--PAGE_BREAK--1.2 Здійснення виробничо-комерційної діяльності
Підприємство в умовах ринкової економіки є основним господарюючим суб'єктом ринку та працює в його визначеній структурній частині — відповідному сегменті ринку.
Торговельне підприємство, функціонуючи на ринку споживчих товарів, водночас є активним учасником інших сегментів ринку. На ринку засобів виробництва воно купує необхідне обладнання, інвентар, інші матеріальні цінності; на ринку цінних паперів купує і продає акції, облігації, векселі. Ринок праці, з одного боку, забезпечує торговельне підприємство кваліфікованою робочою силою, з іншого — приймає надлишкову робочу силу і перерозподіляє її між галузями і підприємствами. Торговельне підприємство має потребу у великому обсязі кредитних ресурсів в межах специфіки своєї діяльності та в інших видах інвестицій.
Ефективність підприємницької діяльності торговельного підприємства певною мірою визначається станом та кон'юнктурою ринків, на яких працює або з якими взаємодіє підприємство. Це обумовлює необхідність розгляду основних узагальнюючих характеристик ринку (сфери діяльності) підприємства з точки зору їх впливу на господарську діяльність підприємства.
Ринок як структурну частину економіки можна класифікувати за такими ознаками (рис. 1.2):
1. За спеціалізацією ринку виділяють:
— ринок сировини та матеріалів;
— ринок засобів виробництва;
— споживчий ринок;
— ринок робочої сили (праці);
— ринок технологій;
— ринок фінансовий (ринок капіталів, цінних паперів, валютний, страховий та інше).
Спеціалізація ринку, на якому функціонує підприємство, визначає предмет його діяльності (виробництво продукції, робіт, послуг), випуск цінних паперів, видача кредитів, розробка технологій та інше).
2. За територіальною ознакою виділяють внутрішній та зовнішній ринки.
Внутрішній ринок в свою чергу поділяється за регіональною ознакою на місцевий та загально-державний, міський та сільський.
Ця ознака характеристики ринку визначає територіальну сферу діяльності підприємства за збутом продукції, матеріально-технічним забезпеченням виробництва, отриманням капіталів, трудових ресурсів та інше.
3. За механізмом функціонування ринку розрізняють:
— планово-керований ринок;
— регульований ринок (ринок, що перебуває під впливом держави);
— вільний ринок (функціонування якого відбувається відповідно із законами ринкової саморегуляції).
Ця ознака характеристики ринку діяльності підприємства дозволяє оцінити ступінь державного регулювання даного виду підприємницької діяльності.
4. За ступенем монополізації виділяють монопольний, олігополь-ний та конкурентний ринок.
Ця характеристика ринку діяльності підприємства дає інформацію про розвиток конкуренції, гостроту конкурентної боротьби між учасниками ринку, в якій бере участь або вимушено братиме участь підприємство.
5. За ступенем насиченості ринку його характеризують як:
— ринок продавця, якщо пропозиція на цьому сегменті ринку менша за попит, тобто має місце дефіцит продукції (робіт, послуг);
— ринок покупця, якщо пропозиція більша або дорівнює попиту.
Ця характеристика ринку відіграє важливу роль в розробці збутової політики підприємства, стратегії ціноутворення на продукцію (роботи, послуги), що виробляє підприємство.
6. За ступенем відкритості ринку розрізняють:
— загальнодоступний ринок, для якого характерні широкі інтеграційні зв'язки з іншими регіональними ринками;
— замкнутий (антарктичний) ринок, тобто ринок, обмежений територіальними рамками, визначеними шляхом введення заборони на ввіз, вивіз та іншими адміністративними заходами.
Рис. 1.2 Характеристика ринку діяльності підприємств
Ця характеристика ринку, з одного боку, визначає можливості виникнення підприємств-конкурентів та обумовлює необхідність підтримування певного рівня конкурентоспроможності підприємства, з іншого боку, визначає можливості збуту продукції, отримання матеріальних ресурсів та інше. Як правило, введення обмежень на доступ до визначеного регіонального ринку підприємств, розташованих поза ним, негативно впливає на економіку регіону в цілому та погіршує підприємницький клімат для діяльності окремих підприємств.
7. За інтенсивністю ринкових процесів розрізняють освоєний ринок, ринок, що розвивається, потенційний та безперспективний.
Ця характеристика ринку демонструє можливості підприємства щодо нарощування обсягів своєї діяльності, визначає вимоги щодо зміни спеціалізації підприємства, номенклатури продукції, що випускається (робіт, послуг).
Оскільки кожний ринок є широкою та розгалуженою системою ринків, що розрізняються товарною (продуктовою) спеціалізацією, підприємство має визначити свою «ринкову нішу», тобто конкретний сегмент ринку, для якого воно працює або з яким взаємодіє.
