ПЛАН
Хіміяв ванній кімнаті 3
Вода. 3
Поверхнево-активні речовини (ПАР) 3
Зубні порошки і пасти. 4
Хіміяна кухні 5
Щавлева кислота. 6
Лимонна кислота. 6
Цукор. 6
Синтетична їжа. 7
Хіміяу косметичці 8
Лосьони та маски. 8
Крем корисний всім. 9
Руки: догляд і краса. 10
Турботи від поту. 10
Хіміяв аптечці 11
Аптечні старожили. 11
Хіміяі перша допомога потерпілим… 14
Рани і забиті місця. 14
Нариви і подряпини. 14
Лікування опіків. 15
Отрути і протиотрути. 15
Хіміяв сільському господарстві 16
Хімічні засоби захисту рослин. 17
Гормони росту рослин. 18
Хіміяу військовій справі 19
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) 20
Хіміяу будівництві 21
Скло. 22
Цемент. 22
Клеї 22
Замазки, ґрунтовки, шпаклівки. 23
Фарби. 24
Покриття та його складові частини. 24
Хіміята запахи. 26
Хіміяі одяг. 29
Види тканин. 29
Догляд за одягом. 30
Хіміяу портфелі 31
Папір. 31
Олівці й акварельні фарби. 32
Чорнила. 32
Полімериу промисловості і побуті 33
Одержання полімерів. 33
Класифікація. 33
Властивості і найважливішіхарактеристики полімерів. 34
Застосування полімерів. 34
Списоквикористаних джерел. 35
ХІМІЯВ ВАННІЙ КІМНАТІ
Ні для кого не є таємницею,що вода в нашому житті займає далеко не останнє місце. Величезна кількість водищодня використовується в промисловості й у побуті. Вона є найважливішимелементом у здійсненні санітарно-гігієнічних заходів./>Вода
Водопровідна водавідрізняється від дощової і снігової. Справа в тім, що така вода міститьпідвищену кількість солей кальцію, магнію, заліза. Ці солі (гідрокарбонати,сульфати, хлориди) прийнято називати солями твердості. Солі твердості, аточніше їхні катіони Ca2+, Mg2+, Fe3+ реагуютьз аніонами жирних кислот, що входять до складу мила, і утворюють мало розчиннісполуки, такі як Ca(C17H35COO)2 й ін. Ці опадизабивають пори тканини, роблячи її грубою і нееластичною; вона перестаєпропускати повітря і вологу. Псується і зовнішній вигляд виробу: тканиназдобуває сіро-жовтий відтінок, блякнуть фарби малюнка. Осілі на тканині«вапняні мила» позбавляють її міцності. У такій воді погано милитьсямило, на шкірі утворюється наліт погано розчинних солей, і вона неприємностягається. Все це означає, що вода тверда.
Ясно, що природнуводу із солями твердості треба «пом'якшати».
Щоб позбутися від домішкигідрокарбонату кальцію у воді, варто додати соду чи лугу, прокип'ятити твердуводу. Хімічна реакція між лужними реагентами і кислою сіллю – гідрокарбонатомкальцію приведе до осадження карбонату кальцію. При кип'ятінні гідрокарбонаткальцію руйнується, виділяючи осад карбонату кальцію і вуглекислий газ.
А пом'якшити воду можна,додаючи молочну, винну чи лимонну кислоту.
Для умивання,звичайно, краще використовувати не просто зм'якшену, а м'яку природну (дощовучи снігову) воду, зібрану в місцевості зі сприятливими екологічними умовами, ане у великому місті, де в атмосфері навряд чи не більше забруднень, ніж утвердій воді. Але приходиться бути реалістами, тому, умившись водопровідноюводою, протріть обличчя тампоном, просоченим кип'яченою чи навіть дистильованоюводою. />Поверхнево-активні речовини (ПАР)
ПАР обов'язкововходять до складу будь-якого мила і будь-якого миючого засобу – і для прання,і для миття.
Узагалі говорячи, для пранняможна використовувати різні засоби: у якихось випадках підійде і мило, і сода,і пральний порошок. Головне, щоб обраний миючий засіб більш-менш успішновиконував дві функції:
· видаленнячасток бруду з поверхні, що очищається
· переносїх у розчин.
Для цього мило чи пральнийпорошок повинні містити у своєму складі миючі речовини з молекулами, що маютьгідрофобну («водовідштовхувальну») і гідрофільну(«водолюбну») частини. Перша буде взаємодіяти з поверхнею забрудненоїтканини, а друга – з водою; частки бруду перейдуть у водяний розчин разом змиючими речовинами. Це ефективніше відбувається в теплій воді.
