--PAGE_BREAK-- продолжение
--PAGE_BREAK--Можна виділити такі основні напрямки підтримки малозабезпечених верств населення:
1) Універсальні або категорійні види соціальної допомоги. Такий вид державної підтримки спрямований на підтримку певних груп населення та, як правило, не залежить від матеріального стану одержувачів.
2) Адресна допомога або така яка надається залежно від наявних засобів до існування. Адресна допомога має на меті підтримати найнужденніші верстви населення та залежить від майнового стану та середньомісячного сукупного доходу одержувача. Часто така допомога не має фіксованого розміру, оскільки навіть розмір допомоги залежить від матеріального стану конкретної сім’ї.
Донедавна в Україні переважала категорійна соціальна допомога. Однак, через значну обмеженість ресурсів, а також з метою подолання певних споживацьких тенденцій, які ми успадкували від радянських часів, нині відбувається перехід до адресних видів соціальної допомоги. Адресність — надання допомоги найбільш нужденним сім’ям з урахуванням їх матеріального стану та середньомісячного сукупного доходу. Саме адресність має дозволити якомога ефективніше використати наявні ресурси, спрямувати їх до найбільш нужденних наших співгромадян. З іншого боку, завдяки перевірці нужденності має зменшитися кількість зловживань, адже, як свідчить досвід останніх років, іноді допомога потрапляє не до найбідніших через надання неповної або неправдивої інформації. Тому, Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»[17, С.109] передбачено запровадження інституту соціальних інспекторів, які власне, і покликані забезпечити поглиблення адресності соціальної допомоги та упередити зловживання.
Основними видами соціальної допомоги, які нині надаються органами праці та соціального захисту населення, є:
1. допомога сім’ям з дітьми:
— допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;
— одноразова допомога при народженні дитини;
— допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
— допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
— допомога малозабезпеченим сім’ям;
— державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;
2. державна соціальна допомога інвалідам та дітям-інвалідам
3. допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи психічного розладу, на догляд за ним;
4. субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого палива
5. додаткова допомога на поховання
1.2. Стратегія, політика та ретроспективний огляд фінансового забезпечення соціальних виплат в Україні
Створення системи соціального захисту населення викликало необхідність розробки національної законодавчо-правової бази з метою радикальної зміни і нових підходів до принципів соціального захисту, переорієнтація діяльності всіх органів соціального захисту на надання адресної допомоги пенсіонерам, інвалідам, ветеранам та іншим найбільш вразливим верствам населення. За період 1991-2005 років прийнято ряд Законів України, які забезпечують соціальний захист найуразливіших категорій населення.
25 липня 1997 року Указом Президента України № 705/97 було утворене Міністерство праці та соціальної політики України.
Існуюча сьогодні система соціального захисту населення України здійснює соціальне забезпечення і надання різних видів допомоги 14,5 млн. пенсіонерів і інвалідам, з них 11 млн. громадян похилого віку і непрацездатних. Серед них 2 млн. чол.-одинокі малозабезпечені, які потребують різних видів соціальної допомоги.
Міністерство праці та соціальної політики разом із зацікавленими міністерствами і відомствами вживає заходів до повного виконання вимог чинного законодавства про соціальний захист ветеранів.
Протягом 2004 року в органах соціального захисту населення обслуговувалось близько 7 млн. ветеранів праці, понад 5 млн. ветеранів війни. З метою матеріальної підтримки малозабезпечених громадян з травня 1995 року запроваджено програму житлових, субсидій, яка стала по суті першою в Україні соціальною програмою ринкового типу і в цілому забезпечила адресний захист найбільш вразливих верств населення. Отримувачами житлових субсидій є 4,4 млн. малозабезпечених громадян.
Нині справа соціального захисту в Україні перебуває у стадії становлення розвитку, ведуться пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях. Призначення цієї роботи полягає в тому, щоб за допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливим групам населення чи окремим громадянам.
Складовою частиною загальної системи захисту населення є установи, які цим безпосередньо займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння організації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні, фактично всі організаційні структури суспільства в широкому плані займаються проблемами соціальної роботи. Однак, у вузькому розумінні вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров’я, безпеки.(рис. 1.2) [50, С.113].
Соціальний захист здійснюють:
> центральні та місцеві державні органи законодавчої та виконавчої влади;
> організації, установи, підприємства соціального захисту населення на чолі з Міністерством праці та соціальної політики України;
> інші міністерства, відомства, державні організації;
> громадські та благодійні організації;
> релігійні конфесії.
SHAPE \* MERGEFORMAT Рис. 1.2 Склад органів управління соціального захисту населення
В сучасних умовах актуальною є переорієнтація підходу держави до вирішення проблем соціального захисту населення. Доцільність такої роботи полягає в удосконаленні системи державної допомоги, що дозволить в умовах переходу до ринкової економіки зробити систему пільг, переваг, гарантій та компенсацій більш справедливою, прозорою, спрямованою на підтримку найменш захищених. Існуюча система розподілу пільг не відповідає фінансовим можливостям держави і задекларованим законодавчим вартістю і кількістю пільг, гарантій, компенсації та допомог. Тому на нинішньому етапі суспільно-економічного розвитку України мова йде про необхідність справедливого перерозподілу ресурсів держави. Законодавством передбачено пільги в оплаті житлово-комунальних послуг для 20 категорій громадян, право на пільговий проїзд в громадському пасажирському транспорті визначено для 19 категорій населення України.
Зазначені пільги передбачені 26 законодавчими актами України. Разом з тим, тільки у 10 законах право на пільгову оплату житлово-комунальних послуг встановлено у межах норм, передбачених чинним законодавством, а 16 законами — без нормування. Зокрема, Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»[35, С.111], «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист»[6, С.108] право на пільги в оплаті житлово-комунальних послуг встановлено в межах норм, а Законами України «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про статус суддів” норми споживання не обмежені.
За даними Держкомстату, близько 39% домогосподарств України користуються різними пільгами, надання яких не залежить від рівня доходів отримувачів, а обумовлене особливим статусом осіб. Серед бідних домогосподарств пільгами користуються лише 35%.
Кожен працюючий громадянин України утримує 0,9 пільговиків, так як чисельність активного працездатного населення працездатного віку складає близько 22 млн. осіб, а чисельність пільгових категорій (без урахування тих, кому пільги надаються за службовою ознакою) складає понад 18 млн. осіб.
Водночас потреба в коштах, необхідних для реалізації всіх передбачених законодавством пільг, складає понад 30 млн. грн… Відсутність у державному бюджеті належних асигнувань змусила Уряд піти на скорочення і спрямування видатків на поглиблення адресності соціальної підтримки державою найуразливіших верств населення. З 2002 року призупинено виплати окремих видів пільг, звужено коло користувачів пільгами і компенсаціями, що фінансується з бюджетів усіх рівнів.
Пріоритетом урядової програми „Реформи заради добробуту“ є поглиблення соціального захисту найвразливіших верств населення. Серед них: інваліди Великої Вітчизняної війни — 355,5 тис.; інваліди-чорнобильці — 66,1 тис.; інваліди з дитинства — 283,2 тис.; інваліди від трудового каліцтва і професійного захворювання — 113,1 тис.; інваліди від загального захворювання -1,8 млн.; діти — інваліди — 143,2 тис.; учасники бойових дій — 486,4 тис.; учасники бойових дій на території іноземних держав — 200 тис.; члени сімей загиблих військовослужбовців, члени сімей померлих інвалідів і учасників бойових дій -497,4 тис.; громадяни, які були насильно вивезені до Німеччини — 560 тис.; ветерани праці — 60 тис.; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною -396 осіб. Для них збереженні встановлені пільги[31, С.111]. Однак потребує вирішення питання ліквідації численних соціальних гарантій (пільг і привілеїв) для інших категорій громадян.
