/>/>Вступ
Актуальність. Місто – це антропогенна екосистема,що являє собою концентроване розміщення промислових і побутових споруд, танаселення, яке знаходиться на його території. На відміну від сільськихнаселених пунктів жителі міст зайняті трудовою діяльністю переважно у сферіпромисловості, управління або культури. Для міст характерна чисельністьнаселення не менше 5–10 тисяч і багатоповерхова забудова. Ємність міськогосередовища залежить від інфраструктури міста і розвитку транспортних мереж.
Питаннявивчення міських біоценозів потребує постійного дослідження, оскільки насучасному етапі розвитку техносфери людина постійно намагається якомога більшеполегшити власне життя. Це виявляється насамперед у зростанні кількостіавтотранспорту. Фітомеліорація міських територій, на які здійснюється постійненавантаження перебуває в досить складному екологічному стані і потребуєпостійного поновнення.
Об`єктдослідження – парк Кордівка.
Метароботи – проаналізувати еколого-ландшафтні особливості та природну цінністьтериторій Кордівки.
Дослідженняданого питання потребує вирішення певного кола питань:
1) проаналізувати основні шляхи і особливості формування флори тафауни міста;
2) розглянути фітоландшафтні особливості міського середовища;
3) розглянути формування та природна цінність комплексних зелених зонміста;
4) датихарактеристику переважаючих видів флори парку Кордівка.
/>/>1. />/>Шляхиі особливості формування флори і фауни міських територій/>/>1.1Роль рослинного і тваринного світу в житті міського населення
Місто є не тільки місцем проживання популяції людини, але і надаєумови для існування різних інших видів тварин, рослин, грибів, найпростіших, прокаріот,є невід'ємними елементами середовища незаселеного городянина.
Частина цих видів (перша група) існують тільки в одомашненому (тварини)або окультуреному (рослини) станіі використовуються людиною длязадоволення його життєвих потреб – в лікарських препаратах, матеріалах длябудівництва і обробки жител, засобах пересування, спілкування. Значенняостанніх в житті міської людини набагато вище, а значення сільськогосподарськихвидів тварин і рослин в містах набагатоменше ніж в житті сільськогожителя [10].
Друга група – тварини і рослини, не одомашнені або неокультурені вповному розумінні цих слів, а що мешкають в неурбанізованому середовищі іншихприродно-кліматичних зон, відмінних від даної, в містах можуть жити тільки вжитлах людини або в спеціальних спорудах (оранжереї, теплиці, тераріуми,акваріуми, вольєри і т.п.), де штучно створюються і підтримуються умовиіснування і розмноження організмів цих видів. До цієї групи відносяться екзотичнірослини і тварини, що становлять основу наукових (зоологічні парки, ботанічнісади, розплідники) і приватних колекцій – кімнатні і оранжерейні рослини,акваріумні риби, мешканці тераріумів, інсектаріїв, кімнатні і декоративні птахи і ссавці. Більш того,саме в містах – починаючи з Давнього Єгипту і Месопотамії, пройшовши черезепоху античності, випробувавши «нове народження» в епоху Відродження і особливов новий час – і зародилася традиція вирощування таких рослин і таких твариннихз метою задоволення виключно естетичних і комунікативних потреб людини (апізніше – і потреб в «душевному комфорті»). В даний час ця тенденція неслабшає, і з кожним поколінням все більше і більше городян вводятьв свої житла направах постійних жителів і навіть свого роду «членів сімей» тварин і рослин зцієї групи видів, не враховуючи вже згаданих вище собак і кішок, перетворюючиміста на подібністьНоєва ковчегу. В житті сільських жителів декоративні екзотичні види відіграютьнезначну роль, оскільки, з одного боку, їх місце вже зайнято одомашненимитваринними і культурними рослинами, а з іншою – «середньостатистичний сільськийжитель» має більше, ніж городянин, можливостей різноманітних контактів утиліт інеутиліт з дикими видами тварин і дикорослими видами рослин в безпосередньомуоточенні його поселень. Для більшості ж міських жителів саме вила рослин ітваринних перших двох груп є деколи єдиним (на жаль!) «вікном в природу» (В.Пісків).
Третя група видів – це також неодомашнені тварини і неокультуренірослини, які людина свідомо (навмисно) розселяє або вирощує в містах, але вжене в житлах, а в природно-антропогенних або антропогенних місцепроживаннях. Вцій групі виділяє дві півгрупи: I) нові для регіону види (інпродуценти)і2) аборигенні (автохтонні) види, що мешкають в нових або змінених умовахсередовища. Інтродуковані види в нових умовах проходять процес акліматизації,після чого вони або натуралізуються, тобто можуть існувати, зберігаючижиттєздатність без втручання людини, або для їх існування (розмноження)необхідна постійна підтримка з боку людини у вигляді системи агротехнічних (длярослин) або біотехнічних (для тварин) заходів. В останньому випадку рослининазиваються інтродуцентами відкритого ґрунту (на відміну від тепличних абооранжерейних видів – інтродуцентів закритого ґрунту), а для позначеннятварин особливого терміну не існує (можна говорити про них як акліматизованих,але не натуралізованих: наприклад, далекосхідні плямисті олені в парках Європи аболані в парках України або країнах Балтії. З видами з цієї групи городянитакож стикаються в повсякденному житті – на міських вулицях, в парках,садибах – але в більшості випадків не знають їх назв.
