Економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності

ДП“ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ”
РЕФЕРАТ
натему:
“ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ПРИРОДООХОРОННОЇДІЯЛЬНОСТІ”
Виконав:
Янчук В.П.
Київ– 2009

ЗМІСТ
Вступ
1. Критерії ефективності економічногомеханізму екологічного регулювання
2. Аналіз результативності таконструктивності економічного механізму екологічного регулювання в Україні
3. Пропозиції щодо вдосконалення сучасних економічнихрегуляторів природокористування
Висновки
Список використаних джерел

ВСТУП
Ниніу світі активізується процес переходу від фронтальної, споживацької моделіфункціонування національних господарств до моделі екологобезпечногосамопідтримуючого соціально-економічного розвитку. Акцент робиться нанеобхідність формування загальної відповідальності всіх держав і їх взаємодії уреалізації ідей сталого розвитку, «створення передумов для збалансуванняінтересів суспільства і можливостей природи» [1, с. 2].
Але вУкраїні, як показує практика, критерієм розвитку фактично вважається будь-якийприріст виробництва. Реалії розвитку національного господарства свідчать профактичне домінування моделі “ростоманії” над моделлю екологозберігаючого,гуманного поступу. І у суб'єктів господарювання, і у владних структурах, і всуспільній свідомості досі переважає думка, що прогрес тотожний економічномузростанню. Так створюється екологічно небезпечний стереотип господарювання — нібито економічне зростання тим ефективніше, чим більше експлуатуються природніта трудові ресурси.
Поступсоціальної системи, що руйнує свою матеріальну основу, є регрес. Прогресомможна визнати лише такий суспільний рух, за якого соціально-економічні цілідосягаються одночасно із скороченням забруднення довкілля і дотриманнямекологічної рівноваги. Нерозуміння цього зумовлює споживацьке ставлення до природнихблаг, а заходи щодо поліпшення якості навколишнього природного середовища,раціоналізації природокористування видаються як начебто “неефективні”.
Сучаснісоціально-економічні й еколого-економічні умови і своєрідність вітчизняногоперехідного періоду зумовлюють необхідність якнайшвидшого переосмисленнятрадиційних природоруйнівних підходів в управлінні, а також формуванняадекватних господарських механізмів і підойм стабілізаційного напрямку. Отже,вихідним, ключовим принципом подальшого трансформаційного процесу постаєдосягнення екологічної спрямованості економічних реформ, а забезпеченнядержавою екологічної безпеки — гарантією переходу до цивілізованого, соціальнеорієнтованого ринкового господарства.
Уминулорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України окресленонизку стратегічних завдань економічного та соціального розвитку нашої державина 2002 — 2011 рр. Серед них акцентована важливість завдання «постійно йпослідовно» вирішувати найгостріші поточні та перспективні питання екологічноїбезпеки і охорони навколишнього природного середовища. При цьому увагазосереджується на нинішніх нагальних питаннях раціоналізаціїприродокористування. Йдеться, по-перше, про необхідність вдосконаленнявідповідної законодавчої бази згідно з міжнародними стандартами охоронинавколишнього природного середовища. І, по-друге, як чітко наголошено вПосланні, «необхідно застосовувати дієві економічні інструменти длявідтворення і раціонального використання природних ресурсів» [2, с. 12].
Зарубіжний досвідпереконує, що вибіркова і добре продумана тактика застосування економічнихмеханізмів раціоналізації природокористування створює можливість виходу наякісніший, ефективніший та екологозбалансований рівень виробництва, скорочуючипри цьому суспільні природоохоронні витрати. А яким з цього погляду євітчизняний економічний механізм природокористування та природоохоронноїдіяльності?

1. КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЕКОЛОГІЧНОГОРЕГУЛЮВАННЯ
Науковийі практичний інтерес до визначення результативності сучасного економічногомеханізму екологічного регулювання у справі вдосконалення управлінської системизабезпечення екологічної безпеки зумовлює необхідність вибору критеріальноїоснови ефективності його діяння. Виявлення таких критеріїв є методологічнодоцільним, виходячи з сутності й змісту економічного механізму екологічногорегулювання.
Сутністюекономічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності єсвідоме регулювання процесу розв'язання еколого-економічних суперечностейшляхом застосування певних соціально-економічних заходів, методів,інструментів, насамперед через посилення одних і послаблення інших сторініснуючих протилежностей або поєднанням їх.
Одним ізкритеріївдієвості економічного механізму екологічного регулюваннявиступає його спроможність реалізувати власне економічні інтереси членівсуспільства щодо руху відносин природокористування. Оцінювати дієздатністьекономічного механізму екологічного регулювання під таким кутом зору припустимоза допомогою традиційних показників доходності, в тому числі відприродокористування та екологічної діяльності.
