Державний екологічний інститут
Міністерства охорони навколишнього
Природного середовища України
Кафедра екології
Самоочищення ландшафтів
(контрольна робота)
Київ 2010
Зміст
Вступ
Поняттядинаміки ландшафту
Саморозвитокландшафтів
Природназдатність агроландшафтів басейну р.Росі до самоочищення
Перелікпосилань
Вступ
Загальноютенденцією поступового розвитку природи Землі є рух від простого до складного,від нижчого до вищого. Підтвердженням цього є динаміка природно-територіальнихкомплексів. Так, фація в процесі розвитку перетворюється в більш складнийкомплекс – урочище, потім – у місцевість і ландшафт вищого рангу. Наприклад,від фації улоговини – до ландшафту ерозійної рівнини. Отже, можемостверджувати, що розвиток ландшафтів простежується в зникненні старих івиникненні нових видів морфологічних одиниць.
У процесірозвитку природних комплексів, зв’язаних з ерозійними формами рельєфу,спостерігається постійне їх ускладнення доти, поки ці форми не досягають станузрілості. В цій стадії починається їх поступове спрощення. Але це спрощеннявідносне і не є прямим поверненням до старого. Згідно із законом «запереченнязаперечення», розвиток від нижчого до вищого йде по спіралі, тобтоприпускається деяке видиме спрощення, але це новий, більш високий рівеньрозвитку, має місце перехід кількості в якість. Коли кількісні зміни досягаютьпевних меж, відбувається швидкий перехід у нову якість. Цей перехід у природіми не завжди можемо фіксувати, вказати, коли саме старий комплекс переходить уновий.
Поняттядинаміки ландшафту
Ландшафт не єстатичним, застиглим у часті утворенням. По-перше, він є «продуктом» часу,тобто створений сукупністю динамічних процесів, які сформували його сучаснівертикальні та територіальні структури. Палеоландшафтознавство та історичнеландшафтознавство вивчають зміни ландшафтів у минулому, закономірності їхформування в масштабах еволюційного та історичного часу (останнім часом йогочасто називають еволюційним ландшафтознавством). По-друге, ландшафт зазнававзмін не тільки в минулому, він безперервно змінюється й тепер. Його сучаснізміни знаходять вияв у надзвичайному різноманітті феноменів. Зміна дня та ночі,пір року, ерозія грунтів і накопичення в них важких металів, вими рання видівта їх заміщення новими видами рослин і тварин, утворення якрів, висиханняболіт, обміління річок, спорудження автостради, осушення та зрошення земель,природні й техногенні катастрофи ландшафту – все це та безліч інших явищ єзмінами, які протікають у ньому на сьогодні. Змінюються гуманістична сутністьландшафту, зміст і вага його різних значень, а також з часом змінюється ісприйняття людиною ландшафту тощо.
Отже, ландшафт єдинамічним феноменом, і саме завдяки його здатності до змін він зберігає своюцілісність. Водночас, певні зміни ландшафту несуть загрози для його існуванняяк цілісного комплексу. Такі зміни можуть бути спричинені катастрофічнимиприродними явищами та процесами. Проте на сьогодні найбільша загроза цілісностіландшафтів пов’язана з господарською діяльністю людини. Реалізаціянеобґрунтованих у ландшафтознавчому аспектів проектів з меліорації земель, їхсільськогосподарського, гірничопромислового, рекреаційного та іншоговикористання призводять до змін, які руйнують не тільки природну складовуландшафту, але й негативно позначаються на фізичному та духовному житті людей уньому.
Таким чином,дослідження динамічних змін ландшафтів має велике наукове та практичне значенняй сучасне наукове ландшафтознавство приділяє йому належну увагу. У ньомусформувався відповідний розділ – динамічне ландшафтознавство (ряд ученихназиває його структурно-динамічним ландшафтознавством). Його завдання – пізнатиландшафт як складну динамічну цілісність.
Динамікаландшафту поділяється на функціональну, етологічну, добову, сезонну табагаторічну.
Функціональнадинаміка ландшафту – це сукупність процесів переміщення, обміну татрансформації речовини й енергії в ньому. Основними процесами, що визначаютьфункціонування, вважають трансформацію сонячної енергії, волого обіг, обігмінеральних речовин у ландшафті.
