Реферат
на тему:
Чорнобильськакатастрофата її наслідкидля України
Київ 2008
Героям чорнобиля
Квітневоюніччю буяли сади.
Народтихо спав, не чекавши біди.
Лиш службапожежна ніколи не спить,
На вартібезпеки людської стоїть.
В ту нічБог, диявол, чи фактор людський
Зробилипомилку, розбурхали біль.
І полум’ясинє, здіймаючи пил,
Серпанкомнебесним здійнялось над ним.
Четвертимреактором, хто знав тоді,
Що той«мирний атом» наробить біди.
І не уявити,в масштабах яких
Моглата біда нас поглинути всіх,
Якби нетой подвиг, де долі свої
ПожежніЧорнобиля нам віддали.
Коли тисячірізномовних людей
Себе нежаліли заради дітей
Над блокомзгорілим, над «Прірвою вогню»
Звелисаркофаг, поховали біду.
Так встанемож люди, вклонімося ми
Героямі жертвам тієї «війни».
Майор внутрішньої служби Г.Курячий.
День народження атомноїпромисловості можна рахувати 12 квітня 1943 р. коли було підписано ухвалу урядупро створення в Москві Лабораторії № 2 АН СРСР, що згодом стала Інститутом атомноїенергії. Перша в світі атомна електростанція була побудована і введена в експлуатацію27 червня 1954 року в місті Обнінськ Калузької області. Створення цієї станції булопершою спробою використовувати атомну енергію в мирних цілях.
Не пройшло ще і десятироків, з часу трагедії Хіросіми і Нагасакі, коли людство вперше переконалося в колосальнійруйнівній енергії атома. Та бувшийРадянський уряд робиввсе, щоб переконати людей всього світу в можливості мирного використання атомноїенергії. Підтвердженням такої можливості і стало будівництво Обнінської АЕС, а потімв 1957 році атомного криголама “Ленін”. Так почався новий період становлення і розвиткуядерної енергетики, який продовжиться до Чорнобильської катастрофи в 1986 р.
Чорнобиль. Місто,яке розташоване на правому березі р. Прип’ять при впаданні її правої притоки — річкиУж. Перша літописна згадка про Чорнобиль відноситься до 1193 року. В місті функціонувалисудноремонтний, чавунно-ливарний заводи, цегельня, фабрика народних промислів, річковийпорт, широка мережа культурно-просвітніх закладів, медичне училище.
Будівництво Чорнобильської АЕС велося чергами. Кожна з них включала 2 енергоблоки, що мали загальні системи спецводоочистки і допоміжні споруди на майданчику. У їх склад входять: сховище рідких і твердих радіоактивних відходів, відкриті розподільні пристрої, газове господарство, резервні дизель-генераторні електростанції, гідротехнічні і інші споруди. Джерелом технічного водопостачання перших чотирьох енергоблоків є наливний ставок-охолоджувач площею 22 квадратних кілометра. Передбачені також окремі насосні станції для 3-го і 4-го блоків. Є резервне електропостачання від дизель-генераторів.
Навіть неповне перерахування споруд ЧАЕС говорить про те, наскільки це був крупний енергетичний об’єкт.
28 вересня 1977 року включений в електричну мережу 1-й турбогенератор. Чорнобильська АЕС дала першу електричну енергію.
21 грудня 1978 року здійснений пуск 2-го енергоблоку.
3 грудня 1981 року здійснений пуск 3-го блоку електростанції.
31 грудня 1983 року дав першу електроенергію 4-й енергоблок.
В серпні 1984 року Чорнобильська АЕС виробила 100 мільярдів кіловат електроенергії. Таким чином, на 1 січня 1986 року потужність чотирьох блоків станції складала 4 мільйони кіловат, що відповідало її проектній потужності.
Та біда, яка сталасявночі 26 квітня 1986 року, назавжди залишиться в пам’яті людей як застереження того,що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічноїкатастрофи таких масштабів.
Так що ж відбулосяна Чорнобильській АЕС ?
