанню економічної ефективності роботипідприємства); раціонального використання трудових ресурсів, що виражається взбільшенні продуктивності праці; кращого використання основних виробничихфондів (низькі доходи не стимулюють дбайливого відношення працівників доустаткування, що веде до збільшення ремонтів, а отже, до простоїв машин і механізмів,що негативно позначаються на підвищенні економічної ефективності), більшповного використання матеріалів і паливно-енергетичних, інформаційних іфінансових ресурсів.
В свою чергунизька ефективність організації виробництва, використання трудових ресурсів,основних виробничих фондів, матеріальних і паливно-енергетичних, інформаційнихі фінансових ресурсів визначає рівень доходів працівників підприємства. Вартоясно усвідомлювати, що умови для підвищення заробітної плати працівниківстворюються безпосередньо на самому підприємстві.
Розглядаючи цепитання під іншим кутом зору, зауважимо, що економія на засобах безпеки веде допідвищення травматизму на виробництві, що сприяє збільшенню непродуктивнихвиплат по лікарняних листках, а також відтоку працівників високої кваліфікації.Можна зробити висновок, що не тільки низька економічна ефективність сприяєзниженню соціальної ефективності, але і низька соціальна ефективність можеслужити причиною зменшення економічної ефективності.
Низький рівеньбезпеки та естетичних умов сприяє зниженню ефективності організаціївиробництва, раціонального використання трудових ресурсів, основних виробничихфондів, матеріальних і паливно-енергетичних, інформаційних і фінансовихресурсів. Небезпечні умови праці можуть вплинути на якість виробленоїпродукції, тому що робітники будуть намагатися зробити свою роботу швидше, апідвищення інтенсивності не завжди супроводжується поліпшенням якості. Якщопідприємство не піклується про здоров'я працівника, це не спонукає його підвищуватирівень економічної ефективності виробництва. З іншого боку, низький рівеньекономічної ефективності аж ніяк не сприяє поліпшенню безпеки життєдіяльностіпрацівників підприємства і створенню сприятливих естетичних умов.
Одним з важливихпротиріч між економічною і соціальною ефективністю є протиріччя між доходамипрацівників і цінами, що встановлюються підприємствами на свою продукцію.
Господарюючісуб'єкти намагаються максимізувати ціни на свої товари, тому що для них цевигідно. Дуже зручно це здійснювати особливо в умовах монополії. Для цього непотрібно витрачати сили на зниження витрат на одну гривню товарної продукції,їх можна залишити на тому ж рівні, варто тільки зменшити обсяг виробництва,створюючи при цьому дефіцитне положення товару, що випускається. Ціна такожможе бути підвищена за рахунок сприятливої для виробника кон'юнктури ринку. Ціспособи одержання більш високого прибутку набагато вигідніші для підприємства,ніж вишукування резервів зниження витрат.
Ріст цін навироблену продукцію, з одного боку, вигідний для працівників підприємства, якщопри цьому йде підвищення їх заробітної плати. Зростання доходу сприяє розкриттюпотенціалу працівників, адже в них укоріняється почуття залежності від свогопідприємства, тобто фірма одержує ніби подвійний зиск. Але збільшення цін напродукцію суперечить інтересам працівників як покупців, тому що знижує їхплатоспроможний попит. Це стосується не тільки товарів народного споживання,але і всієї продукції, що випускають підприємства даної держави. Тому якщонавіть машинобудівне підприємство буде підвищувати ціни на свій товар, то цедасть ланцюгову реакцію, і підвищення цін на машини, устаткування автоматичнобуде сприяти зростанню цін на товари народного споживання, що випускаються задопомогою цих засобів виробництва.
Зацікавленістьпідприємств у більш високих цінах веде до зниження реальних доходів населення,а це сприяє падінню соціальної ефективності виробництва. Така політикапідвищення цін призводить до зубожіння людей, а, отже, до того, що потребигромадян не можуть задовольнятися повною мірою, що гальмує розвиток суспільства,як в матеріальному, так і в духовному плані.
Дешева робочасила, ціною якої є заробітна плата, вигідна для підприємців. В принципіпротиріччя між цінами та заробітною платою можна назвати протиріччям між цінамина товар – робоча сила й інші товари.
Наступнимважливим проявом протиріччя між економічною і соціальною ефективністюдіяльності підприємства є протиріччя між науково-технічним прогресом іекологічним середовищем. На перший погляд здається, що НТП – самостійнакатегорія, що ніяк не пов'язана ні з економічною, ні тим більше із соціальноюефективністю, але насправді це не зовсім правильне, поверхневе враження. Якщорозглянути науково-технічний прогрес більш глибоко, можна побачити, що самепрагнення підприємства працювати економічно більш ефективно, прибутково єрушійною силою НТП. Науково-технічний прогрес сприяє збільшенню продуктивностіпраці робітників, як одного з напрямків зростання економічної ефективностідіяльності підприємства. Відомо, що високі технології створюють високооплачуваніробочі місця в сфері виробництва і звичайно ж більш високий прибуток у розрахункуна одного працівника. Іншими словами, це вигідно і для підприємства, і дляробіників. Тим самим встановлюється елемент стабільності в суспільстві.
Поряд зі сприятливимвпливом на діяльність підприємства застосування більш продуктивної технікипогіршує стан екології, що є однією зі складових соціальної ефективності. Аджезавдяки НТП добуваються у все більших обсягах і використовуються у виробництвірізні види сировини та матеріалів, а це не сприяє поліпшенню навколишньогосередовища. За розрахунками російських економістів, якщо всю сировинупромисловості прийняти за 100 %, то лише 2 % використовується для виготовленняпотрібної людині продукції, а 98 % у вигляді відходів викидається на смітник,забруднюючи навколишнє середовище, і вже не беруть участь у природномукругообігу речовин.
Високий рівеньзабруднення навколишнього середовища впливає негативно на ефективністьорганізації виробництва й ефективність використання трудових ресурсів, тому щобезпосередньо впливає на стан здоров'я працівників, на їх здатність трудитися.Варто помітити, що незадовільний екологічний стан непрямо впливає також наефективність використання основних виробничих фондів (унаслідок несприятливоїекології зростає рівень захворюваності трудящих, а отже, час простоївустаткування), на ефективність використання матеріальних і паливно-енергетичнихресурсів, ефективність використання інформаційних ресурсів (внаслідок згубноговпливу на здоров'я працівників інформаційні ресурси використовуються не повноюмірою), на ефективність використання фінансових засобів. У свою чергу низькийрівень економічної ефективності функціонування підприємства може сприяти погіршеннюстану навколишнього середовища. Особливий вплив забруднене навколишнєсередовище робить на здоров'я людей, а отже, на рівень народжуваності ісмертності, тобто демографічну ситуацію в країні.
Протиріччя міжсучасним однобоким науково-технічним прогресом і екологічним становищем можнатакож інтерпретувати як прояв протиріччя між рівнем НТП і станом фізичноїбезпеки, здатністю відтворення нації в повному обсязі.
Серед деякихекономістів існує думка, що науково-технічний прогрес і економічне зростанняведе до колосального підвищення споживання, стирання розходжень у доходах іспособі життя. Але високі технології також вимагають і відповідного рівнянауково-технічної підготовки кадрів, що може дати тільки вища освіта. Нині невсі можуть собі дозволити одержати її, тому що для цього вимагаються значнікошти. Таке становище може призвести до того, що працівники не відповідногорівня професіоналізму можуть бути не затребувані.
Одним з основнихпроявів протиріччя між економічною і соціальною ефективністю діяльностіпідприємства можна вважати протиріччя між науково-технічним прогресом ісоціальним прогресом [17].
У процесізабезпечення соціального прогресу постає задача здійснення розробки проблемивзаємозв'язку і співвідношення таких понять, як цивільне суспільство,суспільний побут і процес соціалізації і розвитку особистості.
Цивільнесуспільство припускає використання громадянами прав, записаних у Конституції,головними з який є право на працю, на одержання медичної допомоги, освіти іт.п. Досвід розвинутих країн свідчить про те, що, незважаючи на високий рівеньнауково-технічного прогресу, у них існує і зростає безробіття, не всім доступніосвіта та медична допомога.
Наступний проявпротиріччя між економічною і соціальною ефективністю – це протиріччя міжрівнями доходів власників і найманих робітників.
У принципі,економічна ефективність функціонування підприємства для його власника служитьіндивідуальною економічною ефективністю, яка також побічно є джереломзадоволення його різних соціальних потреб. Адже власник, у першу чергу, єлюдиною і ніщо людське йому не чуже, отже, він так само має потребу в задоволенніфізіологічних і духовних потреб. Але різниця між власниками і невласниками,тобто найманими робітниками, полягає в тому, що в перших більше можливостізадовольняти більш широкий спектр потреб, тому що в них є право розпоряджатисяприбутком підприємства, оскільки саме прибуток є джерелом їх доходів. Особливоце реально в тому випадку, якщо вони є власниками економічно ефективнихпідприємств.