В ході своєї діяльності підприємство взаємодіє не тільки з визначеними ринками, що забезпечують його діяльність та споживають його продукцію (ринок збуту), але й знаходяться під впливом держави та підприємств-конкурентів. Всі вони в сукупності утворюють зовнішнє середовище функціонування підприємства (рис. 1.3).
1.3 Стратегічна діяльність підприємства та фактори, що її обумовлюють
Діяльність підприємства на ринку спрямована на досягнення визначених стратегічних цілей та тактичних завдань, що дозволяють забезпечити високоефективну господарсько-фінансову діяльність, його виживання та конкурентоспроможність. Під цілями розуміють якісні та кількісні характеристики функціонування підприємства, на досягнення яких воно орієнтує свою діяльність.
Рис. 1.3 Основні елементи зовнішнього середовища торговельного підприємства
Стратегічні цілі мають ряд функціональних особливостей, які роблять їх визначаючими змінними підприємства як системи. По-перше, цілі — це суб'єктивне відображення об'єктивної суті підприємства, його функцій в суспільній системі. Вони визначають його зв'язок із зовнішнім середовищем і як такі характеризують природу підприємства, склад його компонентів і характер відносин між ними. По-друге, цілі — це мотиви і стимули для кожної групи елементів, які складають підприємство як систему. Організаційні, економічні, технічні та інші цілі не абстрактні, вони також відображають окремі інтереси, які співпадають з інтересами одних груп і конфліктують з інтересами інших. По-третє, цілі — це основа побудови критеріїв оцінки діяльності підприємства, виникнення проблеми і прийняття рішень, а також формування організаційних структур та процесів.
В економічній літературі розглядається два основних підходи щодо формування стратегічних цілей:
— по-перше, моністичний (одноцільовий) підхід, який характеризується визначенням однієї основної цілі підприємства;
— по-друге, плюралістичний (багатоцільовий) підхід, який передбачає визначення кількох цілей підприємства, наявність системи цілей діяльності підприємства на ринку.
Системний підхід до визначення стратегічних цілей діяльності є більш доцільним. Він дозволяє орієнтувати підприємство, його менеджмент та удосконалення різноманітних сторін та характеристик діяльності підприємства, розробляти та проводити в життя декілька стратегій його розвитку, підвищує гнучкість та адаптованість розроблених стратегій.
Плюралістичний (багатоцільовий) підхід до формування стратегічних цілей підприємства не знімає актуальності питання про головну мету функціонування підприємства, яке вже протягом багатьох десятиріч притягує до себе увагу багатьох економістів-дослідників.
Так, класична теорія фірми в якості глобальної стратегічної мети діяльності підприємства визначає максимізацію його прибутку. Згідно з цією теорією підприємство повинне орієнтувати свою діяльність на досягнення даної мети як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді, залежно від горизонту розробки стратегії розвитку. Дійсно, прибутковість діяльності підприємства є головною умовою забезпечення розширеного відтворення. Однак, не слід забувати, що досягнення максимальної маси прибутку здійснюється за певний період часу, що в довгостроковому періоді відбивається на ефективності діяльності підприємства за рахунок зміни умов господарювання. З іншого боку, максимізація прибутку в короткостроковому періоді може призвести до концентрації уваги на підвищенні обсягів продажу за рахунок погіршення структури капіталу, що, в свою чергу, може призвести до фінансових ускладнень, навіть краху, при погіршенні кон'юнктури фінансового ринку.
Антиподом класичної теорії фірми є біхевіористська теорія поведінки підприємства. Біхевіоризм відхиляє передумови маржиналістського підходу до твердження, ніби економічні дії спрямовуються на досягнення найбільшого результату при наявних ресурсах і що господарська діяльність підлягає принципу отримання максимального прибутку. Замість цього біхевіоризм відмовляється від формування цілей діяльності та спирається тільки на спостереження практичної діяльності підприємства та формування на цій основі подальших завдань та планів його діяльності.
Такий підхід дозволяє визначити лише проміжні тактичні цілі, які підприємство прагне досягти на певному етапі свого розвитку, в певній господарській та ринковій ситуації. Біхевіористська теорія поведінки підприємства не дозволяє оцінити ефективність прийняття того чи іншого рішення, замінює економічний принцип стимулювання розвитку підприємства принципом управління доцільності. ,-— В чистому виді максимізація прибутку як ціль підприємства рідко окреслюється в стратегічних планах. Вона задається опосередковано через цілі, які нею визначаються, і завдання, які необхідно вирішити. В цьому випадку найчастіше основною метою діяльності є отримання прибутку, який підприємство вважає достатнім для задоволення економічних інтересів усіх учасників економічних відносин (цільового прибутку).