Способи виготовленнянайпоширенішого ПАР – мила були відомі вже в далекій давнині йописані в «Природній історії» Плінія Старшого (23–79 р. н.е., Рим),включаючи навіть одержання твердого мила (використовувалася сода – карбонатнатрію, і мило містило катіони натрію) і рідкого мила (замість содизастосовували поташ – карбонат калію). Джерелом жирних кислот служили сало ірослинна олія. Особливо славилося, починаючи з IX і аж до початку XX століття, марсельськемило на основі маслинової олії.
Зараз длявиробництва мила використовують не тільки рослинні і тваринні жири, але ісинтетичні жирні кислоти, які одержуються з продуктів переробки нафти, а такожканіфоль (суміш смоляних кислот із соку хвойних дерев – «живиці»).
Вищі сорти мила варять на природнійсировині – кокосовій і пальмовій оліях. Такі мила добре розчинні у воді і даютьстійку піну, відрізняються низькою лужністю.
У господарське мило,як правило, уводять наповнювачі – солі, що у воді піддаються гідролізу істворюють лужне середовище (наприклад, карбонат натрію, тетраборат натрію –бура, метасилікат натрію, триполіфосфат натрію).
Оскільки мило витягає зповерхневого шару шкіри не тільки забруднення, але і жири, часом надмірно їївисушує, тому у туалетні мила додають речовини, що допомагають зберегтинормальний зміст жирів і вологу в шкірі. Це такі добавки, як вищі спирти, ефірибурштинової і молочної кислот, гліцерин.
Гарне мило маєприємний, ненав'язливий запах за рахунок введених у нього парфумерних добавок –отдушок. Крім того, до складу туалетних сортів мила додають наповнювачі(наприклад, диоксид титана TiО2) і барвники.
Спеціальні сортимила включають також антисептики (триклозан, хлоргексидин, саліцилову кислоту іт.п.) і біологічно активні речовини, у тому числі отримані з природної сировини– лікарських рослин.
Сортів і марок мила існуєбезліч.
Синтетичнімиючі засоби, скорочено СМЗ, а попросту пральні порошки, найчастіше містять у своїйоснові не солі карбонових кислот, а інші поверхнево-активні речовини, щополегшують прання і не бояться твердої води. Найчастіше в пральних порошках ірідких сумішах для прання роль ПАР грають сполуки, у молекулах яких гідрофобнийвуглеводневий радикал зв'язаний з гідрофільною сульфатною чи сульфонатноюгрупою. Синтетичні миючі засоби – це складні суміші ПАР з різними відбілювачами(хімічними й оптичними), піноутворювачами, пом'якшувачами води й біодобавкамиферментів, що розкладають білкові чи жирові забруднення.
Хімічнівідбілювачі – це окислювачі, похідні перекиси (пероксида) водню (пероксокарбонат чипероксоборат натрію). Вище 70 оС (при кип'ятінні білизни) вонивиділяють активний атомний кисень, що окисляє і знезаражує забруднення. Утім,існують й інші відбілювачі, не потребуючі кип'ятіння, з похідними хлору,наприклад хлораміном, і сірчисті відбілювачі, що виділяють диоксид сірки.
Іноді в СМЗуводять ще пом'якшувачі (найчастіше це амонієві підстави), щороблять тканину м'якше на дотик, і антистатики, що запобігаютьелектризації тканини.
Важливе місце у ваннійзаймають не тільки мила, пральні порошки, солі, гелі, але і зубні порошки,пасти./>Зубні порошки і пасти
Зубні порошки, добре знайомі людямстаршого покоління, – це досить складні суміші, основою яких служить крейда(рідше – гидроортофосфат кальцію). Природну крейду використовувати для чищеннязубів не можна: вона подряпає зубну емаль, оскільки містить дуже твердівключення – панцири і раковини морських молюсків, котрі утворилися з доннихвідкладень доісторичних морів. Крейду для чищення зубів у виді найтоншого порошкуодержують хімічним осадженням з розчинів солей – хлориду кальцію і соди. Узубні порошки додають небагато білої магнезії (суміші оксиду і карбонатумагнію), що додає їм легкість і крихкість, і пероксид магнію, що служитьвідбілювачем і дезинфікуючим засобом.
Зубні пасти, яких випускається безліч,бувають гігієнічного типу (тільки очищають і освіжають) і лікувально-профілактичного(запобігають хворобі зубів і ясн та сприяють їх лікуванню).
До складу будь-якої зубноїпасти обов'язково входять абразивні речовини для механічного очищення зубів віднальоту і для полірування їхньої поверхні. Найчастіше це крейда, фосфатикальцію, оксид і гидроксид алюмінію, диоксид кремнію, ортосилікат цирконію. Щобпасти не розслаювалися і не тверділи при збереженні, абразивні речовинизмішують з желатіноподібними компонентами, синтезованими з целюлози, ізгрузлими багатоатомними спиртами – гліцерином, сорбітом та іншими. У пастивводять також небагато формаліну або хлорфенолу, тоді вони не псуються і маютьдезінфікуючу дію. Піноутворюючою добавкою в пастах служить не звичайне мило, асульфірованне, наприклад, натрієва сіль алізаринової олії: тоді і піна краще, імильного присмаку не виникає.