Аналізуючи досвідяк розвинутих, так і країн, що розвиваються, можна зробити висновок, що доходивласників і найманих робітників значно відрізняються між собою. Власникизацікавлені, щоб заробітна плата по можливості була якнайменшою, тому щовитрати на одну гривню випущеної продукції будуть меншими, а отже, прибутокбуде більший. Таке протиріччя призводить до розшарування суспільства, а отже,до соціальних конфліктів у ньому.
В економічнійлітературі існує думка, що ринковий механізм створює постійно діючі стимули дляпідвищення ефективності виробництва. Він виявив величезну здатність швидкоадаптуватися до змін у соціально-політичному, економічному житті, до бурхливогорозвитку продуктивних сил. Разом з тим досвід останнього сторіччя переконливосвідчить, що ринковий механізм виявився нездатним або малоефективним длявирішення цілої низки соціальних, екологічних та інших проблем подібного роду.«Невидима рука ринку» не сприяє задоволенню суспільних потреб. Тут можнаговорити про наявність такого прояву протиріччя між економічною і соціальноюефективністю, як протиріччя між соціальною безпекою громадян і економічноюсистемою держави, що охоплює процеси виробництва, обміну, розподілу іспоживання матеріальних благ. Про наявність такого протиріччя говорить і тойфакт, що багато країн намагаються будувати соціально орієнтовану економіку,намагаючись перебороти це протиріччя шляхом посилення втручання держави векономічні процеси. Соціальна безпека включає не тільки безпеку трудовоїдіяльності, але і можливість безпечного відпочинку. Жодна країна світу, наякому б рівні розвитку вона не була, не може з твердістю заявити, що на їїтериторії злочинність викоренена. Варто зазначити, що в розвинутих країнахтемпи зростання злочинності істотно вищі, ніж у тих, що розвиваються. Зпоширенням злочинності зростає кількість адміністративних порушень, аморальнихявищ, пияцтва, наркоманії, токсикоманії, самогубств, бродяжництва, жебрацтва,розпаду родин, дитячої безпритульності, психічних розладів та інших негативнихявищ. Має місце також такий прояв протиріччя як протиріччя між економічною ефективністюдіяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою. Дляпроведення заходів соціальної політики державі необхідні кошти, які вонаодержує шляхом збору податків як з фізичних, так і юридичних осіб. У розвинутихкраїнах в обсязі податкових надходжень велику частину займають кошти, щонадійшли від підприємств. Держава зацікавлена, щоб до бюджету кошти від податківнадходили в повній мірі і вчасно, тому що тоді шляхом перерозподілу буде можливістьдопомогти тим членам суспільства, що не можуть забезпечити самі себе в силувизначених обставин. Інтереси підприємців у цьому плані зовсім протилежні. Вонизацікавлені в мінімізації ставок оподатковування, що збільшує їх прибуток, івнаслідок цього використовувати більше коштів для розширення, відновлення виробництва,що сприяє одержанню більшого прибутку. Але варто відзначити, що зменшенняподатків веде до скорочення витрат на соціальні потреби. Проявом протиріччя міжекономічною і соціальною ефективністю виробництва є також протиріччя міжекономічною системою та духовними цінностями. На сучасному етапі розвитку цідуховні цінності такими не є для більшої частини населення світовоїцивілізації, особливо України. Економічна система, як стан продуктивних сил івиробничих відносин стверджує первинність матеріальних цінностей (засобивиробництва). У свідомості людей матеріальні цінності найчастіше ототожнюютьсяз грошима, незважаючи на те, що гроші служать тільки засобом оцінкиматеріальних благ. Інтерес людей зводиться до нагромадження саме грошей чисправжніх матеріальних цінностей на шкоду духовним. Таке розміщення пріоритетівведе до духовного збіднення суспільства, а потім до духовного вимирання [30].
Для нашої країнихарактерне пріоритетне положення економічної ефективності в порівнянні ізсоціальною ефективністю, хоча варто зазначити, що економічна ефективністьтакож, як і соціальна, знаходяться на низькому рівні. В Україні йде процесстворення олігархічних структур, для яких у погоні за прибутком усі засобигарні. При цьому, як правило, у приватних і корпоративних структурахзастосовується класична форма найму й оплати праці, при якій величиназаробітної плати в основному не залежить від розміру прибутку. В силу того, щоекономічна ефективність ставиться на перше місце, держава намагається нібитопідняти економіку, не звертаючи уваги на соціальні аспекти своїх дій, тобто зарахунок зниження соціальної ефективності прагне підняти економічну. Але при цьомувиходить так, що соціальна ефективність усе більше знижується, а передкризовийрівень економічної ефективності не досягнуто. В Україні розвивається корпоративнийкапіталізм, що відрізняється надзвичайною консервативністю і неконкурентоспроможністюу порівнянні з функціонуючим сьогодні на Заході. Внаслідок чого рівень соціальноїефективності підприємств низький. Таке положення справ не дозволяє процесамперетворень здобувати демократичний характер і веде до загострення відносин усуспільстві.
Протиріччя міжекономічною і соціальною ефективністю породжують дві тенденції розвиткупідприємства. Висока економічна ефективність виробництва породжує тенденцію достабільної його роботи. Низька соціальна ефективність приводить до необхідностізмін у процесі виробництва: техніки, технології, організації й інших виробничихумов. Вирішення цього протиріччя є джерелом розвитку підприємства, що дозволяєперейти їм на більш високий ступінь розвитку і не тільки господарськимсуб’єктам, але і суспільству в цілому. Таким чином, на перший план повиненвиходити не приватний економічний інтерес, а бажання і потреби всьогонаселення. Проведемо систематизацію напрямків подолання протиріч між соціальноюта економічною ефективністю (табл. 3.1)
Таблиця 3.1
Напрямки усуненняпротиріч між соціальною и економічною ефективністюВнутрішні протиріччя Напрямки усунення Зовнішні протиріччя Напрямки усунення протиріччя між прибутковістю виробництва та витратами на соціальні потреби його колективу збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємства протиріччя між науково-технічним прогресом і екологічним середовищем впровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з боку державних органів

 протиріччя між економічною й однієї зі складових соціальної ефективності – наявністю творчого змісту праці, що можливо тільки при автоматизованому виробництві збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР на підприємства протиріччя між економічною ефективністю діяльності підприємства та соціальною політикою, що провадиться державою. збільшення соціальної відповідальності підприємницького сектору

 протиріччя між доходами працівників і цінами, що встановлюються підприємствами на свою продукцію регулювання рівня заробітної плати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, та контроль за встановленням цін протиріччя між економічною системою та духовними цінностями збільшення видатків на утримання культурної сфери протиріччя між рівнями доходів власників і найманих робітників встановлення верхньої межі заробітної плати вищої ланки управління, збільшення середньої заробітної плати на підприємстві
Таким чином,бачимо, що напрямки усунення протиріч між соціальною и економічною ефективністюзалежать від сфери прояву таких протиріч. Що стосується зовнішніх протиріч, тотут має проявлятися прямий вплив держави на їх усунення. Так, наприкладвпровадження норм Кіотського протоколу та нагляд за цим процесом з бокудержавних органів стимулюватиме впровадження більш екологічно чистихтехнологій, або використання спеціальних фільтрів на промислових виробництвах.Тим самим буде досягатися соціальна складова діяльності підприємств, оскількивони будуть більш дбайливо ставитися до екологічної ситуації регіон де вонифункціонують. Збільшення соціальної відповідальності підприємницького секторумає проявлятися наприклад у встановлені певних податкових пільг тимпідприємствам, які спрямовують частину свого прибутку на соціальні заходи, причому ці заходи мають бути поза соціальною інфраструктурою підприємств.Збільшення видатків на утримання культурної сфери з боку держави за рахунокподаткових надходжень від підприємств має відбуватися паралельно ізвпровадженням регресивної моделі оподаткування.
Розглянемонапрямки подолання внутрішніх протиріч між соціальною та економічноюефективністю. Так, збільшення видатків на соціальну інфраструктур підприємствавбачається важливим механізмом підвищення рівня соціальної відповідальностібізнесу, а крім того сприятиме підвищенню продуктивності праці, оскільки буде впливатина мотивацію робітників. Збільшення видатків та уваги керівництва на НДДКР напідприємства є важливим заходом стимулювання наукової діяльності працівників, атакож сприятиме збільшенню раціоналізаторських пропозицій, що вже саме по собібуде мати ефективний вплив на підвищення продуктивності праці та зростанняекономічного ефекту виробництва. Що стосується регулювання рівня заробітноїплати на законодавчому рівні шляхом гарантії пристойного рівня заробітку, таконтролю за встановленням цін, необхідно зауважити, що певний напрямокдержавного управління в даній сфері існує досить давно, оскільки є спеціальнийорган по догляду за цінами. Однак, на наш думку, необхідно дещо змінитипарадигму цього напрямку регулювання протиріччя між економічної та соціальноюефективністю з боку держави, в площині впровадження регресивної ставкиоподаткування та політики вирівнювання доходів населення.