Ще однимкритеріємефективності економічного механізму екологічного регулюваннявиступає його екологічна доцільність і поліпшення якості довкілля внаслідокзастосування притаманних йому інструментів у практиці господарювання. Цейкритерій зумовлений необхідністю задоволення екологічних потреб суспільствачерез реалізацію їх екологічних інтересів у відтворенні нормальних природнихумов життєдіяльності та господарювання. Визначається екологічнаконструктивність існуючого економічного механізму екологічного регулюваннянасамперед через динаміку показників: стан навколишнього природного середовища,антропогенного впливу довкілля, забезпечення екологічної безпеки.
Отже, постановкапитання про ефективність сучасної системи економічних інструментів екологічногорегулювання невіддільна від пошуку шляхів поліпшення якості довкілля в Україні.
А якхарактеризується нині еколого-економічний стан функціонування національногогосподарства? Проведення оцінки стану еколого-економічних умов процесусуспільного відтворення водночас буде відповіддю на питання про ефективністьсучасного економічного механізму природокористування та природоохоронноїдіяльності як інтегратора економічних та екологічних інтересів у забезпеченніякісними природними умовами і благами.
Аналітичний тафактологічний огляд техніко-екологічних і еколого-економічних умовфункціонування національного господарства виявляє низку досить стабільнихнегативних тенденцій.
Перша — просування економіки по ресурсовитратному шляху, зростання показника енерго- таресурсоємності вихідного національного продукту. Так, ресурсомісткість вихідногонаціонального продукту в 3 рази перевищує світовий рівень, а на одиницю ВВПвитрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як США — 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 разів більше, ніж в Росії, в 3,5 разівбільше, ніж в Польщі та в 8,3 разів вище, ніж у розвинутих країнах Європи,причому у 1991 — 1999 рр. енергомісткість одиниці ВВП України збільшилась майжевдвічі [3, с. 31; 4, с. 283].
Друга тенденція — нарощення потужностей та обсягів випускусировинних галузей, енерго-і матеріалоємних, особливо екологічно шкідливих виробництв (кольорової та чорноїметалургії, деревообробної та целюлозно-паперової галузі, хімічної танафтохімічної,промисловості будівельних матеріалів). Крім того, як відомо, ці галузі є найбільшприродомісткими. На енергетичну, паливну та хімічну галузі, наприклад, припадає98% загального обсягу водоспоживання всієї вітчизняної промисловості, причому наенергетичну та паливну галузі — 74% [5, с. 68].
За 2000 р.відбулося зростання обсягу виробництва деревообробної та целюлозно-паперовоїгалузі на 37,1 %, а основних експортних галузей — кольорової та чорноїметалургії — відповідно 18,8% та 20,7%, хімічної та нафтохімічної — на 8%, а в2001 р. — ще на 10,6%. У 1999 р. частка цих галузей досягла 59% проти 26,5% у1990 р. [6, с. 5; 7, с. 102]. При скороченні за 1991 — 2000 рр. ВВП на 52%,обсягу промислової продукції — на 49 %, питома вага найбільш водоємних,екологічно небезпечних виробництв — чорної металургії та електроенергетики — зросла з 79% у 1990 р. до 86 % у 2000 р. [8, с. 13]. Поточні статистичні даніза 2001 — 2003 рр. свідчать про збереження цієї тенденції у динаміціструктурних змін екологічно небезпечних виробництв.
Третя тенденція — зростання експорту первісних сировинних ресурсів України, що об'єктивно призводитьдо марнотратства природних багатств, виснаження їх запасів, перетвореннюдержави в мінерально-сировинну периферію з економікою напівколоніального типу,становлячи загрозу екологічній та економічній безпеці. Досить нагадати, що нашакраїна є одним з провідних експортерів чорних металів [9, с. 32]. А за експертнимиоцінками, в разі збереження такої тенденції у незмінно високих масштабах вжечерез якихось 5-7 років тактика переважаючого експорту сировинних ресурсів“може завести країну у безвихідь” [10, с. 6].
Водночас відомо,що держави, котрі спеціалізуються на розвитку сировинно-ресурсних галузей, нелише приречені на економічну залежність від споживаючих їх продукцію країн, а йспричиняють непоправну подвійну шкоду навколишньому середовищу — адже черезпереважно витратний характер природокористування, як свідчить статистика, понад80% природних ресурсів витрачається знову на підтримку ресурсовидобувних іресурсоємних, із застарілою технікою, переробних виробництв, — що йспостерігається в Україні.
Четвертатенденція — зниження рівня технологічної та екологічної безпеки через кризовийстан технічної бази суспільного виробництва, показниками якого є висока ступіньзношеності основних фондів, зростання питомої ваги морально застарілогообладнання й устаткування, низькі темпи їх модернізації та реновації. Скорочуєтьсянайважливіший показник технічного оновлення виробництва та економії сировини — впровадження маловідхідних, ресурсозберігаючих і безвідходних технологічнихпроцесів. Так, впродовж 90-х років він зменшився в 4,3 рази [11, с. 490].