Етологічнадинаміка ландшафту розуміється як послідовність змін станів ландшафту. Ландшафту будь-який момент часу перебуває в певному стані. Ці стани не є сталими, азмінюються в певному напрямі, можуть циклічно повторюватися, відновлюватисьтощо, і завдання етології ландшафту – з’ясувати закономірності цих змін.
Відмінністьфункціонування від етологічної динаміки полягає в тому, що при аналізіфункціонування головна увага зосереджується на процесах, які відбуваються вландшафті, а при дослідженні його динаміки – на змінах ландшафту як цілого.Таке дослідження здебільшого пов’язане із виділенням станів ландшафту тапростежуванням послідовності їх змін. Отже, основним поняттям функціональноїдинаміки є процес, а етологічної – стан ландшафту.
За тривалістюдинамічних процесів у ландшафті розрізняють його добову, сезонну та багаторічнудинаміку. Добова динаміка включає зміни ландшафту, як простежуються протягомдоби. Основним її чинником є обертання Землі на своїй осі. Сезонна динаміка –це зміни ландшафту протягом року, спричинені переважно обертанням Землі навколоСонця та деякими іншими процесами атмосферної циркуляції. Багаторічна динаміка– це процеси та зміни в ландшафті, для реалізації яких потрібен час, що займаєдекілька років. Прикладами таких змін є заболочування ландшафтних комплексів,їх засолення, зміна лісової рослинності на трав’яну, або навпаки – процес їхзаростання лісом, деградація ландшафту внаслідок його поступового забруднення техногеннимиелементами, використання під ріллю, рекреаційні угіддя тощо.
Крім видівдинаміки ландшафту, які виділяються за тривалістю процесів, прийнято розрізнятиміж динамічними та еволюційними змінами ландшафтів і відповідно відрізнятидинаміку від еволюції. Динамікою вважають зміни ландшафту, які є зворотними, навідміну від незворотних, які розглядаються як еволюція або розвиток ландшафту.У рамках динаміки ландшафт залишається «самим собою», його структурикардинально не змінюються тоді як еволюція свідчить про їх незворотні зміни,заміну одного ландшафту на інший.
Варто мати наувазі, що перелічені види динаміки ландшафту тісно пов’язані та переходять одинв одного, отож їх розрізнення має дещо умовний характер. Так, в основі змінистану ландшафту лежить посилення, послаблення або поява нових процесів у ньому.Наприклад, перехід ландшафтного комплексу із пізньозимового стану вранньовесняний стає можливим завдяки таким процесам, як танення снігу, стіканняталої води до поверхні схилів та її фільтрація крізь педо- та літо горизонти,прогрівання ґрунту та приземного шару повітря, початок процесу фотосинтезу,активізаціяя мікробіологічних процесів у грунті тощо.
ландшафтрозвиток самоочищенняСаморозвитокландшафтів
Ступінь розвиткуландшафту відображає його вік. В кожному ландшафті представлені елементирізного віку: реліктові, консервативні і прогресивні. Реліктові зберігаютьсявід минулих епох, можуть зустрічатися в одному із компонентів природи абоцілими комплексами (фації, урочища). Наприклад, древні долини стоку наПодільській височині, еолові форми в Прибалтиці та ін… Поховані грунти можутьбагато «сказати» про історію розвитку ландшафту. Консервативні елементиперебувають у повній залежності від сучасних природних умов. Вони переважать уландшафті і визначають його морфологічну структуру. А прогресивні елементипідкреслюють динамічність ландшафту, тенденцію його подальшого розвитку. Томуці елементи можуть бути основою для прогнозу.
Поступовезбільшення в ландшафті кількості прогресивних елементів і витіснення нимиконсервативних чи реліктових на певній стації приводить до перетворенняландшафту в інший. Таким чином, будь-який ландшафт виникає, розвивається івмирає, даючи початок новому ландшафту, тобто, кожний ландшафт має певний вік.
Встановити вікландшафту проблематично, оскільки ми ще не можемо конкретно визначити, який часвважати початком його народження, смерті та ін… Для цього використовуютьсяпалеогеографічні моменти (наприклад, відходу льодовика, моря й т.п.), щоважливо для висвітлення історії розвитку ландшафту. А.Г.Ісаченко вважає, щоісторія конкретного ландшафту починається з того моменту, коли на данійтериторії з’являється відповідний тип ландшафту (тундровий, степовий і т.д.).