Четверта група видів – це ненавмисне інтрадуценти, види-прибульці,поява яких в даному регіоні або місті не передбачалася людиною, але якірозповсюдилися і натуралізувалися завдяки людині як агенту перенесенняорганізмів або їх стадій, що покояться, і в результаті антропогеннихперетворень ландшафтів, супутніх урбанізації [5].
П'ята група видів – синантропні, тобто види, що живуть вбезпосередньому сусідстві з людиною: в житлах і інших спорудах, поблизу житла ітимчасових споруд і що розповсюджуються у міру розповсюдження ландшафту даногокласу. Сюди входять: а) види, еволюція яких, принаймні, з неоліту, проходила уконтакті з людськими популяціями (наприклад, польові бур'яни, деякі таргани,воші, миша будинкова, і б) види, лише в новий і новітній час екологічні ніші,параметри яких визначаються життєдіяльністю людини, його домашніх тваринних іокультурених рослин, які освоїли даний ареал, наприклад, горобець хатній, голубсизий, стриж чорний, щур сірий. Проте більш молоді синантропні види не «поривають»повністю зв'язок з своїми початковими природними місцепроживаннями івикористовують їх залежно від конкретних ситуацій разом з антропогенними.
Нарешті, шоста і, мабуть, найчисленніша група видів – це дикорослірослини і дикі тварини, що живуть в містах в різних місцях – від слабопорушених і трансформованих природних до антропогенних. Тут ми знаходимо великурізноманітність видів – від тих, що збереглися у вигляді малих залишків ніколиіснуючих життєздатних популяцій, а нині приречених на вимирання, до активно абопасивно проникаючих в міста і процвітаючих в них. Тобто всі ті види рослин,тваринних, грибів – «союзники», «небажані сусіди» або «шкідники», які, разом звидами з п'ятої, четвертої і частково третьої груп формують флору і фауну міст,це «життя серед життя» (А. Гапченко), що розвивається поряд з людиною,крім його волі і навіть всупереч його бажанню.
Так, неможливо переоцінити роль зелених насаджень в поліпшенніміського клімату, властивостей ґрунтів, очищенні повітря від забруднюючихдомішок і хвороботворних агентів, шумопоглинанні, тобто у всьому тому, щоскладає єство фітомеліорації. З другого боку, рослини виділяють в оточуючулюдину середу речовини або свої частини, що викликають у людини алергічніреакції (те ж саме відноситься і до тварин). Смітні рослини також є небажаними,хоча і невід'ємним елементом урбоекосистеми, а багато видів тварин імікроорганізмів, що мешкають в містах, є збудниками або переносникамизахворювань. В той же час деякі з них виконують санітарні функції, беручиучасть в процесах розкладання органічної речовини виробничих і побутовихвідходів. Важко собі уявити сучасне місто, позбавлене шуму дерев і прохолоди,яку вони дають в жаркий літній день, запахів квітучих рослин, співу птахів,цвірчання комах – всього того, що формує дружню людині середовище незаселеного,перш за все в естетичному значенні, і завдяки чому можна виховувати підростаючепокоління у дусі гармонії з природою. З другого боку, недоглянуті, засихаючінасадження, чагарники смітних рослин в дворах городян і по узбіччях доріг,гучні крики і послід птахів або, наприклад, мавп (в містах тропічних країн) вмісцях їх скупчень є явними ознаками погіршення саме естетичної ісанітарно-гігієнічної складових навколишнього середовища міста. Крім того, живіорганізми, взаємодіючи з об'єктами штучного середовища незаселеного людини,можуть ушкоджувати їх. Приведені аспекти взаємодії людини і інших живихорганізмів, складових флору і фауну міст, відображені на рис. 1.
При аналізі будь-яких взаємодій людини з об'єктами біотичного середовищаміста необхідно пам'ятати, що як позитивні, так і негативні (з погляду людини)наслідки таких взаємодій є закономірною реакцією біоти на все ті зміни, які вінвносить в природні ландшафти і екосистеми в процесі створення і розвитку міст[22].
/>
Рис. 1. Роль флори і фауни в урбоекосистемі/>/>1.2Шляхи формування флори і фауни міського ландшафту
Флора і фауна будь-якого міста складається з місцевих видів, щомешкали в конкретній місцевості як мінімум з нового часу (архефіти), і з видів,що вселилися в дану місцевість в новий (неофіти) і новітній (адвентивні види)час. При цьому, не дивлячись на те, що число видів рослин і тварин в місті можерости завдяки вселенню нових видів, частину архефітів і неофітів з низькоютолерантністю до умов урбанізованого середовища за цей же час зникають.Різноманіття шляхів формування флори і фауни на урбанізованих територіях можебути представлено наступними схемами:
«Поглинання» містом місцепроживань вигляду в межах існуючогоареалу. В результаті цього процесу флора і фауна міста поповнюються за рахунокавтохтонних (аборигенних) видів, які адаптуються до умов урбанізації і існуютьв місті із стабільною або збільшується чисельністю, а частина цих видів, які неможуть адаптуватися до нових умов, зникають з колишніх місцепроживань.Вірогідність зникнення прямо пропорційна ступеню порушення місцепроживань іобернено пропорційна чисельності популяцій вигляду. Б. Клаусницер (1990)відзначає, що у складі фауни міст частка аборигенних видів в більшості випадківменше ніж частка іммігруючих.
