ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1.1 Огляд економічних джерел
1.2 Нормативно-правове забезпечення
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНІ ВИДАТКИ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1 Економічна суть та структура державних видатків
2.2 Основи кошторисно-бюджетного фінансування
2.3 Порядок фінансування окремих державних потреб
2.4 Моделювання видаткової частини місцевих бюджетів
2.5 Оцінка ефективності використання державних видатків під впливом зовнішнього боргу
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ УКРАЇНИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК1
ДОДАТОК 2
ВСТУП
/>
Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.
Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції.
Актуальність теми. Бюджетна система є провідною ланкою державних фінансів. Держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві, охоплює практично кожну юридичну та фізичну особу. Тому питанням, що стосуються видаткової частини державного бюджету України приділяється дедалі більше уваги.
Метою курсової роботи є дослідження видаткової частини державного бюджету України, зокрема факторів, що на неї впливають, визначити шляхи покращення ефективності видаткової частини державного бюджету України.
Предметом курсової роботи є дослідження взаємовідносин, які складаються під час формування і реалізації державного бюджету України, зокрема його видаткової частини.
Суб’єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави, а об’єктом відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.
Завданнями дослідження є:
1) визначити суть, значення державного бюджету України;
2) здійснити огляд макроекономічних показників, зокрема тих, що стосуються видаткової частини бюджету, а також визначити проблеми, що виникають при формуванні видаткової частини бюджету;
3) запропонувати заходи, які можуть підвищити ефективність видаткової частини державного бюджету і бюджетної системи України в цілому.
У курсовій роботі була зроблена спроба дати відповідь на ряд запитань, зокрема: як впливають видатки на функціонування національної економіки; їх вплив на подальший розвиток держави; внести пропозиції які можна використати для покращення політики.
При написанні курсової роботи були використані законодавчо-нормативні акти України, що регламентують проведення бюджетної політики, закони України, а також статичні показники періодичної літератури, а саме журналів “Фінанси України”, “Економіка України”, “Статистика України”.
Джерелами вихідної інформації є: книги, аналітична література, нормативно-правова база, закони, кодекси, постанови, статистичні дані взяті з інтернет-сайтів.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1.1 Огляд економічних джерел
Наукові уявлення щодо основних протиріч бюджетних відносин та бюджетної політики закладено вітчизняними вченими, серед яких М. Азаров, Ф. Ярошенко, В. Геєць, І. Луніна, Ц. Огонь, І. Чугунов. Вченими висловлюється думка щодо необхідності нового підходу до бюджетної політики, який «полягає в розумінні того, що державні фінанси є важливим елементом сучасної економіки, які здійснюють реальний вплив на всю систему відтворення валового внутрішнього продукту». Складність і багатоплановість проблем формування ефективної бюджетної політики обумовлена широким спектром питань, серед яких вагоме місце посідає проблема удосконалення бюджетних видатків.
У вітчизняній та зарубіжній літературі досить широко висвітлено практику взаємовідносин бюджетів різних рівнів. Такі ключові наукові положення, як оптимізація організації міжбюджетних відносин, стали предметом дослідження сучасних учених: В. Андрущенка, С Буковинського, О. Василика, В. Федосова та ін.
Огляд економічних джерел зведемо у табл. 1.1.
Таблиця 1.1 — Огляд економічних джерел
№
П/П
Літературне джерело
Короткий зміст
Де
Використовується
1
2
3
4
1
Бирський В.В.«Мо-делювавння видаткової частини місцевих бюджетів» // Економміка та підприєм-ництво.-2008.-№1.-С.15-21
Формування дохідної частини державних та місцевих бюджетів здійснюється на основі визначення бази оподаткування регіонів, збалансований розділ якої створює умови для ефективного використання функцій бюджету різних рівнів
Контролює своєчас-ність сплати податків та використання да-них коштів для фі-нансування соціальних потреб населення
2
Віхров О.П. «Основні вимоги щодо виконання кошторису»
// Фінансове право.-2010.- С.112-116
Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигну-вавнням, затвердженим річним розписом призначень державного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету, органи державного казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня
У сфері складання і виконання кошторису
3
Касич А. О.,« Вплив зовнішнього боргу на інвестиційну активність економічної системи».// Інвестиції: практика та досвід.-2008.-№3.-С.3-7
Динаміка зовнішніх запозичень є свідченням достатнього рівня конкурентноспроможності економіки загалом та окремих суб’єктів господарювання
У сфері визначення впливу зовнішнього боргу на інвестиційну активність економічної системи
4
Кругов Р.
« Застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету» // Державний контроль.-2009.-№4.-С.36-40
Відповідно до Бюджетного кодексу нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису
У сфері здійснення видатків
5
Лисяк Л.«Концепттуальні засади бюджетної політики у сфері державних видатків»// Формування ринкової еконо-міки.-2009.-№19.-С.358-364--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
68530359,0
62442511,5
109,7%
Інші галузі економіки
2293482,2
507907,9
451,5%
Державні дотації — це форма бюджетного фінансування планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищують ціну продажу.
До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні відносять всі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або фактор виробництва, а отже — і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим фактором. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Це платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки [24].
У дослідженнях Світового банку використовуються поняття «приховані субсидії державним підприємствам», до яких відносять:
пільгові кредити;
— багаторазову відстрочку виплати основної суми кредиту і відсотків з нього, повне списання боргів за кредитами (це перетворює кредит у пряму субсидію);
— заборгованість зі сплати податків, списання податкової заборгованості;
привілеї в отриманні державних замовлень;
— привілеї щодо купівлі товарів і послуг у держави або в інших підприємств за цінами, що є нижчими від ринкових;
— користування державними землями і будівлями без сплати оренди;
— вигоди від обов'язкової закупівлі держструктурами продукції підприємства [25].
Вимоги Європейського Союзу і міжнародні торговельні угоди, як правило, виходять з широкого трактування поняття субсидій.
В останні роки в країнах з перехідною економікою як важливий інструмент стимулювання економіки часто розглядається надання державних гарантій за іноземними кредитами. За умовами погашення зовнішніх зобов'язань кредити під гарантію уряду можна розділити на чотири групи:
1. Так звані бюджетні кредити. Їх одержують підприємства, але при наданні гарантій щодо цих кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств, тобто фактично вони є прямими бюджетними витратами, але відкладеними у часі. Надання таких гарантій веде до обмеження можливостей бюджетів у наступні роки.
2. Кредити, надані підприємствам на умовах валютної самоокупності. Усі витрати щодо їх погашення й обслуговування (в іноземній валюті) повинні нести самі підприємства.
3. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов'язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат в національній валюті. У даному випадку підприємства не тільки не несуть повної юридичної відповідальності за своєчасне погашення кредиту, а й звільняються від витрат щодо конвертації валюти. Такі кредити також містять у собі елементи додаткового субсидування підприємств. Практично за всіма1 кредитами, за винятком кредитів другої групи, весь валютний ризик покладається на державу. Збільшення обсягів гарантій за такими кредитами означає додаткову можливість збільшити у наступні роки субсидії підприємствам у прихованій формі [24].
До складу видатків, пов'язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; державного апарату управління і влади; посольств; консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до 10 % валового внутрішнього продукту і від 10 до 25 % загальної суми державних видатків розвинутих країн.
/>
/>/>/>/>
/>/>/>/>
/>
Рис. 2.2 — Видатки, що пов’язані з політичними функціями
Загалом у країнах з розвинутою ринковою економікою видатки, зумовлені економічними функціями держави, становлять від 10 до 15 % валового внутрішнього продукту і від 20 до 35 % загальної суми державних видатків. Щодо видатків на науково-дослідні роботи та дослідно-конструкторські розробки, то сучасна держава з ринковою економікою перетворилася на головного організатора й інвестора наукових досліджень. За державний кошт у країнах Заходу фінансується від 15 до 65 % витрат на ці потреби. У провідних країнах світу на наукові дослідження спрямовується від 2,5 до майже 4 % валового внутрішнього продукту [2].
Соціальні функції держави втілюються через забезпечення мінімального прожиткового рівня дайуразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров'я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 35 % загального обсягу державних витрат у більшості країн світу.
У сучасних умовах посилюється роль і значення управління фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні держави. Управління державними фінансами — це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління.
Понад 70 % фінансових ресурсів держави становлять кошти бюджету, тому бюджетний менеджмент є центральною ланкою управління державними фінансами. Бюджетний менеджмент спрямований на управління бюджетними ресурсами в процесі їх руху на всіх етапах бюджетного процесу.
Менеджмент державних фінансів має об'єкт і суб'єкт управління. Об'єктом управління є процес створення й використання бюджетних фондів і фондів підприємницьких структур державної форми власності, суб'єктом управління фінансові органи держави. Організаційну й методичну роботу з управління державними фінансами в Україні здійснює Міністерство фінансів України. Його повноваження й основні функції визначаються положенням «Про Міністерство фінансів України», яке затверджує Кабінет Міністрів [25].
Місцеві податки та збори встановлюються міськими, селищними й сільськими радами в межах граничних розмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.
Ради, ухвалюючи рішення про встановлення місцевих податків і зборів, затверджують положення про кожний їх вид, в яких визначаються платники, об'єкти оподаткування, ставки податків і зборів, пільги, порядок їх обчислення і строки перерахування до місцевих бюджетів, органи, що здійснюють контроль і справляння податків і зборів, відповідальність органів та платників за дотримання нормативно-правових актів із питань оподаткування [6].