Винесення на перший план інших цільових функцій в процесі обгрунтування та реалізації стратегії, в кінцевому підсумку, спрямоване на підвищення прибутку. Так, якщо метою діяльності підприємства обирається «збільшення долі ринку», то досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних питань: розширення асортименту товарів, що реалізуються, підвищення якісних характеристик товарів, розширення переліку торговельних послуг, залучення більшої кількості споживачів за рахунок відносно низьких цін тощо. Реалізація цих завдань дозволяє підвищити обсяг реалізації товарів, за рахунок чого збільшується маса прибутку (за умови, що темп росту доходу більший за темп росту витрат обігу).
Орієнтація на зниження ризикованості діяльності та отримання сталого прибутку, як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді, забезпечення стабільних темпів його зростання обумовлюють визначення в якості головної мети діяльності підприємства зростання ринкової вартості підприємства та добробут його акціонерів.
Множинність цілей підприємства викликає необхідність їх класифікації, яка може бути проведена за наступними ознаками (рис. 1.4).
1. Залежно від змісту та направленості цілей розрізняють: економічні цілі — зниження витрат, підвищення рентабельності, нарощування капіталу, досягнення цільового прибутку, вихід на нові ринки або розширення ринків збуту, підвищення ринкової вартості підприємства та інше; соціальні — створення нових робочих місць, матеріальна підтримка малозабезпечених верств населення, соціальна допомога робітникам та інше; власні — досягнення економічної влади, іміджу, збереження сімейних традицій та інше.
2. В системі стратегічних цілей залежно від функціональної сфери реалізації можуть бути виділені:
2.1. Маркетингові — пошук нових ринкових ніш; підвищення долі торгової діяльності в межах свого сегменту ринку; проникнення в інші сегменти споживчого ринку; проникнення на інші регіональні ринки.
2.2. Фінансово-економічні — зниження рівня витрат обігу; підвищення суми прибутку від торговельної діяльності; підвищення рівня рентабельності власного капіталу; зниження долі залучених коштів в структурі капіталу; зростання власних фінансових ресурсів.
--PAGE_BREAK--2. Виробничо-комерційна діяльність підприємства ЗАТ «Укркондитер»
2.1 Основні показники, що характеризують галузь
За даними Держкомітету, в Україні близько 800 підприємств виготовляють кондитерські вироби. Практично кожний хлібокомбінат, крім основної продукції — хліба, провадить і всілякі кондитерські вироби. Обсяги випуску на подібних підприємствах можуть обмежуватися 1 тонною виробів у рік. Також з'явилося багато невеликих приватних підприємств, що випускають від 10 тонн до 40 тонн кондитерської продукції на місяць. Є й невеликі кондитерські фабрики, що випускають як цукрові, так і борошняні кондитерські виробу, але теж у невеликих обсягах, від 10 тонн до 1000 тонн у рік.
Як правило, продукція невеликих підприємств реалізується на місці або в біля лежачих регіонах.
Лідером на кондитерському ринку є ЗАТ «Укркондитер», до складу якого входять 28 більших спеціалізованих підприємств. Ринкова частина їхніх виробів становить 74 %, а заводів продтоварів — 7 %, кондитерських цехів інших підприємств — 10 %, хлібозаводів і хлібокомбінатів — 7 % (Рис. 2.1).
У структуру ЗАТ «Укркондитер», у свою чергу входять Концерн «АВК» у який інтегроване 5 кондитерських фабрик у тому числі Донецька, Луганська й мукачевська кондитерські фабрики, кондитерські підприємства м. Донецька «Бджола» і «Березень»; Концерн «Укрпромінвест» який поєднує «Київську кондитерську фабрику», «Кременчуцька кондитерська фабрика», «Маріупольська кондитерська фабрика»; інші підприємства є окремими юридичними особами.
Малюнок 2.1 — Ринкові частки ведучих кондитерських підприємств (підприємств ЗАТ «Укркондитер») в 2007 році.
У структуру ЗАТ «Укркондитер», у свою чергу входять Концерн «АВК» у який інтегроване 5 кондитерських фабрик у тому числі Донецька, Луганська й мукачевсбка кондитерські фабрики, кондитерські підприємства м. Донецька «Бджола» і «Березень»; Концерн «Укрпромінвест» який поєднує «Київську кондитерську фабрику», «Кременчуцька кондитерська фабрика», «Маріупольська кондитерська фабрика»; інші підприємства є окремими юридичними особами.
Найбільш великими виробниками в кондитерської галузі є наступні підприємства: ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика», ЗАТ «Львівська кондитерська фабрика», «Світоч», ВАТ «Крафт Якобз Сушард Україна», ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса», ВАТ «Донецька кондитерська фабрика» (див. 2.1).
