Організм і середовище

Міністерство праці та соціальної політики України
Кам’янець-Подільський планово-економічнийтехнікум-інтернат
Лекція
з предмету «Основи екології»
на тему
«Організм і середовище»
Підготувала:
викладач основекології Гапоненко Н.П.

План
1. Аутекологія — наука про екологічні фактори та їхкласифікація
1.1 Екологічні фактори та їхнійвплив на життєдіяльність організмів. (презентація)
1.1.1 Поняття про екологічні фактори
1.1.2 Класифікація екологічних факторів
2. Біотичні фактори
3. Динамічна класифікація екологічних факторів: стабільніта змінні фактори; фактори, що змінюються періодичнота не періодично
4. Водні екосистеми
Підсумок
Література
1. Аутекологія — наука про екологічніфактори та їх класифікація
Екологічні дослідження, пов’язані з вивченнямвпливу екологічних факторів на існування і розвиток окремих видів організмів,взаємозв’язків організму з довкіллям, є предметом науки аутекології.1.1 Екологічні фактори та їхній впливна життєдіяльність організмів. (презентація)1.1.1 Поняття про екологічні фактори
Екологічні фактори — всі складові (елементи) природногосередовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живіістоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосуваннянастає смерть).
Можна виділити три групи екологічних факторів- абіотичні (неорганічні умови: хімічні й фізичні, такі, як склад повітря,води, ґрунтів, температура, світло, вологість, радіація, тиск тощо), біотичні (формивзаємодії між організмами — хазяїн — паразит) та антропогенні (форми діяльностілюдини).
Як уже зазначалось, безперервність життя наЗемлі забезпечується унікальною здатністю живих істот створювати і підтримувативнутрішнє середовище, здійснювати обмін речовин з навколишнім середовищем іпередавати ці властивості за спадковістю своїм нащадкам.
Середовище — одне з основних екологічнихпонять, під ним ми розуміємо комплекс природних тіл і явищ, з якими організмзнаходиться у прямих або опосередкованих зв'язках.
Внутрішнє середовище будь-якої істоти якісновідрізняється від зовнішнього середовища. Якісна самостійність внутрішньогосередовища організму регулюється механізмами гомеостазу.
Гомеостаз організму — це стан внутрішньоїдинамічної рівноваги, який забезпечується взаємодією складних процесіврегуляції і координації біохімічних реакцій за принципом зворотного зв'язку. Гомеостазможе здійснюватись тільки за певних умов навколишнього середовища: поза межамицих умов автономність організму порушується і він гине, а його внутрішнєсередовище ототожнюється із зовнішнім. Сили, що діють з боку навколишньогосередовища, називають факторами.
Організм як елементарна частинка живого світув середовищі свого існування знаходиться під одночасним впливом кліматичних,біотичних факторів, які разом називаються екологічними.
Екологічний фактор — це будь-який елементсередовища, який здатний справляти прямий чи опосередкований вплив на живіорганізми, хоча б протягом однієї фази їхнього розвитку.
Фактори навколишнього середовища забезпечуютьіснування в просторі та часі. Засвоєння і використання факторів здійснюєтьсяорганізмом через адаптації.
Адаптації — це пристосування або засоби, задопомогою яких організм здійснює взаємоконтакт з середовищем для підтриманнягомеостазу і забезпечує безперервність існування в часі через потомство. Залежновід кількості й сили дії один і той самий фактор може мати протилежне значеннядля організму. Наприклад, як підвищення, так і зниження температури, до якогоорганізм не може пристосуватися, призводить до його загибелі. Адаптивніможливості різних організмів розраховані на різне значення фактора. Так,більшість прісноводних риб гине, потрапивши в морську воду, а морські рибигинуть при зниженні солоності води.
Наявність того чи іншого фактора може бутижиттєво необхідною умовою для одних видів і не мати ніякого значення для інших.Наприклад, світло для зелених рослин — це джерело енергії, а для різнихмешканців ґрунту — зайвий або й небезпечний фактор.
Залежно від сили дії того чи іншого фактораумови існування особин виду можуть бути оптимальними, неоптимальними абовідповідати проміжному рівню.
Здатність організму витримувати певнуамплітуду коливання фактора називають екологічною валентністю. Для життяорганізмів велике значення має не тільки абсолютна величина фактора, але йшвидкість його зміни.
