Міжнародна правова охорона навколишнього середовища

1.  Міжнароднаправова охорона навколишнього середовища
ПриродаЗемлі не знає адміністративних меж і розвивається за єдиними законами. Тому йзусилля однієї окремо взятої країни в цариніприродоохоронної діяльності навряд чи увінчаються успіхом, якщо вони не будуть поєднуватися з інтернаціональни­ми заходами, спрямованими на охорону довкілля.Усвідомлення об'єктивної необхідностіоб'єднати правоохоронну діяльність усіх країнсвіту, всієї світової спільноти для вирішення глобальних екологічних проблем приходило поступово, в міру розвитку науково-технічного прогресу й наростання загрози екологічної кризи вмасштабах усієї планети.
Потреба вміжнародному співробітництві у сфері екології обумовлена глобальністю проблеми взаємовідносин суспільстваі природи. Ідея такої необхідності була усвідомлена і проголо­шена ще до першої конференції в Берні з охоронинавколиш­нього природногосередовища (1913 p.). Згодом вона одержала закріпленняй розвиток у міжнародних правових документах.
Поступовосформувався, а за сучасних умов одержав досить широкого розвитку один із головних напрямків міжнародного співробітництва у сфері екології — міжнародноправоваохорона навколишнього середовища.Важливими передумовами міжна-родногоправовогорегулювання охорони оточуючого людину при­родного середовища є обмеженість простору й ресурсівбіосфери, заінтересованість країн інародів у справедливому розподілі при­роднихресурсів, у забезпеченні прав громадян на сприятливе для життєдіяльності довкілля.
Об'єктомміжнародного співробітництва у сфері екології є не навколишнє природне середовище, що знаходиться під націо­нальною юрисдикцією, а міжнародно-правовий природнийпрос­тір, що оточує природне середовище Землів цілому, глобальна екологічна рівновага.
     Міжнародна правова охорона навколишньогоприродного середовища ґрунтується на певнихпринципах, вироблених спіль­ними зусиллями держав, міжнароднихорганізацій і конферен­цій. Вонисформульовані в окремих рішеннях міжнародних ор­ганізацій, документахконференцій, а також обов'язково викла­денів національному законодавстві. В узагальненому вигляді до цих принципівналежать пріоритетність екологічних прав людини, суверенні права держави на природні ресурси в межах її території, вільний обмін міжнародноюекологічною інформа­цією;взаємодопомога держав при надзвичайних обставинах (еко­логічних катастрофах тощо), неприпустимістьекологічного бла­гополуччя однієїдержави внаслідок заподіяння екологічної шкоди іншій та ін.
Середоб'єктів міжнародно-правової охорони навколишньо­го природного середовища, під якими розуміють природні об'єк­ти, з приводу яких у держав і міжнародних організаційформу­ються й розвиваються екологічні відносини, вирізняють дві ка­тегорії:ті, що належать до юрисдикції держави, й ті, які до неї не належать.
До першоїкатегорії відносять Світовий океан, космос, Анта­рктиду, мігруючі види тварин та деякі інші. Особливістьданих об'єктів полягає в тому, що їх правовийрежим визначається нормами міжнародного екологічного права. Друга категорія -
 міжнародно-правовіоб'єкти природи, включені до числа сві­товогоприродного існування (міжнародні водні об'єкти, занесе­ні до Міжнародної червоної книги, що знаходяться підзагрозою зникнення, рідкісні види фауни, флори та деякіінші).
Однією зправових форм міжнародного співробітництва Укра­їни у сфері екології є міжнародні договори. Відповідно дост. 9 Конституції України чинні міжнароднідоговори, згода на обо­в'язковість яких надана Верховною Радою України, єчастиною національного законодавства України. Більшетого, якщо між­народним договором України,укладеним у формі закону, вста­новленоінші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародногодоговору.
