Динаміка вилову риби в природних водоймах та вплив екологічних факторів на продуктивність

/>/>/>ВСТУП
Актуальність теми. В зв`язку з ростом народонаселення у всьому світідуже велика увага приділяється проблемі збільшення білкових ресурсів іпідвищення біологічної цінності різних харчових продуктів. Тому не випадково,що з кожним роком значення ставкового рибництва зростає. Розширення площіставкових господарств, вдосконалення їх техніки, підвищення виходу рибноїпродукції, а саме ставкове рибництво все міцніше поєднується з сільськимгосподарством як його галузь. Значення риби як досить цінного продукту живленнянаселення зростає.
Розвиток рибного ставкового господарства якгалузі сільського господарства визначається тим, що в фонди соціальногоземлекористування входять не тільки землі, але і значна кількість водних угідь,площі яких зростають із року в рік. Відомо, що запаси води мають важливезначення для сільського господарства, особливо в посушливих районах.Використання водних угідь і для розведення риби – один із шляхів підвищення їхрентабельності.
Досить важливим є питання щодо підтриманняналежного гідрохімічного та гідробіологічного режимів, створення оптимальнихумов для розведення рибної продукції, оскільки йде досить інтенсивневпровадження хімізації сільського господарства.
Предмет дослідження – наслідки інтенсивного вилову риби вприродних водоймах.
Об`єкт дослідження – вилов риби в природних водоймахЧернігівської області.
Головна мета проаналізувати динамікувилову риби в природних водоймах та вплив екологічних факторів напродуктивність.
Для досягнення визначеної мети роботи нампотрібно вирішити кілька завдань:
1)   Дати характеристику факторія, які впливаютьна біорізноманітність і домінування певних видів риб;
2)   Охарактеризувати різноманітність іхтіофауниприродних водойм Чернігівської області;
3)   Охарактеризувати знаряддя та режими виловуриби;
4)   Проаналізувати динаміку показників виловуриби в природних водоймах за останні шість років.
/>РОЗДІЛ1.ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА РІЗНОМАНІТНІСТЬ І ДОМІНУВАННЯ ОКРЕМИХВИДІВ РИБ У ПРИРОДНИХ ВОДОЙМАХ1.1Абіотичні фактори
Розглядаючи екологічне значення світла, слід відзначити йогоосновну роль у фотосинтезі зелених рослин, оскільки воно сприяє утвореннюорганічної речовини — рослинної біомаси, тобто первинної біологічної продукції,від трансформації і використання якої залежить життя на Землі.
Для рослин важливі промені видимої та невидимої частин спектра,особливо оранжево-червоні (0,65-0,68 мкм) і синьо-фіолетові (0,40-0,50мкм). Найменше поглинаються жовто-сині (0,50-0,60), майже непоглинаються інфрачервоні. Причому «далеке» інфрачервоне проміння(довжина хвилі понад 1,05 мкм) бере участь у теплообміні рослин, а томупроявляє певний позитивний вплив, особливо при дії низьких температуроточуючого середовища. В умовах високих температур інфрачервона радіаціянегативно впливає на рослини. Справа в тому, що це проміння поглинаєтьсяголовним чином не пігментами листя, а водою, яка міститься в тканинах і плазміклітини, отже, воно може призвести до перегріву рослин [20].
Великою активністю відрізняються ультрафіолетові промені (0,06-0,30мкм). Вони сприяють фотосинтезу рослин, особливо якщо останні одержують ціпромені в помірних дозах. У таких випадках вони стимулюють ріст і розмноженняклітин, сприяють синтезу високоактивних біологічних сполук, підвищуючи врослинах вміст вітамінів, антибіотиків, а отже, й стійкість рослинних клітин дозахворювань.
Сонячну енергію, яку зелені рослини поглинають і використовують упроцесі фотосинтезу, називають фізіологічно активною радіацією, абоскорочено ФАР, яка обмежена довжиною хвиль 0,38-0,71 мкм, але і в цих межахвона неоднаково поглинається рослинами. Активність ФАР залежить від присутностів рослині кольорових пігментів: хлорофілів, каротиноїдів, фікоціанів та інших,які вибірково працюють у спектрах ФАР. Зелені пігменти (хлорофіли) мають дваосновних максимуми поглинання — в червоній і синьо-фіолетовій частинах спектра.Каротиноїди ж поглинають окремі промені лише в синьо-фіолетовій частиніспектра. Активність ФАР і вплив хвиль окремих частин спектрів залежить від кутападіння променя, прозорості атмосфери, розсіювання тощо.
У довгоденних тварин довгі весняні та ранньолітні дні стимулюютьростові процеси і підготовку до розмноження. Скорочені дні другої половини літай осені гальмують ріст рослин і зумовлюють процеси підготовки до зими.Закономірність сезонного розвитку природи вивчає прикладна галузь екології — фенологія(наука про явища).
Світло є важливим фактором, який впливає на процеси розмноження тварин.Для багатьох тварин тривалість дня є фактором, що регулює ритм розмноження.
Сприйняття світлових сигналів тваринами відбувається за допомогоюорганів зору. Подразнення передаються через нервову систему, відомі три шляхивпливу їх на систему розмноження. Перший пов'язаний з ендокринною системою, якавиділенням гормонів ініціює статевий цикл. Другий шлях — це вплив черезкормовий фактор. У багатьох тварин світло стимулює потребу в їжі, прискорюєперебіг процесів розвитку, які зумовлюють дозрівання статевих органів. І нарешті,третій шлях — це безпосередня дія видимого випромінення. Крім того, йогопідсилення може впливати на процеси розмноження [20].
Сонячна енергія не лише забезпечує рослини світлом, але й створює такітемпературні умови, які необхідні для їх життєдіяльності. Як світловий, так ітемпературний режими змінюються на Землі протягом року, доби. Вони залежать відшироти місцевості, висоти над рівнем моря, а також місцевих факторів — характеру вітрів, близькості теплих чи холодних течій, льодовиків, кольоруґрунтів тощо. Причому нагрівання Землі відбувається тим швидше, чим прозорішаатмосфера в момент освітлення і чим вище стоїть сонце над горизонтом.
Перехід від одної зони до іншої здійснюється поступово, і на кожнийградус широти середня температура зменшується приблизно на 0,5°. Зниженнясередньої річної температури спостерігається і з підвищенням над рівнем моря.Найтепліші нижні пояси, найхолодніші — найвищі.
Температурні адаптації тварин мають свої особливості, які можназгрупувати в три види:
1) хімічна терморегуляція — активне збільшення теплопродукції увідповідь на зниження температури;
2) фізична терморегуляція — зміна рівня тепловіддачі, завдякиособливостям волосяного чи пір'яного покриву, розподілу жирових запасів,деталям будови кров'яної системи, можливості випаровування тощо;
3) поведінка організмів — переміщуючись у просторі або змінюючисвою поведінку, тварини можуть активно уникати критичних температур.
Вивчаючи взаємозв'язки між організмами та температурою оточуючогосередовища, усі організми поділяють на теплокровні та холоднокровні. Однак цітерміни є суб'єктивними і неточними. Тому часто віддають перевагу класифікаціїорганізмів на гомойотермні і пойкілотермні. Гомойотермніорганізми при зміні температури оточуючого середовища підтримують приблизнопостійну температуру тіла, тоді як у пойкілотермних організмів вона змінюється.Проте і ця класифікація має один суттєвий недолік: навіть у таких класичнихгомойотермних тварин, як птахи і ссавці, під час зимової сплячки чи оціпеніннятемпература тіла знижується. Водночас у деяких пойкілотермних видів (наприклад,в антарктичних риб) вона коливається в межах якихось часток градуса, оскількитемпература їх оточуючого середовища є практично постійною.
Вдалим вважається поділ організмів на ендотермні та ектотермні.Ендотермні організми регулюють температуру тіла за рахунок внутрішньоїтерморегуляції, а екзотермні розраховують на зовнішні джерела. Такий поділ,власне кажучи, відповідає різниці між птахами і ссавцями (ендотермами), зодного боку, та іншими тваринами, рослинами, грибами і простішими (екзотермами)- з іншого. Однак і цей поділ не є абсолютним. Багато плазунів, риб і комахможуть деякий час регулювати температуру тіла, використовуючи для цього виробленевсередині організму тепло [20].
Відомо, що всі організми одержують тепло із оточуючого середовища івіддають його також в оточуюче середовище. Крім того, вони виробляють йогосамі, хоча б в якості побічного продукту обміну речовин.
Практично всі екзотерми мають механізм регулювання, який забезпечуєзміни температури тіла після зміни температури середовища. Слід зауважити, щорегуляторні можливості багатьох екзотермів (особливо рослин) надзвичайнообмежені. Екзотерми повністю залежать від зовнішніх джерел тепла: тварина можепереміститися в тепліше місце лише в тому випадку, якщо таке місце знайдеться,а зігрітися на сонці лише тоді, коли воно світить. Регулювання температуривимагає значної затрати енергії, яка йде і на утворення відбиваючої кутикули (урослин), і на переміщення у відповідне місце (у тварин). До того ж, тварина,підставляючи своє тіло теплу, ризикує потрапити на очі хижаку. Лишеефективність терморегуляції звичайно відображає компроміс між затратами івигодами.
Швидкість утворення тепла ендотермними організмами контролюєтьсятермостатичною системою головного мозку. Температура їхнього тіла підтримуєтьсяна постійному рівні (35 — 40°С), і тому вони, як правило, віддають теплооточуючому середовищу. Витрати тепла сповільнюються завдяки теплоізоляції увигляді хутра, пір'я чи підшкірного жиру і т.п. Якщо ж швидкість тепловіддачінеобхідно підвищити, то і цього можна досягти шляхом регуляції підшкірногокровообігу, а також за допомогою ряду інших фізіологічних пристосувань, які є ів екзотермів, наприклад, за допомогою інтенсивного дихання або просто виборузручного місця.
Повітря як екологічний фактор має для вищихводних рослин особливе значення, оскільки є не лише середовищем, у якомувідбуваються життєві процеси, але і одним із джерел споживання. Майже 50% сухоїмаси рослин становить вуглець, засвоєний ними з повітря [8].
Для водних організмів вода є середовищем їх життя, то дляназемних рослин і тварин — надзвичайно необхідною умовою існування, оскількибез неї неможливі процеси метаболізму.
Тіла живих організмів, рослин і тварин містять багато води. Вміст водив тілі тварин змінюється не лише залежно від виду, але і від віку (мишановонароджена — 83%, доросла — 79%; жаба пуголовок — 93%, доросла — 77 — 80%)
Втрата тілом тварин і рослин вологи (дегідратація) призводить допадіння життєдіяльності, а згодом — і до загибелі. Витривалість до зневодненнятканин залежить від екології виду, його пристосованості до тих чи інших умовмісцезростання [7].
Тварини повинні постійнопідтримувати баланс між споживанням води організмом і випаровуванням, з одногобоку, і наявністю вологи в оточуючому середовищі і її фактичним надходженням доорганізму — з іншого.
Водневий показник (рН) є одним з важливих факторів середовища. Найбільше сприятливо длябільшості риб значення рН, близьке до нейтрального. При значних змінах всторону кислого або лужного середовища зростає кисневий поріг, послаблюєтьсяінтенсивність дихання. Можливі границі рН, у яких можуть жити прісноводні риби,при інших рівних умовах залежать від видової приналежності. Найбільш витривалийкарась і короп, який переносить коливання рН в межах 4,3...10,8, щука — у межах4,8...8,0; струмкова форель — 4,5...9,5.
Сольовий складвідіграє важливу роль у житті гідробіонтів. При цьому має значення як сумарнакількість розчинених у воді мінеральних солей, або солоність, так і іоннийсклад води. По загальній кількості розчинених речовин природні води умовнопідрозділяють на 3 групи: прісні, солонуваті і солоні. У групу прісних входятьводи, що містять до 1 г/л, солонуваті — 1..15 г/л і в групу солоних входятьводи із вмістом 15...40 г/л мінеральних розчинених речовин [9].
Чим більше солей розчинено у воді, тим вищий в ній осмотичний тиск, доякого чутливі гідробіонти. Маючи визначений сольовий склад, організми повинніпідтримувати його сталість. Для цього в них існують різні механізми, що нетільки підтримують деяку різницю концентрації солей у середовищі і тілі, але ізабезпечують стабільність концентрації в організмі окремих іонів і їхспіввідношення. У мінеральному живленні риб істотну роль може відігратизахоплення різних іонів клітинами поверхні тіла, наприклад з'єднання сірки,фосфору й інших мінеральних елементів.
