Зміст
Вступ
1 Фізико-географічна характеристика дерновихглинисто-піщаних ґрунтів на древньоалювіальних пісках
1.1 Ґрунтоутворюючі породи
1.2 Клімат
1.3 Рельєф
1.4 Рослинний покрив
2 Характеристика ґрунтових особливостей
2.1 Ґрунтовий профіль
2.2 Гранулометричний склад ґрунту
2.3 Тепловий, водний, поживний режими
3 Джерела антропогенного забруднення
3.1 Агрохімічні показники ґрунту
3.2 Джерела антропогенного забруднення
4 Деградаційні процеси
4.1 Причини виникнення ерозії
4.2 Дефляція ґрунтів
4.3 Хімічне забруднення
4.4 Забруднення ґрунтів радіонуклідами
5 Рекультивація ґрунтів
5.1 Рекультивація ґрунтів
5.2 Технічний етап рекультивації
5.3 Біологічний етап рекультивації
6 Сільськогосподарське використання ґрунтів
6.1 Сільськогосподарське використаннядерново глинисто-піщаних ґрунтів на древньоалювіальних пісках
6.2 Вплив пестицидів на ґрунт
7 Розрахунок розмірів шкоди, зумовленої забрудненням ізасміченням земельних ресурсів
7.1 Визначеннязабруднення земельних ресурсів
7.2 Рекомендації по покращеннювластивостей ґрунту
Висновок
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
З давніх-давенлюдина поклонялася землі, а точніше – ґрунту. Йому присвячували легенди ібилини, його оспівували у поемах і піснях. Вона наділяла його генетичноювластивістю живого – родючістю.
Українахарактеризується значною різноманітністю ґрунтового покриву. Так, привеликомасштабному ґрунтовому картографуванні, що велося останнім часом,виявлено близько 650 видів ґрунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін, якісформувалися в Україні, становить кілька тисяч. Наявність природних ресурсів єголовною передумовою розміщення продуктивних сил на певній території.
Взагаліґрунт – це особливе природно-історичне тіло Природи, «шкіра» планети, пам’ятьжиття або керуюча система біосфери. Ґрунт складається майже на 90 % змінеральної маси, води, гумусу й інших неживих утворень.
Археологіяй історія наводять багато прикладів забруднення ґрунтів. Це – недосконалітехнології виробництва добрив та промислових товарів, їх транспортування,зберігання, змішування та внесення; порушення агротехнічних вимог щодо їхвикористання; водна та вітрові ерозії ґрунтів; засолення, опустелювання ізаболочування, основні причини хвороб і загибелі ґрунтів.
Метароботи полягає у визначенні оцінки стану різних типів ґрунтів тавизначенні розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельнихресурсів. В результаті роботи необхідно вирішити такі питання:
– визначити обсяг забруднення земельних ресурсів, а саме: площу,глибину проникнення;
– дати оцінку забруднення ґрунтів;
– визначити розмір відшкодування шкоди внаслідок забрудненняземельних ресурсів;
– запропонувати рекомендації по покращенню властивостей ґрунту.
Об’єктомдослідження є дернові глинисто-піщані ґрунти на древньоалювіальних пісках.
Предметомдослідження є оцінка забруднення та визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненнямі засміченням земельних ресурсів.
Длявиконання роботи використовувалися теоретичні методи дослідження.
1Фізико-географічна характеристика дернових глинисто-піщаних ґрунтів надревньоалювіальних пісках 1.1 Ґрунтоутворюючіпороди
Умовиґрунтоутворення: рослинність травниста лугова або лісова з добре розвиненимтрав’янистим покривом за умови карбонатності материнської породи чи близькогозалягання жорстких ґрунтових вод; ґрунтотворні породи – переважно карбонатні(елювій вапняку, мергелю, доломіту), але можуть бути й без карбонатнібудь-якого генезису, рідко – леси чи лесоподібні суглинки.
Характернаособливість ґрунтоутворюючих порід – їх висока карбонатність, а часто ізасоленість.
На Донецькомукряжі серед ґрунтоутворюючих порід дуже поширені пісковики, глинисті сланці,крейдо-мергель, в басейнах річок Інгульця, Південного Бугу по схилах балок –вапняні і інші породи. У заплавах річок ґрунтоутворюють алювіальні відкладеннярізного механічного складу.
Усвіті ж їх площа складає біля 9 млн. га, на Україні – біля 1 млн. га; розоранобіля 0,4 млн. га.1.2 Клімат
Підатмосферним кліматом розуміють середній стан атмосфери тієї чи іншої території,що характеризується середніми показниками метеорологічних елементів(температура, опади, вологість, повітря) і їх крайніми показниками. Кліматичніпоказники відіграють важливу роль у формуванні характеру ґрунтових процесів,тому що з ним тісто пов’язаний водно-повітряний і тепловий режим ґрунту, авідповідно – спрямування біологічних процесів. Характеристики клімату затемпературним режимом і режимом зволоження мають важливе значення для розумінняособливостей гідротермічного режиму ґрунтів.
Захарактером зволоження прийнято виділяти такі групи кліматів (за Кз):
– дуже вологі (екстрагумідні) – > 1,33;
– вологі (гумідні) – 1,33 – 1,00;
– напіввологі – 1,00 – 0,55;
– напівсухі – 0,55 – 0,33;
– сухі (аридні) – 0,33 – 0,12.
Длядернових глинисто-піщаних коефіцієнт зволоження складає – 1,00. Клімат цих ґрунтів– бореальний, суббореальний у більшості випадків – гумідний різного ступеняконтинентальності.
Клімат– важливий фактор розвитку біологічних і біохімічних процесів. Він зумовлює типрослинності, темпи утворення або руйнування органічної речовини, склад таінтенсивність ґрунтової мікрофлори, фауни.1.3 Рельєф
Рельєфдуже впливає на генезис ґрунтів, структуру ґрунтового покриву, його просторовунеоднорідність.
Рольрельєфу у ґрунтоутворенні можна оцінити при врахуванні сумісної дії всіхфакторів ґрунтоутворення в границях конкретної місцевості. Наприклад усубгумідних регіонах при переважанні зволоження над випаровуваністю, впонижених ділянках рельєфу формуються лучно-болотні, дерново глинисто-піщані,дерново-глейові, дерново-підзолисті.
Дерновоглинисто-піщаних ґрунтів рельєф – різноманітний. Ці ґрунти є загальними дляпівденної частини тайгово-лісової зони Полісся України.
1.4 Рослиннийпокрив
Дерновоглинисто-піщані ґрунти формуються під мішаними, переважно сосново-дубовимилісами з густим трав’яним покривом за умови карбонатності материнської породичи близького залягання жорстких ґрунтових вод.
Значнадоля коренів від усієї фітомаси (65 – 95 %) – найважливішого джерела гумусу.Коренева система розгалужена, основна її маса знаходиться у верхніх шарахгумусу. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадаєбезпосередньо в ґрунт, де тісно контактує з мінеральними речовинами, що сприяєгуміфікації та закріпленню в ґрунті утворених гумусових речовин.
2Характеристика ґрунтових особливостей 2.1 Ґрунтовий профіль
/>
См
НЕП
20
Е
37
1
130
Р
/>
а б
а –глинисто-піщаний ландшафт;
б, в – профіль ґрунту
/>
Мал. 1 Дерновоглинисто-піщані ґрунти на древньоалювіальних пісках 2.2 Гранулометричнийсклад ґрунту
Первинніґрунтові часточки, представлені мінеральними зернами, органічними таоргано-мінеральними гранулами, що вільно суспсидуються у воді після руйнуванняклейких матеріалів, називаються гранулометричними елементами або елементарнимиґрунтовими частинами (ЕГЧ).
Гранулометричнийсклад переважної більшості ґрунтів приблизно на 90 % представлений ЕГЧмінеральної природи. Елементарні ґрунтові частини можуть мати будь-якугеометричну форму: шар, куб, призма.