Така ситуація не гарантуєзбереження якості довкілля, оскільки основні фонди, що відпрацювали свій термін,функціонують як екологічно небезпечне, агресивне техногенне навколишнєсередовище. До того ж зношені основні фонди екологічного призначення часто невитримують роботи і виходять з ладу, що є причиною щорічних залпових скидів іекстремально високого забруднення навколишнього середовища. Зокрема, в 2001 р.зафіксовано 148 випадків залпових аварійних забруднень довкілля, екологічнушкоду від яких оцінено в 7,4 млн. грн., а відшкодовано лише трохи більшеполовини [12, с. 321].
Крім того, заминуле десятиріччя спостерігалось щорічне зменшення інвестицій уприродоохоронні заходи. За оцінками фахівців у 2000 р. частка екологічнихінвестицій у ВВП скоротилась в 5 разів порівняно з 1995 р. [13, с. 34].
В умовахеколого-техногенних кризових явищ у багатьох регіонах не тільки продовжуєтьсяскорочення інвестицій у природоохоронну структуру, а й щорічно — як тенденція — не виконуються завдання уведення в дію природоохоронних об'єктів, впровадженняекологобезпечних технологій, здійснення природоохоронного будівництва тощо.Так, в 1999 р. освоєно екологічних інвестицій майже в 3 рази менше, ніж у 1990р., порівняно з 1998 р. — на 14% менше, а в 2001 р. освоєно екологічнихінвестицій в 3,2 рази менше, ніж у 1990 р. [7, с. 226; 14, с. 181, 186, 187;15, с. 24, 25].
Якщо зважити нате, що, за розрахунками, при зростанні рівня промислового виробництва в 2 разибез оновлення основних фондівприродоохоронного призначення викиди забруднюючихдовкілля речовин збільшаться у 10 разів [16, с.2], то стає зрозумілою наявністьпостійної загрози екологічної небезпеки, яку містить технічневиснаженнявиробничих природоохоронних потужностей, ігноруваннянеобхідностізаміни основних фондів.
П'ятою тенденцією,що відбиває погіршення еколого-економічних умов функціонування національного господарства,є зростання техногенного тиску на довкілля, тобто збільшення питомої вагивикидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище наодиницю кінцевої продукції попри недовантаження виробничих потужностей. Заданими Програми розвитку ООН, питома вага скидів забруднених речовин на одиницю ВВП України заминуле десятиріччя зросла у 3 — 4 рази, незважаючи на скорочення виробництва(на 49 %) [17, с.23].
Наведенінегативні тенденції техніко-екологічних умов функціонування національногогосподарства, безперечно, свідчать про еколого-економічну неефективність природокористування,переважання нераціональних засобів, методів і форм регулювання суперечливою взаємодієюсуспільства і природи.
Отже, якщооцінювати ефективність існуючого економічного механізму природокористування таприродоохоронної діяльності за критеріями екологічної доцільності й поліпшенняякості довкілля, то слід підкреслити нерезультативність цього механізму щодорозв'язання проблеми збереження навколишнього природного середовища.

2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ТА КОНСТРУКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГОМЕХАНІЗМУ ЕКОЛОГІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
Основнимискладовими існуючої в Україні системи економічних інструментів екологічногорегулювання є численні збори/платежі за використання ресурсів і за забруднення,податкові важелі, штрафні санкції за екологічні порушення. Саме за останні рокиістотно зросла кількість різновидів платежів як за використання природнихресурсів, так і за забруднення навколишнього середовища (з 1994 р. впровадженодержавний екологічний податок). Поряд з тим збільшено ставку платежів і штрафівза порушення екологічного законодавства. Значно розширилося колоприродокористувачів, які зобов'язані здійснювати екологічні платежі, тим часомяк кількість тих, хто мав певні пільги у природокористуванні, різко зменшилася(з 81 у 1996 р. до 65 у 2000 р.).
До речі,Кабінетом Міністрів підготовлені зміни і доповнення до Закону України «Проохорону навколишнього природного середовища», згідно з якимипередбачається ще розширити коло платників збору за забруднення навколишньогоприродного середовища шляхом оподаткування екологічно небезпечної продукції(пального для автотранспорту, лакофарбової продукції, пестицидів,синтетичних пральних речовин, акумуляторів, автомашин та інших) [18, с. 10].
Нині «екологічна»складова вітчизняної податково-бюджетної системи репрезентована рентнимиплатежами, платою за землю, збором за геологорозвідку, платежами за спеціальневикористання природних ресурсів і екологічним податком (збором за забрудненнянавколишнього природного середовища), які є загальнодержавними обов'язковими платежами.В свою чергу, рентні платежі від природокористування складаються з ресурсної рентиі транзитної ренти. До загальнодержавних платежів за спеціальне використанняресурсів належить плата за користування надрами, плата за спеціальне водокористування,плата за спеціальне використання лісових ресурсів, збір за спеціальневикористання рибних та інших водних живих ресурсів, за спеціальне використаннядиких тварин, причому до складу платежів за спеціальне використання природнихресурсів зараховується збір за використання радіочастотного ресурсу України.