Особливе значення для живлення фітопланктону і вищої водної рослинностімають біогенні елементи — азот, фосфор, кремній, залізо й ін. На тваринніорганізми істотно впливає вміст у воді мікроелементів — кобальту, нікелю,марганцю, міді, цинку, стронцію й ін. Недостатня кількість або їх надлишокприводить до патології в розвитку, отруєнням і нерідко загибелі. Джереломнадходження мікроелементів у рибу є вода, рослинність, природний і штучнийкорми [8].
Органічна речовинаприсутня у воді в розчиненому і зваженому стані. Її поділяють на автохтонну йалохтонну. Запаси автохтонних речовин поповнюються за рахунок фотосинтезуфітопланктону, макрофітів і хемосинтезу деяких бактерій, алохтонних — зарахунок виносу їх з водозбірної площі, надходження з атмосферними, а такожіноді з побутовими і промисловими стоками. Частка розчиненої органічноїречовини приблизно в сотні разів більша, ніж органічної речовини в живихорганізмах і детриті.
Такі легкозасвоювані органічні речовини, як цукри, амінокислоти, вітаміний інші, мають важливе значення в житті гідробіонтів і в першу чергу в їхживленні. До зважених органічних речовин відноситься детрит, що складається змінеральних і органічних часток, що поєднуються в складні комплекси. Детритомхарчуються багато коловерток, ракоподібні, молюски, голкошкірі і багато риб [20].
Від біогенних елементів (фосфатів, солей азотної кислоти,мікроелементів), що забезпечують розвиток фітопланктону, залежитьпродуктивність водойми. Кількість кисню і вуглекислоти, величина рН, склад ібіохімічний стан органічної речовини, а також компоненти сольового складу — наслідок життєдіяльності організмів, тобто результат інтенсивності біопродукційнихпроцесів.
Значний вплив на хімічний склад води створюють кліматичні і гідрологічніфактори, до яких відносяться температура і світло. Ці фактори тісно пов'язаніміж собою і діють одночасно, викликаючи періодичні зміни в життєдіяльностігідробіонтів. У свою чергу, інтенсивність біопродукційних процесів, викликанацими факторами, позначається на зміні гідрохімічних показників. Змінюючитемпературу води, можна активізувати або сповільнювати біохімічні процеси як ворганізмах, так і у водоймі. На її зміни реагують насамперед, фітопланктон ібактерії. Особливо великі ці зміна в сезонному аспекті.
В життєдіяльності організмів важливе значення має вуглець, азот і фосфор.Саме їх сполуки необхідні для утворення кисню й органічної речовини. Значнуроль у круговороті біогенних елементів виконують донні відкладення. Вони є в одному випадку джерелом, в іншому — акумулятором органічних і мінеральних ресурсів водойми. Надходження їх іздонних відкладень залежить від рН, а також від концентрації цих елементів уводі. При підвищенні рН і низкій концентрації біогенних елементів збільшуєтьсянадходження у воду фосфору, заліза й інших елементів з донних відкладень.
Основними показниками при оцінці інтенсивності біопродуктивних процесів єабсолютний і відносний вміст кисню. Дослідження вмісту кисню, у водоймівикористовуються для розрахунків величини первинної продукції і деструкціїорганічної речовини, що утвориться в основному кормі для всіх гетеротрофнихорганізмів. Не менш важливі дані можна одержати і при аналізі змін рН, вільноївуглекислоти, біогенних елементів, перманганатної і біхроматної окислюваностей,біохімічного споживання кисню (БПК). При цьому особливо важливо знатиспіввідношення між гідрохімічними показниками, наприклад, між киснем івуглекислотою, між БПК і окислюваністю, між величиною добової деструкції і таін. Для характеристики біопродукційних процесів істотне значення мають дані проамплітуду добових і сезонних змін кисню й окислюваності, про вміст біогеннихелементів.
У природних водах, там, де процеси ґрунтоутворення і розпаду(мінералізації) органічної речовини збалансовані, величина насичення водикиснем, з урахуванням її температури, близька до 100 %. Однак у багатьохвипадках, насамперед у продуктивних водоймах, фотосинтетичні і біохімічні процесизмінюють цю закономірність [6]. 1.2Біотичні фактори
Біотичні фактори — це фактори, які відбивають взаємодію між різнимиорганізмами, що населяють відповідне середовище. Р.Дажо розрізняє два типи взаємодій:а) гомотипові реакції, тобто взаємодія між організмами одного виду і б) гетеротиповіреакції, де взаємодіють особини різних видів. Вважають, що взаємодія міжорганізмами існує лише тоді, коли особини в той чи інший спосіб впливають однена одного. Як правило, ця взаємодія пов'язана з тим, що один організм споживаєресурс, який міг би використати інший організм. Отже, одна жива істота залишаєіншу без частини ресурсу, що призводить до сповільнення росту останньої,зменшення її потомства і зростання шансу загинути. Залишати одне одного безпотенційного ресурсу можуть особини як одного, так і різних видів. Після Ч.Дарвіна вивчення стосунків типу «жертва-експлуататор» розвивалося утрьох напрямах: 1) повнішого описання сукупності кормових зв'язків міжпопуляціями в біоценозі, що творять трофічні мережі; 2) одержання якіснихоцінок безпосередньої участі «експлуатуючих» і«експлуатованих» видів у трансформації первинної біологічноїпродукції, створеної автотрофними організмами; 3) з'ясування «регуляторної»ролі «експлуататорського» виду.
До гомотипових реакцій належать реакції типу: а) групового ефекту; б)масового ефекту; в) внутрівидової конкуренції [20].
Груповий ефект — це тип взаємодій означає зміни, пов'язані зоб'єднанням тварин одного виду по дві чи більше особин. Існування груповогоефекту поширене серед комах і хребетних. Одним з його важливих наслідків єзначне прискорення росту угруповання. Як зазначає Р.Дажо, груповий ефектпроявляється в багатьох видів, які можуть нормально розмножуватись і виживатилише в умовах існування в межах крупної популяції. Автор наводить прикладпопуляції бакланів, які є головними виробниками гуано (пташиного посліду) вПеру. Цей вид може існувати, якщо в його колоніях налічується не менше 10000особин і на 1 м2 площі припадає 3 гнізда. Даний принцип мінімальногорозміру популяції пояснює, чому неможливо врятувати види, які стали надзвичайнорідкісними і заносяться до Червоної книги. Така доля, наприклад, у білогожуравля з Північної Америки, якого налічується, незважаючи на різні охоронні заходи,всього 30-40 особин. Стадо північних оленів повинно мати не менше 300-400голів, а африканських слонів хоча 6 25 особин. Групове співжиття полегшує особинамвиду пошук їжі та боротьбу з ворогами.
Екологи в останні роки стали більше приділяти уваги вивченню груповихстосунків, які дають змогу з'ясувати, наприклад, проблему швидкості роступопуляції.
Масовий ефект – це поняття складних взаємозв'язків, яке означає ефект,зумовлений перенаселенням середовища. До оптимуму ми маємо справу з груповимефектом, вище нього — масовий ефект.
Внутрівидова конкуренція – це територіальна конкуренція, яка частовиявляється в територіальній поведінці, коли тварини захищають місце свогопроживання і певну прилеглу територію. Конкуренція між особинами видузагострюється в міру ущільнення популяції [20].
Вплив особин одного виду на особини іншого виду може бути нульовим,сприятливим або ж несприятливим («0», "+", "-").Вивчення цих біотичних стосунків дало можливість виділити декілька характернихкомбінацій: нейтралізм, конкуренція, мутуалізм, співпраця, коменсалізм,аменсалізм, паразитизм і хижацтво (рис.1.1).
Нейтралізм — це нульовий варіант стосунків,коли обидва види незалежні і не впливають один на одного.
Конкуренція — це негативний вплив одного видуна інший. Обидва види називають конкуруючими (за живлення, місця відкладанняяєць, укриття). «Конкуренція» в широкому розумінні — це взаємодія,яка зводиться до того, що один організм споживає ресурс, який міг би бутидоступним для іншого організму.
/>
Рис. 1.1 — Типи гетеротипових реакцій
 
Мутуалізм — це можливість життя кожного звидів лише в присутності іншого. Вони живуть в симбіозі (наприклад, рослиниазотобактери).
Співпраця — це утворення двома видамиугруповання. Однак цей термін стосується свідомої дії, тому кращевикористовувати термін «протокооперація», або «первиннакооперація».
Коменсалізм — взаємозв'язок, при якому одинвид угруповання — коменсал — одержує користь від співжиття з іншим видом, аостанній її не має. Взаємодія між організмами-коменсалами характеризуєтьсятерпимістю. Однією з форм коменсалізму є форезія: організм більшихрозмірів носить менший. Коменсалами називають тих тварин, які поселяються впомешканнях інших видів, а ті, в свою чергу, миряться з їх присутністю [20].
Аменсалізм — тип взаємодій, коли один вид,який називають аменсалом, відчуває на собі пригнічення росту і розмноження, аінший, який називать інгібітором, таких незручностей не відчуває. Це явище, якеполягає в гальмуванні росту одного виду (аменсала) продуктами виділення іншого,відоме лише у рослин і називається алелопатією. Це, по суті, відповідаєпоняттю прямої конкуренції, антагонізму чи антибіозу. Аменсалізм поширений уводних рослин. Наприклад, завдяки виділенню токсичних речовин, багатьма видамисиньо-зелених водоростей вони витісняють, витісняє інші види водоростей(наприклад, зелених) і утворюють зарості на досить великих площах. «Почервоніння»морської з оди є наслідком виділення водоростями речовини, яка зумовлюєзагибель всієї фауни на значній території.
Хижацтво і паразитизм. Різниця міжхижаком і паразитом полягає в тому, що перший живе вільно і живиться іншимитваринними організмами або рослинним кормом, а другий не веде вільного життя.Хоча б на одній стадії свого розвитку паразит пов'язаний з поверхнею (ектопаразит)або з внутрішніми органами (ендопаразит) іншого організму, який є йогогосподарем. У реальних природних умовах різниця між хижаком і паразитом незавжди чітко виражена, оскільки існують перехідні форми, які важко віднести дооднієї чи іншої категорії. Наприклад, серед комах є характерні паразитоїднівиди, які спочатку поводять себе як паразити, що щадять до певного часу життєвоважливі органи господаря, а під кінець свого розвитку з'їдають його. Хижак і паразитможуть існувати за рахунок одного або декількох видів, а тому серед нихрозрізняють такі види:
1. Поліфаги- види, які споживають велику кількістьнайрізноманітніших інших видів.
2. Олігофаги — види, які живуть за рахунок окремих частоблизьких видів.
3. Монофаги — види,які живуть за рахунок лише одного господаря. 1.3Антропогенні фактори
Різноманітність форм людської діяльності, які змінюють біотичні йабіотичні елементи природи, багато вчених об'єднують під загальною назвою антропогеннівпливи, або антропогенні фактори.
Український еколог О.О. Лаптєв, зокрема, розглядає антропогенні факторияк породжені соціальним обміном речовин і енергії тіла, речовини, процеси іявища, які впливають на природу одночасно з природними факторами. Більшістьботаніків — В.М. Сукачов, Є.М. Лавренко, С.Є. Коровін, П.Д. Ярошенко, Б.М.Міркін, Г. Сукопп — вважають, що вплив людини на рослинність — це ті ж зовнішніпричини, які можна розцінювати як суму своєрідних екологічних факторів.
До антропогенних факторів належать усі види створюваних технікою ібезпосередньо людиною впливів, які пригнічують природу: забруднення (внесенняв середовище нехарактерних для нього нових фізичних, хімічних чи біологічнихагентів або перевищення наявного природного рівня цих агентів); технічніперетворення й руйнування природних систем ландшафтів (у процесідобування природних ресурсів, будівництва тощо); вичерпання природнихресурсів (корисні копалини, вода, повітря та ін.); глобальні кліматичнівпливи (зміна клімату в зв'язку з діяльністю людини); естетичні впливи(зміна природних форм, несприятливих для візуального та іншого сприймання) [14].
Взагалі антропогенні фактори — це впливи людини на екосистему, щозумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки (реакції).Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними, а захарактером зв'язків — вітальними і сигнальними, за часом дії — постійними іперіодичними, ледве помітними і катастрофічними. Будучи за характером впливуекзогенними, вони діють на ендогенні фактори і завдяки їм «зсередини»- на екосистему або на її компоненти.