Глинисто-піщанафракція – складається з уламків первинних матеріалів, перш за все кварцу, глинита польових шпатів. Ця фракція володіє високою водопроникністю, не набухає, атакож володіє деякою вологоємністю та капілярністю.
Мокрийорганолептичний метод. Зразок розтертого ґрунту зволожують і перемішують дотістоподібного стану. З підготовленого ґрунту на долоні роблять кульку іпробують зробити з неї шнур товщиною близько 3 см. Залежно відгранулометричного складу результати будуть різні:
– пісок – не утворює ні кульки, ні шнура;
– супісок – не утворює кульку, утворюються тільки зачатки шнура;
– глина – утворює довгий тонкий шнур, котрий потім легко утворюєкільце без тріщин [2; 37].
Отже,гранулометричний слід ґрунту має важливе значення у формуванні родючостіґрунту. Від цього залежать водні, теплові, повітряні, загальні фізичні йфізико-механічні властивості ґрунту. Механічний склад ґрунту зумовлюєокисно-відновні умови, величину ємності вбирання, перерозподіл у ґрунтізагальних елементів, накопичення гумусу тощо. 2.3 Тепловий, водний,поживний режими
Рослиннийпокрив дає урожай біомаси в певних температурних умовах ґрунту і приземногошару повітря, рослини і рослинні залишки затінюють поверхню ґрунту,перешкоджають її перегріву і переохолодженню. Роль рослинності позначається назменшенні добових і сезонних коливань температур у верхньому шарі ґрунту.
Тепловийрежим – сукупність і визначена послідовність явищ теплообміну в системіприземний шар повітря – рослини – ґрунт – підстилаючи порода, а такожсукупність процесів тепло переносу, термоакумуляції та теплорозсіювання уґрунті.
Дляоптимального зростання і розвитку рослин і мікроорганізмів ґрунту важливезначення мають коливання температури протягом доби, вегетаційного періоду,протягом року, в першу чергу орному і кореневмісному шарах. Добова динамікатемператури різко виражена у перших півметра. Вдень тепловий потік напрямленийзверху вниз; вночі – знизу наверх. Максимум температури спостерігається наповерхні вдень, біля 13 год., мінімум – перед сходом сонця. На добовий режимґрунтів суттєво впливають клімат і погодні умови місцевості, вологість ґрунтів,їх гранулометричний склад, стан поверхні, забарвлення, рельєф, наявністьснігового покриву.
Тепловийбаланс діяльності поверхні ґрунту – сукупність приходу і витрати потоків всіхвидів енергії, що трансформується в енергію теплову і навпаки, на межі міждіяльною поверхнею і атмосферою за певний проміжок часу. Він виражаєтьсярівнянням:
R= LE+ P+ A,
де R – радіаційнийбаланс, кДж/м2с;
LE – прихованатеплота випаровування;
E – величинавипаровування або конденсат;
P – витрати теплана турбулентний обмін;
A – теплообмін міждіяльною поверхнею і нижчележачими шарами.
Дерновіглинисто-піщані на древньоалювіальних пісках ґрунти володіють сприятливимтепловим режимом, що дозволяє вирощувати на них сільськогосподарські культуриусього спектру господарства регіону.
Воднийрежим ґрунту – це сукупність явищ надходження води в ґрунт, її переміщення,змін фізичного стану, втрати з ґрунту. Кількісний вираз водного режиму ґрунту –її водний баланс, що враховує початкові і кінцеві запаси води в ґрунті запевний розрахунковий період часу.
Доелементів водного режиму належать: поглинання, фільтрація, капілярне підняття,поверхневий стік, низхідний та боковий стоки, фізичне випаровування, десукція,замерзання, розмерзання, конденсація води.
Регулюванняводного режиму ґрунтів здійснюється комплексом прийомів. Цілеспрямованозмінюючи прибуткові і витратні статті водного балансу, можна впливати на загальніі корисні для рослин запаси води в ґрунтах і сприяти цим отриманню високих істійких урожаїв.
Дерновіглинисто-піщані ґрунти характеризуються високою пористістю, яка забезпечуєможливість оптимального зволоження ґрунту. Дощова і поливна вода легкопоглинається, проникає на значну глибину, добре утримується капілярами іекономно витрачається.
Поживнимрежимом ґрунту називають надходження, перетворення (зміна доступності),пересування і витрачання основних елементів мінерального живлення рослин.
Головніхімічні елементи, нестача яких сильно обмежує урожай, – азот, фосфор і калій.
Валовийвміст азоту в ґрунті залежить від кількості органічної речовини ґрунту.
Оскількирозкладання гумусу в тепловий період року – процес безперервний, то в ґрунтізавжди міститься три групи сполук азоту різної доступності для рослин:
– мінеральні сполуки азоту, представлені нітритом, нітратами, солямиамонію. Ці сполуки можуть безперервно засвоюватися рослинами;
– летогідралізуючі органічні сполуки – амінокислоти, деякі білковіречовини;
– негідралізуючі органічні сполуки, непіддатливі розкладаннюрозбавленими розчинами мінеральних кислот.
Вмістгумусу у дерново глинисто-піщаних ґрунтах на древньоалювіальних піскахприблизно становить близько до 30 %, у складі гумусу переважають гуміновікислоти і гумати Ca і Mg.
3 Джерелаантропогенного забруднення 3.1 Агрохімічні показникиґрунту
Агрохімічніпоказники досліджуваного ґрунту незадовільні. Він має потужний ґрунтовбирнийкомплекс з ємністю поглинання 10 – 12 мг-екв/100 г ґрунту. Він має нейтральнуреакцію у верхніх горизонтах (рН сольове 6,5 – 6,9), яка з глибиною по профілюзмінюється до теплої (рН сольове 4,6 – 4,9), яка з глибиною реакція змінюєтьсяв бік лужної (рН водне 7,5 – 8). Гідролітична кислотність цих ґрунтів невисока– близько 2 мекв/100 г ґрунту. Структура ґрунту нестійка. Фізичні іводно-фізичні властивості ґрунту різко змінюються за профілем: щільність імаксимальна гігроскопічність найбільша і І – горизонті, а пористість та аераціятут мінімальні. Щільність твердої фази становить близько 4,8 г/см3. Щільністьґрунту становить 1,5 – 2 г/см3.3.2 Джерелаантропогенного забруднення
Джерелаантропогенного забруднення ґрунтового покриву дуже різноманітні. З хімічнихречовин, що забруднюють сільськогосподарські угіддя, особливо небезпечнимитоксикантами є дуже багато сполук та елементів, що мають мутагенні,канцерогенні та ембріотоксичні властивості. В ґрунті можуть накопичуватисьрадіоактивні речовини. А також різноманітні забруднювачі ґрунту, а це може бутизабруднення нітратами.
Основніджерела забруднення ґрунтів нітратами – мінеральні добрива, рідкі стоки зтваринницьких комплексів, природні опади. Нітрати постійно циркулюють ватмосфері, земних і водних екосистемах. Їх перетворення і міграція здійснюєтьсябіогенними та абіогенними шляхами через повітря, воду, ґрунт, мікроорганізми,рослини, тварини й людину.
Підвищенийвміст нітратів у ґрунті спричинює інтенсивне накопичення їх в рослинах, щовідіграють роль бар’єра в міграції нітратів у навколишнє середовище. Прямоюзалежністю від кількості внесених добрив характеризується і забруднення ґрунтівта рослинницької продукції нітратами. Високий його рівень пов’язаний також і знезбалансованістю між основними елементами живлення і високим співвідношеннямміж органічними і мінеральними добривами. Збільшення цього співвідношення до величинпонад 1: 12 тонн органічних добрив на кілограм діючої речовини мінеральнихдобрив призводить до затухання ґрунтотворного процесу, уповільненнягуміфікації. Використання високих доз добрив призводить не тільки до втратигумусного фонду, а й до інших негативних наслідків: змінюють чисельність,видовий та груповий склад мікроорганізмів, зазнає розвитку патогеннамікрофлора. Надлишок нітратів обумовлює зміну окислювально-відновногопотенціалу та газового режиму ґрунтів. Рівень накопичення нітратів у рослинахзалежить від генезису ґрунту, вмісту в ньому органічної речовини тамінерального азоту, кліматичних чинників, умов мінерального живлення.
