Службовийетикет як засіб впливу на формування мотивації діяльності спеціальних категорійдержавних службовців
Вступ
У сучасній Україні роль ізначення державної служби постійно зростають. Вона вимагає не лише спеціальнихзнань, професійних навичок, а й глибокої ерудиції, уміння комплексно, зваженовирішувати складні проблеми суспільного розвитку.Мотивація діяльності спеціальних категорій державнихслужбовців має бути зорієнтована на нормидемократичного громадянського суспільства і повинна стати дієвим інструментомпобудови такого суспільства. І сьогодні виявляється, щоб вирішити ці проблеми,необхідно зробити наголос на формуванні високої культури праці спеціальнихкатегорій державних службовців. Для того, щоб державна служба впливала наформування та розвиток прогресивної культури в суспільстві, вона сама маєформуватися як етична система, бути носієм прогресивної суспільної моралі та їїцінностей.
Сучасний періодрозвитку суспільства вимагає значного вдосконалення процесів мотиваціїдіяльності спеціальних категорій державних службовців і органів виконавчоївлади [2, с. 141]. Культура спілкування людей ґрунтується на дотриманніпевних правил, вироблених людством протягом багатьох століть.
Слово “етикет”походить з французької і перекладається як “манера поведінки”, а ще – як“ярлик, етикетка”. Сформовані норми моральності є результатом тривалого процесустановлення відносин між людьми як у суспільному, так і в сімейному житті. Бездотримання цих норм політичні, економічні, культурні та сімейні відносининеможливі. До етикету належать, насамперед, правила ввічливості, прийняті впевному товаристві. Сучасний етикет увібрав у себе звичаї і традиції багатьохнародів від сивої давнини до наших днів. Ці правила поведінки є загальними,оскільки їх дотримуються не тільки представники якогось певного товариства, а йрізних соціально-політичних систем. Водночас, вимоги етикету не є абсолютними:їх дотримання залежить від місця, часу й обставин. Поведінка, неприпустима водному місці і за певних обставин, може бути доречною в іншому місці та заінших обставин [6, с. 253].
Нормиетикету, на відміну від норм моралі, є умовними
Вони наченеписані угоди про те, що саме в поведінці людей вважати прийнятним, а що ні.Кожна культурна людина має не лише знати й дотримуватися основних норм етикету,але й розуміти необхідність визначених правил відносин. Манери багато в чомувідображають внутрішню культуру людини та її моральні й інтелектуальні якості.Уміння правильно поводитися у товаристві має дуже велике значення: вонополегшує встановлення контактів, сприяє досягненню порозуміння, створює дружніта стійкі стосунки [7, с. 246].
Етикет дужетісно пов’язаний з етикою, яка відрізняється від нього тим, що розглядаєморальну сторону життя людини, а етикет зводиться лише до зовнішньої поведінки.Етикет – це набір правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Етичні почуття –це духовне джерело кожної людини, його рушій, природна невід’ємна якість.Сутність цього почуття полягає в тому, що потреба в тих чи інших діях виникає вособи внаслідок необхідності досягнення внутрішньої духовної рівноваги черездоброчинну діяльність та втілення справедливості. Стимулом до добра є самедобро, а не право вимоги іншої особи на певні дії. Професійна етика удіяльності правоохоронних органів є історично сформованою сукупністю моральнихнаказів, вимог, наукових теорій про поведінку, зумовлену специфікою професійнихобов’язків. Говорити про професійну етику будь-якої професійної групи можнатоді, коли вже склалися певні традиції її діяльності [18, с. 57].
Специфікамотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, у тому числі йміліцейської служби, зумовлює необхідність дослідження її моральних аспектів.Діяльність міліції регламентована правовими дисциплінарними нормами,закріпленими в Законі України “Про міліцію”, Дисциплінарному статуті, присязі,наказах і інструктивних актах. Але тільки правових норм мотивації діяльностідля регулювання поведінки співробітників міліції (як і для всіх громадян)недостатньо. Соціальні функції правових норм обмежені, оскільки в суспільствііснують відносини, пов’язані з неповторністю прояву поведінки особистості, та йзростаюча динаміка громадського життя зумовлює швидке зростання і змінухарактеру потреб. Тут нерідко вступають у сферу регуляції моральні норми, щопорівняно з правовими, більш універсальні у своїх суспільних функціях, нерідков професійних групах вони мають назву “неписаних законів” у мотиваціїдіяльності спеціальних категорій державних службовців,.
Етика мотиваціїдіяльності спеціальних категорій державних службовців базується на законахУкраїни, що стосуються діяльності правоохоронних органів, у тому числі ОВС(закони про міліцію, ОРД, пенсійне забезпечення працівників міліції тощо). Наоснові законів видаються нормативні акти МВС України, статути, положення,накази та інструкції. Деякі з них затверджує Кабінет Міністрів України.Наприклад, на сьогодні видано Дисциплінарний статут ОВС України, Положення пропроходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, Присягапрацівника ОВС України, Кодекс честі працівника ОВС України, Директива № 8 “Пропитання службового етикету працівників ОВС України” та ін. Певну роль урегулюванні мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовціввідіграють накази, розпорядження та рішення колегій УВС та структурнихпідрозділів МВС (Етичний кодекс працівника ОВС України) [5].
