ПЛАН:
Вступ.
З проголошенням політичної і економічної незалежності України встало питанняпро створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилисяза межами української держави.
Не можна було здійснюватині політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.
1. Фінансова система
Фінанси це економічна категорія, що відображаєекономічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовленаоб'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільстваі держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюютьрозподіл валового суспільногопродукту і національного прибуткудля утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.
Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.
За допомогою фінансів відбуваєтьсяпроцес «з'єднання» робочої сили, коштівтрудаі предметів трудав єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.
Рушення фінансів «приводить» в дію робочу силу і її труд, матеріальні і сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує зростанняінтелектуального потенціалу і добробут суспільствазагалом і кожної людини зокрема. Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг придбаногокапіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці подібнорушенню крові в живомуорганізмі і функції їх зводяться до живленнясвоїх систем.
Економіка, складовими частинамиякої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.
Без постійного фінансового живленняскладових частинекономічної системи наступаєїх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступаєчинникомінтеграції всіх чинниківекономічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинназадовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.
За формами організації фінанси мають три рівні:
• фінанси загальнодержавні;
• фінанси підприємств і їх галузей;
• фінанси населення.
Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.
Загальнодержавні фінанси:
державний бюджет;
бюджет державного соціального страхування;
фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого страхування;
фонд коштівдержавного кредиту.
Фінанси підприємств і галузей національної економіки:
фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;
фінанси кооперативних підприємств;
фінанси приватних підприємств;
фінанси громадських організацій.
Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів єнаціональне виробництво.
Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутківі витрат держави, який складаютьщорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутківі витрат визначає характердержавного суспільного устрій.
Система фінансів в Україні тільки з 90-х г.г. почалаформуватися як національна. До того часу вона була складовою частиноюцентралізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.
Характерфінансової системи в той час відображавхарактерсамої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного трудаприводилидо збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися збюджету за рахунокбільш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношенняі продуктивного труда. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчупсихологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінитикошти, ресурси, розраховувати витратина виробництво.--PAGE_BREAK--
Незалежній Україні доводитьсястворювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативнихмежпопередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувалабудь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повиннастворити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснюватипланомірний розподіл сукупного суспільногопродукту і національного прибуткудля утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу
Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торговихрозрахунках.
Бюджетна система складається з двох частин:
• прибуткової;
• витратної
Перша частиназабезпечує акумуляцію коштівчерез систему податків, інша — розподіл акумульованих коштівна виробничі, соціальні і державні потреби.
Інструментом формування прибуткової частинибюджету єсистема податків. Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих — мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.
Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснюєполітику оподаткування і використання накопичених коштівна різноманітні суспільніпотреби.
Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для сбалансуванняекономічної системи найкращої єтака система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншаєчастка непрямих.
У 1994 році прибуткова частинабюджету України сформована такою системою податків (прямі податки):
• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),
• прибуткивід зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий податок, на прибутки
від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;
Непрямі податки:
• податок на додану вартість (НДС);
• акцизний збір;
• державне мито, місцеві податки і прибутки;
• відрахування на геологорозвідувальні роботи;
• надходженняв Фонд ліквідації наслідківчорнобильської катастрофи,
• надходженнявід реалізації державних позик
Основні надходженнядо бюджету України забезпечили непрямі податки — 61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходженьдоводитьсяна ПДВ — 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша на платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %. Оскільки платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчомуринку єнаселення, то по сумі прямих і непрямих податків населення оплачуємайже 60 % прибуткидо бюджету держави.
Цей податковий тягар на населення викликанийхронічним спадом виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно зупинки спаду і нарощування темпів виробництва.
Витратну частинубюджету визначають, як вже було відмічено, суспільніі державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру витрат:
• на народне господарство;
• на соціально-культурні заходи і науку,
на управління;
• на оборону, • інші.
2. Кредитно-банківська система
Становлення ринкової економіки і підвищення її ефективності неможливе без використання і подальшого вдосконалення кредитних відносин.
Кредитна система це сукупність банків і інших кредитно-фінансових інститутів, діючихна ринку позикових капіталів і що здійснюютьакумуляцію і мобілізацію грошового капіталу.
Складовими кредитної системи є:
сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування;
система кредитно-фінансових інститутів.
Кредитна система як сукупність кредитно-фінансових інститутів акумулює вільні грошові капітали, прибуткиі заощадження різних верств населення і надаєїх в позику фірмам, уряду і приватним особам.