Пестициди
Надмірневикористання пестицидів завдає шкоди довкіллю, включаючи тварин та людину.Нешкідливих пестицидів не існує, багато з них завдають вираженої канцерогенноїта мутагенної дії. Потрапляючи з продуктами харчування до організму людини,пестицидні препарати можуть спричинити низку захворювань: алергію, дерматит таінші.
Деякіпестициди здатні до міграції в природному середовищі: з ґрунту вони потрапляютьу води поверхневого та підземного стоку, атмосферу, а через продукти рослинногоі тваринного походження – в організм людини.
Урайонах з інтенсивним застосуванням пестицидів відбувається зміна чисельностіта видового складу комах, птахів, а особливо мешканців ґрунту. Вже відомо понад800 видів комах не чутливих до інсектицидів. Швидко зростає чутливість бур’янівдо гербіцидів, грибкових захворювань, що поширюються – до фунгіцидів. Занаявними даними лише 1 – 3 % фунгіцидів та інсектицидів досягають мети, лише 5– 40 % гербіцидів знищують бур’яни. Залишки гербіцидів потрапляють в ґрунт,водойми та атмосферу. Залишкові їх кількості потрапляють як до рослинницькоїпродукції, так і до питної води. Пестициди здатні накопичуватися в живихорганізмах. Всі пестициди уповільнюють розчинення фосфатів у ґрунті.
Отже,все, що «викидається» в результаті життєдіяльності людини в кількостях, якіперевищують межу допустимого рівня – спричинює забруднення. Джерелами забрудненняможуть бути промислові та транспортні об’єми (підприємства, АЕС, заводи,фабрики, склади нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів, звалищапромислових і будівельних відходів), а також аварія на ЧАЕС.
4 Деградаційніпроцеси 4.1 Причини виникненняерозії
Ерозіяґрунтів – найбільш розповсюджений процес руйнування ґрунтового покриву, щовключає винос, перенос і перевідкладання ґрунтової маси.
Узалежності від головного фактора руйнування ерозію поділяють на водну і вітрову(дефляцію). Водна ерозія ґрунтів поділяється на два види: площинна і лінійна.Площинна – змив верхнього шару ґрунту мілкими струминами дощових і талих вод,що приводить до поступового зникнення потужності верхнього гумусового шаруґрунту. Лінійна ерозія – розмив ґрунту в глибину концентрованим струменем води.При лінійній ерозії утворюються глибокі ритвини, яри, балки, які приводять доповного руйнування ґрунту.
Ерозіяспостерігається в усіх частинах світу. Нею охоплено 70 – 80 % площісільськогосподарських угідь. Темпи ерозії при нераціональномуприродокористуванні особливо прискорені в гірських інтенсивно вологих, чинавпаки – аридних районах.
Воднаерозія, крім втрати найбільшої родючої частини ґрунту, супроводжується іншиминесприятливими явищами: втратою талих і дощових вод, зменшенням запасів води вґрунті, розчленовуванням полів, замуленням рік, ставків, водойм і водоймищ.
Розвитокводних ерозій залежить від ряду факторів. Потужність снігового покриву йінтенсивність його танення визначають характер поверхневого стоку. Всі умови,що сприяють формуванню великого стоку, стимулюють прояв ерозії.
Наінтенсивність ерозії впливає і характер рельєфу: форма, крутизна і довжинасхилів, величина і форма водозборів. Ерозія підсилюється на опуклих, крутих ідовгих схилах.
Проявуводної ерозії сприяє відсутність рослинного покриву на орних ґрунтах навесніпри таненні снігу й у період осінніх дощів. До того ж завжди під дієюсільгоспмашин в орних ґрунтах руйнується структура, ущільнюється поверхняґрунту, зменшується кількість органічної речовини.
Воднаерозія викликає зміну не тільки фізичних властивостей, але й скорочує чи знищуєгумусовий горизонт. Внаслідок цього помітно зменшуються запаси гумусу, азоту,фосфору, калію й інших поживних елементів. Ґрунт втрачає свою родючість.
Вітроваерозія поширена переважно в районах недостатнього зволоження і низькоївідносної вологості повітря. Дефляції особливо піддані ґрунти степів, саван,напівпустель і пустель. Посиленню руйнівної дії вітрів сприяє рельєф іздревніми балками стоку вздовж напрямку пануючих вітрів, малогумусність і легкийгранулометричний склад ґрунтів, широке поширення ярих, зернових і просапнихкультур, коли ґрунт значну частину року не прикритий рослинністю. Дефініцію ґрунтівлегкого гранулометричного складу може викликати вітер зі швидкістю 3 – 4 м/с.Структурні ґрунти стійкі до вітрової ерозії, ніж розпилені. Вітрова ерозіявиявляється у вигляді курних бур і повсякденної дефляції.
Повсякденнаерозія повільно, але постійно руйнує ґрунт. Ерозійно-небезпечні землі в окремихобластях складають до 40 %. видування верхнього шару ґрунту, як і у випадку зводною ерозією, веде до скорочення потужності гумусового профілю, зменшеннязапасів гумусу, азоту й інших елементів живлення в ньому.
Зкліматичних факторів на розвиток ерозійних процесів впливає швидкість та напрямвітру, кількість вітряних днів, що обумовлюють інтенсивність вітрової ерозії,перенос снігу і т.д.
Рельєф,як і кліматичні умови, є одним з визначальних умов розвитку вітрової та водноїерозії. Рельєф обумовлює перерозподіл тепла та опадів на поверхні ґрунтів.Рельєф – це форма поверхні, сукупність нерівностей на поверхні земної кори. Вінможе бути рівнинним, спокійним, або пересіченим, це і впливає, головним чином, нахарактер розвитку ерозійних процесів. На рівнинній поверхні, навіть при значнійінтенсивності дощу поверхневий стік формується слабо і вона розвивається слабо.На відкритій місцевості створюються умови для розвитку вітрової ерозії. Нарозчленованому рельєфі відбувається перенос і накопичення снігу, перерозподілрідких опадів. Крутизна та характер схилу обумовлюють інтенсивність змивуґрунту.
Мулистіта глинисті частки, змиті з полів, осідають в озерах, ставках, водосховищах,погіршують якість води в річках. В результаті швидко знижується пористий об’ємводосховищ, погіршуються умови судноплавства, зменшується виробництвоелектроенергії, рибопродуктивність водоймищ. Забруднення води погіршує умовифункціонування промислових підприємств, які використовують поверхневі води,зростають затрати на очищення води для комунальних та промислових потреб,зростає рівень захворюваності населення. Змив ґрунту з полів приводить доцвітіння вод в річках та озерах, погіршуються умови для використанняповерхневих вод для зрошення.
Захистґрунтів від ерозії, як правило, включає цілий комплекс організаційних,агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів. Максимальний ефектдосягається лише у випадку захисту всієї вододільної площі і застосуваннякомплексу мір.
Агротехнічнізаходи по боротьбі з водною ерозією спрямовані перш за все на регулюванняповерхневого стану талих і дощових вод. Важливе значення має правильнийобробіток ґрунту: оранка, культивація, посів поперек схилу, борозни і грядизатримують стік, поглинають воду, зменшують розмив і сприяють накопиченнювологи в ґрунті. В умовах надлишкового зволоження обробіток ґрунту і посівздійснюють під невеликим кутом до схилу для повільного відводу надлишковоїводи. На схилах більше 2 % додатково проводять обвалування зябу, боронування,лункування для затримки стоку. Обвалування з перемичками створює на поверхнімережу мікро водойм, що затримують талу воду. Для створення рівномірногосніжного покриву застосовують снігозатримання, снігозахисні заходи: оранкуснігу, прикочування, щити та ін. Лісосмуги і куліси розміщають уздовжзагального напрямку горизонталей, не допускаючи локальних концентрацій снігу.
