Особливості фітоценозів Корецького лісництва Рівненського лісгоспу

Реферат
Загальний обсягбакалаврської роботи 59 сторінок. Робота містить 8 таблиць, з них у додатках 5;1 графік, 4 рисунка, 4 схеми, що містяться у додатках; 23 додатки та карту-схемуКорецького лісництва.
Метою роботи євивчення особливостей найпоширеніших сучасних фітоценозів (екосистем,біогеоценозів) Корецького лісництва ДП Рівненського лісгоспу.
Об’єкт – лісиКорецького лісництва.
Предмет – лісовіекосистеми.
При написаннібакалаврської роботи були використані: наукова література, науково-популярнілітературні джерела, науково-виробничі матеріали Корецького лісництва,матеріали краєзнавчого музею м. Корця, різноманітний картографічний матеріал:оглядово-типографічні карти; власні польові дослідження.
За результатамидослідження було визначено наступне: адміністративне місцеположення,фізико-географічне районування території дослідження, геоботанічне, лісівничепоширення лісоутворюючих видів. В результаті дослідження виявилося, що найбільшпоширеною є волога сосново-дубово-грабова судіброва, площею 62 %.
Ключові слова:фітоценоз (екосистема, біогеоценоз), ярусність, ярус, метеорологічні чинники,тип лісу, тип ґрунту, систематика.

Зміст
Вступ
Розділ 1. Огляд літератури
Розділ 2. Фізико-географічна характеристика районудослідження
2.1 Територія (місце знаходження) об’єкта дослідження
2.2 Геотектоніка, геоморфологія
2.3 Клімат
2.4 Гідрологія району дослідження
2.5 Ґрунти
2.6 Ботаніко-морфологічна характеристика основних деревних лісоутворюючих видів
2.7 Фізико-географічний район, стисла характеристикайого ландшафту
Висновки
Рекомендації
Використана література
Покажчик значень
Словник рослин

Вступ
Ліс регулюєводний стік, пом’якшує клімат навколишнього середовища, водний режим ґрунтів і,особливо, пасовищних земель, покращує погодні умови, захищає поля від суховіїв,пилових бур, захищає ріки і водойми від нищівних повеней та паводків.
Санітарно-гігієнічнароль лісу полягає не тільки в тому, що він є джерелом деревини та лабораторієюсвіжого повітря, насамперед, кисню, але й предметом великого естетичноговраження. Цим обумовлено розміщення в лісі санаторіїв, будинків відпочинкутощо.
Ліс за йогораціонального використання є невичерпним джерелом цінних харчових, лікарських,технічних і інших корисних рослин. Більш важлива роль лісу і як кормової базибудівництва, пасовищ. Ведеться важлива робота з комплексного використаннялісових багатств.
Сосново-дубовіліси унікальні за своїми багатогранними властивостями, тому їх збереження івідтворення є одним з актуальних питань лісового господарства.
Сосна звичайна ідуб звичайний є головними лісоутвоюючими породами, їх господарське значеннявизначається тим, що деревина сосни і дуба широко використовується в багатьохгалузях господарства.
Відновлення сосново-дубовихлісів може бути забезпечено при врахуванні екологічних особливостей сосни і дуба,використання відповідних способів рубок головного користування, що сприяютьприродному поновленню, застосуванні активних засобів сприяння та розширенняштучного розведення цінних високопродуктивних порід.
Метою роботи євивчення особливостей найпоширеніших сучасних фітоценозів (екосистем,біогеоценозів) Корецького лісництва ДП Рівненського лісгоспу.
Об’єктдослідження – ліси Корецького лісництва.
Предмет дослідження– лісові екосистеми.
Однією з головнихзавдань наших досліджень було вивчення біологічних і екологічних особливостейсосни звичайної і дуба звичайного, лісовідновних процесів під наметом стиглихнасаджень з участю сосни і дуба на лісосіках.
Завдання:
— вивчитигеотектоніку, геоморфологію та гідрологію району;
— вивчитиботаніко-морфологічну характеристику основних деревних лісоутворюючих видів;
— охарактеризувати поширені екосистеми (фітоценози) за Алексєєвим-Погребняком;
— визначитиосновні типи ґрунтів;
— накопичити інформаціюдля проведення перспективного планування в лісовому господарстві, розробитипотрібні рекомендації лісогосподарської промисловості;
— провести оцінкулісогосподарських, лісокультурних, лісомеліоративних і інших заходів в зв’язкуз типологічною структурою території дослідження.
Поряд з рішеннямосновних завдань, все більше значення займає прижиттєве раціональневикористання лісових ресурсів – дикорослих ягідників, грибів, різноманітноїтехнічної і лікарської сировини. Головне завдання – свято берегти іпримножувати традиції бережливого ставлення до природи, раціонального використанняі примноження її багатств, що яскраво виражається в Конституції України, атакож у виданій „Червоній Книзі України", яка є основним документом;відображає сучасний стан рідких і зникаючих видів рослин і тварин. Все цепідчеркує велику цінність природи, її чудового скарбу – ліси, як джерела нетільки матеріальних благ, але здоров’я і духовного багатства кожної людини.

Розділ 1. Оглядлітератури
Ліс – складнеспіввідношення різноманітних рослин, які дуже різняться за своїми розмірами,будовою, розмноженням, типом живлення і ін. Це ніби своєрідний живий механізм,великий і дуже складний, а окремі рослини – частини, деталі. Дерева і іншірослини в лісі тісно пов’язані між собою в своїй життєдіяльності, впливаютьодин на одного. Ось чому ліс називають рослинним угрупуванням чи фітоценозом. Вінскладається з комплексу структурних компонентів, набуваючи певної морфологічноїструктури. Остання визначається рядом причин, найважливішими з яких є: висотарослин, довжина коренів, форми надземних і підземних органів тощо [12]. В лісі існують дві великі групирослин: зелені (автотрофні) і не зелені (гетеротрофні). До першої групи відносятьсядерева, кущі, кущики, всі трав’яні рослини, а також мохи. Зелені рослинивідіграють роль первинного джерела органічної речовини на землі. В процесіфотосинтезу вони утворюють складні органічні сполучення порівняно з простих –вуглекислого газу та води, а необхідну для цього енергію отримують від Сонця.Не зелені, гетеротрофні організми – гриби, слизовики, бактерії, використовуютьготові органічні речовини, отримуючи від них енергію, необхідну для своєїжиттєдіяльності. Деякі гетеротрофи паразитують на різних живих організмах іживляться за їхній рахунок. Інша частина гетеротрофів – сапрофіти, відіграютьважливу і дуже корисну роль в житті лісового фітоценозу. Їх діяльністьпризводить до розкладання складних органічних речовин на більш прості.Кінцевими продуктами розпаду є неорганічні сполуки: вуглекислий газ, вода,мінеральні солі тощо. Сапрофітні рослини не дають накопичуватися мертвиморганічним залишкам рослинного і тваринного походження, оскільки мінералізуютьїх [29].
Таким чином, влісі непереривно йдуть два протилежних процеса: утворення органічної речовини таїї розпад. Перший процес забезпечують зелені, автотрофні рослини, а інший – гетеротрофиі сапрофіти. В лісі чітко простежується ярусність. Верхній, головний ярусзавжди утворюють дерева. Це потужні рослини – основа лісового рослинногоугруповання. В лісі дерева ростуть близько і цим дуже впливають один на одного.В результаті цього вершини їх сильно витягнуті, крони дуже вузькі, а живі гілкипочинаються високо від землі. Взаємодія дерев, складна конкуренція між ними –характерна риса лісу. Під верхнім ярусом знаходиться нижній ярус – ярусрослинності: підлісок (кущі), трав’яний і мохово-лишайниковий покрив. Особливоце помітно в діброві. В лісових фітоценозах інколи можна спостерігати не один,а два добре відмежованих яруси дерев – більш високий і низький. Так буває, наприклад,в деяких сосново-дубових лісах, де верхній перший ярус утворює дуже високі сосни,а в склад другого ярусy входить низькі дуби і липи.
Старі деревазбагачують ліс насінням, яке дає початок новим молодим поколінням дерев. Цемолоде покоління лісу називають самосів, що утворює підріст. Самосів – зовсіммолоді дерева висотою не більше півметра. Підріст – дерева більш високі, що неперевищують половини висоти дорослих материнських дерев.
Ні самосів, ніпідріст не є окремими ярусами лісової рослинності. Пояснюється це тим, щомолоді дерева не залишаються весь час однаковими за висотою та не утворюютьпостійного ярусу в лісі [29].
Підлісок –кущовий ярус фітоценозу.
Полог –тимчасовий ярус фітоценозу, утворений молодими рослинами чи рослинами, щопригнічені різкими змінами екофакторів.
Підріст – сукупністьвидів рослин деревних порід молодого віку або пригнічених, невеликих зарозмірами, значного віку.
Сходи – однорічнігрупи рослин та невеликі до 10 см висотою молоді дерева [22].
Зелені насадженнязабезпечують необхідні умови існування самим різноманітним живим організмам –від звірів і птахів до грибів і бактерій. Всі вони завдяки ґрунту розмножуютьсяі розвиваються.
Деревостан
В природі нерідкоможна зустріти ділянки, де дерев’яний ярус утворений тільки якою-небудь однієюпородою наприклад ялиною, сосною, березою. В такому випадку деревостанназивають чистим. Поширений і інший випадок, коли в склад лісу входить декількадерев’яних порід. Такий деревостан називають змішаним.
Деревостан можебути двоярусним, перший ярус утворює сосна, а в другому ярусі – дуб і липа(висотою до 15-18 м). Широколистяні дерева не можуть в цих умовах виростивисоким, вони потребують більш поживних ґрунтів, а грунт під складним бором недуже багатий поживними речовинами.
Кущовий ярус(підлісок)
Він відіграє певнуроль щодо місця гніздування різних лісових птахів. Лісові кущі мають соковитіплоди, які споживаються представниками фауни. Кожний тип лісу має свій набіркущових рослин.
Трав’яно-кущиковийпокрив
Ступінь йогорозвитку залежить від того, наскільки густий деревостан. Майже всі лісові трави– багаторічні рослини, які різноманітні за своєю висотою.
Мохово-лишайниковийпокрив – самий нижній ярус лісового рослинного угруповання. Мохи та лишайники –рослини низькорослі, які часто зустрічаються в лісі. Мохи розвиваються в умовахсильного затінку. Вони тіневитривалі, поглинають воду і сприяють перезволоженнюґрунту. Мохи чутливі до поживності ґрунту. Лишайники світлолюбні, у сухомустані крихкі і легко ламаються.
Тварини, що живутьв лісі, тісно пов’язані з лісовим фітоценозом: вони знаходять тут дім, їжуумови для розмноження. Між ними, як і між рослинами, існують тісні зв’язки,різного виду взаємодії. В світі тварин також є сильні і слабкі, тобто, існуєконкуренція. Але форми взаємодії між тваринами, звичайно, істотні більш динамічні,аніж між рослинами.
Тваринненаселення лісу сильно впливає на рослинність, на фітоценоз (наприклад гусениці,личинки ряду жуків, миші), але є тварини, які сприятливо впливають на лісовийфітоценоз (приміром, дощові черв’яки, птахи).
Лісова рослинністьтісно пов’язана з ґрунтом (кругообіг поживних речовин). Ці речовини, необхіднідля життя рослин (найперше солі азоту, фосфору калію тощо). Із коренів вонинадходять в надземну частину – стебла і листя; між лісовим фітоценозом іґрунтовим середовищем йде неперервний обмін поживними речовинами, проходитьпостійне їх проходження з ґрунту в рослину і навпаки [29].