Ради в межах своєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів, звільняти певні категорії від їх сплати. У разі несплати в установленому порядку місцевих податків і зборів або заниження їх сум платники та органи, на які покладено відповідальність за своєчасну сплату до місцевих бюджетів, сплачують суми донарахованих органами державної податкової служби місцевих податків і зборів, штраф у розмірі 100% від донарахованих сум та пеню, обчислену, виходячи із 120% від облікової ставки Національного банку України, що діє на дату складання акта перевірки.
Не застосовуються фінансові санкції до платників податків, які до початку перевірки органом державної податкової служби виявили факт заниження суми місцевих податків і зборів, у письмовій формі повідомили про це зазначений орган та сплатили недоїмку й нараховану пеню [28].
Контроль за сплатою, місцевих податків і зборів здійснюється органами державної податкової служби та міськими, селищними, сільськими радами. Місцеві податки й збори, внесені за рахунок коштів юридичних осіб, їх філіалів, відділень, представництв та інших відокремлених підрозділів, відносяться до валових витрат виробництва та обігу.
/>/>/>Фізичні особи сплачують місцеві податки та збори за рахунок власних доходів. З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на даній території, або дотацій і субвенцій; Розмір відрахувань за поданням Президента України затверджується Верховною Радою України в Законі про державний бюджет на рік з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного становища відповідних територій.
У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди Ради Міністрів Криму, виконавчих комітетів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до 1% від обсягу видатків кожного з них для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження відповідних бюджетів.
Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами народних депутатів та районними і міськими (міст із радарним поділом) радами народних депутатів [28].
Отже ми бачимо, що державні видатки відіграють важливу роль в державі. Адже за їх допомогою відбувається фінансування різних соціальних сфер, потрібних для нормального розвитку суспільства в цілому. Основну роль у цій системі виконує держава, адже на неї покладено функція контролю за тим, щоб кошти були направлені у ту сферу, для якої вони були призначені у відповідних завчасно встановлених законом документах. У 2009 р. видатки на кредити було збільшено, але це призвело до ще більшого зменшення коштів як у державному так і місцевому бюджетах.
2.2 Основи кошторисно-бюджетного фінансування
Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди. Державні витрати — це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у: продолжение
--PAGE_BREAK--
─ державному бюджеті та місцевих бюджетах;
─ державних і місцевих бюджетних та позабюджетних організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави. Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків;
─ власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих [29].
Рис. 2.3 — Система державних видатків
Державні видатки визначаються функціями та економічним станом держави. В період переходу до ринкової економіки суттєво змінюється структура державних видатків — їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою комунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі власності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансування цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм. Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.
Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави з додержанням режиму економії при постійному здійсненні контролю. Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залежності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування. Бюджетне фінансування — це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій.
Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів [7].
Рис. 2.4 — Суб’єкти фінансування
Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету частково або повністю. В залежності від суб'єктів можна виділити дві форми проведення фінансування. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків суб'єкта фінансування. Решта — більша частина видатків — покривається за рахунок його власних або кредитних коштів, тому основним принципом першої форми фінансування є оптимальне поєднання використання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінансуванні державних програм та державних і комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (прикладом є госпрозрахункові державні та комунальні підприємства). Для таких підприємств бюджет не є основним джерелом покриття видатків.
При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб'єкта фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також діяльності державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств) [7].
Державні або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними.
Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.
Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів — кошторисів витрат.
За цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях — у державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах.
Незалежно від джерел покриття видатків, фінансування здійснюється на основі таких принципів:
▪ плановості;
▪ безповоротності та безвідплатності;
▪ цільового спрямування коштів та їх ефективного використання та здійснення постійного контролю за їх використанням,
▪ фінансування в міру виконання планів, оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел, додержання режиму економії [5].
Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних видатків означає виділення суб'єкту фінансування коштів без прямого їх повернення державі та без внесення будь-якої платні за отримання цих коштів.
Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи: виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо.
Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяються не автоматично, а у відповідності з фактичним виконанням робіт, кількісними та якісними показниками, що зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби у наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Виконання цього принципу чітко прослідковується при фінансуванні капіталовкладень та капітальних ремонтів, де, в разі невиконання планів використання коштів, невикористані грошові ресурси враховуються при наданні бюджетних коштів на наступний період.
Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування спочатку враховується наявність та можливість використання суб'єктом фінансування власних коштів або скорочення власних видатків.
Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів тощо. При дефіциті бюджету та інфляції додержання перелічених принципів фінансування є особливо необхідним, а відступ від них веде до таких тяжких наслідків, як виникнення проблеми неплатежів та зростання заборгованості держави по фінансуванню тих чи інших витрат. Тому особливої ваги набирає принцип здійснення постійного контролю за використанням всіх видів державних ресурсів. Контроль дає можливість з'ясувати помилки та недоліки у фінансовій діяльності [7].
Кошторис складають спираючись на дані попереднього року, але включаючи надходження до бюджету, які існують на даний момент. Розглянемо це на основі табл.2.2.
Таблиця 2.2 — Надходження до Державного бюджету в 2008 та 2009 рр., тис. грн.
Найменування показників згідно з бюджетною класифікацією
2009
2008
2009/2008
Податкові надходження в т. Ч.
220895907,1
165207355,9
133,7%
Податок на прибуток підприємств
59320000
42281815,4
140,3%
Збори за спеціальне використання природних ресурсів
2717820,8
2815932
96,5%
Акцизний збір вироблених в Україні товарів
14104050
11133120
126,7%
Акцизний збір із ввезених на територію України товарів
352571,6
2573125,4
137,0%
Загальні начала правового регулювання видатків бюджетів встановлені в розділі 3 Закону «Про бюджетну систему України». Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Відповідно кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Зміст цієї статті вказує на юридичне значення законів і рішень про бюджет, а також про значення принципу законності в сфері видатків бюджетів [13].
Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі вказаних вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.
До складу видатків розвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови господарства України, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. продолжение
--PAGE_BREAK--
При розподілі видатків між окремими ланками бюджетної системи України загальними, принциповими положеннями є значимість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об'єктів фінансування, їх територіальне розміщення та інші. Закон України «Про бюджетну систему України» встановив перелік видатків основних ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного Державного бюджету України [36].
У складі Державного бюджету України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету. Він може використовуватись для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету. У Державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Вона може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена в тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження державного бюджету України [13].
Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом призначень державного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня. Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, виданого органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані щодо розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня. Органи Державного казначейства здійснюють контроль за відповідністю розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань даним казначейського обліку. У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягові, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом. Здійснення видатків установ та одержувачів без затверджених у встановленому порядку кошторисів і планів асигнувань, планів використання бюджетних коштів одержувачами припиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розпису призначень та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів. До затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами підставою для здійснення видатків є проекти кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами, засвідчені підписами керівника та головного бухгалтера. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з виконання видатків коштів державного бюджету відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань, узятих на казначейський облік [8].
У разі коли розпис бюджету на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період наступного року, який виконується за правилами, визначеними Державним казначейством для виконання розпису бюджету. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові кошториси, які затверджуються їх керівниками. При цьому зведені тимчасові кошториси не складаються. Під час складання річного розпису призначень бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету та кошторисів і планів асигнувань установ на наступний рік ураховуються видатки, проведені згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами. Установи мають право брати зобов'язання щодо видатків загального фонду бюджету відповідно до плану асигнувань виходячи з необхідності забезпечення виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів, якщо інше не передбачено законодавством. Обсяг зобов'язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за зобов'язаннями минулих періодів та недопущення утворення заборгованості за зобов'язаннями поточного року. У разі скорочення (обмеження) асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу зобов'язань, які перевищують розмір уточнених асигнувань. Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі: необхідності перерозподілу видатків за економічною класифікацією та функціональною класифікацією за поданням головного розпорядника коштів; прийняття нормативного акта щодо передачі повноважень та бюджетних асигнувань від одного розпорядника іншому; прийняття рішення щодо розподілу централізованих бюджетних асигнувань між розпорядниками; необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення надходжень до цього фонду над урахованими у бюджеті на відповідний рік; прийняття рішення щодо скорочення (обмеження) видатків загального фонду бюджету в цілому на рік. У разі внесення змін до кошторисів та планів асигнувань обов'язково складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються у тому ж порядку, що й кошториси та плани асигнувань. У разі внесення установою змін до спеціального фонду кошторису довідка затверджується керівником установи, яка затвердила кошторис. Форма довідки затверджується Мінфіном України. При цьому перезатвердження кошторисів та планів асигнувань не здійснюється. Зміни до штатних розписів вносяться у порядку, встановленому для їх затвердження. Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам. Видатки спеціального фонду здійснюються у тій же послідовності, що і їх планування. Установи мають право використовувати протягом поточного року залишки коштів спеціального фонду на початок року для здійснення видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік. У разі коли сума фактичних надходжень спеціального фонду бюджету за власними надходженнями перевищить затверджений у кошторисі річний обсяг цих надходжень, розпорядник на підставі довідки, затвердженої в установленому порядку, вносить зміни до спеціального фонду кошторису. Про кожний випадок внесення змін повідомляється головному розпоряднику, який проводить аналіз цих змін та готує зведення показників наданих довідок [13].