Найбільш повнопитання службового етикету в нормативних актах ОВС України розроблені вдирективі № 8 “Питання службового етикету працівників органів внутрішніх справУкраїни”. Вона визначає основні засади дотримання працівниками міліції правилслужбового етикету, субординації, взаємної поваги та ввічливості у стосунках ізгромадянами і є обов’язковою для виконання всіма без винятку особами рядового іначальницького складу органів внутрішніх справ України [17].
Кожний працівникзобов’язаний виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконаннязавдань, доручених йому за посадою. Дисципліна зобов’язує, зокрема, кожну особурядового і начальницького складу: додержуватися законодавства, виконувативимоги присяги, статутів та наказів начальників; додержуватися норм професійноїетики (етикету), не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності йоб’єктивності при виконанні службових обов’язків; постійно вдосконалювати своюпрофесійну кваліфікацію, підвищувати рівень культури в роботі; сприятиначальникам у зміцненні дисципліни та забезпеченні статутного порядку, виявлятиповагу до начальників, старших по службі й за званням, бути ввічливим,додержуватися правил носіння встановленої форми одягу і віддавання військовоїчесті; з гідністю та честю поводити себе поза службою, бути прикладом удодержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку,що, у свою чергу, є рушійною силою мотивації діяльності спеціальних категорійдержавних службовців [7].
Вищевикладенедає підстави стверджувати, що однією з найважливіших складових службовоїдисципліни в системі мотивації діяльності є дотримання службового етикету.
Етикетспеціальних категорій державних службовців – складова їх морально-естетичної культури,що включає регламентовані форми поведінки і спілкування зі своїми колегами тагромадянами. Етикет регулює манери, а манери – це здатність тримати себе,зовнішня форма поведінки особливості мови (інтонація), жести, міміка, хода.
Службовий етикету загальному розумінні – це звід правил і норм, що регулюють порядок відносинпрацівників між собою та працівників із громадянами. Відмітною рисою службовогоетикету спеціальних категорій державних службовців є його нормативний характер.Порядок відносин регламентований законами та підзаконними нормативно-правовимиактами, виконання яких є обов’язковим. При цьому основними принципамислужбового етикету спеціальних категорій державних службовців є: сувораслужбова субординація; свідома дисципліна; взаємна повага; повага до старших заспеціальним званням, посадою, віком; ретельність, пунктуальність, ініціатива,витримка, спокій, що виражається в позитивній мотивації діяльності спеціальнихкатегорій державних службовців [4].
Водночас доситьцікавою і такою, що заслуговує на увагу є думка В. Темченко про те, щодисциплінарний і етичний кодекси мають різну природу. Перший – правову(імперативно-атрибутивну), а другий етичний кодекс, – це завжди додатковийпрофесійний обов’язок, що має суб’єктивно-ціннісний характер і механізмреалізації, тому в ньому не може бути норм правового характеру, яким притаманназагальнообов’язковість і застосування способів і засобів зовнішнього примусу таюридичної відповідальності [19, с. 26].
Він пропонує ііз цим не можна не погодитися, розглянути та віднести до основнихсистемоутворювальних принципів та деяких норм етичного кодексу, що виступаютьяк норми мотивації діяльності спеціальних категорій державнихслужбовців, такі: етична норма – це обов’язок особи, що не передбачає взаємнихетичних вимог і обов’язків та їх матеріальну зацікавленість; вониопосередковані принципом прагнення до ідеалу, не об’єктивовані і не маютьзовнішнього державного чи суспільного примусу; етичний обов’язок – це внутрішняпотреба людини в необхідності чинити добро, справедливість, досягненняособистої духовної рівноваги, що може перебувати в межах правового обов’язку чидоповнювати його, але вибір здійснюється односторонньо та диспозитивно завласним бажанням; зміст цього обов’язку полягає в певній моделі поведінкиетичного характеру, яка опосередкована етичними почуттями особи; сутністьетичного обов’язку – в самоусвідомлюваній установці до дії ціннісного характеру(особиста воля), що виражає глибокі почуття особистої гідності, етичноїрівноваги й досконалості; етична відповідальність особи не має характерузовнішнього примусу і пов’язана з особистим усвідомленням добра, зла,справедливості та відповідальності за дії (відсутність судової, дисциплінарноїчи іншої правової процедури притягнення до відповідальності за неетичнийвчинок); етична мета – це і добродійний вчинок, і його результати (наприклад,соціальна допомога багатодітним сім’ям, де батьки зловживають спиртниминапоями, не повинна створювати матеріальних можливостей для збільшення цихсімей); реалізація етичної мети обумовлює, але не покладає обов’язки наадекватні дії іншої сторони етичного відношення; співробітник міліції завждивикористовує принцип етичних очікувань, маючи на увазі, що юрист-професіоналпокладає на себе обов’язок не застосовувати недосконалістьсоціально-нормативного регулювання відносин, а використовувати свої знання длядосягнення справедливості; реалізація етичного почуття за наявності заборониіншої сторони спростовує саму етичну сутність дії (наприклад, приниженняблагодійністю), принцип взаємної етичної упередженості передбачає визнання закожною людиною природної якості й потреби у справедливості та доброчиннійдіяльності (презумпція доброчинності); співробітник міліції у своїй діяльностікерується почуттям особистої етичної гідності, рівноваги й потреби удосконалості та визнає це за іншими [14, с. 27-28].
