Київський національнийекономічний університет
На правах рукопису
Безматерних ВікторГригоровичУДК 331.101.3
МЕХАНІЗМ АКТИВІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Спеціальність 08.01.01 – політична економія
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
Науковийкерівник
Доктор економічних наук,
професор
БєляєвОлександр Олександрович
Київ –2000р.
ЗМІСТTOC o «1-3»
ВСТУП… PAGEREF _Toc465575592 h 3
РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА МОТИВАЦІЇПРАЦІ… PAGEREF _Toc465575593 h 9
1.1. ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ… PAGEREF_Toc465575594 h 10
1.2. ОБ’ЄКТИВНІ ОСНОВИ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ… PAGEREF_Toc465575595 h 35
1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ… PAGEREF_Toc465575596 h 51
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА АКТИВІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇДІЯЛЬНОСТІ
У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ… PAGEREF _Toc465575598 h 72
2.1. СТАНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ МОТИВАЦІЇ ЯК ФОРМИ ПОДОЛАННЯ
НАЙМАНОЇ ПРАЦІ… PAGEREF_Toc465575599 h 74
2.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ЗМІНИ
СПІВВІДНОШЕННЯ У СИСТЕМІ ФОРМДОХОДУ.… PAGEREF_Toc465575600 h 92
2.3. РОЗВИТОК ВИРОБНИЧОЇ ДЕМОКРАТІЇ ЯК НАЙВАЖЛИВІШАУМОВА
АКТИВІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇДІЯЛЬНОСТІ… PAGEREF_Toc465575601 h 107
ВИСНОВКИ… PAGEREF _Toc465575602 h 115
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ… PAGEREF _Toc465575603 h 115
ВСТУП
Розвитокринкових відносин в Україні передбачає формування нової системи мотивації праці,яка враховує кардинальні зміни відносин власності, економічного статусупрацівників, джерел, рівня, складу і структури їх доходів.
Процес становлення ринковогомеханізму активізації трудової діяльності в Україні ускладнений багатьмаобставинами. Серед них найперше треба виокремити надзвичайно гостру кризуукраїнської економіки, що охопила всю систему економічних відносин. У даний часспостерігається значне зниження усіх макроекономічних показників. Так, заофіційними даними, з 1990 по 2000роки нашадержава втратила майже половину свого промислового та сільськогосподарськогопотенціалу. Динамічно скорочується виробництво у машинобудуванні, фактичновідбувається деіндустріалізація країни, причому випереджаючими темпами.Загрозливих розмірів досягла диференціація доходів, котра призвела добезпрецедентного за своєю глибиною розшарування суспільства. Величезнихмасштабів набуло безробіття. Не дивлячись на ознаки депресивної стабілізації,що намітилася в останні роки, криза поглиблюється, набуваючи характеруповзучого нагнітання кризових процесів у всіх сферах економіки. По сутістворено ситуацію, коли економічні реформи “оплачує” більшість населення, а їївигоди отримують лише небагато хто.
Ринкова трансформація не привела в дію рушійних силринку, не затребувала творчої енергії мас. Усі її досягнення обмежилисянайпростішими в інституціональному плані перетвореннями: утвердженням свободицін, приватної власності, свободи торгівлі. Вони не подолали кризу (деформацію)трудової етики і мотивації, а навпаки, посилили її, зорієнтували працівника восновному на майновий переділ, посередницьку роботу, а не на продуктивну діяльність. Стимулююча рользарплато-трудового блоку економічних відносин у процесі ринкового перетвореннязменшилась і має тенденцію до подальшого зниження.
Зростання інфляції та відсутність регулювання заробітної плати призвели дозначного скорочення реальної заробітної плати. У той час, як ціни внутрішньогоринку України сьогодні на переважаючу більшість товарів вже досягли світовогорівня, ціна робочої сили у 8–10 разів нижча за середньосвітову.
