План
1. Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни
а) Адміністративно економічне регулювання
б) Цінове регулювання
2. Практичне завдання
Література
1. Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни
Економічну політику держави реалізують за допомогою відповідних методів впливу на соціально-економічний розвиток країни, які прийнято за організаційно-інституціональним критерієм поділяти на адміністративні й економічні.
а) Адміністративно-економічне регулювання
Адміністративні методи втручання держави в економічну діяльність суспільства базуються на силі й авторитеті державної влади і є сукупністю заходів заборон, дозволів та примусу (встановлення правил, ліцензування, квотування). Вони не елімінуються зі створенням додаткових стимулів для економічних агентів і витрачанням державних коштів. Ці методи передбачають регулюючі дії, пов’язані із забезпеченням правової інфраструктури, та мають на меті створення правового поля для функціонування економіки. Основним призначенням адміністративного впливу на економічні процеси є: забезпечення стабільних умов діяльності суб’єктів господарювання усіх форм власності; захист конкуренції; усунення інформаційної асиметрії, гарантування прав власності та свободи прийняття економічних рішень.
Використання адміністративних методів регулювання ринку пов’язується із забезпеченням прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку і здійснюється за такими напрямками: сприяння розвитку конкуренції й обмеження монополістичної діяльності, обмеження негативних зовнішніх ефектів, захист національного ринку, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; запровадження системи норм і стандартів у сфері якості продукції, в галузі охорони навколишнього середовища тощо. Водночас застосування адміністративних методів державного втручання в економіку з метою підвищення ефективності суспільного виробництва не можна сприймати однозначно. На мою думку, в ринкових умовах вони, як правило, є не суто адміністративно-обмежувальними, а об’єктивно виправданими заходами, за допомогою яких держава впливає на економічний вибір агентів ринку і, в окремих випадках, регламентує їх діяльність. Наприклад, заходи держави, пов’язані з націоналізацією чи денаціоналізацією, роздержавленням та приватизацією, регламентуванням зовнішньоекономічної діяльності щодо митних обмежень та цінового регулювання.
До того ж слід зазначити, що адміністративне регулювання, яке не є органічним елементом ринкової інфраструктури, потребує обмеженого й обережного його застосування з боку держави, оскільки їх владно-силова природа може призвести до зарегульованості економічних процесів, а також до зростання обсягів трансакційних витрат. Щодо останнього, потрібно зауважити, що в ринкових державах набувають подальшого загострення проблеми негативного впливу на економіку адміністративних методів, що простежується у стимулюванні зростання трансакційних витрат. Як правило, це проявляється у перекладанні частини витрат держави на утримання інституціонального забезпечення ринкової інфраструктури на витрати і доходи агентів економічної системи. Обсяги такого перекладання навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою набувають загрозливих масштабів, а це, на думку Ш. Бланкарта, може призвести до викривлення попиту і пропозиції. На їх значні розміри вказує й учений Н. Даглас у дослідженні, присвяченому інституційним змінам та функціонуванню економіки. Він зазначає, що, наприклад, у США економічні ресурси, які витрачають на оплату управлінських послуг (трансакцій) державних і недержавних інституцій, досягають близько 45% національного доходу та мають тенденцію до зростання.
На відміну від адміністративних, економічні методи, навпаки, адекватні природі ринку. Вони пов’язані з використанням державою фінансових ресурсів і безпосередньо впливають на кон’юнктуру ринку й опосередковано – на виробників та споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогою ринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів. Ці заходи регулювання пов’язані або зі створенням додаткового матеріального стимулу, або зі зниженням небезпеки фінансової втрати .
Варто зазначити, що між адміністративними й економічними методами державного втручання в економіку існує взаємозв’язок. Так, для того, щоб застосувати будь-який економічний регулятор, потрібно попередньо прийняти адміністративне рішення відповідних державних інституцій, наприклад, рішення про зміну податкових ставок, надання податкових пільг, встановлення облікової ставки тощо. Інакше кажучи, будь-які економічні регулятори підлягають адмініструванню. Водночас адміністративні регулятори змушують суб’єктів господарювання виконувати ті чи інші дії та здійснюють непрямий вплив на суміжні економічні процеси. Так, адміністративний вплив на механізм ціноутворення не лише визначає їх рівень, а й опосередковано впливає на стан попиту і пропозиції. Отже, можна вважати, що будь-які адміністративні методи регулювання мають ознаки, характерні економічним – непрямим регуляторам.Дієвість економічних методів як заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів, тісно пов’язана з реалізацією завдань, які покладено на фінансову політику держави.Слід зауважити, що на сучасному етапі серед вчених-економістів нема єдності щодо розуміння суті фінансової політики. Найбільш поширені два підходи до її визначення: у вузькому значенні вона охоплює сферу фінансів, а у широкому – не лише сферу фінансів, а й монетарну політику, управління грошовим обігом, державним підприємництвом тощо.