На нашу думку,найважливішим протиріччям є протиріччя між рівнями доходів власників і найманихробітників. Це протиріччя має таке велике значення бо саме через різницю вдоходах найманої робочої сили та власників засобів виробництва проявляєтьсяпроблема формування середнього класу в державі. Економістами доведено, щорівень розвитку країни та добробуту її населення залежить від наявності абошвидкості формування такої соціальної прошарку як середній клас. Саме середнійклас формує більшу частину ВВП, а крім того покликаний найбільше впливати наполітичну ситуацію в країні, оскільки формує більшість електорату. Через цебудь-яка країна зацікавлена в наявності так званого «середнього класу»населення. В усьому світі йде постійний пошук взаємоприпустимого балансу міжекономічною і соціальною ефективністю, між зростанням виробництва і якістюжиттєдіяльності людей, що не завжди успішно досягається за допомогоюприватнопідприємницького господарювання, орієнтованого на прибутковість. Такийбаланс намагаються забезпечити за допомогою державного регулювання [40].
Слід зазначити,що всі вище перераховані форми прояву протиріччя між економічною і соціальноюефективністю є характерними для всієї економіки України і майже для кожногопідприємства окремо. Особливістю сучасної української економіки є низькийрівень економічної і соціальної ефективності. В результаті виходить замкнутеколо, коли для підвищення соціальної ефективності немає необхідної матеріальноїбази, а для збільшення економічної ефективності немає соціальних стимулів. Томувиникає необхідність використовувати позитивні приклади розвинутих країн, алене сліпо наслідувати їх, а застосовувати, виходячи з реальних умов, що склалисяв Україні. Пізнання протиріччя між економічною і соціальною ефективністюнеобхідне для того, щоб його вирішити. 3.2 Державний вплив на вдосконаленняпроцесу формування соціальної та економічної ефективності
У сучаснійекономіці вироблено відносно велику кількість схем, що дозволяють вироблятибаланс інтересів між найнятими працівниками і підприємцями. Важливу регулюючуроль у ряді високорозвинених економічних систем грає участь працівниківбезпосередньо в структурі управління виробництвом. Слід згадати ті форми організаціївиробництва (як правило, невеликого), де працівники контролюють не наглядовіради, а взагалі — весь процес виробництва (наприклад кооперативи). Багатодослідників досить жорстко критикують подібні форми організації виробництва.Якщо керовані працівниками фірми дійсно ефективніші, ніж капіталістичні фірмито чому вони не витісняють останні з ринку в результаті конкуренції. Відповідьна це полягає в тому, що керованій працівниками фірмі нелегко вижити вкапіталістичному господарському середовищі незалежно від своєї потенційноїефективності. Цьому є три пояснення:
1). Труднощі збоку виробничого кооперативу в здобутті банківського і торгівельного кредитів;
2). Нездатністькооперативів утримувати висококласних менеджерів, які вимушені покидати їхчерез пропозицій кращої оплати, що поступають від капіталістичних фірм;
3). Занепадпроцвітаючих кооперативів, пов'язане з небажанням їх засновників ділитисяплодами своєї діяльності з новими членами.
Таким чином,серед багатьох форм безпосередньої участі працівників в управліннівиробництвом, найменш ефективними можна визнати ті з них, де працівникиуправляють всім підприємством [16].
Проблеми тутвиникають точно ті ж, що і у випадках повної відсутності впливу працівників напроцес ухвалення управлінських рішень. Можливості вирішення ряду протиріч міжекономічним і соціальним чинниками через посилення участі працівників вуправлінні підприємством реалізується в найбільш розвинених економічнихсистемах. Проте в сучасній Україні подібна система не працює, трудові колективине мають реальної можливості впливати на ситуацію на підприємствах навіть черезсвої акціонерні права. У ряді випадків вплив трудового колективу фактичнозведений до нуля.
Розглянемо такийелемент регулювання протиріч між соціальною і економічною ефективністю якпрофспілки. Профспілки є простою формою впливу працівників на процес ухваленняуправлінських рішень. В зв'язку з цим профспілкова форма дії істотновідрізняється від форми наглядових рад на підприємствах своєю відносноюобмеженістю і великим масштабом зовнішньої дії. Діяльність профспілок, як ідіяльність будь-якої іншої структури, що діє в рамках підприємства, необхіднооцінювати як з точки зору економічної, так і з точки зору соціальноїефективності. У цьому сенсі профспілки є досить показовим прикладом. Почнемо зтого, що зазвичай в цих випадках виділяється т.з. «монополістична сутність»профспілок. Олівер І. Уільямсон і ряд інших дослідників виділяє три типипрофспілок за способом їх організації; класова, коли профспілка розглядає своїхчленів як об'єднання одного класу, покликаного боротися зі свавіллям іншого(власницького); галузева і цехова. Саме останній тип профспілок, що діє вумовах дефіцитності (високій мірі спеціалізації) створюючої його професії, єнайбільш ефективним. З іншого боку, профспілки, наполягаючи на зростаннісоціальної ефективності (що знаходить своє відображення в вимогах зростаннявеличини заробітної плати і соціальних благ), по своїх функціях неминучевимушені були враховувати і міру економічної ефективності. По специфіці своєїдіяльності профспілки можуть сприяти розвитку економічної ефективності завдякинаявності двох їх функцій: представницької і управлінської. Представницькафункція профспілок менш масштабна, ніж управлінська. Проте, профспілки можутьслужити як джерело інформації про потреби працівників і їх перевагах, так і якпомічник робітників при оцінці складних пропозицій наймачів по заробітній платіі пільгам. Управлінська функція масштабніше представницької. Наявністьпрофспілок вигідна не лише для самих найманих робітників, але і дляпідприємств, оскільки вони знижують трансакційні витрати.
Підводячипідсумки, виділимо деякі позитивні риси, застосування профспілок як інструментрегулювання протиріч між соціальною та економічною ефективністю підприємтсва:
1)  правильнаорганізація соціального простору;
2)  перерозподілзавдань, делегування повноважень, розвиток горизонтальних зв'язків відособлення«вільних» (від прямого втручання управлінців) зон;
3)  формуванняєдиного культурного поля організації;
4)  розвитоксуб'єктного потенціалу (готовність і бажання співробітників).
Відзначимо такождуже важливий момент, що з часів Великої депресії 1929-1933 років суспільство іуряди різних країн світу стали усвідомлювати необхідність створеннянаціональних соціальних систем. Проте, як і слід було чекати, в різних країнахтакі системи носили різний характер. У багатьох країнах соціальні системиперетворилися на потужну структуру, оформлену законодавчо і що корінним чиномвпливає на доходи і можливості значної частини населення. У ряді інших країндія держави на рішення соціальних проблем зведена до мінімуму, покликаного недопускати убогість і вирівнювати можливості. Досить яскравими прикладами обохтипів соціальної політики держави виступають приклади соціальних систем такихдержав як, наприклад, Швеція і США. У Швеції з часів Великої депресії склаласяідеологічна система, що формує поряд з демократією і ринковою економікоюдержавну систему соціального захисту. Ця система покликана забезпечувати певнийрівень доходів і надання ряду безвідплатних пільгових послуг. Умовно їїназивають «держава добробуту» («Welfare state»). У різних країнах, відповіднодо їх історичних, економічних і геополітичних особливостей сформовані різнітипии «держави добробут», який можна, ігноруючи частковості, звести додекількох моделей. В центрі першої моделі «положення про переважаюче значеннядвох «природних» каналів, через які задовольняються потреби індивіда; до нихвідносяться приватний ринок і сім'я. Лише в тому випадку, якщо ці інститутиперестають виконувати свої соціальні функції адекватним чином, в дію вступаютьдержавні інститути, і те лише на тимчасовій основі — доки «природні» канали нестануть діяти ефективно. У такій моделі основний акцент соціальної політики — на добродійності, суспільному вспомоществованії. Соціальні заходи державиадресуються т.з. що «істинно має потребу». Як видно з цього опису, даний типсоціальної політики досить простий. Він є наявністю системи компенсаційнихзаходів, направлених що має потребу. Яке-небудь радикальне втручання держави векономіку відсутнє. Таку модель можна умовно позначити як свого роду простий компенсаторнийтип соціальної політики держави. Так само наголошується і наявність другоїмоделі, де гарантії соціального захисту надаються головним чином черезстрахування працівників. Втрата заробітку спричиняє за собою виплатукомпенсації, яка частково відшкодовує втрачений дохід. Величина соціальнихвиплат прямо пропорційна кількості і розмірам соціальних внесків, щовиплачуються до державних (бюджетні і позабюджетні) фондів. Це модель набагатоширшої соціальної політики чим перша, але так само переважно пасивною, прямо ненаціленою на профілактику соціальних хвороб. Цю модель можна позначити якскладний компенсаторний тип соціальної політики. (Слід зазначити, що розділенняна «складний» і «простий» типи вельми умовно, на ділі в більшості випадківобидві описані моделі працюють разом, переплітаючись в різних конфігураціях,тому їх швидше слід розуміти невідривно одну від іншої, позначаючи як компенсаторнийтип соціальної політики держави) [34].