Суттєвою перепоною для становлення дієвого ринковогомеханізму активізації трудової діяльності стало виключення людини ізекономічних реформ, позбавлення реформи “людського виміру”. Ринкові перетворенняне сприяли активізації трудової діяльності, перетворенню праці в домінуючийфактор розвитку економіки. Навпаки, вони посилили відчуження праці відвласності. У плановій економіці це відчуження було більш-менш однаковим длявсіх, за винятком партійної та господарської номенклатури. У ході ринковоїтрансформації переважаюча більшість населення виявилась поза власністю,перетворилася у найманих працівників. Формально утвердився інститут приватноївласності на робочу силу, позбавлений правової основи, який не став основоюекономічної свободи і соціального захисту працівника, гарантом благополуччяжиття. В цілому відбувається характерне для раннього та примітивногокапіталізму підпорядкування праці капіталові, зменшення зарплатоємкості, різкезвуження можливостей для формування середнього класу. Не менш важливимнаслідком ринкових перетворень стали низькі зарплатоємкість та доходинаселення. Стрімке зменшення цих макроекономічних показників характерізує те,що вигоди ринкових відносин, які формуються, реалізовуються лише небагатьма,хто збагачується не в результаті виключних підприємницьких здібностей,трудового внеску у примноження багатства, а внаслідок переділу власності та їїреалізації.
Здійснювана економічна політика спрямована переважнона фінансову стабілізацію, послаблення бюджетної кризи. Але в ній неприділяється достатньої уваги балансу між безробіттям та інфляцією, підвищеннюзарплатоємкості і посиленню інституціоналізації ринку праці, специфікаціїповноважень приватної власності, що утруднює формування дієвого механізмуактивізації трудової діяльності.
Означені проблеми вимагають теоретичного осмислення.Пряме копіювання зарубіжного досвіду соціально-трудових відносин неприйнятнедля України, яка відрізняється особливою соціально-економічною реальністю.Потрібний грунтовний аналіз та узагальнення досвіду ринкової трансформаціїпраці, повніше врахування соціально-економічної дійсності, українськогоменталітету, досвіду попередніх економічних реформ та закономірностей світовогорозвитку. Все сказане й визначило вибір теми наукового дослідження.
У вітчизняній економічній літературі накопиченозначний досвід дослідження таких наукових проблем, як потреби, економічніінтереси, стимулювання праці, відтворення робочої сили, використання трудовихресурсів, відносини між працею і капіталом. Серйозну базу для дисертаційногодослідження проблем праці в умовах ринкової економіки представляють науковірозробки Л.Бесчасного, Д.Богіні, І.Буяна, В.Врублевського, А.Гоша, К.Кривенка,В.Кваснюка, В.Корнієнка, І.Лукінова, В.Логвиненка, В.Нестеренка, Ю.Пахомова,А.Рубана, С.Мочерного, П.Томчука, В.Сакади, І.Сороки, В.Черняка, А.Чухна та ін.
Дуже важливими і корисними для автора цьогодослідження виявились праці із загальних проблем економічної теорії,методології економічної науки, з проблем людини в системі економічних відносинв минулому радянських, тепер російських вчених Л.Абалкіна, А.Анчишкіна,В.Автономова, Е.Вільховченко, Л.Гребньова, С.Дзарасова, А.Дадашева, С.Дятлова,Т.Заславської, В, Зотова, В.Кулікова, В.Ковальова, Л.Костіна, А.Левіна,В.Радаєва, С.Шаталіна та інших.
У західній економічній і соціологічній літературізначний вклад у дослідження моделі людини, механізму мотивації трудовоїдіяльності внесли такі економісти, соціологи, психологи, спеціалісти з менеджментуі маркетингу, як: Х.Альберт, І.Браун, Г.Беккер, Дж.К.Гелбрейт, Ф.Герцберг,Дж.Грейсон, П.Друкер, В.Зіберт, Я.Корнаї, Г.Кірхчесснер, Л.Ланг, А.Маслоу,К.Маркс, В.Майєр, Д.Макгрегор, Е.Мейо, К.Л.Макконнелл, А.Розенберг, Г.Саймон,А.Файол, З.Фрейд, В.Шульц, Г.Емерсон, К.Ерроу, К.Еклунд та інші.
