Система оподаткування України

Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Кафедра теорії та історії державного права
Реферат
з курсу «Основи правознавства»
на тему: «Система оподаткування України»
Виконав:
студент 2 курсу,
спеціальності ЕЕП203, 3 групи,
Снєгірьов М.О.
Перевірив викладач,
Зубачова І.С.
Київ – 2010
План
Вступ
1. Податок, його сутність, основні види
1.1 Сутність податків
1.2 Структура податків
1.3 Загальнодержавні податки
2. Призначення системи оподаткування
3. Оподаткування бізнесу, підприємницької діяльності, нововведення
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В цій роботі роз’яснюється сутність системи оподаткування в Україні. А саме, починаючи з основи: що таке податок, його суть, основні види податків в розвинутих країнах світу, та звичайно ж в Україні і закінчуючи нововведеннями в її систему оподаткування. Таким чином охоплюється досить широкий спектр питання який дозволяє ознайомитися з системою оподаткування загалом зачіпаючи при цьому сьогоднішні проблеми, що до яких в кінці приведені висновки.
1. Податок, його сутність, основні види
Письмові згадки про податки датовані IV тисячоліттям до н.е… В епоху феодалізму податки вилучались у грошовій та натуральній формі здебільшого з селян та ремісників. Проте їх обсяги навіть за капіталізму до початку XX ст. були відносно невеликими. Так, на початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах світу акумулювалося майже 10% національного доходу, а наприкінці цього століття — 50%.
1.1 Сутність податків
Податки — економічно доцільне примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних і юридичних осіб з метою фінансового забезпечення виконуваних державою функцій.
Об'єкти оподаткування
Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.
Суб’єкти оподаткування
Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Повніше сутність податків, як і багатьох інших категорій, виявляється у виконуваних ними функціях. Основні функції податків:
фіскальна (збір грошових коштів з фізичних та юридичних осіб з метою формування фінансових ресурсів держави);
регулююча (регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку тощо);
стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо);
розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами і групами, між сферами і галузями економіки).
Основними принципами оподаткування за сучасних умов є стабільність, зменшення кількості податків, корисність (вилучені кошти повинні здебільшого повернутись платникам податків у формі соціальних виплат), всезагальність та ін. В Україні ці принципи втілюються у практику недостатньо.
1.2 Структура податків
Сукупність принципів оподаткування, основних видів податків та механізму їх вилучення формує податкову систему. В ній насамперед виділяють прямі та непрямі податки. Так, у Німеччині в 1994 р. їх співвідношення (у %) становило 55:45. Прямі податки (вилучаються державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб) переважають у більшості розвинутих країн світу, хоча їх вилучення складніше. Проте вони є більш справедливими, оскільки встановлюються пропорційно від величини доходів і майна. В Україні переважають непрямі податки (вилучаються державою через ціни на товари і послуги або їх включенням в тарифи). Основними видами податків у розвинутих країнах світу є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибутки компаній та податок на соціальне страхування.[2]
Особистий подохідний податок
Частка особистого подохідного податку в державних доходах у розвинутих країнах (державах — членах Організації економічного співробітництва і розвитку, куди входять 28 наймогутніших країн) становила у середині 90-х років майже 30%, а в окремих державах (Австралія, Фінляндія, Данія, Німеччина) — 48%. Водночас у Франції та Греції частка цього виду податку — приблизно 12,5%. Вилучення особистого подохідного податку починається із встановлення неоподаткованого мінімуму. До нього у розвинутих країнах світу відносять стандартну знижку для працюючого, а також непрацездатних членів родини, які перебувають на його утриманні. Із заробітної плати типового працівника у деяких розвинутих країнах вилучається від 26 до 35% подохідного податку. Водночас у цих країнах спостерігається зниження максимальної ставки особистого подохідного податку, що приносить найбільшу вигоду крупним капіталістам.[2]
Податок на додану вартість
Податок на додану вартість (ПДВ) — податок, що стягується з підприємств, на суму приросту вартості на даному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість. Сутність ПДВ в тому, що він є частиною створеної вартості, яку стягують з покупців усіх видів товарів та послуг. Платники: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності.[4]
Податок на прибутки компаній
Податок на прибуток компаній виплачують юридичні особи. Об'єктом оподаткування є прибуток підприємств після виплати відсотків по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов'язаннях, які були випущені з метою фінансування власної діяльності. Загалом підприємства у розвинутих країнах світу виплачували у 1996 р. майже 30% свого прибутку. В Україні з прибутку підприємств вилучалося понад 80% різних податків, що сприяло поглибленню економічної кризи, зростанню тіньової економіки, хоча ставка податку на прибутки становила 30%.[2]
Податок на соціальне страхування
Частка податку на соціальне страхування в середині 90-х років у розвинутих країнах світу становила до 24%. Він виплачується з фонду зарплати підприємцями та найманими працівниками і є обов'язковим страховим внеском по медичному та пенсійному страхуванню. В Україні працівники цей податок не сплачують.
