Теоретичні засади визначення поняття вексель

Міністерство освіти і науки України
Тернопільська Українська гімназія ім. І. Франка
Секція економіка
Теоретичні засади визначення поняття «вексель»
Виконав:
Рольський Володимир Олегович
учень 7(11) – В класу
Науковий керівник:
Хрупович Світлана Євгенівна
к.е.н., доцент кафедри економічної кібернетики
Тернопільського державного технічного університету ім. І. Пулюя
Тернопіль
2007
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1 Історичні передумови виникнення поняття «вексель»
1.1 Огляд літературних джерел
1.2 Історія виникнення і розвиток векселя
1.3 Женевські конвенції
Розділ 2 Економічні та правові аспекти визначення векселя
2.1 Економічна сутність векселя
2.2 Укладання і реквізити векселя
2.3 Процес передачі векселя
Розділ 3 Методологічне обґрунтування поняття «вексель»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження. В іноземній та вітчизняній економічній літературі поняття «вексель» трактується досить неоднозначно, і наявність різних точок зору в цьому питанні зумовлене, насамперед, відсутністю в чинному законодавстві України чіткого визначення цього терміну, і складністю вексельних відносин.
Тема наукового дослідження «Теоретичні засади визначення поняття «вексель». Автор буде досліджувати визначення векселя, які висувають як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Проаналізувавши ці визначення, можна узагальнити спільну основу для висунення нового формулювання, а також ознаки, які притаманні лише векселю, та інші ознаки, які можуть ототожнювати його з іншими видами цінних паперів. Автор ставить за мету уточнення трактування поняття «вексель», яке міститиме поглиблене відображення економічного змісту векселя, і яке максимально відповідатиме всім притаманним йому ознакам.
Визначенням терміну «вексель» займались як вітчизняні, так і іноземні науковці. Серед іноземних науковців відомі своїми працями є Доунс Джон, Гудман Жжордан Елліон, Браєн Баталер. Відомими є праці таких вітчизняних науковців, як А. Демківський, Ю. Мороз, А.Мельник, С. Гуткевич.
Проте їхні дослідження не змогли висунути єдиного, однозначного твердження, і це не вирішило даної проблеми. З огляду на це, автор вважає порушену ним проблему актуальною, що і визначило, загалом, єдину мету дослідження, а саме — уточнення трактування поняття «вексель», яке найбільш поглиблено відобразить економічний зміст цієї категорії.
Для реалізації поставленої мети, поставлено наступні завдання:
— дослідити процес виникнення і становлення векселя як економічної категорії
узагальнити існуючі та виробити власні теоретичні підходи щодо визначення суті економічної категорії «вексель»;
удосконалити та обґрунтувати трактування поняття «вексель» як боргового документу, засобу розрахунку і цінного паперу;
Наукову новизну дослідження автор вбачає в глибинному вивченні і систематичному узагальненні усіх характеристик даного поняття, а також формування власної позиції щодо суті економічної категорії «вексель».
Теоретична значущість роботи полягає в розробці методики, рекомендацій щодо удосконалення визначення поняття «вексель». Це питання вимагає більш пильної уваги, особливо з боку законотворців.
Прикладне значення дослідження ґрунтується на можливості його використання у вдосконаленні шляхів організації та механізмів функціонування вексельного обігу, внесення відповідних змін до нормативно — правової бази забезпечень на законодавчому рівні.
Розділ 1Історичні передумови виникнення поняття «вексель»
1.1 Огляд літературних джерел
Огляд літературних джерел виявив, що серед дослідників, які займались визначенням векселя, немає одностайної думки щодо розвитку цього поняття, позаяк, зумовлено складністю вексельних відносин та недостатньо глибоким рівнем теоретичних розробок щодо векселя.
Іноземні економісти, зокрема Доунс Джон та Гурман Жжордан Елліон розглядають вексель як документ, який є доказом заборгованості боржника кредитору [1, с. 65-64].
Браєн Баталер визначає вексель як безумовний наказ у письмовій формі, який адресований однією особою (трасантом) іншій особі (трасату), підписаний особою, яка його видала, та вимагає від трасата сплатити по пред’явленню в установлений або належний визначенню день конкретну суму грошей певній особі (отримувачу платежу) або пред’явнику векселя.
Серед вітчизняних дослідників також немає одностайної думки щодо сутності векселя.