Протягом останніх трьох років обсяг ринку кондитерських виробів неухильно ріс. Згідно даним офіційної статистики, обсяг виробництва вітчизняних кондитерських виробів в 2008 році збільшився на 114 тис. тонн і склав 515 тис. тонн. На внутрішньому ринку, з урахуванням імпорту — експорту, в 2008 році було реалізовано більше 420 тис. тонн кондитерської продукції, а в 2007 році близько 350 тис. тонн. Таким чином, обсяг ринку кондитерських виробів в 2008 році в порівнянні з 2007 роком виріс приблизно на 20 %. В 2007 році обсяги продажів збільшилися ще на 25 %. За першу половину 2007 року було зроблено 298 тис. тонн кондитерської продукції, а за аналогічний період 2008 року — 218 тис. тонн. За весь 2007 рік на внутрішньому ринку реалізовано 525 тис. тонн кондитерських виробів на суму 680 млн. доларів США в роздрібних цінах.
Частка імпортної продукції в 2007 році становить 10-15%. В 2003 — 2007 роках на частку ринку імпорту доводилося 20-30% продажів (у натуральному обсязі). Свою лепту в скороченні імпорту вніс фінансову кризу, коли ціни на імпортні насолоди зросли майже вдвічі. Посприяли зменшенню імпорту досить високі мита (див. таб. 2.1).
Таблиця 2.1 — Імпорт кондитерських виробів в Україну.
Країна
2007 рік
2008 рік
2009 рік
Обсяг, т
Коштуємо. тыс. USD
Обсяг, т
Коштуємо. тыс. USD
Обсяг, т
Коштуємо. тыс. USD
Шоколад та інші харчові продукти, що містять какао
Росія
1740,4
6082,8
2072,8
6091,9
2046,4
5498,1
Німеччина
3679,2
6791,1
2265,1
3292,4
1490,5
2119,8
Усього
10573,9
25431,3
6414,7
14347,8
4108,6
8755,2
Хліб, борошняні кондитерські вироби, тістечка, печиво, та інші хлібобулочні й борошняні кондитерські виробу
Німеччина
2009,1
1516,4
746
402,8
389,6
270
Польща
379,2
465,4
95,3
154,7
168,4
322,1
Усього
5642,4
5430,2
2268,7
2567,8
1880,6
2426,7
Кондитерські вироби із цукру (включаючи білий шоколад), не утримуючі какао
Туреччина
14,3
6,7
63,6
13
151,2
49,1
Росія
0,3
0,45
9,5
11,86
458,2
1106,8
Естонія
425
578,4
215,7
223,3
162,6
313,4
Усього
1291,2
1794,3
393,3
507,5
991,5
3115,8
продолжение
--PAGE_BREAK--
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 1935 мито на кондитерські вироби й цукор (включаючи білий шоколад), не утримуючі какао становить EUR 1 за 1 кг (пільгова) і EUR 2 за 1 кг (повна).
Тим же постановою Кабміну встановлене мито на шоколад з начинкою й без начинки в розмірі EUR 0,9 за 1 кг (повна й пільгова). На хліб, борошняні, кондитерські виробу, тістечка, печиво — 30 %, але не менш EUR 0,5 за 1 кг (пільгова) і 60 %, але не менш EUR 1 за 1 кг (повна). Імпортна продукція не витримує конкуренції з вітчизняними товарами не за ціною, не по якості. Останнім часом імпортна продукція займає нішу дорогих кондитерських виробів.
Проте, по оцінках деяких трейдерів в 2007 році зниження обсягів імпорту призупинилося і є деякі передумови його росту. Сьогодні за імпортерами кондитерських виробів залишаються ті сегменти ринку, де можливості українських кондитерів обмежені.
В основу імпорту — 70 % в обсязі поставок кондитерських виробів становить шоколад і шоколадні вироби (за даними Держкомстату, в 2007 році було завезено шоколаду приблизно 10,5 тис. тонн, а в 2007 році 6,5 тис. тонн). Як і раніше, імпортна ніша шоколадних батончиків (вага 50 — 75 грам). Проблема виробництва батончиків укладається в тім, що на вітчизняних підприємствах немає встаткування для зважування точністю до 75 грам. Традиційно основні країни імпортери шоколаду й шоколадних виробів — Росія й Німеччина. Але за останнім часом обсяги продажів російського шоколаду виросли на 5-10 % німецького ж зменшилися на 60%.
Борошняні кондитерські вироби займають приблизно 25 % в обсязі імпорту (у натуральному обсязі). Як правило це рулети, кекси, коржі, які поставляються з європейських країн.
Інші насолоди (карамель, східні насолоди, різні м'які цукерки) займають приблизно 5 % в обсязі імпорту. Тут вітчизняні виробники на висоті й не залишають місце для імпорту Загальний обсяг продажів цукрових виробів на українському ринку — до 450 млн. доларів США.