Отже, аналізджерел професійної етики, що регламентують мотивацію діяльності спеціальнихкатегорій державних службовців, дає уявлення про те, які моральні якості маютьбути притаманні співробітникам міліції, що в подальшому буде впливати намотивування діяльності кожного правоохоронця. Переважна більшість джерелнаголошує, що сучасний працівник органів внутрішніх справ має володіти цілимрядом особистісних якостей, які й формують мотивацію особистості доправоохоронної діяльності. Це чесність, освіченість, особиста мужність і високакультура; сумлінне ставлення до службового обов’язку й емоційна стійкість;принциповість і спостережливість; висока професійна майстерність; високапрацездатність; гуманізм, нетерпимість до найменших порушень закону і нормморалі, чуйне й уважне ставлення до людей [12, с. 124].
Працівникміліції у ставленні до громадян має виявляти повагу, звертатись на “Ви”, своївимоги та зауваження викладати в переконливій формі. Звертаючись догромадянина, він має привітатися, після чого, приклавши руку до головногоубору, назвати йому своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службовепосвідчення й повідомити мету [1, с. 131].
Працівникміліції у будь-якій ситуації зобов’язаний з честю та гідністю нести своюпочесну службу, бути прикладом високої культури поведінки і дисципліни,увічливого ставлення до громадян, кожним своїм вчинком і словом сприятизміцненню авторитету міліції України і глибокої поваги до неї з боку населення[2, с. 143].
У випадкупорушення працівником міліції прав та законних інтересів громадянинапередбачено публічне вибачення. Ця моральна дія має глибокий зміст. Вонадисциплінує, змушує критично оцінювати власну поведінку й застерігає відподібних вчинків, що в подальшому негативно впливає на мотивацію діяльностіспеціальних категорій державних службовців. Спеціальні категорії державнихслужбовців повинні мати високі особисті, ділові та моральні якості, освітнійрівень, оскільки при виконанні службових обов’язків вони керуються законом, їхправозастосовна діяльність повністю залежить не тільки від правової культури, ай від особистої дисципліни, фахового рівня, що відображається в мотиваціїдіяльності спеціальних категорій державних службовців [15].
Сьогодні виникаєнагальна проблема підвищення авторитету спеціальних категорій державнихслужбовців, зміна негативного ставлення до них з боку населення на доброзичливіпартнерські відносини.
Отже, службовийетикет спеціальних категорій державних службовців – це система встановленихзаконами та підзаконними нормативно-правовими актами правил і норм, якірегулюють порядок відносин спеціальних категорій державних службовців між собоюта з громадянами та дотримання й виконання яких є обов’язковим. Слід пам’ятати,що дотримання всіма без винятку особами рядового і начальницького складуспеціальних категорій державних службовців правил службового етикету, службовоїсубординації, увічливості у стосунках з колегами по службі та громадянами єневід’ємною складовою і запорукою формування позитивного іміджу спеціальнихкатегорій державних службовців, необхідною передумовою поглиблення партнерськихвідносин з населенням.
Ці вимоги засновані на моральних нормах.Етика державного службовця – це система нормповедінки, порядок дій і правил, відносин і принципів у державно-службовихвідносинах, що являють собою сукупність найбільш придатних, глибокоусвідомлених і конкретизованих, які належать даному суспільству і є нормамизагальнолюдської моралі. Етика спеціальнихкатегорій державних службовців тісно пов’язана ізсоціальною структурою конкретного суспільства і чітко визначається нею. Уцьому, як правило, відображаються традиційні уявлення суб’єктів того чи іншогосуспільства про статус свого суспільства в цілому, про перевагу своєїцивілізації тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднанняуніверсальних правил, що застосовуються в усьому цивілізованому світі [16, с.149].
Керівник органу виконавчої влади зобов’язаний за будь-яких умовзалишатися стриманим, тактовним, ввічливим, контролювати свою поведінку таволодіти своїми настроєм і почуттями, у тому числі в процесі мотиваціїдіяльності спеціальних категорій державних службовців,.Керівників, які вміють працювати з людьми, в органахвиконавчої влади більшість. Однак на практиці ще трапляються факти грубогоадміністрування, які допускають окремі керівники. Це виникає здебільшого черезневміння поводити себе в конкретній ситуації через нестачу культури і знань.Неприпустимо, щоб керівник втрачав самоконтроль, щоб його поведінка ставалабрутальною [14, c. 180–181].