В. Мельник у посібнику «Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства» зазначає, що вексель – це письмове боргове грошове зобов’язання встановленої форми, що дає його власнику право вимагати від боржника сплати зазначеної у векселі суми грошей в зазначений термін[1, с. 65-64].
А. Демківський у підручнику «Вексельна справа» визначає вексель як встановленого зразка абстрактний письмово оформлений борговий документ, за яким одна сторона угоди зобов’язується заплатити іншій певну суму грошей в зазначений термін.
Ю. Мороз трактує вексель як грошовий борговий документ, засіб розрахунку і цінний папір, за яким одна особа безумовно обіцяє (простий вексель) або безумовно наказує (переказний вексель) заплатити іншій у вказаний строк, у вказаному місці і який складений у точно встановленій законодавством формі.
Деякі вчені-економісти, зокрема В. Мельник, Ю. Куценко, Д. Шепель, С. Гуткевич, А. Калина, В. Кочетков, О. Дегтярьова, Л. Воронова розглядають вексель як суто борговий документ.
Ряд науковців (Павлов В. та ін. «Цінні папери в Україні: Навчальний посібник») взагалі ототожнюють поняття «боргова розписка» та «вексель», зазначаючи, що «боргова розписка (вексель)-різновид боргового зобов’язання, коли продаючи цінні папери, власник віддає перевагу не готівці, (борговій розписці), а і векселю з тим, щоб відстрочити сплату податку»
Як бачимо, авторами наводяться різні тлумачення поняття «вексель», але більшість науковців припускається спільної помилки – дають однобічне визначення, тобто приділяють увагу переважно простому векселю, нехтуючи таким різновидом векселя, як переказний. А деякі вчені ототожнюють вексель з іншими видами боргових зобов’язань, і ця точка зору є протилежною до точки зору автора.
Отже, подальші розробки автора присвячені уточненню трактування поняття «вексель», тобто узагальненню і систематичному вивченню всіх аспектів векселя як економічної категорії, і висуненню нового формулювання визначення поняття «вексель», а також дослідженню історичних тенденцій розвитку економічної категорії «вексель».
1.2 Історія виникнення і розвиток векселя
Для повноцінного дослідження теоретичних засад визначення поняття «вексель» здійснимо історичний екскурс.
Батьківщиною векселя вважається Італія, його творцями – середньовічні італійські купці та міняли. Сама назва вексель(від німецького «wechsel», що буквально перекладається як «обмін») вказує, що розвиток векселя розпочався з розміну грошей, точніше з розміну монет.
Практика тодішніх векселів широко застосовувалась на ярмарках, коли золотих справ майстри міняли купцям, прибулим з інших країн, виторгувані ними на ярмарку гроші на монети їхньої країни. Оскільки в ті часи було небезпечним брати в мандрівки гроші, то вже в ті часи увійшло в звичай не платити готівкою, а видавати листи, що являли собою доручення кореспонденту міняли, який жив на батьківщині купця. Взагалі, розвиток середньовічної італійської торгівлі сам по собі створив потребу в спрощенні платіжних операцій, і тому деякі крупні торговельні італійські фірми вже в XIIст. мали своїх представників в найважливіших торговельних центрах, і вже в той час переклад платежу від однієї фірми до іншої відбувався за допомогою листа. Якщо спочатку такий вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то потім став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше, з урахуванням або без урахування затримки.--PAGE_BREAK--
До кінця XVI-початку XVIIст. вексель майже цілком сформувався, з’явився перший вексельний статут – Болоньський (1569 р.) Вексель слугує не лише для переказу грошей, але й для інших цілей, проте, при цьому не виходить з рук італійських банкірів. Ніхто не міг застосувати вексель в тих чи інших цілях без участі банкіра – він був потрібен для ролі трасанта або ремітента чи пред’явника. На цей час вексель ще не має однієї властивості – рухливості, тобто переказуваності, він ще не здатний переходити від однієї особи до іншої, змінювати кредиторів.
Новий період розвитку векселя — період індосаменту, способу передачі векселя. Перша звістка про індосамент відноситься до початку XVIIст. (1607 р. у Неапольському Pragmatika, де міститься заборона індосаменту). Він був визнаний і остаточно закріплений в Ордонансі Людовіка XIV (1673 р.) і в Лейпцизькому Вексельному Статуті (1682 р.).
Індосамент визволив вексель з рук банкірів і передав його в розпорядження торговців, які використовували вексель як знаряддя торгового кредиту. Головною функцією стало покривання платежів, відстрочених (кредитованих) при покупці товарів, і таким чином сприяння обігу грошей.
