Реферат
Тема: Про історичну урбоекологію
Екологія міста називається зараз урбоекологією. Справа, однак, нев термінологічних нюансах, а в тім, чи ховається за ними якийсь дійсно реальнийзміст, чи несуть ці терміни якесь значеннєве навантаження або лише служатьмодними номіналістичними визначеннями, що не мають реального змісту. Стосовносучасної дійсності сумнівів начебто не повинне бути — про важку екологічнуситуацію в сучасних містах написано багато. Тут і перенаселеність, і впливвідходів виробництва, і забруднення води, і несприятлива гігієнічна обстановка.Місто-молох стало постійним образом європейської літератури починаючи ізтворчості чудового поета Еміля Верхарна. Навіть на Сході, де міське життя йзараз займає менше місце, чим у Європі, він затаврований у картинах Д. Тагора.
Все це явища кінця минулого й нашого сторіч. Чи було таким жесередньовічне місто, і якщо був, то чому він не ввійшов у художній світоглядсередньовічної людини з тими ж атрибутами, з якими могутньо ввірвався в нашусвідомість віршами Верхарна, поетична вирок якого продовжили багато сучаснихпоетів? Чи був подібним Молохом античне або східне місто? Напевно, він ніс усобі якісь джерела екологічної ситуації сучасного міста, але вона залишаласянеусвідомленої, як і екологічна ситуація в цілому, і тому не залучала до себеуваги. Але якщо явище існує в реальності, воно повинне мати історичну ретроспективу,сформуватися в ході історичної динаміки, мати не тільки синхронний, але йдіахронний зріз. Тому розгляд історичної екології міста має не тількиакадемічний, але також практичний інтерес — історична урбоекологія надає правона існування сучасної екології міста, якщо ж її ні, те й екологія сучасногоміста виглядає певною мірою вигаданим поняттям, наслідком близьких досучасності й позбавлених історичних корінь подій.
Історична екологія міста хронологічно починається з виникненняміст і формування їх як принципово нових форм поселень в історії людства.Здавалося б, виникнення міст є початок історичної екології міста, якщо,звичайно, місто може вважатися специфічною екологічною нішею. Але сама по собіпроблема появи перших міст породила більшу дискусію в історичній літературі йдотепер викликає гострі суперечки. Місто на тлі всіх цих спостережень виникаєяк закономірний шлях топографічної концентрації ремесла, господарського життя вцілому, населення, торгівлі, ущільнення, якщо можна так виразитися, соціальнихзв'язків. У роботі «Від кочовищ до міст» С.О. Плетньова простежила інший шляхвиникнення міста — формування поселень міського типу в ході осідання кочовогонаселення на землю. Модуси виникнення міст, як показує цей приклад, булирізними, у них важко простежити якусь закономірну історичну наступність, нарізних територіях і в різні історичні епохи міста виникали неоднаковим шляхом,причини їхнього формування в багатьох випадках були локально специфічні.
Але як би там не було, якщо говорити про різноманіття конкретнихісторичних причин виникнення міст, для нашої теми основним залишається питання,які характерні риси поселень міського типу в порівнянні із сільськими починаючиіз часу їхнього формування. Використовуючи існуючу літературу, можна відзначитип'ять таких рис, які зовсім не обов'язково присутні всі разом, але які дійсноздаються визначальними: концентрація населення, концентрація господарськогожиття, концентрація торгівлі, концентрація влади, концентрація ідеологічногожиття. Все це знаходить висвітлення в зовнішніх формах життя, що й даєможливість досліджувати проблему походження міст за допомогою археологічногоматеріалу, що дозволяє зробити висновок про розширення й ущільнення площіпоселення, ускладненні плану забудови, організації забудови навколо центральнихплощ, зменшенні в масі присадибних ділянок, появі великих архітектурнихкомплексів адміністративного, палацового й релігійного характеру, нарешті,поява зовнішніх зміцнень.
Кожна із цих особливостей сама по собі не має великого впливу ніна окрему людину, ні на колектив людей, але в сукупності вони утворять,звичайно, дуже специфічну, екологічну нішу, антропичний вплив який не може непроявлятися в різних сферах.