б) Цінове регулювання економіки
В умовах кризового стану економіки України великого значення набуває такий спосіб державного втручання, як цінове регулювання. Ціна — це грошове вираження вартості товарів, послуг та ресурсів. У ринковій економіці ціна є найпоширенішою економічною категорією. За допомогою ціни вимірюють економічні показники обсягів виробництва і споживання, основних і оборотних фондів. У ринковій економіці ціна є загальним регулятором процесу суспільного відтворення, який впливає на діяльність суб'єктів господарювання разом з іншими регуляторами, що їх застосовує держава (податками, відсотками, ставками, валютним курсом, дотаціями). Рух ринкових цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції є основою, вхідним моментом дії ринкового механізму регулювання суспільного відтворення.
У ринковій економіці діють різні види цін залежно від сфери обігу і видів реалізованої продукції чи послуг. Так, у відносинах між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами, а також між підприємствами-виробниками і оптово-збутовими організаціями застосовують ціни оптового обігу. Це передусім оптові ціни, за якими реалізується промислова продукція. Продукцію сільського господарства держава закуповує за закупівельними цінами. У будівництві для розрахунків за споруджені об'єкти застосовують ціну, що визначається на основі кошторисної вартості будівництва. Товари народного споживання для населення реалізуються за роздрібними цінами. Розрахунки за послуги транспорту та комунально-побутового господарства здійснюються за особливими цінами — тарифами.
Різні види цін становлять єдину систему, в якій вони тісно взаємопов'язані. Так, оптові ціни промисловості і закупівельні ціни в сільському господарстві є базою для утворення роздрібних цін. В умовах ринку роздрібні ціни поділяються на ціни готівкою, які передбачають термінову виплату грошей за товар, і кредитні (ціни на певний термін), тобто ціни товару, проданого в кредит.
Якщо ціну визначено за готівку, а товар узято в кредит, до вартості товару додається відсоток за весь час відстрочення платежу відповідно до існуючих відсоткових ставок; а якщо навпаки, то покупець має отримати знижку в розмірі відсотка від вартості товару за весь час, що залишився до настання терміну сплати, відповідно до визначеної ставки.
Одним із різновидів цін є прейскурантна. Вона наводиться у прейскурантах, довідниках і відбиває рівень фактичних цін відповідно до укладених угод на певний час.
Значення ціни для процесу відтворення в ринковій економіці визначається її основними функціями: вимірювально-інформаційною, розподільчою, стимулюючою, орієнтувальною, зрівноважувальною. Вимірювально-інформаційна функція цін полягає в тому, що за їх допомогою різні за натуральною формою ресурси, витрати, результати виражаються в єдиній грошовій формі.
Розподільча функція ринкових цін передбачає розподіл вартості валового національного продукту, валового внутрішнього продукту, національного доходу, відшкодування витрат, утворення доходів і нагромаджень у галузях, регіонах, на підприємствах, а також позначається на формуванні доходів окремих соціальних прошарків і груп населення.
Зміна цін значною мірою впливає на те, що одні суб'єкти господарювання збільшують доходи, інші — зменшують. В Україні багаторічна практика зниження цін на продукти сільського господарства і завищення цін на сільськогосподарську техніку та інші засоби виробництва призвела до нееквівалентного обміну між сільським господарством і промисловістю, а отже, до перерозподілу доходу сільського господарства.
Стимулююча функція цін в умовах ринкової економіки набуває особливого значення. За допомогою цін заохочуються передусім підприємства, які мають кращі кінцеві результати. Підприємства, які знижують витрати в діючих цінах, застосовують передову техніку, технологію та організацію виробництва і отримують додатковий прибуток за рахунок підвищення рівня рентабельності. Випускаючи продукцію вищої якості, що користується підвищеним попитом, підприємства заохочуються й вищою ціною. Підвищення або зниження цін стимулює придбання і споживання продукції споживачами. У такий спосіб ринкові ціни забезпечують збалансованість попиту і пропозиції.