Вплив людини на природу може бути як свідомим, так і стихійним,випадковим. Користуючись знанням законів розвитку природи, людина свідомо виводитьнові високопродуктивні сорти рослин і породи тварин, усуває шкідливі види,творить нові біоценози. Проте нерідко вплив людини на природу має небажанийхарактер. Це, наприклад, непродумане розселення рослин і тварин у нові райони,хижацьке винищення окремих видів, а також розорювання перелогових земель,внаслідок чого зникають стійкі високоорганізовані біоценози, зменшуєтьсявидовий склад рослин і тварин.
До випадкових належать впливи, які є наслідком діяльностілюдини, але не були наперед передбачені або заплановані: випадкове завезеннянасіння бур'янів і тварин (завезення з Північної Америки колорадського жука вЄвропу та кролів в Австралію). Сюди слід віднести випас худоби, розорюванняземель, рекреаційні деградації тощо [20].
Особливої шкоди природі завдають урбогенні та техногенні процеси, якічасто діють сумісно. Великі міста, як правило, мають промислові зони,транспортні магістралі, щільну забудову і, таким чином, творять великі площімертвої підстилаючої поверхні, яка акумулює додаткове тепло. Над містамиздіймаються «гарячі острови» з пилу та сажі, а також газові викиди,які погіршують якість життєвого середовища, роблячи його шкідливим для здоров'ялюдей.
Антропогенні едафічні і кліматичні фактори витісняють природнурослинність, збіднюють тваринний світ, обмежують діяльністьмікро-організмів-деструкторів. Тому екосистеми великих міст та індустріальнихцентрів є енергетично субсидовані, їх діяльність часто повністю залежить відвтручання людини (газони, квітники, сади, сквери, захисні смуги, агрокультури).
Основними урбогенними негативними факторами є теплові, хімічні,радіаційні, електромагнітні, світлові, звукові, вібраційні тощо. Часто вмістах вони діють одночасно, особливо це стосується транспортних магістралей ізвисокою інтенсивністю руху.
Однак не можна всю антропогенну діяльність вважати негативною: впливи,які оптимізують екосистеми, є позитивними. Інтродукція, фітомеліорація,біологічні методи боротьби зі шкідниками рослин і тварин — це позитивнаантропогенна діяльність, яка в умовах ноосферного управління повиннапереважати. Згідно з висловом відомого російського еколога С.С.Шварца, прогнозрозвитку науки на найближчі десятиліття включає в себе суттєві зміни структурибіоценозів Землі, створення здатних до самовідновлення і саморегулюванняспецифічних біогеоценозів. Учений відзначає антропогенні ландшафти, які будутьвирізнятися підвищеною стабільністю і підвищеною здатністю до біологічногоочищення. Загальний баланс біосфери має підтримуватися на рівні, щозабезпечуватиме оптимальний розвиток людського суспільства.
РОЗДІЛ2. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ІХТІОФАУНИ р. ДНІПРА, ВОДОСХОВИЩ І р. ДЕСНА
Риби — найрізноманітніша група хребетних тварин, яка налічує близько 20тисяч видів. Вони поділяються на хрящові й кісткові. Майже всі хрящові риби (уних хрящовий скелет зберігається протягом усього життя) морські, й лише деякі зних зустрічаються в прісних водах. Близько 300 — 350 мільйонів років томухрящові риби переважали в водах нашої планети, а потім багато груп їх вимерло.До сучасних хрящових риб належать, зокрема, акули й скати. У багатьох з нихз'явилися прогресивні риси — живородіння, добре розвинений головний мозок,характерна для добрих плавців форма тіла тощо. Це дало їм можливість витриматиконкуренцію кісткових риб — найбільш високоорганізованих і пластичних водянихтварин, які виникли в значно пізніші геологічні часи. Серед кісткових риб такожє групи, які повністю вимерли, і групи, від яких залишились тільки одиниці чидесятки видів. До таких риб належать, зокрема, осетрові, які маютькістково-хрящовий скелет. Кісткові риби (їхній скелет складається майжеповністю з кісток) досягли значної різноманітності — їх найбільше з усіххребетних тварин [12].
Досить різноманітна іхтіофауна річок Десна, Дніпро та водосховищ.Приводимо характеристику основної іхтіофауни даних водних об`єктів
ЩУКА. Esoxlucius L. Представник родини щукових. Тіло видовжене, голова велика плоска.Половину голови займає рот, утворений довгими щелепами. Широка паща озброєнасильними зубами. Тіло вкрите дрібною лускою. Спинний плавець міститься назадній третині тіла, завдяки чому щуки здатні робити різкі й швидкі рухи. Середпрісноводних риб щука звичайна — найвідоміший хижак, її часто називаютьпрісноводною акулою. Довжина тіла цієї риби нерідко перевищує 1,5 м, масадосягає 30 кг, а інколи й більше. Живе понад двадцять років.
Щука має плямисте забарвлення, інтенсивність та відтінки якого залежатьвід типу водойми, рослинності, кольору води. Спина найчастіше темна, черевобілувате, на сірих боках є жовтуваті плями із зеленуватим відтінком і поперечнісмуги. Плавці бурого кольору з чорними плямами, які утворюють смуги, парніплавці жовтувато-червонуваті [15].
Поширена в озерах і річках переважно рівнинного характеру, де тримаєтьсябіля берегів серед заростей. Веде поодинокий спосіб життя. Скопища щук можнаспостерігати тільки пізно восени перед зимівлею і навесні перед нерестом.Нереститься щука дуже рано — відразу після скресання криги. У цей час скопищариб з великих річок та озер ідуть у малі річки й заплави, де збираються навкритих дерниною ділянках, глибина яких не перевищує 1 м. Нерест відбуваєтьсяпри температурі води +1...+10°С, іноді — при вищій. Починається він із заходомсонця. Удень його інтенсивність зменшується, а ввечері знову посилюється. Однусамку супроводять п'ять — сім самців. Табунець весь час рухається понерестовищу. Самці намагаються триматися над самкою, тому їхні плавці абонавіть спини час від часу з'являються над поверхнею води.
Плодючість самок дуже різна. Навіть в особин, у яких майже одноковідовжина, маса й вік, вона відрізняється. Максимальна плодючість — 260 тис.ікринок, а мінімальна — 1,6 тис. ікринок. Ікра досить велика, близько 3 мм удіаметрі, проте в молодших самок вона трохи менша. Відкладена ікра приклеюєтьсядо рослинності. Незабаром її клейкість втрачається, і вона падає на дно, дележить до вилуплення личинок. Залежно від температури води це відбуваєтьсячерез тиждень-два. Личинки спочатку живляться вмістом жовткового міхура, згодомпочинають споживати циклопів і дафній, а пізніше — більших безхребетних тварин,зокрема водяних осликів, личинок, комах, черв'яків. Досягнувши довжини понад 5см, споживає спочатку личинок риб, потім — їхніх мальків, а згодом — і молодь.Свою здобич вона ловить із засідки.
Захоплювати й утримувати здобич допомагають ікла, які містяться нащелепах. Кількість їх досить стала: 10-12 на обох щелепах. З року в рік місцеприкріплення іклів змінюється внаслідок випадання одних і виникнення інших.Зміна зубів не впливає на інтенсивність живлення риби. Доросла щука живитьсярізними рибами, а також земноводними, черв'яками. Вона поїдає переважномалоцінних у промисловому відношенні риб.
Дуже поширена. Не водиться лише в гірських ділянках річок та в озерах, уяких щороку бувають задухи.
ПЛІТКА, ТАРАНЯ. Rutilusrutilus (L.). Представник родини коропових, найбагатшої на види серед іншихродин риб, які живуть у прісних водах. Проте деякі з них можуть витримувати йосолонення вод. У коропових відсутні зуби. Але в них є так звані глоткові зуби,які містяться глибоко в горлі на нижньоглоткових кістках. За їх допомогою їжаподрібнюється, а іноді й перетирається. Тіло коропових майже завжди вкрителускою. На голові луски немає. Спинний плавець один. Деякі види мають вусики,але їх не більше як дві пари. Плавальний міхур ділиться на дві частини: передню- меншу і задню — більшу. Представників родини розрізняють за формою тіла,будовою і кількістю глоткових зубів, формою та розміщенням плавців.
Коропові — надзвичайно різноманітна група риб. Деякі з них живуть тількив холодних, добре насичених киснем водах, але багато риб віддають перевагутеплим водам з надзвичайно малим вмістом кисню. Значні міграції короповим невластиві. Самки відкладають велику кількість ікри і після її запліднення ніякоїтурботи про неї не виявляють [2].
Серед коропових багато видів, які не досягають значних розмірів, тому немають промислового значення. Проте чимало серед них і таких, що є важливимиоб'єктами промислу й навіть штучно розводяться.
Плітка — одна з найпоширеніших рибоднойменного роду. Плітка, яка живе в пониззях річок Чорного й Азовського моріві в їх лиманах, називається таранею. Тіло вкрите досить великою лускою. Бічналінія трохи вгнута в напрямі черева. Рот кінцевий. Спина сріблясто-сіра, бокита черево білуваті. Спинний і хвостовий плавці сірі, решта — оранжеві, інколичервонуваті. Тараню відрізняють від плітки за наявністю на кінцях плавцівтемних смужок.
Плітка водиться у великих і малих річках, у струмках, у водосховищах таозерах. У річках вона не живе тільки на мілинах і великих ямах, а в озерах іводосховищах — у густих заростях і на ділянках із замуленим дном. Скопищатримаються переважно в придонних шарах води.
На противагу тарані плітку вважали малоцінною рибою. А пояснювалось цетим, що тараня росте досить інтенсивно, досягаючи понад 40 см, частіше — трохибільш як 35 см. Плітка здебільшого трапляється завдовжки близько 15 см і рідше — понад 20 см. Із спорудженням водосховищ на рівнинних річках, зокрема на Дніпрі,плітка почала рости не гірше, а навіть краще, ніж тараня. Цьому сприяв значнийрозвиток молюсків, якими живиться плітка і які є основним кормом тарані.
Наприклад, у водосховищах Дніпра довжина пліток у трирічному віціколивалась у середньому від 15 до 16 см, шестирічному — від 21 до 30 см, тодіяк у пониззі Дніпра довжина риб таких самих вікових груп становила відповідно18 і 29 см. У зв'язку з цим плітку у водосховищах Дніпра тепер відносять доцінних промислових.риб.
Для розмноження тараня піднімається з лиманів у річки. У водосховищах плітказ місць зимівлі також починає переміщуватися до нерестовищ ще в лютому — березні. Тут у неї дозрівають ікра і молочко. Під час нерестового ходу та врозпал нересту співвідношення статей неоднакове. Перед нерестом переважаютьсамці, потім поступово збільшується кількість самок, і до кінця нересту вонипереважають. Самці досягають статевої зрілості, коли довжина їхнього тіладосягне близько 10 см, самки — 12 см, тобто в дворічному-трирічному віці.Кількість ікринок, яку може відкласти самка, залежить від її довжини, маси,віку, способу життя. Так, у Дніпрі до спорудження греблі Київськоїгідроелектростанції плітки у семирічному віці мали в середньому 30,2 тис.ікринок, а в Київському водосховищі — 79,3 тис. ікринок. Ікру самки відкладаютьна залишки рослин, корені очерету, верби, а також на штучні гнізда, виготовленіз різних рослинних матеріалів. Нерест відбувається в ранкові та передвечірнігодини, а в тиху погоду — і вдень. Ікринки приклеюються до рослин. У такомустані вони перебувають півтора-два тижні, поки з них не виклюнуться личинки.Личинки прикріплюються до рослин та їхніх решток, що плавають на воді, роблячиперіодично короткі плавальні рухи. Через три-чотири доби, наповнивши повітрямплавальні міхури і завдяки цьому полегшивши масу свого тіла, вони починаютьпереходити до активного способу життя. Залишивши нерестовище, великі скопищаличинок тримаються в затишних прибережних місцях. Підростаючи, молодь такожтримається в цих місцях, аж поки не похолодає. Тоді вона збирається в глибокихямах. Тут плітка перебуває до скресання криги, щоб розпочати активне життя знастанням весни.
Такий спосіб життя властивий і тарані, яка для розмноження заходить зосолонених морем ділянок у пониззя річок. Після нересту плідники повертаютьсядля нагулу назад, а за ними скочується сюди й новонароджена молодь.