Найважливішою пам’яткою періоду розвитку векселя в Франції є Codedecommerce(1808 р.). В Німеччині найпам’ятнішим на той час був Загальнонімецький Вексельний Статут (1847), з якого копіювались сучасні йому вексельні статути.
В Росії вексель почав діяти за часів Петра І, який через безладдя пошти та небезпечність доріг почав застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інше за участю купців. Вже при Петрі ІІ в 1729 р. був виданий перший в Росії вексельний статут, німецькою та російською мовами. Цей статут проіснував більше століття, в нього 70 разів вносились зміни і доповнення. Новий Статут був прийнятий в 1832 р., складений на основі французького і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни до нього вніс закон від 1862 р. за яким вексельна дієздатність розширена до загальногромадської, за винятком духовних осіб, нижчих військових чинів, селян, що не мали нерухомої власності та торгових свідоцтв, а також заміжніх жінок без згоди чоловіків.
Після видання в Німеччині Вексельного Статуту 1847 року в Росії було офіційно піднято питання про перегляд вексельного законодавства. Було складено кілька вексельних проектів, підготовлених під впливом німецького права (1860,1880,1884,1890,1895 р.р.). В 1902 р. був прийнятий новий Статут, який вступив в дію з 01.01.1903р. законом від 05.10.1905 р. з селян була знята заборона зобов’язуватися векселем.
Після революції 1917 р. вексельний статут було відмінено, як і інші дореволюційні закони, проте потреба в векселях для забезпечення швидкого стягнення боргу все ж відчувалась, і тому в 1922 р. було прийнято «Положення про векселі». Але воно було відмінене внаслідок фінансово – кредитної реформи 1930-32 р.
1.3 Женевські конвенції
Вексельне право розвивалося протягом багатьох сторіч і відрізнялося великою різноманітністю часом, навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 р. в м. Женеві. Результатом її роботи була поява трьох вексельних конвенцій:
Конвенція № 358, що встановлює Одноманітний закон про переказний і простий вексель;
Конвенція № 359, що вирішує деякі неузгодженостізаконів про переказні і прості векселі;
Конвенція № 360 про гербовий збір у відношенні перевідних і простих векселів.
Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй територіїОдноманітний закон про переказний і простий вексель (далі по тексту— ОВЗ). До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і Радянський Союз, а Постановою ЦВК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на території СРСР введене в чинністьПоложення про переказний і простий вексель, яке за текстом майже дослівно співпадає з ОВЗ. Чинність конвенцій і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 р. (закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» від тієї ж дати), а безпосередній поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було дано в середині 1992 р.
Більшість країн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють так звануженевську систему вексельного права.
Вексель як міжнародний фінансовий документ під час свого існування (від моменту видачі і до оплати, по протесту і пізніше — до моменту погашення) може переходити від однієї особи до іншої на територіях різноманітних держав. Звідси — виникнення цілого ряду зобов'язань продавця, які підлягають до виконання, охороні, а в випадку спору — судовому дозволу не тільки в різний час, але і на території чинності різноманітних вексельних законів. Це приводить до зіткнень -колізій вексельних законів навіть країн, вхідних в одну систему вексельного права. Таким чином, суд території одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність обговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі не свого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного закону, одночасно.
Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав, повинні дати відповіді на наступні головні питання:
1.Вексельна правоздатність, тобто, спроможність приймати участь в вексельних зобов'язаннях продавця як в якості кредитора, так і в якості боржника. Векселездатність визначається “законом громадянства” (або законом домиціля) — для фізичних осіб і “законом місця реєстрації” для юридичних осіб. Наприклад, український підприємець, що видавав вексель в Англії, не може в англійському суді посилатися на свою вексельну неспроможність за українським законом, бо така неспроможність невідома англійському закону.
2.Форма вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством місця написання (видачі) векселя — в відношенні дійсності векселя в цілому як документа; в інших випадках (при індосації, акцептації, авалюванні) — законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, тобто, законом тієї країни, під чинністю якого даною особою прийняті на себе вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, для векселя, що трасувався з Англії на Україну, зайва вказівка місця видачі, але для векселя, що трасувався з України на Англію, така вказівка обов'язкова. З іншого боку, вексель, що трасувався з Англії на Україну і, що акцептувався не на лицевій стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, тому що український закон передбачає акцепт на лицевій стороні векселя; але такий же акцепт по векселю, що трасувався з Україні на Англію, визнається дійсним.