Однак багато з аспектів ринкового механізмуактивізації трудової діяльності залишаються до цих пір мало розробленими.Спостерігається певна фрагментарність, недостатня комплексність у дослідженніприватної власності на робочу силу. До цих пір немає необхідного розуміння утрактовці «ціни праці» і «мінімальної заробітної плати». Треба вести науковіпошуки і розробку проблем інтеграції оплати праці і власності, взаємозалежностідоходів працівника і його особистого внеску. Не вирішені у повній мірі питанняринкового механізму активізації трудової діяльності, співвідношення віддаленоїі короткої трудової мотивації, ринкової стратегії управління працею. Недостатнярозробленість і практична значимість проблем ринкового механізму активізаціїтрудової діяльності визначили вибір теми дисертаційного дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є обгрунтуванняринкового механізму мотивації трудової діяльності і її структури. Досягненняназваної мети передбачає вирішення наступних завдань:
- узагальнити, систематизуватипогляди провідних вітчизняних та зарубіжних економістів на соціально-економічнуприроду мотивації праці та виявити основні закономірності їх історичноїеволюції;
- дослідити взаємозв’язок еволюціїмоделі “економічної людини” та розширення структури трудової мотивації;
- показати зв’язок між відносинамивласності і економічним статусом працівника на ринку праці в умовахреформування економіки та розкрити роль і значення власності на робочу силу;
- проаналізувати взаємозв’язок міждоходами працівника і трудовими стимулами;
- обгрунтувати зарплатоємкість якіндикатор зрілості ринкових відносин;
- визначити структуру механізмутрудової мотивації і виділити її основні складники;
- вивчити досвід країн з розвиненоюринковою економікою в організації та стимулюванні праці і визначити можливостійого використання в Україні.
Теоретичною основою дослідження послужили працівідомих вітчизняних та зарубіжних економістів, соціологів, психологів з питаньтрудової мотивації, формування і функціонування ринку праці, людськогокапіталу. У дисертаційному дослідженні використано статистичні збірникиДержкомстату України, матеріали галузевих та академічних науково-досліднихінститутів, дані, що наводились у періодичній пресі.
Дисертаційне дослідження містить наступні моменти, щохарактеризують його новизну і науково-практичне значення:
- тут обгрунтовано положення про те,що у сучасних високорозвинутих країнах економічний розвиток все більше отримує“людський вимір” і домінуючим фактором суспільного прогресу стає праця людини,її талант і творчість;
- виділено етапи ускладненнямеханізму трудової мотивації, зумовлені змінами економічного і соціальногостатусу людини: перший з них пов’язаний з пануванням “економічної людини” іхарактерними для нього економічними мотивами; другий – зі становленнямлюдського капіталу та посиленням соціальних і інших надекономічних мотивівповедінки працівника; третій шлях передбачає перетворення особистого розвитку,самореалізації в пріоритетний мотив економічної поведінки;
- доведено, що в трансформаційнийперіод, коли попередні економічні структури руйнуються, а нові лише тількивиникають, детермінуючим мотивом є надекономічні фактори, які характеризуютьсябільшою інертністю, прийнятністю і стабільністю, та короткі мотивації;
- виділено основні складникиринкового механізму активізації трудової діяльності: домінуюча роль власностіна робочу силу і перетворення зарплатоємкості в індикатор зрілості ринковихвідносин, посилення взаємозв’язку і взаємодоповнення процесів формування доходівза індивідуальною та спільною працею; розвиток виробничої демократії якінструменту возз’єднання праці і власності, праці і управління;
- сформульований висновок прозакономірну зміну коротких і віддалених мотивацій на користь останніх,обумовлену зрілістю економічних відносин, посиленням орієнтації на кінцевірезультати трудової діяльності, можливістю реалізації особистості у процесіпраці, стабільністю економічного і соціального становища працівників.
