ЛАНДШАФТНО-ЕКОЛОГІЧНА ОСНОВА МІСТА
Зміст
Міський ландшафт
Генезис міського ландшафту
Ландшафт раннього середньовіччя (Х-ХІП ст.)
Ландшафт середньовіччя (ХІІІ-ХVІ ст.)
Динаміка міського ландшафту
Функціональні міські ландшафти
Міський ландшафт
Наприкінці XVIII ст. термін «ландшафт»стає широко вживаним у географічних науках, а в XX ст. його використовують з різним понятійним забарвленням.
Географічне розумінняландшафту (нім. — Landschaft) за німецькимивченими Ґ. Бобеком і Я. Шмітьзеном (1941):
1. Абіотичний шар обіймає явища неживої природи Землі.
2. Вітальний, або життєвий, шар обіймає явища живоїприроди Землі.
3. Інтелектуальний шар, який тією чи іншою мірою (залежновід культури) впливає на шари живої та неживої природи.
Там, де рівень культури народу високий, формуютьсякультурні ландшафти. Цей підхід нагадує ноосферні уявлення В.І. Вернадського.
Отже, ландшафт розглядаєтьсяз двох позицій — фізгеографічної і ландшафтно-архітектурної (природної і антропогенної).
Для фізгеографа географічнийландшафт— це однорідна за умовами розвитку природна система, основнакатегорія територіального поділу географічної оболонки (в широкому розуміннісинонім природного територіального комплексу будь-якого рангу), що складаєтьсяіз морфологічних частин, або елементів (місцевостей, урочищ, фацій) і компонентів(гірська порода, ґрунтовий шар, гідрологія, клімат, рослинний і тваринний світтощо). Між компонентами ландшафту відбувається постійний речовинно-енергетичнийобмін, який і визначає його структуру. Ландшафти піддаються постійним і незворотнимзмінам, які зумовлені діяльністю людини.
Для ландшафтногоархітектора ландшафт— об'єкт гармонійного познання природного і антропогенногоначал з метою створення культурного ландшафту, догляду за ним.
Історичні етапи формуванняурбанізованих територій перетворили природні форми підстилаючої поверхні, зміниликонтури річкових басейнів, серйозно порушили взаємопов'язані елементи ландшафтів.Складні природні ландшафтні форми поверхні переростали в ансамблі архітектурнихспоруд з властивими їм штучними формами.
Друга половина XX ст., яка супроводжуєтьсярізкою концентрацією міського населення і збільшенням темпів росту великих і середніхміст і міських агломерацій, є періодом небувалого витіснення природи, в основномуорганічних компонентів природного ландшафту (рослинність, тваринний світ, педосфера).
Один із найталановитішихархітекторів XX ст, автор знаменитої «Афінської хартії», француз Ле Корбюзьєзастерігав сучасників, що нинішнє місто заходить в глухий кут, смертельно хворійого легені і його серце. Місто, із жалем відзначає Корбюзьє, не відповідає більшесвоїй функції — захищати людину і її добро. В процесі забудови міста найбільше змінюєтьсяландшафт його території. Однак є міста, де «трапляється» декілька ландшафтів.Як свідчать дані аналізу, ця різноманітність ландшафтів з їх розсіченим рельєфомі багатством природних умов була і залишається об'єктом інтенсивної урбанізації.Цей процес — це загальна закономірність урбогенної антропогенізації. Особливезначення набуває питання регіональної природно-екологічної гармонії, пошук спонтаннихзразків, форм, які вже хоч і трансформувалися, але зберігають природний вигляд,ландшафтів — плоских, хвилястих, пагорбових, горбистих, гористих, тобто елементівпідстилаючої поверхні разом із приуроченими де них рослинними угрупованнями, ґрунтами,водними поверхнями. Для досліджень процесів, які відбуваються в міських ландшафтахнеобхідно провести глибокий аналіз етапів розвитку минулої і сучасної цивілізацій,щоби на цій основі забезпечити гармонійне поєднання антропогенного і природногоначал.
Генезис міського ландшафту
Вивчення перетворень природноголандшафту у антропогенний на тлі минулих цивілізацій можна звести до таких напрямків:
1) дослідження просторового взаємозв'язку в різніісторичні періоди розвитку міста;
2) встановлення співвідношення між порушеними інепорушеними компонентами ландшафту та виникаючими в зв'язку з цим диспропорціямиїхнього розвитку;
3) аналіз впливу перетворених ландшафтів на рівеньекологічної рівноваги.
