--PAGE_BREAK--Перший напрямок— збільшення дохідної частини бюджету — може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов'язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.
Другий напрямок — скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Винятком повинні стати лише окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки у структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи витрати, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Витрати ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва, повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.
На сучасному етапі економічного розвитку скорочення видаткової частини бюджету може бути пов'язане зі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням цитрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров'я тощо) і, що особливо важливо, зі скороченням витрат на управління.
Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субсидій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і переділу дотацій споживачам.
Третій напрямокскорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.
Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвід зарубіжних країн, економіка яких функціонує нормально і за п'яти-, і за десятивідсоткових рівнів бюджетного дефіциту щодо валового внутрішнього продукту. Однак тут слід мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету Існують у цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам собою має принципове значення для функціонування економіки.
Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії.
У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінною; наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури, а також стану ринку праці і ринку капіталу. За наявності у населення вільних коштів і низького попиту на капітал з боку приватного сектора та високого рівня прихованого безробіття збільшення державних витрат, яке фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. Якщо ж уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних витрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання населення. Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і не становить небезпеки для економіки країни.
Проте результати емпіричних досліджень учених свідчать, що в Україні триває низька еластичність заощаджень за відсотковими ставками, а отже, існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення за бюджетного дефіциту. Наприклад, у 1997 році випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) номінальною вартістю 10,5 млрд. грн., що в 2,8 разу перевищує їхній випуск у 1996 році. У результаті розміщення ОВДП у бюджет надійшло 8,3 млрд. грн., із яких на погашення і виплату прибутку по облігаціях минулих років витрачено 4,8 млрд. грн. На покриття дефіциту бюджету за рахунок операцій з ОВДП спрямовано 4,4 млрд. грн.
Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує в подальшому відповідного збільшення імпортних товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що за кредитного фінансування державних витрат відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частину з яких доведеться відшкодовувати наступним поколінням.
У сучасних умовах фінансування дефіциту бюджету характеризується такими даними (див. табл.):
Таблиця.Фінансування дефіциту бюджету України в 1997—1999 роках (млн. грн.)
Як видно з наведеної таблиці, основний акцент у фінансуванні дефіциту бюджету зміщено у бік внутрішнього фінансування за допомогою ОВДП, розміщених серед підприємств і банківських структур України. Все це призводить до необхідності повернення як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу. Наприклад, у 1998 році Мінфін України повинен був повернути майже 7 млрд. грн. За цієї ситуації внутрішній ринок державних цінних паперів не зможе забезпечити фінансування дефіциту в таких обсягах.
Зростає також і зовнішній борг держави. Тому, розглянувши можливі напрямки, які ведуть до скорочення дефіциту бюджету України, ми вважаємо найприйнятнішим другий напрямок — скорочення видаткової частини бюджету. Тим більше, що цей варіант збігається з основною вимогою МВФ — проведенням адміністративної реформи як основної за умов скорочення дефіциту бюджету і надання кредитів МВФ.
Дефіцит бюджету повинен стати контрольованим і слугувати розвитку економіки.
Як показали дослідження, характерна риса більшості економічно розвинутих країн за останні десятиліття — хронічний дефіцит державних бюджетів. Так, загальна сума дефіциту бюджету США з 1960 р. по 1967 р. становила 40 млрд. дол., у результаті чого державний борг у 1967 р. дорівнював 326,3 млрд. дол. Практично починаючи з того періоду і до сьогодення жодний бюджет федерального уряду США не був збалансований і затверджувався з дефіцитом. Не кращий стан справ і в країнах Європи, де останніми десятиліттями тільки 3 рази затверджувався бездефіцитний бюджет у Великобританії і жодного разу не затверджувався бездефіцитний бюджет в Італії.