3.Утримання вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, тобто законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано. Наприклад, вексель, терміном на три місяця від укладання, трасований з Англії в Україну з умовою сплати процентів; очевидно, що сплата в місці виконання (Україні) відсотків не підлягається.
4.Дії по охороні вексельних зобов'язань продавця. Визначаються законодавством місця виконання вексельних зобов'язань продавця, тобто законом тієї країни, де зобов'язання продавця повинно бути виконано. Цей закон визначає необхідність і форму охоронних дій: як і коли повинно бути зроблене подання до акцепту і платежу, що і як повинно бути зроблене в випадку неотримання акцепту або платежу, потрібний або ні протест, потрібне або ні повідомлення, хто і в якій формі повинен зробити протест і/або повідомлення, що і як повинно бути зроблене в випадку втрати або викрадення векселя і т.ін. Наприклад, по векселю, що трасувався в Англії на Англію, що після цього був індосований в Україні, векселедержателю для збереження права вимоги проти всіх надписателей, в частині українського, провадження протесту не вимагається.
5.Вексельна давність. Визначається законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, тобто законом тієї країни, під чинністю якої даною особою прийняті на себе вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, по перевідному векселю, що трасувався з Англії на Росію, індосованому після цього в Україні і Германії, вексельна давність визначиться: для трасанта — по англійському закону, для першого індосанта — по українському, для другого — по німецькому і для акцептанта — по російському закону.
6.Вексельний процес. В питаннях підсудності, порядку процесуальних дій, виконання рішень і т.і. суд керується винятково своїм законом, тобто порядок і процедура вексельного процесу визначаються законодавством місця виконання чинності (платежу) по векселю
Розділ 2 Економічні та правові аспекти визначення векселя
2.1 Економічна сутність векселя
Закон визначає два види векселя :простий (соло – вексель) та переказний (тратта – вексель)
Простий вексель являє собою просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця сплатити власникові векселя певну суму грошей у зазначений термін.
Переказний вексель містить письмовий наказ векселедавця, адресований третій особі (трасату), здійснити платіж у зазначений термін власникові векселя (векселедержателю).
Векселі, як прості, так і переказні, називаються:
— місцевими, якщо підлягають сплаті в тому ж місці, де вони виписані;
— внутрішніми, якщо вони підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані;
— іноземними, якщо вони виписані в одній країні, а підлягають сплаті в іншій.
За економічним змістом виділяють:    продолжение
--PAGE_BREAK--
комерційний вексель, в основі якого лежить комерційний кредит;
фінансовий вексель, в основі якого лежить отримання грошового займа. Типом фінасового векселя є банківський – це виданий або акцептований банком вексель з метою фінансування операцій позичальника.
фіктивний – вексель, виданий без законної основи боргу, реальної економічної бази. Розрізняють дружній вексель – вексель, виданий або акцептований через прихильність дружнім юридичним особам, який надається один одному в безвідплатне та термінове користування; бронзовий вексель – виданий чи акцептований на користь неіснуючої особи; зустрічний вексель – дружній або бронзовий вексель, учасники якого поперемінно виступають векселедавцями і векселедержателями.
Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, поділяються на:
1) виставлені експортерами на своїх імпортерів – торгові тратти. Коли тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документальними;
2) виставлені підприємствами на банки – банківські акцепти;
3) виставлені банками на банки – фінансові тратти.
Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.
Первинними учасниками простого векселя виступають дві особи:
— векселедавець – особа, що виписує вексель, яка є платником за векселем;
— ремітент (векселедержатель) – перший отримувач за векселем, перед яким платник приймає зобов’язання про платіж.
У переказному векселі первинними учасниками є:
— трасант — особа, що виписує вексель;
— трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;
— ремітент – перший отримувач (векселедержатель), на користь якого виписується вексель.
Отже, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений термін – ця спеціальна дія називається акцептом тратти (переказного векселя).
З метою визначення поняття «вексель» проаналізуємо його економічну сутність. Вексель – це унікальний фінансовий інструмент. Його унікальність як фінансового інструменту підтверджується такими аспектами :
— вексель є короткостроковим борговим зобов’язанням;
— використовується в грошових розрахунках і тим самим виконує одну з функцій грошей – є засобом платежу;
— вексель є різновидом інвестиційної цінності, тобто може бути
використаний для інвестування капіталу з метою отримання доходу;
— можливість використання індосаменту на векселі забезпечує йому високу оборотність та можливість багаторазового обертання на фондовому ринку.