Отриманіосновні положення та висновки можуть бути використаними у викладанні курсу“Основи економічної теорії” за темами: “Основи ринкового господарства”,“Формування доходів”. “Підприємництво”, а також при розробці спецкурсів зпроблем мотивації праці, власності, активізації трудової діяльності. Виконане дисертаційнедослідження спрямоване на вирішення наукової проблеми, котра має великезначення для успішного проведення економічних реформ в Україні.РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНАПРИРОДА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ1.1. ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ ВРИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Для кожної із суспільних наукхарактерне своє уявлення про людину, про ті її властивості, які складаютьголовний інтерес для тієї чи іншої галузі наукового знання. Такийдиференційований підхід до людини дозволяє розширити наше поняття про неї. Втой же час отримані кожною наукою висновки далебі не завжди складуються в єдинукартину, цілісне уявлення. Це у повній мірі стосується і проблеми трудовоїмотивації, яку досліджують представники різних наук.
Враховуючи різницю підходів домоделі людини і до трудової мотивації, науковий та практичний інтерес маєкороткий екскурс в область економічної людини в науці, включення в йоготрактовку все нових додаткових якостей і рис.
Модель людини в економічній науці зазнала змін у ходірозвитку самої науки. Деякі елементи цієї моделі піддавались уточненню, інші –відкидались. Поряд з тим у неї включались зовсім нові елементи, роблячи модельбільш реалістичною і такою, що достатньо повно відображає роль і місце людини векономічному житті суспільства.
Не торкаючись наукових уявлень про людину до виникненняполітичної економії, почнемо з моделі людини, сформульованої англійськимикласиками. Для цієї моделі характерна визначальна роль власного інтересу умотивації економічної поведінки, направленої на придбання багатства.Економічною основою поєднання господарської діяльності розрізнених егоїстичнихінтересів, на думку А.Сміта та його послідовників, є обмін, внутрі- таміжгалузева конкуренція, рух капіталу, вирівнювання норми прибутку.
У праці “Дослідження про природу та причини багатстванародів” А.Сміт відзначив властивості людини, що визначають її господарськудіяльність1. Це, по-перше, “схильність до обмінуодного предмета на інший”. По-друге, власний інтерес, егоїзм, “однакове у всіхлюдей постійне і незникаюче прагнення покращити своє становище”2. Схильність людей до обміну, за Смітом,веде до розподілу праці, а егоїзм спонукає індивіда обирати вид діяльності, уякому він матиме більшу вигоду, що виражається в отриманні грошового доходу”3.
Особливе значення А.Сміт надавав “невидимій руці” ринку,котра забезпечує результат, не залежний від волі та наміру індивіда. Ідея“невидимої руки” полягає у тому, що економічна поведінка визначаєтьсясуспілними умовами, за яких, завдяки вільній конкуренції і через приватні інтереси індивідів, ринковаекономіка вирішує найкращим чином суспільні завдання, приводячи до гармоніїіндивідуальні й суспільні інтереси та забезпечуючи магістральні вигоди для всіхі кожного. При чому, на відміну від своїх попередників, Сміт вважає власнийінтерес, егоїзм людини не руйнівною силою, а здатною творити, порівнюючимеханізм впливу особистого інтересу на трудову мотивацію людини з діяльністюімунної системи людського організму.
Таким чином, за Смітом, власне корисливий інтерес є головним мотивомгосподарської діяльності людини. Він твердо переконаний у тому, що природнийпотяг людини покращити своє матеріальне становище – це такий могутній стимул,що, коли б йому надати можливість діяти без перешкод, індивід сам по собіздатний привести суспільство до добробуту. Більше того, цей стимул здатнийтакож навіть “подолати сотні досадних перепон, котрими безумство людськихзаконів так часто утруднює його діяльність”.1При цьому Сміт не зводить власний інтерес людей до отримання грошових доходів,він відзначає, що на вибір занять, окрім заробітку, впливають також приємністьта неприємність навчання, постійність чи непостійність занять, більший чименший престиж в суспільстві, і, нарешті, більша чи менша вірогідність успіху.Окрім того, Сміт розрізняє інтереси представників основних класів сучасногойому суспільства: власників землі, найманих робітників і капіталістів.