2. «Зміна біотопів» і вселення в місто раніше неурбанізованихвидів.
В цьому випадку флора і фауна міста також поповнюються за рахунокмісцевих видів, які, як правило, не є вузько спеціалізованими і мають високийпотенціал адаптації до умов життя в місті. Популяції цих видів в містах стаютьбільшою мірою синантропними, ніж початкові популяції. По цій же схемі в містапроникають солелюбні і водно-болотяні види рослин, якщо в результатівикористовування солі для танення снігу і льоду і підтоплення формуються міськімісцепроживання з відповідними умовами. Вірогідність поповнення флори і фауниміст видами по даній схемі вище в тих випадках, коли початкові місцепроживаннязовні міста зв'язані системою «коридорів» з їх міськими аналогами [17].
3. Формування нових екологічних ніш, які займаютьсявилами-переселенцями з інших географічних областей відповідно до їх екологічнихвимог. Поповнення флори і фауни міст по цій схемі припускає наявність у видівмеханізмів активного і пасивного розселення. Активне розселення характерний длявсіх рухомих тварин, а також тих рослин, у яких є повзучі або «стелючі» погониабо спеціальні (гідропневматичні) механізми розкидання насіння. У багатьохвипадках подібного розповсюдження видів активному освоєнню нових територійпередує, як правило, випадкове занесення або цілеспрямована інтродукція.Пасивне розселення характерний для більшості видів рослин і багатьох тварин:земноводні (на стадії яйця або личинок), риби, комахи, павукоподібні,паразитичні черв'яки, найпростіші, причому у ряду видів тварин активнерозселення часто комбінується з пасивним. Агентами пасивного перенесенняорганізмів або їх частин (насіння, плоди) є вітер (в цьому випадку процес перенесенняназивається анемохорією), вода (гідрохорія), тварини (зоохорія), людина(антропохорія). Повсюдно переважаюча частина нових видів, що потрапляють в містах зінших географічних регіонів, були занесені або завезені людиною, і лише післявселення види з пасивним розселенням використовують характерних для них агентівперенесення для закріплення в нових місцепроживаннях. В монографії Б. Клаусницера(1990) наведені десятки прикладів навмисної інтродукції, а також невипадковогозанесення тварин з їжею, будівельними матеріалами, транспортом, шкіряними і хутрянимивиробами, інтродукованими і кімнатними рослинами і навіть музейними колекціямив міста Європи. Адвентивним видам рослин України і історії їх розселенняприсвячена популярна книга В. Протопоповой (1989). Найсприятливіші умовитакі види знаходять частіше всього в порушених антропогенних ландшафтах, а їхрозселенню сприяє розвинута дорожня і торгова сіть.
4. Комбінована схема – результат процесів пасивного розселення і «змінибіотопів» раніше неурбанізованих видів.
2. Фітоландшафтні особливостіміського середовища/>/>2.1Функції рослинного покриву в містах
Неоднорідність умов зростання, контроль з боку людини обумовлюєнеоднорідність складу і нерівномірність розміщення рослинності в місті. «Лісистість» міськоїтериторії на різних ділянках складає від 1 до 98%. На відміну від типовогоєвропейського міста епохи Середньовіччя, майже повністю позбавленого рослинногопокриву, сучасні міста з їх системою штучних зелених насаджень, приміськихлісів, парків і рослинним покривом, що спонтанно формується, на будь-якихділянках з порушеним ґрунтовим субстратом, де контроль з боку людини слабшає,вже не є «царством каменя, металу, скла і бетону», символом перемоги Людини надПриродою (Ле Корбюзье). І якщо в епоху Відродження, коли людина «розкрила» своїміські поселення для рослин, відвів значні площі під пристрій садів, парків, «італійськихдвориків», фонтанів, а міста сталі більш світлими, просторими, провітрюваними,зелені насадження розглядалися як свого роду елемента розкоші, що відповідає впершу чергу естетичним запитам людини, то в сучасну епоху, після двох сторічпанування «промислового міста», міські насадження вже не є красивим, аленеобов'язковим елементом міської структури, далеким від задоволення насущнихпотреб людини. Саме рослинність робить урбоекосистему повноцінною екосистемою,і наявність сіті зелених насаджень в місті стає вже не символом багатства ірозкоші, а умовою виживання людини [14].
Крім традиційних функцій, виконуваних рослинним блоком в будь-якійекосистемі, а саме – виробництво первинної продукції в результаті фотосинтезу,споживаної потім консументами і редуцентами (після відмирання частин рослин), іформування життєвого простору для консументів і редуцентів (середовищеутворюючафункція), – в урбоекосистемі істотне значення придбавають такі функціїрослинності, як:
• охолоджування міського «острова тепла» за рахунок збільшенняальбедо поверхні і транспірування;
• стабілізація вітрового режиму, «розвантаження» повітряних мас;
• збільшення відносної вогкості повітря і «згладжування» її су
точних і сезонних коливань;
• виділення кисню (як побічного продукту фотосинтезу) в атмосферу;
• збільшення концентрації негативно заряджених іонів (позитивновпливаючих на здоров'я людини) в атмосфері над дерево-чагарниковиминасадженнями;
• виділення біологічно активних речовин, що пригнічують розвиток патогеннихагентів в атмосфері;
• поглинання забруднюючих атмосферне повітря пилу і газів;
• зниження рівня шуму унаслідок поглинання енергії що викликаютьйого механічних коливань;
• затримання частини опадів і зменшення поверхневого стоку;
• у водних і болотяних екосистемах – формування умов аеробногорозкладання забруднюючих воду речовин, поглинання біогенних елементів;
• поліпшення структури, збільшення проникності і, у ряді випадків,родючості ґрунтів;
• затримання снігового покриву і талих вод;
• закріплення сипких ґрунтів, зниження рівня ерозії;
• поліпшення візуальних властивостей урбанізованих ландшафтів.