Крім того,нещодавнє розширення бази оподаткування шляхом введення плати за користуваннямисливськими угіддями та збору за використання мисливських тварин, заспеціальне використання рослинних ресурсів, природних лікувальних ресурсів даломожливість ще збільшити надходження від спеціального використання природнихресурсів до Державного і місцевих бюджетів.
Уявлення про суттєвийдоходний «внесок» від природокористування надають такі цифри: самезавдяки платежам (податкам) за природокористування у держбюджеті-2001очікувались надходження в сумі 3,9 млрд. грн., тобто понад 9% доходної частини [19,с. 1 — 3]. За підрахунками експертів Українського інституту дослідженьнавколишнього середовища і ресурсів, у 2001 р. в рамках Зведеного бюджетупитома вага екоресурсних платежів у складі доходів бюджету становила 6,5% [20,с. 162]. Показовими є дані групи експертів ОЕСР, згідно з якими у 2001 р.надходження лише від однієї групи платежів — за забруднення довкілля — сформували 0,1 % ВВП України [21, с. 73]. На жаль, розрахунків доходів ВВП відусіх за природокористування не проводилось, але, на нашу думку, можна оцінитиїх внесок у формування ВВП країни приблизно на рівні 2 %, спираючись наофіційні дані.
ВУкраїні кошти, що надходять до бюджету від природокористування (платежі, збори,штрафи, інші відрахування), мають форму і характер податкових внесків. Вінформаційній літературі навіть використовують терміни «оподаткуванняексплуатації природних ресурсів» та «оподаткування забрудненнядовкілля» як тотожні платежам за використання природних ресурсів і зборам зазабруднення довкілля.
І цене випадково. Адже на практиці механізм відрахувань за природокористування спрацьовуєяк фіскальний механізм збору податків, хоча теоретично між податками іплатежами (зборами) існуєрізниця, і дуже суттєва з огляду наджерела фінансування екологічних заходів. Чітке визначення такої різниці нетільки зумовлює прозорість руху та адресність розподілу грошових коштів, але ймає практичне значення для процесу вдосконалення фінансово-кредитної системиприродокористування.
Закласифікацією ОЕСР, податки визначаються як обов'язкові платежі на користьдержаві, котрі не компенсуються. Податки не компенсуються в тому розумінні,що вигоди, які надає держава платникам податків, звичайно не пропорційні сумамвнесків. Податки, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища, — це обов’язковий некомпенсований платіж на користь держави, яким обкладаютьсяособливо значні для охорони навколишнього природного середовища об'єкти оподаткування.Слід зазначити, що податок (некомпенсований) може мати цільове призначення,якщо приймається рішення щодо необхідності спрямування визначеного відсотканадходжень на конкретну мету, споріднену з проблемами раціональногоприродокористування (наприклад, коли частина податку на бензин направляється націлі дорожнього будівництва).
Аналізставок платежів за забруднення свідчить про те, що розміри збору щорокускорочуються через дію інфляційних процесів, зменшуючи тим самим роль цьогоплатежу як стимулу до зниження рівня забруднення довкілля (за період з 1995 р.індекс інфляції в Україні, за даними Державного комітету статистики, зріс у 2,2раза). Отже, ставки платежів за забруднення є дуже низькими і не можутьзаохочувати підприємства до інвестування екологічно безпечних інновацій, томупідприємствам вигідніше сплачувати їх. При цьому на практиці коштів вноситьсяменше, ніж планувалося через те, що багато підприємств не можуть дозволити собісплачувати податки.
Системаоподаткування стосовно використання природних ресурсів і забруднення довкіллявидається дуже обтяжною для тих підприємств, які перевищують дозволені ліміти викидів,що зумовлюється наступними причинами:
— ставкиоподаткування викидів, які перевищують встановлені нормативи, в п'ять разіввищі, ніж ставки оподаткування викидів, які не перевищують такі нормативи;
— всистемі бухгалтерського обліку витрати на забруднення довкілля, які не перевищуютьвстановлені нормативи, вважаються виробничими витратами (тобто відносяться насобівартість продукції), в той час як витрати на забруднення, які перевищуютьвстановлені нормативи, покриваються за рахунок прибутку підприємств.
Заостанні п'ять років питома вага підприємств, які перевищуютьнормативипринаймні по одному параметру (середовищу), в загальній кількості підприємствзросла з 10% в 1996 р. до 30% в 2000 р. Наявність значної кількості підприємств,які перевищують нормативи забруднення, та різні рівні сплати платежівпідтверджують існування проблеми неефективності системи примусового стягненняплатежів за забруднення довкілля.
Слідзауважити, що з 1999 р. примусове стягнення екоплатежів посилилося після того,як функцію їх зборів було передано від місцевих органів Міністерства екології таприродних ресурсів України до Податкової адміністрації. Якщо у 1997 — 1999 рр.,за даними Державного комітету статистики України, загалом по країні підприємствасплачували лише 20 — 30 % пред'явлених екологічних зборів, то у 2000 р. — 36 %,а в 2001 р. — 64 %. До речі, фахівці з Держкомстату впевнені в існуваннілінійної залежності між обсягами сплачених екоплатежів та «рівнем підвищенняефективності впровадження економічного механізму природокористування». Крімтого, на їх думку, яка видається щонайменше помилковою з огляду на вітчизнянупрактику фінансування природоохоронних заходів, «щорічне підвищення часткисплати екологічних зборів створює сприятливі умови для здійснення екологічної політикищодо збереження та відновлення ресурсів навколишнього природногосередовища» [12, с. 317].