Орієнтувальна функція цін (або зміни в ціні) є сигналом доцільності передавання ресурсу з однієї лінії виробництва в іншу. Наприклад, якщо ціна продукту А підвищується порівняно з ціною продукту В, це свідчить, що певну частину ресурсів доцільно використати для виробництва продукту А. Зрівноважу вальна функція цін — це здатність конкурентних сил пропозиції і попиту встановити ціни на рівні, на якому рішення про продаж і купівлю синхронізується.
Отже, впливаючи на процес ціноутворення, держава може коригувати функціонування економіки в напрямку досягнення рівноваги цін на якомога ширше коло товарів і послуг, що є ознакою здорової економіки. Це потребує розроблення конкретних заходів, які можуть забезпечити перехід до ціни рівноваги.
Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Однак ідеальної загальної та повної свободи ціноутворення ніколи не було. Проблема полягає у визначенні ступеня та форм обмеження вільного ціноутворення.
Як свідчить історія розвитку країн з ринковою економікою, ще в минулому столітті деякі держави намагалися регулювати ціни. За останні 150 років вдавалися до таких заходів з метою регулювання цін: встановлювали тарифи на послуги залізничного транспорту, пошти, телеграфу, а також державні монопольні ціни на «акцизні» товари; продавали продовольчі товари з державних запасів у неврожайні роки; запроваджували сприятливу митну політику та непряме оподаткування, що істотно впливало на рівень внутрішніх цін.
Заходи впливу на ціноутворення стали невід'ємними складовими системи державного регулювання економіки. Державне регулювання цін, як свідчить досвід розвинених країн, може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Ухвалені парламентами закони утворюють правову основу відносин між суб'єктами господарювання, а також між ними і державою у сфері ціноутворення. Сукупність цих законів являє собою цінове право, що входить до складу цивільного права. Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає насамперед спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні статистичні управління, а також соціальні партнери (науково-дослідні центри профспілок, спеціальні комісії за завданням партійних керівників, міжнародні організації). Основна мета такого спостереження — визначити рівень збільшення вартості життя для розрахунку індексу щорічного номінального підвищення заробітної плати і пенсій, а також для з'ясування впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентоспроможність. Процес ціноутворення — явище досить складне. Він ґрунтується на тому, що ціни продукту щодо його вартості коливаються під впливом багатьох чинників. В умовах ринку на рівень цін впливають собівартість, конкуренція, попит, транспортні витрати, екологічний фактор, надбавки та знижки посередникові, мито та інші збори (при експортно-імпортних операціях), реклама та інші елементи стимулювання збуту. У перехідний до ринку період, з огляду на кризовий стан економіки України, цінове регулювання має здійснюватись у кількох напрямках. Одним із них є державне регулювання цін лише з урахуванням природних (енергетика, транспорт, житлово-комунальні послуги) та деяких штучних монополій, які диктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку країни. Отже, йдеться про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового регулювання з боку держави.--PAGE_BREAK--
Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за*ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов'язано з об'єктивною необхідністю адаптації українського ринку до умов зовнішнього.
У країні спостерігається ситуація, коли ціни на деякі види промислової та сільськогосподарської продукції перевищують світові, тоді як середня заробітна плата набагато нижча; сировина та матеріали за цінами також поступаються рівню зовнішнього ринку. Важливе значення має систематичний контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудної, металургійної, хімічної). Контроль має здійснюватись виходячи з аналізу статистичних даних, результатів перевірок контрольними органами підвищення цін, а також декларування зміни цін підприємствами-виробниками. Особливу увагу слід приділяти контролю за цінами на продукцію, що реалізується посередницько-торговельними підприємствами.
Щоб запобігти неконтрольованому підвищенню цін, держава повинна їх регулювати переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну і митну політику, а також встановленням цін на продукцію підприємств-монополістів. Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення з урахуванням динаміки інфляції, рівня конкуренції та монополізації виробництва, соціальної політики. Ступінь і методи втручання держави у процеси ціноутворення в різних країнах неоднакові. Держава може втручатись у ціноутворення, прямо чи опосередковано регулюючи ціни.
Так, у США держава контролює відсоткові ставки за кредит, що впливають на витрати виробництва. Норма прибутку, яка вважається достатньою, не перевищує 12 % на вкладений капітал. Значна увага в розвинених країнах приділяється регулюванню і контролю за цінами на продукцію сільського господарства.