Дляскорочення поверхневого стоку в ряді південних районів рекомендують безполицевуоранку зі збереженням стерні чи поживних залишків. У інших регіонах доцільнаглибока зяблева оранка у 3 – 5 років один раз. Вона збільшує запаси вологи ізменшує вплив. У гірських умовах для запобігання й ослаблення водної ерозіїпроводять терасування схилів. Розмір і ухил терас регулюють так, щобповерхневий стік можна було затримати в каналі чи скинути.
Крімзміцнення вершин і схилів ярів та балок для боротьби з водною ерозієювикористовують лісопосадки на прилеглих площах. Весь комплекс протиерозійнихзаходів приводить до регулювання снігового покриву, стану талих і зливових вод,до переходу поверхневого стоку у внутріґрунтовій, до скорочення водної ерозії.
Наземлях, підданих вітровій ерозії, чисті пари заміняють зайнятими, сидеральнимиі кулісними. Куліси з високостебельних рослин охороняють ґрунт від видуваннянавесні і влітку, а взимку сприяють снігозатриманню.
Отже,прояву водної ерозії сприяє відсутність рослинного покриву на орних ґрунтахнавесні при таненні снігу й у період осінніх дощів. До того ж завдяки впливусільгоспмашин в орних ґрунтах руйнується структура, ущільнюється поверхняґрунту, зменшується кількість органічної речовини.4.2 Дефляціяґрунтів
Вітроваерозія поширена переважно в районах недостатнього зволоження і низькоївідносної вологості повітря. Дефляції особливо піддані ґрунти степів, саван,напівпустель і пустель. Дефляцію ґрунтів легкого гранулометричного складу можевикликати вітер зі швидкістю 3-4 м/с. посиленню руйнівної дії вітрів сприяєрельєф із древніми балками стоку вздовж напрямку пануючих вітрів,малогумусність і легкий гранулометричний склад ґрунтів, широке поширення ярихзернових і просапних культур, коли ґрунт значну частину року не прикритийрослинністю.
Діявітру слабкіше виявляється на вологому ґрунті, що володіє збільшеноюзв’язністю, де прискорене зростання рослин сприяє швидкому створеннюґрунтозахисного покриву. Пилові бурі розвиваються при дуже сильних вітрах, якіпідхоплюють і переносять на значні відстані дрібні ґрунтові частинки. Пиловібурі приносять велику шкоду сільському господарству. Вони ушкоджують посіви,місцями повністю здувають гумусовий шар.
Дляборотьби з вітровою ерозією здійснюють заходи по накопиченню вологи в ґрунті,забезпечують постійний захист ґрунту рослинним покривом від видування. Широкевпровадження отримав без відвальний обробіток ґрунту, при якому на поверхніоброблюваного ґрунту залишається більша частина рослинних решток. Проводятьполосне або суцільне заміщення стерні при високому зрізі. В районах з високимризиком вітрової ерозії запроваджують />ґрунтозахисні сівозміни з розміщенням посівів смугамипоперек переважаючого напрямку вітрів через 50 – 100 м. На пасовищах регулюютьвипас худоби з метою збереження травостою.
Лісомеліорація– важлива ланка в боротьбі з дефляцією.
Напасовищах вітрова ерозія виникає від вибивання дерну худобою. На розбитихпісках необхідно заборонити випас худоби, влаштувати скотопрогони і засіватиділянки цінними кормовими травами. Для запобігання вибиванню варто періодичновиділяти ділянки зі збідненим і засміченим травостоєм для підкошення і підсівукормових трав. Бажано обводнювати пасовища і створювати лісосмуги-«парасолі»для запобігання перегріву і бур’янів.
4.3 Хімічне забруднення
Проблемазабруднення довкілля важкими металами весь час загострювалась і нині набулазагрозливих розмірів. У багатьох індустріальних районах світу з’явилисьтехногенні біогеохімічні зони з аномально високим вмістом у ґрунті важкихметалів.
Заступенем можливого негативного впливу важких металів-забруднювачів на ґрунт,рослини, тварини та людину виділяють три класи небезпеки:
–високо небезпечні;
–небезпечні;
–мало небезпечні.
Допершого класу належать арсен, кадмій, ртуть, селен, свинець, кобальт, цинк,фтор.
Додругого класу належать – бор, кобальт, нікель, молібден, сурма, хром.
Дотретього класу – барій, ванадій, манган, стронцій.
Основнимиджерелами надходження важких металів на земну поверхню є пилогазові викидигірничорудної, металургійної та хімічної промисловості. Забруднення ґрунтовогопокриву дуже тісно пов’язане з роботою електростанцій, автомобільного тазалізничного транспорту. Підвищений вміст важких металів в ґрунті може бутинаслідком застосування у сільськогосподарському виробництві меліоратів, добривта пестицидів, а також використання для зрошення забруднених побутових іпромислових стічних вод.
Найістотнішінаслідки спостерігаються на територіях, що прилягають до підприємств.Наприклад, на металургійних заводах підвищений вміст важких металів виявляєтьсяна відстані до 15-20 км. Зона впливу комбінатів по виробництву азотних добривпростягається до 40 км. Поблизу таких підприємств формується тепло геннапустеля в радіусі від 100-300 м. до 1,5-2 км залежно від потужностіпідприємства, рельєфу та клімату місцевості.
Упромислових районах, де застосовується зрошення посівів водами з підвищенимвмістом важких металів, значне забруднення може спостерігатися на відстані20-30 км від джерела забруднення. Це результат вторинного забруднення ґрунтівважкими металами при зрошенні. На великих промислових комплексах зонизабруднення окремих підприємств можуть перекриватися, а токсичні викидипереноситись у віддалені райони, розширяючи територію забруднення.
Локальнезабруднення сільськогосподарських угідь важкими металами можуть спричинититранспортні засоби. Вздовж автодоріг з високою інтенсивністю руху (10-20 тис.машин за добу) забруднення зазнає придорожня смуга на відстані до 200 м ізпереважанням свинцю, що міститься в антидетонаційних присадках до бензину. Зпродуктами дизельного палива, мастильними матеріалами та відходами автопокришоку довкілля потрапляють кадмій та цинк.
Розподілважких металів шляхів залежить від інтенсивності та швидкості рухуавтотранспорту, напряму вітру. Максимальне забруднення ґрунтів спостерігаєтьсяна відстані 7-10 м від дороги, а в зоні – 30-80 и. відмічається зниженняврожайності і різке погіршення якості сільськогосподарської продукції. Дозабруднювачів ґрунтів належать також мінеральні добрива і хімічні меліорати,істотним недоліком яких є наявність в них баластних речовин, у тому числітоксичних речовин і сполук.
Рівеньзабруднення ґрунту та закономірності просторового поширення важких металівзалежить від потужності підприємств-забруднювачів, тривалості їх діяльності,якості сировини, технології виробництва, ефективності роботи очисних споруд.
Заданими А.Є.Басманова і А.В.Кузнецова, кількість важких металів у фосфорнихдобрив, що випускаються в СНД, коливається в широких межах і в середньомустановить, г/т: міді – 127; цинку – 134; кадмію – 3,0; свинцю – 34; нікелю –92; хрому – 121 (табл. 4.3).
Таблиця 4.3.Вміст важких елементів в мінеральних добривах,
г/т діючоїречовиниДобрива Мідь Цинк Кадмій Свинець Нікель Хром Азотні 51 64 1,23 21 6,38 0,38 Фосфорні 127 164 3,0 34 92 121 Калійні 9,4 20 1,05 28 9,1 0,89 Всі мінеральні добрива 59 77 1,62 26 30 33
Азотніта калійні добрива забруднені важкими металами меншою мірою. Особливуекологічну небезпеку становить ненормоване застосування хімічних меліорантів івідходів промисловості. Наприклад, при внесенні фосфогіпсу в нормах 5-20 т/га уґрунт надходить 100-400 кг стронцію. Використання на добриво піритних огарківзабруднює ґрунт свинцем. При фосфоритуванні у ґрунт потрапляють фтор істронцій, при внесенні сечовини – арсен.