Головний розпорядник коштів державного бюджету у терміни, встановлені Мінфіном України, подає погоджені з Державним казначейством зведені показники довідок з належним обґрунтуванням щодо внесення змін у річний розпис призначень бюджету за спеціальним фондом. У такому ж порядку вносяться зміни до спеціального фонду кошторису за доходами та видатками у разі, коли установа одержує кошти для виконання окремих доручень. При цьому у спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків повинен дорівнювати сумі уточненого обсягу доходів та залишків коштів на початок року. Після розгляду річних звітів про виконання кошторисів за минулий рік уточнюються показники перехідних контингентів станом на 1 січня поточного року виходячи з фактичного виконання плану щодо цих контингентів за минулий рік. За результатами перевірок у разі виявлення сум зайвих і завищених асигнувань вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань шляхом зменшення їх обсягів. Право скорочення асигнувань надається Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року. Звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів одержувачами подаються у порядку та за формою, встановленими казначейством [19].
Отже, внесення змін до кошторису за іншими надходженнями до спеціального фонду здійснюється після внесення відповідних змін до річного розпису призначень бюджету на підставі копії довідки про зміну до річного розпису, доведеної до головного розпорядника Державним казначейством. У разі коли виконання робіт за рахунок коштів спеціального фонду бюджету здійснювалося за державним замовленням, вносяться відповідні зміни до обсягів державного замовлення. У всіх випадках внесення змін до спеціального фонду кошторису (річного розпису призначень бюджету) зміни до закону України про державний бюджет (рішення про відповідний бюджет) не вносяться. Зміни до планів використання бюджетних коштів одержувачами вносяться в порядку, встановленому для їх затвердження, за формою, що відповідає плану використання.
Згідно з табл.2.2 надходження до бюджету за 2008-2009 рр. збільшився на 133,0 % що призводить до збільшення видатків на соціальні послуги на досить значні суми, що позитивно вплине на розвиток держави в цілому.
2.3 Порядок фінансування окремих державних потреб
Найбільшим підрозділом кошторисно-бюджетного фінансування є соціально-культурні заходи. До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров’я, фізичну культуру та спорт, заходи в галузі молодіжної політики. Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття “благополуччя й задоволення” або “розчарування” тими процесами, що відбуваються у країні. В той же час, в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найбільш вразливою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за “залишковим принципом”, тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.
Порядок фінансування освіти. Стаття 55 Конституції України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту. При цьому повна загальна середня освіта є обов'язковою. За Конституцією, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам. В умовах переходу до ринкових відносин значно змінюються і умови фінансування освіти. По-перше, аналогічно структурним змінам у сфері культури, у сфері освіти сьогодні з'являється все більше і більше недержавних закладів освіти, які не отримують бюджетних асигнувань. По-друге, державні і комунальні заклади освіти, поряд з бюджетними коштами на покриття своїх видатків активно використовують позабюджетні джерела фінансування. Позабюджетні кошти державних та комунальних учбових закладів отримуються ними, в основному, від підприємницької діяльності надання платних послуг з навчання тощо. Загальна освіта, як правило, фінансується з місцевих бюджетів. Середня спеціальна освіта здебільшого з Державного бюджету, технікуми й училища, що підпорядковуються безпосередньо тим чи іншим міністерствам і відомствам можуть також фінансуватися за рахунок відомчих фондів коштів або з коштів галузі, окремі технікуми й училища, що знаходяться у підпорядкуванні того чи іншого місцевого самоврядування з місцевих бюджетів. Вищі учбові заклади фінансуються з Державного бюджету, за винятком окремих вузів галузевого напряму, які фінансуються з коштів галузі [25].
Розглянемо детально фінансування ВНЗ по всіх областях України за останні місяці 2010р. (Додаток 3). При цьому поряд з бюджетними основними джерелами покриття видатків, учбовим закладам всіх видів дозволено використовувати позабюджетні кошти, зароблені шляхом надання платних послуг. Міністерство освіти України розробляє пропозиції по обсягах фінансування з Державного бюджету на розвиток соціально-культурної сфери, науки, навчально-виховних закладів, установ, організацій, що перебувають у функціональному управлінні міністерства. Спільно з центральними органами державної влади визначає економічні та фінансові норми і нормативи на утримання державних навчально-виховних установ; організовує збирання й аналіз державної та відомчої статистики і бухгалтерської звітності. Згідно з функціональною структурою видатків бюджету, видатки на освіту включають асигнування на дошкільну освіту, початкову і загальну середню освіту, вищі навчальні заклади 1,2,3 і 4 рівнів акредитації, перепідготовку і підвищення кваліфікації, фінансування інших закладів та заходів в галузі освіти. Розглянемо фінансування освіти та науки в табл.2.3.
Таблиця 2.3 — Фінансування освіти та науки 2009/2010 рр., тис.грн.
Показники
Листопад 2009
Березень 2010
Заробітна плата
6245599,3
1794352,2
Стипендії
3445769,4
1205669,5
Пільговий проїзд
35119,2
3000
Харчування продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
рівень
дефіциту
Освіта
Охорона здоров'я
Нерозподілені видатки
Обслуговування дефіциту бюджету попередніх років
Культура
Видатки
на утримання органів
місцевого
самоврядування
Інтегральна оцінка
-5,00%
136,4920
188,4760
168,7092
85,0325
37,1869
20,9392
0,599
0,00%
136,5264
213,4205
168,7092
85,0325
37,1860
29,4787
0,638
Допустимий
рівень
дефіциту
Освіта
Охорона здоров'я
Нерозподілені видатки
Обслуговування дефіциту бюджету попередніх років
Культура
Видатки
на утримання органів
місцевого
самоврядування
Інтегральна оцінка
5,00%
136,8968
213,4205
193,7284
85,0325
37,4859
37,3069
0,659
Сценарій «Врівноважений». Вагові коефіцієнти, визначені експертним шляхом, набули таких значень:
освіта — 0,26;
охорона здоров'я — 0,26;
нерозподілені видатки, найбільшу питому вагу яких становлять витрати на соціальне забезпечення — 0,26;
/>/>/>обслуговування дефіциту бюджету попередніх років — 0,10;
культура — 0,07;
видатки на утримання органів місцевого самоврядування – 0,08;
інтегральна оцінка – 0,6.
Таким чином, фінансуванню витрат на освіту, охорону здоров'я та соціальні потреби було віддано однакову перевагу. Відповідний обсяг бюджетного фінансування наведено в табл.2.8.
/>/>/>/>Таблиця 2.8 — Витрати місцевого бюджету з розрахунку на 1-го мешканця за сценарієм «Врівноважений», грн/особа
Допустимий
рівень дефіциту
бюджету
Освіта
Охорона здоров'я
Нерозподілені видатки
Обслуговування
дефіциту бюджету
попередніх років
Культура
Видатки
на утримання
органів місцевого
самоврядування
Інтегральна оцінка
-5,00%
135,6770
195,3232
168,7092
85,0325
37,1869
14,9069
0,602
0,00%
1353201,
213,4206
168,7092
85,0325
37,1868
30,1845
0,637
5,00%
136,5335
213,4205
194,3906
85,0325
37,1869
37,3069
0,655
/>/>/>/>Загальні сукупні планові витрати відповідно до розроблених сценаріїв моделювання та рівня граничних витрат (Додаток 4).
/>/>/>/>Дані блоку моделювання передаються до блоку прийняття рішень для остаточного прийняття рішення стосовно кращого варіанта розподілу коштів.
Методом вибору найкращого рішення, що застосовується в розробленій інформаційній системі моделювання, є метод Паретто, за допомогою якого маємо можливість із множини можливих рішень обрати найефективніші [19].
За результатами застосування вказаного методу, множиною ефективних рішень було визнано 5 останніх сценаріїв. Кожний з напрямів фінансування може бути обраний як один з оптимальних. Кінцевий вибір залишається за особою, яка приймає рішення.
Враховуючи обставину, що всі ефективні рішення, окрім одного, потребують додаткових витрат, які фінансуються за рахунок 5%-го дефіциту бюджету, як рішення, що може бути запропоновано для реалізації, є таке, що забезпечує бездефіцитний бюджет: річний прогнозований дохід місцевого бюджету в 2008 р. буде дорівнювати 592 334,8 тис. грн; рівень дефіциту бюджету становитиме 0%, відповідно, рівень сукупних витрат — 592 334,8 тис. грн; витрати на освіту — 120 012,78 тис. грн; витрати на охорону здоров'я 188 581,80 тис. грн; нерозподілені видатки, включаючи соціальне забезпечення — 149 074,07 тис. грн; обслуговування дефіциту бюджету попередніх років -75 136,06 тис. грн; видатки на культуру-32 858,82 тис. грн; видатки на утримання органів місцевого самоврядування -26671,52 тис. грн.
Таким чином, було сформовано оптимальний сценарій розподілу бюджетних коштів м. Запоріжжя на 2008 p., який забезпечує третє місце за рейтингом видатків місцевих бюджетів обласних центрів. продолжение
--PAGE_BREAK--
/>Отже, в рамках дійсного дослідження було запропоновано концепцію моделювання видаткової частини місцевих бюджетів у рамках засад системи державного бюджет-ноТврегулювання в Україні. Головними еко-номіко-математичними методами та моделями що знайшли відображення в рамках запропонованої концепції, стали:
— метод вікового пересування для прогнозування кількості населення;
— нормативний підхід до визначення обсягу видатків місцевого бюджету за різними напрямами фінансування; метод рейтингового оцінювання рівня соціально-економічного розвитку регіону;
— метод Паретто для визначення множини ефективних рішень серед запропонованих сценаріїв тощо.
Головною передумовою функціонування перелічених методів є системний підхід, що забезпечується відповідними взаємозв'язками між блоками моделювання. Пошук оптимальних значень нормативів бюджетної забезпеченості здійснюється на основі побудови оптимізаційної задачі, де як цільова функція використовується інтегральний показник, що визначає рівень витрат на соціально необхідні потреби [19].