Важливу роль вцьому процесі відіграє лісова підстилка – шар з опалого листя, чи хвоїнок, кориі особливо пагонів на поверхні ґрунту. Підстилка містить багато поживнихречовин, але завжди всі вони входять в склад складних органічних сполучень ідля зелених рослин недоступні. Вона володіє значною пружністю і водопроникністю[29].
Лісовий фітоценоззнаходиться в тісному зв’язку не тільки з ґрунтом, але й з атмосферою. Багатолісових фітоценозів отримують необхідну для життя рослин воду з атмосфери, зопадами (вода попадає в ґрунтовий шар звідкіля поглинається коренями).
Ліс не тількипоглинає воду, але і повертає частину її назад у вигляді водяних парів, а,отже, він зволожує атмосферу. Це проходить в результаті транспірації –видалення водяної пари із внутрішніх тканин листків і хвої через продихи, атакож фізичного випаровування води з поверхні змочених дощем надземних органіврослин, особливо листків.
Ліс – складнаприродна система, в склад якої входять рослинні і тваринні організми, літосфераі атмосфера. Всі ці частини взаємодіють між собою на визначеній території,утворюючи особливе природне ціле, яке отримало назву біогеоценоз, що складаєтьсяз елементів живої і не живої природи, як визначене природне явище, що утворює складнуцілісну систему [29].
У фітоценозвходять вищі і нищі рослини лісу. Якщо змінюється породний склад лісу чипідліску – значить змінюються і кормові ресурси, захисні умови, а відтак змінюєтьсяі фауна. Тваринний світ лісу становить зооценози (від грецького слова «зоон»– тварина).
Атмосфера, грунт,атмосферні опади і ґрунтові води становлять основу розвитку такого складногоприродного комплексу, як ліс, а дерева, кущі, трави, тварини і мікроорганізми(мікробоценоз). Життя, все живе на грецькій мові – біос, земля – гео, тому всясукупність живого в лісі і його середовища академіком В. М. Сукачовим, названобіогеоценозом [35]. Паралельно з цим поняттям,за кордоном розвивалися аналогічні вчення вже із своєю термінологією –екологічна система, екосистема, екосом [39].
Типологія лісу за B. М. Сукачовим має велике загальнонаукове значення. На її основірозвинулася біогеоценологія. Тому фітоценотична типологія В. М. Сукачоваґрунтується на біогеоценотичному підході. Основними ознаками однорідностібіогеоценозу вважається ідентичність рослинного покриву і ґрунтових умов.Перевага надається рослинності. Межі біогеоценозу визначаються границямифітоценозу [36].
/>
Рис. 1.Класифікаційна схема соснових типів лісу (В. М. Сукачов).
Проте вона маєнедоліки (рис. 2): 1) не всі типи лісу вкладаються в цю схему; 2) ялина майжене входить в зону дуба, а в природі досить часто росте разом із ним; 3) чорницямає широку екологічну амплітуду і може зростати не тільки на вологих (за В. М.Сукачовим), але й на свіжих ґрунтах.

/>
Рис. 2.Узагальнююча класифікація типів лісу – едафофітоценотичні ареали деревних порідВ. М. Сукачова.
Едафофітоценотичнісхеми відображають зв'язок типів лісу з багатством і зволоженням ґрунту, атакож можливі взаємозв’язки різних типів лісу. Тип лісу визначається тільки дляпокритої лісом площі.
Під поняттям «типлісу» П. С. Погребняк розумів «усі ділянки лісу і навіть вирубки, щопідлягають залісненню, з екологічно-однорідними умовами». На цій основівін побудував едафічну сітку лісів по двох ординатах: трофність і зволоження.Кожна ділянка є відображенням одночасно і трофотопних, і гігротопних умов іназивається едафотопом [36]. П. С. Погребняк виділяє корінні і похіднінасадження.
Корінний тип лісувизначається за типовою породою. Наприклад, вологий дубово-сосновий субір.
Похідний тип лісу– за назвою фактично зростаючої породи. Наприклад, сосняк вологого дубовогосубору.
Однаккласифікація типів лісу має недоліки:
1. Віднесення доодного типу лісу ділянок з різними деревними породами і навіть без такихназавжди виправдана.
2. Поняття «бір»і «болото» в сітці поєднуються – в дійсності вони несумісні, а частопротилежні за своєю природою.
3. Автор невважає рослинність головною типологічної ознакою, а використовує їх тільки якіндикатор умов зростання. В дійсності умови середовища в березових і дубово-сосновихлісах навіть на однакових грунтах – зовсім різні (мікроклімат, освітлення,трав’яний покрив тощо); важко практично розрізнити свіжі, вологі і сирі типилісу [36]. Новий крок в розвитку класифікації лісів за типами, провів П. С.Погрeбняк, що відіграли великуроль у розвитку вчення про типи лісу і має також практичне значення [25]. Отже, екологічна типологія лісу за П.С. Погребняком є системою типів умов зростання. Поняття «тип лісу»включає не тільки ділянки лісу, але й території, що підлягають залісненню. Едафічнасітка лісів побудована на двох ординатах, які відображають трофність ізволоження ґрунтів. Кожна ділянка одночасно є трофотопом (бори, субори, складнісубори, діброви) і гігротопом (дуже сухі, сухі, свіжі, вологі, сирі, болота) іназивається едафотопом. За останній час значно посилився антропогенний вплив наліси – тут проходять швидкі зміни. Тому назріла необхідність розглядати типлісу не тільки в природі, але й у часі, тобто сучасна типологія повинна бутидинамічною. Об’єктом типологічного вивчення зараз стають не тільки праліси. Абільшою мірою ліси, змінені людиною, внаслідок різних видів рубок, пожеж,лісокультурної діяльності тощо.
/>
Рис. 3. Едафічнасітка – основа класифікаційної схеми типів лісів за П. С. Погребняка.

На місці староголісу, знищеного людиною, формування нового типу лісу може йти різними шляхами.Тому вивчаючи типи лісу треба звернути увагу на: походження даного типу лісу,на етапи його формування; та з’ясувати тенденцію подальшого розвитку зурахуванням можливого впливу людини [36].
Головну увагутреба звернути на деревостан – на основний компонент лісу. Але потрібно такожвраховувати динаміку інших компонентів лісу, оскільки, в процесі зміни деревостанувідбуваються також зміни і в нижніх ярусах.
Класифікація єважливим елементом будь-якої науки. У фітоценології вона дає можливість не лишевпорядковувати результати фітоценологічних досліджень, встановлюватиособливості рослинного покриву, узагальнювати характерні риси рослинності якконкретного регіону, так і земної кулі загалом, а й використовувати отриманідані в практичній діяльності людини, прогнозувати на майбутнє зміни рослинногопокриву зі зміною факторів середовища тощо [22].
Адже на відміну від конкретно існуючих рослин, рослинні угруповання(фітоценози) – це умовні одиниці, об'єднані в багатомірний континуум. Тобто міжкатегоріями, що класифікуються, досить часто важко встановити чіткі, нерозпливчасті межі. Тому при виділенні певних синтаксономічних одиниць необхідновиділити такі критерії, які б дали можливість наблизитися до реальної існуючоїкартини рослинного покриву, якнайкраще провести його диференціацію. Складністькласифікації полягає і в тому, що рослинні угруповання (фітоценози) маютьвідносно невисокий рівень цілісності. Все це породжувало, певний різнобій (до70-х років XX століття) в підходах до класифікації рослинності [22].
Класифікація рослинного покриву будується за принципом фітоцено-логічноїспорідненості і підпорядкування синтаксономічних одиниць різного рангу. Вонастворюється таким чином, щоб будь-які синтаксономічні одиниці були найбільшподібні між собою (за однією чи групою ознак) і розміщувалися поряд, їїпобудова ґрунтується на ознаках, які притаманні самому фітоценозу йогоструктурі, видовому складу рослин тощо, а не особливостям екотопу.
Діагностичними ознаками фітоценозу є:
1) певний флористичний склад;
2) ступінь флористичногонасичення;
3) співвідношення рясності компонентівфітоценозу;
4) переважаючі життєві форми;
5) характер розподілу рослин;
6) ступінь зімкнутостітравостою, деревостану, мохово-лишайникового покриву;
7) ярусний склад, йогоспецифіка;
8) синузіальна структура;
9) характер розташування івзаємозалежні відношення кореневих систем;
10) певна сезонна ритміка фітоценозів;
11) процес і тип відновлення;
12) розвиток підросту;
1З) специфіка сукцесії тієї чи іншої одиниці рослинності тощо [21].
Вся сукупність класифікацій рослинності на сьогодні, зводиться довиявлення синтаксонів за такими підходами: фізіономічними (домінантними) іеколого-флористичними. Перший підхід застосовується для класифікаціїрослинності (частіше лісової), яка характеризується стійкими домінантами. Здопомогою іншого підходу класифікують частіше трав’янисті і чагарникові угруповання.
Застосування домінантної або фізіономічної класифікації характерно дляфітоценологічних шкіл колишнього СРСР, в тому числі й України. Домінантнийпідхід існував у вітчизняній фітоценології до 70-х років ХХ століття тавикористовувався для класифікації всіх типів рослинності та фітоценозів.Таксономічними категоріями такої класифікації є: клас типів, група типів, тип,клас формацій, група формацій, формація, клас асоціацій, групи асоціацій,субасоціація, варіант асоціації, фація (цит. за Ю.Р. Шеляг-Сосонком, 1974). Їїосновні одиниці — асоціація і формація. Рослинна асоціація (за В. М. Сукачовим,1928) об'єднує фітоценози, то характеризуються однорідним складом, будовою і, восновному, однаковою будовою синузій, що їх складають, мають однаковий характервзаємовідношень як між рослинами, так і між ними та середовищем. Основоювиділення асоціацій е перевага декількох домінантних видів, серед яких часто є види– едифікатори, що визначають характерні риси структури фітоценозу і створюють вньому своєрідне, притаманне йому фітосередовище. Прикладом асоціації дубовихлісів України може бути діброва ліщиново-яглицева, де в першому ярусі панує дубзвичайний, в третьому — домінантом є ліщина звичайна, а в трав'янистому покриві— яглиця звичайна. Назва асоціації формулюється латинською мовою так: Querceto-Corylloso-Aegopodietum (закінчення etum) [22].
Подібні асоціації за спільними домінантами більшості ярусів об'єднуютьсяв групи асоціацій. Наприклад, в групу асоціацій можна об'єднувати дібровуліщиново-яглицеву і діброву ліщиново-копитнякову. Наступною і однією з основниходиниць домінантної класифікації є формація. Вона об’єднує групу асоціацій, якімають спільного едифікатора. Групи асоціацій, де едифікатором є дуб звичайний,об'єднуються в формацію дуба звичайного – ліси формації дуба звичайного.Останні, в свою чергу, об’єднуються в групи формацій, які виділяються вже не заособливостями структури фітоценозів (подібністю чи відмінністю ярусів), а наоснові екологічної фізіономічної схожості едифікаторів, тобто приналежності їхдо певних життєвих форм. Наприклад, формації дуба звичайного, бука звичайногоналежать до групи формацій широколистяних лісів.
Групи формацій за подібністю життєвих форм едифікаторів об'єднуються вкласи формацій [12].
Класи формацій об'єднуються в типи рослинності за схожим зовнішнімвиглядом та приуроченістю до однотипних умов існування. Класи формацій листянихлісів, хвойних лісів належать до лісового типу рослинності або лісу.Особливістю домінантної (фізіономічної) класифікації є відносна її простота, аджесинтаксони встановлюються безпосередньо в природі. Як свідчить практика, такийпідхід до класифікації рослинного покриву, є виправданим при систематизаціїлісової рослинності. Тому один і той же фітоценоз навіть протягом декількох сезоніводного року може належати до різних асоціацій і формацій. Одні і ті жсинтаксономічні категорії часто відрізняються за об'ємом, оскільки, домінантихарактеризувалися різнимиареалами. Наприклад, формація евритопної сосни звичайної значно перевищувала заоб'ємом формацію вільхи чорної, ареал якої є меншим.