Іншим типомсоціальної політики є масштабніша система (характерна для Швеції і інших). Данамодель розглядає систему соціального добробуту як інтегрований інститут всуспільстві, що забезпечує універсальні послуги за межами ринку. Об'єктомцілеспрямованої політики виступає все населення. У ній немає прямої залежностіміж правом на соціальний захист і спеціальними виплатами. Соціальний захистпередбачає надання матеріальній допомозі на рівні нормального життєвогостандарту. У цій моделі присутній перерозподіл економічних ресурсів віднайбільш забезпечених груп до менш забезпеченим як цільовий принцип. Іншаособливість моделі полягає в тому, що в главу її функціонування поставленазапобігання, профілактики випадків втрати індивідом соціальної стабільності. Цеактивний тип соціальної політики держави. Як видно з опису, дана модельнайбільш складна і масштабна. Вона передбачає не лише прийняття ряду заходівкомпенсаційного характеру, але вимагає цілої об'ємної системи, що включаєзаконодавчу базу, наявність особливих відомств як експертно-оцінних, так іподаткових і інш. Цю модель можна позначити як розподільний тип. Таким чином,представлена класифікація виводить три моделі соціальної політики, які булизведені нами в двох типів, позначених як компенсаторний і розподільний. Питанняпро взаємодію цих два типом між собою вимагає розгляду ряду конкретнихсоціально-економічних моделей, властивих тій або іншій країні, проте вже настадії попереднього розгляду ясно, що розподільний тип соціальної політикивключатиме всі сторони компенсаторного типа. В той же час, компенсаторний типможе включати деякі елементи розподільного типа, оскільки навіть виплатималоімущим обов'язково проходіть через систему хоч би якого-небудь, хай інезначного, перерозподіли ресурсів від одних груп населення до інших.Безумовно, представлена тут класифікація не може претендувати на звання єдиної.Наприклад, ця класифікація не враховує тих реальних об'ємів грошових коштів,які de facto перераховуються на соціальні потреби, а саме від об'ємів цихзасобів кінець кінцем залежить успішність і значущість будь-якого типасоціальної політики держави. Проте інформація про конкретний об'ємі грошовихкоштів, швидше є доповнюючою, як величина змінна. Більш того, певний типсоціальної політики, прийнятий в тій або іншій державі стимулює величину сум,що виділяються на соціальну політику. Тому система, що відповідає за розподілсоціальних засобів грає вирішальну роль в класифікації типів соціальноїполітики. Окрім об'ємів грошових сум, на додаток до типа соціальної політики,необхідно враховувати ще деякі моменти. Важливу роль грає інформація про місці,яке займає соціальна політика в економічній діяльності держави; характер їївзаємин з економічною політикою, пріоритетності одній над іншою; доля витрат насоціальну політику у ВНП або ВВП; структура державної системи витрат, питанняпро переважання або соціальних послуг — освіти, житла, охорони здоров'я, абосоціального забезпечення і так далі Розглянемо декілька прикладів, щоілюструють розподільного і компенсаторного типа пристрою соціальногогосподарства. Одним з найяскравіших прикладів розподільного типа соціальноїекономіки — т.з. шведська модель. Цей варіант соціального пристрою суспільствапочав формуватися в Швеції. Гарантії соціального захисту стали поширюватися навсе населення. Шведська модель діяла незалежно від яких-небудь виплат істраховок, надаючи соціальний захист всім верствам населення. Допомога, щонадається, забезпечувала соціальний захист населення на рівні нормальногожиттєвого стандарту, надаючи громадянам можливість не втрачати свій рівеньжиття в разі яких-небудь обставин. Громадянам було надано майже безкоштовнемедичне обслуговування, значні пільги надавалися хронічно хворим, безробітним ітак далі Метою соціальної політики було забезпечення стабільно-високого рівняжиття для всіх громадян незалежно від їх класової приналежності. Системасоціальних гарантій дозволяла громадянам здобути безкоштовну середню іспеціальну освіту, проходження курсів професійної орієнтації, підготовки іперепідготовки кадрів. У подальший період були досягнуті крупні успіхи вподоланні проблеми безробіття — в роки розквіту шведської моделі безробітнихбуло всього 1,5%. Додатковою особливістю цієї моделі було те, що в главу їїфункціонування було поставлено завдання профілактики випадків втрати індивідомсоціальної стабільності. Шведська модель, в цьому сенсі діяла активно інаступально. Зокрема були спроби прямої соціалізації частини прибутківприватного сектора через різні фонди трудящих і додання профспілкамменеджерських функцій в цих фондах, які до речі не виправдали себе. Кренпрофспілок у бік синдикалізму, що виявився в створенні цих фондів, був вже посуті справи виходом за рамки класичної шведської моделі і став одним з чинниківїї підривання. Поряд з цим різко розширилася ініційована бізнесом практикаучасті працівників в акціях підприємств, що підриває профспілкову політикусолідарності. Із-за зміни соціальної стратегії бізнесу (відмова відзагальнонаціональних інститутів узгодження інтересів з профспілками) модельбагато в чому втратила свій макроконсенсусний характер. Соціал-демократичнастратегія соціальних реформ, орієнтована на нарощування бюджетногоперерозподілу доходів, розширення суспільного сектора соціальних послуг ізниження ролі ринку в соціальних стосунках (шляхом розширення соціальнихгарантій особи за рахунок цих чинників), досягнувши визначених, порівняновисоких рубежів реалізації, виявила в 80-і роки об'єктивну вичерпаність своїхможливостей. Социдарственних витрат у ВНП і визнати необхідність припиненнязростання суспільного сектора, але і піти на комерціалізацію і приватизаціюряду соціальних служб. Посилилася орієнтація на ринкове рішення (замістьполітичного) цілого ряду соціально-економічних проблем. Зі всіх виводів, якіможна зробити з розгляду шведської моделі, можна зробити один важливий вивід.Не втрачає свого значення такий важливий елемент соціальної політики шведськоїмоделі в цілому, як активна політика зайнятості. І вона, напевно, найцікавішадля Росії з врахуванням майбутньої структурної перебудови російської економіки.Річ у тому, що в цілях структурної модернізації економіки і підтримки високогорівня зайнятості робочої сили величезна роль в Швеції відводиться прогнозуваннюпотреб економіки в кваліфікованих кадрах, планеруванню і підготовці цих кадрів.У шведській практиці підготовці підготовка цих кадрів не слідує за структурноюперебудовою, а передує їй. Прикладом компенсаторного типа може служитисоціальна політика в США. США пізніші, ніж європейські країни, ввели головнісоціальні програми. Вже після війни там прийняли концепцію Welfare State,засновану на визнанні факту, що ринкова економіка не в змозі усунутинерівність. У такому вигляді соціальна політика проіснувала в Сполучених Штатахдо середини 70-х років. Проте в кінці 70-х років сталося руйнування цієїсистеми стосунків. Багато соціальних програм було згорнуто унаслідокускладнення фінансового стану країни. До середини 90-х років державний бюджетСША мав істотний дефіцит при зростаючому об'ємі витрат на різні потреби(наприклад, військові). Як наслідок послідувало скорочення витрат на соціальніпотреби. Останнім часом в рамках цієї системи відбуваються глобальні зміни.2008-й рік США закінчили з 50-мільярдним дефіцитом. На сьогоднішній деньзалишається відкритим питання про те, якого типа соціальної політики повиннапроводити Україна. По суті в сучасній українській дійсності жоден певний типсоціальної політики держави не сформований. У розумінні соціальної політики до цихпір діють стереотипи, що сформувалися ще в радянські часи. Сучасна соціальнаполітика України зводиться фактично до пенсійного забезпечення і мінімальнихвиплат найбільш незабезпеченої частини населення. Що проте склалася за багатодесятиліття традиція вимагає введення в Росії масштабнішої — розподільноїсистеми. Звичайно, в сучасних умовах подібні зміни в соціальній політиці наврядчи можливі. Більш того, для досягнення тактичних цілей держава сьогоднівимушена навіть підсилювати міру свого невтручання в проблему — введення єдиноїставки прибуткового податку тому свідоцтво. Проте сучасні проблеми Росії-все-таки тимчасове явище. Рано чи пізно економічне зростання стане достатнєдля того, щоб приділяти даному питанню увагу, якої він дейтвітельно заслуговує.І держава повинна вже сьогодні уявляти собі, які саме заходи і кроки воноповинне робити тут. Для такої вистави ж необхідно визначитися, яку самесоціальну політику держава повинна проводити. Абсолютно ясно, що воно не можеусунутися від вирішення соціальних проблем, надавши все на волю «ринковоїстихії». Сучасні економічні системи за значний історичний час виробили значнукількість різних форм, в рамках яких відбувається регулювання тих або іншихскладнощів, що виникають в процесі взаємин власника і працівників. Слідвизнати, що в сучасній західній економіці, за допомогою цих форм соціальніпроблеми вирішуються більш-менш успішно.
/>

Рис. 3.1. Модельвзаємодії держави з підприємницьким сектором щодо подолання протиріч міжсоціальною та економічною ефективністю
У сучаснійУкраїні жодна з цих форм не працює повною мірою. Із-за цього протиріччя міжекономічним і соціальним зростають до абсолютно неприродних розмірів, порушуючибаланс економічної і соціальної ефективності. В умовах тотального незадоволеннянаселення умовами життя, простою майже половини всіх виробничих потужностей ішироких можливостей істотного збільшення капіталу шляхом фінансових спекуляцій,представлена проблема залишається непомітною не лише в цілому, але і навіть вокремих своїх проявах. Економічний спад, що проте намітився в 2008-2009 роках,здатний загострити дану проблему вже в найближчому майбутньому. Саме тому необхідновиробити ефективну модель взаємодії органів державної влади та підприємницькогосектору, щодоподолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю.