Основою кредитної системи історично єбанки. Перші попередники сучасних банків виникли уФлоренції і Венециї (1587 р.) на основі меняльноїсправи обмінугрошей різних міст і країн. Головними операціями банків були прийом грошових внесківі безготівкові розрахунки. Пізніше за таким принципом виникли банки в Амстердаме (1609 р.) і Гамбурге (1618 р.). Останні спеціалізувалися на обслуговуванні торгівлі, і така важлива функція як випуск кредитних грошей уних не була розвинена.
Отже, кредитно-фінансові інститути поділяються на:
центральні банки;
комерційні банки; продолжение
--PAGE_BREAK--
спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.
Центральні банки це банки, що здійснюютьвипуск банкнот і що є центрами кредитної системи. Вони займаютьв ній особливе місце і є, як правило, державними установами.
До основних функцій центрального банку відносятьсянаступні:
Емісійна функція, що зберігає своє значення, оскільки готівка як і раніше необхідна для значної частиниплатежів і забезпечення ліквідності кредитної системи, яка повиннамати коштиостаточного погашення боргових зобов'язань.
Функція акумулювання і зберігання касових резервів для комерційних банків, тобто кожний банк, член національної кредитної системи зобов'язаний зберігатина резервному рахункув Центральному банку суму в певній пропорції до розміру його внесків. Одночасно Центральний банк по традиції є охоронцем офіційнихзолотовалютнихрезервів країни.
Функція кредитування комерційних банків, характерна для соціалістичної економіки придержавній монополії на кредитну діяльність, а також для перехідного періоду, що супроводиться недостачею коштівв руках приватних фінансових інститутів. Менш виявляєтьсявона в розвиненій ринковій економіці, де подібне кредитування існує переважно в періоди фінансових труднощів.
Наданнякредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів, оскільки в бюджетах різного рівня акумулюється до половини і більше за ВВПкраїн. Дані коштинагромаджуються на рахунках в центральних банках і витрачаються з них. Прицьому центральні банки ведуть рахунки урядових установ і організацій. Крімтого, вони здійснюютьоперації з державними ціннимипаперами, надаютьдержаві кредит в формі прямих короткостроковихі довгострокових позик або купівлідержавних облігацій. Центральні банки також проводять за дорученням урядових органів операції із золотом і іноземною валютою.
Клірингова функція або функція проведення безготівкових розрахунків. Так, в ряді країн центральний банк веде операції по загальнонаціональному клірингу, виступаючипосередником між комерційними банками, розташованими в різних районах країни. Прикладомзагальнонаціональної розрахункової палати може служити Федеральна резервна система Сполучених Штатів.
Комерційні банки являють собою приватні і державні банки, що здійснюютьуніверсальні операції по кредитуванню промислових, торговихі інших підприємств, головним чином за рахуноктих грошових капіталів, які вони отримуютьу вигляді внесків.
Виділяють декількаїх функцій:
Акумулювання безстрокових депозитів, або ведення поточних рахунків, і оплата чеків, виписаних на ці банки.
Наданнякредитів підприємцям.
Особлива заслуга комерційних банків також складається в здійсненні розрахунків в масштабах усього національного господарства. На базі їх операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).
Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути включаютьбанківські і небанківські організації, що спеціалізуються на певних видах кредитування. Так, зовнішньоторгівельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту і імпорту товарів, а іпотечні банки і компанії на наданнідовгострокових позик під заставу нерухомості (землі і будов).
Кредитні організації виникли в XIX віці. Тривалий час вони грали в грошово-кредитній сфері підлеглу роль, поступаючись комерційним банкам, однак їх роль різко зросла в країнах з ринковою економікою післядругої світової війни. Що пояснюється, з одного боку, посиленням значення операцій, на яких спеціалізувалися ці інститути, а з іншою проникненням їх в сферу дії комерційних банків. Наприклад, пенсійні фонди, капітали яких сильно зросли в останні десятиріччя і які є на Заході однимзнайбільших покупців ціннихпаперів.
До системи кредитно-фінансових інститутів відносяться:
Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції по випуску і розміщенню на фондовому ринку ціннихпаперів, отримуючивід цього прибуток. Вони не мають права приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій або за рахуноккредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства.
Обширнагрупа ощадних установ, що займаєважливе місце в кредитній завдяки залученню дрібнихзаощаджень і прибутків, які інакше не зможуть функціонувати як капітал.
Існують різні типи ощадних установ:
ощадні банки і каси;
взаємно-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ в США);
довірче-ощадні банки (в Великобританії);
позиково-ощадні асоціації (Сполучені Штати);
кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.
3. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення коштівпродаж страхових полісів. Отриманіприбуткивони вкладають передусім в облігації і акції інших компаній, державні цінніпапери.
4. Пенсійні фонди, які розрізнюються по організації, управліннюі структурі активів. Так, є застраховані пенсійні фонди, (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керовані підприємствами або по їх довіреності банками), фундировані(їх кошти інвестовані в цінні папери) і нефундировані(пенсії виплачуються з поточних надходжень і прибутків) і багато хто інші.
5. Інвестиційні компанії, що розміщують серед дрібнихдержателів свої зобов'язання (акції) і використовуючі вилучені кошти для купівліціннихпаперів народного господарства. Дрібніінвестори охочекупують зобов'язання інвестиційних компаній, оскільки через значну диверсифікацію (вкладення коштів в різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутствафірм, в чиї акції вкладений капітал.
Таким чином, кредитна система складається, по-перше, збанківської системи, що має звичайно два рівні:
центральний банк;
комерційні банки.
Але інодібанківська система буває і трехуровневий(наприклад, в США):
Казначейство;
12 окружних федеральні резервних банків; продолжение
--PAGE_BREAK--
5000 банків-членів.
І, по-друге, зкредитно-фінансових інститутів, що займаютьтретій і четвертий її поверхи.
Многоуровневостьі складність взаємозв'язків всередині даної структури створює можливості для її широкого використання, дозволяє своєчасно вводити в дію великий набір різних кредитногрошовий важелів регулювання, впливати на економічний механізм як на систему. Зчого слідує комплексний характеркредитної політики.
Післяпроголошення Україною незалежності однієїзнайважливіших проблем, яка вимагала негайного рішення, було створення ефективної кредитної системи і забезпечення чіткої дії усього фінансово-економічного механізму. Роль окремої ланки в кредитній системі нерівнозначна, її головною ланкою єбанківська (традиційно займає перше місце за розмірами своїх ресурсів). Тому першим кроком до вирішення цієї проблеми було створення нової мережіустанов банківської системи. На кінець 1994 року в Україні нараховувалася вже 2469 банківських установ. Вони акумулювали тимчасово вільні коштиі накопичення, надаваликредити, здійснювалигрошові розрахунки, випускали в обіг гроші, цінніпапери і тому подібне. Розвивали як пасивні операції банків (залучення коштів), так і активні (розміщення грошових ресурсів банку, наданняпозик, купівляціннихпаперів і інш.).
Національна банківська система України представленадвома рівнями банків:
Національний банк України, 23 регіональних обласних управлінняякого розміщені на території держави;
Національний банк України разом з Кримським республіканським управліннямі банківськими установами всіх рівнів утворює єдину організаційну кредитну систему, яка засновується на національній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.
НБУкраїни був створений 1991 року. Його діяльність будуєтьсяна основі чинного законодавства і статутубанку і направленана рішеннязавдань, які пов'язані з формуванням і реалізацією грошово-кредитної політики, стабілізацією грошового обігу, організацією міжбанківських розрахунків і касового обслуговування, розвитком системи комерційних банків і наглядом за їх діяльністю, вдосконаленням валютних відносин.
НБУкраїни є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в обіг і вилучення по звертаннюготівки, визначає правила її перевезення, зберігання і інкасацію.
Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоціннихметалів і золотих запасів і організовує її діяльність, представляєінтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними банками і іншими фінансово-кредитними організаціями, в яких міжнародна співпрацяпередбачена на рівні центральних банків.
Національний банк є «банком банків», тобто він здійснюєоперації з банками, які входять в національну кредитну систему, виконує обов'язки банку уряду.
Комерційні банки в українській економіці є був новим, хоч в розвинених країнах це одназнайстаріших і найбільш поширених груп кредитних установ, які виконують більшість фінансових операцій і послуг, відомих в підприємницькій практиці. Комерційні банки створюють на акціонерних або пайових основах. Засновниками їх можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів і спеціалізованих суспільнихфондів. Вони незалежні від виконавчих і розпорядливих органів державної влади в прийняттірішень, пов'язаних з поточною банківською діяльністю.
Комерційні банки можуть створювати союзи, асоціації і інші об'єднання для власної діяльності і захисту своїх інтересів. Вони здійснюютьсвою діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, отриманихвід Національного банку України.
