Зміст
Вступ
1. Комічне — соціокультурна реальність
2. Вираження і сприйняття комізму
3. Руйнуючий і життєутворюючий сміх
4. Типи і відтінки комізму
5. Історизм комедійного аналізу життя
Висновок
Використана література
/>Вступ
Комічне — категоріяестетики, що відбиває соціально-значущі протиріччя дійсності під кутом зоруемоційно-критичного до них відношення з позицій естетичного ідеалу.
Комічне, якправило, викликає сміх. А сміх, як зазначав Салтиков-Щедрін, зброя дуже сильна,бо ніщо так не бентежить порок, як усвідомлення того, що він вгаданий, і що зприводу його вже роздався сміх. Герцен писав, що “сміх одне з самих потужнихзнарядь руйнування: сміх Вальтера бив і палив, як блискавка. Від сміху падаютьідоли, вінки, і чудотворна ікона стає почорнішою і погано мальованою картинкою".Для В. Маяковського гострота — «оружие любимейшего рода».
Комічне — цереальність. Ідеалісти заперечують об'єктивну основу комічного. От як,наприклад, Жан Поль розглядає природу комізма на прикладі одного з епізодів“Дон-Кіхота" Сервантеса. Коли Санчо Пансо висить всю ніч в повітрі надмілкою канавою, вважаючи, що під ним безодня, то при даному припущенні його діїцілком зрозумілі. Він був би дурнем, вирішивши стрибнути і розбитися. Чому ж мисміємось?
Комічне закладенев самому об'єкті. Комічним є сам Санчо Пансо, бо при всій тверезості мисленнявін виявився боягузливим і не зміг розібратися в реальній обстановці. Ці якостіпротилежні ідеалу, і тому природно, що вони служать об'єктом сміху.
Комічне — цесоціальна реальність. Людське суспільство — це істинне царство комедії, таксамо як і трагедії. Людина — єдине створіння, що може і сміятись, і викликатисміх; у всякому випадку, людський, суспільний зміст є в усіх об'єктахкомедійного сміху.
/>1. Комічне- соціокультурна реальність
Людськесуспільство — справжнє царство комедії, так само як і трагедії. Людина — єдинаістота, що може і сміятися, і викликати сміх, або, точніше, людський,суспільний зміст є у всіх об'єктах комедійного сміху. Іноді дослідникипомилково шукають джерело комізму в природних особливостях явищ природи: упримхливості хмар, мінералів (наприклад, сталактитів), у незвичайності виглядуі поводження мавп, ведмедів, лис, у дивному вигляді кактусів.
Деякі теоретикиприводять на перший погляд більш переконливі приклади природного комізму — тваринав байці. Однак ще естетика XVIII ст. Довела, що тварини в байках уособлюють тіабо інші людські характери.
Комічне — завждиоб'єктивна суспільна цінність явища. Природні властивості тварин (рухливість ігримаси мавпи, розвинуті інстинкти лисиці, що допомагають їй обманювативорогів, неповороткість ведмедя і т.д.) асоціативно зближаються з людськимизвичками, вчинками, манерами і стають об'єктом естетичної оцінки на основісуспільної практики. Вони постають у своєму комізмі лише тоді, коли через їхприродну форму проглядається соціальний зміст — людські характери, відносинилюдей і т.д. Через природні явища здійснюється осміяння людських недоліків: метушливості,хитрості, незграбності, повільності, ін.
Однак не всесмішне комічно, хоча комічне завжди смішно.
Комедія — прекраснасестра смішного, що породжує соціально значимий, одухотворений естетичнимиідеалами, світлий, високий сміх, що заперечує одні людські якості і суспільніявища і стверджуючий інші.
Комізм соціальнийсвоєї об'єктивною (особливості предмета) і своєю суб'єктивною (характерсприйняття) стороною.
/>2. Вираженняі сприйняття комізму
Сміх заразливий ітяжіє до колективності, на людях він більш інтенсивний. Найбільш сприятливі длякомічного ті мистецтва, які розраховані на масову аудиторію, — театр, кіно,цирк. Характерно, що актори, які добре знають особливості сприйняття комічного,звичайно звертаються з комедійним текстом не прямо до телеглядачів, а доаудиторії, з якою є зворотний зв'язок.
Комічне знаходитьвисвітлення й у музиці, що говорить з людьми безпосередньою мовою душі. Длясприйняття комічного в інструментальній музиці важливий рецепційний настройслухача, що обумовлюється, зокрема, авторським позначенням жанру. Трансформаціяжанрів — один із способів створення комічного в музиці.