Таким чином,зображена модель подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністюсприятиме стимулюванню розвитку соціальної сфери країни. Так модель дісталаназву трипартизм. У країнах з розвиненою ринковою економікою ідеологіясоціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хочайого моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом.Світовий досвід переконливо засвідчує, що проблеми економіки і суспільногожиття, в тому числі у сфері застосування найманої праці, вирішуютьсяоптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягненнясоціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнемсоціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманимипрацівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укладенняколективних договорів та колективних угод, узгодження проектівнормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальнимипартнерами на всіх рівнях. Таким чином, за рахунок досягнення ефективноївзаємодії в рамках соціального партнерства й буде вирішуватися проблемаподолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю.
Предметомсоціального партнерства виступають колективні відносини між соціальнимипартнерами із участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участітрудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодоукладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому,регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок таінших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудовихвідносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішенняіндивідуальних та колективних трудових спорів. До сфери соціального партнерствавходять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додатковихробочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення відбезробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог зохорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпеченнявідтворюючої і стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників насвоєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці йвідпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею напідприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльностіпідприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальнихмеж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенніколективних трудових спорів тощо.
Велику роль впроцесі подолання протиріч між соціальною та економічною ефективністю та врегулюванні цього процесу з боку держави відіграють регіональні програмирозвитку. Такі програми розробляються та приймаються виходячи іззагальнодержавних стратегій розвитку промисловості, соціальної сфери тощо, а таожз урахуванням встановлених державою стандартів. Так, зокрема, обласні цільовіпрограми слід розглядати як інструмент розвитку економіки Харківської області.Такі програми повинні бути двох видів: спрямовані на вирішення завданнястимулювання соціально-економічного розвитку (наприклад, забезпеченняприскореного економічного росту в геостратегічно важливих регіонах країни) іспрямовані на вирішення завдання забезпечення відтворення ресурсів розвитку (утому числі, на вирішення проблем кризових територій). У відношенні двох видівпрограм повинні бути вироблені вимоги ефективності відповідно до типологіїрегіонів і специфікою розв'язуваних завдань. При цьому необхідно забезпечити перехід від підтримкиконкретних регіонів до вирішення системних проблем. Обласна цільова програма регіонального розвитку повинна бутипобудована за наступними принципами:
1)  принцип взаємозв'язкута наступності програм. Програми та проекти на кожному етапі реалізації повиннібути взаємозалежні за завданнями;
2)  принцип нарощуваннязусиль. Необхідно забезпечити відтворення ресурсів у процесі реалізаціїстратегії, тобто можливість використати на наступних етапах ресурси, що булистворені на попередніх етапах;
3)  принцип економіїресурсів. При розробці програми важливо, щоб ефект від її реалізації був ширше,ніж безпосереднє вирішення програмних завдань. Мова йде про створення загальнихсприятливих соціальних, технологічних, інституціональних та організаційнихумов, що підвищують загальну ефективність економіки, соціальної сфери;
4)  принцип «середовищноговпливу». Програми повинні бути спрямовані на формування умов для вирішенняпевного роду проблем (наприклад, міграції за рахунок створення найбільшсприятливих умов життєдіяльності та формування нових робочих місць), а не на прямеусунення проблеми;
5)  принцип інфраструктурногозабезпечення.Ефективність програм визначається змінами в організаційній та інституціональнійсферах.
Враховуючи вищезазначене,основою реалізації цільових програм розвитку Харківської області покликана стати Стратегія економічного ісоціального розвитку Харківської області на період до 2015 року. Головною метоюстратегії є поліпшення якості життя населення за рахунок структурних змінекономіки та підвищення конкурентоспроможності регіональної економічноїсистеми.
Основними цілямиреалізації стратегії нами передбачено:
1. Розвиток людського потенціалу.
Перш за все це маєвідбитися на збільшенні ефективності використання трудових ресурсів тапідвищенні рівня життя населення, зокрема збільшення заробітної плати, наявнихдоходів на душу населення та виплат соціально незахищеному шару населення –пенсіонерам та інвалідам (рис. 2), за рахунок перегляду механізму формування таголовних напрямів бюджетної політики на мезо- та макрорівнях.

/>
Рис. 3.2.Динаміка наявних доходів населення, середньомісячної заробітної плати тасереднього розміру пенсії, грн
Задекларованевище має змогу бути реалізованим, якщо механізм бюджетних відносин регіону та державина мезорівні не буде формуватися за залишковим принципом.
2. Раціональневикористання природних ресурсів.
Вирішення колапроблем на загальнодержавному та регіональному рівнях, що пов’язані ізвласністю на землю, інститутом паушальних платежів та концесійними угодами.
3. Трансформаціядоходів у капітал і залучення інвестицій в економіку області.
Як показав аналізєвропейського досвіду щодо державної амортизаційної політики, найбільшефективним інструментом є селективне використання методу прискореноїамортизації, що особливо стосується експортоорієнтованих підприємств тапідприємств, які виготовляють продукцію, що може замінити імпорт. Необхідноактивізувати роботу з формування правового поля щодо регулювання ринку ціннихпаперів, зокрема найбільш ефективного та динамічно зростаючого сегменту – ринкуIPO.
4. Розвитокмалого бізнесу як елементу структурної перебудови економіки та формуваннясереднього класу.
Участьбізнес-асоціацій в процесі розвитку економічної системи області стає більшзначущою, зокрема діяльність Торгово-промислової палати, яка є недержавнимінститутом підтримки приватного бізнесу, в т.ч. й малого. На особливу увагузаслуговує необхідність перекласти частину функцій зі створення обласноговалового продукту на підприємства малого та середнього бізнесу на засадахоптимізації оподаткування, адміністративних бар’єрів у процесі реєстрації.Встановлення довгострокових відносин на базі субконтрактних схем, переплетеннякапіталів, надання різнорідної фінансової чи консультаційної підтримки, укладенняінших довгострокових угод забезпечують стійкість становища малогопідприємництва, їх стабільні доходи, фінансові та інвестиційні можливості. Нанашу думку, малий та середній бізнес може стати інструментом, який найшвидшеабсорбує результати науково-технічного розвитку та має змогу сформуватинеобхідну фінансову базу для збільшення валових капіталовкладень в економічнійсистемі галузі (рис. 3.3.).
/>
Рис. 3.3.Динаміка валових капітальних вкладень, млн. грн
5. Формуваннявисокоефективного інноваційно-виробничого комплексу регіону
В умовахнесприятливого інвестиційного клімату існує серйозна загроза нецільового використаннякоштів і пільг передбачених на розвиток інноваційної діяльності у відповідностідо Закону України «Про інноваційну діяльність», поширення «фіктивних»інновацій, спрямування оборотних коштів підприємств до псевдоінноваційних.
Враховуючинаведене вище, доцільною є модифікація критеріїв виокремлення інноваційнихпідприємств, які також повинні будуватися на функціональному принципі, щовідображатиме комплекс більш широких стратегічних завдань та національнихінтересів. Це дозволило б від визначення у спеціальному законі технологічнихпріоритетів перейти до більш гнучкої системи встановлення критеріїв відборутехнологій та інноваційних проектів, які вже можуть здійснюватися передбаченимиЗаконом України „Про інноваційну діяльність” уповноваженими інституціями. Середтаких критеріїв слід виокремити:
1)  впливпроекту на умови життя та безпеку життєдіяльності людини, розвиток людськогокапіталу;
2)  підвищенняекономічної ефективності виробництва, ресурсозбереження;
3)  міждисциплінарнийхарактер, розміщення в декількох секторах економіки;
4)  досягненнясвітового рівня та міжнародної конкурентоспроможності, що надасть змогузбільшити частку підприємств, що впроваджують інновації та, відповідно, обсягвідвантаженої промислової продукції, в т.ч. відвантаженої на експорт;
5)  посиленняролі регіону у національній економічній системі;
6)  розвитоккомунікацій і трансферу технологій.
Зазначенастратегія реалізовуватиметься в рамках двох часових етапів, яким притаманнінаступні організаційні заходи:
Перший етапреалізації стратегії — 2010- 2012 рр.
1)  створеннявиробництв із новітнім технологічним укладом, вихід на внутрішній і зовнішнійринки з наукоємною продукцією світового рівня;
2)  збільшенняобсягу інвестицій у розвиток інфраструктури;
3)  покращенняекологічної ситуації в Харківській області. Упровадження існуючих програмоздоровлення навколишнього середовища на екологічно неблагополучних територіях,у тому числі рекультивація земель;
4)  застосуваннядоговірних засад у відносинах між Кабінетом Міністрів України та Харківськоюобласною радою по вирішенню найбільш актуальних соціально-економічних проблемрегіону.
Другий етапреалізації стратегії — 2012- 2015 рр.