В'ЯЗЬ. Leuciscusidus (L.). На відмінувід головня, тіло вище, але тонше, луска дрібніша, спинний і підхвостовийплавці усічені, забарвлення тіла темніше, а плавці яскравіші: спинний іпідхвостовий темно-червоні, решта — червоні.
Водиться в тих місцях, де головень зустрічається. Живе в тихих заводяхрічок, в озерах і заплавних водоймах, серед заростей водяних рослин, кущів,біля гирл річок, струмків. З настанням сутінок виходить на мілкі ділянки.
Молодь тримається скопищами. Дорослі риби гуртуються в табуни тільки вперіод розмноження. Нерестяться вони на четвертому році життя, проте основнамаса досягає статевої зрілості пізніше [15].
Нереститься при температурі води від 5 °С до -10...+15 °С. Нерест триваєне більш як один-два тижні. На нерестовищах швидкість води досягає 0,5 — 0,2м/с. Ікру самки відкладають на корені й стебла торішньої рослинності на глибинідо 0,8 м за один прийом. Незадовго до нересту діаметр ікринок коливається вмежах 1,3 — 2,0 мм, а маса — у межах 1,3 — 2,24 мг. Плодючість самок завдовжки24 — 41 см становить 39 — 173 тис. ікринок. Вона підвищується із збільшеннямрозмірів самок, проте і в тих з них, які мають майже однакові розміри,плодючість дуже різна.
У Кременчуцькому водосховищі росте досить інтенсивно. У трирічному віцідовжина його в середньому досягає близько 19 см і маса — понад 200 г.
Ці показники в особин десятирічного віку відповідно становлять близько 41см і майже 1,6 кг.
Цінна риба. Є об'єктом як промислу, так ілюбительського рибальства. Споживають його переважно у свіжому вигляді, інколив'ялять і коптять.
КРАСНОПІРКА. Scardiniuserythropthalmus (L.). Риба з родини коропових. За формою тіла близька доплітки, але воно трохи вище, голова менша і закінчується ротом, оберненим догори.Забарвлення подібне до забарвлення в'язя, але всі плавці в неї значночервоніші. Очі оранжеві, у верхній частині ока є червона пляма.
Живе в затоках річок, водосховищах, у проточних озерах, які густо заросливодяною рослинністю. Уникає швидкої течії, постійно тримається трав'янистихзаростей, де живиться водоростями, личинками комах, рачками.
У період розмноження (травень — червень) у самців з'являється шлюбневбрання: тіло й плавці стають яскравішими, а на голові та лусці виникаютьбілуваті бородавочки. Надзвичайно плодюча. Самки завдовжки 8 — 10 смвідкладають у середньому 5,2 тис. ікринок, а завдовжки 30 — 32 см — 262,1 тис.ікринок. Максимальну плодючість (309,6 тис. ікринок) зареєстровано в самокзавдовжки 28 — 30 см [5].
Нереститься при температурі води, вищій за 15° С. Ікру самки відкладаютьна стебла й додаткові корені очерету. З неї через тиждень викльовуються мальки,які спочатку тримаються в місцях народження, а потім переходять на глибшімісця, де живуть разом з дорослими особинами. Тут вони живляться інфузоріями тадрібними водоростями. Росте дуже повільно. Рідко довжина її тіла перевищує 30см, а маса — 500 г. Нею часто живляться хижі риби. Споживає рослинну їжу, якубільшість риб водойм не використовує для живлення, живиться також черв'яками,рачками та іншими тваринами.
БІЛИЗНА. Aspjus aspius(L.). Серед наших коропових риб найбільшим хижаком є білизна. Тіло їївидовжене, міцне, сплюснуте з боків, укрите великою лускою. Рот великий,кінцевий, нижня щелепа довша за верхню. Тільки в білизни на нижній щелепі єгорбик, який під час закривання рота входить у виїмку на верхній щелепі. Широкаспина зелено-чорна, боки й черево сріблясті, спинний і хвостовий плавці сірі зчорними кінцями, решта плавців червонувата.
Хоч білизна й хижак, їй властиві всі ознаки родини коропових. Нащелепових та інших кістках рота зубів немає. Вони є тільки на нижньоглотковихкістках. Ними риба подрібнює їжу, яка надходить до стравоходу в деформованомувигляді. По стравоходу їжа потрапляє в кишечник, довжина якого становить 96 %довжини тіла. Оскільки шлунок білизни невеликий, вона живиться дрібною рибою.
Живиться два рази на добу, переважно в ранкові та надвечірні години.Найінтенсивніше живлення в червні — липні. Дорослі риби живляться верховодкою,пічкуром, пліткою та іншими рибами, які є в товщі води. У цей час білизнатримається скопищами і полює на здобич групами, зосереджуючись у місцях, дерічка круто змінює напрям течії.
Молодь білизни поїдає жуків, личинок комах, рачків, водяних кліщів імальків риб.
Росте білизна найшвидше на першому році життя. У цей період довжина їїтіла близько 14 см і маса — майже 50 г. У наступні роки прирости довжини тілазменшуються [15].
У п'ятирічному віці довжина тіла білизни досягає понад 40 см, а маса — близько 1 кг. У віці понад десять років довжина її досягає близько 1 м, а маса — 8 кг.
Цінна риба, але чисельність її невелика. Це досить цікавий об'єктлюбительського рибальства. М'ясо смачне, але в ньому багато дрібних міжм'язовихкісточок.
ЛИН. Тіncа tinea(L.). Також представник родини коропових. Тіло його товсте, досить високе,сплюснуте з боків, укрите дрібною лускою, що дуже глибоко сидить у шкірі.Зверху воно вкрите густим шаром слизу. Рот кінцевий, невеликий, оберненийдогори, м'ясистий, у його кутках є по одному маленькому вусику. Всі плавці,крім хвостового, який має невелику виїмку, заокруглені. Самці відрізняються відсамок тим, що промені їхніх черевних плавців потовщені.
Тіло зеленувато-буре або зеленувато-жовте із золотистим відтінком, плавцітемні. Витягнутий з води, він втрачає свій колір, вкривається темними плямами,ніби линяє. Можливо, від цієї властивості риби й походить назва.
Для лина властивий малорухливий придонний спосіб життя. Лин доситьтеплолюбний, віддає перевагу стоячим або повільнотекучим водоймам, де обираєділянки із замуленим, укритим м'якою підводною рослинністю дном. Яскравогосвітла, як правило, уникає.
Починає розмножуватися на другому — четвертому році життя. Нереститьсяпри досить високій температурі води — близько +20...+29 °С. Ікру відкладає окремимипорціями, з інтервалом майже півтора-два тижні. Плодючість самок зростає іззбільшенням їхніх розмірів і маси: самки завдовжки 17 — 18 см і масою 90 — 130г відкладають 20 — 40 тис. ікринок, а самки завдовжки 30 — 33 см і масою 800 — 1000 г — 470 — 500 тис. ікринок.
При температурі води понад 20 °С ембріональний розвиток триває три — п'ять діб. Новонароджені личинки мають довжину близько 3,5 мм, але черезтиждень чи трохи більше довжина їх досягає 6 мм, і вони переходять на активнеживлення. Це означає, що запаси жовткового міхура вичерпались, і личинкипочинають самостійно добувати їжу. Вони живляться різними водоростями, дрібнимирачками, черв'яками, личинками комах, які є в товщі води. В кінці літа — напочатку осені молодь починає споживати тварин, що живуть у придонному ґрунті.Про це свідчить дуже короткий кишечник лина. Він у нього майже відповідаєдовжині тіла, тоді як у риб, які споживають значну кількість рослинної їжі,довжина кишечника в кілька разів перевищує довжину їхнього тіла. Наприклад, укоропа — 2,5 — 3 рази, у товстолобика — у 10 разів [14].
Ріст залежить від кормової бази водойми, її географічного положення.Досить часто довжина тіла тварини досягає близько 40 см і маса — 2 — 2,5 кг.Інколи виловлюють особин завдовжки 60 — 70 см, маса яких перевищує навіть 8 кг.Це вже рекордсмени з роду линів.
М'ясо досить смачне і поживне. Оскільки він споживає той корм, який невикористовують або мало використовують інші ставкові риби, його рекомендуютьвирощувати в полікультурі, тобто підселяти до інших ставкових риб. Лина можнарозводити і в монокультурі в тих ставках, де для нього є достатня кількістькормових організмів.
ПІДУСТ. Chondrostomapasus (L.). Відрізняється від інших риб родини коропових тим, що рот йогомає вигляд широкої поперечної щілини і міститься на нижній частині рила. Крімтого, черевна порожнина риби вкрита чорною плівкою.
Збирається в скопища, які іноді можуть бутидосить великими. Складаються вони з особин, майже однакових за розмірами.Обирає ділянки, вкриті грубозернистим піском, галькою або камінням. Живе впридонних шарах води, проте значних глибин уникає, бо там немає його кормовихоб'єктів. Живиться переважно водоростями, які прикріплюються до придоннихпредметів, зчищаючи їх нижньою губою, вкритою роговим чохликом. Крім рослиннихорганізмів, споживає і тварин, що водяться тут. У період нересту інших риб можеживитися і відкладеною ікрою.
Нереститься на мілководних ділянках річок при температурі води близько10'°С. Для цього він обирає місця із чистою водою, здійснюючи переднерестовіміграції. Тривалість нересту не перевищує одного тижня. Плодючість самокнеоднакова. Так, у самок масою 91 — 130 r, 131 — 170 r та 171 — 210 г вонавідповідно становить — 5,8, 7,2 і 7,6 тис. ікринок.
У перші три-чотири роки життя росте найінтенсивніше, у наступні рокирічні прирости послідовно зменшуються. У семи-восьмирічному віці довжина тіладосягає 27 — 35 см.
Вважається малоцінною рибою через малу калорійність м'яса. До того ж віндосить кістлявий. У деяких водоймах досить численний, тому є об'єктом промислу[9].
ГУСТЕРА. Bliccabjoerkna (L.). Належить до роду густера. Схожість з лящем виявляється уформі тіла, деяких біологічних рисах — масі внутрішніх органів (серця,селезінки, печінки, нирок) і складі білків.
Тіло досить високе, сплюснуте з боків. Спина з помітним горбом. Ротневеликий, напівнижній, витягується в трубочку. Анальний плавець довгий, йогооснова починається за вертикаллю, умовно проведеною на рівні останнього променяспинного плавця. Зовнішній край анального плавця майже не утворює увігнутоїлінії. Луска велика. Спина сіра з блакитним відтінком, боки сріблясто-білі.Непарні плавці темно-сірі, парні — жовтуваті, іноді навіть червонуваті.
Живе в річках, озерах і водосховищах, у місцях, де тиха течія, замуленечи глинисте дно, зріджена рослинність. У добре прогрітих водах вона перебуваєпротягом літа, і тільки на зиму великі скопища переміщуються на глибші місця. Звесняним прогріванням нерестові косяки збільшуються і починають рухатись протитечії, а в озерах і водосховищах — у прибережну зону нерестовищ, ділянок здобре розвиненою рослинністю і повільною течією.
Статевозрілою стає на третьому-четвертому році життя, досягнувши близько10 см в довжини, зрідка — 7 см. Плодючість самок коливається від 17,5 до майже150 тис. ікринок. Вони відкладаються двома-трьома порціями, з інтерваламипівтора-два тижні. Нерест проходить при температурі води не нижче від 16 °С івідбувається переважно в ранкові та вечірні години. Після нересту розміри скопищзменшуються, риби починають нагулюватись.
Живиться організмами, які живуть у придонному шарі води і в ґрунті:черв'яками, личинками комах, рачками і є серйозним конкурентом ляща. Проте темпїї росту порівняно з лящем значно повільніший. У водосховищах росте значнокраще, ніж у річках. Так, у Дніпрі п'ятирічні риби мають довжину тіла близько15 см, у Київському водосховищі — близько 20 см. Найбільша довжина тіла неперевищує 35 см, маса — 1,3 кг [14].
Оскільки густера є конкурентом у живленні цінних риб, проводять заходищодо обмеження її чисельності — виловлюють на місцях нересту, збільшуютьчисельність хижих риб, таких, наприклад, як судак. Поширена майже в усіхводоймах, за винятком гірських ділянок річок Карпат і Криму.
ЛЯЩ. Abramisbrama (L.). Серед представників роду лящ досягає найбільших розмірів.Довжина його тіла — 50 см, іноді навіть 75 см, маса близько 6 кг. Тіло високе,сплюснуте з боків, голова мала, рот напівнижній, який може висуватисьтрубочкою. Луска дрібна, особливо на спинній частині. Зовнішній край анальногоплавця утворює увігнуту лінію. Він починається під вертикаллю, умовнопроведеною від заднього кінця спинного плавця. Спина темно-коричнева чисірувата, боки золотисто-коричневі, у молодих особин сріблясті, черевожовтувате. Плавці сірі з чорною облямівкою, на грудних плавцях облямівки немає.
Мешканець річок, озер, водосховищ, тримається на глибоководних плесах зглинястим, злегка замуленим дном. Молодь частіше зустрічається на піщанихмісцях, куди дорослі особини іноді виходять у пошуках їжі. Зарослих ділянок, якправило, уникає, хоч живиться поблизу заростей очерету, рогози, рдесту. Скопищаляща постійно перебувають в одних і тих самих місцях, проте, в разі небезпекивідкочовують з них і можуть довго не повертатись. Це надзвичайно обережна риба,живе переважно в придонних шарах води. На мілководдя дорослі риби можутьпідходити в період нересту. Якщо їх потурбувати в цей час, вони залишаютьнерестовища, не відклавши ікри.
Статевої зрілості самці досягають у чотирирічному віці (тіло завдовжкиблизько 25 см), самки — у чотири — п'ятирічному віці (тіло завдовжки близько 30см). Більшість самців дозрівають на рік-два пізніше, ніж самки. У нерестовомутабуні частіше переважають самці. Зі збільшенням віку кількість їх поступовозменшується, серед особин чотирнадцятирічного віку самців немає [6].
Нереститься у кінці квітня — на початку травня при температурі води ненижче від 10 °С. Масове розмноження відбувається при температурі води близько15 °С. Задовго до нересту тіло плідників темнішає, у самців воно інтенсивніше,ніж у самок вкривається бугорками із загостреними верхівками, які більші наголові, ніж на тілі. Нерестовищами є ділянки в заплаві річок завглибшки 20 — 40см, в озерах і водосховищах — прибережні ділянки із заростями водної або лучноїрослинності. За тихої погоди риба відкладає ікру в ранкові та вечірні години. Уцей період скопища складаються з майже однакових за розмірами плідників.Першими починають розмножуватись найстарші особини, пізніше — молодші. Залежновід інтенсивності прогрівання води нерест може тривати від двох тижнів домісяця і навіть більше. Самки відкладають різну кількість ікринок. Так, у самок51 — 53 см завдовжки налічується від 435 до 666 тис. ікринок. Ікринки під часнересту приклеюються до рослинності. При температурі води близько 20 °С періодінкубації становить п’ять сім днів. Личинки прикріплюються до рослин іперебувають у такому стані близько двох діб. У цей час їх довжина не перевищує5 мм, вони живляться за рахунок вмісту жовткового міхура. Згодом їх кормовимиоб'єктами стають організми товщі води, а досягнувши довжини тіла більш як 3 см,молодь починає живитися придонними організмами.
Дорослі риби споживають личинок комах, черв'яків, рачків, дрібнихмолюсків. Найінтенсивніше живлення відбувається влітку, тому найвгодованішимириби стають восени, коли вони збираються у великі скопища і концентруються наглибоких місцях.
Росте досить швидко. Найбільші прирости тіла в довжину спостерігаються доп'ятирічного віку, після чого збільшуються прирости маси. Прирости маси тілазнижуються після десятирічного віку риби. Довжина сімнадцятирічного лящадосягає 52 см.
Поширений в більшості річок, озер, водосховищ. Не водиться лише вгірських ділянках річок. Це надзвичайно цінна промислова риба, яка є основоюрибного промислу наших водойм. У значній кількості ляща виловлюють і вудками.Внаслідок погіршання умов розмноження цього виду — зарегулювання стоку річок,використання їх вод для поливу — проводять заходи щодо збільшення чисельностіляща. До них належать виставлення нерестових гнізд, на які риби відкладаютьікру, насадження вздовж берегів річок, озер і водосховищ дерев та кущів,встановлення обмежень у виловлюванні риби.
ЧЕХОНЯ. Pelecuscultratus (L.). Належить до родини коропових. Тіло сплюснуте з боків,черево вигнуте, вздовж нього міститься гострий кіль. Спина утворює пряму лінію.Спинний плавець короткий, зміщений до хвоста. Грудні плавці дуже довгі. Голованевелика, рот великий, обернений догори. Тіло вкрите блискучою лускою, якаслабо тримається на тілі. Бічна лінія хвилеподібна, близько підходить до нижньоїчастини тіла. Забарвлення верхньої частини тіла темнувате іззеленувато-блакитним відтінком, боки сріблясто-білі. Спинний і хвостовий плавцісіруваті, решта — жовтуваті чи рожевуваті. Усі ці ознаки свідчать про те, щочехоня — риба відкритих ділянок водойм. Тримається у товщі води, де значнатечія, у руслах річок, широких плесах водосховищ та великих озер. У пониззяхрічок, які впадають у лимани з солонуватою водою, в Азовське море, веденапівпрохідний спосіб життя, тобто нагулюється в солонуватих водах, а длярозмноження заходить у річки; зимує в пониззях річок. Весною для розмноженняпіднімається в річки, які мають широку заплаву, а у водосховищах — до їхверхніх ділянок та в притоки. Тримається скопищами, які є найбільшими увесняний період і перед зимівлею, а протягом доби — удень. Чехоні властиві йдобові міграції, тобто вона переміщується в товщі води за кормовими організмами[14].
Статевозрілою стає в три-чотирирічному віці. Самці мають довжину тіла неменш як 18 см, самки — понад 21 см. Плодючість самок залежить від довжиниїхнього тіла; так, у самок завдовжки близько 20 см буває 8 тис. ікринок, азавдовжки близько 40 см — майже 70 тис. ікринок. Нереститься в травні-червні.Тривалість нересту залежить не стільки від інтенсивності прогрівання води,скільки від рівня води і швидкості течії. Як правило, температура води в періодрозмноження не нижча від +10...+11 °С, швидкість течії 0,1 — 0,72 м/с.
СОМ ЗВИЧАЙНИЙ. Silurusglanis L. Єдиний представник родини сомових у водоймах України. Тіло йоговидовжене, голова велика, на ній особливо помітна велика паща, оточена трьомапарами вусиків. Спинний плавець малий, анальний — довгий, майже зливається зхвостовим. Голова й тіло вкриті м'якою шкірою, яка виділяє багато слизу.Забарвлення тіла дуже змінюється. Найчастіше спина чорна або коричнева ізсинюватим чи зеленуватим відтінком, на боках плями такого самого кольору,черево біле.
Тварина живе в основному в прісноводних водоймах, проте може витримуватий невелике осолонення, веде осілий спосіб життя і тільки в період розмноженняздійснює невеликі міграції. Нереститься при температурі води близько +13...+14°С, хоч найінтенсивніший нерест при температурі води +16...+18 °С.Статевозрілим стає у трирічному віці при найменшій довжині 47 см і масі 900 г,проте більш як половина риб цього віку дозріває в наступні роки.
Нереститься в заплавах річок, відкладаючи ікру на залишки торічноїрослинності, на корені дерев'янистих і трав'янистих рослин. З них він будуєпримітивне гніздо, яке самці охороняють до вилуплення личинок. Личинки певнийчас перебувають у гнізді, а згодом залишають його і поширюються по водоймі[14].
Дорослий сом живиться переважно рибою, серед якої, наприклад, у пониззіДніпра, переважають верховодка, густера, бички, гірчак і значно рідше такіцінні риби, як тараня й судак. Відшукує їжу за допомогою добре розвиненихорганів нюху, які містяться не тільки в ніздрях і на вусиках, а й на всійшкірі. Полює на здобич переважно в сутінках, виявляючи в цей час найбільшуактивність. Здобич підстерігає на дні, де лежить нерухомо. У сома великийм'язовий шлунок. Після вдалого полювання він може не їсти від однієї до трьохдіб. Проте за певних умов поведінка сома під час живлення може значнозмінюватись. Особливо це яскраво виявляється тоді, коли молоді риби, якимиживляться соми, залишають місця народження. У цей час разом з паводковимиводами вони намагаються потрапити в русло річки, де паводкові води довго незмішуються з річковими й утворюють струмінь чистої води, і тримаються у ній.
У місцях, де напрям течії змінюється і струмінь чистої води спрямовуєтьсядо берега, збираються соми. Глибина протоки в таких місцях близько одногометра. Соми розміщуються тут у кілька шарів проти течії. Це скупчення нагадуєбджолиний рій. У риб верхнього ряду голови інколи виступають з води. Такутворюється ніби бар'єр. Здалеку чути плескіт води й голосне плямкання сомів,які час від часу виринають на поверхню води і захоплюють разом з молоддю рибструмінь води й повітря.
У перші роки життя сом росте досить швидко. Наприклад, у пониззі Дніпра вдворічному віці його довжина досягає близько 50 — 60 см. Пізніше темп росту дещо сповільнюється. Так,довжина тіла п'ятирічних особин — понад 95 см, семирічних — понад 120 см.Помічено, що після статевого дозрівання самці ростуть швидше, ніж самки, тодіяк у більшості прісноводних риб самки завжди ростуть краще. Іноді зустрічаютьсясоми-гіганти віком понад 25 років, масою понад 110 кг і довжиною тіла близько250 см. Дуже цінна риба. Його успішно можна розводити і в ставках. У минуломуйого шкіру використовували замість скла. Вимита й висушена вона досить міцна іпрозора. Плавальні міхури використовують для виготовлення клею.
СУДАК ЗВИЧАЙНИЙ. Luciopercalucioperca (L.). Серед риб родини окуневих найціннішим є судак звичайний.
Зовнішній вигляд його свідчить про те, що риба веде хижацький спосібжиття. Тіло видовжене, сплюснуте з боків і знизу, вкрите дрібною лускою, якаміцно сидить у шкірі. Луска частково є й на зябровій кришці. Головаклиноподібна, рот великий, на обох щелепах є великі ікла. Спиназеленувато-сіра, на боках тіла буро-чорні поперечні смужки, а на плавцевихперетинках спинних і хвостового плавців є темні плями.
Живе у річках, водосховищах, проточних озерах, де обирає глибокі місцябіля корчів. Для полювання виходить на мілководні ділянки, вкриті піском абосумішшю піску й гальки. Найактивніший перед сходом сонця та у вечірні години.Тоді він може близько підходити до берегів, а в погоні за здобиччю навітьвискакувати з води. Це надзвичайно ненажерливий хижак. Він нападає на скопища верховодок,молодих головнів та інших дрібних риб.
Нереститься в заплавах, у прибережних зонах озер, водосховищ. Ікрувідкладає на прикореневі частини рослин. Плідники очищають їх від грунту ймулу, утворюючи гнізда. Після відкладання ікри й запліднення її самка залишаєгніздо, а самець охороняє його доти, поки не виклюнуться личинки. Рухом своїхплавців він сприяє очищенню ікри від мулу і створює сприятливий кисневий режим.Цікаво, що при загибелі «сторожового» судака ікру охороняє інший самець. Іншихриб, у тому числі й судаків, що наближаються до гнізда, самець-охоронецьзустрічає агресивно: плавці й зяброві кришки розчепірюються, і він кидається на«ворога». Після відкладання та запліднення ікра близько двох годин набухає.Діаметр кожної ікринки збільшується. Швидкість розвитку ембріона залежить відтемператури води: при температурі +9...+11 °С він розвиваєтьсядесять-одинадцять діб, при +15… +19 °С - п'ять-шість діб, при+18...+22 °С — три-чотири доби. Звільняється ембріон від оболонки за 2 — 3 с, аінколи може носити її на голові 2 — 3 хв. Довжина ембріонів становить 3,5 — 5,4мм. Велика різниця в їх розмірах свідчить про неоднорідність розвитку. Вембріонів завдовжки до 4 мм голова нахилена донизу і щільно прилягає до жовтка,рота не видно, а на очах ледве помітна пігментація. Такі ембріони понад двідоби піднімаються вертикально вгору й опускаються пасивно до дна. І тількизгодом починають рухатись у горизонтальному напрямі. В ембріонів завдовжкипонад 5 мм добре розвинений рот, голова відділена від жовткового міхура, очідобре пігментовані, Через 2 — 3 години після викльовування вони вже плавають угоризонтальному напрямі [15].
У перші дні після народження ембріони ростуть найінтенсивніше. Нашосту-сьому добу ріст їх майже повністю припиняється, а в наступні дні зновувідновлюється. Це пояснюється характером живлення. У перші дні післявикльовування ембріон живиться вмістом жовтка. На шостий день запаси йоговичерпуються, в ембріона з'являється рот, і він переходить на активне живлення.З цього часу починається личинковий період життя судака.
Через два тижні після викльовування личинки досягають довжини 10,5 — 12,5мм, а через чотири — 15,5 — 21,5 мм. За перші два з половиною місяці життя (всередині липня) молоді судаки досягають довжини близько 9 см, а за наступнийтакий самий період їх довжина збільшується ще на 5,3 см. До кінця вересня вонадосягає 14,3 см. У середині лютого їх довжина досягає лише 14,8 см, тобто зачотири з половиною місяці приріст становить тільки 0,5 см, отже, молодь судакасередньої течії Дніпра найінтенсивніше росте в перші три місяці (травень — липень), у наступні місяці (серпень — вересень) ріст сповільнюється, а з жовтняприпиняється або дуже сповільнюється.
Цікаво, що для збільшення маси на 1 кг судак повинен з'їсти в середньому3,3 кг риби. Він споживає риб, розміри яких коливаються від 3 — 4 до 20 — 24см.
У судака звичайного багато ворогів. Його личинок поїдають риби. Молоддюживляться окунь, щука, сом та інші хижаки. Найбільше її знищують на ранніхстадіях розвитку безхребетні тварини, особливо циклопи.
ЙОРЖ ЗВИЧАЙНИЙ. Gymnocephaluscernua (L.). Належить до родини окуневих. У нього велика голова, короткетіло з товстим черевом, у плавцях багато колючих променів. Дуже поширений. Живев річках, озерах і водосховищах зі сповільненою течією, що мають чисту воду, упридонних шарах води, на досить великій глибині. Полює переважно вночі намілководних ділянках. Більшу частину доби проводить у засідці, чекаючи наздобич. Живиться личинками комах, молюсків, черв'яками та іншими безхребетнимитваринами, що їх споживають лящ, короп, густера, плітка. Отже, щодо живленнявін є конкурентом більш цінних риб. Надзвичайно ненажерлива риба, яка неприпиняє пошуків їжі ні взимку, ні влітку, ні вдень, ні вночі. Правда, в ньоготакож є вороги, зокрема щука, судак, сом, великі окуні.
Для нересту йоржі збираються у великі скопища. Ікру відкладають кількомапорціями. Діаметр ікринок близько 1 мм. Великі самки можуть відкладати до 200тис. ікринок, їх інкубація відбувається біля дна. Довжина ембріонів, яківиходять з оболонки ікринок, близько 4 мм. Більшу частину часу ембріони лежатьна дні, зрідка піднімаючись у товщу води, щоб потім плавно опуститись на дно.Через місяць ембріони перетворюються на мальків, довжина яких становить близько15 мм. Їм властивий потайний спосіб життя. У скопища мальки не збираються інайбільшу активність виявляють у присмеркові години. Дуже бурхливо реагують назовнішні подразники. Як показали спостереження в акваріумах, мальки можутьнавіть вискакувати з води. Так само поводяться й дорослі особини [2].
Йорж звичайний, як свідчать акваріумісти, відганяє всіх риб від кормудоти, поки не наїсться сам. Проте окуня зі своєї кормової ділянки він невідганяє. Можливо, цим пояснюється, що в місцях, де багато йоржів, ніякі іншіриби, крім окунів, не зустрічаються.
У річках (басейни Сіверського Дінця, Дніпра, Дністра) із швидкою течієюта чистим піщаним дном трапляється йорж-носар, йорж смугастий живе тільки вбасейні Дунаю. Великих розмірів йоржі не досягають, у зв'язку з чим господарськогозначення не мають.
РОЗДІЛ 3/>. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКАДОСЛІДЖЕНЬ
Терміни вилову вирощеноїриби вирішуються для кожного господарства і водойми в залежності відкліматичних умов, видів вирощуваних риб і господарських планів. Усі роботи попідготовці до вилову повинні бути передбачені в заздалегідь складеному плані,графіку і виконані з таким розрахунком, щоб за 10-15 днів до початку лову вонибули цілком закінчені і перевірена готовність господарства до вилову риби[29].
У ставках, що добреспускаються, вилов риби роблять або в магістральному каналі перед доннимводоспуском, або за допомогою рибоуловлювачів за донним водоспуском. Рибу, щовиловлюється, занурюють в носилки, зважують, завантажують і направляють уживорибні садки для збереження і наступної реалізації. Усі роботи зізважування, рахунку і сортування проводяться перед посадкою риби в садки. Зметою підвищення продуктивності праці застосовують підйом риби на греблю інавантаження її в транспортний посуд контейнерами за допомогою автокранів абостогокладів.
Для скупчення риби в нижнійділянці магістрального каналу, особливо у великих ставках, установлюютьспеціальні шпунтові перемички. Перемички ці складаються зі шпунтового ряду зпазами, у які вставляють ґрати, що утримують рибу в тій або іншій частиніканалу. За допомогою цих перемичок рибу збирають або у водоспусків, або увершині магістральних каналів, куди вона йде на приплив води. Після цьогопочинають вилов бреднем. Виловивши основну масу риби, швидко приспускаютьзалишки води і виловлюють рибу сачками у водоспуску.
У каналах, якінеспускаються, і руслах рік для лову риби застосовуються вентери-мережі,встановлювані в напрямку проти ходу риби.
У ставках з великимприпливом води, але з малим нахилом не вдається спустити усю воду, русло рікизавжди залишається під водою. У цих випадках при облові риби використовуютьдопоміжну канаву, пускаючи по ній воду з русла річки, перед перемичкою, а водуз русла за перемичкою викачують [29].
У ряді рибхозівзастосовують інший метод. Зі ставків спускають усю воду до обрису канав, післячого на якийсь час припиняють приплив води. Як тільки риба збереться в каналі,воду пускають знову. Риба іде на приплив до верховини ставка, де їїзагороджують сітками і ловлять.
Осінній вилов риби звеликих нагульних ставків, особливо з великими водозбірними площами, частосильно ускладнюється дощами, що дають велику кількість води, а також труднощамизбуту риби і необхідністю мати садки значної ємності.
При зимовому лові рибипідготовчі роботи повинні бути проведені восени. До числа цих робіт відносятьсяпідготовка ґрат, що вставляються у водоспускні спорудження замість щитовихзатворів, установка і випробування лебідок для витаскування щитів, ремонт рибозатримувальнихґрат у рибовловлювачах.
Вузькі водоймирекомендується обловлювати подовжніми тонями, при яких невід охоплює всю ширинуставка. При облові двома подовжніми тонями (якщо облов ведуть одним неводом)ставок поділяють на дві частини, перегородивши його поперек ставними мережами.При облові двома неводами перегороджувати ставок недоцільно.
Якщо вилов ведутьподовжніми неводами, через них проціджується уся водна маса ставка і робота йдеповільно. При великій довжині ставка тоня може продовжуватися більше доби.Уночі тягу невода приходиться припиняти. При зупинках ж або припиненні роботина ніч риба іде з невода. Щоб уникнути цього всі підготовчі роботи требапровести з вечора, облов починати рано, щоб до вечора його закінчити. У зв'язкуз цим довгі ставки й озера потрібно обловлювати двома подовжніми тонями.
Для лову риби подовжнімитонями рекомендується невід, довжина якого в півтора рази більше максимальноїширини озера, а висота його 5-6 м. Крила невода роблять розшивними, що даєможливість тим самим неводом обловлювати різні за площею і шириною озера[29].
Мотню невода роблять з26-28-міліметрової делі. В озерах, де немає ляща, можна застосовувати неводи збільш частою мотнею. Привод невода роблять з 26-30-міліметрової, крила — з32-34-міліметрової і більш рідкої делі. Дель повинна бути легкою, із нитки34/12 і 34/9. Посадка невода 1:3. Канат найкраще брати прядив'яний: дляверхньої підбори 32 мм, для нижньої й урізів 38 мм. Балбери влаштовують осокореві,дерев'яні або з пінопласту.
В озерах зі звивистимиберегами бувають випадки відходу невода від берегів. Тоді необхідно підшиватидо опор невода додаткові підкрилки довжиною 25-30 м. Ці підкрилки тягнуться за неводомуздовж берегів і не дозволяють рибі піти з тонею. Під нижню підбору, у підкрилків,потрібно покласти по більше вантажу, щоб риба не ішла під неї.
При облові сильно замуленихозер, для того щоб нижня підбора не сильно завантажувалася в мул, випливає імісце звичайного вантажу підв'язувати березову кору, сплетену у вербові кільцядіаметрів 10-12 см. Підв`язуватиможна і пучки соломи або сіна; це утримує нижню підбору невода на поверхні муловoroшару. Іноді невід пускають зовсім без завантаження, але у таких випадках нижнюпідбору роблять з більш товстої, ніж звичайно, мотузки. Таким неводом добревиловлюються пелядь, рипус, сиг.
У замулених озерах нижняпідбора невода «врізується» в мул. У таких випадках потрібнопідшивати до неї так званий підзор, щоб нижня підбора легше проходила помулистому дну. Підзор являє собою вузьку смугу з делі, прикріплену до нижньоїпідбори. Він запобігає зануренню в мул, і при проході невода по перекатах іямам затримує рибу.
Невід довжиною 250 м ібільше тягнуть і вибирають його крила при потоненні за допомогою воротів. Щекраще застосовувати тракторну тягу. Для витягування крил невода уздовж нижньоїпідбори підв'язують допоміжний канат.
Практика показала, що коропі сазан виловлюються добре першою тонею. У наступні тони вилов їх різко падає,тому що налякана риба забивається в мул і ямки. Тому першу подовжню тоню требапронести особливо ретельно, щоб виловити основну масу риби. При ретельнійпідготовці і ретельному вилові однією подовжньою тонею можна виловити зі ставкаабо озера основну масу риби. Якщо риби багато, доцільно кінець ставка, девідбувається потонення, перегородити сітками, а у відгородженій ділянціпронести повторний облов. Ні в якому разі не можна починати облов водоймипоперечними тонями. Досвід показав, що неводний лов розполохує коропа і вінзабивається в рослинність, купини, корчі. Після лову поперечними тонями коропане вдається виловити і подовжньою тонею. Повторювати вилови подовжніми тонями можналише через 10-12 днів, коли риба заспокоїться. Для полегшення вилову риби знеспускних водойм можна застосовувати осіннє відкачування води насосами. Зневеликих і неглибоких заплавних озер можна відкачати воду насосом З-245(«Андижанець»). Насос змонтований разом із двигуном, що працює на дизельномупаливі, продуктивність 33 л/сек. Для ця ж цілей застосовують пересувну насоснустанцію ПНС-Т-6 НДВ продуктивністю 40-90 л/сек [29].
Зимовий вилов риби іззаморних озер. Рибу із заморних озер виловлюютьвосени неводами або підлідним ловом узимку. При різкому зниженні кисню у водіна березі озера в місці лову риби встановлюють насос З-245 («Андижанець»)і воду, що накачується ним, розподіляють за допомогою дерев'яних лотків у 2-3місця, де встановлені котці. Риба, що йде на аеровану воду, попадає в пастки.
У дуже мілководних озерах, якіпромерзають до дна для вилову риби в найбільш глибокому місці озера влаштовуютьспеціальні ями. У ямі довжиною 2 м і шириною 1 м спочатку вирубують лід, апотім за допомогою карцевих лопат і сітчастих черпаків видаляють мул на глибину20-25 см. В міру намерзання льоду риба концентрується в ямах, з яких їївичерпують сачками.
/>РОЗДІЛ4/>.АНАЛІЗДИНАМІКИ ПОКАЗНИКІВ ВИЛОВУ РИБИ В ПРИРОДНИХ ВОДОЙМАХ4.1Природоохоронні заходи, які сприяють збільшенню цінних видів риби у річкахПолісся
Водойми мають визначену рибопродуктивність, що залежить від сукупностіумов, зокрема від кормових ресурсів. У рибництві під природноюрибопродуктивністю водойми розуміють сумарний приріст маси риби, отриманийпротягом одного вегетаційного періоду з одиниці площі за рахунок природноїкормової бази. Виражається ця рибопродуктивність у кілограмах або тоннах на 1га площі водойми. Величина цього показника не є постійною і змінюється взалежності від якості води і ґрунту, кліматичних і метеорологічних умов, видувирощуваної риби, її віку, щільності посадки риби. Найбільш високу природнурибопродуктивність мають ставки, розташовані на родючих ґрунтах, щопостачаються водою джерелом з родючим водозбором і знаходяться в районах ізтривалим вегетаційним періодом. У рибництві за основу приймають середнюрибопродуктивність за кілька років.
З кліматичних і метеорологічних умов, що впливають на формуванняприродної кормової бази, на розвиток і ріст риб, найважливішим є температурнийрежим. Відповідно до кількості днів у році з температурою повітря вище 15 °Стериторія країни розділена на 7 рибоводних зон. При визначенні природноїрибопродуктивності потрібно враховувати не тільки рибоводну зону, але і ґрунти,на яких знаходиться водойма, для цього існує поправочний коефіцієнт. Длясередніх за родючістю ґрунтів (підзолисті суглинкові, супіщані, вилуженічорноземи й ін.) він дорівнює 1, для малопродуктивних ґрунтів він складає:галові — 0,4, торф'янисті — 0,5, піщані — 0,6, високородючі ґрунти (чорноземи йін.) — 1,2.
Рибопродуктивність, одержувана за рахунок природної їжі, залежить відстану кормової бази ставків і ступеня її використання рибою. Утворення уводоймі природної їжі проходить складним біологічним шляхом. Матеріальну йенергетичну основу всіх наступних етапів продукційного процесу у водоймі складаєновотворення органічних речовин з мінеральних у результаті життєдіяльностірослинних організмів.
У результаті росту і розвитку рослинних організмів у водоймахвідбувається безперервне новотворення їх біомаси. Рівень первинної продукції,обумовлений фізіологічними властивостями водоростей і факторами середовища, єосновним регулятором інтенсивності й ефективності усього біопродуктивногопроцесу. Біологічне продукування відбувається у формі утворення первинної івторинної продукції, під якими розуміють відповідно приріст біомаси автотрофів(рослинних організмів) і гетеротрофів (тваринних організмів) [16].
Процес автотрофного живлення гідробіонтів, тобто утворення нимиорганічної речовини з мінеральних речовин, є єдиним, при якому у водоймівиникає «першоїжа». За рахунок її живуть усі гетеротрофні гідробіонти якрослинноїдні, так і м'ясоїдні. Так, молодь більшості видів риб на ранніхстадіях розвитку споживає водорості, а для деяких видів вища і нижча воднарослинність — важливе джерело живлення протягом усього життя.
Таким чином, усі живі організми водойм втягуються в процеси кругообігуречовин, який включає наступні ланки: синтез органічної речовини у водоймі інадходження органічної речовини у водойму з водозбірної площі; розкладанняорганічних речовин у водоймі (мінералізація); споживання і перетвореннярозкладених речовин бактеріальними, рослинними і тваринами організмами;споживання живих організмів, що синтезують органічну речовину з неорганічної.
Утворення органічної речовини у водоймах відбувається в процесіфотосинтезу зеленими організмами планктону (водоростями і зеленими бактеріями)і бентосу (нижчими і вищими рослинами), а також у процесі хемосинтезубактеріями.
Зелені рослини, що беруть участь у процесі фотосинтезу (діатомові,зелені, синьозелені й інші водорості), вимагають для свого розвитку визначенихумов — наявності біогенів і мікроелементів, а також певної температури. Так,діатомові водорості розвиваються звичайно при температурі 16...18 °С.Синьозелені водорості з'являються при більш високій температурі, при наявностіфосфору до 0,02 мг/л і азоту до 0,08 мг/л води. Зелені водорості вимагаютьвеликої кількості азоту.
У водойму також надходять органічні речовини. Їхня кількість залежить відхарактеру водозбірної площі, клімату, ґрунту, рослинного покриву, характеругосподарської діяльності людини. Органічні речовини, що надійшли з доннихвідкладень і з водозбірної площі, а також організми, що розмножилися прифотосинтетичній діяльності і згодом відмирають (фітопланктон, макрофіти,фітобентос), розкладаються і перетворюються при участі бактерій і найпростіших.При цьому мікроорганізми не просто руйнують органічну речовину, а перетворюютьїї, переводячи у більш доступний стан для живлення тварин. Одночасно протікаютьі процеси деструкції, у результаті яких у воду надходять біогени, необхідні длярозвитку водоростей. При слабкій утилізації органічна речовина осідає на дноводойми, поглинає велику кількість кисню, погіршує кисневий режим. В мірунагромадження у водоймах невикористаної органічної речовини відбуваєтьсястаріння екосистем. Воно відбувається повільніше, якщо основними продуцентамиорганічної речовини є планктонні водорості. Однак і при інтенсивному розвиткуфітопланктону, але слабкому його споживанні рослинноїдними безхребетними, значначастина первинної продукції також залишається недовикористаною і відкладаєтьсяна дні водойми. Таким чином, оцінка продуктивності водойми, проведена тільки повеличині первинної продукції, може привести до помилок, оскільки значна частинаорганічної речовини випадає з продукційних процесів і може негативно впливатина їх протікання [9].
Важливого значення набуває подальший розвиток рибництва, акліматизаціята охорона риб, гібридизація тощо. Чимале значення у збільшенні рибних запасівмає меліорація рибних угідь. Щоб промислові риби після зарегулювання стоку річокмогли здійснювати міграції, будують рибопропускні споруди: рибоходи ірибоприйомники (рис. 3.1). Умови нересту поліпшуються внаслідок влаштуванняштучних нерестилищ. З метою поліпшення умов нересту деяких промислових риб(судака, ляща, тарані та ін.) влаштовують гнізда-нерестилища з різногоматеріалу (коренів і кореневищ рослин, лучної трави, лози тощо), їх розміщуютьна шляхах нерестових міграцій риб-плідників [18].
З метою збільшення запасів цінних риб у природних водоймах здійснюєтьсяїх штучне (заводське) розведення, підрощування і випуск молоді у водойми. Нарибоводних заводах розводять осетрових риб (севрюгу, осетра, стерлядь),лососевих (кету, горбушу, сьомгу, білорибицю, форель), коропових (ляща, судака)та ін. Утримують там риб-плідників, проводять штучне запліднення ікри, їїінкубацію у виводкових апаратах, де створюються умови, аналогічні природним. Успеціальних басейнах і ставках вирощують молодь до певних розмірів і випускаютьу природні водойми.
Певний вклад у збільшення рибних запасів України вносять спеціалізованірибницькі заводи Закарпаття, де вирощують форель.
Ставкове рибництво — найбільш вивчена форма керованого рибногогосподарства. Важливе значення має використання методу полікультури, колив одну водойму вселяють одночасно кілька не конкуруючих за кормами видів,наприклад, коропа (бентофаг), білого амура, товстолобика (фітофаги), судака(хижак).
У ставках України вирощують коропів (лускатого, дзеркального,рамчастого), ляща, карасів, судака, стерлядь, амура білого, товстолобика,сигів, форель та ін. Є значні резерви для ставкобудування: яри та балки,затоплені сінокоси і болота, угіддя, які не використовуються.
Важливими складовими частинами комплексу рибницьких меліоративних ірибоохоронних заходів, спрямованих на збільшення запасів риби та розширення їїасортименту, є акліматизація і гібридизація риб. У розробкутеоретичних основ акліматизації риб значний внесок зробив гідробіолог Л.О.Зенкевич (1889-1970). Однією з перших у 30-х роках було переселено кефаль ізЧорного моря в Каспійське, а у 1947 р. на неї вже відкрили промисел. Салакубалтійську було завезено в Аральське море, у Балтійське море — севрюгукаспійську. Горбушу з Далекого Сходу переселено в Баренцове море, і доситьуспішно. Судака, ляща, сазана акліматизовано у водоймах Казахстану, СередньоїАзії. Пелядь і омуль освоїли Братське водосховище і нерестяться у прилеглихрічках. Успішно відбулась акліматизація рослиноїдних риб білого амура ітовстолобика у водоймах Казахстану, Середньої Азії, Північного Кавказу,України. Білий амур поїдає вищі водяні рослини, навіть очерет. Товстолобикживиться в основному фітопланктоном, сповільнюючи розвиток водоростей під часевтрифікації водойм. Ці риби очищають канали від надлишку рослинності істримують її надмірний розвиток. Їх використовують також для меліорації штучнихводосховищ (Кременчуцького, Каховського, Київського та ін.). У кінці 80-х роківXX століттябула переселена в Азовське море далекосхідна кефаль-піленгас. Акліматизаціяпройшла успішно. Зараз піленгас в Азові — промислова риба; у той же час віночищає море від органіки, утилізуючи детрит [18].
Важливе значення у практиці рибного господарства має гібридизація. Ціннігібриди одержано від схрещування культурного коропа із диким сазаном (вонихолодостійкі, швидко ростуть), коропа із карасем. Виведено гібрид дніпровськогосазана і культурного коропа для розведення на рисових полях. Гібрид білуги істерляді — бістер — успадкував ранню статеву зрілість і гарні смаковіякості від стерляді, а швидкість росту і великі розміри — від білуги. Він можежити і в прісній, і в морській воді. Бістер став рибою промислових комплексів.
В Україні проводиться значна робота з охорони риб. Це і законодавчовстановлений мінімальний розмір вічок сіток, якими виловлюється риба, і охоронанерестилищ та зимувальних ям, і боротьба з браконьєрством, заморами риб тазабрудненням водойм, і рятування молоді риб.
Контроль за виконанням правил рибальства на місцях здійснюють органирибоохорони. Водночас велику роль в охороні рибних ресурсів відіграєгромадськість: громадські інспектори, народні дружини, молодіжні пости, шкільні«Блакитні патрулі». Школярі подають велику допомогу в боротьбі з порушникамиправил рибальства, беруть участь у роботах по врятуванню молоді риб. Учнівиловлюють мальків з пересихаючих мілководних басейнів і переносять їх добільшої водойми, влаштовують штучні нерестилища, роблять ополонки, щобзапобігти зимовим заморам риб та ін.
Проте в цілому по Українівилов риби знижується внаслідок надпромислу, забруднення рік, Чорного таАзовського морів, зміни гідрологічного режиму та втрати нерестилищ прибудівництві гідроелектростанцій тощо. Це призвело до того, що до другоговидання Червоної книги занесено 32 види риб, серед яких чорт морський (Lophiuspiscatorius), бичок-рижик (Neogobiusplatyrostris), вирезуб або кутум (Rutilusfrisii),йорж смугастий (Gymnocephalusschraetser), умбра (Umbrakrameri),лосось чорноморський (Salmotruttalabrax),коник морський (Hippocampusguttulatus), лосось дунайський, або таймень (Huchohucho), судак морський (Luciopercamarina),чоп звичайний (Zingelzingel),чоп малий (Z. streber), шип (Acipensernudiventris) таін.
4.2 Аналіз динаміки вилову риби в природних та штучнихводоймах Чернігівської області
Протягом останніх років в Чернігівській області різко погіршився станрибних ресурсів. Це пов'язано з багатьма факторами: зменшення об'єму проведеннярибомеліоративних робіт на закріплених за користувачами водоймах, несприятливіпогодні умови під час проходження нересту, збільшення навантаження на водойми збоку браконьєрів та рибалок-любителів та інше [3].
Інтенсивне навантаження на водні живі ресурси (ВЖР) користувачами,рибалками любителями, браконьєрами в переднерестовий період призводить довиснаження рибних запасів водойми. Аналіз роботи рибодобувних організаційсвідчить про те, що, в порівнянні з 1991 роком, в основних рибогосподарськихводоймах області (верхів'я Київського водосховища, р.р. Дніпро та Десна) добуванняриби у 2002 році зменшилось у 7,7 рази. Якщо у 1991 році було добуто 1815 тоннриби, то у 2002 р. тільки 234,7 тонни. Однією з причин цього зменшення булизначні вилови риби в переднерестовий період, що згубно діяло на маточнепоголів'я риби в цілому (табл. 4.1).
Потребує вирішення питання будівництв нерестово-виросних господарств. Длявідтворення рибних запасів водойм, узв'язку з маловодністю, в останніроки значно обміліли ділянки р. Десна, на яких майже не проводятьсяднопоглиблювальні роботи, що також не сприяє відтворенню водних живих ресурсів[3].
Теж потребує впорядкуванняпитання надання в оренду водойм з метою риборозведення. Не поодинокі випадки,коли, внаслідок неузгодженості відповідних статей Земельного та Водногокодексів України, деякі водойми передаються в оренду для риборозведення безпогодження з органами рибоохорони, Облводгоспу і Державного управління екологита природних ресурсів в Чернігівській області.