Природний ландшафт пройшовтри стадії розвитку: первісну, натуральну і культурну. Кожна із цих стадіймає внутрішні особливості розвитку. Нинішній ландшафт перебуває в стадії еволюціїі оцінять його тільки майбутні покоління.
Первісні ландшафтитрапляються сьогодні дуже рідко. Це невеликі включенняв інші, антропогенізовані ландшафти, які вимагають особливої охорони. Вони є наслідкомвпливу виключно природних факторів. Тривалість взаємодії елементів первісного ландшафтузабезпечила йому високу стійкість і естетичність.
Натуральний ландшафт— це перший етап перетворена людиною первісноголандшафту, характеризується домінуванням природних елементів над антропогенними.Первісний ландшафт на шляху до натурального змінювався інтегровано за стадіями розвиткуцивілізації з певною хронологією: збиральна, мисливська, скотарська і, нарешті,примітивна сільськогосподарська, цивілізація.
Збиральна цивілізаціярозвивалася на великих малозаселених просторах і не вимагалаосілого способу життя. Мисливська цивілізація, як і збиральна, помітно не змінювалаландшафти. В цей період з'являються поблизу водоймищ поселення рибалок з їх особливимспособом життя і характерним виглядом примітивної забудови.
Скотарська цивілізаціярозвивалась залежно від стану первісного ландшафту — рівнинногочи гірського. Поселення скотарів являли собою анклави серед первісного ландшафтуі мали свої специфічні риси: наявність кошар, огорожі.
Примітивна землеробськацивілізація відрізняється незначним впливом на лісовийпокрив, який часто спалюють, а на його місці створюють невеликі поселення з декількохдворів, мешканці яких обробляють поля Появляються перші сліди комунікацій — дороги,які ведуть на поля, та велика дорога, що об'єднувала поселення. Натуральні ландшафтиможна ще зустріти у віддалених місцевостях Полісся і Карпат, які не мають статусузаповідання і охорони.
Культурний ландшафтформується на місці первісного, або натурального ландшафту.Культурним ландшафтом називають такі новоутворення, в яких здійснені людиною зміниможуть утримуватися тільки її силами, і, головне, коли людська діяльність відповідаєхарактеру природного середовища і законам його розвитку. У протилежному випадкуутворюються акультурні ландшафти, які появляються там, де людина внаслідок неусвідомленихдій або у корисних цілях порушує природну рівновагу складних фітоценозів, зумовлюючитим самим тривалі, прогресуючі зміни. Культурні ландшафти можна розподілити на сільськогосподарські,міські урбанізовані та індустріальні. Така генетична послідовність характернадля ландшафтів сучасних великих міст.
Ландшафт раннього середньовіччя (Х-ХІПст.)
У цей період панує первіснийлісовий ландшафт. Його натуралізація відбувається в процесі освоєння родючих земельзаплав річок і лісів однодворовими господарствами або общинами невеликих поселень,поля яких мають вільне розміщення і розділені між собою лісовою і чагарниковою рослинністю.Між поселеннями і полями утворилися стежкові розгалуження та мережа зовнішніх доріг.
Феодальний устрій, а такожхристиянство значно вплинули на формування вузлових населених пунктів, домінуючихнад місцевістю. Таким чином постають міста, які є не лише місцем концентрації феодальноївлади, але й осередком, куди стікається народ.
Забудова міст прив'язуєтьсядо характеру місцевості Коли вона горбиста, то центри міст формують на горбі, якщоплоска — на штучному насипі.
Ландшафт перетворюєтьсянепомітно, крім випадків риття захисних ровів і насипів земляних валів. Зменшуєтьсяповерхня лісів, заростів, степів і лук за рахунок збільшення площі оброблюванихземель і нових поселень, а також забудови міст.
Головними елементамикомпозиції стають домінанти у вигляді церкви, що височитьнад місцевістю, та розташованих на підвищеннях сади феодалів і монастирів із ставкамий садами.
Ставши центрами влади,міста розвивають мережу комунікацій, влаштовують кордони (як правило, ними стаютьріки, гірські хребти, болота та ін.).
Ландшафт середньовіччя (ХІІІ-ХVІ ст.)
У Середньовіччі натуральнийландшафт змінюється з такою швидкістю, що появляються перші закони про охорону пущі рідкісних тварин («Руська правда» Я. Мудрого, ухвали Б-Хмельницького,ватаж* Гетьманщини та Малоросійські закони). В останні десятиліття внаслідок створенняфіліалів підприємств у малих містах прослідковується процес децентралізованої урбанізаціїпериферійних територій. Емісії міської промисловості та промислові стоки все більшезабруднюють навколишнє середовище приміських регіонів.