Існуєтакож думка, що плата за забруднення — це по суті вимагання грошей зпідприємств, причому вони повинні платити двічі: і за саме забруднення, й зате, щоб знизити або попередити його. Через це видатки на охорону навколишнього середовищавиявляються подвійними. При цьому, «у гонитві за отриманням якомогабільших коштів в оплату за забруднення, природоохоронні органи недостатньоїуваги надають заходам щодо недопущення забруднень» [22, с. 89].
Аналогічнаситуація також із штрафами за екологічні порушення. Оскільки в Україні більшістьштрафів за екопорушення встановлюються в абсолютних показниках або ґрунтуютьсяна розрахунку неоподаткованого мінімуму доходів населення, остільки існуюча системаштрафів взагалі не виконує своєї екологічно позитивної регулятивної функції. Аза висновком експертів Світового банку, «штрафи за забруднення навколишньогосередовищ розглядаються частіше як джерела доходу, а не як засоби для боротьбиіз забрудненням довкілля» [23, с. XVIII].
Серйозноюпроблемою сьогодення, яка потребує негайного вирішення, є практика фінансуванняекологічних програм та природоохоронних заходів.
Статистичнідані красномовно свідчать, що протягом 90-х років державні витрати на охоронунавколишнього природного середовища та раціональне використання природнихресурсів постійно скорочувались, тоді як надходження від природокористуваннястановлять майже незмінну частку доходів бюджету. Зокрема, в бюджеті 1997 рокувидатки на природоохоронні цілі склали 0,2% до всіх видатків, тоді як кошти заприродокористування сформували 12% його доходної частини. В 1998 — 1999 рр. відбулосьподальше скорочення державних витрат на охорону природного середовища тараціональне використання природних ресурсів — у порівнянні з відповідноюбюджетною статтею 1997 року вони зменшились до 0,18% усіх видатків,передбачених бюджетом [24, с. 40].
За розрахунками,на охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку, попередження таліквідацію надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха спрямовується 11– 19% від платежів за використання природних ресурсів і збору зазабруднення довкілля [25, с. 14]. При цьому фактичні обсяги фінансування значнонижчі за обсяги, які передбачаються у державному бюджеті. Таким чином, з року врік видатки по розділу державного бюджету «Охорона навколишнього природногосередовища та ядерна безпека» значно менші від надходжень до бюджету заприродокористування. За висновком фахівців Світового банку, в Україні«витрати на охорону довкілля простують шляхом понижуючої тенденції»,а за даними Міністерства екології та природних ресурсів в Україні, загальні витратина охорону навколишнього природного середовища в останні роки зменшились з 21,6грн. до 18,6 грн. на 1000 грн. ВВП [7, с. 32].
Реаліївітчизняного екологічного управління свідчать, що економічні інструменти посуті виконують роль фіскальних платежів, а функціонування існуючихеколого-економічних регуляторів виступає засобом нагромадження фінансовихресурсів у владних структурах.
Отже,через відсутність нині моделі якісного, ефективного економічного механізму природокористуваннята природоохоронної діяльності завдаються збитки суспільному виробництву, гальмуютьсяпроцеси переходу до сталого екологозрівноваженого розвитку економіки країни.
3.ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ РЕГУЛЯТОРІВПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Утвердженняекономічних (ринкових) підходів до управління природокористуванням у нашійдержаві означає наукову розробку і практичне впровадження надійнихекономіко-правових механізмів оздоровлення природного середовища на всіх рівняхгосподарювання. Причому впровадження економічного механізму регулювання природокористуванняповинне здійснюватися шляхом не адміністративного тиску, а так би мовити,економічного диктату, тобто створенням таких умов для виробничої діяльності, заяких господарюючим суб'єктам було б вигідним досягнення екологічних цілей. Прицьому утвердження економічних підходів до управління природокористуванням іохороною навколишнього середовища зовсім не означає відмову відадміністративно-правових методів управління, а активно поєднується з ними.
Зогляду на еколого-економічну ситуацію в Україні, досвід організаціїприродоохоронної діяльності та обставини господарювання, що складаються під часпереходу до ринку, пріоритетним напрямом формування дійової екологічної політикислід вважати фінансово — економічне заохочення господарюючих суб'єктів, якіпрагнуть знизити обсяги шкідливих викидів і відходів виробництва.