За екологічною валентністю організмиподіляються на еврибіонтних з широкими пристосувальними можливостями (сірийпацюк, горобець, кімнатна муха) і стенобіонтних, які можуть існувати лише увідносно сталих умовах (байбак степовий, журавель степовий, качкодзьоб). Реакціяорганізму і його адаптивні можливості відповідно до показників фактора залежатьвід поєднання дії різних факторів. Мряка та вітер при плюсовій температурі,мороз при ясній та тихій погоді сприймаються по-різному. У даному випадкуреакція організму на температурний фактор залежить від супровідної діївологості і вітру, тобто від спільної дії факторів.
Для нормального існування організму необхіднийпевний набір факторів. Якщо хоч один із життєво необхідних факторів відсутнійабо дія його недостатня, організм не може існувати, нормально розвиватись ідавати потомство. Це явище називають законом мінімуму, або законом Лібіха, афактор, дії якого недостатньо для нормального життя — лімітуючий Організми, яксвідчать численні дослідження, не є рабами фізичних умов середовища. Вонипристосовуються самі і змінюють їх так, що можуть послабити лімітуючий впливтемператури, світла, води та інших факторів. Такий вплив організмів дужевідчутний і ефективний на рівні угруповання. Зв'язок організму із середовищеммає характер тривалий і нерозривний, і організм не може існувати позасередовищем. На Землі розрізняють чотири типи життєвого середовища: водне,наземне (повітряне), ґрунтове та тіло іншого організму.
1.1.2 Класифікація екологічних факторів
Екологічні фактори можуть бути об'єднані заприродою їхнього походження або залежно від їхньої динаміки та дії на організм.
За характером походження розрізняють:
абіотичні фактори, котрі зумовлюються дієюнеживої природи і поділяються на кліматичні (температура, світло, сонячнарадіація, вода, вітер, кислотність, солоність, вогонь, опади тощо), орографічні(рельєф, нахил схилу, експозиція) та геологічні.
біотичні — дія одних організмів на інші,включаючи всі взаємовідносини між ними.
антропогенні фактори — вплив на живу природу життєдіяльностілюдини.
Коротко розглянемо групи факторів, об'єднаниххарактером походження.
Абіотичні фактори: сонячна енергія, світло,температура, вологість, хімічний склад, орографія, едафічний фактор, течії, пожежі,фізичні поля тощо.
Абіотичні. Серед них особливо виділяєтьсягрупа кліматичних факторів. Дія багатьох абіотичних факторів, включаючи рельєф,вітер, тип ґрунту тощо виявляється опосередковано — через температуру івологість. Внаслідок цього на невеликій ділянці земної поверхні кліматичніумови можуть суттєво відрізнятися від середніх для даного регіону в цілому. Температураі кількість опадів (дощу або снігу) визначають розташування на земній поверхніосновних природних зон. Різноманітність природних комплексів часто визначаєтьсяособливостями ґрунтів, від яких залежить надходження вологи. Один і той жефактор щодо різних організмів може відігравати різноманітну роль і завдякицьому переміщуватися у класифікації з однією групи в іншу. Яскравим прикладом Цьогоявища може бути світло. Для рослин воно є джерелом енергії при фотосинтезі, длябагатьох наземних тварин світло може бути основним фактором. Для ґрунтовихорганізмів або «мешканців печер, як і для організмів, що живуть у глибинахморів, цей фактор не має значення, оскільки протягом всього життя ці організмине зустрічаються з його дією.
Абіотичні фактори діють на організм різнимишляхами. У найпростішому випадку має місце прямий вплив. Так, сонячне промінняосвітлює ящірку, яка лежить нерухомо, і тіло її нагрівається. З іншого боку,дуже часто екологічні фактори впливають на організм опосередковано, черезбезліч проміжних ланок. Наприклад, поєднання високої температури повітря знизькою вологістю і відсутністю дощів призводить до посухи, іноді це набуваєкатастрофічного характеру (вигоряє рослинність, травоїдні мігрують або гинуть).
2. Біотичні фактори
Біотичні фактори. Це форми впливу живихорганізмів один на одного. Основною формою такого впливу в більшості випадків єхарчові зв'язки, на базі яких формуються складні ланцюги і ланки харчування. Крімхарчових зв'язків, в угрупованнях рослинних і тваринних організмів виникаютьпросторові зв'язки. Все це є підставою для формування біотичних комплексів. Виділяютьрізні форми біотичних відносин, які можуть бути найрізноманітнішими — від дужесприятливих до різко негативних.