Фосфоритимістять ртуть від 10 до 1000 мг/кг, калієві сольові відклади – до 10, вапняки –0,03-0,7 мг/кг.
Небезпечнимдля ґрунту є систематичне використання як добрива осадів стічних вод,забруднених важкими металами. Шкіряні, годинникові та інструментальні заводиістотно забруднюють осади хромом, електронна промисловість – кадмієм, великіміста з розвинутим автотранспортом – свинцем.
Дерновіглинисто-піщані ґрунти здатні в одному лише орному шарі глибиною до 20 см міцноутримувати 40-60 т/га свинцю. Однак у самому ґрунті виникає гостратоксикологічна ситуація. Л.К.Садовнікова виділяє такі основні етапи у реакціїґрунтів на техногенний вплив та їх еволюцію від природного до техногенногопорушеного стану:
1) накопичення хімічних забруднювачів до критичного рівня;
2) значна зміна фізичних і хімічних властивостей ґрунтів –несприятливі зміни рН, втрата структури;
3) несприятливий вплив ґрунтових умов на рослинний покрив;
4) розвиток процесів ерозії та дефляції;
5) деградація ґрунтів;
6) утворення техногенної пустелі.
Отже,важкі метали забруднюють не лише ґрунти. До 30-40 % важких металів та їхпохідних потрапляє із ґрунту у підґрунтові води. Під дією забруднення гинутьтрав’янистий покрив і лісові насадження, знижується врожайністьсільськогосподарських культур і погіршується якість продукції.4.4 Забрудненняґрунтів радіонуклідами
ВнаслідокЧорнобильської катастрофи значна територія України зазнала радіоактивногозабруднення. Погіршився екологічний стан сільськогосподарських угідь. Площазабруднених земель збільшується за рахунок радіоактивних викидів діючих атомнихелектростанцій, що знаходяться в безпосередній близькості. За оцінкамиспеціалістів, на АЕС лише трохи більше 2 % ядерного палива використовуєтьсяефективно. Близько 98 % його йде у відходи, що становить радіоактивні продукти(плутоній, цезій і стронцій), які неможливо скоротити, а тільки можна вічнозберігати у спеціальних могильниках. Технічно складним є питання про демонтажАЕС, який слід обов’язково проводити через 30-50 років після введення станції удію.
Особливонебезпечні забруднення радіонуклідами з катастрофічними екологічними наслідкамивиникають через ядерні вибухи та аварії на об’єктах атомної промисловості іенергетики. Спочатку, потрапивши в атмосферу, радіонукліди випали на ґрунт,рослини, води. У ряді районів тварини і люди зазнали радіоактивногоопромінювання. Висока міграційна здатність у харчовому ланцюзі ґрунт →рослина → тварина → продукти тваринництва, обумовила їх надходженнядо організму людини.
Назовнішнє опромінювання припадає основна частина дози опромінення людини ітварини за короткий період, через те воно обумовлене насамперед випромінюваннямрадіонуклідами з коротким періодом напіврозпаду (132Ге, 132І, 131І та ін.).Наявність довготривалих радіонуклідів (90Sz, 37Cs, 239Pu, 240Pu та ін.), ухарчовому ланцюзі спричинює внутрішнє опромінення людини і тварини.
Особливістьрадіоактивного забруднення ґрунтового покриву полягає в тому, що масарадіоактивних домішок дуже мала і вони не приводять до кількісних змін основнихвластивостей ґрунту. Вміст гумусу, елементів живлення, ємність катіонногообміну, рН та інші показники не змінюються. Істотне значення мають розподілрадіонуклідів по профілю ґрунту, їх концентрування у ґрунтовому розчині,ступінь рухомості та доступність рослинам.
Заумов жорсткого вітрового режиму, при зменшеній вологості ґрунту та відсутностірослинності існує безпека переносу радіонуклідів потоками вітру. Вони такожможуть змиватися зі схилів і з водами поверхневого стоку потрапляти у водойми.
Великунебезпеку являють собою стронцій-90 та цезій-137, що можуть накопичуватись ітривалий час зберігатися у ґрунтах. Маючи подібні хімічні властивості докальцію і калію, стронцій-90 та цезій-137 інтенсивно поглинаються рослинами.Потім з продуктами рослинного чи тваринного походження вони потрапляють долюдського організму, де стронцій накопичується в кісткових, цезій – у м’язовихтканинах. Маючи період напіврозпаду відповідно 28,6 та 30,2 року, цірадіонукліди тривалий час зберігаються в зараженому організмі.
Отже,людство використовує мільярди тон сировини, а на корисний продукт перетворюєлише 1-2 %. Тобто 98-99 % взятого з природи викидається у вигляді відходів,звалищ, забруднюючи родючі ґрунти. У зв’язку з забрудненням ґрунту доцільнозапропонувати рекомендовану систему показників родючості ґрунтово-екологічногомоніторингу, особливо при введенні інтенсивного землеробства.
5 Рекультиваціяґрунтів 5.1 Рекультивація ґрунтів
Рекультиваціяземель – це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності ігосподарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкіллявідповідно інтересам суспільства. Будь-яке будівництво, добування кориснихкопалин, геологорозвідка не починаються доки не буде розроблено проектрекультивації порушеного ґрунтового покриву.
Основнезавдання рекультивації полягає в тому, щоб привести порушені землі в придатнийстан, для використання в сільському господарстві, лісовому, рибномугосподарстві для промисловості, цивільного будівництва, створення зонвідпочинку або пам’яток природи.
Врегламентуючих положеннях «Науково-методичних рекомендацій по рекультиваціїпорушених земель в Україні» вказано, що рекультивація земель – один зефективних заходів у вирішенні питань раціонального використання земельнихресурсів і проблеми охорони природи в цілому. Рекультивації підлягають усіземлі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських непідстеляючих породах, що відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих,будівельних, гідротехнічних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродованіґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання – кам’янисті місця і землі знеглибокими і низькопродуктивними ґрунтами. Рекультивація має соціальнезначення у справі виховання бережливого ставлення до природних ресурсів ізокрема земельних багатств України.
Роботиз рекультивації порушених земель виконують поетапно і поділяють на технічну табіологічну рекультивацію. Технічна рекультивація є комплекс інженерних робіт.
5.2 Технічнийетап рекультивації
Порушеніземлі приводяться в придатний стан в ході проведення технологічних робіт, а принеможливості не пізніше, як за рік після їх завершення. Рекультиваціяздійснюється поетапно.
Технічнийетап рекультивації включає наступний комплекс робіт:
–знімання та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючихпорід;
–селективне вийняття і формування відвалів розкривних порід;
–формування відвалів шахт, кар’єрів;
–планування поверхні, терасування, закріплення схилів, відкосів,відвалів;
–хімічна меліорація токсичних порід;
–покриття спланової поверхні шаром родючого ґрунту абопотенційно-родючих порід;
–інженерне обладнання території (дороги, виїзди);
–планування на та бортів кар’єра при створенні водоймищ.
Комплексробіт залежить від стану порушених земель та напрямку їх подальшоговикористання. Селективне формування відвалів та зняття родючого шару ґрунту єобов’язковим при проведенні будь-яких гірничих робіт, промисловому чи цивільномубудівництві. Родючий шар використовується для землювання низькородючих таеродованих земель.
Припроведенні рекультиваційних робіт обов’язковим є при формуванні відвалівселективне добудування і формування відвалів. Гумусовий шар, потенційно родючіта інші породи добуваються, транспортуються та складуються роздільно.
Якщогумусовий шар не використовується для рекультиваційних робіт, він зберігаєтьсяспеціальних відвалах (до 10 м висоти). Поверхня таких відвалів планується ізасівається бобовими травами для захисту від ерозії та підтримки достатньогорівня біологічної активності ґрунту.