Рибомеліоративні роботи з метою поліпшення умов природного відтворенняводних живих ресурсів виконувались ТОВ „Штиль” ПП. „Бєлік О.Ф.", ПП„Малашенко М.І.", Чернігівською обласною організацією УТМР на пойменнихозерах р. Дніпро та р. Десна. Кількість врятованої молоді разом складає 0,0311млн. екз., а також виконано земляних робіт (прорито каналів) 0,085 тис. м3.
Користувачами у звітному році, відповідно до поданих заявок від04.10.06 р. ТОВ „Рибалка", ПП „Караван", ПП „Скоромець Г.І.", ПП„Малашенко М.І.", ПП „Бєлік О.Ф.", ТОВ „Штиль", в верхів'яхКиївського водосховища було проведено вселення дволітки товстолобика середньогомасою одного екземпляра 120 г. Також у 2004 році, згідно поданої заявки ТОВ„Еко Дніпро", що займалося організацією спортивного та любительськогорибальства на відведених ділянках Київського водосховища, згідно актів провиконання робіт з уселення водних живих ресурсів від 15.10.04 р. у верхів'яхКиївського водосховища було проведено уселення дволітки товстолобика середньоюмасою одного екземпляра 300 грамів [3].
Загальна кількість вселених водних ресурсів склала 9 925 екз.,загальною масою 1 465 кг. Вселення було здійснено на кошти перерахованікористувачами водних живих ресурсів, на суму — 9 200 грн.
У 2006 році Держуправліннямекології та природних ресурсів в Чернігівській області разом зі створенимДеснянським державним басейновим управлінням охорони, відтворення водних живихресурсів та регулювання рибальства проводилась спільна робота по контролю застаном та охороною ВЖР. Так, за рік було проведено 648 рибоохоронних рейдів.Викрито 2507 порушень „Правил рибальства", затримано 2506 порушників.Накладено штрафів на суму 43850 грн. та нараховано 120644 грн. збитків,фактично стягнуто 24446 грн. 9 справ передано у слідчі органи. Вилучено 1851заборонене знаряддя лову та 3144 кг риби. Протягом року були проведені ірибоохоронні рейди за участю громадських організацій та засобів масовоїінформації. Інформація про заборону лову риби у весняно-літній (нерестовий)період та на зимувальних ямах в осінньо-зимовий період була доведена донаселення через засоби масової інформації.
З відтворенням ВЖР ситуаціятакож залишається незадовільною. В зв'язку зі зменшенням промислового виловустає дедалі гострішою ситуація з вирахуванням кількості молоді задля їїзбереження. Досить негативно впливає на кількісний склад молоді незаконневедення рибного промислу, перш за все з використанням вибухівки,електроприладів або хімічних речовин.
В 2006 р. вселення ВЖРпроводилось лише на Київському водосховищі і лише одним користувачем(П.П.Скоромець Г.І.) — вселення дволітки товстолобика, середньою масою одногоекземпляра близько 200 г, більш ніж 2 тисячі екземплярів.
З метою поліпшення умовприродного відтворення водних живих ресурсів, рибницько-меліоративні роботивиконувались лише двома користувачами (П.П. Бєлік О.Ф. та П.П. Малашенко МІ.)на пойменних озерах р. Десна. В результаті врятовано близько 0,0099 млн. екз.молоді. Обсяги проведених робіт по зарибленню і рятуванню риби, є недостатніми.Потребує вдосконалення робота по проведенню цих заходів.
Необхідно покращити іситуацію в галузі організації любительсько-спортивного рибальства, якою надеяких ділянках рибогосподарських водойм на договірних засадах займається лишеЧернігівська обласна організація Українського товариства мисливців та рибалок.
Відповідно до аналізуофіційної матеріально-технічної бази користувачів водних живих ресурсів вЧернігівській області, на 2006 рік кількість рибалок складала 93 особи, човнів- 45 шт., сіток великовічкових — 473 шт., сіток дрібновічкових — 431 шт.,неводів — 25 шт.

Таблиця 4.1 — Динаміка вилову риби по воднихоб`єктах (тонн) за 2001 – 2006 рр.Рік Водний об'єкт Затверджений ліміт вилову Фактичний вилов 2001 Київське водосховище 1351 150,5 р. Дніпро 56,1 20,6 р. Десна 32,8 6,3 Деснянські озера 97,9 0,7 Разом по області 1537,8 178 2002 Київське водосховище 1335 205,2 р. Дніпро 57,1 18,1 р. Десна 39,8 10,2 Деснянські озера 90,9 1,1 Разом по області 1522,8 234,7 2003 Київське водосховище 1511,2 189,99 р. Дніпро 57,1 26,85 р. Десна Деснянські озера 125,8 16,29 Разом по області 1694,1 233,13 2004 Київське водосховище 1362,3 126,3 р. Дніпро 57,1 22,8 р. Десна 125,8 9,7 Разом по області 1545,2 158,8 2005 Київське водосховище 1421,5 255,2 р. Дніпро 57,1 26,3 р. Десна 125,8 10,2 Деснянські озера 75,8 1,5 Разом по області 1680,2 266,9 2006 Київське водосховище 1320 98,6 р. Дніпро 50,3 28,3 р. Десна 60,2 20,2 Деснянські озера 62,3 2,3 Разом по області 1492,8 149,6
Динаміка вилову основнихпромислових видів не відображає в повному обсязі використання водних рибнихресурсів, тому що не всі виловлені водні живі ресурси піддаютьсястатистиці.

Таблиця 4.2 — Динаміка виловуриби (тонн) за 2005 – 2006 рр.Види риб 2005 2006 1. Щука 8,5 5,6 2. Лящ 98,0 96,2 3. Судак 2,5 1,3 4. В'язь 0,9 0,55 5. Сом 0,7 0,4 6. Сазан 0,08 - 7. Жерех 1,25 - 8. Підуст 1,2 1,5 9. Чехоня 0,45 0,65 10. Лин 1,4 1,1 11. Карась 0,5 0,25 12. Синець 4,2 3,2 13. Окунь 3,8 3,0 14. Плітка 44,7 42,1 15. Плоскирка 95,2 66,4 16. Білозірка 0,95 - 17. Верховодка 0,84 1,5 18. Товстолобик 0,05 0,03 19 Краснопірка 1,68 1,28 ВСЬОГО 266,9 217,96
/>
Рис. 4.1 — Динаміка вилову риби за 2000 – 2006 роки

Динаміка вилову воднихбіоресурсів в Чернігівській області теж зазнала різких змін і набула тенденціїдо зменшення. По відношенню до обсягів лімітів використання водних біоресурсів,фактичний вилов різко зменшився (табл. 4.1).
На рис. 4.1 відображена динаміка вилову риби за2000 – 2006 рр.
Таблиця 4.2 відображає видовий склад вилову рибиза 2005 – 2006 рр. Якісний склад основних видів практично не змінився.
Видовий склад вилову риби по водних об`єктах Чернігівської області заостанні два роки відображено на рис. 4.2 та 4.3 серед промислових риб найбільша кількість (37% в 2005 році та 44 % в2006 році) припадає на такий вид, як лящ. Приблизно на тому ж рівні у 2005 р.виловлено плоскирки (33 %), але в 2006 р. рівень вилову знизився (30,4), щоможливо пояснити значним виловом риби в перед нерестовий період 200 р.
/>
Рис. 4.2 — Видовий склад вилову риби за 2005 р.

/>
Рис. 4.3 — Видовий склад вилову риби за 2006 р.
ВИСНОВКИ
1.        Важливе значення длявирощування рибної товарної продукції мають екологічні фактори середовища. Длямолоді риб необхідно оптимальне співвідношення біотичних та абіотичних факторі;для нормального приросту та розмноження риби необхідне достатнє освітлення татемпература, вміст у воді певної кількості поживних речовин (їх надлишок можепризвести до цвітіння водойми).
2.        Для нормальногопроцесу розведення рибної продукції мають значення певні гідрохімічні тагідробіологічні режими. Кількість кисню 4 мг/л і вуглекислоти 10 – 15 мг/л,величина рН (близько до нейтрального), склад і біохімічний стан органічноїречовини, а також компоненти сольового складу.
3.        Досить негативно нарибопродуктивності позначається дія антропогенних факторів.
4.        Для виловупромислових видів риб застосовують спеціальні неводи, сітки та делі. Спосіб тастроки вилову плануються безпосередньо у господарстві.
5.        Важливими складовими частинами комплексу рибницькихмеліоративних і рибоохоронних заходів, спрямованих на збільшення запасів рибита розширення її асортименту, є акліматизація і гібридизаціяриб. ВУкраїні проводиться значна робота з охорони риб: законодавчо встановлениймінімальний розмір вічок сіток, якими виловлюється риба, і охорона нерестилищта зимувальних ям, боротьба з браконьєрством, заморами риб та забрудненнямводойм.
6.        Фактичний вилов риби по водних об`єктахЧернігівської області значно менше затверджених лімітів вилову на протязі 2000– 2006 рр. Найбільший фактичний вилов риби по водних об`єктах Чернігівськоїобласті зафіксовано у 2003р. (233,13 т) та у 2005 р. (266,9 т). У 2006 р. вінзменшився на майже 20 %. Найбільше виловлено по водних об`єктах Чернігівськоїобласті таких видів риб лящ (36%), плоскирка (33 %) та плітки (18 %) у 2006 р.
7.        Питання динамікивилову рибних ресурсів залишається спірним. За офіційними даними промисловоговилову рівень виловлювання риби не перевищує встановлених лімітів, а навітьнавпаки значно низький, але залишається питання незаконного вилову риби, і цякількість досить висока.
/>/>/>СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.     Биологические основырыбоводства. Актуальные проблемы экологии, физиологии и биохимии рыб: Сборник.– М.: Наука, 1984. – 280 с.
2.     Білявський Г.О. Основи екології. – К.: Вища шк.,2004. — 289 с.
3.     Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань:Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 346 с.
4.     Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія іохорона навколишнього природного середовища: навчальний посібник. – Суми, 2002.– 284 с.
5.     Видовий складіхтіофауни Чернігівської області. – 201 с.
6.     Гайнріх Д., Гергт М. Екологія. — К.: Знання-прес,2001. – 287 с.
7.     Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін.Конспект лекцій з курсу «Екологія і охорона природи». — К.: вища шк.,1990. – 125 с.
8.     Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишньогоприродного середовища. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 203 с.
9.     Доповідь про станнавколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2002 – 2004 рік.– 157 с.
10.    Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. –М.: Пищепромиздат, 1975. – 320 с.
11.    Жизнь животных: Рыбы: В 6 т. – М.:Просвещение, 1971. — 255 с.
12.   Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології. – К.:Вища школа, 2003. – 358 с.
13.    Зернов С.А. Общая гидробиология. – М.: Просвещение, 1971.
14.   ЗлобінЮ.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч.посібник. – Суми: ВТД«Університетська книга», 2003. – 416 с.
15.   Злобін Ю.Л. Основи екології. — К.: Лібра, 1998. — 248 с.
16.    Карзинкин Г.С. Основы биологическойпродуктивности водоемов. – М.: Пищепромиздат, 1972. – 295 с.
17.    Киселев Я.Е. Рыбы наших вод. – М.: Мысль,1984. – 288 с.
18.    Корольчук Г.В. Зоологія з основамиекології. – Суми: Університетська книга, 2003. – 592 с.
19.    Кузнецов Б.А. Определитель позвоночныхживотных фауны СССР. Пособие для учителей Ч. 1. – М.: Просвещение, 1974. – 190с.
20.    Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.
21.    Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство:Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.
22.    Никольский В.Г. Экология рыб. – М.:Высшая школа, 1963. – 158 с.
23.    Новиков Г.А. Основи общей экологии. Л., 1979. – 185 с.
24.   Новиков Ю.В. Природа и человек. – М.: Просвещение,1991. – 223 с.
25.   Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек.- М.: ФАИР, 1998. — 320 с.
26.    Одум Ю. Экология. В 2 т., М.: Из-во Мир, 1986. — Т 1,2. 360 с.
27.    Рыболовы и рыбоводы. / Под ред. Л.Н.Жукова. – М.: Знание, 1980. – 46 с.
28.   Степановских А.С. Экология. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 703 с.
29.    Суховерхов Ф.М. Прудовое рыбоводство. – М.: Просвещение, 1963. – 423 с.
30.    Шпет Г.И. Биологическая продуктивностьрыб и других животных. – К.: Урожай, 1988. – 253 с.
31.    Щербуха А.Я. Риби наших водойм. – К.:Рад. Школа, 1987. – 159 с.