За твердженнямА.Сміта, ринкові відносини кращим чином впливають на економічну поведінку тоді,коли приватний інтерес вищий від суспільних інтересів, які представляють собоюсуму інтересів людей, що складають його. Виходячи з цієї трактовки економічнихінтересів, А.Смітом визначається введененим тепер знамените поняття “економічна людина”. Суть “економічної людини”полягає в тому, що вона досягає своєї мети, якщо звертається до егоїзму інщих і“зуміє показати їм, що у їх власних інтересах зробити для неї те, чого вонавимагає від них. Всякий, хто пропонує іншому угоду будь-якого виду, пропонуєзробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що тобіпотрібно, — така суть всякої подібної пропозиції”.1
У Сміта “економічна людина” має мало спільного з реальнимилюдьми. Вона розглядється як довершений егоїст, який знає все на світі ізосереджений виключно на накопиченні все більшого й більшого багатства. Дляреалізації таких цілей Смітові знадобилася “невидима рука”, котра незалежно відволі та намірів “економічної людини” скеровує її і інших людей до найкращихрезультатів, вигоди та до більш високих цілей суспільства, ставлячи приватнийінтерес понад суспільним.
Ідеі А.Сміта про “економічну людину” та “невидиму руку” націлі сторіччя наперед визначили й наступну економічну політику багатьох держав,і напрямок наукового пошуку величезної армії вчених-економістів. Вони в значніймірі зберігають сенс й у сучасному неолібералізмі.
Відмінного погляду на природу людської діяльностіпритримувалася німецька історична школа політичної економії, котра склаласильну опозицію англійській класичній школі. В Німеччині сформувалась інша, несхожа до англійської, комбінація історичних та ідеологічних умов. Відсталаекономіка, наявність напівфеодальніх елементів, слабкий розвиток конкуренції,дрібні держави, сильні стани і цехові структури – все це ніяк не сприялошвидкому й безконфліктному засвоєнню ідей А.Сміта. Реакції відторгненнядопомогало й ідейне середовище, характерне для Германії того часу.2
Отож, представники німецької історичної школи /Б.Гільдебранд,К.Кніс та інші/ розглядали людину як істоту суспільну, як продукт цивілізаціїта історії. Крім егоїстичних та альтруїстських спонукань людей на їх дії певнимчином впливає і середовище їх проживання. Що ж стосовується окремої людини, тоГільдебранд писав, “що людина як істота суспільна перш за все є продуктомцивілізації та історії і що її потреби, її освіта і її відношення до речовихцінностей так само, як і до людей, ніколи не залишаються одними й тими ж, агеографічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всієюосвіченністю людства”.1
До егоїзму англійської класичної школи німецькаісторична школа додає ще два, значно більш благородних спонукання: “почуттяспільності” і “почуття справедливості”. Історична школа стверждувала, щоробітники можуть покращувати своє становище не поодинці, а спільно, відстоюючисвої загальні інтереси. При здійсненні загальної справи у них розвиваються вищіморальні спонуки, виникає здатність жертвувати своїм часом та випадковимиінтересами в ім’я спільного добра.