Пільгами користуються не тільки чорнобильці, інваліди, учасники бойових дій, що необхідно врахувати у підвищеній пенсії, а й працівники суддів, прокуратури, військовослужбовці збройних сил України, Прикордонних військ, служби безпеки тощо. Пільги справляють деформуючий вплив як на матеріальну забезпеченість населення, так і на функціонування сфер обслуговування.
Величезна армія чиновників зайнята розрахунками і оформленням пільг, субсидій, адресної допомоги. В умовах масового корумпуваня навколо надання пільг може створюватися система корупції та незаконного їх оформлення.
Ряд вчених — економістів пропонує ліквідувати окремі пільги, які надаються без особливих заслуг пільговика перед суспільством і державою. Одночасно зі скасуванням пільг необхідно підвищити трудову пенсію і понизити високі тарифи на житлово-комунальні послуги, зв'язок, транспорт.
Розрахунки показують, що нині з жителів стягують плату за квартиру і комунальні послуги, яка перевищує не тільки реальні можливості населення і середню пенсію, а й науково обґрунтовану вартість цих послуг. Житлова реформа повинна відновити реальні, науково обґрунтовані тарифи на житлово-комунальні послуги і норми їх споживання, що приведе до зниження розмірів оплати. При зниженні тарифів на ці послуги платитимуть всі 100% жителів без субсидій і пільг.
Взагалі у ринковій економіці ціни і тарифи повинен регулювати ринок-попит і пропозиція.
Проте у галузях — природних монополіях, що виробляють продукцію та послуги з нееластичним попитом, високі „апетити“ фірм-монополістів має обмежувати держава, встановлюючи тверді (або врегульовані) ціни і тарифи. Обґрунтовані тарифи і норми споживання тут потрібні для запобігання підвищенню тарифів і підтримання платоспроможності населення. Не випадково у цивілізованих країнах ціни на предмети першої життєвої необхідності регулюються державою.
Реформування системи соціального захисту населення в Україні повинно, в першу чергу, йти шляхом узгодження окремих законодавчих та нормативних актів. Як свідчать дані додатку (ст.113), Законом України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам“ на 2005р. розрахунковий розмір при призначенні розмірів державної соціальної допомоги становить 150,00грн. На 2005 рік прожитковий мінімум на 1 особу в розрахунку на місяць становить 382 гривні, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
Ø дітей віком до 6 років – 335 грн.;
Ø дітей віком від 6 до 18 років – 422 грн.;
Ø працездатних осіб – 409 грн.;
Ø осіб, які втратили працездатність – 300 грн.
Кабінет Міністрів України в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави у постанові від 12.01.2001 р. № 14 зменшив розміри виплат у 4-5 раз. З 01.01.2002 року було скорочено кількість видів допомоги сім’ям з дітьми до п'яти і збільшено на кілька гривень їх розмір.
Згідно Закону „Про внесення змін до Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми» держава надає допомогу особам незастрахованим в системі соціального страхування. За 8 місяців ц.р. цю державну підтримку отримали 1,5 млн. родин.
Відповідно до Закону «Про державну допомогу малозабезпеченим сім'ям» щомісячно близько 290 тис. малозабезпечених родин отримують грошову підтримку для сімейного бюджету.
Ще одним недоліком системи соціального захисту населення є те, що критерії нарахування соціальної допомоги сім’ям з дітьми не узгоджений з критерієм, який використовують в іншому законодавстві, тобто спирається на мінімальну зарплату, натомість стандарти доходу в інших нормативно-правових актах на прожитковий мінімум. Це ускладнює розрахунки для встановлення права на допомогу або субсидію.
Рівень соціальної допомоги сім’ям з дітьми невисокий і має слабку адресну спрямованість на найбідніші сім'ї, адже ці самі сім'ї отримують допомогу на виховання дітей, яка має позитивний вплив на їхнє фінансове становище. Отже, постає питання: чи мають бути спрямовані виплати лише на найбідніших? Це важливе питання, оскільки теоретично вони призначенні не тільки для того, щоб допомогти батькам у покритті витрат на виховання, а й для заохочення сімей народжувати дітей. Це елемент соціальної політики, але перевагу за нинішніх умов слід надавати першому, тобто подоланню бідності, адже, згідно з обстеженням Держкомстату, до найбідніших можна віднести 20% українських домогосподарств.
Житлові субсидії є допомога малозабезпеченим. Субсидія надається у вигляді знижки при оплаті житлово-комунальних послуг, придбанні скрапленого газу, твердого, пічного (побутового) та рідкого палива.
Програму житлових субсидій започатковано Постановою КМ від 4 лютого 1995 року №89 «Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг». Цією постановою встановлено, що з 1 травня 1995 року сім’ї сплачують за житлово-комунальні послуги не більше встановленого Кабінетом Міністрів України відсотка їх середньомісячного сукупного доходу у межах норми володіння чи користування загальною площею житла та нормативів користування комунальними послугами ( в редакції Постанови КМ №313 від 03.05.1995 року).
Основним нормативним актом при наданні житлових субсидій є «Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива», останню редакцію якого було затверджено Постановою КМ від 22 вересня 1997 року №1050 «Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива»[39, С.112].
продолжение
--PAGE_BREAK--Постановою Кабінету Міністрів від 4 лютого 1998 року №119 «Про розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива у разі надання житлової субсидії» встановлено конкретний відсоток доходу, який сплачує квартиронаймач або власник за умови призначення житлової субсидії, а саме: житлово-комунальні послуги — 15% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива — 15% річного сукупного доходу[40, С.112].
Однією з найдієвіших програм соціальної підтримки малозахищених верст населення є сьогодні програма житлових субсидій, Завдяки цій програмі, протягом 2004 року платежі за житло і комунальні послуги для населення були знижені майже на 930,6 млн. гривень. Середній розмір субсидії на оплату житлово-комунальних послуг на початку року становив 51,3 грн., що є суттєвою підтримкою сімей.
Серед отримувачів житлових субсидій майже 53 відсотки складають пенсіонери та інші непрацездатні особи.
Саме з метою посилення соціального захисту цієї категорії Кабінет Міністрів України 15 травня 2003 р. прийняв постанову № 702 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1156», якою визначається розмір витрат громадян на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та палива за умови призначення житлової субсидії [38, С.112].
Відтепер, якщо у приміщенні зареєстровані і проживають тільки пенсіонери та інші непрацездатні громадяни або якщо у складі зареєстрованих є неповнолітні діти, інваліди першої та другої групи і середньомісячний сукупний доход на одного зареєстрованого у житловому приміщенні (будинку) не перевищує 50 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць (а це на сьогодні — 171 грн.), розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах норм користування становить 15 відсотків їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу та палива -15 відсотків їх річного сукупного доходу. Раніше право сплачувати за житло та комунальні послуги 15 відсотків сукупного доходу мали сім'ї, в яких середньомісячний дохід на особу не перевищував 136,8 грн.
Крім того, постанова спрямована на заохочення отримувачів житлових субсидій до більш економного споживання енергоносіїв та встановлення засобів обліку послуг. Зокрема, при підтвердженні права на отримання субсидії на наступний термін запроваджується зменшення розміру витрат громадян на оплату послуг на 2 відсотки, але не більше ніж на 10 відсотків відповідно за кожні 10 відсотків зменшення загальної суми вартості фактично використаних послуг у попередньому періоді, проти суми їх вартості за встановленими нормами споживання. До прийняття постанови за економне споживання енергоносіїв обов'язкова частка плати зменшувалась на 1 відсоток.