Динаміка міського ландшафту
Аналізуючи генезис ландшафтуміста, можна зробити такі три головні висновки:
1.Культурний ландшафт є продуктом господарської діяльностілюдини. На формах ландшафту відбиваються рівень людської цивілізації, суспільно-економічнівідносини й естетична думка того чи іншого періоду суспільного розвитку.
2.Зміни ландшафту відбуваються внаслідок трьох головнихпричин, які можуть діяти одночасно або окремо:
а)стихійні — спонтанність забудови, характерна, наприклад, для індустріалізаціїкінця минулого і початку нинішнього століття, яка й дотепер має стихійний характер;
б)функціональні — пізнавальне цілеспрямоване перетворення ландшафту з урахуваннямінтересів господарської діяльності і об'єктивних потенційних можливостей ландшафту;в) естетичні — відповідає естетичним потребам і нормам, існуючим в суспільстві.
3.Послідовність зміни типів ландшафтів може бути прогресивноюі регресивною. Розвиток ландшафту має послідовний характер: первісний- натуральний-культурний. Культурний ландшафт не може відразу відновитися внатуральний. Спочатку він має пройти стадію культурного гармонійного ландшафту,а тільки після цього можна створити натуральний ландшафт.
Сучасні ландшафти регіональнихурбанізованих територій можна було б згрупувати в окремі типи з характерними контурами.Найбільшою одиницею вважають систему басейнових елементів, виділених за принципомтериторіально-генетичної однорідності. Кожний із типів вирізняється порушенням ареалу,їм відповідають різні форми рельєфу з неоднорідним субстратом, притаманні їм внутрішніморфологічні структури, подібні за ступенем розвитку.
Стосовно генезису рослинногопокриву слід відзначити, що кожна епоха відрізняється як руйнівними, так і відновлювальнимиантропогенними модифікаціями, кількісними показниками приросту біомаси залежно відбіогенних умов місцезростання.
Починаючи з пасовищногоперіоду до природних морфологічних контурів ландшафту поступово приєднуються штучніелементи. І все ж основні риси земної поверхні повністю зберігаються, зберігаєтьсяі основний набір едифікаторів, що регулюють екологічний режим (дубові, букові ліси).Розвиток поселень, головним чином міст, вносить значні зміни передусім у басейновуорганізацію природного ландшафту.
Формуються типи місцевостііз вираженими сельбищними, промисловими, сільськогосподарськими та рекреаційнимиландшафтними комплексами. Кожний тип місцевості відрізняється гармонійною єдністю,специфікою сукцесійної перебудови екологічних режимів. Здійснювалось як горизонтальне,так і вертикальне планування форм, передусім природні ґрунтові горизонти замінялиштучними з порушенням природних режимів підземних і поверхневих вод, зникали рослиннийпокрив і тваринний світ.
Кожний із культурних типівландшафтів характеризується переважанням штучно-природних форм підстилаючої поверхні,де екологічний режим за ступенем і характером змін типізується на сельбищно-житловий,сельбищно-промислово-індустріальний, сельбищно-транспортно-шляхвоий, сельбищно-лісопарковий.У кожному конкретному випадку відзначаються антропогенні та супутні їм екзогеннізміни формування кар'єрів, западин, курганів, горбів, насипів, що не могло не призвестидо зміни едафічних факторів. У сельбищно-житловому, сельбищно-промисловому, сельбищно-транспортномутипах ландшафтів у зв'язку із складністю контурів рельєфу в окремих випадках створюютьсяконфліктні ситуації стосовно характеру використання кожної із функціональнихтериторій. Особливу проблему створюють диспропорції забудованих і незабудованихтериторій, а точніше — вегетуючих і мертвих підстилаючих поверхонь, що пов'язаноз умовами водозабезпечення, кліматичною комфортністю, забезпеченням населення зелениминасадженнями.
Виділення у містах типівурбаністичних ареалів є важливим моментом робіт, які включають створення науково-методичнихоснов досліджень процесу трансформації ландшафтів і їх компонентів.
Сучасна функціонально-типологічнаорганізація ландшафтів багатьох міст пов'язана з інтенсивною забудовою приміськихтериторій. Створення однотипних житлових масивів веде до посилення антропогенноїконтрастності з природною палітрою ландшафтів.
Отже, досліджуючи генезискомпонентів ландшафту урбанізованих територій, пізнаємо ступінь динаміки їх розвитку,що особливо важливо при розробці перспективних містобудівельних планів.