Отже, на що впливає місто, що формується, у сформованій системіприрода-суспільство? Здається ймовірним, що цей вплив іде по чотирьох каналах івідповідно зачіпає чотири сфери, знаходячи висвітлення як у біологічних, так ів психологічних характеристиках людських популяцій. Перша з них — характерхарчової забезпеченості людей в умовах міста й вплив специфічної дієти наростові процеси й рівень фізичного розвитку населення. Друга — зміна характерушлюбних зв'язків, зміна генетичної структури міських популяцій. Третя — різкамодифікація наївніше обстановки й дестабілізація, що виникала звідси,епідеміологічної обстановки. Нарешті, четверта й остання — помітна модифікаціявізуально фіксованих форм навколишньої людини зовнішнього миру, особливо йогопросторової організації, що не могло не позначатися на характері психологічнихстереотипів, зокрема на всіх особливостях сприйняття просторових відносин.
Проведена в цей час дослідницька робота в області диференціальноїоцінки складу їжі, харчового раціону й пов'язаних з ним звичаїв надзвичайноінтенсивна. Цікаво, що її ведуть в основному не фахівці-дієтологи або медикиінших професій, а антропологи й етнографи. Етнографи приділяють при цьомунайбільша увага режиму традиційного харчування як одному з найважливішихелементів народної культури, хоча не залишають без уваги й набір уживаних у їжупродуктів у різних культурах. Антропологи вивчають переважно хімічний складїжі, достатність або недостатність у ній мікроелементів і зіставляютьрезультати із соматичними особливостями, намагаючись розкрити залежність, щоіснує між харчовим раціоном і типовими рисами статури, а також інтенсивністюросту. Такий напрямок досліджень в етнографії й особливо антропології можнапояснити як реакцію на екологізацію сучасного мислення і як наслідок цьогонеобхідність пошуку реальних зв'язків, що існують між біологією людини йособливостями зовнішнього середовища, що розуміється в самому широкому змістіслова.
При досить великій складності і ємності досліджень по харчуванню,пов'язаних з великим набором фізіологічних методик, багато їхніх аспектівможуть бути реалізовані лише в стаціонарних умовах, що позбавляє сучаснігеографічні вибірки ряду необхідних характеристик. Тому метод одержанняінформації про варіації соматотипів у зіставленні з особливостями харчуванняскоріше непрямий і опирається не тільки на вивчення сучасних популяцій, але йна палеоантропологічний матеріал із супровідними його археологічнимиспостереженнями (мова йде про суспільства хліборобів, з одного боку, скотарів імисливців — з іншої). При відомій умовності подібного протиставлення передбачаєтьсяпроте, що в першому випадку потрібно говорити переважно про вуглеводну їжу, удругому — переважно про білкову. Є підстави вважати, що білкова дієта обумовлюєрозвиток масивних і широковидих форм із більшою довжиною тіла, а вуглеводна — невисоких із грацільним кістяком. Ще до проведення всіх цих досліджень бувустановлений емпіричний факт залежності грацілізації від переходу доземлеробства в межах євразійського ареалу, що довгий час залишався непоясненим,але фігурував в антропологічній літературі як приклад впливу зовнішніх умов налюдський організм.
Безпосередніх спостережень над ранніми міськими популяціяминедостатньо. Здається у високому ступені ймовірним, що будь-який, навітьнезначне місто в процесі зосередження торгівлі створює умови для появирізноманітних, у тому числі й нетипових для місцевості, харчових товарів, тобтосприяє розмаїтості харчового раціону. У якімсь ступені це захоплює всіх верствнаселення, навіть бідняків. За інших рівних умов більше різноманітний раціон зякимсь нехай навіть рідким включенням м'ясної їжі підвищує вітамінний складхарчування, викликає більше інтенсивне зростання й матуризацію кістяка. Мова вцьому випадку йде не про природний добір, а про прямий вплив. Однак відзначенутенденцію, хоча вона й здається переважної, важко зводити в рангзакономірності. Середньовічні прибалтійські міста топографичне формувалисяпо-іншому, ніж давньоруські, у них був великий контраст із навколишнімисільськогосподарськими поселеннями, вони відрізнялися значною скупченістю йбільше тісною забудовою, були замкнуті тісною міською стіною. Не останню рольщодо цього зіграла й існуюча архітектурна традиція. Крім украй несприятливоїнаївніше й епідеміологічної ситуації, такий план міської забудови йрозповсюджений спосіб життя неминуче пропонують із самого раннього дитинствагіподинамію, що затримує процеси росту й викликає неповний розвиток кістяка йзниження росту в дорослому стані.