Свідоме використовування людиною перерахованих функцій рослинногопокриву у формуванні і оптимізації урбанізованого середовища утілилося в теоріїі практиці фітомеліорації.
Фітомеліорація – напрям прикладної екології, що полягає вдослідженні, прогнозуванні і використовуванні рослинних систем для поліпшеннягеофізичних, геохімічних, біотичних, просторових і естетичних характеристикоточуючого людину середовища, проектуванні і створенні штучних рослинних угрупувань(включаючи цілеспрямоване використовування природних рослинних співтовариств) звисокими перетворюючими фізичне середовище властивостями.
Використовуванняфітомеліоративних систем припускає залучення механізмів зміни середовищанезаселеного, заснованих на принципах компенсації (наприклад, заповненнязапасів кисню повітря, спожитого населенням, промисловістю і енергетикою), опірностізовнішній дії (наприклад, здатність слабо чутливих до газопилового забрудненнярослин поглинати домішки з атмосфери) і посилення (наприклад, виділенняфітонцидів). Залежно від комплексу поставлених задач виділяють п'ять напрямів фітомеліорації(Додаток В)./>/>2.3Властивості рослин, що використовуються у складіміських і приміських насаджень
Серед різних властивостей видів рослин, що використовуються у фітомеліоративнихсистемах, виділяють наступні характеристики, які мають найбільше значення длядосягнення високої ефективності фітомеліоративних заходів:
• здатність виростати в широкому діапазоні умов ґрунтового багатства,визначених механічним складом і запасом поживних речовин;
• широкий діапазон толерантності до умов ґрунтового зволоження;
• у ряді випадків, коли фітомеліоративні системи створюються в специфічнихедафічних умовах, для досягнення бажаного ефекту необхідно використовуватирослини, спеціалізовані в виростанні на дуже багатих або, навпаки, дуже бідних місцезростанняхабо в умовах одночасного затоплення і засолу; рослини засолених місцезростаньпроявляють і властивості високої стійкості до газо-аерозольних викидів;
• висока стійкість (відповідно, низька чутливість) до промисловогогазо-аерозольного забрудненням; як правило, листопадні дерева помірних широт ітрав'янисті рослини посушливих місцезростань демонструють більш високустійкість до цього чинника, ніж, відповідно, хвойні рослини і рослини більш вологихмісцезростань;
• здатність поглинатизабруднюючі речовини з атмосфери або водногосередовища;
• добре виражені фітонциднівластивості;
• добре виражена здібність до іонізації атмосферного повітря;
• гіллясті крони з густим листям або щільною хвоєю, що є необхідноюумовою для використовування рослин з метою шумопоглинання;
• високі естетичні якості: рослини з красивими, декоративними кронами,пагонами, квітками, плодами використовуються в архітектурно-планувальній фітомеліорації.
3. />/>Формування та природна цінність комплексних зелених зон міста/>/>3.1Призначення, структура і статус комплекснихзелених зон міст
Ліс – це тип біогеоценозів, рослинний покрив якого сформований зпереважанням дерев, займає площу не менше 0,01 га. із зімкнутоюне менше 30%, з особливим мікрокліматом на поверхні і ґрунтовими умовами,що задовольняють вимогам населяючого його специфічного співтоваристваорганізмів.
Серед територій, зайнятих лісовими насадженнями, особливе місцезаймають зелені зони міст.
Зелена зона – територія за межами міської межі, зайнята лісамиі лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції і є місцемвідпочинку населення [22].
Лісопарк – обширний природний ліс поблизу великого міста або усерединінього, пристосований для масового відпочинку, спорту, розваг і задоволеннякультурних потреб населення.
Ліси і насадження зелених зон покликані виконувати три основніфункції: захисну, санітарно-гігієнічну, рекреаційну.
Правовий режим лісів, групи і категорії захищеності, їхгосподарське використовування визначені Лісовим кодексом України.
За формою господарювання і управління ліси зелених зон відносятьсядо лісів, що знаходяться у віданні державних органів лісового господарства.міським, закріпленим лісам і лісам заповідників.
Міськими вважаються ліси, що знаходяться в адміністративних межахміста. Лісове господарство в них ведуть підприємства і організації місцевихорганів самоврядування.
Закріплені ліси – це частина лісів державного значення, наданихміністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям і установам длявиконання покладених на них спеціальних задач – наукових, учбових,оздоровчих і інших.
До лісів заповідників відносяться ліси, що знаходяться навиділених в установленому порядку ділянках землі, в межах яких є охороняютьсяприродні і культурно-історичні об'єкти, що представляють особливу наукову абопізнавальну цінність. Лісове господарство в них ведеться заповідниками якнауково-дослідними установами.
