Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

--PAGE_BREAK--
Фк       — балансова вартість основних виробничих засобів;
Вп       — вартість виробленої продукції;
Фз       — залишкова вартість основних виробничих засобів;
М        — вартість майна підприємства;
Зо        — сума зносу основних виробничих засобів;
ч         — середньооблікова чисельність працівників;
Фу       — вартість уведених основних виробничих засобів;
Фв       — вартість виведених основних виробничих засобів;
Кз        — коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;
Пз       — загальний прибуток підприємства.
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основ­них засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.
.
До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.
,
Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:
· 100%,
Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.
До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.
Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних засобів та їхню характеристику наведено в табл. 8.1.
1.3. ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Як уже було сказано, розрізняють два види зносу основних засобів — фізичний і моральний.
Фізичний знос — це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.
Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів.
Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.
Моральний знос —це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу.
Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.
Моральний знос зменшує вартість основних виробничих засобів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих засобів. Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих засобів.
Зв = [В(100 – І)]: 100,
Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.
Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподат­ковуваного прибутку.
За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:
¨   на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);
¨   на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.
Безпосередньо відносяться до складу валових витрат звітного періоду:
¨   витрати на придбання основних засобів або нематеріальних активів з метою їх наступної реалізації іншим підприємствам чи використання таких основних засобів у виробництві інших основних засобів, призначених для такої реалізації;
¨   кошти та витрати на утримання основних засобів, що перебувають на консервації.
Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування.
Відповідно до чинного законодавства суб’єктам підприємницької діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації застосовувати залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми, віднесені на витрати виробництва з поправкою на індекс інфляції.
Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації. Завдяки прискореній амортизації зменшуються втрати від морального старіння основних виробничих засобів.
Сутність прискореного методу нарахування амортизації полягає в тім, що без скорочення встановлених нормативних строків служби основних засобів підприємствам дозволяється протягом двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених роз­мірах, але з відповідним зниженням їх у наступні роки.
Унаслідок зростання амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку, а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується прибуток від реалізації товарної продукції.
Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.
,
Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду в таких розмірах.
Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:
Бa= Бз + Пa – Вa – Аa,
З наведеної формули випливає, що витрати на придбання основних засобів збільшують балансову вартість відповідної групи з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, коли підприємство зареєстроване як платник такого податку.
У разі виведення з експлуатації окремих об’єктів основних засобів групи І у зв’язку з їх продажем балансова вартість групи І зменшується на суму балансової вартості такого об’єкта. Сума пере­вищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об’єктів основних засобів групи І та нематеріальних активів включається до валових доходів, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат підприємства.
У разі виведення з експлуатації основних засобів груп 2 і 3 у зв’язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних засобів. Якщо сума вартості основних засобів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу підприємства відповідного періоду.
У разі виведення з експлуатації окремого об’єкта основних засобів групи І у зв’язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість такого об’єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.
У разі виведення з експлуатації окремих основних засобів груп 2 і 3 у зв’язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість груп не змінюється. Уведення таких основних засобів в експлуатацію після капітального ремонту, реконструкції та модернізації збільшує балансову вартість групи основних засобів тільки на суму витрат, пов’язаних з цими роботами.
Якщо підприємство приймає рішення про ліквідацію окремого об’єкта основних засобів групи І, балансова вартість такого об’єкта не відноситься до валових витрат і відшкодовується за рахунок власних джерел підприємства.
Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних засобів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних засобів, які вибувають з виробничого процесу через зношення.