Важливим поняттям є ланцюг живлення — цевзаємовідносини між організмами під час перенесення енергії їжи від джерелачерез ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні./> />
Людина один з його щаблів, завдяки їй піраміда живлення стає всевищою і складнішою, зі значними масштабами і силою, коли як з вершини піраміди,так і з її проміжних сходинок та основи почали щезати цілі види, розриватисяланки зв'язку. Людина силоміць почала у надзвичайно короткі терміни змінюватипіраміду для свого комфорту, по-хижацьки витрачаючи біологічний капітал. Цепризвело до розростання екологічної кризи.

Слід зазначити, що у процесі кожного черговогоперенесення енергії їжі з одного трофічного рівня на інший (вищий) більшачастина (80-90%) потенціальної енергії губиться й переходить у теплоту. Ланцюгиживлення поділяють на два типи: ланцюги пасовиськ (від зеленої рослини дотравоїдної тварини й далі — до хижаків, що поїдають рослиноїдних тварин) ідетритні (ланцюги розкладу від детриту через мікроорганізми до детритофагів іїх споживачів — хижаків). Кількість ланок у трофічному ланцюзі звичайно не перевищуєчотирьох-п'яти.
Останнім часом вважають, що краще вживатитермін трофічна сітка, а не ланцюг, оскільки до складу їжі кожного типу входитькілька видів, кожен із яких, у свою чергу, може бути їжею для кількох видів. Ефективністьтрофічних ланцюгів оцінюється величиною біомаси екосистеми та її біологічноюпродуктивністю.
Біомаса — це загальна маса особин одного виду,груп видів чи спільноти в цілому (рослини, тварини, мікроорганізми), якаприпадає на одиницю поверхні (об'єму), місце проживання (в сирому чи сухомувигляді). Виражають біомасу в кілограмах на гектар, грамах на квадратний абокубічний метр чи в джоулях (одиницях енергії).
Найбільшу біомасу на суші серед гетеротрофівмають безхребетні та ґрунтові мікроорганізми (біомаса дощових червів може сягати1000-1200 кг/га); близько 90% біомаси біосфери припадає на біомасу наземнихрослин, які за допомогою фотосинтезу — біосферного процесу — засвоюють вільнуенергію та забезпечують існування всього живого. Початком біологічногокругообігу речовин є саме фотосинтез. Але механізм його залишається таємницеюдля вчених ще й нині. Є кілька гіпотез, що пояснюють механізм цього явища. Одназ останніх — фотовольтаїчна, яка належить Г. Комісарову.
Найбільшою є біомаса тропічних лісів (до 1700т/га), а найменшою — тропічних і субтропічних пустель (близько 2,5 т/га). Біомасалучних степів становить 250 ц/га (наземна), лісової смуги (Полісся) — до 3500-4000(наземна) і 960 ц/га (підземна).
Наземні рослини за масою майже в 100 разівперевищують наземних тварин, а маса травоїдних у стільки ж разів більша за масухижаків.
Швидкість продукування біомаси на даній площіза одиницю часу називають біопродуктивністю. Вона може бути первинною (продуктивністьпродуцентів) і вторинною (біомаса, яку продукують консументи й організми, щорозкладаються).
Первинна продуктивність материків становитьблизько 53 млрд т органічної речовини, Світового океану — до 30 млрд т. На сушіосновним джерелом первинної біомаси є тропічні ліси, ліси Полісся та Сибіру, вокеані — зона підйому збагачених фосфором і азотом глибинних вод біля материківу тропіках, а також материкові мілини холодних морів.
Підраховано, що нині щорічної біомаси планети,яку збирає людство, вже недостатньо для харчування населення Землі, а всябіосфера здатна прогодувати не більше 7-10 млрд чоловік (за іншими оцінками — 3-5млрд). Тому найближчим часом слід припинити збіднення біосфери та підвищити їїпродуктивність не менше, ніж удвоє.
Протягом останніх десятиліть дедалі частішевживається термін агроценоз.