Насучасному етапі міжнародне співробітництво в галузі охо­рони довкілля здійснюється на трьох рівнях — світовому (або глобальному), європейському і регіональному.
Важливою віхою міжнародноїспівпраці в зазначеній сфері на світовомурівні стала Стокгольмська конференція, ООНз на­вколишнього природного середовища (1972 p.). Вона не тільки прийняла важливі документи (Декларацію,що містить 27 прин­ципів екологічнокоректної поведінки держав, і Програму дій), а й послужила джереломформування міжнародного екологічно­го права.
Нарегіональному рівні міжнародне співробітництво розви­вається з урахуваннямособливостей географічних і природних регіонів,у межах яких створені й функціонують єдині екологіч­ні системи.Формами такого співробітництва є міжнародні еко­логічні програми за участю України — «Чорне море»,«Карпати» та ін.
Самостійноюформою міжнародної співпраці у сфері еколо­гії є міжнародні договориекологічного змісту. Серед них виріз­няютьсядоговори комплексного й поресурсового змісту. До пер­ших належать ті, що мають глобальний характер, другі спрямо­ваніна охорону окремих об'єктів природи.
Специфічноюі досить поширеною формою міжнародного співробітництвавиступають численні міжнародні конференції з проблем охорони навколишньогоприродного середовища, що позитивновпливають на міжнародну політичну атмосферу та напрямки подальшого розвиткутакої співпраці. Найбільш зна­чимою єКонференція ООН з навколишнього середовища й роз­витку,що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, у якій взялиучасть 179 держав. Конференція прийняла Декларацію Ріо та «Порядок денний на XXI сторіччя». На ній також були подані відкриті для підписання Конвенції «Про зміни клімату»та «Про біологічне різноманіття».
Міжнародно-правовимиугодами регламентуються екологіч­ні проблеми, які маютьпланетарний характер і які не можуть ефективнорегулюватися тільки законодавством однієї або де­кількох країн. Водночаснеобхідно зазначити, що існують і такі екологічніпроблеми, які мають регіональний характер. Для їх вирішення укладаються міжнародно-правові угоди міждержа­вами відповідного регіону.Наприклад, 21 квітня 1992 р. на Кон ференціїпричорноморських країн, що відбулася в м. Бухаресті (Румунія) була підписана Конвенція про захистЧорного моря від забруднення.
Україна, як член Ради Європи — однієї з впливових органі­зацій, удіяльності яких питання охорони довкілля посідають доволі важливе місце, — підписала й ратифікувала 29міжна­родних конвенцій, що стосуютьсяекології, стала учасником 44двосторонніх міжнародних угод і договорів у зазначеній сфері.
2.Міжнародні природоохоронні організації
Важливезначення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організа­ціїОб'єднаних Націй (ООН) та неурядові світові громадські ор­ганізації,їх характерною особливістю є універсальність, тобто участь в них більшості країн світу, які являють собою різні еко­номічній соціально-політичні системи.
Завдання охорони здоров'янародів світу, яке ставить перед собою Всесвітня організаціяохорони здоров'я (ВООЗ), про що зазначено в її Статуті, логічно передбачає вжиття заходів щодооздоровлення і підтримання належної якості оточуючого люди­ну середовища.
Міжурядова морськаконсультативна організація (ІМКО) має на меті сприянняміжурядовому співробітництву в усіх тех­нічнихобластях, пов'язаних з міжнародним торговельним суд­ноплавством. Однією з функцій діяльності цієїорганізації є роз­робка високихстандартів екологічної безпеки судноплавства. До компетенції ІМКО належить боротьба з забрудненням Світо­вого океанунафтою. З цією метою був створений Комітет з без­пеки на морі. Характерним єзаснування, Юридичного комітету.
Вструктурі органів Всесвітньоїметеорологічної організації (ВМО) знайшли відображення спеціальні функції в галузі охо­рони навколишнього середовища. До складу Виконавчогокомі­тету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навко­лишньогосередовища, з кліматичних змін, з питань зміни пого­ди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруд­ненняатмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього се­редовища.