У країнах Заходу із середини 70-х рр. проблема бюджетного дефіциту займає чільне місце в економічній і фінансовій політиці, яка базується на подоланні негативних проявів у діяльності законодавчої і виконавчої влад, що призводять до створення дефіциту бюджету. Прикладом цього можуть служити дії вищих органів влади США, якими в 1985 р. був підготовлений і прийнятий закон «Про збалансування бюджету та надзвичайні заходи контролю за дефіцитом федерального бюджету». Відповідно до імен авторів проекту закону він має назву «Закон Гремма—Гудмена—Холлінгса». Суть його у чіткому контролі за постійним зниженням граничних розмірів дефіциту бюджету з тим, щоб протягом певного відрізку часу звести його до нуля і в подальшому затверджувати збалансований бюджет. Проведення цих заходів спирається на підвищення ефективності виробництва, його інтенсифікацію за рахунок упровадження передових технологій і через них — забезпечення зростання доходів. Причому скорочення дефіциту бюджету можливе лише за рахунок чіткого визнання усіма учасниками державного господарства необхідності додержання системних заходів з економії бюджетних коштів, порівняння видатків з доходами з метою їх збалансування.
В українській економіці досягнуто певних позитивних зрушень, до яких насамперед відноситься утримання національної валюти — гривні на належному рівні по відношенню валют як першої, так і другої категорії, що дозволило монетарними методами зупинити інфляційні процеси. Однак ще залишаються невирішеними проблеми неплатежів, триває спад виробництва і як результат невиконання доходів бюджету, великий відсоток витрат бюджету у ВВП як показник стану економіки (виробництво товарів і надання послуг та одержання доходів від їх реалізації і витрат на їх виробництво), тобто ВВП є величиною створеної доданої вартості як у виробничій, так і в невиробничій сферах економіки та відображається у вигляді доходів і їх використанні.
За досліджуваний період (1992—1997 рр.) ВВП у реальному вимірі не досяг запланованих темпів зростання основних економічних показників України. Так, реальна величина ВВП за період з 1992 по 1997 рр. не перевищувала 90%, і тільки 1997 р. надав змогу на кілька відсотків перевищити цей рубіж, але виробництво товарів народного споживання так і не досягло показників 1992 р. (90,6%). Водночас виробництво ТНС дає значну частку доходів бюджету, що разом із збільшенням справжньої кількості безробітних та необхідності збільшення витрат на утримання соціально-культурних установ (підвищення плати за електроенергію, паливо, тепло й ін.) зумовило зростання у відсотках до ВВП витрат зведеного бюджету України із 38,4% у 1992 р, до 52,4% у 1994 р. Здійснені заходи по скороченню видатків на утримання соціально-культурної сфери дали змогу зменшити ці витрати до 44,6% у І995 р., до 42,5% у 1996 р. і у 1997 р. — орієнтовно до 40%.
На 1998 рік граничний розмір дефіциту бюджету (як державного, так і зведеного) розрахункове становить 3,3% ВВП. Зменшення дефіциту бюджету по відношенню до ВВП було б обґрунтовано за наявності зростання виробництва, доходів ВВП і відповідно зведеного бюджету.
За результатами досліджень, фактично має місце постійне зниження реального ВВП до попередніх років: у 1992 р. до 1991 р. — на 9,9%; у 1993 р. до 1992 р. — на 14,2%, у 1995 р. до 1994 р. — на 11,8%. Аналогічно до зменшення реального ВВП зменшуються видатки зведеного бюджету. Так, зведений бюджет на 1998 р. затверджений по видатках на 1,5% менше від затверджених видатків у зведеному бюджеті на 1997 р., при цьому затверджений дефіцит державного бюджету на 1998 р. становить 13.,8% його видатків.
На відміну від раніше чинного порядку визначення погашення дефіциту бюджету за рахунок емісії чи кредиту НБУ, реалізації цінних паперів та зовнішніх джерел фінансування, визначено вперше на 1998 р. джерелом фінансування внутрішнє фінансування та зовнішнє фінансування, що зумовлює зростання як державного внутрішнього боргу, так і державних зовнішніх запозичень, хоча вони і здійснюються в установлених граничних розмірах. У свою чергу, прослідкується стійка тенденція до збільшення загальної суми як внутрішнього боргу, так і зовнішніх запозичень, які в основному йдуть на погашення заборгованості перед зарубіжними постачальниками електроенергії, газу, нафти, нафтопродуктів та інших товарів.
Вихід із цього становища у тому, щоб на першому етапі розвитку інфляційних процесів в Україні використати бюджетний дефіцит, як і державний борг, на забезпечення фінансування першочергових заходів щодо приборкання інфляції.