25 квітня 1986 рокуна 4-му енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося зупинитиреактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед тим, керівництво ЧАЕС планувалопровести деякі експерименти. Звернемося до хронології подій.
Отже 25 квітня 1986року......
13 год. 00 хв. — згіднографіку зупинки реактора на планово-попереджувальний ремонт персонал приступив дозниження потужності.
13 год. 05 хв. — притепловій потужності 1600 Мвт. відключений від мережі турбогенератор №7, що входитьв систему 4-го енергоблока. Електроживлення власних потреб перевели на турбогенератор№8.
14 год. 00 хв. — відповіднодо програми випробувань відключається система аварійного охолоджування реактора.
23 год. 10 хв. — отриманийдозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його теплової потужності до 1000-700Мвт відповідно до програми випробувань. Але оператор не справився з управлінням,внаслідок чого потужність апарату впала майже до нуля. У таких випадках реакторповинен глушитися, але персонал не врахував цю вимогу. Почали підйом потужності.
1 год. 00 хв. 26 квітня- персоналу вдалося підняти потужність до рівня 200 Мвт (теплових) замість необхідних1000-700.
1 год. 03 хв. — дошести працюючих насосів підключили ще два.
1 год. 20 хв. — дляутримання потужності реактора з нього були виведені стержні автоматичного регулювання,порушивши строгу заборону працювати на реакторі без певного запасу стержнів — поглиначівнейтронів. У той момент в реакторі знаходилося тільки шість стержнів, що приблизноудвічі менше гранично допустимої величини.
1 год. 23 хв. — операторзакрив клапана турбогенератора.
1 год. 23 хв. 40 сек.- начальник зміни 4-го енергоблока зрозумівши небезпечну ситуацію дав команду натиснутикнопку аварійного захисту АЗ-5.
Поглинаючі стержніпішли вниз, але через декілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх в реакторну зонуне вдалися. Реактор вийшов з під контролю. Відбувся вибух.
Пройшло понад двадцятиодного року відтоді як 26 квітня 1986 року нічна зміна на Чорнобильській АЕС завершувалапланове випробування перед зупинкою енергоблоку №4 на профілактичний ремонт. Подіїтієї ночі розписані по секундах, а наслідки цих секунд без перебільшення змінилисвіт. Життя багатьох людей і навіть держав розмежувалося на дві частини – до Чорнобиляі після Чорнобиля. Зовсім звична ситуація для двадцятого сторіччя, коли історичнийчас ділився на до революції і після революції, на до війни і після війни. Але наслідкиреволюції здолали за десять років, наслідки другої світової війни подолали за 10-15років. Про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи не можна говорити навітьчерез 21 рік.
Вже з’явилося новепокоління, для якого аварія на Чорнобильській АЕС стала явищем майже доісторичним.І як це не важко говорити, але ми вже порушили один з основних гуманістичних принципіві переклали відповідальність за власні гріхи на прийдешні покоління. Прийшов часрозглянути та зробити висновки, чому так сталося.
Перші три роки(1986-1988) булисповнені героїзму і консолідації всього суспільства навколо Чорнобильської трагедії.Ліквідація наслідків аварії на цьому етапі мало чим відрізнялася від подолання наслідківядерної війни. Регулярні війська і резервісти потрапили в умови, максимально наближенідо бойових. Для запобігання поширення радіоактивності за межі зруйнованого реактораі майданчику ЧАЕС тисячі солдат, військових будівельників, дозиметристів, спеціалістівпрацювали в абсолютно непридатних з огляду на сьогоднішній день умовах праці. Багатовкрай небезпечних радіоактивних матеріалів, що входили до складу реактора і буливикинуті з шахти реактора в момент вибуху, знаходилося поблизу зруйнованого енергоблоку.Майже все це повернули назад, в зруйнований блок. Що за допомогою людей, що за допомогоюкерованих по радіо бульдозерів. Вже 27 листопада 1986 року, через півроку післявибуху реактора, фактично повністю зруйнований енергоблок №4 був перетворений насаркофаг, або офіційно об’єкт “Укриття”. В середині його зараз знаходиться в тридцятьразів більше радіонуклідів, ніж тих, що спричинили Чорнобильську трагедію. Саркофагназавжди став символом подолання Чорнобильської катастрофи і одночасно синонімомкраху атомної енергетики. Майже в усіх країнах світу атомні програми були згорнуті,або відкладені на невизначений час.