Вибір критеріїв оцінкиступеня несприятливої трансформації компонентів базується на принципі співвідношеннябалів:
за 0 балівбереться природний взаємозв'язок між компонентами ландшафту, тобто ландшафт непорушенийабо майже непорушений;
0-1 балів — має місце порушення окремих компонентів, але примітивна технічна озброєністьне дала змоги порушити взаємозв'язки;
2-3 бали — техногенний вплив збільшується покомпонентно;
4-5 балів — помітне порушення компонентів ландшафту, перетворення досягає 25-30%при збереженні природного самовідновлення;
6-7 балів — перетворення становить 50%. Освоюються всі компоненти, порушуються природнізв'язки між ними, окремі компоненти потребують охорони;
8-9 балів — вплив урбанізації досягає 70-80%, відбувається повна перебудова окремихкомпонентів з порушенням ходу природних процесів. Відновлення потребує значних затраті великого проміжку часу;
10 балів — компоненти повністю втягнені в процес господарського перетворення.
Сучасне завдання оптимізаціїструктури і динаміки лісових, лучних, болотяних і водних угруповань на урбанізованихтериторіях полягає у виявленні спонтанних режимів, проведенні на цій основі функціональногозонування з одночасним конструюванням культурфітоценозів, які б відповідали екологічнимі естетичним потребам.
Історичний аналіз становленняозеленення дає змогу згрупувати основні елементи садово-паркових композицій, яківикористовуються і сьогодні.
Деревно-чагарниковікомпозиції. Створюються угрупованнядерев і чагарників, які відрізняються загальним виглядом, видовою різноманітністюабо ж віком. У практиці створення пейзажних парків розрізняють угруповання як штучного,так і натурального походження. Виділяють такі елементи: ліс, лісок, гай, гуща, масив,група, клумба, солітер, лабіринт.
Ліс— це включений у створений парк багатовидовийдеревостан із листяних, рідше із хвойних порід, високий, з нерегулярним розміщеннямдерев і чагарників.
Лісок— відрізняється від лісу меншою висотою і величиною.Ліски використовували для забезпечення контрасту з відкритими ландшафтами або ждля влаштування своєрідних заслонів. Створювались з невисоких дерев 3-5 або 8 — 15 м заввишки. Часто ліски різної висоти з'єднувались між собою.
Гай — ліс з багатою як вертикальною, так і горизонтальною структурою, де загущеніділянки території чергуються з галявинами. Наприкінці минулого століття розповсюдженимибули гаї, створені з ягідних порід. Особливою популярністю користувались березовігаї,
Дукт— загущені ділянки лісу, ліска або гаю, які маютьвигляд дикої природи, через які були прокладені паркова дорога або стежка. Характернийелемент романтичного стилю.
Масив— складний елемент усіх пейзажних парків. Протяжністьмасиву перевищує висоту дерев, які його утворюють. Масив має добре розвинуте верховіття,що піднімається із самого низу.
Група— будувалась таким чином, щоб діаметр поверхні,яку вона займала, не перевищував висоти дерева-едифікатора. Група складалась іздекількох дерев або чагарників і становила єдине ціле. Розміщували групи окремоабо разом з іншою рослинністю, повертаючи її до відкритого простору. З метою кращогоогляду парку створювали групи однопорідні або багатопорідні.
«Копиця»- створюється із дерев чи із високих чагарників, формуєтьсяу вигляді невеликого стіжка, на узліссі якого висаджуються гарноквітучі дерева ічагарники та квіти.
Клумба— створювалась у місці з оглядом експозиції, малакруглий або овальний вигляд, як правило, на невеликому насипному підкиненні Високірослини розміщувались ближче до середини, а низькі — ближче до узлісся. Для зовнішньогооблямування підбирали дерева і чагарники, які відрізнялися високою декоративністю(цвітінням, плодами, формою крони і листя).
Солітер— окремо стояче дерево або високий чагарник, якийвідрізняється великою декоративністю. Особливо цінували і цінують старі дерева,які являють собою спеціальну експозицію.
Лабіринт— як і в минулі періоди, які відрізняються регулярністюпаркових композицій, користується успіхом, але не довго, у другій половині XIX ст. зникає.
Трав'яний покриву садово-паркових композиціях. Для створення галявинзастосовують рослини, які формують дернину. Вирізняють декілька типів трав'яногопокриву: луки, мурава, газон і руно.
Лукаформувалась, як правило, в річкових долинах абона узбережжях, а також на галявинах. Луки інколи збагачуються гарноквітучими трав'янимирослинами.