Разом з тим, векселю притаманні характерні ознаки, які відрізняють його від решти боргових зобов’язань, а саме :
Зміст векселя точно встановлено законом, інші умови вважаються ненаписаними, і відсутність хоча б одного з обов’язкових реквізитів, встановлених законом, призведе до недійсності векселя.
Відповідальність за векселем для осіб, які беруть в ньому участь є солідарною, за винятком осіб, які здійснили безоборотний надпис.
Вексель є абстрактним грошовим документом і тому не забезпечується закладом, заставою або неустойкою.
Вексель може передаватись із рук у руки за допомогою передавального надпису ( індосаменту; цесія на території України була заборонена).
Явка до нотаріальної контори для засвідчення підпису не вимагається.
При несплаті векселя у встановлений термін необхідним є здійснення нотаріального протесту
Грошовість, тобто предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.
Строковість та визначеність, тобто тривалість вексельного зобов’язання може бути розрахована заздалегідь, або за даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону (векселі за пред’явленням з граничним терміном презентації). Тривалість існування векселя не може залежати від настання яких-небудь подій та умов.
2.2 Укладання і реквізити векселя
До числа обов'язкових реквізитів векселя відносяться:
1. Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).
2. Вказівка дати укладання векселя.
3. Найменування платника (для перевідного векселя).
4. Вексельна мітка.
5. Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (для простого векселя) сплатити.
6. Сума.
7. Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зробленний платіж.
8. Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель вважається підлягати оплаті по місцю складання, а перевідний в місці, вказанним поруч з найменуванням платника).
9. Підпис векселедавця.
До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:
1. Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред'явлення).
2. Обмеження в термінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.
3. Застереження про пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.
4. Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.
5. Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу.
6. Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.
7. Вказівка особи, окрім платника, у якого слідує отримати платіж — доміціліат.
8. Вказівка посередника в акцепті або платежу.
9. Застереження ефективного платежу.
10. Відсоткове застереження.
11. Застереження векселедавця “не наказу”.
12. Застереження про нездійсненні протесту.
За відсутності будь-якого реквізита або при невідповідності його нормам, встановленних законом, — документ позбавляється вексельної сили. Значна особливість векселя — вексельна мітка— слово «Вексель”. Слово „вексель“, згідно ст. 1 ОВЗ, має бути включеним в текст документа та написано на тій мові, на якій складений документ.
До необхідних реквізитів векселя відноситься зобов'язання продавця заплатити певну грошову суму в простому векселі абопропозиція заплатити трасату в перевідному.
Обов'язковим реквізитом векселя є дата його укладання. Причиною проставлення дати заповнення векселя є визначення терміну закінчення річної давності для векселів, виписаних „за пред’явою“. Відсутність дати укладання векселя наводить до його недійсності.
Місце укладання векселя необхідно, оскільки воно ж є і місцем платежу по простому векселю, якщо в векселі не вказане інше місце платежу. В перевідному, де платником є акцептант, місце платежу є і місцем проживання платника (за винятком особливого місце платежу) і вказується поруч з найменуванням платника. Вказівка місця видачі векселя пов'язана з тим, що кредитор в термін платежу повекселю сам з’являється до платника, а тому має знати, де його знайти. Відсутність в векселі місця платежу, також як і включення в вексель декількох місць платежу, призводить до його недійсності. В випадку, коли по векселю виступає декілька платників, він повинен бути доміцільованим.Отже, місце платежу по векселю повинно бути єдиним і чіткопевним.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Сума векселя може бути позначена і в валюті, але платіж буде здійснюватися в відповідності з діючими правилами розрахунку в місці платежу. Форми розрахунку діюче Положення про перевідний і простий вексель не встановлює. Заради зручності сума векселя, позначена цифрами, виноситься також в заголовок документу.
Під терміном векселя розуміється дата платежу по ньому. Вона повинна бути точно вказана. Засіб призначення терміну платежу по векселю під загрозою недійсності останнього повинен строго відповідати встановленим, а саме, він повинен бути одним з наступних:
— в день пред'явлення;
— в такий-то термін від дня пред'явлення;
— в такий-то термін від дня укладання;
— в певний день.
До позначення місця платежу подаються тіж самі вимоги, що і до місця складання векселя. В місці платежу вексель повинен бути поданий до оплати платнику. Якщо місце платежу інше, ніж місце знаходження платника, то вексель носить назву «доміцільованого». Припускається, що платник сам з'явиться в місце платежу (що в цьому випадку носить назву доміцілій). Вексель, як і будь-який документ, повинен бути підписаний особою, його що видають.