Все-таки розширення набору харчових продуктів у міських умовах,неминуче пов'язаних із самими ранніми кроками формування міст, — фактор доситьзагальний, що діяв у містах будь-якого типу й на всіх хронологічних етапахісторії людства. При сприятливих умовах прояв цього фактора носило перманентнийхарактер, при несприятливих затушовувалося протидіючими тенденціями, але так чиінакше впливало на формування фенотипічних особливостей міських популяцій.
При всіх модифікаціях від сільських поселень до поселень міськоготипу можна об'єднати їх навколо двох щаблів — розростання сільського поселенняспочатку в силу якихось сприятливих історичних і географічних причин і потімпритягання до нього населення як з навколишніх, так і з більше далеких районів.Все це не може не відбиватися на генетичній структурі популяцій, викликаючи їїзміни в різних напрямках. Мабуть, найбільш важливі із зазначених змінконцентруються навколо трьох моментів: розмірів популяції, характеру їїграниць, тобто характеру генетичних бар'єрів, що відокремлюють її від іншихпопуляцій, і генетичної структури популяції, тобто тісноти родинних зв'язків усерединіїї. Що стосується першого із цих моментів, те міська популяція відрізняєтьсявід сільської тем, що ніякі зовнішні стосовно неї фактори — мала демографічнащільність, якісь географічні бар'єри — не ставлять штучної межі її чисельності.Тому міська популяція охоплює, як правило, більше число людей, чим сільська, іпрагне за інших рівних умов до збільшення своєї чисельності, вона представляєсобою не стабільну, а потенційно зростаючу демографичну категорію.
Звідси автоматично випливають деяка невизначеність границь міськоїпопуляції в порівнянні із сільської, їхня відома розмитість, що відбувається зарахунок залучення в популяцію стороннього контингенту в кожному новомупоколінні. Як генетичні бар'єри не виступають у цьому випадку ні географічнібар'єри, ні відсутність матеріалу для тобто достатніх мас людей; як такібар'єри виступають лише соціальні відносини й мовна приналежність, але, якпоказує історичний досвід, обоє ці історичні явища як генетичні бар'єривідрізняються проникністю й, отже, не перешкоджають, а сприяють розмитостіграниць міських популяцій.
У змішання, що утягуються в той же час, всі нові маси населення неконцентруються в одній якій-небудь частині популяції, тому що міське розселеннясприяє й популяція тому не стабільна не тільки кількісно, але й у якісномувідношенні, обновляючи свій склад у кожному поколінні й одночасно в результатізберігаючи структурну сталість, тобто округлений для даної сукупності обставинрівень інбридингу. Міська популяція — проточний ставок, вода в якому постійноміняється, але обрису берегів зберігаються надовго.
І розміри, і подібна структура міських популяцій, і їхні розмитіграниці, мабуть, уперше ввели в біологічну історію людства фактор, що ніколи недіяв раніше в настільки сильному ступені, а саме панміксію. Для будь-якоїсільської популяції в силу обмеженості розмірів і замкнутості границь булохарактерно змішання генетичних характеристик у ході часу в певному напрямкучерез дрейф генів, самі популяції відрізнялися одна від інший ефектомродоначальника, і лише адаптивно-біологічні процеси створювали на тлі цьогопопуляційного розмаїття групи генетично й фізіологічно однорідних популяцій — рас. Може бути, саме тому адаптивні риси найбільшою мірою типові для найбільшещо рано сформувалися первинних рас, які в радянській літературі частоназивалися расами першого порядку, а в американської — географічними.