Агроценози — молоді біоценози, що формуються внаш час, характеризуються видовою бідністю та одноманітністю й підтримуютьсялюдиною завдяки розробленій нею системі агротехнічних і агрохімічних заходів. Цевторинні, видозмінені людиною біогеоценози (поля, городи, сади, підводніплантації мідій тощо).
У агроценозах регуляторні зв'язки дужеослаблені, що призводить до різкого збільшення чисельності шкідників ізбудників різних хвороб. Але агроценози дають людству до 90% продуктівхарчування.
Агроценози — результат екстенсивногорозорювання земель, суперіригацій і неграмотних меліорацій, активного випасухудоби, вирубування лісів, суперхімізації земель, а також тривалого вирощуваннятих самих культур на одних і тих самих полях. Вони існують порівняно зприродними дуже нетривалий час (зернові агроценози — рік, садові — 30-40 років)і є наслідком антропогенного обміну речовин — дуже недосконалим екологічно,незамкненим, оскільки на вході цього обміну є природні ресурси, а на виході — агрохімічні,промислові та побутові відходи, які не повертаються на виробництво, недепонуються й не розкладаються, як це звичайно відбувається в біосфері мільйонироків.
Важливим є також поняття біологічний малий ігеологічний великий кругообіг речовин, а також кругообігу води, азоту,вуглекислого газу як найголовніших з екологічної точки зору компонентіватмосфери, а також кругообіги сірки, фосфору, вуглецю як найважливіших життєвихречовин біосфери.
Кругообіг речовин — це їхня багаторазоваучасть у природних процесах, що споконвічно відбуваються в геосферах. Великуроль у кругообігу речовин, а точніше — хімічних елементів, відіграють живіорганізми, на що вперше звернув увагу французький вчений Ж. Ламарк.
/>


Дослідив це питання та сформулював основнізакони біогеохімічного кругообігу В. Вернадський.
Малий, або біологічний (біотичний), кругообігмає місце в межах малих екосистем, великий (геологічний) — у межах планети, міжокеанами й континентами. Під час кругообігу відбувається колоподібна циркуляціяречовин між повітрям, ґрунтом, водою, рослинами, тваринами та мікроорганізмами,коли мінеральні речовини, потрібні для життя, поглинаються, трансформуються,надходять із навколишнього середовища до рослинних організмів, а від них, черезланцюги живлення у вигляді органічних речовин, — до тварин, далі через ланкуредуцентів — знову в навколишнє середовище (ґрунти, води, повітря) у виглядінеорганічних речовин.
Кругообіги завдяки наявності в атмосфері тагідросфері великого резервного фонду вуглецю, азоту, кисню, сірки, фосфоруможуть відносно швидко саморегулюватися. Під час біологічного кругообігувідбуваються дуже характерні зміни енергії у процесі переходу з одноготрофічного рівня на інший. У трофічний кругообіг екосистеми в середньомузалучається близько 1% сонячної енергії, на наступні вищі трофічні рівні знижчих переходить лише 10% засвоєної організмами енергії, а у вигляді тепларозсіюється в екосистемі 80-90%. Рослини використовують сонячну енергію зефективністю від 0,1 до 1%. Рослиноїдні тварини споживають близько ЗО% енергії,акумульованої рослинами, хижаки — до 10% накопиченої травоїдними рослинами (їхбіомаси), тобто всього близько 0,001% сонячної енергії, що надходить на Землю.
Цей факт дозволив побудувати екологічніпіраміди біомас, енергій, екосистем.
Кожна точка на нашій планеті є часткоюекосистем. Кожне наше зітхнення, будь-яка з'їдена їжа, кожен ковток водипов'язують нас безпосередньо з біогеохімічними циклами екосистем.
Для всіх екосистем світу характерні дваосновних процеси, які є загальними: поглинання сонячної енергії та їїпроходження через екосистему у відповідності до другого закону енергії, а такожнакопичення й кругообіг живлячих речовин у біогеохімічних циклах.
Біогеохімічні цикли — це біогеохімічнікругообіги — обмін речовиною й енергією між різними компонентами біосфери, якийзумовлений життєдіяльністю організмів і має циклічний характер. Цей термінвведений В.І. Вернадським. У природі всі згадані цикли взаємозв'язані, а деякіз них (вуглецю, кисню, водню, азоту, сірки, фосфору, калію, кальцію та ін) єключовими до розуміння еволюції й сучасного стану біосфери. Рушійними силамибіогеохімічних циклів є потоки енергії Сонця та Космосу й енергії діяльності живоїречовини (сукупності всіх організмів), які призводять до переміщення величезнихмас хімічних елементів, акумулювання й перерозподілу енергії, накопиченої упроцесі фотосинтезу.