Порядок визначення амортизаційних відрахувань (вихідні дані беремо з табл. 1.2).
Таблиця 1.2 ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ЗАСОБІВ ЗА СТАНОМ на 01.01.2000 р. (дані умовні)
Індекс інфляції за 1999 рік становив 108,3%. На основі наведених даних необхідно визначити амортизаційні відрахування на І квартал 2000 р.
Слід зазначити, що індексація основних виробничих засобів станом на 01.01.2000 р. на підприємстві не проводиться, оскільки індекс інфляції за 1999 р. не перевищує 110%. Крім того, облік балансової вартості основних засобів групи 1 ведеться для кожної окремої будівлі, споруди, а потім визначається балансова вартість у цілому по групі 1.
1. Визначаємо балансову вартість основних засобів групи 1 станом на 01.01.2000 р.:
 = 498,4 + 28,9 – 9,5 – 6,0 = 511,8 тис. грн.
2. Визначаємо балансову вартість основних засобів групи 2 станом на 01.01.2000 р.:
= 187,0 + 26,0 – 15,9 – 8,6 = 188,5 тис. грн.
3. Визначаємо балансову вартість основних засобів групи 3 станом на 01.01.2000 р.:
= 561,2 + 59,5 – 21,9 – 14,6 = 584,2 тис. грн.
4. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 2000 р. для першої групи основних засобів за формулою:
, звідси
5. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 2000 р. для другої групи основних засобів:
, звідси
6. Визначаємо суму амортизаційних відрахувань за І кв. 2000 р. для третьої групи основних засобів:
, звідси
Підприємства всіх форм власності мають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основних засобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:
,
Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація основних засобів не провадиться. У разі, коли підприємство застосувало коефіцієнт індексації, воно зобов’язане визначити капітальний дохід у сумі, що дорівнює різниці між скоригованою балансовою вартістю відповідної групи основних засобів та балансовою вартістю такої групи основних засобів до індексації. Сума капітального доходу включається до складу валових доходів кожного звітного кварталу і дорівнює одній четвертій відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних засобів від суми капітального доходу такої групи.

Таблиця 1.3 ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ЗАСОБІВ ЗА СТАНОМ НА 01.01.2000 р. (дані умовні)
Індекс інфляції за 1999 р. становив 116,0%. Завдання розв’язуємо в такий спосіб.
1. Визначаємо балансову вартість основних засобів групи 1 станом на 01.01.2000 р.:
 = 344 + 20 – 6 – 4 = 354 тис. грн.
2. Проводимо індексацію балансової вартості основних засобів групи 1 згідно з визначеним коефіцієнтом індексації за формулою:
; ,
звідси  = 354 ∙ 1,06 = 375,2 тис. грн.
3. Визначаємо балансову вартість основних засобів групи 2 станом на 01.01.2000 р.:
= 129 + 18 – 11 – 6 = 130 тис. грн.
4. Проводимо індексацію балансової вартості основних засобів групи 2 згідно з коефіцієнтом індексації:
 = 130 ∙ 1,06 = 137,8 тис. грн.
5. Визначаємо балансову вартість основних засобів групи 3 станом на 01.01.2000 р.:
= 387 + 41 – 15 – 10 = 403 тис. грн.
    продолжение
--PAGE_BREAK--6. Проводимо індексацію балансової вартості основних засобів групи 3 згідно з коефіцієнтом індексації:
 = 403 ∙ 1,06 = 427,2 тис. грн.
7. Визначаємо загальну балансову вартість основних засобів після індексації:
Бa= 375,2 + 137,8 + 427,2 = 940,2 тис. грн.
8. Визначаємо суму зміни первісної вартості основних засобів у зв’язку з їх індексацією:
940,2 – 860,0 = 80,2 тис. грн.
На суму 80,2 тис. грн. буде збільшено вартість основних засобів станом на 01.01.99 р.
9. Визначаємо суму капітального доходу, яка включається до складу валових доходів у І кв. 2000 р., за групою 1:

10. Визначаємо суму капітального доходу, яка включається до складу валових доходів у І кв. 2000 р. за групою 2:

11. Визначаємо суму капітального доходу, яка включається до складу валових доходів у І кв. 2000 р. за групою 3:

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основ­них засобів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних засобів. Слід зазначити, що норми прискореної амортизації застосовуються тільки до групи 3 ос­новних засобів. Це пояснюється тим, що саме до третьої групи включається активна частина основних засобів, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва і зношується інтенсивніше, ніж інші основні засоби.
За застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації основних засобів не використовується. Норми прискореної амортизації встановлюються залежно від строку експлуатації основних засобів:
1-й рік — 15%
2-й рік — 30%
3-й рік — 20%
4-й рік — 15%
5-й рік — 10%
6-й рік — 5%
7-й рік — 5%
Положення про прискорену амортизацію не поширюється на підприємства, що випускають продукцію, ціни на яку встановлюються державою.
Облік основних засобів, до яких застосовується прискорена амортизація, ведеться окремо за кожним об’єктом. При цьому амортизаційні відрахування нараховуються на таку балансову вартість, яка дорівнює первісній вартості цих об’єктів, збільшеній на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням таких засобів.
Амортизація окремого об’єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об’єкта відносять до валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а надалі вартість об’єкта вважається нульовою.
Амортизація основних засобів групи 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
1.4. СУТНІСТЬ І СКЛАД КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.
Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:
¨   первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;
¨   наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;
¨   суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;
¨   орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;
¨   орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;
¨   вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.
Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:
а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;
б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту;
в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;
г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;
д) фінансовий стан інвесторів проекту.
Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ — «Капітальні витрати», ІІ розділ «Надходження коштів».
Під час розробки розділу «Капітальні витрати» передбачається здійснити такі розрахунки:
1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік;
2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт;
3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;
4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат, які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.
Процес розробки розділу «Надходження коштів» передбачає, як правило, такі етапи:
1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображені в першому розділі бюджету;
2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат;
3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.
Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців.
На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.
За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень.
Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:
¨   будівельні роботи;
¨   придбання устаткування, інструментів та інвентарю;
¨   монтаж устаткування;
¨   проектно-дослідні роботи;
¨   інші витрати.
Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих засобів (табл. 1.4).

Таблиця 1.4
ТЕХНОЛОГІЧНА СТРУКТУРА КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ У НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ ЗА 1990—1998 роки, %1
Наведені дані свідчать, що за останні роки технологічна структура капітальних вкладень поліпшилася. Якщо в 1996 і 1997 р. спостерігалося падіння питомої ваги витрат на придбання устаткування, то в 1998 р. відбулося збільшення питомої ваги витрат на устаткування — з 36% в 1997 р. до 41% в 1998 р. Позитивним є також те, що в 1998 р. зменшилася питома вага витрат на будівельно-монтажні роботи — з 56% у 1997 р. до 51% в 1998 р.
Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат: нове будівництво; технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств; розширення діючих підприємств; витрати на окремі об’єкти діючих підприємств. Відтворювальна структура капітальних вкладень оцінюється як прогресивна, коли в її складі збільшується питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств (табл. 8.5).
Дані таблиці 8.5 показують, що відтворювальна структура капітальних вкладень у 1998 р. проти 1995 р. поліпшилась. Так, питома вага витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств збільшилася з 54,6% в 1995 р. до 62,1% в 1998 р.
Таблиця 1.5 ВІДТВОРЮВАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ В ОБ’ЄКТИ ВИРОБНИЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ ЗА 1990—1998 роки, %1
1.5. ДЖЕРЕЛА І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 8.4).
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.
Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:
по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’я­заного із подорожчанням капітальних витрат.
Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.
Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.
Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:
1) власні фінансові ресурси;
2) позичені фінансові ресурси;
3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів тру­дових колективів;
4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансові ресурси включають внески засновників під­приємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.
Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.
Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засо­бів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.
Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.
Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництвіє джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та фор­мування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно вра­ховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.
Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:
,
Якщо результат буде зі знаком «+», — це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «–» — це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.
Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані — за табл. 8.6).

Таблиця 1.6 ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ (ІММОБІЛІЗАЦІЇ) ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ (дані умовні)
З таблиці бачимо, що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві є перший. За вищенаведеною формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке здійснюється господарським способом:
М = (90 – 75) – (41 – 56) = 15 + 15 = +30 тис. грн.
Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресур­сів є другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді.
М = (210 –196) – (87 – 76) = +3 тис. грн.
    продолжение
--PAGE_BREAK--