Підпис особи повинний бути власноручним, навідміну від основного тексту векселя, що може бути завданий як друкарським, так і прописним засобом, а також штемпелем.
При підписі векселя за дорученням повинна бути вказівка на те, хто є векселедавцем. В випадку відсутності нотаріального засвідчення підпису до векселя повинне додаватися доручення.
2.3 Процес передачі векселя
Кожний вексель може бути переданий іншій особі шляхом індосаменту. Це одне з основних властивостей векселя. Термін "індосамент" походить від лат. (на спині), тобто за старовинною традицією він пишеться на звороті векселя. Індосамент повинен бути виконаний на звороті векселя або на додатковому листі (аллонже). За своїм змістом індоссамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. Шляхом передачі індосаменту індосант приймає на себе абстрактні зобов'язання продавця, подібні тому, як це робить векселедавець при видачі векселя. Внаслідок цього індоссат (той, хто отримує вексель) одержує самостійне право вимоги по векселю.
За форміою передачі індосамент може бути: або іменним, або бланковим.
Цессія – це також передача прав, але цессія завжди іменна, а індоссамент може бути і бланковим.
Порівняльний аналіз індосаменту і цессії:
— цессія регулюється нормами цивільного права, індосамент же — вексельного.
— цессія — це двосторонній договір, тоді як індосамент — це одностороння угода.
При передачі по цесії позначкою про передачу є договір про передачу права вимоги. Цесія може бути вчинена і окремо від вексельного документа.
Однак за указом Президента України №146 від 4 березня 1998 р. цессія на теріторії України заборонена.
Акцепт векселя – ще одна операція, що пов’язана із процесом обігу векселів.
В той час, як для простого векселя самий факт його видачі автоматично є згодою зробити по ньому платіж, з перевідним векселем в силу його специфіки питання вирішується інакше. Для одержання згоди на оплату векселя, він повинен бути поданий до акцепту платнику (за винятком випадків, коли в векселі стоїть застереження, яке забороняє акцепт).
Акцепт перевідного векселя є згодою оплатити вексель. Платником по перевідному векселю є не сам векселедавець (трасант), а особа, на яку переказав він свій борг (трасат), та акцептант може і не дати згоду на акцепт векселя. Отже, трасат буде зобов'язаною по векселю особою тільки із дня акцепту. До цього моменту він є абсолютно непричетним до вексельних зобов'язань продавця. Акцепт може бути зроблений в будь-який термін до оплати векселя, якщо тільки він не скорочений векселедавцем або індосантами. Для векселів по пред'явленню термін акцепту складає один рік.
Аваль — це порука за векселем, у зв’язку з яким аваліст приймає на себе відповідальність за виконання вексельних обов’язків особи, за яку він дав аваль.
Регресс — ця вимога векселедержателя до всіх солідарно відповідальних осіб (за винятком основного боржника) сплатити позначену в векселі суму.
Щодо кількості примірників та копій векселів, то для зручності передбачено, що перевідний вексель може бути виданий в декількох примірниках (вони обов'язково повинні бути пронумеровані, інакше це будуть різні векселі), з векселя можуть також зніматися копії. Акцептувати слід лише один примірник, бо акцептант відповідальний за всіма акцептованим і не поверненим йому примірникам. Для простого векселя не передбачене видавання у декількох примірниках.
На підставі вищесказаного можна зробити висновок, що існує суттєва відмінність між поняттями «вексель», «боргова розписка» та «боргове зобов’язання», а отже невірним є ототожнення цих понять.
Розділ 3 Методологічне обґрунтування поняття «вексель»
Автор поділяє позицію тих науковців (зокрема Ю. Мороз, В. Сухонос, Ж. Завальна, М. Старшинський) які розглядають вексель як борговий документ, засіб розрахунку та цінний папір. Така точка зору може бути доведена наступними пунктами :
1. При оформленні товарних угод вексель слугує забезпеченням оплати товарів, яку надані виробником або постачальником у кредит. Таким чином, вексель засвідчує наявність боргових взаємовідносин між векселедавцем та емітентом, а оскільки він є доказом боргових взаємовідносин, то можна стверджувати, що вексель є борговим документом.
