ЗМІСТ
Вступ
1. Поводження з відходами і накопичення їхв Україні
1.1 Класифікація промислових відходів
1.2 Побутові і промислові відходи
1.3 Проблеми поводження з твердимипобутовими відходами в сільській місцевості
1.4 Радіаційні відходи
2. Проблема накопичення відходів в Україні
2.1 Законодавство України про відходи
2.2 Міжнародне співробітництво України іЄС у сфері поводження з відходами
2.3 Знешкодження, переробка та утилізаціятвердих відходів
Висновки
Перелік посилань
Реферат
Курсова робота 50с.; 8 рисунка; 11 джерел, 1 презентація
Мета роботи: проаналізуватитеперішній стан проблеми накопичення відходів в Україні. Дослідити методиповодження з відходами, що діють зараз на території України.
Завдання роботи:Ознайомитися і вивчити сучасні методи поводження з відходами і накопичення їх.
Об’єктдослідження: Нормативні документи і закони, що стосуються різних видіввідходів.
У роботірозглянуто різні методи поводження з відходами: Утилізація, переробка ізахороненення відходів. Розглянута гостра проблема накопичення відходів вУкраїні і шляхи її вирішення.
Ключові слова:
ВИДИ ВІДХОДІВ,УТИЛІЗАЦІЯ, ПЕРЕРОБКА, ЗАХОРОНЕННЯ, ПЕРЕВЕЗЕННЯ, ПОЛІГОН, ЗАВОД, ФАНДОМАТ, ДИРЕКТИВИЄС.
ВСТУП
Відходи — залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, щоутворилися при виробництві продукції або виконанні робіт і вихідні споживчівластивості, що втратили повністю або частково; попутні речовини, що зновутворюються в процесі виробництва, не знаходять вживання. У відходи виробництвавключаються вміщаючі та супутні породи, що утворюються при видобутку кориснихкопалин, побічні і попутні продукти, відходи сільського господарства; вироби іматеріали, що втратили свої споживчі властивості в результаті фізичного абоморального зносу. До відходів вжитку відносяться і тверді побутові відходи, щоутворюються в результаті життєдіяльності людей.http://ecologyword.info/word/Vdhodi-Virobnictva--Vzhitku-696.html
Проблема знешкодженняабо часткової утилізації твердих побутових відходів актуальна, з точки зору негативноговпливу на навколишнє середовище. Тверді побутові відходи це цінне джерело вториннихресурсів (в том числі чорних, кольорових, рідкісних металів), а також «безкоштовні»енергоносії, тому що побутове сміття може використовуватись як енергетичнасировина для паливної енергетики. Важливо, щоб процеси утилізації не порушувалиекологічну безпеку держави[1].
Кількість твердихвідходів постійно зростає із-за зміни способу життя .
Мета роботи визначаєтьсяв аналізі проблеми накопичення відходів в Україні, аналіз складу відходів,методи утилізацізації та переробки відходів та державного і міжнародногопідходу до вирішення екологічної проблеми. Вирішення на державному рівніпитання, щоб Україна нестала полігоном европейського рівння для накопичення ізахоронення відходів.
1. Поводження з відходами і накопичення їх в Україні
Поводження звідходами — дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання,перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження ізахоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцямивидалення.
Захоронення відходів- остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцяхчи на об'єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів нанавколишнє природне середовище та здоров'я людини не перевищував установленихнормативів[2].
Сучасний стансфери поводження з твердими побутовими відходами />
У населених пунктахкраїни щороку накопичується близько 35 млн. куб. метрів твердих побутовихвідходів (далі — побутові відходи), які захороняються на 770 полігонахзагальною площею майже 3 тис. гектарів та частково утилізуються насміттєспалювальних заводах. Накопичення побутових відходів значною мірою залежитьвід погодних умов, сезону року, ступеня благоустрою житлових будинків, рівняжиття населення тощо. У загальному обсязі побутових відходів міститься 10,3 — 26,4 відсотка паперу, 20-40 — харчових відходів, 0,75 — 3,7 — деревини, 0,2 — 8- текстилю, 1 — 5,8 — металів, 1,1 — 9 — скла, 0,6 — 6 — полімерних відходів таінших речовин.
Збиранняпобутових відходів є основним завданням санітарного очищення населених пунктів іздійснюється більше ніж 7,5 тис. спеціальними автомобілями 56 спеціалізованих автопідприємств та 650 цехами. Проте рухомий склад спеціалізованих авто підприємствзастарілий, майже 75 відсотків автомобілів відпрацювали свій ресурс і підлягаютьсписанню. При нормативі 12 відсотків відновлюється лише 1 відсоток парку. Високийрівень тарифів з надання послуг у сфері поводження з побутовими відходамипризвів до зменшення кількості укладених договорів на ці послуги. Для збираннята тимчасового зберігання побутових відходів використовуються контейнери, якічерез застосування недосконалого механізму розвантаження деформуються та псуються.Частина контейнерів виготовляється без кришок, що призводить до підвищення вологостіпобутових відходів, зумовлює прискорення процесів загнивання в теплий періодроку та примерзання їх до контейнерів у морозну погоду, у зв'язку з чимускладнюється транспортування та стає практично неможливою подальша переробкапобутових відходів. Через несвоєчасне вивезення побутових відходів контейнери стаютьмісцем розповсюдження гризунів, шкідливих комах та небезпечним джереломінфекцій.
Майже всі побутовівідходи захороняються на полігонах. Переважна їх більшість працює в режиміперевантаження, тобто з порушенням проектних показників щодо обсягівнакопичення відходів. Водночас полігони є джерелом інтенсивного забрудненняатмосфери та підземних вод. Практично ні на одному з них не знешкоджується фільтрат.Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Невирішуються питання створення нових полігонів. Половина полігонів побутовихвідходів приймає промислові відходи. Крім того, у багатьох містах триває процесутворення несанкціонованих звалищ побутових відходів.
Найбільші площі підполігони зайняті в Дніпропетровській — 140 гектарів, Донецькій — 330, Одеській- 195, Запорізькій — 153, Луганській о/>бласті – 129 гектарів.
З чотирьох сміттєспалювальнихзаводів (м. Київ, Харків, Севастополь та Дніпропетровськ) працюють лише Київськийі Дніпропетровський, обладнання яких застаріле і не відповідає сучаснимекологічним вимогам, внаслідок чого вони стають джерелом забруднення д/>овкілля токсичними газами.
У сільських населенихпунктах відсутні спеціалізовані підприємства у сфері поводження з побутовими відходамита санкціоновані звалища відходів. Побутові відходи складуються у природнихрельєфних утвореннях — балках, ярах, долинах річок. Це становить екологічну небезпеку,оскільки стічні води, насичені забруднюючими речовинами, потрапляють у водніоб'єкти. Існуюча структура системи санітарного очищення населених пунктів недосконала,її фрагментарність, роз'єднаність та різнорідність за відсутності взаємодії з органамидержавної санітарно-епідеміологічної служби та охорони навколишнього природногосередовища не забезпечує достатнього контролю за санітарним станом територій, атакож збиранням, вивезенням, знешкодженням та захороненням побутових відходів. Ефективневирішення комплексу питань, пов'язаних з поводженням з побутовими відходами, можливелише за умови визначення основних напрямів та розв'язання основних завдань з реалізаціїдержавної політики у сфері поводження з відходами, визначених Програмоюповодження з твердими побутовими відходами в Україні, яка враховує сучаснийстан економіки країни, перспективи її соціального розвитку[3].
1.1Класифікація промислових відходів
Класифікуватитверді промислові відходи можна за такими ознаками:
за галузямипромисловості (відходи паливної, металургійної, хімічної та інших галузей);
за конкретнимивиробництвами (відходи сірко кислотного, содового, фосфорокислотного та іншихвиробництв);
за агрегатнимстаном (тверді, рідкі, газоподібні);
за горінням(горючі та негорючі);
за методами переробки;
за можливостямипереробки (вторинні матеріальні ресурси (ВМР), що переробляються або плануютьсянадалі перероблятися, і відходи, що на даному етапі розвитку економікипереробляти недоцільно;
за рівнемнебезпеки (промислові відходи поділяються на чотири класи небезпеки).
Класи небезпекивідходів:
Перший —надзвичайно небезпечні
Другий — високонебезпечні
Третій — помірнонебезпечні
Четвертий — малонебезпечні
Клас небезпекивідходів встановлюється залежно від вмісту в них високотоксичних речовинрозрахунковим методом або згідно з переліком відходів, наведених у Державномукласифікаторі відходів. На всі види відходів розробляється технічний паспортзгідно з Міждержавним стандартом ДСТУ-2195-93, дія якого поширюється на 10країн СНД.
Різноманітні відходипромисловості, наприклад шлаки, та відходи промислового сільськогогосподарства, комунально-побутові відходи можуть бути джерелом або сировиноюдля видобутку чи виробництва альтернативних видів палива. Відходи — непридатнідля виробництва даної продукції види сировини, її залишки, що не вживаються,або речовини, які виникають в результаті технологічних процесів, які непідлягають утилізації у даному виробництві. Відходи одного виробництва можутьвикористовуватися як сировина для іншого. Потрібно щоб шкідливі відходиобов'язково нейтралізовувалися, але економічно це зазвичай неможливо.
До категоріївідходів належать також непридатна до експлуатації продукція, вироби, медичніпрепарати, які втратили свої споживчі властивості і в яких містяться певні хімічніта біологічні компоненти, що потребують небезпечного видалення. Зазначенакатегорія належать до відходів споживання, серед яких окремо виділяють побутовівідходи. Побутові відходи можуть бути твердими та рідинними. Твердими євідходи, що утворюються в процесі життєдіяльності людини й накопичуються ужитлових будинках, закладах соціальної сфери (харчові відходи, предметидомашнього вжитку, сміття, опале листя, макулатура, скло, метал, полімерніматеріали тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення.Рідинні побутові відходи — господарчо-побутові (від миття, прання) таканалізаційні стоки (за винятком промислових) за відсутності централізованоговодовідведення[2].
1.2 Побутові іпромислові відходи
Для боротьби зпобутовими відходами в Україні передбачається система збирання та вивезеннятвердих і рідких побутових відходів, яка включає послідовність виконаннятехнологічних операцій з вилучення, накопичення і розміщення відходів успеціально відведених місцях та їх вивезення у пункти знешкодження.
Окрему категоріювідходів утворюють відходи як вторинна сировина, до яких відповідно до ЗаконуУкраїни “Про відходи” належать відходи, для утилізації та переробки яких вУкраїні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічніпередумови. Прикладом таких відходів є металобрухт. Правове регулюваннявідносин, пов’язаних із збиранням та прийманням металобрухту здійснюєтьсяЗаконом України “Про металобрухт”. Закон вводить поняття металобрухту таоперацій з ним, визначає вимоги до суб’єктів господарювання, які здійснюютьоперації з металобрухтом, державне регулювання, контроль та нагляд заздійсненням операцій з металобрухтом.
Особлива увага узаконодавстві України приділена небезпечним відходам. До них належать відходи,що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, якістворюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природногосередовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобівповодження з ними.
На виконанняміжнародних зобов’язань України, що випливають з її участі у Базельськійконвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів таїх видаленням (1989 p), була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від13 липня 2000 р. “Про затвердження Положення про контроль за транскордоннимиперевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого таЗеленого переліків відходів”. Ним затверджені так звані Жовтий та Зеленийпереліки відходів. За цим Положенням до небезпечних відходів належать відходи,включені до Жовтого переліку і мають одну чи більше небезпечних властивостей, атакож до Зеленого переліку за відповідними ознаками.
Згідно закону «Про відходи»: Побутові відходи — відходи, що утворюються в процесі життя ідіяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні,рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і невикористовуються за місцем їх накопичення;
По стану на 1січня 2005 року всі об’єми накопичення відходів, по експертним оцінкам,дорівнювали 30 млрд. тон. За підрахунками під відходи зайнято близько 160 тис.га, і це — один із самих високих показників накопичення відходів світі.Домінантним в складі є горно промислові відходи — 88%, тоді частка відходи вінших галузях промисловості складає 10%, а битові- 2%.
По данимМіністерства промислової політики, самий великий об’єм відходів утворюється напідприємствах гірничо-металургійного комплексу, де річні об’єми досягаютьбільше 100 млн. тон. Більшість цих відходів виникає на підприємствахДніпропетровської, Донецької і Запорізькій областей. Також, виникненнятоксичних відходів на підприємствах України в 2004 році склало 62,9 млн. тон.Велика кількість токсичних відходів утворюється в Донецькій, Дніпропетровській,Луганській, Запорізькій і Кіровоградській областях. Загальний об’єм накопиченнятоксичних відходів на початок 2005 року склав 1,59 млрд. тон (на початок 2004року — 2,74 млрд. тон).
Одною із самих господарськоюі природоохоронних проблем залишається проблема побутових відходів. Постатистичним даним, об’єм вивозу твердих побутових відходів щорічнозбільшується. В 2004 році він досяг 39,13 куб.м, в том числі 24,29 млн.куб.метрів – комунальними організаціями.
На 1 січня 2005року в сховищах організованого складування і на територіях підприємств державинакопичилось 1,587 млрд. тон токсичних відходів, із них 28,3 млн. тонвідноситься до 1-3 класу небезпеки. Більше 90% сумарної кількості токсичнихпромислових відходів зберігається на території Дніпропетровської, Донецької,Запорізької, Івано-Франківської, і Луганської областей. Тверді побутові відходизберігаються на 3 тис. звалищ і полігонах площа біля 5 тис. га. 5 % відзагальної кількості звалищ перевантажені, а 14% не відповідають нормам екологічноїбезпеки.
Біля 2,5%побутових відходів спалюються в Києві і Дніпропетровське на двох діючих сміттєспалювальнихзаводах із 4 побудованих в Україні в час СРСР. Сміттєспалювальні заводи із-за застарілихтехнологій спалювання сміття є джерелом інтенсивного забруднення атмосферногоповітря і потребує оновлення технічного обладнання.
В приватномусекторі, із-за відсутності системи збору твердих побутових відходів щорічновиникає 3,3 тис. неконтрольованих звалищ, котрі займають територію біля 400 га[4].
Перед Україноюпостає виклик розвитку нової моделі поводження з побутовими відходами, яка маєпередбачити:
1) переглядтарифної політики у сфері поводження з побутовими відходами;
2) встановленняекономічно обґрунтованих тарифів;
3) запровадженнявідповідного місцевого податку та визначення бази його нарахування;
4) удосконаленнясистеми ліцензування діяльності з поводження з твердими побутовими відходами таконтролю за здійсненням ліцензованої діяльності впровадження сучасних методівта технологій поводження з побутовими відходами;
посиленняантимонопольного регулювання на ринку поводження з побутовими відходами.
Розвиток новоїмоделі поводження з побутовими відходами передбачає застосування ринковихпідходів та запровадження сучасних методів і технологій поводження з побутовимивідходами на основі впровадження системи роздільного збирання побутовихвідходів, їх сортування, спалювання та захоронення.
/>
Рисунок 1.1—Новамодель поводження з побутовими відходами
/>
Рисунок 1.2—Аналіздержавної підтримки функціонування та розвитку сфери поводження з твердимивідходами
Щорічні обсягививезення комунальними службами твердих побутових відходів перевищують 50 млн.куб.м, з яких лише 3% проходять промислову переробку, а решта захоронюється натериторії 4,5 тис. сміттєзвалищ та полігонів.
Потужностізначної кількості полігонів та звалищ вже вичерпали свій ресурс, майже на всіхвідсутні системи утилізації фільтрату, що збільшує техногенну небезпеку цихоб’єктів. Незадовільною є виконання робіт по рекультивації сміттєзвалищ,відповідними роботами охоплено лише 20% з тих, що потребують рекультивації.Через відсутність налагодженої системи збору побутових відходів у приватномусекторі щорічно з’являються близько 3,3 тис. несанкціонованих звалищ.
Державнафінансова підтримка сфери поводження з побутовими відходами не спроможназабезпечити умови для ефективного розвитку галузі. Недосконалість тарифноїполітики, недостатність та нерегулярність бюджетної підтримки, діюча системакомпенсації збитковості тарифів та фінансова неефективність механізму штрафнихсанкцій за порушення правил благоустрою та поводження з побутовими відходами нестворюють сприятливих умов для підвищення ефективності функціонуванняпідприємств галузі, залучення інвестицій та розвитку конкурентного середовища.
Реформуванняжитлово-комунального господарства в сфері поводження з побутовими відходами непризвело до вагомих позитивних зрушень. За ці роки загальна кількість і площаполігонів і звалищ побутових відходів зросла більш ніж на 50%. До позитивнихфакторів можна віднести призупинення зростання частки перевантаженихсміттєзвалищ, але значно збільшилася (на 11%) питома вага звалищ, що невідповідають нормам екологічної безпеки. Незадовільною залишається реалізаціязаходів по санації та рекультивації існуючих звалищ (питома вага звалищ, щопотребують рекультивації зросла на 4%), великою проблемою залишаєтьсявиникнення несанкціонованих сміттєзвалищ.
Незадовільною єреалізація заходів розвитку конкурентного середовища у сфері поводження зпобутовими відходами. При відносно незначному зростанні загальної кількостіпідприємств галузі їх розподіл за формою власності майже не змінився – часткапідприємств комунальної форми власності знизилася всього на 0,6%.
До позитивнихрезультатів реформування слід віднести зростання на 4,2% парку спеціальноїавтомобільної техніки та його оновлення – рівень зношеності парку сміттєвозівзнизився на 2,6%.
Основні проблемніпитання, що потребують врегулювання:
/>1)тільки 70% населення України охоплено послугами з вивезення побутових відходів(в тому числі лише 30% сільського населення), що сприяє щорічному утворенню 16тис. несанкціонованих звалищ (площею 1,1 тис.га) та перетворює країну у«смітник»
2) потужностізначної кількості існуючих полігонів вже вичерпали свій ресурс: 5% світтєзвалищперевантажені, 25% не відповідають нормам екологічної безпеки, понад 10%сміттєзвалищ потребує рекультивації.
3) Незадовільнимє стан справ по догляду і моніторингу недіючих (закритих) полігонів, кількістьяких становить 242 од., загальною площою понад 300 га
На всіх полігонахпрактично відсутні системи утилізації фільтрату, що значно збільшує їхтехногенну небезпеку.
4) Відсутнівільні території під нові полігони – існує потреба у будівництві 580-ти новихполігонів, що потребує врегулювання питань вилучення земельних ділянок і майназ підстав суспільної необхідності.
5) 97% побутовихвідходів захоронюються, і лише 3% з них утилізуються на двох сміттєспалювальнихзаводах у Києві та Дніпропетровську, обладнання яких застаріле і негативно впливаєна екологію.
Низьким є рівеньвикористання побутових відходів як джерела вторинної сировини та в енергетичнихцілях, що свідчить про неефективне використання ресурсів
6) Незадовільнимє рівень реалізації Кіотського протоколу, у тому числі щодо вилучення таутилізації полігонного біогазу.
7) Середнійпоказник зношеності спецавтотранспорту, загальна кількість якого становитьпонад 4 тис. одиниць, сягає 70%. В більшості населених пунктів використовуютьсязастарілі типи контейнерів, які не відповідають технологічним,санітарно-епідеміологічним та екологічним вимогам
8) Практично нерозвинутою залишається система роздільного збирання побутових відходів, назаваді запровадження якої стає відсутність коштів на придбання новогообладнання та створення відповідної інфраструктури
9) Недосконалою єсистема ліцензування та тарифна політика у сфері поводження з побутовимивідходами, що унеможливлює залучення в галузь приватних інвестицій.
Поводження зпобутовими відходами являє собою одну з найгостріших господарських іприродоохоронних проблем суспільства, оскільки побутові відходи, що утворюютьсяв процесі життєдіяльності людини в житлових та нежитлових будинках, не мають подальшоговикористання за місцем їх утворення.
Щорічно в Україніутворюється майже 50 млн.куб. м побутових відходів, що становить всього 5%загального річного обсягу промислових відходів (які утворюються в такихгалузях, як гірничовидобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна тощо).До 40% обсягу побутових відходів містить ресурсоцінні компоненти, які можутьбути повернені у господарський обіг (папір, скло, пластик тощо).
Діюча модельповодження з побутовим відходами доволі проста – зібрані побутові відходизахоронюються на 4,5 тис. сміттєзвалищах і полігонах загальною площею 7,6тис.га.
/>
Рисунок 1.3 — Діючамодель поводження з побутовими відходами/>
Такий підхід доповодження з побутовими відходами є неможливим у цивілізованій економічнорозвинутій державі, оскільки призводить до небезпечного стану навколишньогосередовища, що впливає на якість повітря, ґрунту, води, зменшення тривалостіжиття та зростання рівня захворюваності населення. За оцінкою датськихекспертів, кількість полігонів в Україні необхідно скоротити у сім разів черезїх техногенну небезпеку та навантаження на навколишнє природне середовище[5].
1.3 Проблемиповодження з твердими побутовими відходами в сільській місцевості
Проблемаповодження з ТПВ в сільській місцевості постає останнім часом не менш гостро,ніж у містах. У більшості населених пунктів України сільськими радами необлаштовані, а часто і не визначені місця складування відходів, що призводитьдо перетворення лісових масивів, узлісь, узбіч доріг, ярів, територій сільськихсадиб у неорганізовані сміттєзвалища. В більшості сільських населених пунктіввідсутні централізовані системи водопостачання та каналізації.
Дослідницькагрупа науковців Національного аграрного університету м. Киева проводиладослідження на вплив ТПВ в сільській місцевості.
Задача дослідженьполягала у з’ясуванні шляхів вирішення проблеми поводження з ТПВ на прикладі с.Велика Снітинка Фастівського району Київської області.
Село ВеликаСнітинка розташоване на Північному Правобережжі Лісостепу на Придніпровськійвисочині. Ця місцевість входить до складу Фастівського природно-господарськогоагроґрунтового району. Населення с. Велика Снітинка складає близько 2 600 осіб,що проживають у 1 200 дворах.
Ділянкасміттєзвалища площею 2 га розташована на землях науково-дослідного господарства«Великоснітинське» і межує з Фастівським держлісгоспом. Рельєф місцевості —піщаний кар’єр. Ґрунтові води залягають на глибині 8–10 м, ділянка незаболочена і не затоплюється. Паспортизація сміттєзвалища не проведена. Воно немає інженерного облаштування, належної системи відведення фільтрату і томустановить екологічну небезпеку для сільськогосподарських територій та підземнихвод.
За данимианкетування 10% мешканців встановлено, що в середньому щоденно в кожному дворінакопичується близько 2 кг сміття, відповідно за місяць у селі накопичуєтьсяприблизно 7 200 кг, а за рік — 86 400 кг ТПВ.
Як і в більшостінаселених пунктів сільського типу, в цьому селі не організовано збирання івивезення сміття. За даними опитування більшість населення (близько 60 %)спалюють сміття на своєму подвір’ї, майже 30 % викидають сміття у самовільнообрані місця і лише близько 10 % періодично винаймають транспортні засоби івивозять відходи, накопичені за певний час, на сміттєзвалище, розташоване на відстаніодного кілометра від села.
Харчові(органічні) відходи здебільшого ідуть на корм худобі або їх компостують, томубезпосередньо сміття складається здебільшого з ганчір’я і паперових відходів(30–50 %), скла (10–26 %) та полімерних матеріалів (10–20 %), а метал ідеревина складають у сумі не більше 12 %.
Орієнтовнірозрахунки показують, що за ціни 1 кг макулатури 0,2 грн можна отримати майже 9тис. грн прибутку за один рік. Таким чином, видається економічно доцільним іекологічно обґрунтованим налагодження роздільного збирання у ТПВ у сільськіймісцевості для вилучення і реалізація придатних для переробляння матеріалів.
Але найближчіпункти прийому склотари, макулатури, металобрухту розташовані в районномуцентрі (м. Фастів) на відстані близько 10 км від села.
Отримані данісвідчать також про низький рівень обізнаності населення стосовно шляхівутилізації побутових відходів, але жителі хочуть мати таку інформацію і готовіпідтримати систему роздільного збирання відходів. Населення практично нічого незнає про нормативно-правові акти, що стосуються поводження з ТПВ, але дужезанепокоєне станом цієї проблеми. Оскільки місцевими органами самоврядування непередбачено ні систематизоване збирання, ні вивезення сміття, проблемазалишається відкритою.
В органахмісцевого самоврядування (ні на рівні села, ні на рівні району) немаєвідповідного підрозділу і навіть фахівця для контролю за поводженням з ТПВ.Такий стан справ є причиною порушення законів України «Про охоронунавколишнього природного середовища» і «Про відходи» водночас з кількохпунктів.
У сучасних умовахприхованого і явного безробіття, особливо в сільській місцевості, важливимстимулом для збирання відходів було б раціональне ціноутворення їх збирання тадоставляння на пункти складування або впровадження системи пільг для приватнихпідприємців, які б вирішували ці проблеми.
Використана всільському побуті вода також становить екологічну небезпеку, оскільки міститьповерхнево-активні речовини та інші хімічні сполуки, а каналізаційних і очиснихспоруд в селі немає. У кращому випадку воду виливають до вигрібних ям, аздебільшого — просто на подвір’ї. Це призводить до суттєвого забрудненняґрунтових вод і погіршення якості води в колодязях.
Один з основнихшляхів вирішення проблеми поводження з ТПВ в сільській місцевості — стимулювативикористання вторинних ресурсів завдяки впровадженню системи певних пільг тапідвищення тарифів на збирання, сортування, транспортування, рекуперування таутилізування відходів.
З метоювдосконалення технологічних схем поводження з твердими побутовими відходами всільських населених пунктах необхідно:
– сформувати іреалізувати програму поводження з відходами на рівні районних і сільських радшляхом створення відповідних організаційних, нормативно-правових, економічнихта інформаційних передумов;
– розробитибізнес-плани для обґрунтування системи стимулювання і необхідної підтримкималого бізнесу в сфері поводження з ТПВ;
– організуватибільш дієвий контроль за дотриманням положень закону «Про відходи», зокрема недопускати створювання стихійних звалищ в межах сільських населених пунктів,лісових насаджень тощо;
– створити прирайонному управлінні екології та охорони навколишнього природного середовищаспеціалізований відділ, який би координував діяльність сільських рад в цьомунапрямку[6].
1.4 Радіаційнівідходи
Головнимимісцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на якихздійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існуєповного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил тастандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціональноговикористання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У шести областяхУкраїни розташовані регіональні підприємства УкрДО «Радон» зпереробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберіганнярадіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства. Ці підприємстватакож не мають установок для первинної переробки відходів.
Підприємстваз видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській,Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробки є те,що майже всі її відходи — відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природногосередовища. В них містяться природний уран, торій-232, продукти розпадууранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Дляприродного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїмиобсягами хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.
Зберіганнярадіоактивних відходів — розміщення радіоактивних відходів в об'єкт, в якому забезпечуєтьсяїх ізоляція від навколишнього природного середовища, фізичний захист ірадіаційний моніторинг, а також можливість наступного вилучення, переробки, перевезеннята захоронення;
Іммобілізація радіоактивнихвідходів — переведення радіоактивних відходів в іншу форму шляхом ствердіння,включення в будь-яку матрицю або заключення в герметичну оболонку;
Державний кадастрсховищ радіоактивних відходів — зведення систематизованих відомостей про об'єктидля зберігання чи захоронення радіоактивних відходів;
Кондиціонування радіоактивнихвідходів — операції щодо підготовки радіоактивних відходів для перевезення, зберіганнята захоронення. Кондиціонування може здійснюватися шляхом розміщення радіоактивнихвідходів у контейнер або їх іммобілізації;
Коротко існуючірадіоактивні відходи — радіоактивні відходи, рівень звільнення яких від контролюоргану державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки досягається ранішеніж через 300 років;
Об'єкт, призначенийдля поводження з радіоактивними відходами, — споруда, приміщення абообладнання, призначене для збирання, перевезення, переробки, зберігання або захороненнярадіоактивних відходів, а також ядерна установка в процесі зняття з експлуатаціїпісля визнання її установкою для поводження з радіоактивними відходами; />
Обробкарадіоактивних відходів — операції, призначені для забезпечення безпеки або економіїкоштів шляхом зміни характеристик радіоактивних відходів;
Переробкарадіоактивних відходів — будь-яка операція, яка змінює характеристикирадіоактивних відходів, зокрема попередня обробка та кондиціонування;
Поводження з радіоактивнимивідходами — всі види діяльності (включаючи діяльність, пов'язану із зняттям з експлуатації),що стосуються оперування, попередньої обробки, обробки, кондиціонування, перевезення,зберігання чи захоронення радіоактивних відходів; />
Попередня обробкарадіоактивних відходів — дезактивація, збирання, сортування радіоактивнихвідходів/>.
Радіаційна безпекапід час поводження з радіоактивними відходами — не перевищення допустимих межрадіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановленихнормами, правилами, стандартами з безпеки, а також обмеження міграціїрадіонуклідів у навколишнє природне середовище;
Радіоактивнівідходи — матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивнезабруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використанняцих об'єктів та субстанцій не передбачається;
Державний реєстр радіоактивнихвідходів — послідовний поточний запис актів спеціальної форми про утворення, фізико-хімічнийсклад, обсяги, властивості, а також перевезення, зберігання та захороненнярадіоактивних відходів;
Спеціалізованепідприємство по поводженню з радіоактивними відходами — підприємство (об'єднання),яке здійснює на основі ліцензії збирання радіоактивних відходів, їх переробку, перевезення,зберігання та (або) захоронення;
Сховищерадіоактивних відходів — споруда для зберігання або захоронення радіоактивнихвідходів з обов'язковим забезпеченням інженерних, геологічних, фізичних та іншихбар'єрів, що перешкоджають міграції радіонуклідів;/>
Фізичний захистпід час поводження з радіоактивними відходами — комплекс організаційних і технічнихзаходів, спрямованих на недопущення несанкціонованого доступу до радіоактивнихвідходів та їх використання, на своєчасне виявлення та припинення дій, спрямованихна порушення недоторканності радіоактивних відходів. Спеціалізованіпідприємства по поводженню з радіоактивними відходами зобов'язані забезпечувативиконання заходів, спрямованих на підвищення безпеки персоналу, населення,охорону навколишнього природного середовища на підпорядкованих їм об'єктах, призначенихдля поводження з радіоактивними відходами.
Спеціалізованіпідприємства по поводженню з радіоактивними відходами укладають з місцевими органамидержавної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідніугоди.
Угоди укладаютьсяпротягом шести місяців з часу затвердження вибору майданчика для розміщення новихсховищ радіоактивних відходів.
Усунення розбіжностейна будь-якому етапі проектування, будівництва, експлуатації, зняття з експлуатаціїабо закриття об'єкта здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Зберігання тазахоронення радіоактивних відходів дозволяється тільки у спеціально призначенихдля цього сховищах радіоактивних відходів.
Під час зберіганняабо захоронення радіоактивних відходів забезпечується надійність їх ізоляціївід навколишнього природного середовища системою природних та штучних бар'єрів.
Радіаційнабезпека сховищ радіоактивних відходів у звичайних умовах забезпечуєтьсядотриманням норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.
Радіаційна безпекасховищ радіоактивних відходів при екстремальних природних явищах (землетруси,повені, урагани тощо) чи аварійних ситуаціях забезпечується науково обґрунтованимипроектними рішеннями щодо можливих сценаріїв подій, якими буде доведено неперевищеннямеж, встановлених нормами, правилами і стандартами ядерної та радіаційноїбезпеки.
Довгоіснуючі радіоактивнівідходи підлягають захороненню лише в твердому стані, у стабільних геологічнихформаціях, з обов'язковим переведенням їх у вибухо-, пожежо-, ядернобезпечну форму,що гарантує локалізацію відходів у межах гірничого відводу надр.
Кількість радіонуклідів,що підлягають захороненню, регламентується нормами, правилами і стандартами з ядерноїта радіаційної безпеки.
Захороненнякороткоіснуючих радіоактивних відходів в твердому стані може здійснюватись у приповерхневихі наземних сховищах радіоактивних відходів.
Відпрацьованеядерне паливо, що не підлягає переробці, після відповідної витримки зберігаєтьсяу спеціальних сховищах відпрацьованого ядерного палива, забезпечених багатобар'єрноюсистемою ізоляції і захисту та обладнаних технічними засобами вилучення паливаіз цього сховища./>
Протягом усьогочасу зберігання або захоронення радіоактивних відходів регулярно здійснюєтьсяконтроль за їх станом, радіаційною обстановкою у сховищах радіоактивних відходівта навколишньому природному середовищі.
Перевезення радіоактивнихвідходів можуть здійснювати юридичні або фізичні особи, які мають відповідніліцензії, видані у встановленому законодавством порядку.
Перевезення радіоактивнихвідходів здійснюється у транспортних пакувальних комплектах відповідно дозатверджених норм, правил і стандартів щодо перевезення радіоактивних відходів,якими передбачаються:
порядок їхперевезення;
права та обов'язкивантажовідправника, перевізника та отримувача;
заходи безпеки;
вимоги доупаковки та транспортних засобів;
заходи на випадокдорожньо-транспортних подій під час перевезення радіоактивних відходів;
запобігання та заходищодо ліквідації наслідків можливих радіаційних аварій;
заходи фізичногозахисту./>
Міністерствовнутрішніх справ України розробляє комплексну систему заходів щодо попередженнядорожньо-транспортних подій під час перевезення радіоактивних відходів.
Умови та режимперевезення радіоактивних відходів повітряним, залізничним, водним абоавтомобільним транспортом погоджуються з відповідними службами Міністерствавнутрішніх справ України.
У разі виникненнярадіаційної аварії внаслідок дорожньо-транспортної події під час перевезення радіоактивнихвідходів відповідальність за її ліквідацію, а також захист персоналу, населення,навколишнього природного середовища та матеріальних цінностей покладається на вантажовідправника,якщо інше не передбачено угодою перевезення[7].
2. Проблеми накопичення відходів в Україні
2.1Законодавство України про відходи
Для запобіганнянегативному впливу на навколишнє природне середовище чинне законодавствовстановлює спеціальний правовий режим поводження з відходами, який передбачаєкомплекс певних заходів та правил поводження з відходами на усіх стадіях — відїх утворення до знешкодження і захоронення. Цей режим регулюється законамиУкраїни “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про відходи”, “Прозабезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Проповодження з радіоактивними відходами”, “Про використання ядерної енергії тарадіаційну безпеку”, “Про металобрухт”, Кодексом України про надра та іншиминормативно-правовими актами.
Закон України“Про відходи” є базовим у регулюванні правовідносин з відходами. Його нормиконкретизовані у підзаконних актах, що були прийняті на його виконання,зокрема: у Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізаціївідходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня1998 p., Порядку ведення реєстру місць видалення відходів та Порядкурозроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщеннявідходів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998p., Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженомупостановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р.
Відповідно доЗакону України “Про відходи” та інших нормативно-правових актів виділяють кількагруп відходів: за сферою утворення — відходи виробництва та споживання іпобутові відходи; за ступенем небезпечності та характером впливу на навколишнєприродне середовище і людину — токсичні, вибухові, вогненебезпечні,радіоактивні відходи тощо (небезпечні відходи); залежно від стану, в якомуперебувають відходи, — газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві.
Систематизованийперелік відходів та кодів, що закріплюються за ними, міститься у Державномукласифікаторі відходів, який ведеться з метою надання різнобічної та обґрунтованоїінформації про відходи. Відповідно до Державного класифікатора України“Класифікатор відходів” ДК 005-96, затвердженого наказом Держстандарту України29 лютого 1996 р. (із змінами, внесеними згідно з наказом Державного комітету Українипо стандартизації, метрології та сертифікації від 30 березня 2000 р) довідходів виробництва належать: залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатівтощо які утворені в процесі виробництва продукції і втратили свої споживчівластивості; супутні гірничі породи та залишкові продукти (шлам, пил, відсівитощо); новоутворені речовини та їх суміші, що не є метою даного виробництва(шлак, зола, кубові залишки, інші тверді утворення, а також рідини тааерозолі); залишкові продукти сільськогосподарського виробництва (у тому числітваринництва), лісівництва; бракована, некондиційна продукція чи забрудненанебезпечними речовинами і не придатна до використання[8].
2.2 Міжнароднеспівробітництво у сфері поводження з відходами
Нормативно-правовадіяльність Європейського Союзу та України у сфері поводження з відходами.
Україна яксучасна правова держава вибрала для себе одним із пріоритетних напряміврозвитку спрямованість на ЄС, зокрема, шляхом гармонізації сучасногоукраїнського законодавства до європейських стандартів, адаптації положеньнормативно-правових актів, у тому числі і щодо відходів. Тому розв'язанняпроблеми поводження з відходами на державному рівні має здійснюватись,насамперед, шляхом впровадження ефективного законодавчого регулювання, якеповинно будуватись на врахуванні національних особливостей у вирішенні цьогопитання та позитивному досвіді відповідного європейського законодавства.
Політикауправління відходами ЄС передбачає ряд принципів, які мають загальний характер,тому їх застосування та інтерпретація залишають державам-членам такраїнам-претендентам на членство в ЄС можливість поступової адаптаціїнаціональних особливостей до європейського законодавства.
Головнимнормативно-правовим документом ЄС у сфері поводження й управління відходами, якимвизначено правові рамки та основні принципи поводження з ними, є Директива75/442/EWG. Ця директива вводить єдині визначення термінів і понять«відходи», «пошук», «утилізація» тощо. Підвідходами розуміється «кожна субстанція чи предмет, яких власник позбувається,хоче позбутися або мусить позбутися відповідно до чинного законодавства».Зазначеною директивою визначені такі категорії відходів: промислові та харчовірештки; продукти, які не відповідають установленим вимогам; продукти, для якихзакінчився термін придатності; предмети, які не придатні для використання(використані батарейки, каталізатори тощо); відходи виробництва (шлаки, решткипісля дистиляції); рештки від видобутку і переробки сировини (гірничі шлаки,важкі оливи з нафтових полів); продукти, для яких власник не знаходитьподальшого застосування (відходи сільського господарства, підсобних господарствтощо). Загалом ця директива налічує 16 категорій відходів, на основі якихвпроваджений єдиний Європейський каталог відходів (рішення 2000/532/EWG), щоперіодично переглядається й оновлюється.
Також у директивівизначені основні принципи управління відходами, що регулюють діяльністьсуб'єктів господарювання в цій сфері. До них відносять: запобігання ростуоб'ємів утворення відходів та зниження ступеня їх шкідливості; повторневикористання та вторинна переробка, вилучення цінних компонентів з відходів;утилізація з метою отримання енергії; безпечне кінцеве розміщення відходів(застосовується в крайньому випадку, коли всі вищезазначені дії не є можливими).
Іншимвизначальним принципом організації поводження з відходами, закріпленим удирективі, є «відповідальність виробника». Суб'єкти господарювання,насамперед виробники продукції, повинні приймати безпосередню участь узабезпеченні належного поводження з речовинами й продуктами, що утворюються впроцесі їх виробництва, протягом всього експлуатаційного циклу. Це безперечнозмушує виробників вже на стадії проектування продукції впроваджувати заходищодо зменшення утворення відходів та брати активну участь у заходах зуправління ними.
Слід відзначити,що витрати на організацію прийому та розміщення відходів покладаються навиробників та власників відходів, які передають їх підприємствам зі збирання ірозміщення відходів, за принципом «забруднювач платить».
Незважаючи на це,згідно з директивою країни ЄС зобов'язані створити комплексну і розвиненумережу об'єктів розміщення відходів з урахуванням передових наукових таекономічних технологій. Оскільки директива не забороняє захоронення відходів, азабороняє лише недбале поводження з ними, їх несанкціоноване розміщення, топеред підприємствами постає досить складне завдання, наприклад: поділ відходівна види, облік та рух відходів, отримання необхідних дозволів в уповноваженихорганах влади тощо.
У той же часдиректива не регулює способи та процедури утилізації певного ряду відходів, дояких належать:
газовізабруднення атмосфери, які охоплені іншими правовими актами;
радіоактивнівідходи;
відходи, утвореніпри дослідницьких роботах, видобутку, переробці і зберіганні мінеральноїсировини та експлуатації каменоломень;
останки тварин татакі відходи сільськогосподарського походження, як тваринні рештки та іншінебезпечні природні органічні субстанції;
стоки, завинятком рідких відходів;
знешкодженівибухові матеріали.
Правилаповодження з вищенаведеними небезпечними та подібними відходами визначені вряді спеціальних директив, прийнятих ЄС .
Крім Директиви75/442/EWG, що прямо стосується відходів, основою законодавчої базикраїн-членів ЄС у цій сфері є також Директива 91/689/EWG про небезпечнівідходи. Суттю цього документа є стандартизація нормативно-правових актівдержав Спільноти з контролю за управлінням небезпечними відходами. Директивамістить певні вимоги до Директиви 75/442/EWG, що стосуються небезпечних відходів,та визначає обов'язки й обмеження для власників небезпечних відходів, зокреманею забороняється змішувати між собою різні категорії небезпечних відходів.
Директивою ЄС91/689EWG визначається поняття небезпечних відходів, регулюються проблемні питанняповодження з токсичними відходами, вводяться вимоги з ліцензування засобів дляїх переробки і рекомендації щодо поводження з цими відходами, включаючи їхзнищення. Основною метою директиви є зближення нормативно-правових актів державСпільноти та визначення обов'язкових механізмів і методів контролю діяльності усфері управління небезпечними відходами. Небезпечними відходами визнані ті, щовходять до списків, погоджених Спільнотою, які доповнюють перелік, прийнятий уДирективі ЄС 75/442 EWG. У зв'язку з цим у рамках адаптації українськогоекологічного законодавства до європейських стандартів Радою по вивченнюпродуктивних сил НАН України та Науково-дослідним економічним інститутомМінекономіки України розроблений класифікатор відходів, остаточна редакціяякого гармонізована з європейським переліком відходів відповідно до ДирективиЄС 91/689.
Зазначенадиректива впроваджує суворіші, ніж для звичайних відходів процедури видачідозволів та контролю установ і підприємств-виробників небезпечних відходів,ведення реєстру небезпечних відходів тощо.
Наступнимиважливими правовими актами ЄС у сфері управління відходами є директиви,присвячені переробці відходів та їх утилізації. Вимоги до знешкодження відходівта їх складування містить Директива про складування відходів 1999/31WE. Вонамає на меті суворими експлуатаційними і технічними вимогами зменшити абозапобігти впливу відходів на довкілля. Положення директиви спонукаютьнасамперед до:
встановленняправил розміщення відходів на складах і вимог, що стосуються їх переробки;
створення системидозволів на функціонування складів;
окресленняобов'язків оператора складу.
Спалюваннявідходів регулюється кількома правовими актами, проте найбільше значення маєДиректива про спалювання відходів 2000/76/WE, яка наприкінці 2005 р. зміниладіючі раніше директиви про спалювання комунальних відходів (89/369/EWG i89/429/EWG) і про спалювання небезпечних відходів (94/67/ WE). Головною метоюцього документа є запобігання або мінімізація негативного впливусміттєспалювальних підприємств на довкілля і здоров'я людей.
Директива ЄС94/62 (про упаковку та відходи) вимагає від країн-членів Європейської спільнотирозвитку технологій з переробки і повторного використання упаковки та розробкимеханізмів її збору. Директивою введені стандарти щодо складу пакувальнихматеріалів, якими передбачено обмеження вмісту важких металів. Відповідно додирективи країни ЄС зобов'язані розробити плани відходів пакувальних матеріаліві регулярно звітувати про застосування встановлених норм у цій сфері.
Директива ЄС91/157, змінена директивами ЄС 93/86 та ЄС 98/101, регулює поводження закумуляторними батареями й обмежує вміст у них ртуті, кадмію, свинцю. Такібатареї повинні мати відмітку у вигляді перекресленого смітника, вказуючи нате, що їх не можна викидати як звичайні побутові відходи. Члени ЄС до внесенняпоправок у 1998 р. зобов'язані були організувати окрему систему зборубатарейок. Після внесення певних поправок використання батарейок, що містятьртуть, було повністю заборонено.
Директива ЄС75/439 про утилізацію відпрацьованого масла, доповнена директивами ЄС 87/101 та91/692, забезпечує безпечні скиди, очистку, зберігання і знищення використанихмасел. Згідно з цією директивою члени ЄС повинні надавати пріоритет переробці івторинному використанню масляних відходів за умови, що це можливо технічно таекономічно. Директивою забороняється скидати відходи масел у водні об'єкти ідренажні системи. Уведено ліцензування діяльності зі збору, обробки і знищенняцього виду відходів, а також інші спеціальні вимоги.
Директива ЄС76/403, змінена Директивою ЄС 96/59, має за призначення регулюватиобеззараження і захоронення всіх продуктів, що містять РСВ/РСТ(поліхлорбіфеніли / поліхлортерфініли). Відповідно до неї обладнання, щопродукує ці речовини, повинно пройти інвентаризацію і має перебувати на обліку.Члени ЄС були зобов'язані в вересні 1999 р. розробити плани щодо знищенняРВС/РСТ, а до 2010 р. і взагалі видалити їх утворення у відповіднихтехнологічних процесах.
Директива ЄС86/278 регулює проблемні питання використання осадів стічних вод у сільськомугосподарстві. Документ встановлює максимальні обмеження для концентрацій важкихметалів в осадах і ґрунтах, у місцях накопичення зазначених осадів, а такожвизначає умови використання стічних вод. Згідно з цією директивою маєздійснюватися моніторинг осадів стічних вод та ґрунтів щодо зміни в нихконцентрації важких металів.
Директивою ЄС90/667 передбачені гігієнічні норми для захоронення і переробки відходівтваринництва. У першу чергу вона орієнтована на знищення відходів, заражених«коров'ячим сказом» (BSE).
В ЄС існуютьтакож спеціальні нормативні акти, що регулюють питання транспортуваннявідходів: Директива ЄС 78/319 та Постанова ради Європи № 259/93 про нагляд іконтроль за переміщенням відходів у межах Європейської спільноти, а також за їхувезенням і вивезенням з території ЄС. Так, для організації і здійсненнявнутрішніх перевезень відходів у межах однієї держави всі країни ЄС зобов'язанізабезпечити розробку і впровадження системи нагляду і контролю, яка має бутискладовою частиною єдиної системи, що існує в ЄС.
Зазначенінормативно-правові акти становлять основу системи управління відходами українах-членах ЄС. Вони є правовим інструментом у боротьбі зі зростаючим вєвропейських країнах об'ємом відходів.
ЗаконодавствоУкраїни у сфері управління відходами складається із законів України «Проохорону навколишнього природного середовища», «Про відходи»,«Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччянаселення», «Про поводження з радіоактивними відходами»,«Про металобрухт», Кодексу України про надра, та іншихнормативно-правових актів. Зазначені законодавчі акти спрямовані наврегулювання відносин, пов'язаних з проблемами, що виникають у суб'єктів правастосовно поводження з відходами, а також системою заходів щодоорганізаційно-економічного стимулювання ресурсозбереження. Основними принципамизаконодавства є мінімізація утворення, максимальна утилізація, забезпеченняповного збирання і своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимогекологічної безпеки. Важливим аспектом поводження з відходами є застосуваннясучасних методів їх ідентифікації, класифікації, паспортизації з метоювизначення високоефективних технологій поводження з ними відповідно достандартів ЄС.
Згідно зі статтею44 закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» усфері поводження з відходами реалізується один із основоположних принципівекологічного законодавства «забруднювач платить». Збір за забрудненняприродного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів,лімітів скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище ірозміщення відходів. Такі ліміти встановлюються, коли виробнича,комунально-побутова, сільськогосподарська діяльність призводить до забрудненняприродних ресурсів за оцінками подання спеціально уповноважених органіввиконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Порядок встановленнянормативів збору за забруднення навколишнього середовища і стягнення їхвизначається Кабінетом Міністрів України (Постанова КМУ № 303 від 01.03.99 здоповненнями від 01.07.02 та Постанова КМУ № 402 від 28.03.03 «Провнесення змін у додаток 1 до Порядку встановлення нормативів збору зазабруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»).
Збори підприємств,установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднювальнихречовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші видишкідливого впливу в межах ліміту відносяться на витрати виробництва.
Існує такожпоняття збору за погіршення якості природних ресурсів, тобто зниження родючостіґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водоймищ тощо, що виникає наоснові володіння і користування. Цей збір визначається на основі нормативів,які також встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 45 Закону України«Про охорону навколишнього природного середовища»).
Кошти відстягнення зборів надходять до місцевих бюджетів та Державного фонду охоронинавколишнього природного середовища і спрямовуються на виконання робіт з відтворення,підтримання різних природних ресурсів у належному стані (ст. 46 Закону України«Про охорону навколишнього природного середовища»). З цього фондуфінансуються природоохоронні і ресурсозберігаючі заходи, наукові дослідження,спрямовані на зниження впливу забруднення довкілля на здоров'я людей, а такожна стимулювання працівників спеціально уповноважених державних органів тагромадських інспекторів. Гармонізація законодавства України до законодавства ЄСв цій сфері триває.
Відповідно доЗакону України «Про відходи», який визначає правові, організаційні таекономічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягівутворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням,утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також звідверненням негативного впливу відходів на довкілля та здоров'я людини натериторії України, передбачені основні завдання з його реалізації. До такихзавдань належать: визначення основних принципів державної політики у сферіповодження з відходами; правове регулювання відносин щодо діяльності у сферіповодження з відходами; визначення основних умов, вимог і правил щодоекологічно безпечного поводження з відходами, а також системи заходів,спрямованих на організаційно-економічне стимулювання ресурсозбереження;забезпечення мінімального утворення відходів, розширення їх використання вгосподарській діяльності, запобігання шкідливому впливу відходів на навколишнєприродне середовище та здоров'я людини.
Основнимипринципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетнийзахист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів,забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичнихресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних тасоціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів зметою забезпечення його сталого розвитку (ст. 5 Закону України «Провідходи»).
До основнихнапрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належать:
забезпеченняповного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а такождотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними;
зведення домінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності;
забезпеченнякомплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;
сприяннямаксимально можливій утилізації відходів шляхом прямого, повторного чиальтернативного використання ресурсно-цінних відходів;
забезпеченнябезпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розробленнявідповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження звідходами;
організаціяконтролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливомувпливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини;
здійснення комплексунауково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначенняресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання;
забезпеченнясоціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами;
обов'язковийоблік відходів на основі їх класифікації та паспортизації.
Також ЗаконУкраїни «Про відходи» визначає основні терміни та положення (поняттявідходів, небезпечних відходів, виробник відходів, поводження з відходами,збирання, зберігання, оброблення (перероблення), перевезення відходів,транскордонне перевезення відходів, утилізація, видалення, знешкодження,захоронення, розміщення відходів, Державний класифікатор відходів, відходи яквторинна сировина тощо) у сфері поводження з відходами.
Так, згідно з цимзаконом утилізація відходів – використання відходів як вторинних матеріальнихчи енергетичних ресурсів; Державний класифікатор відходів – систематизованийперелік кодів та назв відходів, призначений для використання в державнійстатистиці з метою надання різнобічної та обґрунтованої інформації проутворення, накопичення, оброблення (перероблення), знешкодження та видаленнявідходів; транскордонне перевезення відходів – транспортування відходів зтериторії, на/або через територію України, на території або через територіюіншої держави; відходи як вторинна сировина – відходи, для утилізації тапереробки яких в Україні існують відповідні технології тавиробничо-технологічні і/або економічні передумови.
У цілому ЗаконУкраїни «Про відходи» складається з 10 розділів, у якихрегламентовані питання відносин права власності на відходи, визначені суб'єктиу сфері поводження з відходами, їх права та обов'язки, визначена компетенціяорганів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державний облік,моніторинг та інформування у сфері поводження з відходами, заходи і вимоги щодозапобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечногоповодження з ними, економічного забезпечення заходів утилізації відходів ізменшення обсягів їх утворення, правопорушення у сфері поводження з відходами івідповідальність за них, міжнародного співробітництва у сфері поводження звідходами[9].
2.3Знешкодження переробка та утилізація відходів
Проблемаутилізації відходів з кожним роком стає все актуальнішою. За оцінками експертівтепер на звалища більше потрапляє пластмаси, ніж скла, металу і деревини.Полімери становлять близько 20% з прогресуючим зростанням до 30% від загальноїмаси комунальних відходів країни. Відходи з полімеру складають одну з основнихпроблем забруднення навколишного середовища нашої країни.
Проблема відходів має високу гостроту через низьку швидкістьїхнього розкладення. Папір руйнується через 2 — 10 років, консервні банки майжеза 100 років, поліетиленові матеріали — за 200 років, пластмаса — за 500 років,а скло для повного розкладу вимагає 1000 років.
Захоронення абовивіз на смітник мало придатні для утилізації відходів полімерних матеріалів.Це обумовлено тим, що їх об’єм не змінюється з часом. Відповідно площі, зайнятіпід смітники, повинні безперервно збільшуватися, це призводить до виведення згосподарського обороту значних територій, довгостроковим забрудненнямнавколишнього середовища і не раціонально з енергетичної точки зору. Однак цейметод і сьогодні широко застосовується в Україні.
Створення бію-,фото- і водорозкладуваних полімерів спочатку розглядалось як один ізоптимальних шляхів вирішення проблеми утилізації відходів. Фотодеструктуючіполімери одержують введенням в полімер УФ-сенсибілізаторів або синтезомсополімерів, які мають світлочутливі групи, або нанесенням покрить зфотоактивуючими добавками на поверхню виробів. Сенсибілізаторами частіше всьогослужать похідні антрахінону, бензофенону інших ароматичних кетонів таальдегідів.
При введеннісвітлочутливих функціональних груп в основний ланцюг полімеру фізико-механічніхарактеристики матеріале не змінюються. Поглинання УФ-променів цими групамиобумовлює наступну деструкцію матеріалу. Швидкість фотодеструкції визначаєтьсяінтенсивністю опромінення, вмістом «активних» груп, фізичними і хімічнимивластивостями матеріалу. Можна одержати фотодеструктуючі полістирол (ПС) іполівінілацетат шляхом введення в них макромолекул світлочутливих карбонільнихгруп і створити фотодеструктуючі композиції на основі ПС і сополімерів стіролаз мономерами, що мають кетонні групи.
Ця метадосягається сополімеризацією стиролу з акролеіном [10].
Існуютьбіополімери, здатні розкладатися під дією мікроорганізмів. Основними напрямкамироботи на сьогодні є:
• одержанняполімерів визначеної структури, що піддаються дії мікроорганізмів;
• розробкакомпозицій на основі звичайних полімерів із специфічними добавками, що єджерелом живлення мікроорганізмів;
• створенняполімерів, які починають розкладатися під дією УФ-світла, а закінчують під дієюмікроорганізмів.
Відомі різніспособи одержання водорозчинних полімерних матеріалів. Так, зоксіпропілцелюлози можуть бути виготовлені водорозчинні листові та плівковіматеріали, тара та упаковка. Водорозчинні мішки для сільського господарства іслужби побуту одержують, вводячи у полімерні композиції модифікований крохмаль.Однак під час виробництва полімерів, що розкладаються, витрати, як правило,вищі, ніж при виробництві звичайних пластичних мас. Фоторозкладувальніполімери, що застосовуються як пакувальні матеріали, не захищають складовіупаковки від дії УФ-світла. Токсичність продуктів розкладання таких матеріаліввивчена недостатньо, оскільки для цього потрібні спеціальні токсикологічнідослідження.
Спалення відходівсупроводжується забрудненням атмосфери отруйними газами, характеризуєтьсявисокою температурою, необхідністю відводу великої кількості тепла і сильноюкорозією технологічного обладнання. За наявності у відходах значної кількостіполівінілхлориду (ПВХ) на стінках печей може з’явитися суцільний шар хлоридівзаліза, на якому за температури 650-780°С можливе утворення сульфіду заліза.Дослідження показали, що під час спалювання сміття, яке містить до 6%пластичних мас (поліолефінів, ПВХ, ПС), в спеціальних інсеніраторах неспостерігається підвищення димоутворення, посилення запахів і засміченняобладнання.
Для забезпеченняспалювання відходів полімерів з мінімальним забрудненням повітря розробленіспеціальні системи газоочищення, методи попередньої обробки відходів(наприклад, лужним розчином), створені установки різних типів — ротаційні таподові печі, печі з гоокнім полум’ям і печі для спалювання в псевдозрідженомушарі. В більшості країн пластичні маси спалюють разом з іншими твердимивідходами, на приклад в Японії функціонують спеціальні інсеніратори матеріалів.Попіл, що утворюється під час спалювання, використовують як добавку привиробництві будівельних матеріалів, дорожнього покриття .
Полімерніматеріали характеризуються високою теплотворною здатністю (у два-три разивищою, ніж у текстилю і паперу). Тому теплову енергію спалювальних відходівможна ефективно використовувати для одержання пару високого тиску, гарячої водияк енергоносія для газових турбін, додаткового палива.
Не дивлячись науспішне рішення ряду технічних питань, спалювання, як спосіб утилізації відходів,не економічне і мало ефективне. Навіть при максимально повному використаннівсіх його можливостей вдається компенсувати лише частину експлуатаційнихвитрат.
Таким чином,розглянуті методи не забезпечують ефективного вирішення проблеми використаннявідходів полімерів. Тому в останні роки намітились тенденції утилізаціївідходів шляхом регенерації, повторної переробки, одержання композиційнихматеріалів, піролізу.
Термічні методиутилізації відходів. До прогресивних способів утилізації відходів полімерів відносятьсятермічний і каталітичний піроліз за температури 500-1000°С в безкисневомусередовищі або в середовищі з нестачею кисню. Він дозволяє одержуватибезсіркові види палива та вуглеводи. Витрати на переробку скупляються зарахунок реалізації продуктів, що утворюються. В результаті термічної діїмолекули полімерів розпадаються з утворенням низькомолекулярних продуктів,вихід і характеристики яких залежать від умов проведення процесу, природи іхімічного складу вихідних компонентів.
На практиці існуютьі апробуються такі технології переробки компонентів, що містяться у відходах:
1. Скло і вироби знього йдуть на виробництво піноскла, що є в наш час найбільш перспективним матеріаломтеплоізоляції − екологічно чистим і цілком негорючим, який має високий ступіньакустичної ізоляції. Такий матеріал призначений для будівництва житла і об'єктівнежилого фонду, відповідає світовим нормам, що висуваються до будівельних об'єктівз теплоенергозбереження. Цей матеріал перевершує всі вживані матеріали за сукупністютаких параметрів як:
— міцність настиск 4 − 6 кг/см2
проти 0,5 −2 кг/см2;
— максимальна температуразастосування 450°С проти 100- 200°С;
— займистість −є абсолютно незаймистим в порівнянні з такими матеріалами як пінопласт абоплити з мінеральної вати;
— екологічнанешкідливість та ін.
Потужністьвиробництва до 30000 м3/рік.
2. Дерево і виробиз нього, проходячи через дробарки (низку дробарок), подрібнюється до дрібноїоднорідної маси і складуються на відкритому підготовленому просторі, дезберігаються протягом від 3-х місяців до 1 року аж до отримання висококласного добрива(компосту), що йде на потреби міського господарства.
3. Відходиполімерної продукції використовуються як в'яжуче для виготовленнятермопластбетонної черепиці. Ця черепиця, складовими якої є пісок, фарбник, відходиполімерної продукції, є міцним, екологічно чистим, стійким до різних кліматичнихумов матеріалом. Має малу питому вагу, велику довговічність, широку колірну гамуі прекрасний зовнішній вигляд.
4. Ломзалізобетонних конструкцій і цегли може застосовуватися після подрібнення,залежно від діаметра фракцій:
— на засипку основидорожнього покриття, перевершуючи за якістю традиційно використовуваніматеріали − при достатньо крупному діаметрі фракцій (щебінь).
— на виготовлення(існуючими методами) бордюрного каменя, тротуарних плит, а також конструкцій блоківшосе − при повторному подрібненні щебеню до більш дрібної фракції (пісокі дрібніше). Ця сировина може також використовуватися як частковий або повний замінникпіску при виготовленні термопластбетонної черепиці.
Крім вищевикладеного,розглядаються і аналізуються нові технології переробки:
− переробкаПЕТ-пляшок в неткані покрівельні і гідроізоляційні матеріали;
− переробкапластмас в тару, будівельні і обробні матеріали;
−виготовлення екологічно чистих матеріалів з деревних відходів;
− переробкавідпрацьованих свинцевих акумуляторів;
− переробкамакулатури в таропакувальну продукцію;
Для того щоб нешкодити екосистемі, багато розвинених країн знайшли нове застосуванняпереробленому пластику:
— Британськакомпанія I-plas використовує перероблений пластик як сировину для будівництватротуарів, доріг, мостів, стін, черепиці та інших будівельних матеріалів;
— Компанія Fantaвипустила сумки з перероблених пластикових пляшок. Вони називаються Fanta-sticBag ( «Fanta-стичні сумки») і придумані британськими дизайнерами з компаніїAntoni Alison. Відзначимо, що мета Coca-Cola Great
Britain — домогтися використання 25% переробленого пластику при виробництві пластиковихпляшок до 2010 року.
— КомпаніяMotorola випустила перший в світі телефон «Motorola W233 Renew» створений зперероблених пластикових пляшок. Для створення W233 необхідно на 20% меншеенергії, ніж для виробництва аналогічного апарата
— КомпаніяSamsung випустила мобільний телефон Blue Earth. Дві його особливості:виготовлений з пластикових пляшок і працює від сонячної енергії.
— Компанія НРзапускає першу серію принтерів HP Deskjet: D1663, D2663,
D5563,виготовлених із перероблених матеріалів. Цим HP в черговий раз підтверджуєстатус виробника, що проявляє турботу про навколишнє середовище. Нові принтерипрактично повністю виготовлені з переробленого пластику і відповідають вимогамEnergy Star.
-Компанія HPпишається тим, що нові моделі HP Deskjet зможуть принести користь не тількиспоживачам, але й планеті в цілому. До 2011 року в різних пристроях друкукомпанія HP планує використати 46 млн кілограмів переробленого пластику. Цевідповідає приблизно 4 мільярдам пластикових пляшок для води.
Близько третинипереробленого пластику використовується для виготовлення волокна, синтетичнихниток, одягу і геотекстилю, плівки. Волокна з переробленого пластику знаходятьсаме різне застосування. З нього виготовляють оббивку для автомобілів такилимові покриття для житлових і офісних приміщень.
На сьогоднішнійдень найбільш поширеним способом знешкодження комунальних відходів в нашійкраїні залишається їх поховання на полігонах або не облаштованих звалищах.Експлуатація звалищ, які не мають елементарних природоохоронних споруд, з соціальноїточки зору — протипоказана, з природоохоронної — небезпечна.
Полігонний методзнешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) технологічно не складний, однакпотребує великих земельних площ, експлуатаційних і транспортних витрат.Вищевказані класичні методи знешкодження комунальних відходів (контейнер — сміттєвоз — звалище — рекультивація) сьогодні неефективні і мають великукількість недоліків, таких як:
— витрати наборотьбу з наслідками згубного впливу звалищ, тобто на охорону природи, охоронуздоров'я, очищення та фільтрування води, у багато разів перевищують витрати набудівництво заводів з переробки ТПВ;
— на звалищайдуть нові величезні території. Кількість звалищ безперервно збільшується;
— розкладені назвалищах ТПВ та промислові відходи проникають у грунт, тим самим, заражаючийого. Отруйні випаровування забруднюють повітря.
— при спалюванніотруйні гази, що викидаються в атмосферу з димом, провокують тяжкі захворюванняу людей, сприяють утворенню озонових дір і щільної димової завіси;
— післяспалювання відходів залишається отруйний попіл, який, згодом, теж доводитьсяутилізувати одним з вище перерахованих способів.
Вказані недолікипереконливо показують, що всі існуючі зараз способи утилізації відходів маютьзгубний вплив на екологічний, економічний і соціальний стан в Україні.
В Україніреалізація політики в галузі переробки різного виду відходів утруднена зкількох причин:
1. недосконаланормативно-правова база;
2. відсутністьєдиної інформаційної мережі та бази даних по всіх видах відходів, що ускладнюєприйняття правильних рішень;
3. недбалевиконання і відсутність контролю виконання вже існуючих законів інормативно-правових актів;
4. недостатнєфінансування робіт;
5. відсутністьсвідомості громадян.
Єдиним, відносноекологічно чистим, способом боротьби з твердими побутовими відходами тапромисловими відходами, на сьогоднішній день, є переробка відходів. В Україніпоки що немає ні єдиного універсального заводу з переробки ТПВ, тому створенняпереробного заводу має стати першочерговим завданням для вирішення існуючоїпроблеми. Переробкою відходів, зокрема пластику, можуть займатися не тількивеликі комплекси, але і невеликі фірми.
Cтворенняміні-переробних заводів діяльність яких буде спрямована тільки на переробкупластикових відходів. Організація такої діяльність вимагає в десятки разівменших витрат (на думку фахівців – $ 50-300 тис.). Технологічна лінія зпереробки пластикових відходів показана на малюнку 6.
Використаннятакого обладнання дозволяє ретельно обробити пластикові відходи — матеріалпроходить повний цикл очищення та миття від бруду і масляних забруднень,поліетиленових ковпачків і ручок, етикеток, металевих включень та ін… Всіоперації, окрім сортування, виконуються автоматично. Базова лінія складається здвох секцій: секція подрібнення і відмивання та секція гранулювання. ВідмиванняПЕТ проводиться в декілька стадій з використанням флотації для видаленнязалишків поліетиленових ковпачків, миючих засобів, залишків клею та етикеток.Кількість ванн відмивання залежить від забруднення пляшок. Гранулюванняпластівців проводиться за допомогою двошнекового паралельного екструдера. Двізони дегазації дозволяють повністю видалити все повітря з розплаву і отриматигранули високої якості. (З 1 кг пластикових відходів «виходить» 0,8 кг вторинного поліетилену).
За оцінкамизарубіжних операторів переробного ринку, рентабельність у сміттєпереробногозаводу може досягати 20%, а з часом і 50%.
Основна проблема,з якою можуть зіткнутися сміттєпереробні підприємства і держава — це збірПЕТ-пляшок і не зацікавленість людей у тому, щоб викидати окремо ПЕТ-пляшки.Очевидно, що подібна проблема повинна вирішуватися на державному рівні, так яксучасні технології, пов'язані з переробкою ПЕТ, вимагають значних матеріальнихвкладень, да і здійснення таких масштабних проектів неможливо без відповідноїорганізації та координації з боку держави.
Для вирішенняданої проблеми, доцільно звернутися до досвіду розвинених держав:
— У Німеччинівикидання сміття в недозволеному місці карається високими штрафами, контрольнад роздільним збором сміття і подальшої його переробкою здійснюють технічніслужби і «відомства чистоти» міст;
— У Швейцаріїприйнятий закон про роздільне збирання сміття, причому скляні та пластиковіпляшки сортуються навіть за кольором, а кришки викидаються в окремі від пляшокконтейнери;
— В Японії в 1992році почав діяти закон «Про стимулювання використання вторинної сировини», А в1997 — «Про стимулювання сортування при зборі та повторне використання тари тапакувальних матеріалів»;
Одним з варіантіввирішення проблеми зі збору ПЕТ-пляшок в нашій країні, може бути установкаконтейнерів. Контейнери повинні відрізнятися за кольором, мати помітні написи,які пояснювали б екологічні завдання і закликали всіх свідомих громадянопускати полімерні відходи у відповідний контейнер.
Також для зборупластикових пляшок можна застосовувати «ФАНДОМАТ».
«ФАНДОМАТ» — приймальний автоматизований комплекс для купівлі у населення пластиковихпляшок, який розраховується з користувачем готівкою за кожну здану упаковку.Заслугована винагорода здаючим тару -10 копійок за «пластик». Наприклад вНімеччині, фандомати видають не гроші, а чеки-бони, на які можна придбатипродукти харчування. Фандомат оснащений пресом, який мне здану тару.Приймальний контейнер визначає вагу та об'єм тари, а сканер здатнийрозпізнавати 30 тисяч штрих-кодів і дозволяє точно ідентифікувати об'єкт.
Встановленняконтейнерів для збору ПЕТ-пляшок і автоматизованих комплексів «ФАНДОМАТ» на вулицяхміст, дозволить не лише вирішити проблему зі збором сировини для переробнихпідприємств, а й зробити міста чистими.
Таким чиномвирішити проблему пластикових відходів можна наступним чином:
1. Створеннязаводів з переробки пластикових відходів, діяльність яких необхідно заохочуватиспеціальними пільгами.
2. Створенняінфраструктури зі збору пластикових відходів.
3. Розробкадержавної програми «Україна без відходів».
4. Розробказакону «Про стимулювання використання вторинної сировини».
5. Розробка закону«Про стимулювання сортування побутових відходів».
Підходити допроблеми пластикових відходів треба не тільки з технічної і законодавчоїсторони, а й соціально-моральної. Важливо не тільки переробляти різні пластики,а й прищеплювати населенню екологічне мислення, щоб кожна людина, опускаючи вспеціальний контейнер пластикову пляшку знала, що тим самим вона зберігає нафтуі газ, які довелося б витратити на виробництво нової пляшки[11].
ВИСНОВКИ
Аналіз стану проблемитехнічного забезпечення збирання, транспортування та переробки твердих побутовихвідходів показав необхідність системного підходу до її вирішення. Такий підхідвимагає створення та енергійного впровадження комплексу організаційних, економічних,технічних, природоохоронних заходів.
Вузловими точкамитакого підходу є: зменшення відходів; організація роздільного збирання;перевезення; сортування відходів; переробка та утилізація.
Високу ефективністьпоказує застосування на всіх етапах комплексу мобільних машин з гідравлічними приводамиробочих органів. Перспективним способом пресування твердих побутових відходівпід час збирання, транспортування, переробки та захоронення є вібраційний, а середваріантів його приводу найбільш доцільний гідравлічний з віброзбудженням за допомогоюгенератора імпульсів тиску.
Дослідження процесупресування твердих побутових відходів дало змогу встановити, що вібраційний спосібпресування збільшує коефіцієнт ущільнення твердих побутових відходів порівняно ізстатичним способом і дозволяє суттєво підвищити продуктивність машин.
Залишаються невирішенимипроблеми збирання та ефективного використання твердих відходів лісового господарства,парків, сільськогосподарського виробництва тощо. Повна відмова від використанняцих відходів як традиційного палива не тільки значно прискорює повне виснаженняенергетичних ресурсів, але і погіршує санітарно-екологічний стан довкілля.
Основними об’єктипо поводженню з радіоактивними відходами входять до складу практично всіхпідприємств ядерно-паливного циклу.
Джереламирадіаційної небезпеки на цих об’єктах є радіоактивні відходи усіх видів набудь-якій стадії поводження з ними.
Для зменшеннявпливу відходів на навколишне середовище необхідно вдосконалювати законодавчубазу, оновлювати обладнання підприємств, розробляти нові схеми утилізаціївідходів, вдосконалення відчуття сумліності громадян нашої держави.
ПЕРЕЛІКПОСИЛАНЬ
1) Н.А. Агаджанян, В.И. Торшин //Экология человека ММП «Экоцентр»,КРУК 1994;
2) Закон України // Про відходи Верховна РадаУкраїни (ВВР), 1998, N 36-37,
3) Л.П Клименко // Техно екологія – м. ОдесаВидавництво « Таврія» -2000
4) news.liga.net
5) В. І. Савуляк, О.В Березюк // Технічнезабезпечення збирання перевезення та підготовки твердих побутових відходів монографія– м. Вінниця -2006
6) Бялковска Н. Г, Боголюбов В.М //Проблеми поводження з твердими побутовими побутовими відходами в сільськіймісцевості – м. Київ Національний аграрний Університет 2005
7) Закон України // Про поводження зрадіаційними відходами» N255/95- В Р
8) Н.Р Кобецька // Екологічне правоУкраїни Навчальний посібник –Київ 2007
9) Відходи виробництва іспоживання та їх вплив на грунти і природні води Навчальний посібник / Заредакцією В. К. Хільчинського 10) Гальперин В.М. й др. // Пластические массы.1978, №7.0.62.
11) Україна без сміття //Новітній Інтелект України – м.Чернігів