У 2004 році більш ніж 380 тис. сімей економко витрачали воду, газ, тепло і отримали право сплачувати зменшений відсоток сукупного доходу за житлово-комунальні послуги.
Слід зауважити, що як і раніше, розрахунок субсидій за новими відсотками сукупного доходу провадиться лише у разі звернення громадян за їх призначенням або у разі підтвердження громадянами права на отримання субсидії на новий термін.
Держава докладає максимум зусиль, аби пом'якшити негативний вплив ринкових реформ на малозахищені верстви населення. Останні роки забезпечується соціальна спрямованість бюджетів усіх рівнів. Внаслідок збільшення на 17% у Державному бюджеті-2005 видатків на реалізацію програм соціальної спрямованості (що склало 53% від загальної суми), поліпшилося фінансове забезпечення ряду важливих проблем соціального характеру.
Адресними програмами державної підтримки малозабезпечених категорій в Україні охоплено майже 6 млн. родин. Держава використовує на їх фінансування понад 3 млрд. грн. Започаткована в 1995 році Програма житлових субсидій охоплює нині близько 1,4 млн. сімей, серед яких 52,1% становлять пенсіонери.
На 1 січня 2005 року в Україні 2,6 млн. інвалідів. У рамках реалізації Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки розпочато створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, завдяки якій понад 5 тис. дітей з вадами розвитку, не втрачаючи підтримки родини з допомогою педагогів, психологів успішно інтегруються в суспільне життя. У поєднанні з професійною, медичною та соціальною реабілітацією, це дозволить сформувати цілісну реабілітаційну систему інвалідів в Україні. Перші кроки, зроблені Всеукраїнським центром трудової реабілітації інвалідів, які чи то внаслідок вроджених вад, чи каліцтва або професійного захворювання, отриманих на виробництві, залишились за «бортом» життя, набувають позитивного суспільного резонансу. Тепер ці люди, пройшовши відповідну медичну, соціальну і професійну реабілітацію, мають змогу повернутись до активного суспільного життя. Ця добра справа має бути продовжена, її кінцевим результатом повинна стати цілісна мережа аналогічних центрів в регіонах, яка створить можливості для комплексної реабілітації інвалідів, де б вони не проживали: чи у великому місті, чи у маленькому селі.
Видатки держбюджету 2004року дозволило стовідсотково профінансувати видатки на соціальні виплати, зокрема: субвенції на надання пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло — водопостачання і водовідведення, квартирної плати пільг з послуг зв’язку та інших послуг; допомоги сім’ям та інвалідам; готівкових пільг та субсидій на придбання твердого та рідкого пічного палива і скрапленого газу; будівництво та придбання житла військовослужбовцям.
На початок 2004-го мала місце заборгованість з держбюджету у сумі 350,7 млн. грн. з щомісячних виплат компенсацій та допомог громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. За 2004 рік погашено зазначену заборгованість.
21 березня Кабінет Міністрів України передає до парламенту разом зі змінами до держбюджету також великий соціальний пакет, який передбачає внесення змін до восьми законів. Основна його спрямованість – підвищення рівня пенсійного забезпечення та разових соціальних виплат. Це стане початком диференціації пенсій істотного збільшення одноразової допомоги при народженні дитини, підвищення державної допомоги дітям-сиротам, одиноким матерям тощо.
Зокрема, з 1 січня 2005-го передбачено збільшити розмір мінімальних пенсій з 295 до 332 грн. середня пенсія має зрости з 315 до 383 грн., що дозволить поступово ліквідувати зрівнялівку у пенсійному забезпеченні. Після прийняття Верховною Радою запропонованих Урядом змін до бюджету, кількість пенсіонерів, що одержують однакову пенсію, зменшиться вдвічі. Зростуть у 2,3 рази й пенсії військовослужбовцям у середньому з 533 до 913 грн. [32, С.111].
Уряд розраховує протягом року прискореними темпами збільшувати заробітну плату. Зокрема, до кінця поточного року мінімальна зарплата в бюджетній сфері має зрости з 262 до 300 грн., середня – підвищиться з 499 до 708 грн., за рахунок чого діапазон окладів бюджетників зросте у 3,3 рази.
Суттєво мають зрости й соціальні виплати різним категоріям громадян. Зокрема, допомога при народженні дитини передбачена у розмірі 8,5 тис. грн. При цьому 3 тис. 384 грн. виплачуватимуться одразу після народження дитини, а решта суми протягом року – по 426 грн. щомісячно. Аби ці гроші справді витрачалися за призначенням і не стали предметом шахрайства, буде запроваджено систему запобіжних заходів.
1.3. Організаційно-правові засади функціонування соціальних виплат органами праці та соціального захисту населення
Соціальний захист та безпеку людини потрібно розглядати як цілісну систему, яка функціонує завдяки щільній взаємодії органів державної та місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування та недержавних інституцій соціальної політики усіх рівнів. Така взаємодія буде неможлива без створення достатньої ресурсної бази і кадрового потенціалу соціальних працівників, без відповідного наукового, методичного та інформаційного забезпечення цих соціальних дій.
За будь-якого підходу соціальну політику загалом і соціальний захист зокрема слід розглядати як систему або цільовий комплекс завдань з поліпшення життєдіяльності людей, який повинен охоплювати:
Ø Певні технології розробки соціальної політики та формування основних засад, напрямів і завдань;
Ø Ресурсне забезпечення та визначення механізмів практичної реалізації;
Ø Розробку проміжних варіантів, вибір кінцевого варіанта та оформлення його у вигляді відповідного документа;
Ø Ефективну систему контролю на етапах розробки і реалізації.
Технологія соціальної політики (незалежно від рівня управління) передбачає два основних етапи: розробки та реалізації. На стадії розробки важливо дотримуватися таких основних принципів, як обґрунтованість (тобто забезпечення цілей, напрямів та задач необхідними ресурсами) і реалістичність (орієнтація соціальної політики на пріоритетні соціальні проблеми). Завершується перша стадія прийняттям відповідного документа (законодавчо-нормативного акта тощо). На стадії реалізації домінують принципи конкретизації (відповідності соціально-економічних програм соціально-економічному плануванню) та результативності (досягнення реалістичних результатів у певний визначений період). Як правило, основними причинами нереалізованості частини програм соціальної політики виступають необґрунтованість і нереалістичність завдань.
Розгляд організаційно-правової структури національної системи соціального захисту, зображена на табл. 1.1, вказує на її комплексність. На підставі законів та інших нормативних актів формуються державні виконавчі і самоврядні органи управління соціальною політикою, регламентуються їхні відносини з недержавними організаціями, що діють у царині соціального захисту, та з самим населенням. Чинне законодавство обумовлює формування відповідних коштів, призначених для соціального захисту, а також підготовку кадрового потенціалу соціальних працівників, що працюють у системі як державних, так і недержавних установ цієї галузі. Особливе значення для ефективного функціонування інститутів соціального захисту мають його сучасне наукове, методичне та інформаційне забезпечення.
Згідно зі ст. 102 Конституції України, Президент України є главою держави, гарантом прав і свобод людини і громадянина. Фактично він виконує роль голови виконавчої влади і саме в Адміністрації Президента України формуються засади і визначаються напрями розвитку державної соціальної та гуманітарної політики [24, С.110].