Сьогодні торговці й виробники відзначають ріст продажів цукерок глазурованих шоколадом. У той же час обсяги продажів карамелі залишилися на колишньому рівні. Причина тут у тім, що ціна на какао — боби знизилася на 1 тис. доларів США за 1 тонну. У той же час цукор подорожчав. Сьогодні ціна на український цукор 2,4 — 2,5 тис. грн. за 1 тонну, у той же час у Росії ціна 1 тонни цукру відповідає 1,7 — 1,8 тис. грн. за 1 тонну.
За 2007 рік обсяги виробництва борошняних виробів збільшилися приблизно на 25 — 35 %. Це можна пояснити тим, що печивом можна не тільки поласувати, але й насититися. За даними статистики, житель України з'їдає приблизно 3 кг печива в рік.
Найбільшим попитом у споживачів по — колишньому користується дешеве печиво (5 грн. за 1 кг). До нього ставляться цукрове (у загальному обсязі продажів печива на його частку доводиться 50 — 60 % у натуральному вираженні) і сухе солодке печиво (20 — 30 %). Але в 2007 році торговці відзначають і ріст попиту на більше дороге здобне печиво. Споживачі, особливо юні, воліють з'їсти менше, але щоб посмачніше.
Торговці також відзначають, що за останній рік помітно збільшилася на ринку частка кондитерських виробів в обгортці й фасованих. Це підтверджується даними офіційної статистики. Сьогодні більше 70 % кондитерської продукції реалізується в упакуванні, у порівнянні з 2008 роком і її реалізацією збільшилася на 42 %. Асортименти розфасованих виробів значно збільшився — з'явилося багато борошняних виробів у коробках, пластикових піддонах, у пакетиках і т.д.
У той же час обсяги продажів цукерок у коробках виросли не значно — приблизно на 8 — 10 %. Це дорогий товар (ціна однієї коробки вагою 250 — 400 гр. — від 8 до 18 грн.), що здобувається, як правило, по врочистих приводах. Кількість урочистих дат обмежене й не збільшується.
У цілому ж продаж кондитерських виробів в упакуванні виросли як за рахунок змушеного догляду фасованого імпорту з ринку, так і за рахунок маркетингового підходу в просуванні товару: створення представництв — фабрик, формування фірмових магазинів, випуск продукції під торговельними марками, формування дистриб'юторської мережі й т.д. Хоча цей аспект керування ще має багато недоліків.
У середньому по галузі питома вага сировини в собівартості продукції близько 70 — 80 % з них 50 % основна сировина, а 20 % упакування. На енерговитрати йде 2,7 % — 5,1 %. У середньому рентабельність випуску насолод коливається в межах 10 -13 %.
До того ж ціна використовуваної сировини, допоміжних матеріалів і паливно-енергетичних ресурсів за останні роки мало тенденцію до постійного росту.
Одним з основних показників характеризующих положення ринку кондитерських виробів є обсяг виробництва.
Очевидно, що затяжна економічна криза й падіння доходів населення позначилися на падінні виробництва кондитерських виробів (мал. 2.2)
виробничий комерційний показник
Малюнок 2.2 — Виробництво кондитерських виробів на Україні 2001 — 2007 р. (тис. тонн).
Причина різкого спаду обсягів виробництва в кондитерської галузі стало зменшення обсягу внутрішнього споживчого ринку через низьку купівельну спроможність населення й втрати ринків збуту.
У цей період ринок України заповнився дешевою продукцією Польщі й Туреччини. Також з'явилася й дорога, високоякісна продукція Німеччини й Голландії. Ажіотажний попит на імпортну продукцію можна пояснити наступної. Справа в тому, що до кризи споживачі мали доступ в основному до продукції фабрик, розташованих у їхньому регіоні. Тому місцеві виробники могли збувати всю свою продукцію, незалежно від якості й упакування. Виключенням була лише дорога продукція більших фабрик Києва й Москви.
Більшість великих фабрик, таких як АТЗТ Львівська кондитерська фірма «Світоч», ВАТ «Крафт Якобз Сушард Україна», ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса», ВАТ «Донецька кондитерська фабрика» працюють при 100 % завантаженості потужностей.
На багатьох фабриках постійно розширюється асортименти випускаємої продукції, обновляється встаткування. Однак завантаженість підприємств у середньому по галузі становить 80 %. Так, наприклад Херсонська кондитерська фабрика завантажена на 90 %, кондитерська фабрика «Харків'янка» на 30 %, компанія А.В.К. на 70 %, Одеська на 50 %.