Лікувально-профілактичніпастиобов'язково включають компоненти, які містять фтор – фторид натрію, фторофосфатнатрію, фторид олова і т.п. Такі добавки допомагають утворенню і збереженню наповерхні зубної емалі твердого захисного шару, по хімічному складу подібного доприродного мінералу фторапатиту Ca5(PO4)3F. Добавки, до складу яких входить фтор, крім того, сповільнюють утворення і поширеннябактеріального нальоту на зубах – причини грізного карієсу. Для зменшеннякровотечі ясень у зубні пасти вводять речовини з протизапальною дією, щозміцнюють слизову оболонку порожнини рота (алантоін, рослинні екстракти чиефірні олії).
Гарна зубна паста маєприємний смак і запах; це заслуга отдушек і смакових добавок – м'ятної,коричної, евкаліптової, гвоздикової олій, лимонної кислоти й інших речовин.
Прозорі зубніпасти наоснові гелю диоксиду кремнію і деяких полімерів дозволяють увести будь-якілікувальні і смакові компоненти, але їхня здатність до чисто механічногоочищення зубів трохи гірша.
Хімія на кухні
Міцне місце в нашому побуті займаєтепер хімія. Вона пере білизну і чистить кухонне начиння, фарбує стіни ідоводить до блиску підлоги, обновляє килими й одяг і допомагає доглядати зарослинами. Але ж усе це – звільнення від багатьох турбот, заощадженігодини, які можна присвятити улюбленій справі чи відпочинку. Товари побутовоїхімії стають усе більш популярними, розширюються області їхнього застосування,росте річний обсяг їхнього виробництва.
Говорячи про те, що робитьхімія для нашої зручності роботи на кухні, необхідно насамперед віддати данинуполімерам. Їх роль у сучасному житті просто неможливо переоцінити. Давайтезаглянемо в сучасну квартиру. Тут усе, починаючи із синтетичного дверногодзвоника і блискучої білої дверної ручки, і, кінчаючи пластмасовими плитами ікольоровим огородженням зі склопластику на балконі, зв'язане з ними. Напідлогах — синтетичні килими, на вікнах — портьєри із синтетичної тканини. Накухні — стіл і табуретки з полімерів, холодильник зі стінками з органічногоскла, пластмасовий посуд і багато чого іншого.
Кожній господарціприємно, коли на кухні в неї все блищить. Віддавна для миття посудувикористовують кальциновану соду (Na2CO3). Алекальцинована сода дуже потрібна промисловості, а для побутових нестатків хімікизапропонували інші препарати, що одержують усе більше визнання. Наприклад, одинз них — порошок «Трона». Його виробляє Слов'янське виробниче об'єднання«Химпром». До складу «Трони» входять та ж кальцинована сода і сода харчова(NaHCO3). Вона чудово очищує кухонне начиння та водночас є кращим засобомдля зм'якшення води при пранні бавовняних тканин. Порошок цей не залишаєподряпин на поверхні скла і порцеляни, він не містить добавок, що шкідливовпливають на шкіру й організм людини. Однак останнім часом ринок заполонилипорошкові і гелеві синтетичні органічні миючі засоби, що належать, як правило,до групи детергентів. Такими є, наприклад, «Bref», «Domestos» і «Fairy».
Крім цього хіміядопомагає нам видаляти шумовиння зі стінок каструль та чайників, чистити виробиз металів, без неї не можна обійтися при митті ванн і раковин.
Наприклад, длявидалення шумовиння, промисловість побутової хімії випускає спеціальний засіб –«Адипинка». Порошок розчиняють у гарячій воді і розчин заливають у ємність, щоочищається. І через дві години шумовиння наче й не було. Препарат для видаленняшумовиння випускає Северодонецьке виробниче об'єднання «Азот». />/>/>/>Щавлева кислота
Щавлевакислота Н2С2О4дійсно була спочатку отримана з зелених листів щавлю. Але там вона міститься увигляді калієвої солі — оксалату калію: К2С2О4.Крім щавлю, солі цієї кислоти містять і шпинат, і ревінь, і конюшина, і навітьпомідори. Шведський хімік Карл Шееле в 1784 році встановив, що невідомаречовина, раніше виділена із соку щавлю і лісової травички кислиці («заячоїкапусти») німецьким хіміком і аптекарем Иоганном Виглебом, — це кислота, і давїй назву «щавлева».