Введення національної валюти — гривні (твердих грошей) давало змогу на певному етапі зосередити всі наявні фінансові ресурси на впровадження відтворювальних процесів у виробництві за рахунок його оновлення, модернізації та виробництва конкурентоспроможних товарів, насамперед товарів легкої та харчової промисловості.
У жорстких умовах дефіциту бюджету регіони України розробляють і втілюють у життя проекти економічного розвитку регіонів, але їх ініціатива стримується централізацією бюджету. Це чітко прослідкується на прикладі затвердження державного бюджету на 1998 р., згідно з яким, як і в 1997 р., до державного бюджету в повному обсязі зараховуються податок на додану вартість, акцизний збір та інші дохідні джерела. Декларовані законом про місцеве самоврядування положення у дійсності через бюджет ставлять регіони на коліна, тому що згідно зі ст. 10 Закону «Про державний бюджет України на 1998 рік» усі вони, за винятком Дніпропетровської, Донецької, Полтавської, Харківської областей та м. Києва, повинні оббивати пороги Міністерства фінансів України та Державного казначейства з проханням надати їм дотації, затверджені цією статтею, на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами. Такі дії законодавців відбивають заінтересованість регіонів у покращанні їхнього економічного стану, зокрема у виробництві податкоємних товарів, що не стимулює економічного розвитку областей і України в цілому.
ДЕРЖАВНИЙ БОРГ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни. Державний борг є невід'ємною і важливою складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють непогашену основну суму безумовних фінансових зобов'язань держави, що виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій, які набирають чинності, перед суб'єктами права у грошовій формі. Державний борг — об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї.
Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають ілюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Меаде, Ф. Модільяні та інші.
Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його неприйнятті або необґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед українських економістів І науковців переважають негативні погляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід детальніше зупинитися та актуалізувати питання впливу державного боргу на економічне зростання держави.
В економічній теорії ще в XIX столітті сформувався напрям економічної думки, що надавав великого значення позиковому фінансуванню у стимулюванні економічного розвитку. Це — вчення Дітцеля і Вагнера про «об'єктивно зумовлені принципи покриття», розвиток класичною школою поняття компенсаційного бюджету, обґрунтування кейнсіанським напрямом необхідності дефіцитного фінансування з метою стимулювання сукупного попиту.
Важливим аргументом на користь державних позик є те, що державне запозичення під час економічних спадів слугує цілям стабілізації економіки, бо перешкоджає різкому падінню сукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансових видатків посилюється дією ефекту мультиплікатора: зростання державних видатків викликає кількаразове зростання сукупних витрат, а отже, й обсягу ВВП.
Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації: економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явиш. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.
Один із методів стимулювання сукупного попиту під час економічних спадів кейнсіанці вбачають у випуску державних позик із метою фінансування виробничих інвестицій. Вони обґрунтовують це таким чином: кризовий стан економіки характеризується низьким рівнем інвестиційної активності під впливом несприятливого економічного оточення. Тому, як правило, виникає надлишок приватних заощаджень над приватними інвестиціями. Таке перевищення приватних заощаджень дуже небажане, бо створює недостатність сукупних витрат стосовно внутрішнього виробництва, що через деякий час викликає падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава може абсорбувати заощадження, які використані приватними підприємствами, та витрачати їх на інвестиційні цілі.
Проте залучення державних позик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і за нормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів за участю держави сприяє задоволенню суспільних потреб, економічному зростанню І водночас має забезпечувати повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування.
Іншим механізмом впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що, в свою чергу, сприяє повнішому завантаженню матеріальних факторів виробництва й підвищенню рівня зайнятості.
Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит.
Стимулювальний вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню.
Зовнішня заборгованість, зокрема, дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід. У макроекономічному аналізі відомі такі рівняння:
NDI — А = -dFD,
де NDI — національний дохід;
А — сукупні витрати;
-dFD — приріст зовнішньої заборгованості.
За таких умов завдяки зовнішньому запозиченню виникає можливість прискорений темпів зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій:
S — I = -dFD,
де S — внутрішні заощадження;
І — Інвестиції.