Так у серпні 2007 року ВАТ «Вінницька кондитерська фабрика» запустила нову голландську лінію по виробництву пористого шоколаду. У Дніпропетровську наприкінці 2008 року заробила німецька шоколадна фабрика «Rainford», на АТЗТ «Буковина» у Чернівцях в 2003 році придбала й установила Австрійську лінію по виробництву вафельних трубочок, в 2003 році на технічне переоснащення було витрачено 700 тис. грн., а в 2003 році майже 1,5 млн. грн. В 2007 році на цьому підприємстві встановлюється нова німецька лінія по виготовленню плиткового шоколаду. До останніх технічних придбань АТЗТ можна віднести також чеський фасовочно-пакувальний автомат. На ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика»: в 2007 році завершило підготовчі роботи із запуску другої черги вафельного цеху, для якої було придбано австрійське встаткування. На ньому випускається вафельна продукція під маркою «Престиж».
Не всі фабрики використають виробничу потужність підприємства й мають коефіцієнти використання на багато нижче, ніж середньо галузеві.
Візьмемо для приклада Одеську кондитерську фабрику. Вона за останні кілька років зробила чималі грошові уливання у виробництво. АТ «Одеська кондитерська фабрика» придбало й запустило дві сучасні лінії: по виробництву шоколаду й цукерок асорті фірми «Bindler» («Біндлер», Німеччина) і по виробництву мікрокарамелі фірми «Klockner Hansel» («Клокнер Хенсел», Німеччина). Перша лінія заробила в 2002 році, друга — 2003 року.
Після запровадження в дію цих ліній український ринок одержав новий шоколад «Одеса», цукерки «Асорті» і карамель «Люкс».
Однак, при потенційній потужності цього підприємства 40, 42 тис. тонн кондитерських виробів у рік, річний обсяг виробництва в 2007 році склав 20,8 тис. тонн, що становить 50 % від потужності фабрики. Таким чином, коефіцієнт використання становить:
Кисп. = Qвып / M,
де Кисп. — коефіцієнт використання,
Qвып – обсяг випуску,
М — виробнича потужність,
отже Кисп. = 20,8/40,42 = 0,5.
Збільшивши коефіцієнт використання до среднеотраслевого показника — 0,8 ми зможемо знизити собівартість продукції й, отже, збільшити прибуток.
У грошовому вираженні обсяг випуску при коефіцієнті використання — 0,5 становить 148,5 млн. грн. у середньому рентабельність по галузі становить 11 %. Значить собівартість випуску цієї продукції буде дорівнює:
Свып. = Qвып. / 1,11,
де Свып – собівартість випуску продукції в оптових цінах, млн. грн;
Qвып – обсяг випуску, млн. грн;
у такий спосіб Qвып = 148,5/1,11 = 133,8 млн. грн.
Собівартість однієї тонни продукції становить:
З1т = Qвып.себ / Q¢вып,
де З1т – собівартість однієї тонни, тис. грн;
Qвып.себ — собівартістьвипуску продукції в оптових цінах, млн. грн;
Q¢вып – обсяг випуску, у тис. тонн;
отже, З1т = 133,8/20,8 = 6,43 тис. грн.
У середньому по галузі повна собівартість продукції складається з 85 % змінних витрат і 15 % постійних, тому собівартість однієї тонни продукції складається з 5,46 тис. грн. змінних витрат і 0,96 тис. грн. постійних витрат.
Якщо збільшити виробничу потужність до Кисп. = 0,8, коли обсяг випуску складе:
Q¢вып = М x Кисп.
Q¢вып – обсяг випуску, у тис. тонн;
М — потужність фабрики, тис. тонн;
Кисп. — коефіцієнт використання,
тоді Q¢вып = 40,42 x 0,8 = 32,3 тис. тонн.
Змінні витрати випуску складуть:
5,46 x 32,3 = 176,35 млн. грн.
За умови, що постійні витрати ті ж — вони не міняються зі збільшенням обсягу. Вони становлять:
0,96 тис. грн. x 20,8 тис. тонн = 19,96 млн. грн.
Таким чином, повна собівартість випуску фабрики при завантаженні рівної 80 % складе:
Сполн. = Зпер. + Зпост. = 176,35 + 19,96 = 196,3 млн. грн.
При тій же рентабельності обсяг випуску в оптових цінах складе:
Q вип. = Сполн. x Р,
де Р — рентабельність дорівнює 11 %;
Q вип. = 196,3 x 1,11 = 217,9 млн. грн.
Прибуток фабрики повинна скласти:
П = Q вип. – Сполн.
у такий спосіб П = 217,9 — 196,3 = 21,6 млн. грн.
Отже, ціна однієї тонни продукту повинна скласти:
Ц1т = Q вип. опт. цін / Q вип. = 217,9 млн. грн. / 32,3 тис. тонн = 6,74 тис. грн.
тобто ціна знизиться на 5,5 % (була 7,14 тис. грн., стала 6,74 тис. грн.).