Комерційні банки за порівняно короткий термінперетворилися в основу кредитної системи в Україні. Комерційні банки створювалися двома способами: деякі зних виникали на основі спеціалізованих банків, які вже функціонували, були фінансовий стійкими, мали розгалужену мережуфіліали; інші створювали практично з «нуля». На ранніх етапах розвитку нерівні стартові умови різних комерційних банків неминуче вплинули на розміри їх активів, масштаби діяльності, на їх стійкість.
По мірі розвитку і розширення банківської діяльності намітилася тенденція концентрації банківського капіталу. Нарощування статутних фондів було зумовленеяк посиленням інфляційних процесів в економіці, так і заходами, які робив НБУкраїни відносно капіталізації українських банків.
Так було прийняте рішенняпро збільшення статутного фонду комерційних банків в декількаразів. Згодом НБУкраїни знову підвищив розміри статутного капіталу.
Збільшення розміру мінімального капіталу комерційних банків викликаненеобхідністю встановлення своєрідного бар'єру для дрібнихпідприємців, які прагнуть мати власний банк для проведення сумнівних операцій. Новий підхід дозволив українським комерційним банкам відповідати міжнародним стандартам достаточностикапіталу.
На 1 січня 1996 року загальнийрозмір оголошених статутних фондів комерційних банків значно виріс.
З метою забезпечення своєї фінансової міцності і захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленимиНаціональним банком, створюють страхові і резервні фонди.
Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому виконанню бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено провести діяльність в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також провести всі види страхування. Вони можуть на договірних основах залучати і розміщувати коштиодин одного в формі депозитів, кредитів і здійснюватиінші взаємні операції. Принедостатності коштівдля кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов'язань комерційні банки можуть звертатисяза отриманням кредитів в Національний банк.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентніставки за наданікредити і комісійну винагороду за послуги. Банкам заборонено використати свої союзи, асоціації і інші об'єднання для висновкуугод, які направленіна монополізацію ринку банківських операцій з питань встановлення процентнихставок і розмірів комісійної винагороди, на обмеження конкуренції по банківському справі.
У Україні комерційні банки ще мають певні обмеження в своїй кредитній діяльності. Це зумовленеполітикою антиінфляційних заходів, з одного боку, і забороноюзростанняпроцентнихставок в умовах інфляції для кредитування промислових підприємств і посилення їх кредитоспроможності з іншою.
Найбільш складною проблемою єстворення фінансово-кредитного механізму і мобілізація кредитних ресурсів для виходу зкризи і стабілізації економіки загалом. З цією метою уряд України розробив спеціальну програму, основу якої складаютьпроблеми пошуку коштіві шляхів подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання кризи недовироблення, поступового пожвавленняі економічного зростання. Згідно з цією програмою, вплив на ряд галузей і сфер економіки відбуваєтьсяза допомогою інструментів і механізмів грошової, фінансово-кредитної, податкової, цінової і митно-тарифної політики. продолжение
--PAGE_BREAK--
Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського накопичення, сприяє розв'язанню проблеми реалізації товарів і послуг на ринку, розвитку галузей промисловості і будівництва, міжнародної торгівлі, що, в свою чергу, сприяє розвитку виробництва.
3. Гроші і грошова система
Як свідчить однадревнеримськамаксима, «лише гроші приводятьвсе в нашому світі в рушення». Ця думка може бути і не безперечна, але, проте, навряд чи хто-небудь буде заперечувати значення грошей для економіки. Гроші це невід'ємна частинанашого повсякденного життя, однезнайважливіших чинників, що визначають не тільки благополуччя окремої людини або сім'ї, але і здоров'я, і процвітання будь-якої економічної системи.
Грошова система форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена національним законодавством. Грошові системи сформувалися в XVI XVII вв., хоч окремі їх елементи з'явилисяв більш ранній період. У грошових системах по мірі їх розвитку відбувалисяістотні зміни.
Ринок неможливий без грошей і грошового обігу. Останнє являє собою рушення грошей, опосредствующееобороттоварів, послуг. Грошовий обіг обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, а також рушення фінансового ринку. У США 3/5 платіжного оборотудоводитьсяна фінансові операції. Такий зв'язок грошового обігу з фінансами служить основою для деяких економістів визначати грошовий обіг як регульовану законодавчу систему фінансів в країні. Тип грошової системи залежить від того, в якій формі функціонують гроші. Існують різні системи грошового обігу, які склалися історично і закріплені законодавче кожною державою.