Правовою гарантією збереження природоохоронної функції лісівслужить встановлення категорій захищеності, тобто розподіл їх на групи.
Категорія захищеності встановлюється для частини лісової фундації інепокритих лісом земель цієї фундації у зв'язку з особливою захисною, водозахисною,санітарно-гігієнічною, рекреаційною, науковою, історичним або іншим спеціальнимзначенням для використовування переважно в одній з вказаної мети.
До лісів першої групи, що мають санітарно-гігієнічне і оздоровчезначення, зокрема, відносяться:
• ліси зелених зон міст, інших населених пунктів і промисловихпідприємстві, у тому числі ліси лісопаркових частин зелених зон;
• ліси першого і другого поясів санітарної охорони джерелводопостачання;
• ліси округів санітарної охорони курортів, міські ліси ілісопарки. В лісах першої групи можуть виділятися додатково особливо захисні ділянкиз обмеженим режимом лісокористування. Такі ділянки виділяються державнимиорганами лісового господарства областей і Автономної Республіки Крим напідставі матеріалів лісовпорядження або спеціальних обстежень, проведенихдержавними лісовпорядними організаціями, і затверджуються державними обласнимиадміністраціями і Кабінетом Міністрів АР Крим.
Порядок виділення категорій захищеності лісів має на своїй метівизначення господарської спеціалізації лісів і забезпечення їх необхідноїохорони. Разом з цим встановлення обмеженого режиму лісокористування привиділенні відповідних категорій захищеності ставить за мету збереження і іншихкомпонентів природного середовища: вод, ґрунтів і тваринного світу. Категоріязахищеності лісів є правовим поняттям екологічної ролі, яку виконують ліси яккомпонент природного комплексу території, сприяючого підтримці і збереженнюландшафтної і біологічної різноманітності./>/>3.2Виділення і визначення розмірів зелених зон міст
Зелені зони міст виділяються на землях державної лісового Фонду,розташованих за межами міської межі з урахуванням площ зон санітарної охорониджерел водопостачання, округів санітарної охорони курортів, захисних смугуздовж залізних і автомобільних доріг, а також заборонених смуг лісу, щозахищають нерестовища цінних промислових риб. Для міст, де відсутні природніліси і інші насадження, ліси зелених зон створюються штучно на землях,непридатних для ведення сільського господарства. Нормативні розміри загальноїплощі зелених зон міст встановлюють виходячи з чисельності населення міста,природно-кліматичної зони і загальної лісистості території. Залежно від місцевихсанітарних і кліматичних умов допускається зміна розмірів зелених зон не більш,ніж на 15% від нормативно встановлених [21].
Для міст з населенням більше 1 млн. чоловік зелені зонивиділяються за окремими проектами, що розробляються науковими і проектнимилісовпорядними установами і організаціями.
/>/>/>За цільовим призначеннямзелені зони міст територіально підрозділяються на дві частини – лісопаркову ілісогосподарську. Лісопаркова частина виділяється з тих, що входять в зеленузону міста лісів з естетично цінними ландшафтами. Розміри лісопаркової зонивстановлюються залежно від чисельності населення міста (табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Визначення розміру лісопаркової частини зеленої зони містаЧисельність населення міста, тис. чол. Розмір лісопаркової частини зеленої зони, га/1000 чол. Понад 500 до 1000 25 Понад 250 до 500 20 Понад 100 до 250 15 До 100 10
В лісостеповій і степовій рослинних зонах при лісистості 2% і нижчелісопаркову частину складає вся площа лісів зеленої зони міста. Ліси і іншізелені насадження, що входять в зелену зону міста, повинні бути відмежованийприродними рубежами або просіками зі встановленими граничними стовпами./>/>3.3Охорона і використовування зелених територійміста
Охорона і використовування лісів зелених зон міст повинна ґрунтуватисяна комплексній системі лісокористування. Така система включає лісовідні,біотехнічні і протипожежні заходи, впорядкування території для забезпеченняоздоровчих і середовищезахисних функцій лісу і організації відпочинку міськогонаселення, а також передбачає обмеження побічного користування лісом. Виконанняцих задач повинне забезпечувати:
• в лісопарковій частині – збереження і формування довговічних стійкостей іестетично привабливих насаджень, придатних для організації відпочинкунаселення;
• в лісогосподарській частині – формування високопродуктивних насаджень,сприяючих очищенню і оздоровленню повітряного басейну міста, створенню резервудля подальшого розширення лісопаркової частини міста, задоволенню потреб вдеревині і продуктах побічного користування лісом.
Територіальна організація зелених зон міст передбачає:
• виділення місць відпочинку населення;
• виділення ділянок, що особливо охороняються, «зон спокою» длятварин, що забезпечують підтримку нормального функціонування лісних екосистем;
• розміщення зон розвитку лісогосподарської діяльності.
Заходи з лісоведення включають систему рубок і лісовідновлювальнихробіт. Система рубок в лісах зелених зон передбачає:
• в лісопарковій частині – рубки, направлені на формування ландшафту, ісанітарні рубки;
• в лісогосподарській частині – рубки догляду за лісом, санітарні рубки, лісовідновлювальнірубки, рубки реконструкції малоцінних лісових насаджень і рубки, направлені наформування естетично-цінного ландшафту [15].