Доосновних напрямів удосконалення економічного механізму екологічного управлінняналежить модернізація існуючих регуляторів, здійснювана одночасно з розробкою івпровадженням у практику нових ринкових інструментів. З досвіду інших країнзнаємо, що своєю дієвістю система екологічного менеджменту зобов'язана,насамперед, ефективності економічного механізму природокористування, якийбазується на збалансованому поєднанні регуляторів примусово-обмежувальногохарактеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, — тобто саме втакий спосіб можна забезпечити більш сприятливі умови для природо- іресурсозбереження, а також для застосування екологічно безпечних технологій таметодів господарювання.
Отже,щодо заходів реформування власне економічного механізму екологічного управлінняв Україні, то доцільно, провести необхідні зміни в методологічній базі вжеіснуючих економічних інструментів (зборах/платежах за забруднення, екологічномуподатку, екологічних фондах, штрафних санкціях), а також запровадити нові,більш ефективні регулятори природокористування — такі, як: різні видиподаткових пільг. пільгових позик, пільгового кредиту, гнучкі екологічніподатки на продукт, матеріальне заохочення екологізації виробничої діяльності,диференціацію ціноутворення згідно з екологічним критерієм.
Щостосується збору (плати) за забруднення природногосередовища, тослід визначити наступне.
Доцільно,по-перше, зменшити перелік шкідливих речовин, викид яких підлягає оплаті, зметою забезпечення більш прийнятих практичних умов її виконання. Водночасповинні зрости розміри нормативів збору за меншу кількість забруднювачів, але,насамперед, тих речовин, які є особливо шкідливими або для зниження викидів якихє технологічні та технічні передумови. При цьому чіткій оцінці підлягаютьставки збору за забруднення, диференційовані щодо токсичності забруднюючихречовин або їх потенціальної екологічної небезпеки. В окремих випадках для дужешкідливих речовин, коли технічні засоби не дозволяють здійснювати контроль,слід застосовувати адміністративні методи — вводити заборону на викиди, а такожнорми ГДВ і ГДК.
Ефективністьзбору за забруднення залежить не стільки від рівня її диференціації, скількивід вірогідності її початкового розміру. Як відомо, нормативи збору зазабруднення природного середовища було розроблено емпірично, на підставіаналізу економічної шкоди, і введено в дію в 1992 р. Еколого-економічні умови,що склалися сьогодні в Україні, вимагають зміни обґрунтування реальних розмірівзбору за забруднення.
Требавідмовитися від прийнятого нині розрахункового методу лінійної залежностівеличини плати за забруднення від обсягу викидів і розміру прибуткупідприємства-природокористувача. У господарській практиці зустрічаютьсявипадки, коли відношення величини обов'язкової плати за забруднення до величиниприбутку підприємства-природокористувача перевищує 100%, а іноді — навіть 500%.Розуміло, що стягнення плати за забруднення не буде ні відчутним, ні економічновигідним для таких підприємств, оскільки навіть скорочення викидів не приведедо зменшення суми відрахувань за забруднення.
Слідвідмовитися від існуючого методу розрахунку збору за забруднення (відповідно, іекологічного податку), за яким ці кошти відносяться на собівартість продукції, включаютьсядо її ціни і фактично повертаються на підприємство від споживача йогопродукції. Сьогодні лише при розрахунку збору за надлімітне забруднення коштистягуються з прибутку. Доцільно встановити порядок відрахування збору залімітне і надлімітне забруднення саме з прибутку, який залишається у розпорядженніприродокористувача.
Доцільнорозробити, законодавчо закріпити і впровадити систему заліку в рахунок зборів(платежів) за забруднення тих коштів, які підприємство-природокористувач витратилона виконання природоохоронних заходів. У Росії, наприклад, така система залікууспішно практикується ще з 1993 р. У рахунок виплат за забруднення підприємствузараховується освоєні ним інвестиції: в будівництво пилогазовловлювачів,очисних споруд і мережі каналізації. а також систем зворотного водопостачання;в біотехнічні заходи з меліорації природних водоймищ; у ліквідацію осередківзабруднення підземних вод; у протиерозійні та протизсувні заходи; внауково-дослідні роботи в галузі охорони природи. Причому витратиприродокористувачів на заходи, які реалізують основні позиції міжнародних угодщодо охорони природи, підлягають заліку в рахунок платежів за забруднення в першучергу.
Чітко визначити(у законодавчому порядку) частку платежів за користування кожним видомприродних ресурсів, яка матиме природоохоронне спрямування та надходитиме увідповідні місцеві та державні бюджети.
Дотого ж доцільно запровадити наступні економічні заходи та інструментиекологічного регулювання:
1) різнівиди пільгових позичок — для підтримки природоохоронного інвестуванняосновного капіталу товаровиробників. У переліку пільгових позичок на увагувітчизняних органів екологічного управління заслуговують такі методи позитивноїінвестиційної мотивації, як безпроцентні, низькопроцентні або з субсидованимипроцентами позички (наприклад, доцільно встановити 1-5% річних);
2) різнівиди пільгового кредиту — для фінансової підтримки господарюючих суб'єктів,які запроваджують ресурсозберігаючі та природоохоронні заходи, технологічні зміни,адекватні екологічним нормам, а особливо тих, які розробляють екологічно безпечнутехнологію. За оцінками фахівців, надання довгострокових кредитів з низькими відсоткамипідприємствам для закупки та впровадження екологічно чистого обладнання єнайбільш дієвим серед механізмів, якістимулюють капіталовкладенняна природоохоронні цілі [41, с. 38]. В Україні й досі здійснюються тільки першікроки в такому напрямку.