Найважливішими елементами грошової системи є:
національна грошова одиниця міра грошей, прийнята в країні за одиницю, в якій виражаються ціни товарів і послуг (рубель, долар, франк і інші);
масштаб цінвагова кількість грошового металу, прийнята в країні в якість грошової одиниці і її складових частин;
система емісії грошей — установи, що випускають гроші і цінніпапери; законодавче закріплений порядок випуску грошей в обіг; емісійна система в розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним банком, а казначейських квитків і монет казначейством відповідно до законодавче встановленогоемісійного права.
форми грошей матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка спроможний забезпечити стійкість звертаннятоварів і є законними платіжними коштамив готівковомуобороті;
валютний паритет співвідношення з іншими валютами;
інститути грошової системи державні і недержавні установи, регулюючі грошовий обіг.
У залежності від виглядугрошей, що звертаютьсявиділяються два типи систем грошового обігу:
1. система обігу металевих грошей, коли звертаютьсяповноцінні золоті і срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал (злитки або монети);
2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із звертанняі тому кредитні і паперові гроші можуть бути обміненина золото.
Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність грошових коштів, зовні виступаючих в двох формах: готівковоїі безготівкової. По об'ємуготівка значно поступається грошовим коштам, що знаходятьсяна банківських рахунках: банкноти і разміннамонета в сучасних умовах складаютьлише біля10% всіх грошових коштів.
Історія свідчить про існування таких різновидів грошових систем як біметалізм, що базується на використанні як гроші двох металів золота і срібла (XVI — XIX віку), і монометаллизм, що використовує в звертаннілише одинметал золото, а паперові гроші вільно обмінюються на цей метал.
Монометаллизмісторично існував у вигляді трьох стандартів: золотомонетного(вільне звертання золотих монет); золотослиткового(передбачалася можливість обміну знаків вартості на золото лише по пред'явленню суми, відповідної ціні стандартного злитка); золотодевизного(коли банкноти дозволялося обмінювати на іноземну валюту девізи, разменнуюна золото).
Світова економічна криза 1929-1933 рр. поклала кінець епосі монометаллизма. На його місце приходить система нерозмірних кредитних грошей, яка характеризується наступним:
демонетизація золота;
скасування золотого змістубанкнот;
значне розширення безготівкового обороту;
пануюче положеннякредитних грошей;
посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;
державне регулювання грошового обігу.
Розрізнюють також грошову систему з твердим забезпеченням і вільний грошовий обіг. Така відмінність пов'язана з регулюванням дефіциту грошової маси в звертанні. У системах з твердим забезпеченням недостача грошей законодавче забезпечує положенняпро норми покриття. У той же час існує небезпека недостатнього постачання народного господарства грошима (дефляція), якщов економіці, що розвивається грошова маса не може бути збільшена через недостачу золотих запасів в центральному банку. Привільному грошовому обігу завжди існує небезпека надмірного збільшення грошової маси (інфляції), так як не існує ніяких законодавчих положеньпро покриття грошей, що знаходятьсяв звертанні.
У сучасній вітчизняній економічній літературі існують і інші підходи до класифікації грошових систем. Так, Л.Г. Прусова вважає, що тип грошової системи визначається змістомїї елементів і їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової системи.Цедозволяє виділити наступнітипи грошових систем:
/>
Неринкова грошова система відрізняється наявністю значних обмежень в функціонуванні грошей (талони, картки і, використовуються адміністративні методи регулювання грошового обігу. продолжение
--PAGE_BREAK--
Грошова система ринкового типу характеризується вільним функціонуванням грошей. Зберігаються тільки деякі обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи.
Відкрита грошова система в ній відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами.
Грошова система закритого типу — передбачає використання валютних обмежень, які обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової.
Саморегулирующаясясистема система металевих грошових знаків (монометаллизм, біметалізм).
Характерними бісами сучасних грошових систем є:
скасування офіційногозолотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото;
перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей, які перероджуються в паперові гроші;
випуск грошей в обіг не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але і в значній мірі для покриття витрат держави (в основному випуск державних цінних паперів);
переважання в грошовому обігу безготівкового обороту;
посилення державного регулювання грошового обігу.
Становлення національної грошової одиниці, грошової системи, як і фінансової системи, по-справжньому почалосяз 90-х м. м., хоч товарно-грошові відносинина території сьогоднішньої України розвивалися паралельно з товарно-грошовими процесами Європи і Азії. Цьому сприяли внутрінациональнийі міжнаціональний розподіл праці, розвиток відповідних економічних і торговихзв'язків.