В еволюціїбудь-якого ландшафту розрізняють фазу формування і фазу нормального розвитку,але границі між ними встановити важко. Відомо, що в молодому ландшафті щезберігається багато реліктових елементів; у зрілому – багато консервативних, устарому – паростки нових, прогресивних елементів. Н.А.Солнцев зазначав, щонаявність (бідність, багатство) реліктових елементів є надійним критерієм длявизначення відносного віку ландшафту, зміну віку якого можна простежити наприкладі моренних ландшафтів валдайського (молодше), московського і дніпровського(старше) зледенінь.
Щоб зрозумітидинаміку ландшафтів, необхідно з’ясувати причини, які зумовлюють їх розвиток.Вони можуть бути і зовнішніми, і внутрішніми. До зовнішніх належать змінасонячної активності й тектонічні рухи земної кори, які вносять корективи вдинаміку всіх ландшафтів Землі.
Існують такожпричини, які криються в самому ландшафті, всередині його. Внутріландшафтніпричини сприяють саморозвитку цього комплексу. Прикладом саморозвиткуприродного комплексу є заростання озера. Навіть при постійних зовнішніх умовахозеро в процесі розвитку перетворюється в болото.
Суть процесусаморозвитку добре висвітлена В.Н. Сукачовим у статті «Ідея розвитку вфітоценології» (рослинні угруповання, пристосовуючись до умов середовища,змінюються самі і змінюють це середовище – має місце саморозвиток).
Ландшафт усвоєму розвитку намагається наблизитись до повної відповідності між усіма йогокомпонентами, до гармонійності. Але він ніколи цієї гармонійності не досягає.Досягається лише відносна гармонійність. «Гармонійні» періоди в житті ландшафтувідповідають еволюційному розвиткові і завжди більш тривалі, ніж«дисгармонійні». Багато питань саморозвитку ще недостатньо вивчені. На допомогуприйшли такі науки, як геохімія і геофізика ландшафтів. Саморозвиток ландшафтупов'язаний з обміном (міграцією) речовин і енергії. Великого значення увивченні цих процесів набувають стаціонарні ландшафтні дослідження.
Роль природнихкомпонентів у формуванні й саморозвитку ландшафтних комплексів, як відомого,неоднакова. Літогенні компоненти (геологічна будова, літологія, рельєф) єведучими за силою впливу один на одного і за їх роллю у формування комплексів.Вони «змушують» живу природу (біогенні компоненти) змінюватись глибше. Ніжзмінюються самі під впливом живих організмів. Біогенні компоненти реагують нанайнезначніші зміни в ландшафті і тому є індикаторами ландшафту. Будучинайбільш мінливими, вони найслабші при формуванні комплексів. А літо геннагрупа ландшафту найсильніша, бо вона найбільш інертна, через що її вплив наприродний комплекс є найбільш стійким.
Як відомо.Довготривалий вплив в одному й тому самому напрямі викоикає глибокі зміни вусіх компонентах. Такі зміни в живих організмах закріплюються спадковістю.
Таким чином,функціонування, динаміка, еволюція і розвиток – це взаємозв’язані процеси, якіхарактеризують ландшафтні комплекси, їхню індивідуальність, еволюційні цикли,ступінь перетворюваності, що має прикладне значення.
Ландшафтнийпрогноз – важливий етап у динаміці і розвитку ландшафтів. Він необхідний длятого, щоб найбільш раціонально використовувати їх природні ресурси,перетворювати ландшафти в культурні. Географи повинні передбачати ті наслідки,до яких приведе втручання людини в хід природних процесів. Це складна проблема,при розв’язанні якої треба враховувати багато різних зв’язків у природі і впливсуспільства на природу.
Ландшафтнийпрогноз ґрунтується на порівняльно-географічному аналізі природи і взаємодіїприроди й суспільства в просторі й часі. Слід пам’ятати при цьому, що зміненалюдиною природа розвивається значно швидше, ніж непорушена. Тому основнимметодом ландшафтного прогнозу має бути метод «ланцюгових реакцій», яківиникають у природному середовищі та між природною і суспільством. Цей методдозволяє визначити ланцюг сучасних і майбутніх процесів і, переходячи відоднієї його ланки до іншої, розкрити весь комплекс природних процесів і явищ.