Приформуванні відвалів порід відразу здійснюється грубе планування поверхні. Прицьому ділянки для використання в сільському господарстві повинні бути близькідо рівнинних без замкнутих понижень та бокових ухилів. Загальний ухил поверхнідля Полісся може складати 1-2°, для лісостепу і Степу – 1°. Післяодно-дворічної усадки порід здійснюється кінцеве планування поверхні, відвалипокриваються родючим шаром ґрунту і передаються в освоєння.5.3 Біологічний етапрекультивації
Біологічнарекультивація – це етап загальної рекультивації, що охоплює комплексагротехнічних і фітомеліоративних заходів для підвищення родючості порушенихземель.
Біологічнарекультивація може бути сільськогосподарською або лісовою. Сільськогосподарськарекультивація слугує для підготування земель під ріллю, багаторічні насадженнячи природні кормові угіддя.
Лісоварекультивація передбачає вирощування на рекультивованих землях певного наборулісових культур, які в подальшому можна використовувати як товарні абопарникові лісопосадки, спортивно-оздоровчі і захисно-декоративні зони.
Вибіртого чи іншого виду рекультивації базується на економічних, господарських тафізико-географічних особливостях розміщення ділянки порушених земель, складу,властивостей та рівня родючості порід та наявності родючого шару ґрунту.Найбільшу цінність являють землі, що планується використовувати підсільськогосподарські угіддя. Їх готують особливо ретельно, включаючиобов’язкове нанесення на сплановану поверхню шару родючого ґрунту абопотенційно родючих порід.
Вобластях з поширенням родючих ґрунтів і нетоксичних розкривних порід проводятьсільськогосподарську рекультивацію. Вона проходить у кілька стадій: вапнування,розпушування до глибини 60 см, внесення добрив, посів злаково-бобової суміші.Після цього вводять спеціальну сівозміну, де 40-50 % складають багаторічнітрави.
Біологічнарекультивація включає комплекс заходів по створенню водно-повітряного іпоживного режимів для сільськогосподарських і лісових порід. Біологічнарекультивація передбачає:
–введення сидеральних сівозмін;
–внесення підвищених норм органічних та мінеральних добрив;
–мульчування;
–глибоке рихлення.
Меліоративнізаходи на верхній шар ґрунту повинні бути максимально ефективні з метоюскорочення термінів окупності затрат на рекультивації.
Напрямокі методи біологічної рекультивації розрізняють залежно від географічногоположення району, його кліматичних, фізичних і господарсько-економічнихособливостей. Найбільш дешевим видом освоєння рекультивованих територійвважається залісення. Для поліпшення властивостей верхнього шару відвалів, длянагромадження в ньому органічної речовини й азоту перед посадкою дереввисівають люпин, люцерну з наступним їхнім захворюванням. Дерева саджають взаповнені нетоксичною породою або ґрунтом ямки чи борозни.
6 Сільськогосподарське використання ґрунтів 6.1 Сільськогосподарськевикористання дерново глинисто-піщаних />ґрунтів на древньоалювіальних пісках
Ґрунтиволодіють високою природною родючістю і придатні під всі районовані в зонісільськогосподарські культури.
Заходищодо підвищення продуктивності цих ґрунтів повинні бути спрямовані передусім нарегулювання водного і поживного режимів. Ґрунт в сільському господарствівиступає як основний засіб виробництва.
Ґрунт– основний засіб і об’єкт праці в сільськогосподарському виробництві, а йогорозподіл є причиною гострих соціальних конфліктів.
Дозаходів, що направлені на підвищення сільськогосподарської продуктивностіґрунтів, відносять наступні:
–внесення добрив – органічних і мінеральних;
–обробка з урахуванням конкретних ґрунтових умов рельєфу іншихчинників, а саме: з одного боку, поглиблення орного шару для поліпшенняводно-повітряного, поживного і теплового режимів ґрунту;
–застосування для боротьби з водною ерозією ґрунтозахисних сівозмінз багаторічними травами, оранка упоперек схилів.
Розвитоксільського господарства потребує правильного обліку особливостей ґрунтовогопокриву при розміщенні й плануванні його галузей, при виборі й розміщеннікультурних рослин, агротехніки, використання добрив. Наприклад, багатокультурних рослин не виносять високої кислотності ґрунтів (пшениця, кукурудза),надлишку СаСО3 (чай, цитрусові), віддають перевагу слабкому засоленню. Томуважливе значення має раціональне використання цих ґрунтів та їх охорона.
6.2 Впливпестицидів на ґрунт
Пестициди– отрутохімікати для боротьби з бур’янами (гербіциди), із грибковими хворобами(зооциди), широко застосовуються в сільському господарстві і зберігають більше30 % врожаю. Найбільше застосування знаходять такі пестициди: хлорованівуглеводи, дієни, складні ефіри фосфорних кислот. При обробці посівівпестицидами основна їх частина накопичується на поверхні рослин. Вониадсорбуються органічною речовиною ґрунтів і мінеральними колоїдами. Надлишкипестицидів можуть мігрувати з гравітаційним потоком і потрапляти в ґрунтовіводи. Накопичуючись у ґрунті, вони можуть передаватися до ланцюга харчування івикликати захворювання тварин і людей. Нагромадження залишків пестицидів уґрунті залежить і від природи токсиканта. Найбільш стійкі – хлорорганічнісполуки і група дієнів. Вони зберігаються у ґрунті протягом декількох років. Дотого ж, чим вище доза, тим довше зберігається токсикант. Фосфорорганічнісполуки і похідні карбамідної кислоти втрачають свою токсичність менше ніж за 3місяці і при розкладі не утворюють токсичних метаболітів.
Основнаумова охорони ґрунтів від забруднення пестицидами:
–створення і застосування менш токсичних і менш стійких сполук ізменшення доз їхнього внесення у ґрунт. Розкладаннню токсикантів сприяютьреакції окиснення, відновлення і гідролізу. Найбільш активне розкладанняпестицидів здійснюють мікроорганізми. Деякі хімікати токсичні длямікроорганізмів ґрунту, але у дозах, які рекомендуються для виробництва,значної шкоди не завдають.
Охоронаґрунтів від надлишку пестицидів має ряд спільних рис з охороною ґрунтів.Розробка нових довгостроково діючих гранульованих форм добрив, застосуваннякомплексних форм, використання правильної технології їх внесення, дотриманняправил збереження і транспортування – все це охороняє ґрунт від надлишку пестицидів.
Отже,одна із найцінніших властивостей ґрунту – здатність його до самоочищення –зумовлюється головним чином завдяки життєдіяльності бактерій. Детоксикація іруйнування отрутохімікатів знаходиться у прямій залежності від біохімічноїактивності ґрунтів. Ці процеси інтенсивніше відбуваються в ґрунтах з великоюкількістю гумусу, при внесенні органічних добрив.
7 Розрахунокрозмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів 7.1 Визначення забрудненняземельних ресурсів
Забрудненняземельних ресурсів – попадання на поверхню та всередину ґрунту забруднювачів,що не розкладаються в процесі самоочищення ґрунту і змінюють його властивості.
Землівважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені кількісні або якісні зміни,що сталися в результаті господарської діяльності та інших антропогеннихфакторів.
Факторизабруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекціїМіністерства охорони навколишнього середовища. Визначення обсягу забрудненняземельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням черезрізноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов,обмеженість інформації про них на конкретних ділянках. За наявності інформаціїпро кількість забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі чизасмітила її поверхню, визначають на місці площу, глибину проникнення та обсягизабруднення. Терміновим загальнодержавним завданням є глибоке екологічне ібіохімічне дослідження, розробка програми необхідних оздоровчих заходів в іншихрегіонах екологічних катастроф.
Приодночасному забрудненні земель кількома забруднюючими речовинами загальнийрозмір шкоди визначається як сума втрат від кожної забруднюючої речовини.
Приобчисленні розміру шкоди, завданої земельним ресурсам в результатінесанкціонованих звалищ побутових, промислових та інших відходів, уводитьсякоефіцієнт 10, а токсичних відходів – 100.