Вік насаджень лісогосподарської частини зелених зон міст,намічаних для лісовідновлювальної рубки, визначають з урахуванням станунасаджень, але не нижче за клас віку, встановлений для лісів першої групи.
Лісовідновлювальні роботи повинні проводитися на лісотипологічнійоснові з місцевих порід дерев з урахуванням ландшафтних особливостей території,по можливості відновлюючи корені насадження, як найстійкіші до рекреаційнихнавантажень, а також сприяючи природному лісовідновленню.
Поблизу промислових підприємств, що виділяють в атмосферу пил ішкідливі гази, створюються лісові культури з підвищеними газостійкістю іпиловловлюючими властивостями.
Ліси зелених зон міст забезпечуються також системою протипожежнихзаходів.
Біотехнічні заходи включають:
• фітопатологічний і ентомологічний захист лісу і профілактику атакшкідників і хвороб шляхом здійснення лісопатологічного нагляду івикористовування засобів захисту лісу, безпечних для людини і тварин;
• збереження і регулювання чисельності тварин за допомогою системищорічних обліків, заходів щодо охорони і регулювання чисельності, пристроїштучних кубел для птахів і рукокрилих, введення в деревостой плодово-ягіднихдерев і чагарників створення системи «зон спокою», мікрозаповідників і мікрозаповідниківдля залучення господарсько-цінних організмів, підтримання високої надійностіфункціонування лісових екосистем.
Для регулювання чисельності тварин, що завдають шкоди лісовимнасадженням, допускається їх відлякування, вилов і відстріл з дотриманнямзаходів безпеки відпочиваючих [20].
Сінокосіння допускається тільки на спеціально відведених ділянках.В лісах лісопаркової частини не допускаються такі побічні видилісокористування, як випас худоби, промислова заготівка лікарських трав, збіркрасиво квітучих рослин, деревних соків, грибів, ягід, плодів, горіхів,технічної сировини, а також охота.
4. />/>Характеристикапереважаючих видів рослин міської флори/>/>4.1Видовий склад деревних рослин парку м. Чернігова
Натериторії парків м. Чернігів зустрічається значна кількість видів деревнихрослин, які належать в переважній більшості до представників таких родин:Соснові, Кипарисові (відділ Голонасінні); Розові, Цезальпінієві, Бобові,Рутові, Симарубові, Самшитові, Сумахові, Липові, Гіркокаштанові, Березові,Букові, Бігнонієві, Вербові, Маслинкові (відділ Покритонасінні) (табл. 4.1).
Таблиця 4.1. />Видовий склад деревних рослин міськогопаркуВідділ Родина Рід Вид Голонасінні – Pinophyta Соснові – Pinaceae Link. Ялина – Picea Dietr. Ялина звичайна, європейська – Picea abies (L.) Karst. Рід Сосна – Pinus L. Сосна звичайна – Pinus sylvestris L. Кипарисові – Cupressaceae Neger. Туя – Thuja L. Туя західна – Thuja occidentalis L. Відділ Покритонасінні – Magnoliophyta. Розові – Rosaceae Juss. Горобина – Sorbus L. Горобина звичайна – Sorbus aucuparia L Черемха – Padus Mill. Черемха звичайна – Padus racemosa Gilib. Черемха пізня – Padus serotina Agardb. Цезальпінієві – Caesalpiniaceae Taub Гледичія – Gleditschia L. Гледичія триколючкова, звичайна – Gleditschia triacanthos L. Бобові – Fabaceae Lindl Робінія – Robinia L. Робінія псевдоакація, біла акація – Robinia pseudoacacia L. Липові – Tiliaceae Juss. Липа – Tilia L. Липа серцелиста, дрібнолиста – Tilia cordata Mill. Клен – Acer L. Клен гостролистий – Acer platanoides L. Клен ясенелистий – Acer negundo L. Клен польовий – Acer campestre L. Гіркокаштанові – Hippocastanaceae Гіркокаштан, каштан кінський – Aesculus L. Гіркокаштан звичайний, каштан кінський звичайний – Aesculus hippocastanum L. Березові – Betulaceae S.F. Gray. Рід Граб – Carpinus L. Граб звичайний – Carpinus betulus L. Береза повисла – Betula pendula Roth. Букові – Fagaceae A.B.R. Дуб – Quercus L. Дуб звичайний, черешчатий – Quercus robur L. Дуб червоний – Quercus rubra L. Вербові – Salicaceae Ljndl. Верба – Salix L. Верба біла, срібляста – Salix alba L. Тополя – Populus L. Тополя біла – Populus alba L. Тополя тремтяча, осика – Populus tremula L. 4.2 Особливості географо-кліматичних умов території парку Кордівка м.Чернігів
Територіяміського парку має досить вдале розташування. Міський парк має досить вдалерозташування. Він розміщений з правого боку від центральної частини міста.Досить вдале розташування парку пояснюється рельєфними особливостямимісцевості. Продовженням парку є Кордівка. На території парку є природні стоячіневеликі водойми, які сприяють достатньому зволоженню паркової флори. Дляестетичного оформлення парку споруджені фонтани.
/>
Рис. 1. Територіальне розміщенняЧернігівського міського парку
За природними умовами територія паркухарактеризується теплим, легким з достатньою кількістю вологи кліматом.