Ландшафтнийпрогноз повинен бути конструктивним, тобто передбачати процеси і керувати ними.Природназдатність агроландшафтів басейну р.Росі до самоочищення
Актуальністьтеми контрольної роботи зумовлена постійно зростаючою інтенсивністюантропогенних навантажень на природу України, в тому числі збільшенням обсягівекологічно шкідливих речовин, що викидаються в навколишнє середовище.
Захиснімеханізми ландшафтного комплексу по відношенню до техногенного впливупроявляються в розкладі й трансформації забруднюючих речовин та транспортуванніїх геохімічними потоками за межі ландшафтного комплексу; тобто в здатностіландшафтного комплексу до самоочищення. Вивчення здатності ландшафтнихкомплексів до самоочищення спрямоване на визначення форми та інтенсивністьприродних геохімічних процесів та їх аналіз з точки зору геохімічної стійкостідо техногенних навантажень.
Актуальною єдана проблема і для басейну р. Росі – території історично давньогогосподарського освоєння, який розміщений у лісостеповій зоні України. Басейнхарактеризується складною ландшафтною і ландшафтно-геохімічною структурами,значною площею агроландшафтів.
Вперше питанняздатності ландшафтних комплексів до самоочищення з ландшафтно-геохімічної точкизору розглянуто М.А.Глазовською (1972). Вона виділяє відносне самоочищенняосновних ландшафтних комплексів шляхом винесення і розсіювання забруднюючихречовин в геохімічно залежні ландшафтні комплекси, що приводить до очищенняодних і забруднення інших ландшафтно-геохімічних систем. Повне самоочищення відзабруднюючих речовин усіх компонентів ландшафтного комплексу та ландшафтно-геохімічноїсистеми (ЛГС) в цілому відбувається при розкладі забруднювачів до нетоксичнихречовин або до їх повної мінералізації і залежить, крім природних факторів, відвластивостей самого забруднювача, характеру його метаболізму в місцевих умовах,форм і результатів взаємодії з компонентами середовища (Глазовська, 1979).
Здатністьландшафтних комплексів до самоочищення слід розуміти як сукупністьландшафтно-геофізичних, ландшафтно-геохімічних і біогеохімічних процесів, щообумовлюють розклад, нейтралізацію та іммобілізацію забруднюючих речовин і їх виведеннягеохімічними потоками за межі ландшафтного комплексу. Наведене визначенняздатності ландшафтних комплексів до самоочищення відповідає його розумінню М.А.Глазовською (1979), Є.І. Нікіфоровою (1985), Ю.М. Семеновим (1991), В.А.Снитком (1992), Л.Л. Малишевою (1988).
Ландшафтознавчо-геохімічнийаналіз і якісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення побудованіна таких принципах.
Структурно-функціональнийпринцип: Здатність агроландшафтів до самоочищення, динаміка винесення забруднюючихречовин і поширення їх ореолів розсіювання залежить, в першу чергу, від типуструктури ландшафтно-геохімічних систем. Цей принцип виходить з системногопідходу до вивчення геосистем, достатньо розробленого в ландшафтознавстві.
Ландшафтно-геохімічнісистеми зв'язані єдиним міграційним потоком, що спрямований від елювіальноїчастини до субаквальної і визначає характер міграції і перерозподілу якприродних, так і техногенних речовин. У зв'язку з цим речовини, які надходять доЛГС, нерівномірно розповсюджуються; формуються зони стійкого виносу і зониакумуляції. Елювіальні ЛГС є геохімічно автономними, більш стійкими, ніж іншітипи, які є геохімічно підпорядкованими. Тому, потоки забруднюючих речовинрівної напруги і складу небезпечні в більшій або меншій мірі залежно від того,чи надходять вони у верхні ланки катени (і таким чином можуть охоплювати всюкатену) або локалізуються в її нижніх ланках і утворюють менші за обсягомтехногенні аномалії. Геохімічно підпорядкованою позицією, а також розвитком комплекснихландшафтно-геохімічних бар’єрів обумовлена слабка здатність до самоочищенняландшафтно-геохімічних систем річкових заплав, давніх водно-льодовиковихпрохідних долин, балок, западин.