Але в перші три рокиодночасно із саркофагом у повторну експлуатацію були пущені енергоблоки №1 і №2,а ще через рік – і енергоблок №3. На ЧАЕС почалося нове життя, практично повністюзмінився персонал станції. Було збудоване нове місто для працівників ЧАЕС – містоенергетиків Славутич, на порядку денному стояло завершення будівництва третьої чергиЧАЕС у складі ще двох енергоблоків. Разом з тим реалізовувалися інженерно-технічніроботи по ліквідації наслідків катастрофи. Найбільш небезпечні джерела радіаціїбули тимчасово локалізовані у сотнях так званих могильників, а фахівці вже почалипроектувати величезний за своїми масштабами комплекс виробництв під кодовою назвою“Вектор” для цілеспрямованого і остаточного закінчення ліквідації технічних наслідківаварії впродовж п’яти років. В зоні відчуження було створено потужне науково-виробничеоб’єднання “Прип’ять”, здатне практично виконати всі заплановані роботи. Спеціалістиз усіх куточків Радянського Союзу розгорнули безпрецедентні наукові дослідженняна ЧАЕС, об’єкті “Укриття”, практично на всій території зони відчуження. Суспільство,виховане на прикладах самопожертвування і принципах верховенства державної власностінад життям окремої людини всіляко підтримувало героїв-чорнобильців.
Наступні три роки(1989-1991) булироками очищення, коли всі шукали правду про Чорнобиль і відповідь на питання “хтовинен?”. Питання “що робити” на порядку денному не стояло. Правду знайшли в тому,що призвела до катастрофи соціалістична система, а винуватий в усьому РадянськийСоюз. Тому Радянський Союз розпався, а світ продовжував думати, що ЧорнобильськаАЕС розташована в Росії. Це був час переоцінки духовних цінностей, сповнений надій,час народження і час зростання. Час нескінченних мітингів і громадських слухань.Суспільство в Україні значною мірою сприймало Чорнобильську АЕС як винуватицю трагедіїі розділилося на дві частини. Одна частина досить виважено відносилася до атомноїенергетики взагалі і до продовження експлуатації ЧАЕС зокрема. Друга частина, лідеромякої став зелений рух, категорично вимагала не тільки зупинки ЧАЕС, але і усіх іншихАЕС України. Між цими двома частинами був народ. В 1990 році Верховна рада Україниприймає рішення про зупинку ЧАЕС у 1995 році. Були прийняті Закони, які хоча і булиспрямовані виключно на соціальний захист населення, але по суті означали капітуляціюдержави в боротьбі з наслідками катастрофи, бо узаконили спосіб життя в умовах радіаційноїнебезпеки практично всієї нації. Наприкінці 1991 року був створений так званий Чорнобильськийфонд як складова частина державного бюджету для здійснення заходів щодо ліквідаціїнаслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення. Починаючи з1992 року вказані роботи фінансуються з цього фонду.
У грудні 1991 рокурозпався СРСР. Закони про соціальний захист, які приймали в УРСР, треба було виконуватив незалежній Україні. Аварія сталася в одній державі, а розплачуватись мусила інша.Настав час за все платити самим.