Модель економічної людини історичної школи суттєвовідрізняється від моделі людини класичної школи. Якщо “економічна людина” укласиків є хазяїном своїх намірів і дій, то людина історичної школи представляєз себе частину народу, підвладну зовнішнім впливам та дії багатьох факторів, щовизначають цю частину. Така множинність мотивів, очевидно, не залишала місцядля дії об’єктивних економічних законів. Економічна діяльність, що складалачастину економічного життя, була обмеженою відповідно до поглядів історичноїшколи законами, мораллю даного суспільства. Саме тому К.Маркс “охрестив” праціісторичної школи “могилою політичної економії”.1
Представники історичної школи вважали, що першочерговароль належить не індивідууму, а суспільству, яке володіє владою над індивідом.М.Вебер та інші представники історичної школи розглядали суспільство якобумовлену соціальними закономірностями сукупність автономних індивідів.
Наступний етап у розвитку моделі економічної людинипов’язаний з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. На формування концепції людиниК.Маркса подали великий вплив ідеї Г.Гегеля та Л.Фейєрбаха. У Фейєрбаха людина– не тільки і не стільки мислячий суб’єкт, скільки матеріальна істота, що маєбіологічну природу. Але в цю природу Фейєрбах включив потяг до щастя, яке недосягнути наодинці, без іншої людини, а тому виходить за рамки егоїзму і ведедо єднання всього людського роду. У Гегеля людина – це перш за все втіленнясвітового духу, який тільки через людину – мислячого суб’єкта одержує волю тасвідомість. Активна діяльність людини проглядалась Гегелем насамперед упізнанні абсолютної ідеї. Чим глибше усвідомлює людина цю логіку, тим вільнішоювона стає. Погляди Фейєрбаха і Гегеля у переосмисленому вигляді лягли в основуконцепції людини К.Маркса.
У марксистській економічній теорії людинарозглядається як суб’єкт суспільного виробництва, як головна продуктивна сила іодночасно – як об’єкт, самоціль суспільного розвитку. К.Маркс досліджуєпроблему людини не в абстрактно-логічному плані, а головним чином, з позиціїреальної участі основних дійових осіб в суспільному виробництві. На відміну відпредставників інших шкіл Маркс доводив, що формування і розвиток як людини, такі людського суспільства, відбувається перш за все у процесі виробництва. Самедіяльна сторона, здатність змінювати свою власну природу, а не споживання, уК.Маркса виходить на передній план. Економічний суб’єкт, за Марксом,детермінований усією системою суспільного виробництва. Розкриваючи сутністьприроди людини, К.Маркс зводив її до сукупності всіх суспільних відносин.Виходячи з цього, само собою зрозумілим є те, що вдосконалюючи виробничівідносини, можна добитися економічної активізації людини.
Для методології економічної теорії Маркса булохарактерним те, що такі збірні поняття, як “капітал”, “людство” наділялисяволею та свідомістю суб’єкта, який включає певну функцію. Одночаснопідкреслювалось, що об’єктивні умови капіталістичного суспільства ставлятьіндивіда в жорстокі рамки, наперед визначаючи його поведінку і дії.
Висунувши економічний детермінізм у якості початковогопідходу до розгляду людини, Маркс, по суті, не цікавився індівідом якмікроланкою суспільства. У марксистській політичній економії на першому планібув макроекономічний підхід, тобто економічна система в цілому. І коли ж мовайшла про виробничі відносини, то вони розглядались мовби самі собою, без чистолюдських передумов без самих носіїв цих відносин. Іншими словами, не вистачалосуб’єктивності економічних відносин. Співставно з капіталістом індивідтрактувався як фактор виробництва, переміщення якого повністю залежить відпереміщення капіталу як основного економічного суб’єкта. Особисте споживаннявилучалося з системи економічних відносин, його економічне призначеннязводилось виключно до одного із складових чинників відтворення капіталу.Найманий робітник виступає швидше об’єктом, аніж суб’єктом економічноїдіяльності. Вони не вільні самостійно обирати лінію поведінки і діють, якправило, у тому напрямку, який їм нав’язує капітал.
