/>ЗмістВступНаслідкикатастрофи на ЧАЕС та прогнози на майбутнєВисновкиСписоквикористаних джерел
Вступ
Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до унікальної багатоаспектноїекологічної катастрофи, що за своїм масштабом визначена як планетарна.Винятковість катастрофи виявилась також у численності та багатомірностінегативних соціальних явищ, які вона спричинила. Виник великий комплексекологічних, медичних, інформаційних, соціальних, наукових, правових,управлінських, економічних, виробничо-технічних, а також і повсякденних побутово-практичнихпроблем, що сформували її еколого-соціальний феномен, який дістав в офіційному,науковому, повсюдному мовному вжитку назву наслідків Чорнобильської катастрофи.
Масштабні екологічні зрушення навколо аварійної станції поставили проблемувідповідного переформування життєдіяльності людей. Цій проблемі булипідпорядковані зміни соціальної політики та управління: запроваджені новінорми, форми діяльності, скорочені традиційні виробництва тощо. У мешканцівуражених територій виникла необхідність пристосування і до дії радіологічногофактора, і до змін у соціумі: до нових управлінських підходів у регулюванніжиттєдіяльності регіону, до змінених правових норм, до дефіциту медичноїдопомоги в умовах ризику захворювання. Великою проблемою для людей стала такожнеобхідність адаптування до особистісних змін у самопочутті та здоров'ї.
Задача порятунку життя мешканців регіону навколо ЧАЕС в період післяаварії була вирішена шляхом їх евакуації. Отже, цілісна етнічно-поселенськаструктура зруйнувалася; сформувалися специфічні соціальні групи потерпілих:мешканців забруднених регіонів, ліквідаторів, самоселів, переселених. Кожна зних мала специфічну адаптивну ситуацію. Зокрема, переселені мусили адаптуватисяі до наслідків опромінення та стресу, і до нового місця проживання, оточення,пошуків роботи тощо.
Наслідкикатастрофи на ЧАЕС та прогнози на майбутнє
26 квітня 1986 року вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну ісколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося,українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертнібоги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тонн ядерного палива, якемістилось у розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бутивикинуте в довкілля і розпорошене, могло посилити масштаби трагедії. Земля булатільки на один крок від того, щоб катастрофа стала реально вселенською, бо тодіфізично могла б досягти важким ударом десятки мільйонів мешканців північноїпівкулі Землі. І наші звичайні пожежники, прості прип'ятські хлопці,приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність. Їхні імена тепер укарбовані вісторію Землі та пам'ять землян. Вічного визнання людства удостоєний технічнийперсонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж включивсяв погамування катастрофи, стримавши її розростання.
Загальна площа території Зони відчуження (ЗВ) і Зони безумовного (обов’язкового)відселення (ЗБВ) в Україні складає 4270 км2, із яких більше тисячіквадратних кілометрів приходиться на колишні сільськогосподарські угіддя.
Зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в1986 році; зона безумовного (обов'язкового) відселення – це територія, щозазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністюзабруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Kі/кв. кмта вище, або стронцію від 3,0 Kі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Kі/кв. кмта вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини зурахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторівможе перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за pік понад дозу, яку вона одержувала удоаварійний період;
Зона не є суцільною територією, а являє собою декілька несуміжних ареалів– ділянок території, які не мають спільних кордонів. Деякі її ділянки танаселені пункти розташовані поряд з населеними пунктами, що не підлягаютьвиселенню. Тому існують проблеми поширення радіоактивних речовин за межі Зонипри проведенні на її території несанкціонованих робіт, використання лісів таугідь, що раніше були у сільськогосподарському використанні, вторинногопереносу радіонуклідів при пожежах, в результаті стихійних гідрометеорологічнихявищ і, відповідно, погіршення екологічної і радіаційної ситуації на суміжнихтериторіях.
Територіально Зонарозміщена в Українському Поліссі у зоні змішаних лісів Східно-Європейськоїрівнини. Зональні типи ґрунтів – дерново підзолисті і болотні – займають більше95% площі.