Якщо можливості збільшення внутрішніх заощаджень за перехідної економіки обмежені мінімально необхідним рівнем споживання, то саме зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестування в економіку. У платіжному балансі ці процеси виражаються таким співвідношенням:
СА = — dFD + dR,
де СА — сальдо поточного рахунка;
dR — накопичення чистих міжнародних резервів.
Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного рахунка може фінансуватися чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то зменшенням міжнародних резервів.
Оскільки мета забезпечення стабільності національної валюти не допускає зменшення офіційних валютних резервів, то інтенсифікація імпорту капітальних товарів, що необхідна для забезпечення економічного зростання, та імпорту споживчих товарів із метою недопущення падіння споживання, пропорційного скороченню виробництва, часто спирається на зростання зовнішньої заборгованості країни.
Наведену вище рівність можна подати так:
СА + dFD = dR.
Джерелом приросту міжнародних резервів є або позитивне сальдо поточного рахунка платіжного балансу, або приріст зовнішньої заборгованості. Оскільки можливості швидкого нарощування експорту в середньостроковому періоді обмежені зовнішньою конкурентоспроможністю країни, а зростання імпорту необхідне для оновлення технологічної бази виробництва, то накопичення міжнародних резервів як важливої складової політики стабілізації у багатьох випадках фінансується за рахунок зовнішніх кредитів і позик.
По суті, залучення зовнішніх фінансових ресурсів дає змогу державі вийти за межі замкненого кола: слабкий динамізм економічного розвитку — недостатність національних заощаджень — звужене відтворення суспільного виробництва — нагромадження кризових явищ в економіці.
Для аналізу ситуації у сфері державних фінансів часто застосовують таку рівність:
D = dID + dNCg
+ dFD,
де D — дефіцит державного бюджету;
dID — внутрішні державні позики;
dNCg— кредити Центрального банку уряду;
dFD — зовнішні кредити і позики.
Тобто дефіцит бюджету фінансується внутрішніми позиками та (або) кредитами Центрального банку, а також зовнішніми кредитами і позиками. Відомо, що залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.
Один із відомих американських економістів А. Лернер розглядає концепцію «функціональних фінансів», у якій значну увагу приділяє державному боргу. Як відомо, англійська класична політекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває його накопичення. Ця теза міцно закріпилася серед економістів, що займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики. Кейнсіанська теорія, навпаки, намагалася довести, що питання перекладення частини боргу неоднозначне. По суті, справа значно складніша. А. Лернер, розглядаючи наслідки державного боргу, виділяє дві його частини — внутрішній і зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають одна одній певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується, відбувається лише перерозподіл доходів.
А. Лернер писав: «Державний борг не є тягарем для майбутнього покоління, бо якщо воно здійснюватиме платежі за цим боргом, то платитиме самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, оскільки кожен цент процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян як платників податків для здійснення платежів за державним боргом, повертається до громадян як до власників облігацій державних позик». Щодо зовнішнього боргу, то, на думку А. Лернера, важливо те, з якою метою робилися позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків держави. Якщо, позики використовуються для фінансування поточних видатків, то майбутні покоління змушені будуть погашати борг і проценти зовнішнім кредиторам зі своїх майбутніх доходів. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних державних витрат, то проблема полягатиме в тому, як продуктивно використовуватимуться отримані кошти. Приріст національного доходу, одержаного в результаті економічного злету, дасть можливість не тільки сплатити проценти, а й збільшити доходи держави і населення.
Таким чином, на підставі дослідження державного боргу з усіх концепцій можна виділити дві найцікавіші. Перша — А. Лернера — про зовнішній борг і його ефективність, яку можна застосувати до наших умов. Зростання зовнішнього боргу тільки тоді стає кабалою, коли залучені фонди йдуть на поточні цілі й не приводять до створення нової вартості й багатства. Зовнішні позики, залучені на фінансування об'єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачені продуктивно, дадуть можливість повернути фонди з процентами, а залишок збільшить вартість і національне багатство. Друга концепція (кейнсіанська теорія), яку розвиває багато економістів (К. Макконнелл, С. Брю та ін,), полягає в тому, що державний борг є громадянським активом, складеним із фінансових активів усіх суб'єктів ринку, тобто веде до підвищення попиту і ціни інших активів. Це становище може особливо загостритися під час зниження нових емісій корпорацій. Через це зайві заощаджений мають бути залучені в інвестиції державних цінних паперів.