У молекуліщавлевої кислоти дві карбоксильні групи, її формулу можна зобразити так:НООС-СООН. Виходить, щавлева кислота двухосновна. Ця кислота середньої сили.
Щавлева кислотаутворює білі кристали, добре розчинні в гарячій воді і схожі на цукор (раніш унеї була ще назва «цукрова сіль»). Але зовнішній вигляд оманний: кислота цядосить отрутна. Якщо її одержують кристалізацією з водяного розчину, тозвичайно в осад випадає гідрат наступного складу: Н2С2О4• 2 Н2О.
Для чого потрібнав господарстві ця кислота? Більш за все вона використовується при фарбуваннітканин, там її застосовують як протравлення, що створює кисле середовище.
Щавлева кислота єв складі багатьох препаратів побутової хімії, що призначені для видалення іржіз металевих чи емальованих поверхонь. Справа в тім, що оксалати-іони С2О42–утворюють безбарвні, міцні і добре розчинні комплекси з катіонами заліза./>/>/>/>Лимонна кислота
Лимоннакислота міститьсяне тільки в лимонах, але й у земляниці, смородині, ананасах та інших фруктах, атакож у молоці та в крові. Лимонна кислота — трьохосновна. Формула її така:(НООССН2)2С(ОН)СООН. Солі лимонної кислоти називаютьсяцитратами.
Лимонна кислотаутворює великі безбарвні і прозорі кристали, розчинні у воді, в етиловомуспирті. На смак вона дуже кисла.
Найчастішелимонну кислоту використовують як смакову речовину, щоб додати потрібний смак напоям чи кондитерським виробам.
Ще однезастосування лимонної кислоти придумав німецький хімік Юстус Либих. «ПорошокЛибиха» застосовувався дуже широко для готування житнього тіста. До його складувходить харчова (питна) сода — гідрокарбонат натрію NaHCO3 і лимоннакислота. Дія цього порошку, як і інших замінників дріжджів, полягала в тому,щоб при легкому нагріванні виділявся газоподібний диоксид вуглецю, що розпушуєтісто:
/>
Можна використовувати лимоннукислоту так само, як щавлеву, — для виведення плям від чорнила й іржі набілизні (треба тільки приготувати з неї кашку) та металевих поверхнях. Солі —цитрати заліза — теж безбарвні, міцні і добре розчинні у воді.
/>/>/>/>Цукор
Сахароза (бурячний чиочеретяний цукор) С12Н22О11 являє собоюбезбарвну кристалічну речовину з температурою плавління 160˚С. Добрерозчиняється у воді. У значній кількості міститься в цукровому буряку й устеблах цукрового очерету, а також у багатьох плодах і овочах. Одержуютьсахарозу з цукрового буряка чи цукрового очерету. Сахароза не дає реакцій,характерних для альдегідів (серебрянного дзеркала) і не є відновлювачем.
Сахароза має праве обертанняплощини коливань поляризованого променя. При гідролізі, наприклад, принагріванні з водяним розчином кислоти, сахароза розпадається наα,D-глюкозу і β,D-фруктозу, що у молекулі сахарози з'єднані кисневиммістком за рахунок обох глікозидних гідроксилів.
Майже немає жодної людини усвіті, яка б не знала що таке цукор (сахароза) та навіщо він потрібен. Цукорзнаходить надзвичайно широке застосування в харчовій промисловості і,насамперед, у виробництві кондитерських виробів.
Цукор грає дуже важливу рольу працездатності і здоров'ї людини. Це пояснюється тим, що глюкоза, яка входитьдо складу молекули сахарози, є центральним метаболітом більшості біохімічнихреакцій, котрі відбуваються в організмі людини./>/>/>/>Синтетична їжа
Одержання нашої їжі тіснопов'язано з хімічними перетвореннями речовин. Академік А.Н. Бах писав, щовиробництво печеного хліба — найважливіше хімічне виробництво у світі.
Сучасна їжа одержує близько2500 нехарчових добавок – ароматичні речовини, згущувачи, піноутворювачи,консерванти, антисептики. Більшість з них дають хіміки. Це складні ефіри,кислоти, солі. З незапам'ятних часів до ковбаси додають нітрати. Без них вонабуде сірою, непривабливою. Один з компонентів запаху сиру — фенілоцтова кислота(C6H6–CH2–COOH). Цукор має білий колір завдякисиньці.
Консерванти у виробництві їжіпригнічують дію шкідливих організмів. Так, при переробці фруктів і ягідвикористовується універсальний консервант – сірчистий ангідрид ( діоксидсірки SO2). Для стерилізації консервів застосовують сорбіновукислоту (2,4-гексадієнова кислота: CH3CH=CHCH=CHCOOH). Очищення оліїведуть за допомогою лугів. А при витягу олії з насіння застосовують бензин(суміш вуглеводнів різної будівлі з довжиною ланцюга переважно C4–C12).Синтетичними барвниками підфарбовують харчові продукти. Звичайно, усі добавкидо їжі проходять ретельну перевірку.