Таблиця 1.1
Критерії та характеристики соціальної політики
Для цього в Адміністрації Президента України існують головні управління та управління, які безпосередньо або опосередковано займаються питаннями соціальної та гуманітарної політики. Передусім це Головне управління з питань внутрішньої політики, Головне управління з питань економічної політики та Управління з питань громадянства, Управління з питань звернень громадян.
Парламент нашої держави – Верховна Рада України, згідно з п. 4,5 і 6 ст. 85 Конституції України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує Державний бюджет України та загальнодержавні програми, в тому числі соціального розвитку. З двадцяти чотирьох комітетів Верховної Ради України вісім є профільними суто з питань соціальної та гуманітарної політики, а саме:
Ø Комітет з питань соціальної політики та праці;
Ø Комітет з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства;
Ø Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму;
Ø Комітет з питань науки та освіти;
Ø Комітет з питань культури і духовності;
Ø Комітет з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
Ø Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;
Ø Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
Найвищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який згідно з п. 9 ст. 116 Конституції України, спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади [20, С.110]. До складу Кабінету Міністрів входять Прем’єр Міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри. До системи державних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Структуру вищих органів виконавчої влади нашої держави разом з конституцією України визначають Укази Президента України від 15 грудня 1999 р. за №1572 „Про систему центральних органів виконавчої влади” та 26 травня 2003 р. за №434 „Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади”.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої політики у визначеній сфері діяльності. Міністр особисто відповідає за розроблення та реалізацією державної політики, спрямовує та координує здійснення заходів з питань, віднесених до його повноважень, визначає політичні пріоритети і стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.
Відповідальним за розробку заходів і впровадження основних завдань із царини соціальної політики виступає Міністерство праці та соціальної політики України, що вимагає високої динамічності, швидкого реагування на зміни в економічному, соціальному та нормативно-правовому полі. Структурно Міністерство праці та соціальної політики є складним багато профільним комплексом, який включає Держкомохорони праці, Державний центр зайнятості, і понад 30 його виробничих підрозділів, більш ніж 100 територіальних центрів зайнятості і управлінь праці та зайнятості, соціального захисту населення, нагляду за охороною праці, пов’язаних з центральним апаратом. Крім того, до його складу входять понад 2700 районних (міських районних у містах) центрів відділів і відділень зайнятості соціального захисту населення, надання житлових субсидій, соціальної допомоги вдома, інспекцій з контролю за дотриманням вимог законодавства про зайнятість населення, 12 центрів з нарахування та виплати пенсій та допомог, 276 будинків інтернатів.
продолжение
--PAGE_BREAK--Державний комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує та координує Прем’єр-міністр або один з віце-прем’єр – міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його повноважень. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання і повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок створення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення його керівників, вирішення інших питань. Очолює центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом голова.
Серед шістнадцяти міністерств України третина реалізує основні завдання соціальної та гуманітарної політики держави, а саме:
· Міністерство праці та соціальної політики;
· Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
· Міністерство освіти і науки;
· Міністерство охорони здоров’я;
· Міністерство культури і мистецтв.
Між міністерствами розподіляється весь спектр питань урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. На відміну від міністерства, яке одночасно розробляє та реалізує державну політику, державний комітет лише реалізує її, не беручи участі у самій розробці. Державні комітети України, як і всі інші центральні органи виконавчої влади, згідно з п. 15 ст. 106 Конституції України, утворюються, реорганізуються і ліквідуються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Із сімнадцяти Державних комітетів України чотири реалізують основні завдання соціальної та гуманітарної політики:
§ Державний комітет у справах сім’ї та молоді;
§ Державний комітет у справах релігій;
§ Державний комітет з питань фізичної культури і спорту;
§ Державний комітет у справах ветеранів.
Діяльність деяких державних комітетів спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів: через міністра праці та соціальної політики України – Державний комітет України у справах ветеранів, а через міністра юстиції України – Державний комітет України у справах релігій. Крім того, існує ще один центральний орган виконавчої влади, який займається питаннями соціальної політики, статус якого прирівнюється до Державного комітету України – Пенсійний фонд України.
Маже всі центральні органи виконавчої влади, які реалізують основні завдання соціальної політики, мають своїх місцевих представників – відповідні підрозділи, підпорядковані місцевим державним адміністраціям. Виняток становлять лише Державний комітет у справах ветеранів, який взагалі не має територіальних органів, і Пенсійний фонд України, який має свої окремі місцеві органи.
В управлінні праці та соціального захисту населення бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відповідати основним засадам, встановленим Законом України про бухгалтерський облік.
План рахунків – це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку операцій по виконанню Державного та місцевих бюджетів зі стислим викладом їх змісту, за допомогою якого ці операції відображаються у фінансовій звітності.
План рахунків бухгалтерського обліку розроблений відповідно до принципів, прийнятих у міжнародній практиці бухгалтерського обліку і є обов’язковим для застосування фінансовими органами. В його основу покладено облікові та економічні поняття, що використовуються в умовах ринкової економіки.
Об’єктом бюджетного обліку є доходи і витрати бюджету; фонди і резерви, створені в бюджеті в процесі його виконання; витрати на утримання бюджетних установ; грошові кошти в касі і на рахунках.
Виходячи із основних вимог Закону про бухгалтерський облік, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є формування правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів операції. З рисунку 1.3 видно, як класифікується звітність.
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 1.3. Класифікація звітності
Установи, які одержують кошти із інших бюджетів, складають «Звіт про виконання кошторису установ (загальний фонд)» окремо по кожному бюджету. Такі форми звітності подаються органам Державного казначейства України або міським фінансовим управлінням окремо по кожному бюджету.
З метою ведення обліку сімей-одержувачів державної соціальної допомоги, забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю її надання, а також для організації нормативно-довідкової інформації для органів праці та соціального захисту населення, що призначають і здійснюють контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики створюється єдина обліково-інформаційна система.
Єдина обліково — інформаційна система одержувачів державної соціальної допомоги формується та використовується з додержанням вимог Закону України «Про інформацію». В зв’язку з тим, що в установі є комп’ютерна техніка в Борщівському управлінні праці та соціального захисту населення здійснено автоматизовану форму ведення обліку всіх облікових ділянок.
Основними завданнями управління є:
ü Забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю та зайнятість населення, про соціальне страхування та пенсійне забезпечення, здійснення соціального обслуговування населення;
ü Призначення та виплата соціальних допомог, встановлених законодавством, призначення та надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
ü Здійснення разом з міською радою, громадськими організаціями міста комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічного розвитку надомних форм їх обслуговування;
ü Забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям;
ü сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціального економічного розвитку відповідної території.
Управління відповідно до покладених на нього завдань:
ü забезпечує реалізацію заходів, спрямованих на посилення мотивації до праці, удосконалення її організації, оплати та нормування;
ü аналізує ситуацію в соціально-трудовій сфері, стан роботи щодо удосконалення колективних договорів на підприємствах, в установах, в організаціях міста;
ü забезпечує діяльність комісій у справах альтернативної служби та комісій з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
ü забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, а також якісне проведення атестації робочих місць;
ü забезпечує надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
ü забезпечує надання державної соціальної допомоги малозабезпечених громадян, а також допомоги сім’ям з дітьми;
ü здійснює в установленому порядку компенсаційні виплати інвалідам війни на бензин, технічне обслуговування автомобіля та транспортні послуги, а також надає грошові компенсації вартості санаторно-курортного лікування;
ü приймає заяви та інші документи, на підставі яких призначає державні соціальні допомоги, формує банк даних одержувачів проводить перерахунок раніше призначених допомог;
ü організовує роботу соціальних інспекторів;
ü видає посвідчення учасників війни і посвідчення ветеранів праці;
ü організовує матеріально-побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, їх санаторно-курортне лікування, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечує інвалідів транспортними засобами в установленому порядку;
ü організовує роботу територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів і контролює якість та своєчасність надання ним соціальних послуг;
ü забезпечує у разі потреби влаштування до будинків-інтернатів громадян похилого віку та інвалідів.