У зв’язку з цим, еколого-фізіономічний (домінантний) підхід докласифікації рослинності почав поступово витіснятися іншим – флористичним. Вінбув розроблений і удосконалений французьким геоботаніком Браун-Бланке і діставназву за його прізвищем – метод Браун-Бланке, а класифікація називаєтьсяеколого-флористичною [12].
В основі цього методу лежить принцип встановлення синтаксонів«знизу» шляхом групування близьких фітоценозів за подібністюфлористичного складу. Останній відображає екологічні умови та стадію сукцесії[21]. При побудові такої класифікації використовуються наступні синтаксономічнікатегорії: асоціація, союз, порядок, клас.
Асоціація, в свою чергу, розподіляється на дрібніші одиниці – субасоціації,варіанти і фації. Синтаксони називаються латинською мовою, мають відповідні,чітко встановлені закінчення.
При назві синтаксону подається прізвище автора і дата його встановлення.Кожна синтаксономічна категорія виділяється за певними критеріями, але основоюїх виділення є діагностичні види. Серед них виділяють характерні диференціюючіі константні види.
Характерні види – такі види, які зустрічаються в одному синтаксоні або зростаютьв ньому частіше, аніж в інших.
Диференціюючі види – види, які відмежовують синтаксони межами свого ареалу івходять до складу декількох синтаксонів.
Константні види – види, які мають високу постійність, а часто і рясність, алетрапляються не в одному, а в декількох синтаксонах одночасно.
В еколого-флористичній класифікації найвищою синтаксономічною категорієює клас. Він визначається власним фізіономічним виглядом, і частковофлористичною комбінацією.
Порядок – великий варіант класу. Вінвстановлюється на основі флористичних критеріїв, спільності видів та деякихфлористичних відмінностей.
Союзвиділяється на основі екологічної і флористичної подібності, і досить, частоможе бути географічним чи екологічним варіантом класу.
Асоціація,як і союз, визначається на основі екологічної і флористичної подібності та,аналогічно, є географічним чи екологічним варіантом союзу.
Таким чином, за допомогою методу Браун-Бланке диференціація рослинностіпроводиться за флористико-екологічним принципом, тобто подібністю флористичногоскладу, екологічних умов, а виділення конкретних синтаксонів здійснюється наоснові діагностичних видів. Для кожної таксономічної категорії наявні своїдіагностичні види.
Виділення синтаксонів на практиці є досить складним завданням івиконується воно шляхом обробки геоботанічних описів методом фітоценологічнихтаблиць.
Існує інформаціяпро те, що в період 1987 – 1989 рр. проводилася комплексна експедиція, якапроводила ґрунтово-лісотипологічні дослідження по всій Рівненській області. Вцей період Корецьке лісництво належало до Соснівського держлісгоспу, а за сучаснимиданими Корецьке лісництво відносять до Рівненського ДЛГ.
Таким чиномрезультати і матеріали цього дослідження слугують для виявлення природнихресурсів лісових земель, поширення різних типів лісорослинних умов і типівлісу: є основою для раціонального розміщення лісових культур ідиференційованого введення лісового господарства, більш повноцінноговикористання природних можливостей лісових площ і значного підвищення якості іточності лісобудівного проектування [31].
Керівнимидокументами при виконанні робіт слугували різні інструкції, протоколи,методики. В якості класифікаційної основи при дослідженні грунтів був прийнятийноменклатурно-систематичний список грунтів УССР (1958 р.). Основноютаксономічною одиницею ґрунтового картування є ґрунтова різноманітність,властивості й особливості грунтоутворюючих і підстилаючих порід, механічногоскладу та інші характерні ознаки. Основною лісотипологічною одиницею при цьомує тип лісу, виділений на основі аналізу і синтезу лісоутворюючих факторівтериторії дослідження.
В. В. Докучаєвуналежить перша наукова класифікація ґрунтів. В основу її покладено сукупністьважливих ознак і властивостей грунту. Грунт, говорить В. В. Докучаєв, якбудь-який рослинний і тваринний організм живе і змінюється, то розвивається, топорушується, то прогресує, то регресує [10].

Розділ 2.Фізико-географічна характеристика району дослідження
2.1 Територія(місце знаходження) об’єкта дослідження
Об’єктом даногодослідження, як відомо є лісові масиви Корецького лісництва загальною площею5844 га, що є складовою Рівненського держлісгоспу Рівненського державноголісогосподарського об’єднання. Адміністративно територія об’єкта дослідженнярозташовується у південно-східній частині Рівненщини. Лісові масиви Корецькоголісництва розміщенні на північному сході Корецького району, в межах Річецької,Устянської, Сторожівської, Голичівської та Великоклецківської сільських рад.
Контора даноголісництва знаходиться в м. Корець по вул. Радянській.Згіднофізико-географічного районування України лісові масиви Корецького лісництвазнаходяться у південно-західній частині Східно-Європейської рівнини в межах такзваної Новоград-Волинської денудаційної рівнини та є складовою ЖитомирськогоПолісся.
2.2 Геотектоніка,геоморфологія
По східному краютериторії дослідження проходить західна межа Українського Кристалічного Щита(УКЩ), тобто територія знаходиться на межі УКЩ і Волино-Подільської плити (ВПП),оскільки Рівненська область розташована на західній окраїні Руської(Докембрійської, або Східно-Європейської) платформи, то на Захід від лініїБерезове – Блажове – Клесів – Соснове – Корець, кристалічний фундаментзаглиблюється і перекривається комплексами молодих відкладів фанерозою. Власнетут починається Західний схил Українського Щита, який широкою смугою (70 – 120км) простягається у межах області зі сходу на захід. В межах територіїдослідження древні кристалічні породи перекриваються лише тонким шаромчетвертинних відкладів, а місцями по долинах річок виходять на донну поверхню(див. дод. 13, [30]). В цій частині Український Щит становить собою перем’яте ускладки, пронизане магматичними тілами та значною мірою метаморфізоване„коріння" докембрійської (архею-протерозою) гірської системи, щопростиралася від східних меж Рівненської області у південно-східному напрямкусягаючи берегів Азовського моря. Вважають, що середня висота цих гір наприкінціпротерозою (близько 600 млн. р. т.) перевищувала 2500 м.
Волино-Подільськаплита становить основну тектонічну структуру в межах території, якарозташовується від Березове – Клесів – Корець до західних границь області.Однією з характерних ознак ВПП є досить чіткий багатоповерховий характер їїбудови: на урвистих східцях – блоках кристалічного фундаменту з виразнимстратиграфічним неузгодженням послідовно залягають пласти осадових івулканогенних утворень пізнього протерозою, раннього і середнього палеозою тамезозою (остані утворюють менш спадисту монокліналь) [17]. Верхній поверх ВППскладають кайнозойські утворення палеогену та неогену, що майже повсюдноперекриваються різноманітними за генезисом нашаруваннями четвертинного (антропогену)періоду.
Отже, ВПП – церозбита розломами земна кора, через які відбувався інтенсивний вилив лавибазальтового типу; кристалічний фундамент перекритий моноклінальними нашаруваннямипалеозою, на якому у свою чергу горизонтально залягають карбонатні відклади –вапняки та уламкові – піщано-глинисті осади кайнозою.
Більшість палеогеологіввважають, що створені у докембрію гірські системи Українського Щита протягомфанерозою (палеозою + мезозою + кайнозою) залишалися суходолом, а прилеглітериторії ВПП періодично заливалися морем.
Перший поверхосадових утворень фанерозою у межах ВПП формувався протягом байкальського,каледонського та герцинського етапів тектогенезу (горотворення). Байкальський(верхньорифейський) комплекс у межах даної території представлений осадовими тавулканогенними відкладами трьох серій – поліської (рифей), волинської тавалдайської (венд) [17].
Поліська серія (вчасі це – 1055 – 800 млн. р. т.) являє собою найдавнішу товщу осадовихвідкладів (ритмічні чергування світло-сірих і рожево-червоних пісковиків,алевролітів та аргілітів). Середня потужність серії становить 550 – 600 м.
Волинська серія (вчасі це – 680 – 570 млн. р. т.) в нижній частині складена уламковим матеріалом(пісковиками, іноді гравелітом та конгломератами), потужністю 20 – 50 м. Верхнючастину становлять вулканогенні породи берестовецької світи („трапова формаціяВолині"), що представлена товщами базальтів, туфів, туфітів, загальнапотужність яких сягає 150 – 200 м.
Валдайська серіязавершує комплекс осадових відкладів пізнього протерозою і представленауламковими нагромадженнями стирської і каніловської товщі. У нижній (стирській)товщі переважають буро-сірі пісковики з численними прошарками темно-коричневихалевролітів та червоних аргілітів, потужністю 150 – 290 м. Верхня (каніловська)товща представлена прошаруваннями сірих аргілітів та алевролітів, потужністю 100– 120 м.
Ранньопалеозольський(каледонський) етап проявляється у повільних коливальних рухах, що змінювалиумови осадонагромадження.
Наприкінці силурупочалося загальне підняття території. Це підняття знаменувало завершеннякаледонського тектонічного циклу і підготовку нового – герцинського(пізньопалеозойського) тектонічного етапу, що розпочався з раннього девону,хоча головні події його розгорнулися за межами описуваної території. Девонськівідклади представленні ранньодевонськими (пісковиками, алевролітами,аргілітами) та середньодивонськими, у вигляді пісковики, доломітів, гіпсівтощо, товщами, потужністю 200 м [17].
Мезозойськийкомплекс ВПП. Дослідження останніх років показали, що на глибинах 70 – 150 мбули виявлені рештки розмитих відкладів ранньої крейди, що дозволяє вести мовупро карбонатні комплекси, що залягають на розмитій поверхні протерозойсько-палеозойськоїмонокліналі, утворюючи другий структурний-стратиграфічний поверх в описуванійчастині ВПП. Молодших відкладів верхньої крейди на території не виявлено, хочапри наближенні до Львівської западини вони займають значні площі надокайнозойській поверхні.
Відкладикайнозойської групи представлені осадами – комплексами всіх трьох систем –палеогенової, неогенової та антропогенової (альпійський тектогенний цикл).
Найдавнішіутворення – палеогенової і неогенової системи – тортонські яруси: піски іпісковики неогенової системи, потужністю 10 – 15 м, деінде глини палеогеновоїсистеми, потужністю 40 – 55 м.
Сарматський яруснеогенової системи території дослідження представлений пісками, рідше вапняками,глинами, що іноді перекриваються сіро-жовтими вапняками – черепашниками зчисленними прошарками пісків та пісковиків.
Відкладиантропогену в Рівненській області виявляються у вигляді малопотужногочетвертинного плаща. Льодовиковий комплекс представлений як гляціальними(моренними) так і флювіо-гляціальними (водно-льодовиковими) відкладамисереднього плейстоцену – Дніпровське зледеніння (330 – 220 тис. р. т.). Моренніутворення сформовані пісками з гравієм, галькою, що перешаровуються супісками ісуглинками, потужністю 2-4-18 м. Ці відклади підстилаються, перешаровуються іперекриваються водно-льодовиковими (флювіо-гляціальними) осадами у виглядінесортованих кварцевих пісків з тонкими прошарками супісків і суглинків. Потужністьяких змінюється від 1 – 3 до 10 – 16 м (30 м).