1.3 Загальнодержавні податки
1. До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) податок на нерухоме майно (нерухомість);
8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);
9) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;--PAGE_BREAK--
11) податок на промисел;
12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
17) збір до Державного інноваційного фонду;
18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
19) фіксований сільськогосподарський податок;
20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);
22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;
24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
26) збір за проведення гастрольних заходів;
27) судовий збір;
28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
2. Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
3. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.
4. Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені в пунктах 7, 8, 10, 11, 13, 14 частини першої цієї статті, на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) визначаються в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.
5. Спеціальний збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зазначений у пункті 24 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».
6. Підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів можуть надаватися пільги щодо сплати податків, зазначених у пунктах 1, 3, 8 частини першої цієї статті, на підставі дозволу на право користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Санаторно-курортним та оздоровчим закладам громадських організацій інвалідів, реабілітаційним установам громадських організацій інвалідів можуть надаватися пільги щодо сплати податку, зазначеного в пункті 8 частини першої цієї статті, на таких же умовах. [1]
2. Призначення системи оподаткування
Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;
рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;
єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). [1]
3. Оподаткування бізнесу, підприємницької діяльності, нововведення
За 11 років існування спрощеної системи оподаткування кількість платників єдиного податку збільшилась майже у 12 разів, а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли майже в 34 рази (з 127 млн грн. у 1999 р. до 4312,55 млн грн. у 2008 р.). Але спрощена система оподаткування і досі не має належної правової фіксації: вона врегульована сьогодні не законом, як того вимагає Конституція, а Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. (далі – Указ). Досить часто прийняття нових законодавчих актів, норми яких вносять суттєві зміни до порядку оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності, спричиняє проблеми у процесі застосування спрощеної системи оподаткування.
Щоб встановити додаткові гарантії захисту прав суб’єктів малого підприємництва, на яких поширюється спрощена система оподаткування, обліку та звітності, 11 лютого 2010 р. ВР прийняла за основу проект Закону «Про особливості застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва у період виходу економіки України зі стану фінансової кризи» № 4549. Законопроект містить заборони щодо: збільшення ставок єдиного податку, визначених на 1 січня 2009 р.; обмеження кола суб’єктів малого підприємництва, на яких поширюється спрощена система оподаткування, обліку та звітності; встановлення обов’язку сплати суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, інших податків і зборів (обов’язкових платежів).
Документ також передбачає, що до закінчення виходу економіки України зі стану фінансової кризи на фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування (єдиний податок), та членів їхніх сімей, які беруть участь у провадженні такими суб’єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах, не розповсюджується зобов’язання зі сплати страхових внесків у порядку, визначеному Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Отже, народні депутати, прийнявши за основу законопроект 4549, висловили своє ставлення до єдиного податку: до виходу із кризи правила гри змінювати не слід. Сподіваємося, що ВР буде послідовною у своїх діях і прийме цей законопроект в цілому ще до того, як криза в країні скінчиться.