Поки основну їжу людині даєЗемля — рослинний і тваринний світ, але цілком можливо, що швидке суперництво зприродною їжею почне синтетична.
На думкуА.Н. Несміянова, біологи повинні вишукувати білки у своїй області, хіміки— у своїй. Білок у харчовому тракті розпадається на амінокислоти, з яких вінпобудований. А амінокислоти можна одержувати синтетичним шляхом, зокрема з метану.Є й інший шлях одержання білка — із дріжджів. Дріжджі роблять білок ізсільськогосподарської сировини, з парафінів нафти.
Дріжджові організми ростутьдуже швидко, приблизно через кожні п'ять годин їх вага подвоюється, а цезначить, що вони синтезують білок у кілька тисяч разів швидше, ніж тварини.Кілограм нафти може дати кілограм дріжджів.
Глибоко переконаний убезмежних можливостях науки, Д.І. Менделєєв писав: «… Еще возможно, что изугля, с его помощью сделают, произведут питательные вещества, потому что вугле все для этого начала содержатся». Це дало привід деяким сучасникамМенделєєва вважати його фантазером і мрійником. Але не пройшло і півстоліття,як хіміки навчилися виготовляти з продуктів переробки вугля штучні жири.
Наприкінці другої світовоївійни німецькі хіміки одержали з вугілля, води і повітря замінник вершковоїолії. І по зовнішньому вигляді, і по запаху, і по смаку вона була схожа назвичайну олію, яка зовсім не псувалася. Але виявилась шкідливою. Справа в тім,що одержати зовсім чистими вихідні речовини — жирні кислоти — не вдалося.Звідси і виникла небезпека застосування таких недосконалих продуктів.
Виробництво кормового білкана основі вуглеводнів нафти чи вугілля зв'язано з мікробіологічним процесом.Він заснований на використанні мікроорганізмів. Людство почало використовуватимікроорганізми для одержання сиру, хлібного тіста, вина й інших продуктів щетисячі років тому. Але таємниці світу мікроорганізмів цілком не розкритідотепер.
Здатність мікроорганізмівокислювати вуглеводні нафти була доведена в 1925 році нашим співвітчизникоммікробіологом і фізіологом рослин В.О. Таусоном. Зараз гігантська синтетичнаенергія мікроорганізмів широко використовується для виробництва кормовогобілка. Він призначений для тваринництва. Але якщо дріжджовий білок уприсутності спеціальних ферментів піддати гідролізу, то отриманий гідролизат,що містить суміш амінокислот, може бути основою для кулінарії.
Амінокислоти синтезуються усвіті десятками тисяч тонн. З них отримані вже перші зразки синтетичної їжі.
Наприклад, із синтетичногобілка виготовляють штучне м'ясо. Білок роздрібнюють у розчиннику і дляформування ниток під тиском пропускають через багатоканальний мундштук. Тонківолокна, що утворилися, опускають у спеціальний розчин, в якому відбуваєтьсякоагуляція, згортання. Потім продукт змішують із тваринним чи рослинним жиром,додають йому потрібний смак і колір. І, нарешті, використовуючи яєчний білок,волокна при підвищеній температурі з'єднують у грудку. При цьому одержують несиру, а уже зварену «яловичину», «свинину», «птаха» і навіть «рибу». Штучнем'ясо можна різати, сушити, консервувати.
Аналогічним способомвиготовляють штучні макарони, сири. Дріжджі, отримані мікробіологічним шляхом звуглеводнів нафти, вже випробувані при випічці хліба і виробництві сосисок.Створені синтетичні рисові та гречані крупи. Вони містять білка в три разибільше природних круп.
Шлях синтетичній їжівідкритий. Безсумнівно, її значення в харчуванні людей буде зростати.
Хімія у косметичці
Чи знайдеться жінка, що нехотіла б бути красивою, улюбленою і бажаною? Однак бути красивою в епохустресів і екологічних катастроф дуже важко. І тут приходить на допомогукосметика.
У юності всі мивиглядаємо свіжо, а в цьому віці є краса. Але з роками більшості з насприходиться прибігати до косметичних процедур і засобів догляду за зовнішністю.
В основіпрактично всіх косметичних процедур лежать хімічні процеси. />/>/>/>Лосьони та маски
Легендарнакрасуня, дружина імператора Нерона щодня приймала ванну з молока 500 ослиць, азнатні єгиптянки в часи фараонів купалися в кислому молоці, вірячи, що цезбереже їм молодість і здоров'я.
Молочні ванни залишилисянадбанням історії, а от умиватися чи принаймні протирати обличчя молоком,кефіром, сметаною може кожна наша сучасниця.
