Стратегічні вектори управлінняеколого-соціо-економічною системою регіону
Загальневизначення управління, яке відображає існуючі відносини у системі«природа-суспільство» та їх антропогенний характер, можнасформулювати так: управління — цесвідомий вплив людини на різноманітні господарські і природні об'єкти тапроцеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а також на людей,пов'язаних із ними, які здійснюються для отримання бажаних результатів. У цьомурозумінні управління являє собою усвідомлений інформаційний вплив людини наоб'єкт управління. Метою управління в галузі охорони навколишнього природногосередовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимогекологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходівщодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використанняприродних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органіву галузі охорони навколишнього природного середовища як на національному, так іна регіональному рівні, у тому числі в умовах поліфункціональностірегіонального розвитку.
Будь-якомууправлінню передує формування цілей. Згідно з ними конструюється структура,визначаються системні функції, які мають забезпечити розв'язання цільовихзавдань.
Якконстатує відомий вчений В. Шевчук, на підставі біотичних принципівгармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку спеціалістамисформульовано головні напрями державного екологічного управління на сучасномуетапі:
• екологічнеоздоровлення деградованих природних об'єктів, ландшафтів і стабілізаціяекологічного стану держави;
• відновленняприродного потенціалу, ощадливе природокористування;
• формуваннянаціональної екологічної мережі;
• охоронанавколишнього природного середовища;
• забезпеченняекологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами;
• екологізаціязагальних функцій управління державою;
• екологізаціясоціально-економічного розвитку, вдровадження принципів збалансованогорозвитку;
• розвитокнаціонального екологічного партнерства.
Стратегіяуправління регіональним розвитком базується на результатах багатоаспектногоаналізу стану регіону та його основних підсистем: економічної, соціальної таекологічної. При цьому визначаються основні характеристики регіону, чинникивпливу на розвиток конкретних процесів і підсистем, потім визначаютьсятенденції розвитку, які мають бути оптимальними для даного регіону. Необхіднознати достовірний економічний, екологічний та соціальний стан, щоб не порушитиіснуючого балансу стабільності. Важливим залишається з'ясування сильних іслабких сторін не тільки економіки, а й соціальної інфраструктури і стану навколишньогоприродного середовища.
Наоснові проведеного аналізу регіону необхідно визначити оцінку йогоприродно-ресурсного потенціалу, а саме його економіко-географічне положення;мінерально-сировинний, земельний, водний, рекреаційний потенціал та його просторовийрозвиток; соціальний (демографічна ситуація, якісна та кількісна структуранаселення, соціальна інфраструктура); економічний (сільське та воднегосподарство, промисловість) та природоохоронний потенціал.
Данийетап досліджень повинен встановити можливості та обмеження природокористуванняв межах екологічного потенціалу. За умови, ідо екологічний фактор є лімітуючимфактором при формуванні стратегії регіонального розвитку.
Стратегіярегіонального розвитку та всі можливі програми використання та охорониприродно-ресурсного потенціалу базуються на наявних та перспективних ресурсахрегіону, на їх потенційних можливостях. Досягнення цієї мети досліджень можливоза допомогою SWOT-аналізу,за допомогою якого проведено аналітичне дослідження стану економічного,екологічного і соціального розвитку південний територій України. Даний методаналітичних досліджень широко використовується в практиці стратегічногопланування.
Місієюстратегії регіонального розвитку є використання та охорона природно-ресурсногопотенціалу для забезпечення перспектив сталого просторового розвитку регіону зметою забезпечення якісних умов життєдіяльності та добробуту суспільства.
Стратегіядосягнення балансу інтересів у сфері природокористування регіону є лишескладовою системи стратегічного управління регіональним розвитком, а йогорозробка базується на послідовних управлінських діях.
Знаннянапрямку, яким має розвиватися регіон, має важливе значення при формуванністратегії регіонального розвитку. Після розробки стратегічногоплану має розроблятися стратегія його реалізації, яка передбачає конкретнізаходи щодо використання природно-ресурсного потенціалу регіону тазбалансованого розвитку підсистем: економічної, екологічної та соціальної — ускладі еколого-економічної системи регіону.