Саме фотосинтез і циклічні кругообіги речовинстворюють умови для організованості біосфери Землі і її нормальногофункціонування.
/>

Екологічні піраміди — піраміди біомаси, чиселчи енергії, які відображають зменшення цих величин від продуцентів до редуцентіву вигляді масштабних пірамід. Тобто це — графічне зображення співвідношення міжпродуцентами, консументами (першого, другого, третього й т.д. порядку),вираженого в одиницях маси, числа істот чи величинах енергії.
Сукцесія — послідовна зміна біоценозів, якіспадково виникають на одній і тій же території в результаті впливу природнихфакторів чи людини.
Результатом сукцесії є уповільнений розвитокнової спільноти — клімаксової.
Сукцесію поділяють на первинну (процес розвиваєтьсяна ділянці, не займаній до того іншими живими істотами) і вторинну, коливідбувається зміна або знищення клімаксової спільноти. Фактори збуреннясукцесії бувають зоогенні, пірогенні, катастрофічні, фітогенні, екзодинамічніта ін.
Зміна біоценозів в екосистемах закінчуєтьсявстановленням відносно стійкого стану екосистем, що замінюють одна одну підвпливом змін екологічних факторів. Цей стан називається клімакс (від грец. — клімакс- драбина).
Прогнозуючи зміни екологічних умов, можнапередбачити й особливості клімактеральної фази, що важливо для аграрництва,лісівництва, садівництва.
Екополітика — сукупність методів контролюекологічних обмежень при соціально-економічному розвитку країни, регіону світучи людства в цілому. Наприклад, введення міжнародних обмежень на випускфреонів, знищення китів, вирубки лісів, вилов деяких видів риб та ін.
Антропогенні фактори зумовлені діяльністюлюдини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим.Користуючись знанням законів розвитку природи, людина свідомо виводить новівисокопродуктивні сорти рослин, породи тварин, усуває шкідливі види, творитьнові природні комплекси. Процес взаємодії людини з природою почався з моментупояви людини на Землі і весь час зростає.
У 1958 р. А.С. Мончадський запропонувавкласифікацію факторів за характером їхньої дії.
Гомотипові реакції: груповий ефект, масовийефект, внутрішньовидова конкуренція. Гетеротипові реакції: нейтралізм,коменсалізм, протокооперація, мутуалізм, аменсалізм, паразитизм, хижацтво, міжвидоваконкуренція.
Умовою існування й нормального функціонуваннябудь-якої екосистеми є наявність усіх ланок трофічного ланцюга (тобто ланцюгаживлення). В екосистемах мають місце такі явища, як коменсалізм, мутуалізм інейтралізм — різні форми співіснування живих істот (симбіоз).
Кожен вид в екосистемі має своє функціональнемісце — екологічну нішу, де він не конкурує з іншими видами за джерело енергії.Це фізичний простір, який займають організми кожного виду, з їхньоюфункціональною роллю в спільноті, розміщенням по відношенню до зовнішніхекологічних факторів, характером реакції на зміни останніх та морфоструктурнимпристосуванням.
Розглянемо ці явища.
Між представниками різних видів організмів, щонаселяють екосистему, крім нейтральних, можуть існувати такі види зв'язків:
конкуренція — боротьба між представникамирізних видів за їжу, повітря, воду, світло, життєвий простір; боротьба тимжорстокіша, чим більш споріднені й близькі за вимогами до умов середовища видиорганізмів, що конкурують;
мутуалізм — представники двох видів організмівсвоєю життєдіяльністю сприяють один одному, наприклад комахи, збираючи нектар,запилюють квіти; мурашки, опікаючи попелиць, живляться їхніми солодкимивиділеннями;
коменсалізм — коли від співжиття представниківдвох видів виграє один вид, не завдаючи шкоди іншому, наприклад,рибка-прилипайко знаходить захист і живиться біля акул (мутуалізм і коменсалізмназивають ще симбіозом);
нейтралізм — коли співжиття організмів не даєїм ні позитивних, ні негативних наслідків.