Слід зазначити, що повна відмова від державного запозичення, як внутрішнього, так і зовнішнього, неможлива, оскільки необхідно забезпечувати обслуговування й погашення вже накопиченого державного боргу, підтримувати платіжний баланс, зберігати й накопичувати валютні резерви, які є джерелом фінансування економічного зростання.
Для забезпечення стабільного економічного зростання українські підприємства потребують значних інвестицій, які можуть підтримати конкурентоспроможність вироблених ними товарів шляхом впровадження нових технологій і модернізації виробництва. У багатьох випадках такі інвестиції не можуть бути здійснені за рахунок доходів підприємств. Розв'язанню проблеми можуть сприяти прямі іноземні інвестиції та зовнішні запозичення.
Основними кредиторами України є міжнародні фінансові організації, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ). Ставка українського уряду на зростання запозичень на зовнішньому ринку пояснюється тим, що іноземні позики дешевші, ніж внутрішні, і надаються на довгостроковій основі. Так, наприклад, Світовий банк надає пільгові кредити на строк до 17 років із можливістю відстрочки платежу (до 5 років) під 7% річних. Напрями використання й цільове призначення кредитів Світового банку в Україні подані у таблиці, яка пропонується нижче. Джерело: Климко Г.Н, Можливі наслідки залучення іноземних кредитів в економіку України на перспективу // Наукові праці НДФІ. — 1997. — С. 24.
продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця.Позики СБ та умови їх повернення за угодами з урядом України
(на 01.09.97)
На сьогодні до проектного портфеля Світового банку в Україні входить ЗО проектів із загальним обсягом інвестиційних ресурсів понад 3,0 млрд. дол. США. Інвестиційні проекти Світового банку здійснюються в різних галузях економіки України. Велике значення надається соціальному сектору, сільському господарству, паливно-енергетичному комплексу, фінансовому і державному секторам.
Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулювального ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом. Основним фактором, що викликає зростання державної заборгованості й нівелює позитивний вплив державних запозичень в Україні, є нецільове використання запозичених фінансових ресурсів і відсутність урядового контролю за рентабельністю їх залучення у виробничий процес.
Отже, Україні необхідно дотримуватися «золотого правила» державних фінансів: розмір бюджетного дефіциту (сума випущених боргових зобов'язань уряду) має дорівнювати сумі державних інвестицій.
ПРОГНОЗ ПОКАЗНИКІВ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ НА 2005-2007 рр.
Основні фіскальні індикатори 2000-2007 років
------------------------------------------------------------------
| Зведений бюджет України, відсотків до ВВП
|--------------------------------------------
| доходи | видатки | дефіцит (-),
| | | профіцит (+)
------------------------------------------------------------------
2000 рік 28,88 28,31 0,57
2001 рік 26,9 27,19 -0,29
2002 рік 28,04 27,3 0,74
2003 рік 27,99 29,06 -1,07
(закон із змінами)
перше півріччя 31,69 29,31 2,38
2003 року
(факт)
2004 (проект) 27,57 28,88 -1,31
2005 (прогноз) 27,09 27,27 -0,18
2006 (прогноз) 27,76 27,79 -0,03
2007 (прогноз) 28,78 28,81 -0,03
Прогноз доходів державного бюджету
Прогноз доходів державного бюджету без урахування трансфертів
з місцевих бюджетів враховує припущення реформування податкового
законодавства, розширення податкових баз, скасування окремих пільг
та узгоджений із прогнозом зведеного бюджету.
Реформування податкової системи забезпечить протягом
2005-2007 років зростання частки податкових надходжень державного
бюджету з 14,09 відсотка ВВП до 15,14 відсотка. Відставання темпів
зростання податкових надходжень до державного бюджету порівняно із
зведеним пояснюється значним збільшенням надходжень від податку з
доходів фізичних осіб, який зараховується до місцевих бюджетів.