Але частіше дляочищення шкіри користуються лосьонами. Імовірно, першим лосьономбуло старе вино, яким протирали обличчя середньовічні француженки, щоб зберегтисвою красу.
До складу косметичнихлосьонів, крім води, входять до 40% етилового спирту, а також різні неорганічній органічні добавки, наприклад, борна кислота, солі алюмінію, консерванти.Етиловий спирт допомагає успішному розчиненню корисних біологічно активнихдобавок, введених у лосьон, борна кислота забезпечує антимікробну дію, а соліалюмінію – стягуючий і ефект, що коагулює.
Лосьонизастосовують для очищення обличчя (наприклад, при знятті макіяжу), освіження ізм'якшення шкіри; є лосьони, спеціально призначені для рук.
Огірковийлосьонмістить натуральний сік огірка і володіє завдяки цьому легкою вибілюючою істягуючою дією.
Лосьон зромашкиволодіє противоалергійною, болезаспокійливою дією, а також дією, що загоює,завдяки біологічно активній речовині азулену. Він придатний длябудь-якої шкіри обличчя.
Лосьон із соку подорожника чи настою йогосухих листів володіє кровоспинною і протизапальною дією. Біоэфект обумовленийнаявністю в подорожнику лимонної й аскорбінової кислот, дубильнихречовин, глікозидів, фітонцидів, мінеральних солей і вітаміну К.
Крімперерахованих «натуральних» лосьонів, шкірі бувають потрібні і чистохімічні. Наприклад, при неправильній пігментації шкіри застосовують лосьон, щомістить бактерицидний реагент – буру, зволожувачи шкіри – сечовину,лактат натрію, молочну кислоту й вибілювач – перекис водню. Такийлосьон корисно мати в будинку, і він допоможе в потрібний момент справитися знеприємними наслідками перебування на сонці.
Маскидля обличчя по своєму призначенню бувають різноманітні: зм'якшуючі(живильні), що тонізують, в'язкі, вибілювачі, очищаючі, що воложать, стягуючі,заспокійливі, проти зморщок і т.д. Готові косметичні маски складаються зоснови і додаткових лікувальних засобів. Основою можуть служити жири(тварини, рослинні), крохмаль, яєчний білок, желатин, а також різніпорошкоподібні очищаючі речовини (каолін, тальк, оксид алюмінію, оксид цинкучи оксид магнію). З лікувальних засобів у маски входять освіжаючікомпоненти, наприклад, камфора, що стягають добавки (солі алюмінію),що заспокоюють речовини (азулен), що воложать шкіру (наприклад, карбоксиметилцелюлоза).Тонізуючі маски можуть містити вітаміни A, B, C, D, Е, вибілювальні маски – оксид цинку і перекис водню, що в'яжуть – квасци, буру.
/>/>/>/>Крем корисний всім
Можна скількизавгодно сперечатися про тім, чи корисно шкідливо постійно зволожувати шкірукремом; аргументів досить і «за», і «проти». Якщо шкіразвикає до підтримуючого режиму, то без крему вона буде виглядати злегказів'ялою.
З іншого боку,недоглянута шкіра теж «занедужує» – лупиться, дратується, передчаснопокривається сіткою зморщок.
Креми, якимикористується зараз, імовірно, майже кожна жінка, бувають різноманітні: нічні іденні, жирні і зволожуючі, що очищають і омолоджують шкіру, рідкі і густі,емульсійні і т.д.
Жирні креми для сухої шкіри зм'якшують імають очищувальну дію. Емульгійні креми містять багатоатомні спирти –емульгатори і тому добре змиваються водою.
Емульсійнікремимістять водорозчинні речовини у водяній, а жиророзчинні – у масляній фазісуспензії дрібних крапельок. Коли такий крем наносять на шкіру, він дужеактивно усмоктується: водорозчинні речовини проникають у водяні розчини тканиншкіри, а жиророзчинні – у тканинні жири.
До складунежирних кремів-гелів (для жирної шкіри) входять вода, етиловийспирт, гліцерин і речовини, що додають крему консистенцію желе (желатин,агар, карбоксиметилцелюлоза).
Щороку з'являються нові йнові види кремів, що містять біологічно активні добавки самого різногопоходження. Тут і рослинні екстракти, витяжки з лікарських трав і фруктів –хмелячи, папороті, женьшеню, плодів манго, вишневих кісточок, і препарати змеду, прополісу, бджолиного молочка, і компоненти лікарських брудів (наприклад,солі Мертвого моря), і вітаміни.