В зв’язку з припиненнямтрадиційної господарської діяльності і ослабленням антропогенного тиску наприродне середовище на більшій частині території Зони безумовного відчуження (надаліЗБВ) почались природні процеси самовідновлення природних біогеоценозів. Ціпроцеси спрямовані на формування суцільного стійкого перелогового трав’яногопокриву на колишніх орних землях. В подальшому, через ряд проміжних стадій –сукцесій, це призведе до формування стійких лугових і лісових ценозів, щопотребують мінімального догляду і характеризуються максимальноюрадіоекологічною ємністю та обмеженим виносом радіонуклідів за межі Зони.
В Зоні розташованідесятки водних об’єктів (озера, ставки, малі водосховища на ріках, заболоченітериторії, меліоративні канали). Відносно розташованих на них споруд повиннібути прийняті рішення про закриття, консервацію або продовження експлуатації вумовах відчуження територій.
Аварія на ЧорнобильськійАЕС призвела до радіоактивного забруднення прилеглої території, повітряногосередовища, поверхневих та ґрунтових вод.
Радіоактивне забрудненнятериторій, пов’язане з аварією на Чорнобильській АЕС, спричинило вилучення згосподарського користування 180 тис. гектарів сільськогосподарських угідь та157 тис. гектарів лісів. Основним джерелом радіаційної небезпеки на цихтериторіях є радіонукліди, які містяться в ґрунтах та водах.
Розподіл радіонуклідівпо території Зони є нерівномірним за щільністю забруднення, співвідношеннямрізних фізико-хімічних форм і радіонуклідним складом випадінь. Основнимирадіологічно вагомими радіонуклідами є 137Cs (цезій-137), 90Sr(стронцій-90), трансуранові елементи. Біля 80-90% активності радіонуклідіврозподілено в верхньому 5-10 см горизонті ґрунтового покриття або в орномушарі, істотно більш висока інтенсивність переносу 90Sr відзначена впіщаних ґрунтах. На територіях, представлених паливною компонентою випадінь,спостерігається тенденція до збільшення забруднення рослинності 90Sr.
Поверхневе радіоактивнезабруднення території Зони (без урахування місць локалізації РАВ іпроммайданчику ЧАЕС) становить 137Cs – 4,07•109 МБк, 90Sr-4,7•109 МБк і 239Pu, 240Pu — 2,96•107 МБк.
Щільність забрудненнятериторії в ЗВ довгоживучими радіонуклідами варіює в широких межах: 137Cs- від 3.7 кБк/м2 до 740 МБк/м2 і вище, 90Sr — від одиниць кБк/м2 до 185 МБк/м2 і вище, 239Pu,240Pu — до 0.5 МБк/м2 і вище.
ЗБВ представленатериторіями з щільністю забруднення 137Cs вище 555 кБк/м2,90Sr — вище 111 кБк/м2, 239Pu, 240Pu- вище 3,7 кБк/м2, а також територіями з щільністю забрудненняізотопами цезію від 185 до 555 кБк/м2 з ґрунтами, які сприяють високійміграції радіонуклідів у рослини. Щільність забруднення істотної частинивказаної території 137Cs не перевищує регламентовані законодавчимиактами рівні.
Радіоактивне забрудненняповітряного середовища протягом усього періоду після аварії неухильно знижувалось.Цьому сприяли радіоактивний розпад, природні процеси фіксації активності наповерхні ґрунту та її заглиблення, а також вжиті заходи з дезактивації,пилоподавлення та комплексні протипожежні заходи на всій території Зонивідчуження. Порівняння середньорічних показників забруднення повітряногосередовища свідчить про стабілізацію його радіаційного стану. Більшістьрезультатів аналізів нижча від допустимих рівнів. Частина аерозолівпредставлена у вигляді так званих гарячих часток.
Вимірювання концентраційрадіонуклідів у підземних, поверхневих та стічних водах показує, що вони убільшості випадків нижчі від допустимих рівнів.