Національні гроші є не тільки засобом товарообмінних процесів, платежів, накопичення, але і обов'язковим атрибутом національно-державної системи. У національній грошовій одиниці виражається стансистеми виробництва, труда, розподілу, обміну, стандержави, управлінняі тому подібне. Як функціонує держава, як воно впливає на систему виробництва, так і національна грошова одиниця виражає себе в звертанні.
Сучасні гроші в Україні мають свою предісторию. У Київській Русі в обігубули так звані куннігроші хутра або шкіри хутрових тварин куниці і білки. У XI-XII ст. з розвитком торговихвідносинв князівській Україні розвивається виготовлення металевих грошей в формі срібних злитківгривні. Відомі київська гривня — шестикутний злитокі чернігівська гривня — ромбоподібний злиток. Обидві гривні містилипо 196 грамів срібла, яке дорівнювало7,5 кунніхгрошей. У XII ст. з'являєтьсязолота гривня, в якій містилося4,4 грами золота, яке дорівнювало50 куннімгрошам. У кінці XIII ст. з'явивсясрібний злиток, який дорівнював половині срібної гривні, він отримавназву карбованець. З розпадом Київської Русі припинилося звертаннянаціональних грошових знаків.
Удругий раз національні гроші з'являютьсяз відродженням української державності на початку XX ст. Перші українські паперові гроші були випущені 24 грудня 1917 року як кредитні квитки вартістю 100 карбованців на суму 53250 тисяч карбованців.
У березні 1918 Центральна Рада ухвалила закон про гривнюяк грошову одиницю Української Народної Республіки, про карбування монет і випуск державних кредитних квитків. Дві гривні дорівнювали одномукарбованцю, а однагривня 100 крокам. За час правління Центральної Ради було випущене українських паперових грошей на суму 115626300 карбованців.
Післяпроголошення Акту про незалежність в Україні всі ще були в звертанніросійські рублі. У Бішкеке (Киргизстан) сталасязустріч глав держав СНД, на якій розглядавсяпроект угоди про єдину грошову систему, денежно-кредитно-валютну політику держав, які зберегли рубельяк законний платіжний засіб. Україна не схвалилаугоди. Справа в тому, що по ряду причин, в тому числі об'єктивного характеру, наприклад, через високу вартість енергоносіїв, економіка України загалом втратила конкурентоздатністьв межах СНД. Про це свідчить хоч би той факт, що в Україні рівень середніх цін був вище в порівнянні з іншими державами. ЯкщоУкраїна залишилася б в рублевийзоні, перед нею поставили б вимогу припинити будь-які самостійні кроки в сфері бюджетної, грошово-кредитної політики і оплати трудаі на першому етапі підпорядкувалиб справу емісійно-кредитного регулювання Центральному банку Росії, на другому міждержавному емісійному банку, який здійснювавби регулювання єдиної грошової системи. Це означало б, що жодній позики своїм підприємствам Україна протягом 1992-1993 рр. вже не змогла б видати, і як наслідок розорення маси підприємств металургійною, вугільною і інших галузей промисловості, тобто всіх тих, які мають рівень витратвище, ніж в інших республіках СНД.
Керівництву України стало зрозуміло, що альтернативи виходу зрублевийзони не було. Підписання угоди про єдину грошову систему призвело б до надзвичайно важких наслідків для економіки України, спричинило б подальше зниження і без того дуже низького життєвого рівня, різко загострило б соціально-політичне положення.
10 січня 1992 року в Україні почаласягрошова реформа, в готівковомузвертанніз'явиласяперехідна національна валюта український карбованець (купон). Його завданнямбуло захистити споживчийринок України від напливу російських рублівзРосії і інших країн СНД. У міждержавних розрахунках в кордонахСНД продовжували використати російський рубель, який негативно впливав на економіку України. Функціонування російського рубляпаралельно з купоном продовжувалосядо 12 листопада 1992 року. З цього дня спеціальним Указом Президента України функціонування рубляв грошовому обігу було припинено. Так завершився перший етап грошової реформи.
Однак позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав. Крімтого, тимчасова грошова одиниця не може виконувати однузнайважливіших функцій ринкового господарства функцію накопичення. А без реалізації цієї функції не можна подолатикризу виробництва, зупинитиінфляцію, вирішити складні питанняприватизації, проблеми платіжного балансу. продолжение
--PAGE_BREAK--
Через затримку з введенням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.