У 1979 р.на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Все­світня кліматичнапрограма (ВКП), завдання якої — вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людськоїдіяль­ності, розробка методів спостереження за його змінами.
У рамках ЮНЕСКО розроблений і успішно здійснюється ціла низка важливих наукових природоохоронних програм: «Люди­на і біосфера», «Міжнародна гідрологічна програма»,«Програма   вивчення Світового океану», ЮНЕП, МБП.
ЮНЕП (UNEP) — міжурядова програма, започаткована в 1972 р. і присвячена найбільш гострим екологічнимпробле­мам сучасності.
Міжнароднаекологічна програма (МБП) — неурядовабага­торічна науково-дослідна програма звивчення біопродуктивно-стіприродних і створених людиною угруповань організмів у ма­сштабах планети.
«Людина ібіосфера» (МАБ) — довгостроковаміждисциплі­нарна програма науковихдосліджень, метою якої є докладне ви­вченняструктури і функціонування біосфери та її екологічних регіонів, систематичне спостереження за змінами біосфери вре­зультаті впливу людини, прогнозуванняцих змін. Програма діє з 1970 р. під егідою ЮНЕСКО.
Згідно зіСтатутом Продовольчої ісільськогосподарської ор­ганізації (ФАО),до її завдань входить поліпшення харчування і підняття життєвого рівня народівзасобами підвищення продук­тивності сільського господарства. ФАО активно сприяєміжна­родним і національним заходам у сферізбереження природних ресурсів.Вони стосуються охорони і раціонального використан­ня ґрунтів, лісів, водойм,тварин. При ФАО створений Комітет з рибальствав Центрально-Східній Атлантиці, Комісія з рибальс­тва в Центрально-ЗахіднійАтлантиці, Постійна Комісія Конфе­ренції звикористання і охорони морських ресурсів південної частини Тихого океану. ДієВідділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Служба звідтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища. У 1974 р. був створений спеціальний Відділ координації програм угалузі охорони навколишнього середовища.
Міжнароднаорганізація цивільної авіації (ІКАО)багато уваги приділяє питанням вивченнявпливу цивільної авіації на на­вколишнєсередовище та можливості його запобігання.
Міжнароднеагентство з атомної енергії (МАГATE) одним ізнайголовніших своїх завдань вважає сприяння запобіганню несприятливих наслідків мирного використання атомної енер­гії,забезпечуючи тим самим підтримання здоров'я і благопо­луччя людей. При МАГАТЕ діє Міжнародна лабораторія радіо­активності моря та відділ ядерної безпеки і охоронинавколиш­нього середовища.
Міжнароднаспілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП) — неурядова міжнародна організація, яка проводить до­слідження і пропаганду охорони природи тараціонального ви­користання природних ресурсів. Створена в 1948 р. за ініціати­воюЮНЕСКО, МСОП видає міжнародні Червоні книги. МСОП прийнято документ «Всесвітня стратегія охорониприроди», спря­мований на управлінняпроцесами використання людиною біо­сфери, екосистем і видів, які входять до їїскладу, з метою одер­жання стабільноїкористі нині та у віддаленому майбутньому.
Всесвітнійфонд охорони навколишнього середовища (WWF) — міжнародна суспільна організація, яка фінансує дії,спрямовані на збереження зникаючихвидів тварин і рослин та місць їх існування.
ЮНІСЕФ (UNISEF) — міжнародна організація, яка займа­єтьсяприродоохоронною освітою і пропагандою дбайливого ста­влення до природи серед жінок, дітей і юнацтва.
«Римськийклуб» — неурядове науково-досліднеміжнародне об'єднання, до якого входить 100 членів (вчених, представників політичних та ділових кіл) і займається розробкоюнаукових прогнозів розвитку людства вйого взаємовідносинах з приро­дою.Створений в 1968 р.