Принципвідповідності: кожній групі процесів самоочищення відповідає певна групафакторів, що визначає здатність ландшафтних комплексів (в тому числіагроландшафтів) до самоочищення (табл.1). Кожна група включає базові фактори,які можна охарактеризувати в часі залежно від мети і рівня дослідження.Методичні опрацювання на Димерському стаціонарі дають можливість аналізувати ціфактори на базі вивчення станів ландшафтних комплексів (Гриневецький, О.М.Маринич, Л.М. Шевченко, 1994).
Принципподібності. Прогноз імовірної здатності агроландшафтів до самоочищення відзабруднювачів можливий лише по відношенню до подібних за відповіддю натехногенний вплив ландшафтно-геохімічних систем. Три групи факторів, щовизначають три групи процесів самоочищення, дозволяють об’єднати ціландшафтно-геохімічні системи у ландшафтно-геохімічні райони (ЛГР). В нашихдослідженнях, ландшафтно-геохімічні системи, що входять до одноголандшафтно-геохімічного району, повинні, по-перше, мати подібний напрямок таінтенсивність протікання процесів самоочищення, які входять до однієї з трьохгруп, по-друге, при “пошкодженні” ландшафтно-геохімічної системи утворюватиподібні типи техногенних аномалій.
Принциппровідних факторів. Набір факторів для виділення ландшафтно-геохімічних районіві оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення залежить від масштабудосліджуваної території. Залежно від рівня вивчення самоочищення агроландшафтів(локальний, регіональний та ін.) в основу оцінювання беруться найбільш значиміна цьому рівні фактори, які мають просторові зміни і можуть бути зображені узаданому масштабі.
Визначенняреакції кожного виду ландшафтно-геохімічної системи на техногенний впливпотребує вивчення не тільки факторів самоочищення даної ЛГС, а й поведінкиконкретного забруднювача в цих умовах. Для цього необхідно використати принципсумісності або несумісності напрямку і складу техногенного впливу з напрямкомсучасних ландшафтно-геохімічних процесів (Солнцева, 1981). Цей принципвикористаний нами при оцінюванні здатності агроландшафтів басейну р. Росі досамоочищення від пестицидів і важких металів (свинцю, кадмію, міді й цинку).
Принципімовірності: якісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення носитьімовірний характер, оскільки складається з декількох якісних оцінок окремихгруп процесів самоочищення, які, в свою чергу, грунтуються на якісній абокількісній оцінці факторів самоочищення. Кількісне оцінювання здатностіагроландшафтів до самоочищення можливе лише на основі стаціонарнихландшафтознвчо-геофізичних, ландшафтознавчо-геохімічних і біологічнихдосліджень.
В результатіландшафтознавчо-геохімічного аналізу басейну р. Росі виявлено такі особливостійого ландшафтно-геохімічної просторової структури. В західній частині басейну(відповідає верхній течії р. Росі та її верхніх приток) домінують елювіальні йтранселювіальні ландшафтно-геохімічні системи з окислювальними умовами,промивним і періодично промивним водним режимом класу слабокислих Н+-Са2+ зтемно-сірими лісовими проградованими грунтами і з чорноземами вилугованими. Взаплавах річок і струмків, а також днищах балок з постійними водотокамирозміщуються супераквальні ЛГС з уповільненим водним режимом, постійнимперезволоженням, переважно відновлювальними умовами,гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класуслабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з дерновими глеюватими грунтами підзлаково-бобово-різнотравними луками, в басейні р. Кам’янки — з болотянимигрунтами під чорновільховими болотнотравними лісами. Днища балок і лощин зтимчасовими водотоками займають супераквальні ЛГС з активним водообміном,сезонним водним режимом і окислювально-відновлювальними умовами,гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класуслабокислих Н+-Са2+ з дерновими грунтами під різнотравно-злаковими луками.