паразитизм — одні істоти живляться за рахунокспоживання живої тканини господарів, наприклад, кліщі, блощиці, воші, глисти,омела, деякі гриби тощо;
хижацтво — одні організми вбивають інших іживляться ними.
алелопатія — одні організми виділяютьречовини, шкідливі для інших, наприклад, фітонциди, що виділяються деякимивищими рослинами, пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів; токсини, щовиділяються під час „цвітіння“ води у водоймищах, отруйні для риби таінших тварин.
3. Динамічна класифікація екологічнихфакторів: стабільні та змінні фактори; фактори, що змінюються періодично та неперіодично
Екосистемні фактори можуть бути стійкими, зхарактерними особливостями протягом довгого періоду, й короткочасними (тимчасовіводойми). Для кожної системи характерний певний видовий склад, чисельністьорганізмів, біомаса, відповідність певних трофічних груп, інтенсивністьпроцесів продукування й деструкції органічних речовин.
Останнім часом у зв'язку з освоєнням Космосупочали створювати штучні екосистеми (в космічних кораблях, спеціальнихлабораторіях). Усьому світові став відомий дуже цікавий і складний експеримент- створення штучної екосистеми (»мікробіосфери") американцями Дж. Алленомі М. Нельсоном у 1991 р. в штаті Арізона («Арізонські мильні бульбашки»).
Стабільні фактори — ті, що не змінюютьсяпротягом тривалого часу (земне тяжіння, сонячна стала, склад атмосфери та інші).Вони зумовлюють загальні пристосувальні властивості організмів, визначаютьналежність їх до мешканців певного середовища планети Земля.
Змінні фактори, які, у свою чергу, поділяютьсяна закономірно змінні та випадково змінні. До закономірно змінних належитьперіодичність добових і сезонних змін. Ці фактори зумовлюють певну циклічністьу житті організмів (міграції, сплячку, добову активність та інші періодичніявища і життєві ритми). Випадково змінні фактори об'єднують біотичні, абіотичніта антропогенні фактори, дія яких повторюється без певної періодичності (коливаннятемператури, дощ, вітер, град, епідемії, вплив хижаків та інші).
7. Загальні принципи дії екологічних факторівна організми та пристосування до дії цих факторів. Комплексна дія факторів.
Насамперед пригадаємо, що найголовнішою формоюфункціонування екосистеми є кругообіг речовини, енергії та інформації — процесбагаторазової участі речовин (біогенних і абіогенних) в явищах циклічногохарактеру, що відбуваються в атмосфері, гідросфері й літосфері.
Речовини, що залучаються до кругообігу, нетільки переносяться, а й трансформуються. При цьому дуже активну рольвідіграють організми.
До процесів кругообігів геологічного характерувідносять випаровування, переміщення й опади, звітрювання гірських порід, обмінміж глибинними й поверхневими шарами Землі, розчинення у воді різних речовинземної кори й перенесення їх в океан, відкладання та утворення осадових порідна дні. Процеси кругообігу постійно підтримуються енергією Сонця. Кругообігречовин між Світовим океаном і сушею називають геологічним, великим.
Малим кругообігом називають біогеоцентричнийкругообіг — багаторазове циклічне, нерівномірне в часі й незамкнене оберненнячастини речовин, енергії і інформації в межах елементарних екосистем.
Вирізняють ще біосферний кругообіг речовин — безперервнийпланетарний закономірний, циклічний процес нерівномірного в просторі й часіперерозподілу речовини, енергії та інформації, які входять до складу екосистем.Завдяки цьому кругообігу в природі забезпечується стабільність життя йуспадкованість поколінь усіх живих істот.
Найголовнішими кругообігами речовин єкругообіги води, кисню, вуглецю, натрію, фосфору.
Основними типами наземних екосистем є біоми,які відрізняються один від одного характером рослинності.
Виділяють такі основні типи біомів:
Пустелі. Мають два підтипи — пустелі тропіківі пустелі помірного клімату.
Луки, підтипами яких є: тропічна савана; лукипомірного поясу (прерія, степ); високотравні; низькотравні; полярні (арктична йальпійська тундра).
Ліси. Включають підтипи: тропічні вологі; тропічнісухі; листяні помірного поясу й бореальний ліс або тайга.
4. Водні екосистеми
Прісноводні екосистеми, серед яких розрізняютьсильно зволожені землі; озера; ріки; штучні водосховища.