3) різнівиди гнучких екологічних податків на продукт — як стимулятори обмеженнявиробництва і споживання екологічно небезпечної, ресурсомісткої продукції, атакож продукції, що виготовляється з обмежених (рідкісних) природних ресурсів.Спочатку виступаючи для господарюючих суб'єктів певним фінансовим тягарем, уперспективі екологічний податок на продукт сприяє зростанню обсягів виробництванової, екологічно чистої продукції, та зниженню витрат на контроль зазабрудненням, зміцнюючи тим самим конкурентоспроможність і економічні позиціївиробника.
Яскравимприкладом щодо цього може слугувати ефективний вплив екологічного податку навміст свинцю та вуглецю в транспортному пальному, а також сірки в нафті, нашини, на пакувальні матеріали тощо в інших країнах. Характерно, що з часом,введення екологічного податку на екологічно небезпечну продукцію повністювитісняє її з ринку (як сталося, до речі, з виробництвом автомобілів з високоюенергомісткістю двигуна в американській промисловості).
Якбачимо, для здійснення позитивних змін в економічному механізмі екологічногоуправління в Україні важливо розв’язати широке коло проблем – організаційних,облікових, статистичних, фінансових, юридичних, соціальних, політичних.
Суворапідпорядкованість статей законів України з питань природокористуванняспорідненим статтям законів з оподаткування, а також суперечливість,неузгодженість, неадекватність змісту цих споріднених статей різних законівпризводить до фактичного зняття чинності важливих законодавчих положень проекономічний механізм забезпечення стимулювання природоохоронних заходів, щонадає їм декларативності. Звідси постає питання про розробку відповіднихдоповнень і коректив до проекту Податкового кодексу, інших нормативно-правовихактів. Завдання сучасного законодавства — створити такі правові рамкиекономічної свободи, в яких ефективність діяльності суб'єктів господарюваннябезпосередньо залежатиме від ступеня її екологічності.
Отже,з огляду на недостатню дієвість існуючих методів екологічного управління вУкраїні, реалії та прогнозовані тенденції функціонування національної економікив перехідний період, маючи нагоду врахувати світовий досвід екологічного регулювання,необхідно в найкоротший термін запровадити таку систему економічних регуляторівприродокористування, яка базується на комбінації інструментів, щонасамперед,економічно заінтересовують і заохочують, й, врешті-решт, примушують господарюючихсуб'єктів до реалізації природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів. Саметака система регуляторів еколого-економічної поведінки суб'єктів господарювання– примусово-обмежувального та стимулюючо-компенсаційного характеру — є, нетільки економічно вигідною і екологічно доцільною, тобто одночасно економічно іекологічно ефективною, а й адекватна завданню гармонізації та інтеграціїекономічної, екологічної і соціальної стратегій реформування суспільства,міжнародній ідеї сталого, збалансованого з можливостями природи, розвиткусвітової спільноти.

ВИСНОВКИ
Аналізсучасного стану та ефективності функціонування економічного механізмуекологічного регулювання в Україні дав можливість зробити певні висновки.
1.   Економічний механізм екологічного регулювання (раціоналізації природокористування)в Україні перебуває у стадії становлення. Причому окремі його підсистеми таелементи мають різні ступені розвиненості та практичної реалізації.
2.   Особливістю формування й становлення економічного механізму екологічногорегулювання є те, що цей процес здійснюється досить фрагментарно, відбиваючи нетільки допущені політичні та господарські прорахунки на шляху до ринковоїекономіки, а й зберігаючи застарілі засади його створення відповідно до вимогколишньої командно-адміністративної системи. Причому розгортається процесформування й становлення економічного механізму екологічного регулюванняодночасно з специфічними закономірностями генези ринкових відносин в Україні.Крім того, досі чимало еколого-економічних інструментів природокористування таприродоохоронної діяльності існують лише на рівні законодавчих положень, небудучи реалізованими та впровадженими у практику господарювання.
3.Реалії вітчизняного екологічного управління переконують, що економічніінструменти переважно виконують роль фіскальних платежів, а функціонуванняіснуючих еколого-економічних регуляторів виступає засобом нагромадженняфінансових ресурсів у владних структурах. Цей висновок відбиває ситуацію, щосклалася на всіх рівнях господарювання.
4. Аналізсвідчить про не результативність економічного механізму природокористування таприродоохоронної діяльності щодо розв’язання проблеми збереження навколишньогоприродного середовища та його неспроможність забезпечити екологічно сприятливіумови господарювання.