Незначне зменшення рівня неподаткових надходжень у ВВП - на
0,08 відсоткового пункту до 5,13 відсотка ВВП в 2007 році разом з
досить стабільним рівнем інших надходжень та компенсацією втрат
від зменшення ставки податку на додану вартість, відновленням
надходжень від податку на прибуток підприємств забезпечить у
2005-2007 роках поступове зростання рівня перерозподілу через
Державний бюджет України з 19,59 відсотка ВВП у 2005 році до
20,55 відсотка ВВП у 2007 році.
Прогноз доходів державного бюджету
------------------------------------------------------------------------------
| млн. гривень | у відсотках до ВВП
|-------------------------------+--------------------------------
|2005 рік | 2006 рік | 2007 рік | 2005 рік | 2006 рік | 2007 рік
------------------------------------------------------------------------------
Усього 59 566,4 66 751,7 75 004,5 19,59 20,05 20,55
доходів
Доходи 42 823,6 48 651 55 253,6 14,09 14,61 15,14
податкові
з них:
податок на 12 934,2 15 133 17 402,2 4,25 4,54 4,77
прибуток
підприємств
ПДВ 15 195,9 17 028,1 19 301,8 5 5,11 5,28
акцизний 6 736,8 7 649,6 8 639,9 2,22 2,3 2,37
збір
Доходи 15 838,0 17 132,8 18 720,5 5,21 5,14 5,13
неподаткові
Інші доходи 904,8 967,9 1030,4 0,29 0,3 0,28
Таблиця 4
Прогноз фінансування зведеного бюджету
------------------------------------------------------------------------------
| млн. гривень | у відсотках до ВВП
|-------------------------------+--------------------------------
|2005 рік | 2006 рік | 2007 рік | 2005 рік | 2006 рік | 2007 рік
------------------------------------------------------------------------------
Дефіцит (-),
профіцит(+) -555,1 -81 -104,9 -0,18 -0,03 -0,03
Запозичення 9 376,4 9 322,2 9 269,9 3,08 2,8 2,54
Амортизація 10 921,3 11 291,2 10 015 3,59 3,39 2,74
Приватизація 2 100 2 050 850 0,69 0,62 0,23
Прогноз видатків зведеного бюджету
У результаті дефіцитності бюджетів попередніх років та
вирішення питання погашення простроченої заборгованості з
відшкодування податку на додану вартість у середньостроковій
перспективі значні обсяги бюджетних ресурсів будуть відволікатися
на видатки з обслуговування боргових зобов'язань. Як наслідок,
буде спостерігатися скорочення програмних видатків з
28,84 відсотка ВВП у 2003 році до 25,79 відсотка у 2005 році, але
у 2007 році планується зростання ВВП до 27,39 відсотка.
Бюджетні ресурси у 2005-2007 роках будуть формуватися в
умовах розпочатої Кабінетом Міністрів України податкової реформи,
спрямованої на зниження податкового навантаження. Внаслідок цього
у 2005 році спостерігатиметься повільне зростання номінальних
споживчих витрат на фінансування суспільних послуг, що не
перекриває прогнозований рівень зростання споживчих цін. У зв'язку
з цим починаючи з 2005 року має бути запроваджена інвентаризація
бюджетних програм з метою врахування у наступних бюджетних планах
тільки тих, що відповідають пріоритетним напрямам
соціально-економічної політики, цілям і завданням Уряду. Виконання
державою своїх функцій за умови повільного зростання ресурсів для
програмних видатків неможливе без значного підвищення ефективності
системи управління державними фінансами.
У середньостроковій перспективі має бути здійснений перехід
від заявленого фінансування міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади до фінансування надання розпорядниками
бюджетних коштів конкретних державних послуг. Оцінка ефективності
витрачання бюджетних коштів буде проводитися за допомогою
результативних показників, що характеризують виконання бюджетних
програм. За результатами аналізу виконання бюджетних програм
будуть розроблені механізми перегляду бюджетних програм,
удосконалення їх структури та зупинення неефективних бюджетних
програм.