Вважається, щопротивозморшкові й антистресові креми омолоджують шкіру; в них особливо великийвміст вітаміну А, що стимулює шкірний обмін речовин, вітаміну С, щозміцнює імунітет, і головне – вітаміну Е. Іноді вітамінні добавкивводять у креми у вигляді мікроскопічних капсул у желатиноподібній оболонці; уцьому випадку дія крему стає довгостроковою, тому що капсули поступовопередають свій вміст шкірі.
Креми, щоочищають і воложать шкіру містять різні адсорбенти типу магнезії,«фруктові» кислоти – яблучну чи лимонну, рослинні оліїу виді косметичного молочка чи мусу.
У залежності від типу шкіри іпереслідуваної мети вам належить вибрати потрібний крем, часом аж ніяк недешевий, і добре, якщо він зробить обіцяний ефект. />/>/>/>Руки: догляд і краса
Лак для нігтів виконує не тількидекоративну, але і захисну функцію. Плівкоутворювальною речовиною найчастішеслужить нітроцелюлоза. Щоб плівка лаку була пластична, у лак додаютьпластифікатори, наприклад, дибутилфталат. Синтетичні смоли, що входять доскладу лаку, додають йому блиск і збільшують зчеплення з поверхнею нігтів.
Для догляду зашкірою рукнайчастіше рекомендують спеціальні емульсійні креми на основі вазеліновоїолії, у яких міститься до 14% бджолиного воску, близько 35% води іприблизно 1% бури. Силіконові захисні креми утворюють на поверхні шкіри гладку плівку.
Можна створити на руках і такназивані «біологічні рукавички», що особливо корисні при роботі зотрутохімікатами, з органічними розчинниками й олійними фарбами в тих випадках,коли немає гумових рукавичок придатного розміру чи ви їх просто не любите.«Біологічні рукавички» наносять, розтираючи руками спеціальні пастичи занурюючи руки в напіврідкі суміші. Висихаючи, ці пасти чи суміші приблизночерез півгодини перетворюються в тонкі плівки, що захищають шкіру, аледозволяють їй дихати. Якщо такі «рукавички» треба зробити помітними,у суміш додають барвники, наприклад, хну чи басму.
Готування паст –справа нехитра. Спочатку воду змішують з іншими рідинами, зазначеними врецепті, потім додають до отриманого розчину желатин, крохмаль чи каолін,а після цього – всі інші компоненти. От два рецепти сумішей для«біологічних рукавичок»:
ü 40 молводи, 2 м желатини, 20 м тальку, 15 м крохмалю, 2 м борної чи бензойної кислоти;
ü 35 молводи, 15 мол гліцерину, 35 мол етилового спирту, 2 мол 25% водяного розчинуаміаку, 10 м казеїну. Порошок казеїну попередньо замочують на добу в кип'яченійводі, а інші компоненти додають у суміш води і казеїну.
Коли робота кінчена,«рукавички» разом із брудом змивають теплою водою з милом. Післяцього досить змазати руки звичайним кремом, і ніяких неприємних відчуттів. />/>/>/>Турботи від поту
Важка робота, жара, духота –от від чого піт звичайно «ллє струмком». Поганий настрій, неприємнийзапах, неохайний зовнішній вигляд, схильність до застуд – усе це результативеликого потовидділення.
Від запаху потупозбутися порівняно легко. Для цієї мети створено безліч дезодорантів;вони випускаються у виді аерозолей, олівців, пудр, кульок і т.п. Їхні звичайнікомпоненти – дезинфікуючі речовини йароматичні добавки.Тверді дезодоранти включають також високомолекулярні спирти, мила і віск, арідкі – водно-спиртові суміші.
Дезодоранти попереджають розкладанняпоту (а неприємний запах викликаний саме цією обставиною), а заодно і маскуютьці запахи за допомогою спеціально підібраних сумішей запашних речовин.
Однак при всійзручності дезодорантів це засоби короткочасної дії. Тим часом існують речовини,що запобігають потовиділенню дуже радикальним способом – антиперспиранти.Такі суміші включають солі алюмінію, що служать длякоагуляції(згортання) білків і закупорки потовивідних каналів шкіри; оксид цинку,що володіє в'язкою, що підсушує і протимікробною дією; танин, що утворюєз білками шкіри сполуки, що знижують активність потових залоз, і бактерициднудобавку – розведений (0,5-1%) формалін.
В аптекахпродаються спеціальні присипки (наприклад, гальманин) і мазі (наприклад, пастаТеймурова); це найпростіші, доступні і дешеві готові антиперспиранти.Якщо користуватися ними регулярно, можна істотно знизити потовиділення ізв'язані з цим неприємності.
Якщо сильноупрівають ноги, рекомендується застосовувати готові присипки і креми, щорятують від запаху і повертають відчуття комфорту. При пітливості ніг допомагаєобробка корою дуба чи присипка порошком борної кислоти, обов'язково всполученні з прохолодною “ножною ванною”.