Отже, висновками, які можна зробити з проведеної роботи, є те, що подальший розвиток системи управління видатками місцевих бюджетів повинен спиратись на економічно обґрунтовані рішення, котрі неможливі без використання сучасних методів економіко-математичного моделювання.
2.5 Оцінка ефективності використання видатків під впливом зовнішнього боргу
Питання економічної динаміки України та визначення ролі інвестиційних чинників залишається актуальним питанням сучасних наукових досліджень.
Протягом 1990-1999 років в Україні спостерігався значний спад обсягу інвестицій, і в 1996-1999 році, за даними Державного комітету статистики, в економіку інвестувалось всього 21-23% від обсягу інвестицій 1990 року. Загалом тривалість періоду, протягом якого відбувалось щорічне скорочення обсягу інвестицій, склав 9 років. Зростання обсягів інвестицій в Україні розпочалось лише в 2000 році. Однак і в 2006 році загальний рівень інвестицій склав всього 67% обсягу 1990 року. Саме тому можна стверджувати, що інвестиційна активність в Україні загалом залишається низькою.
Структурно основним джерелом інвестиційної активності в системі є власні кошти підприємств та організацій (заданими 2006 року їх частка складала 59,8%) [33].
У теоретичному плані доведено, що міжнародний кредит шляхом диверсифікації бази кредиторів та інвесторів зумовлює зниження вартості позикового капіталу у світовому масштабі. Для країн, які розвиваються, а також для країн з перехідною економікою фінансова глобалізація стає джерелом відносно «дешевих», але потенційно «небезпечних» фінансових ресурсів. Небезпека може проявитись:
на рівні держави у зростанні боргу, що потребує додаткових витрат на його обслуговування і, тим самим, може спричиняти та збільшувати бюджетний дефіцит та супроводжуватись оголошенням дефолту;
на рівні окремих суб'єктів господарювання, адже відбувається зростання присутності іноземного капіталу в різних секторах економіки шляхом передачі активів в рахунок неоплачених боргів.
Економічна теорія в частині теорій «надлишкової заборгованості» та боргової кривої «Лафера» вказує, що залучення позичкових коштів в розумних межах сприяє росту економіки країн, що розвиваються. Країни, які знаходяться на ранніх стадіях розвитку, володіють невеликим обсягом основних фондів, а інвестиційні можливості щодо забезпечення високої норми прибутку саме в таких країнах є вищими, порівняно з розвиненими країнами. Якщо кредитні ресурси країна використовує для виробничих інвестицій і в країні відсутні фактори макроекономічної нестабільності, то темпи росту повинні зростати, що і забезпечить можливість сплати відсотків за кредит. Відповідно, доступність та вартість зовнішніх запозичень стають важливими факторами економічної активності. Однак, як зазначає Дж.Сорос, це є найбільш суттєві фактори, які визначають асиметрію циклу підйом — спад.
Тобто саме у зв'язку зі зменшенням кредиту спад стає більш різким, порівняно з попереднім бумом.
Однак велика накопичена заборгованість стає для країни бар'єром росту. Великий накопичений борг пов'язаний з більш низькою ймовірністю його погашення [36].
Коли країна відкриває доступ для іноземного капіталу та починає залучати кредитні ресурси, вплив на економічне зростання буде, ймовірно, позитивним (від нульової заборгованості до точки А на рисунку). Поступово зі збільшенням коефіцієнтів боргу будь-яка додаткова заборгованість в решті-решт сповільнить економічне зростання (після проходження точки А). Отже, розмір боргу в точці А можна розглядати як рівень максимі-зації росту економіки. Однак, коли сума боргу досягає точки В, загальний ефект заборгованості стає негативним; положення країни стає гіршим, ніж за умов відсутності боргу. Автори дослідження досить чітко визначають точку В: борг починає здійснювати в цілому негативний вплив на економічне зростання при рівні 160- 170 відсотків величини експорту і 35-40 відсотків ВВП. Крім того, автори роблять висновок, що в середньому відмінності в темпах росту економіки між країнами з низькою заборгованістю (менше 100 відсотків експорту та 25 відсотків ВВП) та країнами з найвищим рівнем заборгованості (понад 367 відсотків експорту та 95 відсотків ВВП) перевищують 2 відсотки на рік. Порівняння зовнішнього боргу з величиною експорту є логічним, оскільки ці економічні процеси пов'язані через рух валютних коштів. Відповідно стрімке зростання зовнішніх боргів забезпечує приток валюти в країну в поточному періоді та означає необхідність їх повернення в майбутньому [34].
Валовий зовнішній борг України станом на 01.01.2007 року складав 54 млрд 286 млн дол. США (Додаток 5) [37].
Зовнішній борг України протягом останніх років має стійку тенденцію до зростання, а його частка, за даними 2006 року, перевищила 50% ВВП. Перевищення рекомендованого фахівцями МВФ значення в 40% свідчить про зниження фінансової безпеки економіки загалом. По відношенню до величини експорту зовнішній борг не виглядає таким критичним, оскільки складає всього 118,3% за даними 2006 року. Така величина зовнішнього боргу все ж не є критичною, однак викликають занепокоєння окремі факти.
Темпи росту боргів протягом останніх років зростають та значно перевищують темпи росту ВВП, що свідчить про загальне неефективне використання економічною системою залучених зовнішніх ресурсів. Крім того, темпи росту ВВП України є нестійкими. Низький рівень економічного розвитку повинен, за висновками Ш.Бланкарта, обмежувати рамки державного боргу. При цьому в Україні зростання боргів спостерігається за всіма його складовими.
Характерною рисою зовнішнього боргу, наприклад в 2006 році, було рекордне зростання заборгованості банківського та інших секторів економіки. Зростання боргу банківського сектора спричинено збільшенням зобов'язань як за короткостроковими кредитами, так і довгостроковими залученнями. Високі темпи зростання довгострокових зобов'язань, незважаючи на стрімке зростання короткострокових кредитів, призвели до зниження коефіцієнта співвідношення короткострокового та довгострокового боргу банківського сектора впродовж року з 1,02 до 0,87.
Структура валового зовнішнього боргу за початковими строками погашення протягом 2006 року практично не змінилась: майже 72% валового зовнішнього боргу становлять довгострокові зобов'язання. Майже дві третини довгострокового боргу (64,8%) зосереджено в банківському та інших секторах економіки, решта — в секторі державного управління (33%) та органах грошово-кредитного регулювання (2,2%).
Результатом всіх цих процесів стало те, що в 2006 році порівняно з попередніми роками дещо змінилась структура валового зовнішнього боргу — частка банків досягнула рекордної величини 25,5%. Найвищі темпи росту зовнішніх боргів (збільшення в 2,3 рази) спостерігались в межах діяльності підприємств з прямими іноземними інвестиціями. Не зважаючи на поступове зростання обсягів залучених коштів, частка сектора державного управління знизилась і склала рекордно мінімальну за останні роки величину 23,8%. На аналізі цієї складової зовнішнього боргу зупинимось детальніше саме в контексті реалізації інноваційно-інвестиційної політики держави.
Загальний обсяг зовнішнього боргу сектора державного управління склав в 2006 році 12 млрд дол. США, Порівняно з іншими країнами це є відносно незначна сума, однак важливо забезпечити її раціональне використання, адже з часом і держава повинна повертати ці зобов'язання. За умови практичної реалізації стратегії розвитку та досягнення високих і стійких темпів економічної динаміки поступово відбудеться полегшення боргового тиску на економіку. І навпаки, непомірні борги можуть стати на заваді активізації економічного розвитку, адже уряд змушений буде, замість, наприклад, здійснення державних інвестицій, вилучати з обігу та повертати кошти зовнішнім кредиторам[27].
Таким чином, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались в межах 3,8-4,0% від ВВП, а на кінець 2006 року зазначений показник становив 2,36% ВВП [16]. Розглянемо детальніше показники міжнародних фінансових організацій в табл.2.9.
Таблиця 2.9 — Дані щодо позик міжнародних фінансових організацій, угоди на отримання яких укладено у 1993-2006 роках, млн. дол. США
Міжнародні фінансові організації
Згідно з угодою
Фактично отримано
Недоотримано або анульовано
МВФ
6573.8
4469.6
2104.2
МБРР
4608.73
3222,37
480.82
ЄБРР
989.61
660,67
87,82
Разом
12172.14
8352,64
2672.84
Існує думка про те, що весь цивілізований світ живе в борг, а тому Україні не потрібно активізувати зусилля, спрямовані на повернення боргів.
Таке відношення до наших боргів може мати місце лише в умовах ефективного використання зовнішніх запозичень. А саме це питання і є проблемним. Кредитні відносини сектора державного управління почали формуватись на початку 90-х років. Оскільки правонаступницею всіх активів та пасивів колишнього СРСР стала Росія, відносини з міжнародними кредиторами Україна починала «з чистого аркуша». продолжение
--PAGE_BREAK--
Негативним також виявився досвід співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, яке розпочалося у червні 1992 року, з прийняттям Закону України № 2402-ХІІ «Про вступ України до
Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій». Позики від МБРР та Європейського банку реконструкцій та розвитку (ЄБРР) Україна почала отримувати з 1993 року, від МВФ -з 1994 року. Протягом 1993-2006 років з цими організаціями укладено угоду на отримання 52 позик на загальну суму, еквівалентну 12 млрд дол. США, з яких використано 8,35 млрд дол. США або 68 відсотків.