5. Впровадженняекономічного механізму раціоналізації природокористування повинне здійснюватисяшляхом не адміністративного тиску, а економічного диктату, тобто створеннямтаких умов для виробничої діяльності, за яких господарюючим суб’єктам стало бивигідним досягнення екологічних цілей. При цьому утвердження економічнихпідходів до управління природокористуванням і охороною навколишнього середовищаактивно поєднується з адміністративно-правовими методами управління.

СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Сталий розвиток: стратегія, реальність(з виступу Президента України Леоніда Кучми на пленарному засіданніВсесвітнього самміту землі з питань сталого розвитку 3 вересня 2002 року у м. Йоганнесбурзі,ПАР) // Краєзнавство, географія, туризм. — 2002. — № 36 (281). — С. 1-2.
2. Європейський вибір. Концептуальні засадистратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 — 2011 рр.Послання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 100. — С. 5 — 12.
3. Дробноход М.І. Стійкий екологічно безпечнийрозвиток: український контекст // Економічні реформи в Україні в контекстіпереходу до сталого розвитку / Матеріали двох конференцій та рекомендацій до проектуНаціональної стратегії сталого розвитку: Інститут сталого розвитку. — К.:Інтелсфера, 2001. — С. 20 — 32.
4. Данилишин Б.М., Шостак Л.Б. Устойчивоеразвитие в системе природно-ресурсных ограничений. — К.: СОПС Украины НАНУ,1999 -324 с.
5. Геєць В.М. Реструктуризація економіки вконтексті переходу України на принципи сталого розвитку / Проблеми сталогорозвитку України. — К.: НАН України, 1998. — С. 66 — 75.
6. Україна: поступ у XXI століття.Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 — 2004 рр. ПосланняПрезидента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовийкур'єр.-2000.-23.02. -С.2-11.
7. Статистичний щорічник України за 2001рік. — К, “Техніка”, 2002.-645 с.
8. Про дотримання вимог та ефективністьприродоохоронного законодавства України. Інформаційно-аналітичні матеріали допарламентських слухань 25 грудня 2002 року. — К.: Верховна Рада України, №33-5092/4, 10.12.2002 р. — 34с.
9. Звернення Президента України до ВерховноїРади України у зв'язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України«Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році» //Економіст. — 2003. — № 4. — С. 32 — 34.
10. Кваснюк Б. Є. Реалістичність іпоступальність стратегії // Урядовий кур'єр. — 2003. — № 65. — С. 6 — 7.
11. Статистичний щорічник України за 1999рік. — К., “Техніка”, 2000.- С. 598.
12. Діти, жінки та сім'я в Україні /Статистичний збірник. — К.: Державний комітет статистики України, 2002. — 371с.
13. Рассадникова С.И. Институциональныеориентиры как условие зкологизации инвестиционной политики в Украине // Третяміжнародна науково-практична конференція «Економічні проблеми виробництвата споживання екологічно чистої агропромислової продукції (ЕП-2003)».-Суми: «Козацький вал», 2003. — С. 34 — 35.
14. Статистичний збірник «Довкілля України»за 1999 рік / Державний комітет статистики України. — К., 2000. — с. 224.
15. Охорона навколишнього середовища та використанняприродних ресурсів України. Статистичний збірник. — К.: Державний комітетстатистики України, 1998. -231 с.
16. Данилишин Б. Україна: тернистий шляхдо сталого розвитку // Зелений світ. — 1998.-№ 1. — С. 2.
17. 1999. Україна. Людський розвиток.Звіт. — К.: ПРООН, 1999. – 138 с.
18. Аналітичні та довідкові матеріали допарламентських слухань щодо дотримання вимог екологічного законодавства в Україні,напрямів реалізації та вдосконалення екологічної політики. — К.: КабінетМіністрів України, №33-3950/41, 2000. — 27 с.
19. Закон України «Про Державнийбюджет України на 2001 рік» (з додатком №1). — К.: Верховна Рада України,№ 2120-111, 2000. — 40 с. + 3с.
20. Міщенко В.С., Паламарчук М.М., ПідкаміннийІ.М. Девальвація економічних інструментів природокористування таприродоохоронної діяльності // Екологія і ресурси. — 2002. — № 3. — С. 161-166.
21. Тhе use оf есоnomic іnstruments forpollution control аnd natural resource managements іn ЕЕССА (Еаstern Еuгоре,Саuсаsus аnd Сеntral Аsіа). — Сореnhagen: Danish еnvironmental ргоtectionagency, 2003. – 108 p.
22. Яремчук І.Г. Економікаприродокористування. Навчальний посібник. — К.: «Просвіта», 2000. — 432 с.
23. Путь Украины к зффективному управленнюокружающей средой. Обзор государственного финансирования защиты окружающейсреды. — Всемирный банк, 2002. — ХХП + 57 с.
24. Веклич О.О. Економічний механізм природокористування:аналіз дієвості // Вісник Національної академії наук України.-2001. — № 8.-С.35-42.
25. Бридун Е.В. Дієвість економічного механізмуреалізації екологічної політики // Енергетика: економіка, технології, екологія.-2001.- № 1-С. 11-16.