Солоні, або морські екосистеми, серед якихвиділяють естуарії, прибережні зволожені зони, коралові рифи, океанічну мілину(шельф), континентальний схил; океанічні глибини й бентосні екосистеми,екосистеми підводних гідротерм рифтових долин.
Для кожного біома характерні певні видихребетних і безхребетних тварин, редуцентів і фотосинтезуючих видів рослин (продуцентів),які поряд із кліматичними, фізичними й хімічними факторами місцевості формуютьекосистему.
У кожній екосистемі мешкають місцеві види,види-мігранти, принесені види, види-індикатори, ключові види.
Кожен вид має свою нішу — мікросередовище, якейого оточує й до якого він найкраще пристосувався з точки зору фізичних,хімічних і енергетичних потреб.
Факторами, які впливають на життя екосистем,можуть бути:
1. Фізичні: діапазон температур, характергеофізичного поля, дощі, висота над поверхнею Землі, вітер, тип грунту,кількість світла, кількість завислого матеріалу в водних середовищах, вогонь.
Хімічні: солоність води, концентраціяживильних речовин, розчинених у поверхневих водах та опадах, природні й штучнітоксини, розчинені у воді, ступінь насиченості води киснем.
Природні катастрофічні: пожежі, повені,засухи, епідемії, землетруси.
Природні поступові: еміграція й іміграціявидів, кліматичні зміни, пристосування й еволюція видів, евтрофікація водойм,сукцесія.
Антропогенні, сільськогосподарські та промислові:винищення лісів, зарегулювання річкового стоку, меліоративні роботи, виснаженняй ерозія грунтів, перехімізація грунтів, знищення хижаків, забруднення всіхтипів вод, забруднення повітря.
Антропогенні соціально-економічні: значнийвилов риби, браконьєрство, надінтенсивний туризм, розведення екзотичних, чужихмісцевості видів, несумісна рекреаційна діяльність, пожежі, інфекції віддомашніх тварин і рослин.
Дослідженнями українських вчених М. Голубця іИ. Царика (1991) встановлені такі важливі особливості екосистем: кожна живасистема є саморегульованою, має свою програму розвитку й здатна фіксувати впам'яті всі позитивні й негативні зовнішні впливи на стан її функціонування тарозвитку. Система може вибирати таку форму реакції на зовнішні впливи («збурення»),яка забезпечує їй найефективніший варіант захисту від «збурювальної» діїекологічного фактора.
Саморегуляція екосистем відбувається завдякистабільності й стійкості.
Стабільність екосистеми — це закладена в їїгенетичній програмі здатність протягом усього періоду існування реалізувати вмінливих умовах зовнішнього середовища свою життєву програму розвитку. Стабільність- це сума різноманітних стійкостей у часі.
Стійкість живої системи — це її здатністьзавдяки внутрішнім механізмам захисту протистояти зовнішнім негативним впливамі адаптуватися до них без істотних змін.
Стабільність і стійкість — два різні, алетісно пов'язані між собою поняття: це узагальнена властивість живої системи, щонормально функціонує у конкретних умовах, і окрема властивість живої системи,яка характеризує її здатність протистояти дії негативних екологічних факторів.
Слід відрізняти стабільність від біотичноїінтеграції. Остання відрізняється тим, що система в такому стані не може довгоіснувати.
Підсумок
До середини XX століття людина, за визначеннямакадеміка В.І. Вернадського, стала найбільш могутньою геологічною силою нанашій планеті. Різко зріс вплив людської діяльності на довкілля, що призвело допорушення природних зв'язків. Так, внаслідок вирубування лісів, пустелі різкопришвидшили свій наступ на зелені зони. Діяльність людини змінює умовинавколишнього середовища, а середовище, в свою чергу впливає на життя, здоров'ята життєдіяльність як окремої людини, так і людської популяції загалом.
Таких прикладів втручання людини в природнесередовище можна навести багато.
Ми повинні берегти довкілля, тим самимзменшуючи вплив його на нас самих.
Література
1.  В.С. Джигирей. Екологія та охорона навколишнього середовища. Навчальнийпосібник.3-те видання. К-, «Знання», 2004. стор.61-65.
2.  Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй. Основи екологічних знань. К-, «Либідь»,1997. стор.49-69.