25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», по якому:
1) з 2 вересня 1996 року в обіг вводиться національна валюта України гривня і її сота частина— копійка;
2) в обіг були випущені банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і разміннамонета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена;
3) українські карбованці підлягали обмінуна гривні (банкноти і разміннумонету) по курсу 100 000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн. українських карбованців обмінювалися на гривні готівкою, а більше за 100 млн. крб. зараховувалися на внескив банках з правом їх вільного використання в гривнях;
4) з 2 по 16 вересня 1996 року на території в готівковомузвертанніфункціонували гривня і український карбованець, який поступово вилучався із звертання;
5) з 24.00 16 вересня 1996 року функціонування українського карбованця в готівковомузвертанніприпинилося.
Єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня, таким чином, починаєтьсяформування сучасної грошової системи України.
З введеннямв Україні в обіг національної грошової одиниці гривні починаєтьсяперіод формування власної грошової системи. Грошова система це форма організації грошового обігу, встановленадержавним законодавством. Вона передбачає рушення готівки і здійснення безготівкових розрахунків в процесі звертаннятоварів, виробництва і наданняпослуг, здійснення різних платежів і тому подібне. Україні доводилосянаціональну грошову систему створювати з самого початку, оскільки та, що до цього існувала, не була національною. Національна грошова система включає:
назва грошової одиниці;
міру цін;
види державних грошових знаків;
порядок емісії грошей;
регламентацію безготівкового звертання;
державні органи по регулюванню грошового обігу.
Особливе місце в грошовій системі займаєНаціональний банк України (НБУ). Він виконує ряд специфічних функцій:
є емісійним центром країни, тобто в його обов'язку входять підготовка заходів і випуск державних банкнот;
служить офіційнимсховищем (скарбницею) золотовалютныхресурсів і інших скарбів країни;
виступає«банком банків», тобто здійснюєоперації тільки з банками, які входять в національну кредитну систему;
представляєінтереси України в міжнародних валютно-фінансових організаціях;
є центром регулювання кредитногрошовий сфери;
виконує обов'язки «банку уряду».
На відміну від інших банківських інститутів НБУ не ставить прибутковість метою своєї діяльності, він прагне до стабільності кредитногрошовий сфери. НБУ є автономним державним інститутом, юридичною особою, він підлеглий законодавчому органу України і працює згідно з власним статутом.
Кожна грошова система починаєтьсяз назви грошової одиниці. У Україні карбованець став грошовою одиницею перехідного періоду і знаходивсяв співвідношенні 1:1 до російського рубля. На той час золото і срібло в практиці світового господарювання було зняте як основу забезпечення маси паперових грошей і гарантії їх як стабільної міри цін. Вартість грошей і стійкість їх курсу визначали вже чинникиринкового механізму, як національної економіки, так і світовий. У умовах ринку найкращим показником стійкості і дієвості грошової одиниці євисокоефективний і якісний труд, втілений в форму маси товарів різного асортименту і високої якості. Україна на той час не мала не тільки сформованого ринкового механізму, але і високоефективного виробництва. Більш того виробництво знаходилосяв стані хронічного спаду, криза його заглиблюваласянедостатністю власних енергетичних ресурсів, які Україна вимушенабула купувати в Росії. Росія, в свою чергу, переводилапродаж енергоносіїв на рівень світових цін, що ускладнювало введеннянаціональної грошової одиниці, оскільки курс її до російського рубляпостійно падав.
Внаслідок економічної кризи, відсутності стимулів до високоефективного виробництва досягнути високої якості трудабуло практично неможливо, а значить і неможливо створювати міцну національну грошову одиницю і грошову систему загалом.
Післявиходу зрублевийзони на карбованець, як тимчасову грошову одиницю, покладаливсі функції грошей, крімсвітових. Цим актом долалися труднощі, які виникли післярозриву купонного і рублевогозвертання. Український карбованець почаливикористати і в безготівкових розрахунках і вільно обмінювати в банках на гроші країн СНД. Крімтого, введенняукраїнського карбованця передбачало поновлення на торгово-економічній основі вже розірваних технологічних зв'язків підприємств України з підприємствами інших республік, встановивши його паритет відносно інших грошей. Встановленням курсу українського карбованця відповідно до його купівельної спроможності відсікався многомиллиардныйоборотспекулятивних капіталів, які паразитували на використанні з різною метою єдиної грошової одиниці рубляв Україні і інших державах СНД.
Введеннягривні повиннебуло початисяпісляздійснення необхідних заходів відносно стабілізації економіки і поглиблення економічних реформ, коли український карбованець прийняв на себе всі перші удари грошової реформи.