Розділ 2. Аналіз діючої практики фінансового забезпечення соціальних виплат населенню, локальний рівень
2.1 Соціальний захист інвалідів і ветеранів війни та праці, громадян похилого віку
Чинне законодавство України спрямоване на захист ветеранів війни шляхом:
ü Створення належних умов для підтримання здоров’я і активного довголіття;
ü Організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
ü Виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
ü Надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров’я.
Особливої уваги та соціального захисту потребують ветерани війни, а тому держава чітко забезпечує соціальний захист ветеранів війни і надає необхідні гарантії.
У Тернопільській області проживає 48552 інвалідів, 103214 ветеранів Великої Вітчизняної війни, з них інвалідів війни 3556, І групи – 951, ІІ групи – 2000, ІІІ групи – 605, сімей загиблих військовослужбовців – 6671, учасників бойових дій – 6158, Учасників війни – 86580 За 12 місяців 2004 року забезпечено інвалідів інвалідними візками 339 чол., палицями – 1998 чол., виготовлено 1090 протезних виробів, милицями – 956 шт., ортопедичного взуття – 6106 пар, обслужено протезним підприємством – 15686 чол., обслужено медико-соціальними бригадами – 2782 чол. За 12 місяців 2004 року забезпечено санаторно-курортними путівками 881 інвалідів, ветеранів війни і праці, легковими автомобілями — 205 інвалідів, в тому числі кількість інвалідів, які одержали автомобілі, як гуманітарна допомога – 73 [34, С.111].
До інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії і флоту, партизанів, підпільників, працівників і колгоспників, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузій чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, виконанні інших обов’язків військової служби чи внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті.
Учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах під час бойових операцій; учасники бойових дій на території інших країн та інші особі згідно з чинним законодавством.
Учасниками війни вважаються військовослужбовці, які проходили військову службу у період 1941-1945 рр., особи, які працювали в тилу у період Великої Вітчизняної війни; члени груп самозахисту; колишні в’язні концтаборів та інші.
Інвалідам війни та прирівняним особам до них надаються такі пільги:
ü безплатне одержання ліків;
ü першочергове безплатне зубопротезування;
ü безплатне щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням;
ü 100% знижка плати за жилу площу в межах встановлених норм;
ü 100% знижка плати за користування комунальними послугами;
ü 75% знижка вартості палива;
ü безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі);
ü безплатний позачерговий капітальний ремонт власних жилих будинків і квартир;
ü абонентна плата за користування квартирним телефоном встановлюється в розмірі 50% від затверджених тарифів;
ü позачергове безплатне забезпечення автомобілем (при наявності медичних показань);
ü звільнення від сплати податків, зборів і мита всіх видів та земельного податку;
Учасникам бойових дій надаються такі пільги:
ü безплатне одержання ліків рецептами лікарів;
ü першочергове безплатне зубопротезування;
ü безплатне щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням;
ü 75% знижка плати за жилу площу в межах встановлених норм;
ü 75% знижка плати за користування комунальними послугами;
ü 75% знижка вартості палива;
ü безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі);
ü виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
ü звільнення від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних ними доходів, податку з власників транспортних засобів і земельного податку;
ü позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата в розмірі 20% від тарифів вартості основних та 50% додаткових робіт). Абонентна плата за користування телефонів встановлюється в розмірі 50% від затверджених нормативів тощо.
Учасникам війни надаються такі пільги:
ü безплатне одержання ліків за рецептами лікарів;
ü першочергове безплатне зубопротезування;
ü безплатне щорічне забезпечення санаторним лікуванням один раз на два роки;
ü лікування;
ü 50% знижка плати за жилу площу в межах встановлених норм;
ü 50% знижка плати за користуванням комунальними послугами;
ü знижка вартості палива;
ü безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі);
ü звільнення від сплати прибуткового податку з усіх одержуваних ними доходів, податку з власників транспортних засобів і земельного податку;
ü абонентна плата за користування телефонів встановлюється в розмірі 50% від затверджених нормативів тощо;
ü учасникам війни пенсії підвищуються на 50% мінімальної пенсії за віком.
Фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, з 1 січня 2002 року з державного бюджету до місцевих бюджетів поступають спеціальні субвенції
Пунктом 24 статті 13 Закону України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються інвалідами війни під гаражі для спеціальних засобів пересування та безплатне надання для цих засобів гаражів, стоянок незалежно від їх форм власності”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 року №94 “Про порядок надання пільг, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено відшкодування витрат державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ, організацій, пов’язаних із наданням пільг, покривати за рахунок бюджетних коштів, місцевими фінансовими органами на підставі розрахунків, поданих організаціями, шляхом перерахування коштів на їх рахунки” [41, С.112].
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--Певні соціальні винагороди фінансуються приватно із залученням гарантованого чи субсидованого приватного кредиту. Прикладом цього можуть бути кредити на будівництво житла для сімей з обмеженими фінансовими активами, заставою при цьому є гарантії уряду; кредити на одержання вищої освіти в навчальних закладах елітарного типу: студент отримує приватну позику, яку потім поступово повертає.
Капітальна конверсія.Певні громадські активи – земля у державній власності, житло, громадські будівлі можуть бути перетворені у соціальне майно шляхом надання їх у користування за низькими цінами житловим кооперативам, групам самодопомоги, іншим громадським організаціям тощо.
Одним із методів, який зменшує вартість соціальних послуг, є надання дозволу на використання закладів державної інфраструктури (шкіл або оздоровчих закладів) службам догляду за дітьми або дорослими.
Важливого значення в регулюванні економічних процесів, що стосуються соціальної політики, набувають заходи монетарної політики, спрямовані на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності національної грошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу.
Фінансові ресурси соціальної політики спрямовуються на розвиток програм соціального захисту і соціальної сфери. Розподіл видатків на фінансування цих програм у зведених бюджетах України за 2004 – 2005 рр. наведені в табл. 3.1. Варто зауважити, що видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я, освіту, культуру щодо ВВП 2004 р. порівняно з 1992 р. скоротились з 9,3 до 7,4%, а з урахуванням того, що реальний ВВП за 1991 – 2004 рр. зменшився більше, ніж удвічі, витрати на соціальну сферу скоротилися майже в чотири рази. Тобто соціальна сфера в нашій країні традиційно фінансувалася за залишковим принципом. Лише витрати на освіту за цей період зменшились майже втричі, а у розрахунку на одну особу – на 63,8%, наслідком чого стало відносне зменшення кількості дітей і молоді, охоплених державною освітою (за винятком вищих навчальних закладів), та значне погіршення забезпечення навчального процесу. Так само триразове зменшення витрат на організацію охорони здоров’я (в розрахунку на душу населення вони скоротилися на 75%), стали безумовною причиною того, що Україна перемістилась аж на 155-те місце у світовому рейтингу рівня та якості надання медичних послуг [49, С.113].