Аналіз матеріалів за попередніроки показує, що суттєве (1,11-1,85 КБк/л і більше) підвищення концентрації 90Srу воді р. Прип’ять відбувається лише після затоплення її заплави при рівнях,зумовлених витратами води близькими чи більшими від середніх максимальних їївеличин, або потужними заторами.
На територіях Зони вбагатьох малих водоймищах спостерігаються підвищені рівні забруднення вод 137Cs,особливо це стосується територій, представлених органогенними ґрунтами, де заумовами міграції відсутні умови міцної фіксації радіонукліда ґрунтовимпоглинаючим комплексом. Зокрема, це стосується Поліського району Київськоїобласті, Народицького і Луганського районів Житомирської області. Рівнізабруднення вод в них не перевищують встановлених рівнів безпеки і залишаютьсядостатньо низькими (менше 2 Бк/л), однак забруднення риби в деяких з них можедосягати достатньо високих значень (до 300 Бк/кг і вище) [5, с. 206].
Основними потенційнимиджерелами забруднення підземних вод є запаси активності, розподілені у пунктахтимчасової локалізації радіоактивних відходів, пунктах поховання радіоактивнихвідходів, у верхніх шарах ґрунтів і донних відкладах Зони.
Загалом наявні данісвідчать, що процеси забруднення ґрунтових вод за фронтом його розповсюдженнятривають з відносно невеликою швидкістю на більшій частині території, щоконтролюється (переважно до 20-30 м/рік). Концентрація радіонуклідів у підземнихводах на більшості територій Зони залишається на низькому рівні. Забрудненняглибинних горизонтів питного водопостачання вірогідно не зафіксовано.
Можливий виносрадіоактивних речовин за межі Зони становить певну потенційну небезпеку для України,що обумовлено її стратегічним географічним положенням у басейні живленняголовної водної артерії України – р. Дніпро.
Природно-географічніумови забрудненої території Полісся сприятливі для міграції 137Cs.
Шляхами міграціїрадіонуклідів за межі Зони є річний стік (що формується за рахунок поверхневогостоку і виносу радіонуклідів підземними водами); повітряний (вітровий) перенос;біогенний перенос; техногенний перенос.
Основним шляхом міграціїрадіонуклідів за межі Зони є поверхневий стік. Динаміка середньорічного тапитомого виносу 137Cs та 90Sr з р. Прип’ять в Київськеводосховище свідчить про його значне зменшення у порівнянні з першими рокамипісля аварії на Чорнобильській АЕС та певну його стабілізацію, починаючи з 1989року. Факти підвищення виносу 90Sr пов’язані з великими паводками ізаторними явищами.
Міграція радіонуклідів упідземні води на даний час не призвела до стійкого суттєвого забрудненняпідземних вод на всій території Зони.
Вітровий переносрадіонуклідів відіграє незначну роль, чому сприяє наявність суцільногорослинного покрову на більшій частині території Зони після припиненнятрадиційної господарської діяльності. (без урахування інтенсивності вітровогопереносу радіонуклідів у випадку пожеж) [4, с. 35].
Біогенний перенос ітехногенна міграція радіонуклідів за межі Зони в цілому незначні.
Радіаційний впливвикликав руйнування біоценозів на площі, що займає не більш як 0,3% частиниЗони, що відноситься до території ЗВ. На 2-3% цієї території здійснюєтьсядіяльність у межах міст та промзон, а на решті 97% — зміни біоценозіввизначаються не радіонуклідним забрудненням, а припиненням діяльності людини.
Основними радіаційнонебезпечними об’єктами у Зоні є: об’єкт Укриття, проммайданчик ЧАЕС, пунктипоховання і тимчасової локалізації радіоактивних відходів (РАВ), став –охолоджувач ЧАЕС.
За максимальнимиоцінками, в об’єкті «Укриття» зосереджено близько 180 тонн ядерногопалива, що містить радіоактивні речовини з активністю більше 740·109 МБк. Крімпаливовмісних мас, в об’єкті «Укриття» зосереджена велика кількістьрадіоактивних відходів, що складаються із залишків активної зони зруйнованогореактора, реакторного графіту, забруднених металевих і будівельних конструкційенергоблоку.