Сьогодні однієїзголовних напрямівдіяльності НБУкраїни і всієї банківської системи єроботаз готівкою. Головними задачами її єпроведення єдиної політики держави в галузі касових і емісійних операцій в установах НБУкраїни, комерційних банків, методологічний напрямі аналіз організації касової роботив банках, забезпечення готівкою потреб грошового обігу, організація інкасація, збереженняі перевезення цінностей. НБУ займається дизайном грошових знаків, їх виготовленням, використанням грошей в звертанні, а також вилученням зношених паперових грошей для подальшої їх утилізації. продолжение
--PAGE_BREAK--
З метою регулювання готівковихоперацій створені законодавча і нормативна бази. У 1994-1995 роках розроблені і затверджені Правлінням НБУ такі нормативні документи: Інструкція «По організації емісійно-касової роботив установах банків України», «Об організації роботипо готівковомузвертаннюустановами банків України», «Порядок ведення касових операцій в народному господарстві України». Разом з Мінфіном, Мінекономіки і Мінюстицією України були розроблені проекти Указів Президента України, направленіна скорочення готівковогозвертання, встановлення фінансових санкцій за порушення діючихправил ведення операцій з готівкою. Правління НБУкраїни затвердилоПрограму комплексної автоматизації грошового обігу в Україні, яка направленана введеннясучасних банківських технологій.
22 березня 1994 року відбулося відкриття Банкнотної фабрики НБУкраїни. У світі з'явилося68-ое підприємство по виготовленню паперових грошей. Найбільш сучасне обладнанняі новітнітехнології, які має Банкнотна фабрика, створені за допомогою 77 іноземних фірм з11 країн світу. Відтепервсі українські банкноти друкуються тільки на Банкнотній фабриці, що зекономилонашій державі більше за 10 млрд. доларів.
Другий етап грошової реформи, тобто введення в обіг національної грошової одиниці гривні, що почався2 вересня 1996 р., свідчив про створення повноцінної національної фінансово-грошової системи.
4. Проблеми фінансової стабілізації в Україні.
Центральною проблемою теперішнього часу і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідкиінфляції змушуютьуряди різних країн провести політику, направленуна зміцненнянаціональної валюти. Значна увага завжди приділяласядержавою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків.
Оцінюючи характерантиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальнихпідходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками сучасного кейнсианства) передбачається активна бюджетна політика — маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно може статисяспад інвестицій і виробництва, що може привестидо застою і навіть до явищ, зворотнихспочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.
Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. Принедостатньому попиті здійснюютьсяпрограми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчітовари і послуги.
Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70е роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.
Другий підхід рекомендується авторами-прихильникамимонетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей виглядрегулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанніі ставки позикового процента. Прихильникицього підходу вважають, що державу повиннопровести дефляционныезаходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.
Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати — третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.
Необхідно зазначити, що комбінація різних способівпридушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншоїкраїни. Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.
Введеннядержавного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари — подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний прикладнеефективного державного регулювання.
Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в тому, що в Україні, нарівні із загальнимизакономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважатиунікальну диспропорциональностьв економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військовогочасу, і, як наслідок, надмірна частка військовихвитрат в ВНП, найвища мірамонополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості. Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військовоговиробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, ряснимфінансуванням за рахунокакціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливодоповнюватизаходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому випадку успіх буде досягнутий.
Висновок.
Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи. Приведучійролі Національного банку України в напрямідемонополізації виробництва з метою поліпшення існуючихекономічних відносин сформована широка мережабанківських установ. Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережікомерційних банків відбувалосястихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом 1992-1995 г.г. набуває некерованого характеру і приводитьдо гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996-99 г.г. в умовах непрекращающегосяспаду виробництва приводятьдо кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних плат і пенсій.
Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої до теневизацииекономіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялисявід сплатиподатків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введеннякасових апаратів.
Фінансова сфера держави продовжує знаходитисяв кризовомустані. Його подолання можливе тільки приумові цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу. Список літератури:
Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.
Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. – 3-е изд. – М.: Институт новой экономики, 1998.
Валовой Д.В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. – М.: ИНФРА-М, 1997.
ДубинякР., Цибаняк П. Грошова система в Україні за княжих часів. // Київська старовина. – 1992. — № 4, стр. 52-53.
Заблоцький Б.Ф. и др. Економіка України. – Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1997.
Камаев В.Д. Экономическая теория: Учебник – Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998.
Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес-об’ява», 1998.
Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994.
Современная экономика. Общедоступный учебный курс. Ростов н/Д.: изд-во «Феникс», 1998.
Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов/ Под ред. Г.П. Журавлевой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.