Враховуючи те, що у наступному викладі ми будемонеодноразово звертатися до марксового трактування людини, перейдемо до маржиналістської“революції”, котра перемістила економічний аналіз з суспільства безпосередніхвиробників зовсім в іншу площину – у сферу споживчого вибору. У маржиналізмілюдина виступає перш за все споживачем і суб’єктом економічних відносин. Впрацях маржиналістів людина стає раціональним максимізатором корисності,добробуту. В її діях на перший план вже виходить не власний інтерес, аекономічний раціоналізм. Властивість “людини оптимізатора” в маржиналістськійтеорії має виключно важливе значення.
Маржиналістська теорія, відповідно до логіки Дж.Мілля,стверджувала, що класова політична економія охоплює всю поведінку людини всуспільстві, вона повністю відкидає всі людські пристрасті та мотиви, крім тих,котрі спрямовані на володіння багатством, на вибір засобів для досягнення цієїмети.1
“Людина — оптимізатор” в уявленнях маржиналістів уособлює: суб’єкта,спрямованого до найбільшої корисності й прибутку; людину, яка має власну систему цінностей і вподобань, не залежну від зовнішніх впливів середовища; здатну довибору оптимального варіанту при співставленні цілей і засобів їх досягнення;передбачення та володіння достатньою інформацією для прийняття безпомилковоговаріанта дій, миттєво реагувати на зміни зовнішніх умов.2 Маржиналістський напрямок в економічнійтеорії зазнав впливу біологічних та фізіологічних факторів на мотивацію людини.
На початку ХХ століття А.Маршаллом була здійсненаспроба синтезувати основні досягнення класичної, історичної та маржиналістськоїшкіл політичної економії. А.Маршалл намагався наблизити свою модель людини довластивостей реальних агентів виробництва. Він підкреслював: “Економісти маютьсправу з людиною як такою, не якоюсь абстрактною чи “економічною людиною”, а злюдиною із плоті і крові”.1
А.Маршалл спробував поєднати реалістичний описгосподарської поведінки з абстрактними дедуктивними висновками, отриманими при допомозіраціонально-максимізаційної моделі людини, однак досягти їх органічного синтезуйому не вдалося. По суті, модель людини у Маршалла залишилась двоякою, щодозволяє давати передбачення людської поведінки в обмеженій області, де діютьгрошові інтереси.
Обмеженій моделі “економічної людини” А.Маршалла булапротиставлена концепція розповсюдження цієї моделі на всю людську діяльність.Цей підхід бере свій початок у Г.Госсена, австрійської школи і отримавпродовження у Л.Роббінса. Для їх переконань характерно те, що не можливовідокремити ринкову діяльність людини від інших форм раціональної дії. Перехіддо раціональності “економічної людини” розширив сферу її дії, включаючи всівиди господарської діяльності, підпорядкування не раціональному вибору, атрадиції, нормам, звичаям. Такий підхід свідчить про те, що при розглядуваніекономічної поведінки людини не можна ігнорувати неекономічні мотиви.
Якщо класична політична економія, а далі і К.Маркс,ув’язували логіку економічної поведінки суб’єктів господарської діяльності зкласовою приналежністю, то маржиналісти підносять до абсолютусуб’єктивно-психологічний принцип оцінки поведінки. Маржиналісти досліджуютьпроблеми, які не змінюються з розвитком суспільства і не зачіпають нічиїхкласових інтересів. У центрі їх уваги – раціональний розподіл обмеженихресурсів. Вирішення цих питань пов’язується з приматом обміну і споживання надвиробництвом. Абстрактний, позаісторичний аналіз ринкового механізму дозволивмаржиналізму зафіксувати ряд загальних закономірностей ціноутворення,конкуренції, поведінки споживачів, які наділені більшою спільністю і багато в чому зберігають силу до сьогодні.
У маржиналістській системі всі економічні суб’єктиоднорідні, рівноправні. Кожен з них діє виключно у власних інтересах. Увідповідності з основними постулатами маржиналізму взаємодія багатьох вільнихекономічних суб’єктів з їх індивідуальними інтересами формує закони економічногожиття. При цьому найважливішим об’єктом дослідження маржиналістів виступають несамі факти господарського життя, а думка економічних суб’єктів з приводу цихфактів.