Систематичнезастосування цих процедур допомагає справитися з особливостями організму, щозаподіюють незручності.
Хімія в аптечці
Нездужання підкрадаєтьсянепомітно, а хвороба чи травма підстерігають зненацька. На той випадок, колибуде потрібно надати першу допомогу, треба мати в домашній аптечцінайнеобхідніші перев'язні засоби і ліки. Але домашню аптечку створюють не длясамолікування. Її призначення – перша допомога до звертання до лікаря.
У домашній аптечцірекомендується мати наступні засоби:
ü Валідол,валокордин чи корвалол, валеріанові краплі – заспокійливі при серцебитті іхвилюванні.
ü Борнакислота, настойка йоду, перекис водню, перманганат калію (марганцівка) –антисептичні засоби.
ü Стрептоцидовамазь, синтоміцинова мазь, спиртовий розчин прополісу – при опіках, длязмазування невеликих ран і тріщин шкіри.
ü Бесалол(салол з беладоною), фталазол, фестал, активоване вугілля – болезаспокійливі ідезинфікуючі засоби при легких харчових отруєннях.
ü Аспірин,анальгін – болезаспокійливі і жарознижуючі засоби.
ü Иодинол,фурацилін, настойка календули – для змазування чи полоскання при хворобахносоглотки.
ü Нафтизинчи галазолін, ментолова олія, каметон (аерозоль) – при нежиті.
ü Гідрокарбонатнатрію (питна сода) – від печії, для полоскання горла.
ü Нашатирнийспирт (розчин аміаку) – при непритомностях, чаду, сильному сп'янінні.
ü Свинцевапримочка (розчин ацетату свинцю у воді – свинцевий цукор), троксевазин(мазь) – при забитих місцях.
ü Крохмаль,тальк – присипки від попрілостей.
В аптечці повиннібути ще перев'язні засоби – бинти, марля, стерильні серветки, лейкопластир (утому числі бактерицидний), перцевий пластир, а також піпетки, термометр,грілка, клізма. А тим, хто часто страждає застудами, можна порадити запастисягірчичниками і медичними банками. Якщо в аптечці є ще і пінцет, у вас не будепроблем з видаленням скалок.
Серед лік, данихнам самою природою, крім меду і прополісу, добре мати в будинку мінімальнийнабір сухих трав. М'яту, ромашку, шавлію використовують у виді відвару дляполоскання горла і при зубному болі; корінь валеріани, плоди шипшини і глоду –щоб приготувати заспокійливі чаї./>/>/>Аптечні старожили
Є стародавні лікарськізасоби, що не втратили свого значення дотепер. Це перманганат калію(марганцівка), пероксид (перекис) водню, йод, нашатирний спирт, різні солі –нашатир, поварена, глауберова й англійська сіль, питна сода,, тіосульфат(гіпосульфит) натрію, ляпіс і інші срібні ліки, «свинцевий цукор» – ацетат свинцю, борна кислота… До числа старожилів домашньої аптечки можнаприлічити й аспірин – найрозповсюдженний з жарознижуючих засобів.
Списоквикористаних джерел
1. АликбероваЛ. Цікава хімія. – М.: Аст-пресс, 1999. – С. 535-543.
2. Большойэнциклопедический словарь: химия. / Под. ред. И.Л. Кнунянц – М.: БольшаяРоссийская энциклопедия, 1998. – 790 с.
3. ВласовЛ.Г., Трифонов Д.М. Цікаво про хімію. – К.: Техніка, 1968. – С. 165-168.
4. Домашняяхимия: руководство на каждый день. – М.: Русское энциклопедическоетоварищество, 2001. – 288с.
5. Допризовнапідготовка: Підручник для 10-11 класів загальноосвітньої школи. – К.: Вежа,1998. – С. 306-311.
6. КонаревБ.Н. Любознательным о химии. Органическая химия. – М.: Химия, 1982. – С.166-168.
7. КурбатоваС.В., Яшкин С.Н. Хімічні таємниці запаху. // www.uic.ssu.samara.ru/
8. ОудианДж. Основы химии полимеров. – М., 1974. – С. 32-37.
9. СедельниковВ.П. Эта всесильная химия. – Донецк: Донбасс, 1979. – С. 111-120.
10.СтрепихеевА.А., Деревицкая В.А., Слонимский Г.Л., Основы химии высокомолекулярныхсоединений. – М., 1967. – С. 21-26.
11.СуроваВ.И. Химия в быту. – М.: Знание, 1977. – С. 21-25.
12.Химия наслужбе народного хозяйства. – Харьков: Прапор, 1966. – С. 18-25.
13. Химия в нашем доме. – Ужгород:Карпати, 1976. – С. 54-67.
14.Энциклопедияполимеров. – М., 1972-74, т. 1-2.