Алювіальнийкомплекс є домінуючим серед четвертинних відкладів; поширені алювіальні осадирізного віку переважно у межах річкових долин, складаючи заплави та надзаплавнітераси. Найдавніші алювіальні відклади на території датуються середнім плейстоценомі співпадають у часі з дніпровським зледенінням. Вони складають основу третьоїнадзаплавної тераси та представлені різнозернистими і дрібнозернистимикварцевими пісками з прошарками супісків і суглинків, потужністю 10-14 м.Верхньоплейстоценовий алювій поширений на території значно більше і складаєоснову других і перших надзаплавних терас. На других надзаплавних терасах Стируі Горині простежуються істотні відмінності у складі і будові алювію міжПоліською низовиною та Волинською височиною. У поліській частині переважаютькварцеві піски з включеннями гальки і гравію, крейди, мергелів, потужністю 4 – 6м, а на півдні – супіщано-суглинисті товщі, потужністю 6 – 8 м (10 м), щоперекриваються еолово-делювіальною «шапкою„ лесовидних порід. Потужністьперших надзаплавних терас складає 15 – 20 м [17].
Сучасні(голоценові) болотні відклади зустрічаються незначними ізольованими ділянками,та представлені утвореннями низинних боліт, складеними торфами з прошарками ілінзами пісків, потужністю до 2 – 3 м. В межах басейну Корчика, Корецькогорайону, зустрічаються порівняно невеликі ділянки з малопотужною (до 1,5 м)корою вивітрювання (елювіальні відклади) кристалічних порід, представленоюпухкою щебенистою масою. Внаслідок вивітрювання кристалічних порід (в основномугранітів) на території Українського щита виникло багато родовищ глин (каолінів).Це сировина для фарфорово-фаянсової промисловості і промисловості вогнетривкихматеріалів. Промислові поклади відомі біля сіл Клесів, Маренин, ЗакорчицькеКорецького району та ін. З інших відкладів кори вивітрювання порід УКЩ вартовказати на графіт, що виявлено у сланцях біля міста Корця і села Більчаки. Щодоболотних руд, то вони не мають практичного значення [30].
Антропогеновівідклади мають велике значення для народного господарства, постачаючи районубудівельні матеріали, сировину для місцевого гончарного виробництва, добриводля полів [30].
Від геотектонікизалежить геоморфологія (рельєф) території. Іншими словами, рельєф відображаєособливості будови літосфери. Територія дослідження характеризується рельєфом,характерним для підвищеної частини Поліської низовини, у вигляді слабохвилястої рівнини.
Під час наступнихетапів зледеніння у Московській і Валдайські часи – льодовики не досягалитериторії Рівненщини, проте саме тоді утворилися основні маси піщаних водно-льодовикових(флювіо-гляціальних) відкладів, які збереглися значно краще, ніж подібнівідклади дніпровської, а тим більше окської епохи зледеніння. Епохи великихплейстоценових зледенінь залишили незгладимий слід у сучасній будові поверхніРівненщини, особливо у північній її частині. Найбільш поширені форми рельєфу,створені такими льодовиковими водами – зандрові рівнини, а іноді – ози, щоявляють собою вузькі (до 70–100 м) піщано-гравійні вали з численними валунами.Простягаючись на 2,5 – 3 км, ці вали нагадують велетенські насипи, що припіднятінад площиною рівнини на 7 – 12 м, а іноді і на 15 – 20 м.
Не менш важливуроль у формуванні сучасного рельєфу Поліської низовини відіграли поверхневіводотоки. Їх геоморфологічна роль головним чином виявилася в утворенні річковихдолин (долинний рельєф). За підрахунками О. М. Маринича (1962 р.), на давні та сучасні річковідолини припадає 45% території [19].
Еоловий рельєфзандрової рівнини представлений горбами, кучугурами, валами, параболічнимидюнами, висотою 10 – 15 м (5 – 7 м). Його основною є різні за походженням івіком піщані відклади (флювіо-гляціальні, алювіальні, озерні.
Денудаційнийрельєф на кристалічній основі поширений вздовж правобережжя долини Случі. Тутна поверхню виходять кристалічні породи докембрію, які утворюють досить широкі „гранітніполя», а іноді зберігаються химерні за формою вивітрені останці давніхгірських споруд, валуни тощо. Висота їх 20 – 30 м, між якими є досить значнізаболочені пониження.
Органогеннийрельєф представлений численними торфовищами з характерними формами мікрорельєфу(купини, заповнені водою, пониження тощо). Значне поширення торфовищзосереджене на межиріччі Случ – Корчицькому і Ствиги, вздовж прадолини Стир –Словечна, у басейнах річок Стиру та Веселухи, де вони накладаються на інший запоходженням типи поверхні (зандровий, водно-льодовиковий, алювіальний, іноді іденудаційний).
Щодо досліджуваноїтериторії, то тут здебільшого маємо утворення з флювіо-гляціальних відкладівзандрового типу, до яких домішуються еолові відклади у вигляді піщаних форм талісових сильно еродованих останців, а також ділянками низинних боліт.
Описані вищегенетичні типи рельєфу розташовані за певною закономірністю, яку відзначив усвій час П. А. Тутковський, виділяючи так звану „зональність ландшафтів".Пізніше, на основі детального аналізу структурних та морфоскульптурних форм,було внесено певні корективи у схему П. А. Тутковського та здійснено її більш глибоку деталізацію [30].
На основі аналізугеологічних та геоморфологічних даних, територія дослідження характеризуєтьсяблизьким заляганням від поверхні кристалічного фундаменту УКЩ, що позначилосьна загальному гіпсометричному рівні поверхні, яка значно вища від поверхніПоліської низовини, оскільки тут вона становить 195 – 220 м н. р. м. Проте,поширення в цьому районі водно-льодовикових та алювіальних відкладів зі слідамиеолової діяльності, а також деяка заболоченість території створюють загальнийгеоморфологічний ландшафт, типовий для підобласті південного Полісся.
Отже, за геолого-морфологічнимиособливостями, територія (Стави-Корчицького межиріччя), де розташовані лісиКорецького лісництва, віднесено до Новоград-Волинської денудаційної рівнинипідобласті Житомирського Полісся.
2.3 Клімат
Клімат районудослідження континентальний (помірно-теплий, вологий), і характеризуєтьсятривалим вологим теплим літом, м’якою хмарною зимою з частими відлигами, здостатньою для росту лісів кількістю опадів. Основні фактори кліматотворення:сонячна радіація забезпечує приплив тепла від Сонця і виступає як головнеенергетичне джерело кліматотворення, яке чітко проявляється у теплу пору року,коли за тривалого світлового дня високо над горизонтом, і хмарність відносноневелика.
У середньому зарік на земну поверхню району надходить 92,7 ккал/см2 тепла. Альбедо –відношення відбитої радіації до сумарної, змінюється за сезонами і залежить відособливостей підстеляючої поверхні, влітку альбедо у лісових масивах становить10-19 %, взимку вкрита снігом поверхня відбиває до 70-75% сонячної радіації.Радіаційний баланс за рік становить 34-38 ккал/см2 [30].
/>
Рис. 5. Річнийхід місячних сум радіації, радіаційного балансу та середньої місячної величиниальбедо у районі дослідження.
R – сумарна радіація;
Q – відбита радіація;
Ееф –ефективне випромінювання;
В – радіаційнийбаланс;
А – альбедо.
Атмосфернациркуляція, тобто переміщення повітряних мас, зумовлена нерівномірностями урозподілі тепла в часі і просторі. Вона помітніше проявляється у холодну пору року,коли зменшується приплив радіаційного тепла. Тому на формування клімату районудослідження впливають вологі повітряні маси, що надходять з Атлантики у виглядіциклонів та спричиняють підвищенню кількості атмосферних опадів, деякого похолоданнялітом та потепління зимою. Арктичні повітряні маси лише зимою час від часу викликаютьзначне похолодання, а весною пізні заморозки. З другої половини осені зростаєповторюваність атлантичних циклонів з притаманними їм дощами, посиленням вітру;зростає кількість днів з туманами, і поступово наближаючи зимову стабілізацію ватмосфері [30].
Серед кліматичнихфакторів, що негативно впливають на рослинність – це ранні весняні та осіннізаморозки, які найчастіше пошкоджують лісові культури.
Середнябагаторічна температура в районі дослідження змінюється мало і становить 6,6–6,90С. З температурним режимом зими тісно пов’язані строки і тривалістьпромерзання ґрунту. Стійке промерзанні ґрунту триває від 30 до 100 днів;глибина його досягає 60 см (деколи до 100 см). Болота, які живляться підземнимиводами, промерзають неглибоко, а в м’які зими не замерзають. Вологість повітряхарактеризується трьома основними показниками – абсолютною і відносноювологістю та дефіцитом вологості (недостачею насичення). Абсолютна вологістьповітря в січні досягає 4 мб, у квітні – 8 мб, в липні – 16 мб та в жовтні – 9мб. Відносна вологість повітря в осінньо-зимовий період не перевищує 82 % [30].
Особливо високахмарність у холодну пору року (грудень, січень) і займає 76 – 88 % тривалості світлової частини доби,навесні, цей показник зменшується до 44 – 60 %.
Вітровий режимзумовлюється атмосферною циркуляцією і характером підстеляючої поверхні. Ухолодну пору року переважають північно-східні та західні вітри, а навесні –вітри південно-східного і північно-західного напрямків. Середня швидкість вітруу зимово-весняний період вища, ніж влітку і восени, і становить до 3,7 – 6,1м/с. В окремі прохолодні дні, швидкість вітру може сягати 10 – 20 м/с. Середнярічна кількість опадів на території дослідження становить 683мм. Основна маса опадіввипадає протягом теплого періоду року. Найменша кількість опадівспостерігається у березні (30 мм). Найбільші місячні суми опадів в окремі рокисягають 200 – 250 мм, а добові максимуми 120 – 170 мм. Впродовж року буваютьзатяжні дощові періоди (до 7-8 діб). Середня ж тривалість бездощових періодівстановить 2 – 3 дні. Ймовірність безперервних періодів без опадів тривалістю 40– 50 днів (велика посуха) становить 5 – 10 %, такі періоди спостерігаються одинраз на десять-двадцять років.
Таблиця 1.Кліматичні показники району, дослідження за даними метеостанції, Рівне№ п/п назва показників одиниця виміру значення дата 1
температура повітря:
1) середньорічна
2) абсолютна максимальна
3) абсолютна мінімальна
0С
-//-
-//-
+ 6,9
+ 38
— 34,5 2 кількість опадів на рік мм 683 3 тривалість вегетаційного періоду діб 195-205 4 останні заморозки весною дата 20.05-25.05 5 перші заморозки осінню -//- 9.09-17.09 6 середнє замерзання рік -//- 15.12 7 середнє значення початку повені -//- 5.03-15.03 8 сніговий покрив, поява см 13-15 20.12-5.03. 9 глибина промерзання ґрунту см 60 10
річна хмарність
зима
літо
бал
-//-
-//-
6,8
7,6-8,8
4,4-6,0 11 відносна вологість повітря % 82 12
напрям переважаючих вітрів за сезонами:
зима
весна
літо
осінь
румб
-//-
-//-
-//-
пн.з.-пн.сх.
пд.зх.
пд.зх.
пд.сх. 13
середня швидкість вітрів по сезонах:
зима
весна
літо
осінь
м/с
-//-
-//-
-//-
4,2-5
3,5-4,1
3,0-3,3
3,4-3,8 14 випаровування, рік мм 525-550 15 тумани днів 53 16 грози -//- 29 17 хуртовини -//- 22 18 ожеледь 8-10
Зволоження ґрунтузалежить від рельєфу та глибини залягання ґрунтових вод. Річний максимумзапасів вологи за близького залягання ґрунтових вод спостерігається у кінцізими та навесні і нерідко перевищує повну волого місткість ґрунту.