У парламенті зареєстровані три альтернативні проекти Законів про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Проект № 4112, зареєстрований наприкінці березня минулого року народними депутатами Андрієм Сенченком та Сергієм Веліжанським, по суті, не змінює чинний Указ, а лише врегульовує окремі аспекти застосування спрощеної системи оподаткування, які в ньому не передбачені. Зокрема, парламентарі запропонували визначити платниками податку фізичних осіб – підприємців, розділивши їх на дві категорії залежно від кількості найманих працівників та обсягу річного доходу. Згідно з документом, щоб потрапити до першої категорії зазначених платників, потрібно протягом року наймати не більше п’яти працівників та отримувати річний дохід у сумі не більше 200 мінімальних заробітних плат (далі – МЗП), а щоб потрапити до другої – наймати не більше десяти працівників та отримувати річний дохід до 1000 МЗП. Планують також замість чинних фіксованих ставок єдиного податку установити для першої категорії платників ставки в розмірі 0,1–0,2 МЗП, а для другої – 0,2–1 МЗП. Щодо юридичних осіб – єдиноплатників вимоги запропоновано залишити незмінними, окрім граничної суми річних доходів – 2000 МЗП.
Законодавча ініціатива парламентарів Олександра Фельдмана та Олега Геймана, зареєстрована під № 4112-1, передбачає, по-перше, збільшення обсягів річної виручки, що підлягає спрощеній системі оподаткування суб’єктів малого підприємництва: для фізичних осіб – з 500 тис. до 2 млн грн., а для юридичних – з 1 млн до 4 млн грн. По-друге, введення диференційованих ставок єдиного податку для фізичних осіб, який складатиме: за обсягу річної виручки до 500 тис. грн. – 20–200 грн. на місяць; від 500 тис. до 1 млн грн. – 200–500 грн.; 1–1,5 млн грн. – 500–900 грн.; 1,5–2 млн. – 900–1500 грн. Автори законопроекту пропонують також збільшити кількість осіб, які протягом року перебувають у трудових відносинах із суб’єктом малого підприємництва – фізичною особою, до 20.
Проект Закону, схвалений нещодавно урядом в числі 25 рішень, спрямованих на подальший розвиток малого та середнього бізнесу (докладніше читайте про це в «Правовому тижні» № 5 (183) від 2 лютого 2010 р.), зареєстрований у ВР 8 лютого 2010 р. під № 4112-1. Кабінет міністрів пропонує запровадити диференціацію ставки єдиного податку для фізичних осіб та визначити її розмір виходячи з МЗП, встановленої станом на 1 січня відповідного року. Так, для фізичних осіб – підприємців встановлюється ставка єдиного податку в розмірі 4–40% МЗП (при отримані виручки до 1000 розмірів МЗП). Якщо обсяг виручки дорівнює 1000–1500 МЗП, ставка єдиного податку становить 40–74% МЗП. Для юридичних осіб – платників єдиного податку збережено діючі ставки єдиного податку: 6% (зі сплатою ПДВ) та 10% від обсягу виручки. Відповідно до проекту Закону збільшується граничний обсяг виручки від реалізації, який становить для фізичних осіб до 1500 МЗП, а для юридичних осіб – 15000 МЗП. Новацією законопроекту є отримання свідоцтва без обмеження терміну його дії за умови дотримання порядку застосування спрощеної системи оподаткування.[3]
Висновки
Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.
Також потрібно звернути увагу на механізм повернення податку на додану вартість з малого та великого бізнесу. Цей механізм спеціально заплутаний, що виражається у безмежній кількості інстанцій які треба пройти. Високий рівень корупції є причиною цьому. Податки які не повертаються згодом через рік – не йдуть до державної казни, а зникають у чужих кишенях.
Це в свою чергу викликає ефект зростання «тіньової економіки».
Що до спрощення системи оподаткування – це не велике зрушення з місця, в сторону підприємців, виробників. Проте для певно визначених категорій, які планують внести в законодавство 11 січня 2011 року. Разом із затвердженням законопроекту що до спрощення системи оподаткування. Більше не нововведень зробили, а більш чіткі правила та обмеження приносить ця нова система.
Список використаних джерел
Закон України від 13 березня 1992р. із змінами і доповненнями – 22 лютого 2006р. “ Про систему оподаткування” // Голова Верховної Ради Української СРС Л. Кравчук.
Основи економічної теорії [Сутність та структура податків]: Посібник / Ред. С.В.Мочерний. – К.: Академія, 2001. – 472 с.
Якою буде нова спрощена система оподаткування? // Правовий тиждень: правова газета. – 2010. –№8.– www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1795
Податок на додану вартість // Вікіпедія: Вільна енциклопедія. –2010. – uk.wikipedia.org/wiki/Податок_на_додану_вартість Ссылки (links):
www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1795