Щорічно мінімальна температура буває – 15 інижче. В порівнянні з лютим в березні температурний режим в середньомупідвищується на 50С. Майже такий же ріст температури від березня доквітня.
Більш інтенсивний ріст температури відбувається втравні. Це пов`язано зі зменшенням хмарності, збільшенням світлової частинидоби і висоти сонця над горизонтом. Різниця в середніх температурах за літнімісяці невелика і складає 1 – 20С.
Найтепліший місяць року – липень. Середнятемпература складає 19,5 – 22,8. в 75 – 80% років в літній період можливатемпература 30 і вище. В літній період в районі переважають західні іпівнічно-західні вітри.
Річна сума опадів становить від 45,7 до 55,4 мм.Протягом року опади розподіляються нерівномірно. Біля 70% всієї кількості їхвипадає в теплий період, тільки 30% припадає на холодну пору року.
На тривалість періоду вегетації фітомеліоративнихкультур впливають заморозки. В середньому по району парку в повітрі вониприпиняються в третій декаді квітня, а осіння починаються в кінці вересня – 1декада жовтня. Середня тривалість без морозного періоду в повітрі складає 153дні.
В цілому кліматичні умови району міського парку закількістю тепла, світла і вологи сприятливі для вирощування переважноїбільшості деревних порід рослин.
На території міського парку ґрунтовий покрив впереважній більшості представлений такими основними видами ґрунтів: ясно-сіріта сірі опідзолені, деревно-слабопідзолисті, темно-сірі.
Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти утворилисяпід змішаними і широколистими лісами. Від дерново-підзолистих ґрунтіввідрізняються темно-бурим забарвленням ілювіальних горизонтів завдяки високомувмісту тут гумусу. Характерним для цих ґрунтів є менш чітко виражений перехідміж горизонтами.
Ясно-сірі опідзолені ґрунти відрізняються відсірих меншою глибиною гумусового горизонту, який становить 14 – 15 см, табільш чітко вираженими елювіальним і ілювіальним горизонтами.
Гумусово-елювіальний горизонт сірих опідзоленихґрунтів має глибину 30 – 32 см. Нижче нього залягає безгумусний горизонтчервонувато-бурого кольору, який містить велику кількість присипки SіО2 імає тонкоплитчату структуру. Глибше він переходить у червоно-бурий ілювіальнийгоризонт,
Ясно-сірі та сірі опідзолені ґрунти належать доґрунтів з невисокою природною родючістю. Верхні шари цих ґрунтів дуже бідні наорганічні і мінеральні колоїди, мають розпилену структуру, запливають від дощівз утворенням корки.
Для поліпшення фізичних властивостей цих ґрунтів,збагачення їх на поживні речовини і зменшення кислотності необхідно вноситиорганічні добрива у вигляді торфокомпостів та перегною.
Темно-сірі опідзолені ґрунти і тим більшчорноземи опідзолені за морфологічними ознаками різко відрізняються віддерново-підзолистих ґрунтів як глибиною генетичних горизонтів, так і характеромпереходу горизонтів.
Темно-сірі опідзолені ґрунти поєднують у собіознаки чорноземів і дерново-підзолистих ґрунтів. Ознаки чорноземів проявляютьсяв добре розвиненому гумусовому горизонті (Не), що має глибину 30 – 32 см, углибокому забарвленні профілю гумусом (Не+Ні становить 45 – 55 см) і внаявності кротовин у підорному шарі. Підзолистість виявлена наявністю у верхнійчастині ґрунтового профілю рясної борошнистої крем'янкової присипки таілювіального горизонту. Темно-сірі опідзолені ґрунти на відміну від чорноземівопідзолених мають більш глибокий ілювіальний і дещо менший гумусовий горизонти.
Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземиопідзолені більш забезпечені поживними речовинами, ніж ясно-сірі і сіріопідзолені ґрунти. За характером поживного режиму іони подібні до ґрунтівчорноземного типу ґрунтоутворення. Проте під дією процесу опідзолювання, щосупроводиться руйнуванням вбирного комплексу, верхні їх шари збіднені наколоїди, мають кислу реакцію та знижену суму ввібраних основ.
Дерново-слабопідзолисті ґрунти мають невеликуглибину гумусового горизонту, який часто дорівнює глибині орного шару – 15–25(30) см. В цих ґрунтах майже нема цільних прошарків, які могли б затримувативологу і поживні речовини близько до кореневої системи рослин, профіль їхпухкий – він обумовлює незадовільний водний режим, високу аерацію.
Зніс гумусу вдерново-слабопідзолистих піщаних і глинисто-піщаних ґрунтах у верхньому шарі (0–2,0 см)незначний і становить в середньому 0,85 з незначними відхиленнями в той і іншийбік. Вбирна здатність цих ґрунтів невисока, вони ненасичені основами. Реакціяґрунтового розчину кисла: рН сольової витяжки 4,0–3,9, гідролітична кислотність1,7–2,5 міліеквівалента на І00 г. ґрунту, сума ввібраних основ 1,5–5,0 м.-еквівалентів,ступінь насиченості основами невисокий – 15–60%. За ступенем забезпеченостіпоживними речовинами належать до слабозабезпечених.
Негативним явищем у цих ґрунтах є ґрунтовіпосухи, які можуть виникати при затримці у випаданні опадів у період вегетаціїрослин, внаслідок чого відбувається пригнічення чи, навіть, загибель значногопроценту рослин.