У науковомуплані проблема службового етикету як засобу впливу на формування мотиваціїдіяльності спеціальних категорій державних службовців хоч повністю і непіддавалась комплексному дослідженню, але багато її аспектів розглядались.Спочатку ця тема осмислювалась переважно дореволюційними російськими вченими,які займались поліцейським правом. У працях І.І. Андрієвського,В.Ф. Дерюжинського, В.В. Івановського, І.Т. Тарасова та інших “поліцеїстів”аналізувались проблеми професійної підготовки кадрів поліції, їх матеріальноїзабезпеченості та деякі інші питання.
У зв`язку звикладеним зауважимо, що використання досягнень досоціалістичної правової думкив сучасній юридичній теорії і практиці є принципово важливим. Як правильнозазначено, багато досліджень того періоду обігнали час, перевершилизахідноєвропейський рівень, а головне – виразили моральні й гуманістичнітрадиції вітчизняної філософії [6, с. 230]. Зараз ці праці більш цінні, ніж радянські,оскільки вони є об’єктивними, адже науковці тих часів керувалися не єдиноправильним вченням, а науковою методологією мотивації діяльності.
На сьогодні щенаївно розраховувати, що спеціальні категорії державних службовців, які вчинилипорушення, будуть звільнені від відповідальності або яких незаслуженозвинуватять у перевищенні службових повноважень, можуть скористатися правомоскарження.
Для цього требавитратити не тільки час і сили, перебороти помилкову сором’язливість, бутиготовим до певної напруженості у відносинах з власним керівництвом, але й матидостатню юридичну підготовку не нижче тієї, яку мають представники контрольнихі наглядових інстанцій [8, с. 21].
Відсутність вірив закон, правова нестійкість, небажання, а часом і невміння боротися за своїправа за всіма правилами закону призводить до того, що державний службовець,намагається неправовими засобами вирішити конфлікт, що виник. Такі дії можутьвиражатись у негативній мотивації діяльності спеціальних категорій державнихслужбовців. У цьому випадку, як відомо, сила права уже не працює, а діїпрацівника часом межують уже з правопорушеннями [18, с. 140; 17, с. 103].
Вумовах формування в Україні правової держави і громадянського суспільствавзаємодія спеціальних категорій державних службовців і населення стає власне формою соціального контролю задіяльністю державних органів. Сьогодні загальновідомі факти нетактовноїповедінки, бездушності та безкультурності під час виконання службовихобов’язків, порушення законності, зволікання при розгляді заяв і повідомленьпро правопорушення, зловживання владою, що наявні серед особового складу спеціальнихкатегорій державних службовців, іноді набуваютьзначного резонансу, підривають мотивацію діяльності спеціальнихкатегорій державних службовців, довіру до неї,викликають законні скарги з боку громадян. Саме тому необхідність створеннясистеми соціального контролю за діяльністю органів правопорядку диктуєтьсяпотребами захисту прав і свобод громадян, що зростають [2, с. 7].
Виховання кадрів– це важливий елемент роботи і складова кадрової функції. Сьогодні вонапотребує особливої уваги. У зв’язку з ліквідацією підрозділів політико-виховноїроботи створився певний вакуум у здійсненні такої складової кадрової функції,як виховання. Так, наприклад, згідно з наказом МВС України “Про підвищеннярівня загальної і професійної культури, службової етики працівників органіввнутрішніх справ та роль керівників в організації виховної роботи” від 12.09.92р. в органах внутрішніх справ мають розроблятися комплексні програми,спрямовані на підвищення загальної і професійної культури особовогоскладу [19]. Відповідальність за стан виховної роботи з особовим складомпокладена на керівників органів внутрішніх справ, їх заступників, начальниківструктурних підрозділів і служб. Зазначено також, що особиста участь керівниківу вихованні підлеглих є невід’ємною складовою їх службової діяльності.Методичне забезпечення цієї діяльності покладено на апарати по роботі зособовим складом. У Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ,на жаль, проблемі виховання не приділено належної уваги, у цій Концепції навітьвідсутній сам термін “виховання”. Без вирішення цієї проблеми сподіватися назначне покрашення роботи органів внутрішніх справ важко [8].
Виконанняскладних і відповідальних завдань базується, перш за все, на дотриманніособовим складом службової дисципліни. Саме цей чинник забезпечує належнумотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців,організованість і готовність до швидких і рішучих дій з охорони правопорядку. Аефективний результат боротьби зі злочинністю – це запорука престижу спеціальнихкатегорій державних службовців, у тому числі на міжнародній арені, томуважливість цих питань постійно зростає. Будь-яке відхилення працівника від нормповедінки тягне втрату довіри до спеціальних категорій державних службовців,стримує звернення громадян до наших органів [12, с. 108].