1)  поліпшенняпоказників людського розвитку та підвищення життєвого рівня населення, підвищенняпросторової та кваліфікаційної мобільності населення, забезпечення відтвореннянаселення і стабілізації його чисельності, як у регіоні, так і на окремихтериторіях. Визначення параметрів державної підтримки регіональних програм ізстворення місцевих модулів генерації знань (розвиток виробничо-технологічноїінфраструктури інноваційної діяльності — технопарків, інноваційно-технічнихцентрів, бізнес-інкубаторів);
2)  подоланнядиспропорцій у розвитку окремих територій області;
3)  проведеннямоніторингу результатів реформ на предмет їх ефективності та доцільностікоригування з метою визначення пріоритетів регіонального розвитку на наступнудовгострокову перспективу.
Результатомпровдження даної прогнрами має сатити підвищення реального, а не статистичного чисереднього, рівня забезпеченості та добробуту населення та підвищення рівнясоціально-економічної ефективності підприємницького сетору регіону.
Висновки
Економічнаефективність визначається як результативність виробництва, співвідношення міжрезультатами господарської діяльності й витратами праці. Економічнуефективність можуть характеризувати: продуктивність праці, фондовіддача, іматеріалоємність продукції. У масштабах суспільства економічна ефективність — це частка національного доходу у виробленому національному продукті.
Необхіднорозрізняти рівні визначення ефективності. Так економічна ефективність намакроекономічному рівні — це відношення виробленого продукту (ВВП) до витрат(праця, капітал, земля) мінус одиниця. Причому, можна окремо оцінюватиефективність капіталу, ефективність праці, і ефективність землі (надр) якзасобів виробництва.
Економічнаефективність на мікроекономічному рівні це також відношення виробленогопродукту одним суб'єктом господарської діяльності до витрат на виробництвопродукції мінус одиниця. Розходження в даному випадку полягає в тім, що домакрорівня відноситься крім виробленої продукції ще й надані послуги.Економічна ефективність – це не будь-яка результативність виробничоїдіяльності, а дохідність, прибутковість роботи підприємства. Особливо важливетаке розуміння цієї економічної категорії в умовах ринкової конкуренції, томущо не всякий результат виробництва є позитивним.
Соціальнаефективність виражає відносини, що носять корисний суспільний характер.Соціальна ефективність це корисність не тільки для окремого індивіда чи дляякоїсь окремої групи, а для основної маси людей, що складають трудящі, найманіробітники, без яких неможлива робота підприємств, одержання прибуткупідприємцем.
Метою соціальноїефективності на відміну від економічної є одержання соціального ефекту.Соціальним ефектом є задоволення як матеріальних, так і духовних потреб людей.На макрорівні соціальним ефектом є задоволення потреб більшості членівсуспільства. На мікрорівні – задоволення потреб працівників підприємства.
Для подоланняпротиріччя між економічною і соціальною ефективністю роботи підприємств вУкраїні необхідно використовувати досвід розвинутих країн. В економічнійлітературі наведені дані, що свідчать про досягнуті успіхи у зближенніекономічної і соціальної ефективності підприємства. У цьому процесі основнуроль відіграє держава. Слід зазначити, що втручання держави в подоланняпротиріччя явно недостатньо. Необхідно, щоб деякі заходи здійснювалисябезпосередньо самими підприємствами і з їх ініціативи. Адже, незважаючи назростання ролі державного регулювання, підсилюється соціальна нерівність,поширюється безробіття, руйнується навколишнє середовище і відбуваються іншінегативні явища. Таким чином, основою змін в області управління напідприємствах України повинно бути створення єдиної служби управлінняперсоналом, що об'єднає функції відділів: кадрів, праці і заробітної плати,підготовки кадрів, техніки безпеки і соціально-психологічних проблем.
Не менш важливимчинником, що впливає на соціально-економічну ефективність є оновлення капіталуі розвиток виробництва на базі досягнень науки і техніки. Відображенням стануцього фактора є відносна величина інноваційних інвестицій, що показує часткувкладених коштів на дані цілі в загальній вартості основного капіталу.Своєчасне оновлення капіталу і розвиток виробництва на базі досягнень науки ітехніки є базою для створення ергономічних і естетичних умов праці, підвищенняйого техніки безпеки.
Велику роль уподоланні проблеми взаємопоєднання соціальної та економічної ефективностівідіграє державне регулювання. Державне регулювання — це майже всі функціїдержави, пов'язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликанізабезпечити умови функціонування ринкової економічної системи.
Державнерегулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочерговаувага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестиційі структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціальногорозвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальнихпропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічноїдіяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулюванняекономіки. Водночас з огляду на наявні особливі умови реформування вирішуютьсягострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення,технологічні оновлення, подолання кризових явищ.
Крім держави насоціальну ефективність зокрема мають великий вплив підприємці. Що ситуаціявідносно впливу підприємницького сектору на соціальну складову розвиткутериторії характеризується достатньо позитивними тенденціями, звісно зурахуванням наслідків економічної кризи. Однак, саме за рахунокпідприємницького сектору та його активної діяльності ці наслідки для конкретноїтериторії можуть бути поолані в найкоротші терміни. В данному випадку багаточого буде залежати від економічного розвитку території та економічноїефективності підприємств, що є її передумовою. Аналіз показав, що в середньому від7% до 12% з загальної величини прибутку підприємства різних галузей направлялив 2008 та 2009 роках на соціальні заходи. Через наслідки економічної кризи, щомала місце в 2008-2009 роках, велика кількість грошей направлени підприємствамина соціальні заходи бли спрямовані головним чином на виплату вихідних допомогта компенсацій.
Сучасніекономічні системи за значний історичний час виробили різні форми, у рамкахяких відбувається регулювання тих або інших складностей, що виникають у процесівзаємин власника й працівників. Варто визнати, що в сучасній західнійекономіці, за допомогою цих форм соціальні проблеми вирішуються більш-меншуспішно. У сучасній Україні жодна із цих форм не працює повною мірою .
Через цепротиріччя між економічною і соціальною складовою виростають до зовсімнеприродних розмірів, порушуючи баланс економічної й соціальної ефективності. Вумовах тотальної незадоволеності населення умовами життя, простою майжеполовини всіх виробничих потужностей і широких можливостей істотного збільшеннякапіталу шляхом фінансових спекуляцій, представлене проблема залишаєтьсянепомітною не тільки в цілому, але й навіть в окремих своїх проявах.
Усвідомлення всіхцих фактів повинне привести керівництво підприємства до ідеї більше якісногозадоволення соціальної ефективності, зниженню ступеня відчуження, ростутворчого потенціалу й збільшенню масштабів самоорганізації працівників. Самешлях росту творчого рівня персоналу, його самосвідомості й захопленістюрезультатами власної діяльності стане, визначальним в розвитку світовоїекономіки XXІ століття, економіки, де безпосередню грубу фізичну працюостаточно візьмуть на себе машини, залишивши за людиною управління й визначенняшляхів розвитку. Чим раніше вітчизняна економіка усвідомить цю історичнутенденцію, тим швидше й ефективніше ввімкнеться вона в систему світовоїекономіки (відразу після реалізації первинного росту) як рівноправний партнерабо лідер.
/>Списоквикористаної літератури
1. КонституціяУкраїни: Прийнята на п’ятій сесії Верхов. Ради України 26 черв. 1996р. -К.:Просвіта, 1996. – 80с.
2. ЗаконУкраїни від 7.02.91 р. “Про підприємництво”
3. ЗаконУкраїни від 27.03.91 р. “Про підприємства в Україні”
4. ЗаконУкраїни “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року №2210-ІІІ
5. АбалкинЛ. Смена тысячелетий и социальные альтернативы // Вопросы экономики. — 2000. — №12. — С. 27-40.
6. АвраамоваЕ., Овчарова Л. Финансовый кризис августа 2008 г: выдержал ли удар средний классРоссии? // Вопросы экономики. — 2009. — №2. -С. 54-66.
7. АхановС.А. Эффективность общественного производства. Три уровня анализа:народнохозяйственный, региональный, хозрасчётный. — М.: Мысль, 2007.- 165 с.
8. Барр Р.Политическая экономия: В 2-х т. – М.: Международные отношения, 2005. – Т.1 –608 с., Т.2 – 750 с.
9. БасанцовІ. В. Стандартизація фінансового контролю як один із початкових етапівреформування контрольної системи України // Вісник Української академіїбанківської справи. – 2006. – № 1. – C. 33–39.
10. Башнянин Г.І. таін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С.Медведєв. – К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. – 442 с.
11. БерезинаЮ.И. Япония. Социальные последствия научно-технического прогресса. — М.: Наука,2006. — 222 с.
12. БорисенкоЗ. Конкурентна політика в Україні: Перші підсумки та шляхи розвитку//Цінніпапери України – 2008.- №32 – с. 5-7.
13. БурджаловФ.Э. Современная социальная политика: между планом и рынком. — М.: ФирмаГардарика, 2006. — 272 с.
14. Бусыгин А.В.Предпринимательство. Основной курс: Учеб. для вузов. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 608с.