Оцінкаіснуючого стану еколого-економічної системи та порівняння її з майбутнім станомта поставленими цілями розвитку визначають певні розриви між можливими табажаними результатами, які можуть ліквідуватися за рахунок двох напрямів дій:корегуванням цілей на найближчу перспективу та пошуком додаткових ресурсів івизначенням нових джерел зростання. Тільки після досягнення відповідності міжнаявними та необхідними ресурсами та бажаними і прогнозованими результатамиможлива розробка стратегії регіонального розвитку.
Коженрегіон можна представити як відкриту еколого-економічну систему, зовнішнєсередовище якої може буде представлено двома категоріями: внутрішньодержавнимита міжнародними (глобальними). Ефективність регіонального розвитку у значніймірі залежить від того, як здійснюється державне управління розвитком регіонівкраїни. Сучасні умови потребують підвищення ролі державного регулюваннярегіонального розвитку, але воно має бути більш тоншим і здійснюватися безпрямого втручання держави у справи регіонів.
Виходячиз того, що повноваження у сфері здійснення економічної політики делегуються нарівень регіонів, доцільним є виділити в межах України окремітериторіально-виробничі комплекси, до складу яких може входити декількаобластей.
Розробкаефективної стратегії регіонального розвитку передбачає:
• активізацію саморозвитку, саморегулювання тауправління кожним регіоном;
• перегляд та внесення відповідних змін у структуруадміністративно-територіального управління регіону;
• посилення фінансово-економічної самостійності регіонув напрямку фінансової автономії.
Длябалансу інтересів у сфері природокористування Південного регіону Українинеобхідно забезпечити всебічне зрівноваження інтересів соціального,економічного і екологічного розвитку за максимально можливою кількістюдемографічних, соціальних, екологічних, економічних, виробничих ітехніко-технологічних параметрів. У протилежному випадку рано чи пізно будь-яказ підсистем загальної еколого-економічної системи почне деградувати тазанепадати. З приводу цього основними стратегічними напрямами розвиткутериторій поліфункціонального статусу повинні бути такі:
• раціональне використання, відтворення та охоронаприродно-ресурсного потенціалу регіону, як найголовнішого чинника забезпеченняекологічної безпеки життєдіяльності нинішнього та майбутнього поколінь,підтримання в еколого-економічній системі рівноваги, а також забезпеченняналежної якості навколишнього середовища, з точки зору інтересів здоров'ялюдини;
• екологічно-безпечний розвиток галузей економікирегіону з метою забезпечення високоякісних умов життєдіяльності населення тавирішення соціальних, економічних і екологічних проблем регіону;
• покращення демографічної ситуації завдяки вирішеннюсоціальних, економічних і екологічних проблем регіону та покращенню умовжиттєдіяльності населення;
• проведення реконструкції матеріально-технічної базигосподарсько-виробничого комплексу на основі застосування інноваційнихеколого-безпечних енерго- і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних ібезвідходних виробничих циклів з урахуванням екологічних вимог, критеріїв,стандартів та обмежень;
• посилення міжнародного співробітництва у сферівирішення соціально-економічних проблем;
• удосконалення регіонального механізму управліннявикористанням, відтворенням та охороною природно-ресурсного потенціалу,усунення ймовірності виникнення техногенних катастроф та явищ.
Длязабезпечення досягнення цих стратегічних напрямів розвитку регіону необхідновсебічно та повністю враховувати багаточисельні чинники, вимоги і зміни, щовідбуваються в навколишньому середовищі, в економічній, соціальній іекологічній підсистемах загальної еколого-економічної системи регіону підвпливом антропогенних і техногенних факторів прискоренні темпівнауково-технічного розвитку, у тому числі і в аграрному секторі економіки тарозвитку глобалізаційних процесах в період трансформаційних економічнихпроцесів.
Суспільно-економічнийрозвиток Причорноморського регіону України та особливості формуванняеколого-безпечної політики регіону повинні враховувати особливості природнихекологічних систем та передбачати заходи щодо їх ефективного відновлення.Вважається, що залежно від причин, які викликають порушення здатності довкіллядо самовідтворення, регіони умовно можна класифікувати на два види:
регіони з напруженим екологічним станом внаслідокнераціонального використання природно-ресурсного потенціалу;
регіони з напруженим екологічним станом внаслідок надмірноготехногенного навантаження на навколишнє середовище.
ТериторіїПівденного регіону потенційно відносяться до зон з високим рейтингомекологічної депресивності територій поліфункціонального призначення.
Належнийякісний стан навколишнього природного середовища має розглядатися не лише якнеобхідна передумова, але й як кінцевий результат. З цього методологічногопідходу виникають дві принципові вимоги:
• всі соціально-економічні, екологічні і господарськіпроблеми, а також завдання та методи їх вирішення, що стосуються використанняприродно-ресурсного потенціалу, економічного розвитку та управління якістюнавколишнього природного середовища, нормування антропогенного і техногенногонавантаження на еколого-економічну систему повинні розв'язуватися одночасно;
•комплексна оцінка програм та проектів розвитку регіону з максимальнимврахуванням можливих екологічних і соціальних наслідків, у тому числі інегативних для еколого-економічних систем різного рівня розвитку, починаючи злокального і закінчуючи макроекономічним рівнем.
Насьогодні найрозвиненішими є напрями охорони навколишнього природного середовищаі забезпечення екологічної безпеки. Вони мають свою досить розвиненуприродоохоронну законодавчу базу, яка, однак, не є досконалою з позиційсистемного економіко-екологічного підходу. Тому, як вважають спеціалісти, постійневдосконалення систем екологічного управління є однією з вимог міжнародної таєвропейської системи стандартизації екологічного управління. Для державноїсистеми екологічного управління це означає її функціональне розширення йсистемно-методологічне поглиблення, під яким розуміється освоєння новихсучасних механізмів екологічного управління, їх підпорядкування природномумеханізмові біотичного регулювання навколишнього природного середовища іпринципам збалансованого регіонального розвитку.
Укожному регіоні України сформувалися і функціонують специфічнітериторіально-виробничі та соціальні системи, які базуються на існуючомуприродно-ресурсному потенціалі регіону. Кожному регіону властиві специфічніприродно-кліматичні та економічні умови, тобто теоретично, як відмічають
В.Волошин та В. Трегобчук,будь-який регіон являє собою складну біосоціоекономічну систему, до якоївходять такі підсистеми: природа, суспільство та виробництво.
Всіпідсистеми загальної еколого-економічної системи регіону тісно взаємопов'язаніі взаємозалежні і повинні розвиватися таким чином, щоб створювалися умови длязабезпечення адекватності суспільних інтересів збереження навколишньогосередовища, раціонального використання природно-ресурсного потенціалу таекономічного розвитку регіону. Досягнення гармонійних взаємовідносин міжсуспільством, навколишнім середовищем та виробництвом створить умови длябезпечного функціонування біосоціекономічних систем, що є однією знайважливіших передумов соціально-економічної стабільності країни.
Об'єктомнашого дослідження є території Південного регіону України як регіональноїеколого-економічної системи (EEC),до складу якої входять екологічна, економічна і соціальна підсистеми, які тісновзаємопов'язані і впливають одна на одну. Стан кожної з підсистеми виступає іяк умова, і як наслідок розвитку та функціонування двох інших підсистем. Всіелементи в системі рівноцінні, однак координуюча роль належить людськомуфактору.
Об'єднаннятрьох підсистем у цілісну систему визначає взаємозумовленість змін, яківідбуваються протягом досить тривалого періоду розвитку. Показники, яківизначають кінцеві стани підсистем такі :
• у соціальній підсистемі — чисельність населення іступінь урбанізації, рівень освіти, життя і стан здоров'я населення;
• в економічній підсистемі — масштаби виробництва (величина кінцевого продукту чи національного доходу),його структура, якісна характеристика продукції;
• в екологічній підсистемі — рівень, екологічноїобґрунтованості технологій.
Здатністьеколого-економічної системи до саморегуляції і досягнення динамічної рівновагивизначається як динамічний гомеостаз еколого — економічної системи. Особливезначення має проблема рівноваги між макросистемами, які входять до складугеосфери: між екологічними та еколого-економічними системами, між еколого-економічнимиі соціально-економічними. У свою чергу, в межах самої макросистеми такожзберігається стан рівноваги і безпеки життєдіяльності людей.
Невисокийрівень екологічних знань призводить до прийняття некомпетентних рішень впроцесі природокористування, що спричиняє деградацію еколого-економічнихсистем.
Американськимекологом Б. Коммонером вперше був вжитий термін детеріорації, який характеризуєпогіршення стану навколишнього середовища під впливом антропогеннихнавантажень. Доцільно привести наведені у публікаціях показники деградаціїнавколишнього середовища в Україні (ЛемешевМ.Я.). Внаслідок техногенного навантаженнярегіонів 85 % території України забруднено, 18 % — вражено ерозією, близько 20% земель забруднено важкими металами, земельні угіддя аграрного секторазасмічені та завалені відходами виробництва і побуту. В Україні всього їхнагромаджено близько 25 млрд. т, площі для їх зберігання займають 160 тис. га,частка відходів на 1 жителя України перевищує 400 т (із них 87 т — токсичні).Зростає забруднення територій аграрного сектора через розташування на нихводоймищ, підйом рівня ґрунтових вод та підтоплення. У цілому лише 1 зкожних 10 гасільськогосподарських угідь має відповідний нормативному екологічний стан. Водночаспоточні витрати підприємств на охорону та раціональне використання природнихресурсів в Україні постійно зростають.
Причинаминезадовільного стану навколишнього природного середовища є у більшостізастарілі технології в усіх галузях економіки.
Умовиможливого переходу еколого-економічної системи з одного стану в інший залежатьвід накопичення локальних змін, від антропогенного і техногенного впливу тазниження екологічного потенціалу системи.
Правомірноюекологічною концепцією необхідно вважати таку організацію виробничоїдіяльності, при якій не може бути другорядних (з точки зору природоохороннихфункцій) факторів до того часу, поки не будуть старанно вивчені закономірностізв'язків між функціонуючими виробничими об'єктами і факторами антропогенних зміннавколишнього природного середовища. Звідси навіть зміни виду природноголандшафту необхідно вважати фактором потенційного небезпечного екологічногонаслідку (відомий вплив зміни виду природного ландшафту на міграційні таеволюційні процеси тварин і птахів).
Еколого-економічнасистема регіону повинна бути динамічно збалансованою системою, підсистеми якоїпостійно взаємодіють та зрівноважуються. Рівновага в цій системі — це станрухомого балансу, коли одночасно відбуваються протилежні процеси, наприклад, природокористуваннята ресурсозбереження, зберігаючи при цьому цілісність самої системи та їїнайбільш важливих елементів.
Завдякидинамічному стану відбувається постійний перехід еколого-економічної системирегіону на якісно новий рівень. Рівновага в даному випадку означає збереженнявизначеного стану взаємовідносин між соціальною, економічною та екологічноюскладовими еколого-економічної системи. Кількісна міра зв'язку між підсистемамив еколого-економічній системі виступає умовою еколого-економічної рівноваги,при цьому величина дії на навколишнє середовище не повинна перевищувати межйого місткості або екологічного потенціалу. Межі місткості еколого-економічноїсистеми — це її здатність витримувати навантаження антропогенних і техногеннихфакторіз, яка характеризується показниками надійності: стійкість, рівновага,живучість та безпека. Однак стійкість системи, тобто її здатність до протидіїнегативних зовнішніх і внутрішніх факторів, не є безмежною, вона визначаєтьсятаким показником, як екологічний потенціал, або поріг стійкостіеколого-економічної системи, тобто таким рівнем зовнішнього впливу, за якимсистема втрачає свою здатність до самовідновлення і деградує. Типовим прикладомє перетворення природоохоронних, природно-заповідних і лісових територій у результатігосподарської діяльності людини у сільськогосподарські угіддя. У цьому випадкугосподарський вплив перевищує поріг стійкості еколого-економічної системи іперевищує межі її екологічного потенціалу, в наслідок чого відбулосяперетворення природних ландшафтів на антропогенні .
Яквизначає І.І. Мазур, «розвиток суспільства в напрямку інтенсифікаціїнауково-технічного прогресу підвищує екологічний ризик при функціонуванні EEC.Найбільш небезпечні процеси деградаційного характеру пов'язані з переходом»матерія — енергія". Наслідкамитаких переходів є парниковий ефект як фактор глобального порушення екологічноїрівноваги; підтоплення територій як фактор регіонального порушення екологічноїрівноваги .
В основу антропогенного ітехногенного впливу на навколишнє середовище покладено кількісні перетворення,які призводять до якісно нового стану регіональної EEC, переважно більш низького рівня. Реакція компонентівнавколишнього середовища неоднакова за своїми деградаційними наслідками.Деградаційні процеси в атмосфері відбуваються з більшою швидкістю, ніж вґрунті. Це обумовлено фізичною щільністю середовища таумовами в ній тепло-масо- і енергообміну Будь-який антропогенний тиск нанавколишнє середовище характеризується відповідною реакцією з боку навколишньогосередовища, яка виражається у формі:
• адаптаційній (з локальним порушенням рівноваги);
• відновлювання (самовідновлювання), якехарактеризується повним поверненням еколого-економічної системи в початковийстан;
• часткового відновлювання (не відновлювання), якехарактеризується беззворотнім порушенням рівноваги.
Доведено,що за можливість користуватися природними ресурсами регіону між різнимиприродокористувачами відбувається конкурентна «боротьба»найрізноманітніших інтересів, яка іноді призводить до виникнення конфліктів.Рівень конфліктності природокористування регіону було визначено за допомогоюсистемного підходу, який включає збір, обробку формалізацію інформації про станеколого-економічної системи регіону, а також аналіз взаємозв'язків, які виникаютьміж об'єктами та суб'єктами природокористування, накопичення та інтерпретаціяїх в графічній формі за допомогою сучасних геоінформаційних систем і сучаснихінформаційних технологій. Території Південного регіону України розподілені назони різного рівня конфліктності, а звідси і різного рівня еколого-економічногоризику.
Воснову розробки еколого-збалансованої стратегії управління біосоціоекономічноюсистемою регіону покладено концептуальні положення:
• забезпечення комплексного й еколого-безпечноговикористання природно-ресурсного потенціалу регіону для потреб різних галузейекономіки;
• вирішення конфлікту інтересів у сферіприродокористування регіону на основі реалізації пріоритетності моделікомпромісів;
• передбачення покрокової стратегії, заходів щодопоступового зниження антропогенного і техногенного навантаження на навколишнєприродне середовище;
• забезпечення таких умов функціонуванняеколого-економічної системи регіону, при яких будь-який антропогенний ітехногенний тиск на навколишнє середовище буде супроводжуватися з бокунавколишнього природного середовища реакцією адаптації (виникнення локальнихпорушень рівноваги) або реакцією відновлення (самовідновлення), колиеколого-економічна система може повернутися у свій початковий стан;
• тісний взаємозв'язок та гармонізація між розвиткомтрьох підсистем: економічної, соціальної і екологічної — таоптимізацією природокористування і поліпшенням екологічної ситуації в регіоні;
• забезпечення рівноваги еколого-економічної системи вмежах регламентованих норм шляхом дотримання екологічних критеріїв і вимог;
• передбачення комплексу заходів щодо радикальногооздоровлення екологічно депресивних територій.
Основнимифундаментальними принципами еколого-збалансованого природокористування є:
• збереження навколишнього природного середовища та йогоресурсного потенціалу, враховуючи поліфункціональний статус територій регіону;
• охорона особливо цінних природних ресурсів і природнихоб'єктів;
• екологізація просторової політики регіону (розробкавідповідної законодавчо-нормативної бази для запровадження пільговоїподаткової, кредитної, страхової, митної та цінової політики в процесівирішення екологічних, соціальних та ресурсних проблем регіону);
• екологізація виробничих процесів (впровадження
ресурсозберігаючих, мало- і безвідходних технологій в галузі економіки
регіону);
• забезпечення належного рівня ресурсно-екологічноїбезпеки шляхом зниження ризиків негативних явищ в процесі природокористування івпливу виробничої діяльності на навколишнє середовище.
Комплекспопереджувальних заходів щодо збереження навколишнього природного середовищавключає конкретні рішення щодо ефективної компенсації можливих (в тому числі інеобхідних) збитків, які нанесені навколишньому середовищу. Метою такоїкомпенсації є створення необхідних передумов для забезпечення максимальноїшвидкості біологічного самоочищення (самовідновлення) системи. Швидкістьсамовідновлення тісно пов'язана з рівнем антропогенних змін навколишньогосередовища в результаті функціонування біосоціоекономічної системи. Першізбитки екологічної рівноваги системи характеризуються довготерміновим процесомїх накопичення (зміни природного ландшафту, поступові зміни гідрогеологічнихумов території тощо). Подальші збитки мають стрибкоподібний характер івизначаються високою концентрацією збитків (забруднення ґрунтів і водоймищ,деградація ґрунтів, знищення природоохоронних території, забрудненнярекреаційних ресурсів тощо).
Цілеспрямованістьтехнологічних, виробничих і організаційних методів охорони навколишньогосередовища в процесі функціонування еколого-економічної системи маєуправлінський характер і сприяє чіткому дотриманню екологічних критеріїв івимог. Інформаційно-діагностичні та профілактичні методи охорони навколишньогосередовища сприяють забезпеченню рівноваги в еколого-економічній системі вмежах регламентованих норм.
Процесуправління еколого-економічною системою регіону передбачає комплекснийсистемний підхід у вирішенні всіх завдань розвитку кожної підсистеми і самоїеколого-економічної системи, забезпеченні оптимізації природокористування тазбереженні навколишнього середовища. Розвиток кожної з підсистем і окремихгалузей в них ставлять різні, а іноді зовсім протилежні вимоги до одних і тихсамих природних ресурсів, що призводить до виникнення конфліктів інтересів усфері природокористування регіону. При розв'язанні цих конфліктів увагаприродокористувачів зосереджується на використанні природних ресурсів і умов, апитання охорони-та відновлення природних ресурсів покладається на державні владніструктури, або зовсім залишається майбутнім поколінням.
Комплексністьуправління еколого-економічною системою регіону передбачає вирішення питаньщодо використання, охорони та відновлення природних ресурсів і умов регіону.Основою для розробки регіональної програми розвитку та управління цим розвиткомє аналіз сучасного стану природокористування в регіоні та стануеколого-економічної системи і кожної підсистеми (економічної, екологічної,соціальної) окремо. Після проведення аналізу системи визначаються антропогенніі техногенні факторі впливу на компоненти еколого-економічної системи:атмосферу, літосферу, гідросферу та біосферу. Екологічний станеколого-економічної системи, яка формується в результаті виробничої діяльності,оцінюється за допомогою інтегрального критерію, який відображає інтегральнийрівень збитків навколишньому середовищу в результаті антропогенного тиску.
Наведенівище концептуальні положення повинні стати підґрунтям для розробки стратегіїуправління еколого-економічною системою регіону. З одного боку, стратегіяповинна забезпечувати раціональне використання природно-ресурсного потенціалутериторій поліфункціонального призначення та охорону навколишнього середовища,а с іншого — економічний розвиток і добробут суспільства шляхом підвищеннярівня екологічної, технологічної і продовольчої безпеки.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Волошин В.,Трегобчук В. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України //Регіональна економіка. — 2002. -№ 1. — С 7-22.
2. Герасимчук З.В., Галущак В.Л. Політика розвитку проблемних регіонів:методологічні засади формування та реалізація. Монографія -Луцьк:Надстир' я, 2006. — 220 с.73, с.136
3. Лексин В., Шевцов В. Общероссийские реформыи территориальное развитие. Статья третья. Региональные программы в новейшейреформационной ситуации //Рос. экон. журнал. — 1995. — № 3. — С. 26.
4. Лемешев М.Я.Экономика и экология. — М.: Знание, — 1990. — 62 с.218.
5. Мазур И.И.,Іванов О.П. Опасные природне процессы. — Москва: Экономика", 2004. — 701 с.230.