Особливе місце всистемі комунікативних якостей правоохоронців займає толерантність, тобтовміння неупереджено оцінювати людей, їх вчинки, події, явища, які часто маютьсуперечливий характер. Толерантність дає змогу відзначати позитивні танегативні риси подій і явищ, співвідносячи власні погляди з усією наявноюінформацією і не віддаючи при цьому переваги у кінцевій оцінці власномуставленню. Толерантність правоохоронця – це ознака його розуму, культури,професіоналізму. Ядром системи якостей правоохоронця, “констант”, що визначаютьйого професіоналізм, є особистісний блок мотивації діяльності спеціальнихкатегорій державних службовців [9, с. 108]. Треба відзначити, що в науковійлітературі не існує єдиного уніфікованого набору таких якостей, проте більшістьдослідників підкреслюють необхідність наявності в структурі особистостіправоохоронця таких елементів, як здатність співчувати іншій людині;доброзичливість; чутливість; безкорисливість; терпимість; полегкість щодорізних нестандартних проявів поведінки, зовнішнього вигляду і способу мисленнябудь-якої людини; принципова вимогливість до себе та інших; переконаність у необхідностіслужіння народу в цілому, а не окремим його прошаркам; творчий склад розуму;здатність прораховувати варіанти можливих наслідків дій людей, їх протистояньчи, навпаки, об’єднань. До того ж підкреслимо, що така діяльність потребуєвеликого самовладання навіть у найскрутніших ситуаціях, співвідносити своюповедінку, спрямовану на інших людей, із суспільними моральними та правовиминормами в процесі мотивації діяльності спеціальних категорій державнихслужбовців.
Таким чином,константні елементи феномену професіоналізму (сукупністьпрофесійно-особистісних характеристик) визначають необхідні та достатнісуб’єктивні умови його становлення, тобто створюють “форму” мотиваціїдіяльності спеціальних категорій державних службовців. Наповнити же цю “форму”реальним “змістом”, розкрити механізм формування та реалізації професіоналізмув правоохоронній діяльності можна лише завдяки варіативним елементам –професійній культурі та етиці [7, с. 109].
У науковійлітературі існує декілька трактувань поняття професійної культуриправоохоронця. Одні автори визначають її як сукупність властивостей і якостей(загальнодюдських, класових, професійних тощо), що знаходять зовнішній прояв управоохоронній діяльності [14, с. 157]; інші – прихильники діяльнісногопідходу: до професійної культури відносять кваліфіковане, сумлінне і ретельневиконання трудових процесів [5, с. 98]; треті додають туди ще елементипсихологічної та педагогічної культури [1]. Ми розглядаємо професійнукультуру спеціальних категорій державних службовців як рівень оволодінняспівробітником знаннями, способами та методами правоохоронної діяльності тавикористання їх на практиці відповідно до рівня розвитку власної мікрокультурив мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.
Як вважає Н.П.Матюхіна, головним напрямком соціальної роботи з особовим складом спеціальнихкатегорій державних службовців є: створення адекватних соціальних умов дляпрофесійної діяльності працівників, їх відпочинку; організація виховної,культурно-дозвільної та спортивно-оздоровчої роботи; участь у профорієнтаційнідіяльності та профвідборі; сприяння професійній адаптації працівників;профілактика явищ професійної деформації в їх середовищі; проведеннямедико-соціальної роботи; соціальна реабілітація працівників, що зазналипсихічної та фізичної травми, стресу, переживають кризові ситуації;забезпечення дієвого соціального та правового захисту особового складу;соціальний патронаж ветеранів похилого віку, працівників, що отрималипоранення, сімей загиблих; забезпечення в підрозділах спеціальних категорійдержавних службовців морально-психологічного клімату, формування у працівниківпевних соціальних умінь та навичок [15, с. 65-70].
У ст. 7Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України зазначено, що службовадисципліна базується на високій свідомості та зобов’язує кожну особу рядового іначальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимогиПрисяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказівначальників; захищати й охороняти від протиправних замахів на життя, здоров’я,права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави;поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим убудь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службовоїетики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесним,об’єктивним і незалежним від будь-якого впливу громадян, їх об’єднань та іншихюридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов’язані зі службою;постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникаму зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутногопорядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим,дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу,вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бутиприкладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб,які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй вкористування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку [8].
Дисциплінарнавідповідальність полягає в накладенні на спеціальних категорій державнихслужбовців, які порушили службову дисципліну, дисциплінарних стягнень,передбачених Дисциплінарним статутом. Слід зауважити, що підставидисциплінарної відповідальності спеціальних категорій державних службовців унауковій літературі визначаються по-різному. Найчастіше такою підставоюназивається дисциплінарна провина, під якою розуміється як порушеннявстановлених службових правил поведінки, так і порушення норм права чи етики впобуті, що, у свою чергу може негативно впливати на мотивацію діяльностіспеціальних категорій державних службовців [8, с. 11].