Але якщо фабрика буде реалізовувати продукцію по тій же ціні, що дорівнює 7,14 тис. грн. за 1 умовну тонну, вона буде мати прибуток у розмірі: Q вип. опт. цін = 7,14 x 32,3 = 230,6 млн. грн. І прибуток становитиме 230,6 — 196,3 = 34,3 млн. грн.
Таким чином, при збільшенні завантаженості потужностей ми знижуємо собівартість продукції й дістаємо більший прибуток. До того ж ми маємо можливість знизити ціну реалізації, при цьому збільшиться ринок збуту. Однак, збільшивши обсяг випуску продукції, ми можемо зштовхнутися із проблемою її реалізації. Отже, потрібно не тільки поліпшити систему реалізації, але й збільшити ринки збуту.
Для збільшення завантаженості потужностей нам будуть потрібні додаткові кошти (на сировину, електроенергію й ін., а також на вдосконалювання системи збуту. Тому, має сенс залучити іноземні інвестиції. Іноземні інвестори будуть зацікавлені, щоб зроблена продукція збувалася не тільки на Україні, але й у їхній країні. Це дозволить розширити споживчий ринок.
З кожним роком збільшується обсяг експортованих кондитерських виробів (див. таб. 2.2).
Продається продукція українських кондитерів, як правило, у країни ближнього зарубіжжя, а також у Канаду, Ізраїль. Причому 90 % усього експорту кондитерської продукції доводиться на Росію. Ця ситуація несприятлива для галузі. Тому що обмеження з боку уряду Росії на ввіз кондитерських виробів у цю країну, можуть залишити українських кондитерів без ринків збуту. Таким чином, вся продукція залишиться на території України. І тоді вітчизняному ринку грозить перенасичення кондитерськими виробами. Тому керівництво підприємств повинне вести інтенсивний пошук нових ринків збуту. Однак українським виробникам кондитерської продукції дуже важко пробитися на нові ринки. Одна із причин — труднощів, з якими зіштовхуються українці із сертифікацією продукції фахівцями відомих закордонних сертифікаційних центрів, а також захищеність закордонних ринків різними митними зборами. А на відкриття представництв і на сертифікацію в багатьох вітчизняних кондитерів не вистачає коштів.
Підприємствам треба більше уваги приділяти якості виробленої продукції.
Таблиця 2.2 — Експорт кондитерських виробів з України.
Країна
2007 рік
2008 рік
2009 рік
Обсяг, т
Коштує тис. USD
Обсяг, т
Коштує тис. USD
Обсяг, т
Коштує тис. USD
Шоколад та інші харчові продукти, що містять какао
Росія
12575,1
20900,3
15148,4
17950,2
23829,8
25797
Усього
13313,8
22494,3
17138,7
21855,8
25719
28440,4
Хліб, борошняні кондитерські вироби, тістечка, печиво, та інші хлібобулочні й борошняні кондитерські виробу
Росія
11416,8
10185,6
10326,5
5862,2
19241,5
11120,3
Усього
12235,4
10957,1
11581,6
6963,9
21729,5
12576,5
Кондитерські вироби із цукру (включаючи білий шоколад), не утримуючі какао
Росія
40221,5
40566,2
66696,4
46867,8
90406,3
58231,4
Усього
43840,2
44944,7
72591,6
51667,6
90446,7
60814,3
продолжение
--PAGE_BREAK--2.2 Конкуренція в галузі
Не можна сказати, що ринок кондитерських виробів уже розділений остаточно. Між лідерами йде постійна конкурентна боротьба. Виробники використають методи як ціновий та до й не цінової конкуренції. Ситуація сценами на деякі види кондитерських виробів характеризується в таблиці 2.3, що свідчить, що коливання цін на аналогічну продукцію даних кондитерських підприємств незначне. Таким чином, цінова конкуренція між ними не має яскраво вираженого характеру. Ціни встановилися приблизно середніми по галузі.
Асортименти випускаємої продукції, нецінова конкуренція як один з методів конкурентної боротьби на великих кондитерських підприємствах різноманітний. Однак фабрики, які випускають майже всі асортименти кондитерських виробів, налічується близько 30. Кондитери намагаються залучити клієнтів розмаїтістю асортиментів (у багатьох він нараховує від 100 до 200 найменувань) і солодкими новинками які мають успіх у споживачів.
Таблиця 2.3 — Ціни на деякі види продукції (на 1.01.2008 р.)
Продукція
Вага, гр.