Такий підхід може викликати скорочення робочих місць в
установах, що фінансуються з бюджету, або мережі бюджетних
установ. У перехідний період буде розпочато зміну статусу
надавачів суспільних послуг шляхом поступового переведення
бюджетних установ до неприбуткових установ, що мають надавати
послуги домогосподарствам. При цьому Уряд буде проводити політику
підтримки цін на суспільні послуги на рівні платоспроможності
населення. З метою підвищення ефективності системи бюджетних
витрат та стимулювання економічного зростання буде впроваджено
перехід від безповоротного фінансування окремих бюджетних програм
до надання бюджетних ресурсів на умовах кредитування. Кабінет
Міністрів України концентруватиме увагу на витрачанні бюджетних
коштів виключно на напрями, де приватний сектор не може замінити
державу у наданні послуг.
Середньостроковий прогноз бюджетних видатків на
2005-2007 роки розроблено на основі фактичних даних 2002 року,
очікувань 2003 року і може бути уточнено у 2004 році при
підготовці проекту державного бюджету на 2005 рік на основі змін у
структурі видатків та ходу виконання бюджетних програм у
2004 році. Прогнозні показники встановлюють граничні обсяги
видатків для фінансування суспільних послуг, визначені за умови
прогнозованого розвитку економіки та можливостей отримання
ресурсів. Обсяги видатків можуть бути перевизначені на наступні
роки у разі зміни макроекономічної ситуації та пріоритетів
державної політики. При підготовці бюджету на 2005 рік
розпорядниками мають бути уточнені прогнозовані граничні обсяги з
конкретною прив'язкою до бюджетних програм. При перевищенні
граничного прогнозованого обсягу видатків кожний розпорядник має
визначити непріоритетні бюджетні програми, які не підкріплені
бюджетними ресурсами.
У середньостроковій перспективі передбачається подальше
вдосконалення застосування програмно-цільового методу у бюджетному
процесі, що поліпшить прогнозування обсягів видатків на наступні
роки та забезпечить безперервність та послідовність бюджетного
процесу.
Під час вирішення державних завдань бюджетна політика буде
орієнтуватися на створення умов для гарантування конституційних
прав громадян. Структура програмних видатків бюджету у
середньостроковій перспективі визначатиметься пріоритетами
державної соціально-економічної політики, необхідністю формування
умов для стійкого розвитку людського потенціалу та прискорення
ринкових перетворень в економіці.
Ризики
Наявність певних ризиків прогнозу може визначати зміну
показників прогнозу зведеного бюджету. Найбільш впливовими є
ризики, пов'язані з відхиленням фактичних макроекономічних
показників від запланованих, що призводитиме до розбалансування
бюджету як з боку доходів, так і з боку видатків. Ще більш
невизначеним є ймовірність реалізації ризиків, пов'язаних із
внесенням змін до податкового законодавства, особливо щодо
справдження очікувань стосовно забезпечення надходжень від
скасування податкових пільг, та із змінами кон'юнктури світового
ринку.
// Джерело — ПРОГНОЗ ПОКАЗНИКІВ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ЗА ОСНОВНИМИ ВИДАМИ ДОХОДІВ,
ВИДАТКІВ ТА ФІНАНСУВАННЯ НА 2005-2007 РОКИ; СХВАЛЕНО постановою Кабінету Міністрів України
від 9 вересня 2003 р. N 1427
ШЛЯХИ РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
(висновки)
Проблеми, пов'язані зі стабілізацією нашої економіки, зачіпають передусім ті питання, що відображають стан виробництва. З огляду на це важливим, досить значним внеском, особливо у фінансову стабілізацію, є та робота, яка провадиться у бюджетній сфері.
У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку України на відповідний рік.
Про необхідність здійснення бюджетної реформи, докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як по доходах, так і по видатках, а також міжбюджетних відносинпочали говорити вже давно. Дещо вдалося зробити.
Із прийняттям Конституції України, Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», із затвердженням нової структури Класифікації доходів та видатків бюджету виникла необхідність внесення змін до основного бюджетного закону. Крім того, створення Державного казначейства поставило вимогу визначення законодавчих норм виконання державного бюджету через систему казначейства.
Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найнегативніший вплив мають:
— постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;
— відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;
— послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;
— неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів та майна.
Бюджетна політика має особливо важливе значення як у досягненні загальних цілей ринкової трансформації, так і у вирішенні завдань подолання кризи та забезпеченні економічного зростання.
продолжение
--PAGE_BREAK--