Дисципліна охоплюєвсі напрями та форми діяльності спеціальних категорій державних службовців,виконання працівниками службових обов’язків; поведінку їх у побуті, громадськихмісцях. Тому ми погоджуємося з думкою Ю.П. Битяка, який зазначає, що “і позачасом виконання службових обов’язків державний службовець зобов’язанийдотримуватися службової етики” [3, с. 97-103]. Вважаємо, що підвищені вимоги доспособу життя, мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовціву позаслужбовий час пояснюються підвищеною увагою громадян до діяльності цихорганів. В очах пересічних громадян діяльність спеціальних категорій державнихслужбовців поєднує в собі риси як громадянина, так і суб’єкта державноїдіяльності (посадової особи державних органів) з урахуванням специфіки останньоїу правоохоронній сфері та пов’язаних з цим особливих вимог.
Повсякденнадіяльність спеціальних категорій державних службовців відбувається на очах унаселення, і авторитет цих органів багато в чому залежить від поведінки їхпрацівників, що особливо виявляється під час спілкування з людьми. Керівникиорганів і підрозділів спеціальних категорій державних службовців повинніорієнтувати особовий склад на те, щоб він особливо уважно і тактовно поводивсяпід час спілкування з населенням. Саме в спілкуванні з населенням формуєтьсяавторитет працівника зазначених органів. Вимоги щодо тактовного ставленняспеціальних категорій державних службовців до громадян містяться в Етичномукодексі, що, у свою чергу є позитивним мотивом в діяльності спеціальних категорійдержавних службовців, України [5].
Зокрема, у ньомузазначено, що при виконанні своїх функціональних обов’язків співробітникиспеціальних категорій державних службовців зобов’язані: ставитися до громадянсправедливо, уважно, доброзичливо, неупереджено, з почуттям поваги до їхлюдської гідності, не допускаючи при цьому жодних проявів дискримінації наґрунті статі, раси, віку, мови, релігії, національності, громадянства,соціального походження, освіти, матеріального стану, політичних та іншихпереконань; не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення долюдей, поважати їх природне право на життя, законні права на свободу думки,совісті, самовираження, збереження здоров’я, мирного зібрання, володіння майномтощо; повсякчас бути готовими до надання людям допомоги і захисту в межахслужбових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій;у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бутизразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності й внутрішньоїдисциплінованості, культури спілкування, зокрема мовної [4].
До того ж уКодексі честі співробітника органів внутрішніх справ України говориться:“своїми вчинками і поведінкою, способом життя підтверджувати високі принципибезкорисливості, чесності і скромності в суспільному та особистому житті,нетерпимо ставитись до яких-небудь аморальних проявів” [7].
Як відомо,ефективне правове регулювання певних груп суспільних відносинадміністративно-правовими нормами може бути досягнуто лише внаслідокодночасного вдосконалення змісту й форми нормативно-правових приписів, тобтошляхом здійснення їх систематизації, у тому числі й норм, які передбачаютьдисциплінарну відповідальність різних категорій державних службовців, і, кріміншого, мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.Звичайно, робота із систематизації нормативно-правових актів через своюособливість займає багато часу, практика правозастосування та її узагальненнявідстає від нормотворчого процесу в окремих галузях управління. Звідси цілкомзрозуміла циклічність у розвитку нормативно-правового регулювання інститутівюридичної відповідальності в Україні [8, с. 177].
Слушноювидається також думка В.Б. Авер’янова щодо здійснення поетапноїкодифікації за окремими сферами або підгалузями й інститутамиадміністративно-правового регулювання та створення в найближчій перспективіКодексу поведінки і дисциплінарної відповідальності державних службовців, а вподальшій перспективі – Кодексу державної служби, що будуть позитивно впливатина мотивацію діяльності спеціальних категорій державних службовців [1, с. 71].
Потреба упроведенні виховної роботи, підвищенні професійного, культурного та освітньогорівня працівників визначала в наказі МВС України “Про підвищення рівнязагальної та професійної культури, службової етики працівників органіввнутрішніх справ та ролі керівників в організації виховної роботи” від 12.09.92р. Підкреслюючи значення та відповідальність виховної діяльності в ОВС, унаказі зазначалось, зокрема, що участь керівників у вихованні працівниківпотрібно вважати невід’ємною складовою їх службової діяльності. Відповідно донаказу, керівний склад органів, підрозділів та навчальних закладів МВС Українизобов’язувався проводити індивідуальну виховну роботу з підлеглими, контролюватипитання підвищення професійного, освітнього та культурного рівня працівників,поведінку на службі та в побуті, застерігати від небажаних та таких, щокомпрометують, зв’язків [19].