У сховищівідпрацьованого ядерного палива (СВЯП) ЧАЕС на 1 січня 1997 року було 17473відпрацьованих тепловиділяючих збірок. Обсяг відходів, накопичених на ЧАЕС,оцінюється величинами: твердих РАВ – 34078 м3, рідких РАВ – 10186 м3,щорічно в результаті діяльності ЧАЕС утворюється 1852 м3 твердихРАВ, 1013 м3 рідких РАВ.
У техногенному шаріпроммайданчику ЧАЕС навколо об’єкту Укриття знаходиться значна, досі невизначена, кількість радіоактивних матеріалів, у тому числі паливовмісних мас.Місце розташування проммайданчику ЧАЕС характеризується можливістю розвиткупідтоплення з ризиком активізації механічної суфозії або пливуноутворення піщано-суглинистихпорід на межі з фундаментами споруд.
В устаткованих у ходіаварійних та дезактиваційних робіт двох пунктах поховання (ППРВ) та численнихпунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів (ПТЛРВ) зосередженірадіоактивні матеріали, загальний запас активності яких оцінюється в 14,06·109МБк із сумарним обсягом близько 1 млн.м3.
Став-охолоджувач ЧАЕС –водойма площею 22,9 км2, що вміщує 160 млн.м3 води. У1996 році середня забрудненість води у ставі-охолоджувачі становила: 137Cs– 4,07·103 Бк/л, 90Sr – 2,74·103 Бк/л. Сумарна активністьрадіонуклідів у донних відкладах досягала: 90Sr до 1,29·108 МБк, 137Csдо 2,96·107 МБк та 238Pu до 1,11·105 МБк. Радіаційне забруднення ґрунтовихвод у районі дренажної завіси ставка-охолоджувача досягло свого піку у 1990-1992рр. В наступні роки на цьому об’єкті спостерігалося покращення радіаційногостану, однак і в даний час залишається дуже небезпечним накопиченнярадіоактивності у ньому.
Аварія на Чорнобильській АЕС, увійшла в історію України як одна знайтяжчих трагедій XX століття, наслідки якої будуть позначатись на життікількох поколінь людей. Чорнобильська катастрофа супроводжувалась викидомвеликої кількості радіонуклідів в навколишнє середовище, вона призвела дозначних людських та матеріальних втрат, погіршення стану здоров'я населення,завдала непоправної шкоди українській культурі. На забруднених територіях заразпроживає 2,6 млн. чоловік.
Населення Зони мешкає утій частині ЗБВ, що знаходиться під управлінням місцевих Рад. У зв’язку іззаконодавчою забороною постійного проживання населення в ЗБВ продовжуєтьсяпроцес відселення з неї жителів. За роки, що минули після Чорнобильськоїкатастрофи, була проведена велика робота по організації переселення. Проте, на1 липня 1998 р. у населених пунктах Житомирської області мешкало 6128 осіб, а уКиївській – 243 особи.
На повільність темпіввідселення впливають економічні, соціально-психологічні, демографічні іадміністративні та правові фактори, а саме:
Глибока економічнакриза, що призвела до різкого падіння доходів населення. Все складнішезабезпечити мінімально допустимий рівень життя навіть у місцях постійногопроживання. Існують реальні побоювання ускладнити матеріальні проблеми і невлаштованістьсім’ї в районах нового поселення, втратити передбачені законом пільги для осіб,що проживають в Зоні.
Небажання частининаселення покидати рідні місця, оскільки психологічний удар у першийпісляаварійний період, почуття побоювання за власне здоров’я та здоров’я дітейпоступово притупились і стали фактором повсякденного життя. Також впливовимчинником стає статус потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи тапередбачені законом компенсації та пільги.
Необхідність надання додатковогожитла молодим сім’ям, що утворилися.
Обмежені можливостіорганів державної влади для впливу як на осіб, що отримали житло у «чистих»районах, але залишились проживати в Зоні, так і по відношенню до осіб, щопостійно проживають і прописані у Зоні.