У системі контролю цін і аналізу їх динаміки Міністерством сільського господарства США ведеться щомісячний і щорічний облік фермерських цін і цін на засоби виробництва для сільського господарства, а також їх співвідношення. У такий спосіб підтримується паритетне співвідношення цін.
У практиці ціноутворення недостатньо повно враховується екологічний фактор. Через це ціни не стимулюють ресурсозбереження та виробництво екологічно чистої продукції. Тому важливим напрямком удосконалення процесу ціноутворення у промисловості є якнайповніше відображення в цінах суспільно необхідних витрат на виробництво і реалізацію продукції. Активізація процесу децентралізації й орієнтація на ціни світового ринку дають змогу об'єктивніше оцінювати споживчу вартість природних ресурсів конкретних регіонів. Урахування екологічного фактора в цінах пов'язане зі складною та копіткою роботою, що передбачає формування державних кадастрів природних ресурсів України. Без розв'язання цих проблем у ціноутворенні можливі перекоси, а тому ціни як основний інструмент економічного механізму не стануть вагомим чинником підвищення ефективності охорони довкілля та раціонального використання природоресурсного потенціалу країни.
2. Практичне завдання
Задача 1
Визначити реальні доходи населення на плановий рік з розрахунку на душу населення і в середньому на одного того, що працює і динаміку зростання реальних доходів населення по даним представленим в таблиці.
Таблиця: Початкові дані розрахунку реальних доходів населення
Перелік статей
Звітний рік
Плановий рік
1.Грошові доходи, млн. НДО
120212,0
22415,0
2.Натуральні доходи від колгоспів і доходи від особистого підсобного господарства, млн. НДО.
58,0
161,0
3.Матеріальні витрати установ сфери обслуговування населення, млн. НДО.
100,0
125,0
Разом номінальні доходи
11979
22451
4 Оплата послуг, обов`язкові платежі внески і тощо, млн. НДО.
57,0
65,0
5.Індекс цін на товари і послуги
1,5
1,8
6. Реальні доходи в зіставних цінах
1737
22334
7. Чисельність населення, млн. чол.
51,8
52,0
8. Чисельність тих, які працюють, млн. чол.
23,4
23,6
9. Реальні доходи, НДО.
а) на душу населення
б) на одного того, що працює
33,5
74,2
429,5
946,4
10 Індекс зростання реальних доходів%
а) на душу населення
б) на одного того, що працює
2,8
12,8
Задача 2
Розрахувати ефективність використання нового предмету праці, якщо витрати на його розробку і застосування склали 1200000 грн. ум. одиниць, а показники використання характеризуються наступними даними:
Рішення
1) Знайдемо виручку від реалізації продукції
( 6000 / 3,1 * 220,0 ) + ( 2000 / 3,8 * 330,0 ) + ( 3000 / 2,4 * 170,0 ) + ( 5000 / 2,7 * 530,0 ) = 10626805 грн. ум. од.
2) Знайдемо ефективність використання нового предмету праці
10626805 – 1200000 = 9426805 грн. ум. од.
Література
1. Айрапєтова А. Г., Карлик А. Р. Державне регулювання діяльності підприємств. – СПБ. 1997.
2. Бондар І. К. Ринок праці й безробіття. – К., 1992
3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка. – К.: Либідь, 2000. – 654 с.
4. Зятковський В. І. Аналіз впливу державних видатків на економічне зростання держави // Наукові записки: Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – Вип. 13. – С. 190
5. Лузіна І. Л.Державне регулювання економіки форми, інструменти, методи. – Уфа, 1997.
6. Нєшєв С. Державне регулювання конкуренції в перехідний період // Проблеми теорії практики управління. – 1996. — № 3 – С. 50 – 53.
7. Петров Ю. Оздоровлення фінансової системи і нормативні методи державного регулювання економіки // Рос. Економ. Журнал. – 1997. — №3 – С. 12 -24.
8. Рудігер Дорнбуш Уроки високої інфляції. Економічна реформа Антологія. – К. 1995
9. Рудченко Ю. В., Регулювання відтворення і реформування виробничого апарату. – К., 1998.
10. Структура перебудови економіки України основні напрями та пріоритети / Л. В. Мінін, В. І. Науменко, М. М. Якубовський, А. Л. Антонечко, за ред. М. М. Якубовського. – К., 1994.