Таблиця 3.1
Видатки на фінансування програм соціальної політики у зведеному бюджеті України
Витрати-видатки зведеного бюджету України
Млн. грн.,
за роками
Темпи зростання, %
Частка у загальних витратах *, %
2004
2005
2004
2004
2005
Загальні
з них:
Програми соціальної політики (всього)
42323,0
17259,6
52913,6
23653,7
125
137,0
40,8
44,7
У тому числі:
Соціальний захист
6517,8
9146,4
140,3
15,4
17,3
Освіта
5071,6
7461,6
147,1
12,0
14,1
Охорона здоров’я
4578,7
5598,7
122,3
10,8
10,6
Наука
544,4
769,0
141,3
1,3
1,5
Культура і мистецтво
379,8
496,6
130,8
0,9
0,9
Фізкультура і спорт
167,3
181,4
108,4
0,4
0,3
* частка окремих видатків на соціальну політику визначається відношенням до загальних витрат бюджету відповідного року.
Формування засад соціально орієнтованої ринкової економіки вимагає нової методології та методичної бази для державного регулювання розвитку соціального захисту. З цією метою наприкінці 90-х років ХХ ст. розроблена економіко – математична модель соціального бюджету, в основу якої покладено три групи вхідних даних, а саме: прогнозні макроекономічні показники і припущення, статистичні відомості про об’єкти соціальної політики та законодавчо-нормативна база, яка регулює цю сферу. Законодавчо-нормативну базу в свою чергу можна поділити на три групи:
Ø Законодавчо-нормативні акти загального характеру;
Ø Законодавчо-нормативні акти, які регламентують фінансування соціальних витрат;
Ø Законодавчо-нормативні акти, на підставі яких визначаються соціальні витрати.
За джерелами фінансових надходжень соціальні виплати можна поділити на три групи:
1.Пільги ветеранам війни та праці, щорічна разова грошова допомога ветеранам війни, соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми, житлові субсидії, витрати, пов’язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, кошти на інші види соціального захисту – фінансуються за рахунок витрат із державного та місцевого бюджетів.
2.Короткострокові допомоги, витрати на випадок безробіття та пов’язані з нещасним випадком на виробництві, — фінансуються за рахунок коштів Фонду соціального страхування, Фонду на випадок безробіття та Фонду від нещасного випадку на виробництві.
3.Видатки на соціальний захист інвалідів, пенсії та короткострокові допомоги – фінансуються за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів (що є прямим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціального захисту України) та Пенсійного Фонду України.
Значна частина допомог, виплат, відшкодувань проплат об’єктам соціальної політики регламентується Законом України від 25 грудня 1998 р. № 367 “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; Законом України від 21 листопада 2002 р. № 232 “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”; Законом України від 6 лютого 2002 р. № 524 “Про внесення змін до Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”; постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2000 р. № 1361 “Про вдосконалення порядку призначення та надання населенню житлових субсидій”; постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 1146 “Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги”; постановою Кабінету Міністрів від 2 березня 2002 р. № 253 “Про затвердження стратегії заміни пільг на адресну грошову допомогу населенню”; наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 квітня 2002 р. № 818 “Про затвердження змін і доповнень до порядку відмови в наданні державної соціальної допомоги, припинення виплат та зменшення розміру призначеної соціальної допомоги”. Визначення потреб у послугах і виплатах, які надаються згідно з переліченими та іншими документами, відповідає чинному законодавству, однак за сучасної ситуації їхні розміри ще значно знижені.
Дещо по-іншому здійснюються прогнозні розрахунки витрат Фонду соціального страхування та витрат, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, вони, зокрема, визначаються на підставі фактичних витрат, які відповідають чинному законодавству.
Для підвищення ефективності використання бюджетних коштів та посилення соціальної спрямованості видатків державного бюджету Уряд передбачає збільшення частки прямих соціальних витрат (заробітна плата, пенсії, допомога та інші соціальні виплати) у загальних витратах державного та місцевого бюджетів.
Головною метою удосконалення системи соціального захисту населення є розв’язання проблеми бідності, підвищення якості соціальних послуг для наближення їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг. Перевагу матимуть соціально — незахищені громадяни похилого віку, малозабезпечені сім’ї, інваліди та сім’ї з дітьми.
Передбачається реформування системи соціального захисту через посилення цільової спрямованості соціальних програм, поглиблення адресності державної соціальної допомоги, удосконалення міжбюджетних відносин. У всіх регіонах буде запроваджуватися прогресивна технологія обслуговування малозабезпечених громадян – надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг. Це сприятиме якісному і комплексному обслуговуванню громадян, забезпечить доступ малозабезпечених верств населення до соціальних послуг та уніфікацію підходу при визначенні права на призначення всіх видів соціальної допомоги.
Створюватимуться умови різних можливостей для людей з особливими потребами.
Багатство країни – заможність кожної сім’ї. Прості та чесні кроки Уряду дадуть змогу сформувати суспільство соціально захищених громадян.
Підвищення рівня і якості життя громадян забезпечуватиметься шляхом впровадження системи державних соціальних стандартів, доведення розмірів державних соціальних гарантій до рівня прожиткового мінімуму.
Перехід від політики мінімумів до політики середніх показників стане чи не найголовнішим пріоритетом нової соціальної політики. Тому в країні необхідно розпочати перехід від політики мінімумів, які “консервують” бідність, до політики середніх соціальних стандартів. І критерієм оцінки добробуту громадян мають виступати середня заробітна плата та середня купівельна спроможність.
А це означає, що треба думати про середню конкурентоспроможність, про середню заробітну плату і витягувати з “ями” бідності багатьох людей, які внаслідок непродуманої діяльності нашого попереднього уряду і президента, опинились у складній соціальній ситуації.
З економічної точки зору аномальною виглядає ситуація, коли мінімальна заробітна плата складає 262 грн., а мінімальна пенсія – 332 грн.
Та для цього потрібні кошти, зокрема і зовнішні запозичення. Проект Світового банку, що передбачає реформування системи соціального захисту, не реалізується в необхідному обсязі через недостатнє бюджетне фінансування.
Всі попередні роки бюджетні показники зростали, а відсоток коштів, що доходив на місця, зменшувався. Тому політика нинішнього уряду має бути іншою: все, що затверджується бюджетом, має доходити до кінцевого споживача соціальних послуг – інвалідів, пільговиків, для тих, кому дійсно потрібна допомога.
Система соціальної допомоги в Україні потребує подальшого вдосконалення та розвитку не лише в напрямі підвищення потенціалу органів праці та соціального захисту населення всіх рівнів, а й налагодження досконалого моніторингу соціальних процесів та ефективності державних програм, вивчення громадської думки.
Тому Урядом схвалено концепцію міжнародного проекту “Підвищення ефективності управління реформою системи соціального захисту населення в Україні”, підготовка якого підтримується Світовим банком в рамках гаранту, наданого Урядом Японії. Реалізація проекту передбачається в 2005 – 2009 роках [30, С.111].
Соціально-економічні зручності дозволять Уряду зосередити увагу на підвищенні якості життя населення, забезпеченні динамічного і гармонійного розвитку людини, соціальній справедливості та зниженні рівня бідності.
З метою динамічного підвищення життєвого рівня населення здійснюватимуться такі заходи:
§ Забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян шляхом поетапного наближення державних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму;
§ Подальше реформування системи оплати праці, підвищення її питомої ваги в структурі грошових доходів населення, збільшення частки фонду оплати праці в собівартості продукції, валовому внутрішньому продукті;
§ Удосконалення оплати праці працівників органів державної влади, забезпечення стимулюючої ролі посадових окладів та рівних підходів в оплаті праці державних службовців у різних органах державного управління тощо.