З 2002 року Україна перестала отримувати кредитні ресурси МВФ, а з 2005 року взаємовідносини з МВФ офіційно переведено у площину безкредитних стосунків — консультативну співпрацю.
Переважна більшість позичкових коштів, отриманих від МБРР для реалізації 32 проектів за укладеними 34 кредитними угодами (84%), використана на фінансування системних перетворень через фінансування державного бюджету і лише 16% їх спрямовано на реалізацію інвестиційних проектів.
Таким чином, оскільки залучення кредитів 90-х років в більшості випадків не передбачало їх інноваційно-інвестиційного використання, а отже, вони не почали працювати на розвиток економіки в 2000-х роках. Як наслідок, спостерігалась практика залучення нових ресурсів для покриття зобов'язань, за якими настав час спати [27].
Відбувалося відволікання коштів з економіки для виконання раніше утворених зобов'язань, і це відволікання за п'ять років загалом становить понад 15 млрд грн.
Така ситуація свідчить про зростаючу залежність Державного бюджету України від нових державних запозичень та відсутність реального їх впливу на економічне зростання.
Оскільки на сучасному етапі розвитку Україна потребує довгострокових запозичень інноваційно-інвестиційного спрямування, процеси залучення зовнішніх фінансових ресурсів повинні мати більш регульований характер. Основними важелями виконання цими процесами стратегічних функцій розвитку господарства є інструменти податкової політики, за допомогою яких держава і повинна забезпечувати «фільтрацію» фінансових потоків. Для системного вирішення досліджених проблем необхідно:
• запровадити конституційні обмеження росту державного боргу;
• розробити графік погашення існуючих боргів в найближчі 5-7 років та дотримуватись його виконання;
• розробити чіткі критерії залучення нових запозичень (термін, ставка, галузеві орієнтири);
• запровадити систему внутрішньодержавного контролю за цільовим використанням залучених кредитів взагалі та на інвестиційні проекти зокрема;
• визначити перелік стратегічних галузей, де доцільно обмежити граничний рівень залежності від іноземних кредиторів з метою збереження національної належності [34].
Отже, державний борг досить суттєво впливає на розвиток держави, як окремих галузей, так і держави в цілому. В будь-якому випадку державі потрібно буде віддавати борги, незважаючи на рівень цін міжнародної валюти. Але звичайно це ще негативніше вплине на розвиток держави, адже їм доведеться виплачувати борг в більшому розмірі, а це, звичайно, вплине на зменшення видатків на соціальний розвиток населення.
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ УКРАЇНИ
У сучасних економічних умовах держава використовує бюджет як інструмент реалізації своєї соціально-економічної політики, адже він відображає складну систему перерозподільних відносин у суспільстві. Бюджет на 2009 рік приймався у вкрай складних економічних умовах.
Низька прогнозованість макроекономічних показників, значні проблеми в банківській системі, обвальне падіння національної грошової одиниці, наростання соціальних проблем та інші прояви економічної кризи стали негативними чинниками при реалізації бюджетного процесу в Україні. Проте ці обставини не змінюють головного питання, а саме: чи сприятиме прийнятий бюджет соціально-економічному розвитку країни. У будь-якій розвиненій країні бюджет створює для бізнесу певні орієнтири, як в плані макроекономічних показників розвитку, так і стосовно пріоритетів підтримки окремих галузей. Водночас деякі питання в процесі планування видатками бюджету залишаються поза увагою дослідників[14].
Сьогодні для підвищення ефективності бюджетного процесу необхідно розв’язати проблеми:
Поліпшення прозорості і зрозумілості бюджету для громадськості.
Поліпшення якості державного фінансування, яке залежить як від обсягу реальних доходів бюджету, так і від того наскільки ефективно розпорядники бюджетних коштів управляють цими фінансовими ресурсами.
Необхідність удосконалення планування видаткової частини Державного бюджету України підкреслює актуальність обраної проблематики, а узагальнення теоретичних аспектів видаткової частини Державного бюджету України, його системний аналіз та оцінка, з метою обґрунтування пропозицій щодо підвищення активності, визначають мету дослідження.
У сучасному кризовому становищі ефективний процес формування видатків державного бюджету, що забезпечує стабільність виконання функцій державою є надзвичайно важливим. Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу й перерозподілу грошового фонду держави та фондів фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування і їхнього використання за цільовим призначенням, що повинне забезпечити зростання суспільного добробуту населення. Зміст і характер бюджетних видатків визначає виконання державою і місцевими органами влади своїх функцій. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо. Для узагальнення теоретичних засад бюджетного планування дослідимо сутність самого поняття та його компетенції, адже проведений аналіз публікацій свідчить, що саме цей аспект є дискусійним. Так, у Бюджетному кодексі відсутнє визначення терміну “бюджетне планування”[28].
Провідні українські економісти дають різні визначення цього поняття. Для проведення досліджень, щодо розуміння сутності поняття “бюджетне планування” ми проаналізували підходи низки науковців. Ми бачимо, що в фінансовій науці “бюджетне планування” пов’язують із такими словосполученнями, як: науково обґрунтований процес визначення джерел; комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів; процес формування показників бюджетного змісту; централізований розподіл та перерозподіл валового внутрішнього продукту. Більшість науковців серед яких О. Василик, К. Павлюк, Л. Фещенко, П. Проноза, Н. Кузьминчук під бюджетним плануванням розуміють процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. Однак, окрім дослідження самого процесу формування створення і напрямів використання бюджетних ресурсів ми вважаємо, що значна увага має приділятися все ж таки методиці, методології, ефективності та оцінці виконання бюджетних ресурсів [26].
Наприклад, ми вважаємо за потрібне погодитись із думкою Л. Сафанової, що бюджетне планування – це комплекс заходів, оскільки сам процес планування включає в себе такі елементи, як дослідження і методологію певних явищ. Аналізуючи підходи авторів щодо теоретичного узагальнення бюджетного планування ми можемо сформувати його цілі, мету, завдання та методику планування бюджету на один рік, який використовують нині, стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку територіальних одиниць. Бюджетна реформа, яка почалася в Україні з прийняттям Бюджетного кодексу в 2006 році, передбачає удосконалення практики складання та виконання бюджету на основі застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом. Щодо прогнозування видатків на середньострокову перспективу, слід зауважити, що видатки бюджету – кошти, що спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.
Метою складання середньострокового плану бюджетних видатків є ефективне управління бюджетними коштами у середньостроковій перспективі, оскільки реалізація стратегічних процесів не обмежується лише одним роком. Для подолання недоліків річного бюджетного планування, суттєвим вбачається затвердження бюджетних цілей та норм на декілька років, а не лише на безпосередньо наступний рік. Бюджетне планування на багаторічний період може розглядатися як інструмент реформування системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектора, що здійснюється шляхом реструктуризації бюджетної практики.
Основними цілями бюджетного планування на багаторічній основі є підвищення дисципліни витрачання бюджетних коштів. Воно має функціонувати як фінансове стримування майбутніх витрат, а не як інструмент розширення програм. Найчастіше багаторічне бюджетне планування є середньостроковим і здійснюється на трирічний часовий горизонт. Такий часовий горизонт найточніше відповідає періоду, на який можуть затверджуватися глобальні бюджетні цілі. Для розробки пропозицій, щодо підвищення ефективності бюджетного планування, наступним етапом дослідження є аналіз виконання плану видаткової частини Державного бюджету України.
При розробленні прогнозних показників видаткової частини зведеного бюджету України на середньостроковий період враховано: 1) реальне зростання видатків на оплату праці працівників бюджетних установ у 2009 році на 10%, що дасть можливість забезпечити зростання рівня мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму [33].