На півночі ісході середньої частини басейну Росі (відповідає середній течії р. Росі ібасейну р. Росави) переважають елювіальні і транселювіальні ЛГС зокислювальними умовами, періодично промивним і непромивним водним режимом класунейтральних Ca2+-HCO3- з чорноземами типовими, на фоні яких виділяютьсяелювіальні ЛГС межиріч з відновлювально-окислювальними умовами і періодичнопромивним водним режимом класу слаболужних Ca2+,H+-Fe2+/HCO3- злучно-чорноземними солонцюватими грунтами і класу слаболужних Ca2+/H+-Fe2+ злучно-чорноземними грунтами. Ця частина виділяється розповсюдженнямсупераквальних ЛГС напівзамкнених депресій з періодичним зволоженням,відновлювально-окислювальними умовами, періодичним виходом на поверхнюгідрокарбонатно-кальцієвих вод з мінералізацією до 1 г/л класу слаболужнихCa2+/H+-Fe2+ з лучно-чорноземними грунтами. В заплавах рік і днищах балок зпостійними водотоками переважають супераквальні ЛГС з уповільненим воднимрежимом, постійним перезволоженням, переважно відновлювальними умовами,гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класуслабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з дерновими глеюватими грунтами підзлаково-бобово-різнотравними луками і з болотяними грунтами під чорновільховимиболотнотравними лісами, в днищах балок з тимчасовими водотоками — супераквальніЛГС з активним водообміном, сезонним водним режимом іокислювально-відновлювальними умовами, гідрокарбонатно-кальцієвими водами змінералізацією 0,4-0,75 г/л класу нейтральних Ca2+-HCO3- з чорноземамиолуговілими.
Південьсередньої частини басейну характеризується складним поєднанням елювіальнихландшафтно-геохімічних систем межиріч з окислювальними умовами, з періодичнопромивним водним режимом класу слабокислих Н+-Са2+ з сірими лісовими грунтами,періодично промивного і непромивного водного режиму класу нейтральних Ca2+-HCO3-з чорноземами типовими, промивного водного режиму класу слабокислих Н+ здерново-підзолистими грунтами, місцями під свіжими суборами, а такожелювіальних ЛГС межиріч з відновлювально-окислювальними умовами і періодичнопромивним режимом класу слаболужних Ca2+/H+-Fe2+ з лучно-чорноземними грунтами.Серед транселювіальних ЛГС переважають транселювіальні із зсувами звідновлювально-окислювальними умовами і промивним водним режимом класуслабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з дерновими оглеєними грунтами під різнотравно-злаковимиостепненими луками. Супераквальні ЛГС заплав річок і струмків, балок і лощинподібні до півночі цієї частини басейну.
В східнійчастині (відповідає нижній течії р. Росі) домінуючими є елювіальні ЛГС зокислювальними умовами, періодично промивним і промивним водним режимом класуслабокислих Н+-Са2+ з сірими і темно-сірими лісовими грунтами, чорноземамивилугованими. Серед супераквальних ЛГС високих терас переважають ландшафтнікомплекси з глибоко залягаючими гідрокарбонатно-кальцієвими і кальцієво-магнієвимиводами з мінералізацією до 1 г/л окислювальними умовами класу слабокислих Н+ здерново-підзолистими грунтами під борами і суборами і класу нейтральнихCa2+-HCO3- з чорноземами типовими. На боровій терасі р. Росі, що накладаєтьсяна терасу р. Дніпра, домінують супераквальні ЛГС високих терас з глибокозалягаючими підземними гідрокарбонатно-кальцієвими і кальцієво-магнієвимиводами з мінералізацією до 1 г/л, переважно окислювальними умовами класуслабокислого Н+ з дерново-підзолистими грунтами, під борами і суборами, і класуслабокислих Н+-Са2+ з чорноземами опідзоленими, супераквальні ЛГС низькихнадзаплавних терас з неглибоко залягаючими підземнимигідрокарбонатно-кальцієвими і кальцієво-магнієвими водами з мінералізацією до 1г/л, відновлювально-окислювальними умовами класу слабокислих Ca2+/H+-Fe2+ зторфяно-болотяними грунтами під мокрими судібровами.
Ландшафтно-геохімічнірайони за факторами та інтенсивністю самоочищення можна об’єднати у три групи:
1) за здатністюдо розкладу забруднювачів органічного походження;
2) за здатністюдо геохімічної трансформації і акумуляції мінеральних та органічнихзабруднювачів;
3) за здатністюдо міграції мінеральних і органічних забруднювачів водними і повітрянимипотоками за межі ЛГС.