2. Вексель обслуговує погашення боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, причому цими суб’єктами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи або банки. Векселеві притаманна висока обіговість – за допомогою передавального надпису (індосаменту) він може багаторазово передаватись від одного суб’єкта до іншого, тобто здійснювати обіг. При цьому векселі легко приймаються для сплати боргів щонайменше з двох причин :
1) Кредитор впевнений у своєчасності платежу за векселем; в разі передачі векселя індосант приймає на себе відповідальність перед всяким наступним векселедержателем, але якщо в текст передавального напису не включене спеціальне застереження.
2) таким векселем кредитор має можливість розплатитися зі своїми власними зобов’язаннями.
Отже, вексель є засобом розрахунків між суб’єктами господарювання.
3. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння та визначають взаємовідносини між особою, яка їх емітувала, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Вексель цілком підпадає під критерії наведеного визначення, отже, вексель є цінним папером.
Підсумки всього вищезгаданого можна вивести у вигляді наступної таблиці :
Порівняльна характеристика боргової розписки, боргового зобов’язання та векселя
Критерій порівняння
Боргова розписка
Боргове зобов’язання
Вексель
Належить до групи боргових цінних паперів
_
_
+
Предмет документу лише гроші
_
_
+
Абстрактний характерзобов’язання (відсутність у тексті документа будь – яких посилань щодо підстав його видачі)
_
_
+
Законодавча регламентація
Форми (змісту) документу    продолжение
--PAGE_BREAK--
_
_
+
Використання як засобу розрахунку
_
_
+
Можливість використання для інвестування капіталу з метою отримання доходу
_
_
+
Разом з тим, автор вважає, що якщо у визначення терміну «вексель» додати що це «особливе боргове грошове зобов’язання», то зміст поняття вексель буде більш точним та повним.
Вексель є справді особливим, адже жоден із інструментів сучасного фінансового ризику, крім, звичайно, самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятись по своїй історії і значенню з векселем. Саме розвиток вексельного обороту призвів до безготівкових грошових розрахунків: витісненню з грошового обігу металів (золота і срібла), заміна еквівалентів обмінного обороту паперовими символами. Також безумовність векселя як боргового зобов’язання, суворість і швидкість стягнення по ньому, послужили основою створення інших видів платежів і розрахунків – банкнот, чеків, акредитивів. Розвиток різноманітних інструментів ринку цінних паперів – акцій, облігацій, депозитних сертифікатів так само проходив на базі векселя. Вексель є цінним папером найвищого класу, що за сучасних умов робить його одним з найліквідніших інструментів на фондовому ринку. Все вищезазначене підкреслює особливість і унікальність векселя .
Таким чином, для більш поглибленого відображення економічного змісту векселя, ми пропонуємо таке формулювання: вексель– це особливе боргове грошове зобов’язання, засіб розрахунку і цінний папір, який складений у формі, визначеній законодавством України, і зобов’язує особу, яка його виписала або акцептувала, вчасно та в повному обсязі виконати свої зобов’язання за векселем на користь його власника (векселедержателя).
Запропоноване автором визначення поняття «вексель» має ряд переваг, порівняно з традиційними існуючими тлумаченнями цього терміну. Щоб підтвердити це, проведемо їх порівняння у вигляді таблиці:
Порівняння визначень поняття вексель
Порівняльна ознака
Традиційне визначення
Визначення, запропоноване автором
Визначення
Вексель – безумовне зобов’язання боржника сплатити кредитору після настання терміну завчасно визначену суму в грошовій формі
Вексель – це особливе боргове
грошове зобов’язання, засіб розрахунку та цінний папір, який складений у формі, визначеній законодавством України та зобов’язує особу, яка його видала або акцептувала, вчасно та в повному обсязі виконати свої зобов’язання за векселем на користь його власника (векселедержателя)


Вексель – це документ, по якому одна особа зобов’яза – на заплатити іншій суму грошей, зазначену у векселі, у визначений термін


Розкриває сутність предмету векселя (гроші)
так
так
Робить акцент на законодавчій регламентації форми (змісту) документу
ні
так
Підкреслює унікальність даного фінансового інструменту
ні
так
Підпадає під обидві форми векселя – простий і переказний
ні
так
Чітко визначає особу, на користь якої має здійснюватись платіж
ні
так
Висновки
У науковій роботі наведено наукові та прикладні результати, які містять теоретичні узагальнення і нові погляди на вирішення проблеми обґрунтування суті економічної категорії «вексель». Це знайшло відображення у дослідженні історичних передумов виникнення цього поняття, становлення вексельного обігу в Україні та формулюванні власної позиції щодо трактування поняття «вексель». Результати дослідження дають підстави для наступних висновків:
1. В результаті аналізу різних точок зору, автором визначено, що більшість науковців припускається спільної помилки – дають однобічне визначення, тобто приділяють увагу переважно простому векселю, нехтуючи таким різновидом векселя, як переказний. А деякі вчені ототожнюють вексель з іншими видами боргових зобов’язань, і ця точка зору є протилежною до точки зору автора. Тому, подальші наукові розвідки вимагають зробити акценти на історичних передумовах виникнення векселя.