У міських умовах панміксія приглушає дрейф генів, ведучий додиференціації, і послабляє генетичну специфіку будь-якої міської популяції впорівнянні із сусідніми. В остаточному підсумку протягом багатьох поколінь,якщо місто існує досить тривалий час, відбувається якесь вирівнюваннябіологічних характеристик і антропологічного складу міського населення.Фіксуючи цю загальну тенденцію, одночасно не можна забувати й про те, що,залучаючи постійно людей з боку, місто, консолідуючи своє основне постійненаселення, удруге гетерогетизирується за рахунок прибульців, що постійнослужить джерелом збурювання в процесах консолідації міського населення. Мовапри цьому йде не про фенотипічні зміни, як у попередньому випадку, а проглибинні генетичні процеси.
Напружена наївніше обстановка створюється в будь-якому містіпрактично з найперших кроків його формування. Цьому сприяють скупченістьнаселення, нагромадження нечистот і викидів, які в ранніх містах досягаливеличезних розмірів. Звідси легка поява й миттєве поширення різних формепідемій. Однак подібні вибухи епідеміологічних ситуацій, розріджуючи щільністьнаселення, не міняли сильно його біологічний статус або, вірніше, міняли йогонепередбаченим образом: адаптивний характер генетичного поліморфізму в людськихпопуляціях зараз навряд чи може викликати які-небудь сумніви, а це означає, щобудь-яка інфекція вибивала з міських популяцій якісь гени. Однак процес виникненняінфекцій так складний і залежимо від стількох факторів, у тому числі йвипадкових, що пророчити порядок їхнього чергування немає ніякої можливості,чому й була відзначена непередбачуваність змін генетичного складу.
Крім епідеміологічного, є й ще один аспект — сугубо генетичний.Характерне для невеликих замкнутих популяцій нагромадження аномалій виключеновнаслідок сказаного, але відкритість міських популяцій створює дорогу длявключення аномальних генів з боку. Процеси, очевидно, взаємно врівноважують одинодного, навряд чи можна говорити про нагромадження аномалій у міськомунаселенні в порівнянні із сільським, але вони мають до певного ступеня різнепоходження в місті й серед сільських популяцій.
Останнє, що необхідно відзначити відповідно до згаданого переліку,- психологічна сфера городянина в порівнянні з жителем сільського поселення.Можна думати, що вона ускладнилася, розширився кругозір щодо сфери людськихвзаємин, сталі розхитуватися якісь стандартні психологічні стереотипи в ходіпостійно, що інтенсифікувалося спілкування, з'явилося поняття централізованоївлади й виробилося певне відношення до неї. Всі ці соціально-психологічні явищавже висвітлювалися в літературі по історичній психології, присвяченої населеннюантичних і середньовічних міст, хоча неповно.
Але тут відповідно до характеру теми хотілося б зупинитися наформуванні не стільки чисто психологічної, скільки психофізіологічноїособливості, а саме сприйняття простору. У статті В. А. Філіна розглядаєтьсявплив просторової організації міста на формування варіацій, що відхиляються,зору, але вона має й більше загальний зміст, зачіпаючи, що здається ймовірним,взагалі орієнтацію в просторі й усе з нею зв'язані психологічні структури.Простір хлібороба, скотаря, мисливця, збирача й рибалку відкрито, простірпершого городянина закрито, замкнуто вулицями, малогабаритними площами,міськими стінами. Ні ремісник, ні городник, що становили основне працююченаселення міста аборигенного походження, не мали часу, щоб надовго відриватисявід міського середовища й, як писав поет, «залучити до себе любов простору,почути майбутній заклик». Досить імовірно, що звичка до замкнутого просторупоряд з іншими факторами соціально-економічного порядку пояснює ту обставину,що протягом історії городянами ставали більші контингенти сільських жителів,але ми майже не знаємо зворотних прикладів. А створюване замкнутим просторомпочуття приниженості хіба не відіграє роль додаткового пояснення, коли мипорівнюємо історичний ефект грандіозних селянських воєн і відносно камернезвучання революційних виступів городян?