Єдиний видмистецтва, нездатний відбити комічне, — архітектура. Комічний будинок абоспорудження — лихо і для глядача, і для жителя, і для відвідувача. Архітектура,прямо виражаючи ідеали суспільства, не може в силу своєї специфіки що-небудьбезпосередньо критикувати, заперечувати, а отже, і осміювати.
Тим часом комічнев мистецтві завжди містить у собі високорозвинений критичний початок. Сміх — емоційнонасичена естетична форма критики. Він надає художнику (наприклад, Рабле,Вольтерові) безмежні можливості для серйозно-жартівливого іжартівливо-серйозного звертання з забобонами свого часу.
Комедія — плідрозвиненої цивілізації. Сміх по своїй природі демократичний. Комічність ворога- його Ахіллесова п'ята. Розкрити комічність супротивника — значить здобутипершу перемогу, мобілізувати сили на боротьбу з ним, перебороти страх ірозгубленість.
Комічне — критикасучасності. Сміх сучасний, його мішень завжди конкретна і певна.
Що було б, якбинесподіванка, блискавичність були відсутні в гостроті? Усе було б повсякденним,розміреним. Не виникло б настільки незвичного і гострого протиставлення факту високиместетичним ідеалам. Не було б настільки високої активності нашої думки впроцесі сприйняття цього протиставлення. Не спалахнуло б те світло, у якомуявище з'являється у своєму комічному виді.
Значеннянесподіванки в комічному розкриває античний міф про Парменіска, що якосьзлякавшись, втратив здатність сміятися і дуже страждав від цього. Він звернувсяпо допомогу до Дельфійського оракула. Той порадив йому пошукати зображенняЛатони, матері Аполлона. Пармениск очікував побачити статую прекрасної жінки,але замість цього йому був показаний… опецьок. І Пармениск розсміявся!
Цей міф наповненийбагатим теоретико-естетичним змістом. Сміх Пармениска був викликанийневідповідністю тим між, що він очікував, і тим, що зненацька побачив удійсності. При цьому подив має критичний характер. Якби Пармениск раптомпобачив ще більш прекрасну жінку, ніж він очікував, то, саме собою зрозуміло,він не розсміявся б. Несподіванка тут допомагає Пармениску активно протиставитиу своїй свідомості високий естетичний ідеал (уявлення про красу матері Аполлона- Латони) явищу, що, претендуючи на ідеальність, далеко не відповідає ідеалу.
У музиці комізмрозкривається через художньо організовані алогізми і невідповідності, а такожчерез з'єднання різнохарактерних мелодій, що завжди містять у собі елементнесподіванки. Інструментальна музика може виражати комічне і не прибігаючи до«немузикальних засобів», на відміну від музичних жанрів, зв'язаних зісценічною дією або маючих літературну програму.
Почуття гумору якрізновид естетичного почуття завжди спирається на високі естетичне ідеали. Віншому випадку гумор перетворюється в скепсис, цинізм, вульгарність,непристойність. Гумор припускає здатність хоча б емоційно, у самій загальнійестетичній формі охоплювати протиріччя дійсності.
Гумор властивийестетично розвинутому розуму, здатному швидко, емоційно-критично оцінюватисутність явища, схильному до багатих і несподіваних зіставлень і асоціацій.
Активна, творчаформа почуття гумору — дотепність. Якщо гумор — це здатність досприйняття комізму, то дотепність — здатність до його створення.
Дотепність — цеталант так концентрувати, загострювати і естетично оцінювати реальні протиріччядійсності, щоб наочним, відчутним став їхній комізм.
3. Руйнуючий і життєутворюючий сміх
Сміх — критичнасила, що настільки ж заперечує, наскільки і стверджує.
Сміх прагне зруйнуватиіснуючий несправедливий світ і створити новий, принципово відмінний від нього,- ідеальний.
Сміх припускає нетільки розгром, але і творче створення. Життєстверджуючий, життєстворюючий,радісний, веселий аспект комічного має історичну, світоглядну і естетичнузначимість.
Творча,життєстворююча сила сміху давно помічена людьми. У найдавнішому мистецтвііснували сміхові культи, ритуальний сміх, лайливо-пародійні образи божеств. Ритуальнийсміх первісної громади містив у собі і заперечливі і життєстверджуючі початки,він був спрямований і до осуду, знищення недосконалого світу, і до йоговідродження на новій основі. У давньоєгипетському папірусі, що зберігається вЛейдені, божественному сміху приділяється роль творця світу: «Коли богсміявся, народилися сім богів, керуючих світом… Він вибухнув сміхом у другийраз — з'явилися води...» Для древніх греків сміх був теж творцем життя; творцем,радісною, веселою народною стихією. Історія європейської комедії походить відкульту грецького бога Діоніса.