15. Варналій З.С.Основи підприємництва: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 239 с.
16. ВидяпинВ.Н. Экономика:академический курс. – М.: ИНФРА-М. – 2009. – 1244 с.
17. Галица И.Государственное регулирование в условиях рыночных отношений/Экономика Украины.– 2002. — №6. – 52-58
18. ГришкевичО. Проблеми визначення ринку при аналізі економічної концентрації// Вісник УАДУпри Президентові України – 2008. — №3. – с. 92-101.
19. ГусакМ.Б., Білоусова Н.В. Про негаразди в антимонопольному законодавстві та впрактиці його застосування / Фінансова консультація, 2000. — №35-38. – с.4-11
20. ДахноІ.І. Антимонопольне право.Курс лекцій. – К.: Четверта хвиля,2008.–352 с.
21. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров,Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.
22. Дідківська Л.І, Головко Л.С. Опорний конспект лекцій з курсу«Державне регулювання економіки». – К.: КДТЕУ, 2000.
23. Долан Э.Дж., Линдсей Д.Е., Микроекономика. СПб: СПб – оркестр: Литера плюс, 2004. – Гл.16. (Пер. с англ.).
24. ЕкономікаУкраїни: потенціал, реформи, перспективи.: Монографія: у 5т. Т2. Проблемиреформування відносин власності в Україні/ За ред. В.Ф. Беседіна, О.Ю.Рудченка. – К.: НДЕІ Мінекономіки, 2006. – 312 с.
25. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. –К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
26. Завада О.Антимонопольний комітет відстоює засади добросовісної конкуренції //УК. – 2008.- №226-227. – с. 19.
27. Загальна економіка:Підручник / За ред. І.Ф. Радіонової. – К.: Знання, 2005. – 234 с.
28. ЗаславскаяТ.И. Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: очерки. — Новосибирск: Наука,2008. — 442 с.
29. ЗолотогоровВ.Г., Кузнецова Г.Ф., Пасюк М.Ю. Экономический словарь. — Минск: Наука итехника, 2007. — 316 с.
30. КапицаЛ.М. США: проблемы социального неравенства. — М.: Знание, 1990. – 63 с.
31. Кац И.Я.Экономическая эффективность деятельности предприятий (анализ и оценка). — М.:Финансы и статистика, 2007. — 192 с.
32. Крутик А.Б.,Пилянова А.А. Введение в предпринимательство: Учеб. пособ. – СПб.: Политехника,2005. – 583 с.
33. КучеренкоВ., Дзезик С. Антимонопольне регулювання діяльності підприємств водопостачання/ Економіка України. – 2001. — №3. – с.40 — 43
34. Лайкам К.Модели социальной политики // Экономика Украины. — 2004. — №8. — С. 19-26.
35. ЛебедеваH.H. Институциональная экономика: материалы к спецкурсу / ВолГУ. — Волгоград:Изд-во ВолГУ, 2009. — 75 с.
36. Литвиненко Я. В. Податкова політика: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 224с.
37. МакконнеллК.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: в 2 т. – М.:Республика, 2002. – т. 2. – Гл. 34. (Пер. с англ.).
38. МедведчукС.В. Критерії раціональності в побудові фінансово-господарських відносин„держава-підприємство”/ Регіональна економіка. – 2000. — №1.- с.27-33
39. МельниковаО. Особливості національної монополії / Економіка України. – 2001. — №2. –с.50-53
40. МикульскийК.И. Взаимодействие экономической и социальной политики. — М.: Экономика, 2007. — 254 с.
41. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулюванняекономіки / За ред. І.Р. Михасюка. – Львівський національний університет ім. І.Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атіка, Ельга-Н,2000. – 592 с.
42. Мікроекономікаі макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: М59 у 2 ч./С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської, — К.: Основи, 2008 – 518 с.
43. Орищак Я.О., Стебло М.І. Основи економіки: Навч. посіб.– Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. – 112 с.
44. Основиекономічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 2008. – 464 с.
45. Основиекономічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка,В.П. Нестеренка. – К.: Вища школа – Знання, 2007. – 743 с.
46. Основыпредпринимательской деятельности / Под ред. Ю.Осипова.– М.: Прогресс 2002. –432 с.
47. Основыэкономической теории: Уч. – метод. пособие/Под ред. Р.Нуреева. – М.: Вопр.экономики. — №12. – 2005. (Тема 7. Типы рыночных структур: несовершеннаяконкуренция и антимонопольное законодательство).
48. Панасюк В.М. Ковальчук Е.К. Бобрівець С.В. Податковий облік. – Тернопіль:Карт-бланш, 2003. – 260 с.
49. ПияшеваЛИ. Пинскер Б. Экономический неоконсерватизм. — М.: Международные отношения, 2008. — 254 с.
50. ПіттманРассел. Конкурентна політика в Україні та Сполучених Штатах: український законпро конкуренцію та американський досвід/Проект Економічних Реформ в Україні(ПЕРУ). – Економічні студії. – Вип.95-002.– К.: 2005.– 35 с.
51. Покропивний С.Ф.,Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ,2008. – 352 с.
52. ПоліщукН. До проблеми регулювання результативності діяльності підприємства/ Економіст.– 2001. — №2. – с.43-45
53. Правовіаспекти дерегуляції підприємницької діяльності // Підприємництво і право:Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України. –2008. – 340 с.
54. Радіонова І.Макроекономіка та економічна політика: Підручник – К.: Таксон, 2006. – 240 с.
55. РаяцкасР.Л. Суткайтис В.П. Социально-экономическая эффективность производства. — М.:Наука, 2005. — 188 с.
56. РобинсонДж. Экономическая теория несовершенной конкуренции – М.: Прогрес, 1986. – 472с. (Пер. с англ.)
57. РоманівМ. В. Державний фінансовий контроль і аудит: [Навчально-методичний посібник]./Романів М. В. – К.: ТОВ “НОС”, 2008. – 224 с.
58. РоманюкО.П., Кілієвич О.І., Юрчишин В.В., Мертенс О.В. Сучасна економічна теорія істабілізаційні моделі у відкритому суспільстві/під ред. І.Розпутенка – К.:Вид-во УАДУ при Президентові України. – 2008. – 332с.
59. СаксДжефрі, Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України/ Пер.з англ. О. Пивоварський. – К.: Основи, 2006, — 345 с.
60. Селезнев В.В.Основы рыночной экономики Украины: Учеб. пособ. – К.: А.С.К., 2009. – 448 с.
61. СемюелсонП., Нордгауз В. Мікроекономіка. – К.: Основи, 2008. – Розд.20.
62. СтефанюкІ. Б. Теоретичні засади побудови нової системи державного фінансового контролю підприємницькоїдіяльності // Фінанси України. – 2006. – № 11. – C. 137 – 146.
63. СтоянВ.І. Сучасні доктрини та принципи державного фінансового регулювання / ФінансиУкраїни. – 2001. — №12. – с.68 -75
64. ТарасенкоГ.Д. Законы возвышения потребностей и жизненный уровень трудящихся. — Киев. 2007. — 191 с.
65. ТерещенкоО. Фінансування підприємств в Україні: актуальні проблеми та шляхи їхвирішення / Економіка України. -2002. — №1, с.10-17
66. Территориальныеи отраслевые факторы ускорения экономического развития. — Львов: Наука, 2000. — 222 с.
67. ТощенкоЖ.Т. Социальная инфраструктура. Сущность и пути развития. — М.: Мысль, 2005. — 206 с.
68. Туган-БарановскийМ.И. Социальные основы кооперации. — М.: Экономика, 1999. — 496 с.
69. ФилюкГ.М. Фінансово-економічні аспекти тарифної політики на ринках природноїмонополії / Фінанси України. – 2001. — №2. – с.55-63
70. ШаповалМ.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. – К.:ЕУІФІСМБ, 2000.
71. Эрроу К.Возможности и пределы рынка как механизма распределения ресурсов. — THESIS,весна 2003, т.1., вып.2.
72. Экономическаятеория. Бродская Т.Г, Видяпин В.И, Добрынин А.И. и др. – М.: ОЛМА. – 2008. –208 с.
73. Экономическаятеория: под ред. Грязновой А.Г., Чечелевой Т.В. – М.: ФЕНИКС. – 2005. – 592 с.
74. Экономическаятеория: под ред. Добрынина А.И., Тарасевича Л.С. – М.: ИНФРА. – 2004. – 544 с.
75. Экономическаятеория. Итуэлла Дж., Милгейта М., Ньюмена П… – М.: Старт. – 2004. – 944 с.
76. Экономическаятеория. (Учебник) Под ред. Камаева В.Д. (2003, 10-е изд., 592с.)
77. Экономическаятеория: под ред. Николаевой И.П. – СПб: Питер. – 2008. – 527 с.
78. Экономическаятеорія. Сажина М.А., Чибриков Г.Г. – М.: Гад-М. – 2007. – 672 с.
79. Экономическаятеория: введение в экономический анализ. – Таганрог: ТГТУ. – 2006. – 144 с.
80. Экономическаятеория. – Мн.: Высш. Школа. – 2006. — 446 с.