Проблемою залишаєтьсявідселення громадян, які самочинно повернулися в ЗВ. На 01.07.1998 р. налічувалося660 таких осіб. Проведені дослідження місць несанкціонованого поселення у ЗВвиявили, що діапазон доз опромінення населення, особливо внутрішнього, залежитьвід певних режимів поведінки та раціону харчування. Концентрація 137Csв диких тваринах, рибі, грибах становить десятки КБк/кг, тому при високомурівні споживання вони забезпечують дозу внутрішнього опромінення від декількадесятих до одиниць мЗв/рік. Відповідно до даних дозиметричної паспортизаціїнаселених пунктів України, що зазнали радіоактивного забруднення післяЧорнобильської аварії, в переважному числі населених пунктів на території ЗБВ додатковідозові навантаження на населення не перевищують допустимі рівні.
Повинна бути вирішенапроблема невідповідності реальної радіологічної ситуації на частині територіїЗБВ критеріям, що регламентовані в існуючих законодавчих актах. У зв’язку зприпиненням активної діяльності на відчужуваних територіях найважливішимзавданням стає дотримання прийнятних правил і принципів діяльності на них зметою недопущення негативних економічних і екологічних наслідків длянавколишнього середовища і населення України.
У даний час її масштабиусвідомлюються все повніше і виникає необхідність виконання принципово новихсистемних заходів: завершення переселення людей із забруднених територій,соціальна та медична допомога населенню, що проживає у забруднених районах,вирішення соціально-психологічних проблем, зменшення дози опромінення населення,забезпечення чистими продуктами харчування, проведення дезактиваційних робіт,створення інформаційних технологій, здійснення радіаційного контролю тарадіаційного моніторингу, вирішення проблеми зони відчуження та об'єкта «Укриття»,наукове забезпечення розв'язання чорнобильських проблем, розвиток культури іосвіти в потерпілих районах.
24 квітня з приводу 16-їрічниці аварії на ЧАЕС у Міністерстві охорони здоров’я відбулася прес-конференція,присвячена медичним наслідкам Чорнобильської катастрофи. В роботі прес-конференціївзяли участь заступник Державного секретаря МОЗ, Головний державний санітарнийлікар України Ольга Бобильова, провідні фахівці Наукового центру радіаційноїмедицини АМНУ, Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМНУ, Інституту ендокринологіїта обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМНУ.
На прес-конференції буловідзначено, що в Україні внаслідок аварії на ЧАЕС радіоактивного забруднення зіщільністю цезію-137 понад 1 Кі/км2 зазнала територія загальноюплощею майже 38 тис. км2 (5% території), на якій проживало понад 3млн. осіб (майже 6% населення).
На початок 2002 р. підмедичним наглядом перебувало понад 2506,8 тис. осіб, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи, в тому числі 497,8 тис. дітей. Персональний облік ідовготривалий автоматизований моніторинг стану здоров’я постраждалихздійснюється завдяки системі Державного реєстру України, який міститьінформацію про 1 667 352 особи, офіційні записи про дозу опромінення більш ніж96 тис. учасників ліквідації наслідків аварії (УЛНА).
Частка дорослогонаселення, яке визнане хворим за результатами медичних оглядів, з 1987 р. збільшиласьз 37,5 до 84,85%, зокрема серед УЛНА (осіб молодого віку відносно здорових начас ліквідації) — з 21,8 до 92,7%, серед дорослих евакуйованих — з 42,9 до89,1%, а серед тих, хто проживає на радіаційно забруднених територіях, — з 49,3до 84,6%. Серед дитячого населення, що постраждало, спостерігаються аналогічнітенденції до погіршення стану здоров’я. Показник визнаних хворими в порівнянніз 1987 р. підвищився в 1,9 разу і становить 76,9%.