ЗАТ «Львівська кондитерська фабрика»
ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика»
ВАТ «Крафт Якобз Сушард Україна»
ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса»
ВАТ «Донецька кондитерська фабрика»
Цукерки
«Асорті»
160
2,70
-
2,18
2,08
-
«Белочка»
1000
8,98
-
9,25
8,09
-
«Пташине молоко»
300
-
-
4,86
3,50
4,70
«Червоний мак»
1000
6,30
-
-
6,09
-
«Кара-Кум»
1000
6,60
-
-
6,40
-
Продукція
Вага, гр.
ЗАТ «Львівська кондитерська фабрика»
ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика»
ВАТ «Крафт Якобз Сушард Україна»
ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса»
ВАТ «Донецька кондитерська фабрика»
Карамель
«Лікерна»
1000
3,15
-
-
2,50
2,80
«Фруктово-ягідна»
1000
2,72
-
-
2,50
-
«Рачки»
1000
3,80
-
-
-
4,20
Драже
«Арахіс у шоколаді»
1000
2,80
-
-
3,00
-
«Морські камені»
1000
2,95
-
-
2,80
-
Крекер
«Ніжний»
250
0,70
0,82
-
0,70
-
Вафлі
«Артек»
50
0,19
0,27
-
-
0,16
Таблиця 2.4 — Обсяги виробництва найбільших кондитерських підприємств.
Підприємство
Річний обсяг виробництва в 2008 році (тис. тонн)
1. ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика»
24,3
2. АТЗТ «Буковина»
6,7
3. АТЗТ «Херсонська кондитерська фабрика»
6,131
4. ЗАТ «Компанія А. В. К.» м. Донецьк
48,85
5. «Світоч»
-
6. «Корона»
-
Прикладом успішної розробки товару — новинки є повітряний батончик «Мажор» виготовлений на французькій лінії ВАТ «Донецька кондитерська фабрика» а також фігурні шоколадні вироби, зроблені у вигляді об'ємних фігур — іграшок, запакованих у поліпропіленові пакети і яскраві картонні впакування. Ця продукція не має аналогів, як на Україні, так і в країнах СНД.
За останні роки розроблений новий напрямок кондитерської промисловості — це виробу з радіопротекторними якостями, у випуску яких ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса» стала базовим підприємством. Ця продукція особливо важлива для регіонів України, яких торкнулася Чорнобильська катастрофа, тому що компоненти, які перебувають у ній, благоприятствують захисту організму в умовах радіоактивного тла.
Удалою новинкою в ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика» є виробництво бісквітів. Крім цього підприємства, подібні легкі сніданки в СНД не випускає ніхто. Як видно, метод конкурентної боротьби розвивається динамічно й фабрики приділяють йому особлива увага.
Виробники прагнуть також домогтися високої якості продукції, яка б робила їхню продукцію конкурентноздатної не тільки серед вітчизняних, але й серед імпортних виробів. Так наприклад, у кондитерській фірмі «Світоч», що є базовою в галузі, також ВАТ «Крафт Якобз Сушард Україна», ця мета досягається завдяки використанню високоякісної сировини й передових технологій. У фірми «Світоч» впроваджена професійна система якості, спрямована на збільшення кваліфікації працівників всіх рівнів. Крім цього, у боротьбі за якість продукції керівництво цього підприємства досить ефективно використає економічні, організаційні й соціальні фактори.
Однак можна сказати, що для поліпшення якості продукції підприємства використають однакові методи: використають більше якісну сировину, нові технології й поліпшують кваліфікацію персоналу.
Серед найбільших конкурентів кондитерської промисловості використається такий метод конкурентної боротьби як реклама. Виробники звертаються по допомогу як до телебачення, так і радіо й іншим засобам масової інформації. Так наприклад усім нам відомий ролик батончика «Мажор», а також хрустких подушечок «Мікс — Мажор», ВАТ «Донецька кондитерська фабрика». За допомогою телебачення знайомлять зі своєю продукцією ВАТ «Крафт Якобз Сушард Україна», ЗАТ «Львівська кондитерська фабрика Світоч» і деякі інших.
Деякі великі виробники кондитерських виробів збільшують увагу до своєї торговельної марки акціями, у яких розігруються призи серед покупців їхньої продукції. Прикладом може служити акція, що проходила в березні й квітні нинішнього року ЗАТ «Львівська кондитерська фабрика Світоч». Причому ця акція подвійного характеру: приз можна виграти відразу розгорнувши обгортку шоколаду й прочитавши напис виграшу. Або ж, якщо виграшу на даній обгортці ні, те можна вислати її й прийняти участь у щотижневому розиграші 100 грамового злитка золота. Це зробило торговельну марку «Світоч» більше популярної.
Більше дрібні вітчизняні виробники обмежені в коштах, які можна направити на рекламу, до того ж якість значно уступає західному. Ця проблема актуальна для невеликих підприємств, які не мають відомої торговельної марки — такий, наприклад як «Світоч» і «Корона».
продолжение
--PAGE_BREAK--