Грінпіс — міжнародна неурядова природоохоронна організа­ція, яка була створена в 1969 році. Першочерговоюметою була боротьба проти ядерних випробувань США на Алеутських ост­ровах. Сьогодні Грінпіс поділяє свої компанії на чотириКатего­рії: ядерні, токсичні,екологія океану, атмосфера і енергія. Має свою незалежну дослідну станцію в Антарктиці.
З метоюпривернення уваги світової спільноти до проблем охорони навколишньогосередовища на Конференції ООН з на­вколишньогосередовища (Стокгольм, 5-16 червня 1972 р.) за пропозицією делегації Японії та Сенегалу 5 червня був оголо­шенийВсесвітнім днем охорони навколишньогоприродного се­редовища.
 
3. Загальна характеристика, структура і короткийзміст Закону України «Про охорону навколишнього природногосередовища»
Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища»від 25 червня 1991 p. є основним галузевимактом екологічного законодавства. Його головне завдання полягає у встановленні принципових положень правовогорегулювання відносин у галузі охорони,використання і відтворення природ­нихресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідаціїнегативного впливу господарської та іншої діяльнос­ті на навколишнє природне середовище, збереження природнихресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та ін­ших природнихкомплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних зісторико-культурною спадщиною. Цей за­кон комплексно регулює суспільнівідносини, що виникають у сферівикористання, відтворення та охорони природних ресурсів та довкілля в цілому. Інтегрованим об'єктом цих відносин є природа.
Вказанийзакон визначає правові, економічні й соціальні ос­новиорганізації охорони довкілля та складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства.
Так, уст. 2 Закону встановлено, що відносини в галузі охорони навколишнього середовища регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним,лісовим законодавством,законодавством про надра, про охорону атмосфер­ного повітря, про охорону й використання рослинного й тварин­ного світу та іншими спеціальними законодавствами.
СтруктурноЗакон «Про охорону навколишнього природного середовища» містить 72 статті, об'єднані у 16 розділів:
1. Загальні положення.
2. Екологічні права та обов'язки громадян.
3. Повноваження рад у галузіохорони навколишнього природ­
ного середовища.
4.  Повноваження органів управління в галузі охорони навко­
лишнього природного середовища.
5.  Спостереження, прогнозування, облік та інформування в га­
лузі охорони навколишнього природногосередовища.
6.Екологічнаекспертиза.
7.  Стандартизація і нормування в галузі охорони навколиш­
нього природного середовища.
8.  Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища.
9.  Регулюваннявикористання природних ресурсів.
10.Економічний механізм забезпечення охорони навколишньогоприродного середовища.
11.Заходищодо забезпечення екологічної безпеки.
12.Природні території та об'єкти, що підлягають особливійохороні.
13.Надзвичайні екологічні ситуації.
14.Вирішенняспорів у галузі охорони навколишнього середовиїца.
15.Відповідальністьза порушення законодавства про охорону навколишньогоприродного середовища.
16.Міжнародні відносини України в галузі охоронинавколишнього природногосередовища.
4. Перелік найважливішихнормативно-правових актів екологічногозаконодавства України
 
1.   Закон України «Про охорону навколишньогоприродного середовища» від 25.06.91р. № 1264-ХІІ (ВВР. — 1991. — № 41. Ст. 546).
2. Земельний кодекс України (від 25.10.2001 р. — Офіційний
вісник України. — 2001. — № 46. — Ст.2038).
3.Водний кодекс України (від 06.06.95 р. № 213/95-ВР. — ВВР. 1995.- № 24. — Ст. 189).
4.      Лісовийкодекс України (від 21.01.94 р. № 3852-ХІІ. — ВВР. 1994. — № 17. — Ст. 99).
5. Кодекс України про надра (від 27.07.94 р. № 132/94-ВР. -ВВР. — 1994. — № 36. — Ст. 340).
6. Закон України «Про природно-заповідний фонд» від 16.06.92 р.
7. № 2456-ХІІ (ВВР. — 1992. — № 34. — Ст. 502).
7. Закон України  «Про тваринний світ»  від 13.12.2001 р.
№ 2894-ІІІ ВВР. — 2002. — № 14. — Ст.97).
8.ЗаконУкраїни «Про рослинний світ» від 09.04.99 р. № 591-
XIV (ВВР. — 1999. — №22-23. — Ст. 198).
9.ЗаконУкраїни «Про екологічну експертизу» від 09.02.95 р.
№ 45/95-ВР (ВВР. — 1995. — № 8. — Ст. 54).
10. ЗаконУкраїни «Про охорону атмосферного повітря» (від 16.06.92 р. № 2707-ХІІ (ВВР. — 1992. — № 50. — Ст. 678).
5. Міжнародні природоохоронні конвенції на угоди, ратифікованіУкраїною.
 
·         Указ президії ВерховноїРади УРСР «Про ратифікацію Конвен­ціїпро охорону всесвітньої і природної спадщини», 4.10.1988р., № 6673-ХІ.
·         Конвенція про охорону всесвітньоїкультурної і природної спадщини (Париж, 1972).
·         Постанова Верховної РадиУРСР «Про ратифікацію Конвен­ції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин», 25.04.1991 p., № 1000-ХІІ.
·         Конвенція Організації Об'єднанихНацій про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропнихречо­вин (Відень, 1988).
·         Постанова Верховної РадиУкраїни «Про ратифікацію Конвенції про боротьбу знезаконними актами, спрямованими протибезпеки морського судноплавства, та Протоколу про боротьбу з незаконними актами,спрямованими проти безпекистаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі», 17.12.1993 р., № 3735-ХІІ.
·         Конвенція про боротьбу знезаконними актами, спрямовани­
ми проти безпеки морськогосудноплавства (Рим, 1988).
·         Протокол про боротьбу знезаконними актами, спрямованими протибезпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі.       :
·         Постанова Верховної РадиУкраїни «Про ратифікацію Кон­венціїпро захист Чорного моря від забруднення», 4.02.1994 р., №3939-ХІІ.
·         Конвенція про захистЧорного моря від забруднення (Буха-, рест,1992).
·         Закон України «Про ратифікацію Конвенції про охорону біо­логічного різноманіття» 29.11.1994 p., № 257/94-ВР.
·          Конвенціяпро охорону біологічного різноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992).
·         Закон України «Проратифікацію Угоди між Україною і Спо­лученимиШтатами Америки про співробітництво в дослі­дженні і використанні космічного простору в мирних цілях», 5.05.1996 p., № 165/96-ВР.
·         Угода між Україною іСполученими Штатами Америки про співробітництвов дослідженні і використанні космічного просторув мирних цілях (Вашингтон, 1994).
·          ЗаконУкраїни «Про ратифікацію Угоди між Урядом Укра­їни та Урядом Швейцарської Конфедерації про фінансову допомогу для проекту реабілітації гідроенергетикита систем­ного контролю», 3.07.1996 p., № 266/96-ВР.
·          Угода між Урядом України та Урядом Швейцарської Кон­федераціїпро фінансову допомогу для проекту реабілітації гідроенергетики та системного контролю (Київ, 1996).
·         Закон України «Проратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату», 29.10.1996 p., №435/96-ВР. Рамкова КонвенціяОрганізації Об'єднаних Націй про зміну клімату(Ріо-де-Жанейро, 1992).
·         Закон України «Проратифікацію Поправок до Монреальсь-когопротоколу про речовини, що руйнують озоновий шар», 22.11.1996 p., № 545/96-ВР.
·         Поправка до Монреальськогопротоколу про речовини, що руйнуютьозоновий шар (Нью-Йорк, 6.12.1990).
·         Закон України «Проратифікацію Угоди про створення між­державногорезерву біопрепаратів та інших засобів захисту тварину державах — учасницях Співдружності Незалежних Держав», 4.04.1997 p., № 193/97-ВР.
·         Угода про створенняміждержавного резерву біопрепаратів та інших засобів захисту тварин у державах- учасницях Співдружності Незалежних Держав (Москва, 1996).
·         Закон України «Про ратифікацію Конвенції промаркуван­ня пластичних вибухових речовин зметою їх виявлення», 3.12.1997 p., № 687/97-ВР.
·         Конвенція про маркуванняпластичних вибухових речовин з метою їх виявлення (Монреаль, 1991).
·         Закон України «Проратифікацію Конвенції про ядерну без­пеку»,17.12.1997 p., № 736/97-ВР.
·         Конвенція про ядернубезпеку (Відень, 1994).
·         Закон України «Проратифікацію Угоди між Україною та Міжнароднимагентством з атомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї», 17.12.1997 p., № 737/97-ВР.
·         Угода між Україною та Міжнародним агентством затомної енергії про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (Відень, 1995).
·         Закон України «Про ратифікацію Угоди проспівробітництво в галузі вивчення, розвідкиі використання мінерально-сировинних ресурсів», 16.01.1998 p.; № 38/98-ВР.
·         Угода про співробітництвов галузі вивчення, розвідки і використаннямінерально-сировинних ресурсів (Москва, 1997).
·         Закон України «Проратифікацію Рамкової Угоди між Україною таЄвропейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду «Укриття» в Україні»,4.02.1998 p., № 80/98-ВР.
·           Рамкова Угода міжУкраїною та Європейським банком ре­конструкціїта розвитку стосовно діяльності Чорнобильсь­кого фонду «Укриття» в Україні(Київ, 1997).
·          Закон України «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питаньенер­гетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів», 6.02.1998 p., № 89/98-ВР.
·         Договір до ЕнергетичноїХартії (Лісабон / Португалія), 1994).
·          Закон України «Про ратифікацію Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосуванняхімічної зброї та про її знищення»,16.10.1998 p., № 187-XIV.
·          Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення(Париж, 1993).
·         Закон України «Проратифікацію Угоди між Урядом Укра­їни і УрядомКоролівства Данія щодо допомоги в енергетич­ній програмі, яка враховує аспекти захисту довкілля», 5.03.1998 p., № 195/98-ВР.
·         Угода між Урядом України іУрядом Королівства Данія щодо допомоги венергетичній програмі, яка враховує аспекти за­хисту довкілля (Копенгаген, 1997).
·         Закон України «Про ратифікацію Угоди про грантВсесвіт­нього екологічного траст-фонду (Проектвилучення речо­вин, що руйнують озоновий шар) між Україною та Міжна­роднимбанком реконструкції та розвитку, що виступає як впроваджувальна установа зазначеного фонду», 4.03.1999 p., № 473-XIV

6.Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишньогоприродного серидовища
ЗаконУкраїни «Про охорону навколишнього природногосередовища від 25 червня1991 р.(в редакції від 28.11.2002р.)
Розділ XV. Відповідальність за порушення законодавства проохорону навколишнього природного середовища
Стаття 68. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища
Порушеннязаконодавства України про охорону навколиш­нього середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, цивільнуі кри­мінальну відповідальність.
Відповідальністьза порушення законодавства про охорону навколишньогоприродного середовища несуть особи, винні у:
а)порушенні прав громадян на екологічно безпечне навко­лишнє природне середовище;
 б)порушенні норм екологічної безпеки;   
в)      порушеннівимог законодавства України при проведенні екологічноїекспертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;
г)  невиконаннівимог державної екологічної експертизи;
д)      фінансуванні,будівництві і впровадженні у виробництво новихтехнологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;
е)       порушенні екологічних вимог при проектуванні,розміщенні, будівництві,реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд,пересувних засобів та інших об'єктів;
є)допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;
ж)перевищенні лімітів та порушенні іншихвимог використання природних ресурсів;
з) самовільному спеціальному використанні природнихресурсів;
й)порушенні строків внесення зборів за використання при­родних ресурсів та забруднення навколишнього природного се­редовища;
і)невжитті заходів щодо попередження та ліквідації еколо­гічних наслідків аварійта іншого шкідливого впливу на навко­лишнєприродне середовище;
ї)невиконання розпоряджень органів, які здійснюють дер­жавний контроль у галузі охорони навколишнього природногосередовища, та вчиненні опору їх представникам;
й)порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транс­портуванні,використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичнихрадіоак­тивних речовин та відходів (Пункт «й» статті 68 зі змінами, вне­сеними згідно із Законом № 1288-XIV (1288-14)від 14.12.99);
к)невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особ­ливій охороні, видів тварин і рослин,-занесених доЧервоної кни­ги України;
л)відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інфор­мації про стан навколишнього природного середовища, атакож про джерела забруднення, у приховуваннівипадків аварійного забрудненнянавколишнього природного середовища або фаль­сифікації відомостей про стан екологічної обстановки чизахво­рюваності населення (Пункт «л» частини другої статті 68 зі змі­нами,внесеними згідно із Законом № 560/97-ВР від 19.11.97);
м)приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середо­вища, посяганні на їх життя і здоров'я.
ЗаконодавствомУкраїни може бути встановлено відповідаль­ність і за інші порушення законодавства про охорону навколи­шнього природного середовища, в порядку та розмірах,встанов­лених законодавством України.
Підприємства,установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення за­конодавства про охорону навколишнього природногосередовища, в порядку та розмірах,встановлених законодавством України.
Застосуваннязаходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних відкомпенса­ції шкоди, заподіяноїзабрудненням навколишнього природно­го середовища та погіршеннямякості природних ресурсів.
Незаконнодобуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення — конфіскації. Одержані від їх реалізаціїдоходи спрямовуються вреспубліканський Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середови­ща (Частина шоста статті 68 зі змінами, внесенимизгідно із За­коном № 186/98-ВР від05.03.98).
Посадовіособи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використан­ня природних ресурсів, забезпечення екологічноїбезпеки за по­данням державних органів охорони навколишнього природногосередовища згідно з рішенням їх управлінських органів позбав­ляються премій за основними результатамигосподарської ді­яльності повністю абочастково (Частина сьома статті 68 зі змі­нами,внесеними згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96.)
Порядокпозбавлення премій визначається законодавством України (Стаття 68 зі змінами,внесеними згідно із Законом, № 186/98-ВРвід 05.03.98).
Стаття 69. Особливостізастосування цивільної відпові­дальності
Шкода,заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає ком­пенсації, як правило, в повному обсязі беззастосування норм зниження розмірустягнення та незалежно від збору за забруд­нення навколишнього природногосередовища та погіршення якості природних ресурсів.
Особи,яким завдано такої шкоди, мають право на відшкоду­вання неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлен­няздоров'я, якості навколишнього природного середовища, від­творення природних ресурсів до стану, придатного для викорис­тання за цільовим призначенням.
Особи, щоволодіють джерелами підвищеної екологічної не­безпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянамта юридичним особам, якщо не доведуть,що шкода виникла вна­слідок стихійнихприродних явищ чи навмисних дій потерпілих.
Шкода,заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно довимог статті 29 Закону України «Проугоди про розподіл проду­кції»(1039-14). (Статтю 69 доповнено частиною згідно із Законом № 1807-ІП (1807-14) від 08.06.2000.) (Стаття 69 зізмінами, вне­сеними згідно із Законом №186/98-ВР від 05.03.98.)
Стаття 70. Адміністративна такримінальна відповіда­льність за екологічні правопорушення і злочини
      Визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та криміна­льної відповідальності за їх вчиненнявстановлюються Кодек­сом України проадміністративні правопорушення та Криміналь­ним кодексом України(2001-05, 2002-05).
Кодекс України проадміністративні правопорушення (станомна08.12.2002р.)

Глава 7. Адміністративніправопорушення в галузі охорони природи,використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури
Стаття52. Псування і забрудненнясільськогосподарських та інших земель.
Стаття 53-1. Самовільнезайняття земельної ділянки.
Стаття53-2. Приховування або перекручення данихземель­ного кадастру.
Стаття54. Несвоєчасне повернення тимчасовозайманих земель або неприведення їху стан, придатний для використання за призначенням.
Стаття 55.Самовільне відхилення від проектіввнутрігос­подарського землеустрою.
Стаття 56. Знищення межових знаків.
Стаття 57. Порушення вимог щодо охорони надр.
Стаття58. Порушення правил і вимог проведенняробіт по геологічному вивченню надр.
Стаття 59. Порушенняправил охорони водних ресурсів.
Стаття59-1. Порушення вимог щодо охоронитериторіаль­них і внутрішніх морських вод від забруднення ізасмічення.
Стаття 60. Порушенняправил водокористування.
Стаття 61.Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації.
Стаття 62.Невиконання обов'язків по реєстрації всудно­вих документах операцій з шкідливимиречовинами і сумішами.
Стаття 63.Незаконне використання земельдержавного лісового фонду.
Стаття64. Порушення встановленого порядкувикористання лісосічного фонду,заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці.
Стаття65. Незаконна порубка, пошкодження тазнищення лісових культур і молодняку.
Стаття 65-1. Знищенняабо пошкодження полезахисних лісових смугта захисних лісових насаджень.
Стаття66. Знищення або пошкодження підросту влісах. Стаття 67. Здійснення лісових користувань не у відповід­ності з метою або вимогами, передбаченими влісорубному квит­ку (ордері) або лісовому квитку.
Стаття 68. Порушенняправил відновлення і поліпшення лісів,використання ресурсів спілої деревини.
Стаття69. Пошкодження сінокосів і пасовищнихугідь на землях державного лісового фонду.
Стаття 70.Самовільне сінокосіння і насінняхудоби, само­вільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід.
Стаття 71. Введенняв експлуатацію виробничих об'єктів безобладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси.
Стаття 72. Пошкодженнялісу стічними водами, хімічни­миречовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкідливими вики­дами, відходами іпокидьками.
Стаття 73. Засмічення лісів відходами.
Стаття 74.Знищення або пошкодженнялісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на земляхдержавного лісового фонду.
Стаття 75. Знищенняабо пошкодження відмежувальних знаків улісах.
Стаття 76. Знищення корисної для лісу фауни.
Стаття 77. Порушення вимог пожежної безпеки в лісах.
Стаття77-1. Самовільне випалювання сухоїрослинності або її залишків.
Стаття 78.Порушення порядку здійснення викидузабруд­нюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів.
Стаття78-1. Порушення порядку здійсненнядіяльності, спря­мованої на штучні змінистану атмосфери і атмосферних явищ.
Стаття 79.Недодержання вимог щодо охорониатмосфер­ного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підпри­ємств іспоруд.
Стаття79-1. Недодержання екологічних вимог під часпро­ектування, розміщення, будівництва,реконструкції та прийнят­тя вексплуатацію об'єктів або споруд.
Стаття80. Випуск в експлуатацію транспортних таінших пересувних засобів з перевищеннямнормативів вмісту забруд­нюючих речовин у відпрацьованихгазах.
Стаття 81. Експлуатаціяавтомототранспортних та інших пересувнихзасобів з перевищенням нормативів вмісту забруд­нюючих речовин увідпрацьованих газах.
Стаття82. Порушення правил складування,зберігання, роз­міщення, транспортування,утилізації, ліквідації та використан­нявідходів.