Сніговий покривна території дослідження нестійкий, що пояснюється частими, а деколи і глибокимивідлигами. Здебільшого за холодний період висота снігового покриву становить13–15 см. Потужність його змінюється в залежності від інтенсивності ітривалості снігопадів, вітрового режиму, відлиги тощо.
Випаровування –одна з основних складових теплового і водного балансу території дослідження.Величина випаровування становить 525–550 мм/рік. На літні місяці припадаютьмаксимальні значення випаровування (280 мм), протягом осені вона зменшується з40–45 мм у вересні до 6 – 7 мм у листопаді. Вегетаційний період починається 5 – 9квітня і триває до першої – другої декади листопада. Середньодобова температураповітря понад 50С утримується 195 – 205 діб. Останні заморозки маютьмісце в травні, перші заморозки восени у першій декаді вересня – на початкужовтня; тривалість без морозного періоду – 140 – 142 діб.
Таблиця 2.Значення середньомісячних температур (0С) за даними Рівненськоїметеостанції№
пока-
зники місяць рік I II III IV V VI VII VIII IX X XI XII 1
серед-
ня тем-перату-ра — 5,5 -4,4 0,3 7,5 13,4 16 18,1 17,4 13,2 7,3 2,2 — 2,5 6,9 2
абсолю-
тний ма-ксимум темпера-
тури
9
1975
13
1977
23
1974
31
1952
32
1958
35
1963
36
1959
37
1952
33
1946
27
1966
19
1957
15
1961
37
1952 3
абсолю-
тний мі-німум темпе-ратури
-34
1950
-29
1963
-25
1963
-7
1952
-4
1965
1
1978
6
1951
2
1966
-3
1977
-10
1979
-20
1979
-26
1969
-34
1950
Таблиця 3.Значення середньомісячна кількості опадів (мм) за даними Рівне-метеостанції
№
п/п види опадів місяць рік I II III IV V VI VII VIII IX X XI XII 1 рідкі 4 5 7 36 57 74 84 74 54 38 28 9 470 2 тверді 18 17 11 2 - - - - - 1 5 15 69 3 мішані 9 10 11 9 2 - - - 1 6 10 6 74 разом 31 32 29 47 39 74 84 74 55 45 43 40 613
Отже, деякікліматичні показники позитивно впливають на стан лісових насаджень, а деякі(град, мокрий сніг, сильні вітри, ранні заморозки) негативно позначаються нажитті лісу.

2.4 Гідрологіярайону дослідження
Відносно високезволоження території дослідження, зумовлене не стільки надмірною кількістюатмосферних опадів, скільки досить стабільним переважанням опадів надвипаровуванням, у сприятливих умовах рівнинного рельєфу є одним з вирішальнихфакторів формування густої і різноманітної мережі поверхневих вод,представлених річками, численними струмками, каналами і болотами.
Щододосліджуваної території, то її дренують ліві притоки, а саме: р. Случа, р.Корчик (42 км), р. Стави (49 км) та р. Устя (24 км) з численними річечками, щовпадають в р. Стави (р. Топчака, р. Воробіївка (15 км), р. Клецька (17 км)).
Швидкість течії водисягає 0,3 – 1,2 м/г. Річнаамплітуда коливання рівнів на малих річках становить 0,7–2,6 м, середніх і великих – 1,1–3,2 м. Підвищення рівнів водинесе загрозу господарству і населення краю Стік рік протягом року нерівномірний.Ця нерівномірність визначається гідрогеологічнимиумовами, характером грунтів, опадами.
Під час повеней і паводків відбувається інтенсивнийзмив грунтів, ріст ярів, замулення водойм, ставків тощо. Інтенсивність ерозійних процесів у басейнах рік визначаєтьсямутністю води і кількістю наносів. Саме навесні переноситься 50-70 % (інколи80-95 %) річного стоку наносів. Веснянийльодохід триває 5–7 днів, співпадаючи у часі з найвищими рівнями повені.
Ставки споруджуються знайрозманітнішою метою: риборозведення, водопостачання, боротьба з ерозією,регулювання поверхневого стоку тощо. Значна кількість ставків знаходиться у занедбаному стані, водойми замулюються та заболочуються.
Водоносний горизонткристалічних порід Українського щита, умежах території дослідження пов’язаний з тріщинуватими породами нижньогопротезою. Ці води виявлено за допомогою численних свердловин. Тріщинуватіутворення кристалічного фундаменту (граніту та гранодіориту) підходять під четвертинні відклади, рівень води встановлюютьсяна глибинах 0,2-20 м. Глибина залягання підземних вод не перевищує 70 м. Залежно від умов залягання ці води напірні або безнапірні. Дебіти змінюються від 0,15 до 8,0 л/с.Вода тріщинуватих кристалічних порід характеризується високою питною якістю і придатна для водопостачання. Вона відноситься до гідрокарбонатно-кальцієвих із загальною мінералізацією– 100 – 600 мг/л і жорсткістю 1,32 – 3,84 мг-екв/л [17].
У районі м. Корець та с.Маренин за допомогою свердловин під неогеновими глинами в тріщинуватих гранітахвиявлено підземні води з підвищеним вмістом радону, мінералізація води – 1 –1,1 г/л. Вона належить до гідрокарбонатно-хлоридно-кальцієво-магнієвого типу.Це холодна радонова вода, якою лікують органи руху, нервову систему. Місцевенаселення використовувало воду із джерелдля лікування очей [30].
Слабомінералізовані залізисті води звмістом загального заліза 11 – 40 мг/дм3 виявлено в районі м. Корця.
Водозабір підземних водза видами використання розподіляється так: на господарсько-питні потреби – 245 тис. м3на добу, на виробничо-технічні – 39,4 тис. м3 на добу; самовилив –6 тис. м3 на добу; нераціональний скид кар’єрних вод – 26,6 тис. м3 на добу.Всього 317 тис. м3 на добу.
Отже, на території дослідження є потужнігоризонти поверхневих і підземних вод, які можуть задовольнити потребигосподарства.
2.5 Ґрунти
Тому чи іншомутипу ґрунтів відповідає той чи інший тип лісу. Там, де грунт піщаний, бідний напоживні речовини і сухий, ростимуть сосняки. Глинистий грунт містить більшепоживних речовин і вологи, тож формуються інші типи лісу.
Лісова підстилка– шар опалого листя і хвої. Багато важливих процесів пов’язані з нею. Підстилкавпливає на життя рослин, на їх водний режим і надходження поживних речовин у ґрунт.Коренева система деяких лісових трав майже повністю знаходиться в підстилці. Вній зимує також грибниця і спори переважної більшості грибів, зокрема іпаразитів лісових рослин.
Найбільшрозповсюдженими типами ґрунтів на території дослідження є дерново-підзолисті,болотно-підзолисті, дернові і лучно-болотні, які розпадаються на багаторізновидів в залежності від складу материнських порід, і глибини заляганняґрунтових вод.
1. Дерново-підзолистіґрунти утворюються під шаром листяно-хвойних дерев за участю травноїрослинності. За ступенем підзолистості вони бувають слабо- та середньопідзолисті;за ступенем оглеєності – глеюваті, глейові; за механічним складом – піщані,глинисто-піщані та супіщані.
У профілідерново-підзолистого ґрунту виділяють такі горизонти:
Н0–0-3 см – залишки лісової підстилки з хвої, листя, гілок, темно-бурого кольору,перехід поступовий.
Н1 –3-6 см – слаборозвинений гумусовий горизонт або сульфатний гумус, пухкий,вологий, перехід поступовий.
Не –6-25 см – підзолистий горизонт, світлувато-сірий, місцями плямистий, відмитийвід глинистих частинок, супіщаний зустрічається гумусові просякнення і плями,свіжий, перехід поступовий.
ЕІ – 26-35 см – перехідний горизонт між підзолистим і ілювіальним, ущільнений глинисто-піщаний, свіжий,перехід поступовий.
І – 36-85 см – ілювіальний горизонт, призмовидно-грудучкуватий, щільний, піщаний, вологий, перехід різкий.
Р – 86 см і більше – материнська порода, світло-жовті шаруваті водно-льодовикові відклади і піщані шаричергуються з бурувато супіщаними шарами.
Тому на водно-льодовиковихі давньоалювіальних піщаних та глинисто-піщаних відкладах утворилися такі види ґрунтів:дерново-слабопідозолисті глеєві легкосупіщані ґрунти. На водно-льодовикових ідавньоалювіальних легкопусіщаних і супіщаних відкладах – дерново-слабопідзолистіглеєваті легкосупіщані, дерново-слабопідзолисті глеєві супіщані і легкосупіщані,дерново-середньопідзолисті глеєві супіщані та ін.
Наводно-льодовикових і давньоалювіальних суглинистих відкладах – дерново-середньопідзолистіглеєві супіщані.
Наводно-льодовикових відкладах і близькопідстилаючих елювієм кристалічних породахутворилися дерново-слабопідзолисті глеєві легкосупіщані і супіщані, та дерново-середньопідзолистіглеєві легкосупіщані.
Цей тип ґрунтумає низький вміст гумусу (1,0-2,0 %), ємкість вбирання 2-6 мг-екв на 100 г ґрунту, кислу реакцію і низьку насиченість основами. Завдяки інтенсивному промиванню ці ґрунтимають низький вміст поживних речовин, погані водні і фізичні властивості,низький ступінь оструктуреності.
2.Дерново-підзолисті оглеєні (глеюваті та глеєві) ґрунти розташовані у зниженихділянках. Глеюватість, зумовлена тимчасовим застоєм вод, випаданням атмосфернихопадів або близькістю залягання ґрунтових вод. Оглеєння – біохімічний процесперетворення окисних сполук, заліза і алюмінію у закисні форми, що відбуваютьсяза анаеробних умов при тривалому перезволоженні ґрунту. Глеюваті ґрунти їхознаки помітні в материнській породі у нижній частині ілювіального горизонту, оглеєнняпоширилось на весь ілювіальний горизонт.
Під гумусовимгоризонтом дерново-підзолисто-глеєвих ґрунтів залягає вимитий білястийелювіальний пісок. Глибина цього горизонту 10-40 см. Ілювіальний горизонт маєвигляд брудно-бурого ущільненого глинисто-піщаного прошарку. Глеєві ґрунтивідзначаються малим вмістом гумусу і підвищеною кислотністю, зумовленою рухомималюмінієм, іоном, найбільш шкідливий для рослин.
Родючістьдерново-підзолистих ґрунтів можна підвищувати за допомогою комплекту заходів:вапнуванням і внесенням органічних та мінеральних добрив (азотні, фосфорні ікалійні), мікродобрив (мідних, борних, марганцевих).
На цих ґрунтахвирощують овочеві, технічні і кормові культури, зокрема трави.
3. Болотно-підзолистіґрунти. На водно-льодовикових та давньоалювіальних легкосупіщаних і супіщанихвідкладах утворився торфово-підзолистий легкопупіщаний грунт.
4. Дернові ґрунти.Ці грунти мають добре виражений дерновий і слаборозвинений підзолистийгоризонти, високий вміст гумусу, слабокислу або найтральну реакцію, міцнугрудкувату структуру та інші позитивні властивості, які забезпечують йомувисоку родючість.
5. Лучно-болотні ґрунти.Вони сформовані у понижених ділянках рельєфу та в заплавах річок на алювіальнихі льодовикових відкладах під трав’янистою рослинністю. Ці ґрунти мають глибокийгумусний горизонт і порівняно високий вміст гумусу (3-5%), мають високупотенціальну природну родючість і з успіхом використовують для вирощуванняовочевих і кормових культур.