Мурава— елемент, подібний до лук, але відрізняєтьсятим, що розміщується на схилах горба або гори. Використовують низькі трави з добрерозвинутим кореневищем.
Газони. Якщо луки або мурава мали крім декоративногоще й утилітарне значення (сіно), то газони створювали виключно для декорування пейзажу.Влаштовували шляхом дернування. Часто збагачували квітами — крокусами, шафраномта ін.
Квітники. У першій половині XIX ст. квітники разом з деревами і чагарниками булискладовою частиною паркових композицій. У другій половині XIX ст. розповсюджуютьсяквітники різних типів — килимові, арабескові, із них створюють квіткові корзиниі вази.
Килимові квітникистворювали із низьких рослин, які можна було підстригати.Із килимових квітів сьогодні створюють рабатки, клумби інколи партери.
Арабески, подібно до килимових квітників, створювали рослини,які висаджували у вигляді малюнка — квітка чи гілочка на тлі газону, як правило,поблизу доріжок.
Клумби.Принцип побудови був таким самим, як і для клумбіз деревних рослин. Цей елемент озеленення широко використовують і дотепер.
Партери.Квітучі партери використовували протягом усьогоXIX ст. Відрізнялисьрегулярністю і симетричністю, інколи органічно зливали з іншими елементами — скульптурою,спорудами.
Середовищні групистворювали із рослин із специфічних умов проростання:скельні, водні, болотяні, альпійські та ін.
Квіткові прикрасивикористовували у вигляді трельяжу, гірок, пірамідтощо. Створювали за допомогою спеціальних металевих чи дерев'яних конструкцій, інколиробилась торф'яна основа, на якій висаджувався квітковий килим. Водні простори маливигляд струмків, в ландшафт включали також джерела, потічки, водоспади.
Стилі і напрямкисадово-паркового будівництва XX ст.Промислова цивілізація змінила не лише природнийландшафт, але й саму людину, повернула її обличчям до природи, якої їй почало невистачати в урбанізованому місті. Тому на зламі століть з'явилась нова тенденція,яка характеризувала перехід від садів і парків до великих зелених комплексів. Цяконцепція відбивала ідею міста-саду Гоуарда і його послідовників. Нові ідеївимагали нових форм і прийомів садово-паркового будівництва. Тому поряд із закладкоютрадиційних міських садів і парків місто починає освоювати для рекреаційних потребзаміські ліси, а також створювати систему зелених насаджень.
Польський дослідник парківГ. Цьолек (1978) виділяє у 20 ст. три етапи розвитку садово-паркового будівництва.
Перший, що починається на зламі століть і продовжується до першої світової війни,характеризується рівноцінним розвитком палацових і міських публічних парків. У тойчас починається рух за створення охоронних і заповідних територій.
Другий етап, який охоплює період між першою і другою світовими війнами, включаєобидва напрямки: створюються як палацові, так і міські парки, але домінує міськеозеленення загального значення. З'являються перші народні парки (лісопарки).
Третій — повоєнний етап характеризується небаченим до цього часу розвитком міськоїсистеми зелених насаджень. Створюються проекти і будуються великі парки культуриі відпочинку, ідею яких ще на початку століття розвивав Гоуард.
Впроваджена в практикуконцепція міської зелені протистоїть урбанізації і її негативним наслідкам — зникненнялісів і луків, погіршень кількісного і якісного стану поверхневих і підземних вод,забруднені-повітря та девастації грунту. В цій ситуації комплексне озеленення охоплюєпрактично всю незабудовану територію міста. Прийоми садово-паркового мистецтва виходятьза межі традиційних об'єктів озеленення сад і парків і стають інструментом формуваннякультурного ландшафту.
Озеленення як галузь міського народного господарства зосереджується на вирішенні трьохголовних завдань:
а) охорона і консерваціяіснуючих садів і парків;
б) формування новостворенихсадово-паркових об'єктів;
в) рекультивація девастованихландшафтів. їх вирішення представлене чотирма напрямками: утилітарним, природоохоронним,архітектурно-ландшафтним і консерваторським.
Утилітарнийнапрямок у зеленому господарстві міста — створеньмасових насаджень на колишніх неугіддях, девастованих землях, санітарно-захиснихзонах підприємств тощо.
Природоохороннийнапрямок пов'язаний з цільовою охороною окремихпам'яток природи і садово-паркового мистецтва, які належать до системи міськогоозеленення, а також усього зеленого покриву міста його природної зони.