Ще шість років(1992-1997) звиканнядо самостійності і пошуку шляхів розбудови держави. Радість першим успіхам, а вусьому, що завдавало клопоту, продовжували звинувачувати Радянський Союз, соціалістичнусистему, відсутність кадрів і технологій в Україні, мовляв все це залишилося в Росії.Прийшло розуміння, що Україна залишилася сам на сам з усім спектром чорнобильськихпроблем – від фінансування соціального захисту постраждалих до підбору рішучих іенергійних керівників, здатних приймати стратегічні, але непопулярні сьогодні рішенняв ім’я дійсного подолання наслідків аварії, доки вона не перетворилася в катастрофу.І радіоактивне забруднення мільйонів гектарів родючих земель і лісів, і примусовевідселення десятків тисяч людей, і продовження експлуатації ЧАЕС, — все це ляглона плечі новостворених органів державного управління молодої держави. Спеціалістиз Росії покидали зону відчуження і поступово відходили від наших проблем. У нихз’явилися власні проблеми. Прийшов час шукати відповідь на питання “що робити?”.Серед технічних проблем абсолютно не вирішеною і найбільш очевидною проблемою залишавсясаркофаг, або об’єкт “Укриття”. Науковці та інженери всього світу сприймали існуванняоб’єкту “Укриття” як виклик, як можливість демонстрації сучасних технологій дляостаточної ліквідації небезпеки для сучасного покоління і прийдешніх поколінь. Щостосується життя населення на забруднених радіацією землях, то проблеми захистунаселення від наслідків катастрофи вирішував Мінчорнобиль. Це міністерство продовжувалофінансувати всі роботи в Україні щодо подолання наслідків аварії на ЧАЕС, в томучислі всі роботи на об’єкті “Укриття”. Проблеми експлуатації ЧАЕС вирішував Держкоматом.З’явилися перші ознаки міжвідомчих воєн. Почалася битва за саркофаг, за радіоактивнівідходи, за Чорнобильський фонд, за міжнародну допомогу. Почалася битва за великігроші. Світ нарешті зрозумів, що Чорнобильська АЕС знаходиться в Україні. В Українупішла гуманітарна допомога, а з 1993 року – міжнародна технічна допомога. Молодадержава оголосила і провела міжнародний конкурс ідей і проектів на перетворенняоб’єкту “Укриття” в екологічно безпечну систему. На підставі аналізу була розробленачітка і ясна концепція остаточного вирішення проблеми нерозповсюдження радіаціїза межі саркофагу. Наприкінці 1996 року Уряд України визначив, що мету потрібнодосягнути протягом життя одного покоління шляхом вилучення з об’єкту “Укриття” залишківпошкодженого ядерного палива колишнього реактору №4 ЧАЕС.
Таким чином, булосформульоване завдання і час на його виконання. Країни великої сімки затвердиливосьмирічний План Забезпечення Заходів на об’єкті “Укриття”, а Верховна Рада Україниратифікувала відповідну угоду. Здавалося, що вже у 2005 році буде значною міроюгарантована екологічна безпека “Укриття” і будуть створені умови для вилучення всіхнебезпечних радіоактивних матеріалів із саркофагу для майбутньої їх надійної ізоляціїв спеціальних сховищах. Та нажаль загальнонаціональна концепція подолання наслідківЧорнобильської катастрофи не була розроблена а ні в той час, а ні тепер. Не дивлячисьна економічну кризу, страшенну інфляцію і приховане безробіття грошей на подоланняЧорнобильської катастрофи не жаліли. В Україні з’явилася нова професія – ліквідаторі постійне місце роботи – зона відчуження навколо ЧАЕС. Фінансування подолання наслідківбуло всенародним, бо всі підприємства відраховували 12 відсотків від фонду заробітноїплати в Чорнобильський фонд. В постраждалих містах і селах побудували асфальтовішляхи, провели газ і воду, побудували нові будинки для переселенців. Виселили щедесятки тисяч мешканців з 35 населених пунктів. Фактично перестав існувати ще одинрайонний центр – Поліське. До зони відчуження приєднали зону безумовного (обов’язкового)відселення. Територія площею понад 2500 квадратних кілометрів в центрі Європи сталабезлюдною.