Розмірвідшкодування шкоди Рвв визначається за формулою:
Рвв =А · Гд · Кз · Кн · Жегз, (1)
де: А– питомі витрати на ліквідацію наслідків забруднення земельної ділянки, яківизначаються, як 0,5 Гд;
Гд –грошова оцінка земельної ділянки до забруднення, грн. (формула 2);
Кз –коефіцієнт, що характеризує вміст забруднюючої землі (м3) в об’ємі забрудненоїземлі (м3) залежно від глибини просочування;
Кн –коефіцієнт небезпечності забруднюючої речовини (додаток 1);
Шегз– показник шкали еколого-господарського значення земель (додаток 2).
Грошоваоцінка земельної ділянки до забруднення (Гд) визначається:
Гд = ∑(Пагр ∙ Гагр), (2)
деПагр – площа агровиробничої групи ґрунтів (м2);
Гагр– грошова оцінка 1 м2 агровиробничої групи ґрунтів (грн./м2), яка визначається:
/>, (3)
де:
Гу –грошова оцінка 1 м2 відповідних угідь сільськогосподарського підприємства(грн./м2), яка визначається за матеріалами грошової оцінки земель щодоконкретних власників за даними земельного кадастру районного відділу земельнихресурсів;
Багр– бал бонітету агровиробничої групи ґрунтів земельної ділянки;
Бу –бал бонітету 1 га відповідних угідь сільськогосподарського підприємства(додаток 6).
Коефіцієнтзабруднення землі (Кз) визначається за формулою:
/>, (4)
де:
Озр –об’єм забруднюючої речовини (м3);
Тз –товщина земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат наліквідацію забруднення залежно від глибини просочування і дорівнює 0,2 м;
Пд –площа забрудненої земельної ділянки;
Іп –індекс поправки до витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибинипросочування забруднюючої речовини (додаток 3).
Завідсутністю даних про об’єм забруднюючої речовини його величина розраховується:
/>, (5)
де:
Взр –вага забруднюючої речовини (т);
Щзр –відносна щільність забруднюючої речовини (т/м3) (додаток 4).
Задача
Уселищі міського типу на ділянці нафтопроводу стався витік сирої нафти на площу180 м2. Маса забруднюючої речовини склала 3,5 т. Нафта просочилась у ґрунт наглибину 40 см.
Визначаєморозмір шкоди від забруднення:
1.Кн = 3 (надзвичайно небезпечний забруднювач).
2.Шегз = 3 (землі сільських населених пунктів та селищ міськоготипу.
3.Іп = 0,08.
4.Щзр = 0,73 – 1,04
5.Визначаємо об’єм забруднюючої речовини:
/> м3
6.Визначаємо коефіцієнт забрудненості:
/>
7.Визначаємо грошову оцінку 1 м2 агровиробничої групи:
/>
8.Визначаємо грошову оцінку земельної ділянки до забруднення:
Гд=(180 ∙ 0,07) = 12,6
9.Визначаємо розмір відшкодування шкоди:
Рвв =6,3 ∙ 12,6 ∙ 1,43 ∙ 3 ∙ 3 = 1021,6206.
Отже,розмір відшкодування шкоди за забруднення ґрунтів селища міського типустановить 1021,62 гривні.7.2 Рекомендаціїпо покращенню властивостей ґрунту
Длятого, щоб покращити ґрунт потрібно зменшити обробіток ґрунтів по горизонталі. «Халтурне»землеробство зменшує змив ґрунту на 50 % і поверхневий стік на 12-99 %.
Охоронуґрунтів можна здійснювати найрізноманітнішими методами: заліснення перелогів таеродованих земель, використання раціональної агротехніки, відмова відмонокультур. Технологія сільськогосподарського виробництва має базуватися наекологічно обґрунтованих раціональних нормах, виключаючи з обробітку землі насхилах крутістю 7°, інтенсифікувати використання сільськогосподарських угідь,які залишилися в обробітку. Науковці рекомендують розпочати послідовний перехідна ландшафтне землеробство, його ґрунтозахисну спрямованість, у повному обсязівиконувати протиерозійні заходи і рекультивацію земель.
Такожодна з головних умов охорони ґрунтів від забруднення пестицидами та різнимидобривами, тобто можна вносити у ґрунт різні добрива, але не в дуже великійкількості.
Заходищодо підвищення продуктивності земель та їх охорони дуже різноманітні і повинніздійснюватись комплексно, єдиною системою, взаємно доповнюючи один одного іпосилюючи дію всіх інших. Тому, перш за все, потрібно, щоб кожний клаптикземлі, кожне поле мало дбайливого господаря, освіченого, розсудливого, щоб відстану поля залежала не тільки його доля, а й доля його дітей та онуків.
Насьогоднішній день особливого значення набуває рекультивація земель – повне абочасткове відновлення ландшафту та родючості ґрунту, добування корисних копалин.
Длятого, щоб зберегти фізичні властивості ґрунтів – структуру, пористість,оптимальний водно-повітряний режим – потрібно різко скоротити повторністьобробітку ґрунтів, перейти на прогресивні та ефективні форми, легші машини імеханізми.
Дляпостійного прогресуючого підвищення врожайності ґрунтів необхідне здійснюванняряду меліоративних заходів.
Меліорація– докорінне поліпшення природних умов ґрунтів з метою підвищення їх родючості.
Лісотехнічнімеліорації – для поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту ґрунтів відерозії шляхом заліснення схилів, балок і ярів.
Хімічнімеліорації – поліпшують агрохімічні і агрофізичні властивості ґрунтів, шляхомвикористання вапна, гіпсу, торфу.
Гідротехнічнімеліорації спрямовані на поліпшення водного режиму шляхом обводнення абоосушення, точним регулюванням водного режиму ґрунту.
Всіці види меліорації потрібно застосовувати лише на основі науково обґрунтованихпотреб, щоб не погіршити стан земель.
Висновок
Ґрунт,як елемент біосфери, покликаний забезпечити біологічне середовище для людини,тварини, рослин та інших організмів. Він має високу буферність таенергоємність, значний резерв механізмів самоочищення, які так важливі дляпідтримання збалансованої взаємодії ґрунтової мікробіоти і людини. Тількиґрунтом можуть бути забезпечені повноцінні умови для виробництва продуктівхарчування і корму для тварин. Ґрунт перебуває в постійних обмінних взаємодіяхз іншими елементами біосфери і залежить від їх стану. Він істотно впливає наприлеглі елементи біосфери та поверхневі й підземні води, атмосферне повітря.
Ґрунтипотрібно охороняти. Охорона ґрунтів від забруднення – найгостріша глобальнапроблема, з якою безпосередньо пов’язане відтворення біорізномаїття тазабезпечення продуктами харчування населення планети. Охорона ґрунтів необхіднадля збереження та підвищення їх репродуктивної функції, для підтримки стійкостібіосфери.
Уґрунті можна виокремити кілька основних горизонтів: гумусовий, в якомузосереджена основна маса органічної речовини; ілювіальний, в якомунакопичуються поживні речовини; материнська вивітрена гірська порода інезамінена материнська порода.
Списоквикористаної літератури
1. Шкварчук М.М., Денеменчук М.І. Ґрунтознавство. – К.: Вища школа,1986.
2. Назаренко І.І., Польська С.М. Ґрунтознавство з основами екології:Підручник. – Чернівці: Книга, 2006. – 504 с.
3. Коротун І.М., Коротун Л.К. Географія Рівненської області. – Рівне:М.Колос, 1981. – 256 с.
4. Кваша М. Ґрунти Рівненської області. – Львів, 1970.
5. Ковда В.А. Биохимия почвенного покрова. – М., 1993.
6. Канівець В.І. Життя ґрунту. – К.: Урожай, 1990.
7. Мацмув А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерніметоди охорони довкілля: Навч. посібник. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня»,2000. – 504 с.
8. Запольський А.К., Самок А.І. Основи екології: Підручник / За ред…К.Н.Ситлика. – К.: Вища шк., 2004. – 328 с.