На період 2010–2011 років реальне зростання відповідних видатків передбачається до 5% щороку; 2) зростання обсягу видатків бюджетних установ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв до 12% у середньому щороку внаслідок поступового наближення цін на енергоносії до світових з одночасним скороченням обсягів споживання енергоносіїв завдяки здійсненню енергозберігаючих заходів; 3) реальне зростання капітальних видатків у межах 10% щороку. При цьому конкретні показники зміни обсягу видатків за цими статтями на відповідний рік визначатимуться залежно від реальних можливостей бюджету, фактичного рівня тарифів на житлово-комунальні послуги та енергоносії, перегляду структури споживчого кошика, який є базою для визначення прожиткового мінімуму та відповідного розміру мінімальної заробітної плати, а також остаточного визначення етапів та змісту реформ у бюджетній сфері. Загальний обсяг видатків в 2011 році по відношенню до 2009 року за прогнозовано у обсязі на 30,69 % більше, ніж у 2009 році. За функцією “програмні видатки” очевидним в 2011 році є збільшення на 30,16% обсягу видатків порівняно з 2009 роком. Відповідно спостерігається тенденція до збільшення обсягів видатків на “обслуговування державного боргу” на 15,62 %. Однак у складних умовах фінансової кризи будь-які заходи, спрямовані на скорочення видатків бюджету та жорстку економію бюджетних коштів, набувають особливого значення. Водночас значного поширення набула практика надмірного, а подекуди одіозного збільшення чисельності керівних працівників у центральних та місцевих органах виконавчої влади. Так, у деяких міністерствах кількість посад заступників міністрів становить близько десяти (МінАПК, Мінекономіки, Мінтрансзв’язку, Міністерство охорони навколишнього природного середовища), аналогічна ситуація спостерігається і в окремих центральних органах виконавчої влади. Це призводить до неекономного, неефективного витрачання бюджетних коштів на утримання керівного складу управлінського апарату на тлі хронічного браку ресурсів для забезпечення підтримання на мінімально необхідному рівні соціальних гарантій для малозабезпечених верств населення. Саме у зв’язку з цим 3 березня 2009 року ВР прийняла Постанову №1047-VI “Про заходи щодо упорядкування окремих видатків Державного бюджету України” і на її виконання урядом України 18.03.2009 р. видано постанову №240 “Деякі питання оплати праці членів Уряду в 2009 р”, в якій установлено, що з 1.04.2009 р до 1.01.2010 р. заробітна плата Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр міністра, віце-прем’єр-міністра та міністрів України зменшується удвічі порівняно із заробітною платою станом на 1.01.2009р. Формування прогнозних показників зведеного бюджету має базуватися на прогнозах економічного і соціального розвитку України[19]. продолжение
--PAGE_BREAK--
Відповідно до Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” прогноз економічного і соціального розвитку України на довгостроковий період розробляється на п’ять років. У ньому мають бути: — аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період та характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; — очікувані зміни зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної ситуації та їхній вплив на економіку країни; — оцінка впливу можливих заходів державної політики у прогнозованому періоді на розвиток економіки і соціальної сфери; — цілі та пріоритети економічного та соціального розвитку у довгостроковому періоді і пропозиції щодо напрямів державної політики у цей період; — прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих видів товарів та послуг; — основні макроекономічні та інші необхідні показники й баланси економічного і соціального розвитку, у тому числі у розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; — висновки щодо тенденцій розвитку економіки країни упродовж довгострокового періоду. Також ключовим для планування діяльності як уряду, так і бізнесу конкретної людини є показник інфляції. Інфляційна динаміка в Україні в першому кварталі 2009 року дає підстави для перегляду офіційного прогнозу зростання цін на поточний рік. Інфляція в Україні в січні-березні 2009 року склала 5,9%: у березні інфляція сповільнилася до 1,4% з 1,5 у лютому і 2,9 у січні. Уряд прогнозує зростання інфляції в 2009 році на 9,5%, тоді як Світовий банк на 16,4 %. Інфляція в Україні в 2008 році становила 22,3 %. Реалістичність цього показника (не тільки на один рік, а й середньо- та довгостроковій перспективі), довіра до нього з боку бізнесу та суспільства є запорукою економічного зростання. А недовіра до нереалістичних прогнозів породжує найпесимістичніші очікування, підриває довіру до влади в цілому [33].
Законом зазначено мету складання прогнозу економічного і соціального розвитку на довгостроковий період – він використовується під час розроблення Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Як видно з наведеного, законодавчо не передбачено формування зведеного балансу фінансових ресурсів на довгостроковий період. Поняття “основні макроекономічні та інші показники і баланси економічного і соціального розвитку” досить неконкретне і не дає відповіді на питання щодо необхідності складання зведеного балансу фінансових ресурсів. Метою розроблення перспективного бюджетного плану є створення необхідних умов забезпечення збалансованості бюджетної системи країни, макроекономічної стабільності, передбачуваності бюджетної і податкової політики, виконання функцій, покладених на центральні та місцеві органи виконавчої влади. Для підвищення ролі перспективного бюджетного планування необхідно розробити порядок формування перспективного бюджетного плану, визначити його формат, процедуру розгляду та затвердження. На відміну від зведеного балансу фінансових ресурсів, він має охоплювати показники державного бюджету, місцевих бюджетів, державних позабюджетних фондів, тобто те, що відповідно до міжнародної практики вважається бюджетом розширеного уряду. Розроблення показників перспективного бюджетного плану доцільно було б здійснювати на п’ять років. Він визначатиме обсяг фінансових ресурсів, які можуть бути спрямовані на виконання видаткових зобов’язань держави у плановому періоді. На підставі схваленого плану Міністерство фінансів України мало б розробляти та доводити до суб’єктів бюджетного планування, якими виступають головні розпорядники коштів державного бюджету, попередні проектовані граничні обсяги бюджетного фінансування на наступні п’ять років. Зазначені показники підлягають коригуванню з огляду на уточнені параметри прогнозу економічного і соціального розвитку та рішення, що приймаються Урядом.
З метою посилення відповідальності розпорядників бюджетних коштів за недосягнення встановлених цілей, упорядкування і підвищення результативності та ефективності видатків державного бюджету передбачається запровадження стратегічного планування в практику роботи головних розпорядників бюджетних коштів і складання ними планів своєї діяльності на поточний і наступних три бюджетних періоди, орієнтованих на результат, виходячи з прогнозованих обсягів видатків і надання кредитів, доведених Міністерством фінансів України. Виконання цього завдання потребує удосконалення нормативно-правової бази. Обсяг видатків на наступні роки може уточнюватися у разі зміни макроекономічної ситуації та пріоритетів державної політики, фактичних результатів виконання бюджетних програм та стану досягнення головними розпорядниками бюджетних коштів встановлених цілей. Для визначення найоптимальнішого та найефективнішого розподілу бюджетних ресурсів між галузями, розпорядниками бюджетних коштів і бюджетними програмами необхідною є система моніторингу результативності бюджетних програм та результативності діяльності розпорядників бюджетних кошті. Під бюджетним плануванням слід розуміти теоретичне обґрунтування комплекс організаційно-технічних, методичних заходів із визначення кількісних і якісних складових доходів і видатків бюджетів у ході їх формування, розгляду і затвердження. Його основною метою є ефективне управління бюджетними коштами у середньостроковій перспективі, оскільки реалізація стратегічних процесів не обмежується лише одним роком. Основними цілями бюджетного планування є підвищення дисципліни витрачання бюджетних коштів. Оцінка виконання плану видаткової частини Державного бюджету України за функціональною класифікацією свідчить, що суттєвих змін у виконанні запланованих показників за досліджуваний період з 2005 по 2007 роки не відбулось[12].
Отже, ефективність планування в бюджетному процесі визначається необхідністю розробок і реалізації бюджетної стратегії. Конкретним проявом реалізації бюджетної стратегії є планове обґрунтована динаміка показників бюджету в довгостроковому періоді щонайменше на три–п’ять років і більше, що в кінцевому результаті дає можливість досягти визначених стратегічною метою показників бюджету держави. Теоретико-методологічною доктриною бюджетної стратегії є використання довгострокових, науково обґрунтованих планових показників, які реалізують і конкретизують цілі і пріоритети стратегії соціально-економічного розвитку України і насамперед забезпечують зростання добробуту населення.
ВИСНОВКИ
Після проведеного дослідження по темі роботи можна сказати, що її основну мету є досягнуто. З даної роботи можна зробити наступні висновки.
Видатки бюджету згідно з Бюджетним кодексом – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.
У Кодексі наводиться також термін витрати бюджету, під яким слід розуміти видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.
Видатки бюджету згідно з Бюджетним кодексом — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. У Кодексі наводиться також термін витрати бюджету, під яким слід розуміти видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.
Загальний обсяг видатків в 2011 році по відношенню до 2009 року за прогнозовано у обсязі на 30,69 % більше, ніж у 2009 році. За функцією “програмні видатки” очевидним в 2011 році є збільшення на 30,16% обсягу видатків порівняно з 2009 роком. Відповідно спостерігається тенденція до збільшення обсягів видатків на “обслуговування державного боргу” на 15,62%.
Бюджетні установи витрачають бюджетні кошти відповідно до кошторисів доходів та видатків, що складаються за функціями з деталізацією за економічними кодами бюджетної класифікації.
Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку, їх групування встановлюється за економічною класифікацією видатків бюджету.
До поточних видатків бюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.
Видатки розвитку або капітальні видатки — це видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходяться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.
Залежно від розподілу функцій між державою і органами самоврядування видатки поділяються на видатки з фінансування державних повноважень та фінансування власних повноважень.
Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:
1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.
На період 2010–2011 років реальне зростання відповідних видатків передбачається до 5% щороку; 2) зростання обсягу видатків бюджетних установ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв до 12% у середньому щороку внаслідок поступового наближення цін на енергоносії до світових з одночасним скороченням обсягів споживання енергоносіїв завдяки здійсненню енергозберігаючих заходів; 3) реальне зростання капітальних видатків у межах 10% щороку.
Інфляція в Україні в січні-березні 2009 року склала 5,9%: у березні інфляція сповільнилася до 1,4% з 1,5 у лютому і 2,9 у січні. Уряд прогнозує зростання інфляції в 2009 році на 9,5%, тоді як Світовий банк на 16,4 %. Інфляція в Україні в 2008 році становила 22,3 %.
Після прийняття бюджету, Президент України має план взяти кредит в МВФ в розмірі 20 млн. дол., для того, щоб відновити економіку країни, а відповідно і підвищити розмір державних видатків.
Актуальним завданням уряду є раціоналізація мережі закладів та установ, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для підвищення рівня та якості послуг, що надаються громадянам, виконання у повному обсязі цільових програм соціально-економічного та гуманітарного розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів.
/>Програми та заходи, що не належать до пріоритетних, мають бути призупинені або переведені на фінансування за рахунок не бюджетних ресурсів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Адамов Б., Кавиршина В. Бюджет міського району // Економіка України. — 2003. -№4.-С 20-25.
Бланкарт Шарль. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. С.І. Терещенко та О.О. Терещенка; Передмова та наук, редагування В.М. Федосова. — К.: Либідь, 2000. — 654 с.
Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів // Фінанси України. — 2001. — № 6. — С 14-23.
Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-ІП.
Бюджет — 2001 та розвиток міжбюджетних відносин. Серія: Закон. Практика. Проблеми. — К.: Парламентське видавництво, 2001.-159 с.