Архітектурно-ландшафтнийнапрямок заснований на ідеї формування міст-садів,тобто ідеї створення культурної садово-паркового ландшафту. Його формування сполученеприродними властивостями середовища, в якому він створюється, а також з діяльністюлюдини: житлом, роботою, відпочинком.
Консерваторськийнапрямок у середині XX століття став особливо важливим, оскільки садиі парки минулих століть перебували уже у стадії деструкції деревного пологу. Використовуютьсятри види консерваторської діяльності: а) власне консервація; б) реконструкція; в)реставрація.
Наприкінці XIX-у першій половині XX ст. виникають нові типи саді які мають новий зміст.Це спеціалізовані сади, які задовольняють потреби різних груп відвідувачів — віддітей до дорослих.
Дитячі сади.
Шкільні сади.Відпочинок дітей на повітрі, рухливі ігри, характернідля дитячих садів, стали основним принципом створення шкільних садів. Раніше їхстворювали на тісних пришкільних ділянках У даний період їх територія, згідно зіснуючими будівельними нормами і правилами, залежить від кількості учнів і частозаймає декілька секторів.
Спортивні парки.Призначені для спортивних занять молоді та дорослих.
Парки культури івідпочинку.Парки минулогопри всій їх архітектурно-художній цінності не могли прийняти одночасно велику кількістьвідвідувачів і задовольнити їх інтереси. Це зробив парк культури і відпочинку — парк нового типу, на території якого гармонійно поєднується організація різносторонніх,розрахованих на десятки тисяч відвідувачів форм культурно-просвітньої роботи, спортивнихзанять і відпочинку в оптимальній природній обстановці.
Колективні сади, які почали створювати на вільних територіях уприміській зоні у 60-ті роки, інтенсивно розвиваються у 80-ті роки. Ділянки площею0,04~0,06 га формуються як сади помологічної і декоративної спрямованості. НинішнєЗаконодавство України передбачає, що такі сади можуть мати площу до 0,12 га.
Парквеї. Спроба створити паркову дорогу за американськимзразком була зроблена у 70-ті роки на автомагістралі Львів-Київ, де була спроектованапрогулянкова стежка для пішоходів і велосипедистів.
Сад на даху. Блочне будівництво з плоскими дахами, які у великомумісті займають значну поверхню, дало змогу відродити давню практику садів на даху,характерних для часів древнього Вавилону. Перші кроки в цьому напрямку було зробленоз використанням контейнерів із зеленню. Сьогодні з'явилося чимало прийомів створеннятаких садів.
Заводські або фабричнісади. Створюються з метоюпокращання санітарно-гігієнічних умов робітників і службовців підприємств, використовуютьдля відпочинку в обідні перерви.
Сади вілл.Широке розповсюдження отримали в 30-ті роки, колизаможні міщани забудовували так звані колонії. На великих ділянках, як правило зфасадного боку створювались мініатюрні сади із застосуванням високодекоративнихекзотів і квітів. На початку 90-их років спостерігається повернення до цього типусадів.
У першій половині XX архітектурно-ландшафнимст. з'являються сади і парки дидактичного значення — ботанічніта зоологічні сади, етнографічні парки тощо.
Ботанічні сади.В цей період поєднуються дидактично-музейні інауково-дослідні функції ботанічних садів.
Дендрологічні садив основному колекціонують деревні і чагарниковіпороди для дидактичних і селекційних цілей.
Зоологічні сади.
Етнографічні парки.Музей на відкритому повітрі — музей народно дерев'яноїархітектури — був створений у Львові на території Шевченківського гаю у 60-ті роки.Експонує етнографічні пам'ятки Західної України в природному оточенні, зокрема,Бойківщини, Гуцульщини, Буковини Полісся і т.п.
Цільові декоративнісади. Вони широко розповсюджуютьсяв після воєнний період, маючи колекційні; дидактичні та естетичні цілі.
Лісопарки— це насадження загального користування, розміщені,як правило, за межами міської забудови, особливістю яких є поєднання лісо господарськихзавдань з архітектурно-художніми, санітарно-гігієнічними та культурно-просвітницькими.Однією із головних їх функцій є задоволення масового періодичного та індивідуальногоепізодичного відпочинку населення в пристосованому для цьоголісовому середовищі.
Гідропарки— водно-паркові комплекси загального користуванняяк внутрішньоміські, так і заміські, які служать місцем відпочинку, головним чиному теплу пору року. В гідропарках переважають водні простори (Київський гідропаркна Дніпрі).