На думкуН.П. Матюхіної, у роботі з особовим складом рекомендувалось активновикористовувати різні форми професійного навчання і службової підготовки,інструктажі, аналітичний розгляд конфліктних ситуацій, наставництво. Відпідлеглих вимагалося підвищувати рівень культури спілкування і поведінки угромадських місцях, покращувати стройову виправку і зовнішній вигляд, виявлятитурботу про духовний і моральний стан працівників. У наказі зверталась увагатакож на необхідність розвивати та вдосконалювати такі форми етичного йестетичного виховання працівників ОВС, як школи і університети культури,читацькі конференції і клуби за інтересами, фестивалі самодіяльної творчостітощо[16, c. 18-19].
Важливе місце впроцесі підвищення мотивації діяльності спеціальних категорій державнихслужбовців має займати система виховної та соціально-психологічної роботи, якасьогодні створюється, її треба розуміти як комплекс заходів, що здійснюютьсяпрактичними органами, а також спеціальними психолого-педагогічними підрозділамиз таких питань: професійно-орієнтаційна робота серед населення з метоюпропаганди діяльності правоохоронних органів та професійний відбір кадрів длянавчання та роботи спеціальних категорій державних службовців;психолого-педагогічна підготовка співробітників; психолого-педагогічнийсупровід діяльності працівників на всіх етапах навчання та служби; психологічнезабезпечення заходів з охорони громадського порядку, розробка текстів звернень,листівок, пам’яток; проведення переговорів з населенням; навчання учасниківтаких заходів методам та прийомам самомобілізації; розробка рекомендацій зформування готовності особового складу до дій в екстремальних умовах;психологічна реабілітація співробітників, що постраждали при виконанніслужбових обов’язків; соціально-психологічний захист працівників та їх сімейтощо [21, с. 65].
Слід зазначити,що виконання спеціальними категоріями державних службовців своїхоперативно-службових та виховно-профілактичних функцій проходить сьогодні вумовах постійно підвищеного психоемоційного напруження, характеризується частимвиникненням екстремальних ситуацій, що зумовлює значне зростання психічнихнавантажень на кожного співробітника. Так, навантаження на основний оперативнийсклад органів внутрішніх справ за минулий рік збільшились у 2–5 разів і всередньому по Україні в 2–3 рази перевищують науково обґрунтовані норми.Наприклад, на одного слідчого припадає в середньому 80 справ, що перебувають упровадженні. За даними МВС України, щоб зменшити навантаження на одногопрацівника органів внутрішніх справ, потрібно виділити 124 тисячі штатниходиниць. Вирішення цієї проблеми, підбір та підготовка кваліфікованих кадрів убажаній кількості займе, звичайно, багато часу. Тому необхідно шукати шляхипозитивної мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців щодоформування у майбутніх працівників психологічної стійкості до можливих фізичнихта психічних перевантажень [9, с. 48].
Як відомо,діяльність спеціальних категорій державних службовців належить до категоріїнайбільш стресових явищ. Якщо частоту стресових ситуацій виразити залежно відпрофесії за десятибальною системою, то, згідно з проведеними дослідженнями,професія міліціонера займає друге місце – 7,7 бала (професія шахтаря – 8,3бала). Дійсно, діяльність багатьох служб спеціальних категорій державнихслужбовців, перш за все оперативних, пенітенціарних, проходить у мінливихумовах, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацій, пов’язана зризиком для життя. Вплив цих умов, психічні перевантаження призводятьспівробітників до стану, який називається “стрес”. Він виникає в періоднебезпеки, страху, невдач, втрати надії, перспективи, спричинює вкрайнегативний вплив на організм, гальмує продуктивну діяльність співробітника,принижує його працездатність, травмує психіку, а через неї й інші системиорганізму, і в цілому веде до психологічної та професійної деформації [9, с.49].
етикетслужбовець кадри мотивація
ВИСНОВОК
Отже, дослідившице питання, можна зробити висновок, що дотримання правил етикету допоможеспеціальним категоріям державних службовців досить успішно визначати своюповедінку в повсякденному спілкуванні на роботі, вдома, у громадських місцях,створить імідж інтелігентної людини та кваліфікованого юриста-професіонала тавпливати на успішну мотивацію діяльності спеціальних категорій державнихслужбовців, Суворе дотримання правил етикету – важлива умова високої культуриповедінки спеціальних категорій державних службовців, але навіть скрупульознезнання і дотримання правил етикету не гарантує належної поведінки людини, боконкретні обставини настільки різноманітні, що жодні правила й норми не в змозіохопити їх повністю. Щоб уникнути всіх помилок в мотивації діяльностіспеціальних категорій державних службовців, необхідно виробити в собі відчуттяемоціонального співпереживання людям; це називають тактом, і лише розвинутепочуття такту дасть змогу правоохоронцю визначити належні міру в словах івчинках, у вияві інтересу і поваги до громадян нашого суспільства.Насьогодні при закріпленні комплексу службових обов’язків і прав спеціальнихкатегорій державних службовців приписи закону ґрунтуються на принципі поваги ідотримання прав людини, що відповідає нормам Кодексу поведінки посадових осіб зпідтримання правопорядку, який було затверджено Резолюцією Генеральної АсамблеїООН від 17.12.79 р. Оцінюючи свої можливості стосовнослужби в правоохоронних органах, молодь приміряє їх не стільки до всієї системиправоохоронних органів в цілому, скільки до мотивації діяльностіспеціальних категорій державних службовців.