Все сказане має на меті одне-єдине — показати, що урбоекологія, які інші області екологічного знання, винятково складна й містить у собі набільш-менш рівних підставах соціальні, біологічні, географічні й навітьпсихологічні аспекти. Тому, накопичуючи емпіричний матеріал, ми постійноповинні думати про створення загальної концепції, але підходити до їїформулюванню всебічно й делікатно, не даючи захопити себе однобічнимисудженнями. Екологія людини — наука, що формується на стику багатьох наук, урбоекологіяне становить виключення, тому й теорія урбоекології повинна опиратися на всюсукупність досягнень різних областей знання.
Рубіж IV-III тисячоріч до н.е. ознаменований величезною подією вісторії людства — виникненням міст і організацій міського середовища. Пропоходження міста й ролі його в історії людської культури написані бібліотеки,але в цілому їхній зміст можна звести до декількох моментів: концентраціїнаселення, концентрації економічного життя й культури, концентрації влади йпідтримуючих її структур примуса — армії й міліції, топографічному вибору,організації систем постачання продовольством і комунікацій. Який із цихмоментів є найважливішим — нехай сперечаються історики й археологи, нас жецікавить, які аспекти місто й міське середовище вносять у системні взаєминиприроди й суспільства. Ландшафт і водопостачання є визначальними в місцірозташування й топографії міста й навколишньої його дорожньої мережі, томумісто є похідне не тільки соціального життя, але й географічного середовища йвивчення міст займає настільки велике місце в географічної, у тому числіісторико-географічної, літературі. Архітектурне обличчя міста багато в чомузалежить від доступного будівельного матеріалу. Але ще більше ефект міськогосередовища в зміні природи, що є сукупністю дії багатьох демографічних,господарських, торговельних, соціальних і культурних факторів. Концентраціяактивного населення сама по собі створює масштабні збурювання в навколишнімсередовищі, будь те середовище соціальна або географічна, однаково. Цеокультурення ландшафту, що має часто негативні наслідки, шкідливі в природномувідношенні результати несвідомої людської діяльності начебто викиду відходіввиробництва або зливання їх у воду, вирубка лісу й чагарникових рослин напаливо, інтенсифікація землеробства, що виснажує ґрунт, інтенсифікаціяскотарства, що руйнує рослинність, рудники й каменоломні, що залишають насторіччя величезні ділянки поверхні. Місто Молох увійшло у свідомістьєвропейської культури на рубежі 19 й 20 сторіччя, але по суті місто булоМолохом з початку свого виникнення, тільки масштаби його здавалися скромніше йне усвідомлювалися людьми як трагедія.
У той же час не можна не згадати, що багато античних мислителівписали про принадність сільського життя й місті як осередку пороків, римськіпоети, наприклад Горацій, оспівували близькість до природи. Це означає, що вжелюди древнього миру усвідомили якісь пагубні сторони міста не тільки дляприроди, але й для розвитку особистості, однак не могли застопоритипоступального ходу історії, що виявилися у переході до міського життя. Такийперехід, по суті справи, не має кінця, він триває й у цей час, ознаменованевеличезним масштабом всі зростаючих міських агломерацій, але сам історичноінтенсивний процес способу життя від сільського до міського мав місце в останнітисячоріччя до н.е. і більш-менш стабілізувався, досягши певного рівня, доперших століть або рубежу н.е. Хронологічна границя тут, зрозуміло, умовна, які у всіх попередніх випадках, і в І й в II тисячоріччях н.е. виникло багатонових міських центрів, але в контексті, що цікавить нас, саме формуванняміського середовища, починаючи приблизно з рубежу IV-III тисячоріч до н.е. ікінчаючи зазначеним часом рубежу й перших століть н.е., зіграло, на мою думку,роль третього етапу у взаєминах суспільства й природи, загостривши багато хто зпопередніх конфліктів і драматизувавши екологічну ситуацію.