Лучні парки— міські або заміські насадження загального користування,створені на заплавних луках річок. Це пейзажні парки, де переважають відкриті простори.Благоустрій ведеться тільки в місцях масового відпочинку.
Національний парк— велика територія, що включає приміські ландшафти,що потребують охорони, призначений головним чином для задоволення рекреаційних потребнаселення усієї країни або регіону. Шацький національний парк (Волинська область)і Карпатський національний парк (Івано-Франківська область) є об'єктами рекреаційноїдіяльності не лише населення цих областей чи обласних центрів — Луцька та Івано-Франківська,але і сусідніх областей України та інших країн.
Заповідники— ділянка, на якій охороняються всі наявні тамелементи природи. Поблизу Львова у 1984 р. рішенням уряду України створений Державнийзаповідник Розточчя Українського державного лісотехнічного університету.
Заказник— невелика ділянка, на якій ведеться охорона ціннихпам'яток природи. Рішення про створення заказника приймають місцеві органи влади(обласні ради народних депутатів).
Загальноміська системаозеленення.Набула цілісногохарактеру в радянський період завдяки розробці комплексних схем озеленення як складовоїчастини Генеральних планів міст. Система озеленення тісно пов'язана з топографієюмісцевості
На створення системи озелененнявеликий вплив має гідрографічна ситуація міста, Великі масиви зелених насадженьу поєднанні з водними просторами — це важливі фактори, які визначають характер планувальноїструктури міст (Рівне, Ужгород, Тернопіль). За класифікацією Ю.В. Хромова (1974)у містах заходу України розвиваються радіально-кільцева (Львів),групова(Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці), центрична (Ужгород), периферійно-групова(Тернопіль) системи озеленення. Внутріміська система озеленення поєднується з приміськоюзеленою зоною, до складу якої входять лісопарки (Львів, Ужгород, Івано-Франківськ,Рівне, Чернівці, Тернопіль), гідропарки (Глинна-Наварія під Львовом), колективнісади, придорожні і захисні смуги, а також зелені насадження приміських населенихпунктів.
Міські і приміські зеленінасадження організовані в єдиний і цілісний планувальний комплекси й утворюють зеленузону міста, в межах якої: можна виділити дві основні групи насаджень:
1) насадження загальногокористування — 1) парки культури і відпочинку, міські, районні і мікрорайонні,меморіальні, спортивні і дитячі парки;
2) сади житлових районіві груп житлових будинків; сквери, бульвари лісопарки, гідропарки. Всі ці види насадженьзагального користування по-різному представлені у містах України;
2) насадження різноманітногофункціонального призначення — обмеженого користування та спеціальні.
Цілісна просторово-безперервнасистема зелених насаджень забезпечується в тому випадку,коли:
—сади житлових районів і мікрорайонів, сквери, бульвари,пішохідні алеї, озеленені ділянки громадських, культурно-побутових, спортивних іфізкультурних комплексів розподіляються рівномірно;
сади житлових районіві мікрорайонів, озеленені ділянки громадських, культурно-побутових, спортивних іфізкультурних комплексів, шкіл, дитячих ясел-садків об'єднуються з озелененими дворамиі садами при групах житлових будинків з таким розрахунком, щоби між цими елементамиозеленення забезпечувалися просторовий і функціональний зв'язки;
— сади житлових районів і мікрорайонів створюють поблизу громадсько-торговельнихцентрів і пов'язують з місцезнаходженням районного і міського парків;
— бульвари і алеї розташовують у напрямку масового пішохідного руху такимчином, щоби вони об'єднувалися між собою та з садами житлового району і мікрорайону,забезпечували зручні підходи до зупинок громадського транспорту, громадських і торговихцентрів, спортивних комплексів. Сквери і озеленені ділянки для короткочасного відпочинкувлаштовують поблизу або на шляху масового пішохідного руху і біля громадських будинків.
Таке розміщення насадженьзабезпечує єдність малої забудови і природного ландшафту, комплексне вирішення питанняозеленення, що врешті-решт веде до забезпечення максимального оздоровлення умовжиття населення.
Виходячи із функціональногопризначення, зелені насадження розподіляють на насадження обмеженого користуванняі спеціального призначення.
Згідно з РСН 183-176,до насаджень обмеженого користування належать такі типи насаджень:
1) житлових районів і мікрорайонів;
2) при учбових закладах (школах, училищах, вузах і технікумах);
3) при дошкільних закладах;
4) при клубах, палацах культури і будинках школярів;
5) при науково-дослідних закладах;
6) при лікувально-профілактичних закладах;
7) санаторіїв, будинків відпочинку та шкільних таборів;
8) при житлових будинках у районах присадибної забудови;
9) на території промислових підприємств;
10)плодові сади колективів робітників і службовців.
До насаджень спеціальногопризначення належать такі:
1) вуличні;
2) ботанічних садів і арборетумів;
3) на кладовищах;
4) захисних зон на промислових підприємствах;
5) вздовж шосейних доріг і залізниць;
6) квіткових господарств;
7) плодових садів приміських господарств.
Функціональні міські ландшафти
Функціональні ландшафтизавжди характеризує певна функція, яку вони виконують у міському середовищі, щодає змогу згрупувати їх в декілька категорій.
Урбанізовані ландшафти визначають основні риси обличчя міста. Вони складаються з житловоїзабудови міста, промислових територій, транспортних комунікацій і, нарешті, зеленихмасивів, значна частина яких набула вигляду садово-паркових ландшафтів.
Індустріальніландшафти мають свій силует. Як правило, вонизаймають значні території, часто відрізняються наявністю інтенсивних атмосфернихзабруднювачів. Проммайданчики і складські зони погано озеленені на їх територіїпереважає рудеральна рослинність.
Девастованіландшафти найчастіше представлені кар'єрними виїмкамита відвалами в зоні видобутку будівельних матеріалів — каменю, піску глини. Частозаймають значні території.
Рекреаційніландшафти почали виділятися в 60-70-х роках: водно-парковіансамблі Львова, Тернополя, Черкас та інших міст, а також лісопарки, лугопарки,міські і заміські парки з рекреаційними функціями, благоустроєм і обладнанням (паркикультури та відпочинку, спортивно-оздоровчі зони).
Комунікаційні страховіландшафти являють собою специфічну форму антропогенноголандшафту, який розвивається у зв'язку з будівництвом благоустроєм і озелененнямзалізниць і шосейних доріг. Сьогодні до цього типу ландшафтів ставляться вимогирекреаційного характеру, підсилення мальовничості шляхом ландшафтної реконструкціїмонотонних рядових снігозахисних посадок, відкриття цікавих перспектив сусідніхсільськогосподарських або гідроморфних ландшафтів і, навпаки, маскування девастованихділянок. Обов'язковою вимогою є зв'язок дороги з регіональним ландшафтом
Агрокультурніландшафти складаються з ландшафтів поселень (селаі хутори), виробничих зон колгоспів і радгоспів, полів, луків і садів:
а) ландшафти сільськихпоселень. Оскільки в приміських селах проживає значна кількість працездатногонаселення, яке працює у великих містах, особливу увагу приділяють створенню сприятливихумов для відпочинку. Озеленюють присадибні ділянки, створюють насадження загальногокористування. Основним недоліком сільського озеленення є відсутність планувально-проектнихоснов його розвитку, а також використання недоброякісного посадкового матеріалу.Пустища часто покриті рудеральною і сегетальною рослинністю;
б) ландшафти промисловихзон колгоспів і радгоспів являють собою урбанізовані вкраплення у сільськогосподарськіландшафти (тваринницькі комплекси, птахофабрики, овочефабрики, машинно-тракторністани майстерні, цегельні переробні цехи). Рівень їх озеленення низький, що негативновідбивається на санітарно-гігієнічних умовах (сильні вітри, забрудненість територіїі т.п.). Території покриті рудеральною і сегетальною рослинністю.
в) ландшафти полівпереважно зайняті зерновими та просапними агробіоценозами;
г) лучно-пасовищніландшафти. Внаслідок створення культурних пасовищ лугові ландшафти мають вираженийантропогенний характер;
д) помологічні (садові)ландшафти — це своєрідний тип ландшафтів, близький до лісосадів або парків.У зв'язку з розвитком колективного садівництва території помологічних ландшафтівдовкола міст значно розширюються. Часто вони являють собою суміш польовою і садовоголандшафтів і можуть називатися садово-польовими;
є) лісогосподарськіландшафти — відзначаються лісистістю приміської зеленої зони, підвищують їївиразність. Природні лісові ландшафти у зв'язку із розширенням їх рекреаційних функційі реконструкцією поступово перетворюються в лісопаркові;
ж) гідроморфні ландшафти- ланшафти річок, озер і ставків. Більшість з них в умовах міст виконують рекреаційніфункції і лише окремі мають господарське значення.
Всі функціональні ландшафтиоб'єднані генеральними планами міст в єдине ціле і їх розвиток залежить від екологічнихі соціальних умов.