Різним формамкомічного неодмінно властиві заперечення і твердження. Навіть у різкокритикуючій світ сатирі заперечення ґрунтується на позитивній,життєстверджуючій програмі — ідеалах. У карнавальному сміху в нерозчленованомувигляді разом існують і ствердження і заперечення, і гумористичне і сатиричненачало, що поступово виділяється в самостійні типи комізму.
4. Типи і відтінки комізму
Комічне можнаподілити за ступенем важливості відображення протиріччя. Найменш значущесуспільне протиріччя — це галузь гумору, більш серйозне — іронія, далі ідутьсатира, гротеск, сарказм, за якими і частково в яких комічне переходить впотворне, жахливе і, отже, далеко не смішне. Види комічного, як правило,відрізняються і засобом відбиття підміченого протиріччя, тобто своєю формою.
Комічне завжди маєнаціональне забарвлення, виступає в національно-неповторній формі.
Багато дослідниківкомічного (3. Фрейд, Фішер, Ліппс) відносять каламбур до нижчого сортудотепності. Однак для французької придворної знаті XVII-XVIII ст. ст. каламбурбув вищою формою гумору. Його легкість, блиск, безтурботна веселість естетичновідповідали характеру життя вищих, панівних прошарків нації, визначавших їїдуховне життя.
Але в кінці XVIIIст., коли почалася велика французька революція, разом з королем, королевськимдвором і аристократією був зметений і галантний аристократичний гумор. Пануванняв області гумору цілком захопив гротеск. Його гостре жало зло і їдко кололоаристократію.
В середині XIX ст.невіра і відсутність ясних позитивних ідеалів породили у Франції особливий видгумору, що отримав назву благга.
Благг — це нещаднезнущання над усім святим, насмішка над тим, чому люди звикли підкорятись. Дляблагга немає нічого забороненого, заповідного, недоторканого.
Нові часи створилиі нову форму гумору, що отримала назву гегга. Два машиніста страшно ворогувалиі повели назустріч один одному свої поїзди, повні пасажирів. В цей момент наполотно вибігає дитина з м’ячем. Поїзди зіштовхуються, але… катастрофи невідбувається, вони розлітаються в різні боки завдяки м’ячу. “Купуйте м’ячіфірми такої-то!" Це типове американське рекламне оповідання, побудоване попринципу гегга. Але на цьому принципі заснована і розкішна комедійнамайстерність Макса Ліндера і Чапліна. Знамениті кадри подорожі Чапліна міжшестернями величезної машини побудовані на принципі гегга: “чорний" характерсміху, комізм, пофарбований безпечним жахом, що відбиває відчуження людейцивілізації.
Каламбур, гротеск,благг, гегг — епохи французького гумору, зумовлені характером життя нації нарізних етапах її розвитку.
Емоційнаодухотвореність комічного завжди різноманітна і залежить, зокрема, віднаціональних традицій мислення митця.
5. Історизм комедійного аналізу життя
Істотніособливості комічного змінювалися від епохи до епохи; мінялася і самадійсність, і вихідна позиція комедійного аналізу життя.
У древньомукомедійному дійстві критика йде з погляду «я». Вихідна позиція — особистевідношення насміхаючогося.
Розвинутадержавність Риму неминуче викликає нормативність мислення й оцінок, щовиражається в чіткому поділі добра і зла, позитивного і негативного. Вихідноюточкою сатиричного аналізу життя стають нормативні уявлення про доцільнийсвітоуклад.
В епохуВідродження комедіографія за відправний початок бере людську природу, уявленняпро людину як міру стану світу. Так, у «Похвальному слові дурості» ЕразмаРоттердамського дурість виступає не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт осміяння.«Нормальна», «помірна» людська дурість, дурість «уміру» засуджує, страчує й осміює дурість безмірну, нерозумну, нелюдську.
М. Сервантесрозкриває реальне протиріччя розвитку цивілізації. З одного боку, неможливокожній людині починати все спочатку, не спираючись на попередню культуру. Зіншого боку, неприйнятний і догматизм культури, її відірваність від практичногодосвіду народу, фанатична прихильність ідеям, що скам'яніли і не відповідаютьсучасній реальності. Це протиріччя може перетворити в трагедію і комедію всякедобре починання, всяку ідею, здійснювану таким мимоволі догматичним способом. ДонКіхот і Санчо Пансо — два зовсім різні людські типи. Однак при всьомурозходженні цих людей їм властива одна дивна людська якість — безкорисливість. Ів ім'я цієї якості героям прощаються усі їхні дивацтва і шаленості, недоліки ідурості.