До найбільш ураженоїчастини населення належать УЛНА, серед яких 237 — з гострою променевоюхворобою, у 145 — діагноз був підтверджений ще в 1989 р. Близько у 30% осіб,які перенесли гостру променеву хворобу, спостерігаються пізні радіаційніураження шкіри різного ступеня важкості — від легких клінічних форм хронічногопроменевого дерматиту до важких з пізніми трофічними виразками. В осіб, якіперенесли гостру променеву хворобу, протягом післяаварійних років народилось 26дітей, які знаходяться під постійним медичним наглядом фахівців Науковогоцентру радіаційної медицини АМН України. Більшість дітей, починаючи з першогороку життя, часто хворіють на ГРЗ. Результати оцінки імунного статусу свідчатьпро більш високу частоту відхилень імунологічних параметрів від фізіологічних.
Рівень захворюваностіУЛНА в 1,2–1,5 разу перевищує такий серед дорослого населення, що постраждаловід наслідків аварії, та інших груп первинного обліку за рахунок хворобендокринної, нервової систем, системи кровообігу, хвороб органів травлення. Уструктурі захворюваності УЛНА протягом десяти років переважали хвороби органівдихання, системи кровообігу, нервової системи та органів травлення, останнімчасом хвороби нервової системи посіли четверте місце.
В цілому, захворюваністьна злоякісні новоутворення серед УЛНА найвища, постійно підвищується і,починаючи з 1995 р., перевищує аналогічні показники для відповідних віковихгруп населення України. Так, у 2001 р. захворюваність на злоякісні новоутвореннясеред УЛНА становила 37,7 на 10 тис. населення, що постраждало, у відповіднихвікових групах населення України — 34,5–35,8 на 10 тис. Захворюваність на ракщитовидної залози серед УЛНА 1986–1987 pp. у 4–5 разів перевищувала таку увідповідних вікових групах населення.
Кількість дітей, щознаходяться під постійним медичним наглядом, становить понад 497,8 тис. зарахунок народжених після аварії. За час після аварії загальна захворюваністьсеред дітей зросла у 2,9 разу і у 2001 р. становила 2284,5 на 1000 дітей, щопостраждали від наслідків аварії.
Зросла захворюваність нарак щитовидної залози. За період з 1986 по 2001 р. в Україні з приводу ракуоперовано 2071 чоловіка (в тому числі у 2001 році — 195), які на час аваріїбули у віці від 0 до 18 років; 70% — діти. Аналіз даних медичної статистики,демографічних і дозиметричних даних свідчить про високу вірогідність того, щопік захворюваності слід очікувати протягом поточного п’ятиріччя.
В останні рокиспостерігається стабілізація показника захворюваності на природжені вадирозвитку — 5,2–4,9 на 1000 дітей, які постраждали, що на 30% нижче у порівнянніз 1993 р. Водночас саме природжені вади стали причиною смерті 41 дитини у 2001р. Для забезпечення надання медичної допомоги постраждалим задіяна практичновся мережа медичних закладів, починаючи з районних поліклінік і закінчуючиклініками науково-дослідних інститутів.
Інвалідність внаслідокЧорнобильської катастрофи встановлено у понад 98 тис. постраждалих всіхкатегорій. Найбільшу частку становлять інваліди II групи. Частота первинновизнаних інвалідами на 10 тис. відповідного контингенту має стійку тенденцію дозниження. По групах первинного обліку найчастіше визнаються інвалідами УЛНА.Серед причин інвалідності — хвороби системи кровообігу, новоутворення (зарахунок злоякісних), хвороби нервової системи. Показники смертності середпостраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС за останні роки, зокрема серед УЛНА,дещо підвищились за рахунок усіх груп первинного нагляду. Зважаючи на віковуструктуру дорослого населення, яке проживає на забрудненій радіонуклідамитериторії, рівень смертності серед УЛНА найвищий.