Додатки
Додаток А
Схема логікипобудови магістерської роботиРозділи та підрозділи
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/> Завдання
/>/> Результати 1. Єдність економічної соціальної ефективності на підприємстві
Визначити сутність ефективності управління на підприємстві
/>  Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що узагальнення, висновки та пропозиції можуть бути використані у подальших наукових розробках з питань пошуку оптимального співвідношення в рамках підприємства між його економічною та соціальною ефективністю 1.1 Взаємозв'язок між економічною соціальною ефективністю 1.2 Державна політика як фактор забезпечення єдності економічної соціальної ефективності 1.3 Роль підприємства в досягненні єдності економічної і соціальної ефективності його функціонування 2. Регулюючий вплив з боку держави на рівень економічної та соціальної ефективності на підприємстві Проаналізувати соціальну ефективність в умовах підприємства Проаналізовано соціальний ефект діяльності підприємств в межах конкретного регіону, зроблено аналіз факторів від яких залежить цей ефект, а також вплив державної політики сприяння підприємництва на соціальну складову ефективності підприємства 2.1. Державна політика сприяння підприємництву 2.2. Соціальний ефект підприємства в умовах розвитку території 2.3. Економічна ефективність підприємства як передумова розвитку території 3. Підвищення соціальної та економічної ефективності на підприємстві Проаналізувати економічну ефективність підприємства Зроблено аналіз факторів від яких залежить економічна ефективність підприємств в конкретному регіоні. Виявлено та проаналізовано вплив державної політики сприяння підприємництва на економічну складову ефективності підприємства 3.1. Усунення суперечок між соціальною та економічною ефективністю 3.2. Державний вплив на вдосконалення процесу формування соціальної та економічної ефективності Визначити оптимальне поєднання в умовах підприємства соціальної та економічної ефективності Проведено аналіз шляхів усунення суперечностей між соціальною та економічною ефективністю та пошук шляхів вдосконалення впливу державного регулювання на цього процесу

Додаток Б
Довідка
про впровадженнярезультатів науково-практичного дослідження
на тему «Єдністьекономічної і соціальної ефективності виробничої організації»
Дана Аведян Л.Й.та Івановій О.І. в тому, що науково-практичні результати досліджень в аспектірозвитку промислової політики (комунікаційний аспект), а саме:
принципиуправління комунікаційними процесами;
методичні підходищодо гармонізації комунікаційних процесів в процесі реалізації комунікаційноїполітики;
методичнірекомендації щодо діагностика протиріч реалізації комунікаційної політикивиробничих організацій
рекомендовано довпровадження в практику діяльності Головного управління промисловостіХарківської обласної державної адміністрації, транспорту і зв’язку.
Науково-практичнірозробки мають цінність для підвищення якості розробки програмсоціально-економічного розвитку регіону в аспекті удосконалення формування тареалізації комунікаційної політики.

Додаток В
Гонтарєва ІринаВячеславівна
Харківськийнаціональний економічний університет
Болгова ЮліяОлександрівна
Виконавчийкомітет Комінтернівської районної в м.Харкові ради
Спеціаліст 1категорії
Единство экономической исоциальной эффективности на предприятии
The purpose ofthis thesis is analysis of essence of economic and social efficiency;theoretical foundation of necessity and possibility of achieving harmony ofeconomic and social efficiency of enterprise; development of scientific andpractical recommendations, directed towards the increase of efficiency ofproduction
Вопросы эффективностипроизводства в той или иной постановке объективно возникали и становилисьпредметом изучения ещё до нашей эры в работах Ксенофонта, Платона, Аристотеля,Варрона, Колумеллы и других. Однако, эффективность производства приобрелаособую актуальность лишь в условиях широкого развития капиталистическихрыночных отношений, развёртывания предпринимательства и конкуренции.
Отождествлениеэффективности производства с его экономической эффективностью было доминирующимнаправлением в экономической теории и практике долгое время. ЛауреатНобелевской премии Морис Аллэ и сегодня утверждает: «всякая равновеснаяситуация рыночной экономики является ситуацией максимальной эффективности, и,наоборот, всякая ситуация максимальной эффективности является равновесной ситуациейрыночной экономики».
В рыночной системеконкурентная борьба ставит во главу угла эффективность работы предприятия.Эффективность работы предприятия выражает решающий хозяйственный интерессобственника, предпринимателя. Именно поэтому эффективность производства –никогда не теряющая своей актуальности проблема хозяйствования.[1, 64]
В рыночной системеконкурентная борьба ставит во главу угла эффективность работы предприятия.Успех или неуспех предпринимательской деятельности целиком зависит от еёэффективности, которая выражает решающий хозяйственный интерес собственника,предпринимателя. Именно поэтому эффективность производства – никогда нетеряющая своей актуальности проблема хозяйствования.
В научном исследованииэффективности производственно-хозяйственной деятельности предприятия можновыделить два основных этапа, на которых последовательно углубляетсяпредставление о данной экономической категории. [2, 258]. На первом из нихпредметом изучения было соотношение экономических результатов и затрат. Такоеисследование было крайне необходимо для раскрытия сущности, содержания ипоказателей эффективности. Эти и другие вопросы по рассматриваемой проблемеисследованы в работах отечественных и зарубежных учёных: С.Брю, Э.Вайцзеккера,А.Золотарева, Л.Контаровича, Э.Ловинса, К.Макконела, В.Новожилова, П.Орлова идр. В этих исследованиях явно или неявно предпочтение отдано экономическойэффективности, научная разработка которой явилась методологической итеоретической основой для дальнейшего углубления процесса познания проблемрезультативности, рациональности, целесообразности работы предприятия иэкономики в целом.
Самой хозяйственнойжизнью, обострением её противоречий выдвигается необходимость второго этапаисследования, предметом которого является новый аспект эффективности –социальный. Различные аспекты социальной эффективности представлены в работахС.Валентей, Дж.Гэлбрейта, Б.Генкина, Г.Григоряна, А.Гусева, В.Магун, Г.Минчева,С.Мочерного и др. Но, следует отметить, что исследование социальнойэффективности в основном проводились на макроуровне.
Экономическая исоциальная эффективность – это в основном противоположные характеристикипредприятия: экономическая эффективность выражает прежде всего частные интересынемногочисленных собственников средств производства, социальная – общественныеинтересы, интересы коллективов предприятий. Но, несмотря на своё различие, онивзаимосвязаны между собой и составляют одно целое – общую эффективностьфункционирования предприятия. Но это только одна сторона единства экономическойи социальной эффективности, другая – состоит в том, что экономическаяэффективность может быть основой для роста социальной эффективности и наоборот.В условиях рыночных отношений взаимосвязь между экономической и социальнойэффективностью носит во многом односторонний характер: повышение экономическойэффективности осуществляется зачастую за счёт снижения социальной. Это приводитк тому, что единство экономической и социальной эффективности приобретает всёболее противоречивый характер, вызывает углубление и расширение различныхнегативных явлений.[3, 28]
Отдельные теоретические ипрактические рекомендации по достижению единства экономической и социальнойэффективности путём смягчения противоречия между ними в условиях современныхрыночных отношений отражены в работах В.Гейца, Д.Горелова, З.Ковачева,Н.Пискуловой, Й.Рандерс, Ч.Хэнди и др. Но проблемы механизма достиженияединства экономической и социальной эффективности особенно на уровнепредприятия весьма слабо исследованы как отечественными, так и зарубежнымиэкономистами. Таким образом, объективная необходимость научной разработкипроблем единства экономической и социальной эффективности на предприятии, вособенности в условиях перехода Украины к рыночной экономике являетсячрезвычайно актуальной.

Список используемойлитературы:
1. АлександровГ.А. Что такое эффективность экономики. – М.: Экономика, 1999.- 64с.
2. Введениев рыночную экономику./ Под ред. А.Я. Лившица, И.Н. Никулиной.- М.: Высшаяшкола, 1994. – 258.
3. ГалицаИ. Некоторые аспекты экономической политики на современном этапе.// ЭкономикаУкраины. – 2000.-№4. – с.28.

Додаток Г
Заява
про дотриманняпрофесійної етики
при написаннівипускної кваліфікаційної роботи магістра
Я, Болгова ЮліяОлександрівна, слухач магістратури спеціальності «Державна служба»Харківського національного економічного університету, заявляю, що у моїймагістерській роботі на тему: “Єдність економічної і соціальної ефективностівиробничої організації”, яка подається у Державну атестаційну комісію дляпублічного захисту, дотримані правила професійної етики, які не дозволяютьнаявності плагіату, фальсифікації даних та хибного цитування при написаннівипускних кваліфікаційних робіт.
Я ознайомлений здіючими в Харківському національному економічному університеті Положенням пропідготовку та захист випускної кваліфікаційної роботи магістра та Методичнимирекомендаціями з підготовки і захисту магістерської роботи для слухачівмагістратури галузі знань «Державне управління» за спеціальністю «Державнаслужба», згідно з якими наявність плагіату, фальсифікації даних та хибногоцитування є підставою для зниження оцінки випускної кваліфікаційної роботи, незадовільногооцінювання або недопуску до захисту.
Болгова Ю. О. ________________
(підпис)
_________________
(дата)