Економічна криза призвеладо енергетичної кризи через зменшення виробництва вугілля в Україні і відсутністькоштів на придбання палива за рубежем. Перестала працювати майже половина тепловихелектростанцій. Почалося масове відключення населення і промислових підприємстввід електромереж. Але атомні електростанції, в тому числі два енергоблоки ЧАЕС,продовжували працювати на повну потужність, виробляючи майже половину всієї електричноїенергії в державі, бо отримували ядерне паливо з Росії безкоштовно. Справа в тому,що США відповідно до програми американських сенаторів Нанна і Луггара зобов’язалисякомпенсувати вартість ядерного палива для українських АЕС в обмін на ядерне роззброєнняУкраїни: ядерні боєприпаси, які залишилися в Україні після розпаду СРСР передавалисяв Росію, а російське ядерне паливо поступало в Україну. За все платила Америка.Цікаво, що в цей же період почало змінюватися відношення населення України до атомноїенергетики. Під тиском громадськості Верховна Рада відмінила мораторій на розвитокатомної енергетики і перестала вимагати негайного закриття Чорнобильської АЕС.
Але було вже пізно.Україна не набула економічної незалежності і власними силами не могла навіть добудуватиті енергоблоки на Хмельницькій і Рівненській АЕС, які були вже майже готові до пуску.Прийшов час звертатися до Заходу з проханням надати економічну допомогу. Захід невідмовився, бо ситуація у світі була досить спокійною, ні воєн, ні катастрофічнихземлетрусів, ні експорту революцій, але поставив ряд вимог. Головна з них – припинитиексплуатацію Чорнобильської АЕС. Інакше кажучи – фінансова допомога в обмін на закриттяЧАЕС. Наприкінці цього періоду з’явилися перші ознаки того, що суспільство (чи влада)перестали сприймати подолання наслідків аварії як процес, що коли-небудь закінчиться.В зоні відчуження було ліквідоване науково-виробниче об’єднання “Прип’ять” і замістьнього створили півтора десятки підприємств для обслуговування утримання Зони. Всечастіше почали говорити не про ліквідацію наслідків аварії, а тільки про їх мінімізацію.Синдром почав переходити в хроніку, тобто чорнобильська хвороба все більше і більшенабувала рис невиліковної хвороби. Епоха цих років закінчилася ліквідацією МіністерстваУкраїни у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.Мінчорнобиль України об’єднали з цивільною обороною і утворили нове міністерствоз питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильськоїкатастрофи. Оборону об’єднали із захистом, а замість аварії на ЧАЕС почали говоритипро Чорнобильську катастрофу.
У свідомості населенняпочався процес переосмислення аварії і поступово ЧАЕС з винуватця аварії ставалажертвою Чорнобильської катастрофи. Наближався час, коли з’являться інші негативнінаслідки Чорнобильської катастрофи. Серед них поруч з назвами міст Прип’ять, Чорнобильі Поліське буде все частіше згадуватись місто Славутич.
Останні роки (1998-2007) справедливо буде назвати періодомпоступової втрати інтересу світової громадськості до проблем Чорнобильської катастрофиі, як не дивно, багато в чому вина за такий перебіг подій лежить на нашій совісті.Ми трохи більше, ніж треба просили увесь світ допомагати нам, не демонструючи ефективностів реалізації практичних заходів. Почав катастрофічно відчуватися брак професійнихкадрів як в органах державного управління, так і в інженерно-технологічній сферіповодження з радіоактивно забрудненими матеріалами. Щодо атомної енергетики, продовжувавсябезперервний пошук оптимальної структури і керівництва галузю.
Прийшов час капітальногоремонту першого енергоблоку ЧАЕС, який був пущений в експлуатацію у 1977 році. Енергоблок№1 зупинили як такий, що вичерпав свій ресурс. На ЧАЕС залишився тільки один енергоблок№3, сусід саркофагу. На ЧАЕС почався обернений відлік часу перед остаточною зупинкою.