Наводно-льодовикових і давньоалювіальних легкосупіщаних і супіщаних відкладахутворився лучно-болотний супіщаний. На мергелізованих суглинках –лучно-болотний супіщаний осушений грунт. На водно-льодовикових тадавньоалювіальних суглинистих відкладах – лучно-болотні суглинисті і лучно-болотнілегкосуглинисті ґрунти. На сучасних алювіальних відкладах – лучно-болотнісупіщані.
6. Болотні ґрунти.Вони сформувалить у понижених місцях озерно-льодовикового і річковогопоходження, де на сучасних елювіальних відкладах сформувався муловато-болотнийсупіщаний грунт.
Торфувато-болотнігрунти мають шар торфу близько 20 см, торфово-болотні – 20-50 см, торфовища – 50 см. Глибина шару торфу 75-300 см Переважаючим типом водного живлення низинних боліт єгрунтово-напірне, води якого мінералізовані дещо більше, ніж поверхневі;різноманітний рослинний покрив (очеретяні, осокові), характеризується значнимступенем розкладу (20-50 %), вміст золи коливання у межах 8-20 % (50 %).
Низинні торфовищамають великі запаси N(2,6-4%), Р (0,6-0,8%), К (0,01-0,1%), щоправда азот міститься в них вважкодоступній для рослин формі. Доступність його залежить від інтенсивностіпроцесів мінералізації органічних речовин торфу, мають карбонатну (слабокислу)реакцію ґрунтового розчину.
У профілі цих ґрунтіввиділяють такі горизонти: лісова підстилка, торфовий, глейовий та материнськапорода. В умовах інтенсивного розкладу органічної маси між торфовим і глейовимгоризонтами формується гумусний горизонт (Н). Залежно від режиму ґрунтових воді їх мінералізації на певній глибині формується рудяковий горизонт – сполученняболотної руди(дод.15, дод. 16 ).
Основними діагностичнимиознаками торфових ґрунтів є потужність торфового горизонту, величиназональності, ступінь розкладання і гуміфікація органічних речовин.
Основнимимеліоративними заходами на цих ґрунтах є зниження рівня ґрунтових вод.
Ерозійні процесив зоні діяльності лісництва, спостерігаються лише на зрізаних ярами і балкамиділянках шляхом змиву верхнього родючого шару грунту. Ґрунтові і кліматичніумови, сприятливі для вирощування високопродуктивних насаджень головних лісоутворюючихпорід (сосни звичайної, дуба звичайного, ясена звичайного, вільхи чорної,берези бородавчастої та ін.).
Основнимизаходами для підвищення родючості цих ґрунтів є вапнування, поглиблення орногогоризонту, внесення високих доз органічних і мінеральних добрив, осушенняперезволожених ґрунтів, глинування піщаних ґрунтів.

2.6 Ботаніко-морфологічна характеристика основних деревних лісоутворюючих видів
Сосна звичайна (Pinus silvestris L.) – дерево зконусоподібною або пірамідною кроною. Кора внизу сіро-бура, ближче до вершиничервоно-бура. Хвоїнки (2,5-7см, довжиною1-1,5см шириною) по два в пучку, на вкорочених побігах, вони жорсткі, гладкі,темно-зелені. Рослина однодомна. Чоловічі шишки (3-7мм довжиною) сіро-жовті,яйцевидні, зрілі повислі, сіро-бурі, тусклі. Насіння буре або чорне. Запилюються в травні,світлолюбива рослина. Деревину використовують як будівельний матеріал. Відходи деревини застосовують вцеюлозно-паперовій і хімічній промисловості. З живого матеріалу отримуютьскипидар, каніфоль, дьоготь і вугілля.
Дуб звичайний (Quercus robur L.) – дерево з сильногілчастою шатровидною чи шарокомірамідальною кроною, товстим стволом і міцнимигілками. Кора темно-сіра, у молодих гілках сіра чи червоно-бура, гладенька,гола. Листя (7-15см, іноді 30см), почергове, короткочерешкові, перисто-лопатеві. Квітки дрібні, одностатеві,рослина однодомна. Тичинкові квітки в повислах сережках, вони складаються з 6-8радіального віночка і 6-10 тичинок. Маточкові квітки на довгих квітколожах зредукованим віночком, зібрані по 1-3 в пазуxах верхніх листочків. Маточка 1, з нижньою зав’яззю і червонуватим трилопатевимрильцем. Плід – довгий овальний жолудь рослина світло- і теплолюбива. Рослина лікарська, дубильна, декоративна іфітомеліоративна.
Вільха чорна, або клейка(Alnus glutinosa L.) – дерево з темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді гілкиголі, клейкі, червонувато-бурі. Листя (4-10 смдовжиною, 3-9 см шириною) почергове, з клиновидноюосновою, старі – майже голі, зверху темно-зелені, блискучі, знизу світлі,молоді – дуже клейкі. Квіти одностатеві, розвиваються до розпускання листя.Рослина однодомна. Тичинок 4, маточка 1, знижньою зав’яззю, 2 стовбура і 2 рильця. Плід – плоский, червоно-бурий,яйцеподібний горішок. Цвіте IV-V. Лікарська, декоративна рослина, в медицині використовуютькору і шишечки.
Береза повисла, абобородавчаста (Betula pendula Roth.) – деревоз гладенькою білою корою. Крона ажурна. Молоді побіги голі, блискучі,покриті як і лится, смолистимибородавочками. Листя почергове (3,8 смдовжиною, 2,5-5см шириною). Квіткиодностатеві, в сережках. Рослина однодомна. Квіти з 1-2 листковим віночком,прикриті червоно-бурим чашолистком. Тичинюк 2, маточка 1, з нижньою зав’яззю і2 червоними нитковидними рильцями. Плід – горішок. Світолюбива рослина.Лікарська, декоративна, харчова, медоносна, кормова і ефіромасляна рослина. Ізнеї отримують березовий сік, деревину використовують в меблевій промисловості,виготовляють паркет і фанеру.
Осика (Populus tremula L.) – дерево зкороткими, товстими гілками і тонкими, оголеними чи опушеними побігами. Крона округла,стовбур рівний, циліндричний, покритий сірою чи зеленувато-сірою корою. Листя (3-7 см довжиною) яйцевидні, знизу сизоваті. Черешки довгі,сплюснуті, оголені. Тичинкові сережки (7-15 см довжиною) пониклі; маточковісережки (4-6 см довжиною) тонкі, менш яскраві. Тичинок 6-8, інколи12. Коробочка темно-зелена,довгасто-конічна. КвітуєІІІ-V. Рослина морозостійка, світлолюбива, лікарська, декоративна,фітомеліоративна. З деревини виготовляють бочки, фанеру тощо.
Клен гостролистий (Acer platanoides) – високе струнке дерево, кора темно-сіра. Листя (5-15 смдовжиною) 5-7 пальчасто-лопатеві, з серцеподібною основою, тонкі, оголені, здвох боків зелені. Чашечка 5-роздільна. Віночок із оберненояйцевидних чашолистків. З деревини виготовляютьмузичні інструменти, сік такору застосовують в медицині.
Горобина звичайна(Sorbus aucuparia L.) – дерево, висотою 15 – 20 м, з гладенькою сірою корою. Листя (15 – 20 см довжиною) непарно перисті, з 9 – 15 довгувато-ланцетнимилистками, зверху зелені, знизу сизуваті. Віночок білий. Тичинок багато, маточкаодна, з нижньою зав’яззю й з стовпчиками. Плід (8 – 12 мм діаметром) яскраво-червоний, ягодоподібний, гіркий. Квітує V –VII. Харчова, декоративна, медоносна,лікарська рослина.
Яблуня лісова (Malus sylvestris Mill.) – дерево, висотою 10 – 15 м. Корасвітла, молоді побіги голі і злегка опушені, часто закінчуються колючками.Листя овально-яйцевидні чи широко еліптичні, зверху голі, знизу по жилках нібиопушені. Квіти рожеві, інколи білі. Тичинок багато. Маточка 1, з нижньоюзав’яззю і п’ятьма стовпчиками. Плід округло-яйцевидний, жовто-зеленогокольору, інколи червонуватого. Квітує IV-V. Харчова, медоносна, декоративнарослина.
Крушина ламка (Frangula alnus Mill.) – кущ з гладенькою, майже чорноюкорою. Гілки тонкі, однолітні червоно-коричневі. Листя почергове, цілокраї,яйцевидні. Віночок подвійний, п’яти-членний. Пелюстки білі. Тичинок 5, маточка 1, з верхньою зав’яззю і 1 стовпчиком. Плід – кулеподібна, соковита кістянка. Лікарська, медоносна рослина.Використовують в фарбовій промисловості.
Ліщина звичайна (Corylus avellana L.) – деревоподібнийкущ, висотою 2 –6 м. Листя почергове,широко оберненояйцевидні,нерівномірно зубцюваті, на коротких черенках. Квітки одностатеві, рослинаоднодомна. Тичинюк 4, маточка 1, з нижньою зав’яззю. Плоди – дерев’яні горішкиз трубчастою надрізною обгорткою, зібрані від 1 до 5.Квітує ІІІ-IV. Харчова, ефіромасляна, медоносна, декоративна рослина.
Бруслинабородавчаста (Euonymus verrucosa Scop.) – кущ, висотою 1 – 2 м. Листя супротивне,довгувато-ланцетне, голе, зверху темно- зелене, знизу світле, загострене,короткочеренкове. Квіти правильні, зібрані в пазухах листочків на довгихквітконіжках. Тичинок 4, маточка 1, з верхньою зав’яззю, 1 стовпчиком і3-5-лопатевим рильцем. Плід – гладенька, рожева чи рожево-червона коробочка.Квітує V-VI. Лікарська, декоративна рослина.
Бузина чорна (Sambucus nigra L.) – кущ, вистою 3 – 6 м. Побігисіро-зелені і м’якою білою серцевиною. Кора і листя з неприємним запахом. Листя(до 35 см довжиною) супротивні, непарно перисті, з 5-7 листочками. Листкияйцевидно-еліптичні, з двох сторін по жилках волосисті. Квіти правильні.Чашечка із 5 зубців. Віночок 5-членний, жовтувато-білий. Тичинок 5. Маточка 1,з напів-нижньою зав’яззю і 3 рильцями. Плід – кістянка з 3-5 кісточками. КвітуєV-VI. Харчова, медоносна, лікарська,інсектицидна, декоративна рослина.
Чорниця звичайна(Vaccinium myrtillus) – кущик висотою, 15-30 см із довгимповзучим кореневищем. Стебла прямостоячі, сильно гілчасті, ззеленувато-коричневою корою. Листя почергове, яйцевидне, з тупою вершинкою, здвох боків світло-зелені, знизу з сітчастими жилками. Квітки пониклі, на короткихквітконіжках. Тичинок 8 чи 10. Плід – ягода шароподібна, чорна з сизуватимнальотом. Квітує V-VI. Плоди дозрівають в липні. Медоносна, лікарська, харчоварослина.
(Звернути увагуна додатки 17, 18, 19, 20, 21, 22 та 23)
Характеристикапоширених фітоценозів (екосистем) за Алєксєєвим-Погребняком
Тип лісу: Вологийдубово-сосновий субір (В3/ДС) – 2,6 % (122,30 га).
Тип ґрунту:дерново-підзолистий.
Материнськаґрунтоутворююча порода: лесовидні суглинки елювіально-делювіального походження.
Загальний складнасадження: 7 С 3 Б + Ос
Перший ярус:сосна звичайна.