Міжнароднеспівробітництво є однією з основних складових роботи з мінімізації впливунаслідків Чорнобильської катастрофи, яка дає можливість краще вивчити медичніаспекти катастрофи, привернути увагу світового співтовариства до вирішенняскладних проблем, пов’язаних з аварією. Заклади охорони здоров’я упісляаварійний період беруть участь у багатьох міжнародних проектах щодовивчення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей,запропонованих Міжнародною Лігою Червоного Хреста та Червоного Півмісяця,ЮНЕСКО, Меморіальним фондом Сасакави, Всесвітньою організацією охорони здоров’я,Державним департаментом США./>
Висновки
Підводячи підсумки даного дослідження слід відмітити, що аварія наЧорнобильській АЕС, що сталася 26 квітня 1986 року, – одна з найтяжчих трагедійXX століття, наслідки якої позначатимуться на життікількох поколінь. Характер і масштаби аварії зумовили необхідність розв'язаннянових надзвичайно складних проблем щодо оцінки характеру і рівніврадіоактивного забруднення середовища та його впливу на екосистему і здоров'ялюдей, евакуації населення з найбільш уражених радіацією територій тазабезпечення їх житлом, щодо охорони здоров'я населення, яке постраждало віднаслідків аварії, забезпечення стабілізації стану об'єкту Укриття, підтриманнядостатнього рівня безпеки та перетворення його в екологічно безпечну систему,дезактивації забруднених територій, очищення водних джерел, забезпеченнянаселення чистими продуктами тощо. Чорнобильська катастрофа призвела дорадіоактивного забруднення 50,0 тис. кв. км території України, на якій булорозташовано 2294 населених пункти і проживало 2,6 млн. осіб, у тому числі 1млн. дітей. Через високий рівень забруднення з користування вилучено 180 тис. гектарівріллі і 157 тис. гектарів лісів. Екологічний вплив Чорнобильської катастрофипоставив державу перед необхідністю розв'язання цілого ряду нових надзвичайнихпроблем, що стосуються практично всіх сфер суспільного життя. Враховуючидовготривалий характер наслідків аварії, необхідність координації дій багатьохдержавних і недержавних громадських організацій, а також значних коштів дляреалізації державної політики щодо ліквідації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи і захисту населення від її впливу, були визначені пріоритети уфінансуванні заходів щодо їх ліквідації. Найбільш вагому частку становлятьвидатки на соціальний захист громадян, у тому числі на попередження ризикувтрати здоров'я. З метою забезпечення належного обліку потерпілих, здійсненняконтролю за станом їх здоров'я створено єдину інформаційну систему державногообліку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На 1 січня 2003року чисельність населення, яке проживає на території, що зазнала радіаційногозабруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, становить близько 2,4 млн.чоловік. Для надання психологічної допомоги потерпілим і кадрового забезпеченняв утворених центрах соціально-психологічної реабілітації дітей і підлітківпроводиться підготовка педагогів-психологів, а для надання необхідноїкваліфікованої медичної допомоги населенню, яке проживає на радіоактивнозабруднених територіях, – підготовка медичного персоналу. Соціальний захистгромадян регулюється Законом України «Про статус і соціальний захистгромадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Список використаних джерел
1. 20 років Чорнобильськоїкатастрофи: підсумки та перспективи: Зб. матеріалів до парламентських слухань уВерховній Раді України, 26 квітня 2006р. / М.М. Борисюк (упоряд.). — К.:Парламентське вид-во, 2006. — 640 с.
2. Бакуменко В. Д., ПроскураМ. І., Холоша В. І. Сучасні підходи до вирішення проблем Чорнобильської Зонивідчуження та безумовного (обов'язкового) відселення. — К.: УАДУ, 2000. — 152 с.
3. Біль і тривоги Чорнобиля /С. Баликов (ред.кол.)— К.: ВАТ «Вид-во „Київська Правда“, 2006. —288 с.
4. Король Н. О. Чорнобильськааварія. Матерям, лікарям, вченим. — К.: ІВЦ АЛКОН, 2006. — 124 с.
5. Миколюк В. М., БазиленкоА. Г., Десятников П. М. Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та доляхлюдей: 1986- 2006. — К.: Азимут-Україна, 2006. — 624 с.
6. Чорнобиль: зона відчуження:Зб. наук. пр. / В.Г. Бар'яхтар (голов.ред.). — К.: Наукова думка, 2001. — 548 с.