Маржиналізм відсіює будь-які аспекти соціальноївзаємодії, котрі не можуть бути представленими у термінах гедонічногорозрахунку, досягаючи високочистої фракції “максимізації корисностей”, яка умаржиналістів оголошується фундаментальною і нерозчленовуваною субстанцієюлюдської мотивації. Завдяки такій абстракції від соціальних відносин представникаммаржиналізму вдається застосувати теорію вибору до найрізноманітніших видівдіяльності, включаючи й ті, які виходять за рамки економічної діяльності.
Особливо слід зупинитися на моделі людської поведінкив макроекономічній теорії Дж.Кейнса. У своїй теорії Кейнс відійшов відметодологічного індивідуалізму, характерного для англійської класичної школи.Він відхиляв атомістичний погляд на економіку і розглядав її як органічнуєдність. Кейнс не підтримував моделі бездоганного “раціонального максимізатора”,“людини-оптимізатора”, що володіє досконалим передбаченням і повноюінформацією. Реалізуючи більш конкретний, фактичний рівень аналізу, Кейнсприпускав існування нерівнозначних явищ на макрорівні. Він виходив з того, щоекономічні суб’єкти стикаються з неповною інформацією, котра виключаєраціональну максимізацію цільової функції. За Кейнсом, неповна інформаціявикликає вплив очікувань, ілюзій, настроїв та інших психологічних факторів, якіспотворюють логіку раціонального розрахунку. В макроекономічній теорії Кейнсане абсолютизується ринковий механизм і відзначається невідворотність активноїучасті у регулюванні економічного життя держави.
Модель кейнсіанського регулювання на межі 70-х роківХХ століття в країнах з розвинутою ринковою економікою витісняєтьсянеокласичною, конкретним втіленням якої в сучасних умовах виступає монетаризм.Зберігаючи фундаментальні початки вільного ринку, монетаризм віддає пріоритетінституціональному регулюванню грошово-кредитної сфери, ставлячи принциповонові вимоги як до самої економіки, так і до держави як верховного координаторамонетаристської економічної політики.
Оцінюючи людину в координатах монетаристської теорії,її націленість та мотиви, необхідно підкреслити, що у відповідності змонетаристською філософією найвищою ціллю виступають гроші. Монетаристськомупідходові є характерним тип грошової людини. Для цього підходу вдячним грунтомвиступає суспільство, де економічне начало переважає над духовним і моральнимначалом, бо у такому суспільстві гроші перетворюються в універсальну мірузначимості людської особистості. Європа з Америкою були підготовлені домонетаризму всією своєю системою цінностей, починаючи від антропоцентризму таіндивідуалізму і закінчуючи реалізмом та лібералізмом.
Монетаристська філософія, якщо вона орієнтована напрофесійну діяльність, не може викликати перекручень ціннісних орієнтирів.Однак вона здатна трансформуватися у стиль життя. Монетаристська психологіяможе утвердитися тоді, коли устремління до задоволення потреб не виходять за рамкичисто фізичних потреб. Психологічно монетаристський менталитет виникає іотримує розвиток тоді, коли складається комплекс неповноцінних по відношенню довласного інтелектуально-духовного потенціалу. Відомо, коли людина не в змозіреалізувати себе як особистість, коли її творчі та інтелектуальні здібності неможуть отримати відповідної соціальної оцінки, настає частіше всього природнядуховна криза. Якщо особистість не в стані цього усвідомити, то вона рухаєтьсяшляхом пошуку ілюзій самоцінності. Однією з таких ілюзій стає оцінкаособистості в залежності від її оцінки суспільною думкою. У цьому випадкудобрим грунтом стає філософія монетаризму, згідно з якою суспільне визнанняможе стати еквівалентним об’єму накопленого капіталу. Отримувані гроші починаютьсприйматися як суспільна оцінка її особи. На цей аспект монетаризму зверт