Другий ярус: дубзвичайний, береза бородавчаста, береза пухнаста, осика, вільха чорна, кленплатановидний.
Третій ярус:горобина звичайна, граб звичайний, ясен звичайний, яблуня лісова.
4-й ярус (кущі):крушина ламка, ліщина звичайна, бузина чорна, бруслина бородавчаста.
5-й ярус: малиназвичайна, ожика сиза.
6-й ярус(кущики): чорниця звичайна, костяниця, брусниця звичайна, верес звичайний.
7-й ярус (трави):кислиця звичайна, ситник розлогий, ситник нитковидний, орляк звичайний, плаунбулавовидний, хвощ зимуючий, суниці лісові, герань лісова, молінія голуба.
8-й ярус (мохи талишайники): рунянка звичайна, птілій страусове перо, гілокомій блискучий.
Тип лісу: Вологаграбово-сосново-дубова судіброва (С3/Г, СД) – 62,1 % (2914,7 га).
Типи ґрунтів:дернові та дерново-підзолисті.
Материнськаґрунтоутворююча порода: лесовидні суглинки елювіально-делювіального походження.
Загальний складнасадження: 10 С + Д + Б + Ос.
Перший ярус:сосна звичайна.
2-й ярус: дубзвичайний, береза бородавчаста, осика, ялина європейська, вільха чорна.
3-й ярус: кленплатановидний, граб звичайний, горобина звичайна.
4-й ярус: ліщиназвичайна, бузина чорна, бруслина бородавчаста, крушина ламка.
5-й ярус: ожикасиза, малина звичайна, шипшина собача.
6-й ярус: чорницязвичайна, костяниця.
7-й ярус: кислицязвичайна, тонконіг дібровний, орляк звичайний, ситник нитковидний, молініяголуба, вербозілля звичайне, перстач гусячий, буквиця лікарська, осока струнка,щитник чоловічий, безщитник жіночий, плаун булавовидний, хвощ зимуючий,конвалія звичайна, чина весняна, перлівка поникла, яглиця звичайна, зеленчукжовтий, череда трироздільна.
8-й ярус:плевроцій сизий, птілій страусове перо, гілокомій блискучий.
Тип лісу: Сирийчорновільховий сугрудок (С4/Вл(ч)) – 3 % (142, 3 га).
Типи ґрунтів:лучно-болотні та болотні.
Загальний складнасадження: 4 Вл(ч) 3 Б 1 Д 1 Я 1 Г 1 Ос + С.
Перший ярус:вільха чорна.
2-й ярус: дубзвичайний, ялина європейська, ясен звичайний, береза бородавчаста, осика, сосназвичайна.
3-й ярус: грабзвичайний, горобина звичайна, яблуня лісова.
4-й ярус: крушиналамка, ліщина звичайна, бузина чорна, верба козяча, верба біла.
5-й ярус: ожикасиза, малина звичайна.
6-й ярус:костяниця, буяхи.
7-й ярус: осокаструнка, осока трясучковидна, осока волосиста, кропива дводомна, калюжницяболотна, жовтець повзучий, материнка звичайна, вербозілля лучне, чередатрироздільна, очерет звичайний, підмаренник весняний, підмаренник болотний,ситник нитковидний, кислиця звичайна, яглиця звичайна, хвощ болотний, хвощлісовий, багно звичайне, щитник чоловічий, безщитник жіночий.
8-й ярус: сфагнумвідстовбурчений.
2.7Фізико-географічний район, стисла характеристика його ландшафту
На основі аналізугеологічних та геоморфологічних даних було запропоновано чимало схемгеоморфологічного районування території Українського Полісся.
Територія Стави-Корчицькогомежиріччя охоплює частину трьох фізико-географічних областей: ВолинськогоПолісся, Житомирського Полісся та Волинської височини, що відповідає трьомландшафтам – А (Костопільському), Б (Гощанському), В – Новоград-Волинському(Корецькому).
Новоград-Волинський(Корецький) ландшафт, місцевість його слабо хвилястої рівнини на кристалічнійоснові, перекрита флювіо-гляціальними відкладами з малочисленими лісовимиостанцями (див. дод. 14, [16]).
Найбільшимиурочищами Корецького ландшафту є консервативно-плоскі поверхні з слабкимнахилом на північ флювіо-гляціальних відкладах, вкриті вологими сугрудами з ожикоюсизою, малиною та ліщиною звичайною в підліску на дерново-слабoпідзолистих і супіщаних ґрунтах, якічастково розорані.
Консервативніурочища, площі яких протягом тривалого часу не змінюються. Реліктові урочища,на базі яких формуються нові активні урочища ярів з тимчасовими водостоками,слабо закріплені чагарниками бузини, вільхи сірої, рідше ліщини звичайної на сильнодеградованих чи сильноопідзолених чорноземах звичайних.
Досить часто вокремих урочищах виникають ділянки (М. Солнцев, 1949), які з часом розвиваютьсяу відособлені урочища. Такі ділянки на території Стави-Корчицького межиріччязустрічаються в урочищах плакорів, розчленованих ерозійними ритвинами та ярами,вкриті середніми та легкими суглинками з сірими опідзоленими ґрунтами умісцевості на порфіровидних гранітах, гнейсах і мігматитах, перекритих лесовиднимита алювіальними суглинками [16].
Активні урочищана території дослідження представлені глибоковрізаними ярами, що відкриваютькаолінисті піски на днищах, по боках вкриті різнотравно-злаковими угрупованнямиіноді порослі ліщиною звичайною на сильно деградованих чорноземах опідзолених,слабохвилястими знелісненими, частково заболоченими поверхнями, що вкритірізнотравно-злаковими угрупованнями на дерново-підзолистих піщаних і супіщаних ґрунтах,що розвіюються на незадернованих ділянках; заболоченими зниженнями з зелено-мохово-ситниково-осоковимиугрупованнями з домішкою берези пухнастої на болотних, оторфованих у верхніхгоризонтах ґрунтах, частково зниженнями, вирівняними поверхнями, що дренуютьсяструмками та дренажними канавами на лучно-болотних і лучних ґрунтах, іслабоврізаними долинами струмків і їх русла, вкритіосоково-злаково-різнотравними угрупованнями на дерново-лучних, дернових ілучно-болотних оглеєних грунтах.
Прикладомреліктовищ урочищ є лісові останці з неглибоким заляганням кристалічногофундаменту, з крушиново-ліщиново-дубово-грабовими дібровами, з широкимрозвитком лінійної та площиної ерозії на схилах західних експозицій, чи дужекруті схили (24-30) лісових останців, на яких відслонюються граніти іпегматити, порізані численними ерозійними ритвинами, незадерновані, чи старичнізниження з заростаючими луками на мулувато-болотних і лучно-болотних ґрунтах насхилах.
/>
Рис. 4. Схемаландшафтного профіля.
І. Геологічнаоснова:
1. Граніти імігматити;
2. Піски.
ІІ. Ґрунти:
3.Дерново-підзолисті;
4. Лучно-болотні.
ІІІ. Рослинність:
5. Ліщиназвичайна;
6. Дуб звичайний;
7. Грабзвичайний;
8. Зелені мохи;
9. Сосназвичайна;
10. Кульбабалікарська;
11. Осокаболотна;
12. Ялинаєвропейська;
13. Культурнарослинність;
14. М’ята лучна
15. Поверхні зіслабким нахилом на північ, на флювіо-гляціальних відкладах, вкриті вологимисудібровами з ожикою сизою, малиною звичайною та ліщиною звичайною в підліскуна дерново-слабопідзолистих і супіщаних ґрунтах.
16. Заболоченізниження з зелено-мохово-ситниково-очеретяно-осоковими угрупованнями з домішкоюберези пухнастої на болотних, оторфованих у верхніх горизонтах ґрунтах.
17. Слабоврізанідолини струмків і їх русла, вкриті осоково-злаково-різнотравними угрупованнямина дерново-лучних, дернових і лучно-болотних огляєних ґрунтах.
Більшістьгеокомплексів є господарськими об’єктами діяльності людини, яка внесла серйознізміни в ряд ПТК (вирубка лісів, меліоративні канали, дороги, населення тощо).

Висновки
1. Лісовіекосистеми (біогеоценози) Корецького лісництва знаходяться на південному сходіРівненщини Новоград-Волинського ландшафта – Стави-Корчицького межиріччя.
2. Територіядослідження має найбільш сприятливі багаті лісорослинні умови для росту ірозвитку лісів (достатня кількість опадів в теплий період – 400 мм. рт. ст.,багаті на поживні речовини ґрунтоутворюючі породи: лесовидні суглинки, елювійкристалічних порід, різноманітні водно-льодовикові відклади).
3. Лісовінасадження Корецького лісництва за типологічними ознаками (А. Погребняка) єнаступними:
а) С3(Г, С Д) – вологий сосново-дубово-грабовий субір – 62 %;
б) С3(Г Д) – волога грабово-дубова судіброва – 6,4 %;
в) С2(Г, С Д) – свіжа сосново-дубово-грабова судіброва – 3,1 %;
г) С4(Вл (ч)) – сирий чорновільховий сугрудок – 3 %;
д) В3(С Д) – вологий сосново-дубовий субір – 2,6 %;
е) В4(С Д) – сирий сосново-дубовий субір – 1,5 %;
ж) С4(Г, С Д) – сирий сосново-дубово-грабова судіброва – 1,5%;
з) В2(С Д) – свіжий сосново-дубовий субір – 0,3 %;
є) С5(Вл (ч)) – заболочений чорновільховий сугрудок – 0,1 %;
и) болота – 2 %;
й) луки – 10 %.
4. Найпоширенішимитипами грунтів на території дослідження є дерново-підзолистий – 47 % тадерновий – 41 %. Менш значні – болотні грунти – 9 %, лучно-болотні – 2 % таболотно-підзолисті грунти – 1 %.
5. Штучно створенілісові насадження (лісові культури) становлять 40 %, а природних – 60 %.
6. Віковахарактеристика насаджень Корецького лісництва:
— молодняки – 12%;
— середньовікові– 20 %;
— достигаючи – 35%;
— стиглі – 15 %;
— перестояні – 18%.

Рекомендації
1. Посилитиборотьбу з пожежами, випасом худоби біля лісу, вирубкою лісів.
2. Провестиобстеження червонокнижних видів рослин та тварин, з тим, щоб створити заповіднутериторію місцевого значення.
3. Регламентуватизбір, заготівлю не деревних продуктів лісу.

Використаналітература
1. Атлас Ровенської області. – М.: „ГУГК", 1985.– 32 с.
2. Атлас природных условий и естественных ресурсовУРСР.
3. Андрієнко Т.Л. Край лісів та імлистих болід:Розповідь про природоохоронні об’єкти Ровенської області / Т.Л. Андрієнко, Т.М.Антонова – Львів «Каменяр», 1988. – 86 с.
4. Береговий П.М., Прахов М.Н. Ботанічна географія. Київ:«Вища школа», 1989.
5. Буктынов А.Д. Леса. – М.: „Мисль", 1981. – 316с.
6. Біостратеграфічні критерії розчленування такореляції відкладів фанерозою України: Збірник наукових праць інститутугеологічних наук / НАН України. Інститут геологічних наук. Палеонтологічнетовариство; ред. колегія: П.Ф. Тожик, О.Ю. Митропольський. – К. 2005. – 336 с.
7. Береговий П.М. Геоботаніка. – К.: „Радянська школа",1966. – с. 29-38, 50, 52.
8. Велесик П.Л. Таємниці лісів Рівненщини:художньо-документальна книга. – Рівне: „Азалія", 2001. – 213 с.