Бюджетний кодекс України // Урядовий кур'єр. — 2001. — № 131. — С 5-22
Бирський В.В. «Моделювання видаткової частини місцевих бюджетів» // Економіка та підприємництво.-2008.-№1.-С.15-21.
Василик О.Д. Місцеві бюджети в системі управління економікою // Фінанси України. — 2002. — № 1-2. — С 53-58. продолжение
--PAGE_BREAK--
Василишин Р.Н. Економічна політика в управлінні державним боргом України: Автореф. дис. канд. екон. наук: 25.00.05 / Українська академія державного управління при Президентові України. — К., 2000. — 20 с.
Вахненко Т.П. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі // Фінанси України. -2006. — №11.-0.143-155.
Вахненко Т. Соціально-єкономічні фактори формування зовнішньої заборгованості // Економіка України. — 2004. — № 3.- С. 23-27.
Вахненко Т. Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України. — 2002. — №5. -С. 16-24.
Віхров О.П «Основні вимоги щодо виконання кошторису;» // Фінансове право. — 2010.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV.
Закон України Про Антимонопольний комітет України від 1993, N 50, ст.472).
Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 № 510-ХІІ (у ред. Закону України від 05.02.98 № 83/98-ВР).
Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.93 № 2939-ХІІ.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 № 168/97-ВР.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 2009, N 20, N 21-22, ст.269.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року від 1997, N 24, ст.170.
Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” від 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78.
Конституція України, прийнята 28.07.96р.
Касич А.О. «Вплив зовнішнього боргу на інвестиційну активність економічної системи».// Інвестиції: практика та досвід.-2008.-№3.-С.3-7.
Кругов Р. «Застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету» // Державний контроль.-2009.-№4.-С.36-40.
Лисяк Л.П. «Концептуальні засади бюджетної політики у сфері державних видатків» // Формування ринкової економіки.-2009.-№19.-С.358-364.
Лісовенко В. Зменшення державного боргу — результат виваженої боргової політики // Фінанси України-2006.-№2,-С. 156-158.
Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика держави // Фінанси України. — 2007. -№3.-С. 101-103.
Монаєнко А.В. «Законодавча правотворчість у галузі видатків на освіту та науку» // Наше право.-2008.-№4.-С.99-105.
Пельтек Л.В. «Фінансова політика у сфері видатків бюджету» // Економіка та підприємництво.-2007.-№3.-С.177-179.
Петрусь Н.Б. «Модель оцінювання ефективності регіональних інвестиційних форумів за умов невизначеності інформації» // Актуальні проблеми економіки.-2009.-№10.-С.245-253.
Проект закону України від 15.09.2009 р. N 5000 Про Державний бюджет України на 2010 рік.
Пасічник Ю. Методологічні підходи західної фінансової науки до проблем державного боргу // Фінанси України. — 2006. — №4. – С. 83-91.
Паттилло К., Пуарсон Э., Риччи Л. Внешний долг и экономический рост // Финансы & развитие. -2002. — Июнь. — С.32-35.
Рязанова Н.С. Сучасні тенденції зовнішньої заборгованості // Фінанси України. — 2005. — № 7. -С 26-38.
Сорос Дж. Кризис мирового капитализма. Отрытое общество в опасности: Пер. с англ. — М.: ИН-ФРА-М. 1999.-262 с.
Стадніченко О. В. «Функціональне призначення бухгалтерського обліку, контролю та аналізу видатків внз за захищеними статтями бюджету» Фінанси.-2009.-№2.-С.12-17.
Солощенко Л. «Регулювання цін на лікарські засоби» // Податки та бухгалтерський облік.-2009.-№77.-С.21-25.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами і доповненнями.
www.niss.gov.ua/Monitor/oktober08.10/htm.
Додаток 1
/>
/>
/>
Додаток 2
АНАЛІЗ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
січень-листопад
№
код
Назва навчального закладу
ліміт бюджетних асигнувань за період січень-листопад
Профінансовано
Відхилення
грн
Грн
грн
Автономна Республика Крим
12783
ОСК КНУ ім Т.Шевченка
797318
797318
1
224
Таврiйський нацiон.ун-т
71 981 175,00
71 981 175,00
2
615
Нац.ак-я прир-го i курор
19 768 700,00
19 768 700,00
3
6481
Кримський економ.інст. КНЕУ
5 592 300,00
5 592 300,00
Разом
98 139 493,00
98 139 493,00
Вінницька обл.
4
4575
Вiнницький торг.-економ. iн-т
11 552 200,00
11 552 200,00
5
7194
Вінниц.кооперат. ін-т
155 600,00
155 600,00
6
7224
Вiнниц.нац.техн.ун-т
45 858 400,00
45 858 400,00
7
7854
Вiнниц.держ.педаг.ун-т
33 213 800,00
33 213 800,00
Разом
90 780 000,00
90 780 000,00
Волинська обл.
8
1912
Волинський нац.ун-т
50 915 200,00
50 915 200,00
9
17820
Луцький нац.техн. ун-т
31 586 200,00
31 586 200,00
Разом
82 501 400,00
82 501 400,00
Дніпропетровська обл.
10
1325
Приднiпр.держ.ак-я буд.
43 931 000,00
43 931 000,00
11
3138
Кривор.педагог.ун-т
33 486 050,00
33 486 050,00
12
3163
Кривор.техн-й ун-т
35 935 900,00
35 935 900,00
13
6657
Кривор.економ.iнст.КНЕУ
15 032 800,00
15 032 800,00
14
9655
Днiпродзерж. держ.техн.ун-т
29 354 400,00
29 354 400,00
15
14426
Укр.держ.хiм-техн.ун-т
39 098 000,00
39 098 000,00
16
16724
Нац.метал.ак-я Укр.
50 980 700,00
50 980 700,00
17
18160
Нац. гiрничий у-т
61 705 000,00
61 705 000,00
18
18229
Днiпропетр.нац.ун-т
116 561 950,00
116 561 950,00
Разом
426 085 800,00
426 085 800,00
Донецька обл.
19
263
Донец. держ.унів. упр-ня
25 154 100,00
25 154 100,00
20
355
ДонНУЕТ
28 970 600,00
28 970 600,00
21
644
Донецький нац. ун-т
105 907 990,00
105 907 990,00
22
660
Донецький нац. техн. ун-т
107 415 500,00
107 415 500,00
23
3283
Авто-дорожн.iнст.ДНТУ
17 426 800,00
17 426 800,00
24
3564
Красноарм.інд.інс.ДНТУ
6 862 800,00
6 862 800,00
25
4894
Горлiвс.держ.пед.iн-т iноз.мов
19 481 350,00
19 481 350,00
26
5734
Приазовськ.держ.техн. ун-т
37 678 560,00
37 678 560,00
27
5870
Донбас.держ.машин. ак-я
26 300 900,00
26 300 900,00
28
6142
АМІ Одеськ нац.морськ академ∙
2 128 900,00
2 128 900,00
29
8203
Марiуп.держ.гум-й унів.
17 849 400,00
17 849 400,00
30
13004
Слов«янс.держ.педаг. iн-т
30 747 050,00
30 747 050,00
31
14367
Донб.нац.ак. буд. i архi
42 899 400,00
42 899 400,00
32
54296
Держ.унів.інформ і штуч iнтл. МОНУ
13 328 900,00
13 328 900,00
Разом
482 152 250,00
482 152 250,00
Житомирська обл.
304
Житомир.військ.ін-т
6287000
6287000
33
267
Житом.держ.ун-т
31 264 000,00
31 264 000,00
34
321
Житом.технол.ун-т
20 072 900,00
20 072 900,00
Разом
57 623 900,00
57 623 900,00
Закарпатська обл.
35
16295
Закарпат.держ.універ.
9 704 850,00
9 704 850,00
36
16520
Закарпат.худож. інститут
2 626 400,00
2 626 400,00
37
18407
Ужгородс.нац.ун-т
60 763 400,00
60 763 400,00
38
18451
Ужгород навч центр КНТЕУ
823 000,00
823 000,00
39
54498
Мукач. держ.ун-т
15 938 000,00
15 938 000,00
Разом
89 855 650,00
89 855 650,00
Запорізька обл.
40
116
Запорiзь.нац.техн. ун-т
52 520 000,00
52 520 000,00
41
641
Мелiтоп.держ.педаг.ун-т
27 045 150,00
27 045 150,00
42
2045
Запорiзь. нац. ун-т
41 964 475,00
41 964 475,00
43
3050
АРІО ЗНТУ
654 800,00
654 800,00
/>
44
7578
Запорiзь. iнжен. ак-я
22 640 900,00
22 640 900,00
45
10702
Бердян.держ.педаг.ун-т
23 180 100,00
23 180 100,00
Разом
168 005 425,00
168 005 425,00
Ів.-Франківська обл.
46
4270
Прикарп. нац. ун-т
59 881 150,00
59 881 150,00
47
4276
ІФНТУНГ
45 949 200,00
45 949 200,00
48
16538
Косівський ІДПМ ЛАМ
6 365 400,00
6 365 400,00
Разом
112 195 750,00
112 195 750,00
Київська обл.
49
3726
Переяс.-Хмельн.держ.педаг.у-т
26 875 300,00
26 875 300,00
50
17738
Славут. навчал. центр
432 200,00
432 200,00
Разом
27 307 500,00
27 307 500,00
Кіровоградська обл.