Обоє героїв тому іне від світу цього, що вони менше всього охопленого корисливістю світу. БезумецьДон Кіхот виявляється більш нормальним, ніж «нормальні» люди, сповненіжадібності і властолюбства. Сервантес розкрив художні можливості комічного — здатністьдосліджувати сам стан світу, зображуючи його у певному розрізі, здатність датиі художню концепцію світу, і гігантську панораму життя.
В епоху класицизмусатира виходила з абстрактних моральних і естетичних норм і об'єктомсатиричного осміяння був персонаж, що концентрує в собі абстрактно-негативніриси, протилежні чесноти. Так виникає сатира на святенництво, неуцтво,мізантропію (Мольер).
ТрадиціяСервантеса — дослідження стану світу — знаходить продовження в сатирі епохиОсвіти. Вістря її критики направляється проти недосконалості світу і людськоїприроди. Вираженням нового етапу розвитку стає створена Д. Свіфтом фігураГуллівера. Він людина-гора, під стать велетням епохи Відродження.
Однак у Свіфта невесь Гуллівер з його слабкими і сильними сторонами, а лише його здоровий глуздстає мірою сатиричного аналізу епохи. Бичуючи зло, Свіфт відштовхується відздорового глузду, оскільки інші якості людини відносні: велетень у країніліліпутів, Гуллівер виявляється ліліпутом у країні велетнів. Не виходячи замежі епохи Освіти, англійський сатирик передбачає усвідомлення утопічності їїідей.
Романтизм розкривнеблагополучний стан світу через неблагополучний стан духу, піддавши художньомудослідженню внутрішній світ людини.
Іронія, цей «сміх-айсберг»з подводним змістом, перетворюється в головну форму комізму.
Комедійний аналізвиходить із уявлень про досконалість світу. Вихідна точка критики увесь часпереміщується від світу до особистості і від особистості до світу.
Іронія змінюєтьсясамоіронією (наприклад, у Г. Гейне), самоіронія переростає у світовий скепсис. Світовийскепсис романтичної іронії — рідний брат світової скорботи романтичної трагедії.
/>Висновок
За час існуваннямистецтва комічне з'явилося, виділилося в окрему категорію, захопило міцніпозиції в мистецтві і зв'язало себе з безліччю явищ дійсності. Також відбуласяістотна диференціація усередині категорії.
Більшістьдослідників природи комічного пов'язують його з протиріччям. Істиннукомедійність надають сміху обставини, загострюючі протиріччя і допомагаючірозкрити їхню соціальну природу.
Конкретні формикомічного протиріччя дуже різноманітні. Тому жодне визначення не може бутивсеохоплюючим. Комічне — це суспільно відчутне, суспільно значуще об'єктивнепротиріччя, невідповідність (мети — засобам, форми — змісту, дії — обставинам,сутності — її прояву, причини — наслідку, дії — результатам, старого — новому,і т.д.), в якому або саме це протиріччя, або одна з його сторін протистоїтьвисоким естетичним ідеалам.
З усіх мистецтвнайсприятливіше для комічного — театр, кіно, цирк. Єдиний вид мистецтва,неспроможний відобразити комічне в дійсності, — архітектура. Комічний будинокабо спорудження було б лихом і для глядача, і для жителя, і для відвідувача.
Творча, життєдайнасила сміху була підмічена людьми дуже давно.
Сміх не лишезасуджує недосконалість світу, але і, обдавши світ, свіжою емоційною хвилеюрадощів і розваг, перетворює і оновлює його.
/>Використаналітература
1. Борев Ю. Б Эстетика. Учебное пособие. — М.: Политиздат,1988. — 496 с.
2. Левчук Л.Т. Західноєвропейськаестетика ХХ століття: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1991. — 224 с.
3. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики, — К.: Вищашкола, 2000. — 271с.
4. Эстетика. Под ред. А.А.Радугина. — М.: Издат-во «Центр», 1998. — 237.
5. Эстетика: Учебное пособие / Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюк,В.И. Панченко, М.Ю. Русин. — К.: Высшая школа, 1991. — 302 с.
6. Эстетика: Учебное пособие / Под ред. проф. В.А. Лозового.- Сумы: Издательство «Универсальная книга», 1999. — 299с.