Здійснення цих заходів забезпечить зростання доходів населення, відновлювання стимулюючої та відтворювальної функції заробітної плати. Також урядом вирішуватиметься питання щодо:
¾ Посилення соціального захисту безробітних та підвищення рівня охоплення заходами активної політики зайнятості незайнятого населення;
¾ Підвищення якості робочої сили з урахуванням потреб ринку праці;
¾ Розширення мережі навчально-ділових центрів державної служби зайнятості з метою підтримання розвитку підприємства;
¾ Надання безвідсоткової позики безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості, для ведення особистого селянського господарства та для підприємницької діяльності;
¾ Посилення мотивації до легальної трудової зайнятості;
¾ Посилення соціального захисту громадян, які працюють за межами України.
Для забезпечення соціального захисту вразливих верств населення здійснюватимуться заходи щодо:
v Забезпечення реалізації права соціально незахищених категорій громадян на отримання пільг, створення автоматизованої системи контролю за використанням бюджетних призначень на надання пільг;
v Повного погашення заборгованості минулих років з виплати компенсацій, пільг громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, в одному центральному органі виконавчої влади, відповідальному за проведення соціальної політики;
v Удосконалення порядку надання платних соціальних послуг та поліпшення їх якості;
v Підвищення рівня зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;
v Розширення мережі центрів реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями за рахунок бюджетного фінансування.
Виконання цих заходів сприятиме створенню прозорої та доступної системи надання допомоги малозабезпеченим верствам населення та підвищенню рівня соціальних гарантій, упорядкуванню системи пільг, забезпеченню повноцінної інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільство.
Висновки
Кожен регіон України має специфіку, відповідно до якої органи місцевої влади розробляють свою стратегію і тактику, визначають першочергові завдання та перспективи. При цьому важливо не лише визначити головний – пріоритетний напрям, зосередити увагу на актуальних проблемах життєдіяльності регіону, а й сконцентрувати зусилля на їх комплексному розв’язанні, враховуючи особливості поточного моменту і завдання державної політики.
Стратегії подолання бідності у Борщівському районі як і в Тернопільській області в цілому, де цей рівень був дуже високий, формувалися з урахуванням результатів статистичних даних та положень програми Уряду України.
Відповідно до цієї стратегії, першочерговою метою є підвищення доходів громадян, вирішення проблеми сімейного безробіття, працевлаштування молоді, максимальна підтримка соціальними виплатами багатодітних сімей, сімей з дітьми-інвалідами, щоб у результаті цих заходів суттєво зменшити кількість людей, які проживають за межею бідності.
Одним із пріоритетних завдань соціальної політики держави слід вважати створення ефективної системи соціального захисту населення. Сьогодні соціальний захист населення в якості основної мети переслідує звільнення його основної частини від жебрацького існування в умовах, коли середній сукупний дохід сім’ї став нижчим від рівня задоволення елементарних потреб.
Ефективна система соціального захисту населення має бути розрахована не тільки на категорії громадян, що безпосередньо потребують соціальної допомоги, але й на максимальний розвиток економіки, стимулювання трудових зусиль кожного працездатного члена суспільства, створення умов, в яких він хотів би і міг працювати, заробляючи гроші.
В Україні існує складна, розгалужена система соціального захисту населення, яка не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Вона включає дуже розгалужену систему соціальних виплат сім’ям з дітьми, інвалідам з дитинства, пільг і соціальну допомогу ветеранам війни і праці, громадянам похилого віку, житлові субсидії тощо. Законодавством передбачено пільги в оплаті житлово-комунальних послуг для 20 категорій громадян, право на пільговий проїзд в громадському пасажирському транспорті визначено для 19 категорій громадян України. Існуюча система встановлення пільг не відповідає фінансовим можливостям держави, задекларованим законодавством вартістю і кількістю пільг, гарантій, компенсацій та допомог.
продолжение
--PAGE_BREAK--Потребує вирішення питання ліквідації численних соціальних гарантій (пільг і привілеїв) для певних категорій громадян. Є величезна армія чиновників зайнята розрахунками і оформленням пільг, субсидій, адресної допомоги. В умовах масового корумпуваня чиновництва навколо видачі пільг може створюватись система корупції та незаконного їх оформлення.
Вчені – економісти пропонують ліквідувати окремі пільги, які надаються без особливих заслуг пільговика перед суспільством і державою. Одночасно із скасуванням пільг необхідно підвищити трудову пенсію і понизити високі тарифи на житлово-комунальні послуги, транспорт і зв’язок.
В Україні неузгоджені позиції гілок влади щодо реформування системи соціального захисту населення. Так, Верховна Рада України приймає закони, в яких визначені розміри соціальної допомоги по відношенню до мінімальної заробітної плати. Кабінет Міністрів України в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави зменшує розміри виплат у кілька разів.
Ще одним недоліком системи соціального захисту є те, що критерій нарахування соціальної допомоги сім’ям з дітьми не узгоджений з критерієм, який використовують в іншому законодавстві, тобто спирається на мінімальну зарплату, натомість стандарти доходу в інших нормативно – правових актах на прожитковий мінімум.
Система соціального захисту населення в зарубіжних країнах спрямована на допомогу суспільства у тих випадках, коли особа чи родина не має власних можливостей подолати економічну і фінансову скруту. Законодавчо закріплена необхідність орієнтації на їхні власні можливості, на збільшення доходів за рахунок власної праці чи використання наявної нерухомості кожної родини, що претендує на матеріальну допомогу суспільства. Поєднуючи це з фактичною перевіркою реально рівня життя, можна вирішити дві проблеми соціального захисту перехідного періоду: формування суспільної поведінки, яка відповідає засадам ринкової економіки системи: зменшення тиску соціальних видатків на бюджет.
На основі проведеного теоретичного дослідження проблем соціального захисту населення та аналізу практики фінансування окремих його програм, можна перечислити такі рекомендації щодо удосконалення системи соціального захисту населення України:
1. Необхідність узгодження позицій різних гілок влади при прийнятті законів соціального страхування виваженість реальних можливостей бюджету.
2. Реальність прийняття програм соціального захисту. Доцільніше було б призначати допомогу на кожну дитину, незалежно від того, працюють батьки чи ні.
3. Реальність прийняття програм соціального захисту населення. Держава не має права обіцяти населенню неможливого. Прийняттю соціальної програми має передувати розробка проектів фінансового, матеріального, організаційного і кадрового забезпечення.
4. Максимальна демократизація системи соціального захисту, зниження ролі центральних державних структур і перенесення акцентів на місцеві органи влади. Вважаємо більш доцільним зосереджувати кошти на фінансування програм соціального захисту населення у місцевих бюджетах. Запроваджений з 1 січня 2002 року порядок передачі субвенцій з державного бюджету у місцеві бюджети на фінансування соціального захисту населення ускладнює взаємозв’язки між бюджетами і означає в кінцевому результаті концентрацію коштів і влади на загальнодержавному рівні.
5. Потрібно приділяти увагу економічним фондам, бо від обсягу валового внутрішнього продукту, стану економіки залежить наповненість дохідної частини бюджетів державних цільових фондів та їх фінансова стабільність. Надавати перевагу фондам соціального призначення, що позитивно характеризуватиме роль держави у забезпеченні соціального захисту населення в умовах ринкових трансформацій.
6. Інтеграція, оптимальне поєднання застосування в системі соціального захисту страхових підходів, механізмів соціальної підтримки, які спрямовані на окрему групу населення, а враховують сукупність суспільних інтересів.
7. Проведення кардинального реформування системи соціального захисту населення у напрямі визначення категорійності видів соціальної допомоги і заміни пільг на грошову допомогу.
8. Чіткість, доступність і зрозумілість діючої системи для отримувачів різних видів соціальної допомоги, поступове скорочення кількості допомог та спрощення механізмів їх надання.