51
2319
Кiровогр. педаг. ун-т
32 486 750,00
32 486 750,00
52
2464
Кiров. нац. техн. ун-т
33 564 800,00
33 564 800,00
53
2710
Держ.льотна ак-я України
45 484 300,00
45 484 300,00
Разом
111 535 850,00
111 535 850,00
Луганська обл.
54
808
Схiдноукр.нац. ун-т
85 150 300,00
85 150 300,00
55
2702
Луганський ДІ ЖКГіБ
141 300,00
141 300,00
56
3491
Луганс. нац. педаг. ун-т
45 689 000,00
45 689 000,00
57
7644
Донбас.держ.тех.універ.
33 272 500,00
33 272 500,00
Разом
164 253 100,00
164 253 100,00
Львівська обл.
58
1057
Нац.у-т. „Львiв.полiтехнiка“
226 854 200,00
226 854 200,00
59
1061
Львiв.нац. ун-т
133 102 800,00
133 102 800,00
60
1889
Львiв.нац. ак-я мистецтв
16 666 800,00
16 666 800,00
61
2471
Львів.інст.екон.і туризму
7 045 500,00
7 045 500,00
62
2549
Укр. ак-я друк.
23 271 500,00
23 271 500,00
63
2582
Львів. держ інс.новтех та упр
11 060 500,00
11 060 500,00
64
2786
Нац.лiсотехн. ун-т
34 853 500,00
34 853 500,00
65
2916
Львiвська комерцiйна академiя
4 135 170,00
4 135 170,00
66
4591
Страдчів. лісокомбінат
1 470 900,00
1 470 900,00
67
4863
Природний заповўдник „Розточчя“
1 007 200,00
1 007 200,00
68
8508
Дрогоб. педаг. ун-т
37 713 500,00
37 713 500,00
Разом
497 181 570,00
497 181 570,00
/>
Миколаївська обл.
69
15795
Первомай. полiтех.iнстит
1 432 500,00
1 432 500,00
70
16042
Чорн. держ. Унiвер
22 793 000,00
22 793 000,00
71
16275
Нац універ кораблебудув.
46 409 710,00
46 409 710,00
72
17271
Микол.держав. ун-т
32 514 873,00
32 514 873,00
Разом
103 150 083,00
103 150 083,00
Одеська обл.
73
1167
Одес нац морська ак-я
34 746 100,00
34 746 100,00
74
1204
Одес.нац.полiтехн.ун-т
73 684 200,00
73 684 200,00
75
1275
Одес.нац.морський ун-т
23 499 800,00
23 499 800,00
76
1287
Одес.ак-я.будiв.i архi
34 192 500,00
34 192 500,00
77
1297
Одес.нац.ун-т
72 246 027,00
72 246 027,00
78
1341
ВНЗ „Одеськ. д. ін-т вимір. т“
1 883 400,00
1 883 400,00
79
1375
Одес.економ.ун-т
25 147 600,00
25 147 600,00
80
1479
Одеська ак-я холоду
25 189 400,00
25 189 400,00
81
3200
Пiвден.держ.педагог.ун-т
35 174 950,00
35 174 950,00
82
3252
Одеськ.нацiон.юрид. ак-я
40 959 400,00
40 959 400,00
83
12580
Ізмаїльський держ.гуманітарний універ.
16 392 350,00
16 392 350,00
84
14940
Одес.держав.еколог.ун-т
20 320 300,00
20 320 300,00
85
14953
Одес.нац ак-я.харч.техн.
34 669 300,00
34 669 300,00
Разом
438 105 327,00
438 105 327,00
Полтавська обл.
86
296
Полтавс.унiвер. спожив.коопер
4 991 290,00
4 991 290,00
87
5954
Полт.держ.педагог.ун-т
34 462 440,00
34 462 440,00
88
8150
Кременч.полiтех.ун-т
26 304 300,00
26 304 300,00
89
9727
Полт.нац. технiчн. ун-т
33 505 800,00
33 505 800,00
Разом
99 263 830,00
99 263 830,00
Рівненська обл.
5402
Нац.ун.»Остроз. Акад."
18541300
18541300
90
13871
Нац.унiв.вод.госп.природокори
49 366 800,00
49 366 800,00
91
15208
Рiвн.гуман.ун-т
48 727 800,00
48 727 800,00
Разом
116 635 900,00
116 635 900,00
Сумська обл.
92
5677
Сумс.держ. ун-т
47 651 600,00
47 651 600,00
93
6485
Сумс.педагог. ун-т
32 242 150,00
32 242 150,00
94
13724
Глухiвс.педагог.ун-т
22 597 750,00
22 597 750,00
/>
Разом
102 491 500,00
102 491 500,00
Тернопільска обл.
95
4451
Терноп. Нац. Екон. Універ
47 066 000,00
47 066 000,00
96
5650
Терноп.нац. педагог.ун-т
50 908 650,00
50 908 650,00
97
8829
Терноп.техн. ун-т
24 476 100,00
24 476 100,00
Разом
122 450 750,00
122 450 750,00
Харківська обл.
98
1001
Харк.нац.ак-я мiськ.гос-ва
40 178 500,00
40 178 500,00
99
1151
Харк. Нац. екон. ун-т
37 547 100,00
37 547 100,00
100
1533
Харк.нацiон. ун-т
118 617 950,00
118 617 950,00
101
3135
Харк.держ.акад.дизайну і мисте
12 039 400,00
12 039 400,00
102
3639
Харк. нац… педагог.ун-т
50 700 200,00
50 700 200,00
103
3658
Харк.нац. автом-дор.ун-т
36 221 200,00
36 221 200,00
104
4199
Нац.аерокосм.ун-т
87 881 400,00
87 881 400,00
105
4225
Нац.Харк. полiт. ун-т
168 272 900,00
168 272 900,00
106
4613
Харк.дер.ун.харч.та т.
23 290 400,00
23 290 400,00
107
5108
Харк.нац. ун-т радiоел
66 616 300,00
66 616 300,00
108
5142
Харк.техн.ун-т будiв.i
28 319 500,00
28 319 500,00
109
11226
Харкiв.торг/екон.iнст.КНТЕУ
6 106 600,00
6 106 600,00
110
12241
Укр.iнжен.-педаг. ак-я
31 808 600,00
31 808 600,00
10377
Нац.юридична акад.
115341200
115341200
Разом
822 941 250,00
822 941 250,00
Херсонська обл.
111
120
Херс.держ.ун-т
46 100 800,00
46 100 800,00
112
1194
Херсон. нац. техн. ун-т
32 661 200,00
32 661 200,00
113
1555
Херс.держ.морск.інс-т
5 956 200,00
5 956 200,00
Разом
84 718 200,00
84 718 200,00
Хмельницька обл.
114
4137
Хмельн.коопер.торг.-ек. ін-т
77 940,00
77 940,00
115
12059
Хмельницький нац. ун-т
47 724 300,00
47 724 300,00
116
13720
Кам«янець-Под.нац… ун-т
33 616 750,00
33 616 750,00
Разом
81 418 990,00
81 418 990,00
Черкаська обл.
117
612
Черк.держ техн.унiверси
28 776 600,00
28 776 600,00
/>
118
1494
Черкас.нац.ун-т
40 791 850,00
40 791 850,00
119
4420
Уманс.педагог.ун-т
32 974 250,00
32 974 250,00
18243
Канівський природ.заповідник
2 253 320,00
2 253 320,00
Разом
104 796 020,00
104 796 020,00
Чернівецька обл.
120
6447
Чернiвецьк. торг.-екон.iн-т КНТЕУ
13 325 400,00
13 325 400,00
121
7831
Чернiв.нац. ун-т
75 658 550,00
75 658 550,00
Разом
88 983 950,00
88 983 950,00
Чернігівська обл.
122
6970
Чернiг.педагог.ун-т
30 876 000,00
30 876 000,00
123
6996
Чернiг.держ.техн.ун-т
14 309 100,00
14 309 100,00
124
7122
Чернiг.держ.iн-т екон.i упр
18 998 900,00
18 998 900,00
125
8946
Нiжинс.держ.педагог.ун-т
24 924 000,00
24 924 000,00
Разом
89 108 000,00
89 108 000,00
м.Київ
14095
Нац.універ.Т.Г.Шевченка
371431362
371431362
13777
Нац.авіац.універ.
193015900
193015900
126
13853
НТУ „КПІ“
439 444 900,00
439 444 900,00
127
3551
Київс.ун-т техн.та диз.
46 952 100,00
46 952 100,00
128
3621
Київ.держ.iн-т дек-пр. мис.
8 231 100,00
8 231 100,00
129
11361
Нац.трансп.ун-т
51 914 300,00
51 914 300,00
130
13535
Київ.нац.ун-т будiвн
66 053 800,00
66 053 800,00
131
13546
Нац.ун-т „Києво-Мог.ак-я“
41 625 550,00
41 625 550,00
132
13601
Нацiон. педаг.ун-т
104 488 250,00
104 488 250,00
133
13768
Нац. ун-т харч.технол.
70 530 250,00
70 530 250,00
134
16358
Київ.держ.ак-я водн.транс
11 832 000,00
11 832 000,00
135
16380
ДВНЗ „Ки∙вс.нац.екон.ун-т“
76 336 400,00
76 336 400,00
136
16398
Київс.нац.торгов-екон.ун-т
54 275 300,00
54 275 300,00
137
16438
Київс.лiнгвiст.ун-т
29 617 100,00
29 617 100,00
138
54655
ДВНЗ „Держ.ін-т інтелект.власності“
445 100,00
445 100,00
Разом
1 566 193 412,00
1 566 193 412,00 продолжение
--PAGE_BREAK--