9. Воробьев А.В. Типи лесов Европейськой части СССР, Академия наукУРСР. – К., 1983.
10. Гаркуша И.Ф. Почвоведение с основами геологии.Москва-Ленинград, 1963 г.
11. Генсирук С. А. Охрана лесных экосистем. К.: „Урожай", 1984. – 197с.
12. Григора І.М., Соломаха В.А. Основи фітоценології.– К.: „Фітосоціоцентр", 2000. – с. 47-60.
13. Дымс Н. В. Основы биогеоценологии: Уч. пособие длясту-тов геолог. спец. ун-тов. — М.: „Моск.из-во ун-та", 1978.
14. Елин Е.Я. Определитель растений лесов УРСР. – К.: «Вища шк.„ – Головн. изд-ство, 1984. –343 с.
15. Загальна гідрологія: Підручник для сту-ів гео-их, геол-ихі гідрометереологічних вищих навчальних закл. освіти / С. С Лемківський. За ред. С. М.Лисогора. – К., 2000. – 264 с.
16. Краєзнавчі дослідження Рівненщини (збірникнауково-методичних статей) / За ред. В. О. Веремчук, В. О. Мартинюк. – Рівне: „Державнередакційно-видавниче підприємство», 1997. – 48 с.
17. Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненськоїобласті: Природа. населення. Господарство. Екологія. – Рівне, 1996. – 274 с.
18. Коротун І. М., Л. К. Коротун. Природні умови іресурси України. Навчальний посібник до курсу «Природні ресурси України»,для сту-ів еколо-их спе-ей вищих навча-их зал-ів. – Рівне. 1995.
19. Маринич О. М. Українське Полісся. Київ:" Рад.Шк.," 1962. – 163 с.
20. Маринич А. М., Пащенко В. М. Природа УССР. Ландшафты и физико- географическое районирование.– Киев: „Наук. Думка", 1985. – 224 с.
21. Миркин Б.М., Наумова Л.Г. Современная наука орастительности. – М.: „Логос", 2001. – с. 99-106.
22. Наумова Л.Г. Основы фитоценологии. – Уфа: Башкирский педагогич. и-т. – 1995. – с. 76-91.
23. Погребняк П. С. Общее лесоводство. – М.: „Колос", 1968. – 44 с.
24. Полынов Б. Б. Ландшафт и почва // Природа. – 1925. — № 1.
25. Погребняк П. С. Основы лесной типологии. – К.: Из-во АН УРСР, 1955, 465 с.
26. Поварніцин В. О. Соснові ліси Українського Полісся в кн. «ЛісиУкраїни,» – К.: „Наукова думка", 1971, с. 18-62.
27. Пастернак П. С. Хвойні ліси України. – К.: „Урожай",1976.
28. Пастернак П. С., Приходько М. М. Ліс і охорона водвід забруднення. Ужгород: „Карпати", 1988. – 96 с.
29. Петров В. В. Лес и его жизнь: „Книга для учащихся". – М.: „Просвещение", 1986. – 195 с.
30. Природа Рівненської області. Геренчук К. І. Львів:«Вища школа». Вид-во при Львів. держ-ому ун-ті, 1976.
31. Почвенно-лесотипологический очерк Сосновского ДЛГ.– 1988-1989.
32. Природа УССР. Почвы /Н. Б. Вернандер, И. Н.Гоголев и др. – Киев: „Наукова думка", 1986. – 216 с.
33. Рябчук В. К. Дари лісу. – Львів: „Світ",1991. – 166 с.
34. Руденко Л. Г. Напрями геогр-их досл-нь в Україні всучасних умовах // Український геогра-ийжурнал. – 1995. — № 1-2. – с. 7-12.
35. Сукачев В. И. Руководство к исследованию типов леса. – М. –Ленинград: „Государственное изд-во", 1930. – 320 с.
36. Термена Б. К. Лісознавство з основами лісництва: Навчальний посібникдля сту-ів біол-их спе-ей вищих навча-их закладів. – Чернівці: „Книги – ХХІ",2004. – 160 с.
37. Терлецький В. К. Незаменимые продукты леса. –Львов: «Вища шк.,» Узд-ство при Львовс. ун-те, 1985. – 128 с.
38. Физико-географическое районирование УССР / Подщ ред. В. П. Попова. – К.:Изд-во Киевс. ун-та, 1968.
39. Хлатин С.А. Я иду по лесу. М.: «Леснаяпромышленность», 1973.
40. Чорний І. Б. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства / Навчальний посібник для сту-івгеогр-их спе-ей пед-их вузів. – К: «Вища шк.», 1995, 240 с.
41. Ярошенко П.Д. Геоботаника. – М.: „Просвещение", 1969. – с. 42-50, 53-55.

Покажчик значень
H0– лісова підстилка
Hd– дернина
Ht– оторфівший горизонт
T – торф’яний горизонт
H – гумусово-акумулятивнийгоризонт
He – гумусовий елювіірований
HE – гумусово-елювіальний
Eh, E/h/ — елювіальний гумусований
E – елювіальний
H1 – гумусово-ілювіальний
H2 – гумусовий слабоілювіірований
I – ілювіальний
I1 – верхній ілювіальний
I2 – нижній ілювіальний
Hp– верхній перехідний допороди
Hpi – верхній перехідний допороди слабоілювіірованої
Hp, PH – перехідний до породи
Ph– нижній перехідний до породи
PIi, Pi – ілювіірована порода
P – ґрунтоутворююча порода
Д – підстилаючапорода
gl, (gl) – оглеєнння чи його ознака
Hорн. – орний горизонт
аl – алювіальний нанос
del – делювіальний нанос
e – еоловий нанос

Словник рослин
Брусниця звичайна– Vaccinium vitis idaea L. (мезоеутроф. мезофіт)
Безщитник жіночий– Athyrium filix femina L. (еутроф, мезофіт)
Багно звичайне – Ledum palustre L. (еутроф, гігрофіт)
Буях – Vaccinium uliginosum L. (олігомезотроф, гігрофіт)
Буквиця лікарська– Betonica officinalis L. (еутроф, мезофіт)
Березабородавчаста – Вetula pendula Roth. (мезотроф, мезофіт)
Бруслинабородавчаста – Euonymusverrucosa Scop. (еутроф, мезофіт)
Береза пухнаста –Betula pubescens Ehrh. (мезотроф, мезофіт )
Бузина червона – Sambucus racemosa L. (еутроф, мезофіт)
Верба козяча – Salix caprea L. (мезотроф, мезогігрофіт)
Верба біла – S. alba L. (мезотроф, гігрофіт)
Вероніка аптечна– Veronica officinallis (ксеромезофіт, олігомезотроф)
Верес звичайний –Calluna vulgaris (олігомезотроф, мезофіт)
Вільха чорна – Alnus glutinosa L. (еутроф, гігрофіт)
Вербозілля лучне– Cysimachia nummularsa L. (еутроф, мезогігрофіт)
Горобина звичайна– Sorbus aucuparia L. (еутроф, мезофіт)
Герань лісова – Geranium sanguineum L. (мезоеутроф, мезофіт)
Граб звичайний – Carpinus betulus L. (еутроф, мезофіт)
Гілокомійблискучий – Hylocomium splendens Hedw. (мезоеутроф, мезофіт)
Дуб звичайний – Querсus robur L. (мезоеутроф, мезофіт)
Дикранвіниковидний – Dicranumscoparium Hedw.(олігомезотроф, мезофіт)
Жовтець повзучий– Ranunculus repens L. (еутроф, гігрофіт)
Зірочникланцетолистний – Stellaria holostea L. (мегатроф, мезофіт)
Зеленчук жовтий –Galeobdolon luteum Huds. (еутроф, мезофіт)
Зиновать руська –Chamaecytisus ruthenicus Fisch. (олігомезотроф, мезофіт)
Костяниця – Rubur saxatilis (мезоеутроф, мезофіт)
Кропива дводомна– Urtica dioica L. (еутроф, гігрофіт)
Конвалія звичайна– Convallaria majalis L. (еутроф, мезофіт)
Кульбабалікарська – Taraxacum officinale Wigg. (олігомезотроф, мезофіт)
Калюжниця болотна– Caltha palustris (мегатроф, гігрофіт)
Кислиця звичайна– Oxalis acetosella L. (еутроф, мезогігрофіт)
Кленплатановидний – Acer platanoides (еутроф, мезофіт)
Крушина ламка – Frangula alnus Mill. (еутроф, мезогігрофіт)
Ліщина звичайна –Corylus avellana L. (еутроф, мезофіт)
Липа серцелиста –Tilia cordata Mill. ( еутроф, мезофіт)
Малина звичайна –Rubur idaeus L. (еутроф, мезогігрофіт)
Молінія голуба – Molinia coerulea L. (еутроф, мезофіт)
М’ята кільчаста –Mentha verticillata L. (еутроф, гігрофіт)
Материнказвичайна – Tussilago farlara L.
Ожика сиза – Rubus caesius L. (еутроф, мезогігрофіт)
Орляк звичайний –Pteridium aguilinum (мезотроф, мезофіт)
Осока волосиста –Carex pilosa Scop. (мегатроф, мезофіт)
Осокатрясучковидна – Carex brizoides Juslen. (мегатроф, мезогігрофіт)
Осока струнка – Carex acuta L.
Осика – Populus tremula L. (мезоеутроф, мезофіт)
Очерет звичайний– Phragmites аustralis (мегатроф, гігрофіт)
Перлівка поникла– Melica nutans (еутроф, мезофіт)
Печіночницязвичайна – Hepatica nobilis Mill. (мегатроф, мезофіт, ефемероїд)
Підмаренниквесняний – Galium vernum Scop. (мезоеутроф, мезофіт)
Підмаренникболотний – G.palustre L. (еутроф, гігрофіт)
Птілій страусовеперо – Ptilium crista castrensis Hedw. (мезоеутроф, мезофіт)
Плевроцій сизий –Leucobrium glaucum Hedw. (мезоеутроф, мезогігрофіт)
Плаунбулавовидний – Lycopodium clavatum L. (мезотроф, мезофіт)
Перстач гусячий –Potentilla anserinа L. (еутроф, мезогігрофіт)
Рунянка звичайна– Polytrichum commune Hedw. (олігомезотроф, мезогігрофіт)
Суниці лісові – Frangalia vesca L. (мезоеутроф, мезофіт)
Ситник розлогий –J. ellusus L. (волога)
Ситникнитковидний – Juncus filiformis L. (волога)
Сфагнум болотний– Sphagnum palustre (мезоеутроф, гідрофіт)
Сосна – Pinus sylvestris L. (олігомезотроф, ксеромезофіт)
Tонконіг дібровний – Poa nemoralis L. (еутроф, мезофіт)
Хвощ лісовий – E. sylvaticum (еутроф, мезофіт)
Хвощ річковий – Equisetum fluviatile (еутроф, гігрофіт)
Хвощ болотний – Equicetum palustre L. (еутроф, гігрофіт)
Чорниця звичайна– Vaccinium myrtillus (олігомезотроф, мезогігрофіт)
Чина весняна – Lathyrus vernus L. (еутроф, мезофіт)
Чередатрироздільна – Bidens tripartita L. (еутроф, гігрофіт)
Шипшина собача – Rosa canina L. (еутроф, мезофіт)
Щитник чоловічий– Dryopteris filix mas L. (еутроф, мезогігрофіт)
Яглиця звичайна –Aegopodium podagraria (еутроф, мезофіт)
Ялина європейська– Picea abies L (еутроф, мезофіт)
Ясен звичайний – Fraxіnus exelsіor L. (мегатроф, мезофіт)
Яблуня лісова – Malus sylvesitris Mill. (еутроф, мезофіт)