ЛІТЕРАТУРА
1. Пєтков С.В. Ефективний менеджмент ворганах внутрішніх справ: монографія / С.В. Пєтков. – Сімферополь:Таврія, 2004. – 564 с.
1. Пєтков С.В.Сучасні менеджери і менеджмент у державному управлінні /С. В. Пєтков // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. –№4.– С. 84–94.
2. Пєтков С.В.Шляхи підвищення ефективності управлінських рішень в ОВС України / С.В. Пєтков // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2005. – №3.– С. 48–56.
3. Положенняпро Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування: затверджено Указом Президента України від 03.05.2006 р. № 340/2006[Електронний ресурс] – Режим доступу: www.rada.gov.ua.
4. Положенняпро організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділіввнутрішніх справ України: затверджене наказом Міністерства внутрішніх справУкраїни від 25.11.2003 р. №1458 [Електронний ресурс] –
5. Положенняпро підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів: затверджено постановоюКабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 309 [Електронний ресурс] –Режим доступу: www.rada.gov.ua.
6. Савченко А.В.Мотив і мотивація злочину: монографія / А. В. Савченко. – К.:Атіка, 2002. – 144 с.
7. Серьогін С.Організація кар’єри державного службовця як засіб попередження і запобіганнякорупції / С. Серьогін, В. Хлуткова // Вісник УАДУ. – 1999. – № 4. –С. 100–105.
8. Синявська О.Ю.Організаційно-правові засади забезпечення життєдіяльності персоналу органіввнутрішніх справ України: автор. дис. на здобуття наукового ступеня докт-ра.юр. наук за спец.: 12.00.07 / О.Ю. Синявська; Харківський нац. ун-твнутрішніх справ. – Х., 2008. – 42 с.
9. Сливка С.С.Професійна етика працівника міліції / С.С. Сливка. – Л., 1995. –97 с.
10. Тейлор Ф.У.Наукова організація праці / Ф.У. Тейлор // Наука управляти: з історіїменеджменту. Хрестоматія: навч. посібник / [упоряд. Л. І. Козій,М. І. Матрохіна, П. Л. Пироженко]. – К.: Либідь, 1993. –304 с .
11. Темченко В.Психологічні основи теорії та принципи етики працівників міліції /В. Темченко // Право України. – 2002. – № 5. – С. 26–28.
12. Типовеположення про відділ (відділення, групу) роботи з особовим складом управлінь,відділів роботи з персоналом ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, містіКиєві та Київській області, УМВС України в областях, м. Севастополі та натранспорті: затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від25.11.2003 р. № 1458 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.mvs.gov.ua.
13. Тищенко М.В.До проблеми адаптації курсантів спеціалізованих вищих навчальних закладів МВСУкраїни до умов навчання та службової діяльності / М. В. Тищенко, В.Г. Лукашевич // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. –№ 4. – С. 3–11.
14. . –№4. – С. 252–256.
15. Шмаленко Ю.І. Особливості службового етикету працівників міліції /Ю. І. Шмаленко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. –2005. – №3. – С. 245–251.
16. Щербина В.І.Дисциплінарна відповідальність державних службовців органів внутрішніх справ:автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: 12.00.05. / В.І. Щербина; Університет внутрішніх справ. – Х., 1998. – 22 с.
17. Щодо посилення взаємозв’язку відомчої науки з практичноюдіяльністю підрозділів МВС України: розпорядження МВС України від10.09.2003 р. № 461 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: www.mvs.gov.ua.
18. Юхновець Г.О.Проблеми психолого-педагогічного забезпечення діяльності органів внутрішніхсправ / Г. О. Юхновець // Матеріали науково-практичної конференції“Наукові розробки Академії по вдосконаленню практичної діяльності та підготовкикадрів органів внутрішніх справ”. – К., 1994. – С. 65–68.
19. Веснин В. Р. Основы менеджмента: курс лекций / В.Р. Веснин. – М., 1996. – 440 с.
20. Взаємодіяміліції та громадськості в Україні: навчальний посібник [за заг. ред. А.Дж. Бека, О. Н. Ярмиша]. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ,2001. – 200 с.
21. Вивченнягромадської думки як внесок до адміністративної реформи / [пер. з анг. С.Ю. Полянського]. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 192 с.
22. Висновкита пропозиції // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 5. – С. 25–28.
23. ВоронькоО. А. Керівні кадри: державна політика та система управління: навчальнийпосібник / О. А. Воронько. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 156 с.
24. Ворушило В.П. Здійснення контролю за діяльністю міліції як основний засіб забезпеченнязаконності / В. П. Ворушило // Вісник Запорізького юридичного інституту. –2003. – №1. – С. 124–136.