Ландшафтно-геохімічнірайони характеризують переважаючі в цих районах ландшафтно-геохімічні процесисамоочищення. Виділені ЛГР дають можливість якісно оцінити, як буде йти процесїх самоочищення, зробити попередній прогноз.
За розкладоморганічних забруднювачів на території басейну виділено 13 ЛГР, яківідрізняються умовами розкладу на поверхні агроландшафту і в грунтах.Використано 4 показники: величина сумарної сонячної радіації за рік, сума днівз температурою більше +10оС за рік, сума днів з грозою за рік, вміст вуглецю у метровомушарі грунту агроландшафтів. Ні в одному з районів не спостерігається дужеслабка потенційна здатність до розкладу речовин на поверхні агроландшафтів ітільки в одному районі, що охоплює борову терасу р. Росі, яка накладається натерасу р. Дніпра, спостерігається дуже слабка здатність до розкладу органічнихзабруднювачів у грунтах. Сприятливі умови для розкладу органічних забруднювачівобумовлені високою енергетикою ландшафтно-геохімічних процесів.
За здатністюагроландшафтів до акумуляції забруднювачів мінерального і органічногопоходження на території басейну р. Росі виділено 10 ландшафтно-геохімічнихрайонів, які відрізняються окислювально-відновлювальними і кислотно-лужнимиумовами елювіальних ЛГС, кількостю гумусу в грунтах цих систем і ємністюбіогеохімічно-сорбційних бар’єрів. Більшість районів характеризуються сильною,помірною і слабкою здатністю агроландшафтів до акумуляції забруднювачів.
На територіїбасейну р. Росі виділено 13 ландшафтно-геохімічних районів за здатністюагроландшафтів до міграції забруднювачів водними і повітряними потоками. Привиділенні ЛГР використані 8 показників: густота розчленування території, річнийрічковий стік, річна кількість опадів, різниця між опадами і випаровуваністю зарік, переважаючий водний режим у агроландшафтах, дні з швидкістю вітру більше10 м/с2 за рік, переважаючі напрямки вітру і переважаючий напрямок річок.Самоочищення ландшафтних комплексів шляхом винесення забруднювачів веде, зодного боку, до очищення агроландшафтів ЛГР з сильною і дуже сильною здатністюдо їх винесення, а з другого боку, в умовах ЛГР із слабкої і дуже слабкоїздатності агроландшафтів до винесення забруднюючих речовин до вторинноїакумуляції забруднювачів. Таких небезпечних районів у басейні р. Росі виділеноп’ять (басейни р. Протоки, Росави, Порезовщини, борова тераса р. Росі, яканакладається на терасу р. Дніпра).
На територіїбасейну р. Росі спостерігається дуже сильна здатність до самоочищення відпестицидів на заході (верхів’я басейну р. Роставиці, район витоку Росі, басейнирічок Самця, Смотрухи, Кози, Роськи) і сході (басейни річок Нехворощу, Фоси,Порезовщини) басейну. Це пов’язано на заході із слабкою здатністюагроландшафтів до накопичення пестицидів та сильною здатністю до міграціїзабруднювачів водними і повітряними потоками, що обумовлено слабкоюмікробіологічною активністю, невисокими величинами гідролітичної кислотності йвологоємкості грунтів агроландшафтів цієї частини басейну. На сході дуже сильназдатність до самоочищення від пестицидів пов’язана із дуже сильною здатністю дорозкладу цих забруднювачів (висока енергетика ландшафтно-геохімічних ібіохімічних процесів) і помірною та слабкою здатністю до їх накопичення (низькагідролітична кислотність і вологоємкість грунтів агроландшафтів).
В басейні р.Росави і на терасі р. Росі, що накладається на борову терасу р. Дніпра,спостерігається слабка здатність агроландшафтів басейну до самоочищення відпестицидів, що пов’язано із їх сильною здатністю до накопичення цихзабруднювачів (високий вміст в грунтах агроландшафтів гумусу з переважаннямгумінових кислот, глинистих частин, велика поглинальна здатність і низькакислотність грунтів, непромивний водний режим, наявністьбіогеохімічно-сорбційних й лужно-сорбційних бар'єрів).
Самоочищенняландшафтних комплексів від важких металів носить відносний характер, в зв'язкуз тим що вони дуже повільно виносяться з ландшафтних комплексів привилуговуванні, поглинанні рослинами, ерозії і дефляції, а також в результатіпереведення їх у неактивні форми, накопичення на ландшафтно-геохімічнихбар'єрах і, таким чином, виведення з біологічного кругообігу речовин. Дляважких металів характерне накопичення у грунтах в сорбційних іоргано-мінеральних слаборухомих формах. Дані форми є небезпечними, бонакопичуються в гумусових горизонтах ґрунтів не тільки при непромивному режимі,а й при добре промивному.
Більшістьагроландшафтів басейну р. Росі мають помірну й слабку імовірну здатність досамоочищення від свинцю і міді внаслідок їх здатності до сильного накопиченняцього забруднювача. Особливо небезпечними є басейни р. Протоки, Красної, Узину,Рокити, Гороховатки, Росавки, Росави, Поправки, Насташки, Жигалки, Порезовщини,тераса р. Росі, що накладається на борову терасу р. Дніпра. Тут переважаютьагроландшафти з дуже слабкою здатністю до самоочищення від свинцю і міді, щопов’язане з поширенням на території цих районів ландшафтних комплексів ізнейтральними кислотно-лужними умовами, підвищеним вмістом у грунтах глинистихчасток і гумусу з переважанням гумусових кислот, періодично промивним і непромивнимводним режимом. У верхів’ях басейнів річок Роставиці й Росі, верхній і середнійчастині басейну р. Роськи переважають агроландшафти з сильною здатністю досамоочищення від цих важких металів внаслідок дуже сильної здатностіландшафтних комплексів району до міграції забруднювачів водними і повітрянимипотоками.
По відношенню доцинку і кадмію у верхів’ях річок Роставиці і Росі, верхньої і середньої частинбасейну р. Рось переважають агроландшафти із дуже сильною та сильною здатністюдо самоочищення. Басейни Кам’янки, Роставиці, Сквирки, Березянки, Горіхової,Торця, Таргану, нижньої частини басейну р. Рось, в нижній течії Росіхарактеризуються переважанням агроландшафтів із сильною і помірною здатністю досамоочищення. В басейнах р. Молочної, Поправки, Насташки, Жигалки, Красної,Узину, Рокити, Гороховатки, Росавки, Котлуги, Киндюхи, Старої Синиці, Хороброї,Порезовщини, північно-східних і східних приток р. Росави переважаютьагроландшафти із слабкою здатністю до самоочищення від кадмію і цинку. Екологічнонебезпечними є басейни річок Протоки і Росави, а також тераси р. Росі, щонакладається на борову терасу р. Дніпра, агроландшафти яких характеризуютьсядуже слабкою здатністю до самоочищення від цих важких металів.
Оцінюванняздатності агроландшафтів басейну р. Росі від важких металів дозволяє виявитирайони, ландшафтні комплекси яких мають дуже слабку здатність до самоочищеннявід цих забруднювачів і їх надмірне надходження у ландшафтні комплекси можепривести до несприятливої екоситуації. До таких районів відносяться басейнирічок Протоки, Поправки, Насташки, Жигалки, Красної, Узину, Рокити,Гороховатки, Росавки, Росави, Порезовщини, тераса р. Росі, що накладається наборову терасу р. Дніпра.
Перелікпосилань
1. Гродзинський М.Д., Савицька О.В.Ландшафтознавство. ВЦП «Київський університет». Київ. 2008
2. Гуцуляк В.М. Ландшафтознавство: теорія іпрактика. «Книги – XXI». Чернівнці. 2008.
3. Гуцуляк Ю. Еколого-ландшафтна таекономічна екологія земель в Україні. «Прут». Чернівці. 2009.
4. Єгорова Т.М. Ландшафтна екологіяУкраїни. Підручник. Міністерство освіти і науки України. Європейськийуніверситет. Кам’янець-Подільський. 2009
5. Автореф. дис. канд. геогр. наук:11.00.01 / Я.І. Ющенко; НАН України. Ін-т географії. — К., 1999. — 19 с. — укp.