А тим часом фахівціООН аналізували наслідки Чорнобильської катастрофи і дійшли висновку, що негативнірадіологічні наслідки катастрофи спочатку були перебільшені, а прогнози, в своючергу, більш песимістичні, ніж треба. Офіційна реакція на доповідь ООН була, м’якокажучи дивною. Власне її не було взагалі. Поширювалися думки, що “невтішна” дляУкраїни доповідь не об’єктивна, але публічного обговорення не відбулося. Суспільствовже привчили до думки, що Чорнобиль – це назавжди, бо Чорнобильські радіонуклідиживуть десятки тисяч років. Мінчорнобиль фактично ліквідували, а чорнобильськийподаток відмінили. Фінансування мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофистало частиною державного бюджету України, а соціальні виплати постраждалим сталиневід’ємною частиною сімейного бюджету мільйонів українців. В середині епохи забуття,15 грудня 2000 року, в обстановці всесвітнього шоу по команді з палацу “Україна”був зупинений реактор №3 ЧАЕС. Підприємство з балансовою вартістю в один мільярдкарбованців в цінах 1984 року миттєво знецінилося натиском кнопки аварійного захистуАЗ-5. Заради історичної справедливості відмітимо, що сталося це вдруге. Перший разце сталося в ніч на суботу 26 квітня 1986 року і натискання кнопки АЗ-5 спричинилорадіаційно-ядерну аварію. Другий раз – спричинило соціальну катастрофу. Історіяповторилася двічі: перший раз як трагедія, другий раз – як фарс.
Висновок
чорнобильатомний електростанція катастрофа
Якщо говорити промасштаби Чорнобильської катастрофи і її вплив на фізичне здоров’я окремих громадян,на їх психологічний і моральний стан, то необхідно констатувати, що Чорнобильськакатастрофа, або Чорнобильський синдром – це національна хвороба, яка пустила коренів усіх сферах як суспільства, так і влади. Найгірше, що виникла і поширюється думкапро невиліковність цієї хвороби. Невже Чорнобиль назавжди? Де вихід? Продовжуватиобливатися сльозами і вважати себе самими нещасними у світі? Робити вигляд, що всенормально, чи навіть забути про Чорнобиль взагалі, буцім то його не було? Чи здолалиб наслідки війни, якби після закінчення Великої вітчизняної війни замість відбудовипромисловості, зруйнованих міст і доріг всі державні кошти витрачали на допомогусім’ям загиблих? Хрещатик до цього дня лежав би в руїнах.Чи все ж таки розробитидержавну стратегію в умовах переходу на ринкові відносини в незалежній Україні?
Ми всі стали постраждалими.Невже ми втрачаємо віру в майбутнє? Що відбувається і чому? Тому що ми втратилипочуття відповідальності за власну долю. Нас дуже довго привчали думати про долюлюдства, а що стосується нашої долі, то про неї подумає держава.
Настав час думатине тільки про себе, але і про тих, хто тільки-но народжується. Потрібно повернутивіру у власні сили і перестати бути постраждалим. Пора піднятися і відродити своюземлю. Бо ми ЛЮДИ, які здатні вирішити всі проблеми.
Список використаноїлитератури
1) Гусєв О.П. Чорнобиль, біль наш довічний:Документально-публіцистична повість. – К.: Золоті ворота, 1996. – 224 с
2) Гусєв О.П. Документально-публіцистичнаповість «Дамоклів саркофаг». – К., Видав. центр «ДрУк», 2002. – 288 с
3) Иллеш А.В., Пральников А.Е. Репортаж изЧернобыля: Записки очевидцев. Комментарии. Размышления. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Мысль, 1988. – 169 с
4) Давыдова А. Зона вне времени. Газета«CN – Столичные новости» – 26.04.2006
5) Фролов В. Горе неизбывное – Чернобыль…Автобиографические наброски. Полный текст публикации: http: //v-frolov.narod.ru/puchkom-3.htm
6) Дятлов А.С. Чернобыль. Как это было. Полный текст публикации: http: //pripyat.com/sm/site/fileslibrary/pripyat. com /Dyatlov.doc
7) Стацура Д. Еще раз о причинах Чернобыльскойаварии. Журнал «Атомная стратегия» №22, май 2006. Полный текст публикации от 02.02.2007:http: //proatom.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=475
.