Натериторії міського парку представлені ґрунти, які без зайвих на них навантаженьможуть бути використані для вирощування деревних рослин.
/>Висновки
1. Рослинні та тваринні угруповання відіграють значну роль в життіміських біоценозів. Флора міста виконує певні функції: санітарно-гігієнічну,лікарську, естетичну.
2. Всі види, що перебувають у взаємодії на території міста входять доскладу і за допомогою взаємозв'язків формують складну мозаїку біотичнихспівтовариств (біоценозів) урбоекосистеми.
3. Фітомеліорація це напрям прикладної екології, що полягає вдослідженні, прогнозуванні і використовуванні рослинних систем для поліпшеннягеофізичних, геохімічних, біотичних, просторових і естетичних характеристикоточуючої людину середовища, проектуванні і створенні штучних рослиннихугрупувань з високими перетворюючими фізичне середовище властивостями.
4. На території міських біоценозів створюються зелені зони, вонистворюються з метою посилення захисних та санітарно-гігієнічних функцій і ємісцем відпочинку населення.
5. Територія парку має досить вдале розташування відноснорельєфного та естетичного аспектів.
6. Характеризуючи особливості міської флори нами було встановлено,що на території парку Кордівка м. Чернігів зустрічається значна кількість видівдеревних рослин.
/>/>/>Список використаних джерел
1. Андриенко Т.Л. Растительный мир Украинского Полесья васпекте его охраны. – К., 1983.
2. Губко В.А. Нові заповідні території та об’єкти Чернігівщини //Національні та регіональні традиції в системі навчання та виховання студентівта школярів: Матеріали регіональної науково-методичної конференції 22 – 23жовтня 1996 р.: Редколегія Т.В. Гринь – Ч. 1996 – 80 с
3. Гордієнко М.І., Бойчук А.Ф., Гордієнко Н.М. Штучні ліси вдібровах. – Житомир: Полісся, 1999. – 592 с.
4. Гостев В.Ф., Юскевич Н.Н. Проектирование садов ипарков. – М.: Стройиздат, 1991. – 340 с.
5. Дмитрієва В.І. Грунти Чернігівської області. К.: Урожай, 1969. – 62 с.
6. Един Ю.А. Рослининаших лісів. – К.: Радянська школа, 1979. -238 с.
7. Заверуха Б.В. Охраняемые растения Украины. – К., 1983.
8. Заверуха Б.В. У світірослин – К.:Урожай, 1991. – 253 с.
9. Закревська Г.І. Геологічний та геоморфічний нарисЧернігівського Полісся. – К., 1936.
10. Жизнь растений, т. 5. / под ред. М.В. Горленко. – М.:«Просвещение», 1976. – 475 с.
11. Калінін М.І. Лісові культури. – К.: НМК, 1991. – 149 с.
12. Карпенко Ю.О., Графін М.В. Загадковимистежками «Ялівщини». – Чернігів, 2002. – 40 с.
13. Карпенко Ю.О. Лукаш О.В. Охорона рідкіснихвидів на Чернігівщині в природі та їх введення в культуру // Рідкісні такорисні рослини флори Чернігівщини в природі та культурі – К., 1997 – С. 14–18.
14. Кимишев Н.С. Введение в фитоценологию. – Воронеж: Изд.Воронеж. Ун-та, 1986. – 204 с.
15. Комплексное озеленение мест. К.: Будівельник, 1964. – 48 с.
16. Кучерявый В.А. Природная среда города. Львів: Вищашкола, 1984. – 142 с.
17. Кучерявый В.А. Фитомелиорация. – М.: НТО «Информация»,1991. – 288 с.
18. Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 2001, 390 с.
19. Лукаш О., Чорний Я. Дендрарій Чернігівского Педуніверситету:заснування та перспективи. // Укр. бот… журнал. – 1999. №3. – С. 45 –46.
20. Мулярчук С.О. Рослинність Чернігівщини. – К., 1970.
21. Матвеева Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника – 3-е изд.,перераб. и доп. М.: Агропромиздат, 1989. 286 с.
22. Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. – М.:«Просвещение», 1991. – 475 с.
23. Мороз І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології:Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 259 с.
24. Марчак А.В. Ліс і довкілля. – Вінниця, ВДСТІ, 1998, – 199 с.
25. Машинский Л.О. Город и природа. – М.: Стройиздат, 1973.– 227 с.
26. Методические рекомендации по технологии создания лесных насажденийна эродированных горных склонах Крыма. – Харьков: НДИЛГи АМ, 1982. – 52 С.
27. Основи лісової радіоекології. – К.: УкрНДІ лісового господарствата агро меліорації, 1999. – 592 с.
28. Определитель высших растений. – К., 1992.
29. Пойкер Х. Культурный ландшафт: формирование и уход. – М.: ВО«Агропромиздат», 1987. – 176 с.
30. Пряхи В.Д., Николаенко В.Т. Пригородные леса. М.:Лесная промышленность, 1981. – 248 с.
31. Рідкісні та корисні рослини флори Чернігівщини в природі такультурі – К., 1997 – 320 с.
32. Таран И.В., Агапова М. Пейзажные группы для рекреационногостроительства. – Новосибирск, 1981. – 240 с.