2. Проведені історичні ретроспективні дослідження розвитку суті економічної категорії «вексель», виявили що вексельне право розвивалося протягом багатьох сторіч і відрізнялося великою різноманітністю часом, навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів, проведено декілька міжнародних конференцій, результатом роботи яких була поява трьох вексельних конвенцій.
3. В результаті оцінки економічного змісту за структурою поняття «вексель» має триєдиний вимір. Це проявляється у виділенні таких видів векселя як комерційний, фінансовий та фіктивний.
4. Детальне вивчення характерних ознак, притаманних лише векселю, дозволило стверджувати, що вексель – це окрема самостійна економічна категорія, і ототожнення даного поняття з поняттями «боргова розписка» і «боргове зобов’язання» є невірним.
5. Поглиблений аналіз тенденцій розвитку, правового та економічного змісту суті «векселя», дозволив виявити, що при оформленні товарних угод, вексель слугує забезпеченням оплати товарів, яку надані виробником або постачальником у кредит та єборговим документом.
6. Поетапне дослідження різних підходів до визначення суті економічного поняття «вексель», а також вивчення структури цієї категорії, дозволили автору запропонувати власний підхід, що полягає у такому формулювання: вексель – це особливе боргове грошове зобов’язання, засіб розрахунку і цінний папір, який складений у формі, визначеній законодавством України, і зобов’язує особу, яка його виписала або акцептувала, вчасно та в повному обсязі виконати свої зобов’язання за векселем на користь його власника (векселедержателя).
Список використаної літератури
1. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 16.06.1991.
2. Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі» від 06.07.1999.
3. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001.
4. Демківський А.В. Вексельна справа: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 336 с.
5. Лисенков Ю., Ляшко В. Вексель у господарському обігу. – К.: Агенція «Пресцентр», 1994. – 256 с.
6. Мороз Ю.Н. Вексельна справа. – К.: Наукова думка, 1996. – 510 с.
7. Красько И.Е., Жушман В.П., Гагін Н.В. Акції і векселі в економічному обороті України. – К.: Еспада, 1999.
8. Гуткевич С.О. Вексель у системі цінних паперів: проблеми становленні і розвитку. – К.: Видавництво Європейського ун — ту, 2004. – 120 с.
9. Малюк В.М. Вексель в Україні /В.М. Малюк. – К.: Економіст, 1997. – 314 с.
10. Доунс Джон, Гурман Жжордан Елліон Фінансово – інвестиційний словник / Пер. 4-го Англ. видавн. – М.: ИНФРА-М, 1997. – С. 42-43.
11. Фінанси. Тлумачний словник: англо-російський: Пер. з англ. / Браєн Баталер, Ред. І.М.Осадча. – 2-ге видання. – М.: ИНФРА-М: Весь світ, 2000. – С.46
12. Павлов В.І., Пилипенко І.І., Кривов’язюк І.В. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник. – Видання 2-ге, доповнене. – К.: Кондор, 2004. – С.355.
13. www.slovnik.com.ua
14. Рішення ДКЦПФР від 22.11.2001.р. №338 «Положення про вимоги до стандартної форми виготовлення вексельних бланків»; Рішення ДКЦПФР від 23.11.2005. №666 «Про внесення змін до «Положення про вимоги до стандартної форми виготовлення вексельних бланків»
15. Барвено С.Н., Яроцький В.Л. Правове врегулювання вексельного обігу в Україні. – Харків: Право, 2001. – С.126.
16. Вексель: закон, судова практика, бухгалтерський облік / А.В. Верховцев. – М.ИНФРА-М, 1997. – С.92.
17. Фінансовий словник – довідник / М.Я.Дем’яненко, Ю.Я. Лузан, П.Т. Каблук, В.М. Скупий та ін.; За ред. М.Я. Дем’яненка. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – С.530.
18. Куценко Ю.Ю., Шепель Д.О. Проблеми використання векселів на ринку України. – К., 1998. – 60 с.