У перші століття н.е. ми поступово починаємо переходити дочетвертого етапу, пов'язаному з розширенням ойкумени, освоєнням ранішезанедбаних її ділянок, інтенсифікацією виробництва. процес, що почався тоді,триває й дотепер. Грандіозним підсумком майже двохтисячорічного процесу дляжиття всієї планети, включаючи й життя людського суспільства, з'явилася антропогеннаміграція, уживаючи термінологію В.Вернадського, живої й кісткової речовининашої планети. Звичайно, повною мірою цей підсумок став відчуватися після епохивеликих географічних відкриттів і формування капіталістичного виробництва, аледжерела лежать у часі, що відстоїть мінімум на півтори тисяч років. Міграціявеличезних мас людей в епоху великого переселення народів у перші століття н.е.зі своїми породами тварин, зміна навичок землеробської праці під впливомзапозичених чужоземних зразків і чужоземних сортів, перевіз товарів на тисячікілометрів, прикладом чому є знаменитий шовковий шлях у Старому Світлі, обмінтехнологічними традиціями й поступове створення загального ринку, удосконаленнякараванних шляхів і сухопутної дорожньої мережі, розвиток морської торгівлі,освоєння мінеральних і біотичних ресурсів відсталих країн європейськимидержавами і колоніальний переділ миру — всі ці події сприяли антропогеннимміграціям хімічних елементів і відриву геохімії від географії, а одночасно йгенералізації технологічного процесу. Винахід парового двигуна й появазалізниць, винахід електрики й способів його передачі на далекі відстаніпідсилили ці наслідки. Впливаючи на природу, людство створювало усе більше йбільше уніфіковані ландшафти, порушення природних контрастів при технологічномупресі оберталося забрудненням середовища, що людство початок почувати щенаприкінці минулого століття, але повною мірою зрозуміло, що йому загрожує,тільки зараз. І з усією цією створеною діяльністю людства й нестримно, щорозвивається міграцією, елементів відсталої природи й біосфери, наслідку якоїми, видимо, і зараз ще не в змозі повністю оцінити, суспільство вступило в XXв., як мені здається, що представляє собою п'ятий і поки останній етапвзаємодії усередині системи «природа-суспільство».
З нашим сторіччям зв'язується нерозривно науково-технічнареволюція, і це справедливо. Але напевно ця революція важлива не стільки самапо собі, скільки як поштовх до створення й технічного використання новихтехнологій, з яких застосування атома є найголовнішим, але далеко не єдиним. Щоце принесло людству — немає потреби зайвий раз повторювати: фантастичнутехнічну оснащеність, але й дуже чутливі техногенні катастрофи. Паралельно XXстоліття принесло людству різкий стрибок чисельності, «демографічний бум», щопоряд з військовими, національними конфліктами, порочною ідеологією, щопрограмує виробництво в тупикових напрямках, зіштовхує людство з голодом убагатьох районах. Я називаю цей п'ятий етап етапом демографічного вибуху й новихтехнологій і хочу підкреслити, що він, очевидно, відіграє вирішальну роль увиборі подальшого шляху розвитку убік його припинення, тобто загибелі людствай, напевно, всієї біосфери планети, або убік виживання й рішення вартих переднами драматичних проблем. У другому випадку за п'ятим етапом піде якийсьшостий, у першому...
Вище вже говорилося про хронологічну невизначеність границь міжетапами, що в загальному типово для будь-якої періодизації через складностіпроцесів розвитку в природі й суспільстві. Роблячи загальний висновок із усьогосказаного, хотілося б підкреслити, що взаємодія між природою й суспільствомрозвивалося не гармонійно, а дисгармонійно, породжуючи всі екологічні кризи, щопідсилювалися. І хоча етапи періодизації називаються по-різному, залежно відпровідного технологічного або культурного фактора, що виступав у якості такогона тім або іншому відрізку історії, в основі характеристики всіх етапів лежитьсаме це уявлення — про зростаючій у ході історії конфлікту природи йсуспільства. Хотілося б сподіватися, що ми, нарешті, усвідомивши цей конфлікт ізрозумівши небезпеку, що випливає з її, задумаємося всерйоз над тим, як їхзапобігти.
Література
1. Плетньова С.О. Відкочовищ до міст. — К., 1997.
2. Філін В.О. Видимесередовище в міських умовах як екологічний фактор. — К., 2002
3. Алексєєва Т.І.Етногенез східних слов'ян за даними антропології. — К., 1993
4. Рогинський Я.Я.Проблеми антропогенезу. — К., 2000