9. Ґрунти України та їх агро-виробнича характеристика. – К.: Урожай,1964.
10. Основи сільського господарства: Навч. посібник / Б.М.Польський,М.І.Стебленко, П.Д.Чмир, В.С.Яворський. – 2-ге вид. перероб. і допов. – К.:Вища шк., 1991.
11. Атлас почв Украинской ССР. Под ред. Крупского Н.Е., Полупана Н.П. –1979. – 160 с.
Додаток 1
Коефіцієнтинебезпечних забруднюючих речовин (Кн)
№ з/п
Ступінь небезпеки
Назва речовини
1
2
3
4 1
Надзвичайно небезпечні (ГДР/ОДК
Аміак
Арріво
Атразин
Арсеном
Бенз(а)пірен
Бензин
Гексахлорбензол
Гетерофос
ДДТ та його метаболіти
Денис
Кадмій
Миш’як
Нафта
Паливо котельне
Паливо дизельне
Політразин
Ренит
Реліт
Ртуть
Селен
Свинець
Суміцидин
Фастах
Фтор
Фурадан
Хлорамп
Циклофос
Цинк 3 2
Дуже небезпечні (ГДК/ОДК
0,2 – 0,5 м/кг)
Карій
Бензол
Врамофос
Бор
Каптозан
Карбоорос
Кобальт
м-ксилол
о-ксилол
Метанин
Метафос
Мідь
2,4-Д-диметиламіна
Сіль
Дифеномід
Етафос
Роніт
Симазин
Стирон
Сульфазін
Толуол
Нікель
Нітропіридин
Нітрофор
Полікарбацин
Фундазол
Фітолофос
Фурфурол
Хлорофос
Хром
Цинеб
Ялан 2 3
Помірно небезпечні (ГДК/ОДК
> 0,5 мг/кг)
Ацетальдегід
Кетоксеон
Ванадій
Вольфрам
Гексахлорбутандієн
2М-4ХП
Ізопротілбензол
Йодофенорос
Кампозан
Марганець
Рацидан
Стронцій 1,5 4 Мало небезпечні та інертні
Будівельні відходи
Відходи флотації вугілля
Ганчір’я
Гума
Гній та гноївка
Комплексні гранульовані добрива
Комплексні рідкі добрива
Металобрухт
Папір
Полелісовідходи
Побутове сміття
Сірка 1,0
Додаток 2
Шкалаеколого-господарського значення земель (Шегз)№ з/п Категорії земель та землі, що підлягають особливій охороні Кег 1 Зона санітарної охорони навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, прибережні захисні смуги вздовж морів, річок та навколо водойм 5,5 2 Землі оздоровчого призначення 5,0 3
Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення
(у тому числі земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду) 4,5 4 Охоронна зона навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо 4,0 5 Землі рекреаційного призначення 4,0 6 Землі історико-культурного призначення 4,0 7 Особливо цінні землі (відповідно до переліку особливо цінних груп ґрунтів, затвердженого наказом Держкомзему України від 06.10.2003 N 245, зареєстрованого в Мін'юсті України 28.10.2003 за N 979/8300) 3,5 8 Землі сільськогосподарського призначення 1,0 9 Землі житлової та громадської забудови 1,0 10 Землі лісового фонду 1,0 11 Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення 1,0
Додаток 3
Індекспоправки на глибину просочування забруднюючої речовини (іп)
/>Глибина просочування, м
Іп 0 – 0,2 0,100 0 – 0,4 0,082 0 – 0,6 0,070 0 – 0,8 0,060 0 – 1,0 0,054 0 – 1,2 0,049 0 – 1,4 0,044 0 – 1,6 0,040 0 – 1,8 0,037 0 – 2,0 0,033
Додаток 4
Відноснагустина деякихзабруднюючих речовин
притемпературі +20° c, (щзр)
/>Речовина*
Густина, т/м3
Речовина*
Густина, т/м3
1
2
3
4 Адипінова кислота 1,36 м-Ксиленол 1,022 Азелаінова кислота 1,03 м-Ксилол 0,864 Азид свинцю 4,71 Молібден 10,20 Азобензол 1,20 Мурашина кислота 1,22 Акрилова кислота 1,06 Нафта 0,73 — 1,04 Акрилонітрил 0,81 Нафта парафінована 0,75 — 0,80 Аліловий спирт 0,85 Нікель 8,90 Алюміній 2,70 Ніобій 8,60 Анілін 1,02 Нітрат алюмінію 3,5 — 3,9 Анісовий спирт 1,11 Нітрат заліза 1,684 Арсенід міді 8,00 Нітрат міді 2,04 Ацетон 0,79 Нітрид заліза 6,57 Барій 3,50 Оксид алюмінію 3,01 Бензальдіацитат 1,11 Оксид ртуті 11,14 Бензамід 1,341 о-Ксилол 0,881 Бензидин 1,25 Олово 7,30 Бензил 1,23 Оцтова кислота 1,05 Бензил хлористий 1,103 Паладій 11,9 Бензил ціанистий 1,015 Паливо дизельне 0,83 Бензиламін 0,982 п-Ксилол 0,861 Бензилацетон 0,989 Платина 21,45 Бензиловий спирт 1,045 Пропилова кислота 0,99 Бензин 0,73 Пропиловий спирт 0,80 Бензоїн 1,31 Ртуть 14,193 Бензол 0,88 Рубідій 1,53 Бензол хлористий 1,219 Рутеній 12,22 Берилій 1,85 Саліцилова кислота 1,44 Бор 2,30 Свинець 11,30 Борид міді 8,116 Селен 4,80 Бром 3,10 Сечовина (карбамід) 1,33 Бутиловий спирт 0,81 Сірка аморфна 1,92 Валеріанова кислота 0,94 Сірка моноклінічна 1,96 Ванадій 5,96 Сірка ромбічна 2,07 Ванілін 1,06 Скандій 2,50 Вісмут 9,80 Срібло 10,5 Вольфрам 19,3 Стирол 0,906 Вуглець 2,30 Стронцій 2,60 Гафній 13,3 Сурма 6,60 Гептан 0,68 Талій 11,85 Германій 5,35 Тантал 16,6 Гліцерин 1,26 Телур 6,24 Етиловий спирт 0,79 Титан 4,50 Залізо 7,90 Толуол 0,87 Ізобутил: йодистий 1,60 Уран 18,7 бромистий 1,27 Фенол 1,07 хлористий 0,88 Фенолфталеїн 1,30 Йод (тв.) 4,93 Формальдегід 0,815 Йодид миш'яку 4,39 Формамід 1,139 Кадмій 8,65 Фосген 1,392 Керосин 0,77 — 0,85 Фосфор (білий) 1,85 Кобальт 8,70 Фторид миш'яку 2,66 котельне 0,90 — 0,93 Фторид урану 8,95 Кремній 2,40 Фторид хлору 3,89 Магній 1,70 Хлорид миш'яку 2,163 Малеїнова кислота 1,59 Хром 7,19 Марганець 7,40 Цезій 1,90 Масла 0,86 – 0,89 Цинк 7,10 Метаборат міді 3,859 Цирконій 6,40 Миш'як 5,727 Щавлева кислота 1,90 Мідь 8,90
Додаток 5
Бал бонітетуагровиробничої групи ґрунтів
№ з/п
Ґрунти земельної ділянки
Бал бонітету 1. Землі зон санітарної охорони водозаборів, прибережної захисної смуги вздовж річок та навколо водойм 51 2. Землі оздоровчого та рекреаційного призначення 56 3. Прибережні захисні смуги вздовж морів 50 4. Землі природоохоронного та історико-культурного призначення 58 5. Землі сільськогосподарського призначення та землі запасу 54 6. Землі сільських населених пунктів та селищ міського типу 49 7. Землі під житловою та громадською забудовою міст 47 8. Болота 44 9. Землі лісового фонду 51 10. Землі промисловості, транспорту, зв’язку 41