9. Значне підвищення наукової обґрунтованості рішень щодо соціального захисту населення та створення комплексного нормативного забезпечення.
10 Уведення практики перевірки фактичного рівня життя і наявних джерел доходу тих родин, що звертаються за допомогою. Провадити її треба за умови уніфікації процедур обробки заяв від населення на отримання допомоги.
11. Перегляду єдиного критерію нарахування всіх видів соціальної допомоги, наприклад, прожиткового мінімуму. До сукупного доходу сім’ї необхідно врахувати пільги, надані окремим членам родини. Вони мають свою вартість, яку треба врахувати при призначенні права на отримання певної допомоги.
12. Упорядкування Закону «Про соціальну допомогу сім’ям з дітьми». Закон має передбачати одну головну допомогу, яку варто доповнювати адресною соціальною. Мінімальна виплата має бути встановлена на рівні вищому, ніж нинішній.
Новий 2005-й рік українське суспільство зустрічає з великими сподіваннями на те, що в житті держави та кожного її громадянина відбудуться лише позитивні зміни. Наші надії базуються на тому, що примноживши досягнення попередніх років, новий Президент, новий Уряд нададуть вітчизняній економіці ще більшого прискорення, результатом якого стане відчутне зростання добробуту народу.
Головним критерієм ефективного господарювання є рівень суспільного добробуту та соціально забезпечення значної частини громадян, яких держава взяла під свою опіку – це ветерани, пенсіонери, інваліди, діти-сироти. Насамперед, ці люди очікують від активізації соціальної політики не лише збереження досягнутого рівня соціальних виплат, але й значного їх підвищення.
Турботу держави мають відчути й бездомні громадяни та особи, яких звільнено з місць позбавлення волі. Про це йдеться в указі Президента України, яким він уніс зміни до положення про Міністерство праці та соціальної політики. Відповідно до них, Мінпраці має зайнятися соціальною адаптацією викинутих на узбіччя життя людей, працевлаштувати їх, а також створювати для них тимчасові притулки, де буде забезпечено належне медичне обслуговування.
Сподівання ж працездатного населення пов’язані зі збільшенням кількості робочих місць, своєчасним отриманням гідного заробітку, зростанням трудових доходів. І всі ми, без винятку, прагнемо жити в мирі та спокої, примножувати плідною працею та знаннями могутність нашої Вітчизни, зміцнювати суспільну злагоду.
Український народ обрав новий шлях розвитку країни. Це шлях побудови прозорої, демократичної та ефективної влади, яка підконтрольна суспільству. Реалізація задекларованої стратегії
радикальних політичних та соціально-економічних змін потребуватиме насамперед чіткої взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади, посилення ролі місцевого самоврядування.
Література
1. Бюджетний кодекс України. Затверджений ВРУ 21.06.2001р. №2542-ІІІ //Офіційний вісник України. – К., 2001. №29.
2. Єременко І. Матеріальне забезпечення у зв’язку з вагітністю і пологами. // Вісник податкової служби України, 2004. — № 11. С.62-64.
3. Єременко І. Фінансування соціальної допомоги // Праця і зарплата № 10 (350).- березень 2003.
4. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань загальнообов’язкового страхування” №2980-ІІІ від 17.01.2002 року.
5. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, №2017-ІІ від 5 жовтня 2000 року.
6. Закон України “Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист” №2011 від 20.12.1991р.
7. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» №2334-ІІІ від 22 березня 2001 року.
8. Закон України «Про державний бюджет на 2000 р.»//Фінанси України – 2000 №5.
9. Закон України «Про державний бюджет на 2001 р.» №2120-ІІІ від 07.12.2000р.//Офіційний вісник України – К., 2000.-№52.
10. Закон України «Про державний бюджет на 2002р.»//Голос України – 2002 №6 (11 січня).
11. Закон України «Про державний бюджет на 2003р.» від 26.12.2002 №380 // ВВР, 2003р.
12. Закон України «Про державний бюджет на 2004р.» від 27.11.2003р. №1344 // ВВР, 2004р.
13. Закон України «Про державний бюджет на 2004р.»//Голос України №233-234 (3233-3234) 09.12.2003р.
14. Закон України «Про державний бюджет на 2005р.» від 23.12.2004р. №2285 // ВВР, 2005р.
15. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» №2811-XII від 21.11.1992 року.
16. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» №2334 – ІІІ від 16 листопада 2000 року.
17. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям » №1768 – ІІІ від 1 червня 2000року.
18. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» №876 від 21.03.1991р.//Відомості Верховної Ради України. – 1991.-№16.
19. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» Відомості Верховної Ради (із змінами, внесеними згідно із Законом №608/96-ВР від 17.12.1996, ВВР, 1997, №8 ст. 62).
20. Закон України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» від 24.03.1998 року (із змінами № 662-IV (662-15)) від 03.04.2003року ВВР 2003 №27 ст. 209.
21. Закон України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» №64/97 – ВР від 12.12.1997р. ВВР, 1997 №12 ст.103.
22. Закон України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» із змінами №662/ІV (662/15) від 03.04.2003р. № 27 ст.209.
23. Закон України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» №533/97 – ВР від 18.09.1997р., ВВР, 1997р. №45 ст.288.
24. Конституція України. Затверджена ВРУ 25.06.1996 №254/96-ВР// відомості ВРУ. – 1996.-№30.
25. Мальчик М.В. Реформування державної допомоги сім’ям з дітьми в аспекті боротьби з бідністю // Збірник наукових праць «Економіка: проблеми теорії та практики». Випуск 154.- Дніпропетровськ: ДНУ, 2002 – С.35-44.
26. Могілевцев М. Системи соціального захисту в зарубіжних країнах. // Соціальний захист. – 1999р. №5 – С.55-59.
27. Надточій Б. Фінансове забезпечення соціального захисту населення // Фінанси України – 2001 — №6 – С. 87-96
28. Онишко П. Державні механізми, регулювання соціального захисту населення // Фінансовий консультант – 2001 — № 21-22. – С. 94-97.
29. Планові та фактичні дані по Борщівському управління праці та соціального захисту населення.
30. Плохотнюк Г.К.//Соціальний захист. Випуск 101.- Київ 2005р. С. 2-4.
31. Плохотнюк Г.К.//Соціальний захист. Випуск 101.- Київ. січень 2005р. С. 7-8.
32. Плохотнюк Г.К.//Соціальний захист. Випуск 104.- Київ 2005р. С. 14-16.
33. Плохотнюк Г.К.//Соціальний захист. Випуск 91.- Київ. березень 2004р. С. 3-7.
34. Плохотнюк Г.К.//Соціальний захист. Випуск 93.- Київ. травень 2004р. С. 38-42.
35. Плохотнюк Г.К.//Соціальний захист. Випуск 99.- Київ. листопад 2004р. С. 3-5.
36. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку призначення державної допомоги сім’ям з дітьми” №1751 від 27.12.2001 року (Із змінами внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів №343 від 16.03.2002 року).
37. Постанова Кабінету Міністрів України “Про розміри державної допомоги сім’ям з дітьми у 2001 році”, №14 від 12.01.2001 рік.
38. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998р. №1156» від 15.05.2003р., №702.
39. Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива» від 22.09.1997р., №1050.
40. Постанова Кабінету Міністрів України «Про розмір витрат на виплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива у разі надання житлової субсидії», від 04.02.1998р., №119.
41. Постанова Кабінету Міністрів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 16.02.2004р., №94.
42. Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів на виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету».
43. Прес-реліз до постанови Кабінету Міністрів України від 21.04.2005р. № 315 «Деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми».