Реферат по екології
Зміна клімату: проблемапарникового ефекту.
Зміст
1. Введення
2. Сутність парникового ефекту
3. Шляхи дослідження зміни клімату
4. Вплив диоксида вуглецю на інтенсивність парниковогоефекту
5. Глобальне потепління
6. Наслідку парникового ефекту
7. Фактори зміни клімату
8. Висновок
9. Додатка
Введення
Мир стає тепліше, і людство значною мірою відповідально за це, говорятьексперти. Але багато факторів, що впливають на зміну клімату, ще не вивчені, аінші й зовсім не вивчені.
Деякі посушливімісця в Африці за останні 25 років стали ще більш сухими. Рідкі озера, що приносятьлюдям воду, висихають. Підсилюються піщані вітри. Дощі припинилися там ще в1970-х. Усе більше гострої стає проблема питної води. Відповідно докомп'ютерних моделей такі місцевості продовжать висушуватися й стануть зовсімнепридатними для життя.
Видобуток вугілляпоширений по всій планеті. В атмосферу викидається величезна кількістьвуглекислого газу (З2) при спалюванні вугілля. Тому що країни, щорозвиваються, ідуть слідами своїх індустріальних сусідів, обсяг З2 подвоїтьсяпротягом XXI століття.
Більшістьфахівців, вивчаючи комплексність кліматичної системи Землі, зв'язуютьпідвищення глобальної температури й прийдешні зміни клімату зі збільшення рівняЗ2 в атмосферному повітрі.
Життя процвітає на планеті біля чотирьох мільярдів років. Протягомцього часу коливання клімату були радикальними, від льодовикового періоду — щотривав 10 000 років — до епохи стрімкого потепління. З кожною зміноюневизначене число видів життєвих форм змінювалися, розвивалися й виживали. Іншіослабнули або просто вимерли.
Зараз багатоекспертів уважають, що людство наражає на небезпеку світову екологічну системуу зв'язку із глобальним потеплінням, викликане так званим парниковим ефектом.Випар продуктів цивілізації у формі парникових газів, таких як диоксид вуглецю(З2), затримали досить відбитого від земної поверхні тепла, щобсередня температура в поверхні Землі підвищилася на підлогу градуса Цельсияпротягом ХХ сторіччя. Якщо такий напрямок сучасної індустрії збережеться, токліматична система зміниться повсюдно — танення льодів, підвищення рівняСвітового океану, знищення рослин посухами, перетворення місцевостей у пустелі,переміщення зелених зон.
Але цього може йне бути. Клімат на планеті залежить від комбінації багатьох факторів,взаємодіючих окремо один з одним і в комплексних шляхах, які ще не до кінцявивчені. Можливо, що потепління, що спостерігалося протягом минулого сторіччя,відбулося внаслідок природних коливань, незважаючи на те, що його швидкостізначно перевищували тих, що спостерігалися протягом останніх десяти століть.Більше того, комп'ютерні симуляції можуть бути неточними.
Проте, в 1995році, після довгого років інтенсивного вивчення Міжнародна конференція попроблемі зміни клімату, спонсируемая Об'єднаними націями, орієнтовно уклала, що«багато доказів свідчать, що впливу людства на глобальний клімат величезні».Обсяг цих впливів, як зауважують фахівці, невідомо, тому що не визначенийключовий фактор, включаючи ступінь впливу хмар і океанів на зміну глобальноїтемператури. Можливо, буде потрібно десяток років або більше додатковогодослідження, щоб виключити ці невизначеності.
Тим часом, багаточого вже відомо. І хоча специфіка обставин господарської діяльності людинизалишаються неясними, наша здатність змінювати склад атмосфери безперечна.
Сутність парниковогоефекту
Повітря, яким ми дихаємо, є необхідною умовою нашого життя в багатьохаспектах. Без нашої атмосфери середня температура на Землі склала б біля –18 0Сзамість сьогоднішніх 15 0С. Весь вступник на Землю сонячне світло(близько 180 Вт/м2) приводить до того, що Земля випромінюєінфрачервоні хвилі як гігантський радіатор. Відбите тепло просто ббезперешкодно верталося в космос.
Через атмосферу, однак, тільки частина цього тепла прямо вертається вкосмос.Що залишилося затримується в нижніх шарах атмосфери, які містять рядгазів – водяна пара, З2, метан і інші – які збирають вихіднеінфрачервоне випромінювання. Як тільки ці гази нагріваються, деяке накопичененими тепло знову надходить на земну поверхню. У цілому, цей процес називається парниковийефект, головною причиною якого є надлишковий зміст в атмосфері парниковихгазів. Чим більше в атмосфері буде втримуватися парникових газів, тим більшетепла, відбитого земною поверхнею, буде затримуватися. Тому що парникові газине перешкоджають надходженню сонячної енергії, то температура в земної поверхнібуде підвищуватися.
З підвищенням температури збільшиться випар води з океанів, озер, рік іт.д. Тому що нагріте повітря може містити в собі більший обсяг водяної пари, цестворює потужний ефект зворотного зв'язку: чим тепліше стає, тим вище змістводяної пари в повітрі, а це, у свою чергу, збільшує парниковий ефект.
Людська діяльність мало впливає на обсяг водяної пари в атмосфері. Алеми викидаємо інші парникові гази, що робить парниковий ефект усе більше йбільше інтенсивним. Учені вважають, що збільшення обсягу викидів З2,в основному від спалювання викопного палива, пояснює, принаймні, близько 60 %потепління на Землі, що наблюдались із 1850 року. Концентрація диоксида вуглецюв атмосфері зростає приблизно на 0,3 % у рік, і зараз становить приблизно на 30% вище, ніж до індустріальної революції. Якщо це виразити в абсолютнихвимірниках, то щороку людство додає приблизно 7 мільярдів тонн. Незважаючи нате, що це невелика частина стосовно всієї кількості вуглекислого газу ватмосфері – 750 мільярдів тонн, і ще менша в порівнянні з кількістю З2,що втримується у Світовому океані – приблизно 35 трильйонів тонн, воназалишається досить значної. Причина: природні процеси перебувають у рівновазі,в атмосферу надходить такий обсяг З2, що звідти вилучається. Алюдська діяльність тільки додає З2.
Якщо поточні темпи збережуться, то зміст вуглекислого газу в атмосферізбільшиться вдвічі до 2060 року по порівнянням з доиндустриальным рівнем, а докінця сторіччя – у чотири рази. Це дуже обеспокоивает, тому що життєвий цикл ІЗ2в атмосфері становить більше ста років, у порівнянні з восьмиденним цикломводяної пари.
Метан, основний компонент природного газу, єпричиною 15 % потепління в сучасний час. Генерируемый бактеріями на рисовихполях, що розкладається сміттям, продуктами сільського господарства й викопногопалива, метан циркулює в атмосфері біля десятиліття. Зараз його в атмосфері в2,5 рази більше, ніж в XVIII столітті.
Інший парниковий газ – це оксид азоту, продуцируемый яксільським господарством, так і промисловістю – різні розчинники й холодоагенти, як хлорфторуглероды (фреони), які заборонені міжнародною угодоювнаслідок їхньої руйнуючої дії на захисний озоновий шар Землі.
Неослабне нагромадження парникових газів в атмосфері привело вчених дорішення, що в нинішнім сторіччі середня температура підвищиться від 1 до 3,5 0С.(см. додаток № 1) Для багатьох це може здатися небагато. Для поясненняприведемо приклад. Аномальне похолодання в Європі, що тривала з1570 по 1730роки, що змусив європейських фермерів закинути свої поля, було викликанозміною температури всього в підлогу градуса Цельсия. Можна представити якінаслідки може мати підвищення температури на 3,5 0С.
Шляхи дослідження зміни клімату
У сучасний час стає популярним винахід різних комп'ютерних моделейзміни клімату на Землі. Вони засновані на варіантах взаємодії різнихкліматичних факторів, таких як ґрунт, повітря, вода, льодовики й сонячнаенергія. Ці загальні циркуляційні моделі складаються з рівнянь, що показуютьвивчені залежності атмосферної фізики й океанічної циркуляції.
Для кожної частини планети вчені розрахували ефект таких факторів яктемпература, обертання Землі, частина поверхні вище рівня моря й іншікліматичні умови.
Але наскільки правдоподібні ці проекти? Зробленої вважається модель,якщо при введення інформації про кліматичних умов на Землі кілька сотень роківтому вона видає точний опис сьогоднішнього клімату. Дуже рідко сьогоднішнімоделі видають результат порівнянний зі справжнім глобальним кліматом безрізних неточностей.
Від частини це пояснюється тим, що тільки самі потужні комп'ютериможуть упоратися із цим завданням. А від частини — тим, що некоторые аспектикліматичної зміни не до кінця вивчені. Творці моделей попереджають, що їхністворення ще не досить досконалі, щоб визначати детальний ефект у конкретнихрегіонах. Моделі розбивають всю поверхню Землі на квадрати зі стороною звичайно200 км, але такі фактори як океанічні бури, шторм і хмарна активність діють назначно менших ділянках. У цих випадках моделі можуть визначати зразковийрезультат.
Комп'ютерні моделі звичайно проектують парниковий ефект у далекомумайбутньому, і вони усе краще й краще пристосовуються до швидко зростаючогообсягу знань людства. До того ж неймовірно складно правильно врахувати впливлюдини на всесвітні коливання клімату.
Згідно Кевину Тренберту, провідному американському спеціалістові вНаціональному центрі атмосферних досліджень у Колорадо, всі комп'ютерні моделіпророкують глобальне потепління, але вони можуть визначити тільки межі змінитемператури. Потепління може скласти один градус Цельсия в цьому столітті, абовоно може бути в більш ніж у три рази більше. «Використання таких моделей — цеважливий і незамінний інструмент, — говорить Тренберт, — але вони не можутьвирішити проблему парникового ефекту».
Вплив диоксида вуглецю на інтенсивність парникового ефекту
Багато чого ще повинне бути вивчене про круговорот вуглецю й роліСвітового океану як величезного сховища вуглекислого газу. Як було сказановище, людство щороку додає 7 мільярдів тонн вуглецю у формі З2 донаявних 750 мільярдів тонн. Але тільки біля половини наших викидів – 3 мільярдитонн – залишаються в повітрі. Це можна пояснити тим, що більша частина З2 використовуєтьсяземними й морськими рослинами, ховає в морських осадових породах, поглинаєтьсяморською водою або по іншому абсорбується. Із цієї великої частини З2 (близько4 мільярдів тонн) океаном поглинається біля двох мільярдів тонн атмосферногодиоксида вуглецю щороку.
Все це збільшує число не отвеченных питань: Як саме морська водавзаємодіє з атмосферним повітрям, поглинаючи З2? Скільки ще вуглецюможуть поглинути моря, і який рівень глобального потепління може вплинути наїхню ємність? Яка здатність океанів поглинати й зберігати тепло, затриманезміною клімату ?
Роль хмар і суспендованих часток у повітряних потоках, називанихаерозолями не просто врахувати при побудові кліматичної моделі. Хмари затінюютьземну поверхню, приводячи до похолодання, але залежно від їхньої висоти,щільності й інших умов, вони так само можуть затримувати тепло, відбите відземної поверхні, підвищуючи інтенсивність парникового ефекту. Дія аерозолівтакож цікаво. Деякі з них змінюють водяну пару, конденсуючи його в маленькікрапельки, що утворять хмари. Ці хмари дуже щільні й затінюють поверхня Землітижнями. Тобто вони блокують сонячне світло, поки не випадуть із опадами.
Комбінований ефект може бути величезний: виверження вулкана Пинатуба в1991 у Філіппінах викинуло в стратосферу колосальний обсяг сульфатів, щоз'явилося причиною всесвітнього зниження температури, що тривало два роки.
Таким чином, наші власні забруднення, викликані, головним чином,спалюванням серосодержащего вугілля й масел, можуть тимчасово згладити ефектглобального потепління. Фахівці оцінюють, що протягом ХХ століття аерозолізнизили обсяг потепління на 20 %. Загалом, температура піднімалася з 1940-х,але з 1970 року знизилася. Ефект аерозолів може допомогти пояснити аномальнепохолодання в середині минулого століття.
В 1996 році викиди вуглекислого газу в атмосферу склали 24 мільярдатонн. Дуже активна група дослідників заперечує проти думки про те, що однієї ізпричин глобального потепління є діяльність людини. На її думку, головне полягаєв природних процесах зміни клімату й підвищенні сонячної активності. Але, засловами Клауса Хассельмана, керівника Німецького кліматологічного центра вГамбурзі, тільки 5 % можна пояснити природними причинами, а інші 95 % — цетехногенний фактор, викликаний діяльністю людини.
Деякі вчені також не зв'язують збільшення обсягу З2 зпідвищенням температури. За словами скептиків, якщо винити в підвищеннітемператури збільшення викидів З2, то температура повинна булапіднятися протягом післявоєнного економічного буму, коли викопне паливоспалювалося у величезних кількостях. Однак Джерри Мэлмен, директор Геофізичноїлабораторії динаміки рідин, обчислив, що збільшення використання вугілля ймасел швидко збільшило зміст сірки в атмосфері, викликаючи похолодання. Після1970 року термічний ефект довгого життєвого циклу З2 і метанипридушив швидко, що розпадаються аерозолі, викликаючи підвищення температури.Таким чином, можна укласти, що вплив диоксида вуглецю на інтенсивністьпарникового ефекту величезне й незаперечно.
Однак парниковий ефект, що збільшується, може не бути катастрофічним.Справді, високі температури можуть вітатися там, де вони досить рідкі. З 1900року найбільше потепління спостерігається від 40 до 70 0північноїшироти, включаючи Росію, Європу, північну частину США, де раніше всього починалисяпромислові викиди парникових газів. Більша частина потепління ставиться донічного часу, насамперед, через збільшення хмарного покриву, що затримуваввихідне тепло. Як наслідок посівний сезон збільшився на тиждень.
Більше того парниковий ефект може бути гарною новиною для деякихфермерів. Висока концентрація З2 може мати позитивний ефект нарослини, тому що рослини використовують вуглекислий газ у процесі фотосинтезу,перетворюючи його в живу тканину. Отже, більше рослин означає більше поглинанняЗ2 з атмосфери, сповільнюючи глобальне потепління.
Це явище було досліджено американськими фахівцями. Вони вирішилистворити модель миру з подвійним змістом З2 у повітрі. Для цьоговони використовували чотирнадцятилітній сосновий ліс у Північній Каліфорнії. Газнагнітався через трубки, установлені серед дерев. Фотосинтез збільшився на50-60 %. Але ефект незабаром став зворотним. дерева, Що Задихаються, несправлялися з таким обсягом вуглекислого газу. Перевага в процесі фотосинтезубуло загублено. Це ще один приклад як людські маніпуляції приводять донесподіваних результатів.
Але ці невеликі позитивні аспекти парникового ефекту не йдуть ні в якепорівняння з негативними. Взяти хоча б досвід із сосновим лісом, де обсяг З2був збільшений удвічі, а до кінця цього століття прогнозується збільшенняконцентрації З2 у чотири рази. Можна представити якимикатастрофічними можуть бути наслідку для рослин. А це у свою чергу підвищитьобсяг З2, тому що чим менше рослин, тим більше концентрація З2.
Глобальне потепління
Значимість потепління, певна американськими вченими, може спонукатирозповсюджену катастрофу. По-перше, потепління викличе збільшення концентраціїводяної пари в атмосфері (на 6 % більше з кожним градусом підвищеннятемператури), що викличе збільшення опадів і можливо більшу напруженістьпогоди, у загальному.
Хоча частота дощів і снігопадів може збільшитися, найбільш очікуванийефект, що полягає в тім, що середні коливання опадів можуть бути ще більшвираженими, як затверджує Томас Карл, американський фахівець в області зміниклімату. У місцевостях, схильних до затоплень і водним эрозиям, прогнози будутьжахливими. Збільшення опадів буде вкрай нерівномірно, затопляючи найбільшвологі території, зробить сухі місцевості ще більш посушливими.
(см. додаток № 2)
На додаток Карл припускає, що теплові хвилі можуть стати ще серйознішетам, де місцевість має маленький шанс остудиться вночі. Триградусне підвищеннясередньої температури збільшить можливість виникнення небезпечних тепловиххвиль (вище 35 0С) у середніх широтах від одного разу в 12 років доодного разу в 4 роки.
Такі жорстокі картини стають усе більше й більше правдоподібними. Існуєодностайна згода, що глобальна середня температура підвищилася на підлогуградуса Цельсия з кінця XVIII століття, і 13 самого жаркого роківспостерігалися після 1980 року. За деякими оцінками 1997 був самою печенею. Ценезаперечний доказ, що людство причетне до глобального потепління.
Ще потепління може бути частиною природного циклу коливань середньоїтемператури, що змінювалася в межах 6 0С за останні 150 000 років.Кліматичні коливання протягом тисячоріч залежать від періодичних змін сонячноїактивності, орбіти й нахилу Землі, тобто від кількості тепла, поступаемого наЗемлю.
Обертання Землі не зберігає постійну позицію стосовно Сонця. В 1930-хсербський математик Милутин Миланкович установив, що існує залежність міжтрьома основними циклами руху Землі і її кліматом: 100 000-літній цикл земноїорбіти, 41 000-літній цикл нахилу земної осі, 23 000-літній цикл розгойдуванняземної осі.
Ефект цих циклів можна постежити за графіком зміни обсягу крижанихпокривів щодо сонячного висвітлення, що збільшувався, коли інтенсивністьсонячного висвітлення падала, дозволяючи сніжному покриви продовжувати періодтанення й накопичуватися згодом.
Згідно із цими циклами ми зараз перебуваємо в середині періодупохолодання. А в цей час спостерігається підвищення температури, як якби миперебували в період потепління.
Доказу цих кліматичних змін були взяті зі складу льоду, добутого з надрдревніх льодовиків Гренландії й Антарктиди й серед останків морських організмівв осадових породах на морському дні.
Підвищення й зниження температури за останні 750 000 років було такождосліджене шляхом аналізу древнього тибетського 300 метрового льодовика – найбільшогов середніх широтах. Зразки льоду були зібрані з різних глибин. У кожному зразкубув обмірюваний зміст особливого ізотопу кисню 18О. Чим більше бувйого зміст, тим вище була температура у відповідному періоді.
На основі цього дослідження був побудований графік. Отриманатемпература була накладена на графік коливання інтенсивності сонячноговисвітлення, згідно 100 000-літньому циклу Миланковича.
750,000 років тому 50,000 10,000 1,000 250 100 0
Можливо, що близько 1860 року, коли вчені вперше зайнялися проблемоюглобального потепління, планета ще перебувала в періоді аномальногопохолодання. Справжнє потепління може бути викликано закінченням цього періоду,і парниковий ефект може бути накладений на цей напрямок коливань клімату.
Однак у спростування цієї думки, для багатьох учених критичним аспектомє швидкість сьогоднішнього кліматичного потепління, що не може бути зіставленазі швидкостями природних коливань клімату. У ХХ столітті потепління склало 0,5 0С,воно незвичайно велике, раптове й розповсюджене.
За останні 150 років зменшення крижаних покривів внаслідок глобальногопотепління спостерігається по всій планеті. А за останні 40 років температура вАнтарктиді підвищилася на 2,5 0С, одне з найбільших крижаних полівзменшилося на одну третину, а інше за один тільки 1995 рік підтануло на 1300 м2. Танення льодовиків уже привело до підвищення рівня Світового океану на 10-25див у минулому сторіччі. Відомо, що якщо рівень Світового океану підніметься на1 метр, те багато прибережних міст будуть затоплені.
Зменшення крижаного покриву можна розглянути на прикладі льодовика уШвейцарії, що 150 років тому був у складі Альпов.
Цей малюнок зроблений 150 років тому А ця фотографія 1998 року
«Якщо клімат продовжить змінюватися із цими неймовірними швидкостями, ами думаємо — буде, значення майбутнього парникового ефекту буде величезнонавіть по геологічній шкалі», уважає Томас Покрівлі, американський океанограф.
Наслідку парникового ефекту
Яка терміновість дій, розглянутих в 1997 на конференції по змініклімату в Кіото, Японія, на якій промислові нації принципово погодилисяскоротити викиди парникових газів? Не одне інше питання не оспаривается такгаряче серед учених і політиків як цей. Деякі вважають, що негайні дії невиправдані:відчутні зміни клімату, говорять вони, досить поступові, щоб ми моглиадаптуватися до них. І навіть якщо всі викиди парникових газів в атмосферуприпиняться завтра, планета однаково буде ще нагріватися кілька десятиліть,через довгий життєвий цикл газів в атмосфері.
З іншого боку, є доказу, що деякі події можуть радикально змінитиклімат період декількох десятків днів. Можливо найбільший страх — це раптовийкрах величезного Атлантичного транспортувального пояса — системи, що приноситьтеплу воду до півночі від екватора, що робить Європу на кілька градусівтепліше. Випар цього прихожого потоку залишає цей пояс із більшою концентрацієюсолі, чим Північну Атлантику, що залишилася, що містить стійкий надлишок води зконтинентальних басейнів. Пояс стає холодніше й щільніше в міру того, як віндосягає Гренландії, де зовсім тоне.
Але що, якщо породжене людиною глобальне потепління змінитьтемпературну різницю між потоками й, у той же час збільшить кількість опадів,розбавляючи солоність спрямованого на північ потоку? Весь Атлантичнийтранспортувальний пояс може припинитися, як свідчать океанічні осадові породи,це вже було кілька разів у минулому. Ефект буде згубний. По деяких розрахунках,в Ірландії буде така ж температура, як сьогодні в Шпицбергене, що розташованийна сотні кілометрів вище полярного кола. Майже вся північна Європа буденепридатна для життя.
Але ніхто не знає напевно, чи трапляться такі речі. Крім цього,специфічний ефект людини на зміну клімату залишиться ще довгий часневизначеним, поки наші знання збільшаться, а моделі покращаться.
«Наступні десять років покажуть», говорить Тім Барнетт, кліматолог зІнституту океанографії, Каліфорнія «Ми повинні почекати цей строк, щобпо-справжньому все побачити».
Фактори зміни клімату
Після проведеної оцінки думок різних фахівців можна визначити, щоклімат змінюється внаслідок різних комбінацій різних кліматичних факторів,механізм багатьох з яких ще не зрозумілий сучасною наукою. Приведемо перелікосновних кліматичних факторів.
1. Сонячна радіація.Щопролетів 149 мільярдівкілометрів,сонячне світло нагріває верхній шар атмосфери з інтенсивністю 180 Вт/м2.Одна третина цього тепла відбивається назад у космос. частина, Що Залишилася,проходить крізь атмосферу, нагріваючи земну поверхню
2. Атмосфера.Тонкий баланс газів в атмосфері дає Землі середню температуру 15 0С.Парникові гази – водяна пара, З2, метан, оксиди азоту й інші –затримують енергію, відбиту земною поверхнею, і відбивають її назад на землю.
3. Океани.Покриваючи 71 % площі земної поверхні, океани є головним джерелом атмосферноїводяної пари. Океани можуть довгий час зберігати тепло й транспортувати його натисячі кілометрів. Коли тепла вода збирається в одному місці, випар і утворенняхмар можуть збільшитися. Морські організми споживають величезна кількістьдиоксида вуглецю.
4. Круговорот води.Підвищення температури повітря може означати збільшення випару води й таненняльоду на воді й землі. Також водяна пара це найдійовіший і ефективнийпарниковий газ. Однак утворення хмар може мати ефект похолодання.
5. Хмари. Роль хмарне до кінця вивчена, але відомо, що хмари мають двояку дію: прохолоджують,затінюючи земну поверхню, і нагрівають, затримуючи відбите земною поверхнеютепло.
6. Льодовики й сніжні покриви. Яскравий білий колір льодовиків і сніжних покривів відбиває сонячнесвітло назад у космос, прохолоджуючи планету. Танення льодів в океанах знижуєтемпературу води. У Північній півкулі площа сніжних покривів зменшилася заостанні 25 років на 10 %, але істотного зменшення обсягу льодів в Антарктиді щене спостерігалося. Хоча ймовірність, що це трапиться, безупинно зростає.
7. Земна поверхня. Колисонячна енергія попадає на земну поверхню, вона перетворюється в тепло, частинаякого швидко відбивається в атмосферу. Тому топографія (взаємне розташуванняокремих пунктів місцевості 1) і обробка землі впливають на клімат.Гірські ряди можуть блокувати рух хмар, створюючи посушливі місцевості понапрямку вітру. Пухкі землі можуть усмоктувати бульшее кількість вологи,роблячи повітря більше сухим. Тропічний ліс може поглинути великий обсягвуглекислого газу, але якщо ліс буде вирубаний, ця ж сама місцевість станеджерелом метану. Якщо ж такий ліс спалити, виділиться велика кількістьвуглекислого газу. У середньому по планеті на спалювання лісів доводитьсяполовина збільшення обсягу З2 в атмосфері.
8. Вплив людини.Додаючи парникові гази в атмосферу, людство викликає глобальне потепління.Спалювання палива – це головна причина збільшення концентрації З2.Скотарство, сіяння рису й сміттєві смітники збільшили рівень змісту метану ватмосфері. Аерозолі, промислові викиди сульфатів відбивають вступник сонячнесвітло, образуя тимчасовий локалізований ефект похолодання.
В 1992 році в Ріо-де-Жанейро провідні індустріальні країни взяли насебе зобов'язання до 2000 року зменшити викиди в атмосферу вуглекислого газу дорівня 1990 року. При вступі на посаду в 1993 році президент США Білл Клінтонпідкреслював важливість досягнення намічених у Ріо-де-Жанейро цілей. Аленаприкінці жовтня 1999 року заявив, що тільки до 2008 року промислові країниможуть повернутися до рівня викидів парникових газів в 1990 році, та й то лишев тому випадку, якщо Китай теж візьме на себе зобов'язання прийняти у своїйкраїні відповідні закони.
Зараз у середньому житель США спалює щорічно стільки палива, щовивільняється 19 тонн вуглекислого газу (у Німеччині — 11 тонн, у Китаї — дві,в Індії — одна тонна).
Висновок
Останнім часом проблема парникового ефекту стає усе більше й більшегострою. Кліматична обстановка у світі вимагає вживання невідкладних заходів.Доказом цьому можуть служити деякі наслідки парникового ефекту, що проявляютьсявже сьогодні.
У лажні райони стають ще вологіше. Безперервні дощі, які викликаютьрізке збільшення рівня рік і озер, трапляються всі частіше. ріки, ЩоРозливаються, затоплюють прибережні поселення, змушуючи жителів залишати своїбудинки, рятуючи свої життя.
Інтенсивні дощі пройшли в березні 1997 року в США. Загинуло багатолюдей, збиток оцінювався в 400 мільйонів доларів. Такі безперервні опади стаютьбільше інтенсивними й викликані глобальним потеплінням. Тепле повітря можемістити більше вологи, а в атмосфері Європи вже набагато більше вологи, чимбуло 25 років тому. Де випадуть нові дощі? Експерти говорять, що місцевості,схильні до затоплення повинні готується до нових катастроф.
На противагу цьому, сухі райони стали ще більш посушливими. У світіспостерігаються посухи настільки інтенсивні, які не спостерігалися вже протягом69 років. Посуха знищує кукурудзяні поля в Америці. В 1998 році кукурудза, щозвичайно досягає двох метрів і більше, доросла тільки до талії людини.
Однак, незважаючи на ці природні попередження, людство не вживаєзаходів по зниженню викидів в атмосферу. Якщо людство продовжить такбезвідповідально поводитися стосовно своєї планети, то невідомо якими щенещастями це обернеться.
Список використаної літератури
1. Зубаков В.А. «XXI — сценаріймайбутнього: аналіз наслідків глобальної екологічної кризи» Спб ГМТУ 1995 р.255 с.
2. Ливчак И.Ф., Воронов Ю.В.,Стрєлков Е.В. «Охорона навколишнього середовища» М, Колосся 1995 г, 265 с.
3. Міллер Т. «Поспішаєтеврятувати планету» М, Прогрес-Пангея 1994 г, 336 с.
4. Орден Дж. «Глобальнаекологія» М, Мир 1999 р. 2 тому, 358 с., 377 с.
5. Стадницкий Г.В., Родинов А.И.«Екологія» Спб, Хімія 1996 р. 240 с.
6. Уорнер С. «Забрудненняповітря, джерела й контроль» М, Мир 1996 р. 640 с.
7. Журнал «National Geografic»Травень 1998 р.Vol. 193, NO. 5, 155 с.